Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE 30
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДВНЗ «ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»
НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ
«ВИЩА ШКОЛА ЕКОНОМІКИ І МЕНЕДЖМЕНТУ»
Факультет економіки
Кафедра економіки і маркетингу
ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ
З ДИСЦИПЛІНИ «ЕКОНОМІКА ГАЛУЗІ»
Донецьк, ДонНТУ, 2009
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДВНЗ «ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»
НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ
«ВИЩА ШКОЛА ЕКОНОМІКИ І МЕНЕДЖМЕНТУ»
Факультет економіки
Кафедра економіки і маркетингу
ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ
З ДИСЦИПЛІНИ «ЕКОНОМІКА ГАЛУЗІ»
Для студентів спеціальностей 6.080101; 6.040106; 6.040103; 6.050301; денної і заочної форм навчання
Розглянуто на засіданні кафедри економіки і маркетингу
Протокол № 12 від 26.05.2009 р.
Затверджено на засіданні навчально-видавницької Ради ДонНТУ
Протокол № __ від _______
Донецьк, ДонНТУ, 2009
УДК 257 (071)
Опорний конспект лекцій з дисципліни «Економіка галузі» (для студентів спеціальностей 6.080101; 6.040103; 6.050301 денної і заочної форм навчання. /Укладач Ю.В. Масленко. Донецьк: ДонНТУ, 2009. – 31 с.
Наведені основні поняття та терміни дисципліни «Економіка галузі».
Укладач: Ю.В. Масленко, доцент
Відповідальний за випуск: О.В. Кендюхов, професор
Рецензенти: О.В. Мізіна, к.е.н., доцент
А.А. Каракозов, к.т.н., доцент
ЗМІСТ
Попереднє слово 5
Вступ до економіки підприємства (галузі) 6
ТЕМА 1. Підприємство, як суб’єкт господарювання 7
ТЕМА 2. Основні виробничі фонди 10
ТЕМА 3. Обігові кошти підприємства 13
ТЕМА 4. Трудові ресурси 15
ТЕМА 5. Оплата праці 17
ТЕМА 6. Собівартість продукції 19
ТЕМА 7. Ціноутворення на підприємстві 20
ТЕМА 8. Продукція галузі 22
ТЕМА 9. Прибуток, дохід, рентабельність підприємства 24
ТЕМА 10. Науково-технічний прогрес і економічна
ефективність капітальних вкладень і нової техніки 26
ЛІТЕРАТУРА 30
ПОПЕРЕДНЄ СЛОВО
Природні ресурси, і в першу чергу мінерально-сировинні, складають основу і визначають майбутнє світової цивілізації. Рівень та повнота використання природного мінерально-сировиного потенціалу росте з розвитком науково-технічного прогресу. Для успішного ведення господарчої діяльності в сучасних ринкових умовах геологічні підприємства повинні приймати найбільш ефективні методи економічного та соціального розвитку. Геологічна служба має значні галузеві особливості. Вони визначаються у першу чергу в національному господарстві, характером її міжгалузевих зв’язків, які обумовлюються економічним призначенням і споживчою цінністю розвіданих запасів корисних копалин, природними особливостями родовищ.
Підвищення ефективності робіт – одна із важливих сторін діяльності геологорозвідувальних організацій. Доцільність проведення будь-якого заходу повинна перевірятися з економічної точки зору, на основі техніко-економічних розрахунків. Все це потребує основних економічних знань й умінь у фахівців.
Відповідно до навчального плану підготовки фахівців у напряму підготовки гірництво передбачено вивчення дисципліни «Економіка галузі» для якої розроблена робоча програма її вивчення. Згідно навчального плану структура викладання дисципліни охоплює проведення лекцій, практичних робіт і підвищеної частки самостійної роботи студентів. Для облегшення сприйняття економічних термінів, показників спрямований даний опорний конспект лекцій.
Мета роботи – допомогти студентам у формування системи знань, методології оцінки і аналізу економічних явищ і процесів, які виникають на геологорозвідувальному підприємстві.
Дана робота призначена для самостійного вивчення студентами найважливих питань економіки галузі.
ВСТУП ДО ЕКОНОМІКИ ПІДПРИЄМСТВА (ГАЛУЗІ)
Економіка – (від греч. оikonomike, у перекладі – майстерність введення домашнього господарства). Економіку визначають як науку: про багатство; про види діяльності, пов’язаних з грошовими коштами; про відношення при виробництві розподілу, обміну і споживанні матеріальних благ; про повсякденну ділову життєдіяльність людей, вилучення ними засобів до існування і використання цих засобів; про використання обмежених ресурсів для виробництва і створення рідних товарів та розподіл їх між членами суспільства з метою споживання.
Економічні закони – об’єктивні, суттєві, стійкі зв’язки і взаємозв’язки в економічних явищах і процесах.
Використання економічних законів – урахування вимог економічних законів у виробничо-господарській діяльності людей.
Власність – відношення, які складаються між суб’єктами власності з приводу присвоєння засобів виробництва і результатів праці, які охоплюють: присвоєння, володіння, розпорядження, використання.
ТЕМА 1. ПІДПРИЄМСТВО, ЯК СУБ’ЄКТ ГОСПОДАРЮВАННЯ
Галузь (промисловості) – історично складена сукупність підприємств, що характеризується єдністю економічного призначення виробляємої продукції, однорідностю сировини і матеріалів, що споживаються спільностю виробнично-технічної бази й технологічних процесів, специфічністю професійного складу кадрів і умов праці.
Підприємство – самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади для задоволення суспільних і особистих потреб шляхом систематичної діяльності, передбаченими Господарчим Кодексом України та іншими діючими законами. Підприємство діє на основі устава, є юридичною особою.
Підприємство – організаційно окреме та економічно самостійна ланка виробничої сфери національного господарства, яке виробляє продукцію (роботу чи надає послуги) для задоволення потреб і одержання прибутку.
Виробничо-господарська діяльність – процес, за допомогою якого люди, використовуючи сили і речовину природи, створюють, обмінюють, розподіляють і споживають продукти (товари), що необхідні для свого існування і розвитку.
Промислове підприємство (галузь) – виробнича система, результатом дії якої є випуск конкретної продукції, яка якісно відрізняється від початкових для її виготовлення сировини, матеріалів, напівфабрикатів та виробів.
Виробнича система – визначений комплекс виробничих ресурсів, в процесі функціонування, якого створюється нова споживча вартість шляхом виробничої переробки вхідних продуктів.
Виробничі ресурси – природні ресурси – сукупність природних матеріальних цінностей, які необхідні для виробки продукції.
- Мінерально-сировині ресурси – сукупність запасів мінеральної сировини в надрах, підрахованих з урахуванням кондиціям на корисні копалини.
- Мінеральні ресурси – виявлені та розвідані, оцінені корисні копалини, якими розташовує держава на визначену дату.
- Інформаційні ресурси – сукупність результатів досягнутих при виконані наукових досліджень, проектно-конструкторських та технологічних розробок.
- Трудові ресурси – сукупність потенціалу робітників, які мають визначену величину фізичних і духовних здібностей, які можуть бути використані у процесі виробництва.
- Засобі праці – сукупність всіх речових елементів, які використовуються для дії на предмет праці.
- Предмет праці – річ, яка підлягає діянню людини і повністю змінюється в процесі виробництва.
Економічна система – комплекс виробничих ресурсів, в процесі функціонування якого споживаються ресурси, які мають вартість з метою створення нової вартості.
Колективне підприємство – ґрунтується на власності трудового колективу, кооперативу, іншого статутного товариства чи громадської організації.
Приватне підприємство – ґрунтується на власності окремого громадянина України.
Акціонерне товариство – товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність по зобов’язаннях тільки майном товариства. Розмір майнового статуту – 1250 мінімальних зарплат.
Товариство з обмеженою відповідальністю – товариство зі статутним фондом сумою не менше 100 мінімальних заробітних плат, розділеним на частини в статутному фонді. Учасники товариства несуть відповідальність в межах їхніх внесків.
Товариство з додатковою відповідальністю - товариство, статутний фонд якого поділений на частини, що належать учасникам, які відповідають по боргах товариства у відповідності зі своїми внесками в статутний фонд, а при недоліку цих сум - додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі, рівному їх внеску.
Повне товариство – товариство, де всі учасники несуть солідарну відповідальність по зобов’язаннях товариства усім своїм майном.
Командитне товариство – товариство на довірі, що включає поряд з одним чи декількома учасниками, які несуть повну відповідальність усім своїм майном також одного чи декількох учасників (вкладників), відповідальність яких обмежуються сумою внеску в майні товариства.
Іноземне підприємство – вважається, коли іноземні інвестиції складають 100%.
Унітарне підприємство – підприємство, яке створене одним засновником, який виділяє необхідне для цього майно, формує статутний фонд.
Корпоративне підприємство – створене двома або більше засновниками за їхнім спільним рішенням, діє на основі об’єднання майна, спільного управління справами при розподілі доходів та ризиків підприємства.
ТЕМА 2. ОСНОВНІ ВИРОБНИЧІ ФОНДИ
Основні виробничі фонди підприємств – це засоби праці, що беруть участь у виробничому процесі довгостроково, зберігаючи при цьому свою натуральну форму і переносячи свою вартість на готовий продукт частинами, у міру зношення, очікуваний строк корисної експлуатації більше року, вартістю більше 1000 грн. за одиницю.
Угрупування основних фондів за певною ознакою називається класифікацією основних фондів.
Структура основних фондів – співвідношення різних видів (груп чи підгруп) основних фондів в їхній загальній вартості по підприємству в цілому.
Оборот основних виробничих фондів – процес руху основних фондів, в результаті якого відшкодовується речовино-натуральна їхня форма і вартість.
Облік основних фондів здійснюється в натуральному і грошовому вимірі. Одиницею обліку є об’єкт основних фондів.
Оцінка основних фондів – спосіб визначення вартості основних фондів.
Первісна вартість – фактична вартість будівництва та придбання об’єкта основних фондів у цінах того часу, в якому вони вводяться в експлуатацію, з урахуванням витрат на транспортування, монтажно-демонтажні роботи та робіт, які пов’язані із запровадженням їх в експлуатацію.
Відновлена (переоцінена) вартість – це вартість їхнього відтворення в сучасних умовах, у цінах, що діяли на момент переоцінки.
Балансова вартість – вартість по якій основні фонди відбивають у бухгалтерській документації (змішана вартість первісна і відновлена).
Залишкова вартість – вартість основних фондів, яка визначається різницею між балансовою (первісною чи відновленою) вартістю та вартістю зносу, що була перенесена на продукт.
Середньорічна вартість – середньозважувальна у часі величина із балансової вартості на початок року, вартості, що вводяться і вибувають у плановому році.
Ліквідаційна вартість – вартість, яка залишається на момент ліквідації основних фондів.
Знос основних фондів – поступова втрата своїх споживчих властивостей і вартості.
Фізичне зношування – матеріальне зношування основних фондів, як у процесі їхньої експлуатації (експлуатаційний знос), так і в період бездіяльності (природне зношування).
Моральне зношування – зниження вартості й економічної ефективності діючих основних фондів, обумовлене технічним прогресом у сфері виробництва засобів виробництва.
Амортизація основних фондів – процес відшкодування в грошовій формі зношування основних фондів шляхом поступового переносу їхньої вартості на вироблену готову продукцію.
Амортизаційні відрахування – грошове вираження перенесеної вартості основних фондів, яка включається у собівартість продукції, що випускається.
Норма амортизації – це встановлений у централізованому порядку річний відсоток погашення вартості основних фондів.
Амортизаційний фонд – цільове накопичення грошових коштів, що створюється підприємством шляхом щомісячних амортизаційних відрахувань.
Прискорена амортизація – це така, коли навмисно підвищуються амортизаційні відрахування в порівнянні з дійсним зношуванням.
Показники використання основних фондів – показники, які характеризують ефективність використання засобів праці, їхніх окремих видів або груп у процесі матеріального виробництва.
Фондовіддача – узагальний чинник використання основних виробничих фондів, вимірюється річним обсягом виробництва, що приходиться на одиницю вартості основних виробничих фондів.
Фондомісткість – показник, зворотний фондовіддачі, показує величину основних виробничих фондів, яка припадає на одиницю річного обсягу продукції у грошовому або натуральному виразі.
Фондоозброєність праці – показник, що характеризує ступінь оснащеності праці основними фондами.
Коефіцієнт екстенсивного навантаження устаткування – характеризує використання устаткування у часі; розраховується діленням фактичного числа годин роботи устаткування до календарного, режимного або плановому фондам часу.
Коефіцієнт інтенсивного навантаження устаткування – характеризує використання устаткування за потужністю; розраховується діленням фактичної погодиної продуктивності устаткування на встановлену для даного виду устаткування технічну продуктивність за годину.
Коефіцієнт інтегрального навантаження устаткування – сумарна характеристика використання устаткування з продуктивності і в часі впродовж аналізуємого періоду; являє собою добуток коефіцієнтів екстенсивного та інтенсивного використання устаткування.
Коефіцієнт змінності – характеризує використання устаткування за змінами в межах доби.
ТЕМА 3. ОБІГОВІ КОШТИ ПІДПРИЄМСТВА
Обігові кошти – це виражені в грошовій формі засоби підприємства, вкладені у виробничі запаси, незавершене виробництво і готову, але ще не реалізовану продукцію. Частина обігових коштів знаходиться також на рахунку підприємства в банку й у касі.
Обігові фонди – частина виробничих фондів підприємства, які змінюють у процесі виробництва свою речовино-натуральну форму, повністю споживаються і переносять свою вартість на готовий продукт протягом кожного виробничого циклу.
Фонди обігу – частина оборотних коштів підприємства, яка включає матеріальні та грошові ресурси, які функціонують у сфері обігу.
Виробничі фонди – функціонуючі у процесі виробничої діяльності підприємства засобів виробництва, які входять у склад основних виробничих фондів та оборотних.
Обіговість оборотних коштів:
1) рух вартості обігових фондів підприємства через сфери виробництва та обернення, в процесі якого вона послідовно приймає виробничу, товарну і грошову форми;
2) періодично повторений процес руху оборотних коштів підприємства під час його виробничо-господарської діяльності.
До нормованих відносяться обігові кошти, які необхідні підприємству для нормальної діяльності у визначеній величині і протягом усього року, і які через цю безумовність лімітуються, тобто можуть бути нормовані.
Ненормовані обігові кошти – це такі, котрі не обмежуються будь-якими лімітами. Їхня наявність чи відсутність, а також їхній розмір залежить від умов збуту продукції і фінансових взаємин з покупцями.
Структура обігових коштів – співвідношення величини окремих елементів обігових коштів, виражене у відсотках до їхньої загальної наявності.
Нормування оборотних коштів – процес розробки й установлення економічно обґрунтованих нормативів.
Норматив обігових коштів – це мінімально необхідний підприємству середній залишок товарно-матеріальних цінностей у грошовому виразі.
Норма запасу – характеризує необхідний запас тих чи інших видів матеріальних цінностей і показує на скільки днів безперебійної роботи повинний створюватися на підприємстві запас даного виду матеріальних цінностей.
Норма виробничих запасів – величина матеріальних ресурсів, котрі повинні знаходитися на підприємстві для забезпечення безперебійного процесу виробництва.
Норма витрат матеріальних ресурсів – максимальна кількість сировини або матеріалів, які можуть бути витрачені на виготовлення одиниці продукції або виконання якоїсь роботи.
Чинники використання оборотних коштів – показники, які характеризують ефективність використання предметів праці і фондів обернення підприємства.
Коефіцієнт оборотності – загальний показник, який розраховується як відношення суми реалізованої продукції за певний період часу (місяць, квартал, рік) до суми середнього залишку (наявності) оборотних коштів за той же період.
Тривалість обороту – період, під час якого здійснюється один повний оборот обігових коштів.
ТЕМА 4. ТРУДОВІ РЕСУРСИ
Робоча сила – це здібність людини до праці, сукупність його фізичних та розумових сил, які застосовуються у виробництві.
Труд – цілеспрямована діяльність людей із створення життєвих благ.
Промислово-виробничий персонал (ПВП) (персонал основної діяльності) – робітники основних, допоміжних і обслуговуючих ділянок та цехів, які відносяться до основної діяльності підприємства.
Персонал непромислових організацій (персонал неосновної діяльності) – робітники непромислових організацій (підрозділів), які перебувають на балансі промислового підприємства.
Кадри – основний постійний склад робітників, що спеціально підготовлений до роботи в окремій галузі національного господарства.
Структура кадрів – співвідношення між чисельністю робітників різних категорій.
Професія – характеризує окремий вид роботи в окремій галузі виробництва, яка потребує особливого комплексу знань та специфічних навичок, які необхідні для його виконання.
Спеціальність (розподіл в середині професії) потребує додаткових знань та навичок для виконання роботи на окремій ділянці певної галузі виробництва.
Під кваліфікацією розуміють наявність необхідних знань, вмінь та навичок для виконання роботи різної складності на окремих ділянках виробництва.
Явочний склад – число робітників, які вийшли на роботу за минулу добу.
Обліковий стан – загальна кількість робітників, які налічуються у списках підприємства і заключили трудову угоду з адміністрацією підприємства.
Умовно-постійний склад – ті категорії робітників підприємства, чисельність яких не змінюється або змінюється дуже мало при зміні об’єму виробництва.
Продуктивність праці – показник ефективності витрат праці, який вимірюється кількістю зробленої продукції за визначений час, що приходиться на одного працівника.
Трудомісткість продукції – показник зворотний продуктивності праці і являє собою витрати робочого часу на виробництво продукції (одиниці або всього об’єму), виконання робіт або окремих виробничих процесів.
Під факторами росту продуктивності праці розуміють такі причини, які забезпечують скорочення витрат.
ТЕМА 5. ОПЛАТА ПРАЦІ
Оплата праці – будь-який заробіток, розрахований в грошовому вигляді, який за трудовою угодою власник або уповноважений ним орган виплачує робітнику за виконану роботу або надані послуги.
Основна заробітна плата – залежить від результатів праці робітників і визначається тарифними ставками, відрядними розцінками, посадовими окладами, надбавками і доплатами в розмірах не вище встановлених діючим законодавством.
Рівень додаткової оплати праці залежить від кінцевих результатів. Сюди відносяться премії, заохочувальні, компенсуючи виплати, надбавки, доплати, які не передбачені діючим законодавством.
Номінальна оплата праці – абсолютна сума грошей, яку отримує робітник за визначений період.
Реальна оплата праці – кількість матеріальних благ та послуг, які можуть бути придбані робітником при даному рівні його номінальної заробітної плати.
Державна політика оплати праці реалізується через механізм регулювання – оплату праці та соціальний захист.
Тарифна система – сукупність нормативів, положень, показників, коефіцієнтів і характеристик робіт для оцінки праці у залежності від його умов, якості та факторів виробництва.
Тарифно-кваліфікаційний довідник – збірник кваліфікаційних характеристик різних видів робіт, які виконують робітники будь-якої професії з рахунком важкості і складності робіт.
Тарифна сітка – шкала тарифних розрядів і відповідних до них тарифних коефіцієнтів різних груп робітників, за яким визначається співвідношення оплати праці в одиницю часу.
Діапазон тарифної сітки – співвідношення між тарифними коефіцієнтами крайніх розрядів.
Тарифна ставка – це рівень оплати праці робочого за годину, зміну, тобто ціна години робочого часу.
Відрядна оплата праці – форма оплати праці, при якій розмір заробітної плати залежить від кількості виробленої продукції (виконаної роботи).
Почасова оплата праці – форма оплати праці, при якій розмір заробітної плати залежить від відробленого часу з урахуванням його професійного рівня і умов праці.
Розцінка відрядна – розмір оплати праці за одиницю виробленої продукції або зробленої роботи.
Дійовість оплати праці визначається тим, наскільки повно вона виконує свої основні функції – відтворювальну, стимулюючу, регулюючу й соціальну.
Реалізація відтворювальної функції заробітної плати передбачає встановлення норм оплати праці на такому рівні, який забезпечує нормальне відтворення робочої сили відповідної кваліфікації та водночас дає змогу застосовувати обґрунтовані норми праці, що гарантують власнику отримання необхідного результату господарської діяльності.
Функція стимулювання зводиться до того, що можливий рівень оплати праці має спонукати кожного працівника до найефективніших дій на своєму робочому місці.
Регулююча функція оплати праці реалізує загальновживаний принцип диференціації рівня заробітку за фахом і кваліфікацією відповідної категорії персоналу, важливістю та складністю трудових завдань.
Соціальну функцію заробітної плати спрямовано на забезпечення однакової оплати за однакову роботу; вона має поєднувати державне й договірне її регулювання, а також реалізувати принцип соціальної справедливості щодо одержання власного доходу.
ТЕМА 6. СОБІВАРТІСТЬ ПРОДУКЦІЇ
Собівартість продукції – це грошова форма витрат на підготовку виробництва, виготовлення та реалізацію продукції.
Елементні витрати однорідні за складом, об’єднані за своїм економічним змістом види витрат.
Комплексні витрати різнорідні за складом, які охоплюють декількох елементів витрат, їх групують за економічним призначення в процесі калькулювання.
До прямих витрат відносяться ті з них, які можна безпосередньо віднести на відповідний об’єкт. Їхню величину на конкретний виріб (об’єкт витрат) можна розрахувати економічно обґрунтованим способом.
До непрямих відносять ті види витрат, що зв’яані з провадження робіт за декількома об’єктами і з необхідним ступенем економічної обґрунтованості не можуть бути розподілені за кожним з них.
До умовно-постійних витрат відносять ті витрати підприємства, величина яких у короткостроковому періоді не міняється зі зміною обсягу виробництва продукції.
До умовно-змінних витрат відносять витрати, абсолютна величина яких безпосередньо залежить від обсягу виробництва – росте з його збільшенням і знижується зі зменшенням.
Валові (загальні) витрати – загальна сума витрат підприємства на весь обсяг виробленої продукції за визначений період часу.
Середні витрати (валові, постійні, перемінні) – це величина відповідного їхнього виду в розрахунку на одиницю обсягу виробництва.
Граничні витрати – середня величина приросту (зниження) витрат у результаті зміни обсягів виробництва і реалізації продукції більш ніж на одну одиницю.
ТЕМА 7. ЦІНОУТВОРЕННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ
Ціна – грошове вираження вартості товару (продукту праці).
«Ціна» - це термін, що має два значення: економічна категорія, що виражає грошову плату за будь-який товар; економічне поняття як плата за засоби виробництва і предмети споживання.
Оптова ціна підприємства відбиває виторг від реалізації при продажу виробів. За оптовою ціною підприємство розраховує свій дохід, планує й ураховує свої витрати за сировину, матеріали, комплектуючи вироби.
Відпускна ціна підприємства ураховує податок на додану вартість, акцизний збір на підакцизний виріб, бюджетну надбавку на продукцію масового мовлення, виноградарства тощо.
Акцизний збір установлюється державою на монопольну чи високорентабельну продукцію. Він обчислюється на деякі вітчизняні товари в відсотках до обороту з продаж, на деякі – у твердих сумах з одиниці реалізованого товару.
Відпускна ціна посередника – це ціна збутової організації, яка враховує відпускну ціну підприємства, витрати на транспорт збутової організації та величини збутової націнки для покриття витрат, утворення прибутку і сплати ПДВ збутовою організацією.
Роздрібна ціна – відбиває плату будь-якого покупця в торговому підприємстві за будь-який виріб, враховує відпускну ціну підприємства, або посередника, транспортні витрати роздрібної торгівлі та торгової націнки для покриття витрат, утворення прибутку і сплати ПДВ торговою організацією.
Вільна ціна – установлюється без втручання (обмежень) органів державної влади.
Регульована ціна – ціна, у якої рівень чи окремі елементи регулюються державою.
Ціна виробника – показує реальний виторг виготовлювача від продажу виробу.
Франко-ціни – ціни, які вказують на порядок відшкодування витрат на транспортування товарів та ризиків від постачальника до споживача (вид зовнішньоторгової угоди купівлі-продажу).
Цінова політика підприємства – це сукупність принципів, підходів у встановлені цін на підприємстві, що діють довгостроково і що випливає зі стратегії маркетингу на підприємстві.
Ціна рівноваги – формується в умовах ринку, при якій співпадають рівні пропозиції і попиту.
Попит – це кількість товару, що покупці бажають і можуть придбати на даному ринку за визначеною ціною.
Закон попиту – споживачі схильні купувати більше товарів за низькими цінами, чим за високими за інших умов.
Крива попиту – графічне зображення математичної залежності між величиною ціни й обсягом товару, що може бути куплений на ринку при тому чи іншому рівні ціни.
Пропорція – сукупність товарів і послуг, що представляються на ринок у кожен даний момент часу.
Закон пропорції – чим вище ринкова ціна товару за інших рівних умов, тим більше бажання продавця зробити й запропонувати товару на продаж.
Крива пропозиції – графік, що ілюструє відношення між ринковою ціною й обсягом пропозиції за деякий проміжок часу.
ТЕМА 8. ПРОДУКЦІЯ ГАЛУЗІ
Продукція – матеріалізований результат процесу трудової діяльності, який володіє корисними властивостями та призначений для задоволення потреб як суспільного, так і особистого характеру.
Продукція галузей – це результат виробництва у вигляді створених матеріальних благ або виконаних робіт, яка ураховується й планується в натуральних одиницях виміру та вартісному виразі.
Готова продукція – закінчена виробництвом на конкретному підприємстві продукція, яка відповідає умовам договору із замовником, технічному рівню та стандартам.
Продукція геологорозвідувальної галузі – розвідані запаси корисних копалин; геологічні карти; інформація про геологічну будову території держави та стану її надр; основні виробничі фонди, які були споруджені у процесі виробництва геологорозвідувальних робіт.
Продукція топографо-геодезичного виробництва - геодезичні пункти, що закріплені на місцевості; каталоги координат і висот; топографічні карти, плани, фото плани, фотокарти різних масштабів; технічні звіти; кадастри земельних ресурсів.
Напівфабрикати – продукція, яка закінчена виробництвом в одному або декільках підрозділах і підлягає подальшій обробці в межах одного підприємства.
Незавершене виробництво – продукти и роботи, які на момент їхнього обліку знаходяться в процесі виробництва на одній із стадій технологічного процесу.
Валова продукція – вся зроблена за будь-який період часу готова продукція і напівфабрикати, відпущені стороннім споживачам, виконані роботи, зроблені послуги, у вартісному вимірі, включаючи зміну залишків незавершеного виробництва.
Товарна продукція відрізняється від валової тим, що до неї не відносять залишки незавершеного виробництва. Товарна продукція являє собою загальну вартість усіх видів готової продукції, робіт і послуг виробничого характеру, що призначені для реалізації.
Реалізована продукція – продукція виготовлена, відгружена і сплачена споживачем.
ТЕМА 9. ПРИБУТОК, ДОХІД, РЕНТАБЕЛЬНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА
Прибуток являє собою виражений у грошовій формі чистий дохід підприємства (підприємця) на вкладений капітал, що характеризує його винагороду за ризик здійснення підприємницької діяльності. Прибуток представляє собою різницю між сукупним доходом і сукупними витратами в процесі здійснення виробничо-господарської діяльності.
Балансовий прибуток – відображена у бухгалтерському балансі загальна сума фактично отриманого прибутку від усіх видів виробничої і невиробничої діяльності підприємства.
Прибуток від реалізації – основна частина балансового прибутку, що визначається як різниця між виторгом від реалізації продукції та її сукупними витратами.
Оподаткований прибуток – частина від балансового (валового) прибутку, що визначається як різниця між балансовим прибутком та податками (виплатами), які сплачуються за рахунок балансового прибутку.
Чистий прибуток – частина балансового прибутку, яка залишається у розпорядженні підприємства.
Нормальний прибуток – альтернативна вартість використання ресурсів, що поставляються власниками фірми.
Сукупний дохід – грошова сума, яку одержує від продажу визначеної кількості товару, відбиває фінансові надходження від усіх видів діяльності підприємства: виторг від реалізації продукції чи надання послуг, дивіденди, роялті, рента, комісійні.
Середній дохід – дохід на одиницю товару, дорівнює загальному доходу, розділеному на кількість проданих одиниць продукції.
Граничний дохід – це збільшення загального доходу за рахунок збільшення кількості зробленої і проданої продукції на одиницю.
Під точкою самоокупності розуміють такий стан, коли різниця між загальними витратами і доходами дорівнює нулю, тобто, підприємство не має прибутку, але не несе і збитки.
Джерела формування прибутку підприємства – можна згрупувати у три види: прибуток від реалізації продукції; прибуток від іншої реалізації; прибуток (збитки) від позареалізаційних операцій.
Рентабельність – відносний показник економічної ефективності виробництва, дорівнює відношенню результатів до витрат.
Рентабельність виробництва – узагальнюючий показник економічної ефективності виробництва, відбиваючий рівень його прибутковості.
Під рентабельністю підприємства розуміють його здібність до приросту капіталу.
Загальний рівень рентабельності – відношення балансового прибутку до середньорічної вартості виробничих фондів у відсотках (середньорічної вартості основних виробничих фондів і нормованих оборотних коштів).
Рентабельність продукції – відношення прибутку від реалізованої продукції до повної собівартості цієї продукції.
ТЕМА 10. НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ ПРОГРЕС І ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ КАПІТАЛЬНИХ ВКЛАДЕНЬ І НОВОЇ ТЕХНІКИ
Науково-технічний прогрес (НТП) – це процес безупинного розвитку науки, техніки, технології, удосконалення предметів праці, форм і методів організації виробництва і праці.
Напрямки науково-технічного процесу охоплюють комплекс заходів в області удосконалення існуючих технологій виробництва, підвищення рівня механізації й автоматизації виробничих процесів, підвищення технічного рівня виробництва, організації виробництва і праці, створення і впровадження нової техніки, нових предметів праці і нових товарів на основі фундаментальних і прикладних досліджень і конструкторських розробок.
Ключовими факторами при цьому є інвестиційна й інноваційна діяльність підприємства.
Інноваційна діяльність в умовах ринкових відносин виступає як особливий вид бізнесу, результатом якого є специфічний товар – нововведення (інновація).
Нововведення – це трансформація ідеї в ринковий продукт чи послугу, у новий чи поліпшений технологічний процес або новий метод надання соціальної послуги.
Інвестування – процес простого та розширеного відтворення засобів виробництва.
Інвестиції – довгострокове вкладення засобів з метою створення нових і модернізації діючих підприємств, освоєння нових технологій і техніки, збільшення виробництва та одержання прибутку.
Інвестиційна політика – визначення найбільш пріоритетного напрямку капітальних вкладень, від яких залежить підвищення ефективності економіки, забезпеченість найбільшого приросту продукції на кожну гривню витрат.
Капітальні вкладення – сума одночасних витрат на створення нових, розширення, реконструкцію і технічне переозброєння діючих основних фондів виробничого і невиробничого призначення.
Відтворена структура капітальних вкладень – характеризує співвідношення витрат на інтенсифікацію виробництва, реконструкцію розширення і технічне переозброєння діючих та будівництво нових підприємств.
Галузева структура капітальних вкладень – співвідношення капітальних вкладень різних галузей національної економіки.
Технологічна структура капітальних вкладень – характеризує співвідношення витрат на будівельно-монтажні роботи, придбання обладнання, інструменту, інвентаря та інші роботи та витрати, тобто розподіл витрат на активну і пасивну частини.
Структура капітальних вкладень за формами власності – це розподіл капітальних вкладень за різними формами власності: державною, колективною, приватною.
Економічна і соціальна ефективність інновацій оцінюється різною системою показників, що відбивають співвідношення витрат і результатів, їхнє впровадження у виробництво.
Ефект – повне або часткове досягнення певних технологічних, економічних або соціальних цілей.
Ефект виробничий – конкретний результат діяльності виробничого підрозділу, підприємства, який відбиває об’єм виробленої продукції, виконання робіт або надання послуг.
Ефект економічний – конкретний економічний результат рішення даного технічного або господарського завдання, який може виражатися у получені дохода, прибутку, зниження собівартості, економієй матеріальних і трудових ресурсів тощо.
Економічна ефективність – співвідношення між одержаним результатом (ефектом) і витратами на здійснення технічного або господарського рішення, які забезпечують даний ефект.
Показники економічної ефективності – числові характеристики використання в процесі виробництва трудових і матеріальних ресурсів, виробничих фондів і капітальних вкладень.
Абсолютна (загальна) ефективність капітальних вкладень – відношення ефекту до капітальних вкладень в заходи, які показують, наскільки ефективні капіталовкладення, яка їхня віддача.
Нормативи абсолютної ефективності капітальних вкладень – регламентовані величини (коефіцієнти), що відображають нижню межу абсолютної економічної ефективності капітальних вкладень, диференціюються за окремими галузями і видами інвестицій. Вони показують гарантований економічний результат на одиницю витрат при альтернативному вкладенні.
Порівняльну економічну ефективність витрат розраховують при зіставленні варіантів господарських чи організаційно-технічних рішень. При цьому вважається, що вигода, не отримана при можливому альтернативному використанні конкуруючого варіанта, повинна розглядатися як витрати, пов’язані зі здійсненням прийнятого рішення. Найпростіша форма альтернативних витрат – приведенні витрати. Основний критерій оптимального варіанту, обумовленого в результаті розрахунків порівняльної економічної ефективності – мінімум приведених витрат.
Приведенні (зведені) витрати – показник порівняльної економічної ефективності капітальних вкладень та нової техніки (технології), котрі виражають повні витрати суспільної праці у вартісній формі.
Строк окупності додаткових капітальних вкладень – період часу (у роках), протягом якого додаткові одночасні витрати (капіталовкладення) відшкодовуються (окупляться) економією від зниження експлуатаційних витрат (собівартості продукції).
Строк окупності загальних капітальних вкладень – відображає період їхнього повернення за рахунок обумовленого ними економічного ефекту (наприклад, приросту прибутку).
Метод визначення порівняльної ефективності капітальних вкладень базується на припущені, що вкладення здійснюються одноразово в повному обсязі. Насправді порівнювані проекти відрізняються один від одного саме розподілом інвестицій за термінами їхнього здійснення або тривалістю створення виробничих об’єктів. Тому економічну ефективність капітальних вкладень визначають з урахуванням чинника часу, тобто проводять розрахунок впливу неодночасності капітальних витрат на їхню ефективність. З цією метою інвестиції більш пізніх років приводять до одного розрахункового року множенням їх на спеціальний коефіцієнт.
Коефіцієнт приведення різночасних витрат – розрахунковий коефіцієнт, за допомогою якого виконується дисконтування витрат, тобто приведення різночасних витрат (ефектів) до одного року.
ЛИТЕРАТУРА
1. Галлиев Ж.К. Экономика предприятия. Общий курс с примерами из горной промышленности: Учебник для вузов. – М.: Изд-во МГГУ, 2001.
2. Грузинов В.П., Грибов В.Д. Экономика предприятия: Учебное пособие. – М.: Финансы и статистика, 1998. – 208с.
3. Денисенко О.А. Сборник производственных ситуаций по экономике горной промышленности. – Донецк: ДПИ, 1992. – 98с.
4. Про власність: Закон України. //Відомості Верховної Ради України, 1991. - №20.
5. Хозяйственный кодекс Украины. – Х.: ООО «Одиссей», 2003. – 232с.
6. Економіка підприємства: Підручник. /За заг.ред. С.Ф. Покропивного. – К.: КНЕУ, 2000. – 528с.
7. Економіка промислового підприємства: Навчальний посібник. /За ред.. Ф.І. Євдокимова, Т.Б. Надтоки. – Донецьк: «Новый мир», 2003. – 358с.
8. Экономика предприятия: Учебник для вузов. /Под ред. В.Я. Горфинкеля. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1998. – 742с.
9. Экономика геологоразведочных работ: Учебное пособие. /Под ред. Е.Л. Гольдмана, З.М. Надаровой и др. – М.: Руда и металлы, 2000.
10. Экономика, организация и планирование геологоразведочных работ: Учебное пособие для техникумов. /Под ред. Э.А. Азраянц, В.Т. Борисовича и др. – М.: Недра, 1992.
Опорний конспект лекцій
з дисципліни «Економіка галузі»
для студентів спеціальностей
6.080101; 6.040106; 6.050301
денної і заочної форм навчання
Укладач: Масленко Юлія Володимирівна