30 балів отримує студент який повністю розкрив зміст питанняправильно розуміє його сутність демонструє вмі

Работа добавлена на сайт samzan.net:

2. Друге завдання складається з тестового завдання та оцінюється від 0
до 20 балів.

3. Трегє питання потребує короткої відповіді і оцінюється від 0 до ЗО балів.
27-30 балів отримує студент, який повністю розкрив зміст питання,
правильно розуміє його сутність, демонструє вміння та навички аналізу
й самостійного мислення, знає визначення основних філософських понять,
категорій та термінів.

23-26 балів отримує студент, який розкрив основний зміст питання, правильно розуміє його сутність, вміє аналізувати, володіє філософською термінологією але в недостатній мірі.

18-22 балів отримує студент, який при розкритті основного змісту питання в цілому і правильно розуміє, його сутність, але йому бракує аргументованості та вміння самостійно мислити, недостатньо використовує філософський категоріальний апарат.

0-17 балів отримує студент, що виявив незнання сутності питання та основних філософських понять.

Зразок екзаменаційного білету

Київський національний торговельно-економічний університет Кафедра філософських та соціальних наук

ЗАВДАННЯ до іспиту з курсу "Філософія" для студентів денної форми навчання

ВАРІАНТ № 1

Завдання 1. Потребує повної відповіді. Оцінюється за 50-баловою системою.

Сковорода Г.С. "Разговор дружеский о душевном мире": зміст цієї праці, її роль у розвитку філософської думки України та інших слов'янських народів.

Завдання 2. Знайдіть правильну відповідь на тестове завдання. Оцінюється за 20-баловою системою.

Як ви думаєте: яка основна цінність виникає на основі естетичного опанування дійсності?

Добро, свобода, мудрість.
Правда, соціальна справедливість.
Творчість, духовність.
'Краса, прекрасне.

II. Рекомендації до самостійного вивчення навчального матеріалу Тема 1. Філософія як універсальний тин знань

Вивчення цієї теми вимагає особливої уваги, оскільки необхідно усвідомити, що філософія - цс та сфера людського знання, яка є не лише атрибутом цивілізації і культури, а й такою духовною силою, своєрідним "інтелектуальним магнітом", до якого прагне кожна особистість. Саме тому слід звернутися не лише-до підручників, але й до тих міркувань, якими видатні мислителі минулого й сучасності намагалися продемонструвати полізмістовну сутність філософського знання.

Розпочинати слід із з'ясування етимології понять "філософія" і "світогляд", далі перейти до розкриття сутності та історичних типів світогляду, визначити місце і роль філософії як світоглядного знання і завершити вивчення теми основними функціями філософії.

Термін "філософія" грецького походження. Він походить від двох слів: філео - "люблю" та софія - "мудрість". Перекладається як "любов до мудрості". Багато українських дослідників XVII - середини XIX ст. філософію визначали словом "любомудріє".

Як специфічний феномен духовної культури, філософія виникла у VII VI ст. до н.е., у структурах міфологічного й релігійного світоглядів. Таким чином, філософія за своїм походженням і специфікою існування має тісний зв'язок зі світоглядом, вона є теоретичною формою його існування. Світогляд - це система поглядів про світ, людину і водночас оцінка людиною світу і самої себе. Будь-яка філософська система с світоглядним теоретичним знанням, але не кожний світогляд є філософією.

Філософія - це раціонально-теоретична форма світогляду, яка узагальнює досягнення історичної практики людини, формує її свідоме ставлення до світу і самої себе, визначає напрямки індивідуальної та соціальної творчості людини.

Теоретичний аспект філософії - це осмислення та узагальнення в системі знань природної та соціальної реальності, яка відкривається людині в процесі її духовного і практичного опанування дійсності.

Практичний аспект філософії'- діяльна проекція картини світу, яка визначає настрій емоційно-вольової сфери людини, програму її особистішої самореалізації, її громадянську позицію, призначення її життя.

Поняття "світогляд" ширше поняття "філософія", оскільки у структуру світогляду входять почуття, знання, цінності, переконання та інші компоненти,' які у своєму поєднанні здійснюють акт самоусвідомлення

залученості людини до світу. Тобто компоненти світогляду утворюють різні, притаманні людині, форми осягнення світу.

На теоретичному рівні світогляд пов'язаний з абстрактним мисленням, пізнанням і його можна назвати світобаченням, світосприйняттям, світорозумінням. Саме це демонструє філософія.

Предмет і специфіка філософії розкривається через її функції, їх різноманітність надає духовній культурі суспільства і людини життєву глибину, внутрішню зосередженість, що дозволяє філософському знанню бути засобом вироблення ціннісних орієнтацій, які спонукають людину вийти зі сфери повсякденності, захопитися високими духовно-моральними ідеалами, надати життю істинного сенсу.

З урахуванням цих важливих положень студентам необхідно надати конкретну характеристику функцій:

а) світоглядної;

б) методологічної;

в) гносеологічної;

г) праксеологічної;

д) аксіологічної.

Аналіз цих та інших функцій надає можливість зрозуміти, що призначення філософії полягає в: - осягненні істини буття - природи, духу, Бога;

звільненні людини від невігластва, що є найважливішою умовою становлення громадянина;

подоланні утилітарного підходу до життя, визначенні пріоритетним духовності, мислення, інтелекту;

З огляду на це слід зробити висновок, що філософія як методологія пізнання і соціальної дії, окреслює магістральні шляхи розвитку суспільства, визначає основні тенденції духовно-практичного освоєння світу людиною.

Тема 2. Історико-філософський процес

Вивчення цієї теми потребує звернення не лише до підручників, але й до першоджерел, тобто до класиків історії філософської думки. Це -Платон, Аристотель, Сенека, Д. Бруно, Р. Декарт, Б. Спіноза, Д. Локк, Д. Берклі, І. Кант, Г.В.Ф. Гегель, Л. Фейєрбах та ін.

Вивчення історико-філософських тем завжди слід розпочинати із запитання: чому необхідно вивчати історію філософії? ІІайкоротша

відповідь - щоб навчитися філософствувати. "А чи можливо навчитися філософствувати?" - запитував Імануїл Кант і відповідав: "Той, хто хоче навчитися філософствувати, змушений буде розглядати історію філософії як історію застосування (прикладання) розуму і як об'єкт для вправ свого таланту". Саме тому історія філософії була й залишається найкращою школою філософської думки в системі сучасного філософського знання у вищих закладах освіти України. За допомогою історії філософії студенти можуть збагнути, як утворюються форми й категорії теоретичного мислення, методи освоєння думкою дійсності, методологічна культура тощо.

Історія філософії - тема об'ємна, тому для кращого засвоєння її слід вивчати поетапно. В античний період (VII ст. до н.е. - V ст. н.е.) необхідно акцентувати увагу на проблемах формування принципів філософського знання в онтології (Мілетська школа, атомістика Демокрита й Еиікура), гносеології (філософське вчення Платона та Аристотеля); звернути увагу на відмінність понять "філософії" та "софістики".

В епоху середньовіччя (V - XV ст. н.е.) головною проблемою теоретичного освоєння світу с відношення до духовної реальності -монотеїстичної релігії християнства. Спираючись на накопичені знання, необхідно розкрити проблему формування головної проблеми середньовічної філософії - відношення філософії та геології в апологетиці, патристиці, схоластиці. Особливу увагу необхідно звернути на концепцію реалізму, номіналізму й концептуалізму.

Філософія епохи Відродження демонструє становлення нового світогляду. Потрібно акцентувати увагу на вивченні головних принципів філософського мислення цього періоду - гуманізму, антропоцентризму, пантеїзму

Під час вивчення філософії Нового часу (ХУІІ-ХУШ ст.) слід звернути увагу на бурхливий розвиток науки, який зумовив актуальність гносеологічної проблематики цього періоду. Проаналізуйте основний принцип новоєвропейської філософії - принцип сцієнтизму. У зв'язку з цим важливо зосередитися на вивченні двох ліній пізнання сенсуалізму та раціоналізму, що зумовили становлення двох основних методів пізнання індуктивного (емпіризм Ф. Бекона) й дедуктивного (раціоналізм Р. Декарта).

У філософії французького Просвітництва XVIII ст. (Вольтер, Руссо, Дідро, Монтеск'є, Гольбах та ін.) необхідно звернути увагу на

розробку соціальної проблематики (особливо на ідеї - суспільної угоди та розподілу державної влади), антиклерикальні позиції та на матеріалістичні погляди його представників.

Перед вивченням німецької класичної філософії студентам необхідно засвоїти положення про те, що ця філософія виступила своєрідним підсумком всього попереднього розвитку філософського мислення. І. Кант - основоположник класичної німецької філософії. Ознайомлення з його філософією слід починати з космогонічної гіпотези, а потім переходити до з'ясування таких понять, як "апріоризм" і "агностицизм". Особливу увагу необхідно звернути на ідею примату практичного розуму над теоретичним (чистим) розумом у філософії Канта, а також на ряд важливих гносеологічних проблем, що постають як єдність чуттєвого, розсудкового й розумного пізнання. Й. Фіхте репрезентує лінію суб'єктивного ідеалізму, тоді як Ф. Шеллінг - об'єктивного ідеалізму. Особливу увагу слід звернути на вчення Г.В.Ф. Гегсля про діалектику, а також на філософію права та філософію історії, де особливе місце посідають проблеми свободи, правової держави і громадянського суспільства.

Висновок, який повинен зробити студент: історія філософії - це складний поліваріантний духовно-інтелектуальний процес, в якому відбувається формування та розвиток різних шкіл, течій, напрямів, але всі вони в цілому вирішують основні проблеми походження та розвитку світу, природи, суспільства та людського мислення.

Знання історії філософської думки дозволяє глибоко засвоїти основні положення сучасної посткласичної філософії. У процесі цього засвоєння необхідно чітко з'ясувати дві тенденції в посткласичній філософії: раціоналізм та ірраціоналізм. Це дасть змогу зрозуміти сутнісну відмінність течій сучасної філософії від класичної.

У контексті такого підходу потрібно розглянути "філософію життя" як антитезу раціоналістичній традиції. Особливу увагу слід акцептувати на відмінності волюнтаризму А. Шопенгауера (воля до життя) від волюнтаризму Ф. Ніцше (воля до влади).

Найбільш популярною філософською течією XX ст., яка знайшла широке поширення серед творчої інтелігенції, є екзистенціалізм. Для глибокого засвоєння цієї теми необхідно дослідити джерела екзистенціалізму [7].

Важливе значення для розуміння сутності поліваріантного характеру сучасного філософського мислення мають філософські течії позитивізму,

неопозитивізму, постпозитивізму. У рамках неопозитивізму завдання філософії вбачається в логічному аналізі наукових висловлювань і узагальнень, адже всі знання знаходять вираження в мові у вигляді висловлювань. Основними ідеями цього напрямку є зведення філософії до логічного аналізу мови науки, принцип верифікації та ін. Для розуміння сучасної філософії необхідно ознайомитися з сутністю та методами герменевтики, яка є новим способом філософського тлумачення та інтерпретації дійсності. Провідна проблема герменевтики -питання розуміння, витлумачення, інтерпретації тексту.

Одним з провідних напрямів сучасної західної філософії є феноменологія. На думку її основоположника Е. Гуссерля це наука не про факти, а про сутності, чисті феномени або ейдоси. Для розуміння феноменології необхідно проаналізувати такі поняття: феномен, феноменологічна редукція, інтенція, конституювання тощо.

В середині XIX ст., виникає вчення марксизму. К. Маркс, поряд з Ф. Ніцше, належав до тих мислителів, які здійснили перехід від класичної філософії до сучасної. Для розуміння нашого часу необхідно зрозуміти сутність таких впливових у XX ст. філософських течій, як марксизм та неомарксизм. У контексті німецької класичної філософії потрібно проаналізувати процес формування марксистської філософії: філософії діалектичного та історичного матеріалізму.

Тема 3. Філософська антропологія. Філософія людини

Для глибокого засвоєння матеріалу з цієї теми особливу увагу необхідно звернути на аналіз категорій: філософська антропологія, людина, індивід, індивідуальність, особистість. Без з'ясування їх сутності неможливе проникнення у зміст цієї теми.

Поняття "антропологія" означає вчення про людину, а "філософська антропологія", відповідно, - філософське вчення про людину.

Вивчивши першоджерела, наукову літературу, журнальні статті, студенти зможуть засвоїти головне - проблема людини є однією із найважливіших у філософії. Особливо вона актуальна в переломні періоди розвитку, коли з усією гостротою постає питання про сенс жиггя людини й всього людства. Саме такий період переживає вітчизняна історія та вся світова цивілізація.

ЗО

Філософія людини розкриває її сутність, природу, місце й роль у суспільстві. Однак в різних філософських течіях погляди мислителів з цих питань різні, а часом протилежні. Зважаючи на це, рекомендуємо студентам розглянути неотомістську, марксистську, екзистенціалістську концепції про людину. Одночасно необхідно засвоїти психоаналітичну концепцію 3. Фрейда, вітчизняних і зарубіжних представників релігійної філософії.

Саме такий підхід дозволить студентам проаналізувати сутність людини на основі чотирьох різних вимірів: біологічного, психічного, соціального й космічного. Важливо при цьому зрозуміти, що жоден вимір окремо не розкриває феномен людини в її цілісності.

З проблемою сутності людини пов'язане також питання про співвідношення біологічного й соціального в людині. Слід, насамперед, відкинути дві крайні точки зору: абсолютизації соціального фактору (пансоціологізму) та абсолютизації біологічного фактору (нанбіологізму).

Автори першої точки зору розглядають людину як продукт виключно соціального середовища. На таких позиціях стояли в.радянські часи дослідники, які боролись проти генетики як "буржуазної" науки. Представники другої точки зору сповідають расистські теорії, що доводять положення про "природну переваїу" однієї раси над іншою. Піддавши критиці ці крайнощі, студентам необхідно зробити узагальнюючий висновок: біологічне та соціальне в Людині знаходяться в тісному взаємозв'язку. У рамках цієї взаємозалежності ириродно-біологічні ознаки життєдіяльності людини опосередковуються соціально-культурними факторами.

Наука свідчить, що людина як біологічна істота живе в природному і соціальному середовищі, взаємодіє з природою. Водночас вона живе у соціальному середовищі, що представляє собою людське оточення, до якого належать соціальні групи людей або людські спільності, членом яких вона є. Сюди ж треба віднести і певні економічні, соціальні, культурні, політичні умови, що існують у суспільстві. Дослідження цих питань слід пов'язати із розв'язанням питання соціалізації людини. Соціалізація є процесом засвоєння індивідом певної системи знань, норм та цінностей, які дають змогу функціонувати йому як повноправному члену суспільства. Вона охоплює як соціально-контрольовані процеси цілеспрямованого впливу на людину, тобто виховання, так і стихійні, спонтанні процеси, які спричиняють вплив на її формування.

Найважливішою формою соціалізації є звичаї та традиції, серед яких людина живе від народження до смерті.

Особливий теоретичний та практичний інтерес становить зміст таких категорій: "індивід", "індивідуальність" та "особистість". Доцільно з'ясувати, як в історії філософії створювалися різні вчення про людину, яким сенсом наповнювалися категорії "індивід", "індивідуальність", "особистість".

Що стосується категорії "індивід", то в науковій та навчальній літературі існує загальноприйнята думка про те, що це одиничний представник людською роду, один з багатьох. З цим поняттям нерозривно пов'язане інше - "індивідуальність", що визначає зміст особистого, неповторного світу людини, її найвищі цінності, її можна визначити як сукупність властивостей та здібностей, які відрізняють даного індивіда від інших. Індивідуальність, таким чином, є, з одного боку, наслідком біологічної своєрідності організму, а з іншого -наслідком специфічних особливостей розвитку певного індивіда.

Поняття "особистість" є узагальнюючою функцією соціального та біологічного начала в людині. Проте переважне значення мають соціальні характеристики: це є її "Я", що визначає вольове начало, свідоме ставлення до навколишнього світу і до самого себе. Особистість забезпечує цілісність людини. Вона є процесом самореалізації людини. Особистість є інтегруючим началом, що об'єднує в єдине ціле біологічне, соціальне і психічне в людині. Воно охоплює сукупність усіх соціальних ролей людини, всіх суспільних відносин.

Студент має знати, що категорія "особистість" як в минулому, так і в сучасній філософській літературі виступає об'єктом творчих дискусій. Рекомендуємо студентам порівняти точки зору, які містяться в навчальній літературі, та висловити свою особисту думку [11, с. 357-364].

На основі визначення категорії "особистість" необхідно перейти до характеристики соціальних ролей, які виконуються кожною особистістю. В суспільстві ці ролі різноманітні і складають цілісну систему: особистість як працівник, особистість як власник, особистість як споживач, особистість як громадянин, особистість як сім'янин. Питання про систему соціальних ролей особистості, про об'єктивні та суб'єктивні передумови виникнення та вдосконалення рольових функцій особистості може стати предметом дискусії на семінарському занятті. Ця проблема глибоко досліджена у філософії екзистенціалізму, зокрема, Ж.П. Сартр

вважає, що людина взагалі - це є сукупність тих ролей, які вона виконує, і людина завжди є актор.

Цікавим для аудиторії може бути обговорення питання про "сенс життя". Можна розглянути оптимістичні концепції сенсу життя, що обґрунтовують віру людини у майбутнє, краще життя; песимістичні ж -зневагу до життя, до людських можливостей, до майбутнього. Сенс життя - це є фундаментальна основа людського буття, стрижень самого життя, його можливість і здійснюваність. Визначення сенсу життя, його чітке розуміння пов'язане з розумінням мети життя таз вибором життєвого шляху. Останній нерозривно пов'язаний з життєвою позицією та способом життя.

Важливо розглянути питання про поняття смерті і безсмертя. Смерть мас не тільки біологічне чи медичне визначення, а насамперед світоглядне, духовно-моральне осмислення. Можна зупинитися на розгляді цих питань у різних народів, різних релігій та філософських концепціях.

У ході дискусії доцільно поставити питання: що означає "гідність людини", "гідність людського життя", "жити по-людськи", "призначення людини"? Кожен студент має можливість дати на нього свою відповідь. Відповідь може бути такого характеру: якщо людина представляє собою єдність біологічного, соціального та духовно-психологічного, отже, і жити треба так, щоб фізична досконалість, соціальна зрілість і внутрішня духовність постійно взаємодоповнювали одна одну.

Тема 4. Онтологія. Філософське розуміння світу

Під час вивчення цієї теми насамперед потрібно звернути увагу на типи онтології: реалізм (матеріалізм), спіритуалізм (ідеалізм), а також сутність моністичних, дуалістичних і плюралістичних концепцій. У зв'язку з цим необхідно прослідкувати витоки онтологічного розуміння світу в історико-філософській традиції; в античній філософії,, натурфілософські концепції філософії Відродження та Нового часу, з'ясувати сутність пантеїстичних теорій [10, с. 37^43].

Потрібно зрозуміти, що буття як одна з головних категорій філософії має різні структурні рівні організації матерії: неорганічний, органічний, соціальний, які перебувають у взаємозв'язку та взаємозалежності.

Вивчення проблеми бутгя слід розпочати з розподілу: жива (органічна) й нежива (неорганічна) природа. Це дасть змогу зрозуміти специфіку бутгя людини у світі "другої природи", тобто як сукупної реальності: єдності природи та людини, матеріального та духовного. Для цього потрібно проаналізувати форми життєвого світу людини: природний світ, соціальний світ, духовний світ. Необхідно згадати матеріал, раніше вивчений, про буття людини в світі у філософії екзистенціалізму (екзистенціальна онтологія), про ієрархію буття у філософії неотомізму (від неживої матерії до Бога, у якому сутність й існування збігаються).

Під час вивчення сутності буття філософи базуються на матеріальній й духовній діяльності людини, осмислюючи її не лише за допомогою категорії "буття", але й "небуття", "існування" тощо. Ось чому є потреба більш Грунтовно зупинитися на з'ясуванні змісту найбільш універсальних філософських категорій, таких, як "дійсність", "реальність".

Розкриваючи питання форми буття та їх специфіку необхідно розглянути такі питання: буття речей, процесів, станів природи (в тому числі й іншої природи); буття людини серед інших речей світу; буття соціального (індивідуальне і суспільне буття); буття ідеального.

Особливу увагу слід приділити аналізу буття у сучасній науковій картині світу. Вирішальну роль в оформленні наукової картини світу відіграють фізика, хімія, біологія, антропологія, науковознавство та філософія. Найважливішими характеристиками буття в їх розумінні виступають динамічне, системно-ієрархічне, багаторівневе (мікро-, макро-, мегарівні), еволюційно-демонстративне [12, с. 277-279].

Особливе місце повинен зайняти > аналіз доктрини філософського матеріалізму: матерії як субстанції, матерії як об'єктивної реальності, що дасть змогу залучити дані сучасної науки про будову матерії, її основні форми, ієрархічність її структури та різноманітність світу. Розглядаючії матерію, необхідно зазначити, що це є філософська категорія для відображення об'єктивної реальності (гносеологічний аспект), а не сама реальність. Це означає, що філософське розуміння матерії відрізняється від природничонаукового. Тобто, не можна зводити філософське розуміння матерії до конкретних фізичних видів її існування. Цим займаються природничі науки.

Важливо приділити увагу розгляду питання атрибутів матерії, якими є рух, простір і час. Більшого розуміння цих складних питань

можна досягти, звернувшись до історико-філософського досвіду: показати, як ці питання вирішувалися в античній філософії, у наукових відкриттях І. Ньютона, А. Ейнштейна, сучасній науці.

Розглядаючи категорію "рух" (як спосіб існування матерії), слід акцентувати увагу на тому, що він є невід'ємним атрибутом матерії, тому не існує у відриві від матерії. У зв'язку з цим потрібно детально зупинитися на розгляді взаємозв'язку "руху" і "спокою"; проаналізувати різні форми руху: механічний, фізичний, хімічний, біологічний, соціальний; зазначити властивості руху: об'єктивність, абсолютність, вічність, суперечливість [10, с. 54-65; 14, с. 134—144].

Натежну увагу потрібно приділити з'ясуванню основних форм буття матерії простору й часу. Потрібно порівняти метафізичний підхід до взаємозв'язку простору й часу і діалектичний. Зокрема, потрібно звернутись до поглядів І. Ньютона, що розриває між собою матерію, простір, час (метафізичний підхід) і А. Ньютона, який розглядає простір-час в нерозривній єдності, взаємозалежності (діалектичний підхід).

Також необхідно зупинитися на розгляді структурних характеристик простору як форми буття матерії, що характеризується три-мірністю (довжина, ширина, висота) та часу, що протікає від минулого через сучасність у майбутнє. Більш грунтовно необхідно розглянути різні форми буття часу і простору: час календарний, біологічний, соціальний.

Тема 5. Філософія свідомості

Проблема свідомості завжди була в центрі кожної філософської системи. У зв'язку з цим потрібно провести аналіз філософського розуміння свідомості як в матеріалістичних, так і в ідеалістичних концепціях. Важливо зазначити, що тривалий час у філософії домінувала теїстична традиція розуміння свідомості як наявного надсвітового начала, яке виникло та існує до природи й творить світ. Зокрема, слід зупинитися на концепції свідомості Р. Декарта і генези свідомості в німецькій класичній філософії: суб'єктивного духу, об'єктивного духу, абсолютного духу.

Спираючись на відкриття, зроблені наукою, потрібно з'ясувати для себе, що свідомість - це результат тривалого еволюційного розвитку людини. Вона є властивістю високоорганізованої матерії - людського мозку, є усвідомленим буттям, суб'єктивним образом об'єктивного

світу. Розкриваючи соціально-біологічні передумови зародження свідомості, необхідно акцентувати увагу та проаналізувати основні концепції її походження, теологічну, натурфілософську, трудову, урологічну, радіологічну. Це дає можливість з'ясувати, що свідомість -це складне системне утворення, яке має ідеальну природу.

Характеризуючи марксистську концепцію, доцільно розглянути роль праці, мови й колективного образу життя у виникненні та функціонуванні свідомості. Аналізуючи феноменологічну концепцію, варто зупинитися на рефлексії свідомості, на своїх актах і, в цьому розумінні, на досвідних структурах свідомості, що забезпечують її функціонування. Розглядаючи концепцію психоаналізу 3. Фрейда та його послідовників, необхідно звернути увагу на пояснення ірраціональної природи людини та її сутності. Студентам пропонується обґрунтувати свою позицію щодо цих концепцій. Вирішення цього творчого завдання погребує характеристики властивостей та функцій свідомості, таких компонентів її структури, як підсвідомість, самосвідомість, над-свідомість, провідних ознак, за якими ми можемо переконуватись у реатьному існуванні свідомості. До останніх слід віднести особливий, небіологічний тип поведінки, використання предметів культури за їх призначенням, оперування не наданим наявно (предметним) змістом реальності, продукування того, що не існує (творчість), мови, цілеспрямування дій та думок людини.

Свідомість є однією із головних, сутнісних характеристик саме людини. Вона проявляється лише у людини. Свідомість у вузькому розумінні слова - це все те, що є виразно свідоме та може бути сформульовано, виражено у мові. Свідомість у широкому розумінні слова - це будь-які прояви психологічного жМггя людини (переживання, спонукання, умовиводи тощо), які тією чи іншою мірою впливають на її життєдіяльність. Вона є ідеальна, бо є суб'єктивною реальністю. Але водночас їй притаманні фізичні, хімічні, фізіологічні та інші матеріальні процеси, без яких свідомість не існує. Свідомість - продукт природного та суспільного розвитку, функціональна властивість мозку, ідеальний образ матеріального світу, регулятор цілеспрямованої діяльності людини.

Необхідно зрозуміти, що свідомість має активний характер, який проявляється в її цілеспрямованості, генеруванні нових ідей, в актах продуктивного мислення, в управлінні практичною діяльністю людини. Разом з тим потрібно підкреслити соціальну природу свідомості.

Слід запам'ятати! Спосіб буття людини у світі передбачає наявність свідомості, яка охоплює всі види людської діяльності, оскільки є необхідною умовою її організації та відтворення. Багато питань механізмів, функцій, стану, структури, душі, властивостей свідомості залишаються проблемними.

Під час аналізу проблеми самосвідомості студентам слід зрозуміти, що людина не лише усвідомлює світ, а й оцінює своє ставлення до нього, розуміє свої думки, почуття, бажання та інтереси. Самосвідомість - це здатність людини визначати об'єктом розгляду власну свідомість. Без неї людина не змогла б розуміти себе, визначати своє місце у світі та самовдосконалюватись. Самосвідомість забезпечує людині можливість бути причиною самої себе, звільнитися від жорсткої детермінації біологічними та соціальними чинниками. Студентам пропонується дати відповідь на запитання: "Як здійснюється людиною усвідомлення предметного світу, його явищ, подій, процесів?" Відповідь на поставлене запитання буде свідчити про те, що студенти засвоїли цю тему.

Тема 6. Гносеологія. Філософія пізнання

Пізнавальний процес є об'єктом вивчення як конкретних наук, так і філософії. На відміну від психології, логіки, історії та інших конкретних наук, філософія концентрує увагу на пізнанні логіки та методології процесу пізнання, його основних закономірностях, пізнанні відношення "людина-світ", тобто на вирішенні світоглядних проблем пізнавального процесу. Вона прагнула і прагне в наші дні дати відповідь на фундаментальні запитання: "Чи можна взагалі правильно пізнати світ? Якщо так, тоді яким чином і що є основою пізнання предметів і

явищ світу?".

У відповідях на ці питання чітко виокремлюються три основні лінії: оптимізм, скептицизм, агностицизм, кожна з яких вказує на дійсні проблеми пізнавальної діяльності людини.

Більшість філософів стояли і стоять на позиціях пізнавальності

' світу. Вони виходять з того принципового положення, що у пізнанні

предметів і явищ особливу роль відіграють людські потреби та інтереси.

Дійсно, будь-яка пізнавальна активність врешті-решт спрямована на

задоволення матеріальних і духовних потреб людей і за своєю суттю

нерозривно пов'язана (прямо чи опосередковано) з доцільною практичною діяльністю, яка становить основу і ціль пізнання.

Пізнання охоплює знання і засоби його отримання. Необхідно враховувати надзвичайну різноманітність видів єдиного по суті пізнання. Стосовно цього слід звернути увагу на типологію пізнання, що пов'язана з особливостями суб'єкта, який пізнає. Житейське пізнання і знання грунтується на спостереженні, воно має емпіричний характер і краще узгоджується із життєвим досвідом. Наукові знання передбачають пояснення фактів, їх осмислення. Наукове пізнання є спеціалізованим та спеціально організованим, таким, що контролює свій хід, намагаючись досягнути достовірного та узагальненого знання. З науковим знанням тісно пов'язане практичне знання. Практичність знання полягає в оволодінні речами, у пануванні над природою. Специфіка художнього пізнання полягає у цілісному відображенні світу, яке будується на життєвому досвіді - пізнавальному, емоційному і моральному. Воно окреслює реальність через переживання.

Важливе значення для розуміння сутності пізнання має розкриття його рівнів і форм. Виокремлюють такі рівні пізнання: чуттєвий, раціонально-логічний та синтезуючий. На чуттєвому рівні пізнання здійснюється в трьох формах: відчуттях, сприйняттях, уявленнях. На раціонально-логічному - у формі понять, суджень і умовиводів. Чуттєвий та раціонально-логічний рівні пізнання взаємопов'язані, вони потребують свого об'єднання, що й забезпечує третій рівень пізнання. Синтезуючий рівень здійснюється у формі досвіду, практики та експерименту. Отже пізнання розвивається від чуття до абстрактного мислення та до їх синтезу.

Головна мета пізнавального процесу - досягнення істини. Вона є властивістю знання. її принциповими властивостями є: об'єктивність, відносність, процесуальність, конкретність. Об'єктивність- незалежний від людини пізнавальний зміст. Абсолютність істини полягає в її повноті, безумовності, належності їй незалежно від суб'єкта пізнавальної інформації. Відносність істини полягає в її неповноті, умовності, приблизності, незавершеності, у входженні в неї суб'єктивно значимих компонентів. Процесуальність визначається діалектикою абсолютності та відносності істини, зводиться до того, що істина є динамічною якістю пізнання. Конкретність виконує нормативну функцію, зобов'язує брати до уваги реальні соціально-історичні, матеріально-практичні передумови. Критерієм істини, єдиним і остаточним інструментом виявлення вірогідності знання є практика.

У навчальній літературі все частіше проблема істини розглядається на основі таких характеристик, як: українська мова, краса, чіткість істини; помилка, омана і брехня; співвідношення та історичність істини; абсолютна істина і абсолютне в істині; конкретність істини і догматизм; про критерії істинних знань [11, с. 458-472].

На основі викладеного матеріалу студент має можливість зробити такі висновки.

Теорія пізнання (гносеологія, інша назва - епістемологія) - це розділ філософії, що вивчає природу і закономірності пізнавальної діяльності людини, її творчі можливості та здібності: передумови, засоби та форми пізнання, а також відношення знання до дійсності, закони функціонування та умови і критерії його істинності й достовірності.

Кожна філософська система включає теорію пізнання. Це зумовлено, насамперед, прогресом культури і безліччю життєвих питань суспільства.

Процес пізнання - це оволодіння таємницями буття, вираження найвищих прагнень творчої активності розуму.

Пізнання є багаторівневим процесом побудови знання, яке виявляється в різних видах, до складу якого входять почуття, емоції, розум, інтуїція, передбачення тощо.

Вирішальну роль у пізнанні відіграє розумова активність, що виявляється у конструюванні образів, моделей, теорій, понять. За їх допомогою оптимізуються взаємозв'язки людини зі світом, збільшуються ступені суспільної та індивідуальної свободи.

Тема 7. Діалектика - універсальна методологія розвитку

Як ми уже з'ясували, рух і розвиток є важливими характеристиками матеріального світу. Ось чому важливо проаналізувати становлення ідеї розвитку, продемонструвати його як рух від нижчого до вищого, від простого до складного. Осягнення розвитку, його вираження здійснюється за допомогою універсального методу філософії діалектики.

Розгляд діалектики бажано розпочати від античного розуміння діалектики як "діалогу" ("веду бесіду" (Сократ), як логічної операції розподілу та поєднання понять, до розробки ідеалістичної діалектики в німецькій класичній філософії. Основну увагу слід акцентувати на системі принципів, законів і категорій діалектики, розроблених у філософії Г.В.Ф. Гегеля.

Діалектичне мислення - це мислення "другої рефлексії", де проявляє себе діалектична логіка із її складовими та принципами. До останніх належать такі: принцип тотожності мислення та буття, принцип єдності рефлексії та руху, принцип зв'язку всього з усім, принцип тотожності протилежностей, принцип збігу початку та основи певного явища чи руху, принцип збігу початку та кінця (явища, процесу), принцип діалектичного заперечення. За допомогою законів та категорій діалектики ми можемо зафіксувати та встановити послідовні правила та інструментарій застосування цих принципів.

Розглядаючи основні • закони діалектики, доцільно з'ясувати, що таке філософська категорія "закон". Основні закони діалектики слід розглядати у взаємозв'язку: закон взаємного переходу кількісних змін у якісні розкриває механізм переходу із старої якості у нову; закон єдності і боротьби протилежностей розкриває джерело розвитку; закон заперечення заперечення розкриває поступальний характер розвитку. У зв'язку із цим більш ґрунтовно потрібно зупинитися на дослідженні особливостей кожного основного закону діалектики. Необхідно розглянути питання проте, що кількісні зміни, які відбуваються, поступово накопичуються, порушують міру і відбувається стрибок, тобто перехід від старої якості до нової, від кількісних змін до якісних.

З урахуванням того, що діалектика є методологією, логікою та
теорією розвитку, необхідно визначити її роль стосовно пізнання як
матеріальної, так і соціальної дійсності, а також її значення для науко
вого пізнання. У зв'язку з цим слід з'ясувати якісну відмінність двох
методів пізнання - діалектики та метафізики. Останній може виступати
в різних формах: релятивізму, еклектики, софістики, скептицизму,
догматизму. ,

Особливе значення діалектика має для розуміння розвитку суспільного життя. Необхідно, визначивши основні проблеми соціальної дішіектики, проаналізувати діалектичний взаємозв'язок об'єктивного та суб'єктивного в історії, взаємовідносини суспільства й природи, особистості й суспільства.

Діалектика є основою ствердження нового розуміння розвитку -взаємодії людини із системами, які саморозвиваються. Для них характерні синергетичні ефекти, принципова відкритість та незворотність процесів. Визнання таких особливостей розвитку зумовлює як переосмислення ставлення людини до світу, так і формування нової методології пізнання.

Базуючись на цих положеннях, студентам доцільно розкрити структуру діалектики: принципи, закони, категорії. Особливу увагу слід приділити проблемі методологічного значення діалектики для творчої діяльності людей, спеціалістів торговельно-економічної сфери.

Розглядаючи закон єдності і боротьби протилежностей необхідно акцентувати увагу на тому, що джерелом розвитку (саморозвитку), руху як саморуху є діалектичне протиріччя. У зв'язку з цим бажано розглянути провідні категорії закону, що розкривають його зміст: протилежність, протиріччя, єдність протилежностей, боротьба протилежностей тощо.

Закон заперечення заперечення передбачає розгляд діалектичного і метафізичного заперечення. Тобто, заперечення як поступального розвитку, або ж заперечення як знищення. У зв'язку із цим слід розглянути циклічний характер розвитку.

Рекомендуємо студентам прочитати уривок із праці Ф. Енгельса "Діалектика природи", де розглядається характеристика основних засобів діалектики на конкретних прикладах [28, с. 360-365].

Водночас рекомендуємо вивчити основні категорії діалектики: сутність і явище, необхідність і випадковість, причина і наслідок, можливість і дійсність, зміст і форма [14, 157-162; 10, 82-89].

Таким чином, діалектична теорія розвитку - це:

визнання розвитку, який відбувається по спіралі, тобто повторює пройдені вже етапи, але на більш високому рівні ("заперечення заперечень").

визнання внутрішніх протиріч як джерела, причини розвитку.

визнання можливого переходу кількісних і якісних змін.

Альтернативними діалектиці теоріями розвитку є метафізика, аналектика (неотомістська концепція розвитку), синергетика, системна теорія, еклектика, релятивізм, софістика, догматизм.

Висновок. Діалектика розглядається як вміння, мистецтво оперувати філософськими категоріями в процесі теоретичної діяльності. Водночас діалектика - це наука про універсальні Закони руху і розвитку природи, суспільства та мислення.

особистою свободою, а отже відповідальністю за свої дії, чинить згідно з людською природою, а саме: кожна самосвідома людська одиниця прагне до внутрішнього комфорту, внутрішньої впорядкованості, гармонії. У цьому розумінні суспільство є світом самої людини, його продовженням й удосконаленням.

Після вивчення матеріалу теми студенти зможуть характеризувати основні концепції виникнення та розвитку суспільства: релігійно-філософську, натуралістичні концепції, марксистську концепцію, культурологічну, суб'єктивістську й волюнтаристську, теорію технологічного детермінізму.

Аналіз цих концепцій дає можливість зробити висновок, що умовою й запорукою виживання людини у XXI ст. може стати консенсус і соціальна гармонія, які, зазвичай, неможливі без розбудови громадського суспільства і правової держави.

Тема 9. Аксіологія. Філософія цінностей

Найважливішою-тенденцією розвитку сучасної філософії є зростаюча увага до людини, проблем її буття, ціннісних орієнтацій. Аксіологія (від грецької ахіог - цінність та Іо%о$ - вчення) - це філософське вчення про цінності та їхню природу. Важливими категоріями, без вивчення яких неможливе засвоєння цієї теми, є: цінність, ціннісні орієнтації, 'абсолютна цінність, вищі цінності, тип цінностей, ідеал, плюралізм цінностей. Ґрунтовне вивчення цих категорій дозволить студентам зрозуміти, то теорія цінностей пройшла довгий шлях розвитку, увібрала в себе різні філософські підходи, що накладає свій відбиток на розуміння цінностей.

В аксіології були сформовані такі, найбільш впливові, теорії цінностей: натуралістичний психологізм (Дж. Дьюї), аксіологічний трансценденталізм (В. Відельбанд, Г. Ріккерт), персоналістський онтологізм (М. Шелер), соціологічна концепція цінностей (М. Вебер) і марксистська концепція цінностей (К. Маркс, Ф. Енгельс), вивчення яких необхідно розглянути в руслі конкретно-історичних умов їх створення, поваги до кожної з них та їх творчо-критичного аналізу.

Такий підхід дозволить також розглянути різні точки зору щодо природи цінностей. Найбільш розповсюджені визначення: цінність - це: а) предмет, що має конкретну користь і здатний задовольнити ту чи

іншу потребу людини; б) ідеал, який являє собою характеристику певного явища, яке повинне існувати; в) норма життєдіяльності; г) значущість чогось взагалі для людини, соціальної групи, суспільства.

Засвоєння різних точок зору дозволить студентам з'ясувати, що кожна з них має право на існування, бо вони відображають багатогранне ціннісне відношення людини до соціальної дійсності.

У спеціальній літературі аналізуються різні принципи класифікації цінностей. Рекомендуємо студентам дати подібну характеристику таких типів цінностей: а) матеріальні й духовні; б) релігійні й атеїстичні; в) реальні й міфологічні; г) раціональні та ірраціональні; д) цінності західної та східної культур.

Особливу увагу необхідно приділити характеристиці цінностей в умовах ринку, бо становлення ринкових відносин у постсоціалістичних країнах зумовлює якісні зміни ціннісних орієнтацій, мотивації поведінки людей, усього процесу соціалізації особистості.

Характеризуючи різні типи цінностей, слід уникати релятивістського підходу до них, бо існують абсолютна й вища цінності. Абсолютна цінність - це сама людина, її життя, і тому її не можна розглядати як цінність-засіб. Вона заслуговує на те, щоб до неї ставились як до цінності-мети, бо саме людина є носієм цінностей та ціннісного ставлення до інших людей. Вищі цінності: зміст життя, добро, соціальна справедливість, прекрасне, свобода, творчість, мудрість. Наявність цих та інших цінностей не заперечує існування загальнолюдських цінностей, роль і значення яких зростає на переломних періодах розвитку суспільства. Нині все частіше постає Питання: від яких цінностей треба відмовитися заради виживання людства та які ціннісні орієнтації можуть стати альтернативою теперішньому розвитку цивілізації?

Ще одна важлива проблема цієї теми ціннісні орієнтації людини, соціальних груп, націй, суспільства, усього світового співтовариства. Ціннісні орієнтації визначають смисл життя всім суб'єктам історичного процесу. Залежно від конкретно-історичних умов та особистих якостей людей виникають різні ціннісні орієнтації. Великий випив на їх формування мають традиції народу, його менталітет. біологічні та психологічні фактори.

Залежно від цього в розвитку людства можна виділити три основні типи ціннісних орієнтацій: а) орієнтації на потойбічний світ; б) орієнтації на

самого себе; в) орієнтації на суспільство. Студентам необхідно дати характеристику кожного типу ціннісних орієнтацій.

Бажано дати відповіді на життєво важливі питання; 1) На кого чи на що слід орієнтуватися в ході подолання кризи українського суспільства? 2) Для реалізації яких ціннісних орієнтацій слід отримати диплом про вищу освіту?

Особливий інтерес у класифікації типів цінностей викликає процес взаємодії та взаємовпливу національних та загальнолюдських духовних цінностей. Цей процес дає можливості виявити духовні цінності кожного народу, його історичні традиції, самобутність, неповторне обличчя, відмінність від інших народів. Одночасно цей процес дозволяє виявити у національних духовних цінностях спільні риси, які властиві іншим народам, і тим самим збагатити загальнолюдські духовні цінності. Це свідчить, що загальнолюдські духовні цінності за своєю сутністю багатогранні, проявляються у національних духовних цінностях своєрідно, специфічно, збагачуються за рахунок їх розвитку, відкритості та поваги до них.

Таким чином, світ цінностей - це, насамперед, світ культури у широкому розумінні, сфера духовної діяльності людей, їх моральної свідомості, уподобань'- тих оцінок, якими виражається міра духовного багатства людини. . У системі цінностей особливою, абсолютною цінністю є людина як найбільш значима цінність взагалі, що визначає всі інші цінності: здоров'я людини, здоровий спосіб житгя, повноту .життя, щастя людини тощо. Пріоритетними цінностями для сучасної людини є свобода, демократія, смисл життя та ін.

Під час вивчення цієї теми рекомендуємо студентам прочитати не лише навчальні посібники, але й статтю Абишева А.К. О понятий ценность // Вопросьі философии. 2002. - № 3.

Тема 10. Філософія економіки

Перед студентами, які намагаються зрозуміти сутність цієї теми, одразу постає питання: що спільного між філософією як теоретико-світоглядним знанням та економікою як практикою матеріального життя суспільства. Співвідношення між ними можна розглядати: по-перше, як співвідношення між теорією та практикою взагалі, де теорія узагальнює підсумки практичної діяльності людини (у конкретній сфері житія -

економіці) на рівні суспільства як цілого. З іншого боку, теорія концептуалізує основні тенденції та перспективи подальших практичних перетворень.

По-друге, як співвідношення між двома теоріями: філософським та економічним вченням, де філософія виступає як методологія, логіка й теорія пізнання для становлення та розвитку економічної науки і через неї впливає на практику економічного життя.

Філософія економіки розглядає різні діяльні сили, засоби і здібності людини в багатовекторному полі соціуму і гуманістичній перспективі її розвитку. Вона розкриває сутність матеріально-виробничих процесів, які відбуваються в суспільстві в їхньому людському вимірі, через всю сукупність форм життєдіяльності суспільства й індивіда. У змістовному плані це означає, що філософський аналіз економіки "переключає" нашу увагу на розуміння економічного життя як засобу перетворення індивідом зовнішнього світу, як феномену самозміни самої людини.

Економічна філософія розкриває сутність економічних процесів, які відбуваються в суспільстві у їх взаємозв'язку з іншими сферами суспільного буття, через всю сукупність форм життєдіяльності суспільства та індивіда. З точки зору філософії економіка постає як господарська діяльність, спрямована на взаємодію з навколишнім світом та його облаштування. Господарська (економічна) взаємодія виступає основою виникнення різноманітних суспільних відносин.

Важливу роль в сучасному економічному господарстві виконує ринок. Він є не лише економічним простором, де зустрічається покупець та продавець, водночас ринок - це інформаційний простір, де за допомогою цін суб'єкти господарської діяльності отримують різноманітну інформацію; це обширний простір міжособистісної комунікації, у процесі якої діє конкретний світогляд людей у системі їхніх знань, ідеалів, переконань, інтуїтивних уявлень, ціннісних орієнтирів. Отже, студентам необхідно засвоїти, що економіка - це не лише матеріально-технологічне середовище, а й особлива форма комунікації соціумів та багатомірних особистостей, життєдіяльність яких здійснюється не тільки в економічних, а й в інших сферах суспільства. Ось чому в рамках ринку неможливо обійтись без розвинених гуманістично-духовних компонентів.

Філософія економіки забезпечує розгляд складної системи господарювання як багатовимірний, об'ємний світ, який є не лише феноменальним, а й сутнісним, світ, який перебуває в постійному

розвитку. Філософський підхід дозволяє розглядати економічно-господарський світ "по вертикалі", заглиблюючись в потаємне і піднімаючись над буденним, звичним, а не тільки "по горизонталі", "ковзаючи" на поверхні явищ. Саме тому філософія економіки може надати більш багату за змістом, а тому й більш адекватну картину реального буття людини.

Щодо цього студентам доцільно розібратися з духовними основами економіки. Духовність - це атрибут людини як особистості, антипод аморальності та бездуховності, які знаходять відображення у втраті особистості своїх суб'єктивних якостей.

У процесі становлення багатовимірного економіко-господарського механізму, суперечностей його функціонування, розвитку економічних систем у розмаїтті теорій, духовність не втрачає свого значення. Навпаки, вона є найнадійнішим захистом проти прагматизму, аморалізму, "голого" прагматизму, які спустошують людину.

Детальну характеристику духовних компонентів економіки можна розглянути у підручнику "Філософія економіки": Учеб. пособие для вьісш. учеб. заведений / Под ред. С.В. Синякова. - К.: Альтерпресс, 2002.-с. 148-180.

Саме людина акумулює в основних формах своєї життєдіяльності взаємозв'язок матеріального й духовного, саме вона в цілісному неподільному вигляді відтворює життя як всезагальне, де глибоко (внутрішнє) взаємопов'язані її філософські погляди, ідеали та цінності, її культура, мораль, релігія та їх прояв в економічній діяльності суб'єкта, його інтересах та економічному житті суспільства в цілому. Завдяки людині економіка стає сукупною універсальною єдиною матеріально-духовною сферою, через яку особистість реалізує себе як цілісність.

Водночас студентам необхідно знати, що економіка - це процес розгортання діяльнішої сутності людини, прояв (відтворення) її сутнісних сил, необхідна форма її самореалізації, тобто економіка має практично-діяльнісну людиновимірну сутність.

У філософії розглядаються мотивації економічної діяльності як механізму взаємозв'язку та взаємодії потреб, інтересів, мотивів, стимулів соціуму, де економіка виступає їх проявом. Економічна діяльність - це безперечна умова існування людей. Без неї неможливий обмін між людиною і середовищем, тобто неможливий соціальний розвиток. Через це економічна сфера життєдіяльності є першою

найважливішою передумовою людського існування в його повноті і всебічності, що обумовлює зміст проблеми філософії економіки.

Основні моделі економічної поведінки суб'єкта слід визначити та розкрити в контексті: людина як працівник, людина як власник, людина як продуктивна сила, людина як товар тощо.

Аналіз філософських засад економіки як системи закономірно зумовлює з'ясування конкретних зв'язків економічних відносин із соціокультурними та морально-психологічними, визначення на цій підставі духовних компонентів економіки: економічного світогляду, економічної культури, економічної етики, економічної ідеології, економічної психології. У цьому розумінні необхідним є з'ясування ролі раціональної філософії, прагматизму, інструменталізму та раціонально-трудової етики для становлення економічного світогляду та економічної культури суб'єкта. Студенти повинні зрозуміти всю обгрунтованість висновку про те, що економіка є квінтесенцією людського духу.

Важливо розкрити основи практичної філософії підприємця, з'ясування того, що підприємництво є економічною формою реалізації людиною своєї сутності, подолання її відчуження від своєї праці та її результатів, визначення інтелектуальних психологічних, соціокуль-турних та освітніх ресурсів підприємництва.

Тема 11. Філософія культури

Людина, соціальні групи, нації, суспільство, усе світове співтовариство своєю діяльністю створюють культуру, її цінності. Світ культури -найбільш переконлива маніфестація творчого генія людства.

З'ясовуючи філософську сутність культури, треба насамперед
визначити, що культура це складне, системне індйвідуально-

особистісне та суспільно-цивілізаційне явище.

Зважаючи на це, необхідно дати найбільш типові визначення поняття "культура", проаналізувати різні методологічні підходи до її аналізу: емпіричний (описовий), оціночний (аксіологічний), діяльнісний тощо.

Після вирішення загальнотеоретичних засад культури необхідно з'ясувати, що культура - це суб'єктно-об'єктне явище. У структурі суб'єктно-об'єктних відносин головне місце займає людина, яка водночас є суб'ект-об'єктом культури. Розкриваючи цю тезу,

насамперед треба звернути увагу на людиновимірну сутність культури, в якій втілюється, існує й проявляє себе духовна сутність людини. З одного боку, людина формується як культурна істота, з іншого - вона виступає суб'єктом культурної діяльності.

Крім особистісно-індивідуальної природи та форми існування культури, існує її предметна форма. У цьому розумінні культура виступає як засіб і форма об'єктивації людської свідомості, яка має матеріальні та духовні компоненти.

Розкриваючи матеріально-духовні ознаки культури, не треба наполягати на їх суттєвих відмінностях, мова йде про їх синтез, взаємозалежність, взаємодію, а в цілому - про синкретичність культури. Аналізуючи культуру як засіб та середовище соціалізації особистості, водночас треба визначити її як систему різноманітних соціальних норм цінностей ідеалів, які є регуляторами людського життя.

Культура розглядається і як суспільне явище, де суб'єкт-об'єктом культури є суспільство. Розкриваючи це питання, треба проаналізувати основні конкретно-історичні форми існування культури, спадкоємність, традиції та новаторство в розвитку цих форм, визначити основні напрями соціодинаміки сучасного культурного життя українського суспільства.

Особливу увагу необхідно акцентувати на соціальних, національних та загальнолюдських ознаках культури, їхньому діалектичному взаємозв'язку, проаналізувати загальнодемократичний принцип існування культури сучасного суспільства: рівноправність і діалог культур. Дуже важливим щодо цього є визначення міжкультурних комунікацій сучасного суспільства на основі добровільної взаємодії та взаємозбага-чування культур у рамках світового культурного процесу.

Необхідно приділити увагу аналізу духовної культури, до структури якої входять свідомість, моральність, виховання людини, релігійна культура.

Культура існує також як певний соціальний інститут суспільства. Розкриваючи це питання, необхідно сформувати основні соціальні функції культури, види культури та їх роль у суспільному житті.

Ці та інші положення розкриваються у різних культурологічних концепціях. Слід їх охарактеризувати: концепцію еволюційного розвитку культури, знаряддєво-трудову, психоаналітичну, екзистенціальну, ігрову, символічну.

Культура є метою та мірою розвитку особистості, її сутнісних сил та способом людського буття, який реалізується у багатогранності

культурного існування індивідів та людських спільнот. Необхідно
зрозуміти, що культура не повинна сприйматися як зовнішні стосовно
людини норми та цінності. У культурі ці регулятори набувають
сутнісного, внутрішнього характеру, тобто властивостей домінанти
людського в людині. Люди не лише створюють культуру в процесі
матеріальної та духовної діяльності, а й оволодівають набутими
знаннями, тобто засвоюють культуру. Рівень засвоєння загально
людського культурного багатства і виступає мірою культурності
людини. Дуже цікавою є спроба визначити внутрішню та зовнішню
культуру особистості, зобразити ідеал культурної людини. Про це
можна дискутувати, ,

Тема 12. Філософія релігії

Релігія невід'ємний елемент життя людини, суспільства. Не можливо добре зрозуміти їх, не усвідомлюючи, яку роль відігравала та відіграє релігія у житті суспільства та людини. Протягом історії розвитку людства релігія набувала багатогранних форм, відтінків. Вона пройшла довгий шлях свого становлення від примітивних культів суспільства до основних релігій сучасності.

Об'єктом дослідження філософії релігії с релігійне життя, релігійні вірування та релігійні конфесії в їхньому філософському вимірі, що передбачає з'ясування сутності та походження релігії та релігійного процесу, їхні світоглядно-суспільні засади. Для цього студентам слід звернутися до історії філософії і розглянути еволюцію поглядів на релігію у Стародавньому світі, Середньовіччі, Відродженні та Новому часі, у німецькій класичній та сучасній посткласичній філософії. Різноманітність філософських тлумачень релігії необхідно розглядати у поєднанні з основними філософськими напрямами: матеріалізмом, ідеалізмом дуалізмом. У контексті цього слід розглянути критичний та апологетичний підходи, проаналізувати філософські засади теологічної гносеології, зіткнення наукових і фідеїстичних поглядів.

Релігія як соціально-культурний феномен осмислює Бога як Абсолют в його ставленні до людини, природи і суспільства. Головною функцією релігії є моральне соціальне призначення: вона покликана стверджувати в душі народів мир, любов і злагоду. У релігійній свідомості в процесі її стаиовлення найбільш важливими постають духовні проблеми, викликані розвитком соціальних форм життя:

співвідношення добра і зла; проблема справедливості, совісті; наявність або відсутність моральних цінностей, їх абстрагування; питання про смерть і безсмертя людини тощо. Тим самим релігійна свідомість формувалась не стільки як вчення про світ, а як соціально-етичне вчення.

Суттєве значення для вивчення цієї теми має філософське осмислення інших течій релігій. Релігійна філософія репрезентує ряд течій: неотомізм, теософію, антропософію. Філософія дає можливість теології висунути три класичних докази буття Бога: онтологічний, космологічний, телеологічний. Необхідно розглянути основні етапи становлення релігійної філософії в епоху Середньовіччя, Відродження, Нового часу та сучасності.

Релігія органічно увійшла в етнічну і світову культуру. Релігійні цінності увійшли в систему загальнолюдських.

У процесі тривалого формування релігійна свідомість стала невід'ємною частиною загальнолюдської культури, своєрідною філософією буденної свідомості.

Дослідження релігій у співвідношеннях з наукою, культурою, богослов'ям, соціальним життям виявляє її як знаряддя своєрідного емоційного, інтуїтивного досвіду і конкретно-образного світосприйняття; для суспільства в цілому релігія виступає важливим засобом соціальної інтеграції людей, оскільки спільні вірування надають вищого сенсу їхній діяльності.

Вивчення цього матеріалу падає можливість студентам аналізувати поняття "філософія релігії" у широкому та вузькому смислі слова.

Широкий смисл: філософія релігії - це сукупність актуальних і потенціальних філософських установок стосовно релігії, осмислення її природи та функцій, а також філософське обґрунтування існування Бога, розсуд про його природу і ставлення до світу та людини.

Вузький смисл: філософія релігії- це більш суворий автономний філософський розсуд про божество й про релігію, особливий тип філософствування.

Останніми роками відбувається нове переосмислення місця та ролі релігії в духовному житті людини і суспільства. Є наявним відхід від догматизму, стереотипів, односторонньої абсолютизації лише однієї сторони релігії, пов'язаної з релігійним фанатизмом, що мало місце у роки радянської влади.

У зв'язку з цим філософський аналіз релігії повинен враховувати такі підходи до цього феномену:

релігія, зокрема християнство, має тісний зв'язок з гуманістичним, загальнодемократичним змістом, прагненням до морального вдосконалення людей;

релігійні цінності, релігійно-церковна культура сприяють розвитку свідомості людей, зміцнюють духовність суспільства, консолідують його;

релігія відіграє велику роль у формуванні здорового соціально-психологічного клімату в стосунках між людьми на основі таких основ, як терпимість, братолюбство, безкорисливість тощо.

Тема 13. Філософія науки

Поява наукового знання сягає своїм корінням у глибоке минуле. Воно починається на такому ступені розвитку суспільства, коли був досягнутий певний мінімум наукових знань, їх передача у процесі практичної діяльності людей. З того часу наука пройшла довгий час, стала важливою формою пізнання в сучасному світі. Підвищується її роль, зростає соціальний престиж. Сформувалася спеціальна течія "Філософія науки", яка аналізує науку з позиції логіко-гносеолргічного та соціологічного аспектів.

Філософія науки - напрям, який розкриває сутність і будову наукового знання, механізм і форми його виникнення та розвитку. Як особлива сфера філософських досліджень філософія науки розглядається у працях мислителів XIX ст. (Дж. С. Мілль, О. Конт). Саме в XIX ст. наука із напіваматорської діяльності одинаків-дослідників і членів невеликих наукових академій перетворилася у сферу професійних занять багатьох вчених в університетах.

Для того, щоб виявити основні етапи історичної еволюції науки, спочатку необхідно розкрити зміст цього поняття. Наука виникає як спеціалізований та спеціально культивований вид пізнавальної діяльності, вона починається там і тоді, де й коли техніко-рецептуальні знання про те, як слід діяти, щоб отримати певний результат, починають обґрунтовуватись, доводитись, аналізуватись. Необхідно засвоїти, що у суспільно-історичному існуванні наука постає у трьох проявах: як певна

сукупність знань, інформації; як діяльність, спрямована на продукування знань; як соціальний інститут.

Наука як пізнавальна діяльність постає усвідомленим та свідомо організованим знанням про те, як продукувати, нагромаджувати та поліпшувати знання.

Періодизація способів виявлення наукової думки в історії передбачає поділ науки на такі періоди її розвитку: протонауковий, архаїчний, античний, середньовічний, новоєвропейский, сучасний. Необхідно проаналізувати конкретні форми виявлення науки у кожному з. названих періодів. Також у розвитку науки можна виділити три основні етапи: класична наука, некласична наука, посткласична наука.

У філософії науки розглядається природа сучасного наукового знання. Під сучасною філософією науки розуміється новоєвропейська наука (Р. Карнап, К. Поппер, Т. Кун, І. Лакатос та ін.), джерелом якої є наукова революція ХУІ-ХУІІ ст. Сучасний стан наукового пізнання (його предмет, цілі, засоби, методи та ін.) теж взаємопов'язаний з філософією. Студентам рекомендується зробити порівняльний аналіз особливостей розвитку наукових знань у різних часових межах історичного розвитку людства. Наприклад: від простих, розріджених спостережень мудреців Давнього Єгипту й Сходу, завдяки побудові логічно пов'язаних і узгоджених систем знань, появі теорій, до теоретичних розробок нових картин світобудови (Новий час).

Особливу увагу необхідно звернути на проблему наукових революцій. Як приклад пропонується праця Т. Куна "Структура научньїх революций". - К.: Порт-Рояль, 2001. Варто порівняти теорію розвитку науки як еволюційного процесу поступового накопичення, розширення та трансформації знання із теорією Т. Куна, що інтерпретує розвиток науки як стрибкоподібні революції зміни пануючих на даний момент в науці парадигм. Слід звернути увагу на роль наукових парадигм у філософії науки, які за Т. Куном, є визнаними усіма науковими досягненнями, що впродовж деякого часу дають науковому співтовариству модель побудови проблем та їх вирішення.

У середині XX ст. в результаті зміцнення зв'язку науки з технологією відбулася подія, рівна за масштабами науковій революції XVII ст. Це науково-технічна революція (НТР), що ознаменувала новий етап в розвитку наукового знання. Особливий інтерес становить аналіз сутності сучасної науково-технічної революції. Для цього необхідно визначити основні характеристики останньої: перетворення науки у безпосередню

виробничу силу внаслідок зростання науки з технікою в єдину систему; великі успіхи в справі підкорення природи та вивчення людини як частини природи; новий етап розподілу праці; підвищенням соціального та економічного значення інформації та інформаційних технологій; збільшення міждисциплінарних досліджень.

Студентам варто виділити позитивні та негативні наслідки НТР (1 проаналізувати перспективи розвитку науки у їх взаємозв'язку із розвитком усього суспільства.

Тема 14. Філософія історії

Осмислення суспільного життя як цілісної системи передбач* розуміння не лише її структурних внутрішніх соціальних зв'язків, спрямованості, перспектив і сенсу самого розвитку. Головним завданням вивчення теми є засвоєння студентами сутності історії як процесу еволюції соціального. Ось чому передусім слід визначити загально-науковий зміст поняття "філософія історії".

Свій початок вона бере там, де місце ідеї вічного кругообігу посідає ідея векторного розвитку (Августин), коли замість історі'і ЯК розповіді (Геродот і Фукідід) постає історія як процес усвідомлення і а втілення цінностей, історія як самопізнання Духа.

Потрібно акцентувати увагу на основних підходах до розуміння "філософії історії".

Вольтеріанське розуміння як критичний, або науковий підхід 10 історії, тобто певний спосіб історичного мислення, коли історик самостійно розмірковує над предметом.

У Гегеля "філософія історії"" - це загальна, або всесвітня історія, де її предметом є усвідомлення здійснення свободи в наявному бути і пізнання духом своєї свободи, тобто ідея свободи. Вихідним пунктом гегелівської філософії історії є положення про те, що історія є історії ю ідей.

Позитивістське розуміння знаходимо у філософських концеп ціях XIX ст., де філософія історії трактувалася як відкриття загальних Івконів, які керують ходом історії.

Скептичний погляд на філософію історії (С. Емпірик, М. Моніст. І. Кант, Лев Шестов).

Історіософія О. Шпенглера служить метафізичною відповіддю на те, що відбувається в історії "тут і тепер". Головне завдання філософії історії - зрозуміти світ як "історію". Його концепція - це спроба розширити горизонти традиційної історичної науки.

К. Маркс і Дж. Тойнбі розкривають положення про сенс історії на прикладі лінійних (К. Маркс) і нелінійних (А. Дж. Тойнб) інтерпретацій історії.

Характеристика концепцій історичного розвитку Д. Белла, А. Тоффлера та ін. виявляє історичну ґенезу теорій: від еволюціонізму XIX ст. і проголошення спрямованості та необхідності соціальних змін - до кризи прогресистської ідеології, відмови від активістських тенденцій людини, спрямованих на перетворення світу на раціональних засадах у посткла-сичній філософії. Студентам слід звернути увагу на ідеї конвергенції та їх обґрунтування на засадах "технологічного детермінізму" (Р. Арон, Д. Белл, Д. Гелбрейт та ін.); ідеї "кінця історії" (Ф. Фукуяма); на тлумачення історії як процесу поглиблення комунікації між народами на засадах абсолютних цінностей (К. Ясперс), як багатовимірного простору можливих соціокультурних змін.

Людська природа та людська історія визначається через поняггя "суб'єкт історичного розвитку". Головним для студентів є розуміння історії як відтворення минулого досвіду людства, а також визначення ролі особистості в історичному процесі. З цим можна поєднати проблему соціально-історичного суб'єкта (народу) як рушійної сили історії в марксизмі і, навпаки, заперечення визначної місії пролетаріату (суб'єкта) у філософії XX ст. (філософія життя, феноменологія, екзистенціалізм); проблему "атомізації суспільства" та "повстання мас" (X. Ортега-і-Гассет, X. Арендт та ін.). Важливо розглянути зростання ролі індивідуальної відповідальності людини перед історією, розкрити необхідність формування нового типу соціально-історичного суб'єкта в умовах загрози людському існуванню та екологічної катастрофи, загострення глобальних проблем сучасності.

Таким чином, філософія історії як підсистема філософського знання розглядає соціальний світ як предметне середовище у його взаємозв'язках і взаємодіях з людиною, їхня своєрідність обумовлюється особливостями та характером розвитку історичних подій та явищ, а також неповторними здібностями тієї чи іншої особистості.

Історія є оагатовимірним феноменом, різні вияви якого неоднаково фіксуються та оцінюються в діяльності, спілкуванні та свідомості різних' людей.

Філософсько-історичне пізнання констатує і в принципі достовірно відображає спрямованість історичного часу з минулого через теперішнє в майбутнє.

Мета, значення філософії історії зумовлюється природою філософсько-історичного пізнання, особливостями як об'єкта, так і суб'єкта суспільно-історичного процесу, внаслідок чого визначається й розглядається широке коло смисложиттєвих проблем - від питання про долю людства до загадки сенсу буття окремої людини.

Тема 15. Філософія цивілізації

Цивілізація стан функціонування суспільства, що виникає на основі певних досягнень в розвитку культури; цивілізація пов'язана із будуванням міст (латинський термін "стШ" перекладається як "міський"), із виникненням письма та держави, із виготовленням та використанням метанів, тому вона суттєво стабілізує суспільну історію; але внаслідок незбігу вихідних спрямувань цивілізаційних та культурних процесів, між культурою та цивілізацією можливі не лише взаємні впливи та стимулювання, аче й конфлікти. Цивілізація є найвищим соціально-культурним утворенням, яке об'єднує людей, рівнем культурної самобутності, що відрізняє їх від інших біологічних видів. Вона визначається як загальними об'єктивними елементами, такими, як мова, історія, релігія, звичаї, суспільні інституції, так і суб'єктивною самоідентифікацією людей. Це така об'єктивна форма людського буття,' яка включає все багатство людини та країни: матеріальні, технічні, моральні, естетичні та інщі ресурси. Однозначно, цивілізація - це активне та функціональне вираження сенсу й призначення культури, її буття; саме цивілізація повинна реалізувати вищі культурні цінності людства.

Взявши за визначальне ці положення, студентам необхідно визначити основні ознаки цивілізації:

а) цивілізацію як рівень розвитку культури;

б) цивілізацію як спосіб опанування культури.

Аналіз цих ознак дозволить виявити відмінність цивілізації від культури, зрозуміти, що ядром першої як цілісного соціокультурного утворення виступає соціальність і духовність буття самої культури.

Для поглибленого вивчення теми необхідно звернутися до найбільш відомих концепцій цивілізації. Насамперед - це теорії цивілізаційного процесу М. Данилевського, О. Шпенглера та А. Тойнбі. Сучасні дослідники (Д. Белл, Г. Кан, Р. Арон та ін.) характеризують цивілізації за рівнем розвитку техніки та визначають їх як доіндустріальні, індустріальні та постіндустріальні. Слід акцентувати увагу на трактуванні сучасної цивілізації як інформаційної, так і такої, що грунтується на знаннях і творчості.

Необхідно знати характеристику історичних типів цивілізації. З'ясування сутності та історичних особливостей різних цивілізацій слугує базою для характеристики їхніх суттєвих рис. Студентам потрібно засвоїти такі характерні риси цивілізації:

цивілізаційним може вважатися лише таке життя людини, народу, нації, країни, яке базується на загальнолюдському досвіді позитивної організації таких інститутів, як труд, власність, соціальна справедливість, влада, громадська культура, індивідуальна духовна свобода особистості тощо;

метою цивілізації є відтворення та примноження суспільного багатства;

розвиток цивілізації характеризується нарощуванням інтеграційних тенденцій у суспільному житті.

Розкривши основні питання філософського тлумачення цивілізації, студенти одержують необхідні знання для аналізу ще однієї складної проблеми цієї теми характеристики сучасної цивілізації.

Вона розвивається в умовах глобалізації економічної та інших сфер суспільного життя. У рамках цього розвитку існують протиріччя різного роду, особливо протиріччя між культурними (духовними) та матеріальними досягненнями. Наявність цього та інших протиріч зумовило актуальність питання про самовиживання сучасної цивілізації.

На основі вивченого матеріалу студентам слід розкрити цінності цивілізаційного підходу у розвитку нашого суспільства, всієї світової спільноти:

• використання цивілізаційного підходу дозволяє глибше та всебічно
зрозуміти всю сукупність процесів та явищ суспільного життя;

поза цивілізаційним підходом не можна засвоїти сутність і специфіку сучасного суспільства, дати об'єктивну оцінку процесам і явищам у постсоціалістичних країнах;

цивілізаційний підхід дозволяє глибше зрозуміти генезу, характерні риси та тенденції розвитку різних соціально-етнічних спільностей, дати їхній "психологічний портрет", розкрити їхній менталітет;

він дає можливість з'ясувати роль різних факторів у розвитку цивілізації, економічного, техніко-технологічного, географічного, демократичного та ін.

Основною ідеєю цивілізаційного підходу є розгляд історії людства як поліцентричного утворення, що є тенденцією до поступового зближення народів і націй. Цивілізація це багатолінійний, рівномірний процес надскладної конфігурації, розвиток якого аж ніяк не можна зводити до сукупності змін однолінійно-поступального характеру. Смисл буття властивий для кожного феномена, включаючи його власне буття.

Саме такий підхід дозволить студентам проаналізувати місце і роль України в сучасному цивілізаційному просторі. Ця тема може стати доповіддю на філософській олімпіаді, науково-практичній конференції з проблем філософської думки сучасності. Для підготовки доповіді слід використовувати рекомендовану літературу.

Тема 16. Філософія майбутнього

Цією темою завершується вивчення курсу філософії. Ось чому насамперед слід з'ясувати природну спрямованість філософського інання в майбутнє. Саме зосередженість філософії на людиновимірній сутності робить її методологією світогляду нової людини. Розкриття цього питання необхідно почати з визначення ознак сучасного світу і, передусім, його глобалізації, її позитивних і негативних . наслідків, соціотворчої та конфліктно-силової форм взаємодії суб'єктів сучасного світу.

Далі слід перейти до аналізу сутності, походження та основних і пнів глобальних проблем, специфіки їхнього філософського розуміння. Особливо важливим є всебічне осмислення суперечностей між науково-технічним і соціальним прогресом, кібернетизації, комп'ютеризації та інформатизації як основних чинників технологічної революції, їхніх

позитивних і негативних наслідків. Однак творцем, головною рушійною силою сучасного суспільного розвитку є людина.

Звідси можна зробити висновок про те, що людина творець, її інтелектуально-особистісні якості головна рушійна сила сучасного суспільного розвитку.

Після з'ясування місця та ролі інтелекту в суспільному розвитку сучасного світу необхідно розкрити філософські засади майбутнього; його світоглядні, науково-методологічні, морально-психологічні та духовно-культурні компоненти, визначити та проаналізувати основні футурологічні концепції та напрями переходу від техногенної до антропогенної цивілізації, сформулювати головні ознаки універсальної концепції розвитку.

Важливим у цьому плані є використання соціального передбачення та прогнозування, зокрема їхні типи, методи та функції. Майбутнє і його передбачення - одна з "вічних" проблем, інтерес до яких ніколи не згасає. Майбутнє завжди проблематичне своєю таємницею, неясністю, невизначеністю. Прогнозування майбутнього - це результат особливої пізнавальної діяльності людини, спрямований на виявлення суспільно-історичних тенденцій.

Найважливішим є те, що прогноз допомагає визначити напрям соціально-економічного і політичного розвитку на тривалий час, правильно зорієнтуватися у міжнародних подіях, а також сприяє виробленню обгрунтованої стратегії і тактики.

Філософська думка сучасності мас багатий накопичений матеріал, який дозволяє їй успішно перейти до аналізу проблеми майбутнього і його передбачення. Цей аналіз включає світоглядні, гносеологічні, науково-методологічні, морально-психологічні та інші філософські засади майбутнього.

Останніми роками опубліковано чимало філософських праць, присвячених всебічному аналізу футурологічних уявлень про майбутнє. Свій вклад у розкриття майбутнього внесли вчені України, Росії та інших пострадянських республік. Особливе місце у цьому розкритті майбутнього належить Римському клубу-відомій міжнародній неурядовій організації, фундатори якої вважали, що футурологія (від нім. гигигат -майбутнє) - це філософія майбутнього. їхні праці з глобального моделювання відомі в усьому світі. Вони свідчать про те, що прогнозування виконує багато функцій, дозволяє усунути недоліки окремих методів його проведення, гарантувати більшу точність та надійність прогнозів.

Готуючись до семінару з цієї теми, студентам необхідно дати змістовну характеристику таких функцій прогнозування, як: соціально-гносеологічна, евристична, інтегруюча, орієнтована, запобіжна, інформативна, комунікативна.

Визначення необхідності конструювання моделей майбутнього закономірно спонукає до аналізу парадигми світового суспільного розвитку, яка полягає у збереженні та відтворенні природно-суспільної цінності життя, його еволюції на шляху до гуманістичних ідеалів. Необхідно усвідомити, що і в сучасному світі філософія не втрачає своїх позицій.

Майбутнє філософії - не самодостатня величина, воно залежить ВІД перспектив розвитку суспільства в цілому. Втілюючи в собі як найважливіший структурний принцип ідею міри духовно-морального здоров'я, філософія органічно пов'язана з нормою, а не з патологією суспільного життя. Якщо є майбутнє у суспільства, то воно є і у філософії. Адже людство не може існувати без глибокої самосвідомості і, таким чином, без філософії, як і вона без нього.

Людина є суб'єктом історії, її співавтором і героєм. В об'єктивному світі немає ні смислу, ні безглуздя, як немає в ньому прогресу і реакції, добра і зла, істини і заблудження: він етнічно і естетично нейтральний. Усе це - філософські виміри.

Смисл будь-яких процесів виникає не сам собою, а в надрах цих процесів він виробляється, викристалізовується в інтелектуальному полі нашої взаємодії зі світом.

Філософія в майбутньому, як і сьогодні, покликана стверджувати творчі начала в житті, послідовно долати те, що заважає духовно-моральному розвитку людини і суспільства. Вона спрямована на все більше впорядкування буття, внесення миру в мир.

Методичні рекомендації щодо опрацювання першоджерел

Конспект (з лат. - огляд) короткий письмовий виклад змісту книги, статті, лекції. Протягом усього навчання конспектування є для студента однією з основних форм нагромадження інформації. Відповідно до джерел інформації розрізняють конспектування: 1) письмових текстів (монографії, статті, трактати та ін.); 2) усного мовлення (лекція, доповідь, ПО; повідомлення).

Зосередимося на першому. Необхідні передумови для ґрунтовного осмислення наукового тексту:

1) текст краще читати уривками (абзац, частина, параграф, розділ), щоб зрозуміти його в цілому, а потім детальніше розібратися в суті викладених думок і суджень;

2) до кожного з таких уривків варто ставити питання: "Про що цей текст?"', тобто, у чому суть висловленого;

3) з кожного уривку слід виділити головне і стисло його законспектувати;

4) ключові фрази можна записувати без змін;

5) послідовно опрацьовуючи уривки, намагайтеся зрозуміти логіку всього конспектованого тексту;

6) основні поняття, важливі формулювання варто виділити в контексті (підкреслювати, локалізувати, виділяти ручкою іншого кольору);

7) у конспекті бажано залишати вільне поле, де можна ставити власні позначки, які виражають ваше ставлення до законспектованого:

N13 (лат. - поіа Ьепе) - дуже важливо; 8іс! (лат. - так!); ! - знак оклику; ? - знак питання; !? - здивування (незрозуміло); X - неправильно: # - завчити; // - виділити; ^ - сумнівно та ін. Ці позначки є поширеними, але кожен може виробити свою систему позначок. На залишеному в конспекті полі можна записувати свої міркування щодо ознайомленого тексту.

Застереження від помилок:

1. Під час читання тексту для конспектування нічого не пропускайте в ньому.

2. Формальне (не осмислене) конспектування (з кожного абзацу по реченню) -даремна витрата часу.

3. Не займайтесь плагіатом, звертайтеся лише до першоджерел.

4. У конспекті обов'язково зазначайте назву книги (статті), ім'я автора, рік видання, сторінки, що допоможе при пошуку навчально-мето-дичної та наукової літератури.

Мета роботи над виступом з теми доповіді - поглиблення обраної філософської проблеми на основі творчого засвоєння першоджерел, історико-філософської та сучасної філософської літератури, що висвітлює обрану тему. У доповіді повинні бути відображені світоглядні та методологічні питання з даної теми. Важливим у доповіді є її теоретична новизна, творче використання парадигмальних критеріїв, оскільки у філософії не може бути єдиної парадигми. У рамках плюра¬лізму філософських шкіл, течій, спрямувань автор доповіді повинен

глибоко й всебічно проникнути у сутність тематики, яка аналізується, і, спираючись на це, аргументовано обгрунтувати своє індивідуальне сприйняття теми.

Підготовку до написання доповіді слід починати з вибору теми. Для розкриття теми слід звернутися до новітніх джерел, які дають можливість автору більш повно з'ясувати суть проблеми. Далі необхідно скласти план доповіді за такою схемою: вступ, основна частина, висновки. У вступі автор обґрунтовує вибір теми, зазначає актуальність, завдання написання доповіді.

В основній частині, яка буде включати 3-4 питання, автор розкри¬ває зміст проблеми, пропонує різні точки зору, теоретичні положення, факти, посилання, висловлює свою позицію. Основними критеріями доповіді є логіка та аргументованість.

У висновках потрібно підбити підсумки, зробити висновки, подати список використаної літератури.

Доповідь має бути оформлена ншіежним чином, надрукована або розбірливо написана від руки. її обсяг - до 20 сторінок.

Зразок оформлення обкладинки доповіді

КН'ГЕУ

Кафедра філософських та соціальних наук

Доповідь

з курсу "Філософія"

Тема

(назва і еми)

Виконав

Зразок другої сторінки доповіді

Вступ с.

І. с

2. с

3. с

ГЗисновки с

Методичні рекомендації щодо підготовки до семінарських занять, контрольних робіт, тестування

Семінарські заняття тісно пов'язані з лекціями та іншими формами навчальної роботи у вищій школі і сприяють виробленню у студентів умінь і навичок самостійно здобувати знання з багатьох джерел, розви¬вають пізнавальну активність студентів, вчать вмінню висловлювати і аргументувати свої думки і, що важливо - вмінню слухати один одного.

Семінарське заняття - одна з найважливіших форм аудиторної роботи під час вивчення курсу "Філософія". Вони проводяться з найбільш важливих тем, які потрібно засвоїти. Теми семінарів, література до них подані в робочій програмі. Основний їх зміст розкрито у попередньому розділі.

Семінарські заняття передбачають такі форми: ■ розгорнута бесіда;

• дискусія;

• захист рефератів;

• "мозковий штурм".

Семінар-розгорнута бесіда. Цей тип семінарського заняття є найбільш поширеним, особливо на молодших курсах. Його характерною ознакою є чітко сформульовані запитання, на які студенти мають давати відповіді після сумлінного та самостійного вивчення відповідного програмного матеріалу. Разом з тим запитання можуть мати зворотний характер від студентів до викладача, відповіді на які може давати викладач або самі студенти. Семінар передбачає знання фактичного матеріалу з того чи іншого питання та уміння викласти ці знання в усній формі перед групою. Під час бесіди з'ясовуються не лише основні питання, а й другорядні, спрямовані на більш поглиблене і свідоме засвоєння фактичного матеріалу, його зв'язок із майбутньою профе¬сійною діяльністю. В кінці семінару викладач оцінює рівень підготовки студентів, їх знання фактичного матеріалу з теми, вказує на успіхи та недоліки.

Семінар-дискусія - близький до першого типу семінарського заняття, але має свої певні особливості. Основним є те, що до обгово-рення питань, винесених на заняття, можна підходити з різних позицій і висловлювати різні погляди, полемізувати, підтверджувати свої думки відповідними фактами. Семінар будується так, що з доповіддю з кожного питання виступає один доповідач, який не розкриває його

повністю, а залишає час для доповнення, полеміки, подальшого обгово¬рення. При цьому у висвітленні питання можуть бути різні Погляди, різна оцінка явищ. Такий семінар буде ефективним, коли:

• усі учасники дискусії будуть готові до неї, мати чіткі тези'своєї позиції, точну постановку завдань;

• дискусія буде спрямована на з'ясування проблеми, а не на "змагання" її учасників;

• протилежні точки зору не нівелюються - саме через їх наявність дискусія буде продуктивною.

Семінар-захист доповідей. До цього семінару готуються доповіді або з однієї теми, або з курсу. До семінару готують доповіді (тривалість -1 хв.) із тем рефератів або готуються до їх обговорення. На занятті, зазвичай, заслуховують не більше 2-3 доповідей.

Семінар - "мозковий штурм". Проводиться як застосування колективного методу вирішення складних, не досить розроблених теоре¬тичних, дискусійних проблем. Семінар може готуватися і відбуватися у формі "потоку ідей". Його мета - надати максимум ідей для вирішення проблеми.

Під час підготовки та проведення семінарських занять передбачено їх різні форми, які мають безліч спільних особливостей, а саме:

- ретельне вивчення навчального матеріалу за допомогою підручників, навчальних посібників, сучасної додаткової літератури.

- бажання виступати, обстоювати свою точку зору, а також уміння регулярно вести записи у своїх конспектах.

- толерантне ставлення до своїх товаришів і до викладача.

Підготовка дайджесту

Навчальна доповідь (або реферат) - це письмовий твір, в якому розкривається тема на основі присвячених їй наукових праць і джерел.

Студент може вибрати тему, доповідь, яка б відповідала його інтересам, і погодити її з викладачем. Здебільшого доповідь готується з основних проблем першоджерел, які вивчаються на семінарі, або є виразом певної концепції чи філософської ідеї.

З підготовленою доповіддю можна виступити на семінарському занятгі або захистити її. Захисту доповіді може бути присвячене окреме

заняття. У формі захисту доповіді може бути проведений і залік атестації.

До захисту слід підготувати усний виступ тривалістю 7-10 хвилин, в якому слід аргументувати тему, основні положення, проаналізувати вивчені літературні джерела.

Доповідь не може бути оцінена позитивно, якщо вона написана тільки на основі матеріалу підручника або скопійована з інтернєт-джерел.

Дайджест - це коротке стисле викладення питання, проблеми з різних джерел. Підготувати дайджест означає зробити короткий огляд якогось питання теми на 2-3 сторінки, використовуючи думки, суджен-ня, оцінки різних авторів із різних джерел.

Контроль і оцінювання знань студентів

Одним із важливих етапів навчання є контроль і оцінювання знань студентів. Для цього використовують такі види та форми контролю самостійної і аудиторної роботи:

• тематичний (письмова контрольна робота за темами, вивченими самостійно);

• рубіжний (колоквіуми, індивідуальні співбесіди за результатами вивчення кожного розділу, комп'ютерний контроль);

• підсумковий (оцінка за результатами рубіжних контролів або письмовий іспит).

Значення контролю полягає не лише в тому, щоб визначити рівень знань студента, але й у тому, щоб пересвідчитися, як він володіє методом пізнання, як мислить, як може використовувати знання у вирішенні завдань на теоретичному та міжособистісному рівнях.

Питання для рубіжного контролю та індивідуальних співбесід

1. Охарактеризуйте головні філософські школи Стародавньої Індії.

2. У чому полягає основне призначення філософії Конфуція?

3. Чому філософію середньовіччя називають християнською філософією?

4. Визначте основні риси світоглядних орієнтацій Нового часу.

5. Розкрийте зміст висловлювання Р. Декарта "Мислю, отже існую".

6. Визначте основні теоретичні джерела німецької класичної філософії.

7. Окресліть основні принципи філософської системи Г.В.Ф. Гегеля. У чому її велич і суперечності?

8. Назвіть основні напрями сучасної західноєвропейської філософії XX ст.

9. Дайте визначення поняття "свобода", "смисл житгя у філософії екзистенціалізму".

10. Охарактеризуйте співвідношення віри і сумніву у філософії прагма-тизму.

11. Розкрийте особливості герменевтики як методології гуманітарних дисциплін. Що таке "ринкова людина" в філософії Е. Фрома?

12. Розкрийте особливості філософії неотомізму.

13. Охарактеризуйте гуманістичні тенденції філософії марксизму.

14. Буття людини як реальний процес її існування.

15. Образ людини в антропології, теології, окультизмі.

16. Типологія людини: індивід, індивідуальність, особистість.

17. Розвиток людини та форми її самореалізації.

18. Розкрийте зміст поняття "спосіб людського життя".

19. Визначте зміст поняття "безсмертя людини".

20. Проаналізуйте співвідношення понять "мова", "мислення'', "свідомість".

21. Яку роль відіграє в житті людини несвідоме?

22. Свідомість - це насамперед знання чи щось інше? Чи може свідомість існувати без знань?

23. Що, на вашу думку, впливає на розвиток свідомості людини?

24. Сформулюйте роль економічної свідомості у формуванні 'ринкових відносин у сучасній Україні.

25. Розкрийте діалектику об'єкта і суб'єкта пізнання.

26. Назвіть форми чуттєвого і раціонального пізнання.

27. Яку роль відіграє метод і методологія в пізнавальній діяльності людини?

28. Дайте визначення практики.

29. Що таке агностицизм? Які гносеологічні корені агностицизму?

30. Причини виникнення заблудження в пізнавальному процесі? Чи може воно давати корисний ефект? Як вирішує цю проблему сучасна гносеологія?

31. Існує класична концепція істини. Чи існує її альтернатива? Якщо існує, то в чому конкретно це проявляється?

32. Проаналізуйте висловлювання Г. Гегеля "Діалектика є осягнення суперечностей у їх єдності",

33. Назвіть історичні форми діалектики.

34. Назвіть основні принципи діалектики.

35. Назвіть методологічне значення закону взаємного переходу кількісних змін у якісні для творчої діяльності людей, працівників торговельно-економічної сфери.

36. Закону заперечення заперечення притаманна сутність подвійного заперечення. Наведіть на конкретних прикладах розвитку сучасного суспільства цю подвійність.

37. Розкрийте сутність системного підходу до аналізу суспільного життя.

38. Назвіть основні фактори розвитку суспільства.

39. Охарактеризуйте основні сфери суспільного життя.

40. Чому саме людина є творцем суспільного життя і водночас носієм власної долі?

41. Яку роль у розвитку суспільства відіграють необхідність і свобода?

42. У чому полягає сутність поняття "цінність"?

43. Розкрийте роль загальнолюдських і національних цінностей в житті людини та суспільства.

44. Визначте майбутнє в системі ціннісних орієнтацій сучасного суспільства.

45. Окресліть ціннісний світ сучасної української молоді. У чому полягає сутність "філософії економіки"?

46. Що є основним об'єктом філософського пізнання економіки?

47. Чому філософія є методологічною основою економічного управління та господарювання?

48. Назвіть основні принципи філософського обґрунтування економіки.

49. Проаналізуйте ринок як системно-духовне явище.

50. Чому будь-яке явище і будь-який процес ринкової економіки необхідно вимірювати не лише економічними, але й соціальними, духовними параметрами?

51. У чому полягає сутність "філософії культури"?

52. Чи можна стверджувати, що філософія культури - це методологічний підхід до культури як відносно самостійного феномену, що- існує в різних культурах?

53. Назвіть особливості філософської культури.

54. Як ви розумієте ідеал культурної людини?

55. Чому об'єктом вивчення філософії є релігія?

56. Як ви розумієте принцип свободи совісті?

57. Чому цивілізація є соціокультурним утворенням?

58. Назвіть основні прикмети цивілізації.

59. Назвіть історичні типи цивілізації.

60. Розкрийте зміст поняття "світова цивілізація".

61. Що дає і може дати сучасному людству цивілізаційний підхід у вирішенні актуальних проблем кожної країни, всієї світової спільноти?

62. Назвіть характерні риси української цивілізації.

63. У чому полягає об'єктивна можливість одержання знань про майбутнє?

64. Що таке соціальне передбачення?

65. Що таке соціальне прогнозування'.'

66. Назвіть футурологічні концепції еволюції сучасного людства.

67. У чому полягає гуманістична місія передбачення майбутнього?

•І

ТЕСТИ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Хто вперше засгосував термін філософія сгосовно тих, хто прагне

до вищої мудрості та доброчинного життя?

1) Піфагор;

2) Аристотель;

3) Платон;

4) Парменід;

5) Протагор.

2. Який напрям філософії заперечує її пізнавальну цінність?

1) марксизм;

2) позитивізм;

3) аристотелізм;

4) платонізм;

5) гегеліанство.

Яку назву має розділ філософії, що вивчає буття, його форми,

сутність та першооснову світу?

1) аксіологія;

2) гносеологія;

3) епістемологія;

4) логіка;

5) онтологія.

4. У чому полягає сутність філософського світогляду?

1) синкретична форма світогляду, що відображає світ через чуттєво-наочний образ;

2) форма світогляду, що поділяє світ на надприродний та земний, де божественний вищий за земний;

3) синкретична форма світогляду, що відображає світ в художній формі;

4) теоретична форма світогляду, що відображає світ у поняттях і знаннях;

5) форма світогляду, що відображає світ через емпіричне знання.

5. Що вивчає гносеологія?

1) буття, форми та способи буття, його першооснову та сутність;

2) природу як цілісність, її першооснову, специфіку буття;

3) сутність та природу людини, специфіку буття, сенс життя;

4) пізнання, джерела та форми знання, методи та межі пізнання:

5) сутність та природу цінностей, їх місце і значення для людини.

6. Що є спільним між філософією та наукою?

1) раціонально-логічні методи дослідження;

2) перевірка знання досвідним шляхом;

3) практична корисність знання;

4) екзистенціальна спрямованість пізнання;

5) екзистенціальна спрямованість відображення світу.

7. Хто в давньогрецькій філософії вважав першоосновою речей ідеї?

1] Фалес;

2) ГІлатон;

3) Демокріт;

4) Анаксагор.

5) Піфагор.

8. Хто в давньогрецькій філософії почав вивчати людину, спира¬

ючись на ідею "пізнай самого себе"?

1) Геракліт;

2) Сократ;

3) Зенон;

4) Аристотель;

5) Пармені.

9. У чому Геракліт вбачає першооснову природи?

1) "початок всього є безмежний час";

2) "початок Всесвіту атом та порожнеча, все інше існує лише в думці";

3) "цей космос один і той же для всіх, він не створений ні богами, ні людьми, але є і буде вічно живим вогнем";

4) "людина є мірою всіх речей, існуючих, як вони існують, і неісну-ючих, як вони не існують";

5) "ідеї перебувають у природі у вигляді взірців, інші ж речі схожі з ними і є лише їх подобою".

10. У чому полягає сутність діалектики Геракліта?

1) "буття єдине і нерухоме";

2) "на того, хто входить в одну і ту ж річку, течуть все нові й нові води";

3) "руху немає, множини також немає";

4) "все тече, все змінюється, немає нічого нерухомого";

5) "душа дещо саморухоме, а все що саморухоме - безсмертне".

11. Яка проблема стала предметом суперечки між реалістами та

номіналістами?

1) проблема буття матеріального світу;

2) проблема буття людини;

3) проблема пізнання природи;

4) проблема універсали;

5) проблема буття цінностей.

12. Яку назву мала філософія, що захищала християнство від критики

античних мислителів?

схоластика;

діалектика;

позитивізм;

апологетика;

містика.

13. Що Г.В.Ф. Геї ель вважав джерелом розвитку?

людський розум;

протиріччя;

божественний розум;

закони природи;

діяльність людини.

14. У чому вбачали просвітителі причину соціального зла та пороків?

"невігластво - є причиною всіх пороків";

свобода та справедливість;

рівність всіх перед законом;

людський розум;

культура та освіта.

15. Що вважали джерелом історичного прогресу просвітителі?

абсолютну монархію і дворянство;

догматизм та релігійний фанатизм народу;

класову боротьбу;

науку, мораль, освіту, виховання;

релігію, церкву, інквізицію.

16. У чому Г.В.Ф. Гегель вбачає роль діалектики?

діалектика - мистецтво діалогу;

діалектика - мистецтво індукції;

діалектика - мистецтво дедукції;

діалектика - діалог культур;

діалектика - метод і теорія пізнання.

17. У чому Р. Декарт вбачає критерій істини? '

істиною є лише те знання, яке не викликає сумнів;

істиною є лише те знання, яке перевірено досвідом;

істиною є лише тс знання, яке збігається з предметом пізнання;

істиною є лише те знання, яке отримано із Священних текстів;

істиною є лише те знання, яке є запозиченим у схоластиці.

18. До якого напряму можна віднести філософію Л.Фейєрбаха?

об'єктивний ідеалізм;

пантеїзм;

антропологічний матеріалізм;

суб'єктивний ідеалізм; '

трансцендентальний ідеалізм.

19. Яке знання І. Кант визначає як апріорне?

знання, отримане людиною в процесі дедуктивних роздумів;

знання, отримане людиною в процесі індукції;

позадосвідне знання, яке отримано людиною із попереднього пізнання;

знання, отримане людиною досвідним шляхом;

вроджене знання, тобто дане людині початково.

20. Як розглядали просвітителі природний стан суспільства?

байдужість і апатія всіх членів суспільства;

мир та згода між всіма людьми, які є від природи егоїстами;

у природному стані люди володіють необмеженими правами та свободою;

взаємодія та взаємодопомога всіх людей, які від природи є егоїстами;

співпраця всіх заради суспільного блага.

V. Список рекомендованої літератури Основний

Аристотель. Метафизика. Кн. І (гл. І-ІУ) // Сочинения: В 4 т. - Т, 1. -М.: Мьісль, 1975.-550 с.

Гегель Г. Философия истории. - СГІб.: Наука, 2000. - 408 с.

Дакарт Р. Міркування про метод, щоб правильно спрямувати свій розум і відшуковувати істину в науках. - К.: Тандем, 2001. - 104 с.

Кант І. Критика чистого розуму. - Сімф/. Реноме, 1998- 528 с.

Маркс К. Передмова. До критики політичної економії. - Зібр. тв. -Т. 13-М.:Политиздат, 1975.-496 с.

Роттердамский Е. Похвала Глупоті. Домашні бесіди / Пер. з латин. -К.: Основи, 1993.-319 с.

Сартр Ж. П. Зкзистенциалнзм - зто гуманизм // Сумерки богов. - М.: Политиздат, 1989.-398 с.

Сковорода Г. Кольцо. Дружеский разговор о душевном мире /7 Повне зібр. тв. у 2-х т. -Т. 1.-К.: Наук, думка, 1972. - 359 с.

Юркевич П. Серце та його значення в духовному житті людини // Вибране. - К.: Абрис, 1993. -400 с.

Ільїн В.В., Кулагін Ю.І. Філософія: Підручник в 2 ч. - Ч.І. Історія розвитку філософської думки. - К.: Альтерпрес, 2002. - 464 с; Ч.П. Актуальні проблеми сучасності. - К.: Альтерпрес, 2002. - 480 с.

Спиркин А.Г. Философия: Учебник. - М.: Гардарики, 1999. - 448 с.

Петрушенко В.Л. Філософія: Курс лекцій: Навч. посіб. - 3-тє вид., перероб. і допов. - Л: Новий Світ - 2000, 2005. 506 с.

История философии: Учебник/ Ч.С. Кирвель, А.А. Бородич, У.Д. Розенфельд и др.; Под. ред. Ч.С. Кирвеля. - 2-е изд., испр. -Мн.: Новое знание, 2001. - 728 с.

Касьян В.І. Філософія: Навч. посіб. - К.: Знання, 2004. - 406 с.

Подольська С.А. Кредитно-модульний курс філософії: філософія, логіка, етика, естетика, релігієзнавство: Навч. посіб. - Вид. 2-ге, перероб. та допов. - К.: Центр навч. л~ри, Інкос, 2006. - 624 с.

Філософія: Навч. посіб. / За ред. І.Ф. Надольного. - К.: Вікар, 2001.,-457 с.

Философия: Учеб. для вузов/ Под общ. ред. В.В. Миронова. М.: Норма, 2005. -928 с.

Додатковий

Аристотель. Никомахова зтика // Аристотель. Соч. в 4 т. - М.:

Мьісль, 1983.-Т.4.-830 с.

Валуйский О.О. Практикум з філософії. - К.: ВЦ КНТЕУ, 2003. - 243 с.

Вебер М. Протестантская зтика и дух капитализма // Ивано-Франковск:

Ист-Вио, 2002. - 352 с.

Всемирная знциклопедия: Философия XX век / Гл. науч. ред. и сост.

А.А. Грицанов. - М.: Харвест, Современньш литератор, 2002. - 976 с.

Всемирная философия. XX век/ Авт.-сост. А.П. Андриевский. - Мн.:

Харвест, 2004. - 832 с.

Гегель Г. Наука логики. - М.: Мьісль, 1999. - 1072 с.

Данилевский Н.Я. Россия и Європа. - М.: Книга, 1991. - 574 с.

Декарт Р. Метафізичні розмисли. - К.: Юніверс,2000. - 300 с.

Джеймс У. Воля к вере: Пер. с англ. - М.: Республика, 1997. - 431 с.

История философии: Знциклопедия. - Мн.: Интерпрессерішс,

Книжньїй Дом, 2002. - 1376 с. - (Мир знциклопедий).

Енгельс Ф. Діалектика природи. Вибрані твори в 9 т. - І

Політвидав. України, 1990. - 748 с.

Манхейм К. Диагноз нашего времени: Пер. с нем. и ані і М

Юрист, 1994. - 700 с. (Лики культури).

Кун Т. Структура научньїх революций. - К.: Порт-Роя м, .!<и) І

Лосев А.Ф. Философия, мифология, культура. М: ГІОЛИТИ1ДП

1990.-655 с.

Мамардашвили М. Как я понимаю философию. М Пр«Г|

1990.-366 с.

МілльД.С. Про свободу: Ессе/Пер. сангл.-К,: Основи, !0()| її

НицшеФ. ТакговорилЗаратустра.-СПб.: Азбука-клаапк !00.1 І Ібі

Новейший философский словарь: 3-є изд., испр. Мн І нижнмМ

Дом.2003.

Ортега-и-Гассет. Что такое философия? - М.: Наука, 1491 401 І

Тойнбі А. Дослідження історії. - Т. 1 / Пер. ч ані и І

1995. -614 с.

Тоффлер Е. Третя хвиля. - К.: Вид. дім "Всесвіт", 2000 І

Філософський енциклопедичний словник / Іи< ми

ім. Г.С. Сковороди НАН України. - К.: Ґенеза, 100 І

Франк С.Л. Духовньїе основьі общества. М. |»і

511 с. (Мьіслители XX в.).

1. Реферат- Организационная структура предприятия.html
2. Вегетарианство
3. по теме- 1 Арзиманов Тим1
4. Профессионал Предприниматель Сафьянова Люция Ринатовна в лице предпринимателя Сафьяновой Люции Ринатов
5. Распределение прибыли и убытков полного товарищества Участники полного товарищества их права обязанно
6. Звезды гороскопа обещают что год пройдет под знаком иррациональности и противоречий и если не чудес то обы
7. Маяк налоговый вычет составляет3000 руб
8. обеспечение выполнения работы с помощью других лиц.html
9. а. пласты слов выделяемые по разным основаниям- по происхождению исконная и заимствованная лексика п
10. Теоретическая часть- 3 стр
11. Мыслитель критикует любое иное понимание политической свободы
12. ТЕМАТИКЕ 1.4 ДЛЯ СТУДЕНТОВ гр
13. ИСТОРИЯ Семинар 1
14. КОНТРОЛЬНАЯ РАБОТА по учебной дисциплине Тактикоспециальная подготовка Раздел 3
15. Износ по задней поверхности инструмента
16. Нормофлора выращивание препараты
17. Выражение эмоций у человека и животных Ч
18. Прогнозирование масштабов заражения АХОВ при химической аварии
19. Лабораторная работа 4 Тема- Криминалистическое исследование следов транспортных средств
20. Социальнокультурная деятельность и народное художественное творчество Специализация Постановка теа

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе