Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Міжнародна торгівля
Сутність та характерні ознаки міжнародної торгівлі
Міжнародна торгівля посідає особливе місце в складній системі світовогосподарських зв’язків. Вона опосередковує практично всі види та форми міжнародного співробітництва, включаючи спільну підприємницьку діяльність різнонаціональних суб’єктів, міжнародний трансферт технологій тощо.
Як історично, так і логічно інтернаціоналізація світовогосподарського життя почалась зі сфери товарного обігу. Від епізодичних варіантів міжнародного обміну товарами (без посередництва грошей) світова торгівля еволюціонувала до становлення світового товарного ринку.
У сучасних умовах через канали зовнішньої торгівлі проходить до 1/5 частини виробленої в світі продукції, і ця частка має тенденцію до зростання. Темпи розвитку світової торгівлі випереджають зростання виробництва. Так, протягом 80-х років загальний обсяг світової торгівлі збільшився в 1,5 рази, а реальне зростання світової економіки становило не більше, ніж 1/3.
Міжнародна торгівля – сфера міжнародних товарних відносин, специфічна форма обміну продуктами праці (товарами і послугами) різних країн. З іншого боку, міжнародна торгівля є сукупністю зовнішньої торгівлі всіх країн світу. Експорт – це закупівля вироблених у країні товарів і послуг та вивіз їх за кордон з метою передачі у власність нерезидентам даної країни.
1) вивіз з країни товарів, вироблених, вирощених чи видобутих у країні, а також товарів, що раніше були ввезені до країни і перероблені;
2) вивіз товарів, попередньо ввезених до країни, переробка яких відбувалась під митним контролем;
3) вивіз за кордон попередньо ввезених товарів, що не зазнали будь-якої переробки. Такий експорт називається реекспортом. Предметом реекспорту найчастіше виступають товари, що реалізуються на міжнародних аукціонах та товарних біржах. Реекспортними є також операції щодо вивозу товарів з території вільних економічних зон та приписних складів.
Імпорт – це витрати окремих осіб, фірм та уряду даної країни на придбання товарів та послуг, що вироблені в інших країнах.
Під імпортом розуміють та статистично обраховують:
1) ввіз до країни товарів іноземного походження безпосередньо з країни-виробника чи країни-посередника для особистого споживання, промислових, сільськогосподарських, будівельних та інших підприємств чи для переробки з метою наступного споживання або з метою вивозу з країни;
2) ввіз товарів з вільних економічних зон та приписних складів;
3) ввіз з-за кордону вітчизняних товарів, що були раніше вивезені з країни і не зазнали там переробки (реімпорт). До реімпорту відносяться товари, які не продались на аукціоні або забраковані споживачем;
4) ввіз товарів з метою переробки під митним контролем. Це такі товари, які ввозять до країни для переробки з метою наступного вивозу готової продукції, що містить у собі даний товар у переробленому вигляді. Наприклад, ввіз рослинної олії для виробництва на експорт сардинових консервів. У цих випадках, як правило, імпортер звільняється від сплати митного збору.
Експортно-імпортні операції вважаються здійсненими, якщо товар пропущений через державний кордон країни-контрагента, що передбачає попереднє виконання певних митних формальностей і процедур, до числа яких входить і надання інформації для статистичного обліку.
Торговельний баланс визначається як різниця між обсягом товарного експорту країни та товарного імпорту (показник зовнішньої торгівлі окремої країни, який для міжнародної торгівлі в цілому не використовується). Може бути додатнім чи від’ємним.
Сучасні тенденції розвитку міжнародної торгівлі
Сучасні тенденції розвитку міжнародної торгівлі пов’язані з науково-технічним прогресом, змінами об’єктів торгівлі, виникненням нових суб’єктів торгівлі, змінами організаційно-економічних форм суб’єктів торгового спілкування. Для сучасного етапу розвитку міжнародної торгівлі характерним є:
1) високий рівень динаміки міжнародної торгівлі, що випереджає зростання промислового та сільськогосподарського виробництва;
2) значне розширення номенклатури та зміна характеру продукції, що надходить до каналів міжнародної торгівлі, оновлення та часті зміни виробів, розширення асортименту.
3) зміна форм зв’язку між продавцем і покупцем. Для більшості готових виробів, особливо продукції сучасних у технічному та технологічному відношенні галузей промисловості, широкого розповсюдження набула практика довгострокового узгодження поставок між підприємствами різних країн. Насамперед, це характерно для господарських комплексів ТНК. Зауважимо, що на сьогодні ТНК – один з найважливіших суб’єктів міжнародних економічних відносин. Значна частина зовнішньоторговельних операцій ТНК здійснюються в межах однієї гігантської фірми.
4) зміна характеру та масштабів зовнішньоторговельних угод. У багатьох випадках – це крупні угоди щодо економічного співробітництва, що включають не тільки поставку певних товарів, а й надання необхідних послуг щодо обслуговування, фінансування, страхування тощо (комплекс «товар плюс послуга»).
5) зростання питомої ваги «невидимої торгівлі» – обміну послугами. Темпи її зростання майже втричі перевищують аналогічні показники для торгівлі товарами. Особливо слід виділити стійке абсолютне зростання в міжнародному товарообігу специфічної наукоємної продукції – патентів, ліцензій, «ноу-хау».
Розрізняють такі види міжнародної зустрічної торгівлі, як бартер (або торгова компенсація) та промислова компенсація.
Бартер передбачає обмін різнорідними товарами, що органічно не пов’язані між собою. У таких угодах встановлюється або кількість товарів, які взаємопоставляються, або сума, на яку сторони зобов’язуються поставити товари.
Промислова компенсація передбачає обмін товарами, що органічно пов’язані між собою, наприклад, сировини – на продукти її переробки або обладнання – на продукцію, що буде на ньому вироблятися.
Методи міжнародної торгівлі
У міжнародній торговій практиці розрізняють два основних методи:
1) прямий метод (direct), що передбачає встановлення прямих зв’язків між виробником (постачальником) та споживачем;
2) непрямий метод (indirect), що передбачає купівлю-продаж товарів через торгово-посередницьку ланку на основі укладання спеціальної угоди з торговим посередником, яка передбачає виконання останнім певних зобов’язань у зв’язку з реалізацією товару виробника.
Прямий метод, як правило, використовується:
– при закупівлі та продажу на зовнішніх ринках промислової сировини на основі довгострокових контрактів;
– при експорті великогабаритного й дорогого обладнання;
– при експорті стандартного серійного обладнання через власні закордонні філії та дочірні компанії, що мають свою торговельну мережу;
– при закупівлі сільськогосподарських товарів безпосередньо у фермерів-виробників у країнах, що розвиваються;
– прямий експорт та імпорт становить значну частку зовнішньоторговельних операцій, які здійснюються державними підприємствами та установами.
Міжнародні торги – це спосіб закупівлі товарів або розміщення замовлень, який передбачає залучення до певної, наперед обумовленої дати пропозицій від декількох постачальників з різних країн та укладення угоди з тим з них, пропозиція якого найбільш вигідна організаторам торгів.
Ціноутворення в міжнародній торгівлі
Ціна, як відомо, – це грошова сума, яку має намір одержати продавець, пропонуючи товар чи послугу, і яку готовий заплатити за неї покупець.
Під світовими цінами звичайно розуміють ціни, за якими здійснюються великі комерційні експортно-імпортні операції з оплатою у вільно конвертованій валюті.
Відповідно, ціноутворення – це процес відбору кінцевої ціни залежно від собівартості продукції, цін конкурентів, співвідношення попиту і пропозиції, інших факторів. Співпадання цих вимог залежить від багатьох умов, які отримали назву ціноутворюючі фактори. Вони за характером, рівнем та сферою дії поділяються на:
1) загальноекономічні – фаза економічного циклу, стан сукупного попиту та пропозиції, інфляція;
2) конкретно-економічні, тобто ті, які визначаються особливостями розвитку даної галузі, умовами виробництва продукції та її реалізації – витрати, прибутки, податки, пропозиція і попит на цей товар з урахуванням товарів-замінників, споживчі якості (надійність, привабливість, сучасний зовнішній вигляд);
3) специфічні, які мають відношення тільки до деяких товарів та послуг – сезонність, рівень експлуатаційних витрат, комплектність, гарантії і умови сервісу;
4) спеціальні, тобто пов’язані з дією особливих механізмів і економічних інструментів, – державне регулювання, валютний курс;
5) неекономічні – політичні, військові тощо.
Існують такі методи ціноутворення на світовому ринку:
– на основі закритих торгів – виходячи з очікуваних цінових пропозицій конкурентів;
– на основі передбачуваної цінності – виходячи з відчуття покупцем цінової вартості товару;
– на основі рівня поточних цін – виходячи з поточних цін конкурентів.
Витрати в процесі експортування різноманітні і становлять часом майже 40 – 50 % ціни товару. Вони можуть включати:
– витрати на підготовку товару до відвантаження (перевірка кількості та якості, пакування);
– оплату завантаження товару на перевізні засоби внутрішнього транспортувальника;
– оплату перевезень товару від пункту відправлення до основних засобів транспортування;
– оплату вартості завантаження товару на основні засоби транспортування;
– оплату вартості транспортування товару міжнародним транспортом;
– оплату страхування вантажу під час перевезення;
– витрати щодо зберігання товару протягом перевезення;
– витрати щодо розвантаження товару в пункті призначення;
– витрати з приводу доставки товару від пункту призначення на склад покупця;
– оплату митних зборів, податків при перетинанні митного кордону.
Вплив зовнішньої торгівлі на функціонування національної економіки
Зовнішня торгівля здійснює різноплановий вплив на розвиток національної економіки, який проявляється, насамперед, у функціях зовнішньої торгівлі:
1) функція компенсації недостатніх елементів національного виробництва, необхідних для його відтворення;
2) трансформаційна функція, яка проявляється у здатності зовнішніх чинників виробництва змінювати та урізноманітнювати натурально-речову структуру ВВП і пристосовувати її до потреб споживання, нагромадження та відновлення засобів виробництва. За рахунок цієї функції розширюється асортиментна гама ринкових фондів;
3) ефектостворююча функція, яка ґрунтується на здатності зовнішніх чинників сприяти максимізації національного доходу при зменшенні витрат праці на його виробництво.
Незважаючи на те, що вільна торгівля спричиняє зростання економічного добробуту всіх країн – як експортерів, так і імпортерів, на практиці міжнародна торгівля практично ніде й ніколи не розвивалась дійсно вільно, без втручання держави. Можна сказати, що історія розвитку міжнародної торгівлі – одночасно є і історією розвитку та вдосконалення її державного регулювання. Міжнародна та зовнішня торгівля регулюються на таких рівнях:
– національному;
– міжнародному (двостороннього та багатостороннього характеру).
Основною проблемою в справі регулювання міжнародної торгівлі є пошук оптимального співвідношення між захистом національної промисловості від іноземної конкуренції та заохоченням міжнародної торгівлі.
Основні цілі регулювання зовнішньої торгівлі:
1) обмеження імпорту (інколи – експорту).
2) фіскальні цілі – збільшення доходів державного бюджету.
3) недопущення «несумлінної конкуренції».
Для обмеження міжнародної торгівлі регулюючі органи використовують такі методи:
1) тарифні обмеження (мито);
2) нетарифні обмеження: квотування; ліцензування; ембарго; валютний контроль; податки на експортно-імпортні операції; субсидії; адміністративні бар’єри.
Мито є особливим податком, яким обкладається продукція, що імпортується (а інколи й та, що експортується). Мито буває двох видів: специфічне та адвалорне. Найчастіше використовується адвалорне – у вигляді проценту від митної вартості товару. У світовій практиці відоме і специфічне мито, яке встановлюється у вигляді фіксованої суми з одиниці виміру товару (ваги, площі, кількості).
Квотами називаються кількісні обмеження, які встановлюються, як правило, на імпорт того чи іншого виду продукції. Можуть бути у вигляді:
■ глобальних обмежень (на товари з усього світу);
■ двосторонніх обмежень (на товари з певних країн).
Міжнародна валютно-фінансова система.
Важливою функціональною складовою економічної структури світу є міжнародна валютофінансова система. В умовах карколомного розширення ринкових відносин за рахунок держав Центральної, Південно – Східної Європи та колишнього СРСР роль цієї суто економічної сфери світового господарства незмінно посилюється, збільшуються масштаби та обсяги міжнародних фінансово – кредитних відносин, з’являються нові міжнародні та регіональні валютно – кредитні організації. За існуючими оцінками, річний обсяг міжнародних фінансових операцій у 10 – 20 разів перевищує масштаби світової торгівлі, тобто сягає 150 трл американських доларів.
Світові гроші – головна ланка міжнародної валютної системи. Вони є логічним продовженням внутрішніх грошей, вищою формою їх функціонального застосування.
Валютний ринок – особлива сфера економічних відносин за капіталізму, пов’язаний з проведеннями операцій, з іноземною валютою і платіжними документами в іноземних валютах (чеки, векселі, телеграфні та поштові перекази, акредитиви). У країнах в яких немає валютних обмежень, існують вільні валютні ринки, там, де такі обмеження є, невільні. В деяких країнах поряд офіційними валютними ринками є неофіційні, на яких курси валют дещо відрізняються від офіційних курсів. Існують також “чорні” валютні ринки, де валютні операції проводять поза законом .
Поряд з валютними ринками є також ринки золота у Великобританії, США, Німеччині. Міжнародні грошові розрахунки пов’язані з зовнішньою торгівлею, інвестиціями, туризмом тощо, здійснюються на світовому валютному ринку через кореспондентські зв’язки між банками різних країн.
Валютні резерви – запаси іноземної валюти і золота, що є в розпорядженні урядових органів або центральних банків для проведення міжнародних розрахунків та поточних платежів. Офіційно міжнародній валютний фонд (МВФ) та інші валютні органи відносяться до валютного резерву: золото, квоту в МВФ, іноземну валюту. Внаслідок валютних криз, інфляції тощо часта золота, як основа валютного резерву невпинно списується. Валютні резерви створюються в кожній країні, від них залежить міжнародна ліквідність, тобто здатність безпосередньо провадити платежі за зовнішніми розрахунками.
Проблеми іноземного інвестування в Україну.
В Україні, де більш ніж 90% економіки контролює держава, іноземне інвестування є одночасно і економічною і політичною проблемою.
Інвесторів в Україні приваблюють:
1. Вигідне географічне положення.
2. Потенційно великий ринок.
3. Висока кваліфікація робочої сили та її відносна дешевизна.
4. Низький курс національної валюти.
5. Можливість вивозу прибутку.
Причини, які перешкоджають інвестуванню в Україну:
1. Зав”язаність української економіки на колишніх республіках СРСР.
2. Незбалансованість економіки.
3. Нерозвинена інфраструктура.
4. Неконвертованість національної валюти.
5. Недостатньо гнучка податкова система.
6. Низька культура праці.
7. Невідповідність управлінських форм світовим.
8. Економічна і політична нестабільність, що зумовлює відповідні ризики.
В Україну інвестиції здійснюють такі групи:
а) Транснаціональні корпорації—головне завдання яких полягає у розширенні своїх представництв.
б) Середні та невеликі фірми—які знаходяться, як правило, в скрутному фінансовому становищі і прагнуть швидко отримати надприбуток на українському ринку.
в) Власники венчурних капіталів, що “відмивають” незаконні гроші.
Середня сума внесків іноземних інвесторів незначна, крупні інвестори прийдуть в Україну коли будуть створені належні умови і гарантії їх нормальної роботи, розроблена надійна система страхування іноземних інвестицій.
За даними журнала EUROMONEY Україна стосовно ділової репутації (надійності) знаходиться на 150 місці в світі.