Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
31. Гайдамаками польська шляхта презирливо називала учасників національно-визвольних рухів в Україні, що пожвавилися в перші десятиріччя XVIII ст. на Волині та Поділлі, а в середині століття охопили Київщину. Гайдамацький рух – це насамперед широкий соціальний рух селянства, спрямований проти гніту польських і українських феодалів. Гайдамаки боролися й за возз'єднання Правобережжя з Лівобережжям в єдине ціле. Перший значний вияв народного гніву на Правобережжі спалахнув 1734 р. Приводом до нього була боротьба шляхетських угруповань за польську корону. Наприкінці 1738 р. польсько-шляхетським каральним загонам за допомогою російського корпусу вдалося значно послабити гайдамацький рух. Гайдамаки зазнали великих втрат. Гайдамацький рух на Правобережжі, хоч І зазнав поразок, втягував у боротьбу значні маси людей, розхитував феодально-кріпосницьку систему, загрожував польському пануванню в Україні.
1768 р. -найбільшого розмах гайдамацького руху під назвою "Коліївщина" . Очолив повстання досвідчений запорожець Максим Залізняк. Приводом була поява російських військ на Правобережній Україні. Визвольне повстання 1768 року, хоч і зазнало поразки, мало велике історичне значення. Воно прискорило падіння феодально-кріпосницьких порядків та визволення Правобережної України з-під влади Речі Посполитої. Крім того, події Коліївщини та справедлива боротьба гайдамаків відіграли значну роль у формуванні національної свідомості українського народу.
32. Закарпаття та Буковину — землі, які більшу частину своєї історії до минулого століття знаходились під владою держав — західних сусідів України: Польщі, Угорщини, Австрії. Утворена в IX ст. Угорська держава прагнула розширити свої території на сході за рахунок Закарпаття — історичних українських земель, території проживання східнослов'янських племен білих хорватів, приєднаних до Київської Русі за часів князювання Володимира Великого. Королі відбирали землі в тих, хто виступав проти їхньої влади, тому окремі частини Закарпаття часто переходили з рук у руки. У складі Угорщини Закарпаття було поділене на три комітати (жупи): Ужанський, Березький, Угочанський У 40—50-х pp. XIV ст. під владу Угорщини потрапила Шипинська земля. У складі Молдавії Шипинська земля зберігала автономію. Після ліквідації її автономії у середині XV ст. зникає і сама назва «Шипинська земля». Натомість від кінця XIV ст. вживається назва «Буковина» На поч. XVI ст. внаслідок втрати Угорщиною незалежності, більша частина Закарпаття потрапляє під владу Трансільванського (Семигородського) князівства. З 1699 вся Закарпатська Україна знаходилась у складі Австрії. 1774 Буковина потрапила під владу Австрії.
33. Слобідська Україна знаходилася на схід від Гетьманщини і до її складу входили сучасна Харківщина, схід Сумщини, північна частина нинішніх Луганської та Донецької областей, південна — Бєлгородської, Курської, Воронезької.
Ця територія була знелюднена після монголо-татарської навали і саме через неї проходили головні шляхи, через які татари йшли на Московщину: Муравський та Ізюмський. З XIV ст. цей регіон називався «Дике поле». Хвиля переселенського руху українців на Слобожанщину почалася під час Національної революції та Визвольної війни. Українські селяни, міщани втікали від гніту польських феодалів, нападів татар і воєн. Поселялися тут також російські селяни та старообрядці. Від назви поселень-слобод ця територія почала називатися Слобожанщиною або Слобідською Україною. Одночасно з селянськими переселенцями з'являються на Слобожанщині і монастирі: у 1624 р. Святогірський, у 1652 р. — Острогозький. У 1652 р. було засновано місто Суми, у 1654 р. заснувано Харків. Спочатку населення Слобожанщини було козацьким і мало військове призначення. Але з часом почала збільшуватися кіль кість селян і міщан. Полковий устрій слобідського козацтва було скасовано у 1765 р. Замість козацьких полків було утворено 5 гусарських, козаки стали виконувати другорядні військові функції і їх було обкладено податком. На землях Слобідської України утворена Слобідсько-Українська губернія. Слобожанщина втратила залишки своєї автономії і перетворилася на провінцію Російської імперії.
34. На Україні XVII-XVIII ст. - розквіт культури бароко, що з'єдналася з православною традицією в дивному синтезі, що відбив духовні і філософські шукання бурхливої, суперечливої і героїчної епохи. У другій половині XVII-XVIII ст. в архітектурі та образотворчому мистецтві України домінуючим був мистецький стиль бароко. Його поширення в українських землях пояснюється особливостями української ментальності, появою нової еліти, тріумфальними перемогами початкового етапу Національно-визвольної війни. Поява і ровиток бароко на українському грунті- це спроба української культури повномасштабно скористатися надбаннями західної цивілізації після виходу України з-під впливу візантійських канонів. Бароко – стиль у мистецтві кінця XVII-XVIII ст. українське бароко відрізнялося від західноєвропейського більшою зваженістю,поміркованістю в декоративності, спокійністю форм. Доба бароко залишила велику кількість пам´яток різьбярства, дерев´яної скульптури, дивовижних багатоповерхових іконостасів, що прикрашались особливо пишно. Кінець XVII — початок XIX ст. характеризується в українській архітектурі значним зростанням обсягу будівництва, поширенням нового стилю — класицизму. У розвитку класицизму можна визначити три етапи: становлення стилю, зрілість і занепад. Архітектура першого етапу відзначається переходом від бароко до класицизму. За часів класицизму набуває значення відкритий характер композиції ансамблів площ, вулиць і окремих комплексів. Другий етап- створення великих ансамблів, а в архітектурі — застосування декоративного мистецтва для втілення значних художніх задумів. На третьому етапі поширилося багатоповерхове будівництво, зростали промислові підприємства, навчальні заклади. Занепад класицизму виявився також у відході від творчого розуміння й використання форм античності у пануванні канонів і штампів, у прояві електризму. Кращі набутки зрілого класицизму знаходять підтримку, поширення у творчій практиці українських архітекторів та скульпторів.
35. Поняття "українське національно-культурне відродження" відображає процес становлення і розвитку культурно-освітнього та громадсько-політичного життя України протягом кінця XVl - початку XX ст. Українське національне відродження розпочалося на східноукраїнських землях в кінці XVІІI ст. Воно стимулювалося, з одного боку, природними процесами загальнокультурного розвитку, з іншого -необхідністю протидії політиці «насадженої» російським царизмом. Українське національне відродження базувалось на попередніх здобутках українського народу, зокрема, традиціях національної державності, матеріальній та духовній культурі. Соціальним підґрунтям для потенційного відродження було українське село, яке зберігало головну його цінність - рідну мову. Національне відродження України, попри регіональні особливості, характеризувало всеукраїнські перетворення. Традиційно початком національного відродження нової доби вважають появу у 1798 р. перших трьох частин «Енеїди» Івана Котляревського (1769—1838). На початку XIX ст. чи не найважливішим осередком українського національного відродження став Харків — центр Слобожанщини. Отже, на кінець XVIII — 40-ві pp. XIX ст. припав перший етап національного відродження в Наддніпрянській Україні Зусиллями української інтелігенції тоді з'явилися численні історичні та етнографічні дослідження, збірки фольклору. Водночас відбувалося утвердження української мови як літературної та становлення нової української літератури.
36. Українські землі, що перебували під владою Російської імперії умовно називають Наддніпрянська Україна. На початку XIX ст. переважна частина українських земель (Лівобережна, Слобідська, Правобережна та Південна Україна) входила до складу Російської імперії. Українські землі , які входили до Росії, були повністю інтегровані у політичну та економічну систему імперії, тут було встановлено російський адміністративно-територіальний поділ на губернії і повіти. Економічний розвиток України в першій половині XIX ст. характеризувався розкладом феодально-кріпосницької системи. У цей період сільське господарство було головним сектором економіки, а стан аграрних відносин значною мірою визначав динаміку всього суспільного розвитку. У першій половині XIX ст. в аграрній сфері домінувало поміщицьке землеволодіння. Для соціально-економічного розвитку всієї української території в першій половині XІX ст. була характерна криза феодальної системи, виникнення товарно-грошових відносин, ринку, тобто протиборство двох соціальних систем - відживаючої феодально-кріпосницької та нової - капіталістичної.У першій половині ХІХ ст. у с/г Наддніпрянської України проникають капіталістичні відносини:
- у с/г України починають використовувати найману працю;
– інколи земля передається в оренду заможнім селянам, купцям тощо;
– подекуди використовується с/г техніка;
– зростає роль товарного виробництва с/г.
37. Кирило-Мефодіївське братство — українська таємна політична організація, що виникла в грудні 1845 — січні 1846 року у Києві, назване на честь відомих просвітителів Кирила та Мефодія. Засновниками братства були відомі діячі:Василь Білозерський, Микола Гулак, Микола Костомаров. Активну участь у діяльності товариства брали Т. Шевченко та П. Куліш. Головною метою товариство проголошувало боротьбу проти кріпацтва та національне визволення українського народу. Кирило- мефодіївці були переконані, що саме українському народові випала історична місія бути ініціатором боротьби за національне і соціальне визволення слов` янських народів. Свою практичну діяльність кирило- мефодіївці зосередили на науково-освітній ниві. Вони збирали кошти на видання популярних книжок, складали проекти запровадження в Україні мережі початкових навчальних закладів, укладали шкільні підручники. Значення Кирило-Мефодіївського братства полягає в тому, що це була перша спроба української інтелігенції перейти до політичної боротьби; братство вперше розробило широку політичну програму національно-визвольного руху, яка стала прикладом для його наступників. Кирило-Мефодіївське братство своїми ідеями і діяльністю зміцнило традиції боротьби української інтелігенції, більшості народу за національне визволення.
38. Національно-культурне відродження в західноукраїнських землях першої половині XIX ст. відбувалося в умовах посилення національного гніту збоку польського панства й австрійської адміністрації в Східній Галичині, румунізації на Буковині та мадяризації на Закарпатті. У відстоюванні української мови, розвитку української літератури та взагалі української культури в Галичині на власній основі, яка відображала життя, спосіб мислення і душу українського народу, велика заслуга належить "Руській трійці".
Один з її засновників - Яків Головацький. Літературне угруповання "Руська трійця" було створене 1833 р. прогресивно налаштованими студентами Львівської духовної семінарії Маркіяном Шашкевичем, Іваном Вагилевичем та Яковом Головацьким. Ці молоді й талановиті патріоти своєю діяльністю започатковують справжнє національно-культурне відродження Галичини, переміщуючи центр національного відродження галицьких українців з Перемишля до Львова. Гурток проіснував до початку 1840-х років і припинив свою діяльність 1843 р. зі смертю М. Шашкевича. Діяльність гуртка мала патріотичний характер і була спрямована на розв'язання важливих національно-суспільних та культурних завдань."Руська трійця" в основному займалася культурно-просвітницькою діяльністю, хоча влада цю діяльність вважала ворожою. Попри всі залякування, завдяки наполегливості і цілеспрямованості "Руської трійці" за допомогою діячів сербського відродження в 1837 р. було видано літературний альманах "Русалка Дністрова".Для "Руської трійці" мовне питання мало загальнокультурне і політичне значення. "Руська трійця" залишила невелику, проте оригінальну спадщину, її "Русалка Дністрова" була першим провіщенням "народу Західної України про своє існування, про свою національну гідність". Проте діяльність "Руської трійці" мала не лише регіональне галицьке чи західноукраїнське значення, а й всеукраїнське. Саме такою бачили мету і сутність діяльності "Руської трійці" її учасники.
Незважаючи на переслідування галицьких патріотів, процес національно-культурного відродження на західноукраїнських землях у 1840-х роках не припинявся. Представники прогресивної української інтелігенції Галичини підтримували зв'язки з Наддніпрянською Україною. Широку популярність серед галицьких українців здобули рукописні твори Т. Шевченка. Наступний етап національно-культурного відродження в західноукраїнських землях пов'язаний з революцією 1848-1849 рр. в Австрії. Національний рух народів, що входили до складу імперії, значно пожвавився. Революційні події змусили австрійський уряд піти на деякі поступки. 1848 р. приймається конституція Австрії, проголошується загальне рівноправ'я, скасовується панщина. У першій половині XIX ст. в західноукраїнських землях культурно-національне відродження виявилося і в музичному, образотворчому, декоративно-ужитковому мистецтві та театрі. На народнопісенному фольклорі розвивається музичне мистецтво, в якому головну роль відіграло духовенство. У першій третині XIX ст. в Галичині українського театру як такого не було. Діяли лише німецький та польський театри. Перші аматорські українські трупи в Галичині з'явилися лише напередодні революції 1848 р. За змістом і формою українські театри були прогресивними. Заснування професійного театру в Австрійській Україні відбулося вже в другій половині XIX ст. Малярство в західноукраїнських землях у першій половині XIX ст. мало скромніші досягнення, ніж у східноукраїнських землях. Тут воно було представлене такими українськими майстрами, як Остап Білявський ,Василь Береза і Лука Долинський.
Отже, попри постійні утиски українського народу на національному ґрунті, його культура не припиняла свого поступу. Представники прогресивної інтелігенції цього періоду багато зробили для українського культурно-національного відродження, формування національної самосвідомості, утвердження української мови, розвитку музичного, образотворчого мистецтва та театру, що спиралися на міцні традиції культурних надбань українського народу.
39. Аграрно-селянське питання до середини XIX ст. став найгострішої соціально-політичною проблемою в Росії. Серед європейських держав кріпосне право залишалося тільки в ній, гальмуючи економічний і соціально-політичний розвиток. Збереження кріпосного права зумовлено особливостями російського самодержавства, яке з моменту утворення Російської держави та зміцнення абсолютизму, спиралося виключно на дворянство, а тому повинно було враховувати його інтереси. Поразка в Кримській війні зіграло роль особливо важливої політичної передумови скасування кріпосного права, так як воно продемонструвало відсталість і гнилість соціально-політичної системи країни. Різко скоротився експорт та імпорт товарів. Таким чином, скасування кріпосного права була обумовлена політичними, економічними, соціальними і моральними передумовами. Ці передумови також зумовлювали проведення інших важливих буржуазних реформ: у галузі місцевого управління, суду, освіти, фінансів, у військовій справі.
Селянська реформа внесла істотні зміни в правове становище селянства України. А саме:
− селянин мав право самостійно вирішувати сімейні і господарські питання;
− набувати у власність нерухоме майно;
− займатися торгівлею і різними промислами;
− селянин ставав суб’єктом судового процесу
Селяни отримали економічні права. Селянство залишалось нижчим станом у державі з обмеженим правом пересування. Внаслідок земельної реформи селяни на півдні і сході втратили 30% своїх наділів. На Правобережжі уряд збільшив селянські наділи на 20% з метою привернути селян на свою сторону і послабити польську шляхту. У 1864 р. була проведена земська реформа. Відповідно до цієї реформи у губерніях і повітах створювалися виборні земські установи, що мали дві ланки: земські збори і земські управи. Судова реформа 1864 р. проголошувала демократичні принципи: виборність мирових суддів і присяжних засідателів, незалежність і незмінність суддів, рівність всіх перед законом, гласність.За рахунок реформи освіти, у галузі середньої освіти створювали класичні чоловічі та жіночі гімназії. Плата за навчання була дуже високою. Право вступати до університету мали випускники лише класичних гімназій. Військова реформа значно зміцнила армію. Почав діяти новий військовий статут. Вводилась загальна військова повинність. Період реформ 60-70 рр. в XIX ст. мав величезне значення нашої країни, оскільки визначав її розвиток і від феодальних відносин і до капіталістичним і перетворення Росії у буржуазну монархію. Усі реформи носили буржуазний характер, відкриваючи можливості розвитку капіталістичних взаємин у економічної і соціально-політичної областях. Отже, оцінюючи реформи 1860-х – 1870-х років, потрібно зазначити, що вони були черговою спробою царського самодержавства провести потрібні реформи , не допустивши вирішення назрілих протиріч шляхом революції. Вони були обмеженими, непослідовними, незавершеними. Царизм не зробив головного кроку – не створив нової політичної надбудови, не проголосив Конституцію, не створив парламент. Росія і далі залишилась абсолютною монархією.