Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
УДК 339.138ББК 65.262.10-211.1я73 |
Рекомендовано Міністерством освіти і науки |
Рецензенти:
Амоша А.І., академік НАН України, д.е.н., проф. (Донецьк);
Маркіна І.А., д.е.н., проф. (Полтава);
Егоров П.В., д.е.н., проф. (Донецьк);
Кучеренко В.Р., д.е.н., проф. (Одеса)
Розглянуто та рекомендовано до друку вченою радою Полтавського університету споживчої кооперації України
23 травня 2007 р., протокол № 5.
Брітченко І.Г., Бєлявцев М.І., Тягунова Н.М.
Б87 Маркетинг у банках: Навчальний посібник / Під ред. проф. Бріт ченко І.Г. – Полтава: РВВ ПУСКУ, 2008. – 345 с.
ISBN 978–966–7971–56–4
У навчальному посібнику викладено теорію та наукові основи марке тингу в банках, основні параметри маркетингу механізмів фор мування, функ ціонування та розподілу банківського капіталу, його інструментарій, продукти, процеси, а також питання підвищення конк урентноздатності бан ку та банківської системи шляхом засто су вання маркетингу в банках та оп тимізації структури управління. Цей посіб ник відрізняється від раніше ви даних висвітленням марке тингових процесів у банках з точки зору бан ківської специфіки фор мування, функціонування та розподілення капі талу, що властиво вик лючно банківській системі, суто банківським процесам і ме ханізмам.
Для викладачів, аспірантів, магістрів і спеціалістів, а також для нау кових працівників і тих, кого цікавить маркетингова діяльність банку та банків ської системи.
УДК 339.138ББК 65.262.10-211.1я73 |
|
|
ISBN 978-966–7971–56–4 |
© Брітченко І.Г. © Бєлявцев М.І. © Тягунова Н.М. |
|
© Полтавський університет споживчої кооперації України, 2008 р. |
Моїй любій дружині,
яка постійно надихає мене на творчість
та наполегливу працю,
Міняйло Тетяні Миколаївні
з любов'ю та вдячністю
присвячую цю книгу
(Брітченко І.Г.).
Передмова
З моменту отримання Україною незалежності перед банківською системою постало завдання формування незалежної банківської систе ми держави з одночасним впровадженням у діяльність банків рин ко вих методів і механізмів. У таких умовах доцільним було фор мування ринку банківських продуктів з урахуванням загальних маркетингових принципів і підходів. Банківська система повинна була стимулювати процеси суспільного відтворення з метою зупинення падіння валового внутрішнього продукту, подолання бартерних схем, впровадження на ціональної валюти України.
Подальший розвиток банківської системи та економіки України висуває нові завдання перед наукою та практикою маркетингу бан ківської сфери. Новими завданнями національної банківської системи стали: стимулювання процесів суспільного відтворення шляхом ство рення умов сталого зростання валового внутрішнього продукту; розширення асортименту та підвищення якості банківських продуктів; урахування соціальних процесів при формуванні банківської стратегії; удосконалення банківських механізмів створення, збільшення та пе рерозподілу капіталу; оптимізація регіональної структури банків ської системи; підвищення ефективності банківської системи України у світових процесах суспільного відтворення та накопичення капіталу. Вирішення нових завдань шляхом простого застовування принципів маркетингу у банківській справі стало неможливим. Виникла потреба формування маркетингового підходу до ринку банківських продуктів з урахуванням банківської специфіки формування та функціонування капіталу, яка базується на регіональній природі мультиплікаційних механізмів формування банківських ресурсів. Саме це відокремило маркетинг у банках як особливий напрям маркетингу, що доповнює загальну теорію і практику маркетингу специфічними особливостями та підходами до ринку банківських продуктів.
У навчальному посібнику не повторюються загальні принципи мар кетингу, які описані у багатьох роботах зарубіжних і вітчизняних авторів, таких як Ф. Котлер, Г. Армстронг, Б. Берман, Дж. Еванс, Е. Дихтль, Х. Хершген, Г. Ассель, Ж.-Ж. Ламбен, Г.Л. Багієв, І.Н. Гер чикова, Є.П. Голубков, Г.Д. Крилова, Р.Б. Ноздрьова, Г.Г. Абрамішвілі, П.С. Зав'ялов, А.А. Мазаракі, А.Ф. Павленко, А.В. Войчак, В.Г. Гера сим чук, Н.П. Гончарова, В.Я. Кардаш, Н.В. Куденко, П.Г. Петрова, С.В. Скибінський, А.О. Старостіна, Є.В. Ромат, Е.О. Азарян, Л.Ф. Ро ма ненко та ін., роботи яких добре відомі українським читачам, ак тивно використовуються в підготовці фахівців з маркетингу та практичній діяльності маркетологів.
Навчальний посібник висвітлює саме банківські аспекти при засто суванні маркетингу у банківській діяльності, що гармонійно доповнює існуючі підходи та погляди зазначених та інших науковців. Автори посібника орієнтувалися на ринок банківських продуктів України, деякі маркетингові підходи, що властиві українській бан ківській сис темі та не застосовуються банківськими системами іноземних держав, і тому посібник розрахований, перш за все, на українського читача або на іноземців, що цікавляться українською банківською системою.
Маркетинг у банках – спеціальний курс (дисципліна), предметом якого є вивчення комплексної системи організації банківських про цесів і механізмів на ринку банківських продуктів, що зорієнтовані на задоволення потреб споживачів на основі банківської специфіки формування та функціонування капіталу. Вивчення матеріалу курсу базується на знаннях, набутих у процесі опанування курсів «Мар ке тинг», «Економічна теорія», «Гроші і кредит», «Облік та аудит», «Основи підприємництва» та ін. Курс тісно пов'язаний з дисциплі на ми, що вивчаються під час проходження магістерської програми, особи во з такими як «Менеджмент у банку», «Аналіз банківської діяльності», «Ситуаційне моделювання діяльності комерційних банків».
Головне завдання навчального посібника – ознайомити студен тів з теоретичними основами маркетингу у банках, сприяти фор му ван ню маркетингового мислення та оволодіння практичними навичками застосування маркетингового підходу в управлінні банківськими про цесами та банківськими механізмами формування, збільшення і розпо ділення капіталу. Адаптація маркетингових підходів до специфіки формування та функціонування банківських продуктів. Удоско на лення існуючих наукових основ і практики маркетингу у банках.
Цільова аудиторія навчального посібника – студенти й аспі ранти вищих навчальних закладів, що навчаються за економічними, тех нічними, технологічними та гуманітарними спеціальностями, слухачі шкіл бізнесу, керівники фірм і спеціалісти, діяльність яких пов'язана з банківським маркетингом.
Зміст навчального посібника складається з 10 розділів. Кожен роз діл має три параграфи, що розкривають зміст підрозділу. Теми навчального посібника розкривають зміст дисципліни «Маркетинг у банках» відповідно до робочого навчального плану спеціальності «Мар кетинг» Полтавського університету споживчої кооперації України.
Автори адресують слова щирої подяки ректору Полтавського університету споживчої кооперації України Нестулі Олексію Олек сійо вичу, колективу кафедри маркетингу ПУСКУ, очолюваному Тягуновою Наталією Михайлівною, колегам-викладачам, які нада вали критичні зауваження щодо змісту навчального посібника, та рецензентам.
Автори працюють над новими виданнями з маркетингової проблематики та сподіваються, що плідна співпраця з профе сіона лами, які мають досвід роботи на вітчизняному та іноземних ринках і володіють сучасними маркетинговими технологіями, сприятиме ефек тивній діяльності українських фірм і банків на міжнародних ринках в умовах глобалізації економіки та розвитку інформаційних систем, що позитивно вплине на добробут українського народу.
РОЗДІЛ 1. Маркетинг і його специфіка
в банківській сфері
Комерційний банк може розглядатися як частина більш великого цілого – банківської системи. На вході банк одержує ресурси з зов нішнього середовища, а на виході він віддає зовнішньому середовищу створений ним продукт. Як видно, банк за своєю природою – ринкова структура, тобто попит на його продукцію може визначити тільки ринок.
Ринок зародився і став розвиватися з формуванням підприємництва як виразника економічних відносин власності при правовому оформ ленні через певні організаційні механізми діяльності під при ємств.
Американський учений П. Друкер [150, с. 123] під підпри єм ниц твом розуміє процес, що перетворює особливий вид ресурсів – знання в економічні цінності. Підприємець ставить за мету створити споживача, тобто залучити незалежного зовнішнього суб'єкта, здат но го вибирати і готового заплатити за товар. І тільки знання (за ви нят ком ситуації повної монополії) забезпечує товарам у будь-якій справі лідируючу позицію, що є вирішальним фактором їхнього виживання й успіху.
Як відомо, до факторів виробництва відносяться: по-перше, при родні ресурси; по-друге, люди, які виробляють товари і послуги; по-третє, капітал або, простіше кажучи, засоби виробництва, створені руками людини. Четвертим фактором виробництва виступає най важ ливіший ринковий суб'єкт, а саме клас підприємців – людей, які знаходять нові, більш ефективні способи використання трьох наз ва них ви ще економічних ресурсів. Вони здобувають матеріали, наймають робітників, вкладають гроші в засоби виробництва і розви вають рин ко знавчу діяльність. Тому можна говорити про тріаду: взаємовід но шення підприємництва, ринку й економіки в цілому.
В останні роки банківський маркетинг опановують компанії, що зосереджують свій потенціал на наданні послуг населенню, зокрема, банківські установи. Ф. Котлер виділяє «п'ять ступенів у важкому про цесі навчання банківському маркетингу» на основі еволюції банків ського маркетингу [402, с. 66].
Маркетинг прийшов у банк не у формі маркетингової концепції, про яку ми говорили, а у формі «реклами і комерційної підтримки». Банки опинились перед жорсткою конкуренцією за депозити. Кілька банків почали надавати комерційну підтримку та вести рекламну компанію. Вони роздали безкоштовно парасольки, радіоприймачі й інші «засоби» для залучення нових клієнтів.
Банки вдалися до послідовних нововведень, коли зрозуміли, що потреби їхніх клієнтів змінюються, і почали переглядати свої бан ківські послуги: кредитні картки, різдвяні ощадні вклади, позички банку. Сіtу bank, наприклад, сьогодні пропонує більш ніж 500 най менувань банківських продуктів своїм клієнтам. Банківські продукти, однак, легко можуть бути скопійовані іншими банками. Переваги одного банку перед іншими в цьому випадку недовговічні, але якщо той самий банк постійно створює нововведення, то він може від різнятися від інших.
Що трапляється, коли усі банки «сяють посмішками» і вводять но вовведення? Зрозуміло, що вони будуть змушені створювати нову відмінність. Вони розуміють, що ніякий банк не може бути най кращим для всіх людей. Банк повиннен уміти вибирати, досліджувати можливості ринку та зайняти свою позицію на ньому. Позиціонування йде поза створенням іміджу. Коли створюється імідж, банк намагається зарекомендувати себе як більш дружній або ефективний банк. Це часто містить у собі присвоєння якого-небудь символу, типу лева (Hаrrіs банк у Чикаго) або кенгуру (Континентальний Банк у Чикаго), щоб додати індивідуальність і відмінну рису. Клієнт бачить, що конкурують в основному схожі установи, якщо не брати до уваги вказані символи. Позиціонування – це спроба відрізнити банк від кон курентів за реально вагомими для банку характеристиками, нап рик лад, перевага роботи в деяких окремих галузях ринку. Пози ціонування має на меті допомогти клієнтам реально розуміти, що між конку руючими банками є розбіжності, щоб вони могли віддати пе ревагу безпосередньо банку, який задовольнить їхні потреби як най краще. Ефективний банк повинен мати ефективні системи для мар кетин гового аналізу, планування, оснащення й управління.
У висновку відзначимо, що соціальне розуміння банківського мар кетингу вимагає збалансування трьох основних понять: прибутку, задоволення потреб споживача та соціальної безпеки.
Існує три рівні аналізу економіки, на основі яких можна робити висновок про її поведінку: мікро-, макро- та мегааналіз. Мікроеко но мічний аналіз має справу з конкретними економічними одиницями, де тальним вив ченням поведінки цих індивідуальних одиниць. Наприклад, аналіз утворення ринкових цін відноситься до мікроекономіки.
Макроекономіка має справу з укрупненими категоріями: сукуп ними показниками доходу, рівня цін, зайнятості та ін.
Інтернаціоналізацію економіки як основу формування світового господарства ефективно аналізувати на мегарівні, як показано на рис. 1.1.
У діяльності фірми як основної організаційно-економічної ланки ринкової економіки відбиваються усі проблеми мікроекономіки. Підприємства та фірми пов'язані між собою процесами створення ринків. Це має місце в просторі регіону, тому особливий інтерес представляє характер ринкових відносин у регіональній економіці.
Аналіз макромаркетингу показує, що регіональна економіка постає як комплекс ділових і споживчих ринків, пов'язаних між собою проце сами обміну на макрорівні, у якому відбиваються усі проблеми мак роекономіки. Даний простір регіональної економіки, з одного боку, пов'язаний з мікромаркетингом, а з іншого – з мегамаркетингом, що виражає всі проблеми міжнародної економіки.
На рис. 1.1 видно, що фактором відносин між економіками фірм, регіональною економікою і міжнародною економікою є їх вихід напря му економік фірм і регіональної економіки на рівень між народних еко номічних відносин.
Другим фактором виступає винятковість положення регіональної економіки, простір якої «упирається» у мікро- та макромаркетинг. Цей простір характеризується сутністю й особливостями самого регіону.
Особливий інтерес становить проблема поведінки мікро- та макро-маркетингу залежно від рівня рішення маркетингових задач. Під вищений інтерес до маркетингу як нового напряму в науці управління суспільством припадає на двадцяті роки минулого сторіччя. Увагу в цей період було сконцентровано на промисловому виробництві. Зростання підприємств, що використовують машини, викликало якісно нові проблеми організації виробництва та збуту продукції.
Наука маркетингу не була винаходом, новою ідеєю, що раптово виникла в голові якогось вченого або практика. Дотепер наука (теорія) маркетингу виглядала як констатація в логічній формі основних елементів практичного досвіду.
За кордоном наука маркетингу визначилася як діяльність, що прискорює просування товарів і послуг від виробника до споживача, включаючи всі аспекти, пов'язані з рекламою, поширенням товарів, збутом, плануванням, просуванням, створенням суспільного іміджу, веденням досліджень і розробок, перевезеннями, складуванням і про дажами товарів і послуг.
Вперше термін «маркетинг» був ужитий в економічній літературі США на початку ХХ ст. У класичному розумінні він визначається або як підприємницька діяльність, що керує просуванням товарів і послуг від виробника до споживача чи користувача, або як соціальний про цес, за допомогою якого прогнозується, розширюється і задоволь ня ється попит на товари і послуги шляхом їхньої розробки, просування і реалізації. Ці визначення носять трохи обмежений характер, оскільки перебільшується роль товароруху та каналів збуту, недооцінюється взаємодія покупців і продавців і вплив на маркетинг різних соціальних груп (профспілки, акціонери, об'єднання споживачів і т.д.).
Один із провідних спеціалістів в області маркетингу Ф. Котлер вважає, що маркетинг – це вид людської діяльності, спрямованої на за доволення нестатків і потреб за допомогою обміну [201, с. 47]; соціальний і управлінський процес, спрямований на задоволення нестатків і потреб як індивідів, так і груп за допомогою створення, пропозиції та обміну товарів [200, с. 37]; наука і мистецтво пошуку, збереження і розширення вигідної клієнтури [199, с. 4].
Англійські вчені Дж. Еванс і Б. Берман вважають, що маркетинг – це орієнтована на споживача інтегрована цільова філософія фірми, організації або людини [379, с. 19]. Один з провідних теоретиків із проблем управління Пітер Друкер писав: «Якщо ми хочемо знати, що таке бізнес, ми повинні почати його з мети: існує лише одне досто вірне визначення мети бізнесу – створення споживача. Те, що фірма думає про свою продукцію – не найголовніше, особливо для майбут нього бізнесу або для його успіху. Що споживач думає про свою покупку, у чому він бачить її цінність – от що має вирішальне значен ня, визначає сутність бізнесу, його спрямованість і шанси на ус
піх» [397, с. 37]. У зв'язку з цим, «мета маркетингу – зробити зусилля зі збуту непотрібними. Його ціль – так добре пізнати і зрозуміти клієнта, що товар або послуга будуть точно підходити останньому і продавати себе самі» [397, с. 64–65].
Із закордонних фахівців найбільш вагомий внесок у теорію мар ке тингу зробили такі вчені, як Т. Левіт, Р. Аскофф, Л. Роджер, М. Бакер, Р. Александер та ін. Серед радянських вчених і вчених СНД відомими фахівцями в області маркетингу є С.Г. Струмілін, М. Задо, А. Крон род, Б. Гоголь, І. Темкіна, Г.С. Григорян, М. Цаголов, В.С. Немчинов, Л.І. Абалкін, Л.Ф. Столмов, А.І. Левін та ін.
Для радянського періоду характерне визначення маркетингу, дане Л.В. Архіповою і М.Ф. Баєвим: «Суть маркетингу коротко можна сформулювати як організацію виробництва ... тільки таких товарів, які можна вигідно продати на ринку. Іншими словами, маркетинг – це орієнтація виробництва ... тільки на запити покупця. Термін маркетинг використовується неоднозначно: у своєму другому значенні (як набір засобів і методів) прогресивні елементи маркетингу використовуються й у соціалістичній економіці» [20, с. 25].
З аналізу літератури видно, що серед фахівців немає загально прий нятого визначення маркетингу [238, с. 3]. Сучасні визначення марке тин гу містять широкий діапазон функцій, окреслюючи маркетинг як:
Ряд авторів, визначаючи маркетинг, наполягають на його со ціаль ній сутності. Так, Л.Ф. Романенко у своєму дослідженні доходить висновку, що «маркетинг – це методологія управління ринком товарів і послуг, спрямована на першочергове вирішення проблем споживачів шляхом ефективного задоволення їхніх запитів, що гарантує успіх організації і приносить користь суспільству». У процесі аналізу теорії маркетингу доведено, що «маркетинг являє собою динамічну систему управ лін ської діяльності, що не є набором типових рішень, а формулює свої рішення на основі системного дослідження факторів, що впливають на формування ринку товарів (робіт, послуг)» [303].
Слід зазначити, що всі існуючі визначення маркетингу правомірні, оскільки кожний автор розглядає це поняття в тому ракурсі, що доз во ляє вирішити чітко поставлену конкретну задачу аналізу маркетингу.
Обмін і маркетинг співвідносяться як об'єктивна необхідність існування і процвітання людського співтовариства: з одного боку, як факт прийняття рішень, а з іншого боку – як факт реалізації цих рішень і дії об'єктивних ринкових процесів.
Таким чином, маркетинг – це робота з узгодження попиту та про позиції не тільки в момент безпосереднього здійснення обміну, але й у сфері виробництва (що робити?). Часто говорять, що маркетинг є однією з функцій менеджменту [116, с. 12]. Це неправильне розуміння маркетингу, оскільки маркетинг – це також менеджмент, але менедж мент особливого роду – об'єктом управління маркетингу виступає процес обміну.
Банківський маркетинг трактується як система управління бан ків ською діяльністю в рамках загальної ідеології маркетингу, той же мар кетинг, але з урахуванням особливостей ринку банківських послуг і продуктів. Так, Е.А. Уткін вважає, що банківський маркетинг можна визначити як пошук і використання банком найбільш вигідних рин
ків банківських продуктів з урахуванням реальних потреб клієнту
ри [347, с. 60].
У роботі Л.Ф. Романенко банківський маркетинг представлений як «методологія формування політики, стратегії і тактики банку, що дає можливість ефективно задовольняти потреби і вирішувати проблеми клієнтів завдяки реалізації на ринку банківських продуктів, управ лін ня активами і пасивами, доходами і витратами, ризиком, ліквідністю, враховуючи при цьому інтереси всіх учасників суспільного вироб ництва» [303].
На думку Новикової І.В., «банківський маркетинг можна визна чити як пошук і використання банком найбільш вигідних для ринку банківських продуктів з урахуванням реальних потреб клієнтури, фор мування шляхів і засобів їх досягнення і розробка конкретних заходів для реалізації планів» [259; 260]. Головною метою банківського маркетингу в даному випадку виступає раціональне використання ресурсів для виконання своїх зобов'язань перед клієнтами. Останні дві точки зору, на наш погляд, більше співвідносяться з таким поняттям як «банківський менеджмент», тобто знову ми спостерігаємо тракту вання маркетингу як функції менеджменту, але вже стосовно банків ської діяльності.
Цікавим є підхід, висловлений у роботі Гончарової І.І., «бан ківський маркетинг – це система управління діяльністю комерційного банку, що спрямована на вивчення ринкової кон'юнктури, конкретних потреб клієнтів банку і задоволення цих потреб за допомогою існуючих та інноваційних банківських продуктів з метою одержання прибутку при дотриманні інтересів суспільства» [124].
Не можна не погодитися і з Гур'яновим С.О., який визначає мар кетинг банку в такий спосіб: «це зовнішня і внутрішня політика, ідеологія і тактика його діяльності залежно від конкретної суспільно-політичної й економічної ситуації. У кінцевому підсумку, маркетинг у банківській сфері повинен бути спрямований на збір інформації, її аналіз і проведення маркетингових досліджень і на їхній основі підготовку пропозицій комерційним службам банку щодо перспектив розвитку банківських послуг і цінової політики» [132].
Банківський маркетинг припускає використання певного набору технічних прийомів з метою задоволення потреб клієнтів у банків ському обслуговуванні прибутковим для банку способом [305, с. 63].
Банківський маркетинг – це стратегія і філософія банку, що вимагає ретельної підготовки, глибокого і всебічного аналізу, активної роботи всіх підрозділів банку від керівників до низових ланок.
Маркетинг у банківській сфері націлюється на вивчення ринку кредитних ресурсів, аналіз фінансового стану клієнтів і прогнозування на цій базі можливостей залучення вкладів до банку, змін у діяльності банку. Маркетинг спрямовується на забезпечення умов, що сприяють залученню нових клієнтів, розширенню сфери банківських послуг, які зацікавлюють клієнтів вкладати свої кошти у цей банк. Особливістю банківського маркетингу є те, що він поєднує в єдине ціле принципи маркетингу кінцевого продукту і маркетингу товарів промислового призначення.
Банківський маркетинг являє собою науковий підхід до дослід ження закономірностей процесу ринкоутворення і функціонування системи взаємозалежних ринків, що обслуговують відтворювальний процес, з метою впливу на нього ринковими методами, що вра ховують специфіку банківської діяльності. Окремі дослідники можуть ототожнювати банківський маркетинг з поняттям стратегічний банківський маркетинг, однак варто мати на увазі, що стратегічний маркетинг передбачає лише вибір перспективної виробничо-збутової політики відповідно до очікуваної ситуації на ринку банківських послуг, а не вплив на відтворювальні процеси в суспільстві з метою формування необхідної кон'юнктури на зазначеному ринку.
Надалі ми будемо звертатися до окремих сторін наведених вище базових понять, розглядаючи їх з різних ракурсів, однак справжній їхній зміст від цього не змінюється.
Якщо розглянути маркетингове поле вцілому (у просторі ринкових відносин, що виникають при поділі та кооперації праці в процесі спільної трудової діяльності асоційованих власників, і відносин най му, що виникають між власниками і користувачами засобів ви роб ни цтва), то можна представити мікромаркетинг як переклад в операційні терміни менеджменту, а макромаркетинг як маркетингове управління, пов'язане з регулюванням попиту, що, у свою чергу, по в'язане з ре гулюванням відносин зі споживачами в умовах макросередовища.
Макромаркетинг означає макроаналіз поведінки споживача, на ці ле ний на формування єдиної маркетингової політики на рівні сус пільства.
Серцевиною цього маркетингового поля виступають соціальний обмін і угода. Понятійний апарат ринкознавства ґрунтується на ос нов них поняттях маркетингу, достатньо повно викладених у за ру біжній літературі. Розглянемо деякі з них, як це зображено на рис. 1.2:
1. Нестатки, потреби і запити (попит). Нестатки – недолік, що від чувається людиною у чомусь необхідному. Потреба означає нестаток, що прийняв специфічну форму відповідно до культурного рівня. За пит же характеризує потреби людини, підкріплені його купівельною спроможністю.
2. Ідеї, товари і послуги. Ідея означає образ, форму внутрішнього саморуху. Під товаром розуміють усе, що може бути запропоноване на ринку для залучення уваги, ознайомлення, використання або спо живання і може задовольняти нестаток або потребу (це можуть бу ти фізичні об'єкти, послуги, місце, особа, організація і т. п.). Послуга оз на чає будь-яку діяльність, перевагу або задоволення потреби, пропо новані до продажу.
3. Споживча цінність, задоволеність і якість. Споживча цінність оз начає судження споживача про здатність товару задовольняти його потреби. Задоволеність споживача означає ступінь збігу характерис тик властивостей товару, що суб'єктивно сприймаються клієнтом, з очікуваннями, пов'язаними з цим товаром.
Описані три вихідні ідеї маркетингу дають підстави розглянути йо го основне поняття – обмін. Воно має місце, коли суб'єкти обміну приймають рішення задовольнити свої нестатки (потреби) і запити (попит). За рішеннями в соціальному обміні знаходяться економічні інтереси його суб'єктів відносно до власності як фундаменту цих інтересів. Адже, з одного боку, приймається рішення про відчуження власності від продавця, а з іншого – рішення про її присвоєння по купцем за еквівалент, що задовольняє продавця.
Обмін – це акт одержання якогось бажаного об'єкта замість іншого. Для того, щоб обмін міг відбутися, необхідно виконати кілька умов. Для здійснення обміну потрібна участь як мінімум двох сторін, кожна з яких має товар, що представляє цінність для іншої сторони. Кожна зі сторін повинна відчувати бажання провести обмін з іншою стороною, але кожна зі сторін повинна мати можливість вільно, без приму шування прийняти або відкинути пропозицію протилежної сторони.
Якщо обмін – це центральне поняття маркетингу, то угода є своє рідною одиницею його виміру. Угода – це обмін цінностями між двома сторонами. Угода – акт відносин, що відбулися, щодо обміну.
Однак маркетинг, орієнтуючись на угоду, – це частина більш широ кого поняття маркетингових відносин як процесу створення, підтрим ки і розширення міцних, взаємовигідних відносин зі споживачами або іншими зацікавленими особами. Продавець повинен будувати міцні економічні та суспільні зв'язки, обіцяючи високоякісні товари, від мін не обслуговування, прийнятні ціни та постійно вико нуючи обіцянки.
Від поняття обміну, угоди логічно перейти до поняття ринку. Ринок – це процес, що охоплює розробку та реалізацію концепції створення умов при певних відносинах продавців і покупців для здійснення угод, коли покупці бажають і здатні, а продавці можуть і бажають взяти участь у цих угодах.
Поняття ринку приводить нас до більш повного визначення мар кетингу як процесів, що охоплюють розробку і реалізацію концепції ринкових відносин між продавцями і покупцями з метою забезпечення і контролю здійснення обмінів, угод.
Іншими словами, маркетинг – це засоби, інструменти, спрямовані на забезпечення і контроль умов для здійснення обмінів, угод. Тому маркетинг розглядається суб'єктом ринкових відносин як основний засіб впливу на інших суб'єктів (контрагентів і конкурентів) з метою задоволення його власних нестатків, потреб та інтересів. Маркетинг, внаслідок цього, стає об'єктом управління з боку суб'єкта, що госпо дарює і приймає на себе роль керуючого органу в системі «госпо-дарюючий суб'єкт – маркетинг».
Отже, ми розглянули поняття як вихідні ідеї: 1 – нестатки, потреби і запити; 2 – ідеї, товари й угоди; 3 – споживчі цінності, задоволеність і якість, самі дії щодо угоди, а також маркет (ринок), маркетинг (ринкознавство) і маркетинг менеджмент (маркетингове управління).
Ці поняття ми розглядали на основі критерію відносин. Фор маль ною мовою відношення – це сумарна оцінка об'єкта.
Згідно з теорією відносин трикомпонентний погляд на відношення (пізнавальний – думка, емоційний – почуття і вольовий – намір) засто суємо в ринкознавстві, наприклад, при оцінці поведінки споживачів.
Отже, поле маркетингу, у кінцевому підсумку, являє собою ба-
ланс можливостей покупців (зі своїм попитом) і пропозицій про давця (рис. 1.3). У цьому плані управлінські процеси спрямовані на вирі шення задачі впливу на поведінку споживача таким чином, щоб організація або окрема людина досягли поставленої мети.
Ринкознавчі процеси виконують дві ролі: стабілізуючу, коор ди ную чу й інноваційну, тобто нововведенську. Як стабілізуючий фактор, вони прагнуть підтримати сформовану організацію маркетингової діяльності, координувати процеси створення продукту, ціноутворення, проходження і просування товарів і послуг. Як фактор нововведень, ринкознавчі процеси виступають ініціатором сформованої техніки, економіки, організації науково-технічного й управлінського прогресу. Ці дві ролі процесів внутрішньосуперечливі, але неминучі й обо в'язкові.
Рис. 1.3. Схема аналізу та синтезу маркетингового поля
(мікро- і макромаркетингу)
В обох ролях маркетингові процеси спрямовані на мобілізацію додаткового, системного ефекту. Відомо, що навіть проста кооперація працівників породжує нову продуктивну силу. Ще А. Сміт помітив, що ефект спільних дій групи людей, організованих у колектив, більше від ефекту суми поодиноких дій. А. Сміт приписав цей ефект поділу праці. Очевидно, саме кооперація і виникаюча на її основі свідома коор ди нація спеціалізованих учасників загальної праці, у кінцевому підсум ку, є причиною нового, додаткового ефекту.
Розглянемо необхідність і можливість маркетингових процесів. Об'єктивна необхідність пізнання і використання законів маркетингу визначає об'єктивну необхідність пізнання і використання процесів маркетингу. Вони характеризують механізми реалізації вимог усієї сис теми законів ринкової економіки. Більше того, вони характери зують організацію реалізації цих вимог. Саме маркетингові процеси вис ту пають як ланка, де організовується трансформація вимог мар кетин гових законів у господарську практичну діяльність.
Маркетингові процеси виявляють, мобілізують і реалізують перева ги ринкового ведення господарства як умови конкуренції, як механізму неусвідомленого координування, що самопідтримується, і свідомого регулювання розподілу ресурсів через систему цін, попиту та пропо зиції. При цьому якість маркетингу визначає те, якою мірою будуть реалізовані переваги, закладені в конкурентній ринковій економіці.
Система ринкових відносин і властива їй система маркетингових відносин визначає не тільки необхідність, але і можливість маркетин гових процесів. Ця можливість випливає із самого характеру ринкової економіки, обумовленого всією сукупністю видів власності. Можли вість маркетингових процесів визначена й особистим бажанням усіх громадян управляти ринковою економікою. Цілі окремих людей пере важно збігаються з цілями всього народу. Звідси, зростання ролі нау ко вого пізнання ринкових законів, результатами якого люди керу ються, організовуючи ринкознавчу діяльність.
У кінцевому підсумку, можливість і необхідність маркетингових процесів випливають з усієї системи ринкових відносин, характеру їхнього прояву, так само, як можливість і необхідність задоволення людських потреб.
1.2. Структура і наукові основи банківського маркетингу
Розуміння підприємництва як ініціативної фінансово-господарської діяльності суб'єктів різних форм власності в рамках діючого законо давства на свій ризик і під власну фінансову та майнову відповідаль ність призводить до наступного. Види підприємництва різні, але підп риємництво як система залишається однією і тією ж, незалежно від її масштабу і структури, товарів, послуг, ринків і технологій, від куль тури, конкуренції і т.п. Це загальна реальність підприємництва як сис теми відносин, як системи ведення справи.
Теорія і практика системи ведення банківського маркетингу при звела до визначення його інструментарію – структури зі сполучен ня чотирьох головних елементів: товару (ідеї, продукту і послуги); просу вання; ціни; місця.
Продукт. Успіх у сфері підприємництва полягає у визначенні того, які продукти або послуги залучать споживача, його потреб і запитів, а потім утілення їх у відповідні пропозиції.
Просування продуктів. Як сповістити майбутніх споживачів? Ви
бір можливостей може визначити успіх ринкознавства. Деякі фірми зусил ля направляють на прямий продаж, інші – з використанням рек лами і т. п.
Ціна. Потім приймають рішення про ціни. Іноді максимізувати при бутки дозволяють низькі ціни. З іншого боку, привабливість деяких про дуктів залежить від їхньої високої якості, що підтверджується їх високою ціною.
Місце. Іншими словами розподіл, тобто канали доставки продукту споживачам. Мається на увазі також транспортування і торговельні організації. Успіх полягає у формах розподілу.
Вперше названі чотири складові маркетингу, що ввійшли в науку як маркетинг-мікс, були запропоновані американським ученим Дже ром Маккартні.
Ці чотири «Р» (product, рrомоtіоn, рrісе, place), з погляду продавця, виступають інструментом, за допомогою якого він впливає на по купців. З погляду покупців, призначення кожного маркетингового інструмента – збільшення вигоди споживача.
Роберт Лотсрборн вважає, що чотири «Р» продавця відповідають чотирьом «С» споживача [211, с. 150]. Зобразимо це в табл. 1.1.
Таблиця 1.1
Продукт, просування, ціна і місце виробника; потреби, комунікації, витрати і зручність споживача
|
Чотири «Р» продавця |
Чотири «С» покупця |
||
|
1. Product |
Продукт |
1. Customer needs and wants |
Нестатки і потреби споживача |
|
2. Promotіon |
Просування |
2. Commun |
Комунікації |
|
3. Prіce |
Ціна |
3. Cost to customer |
Витрати клієнта |
|
4. Place |
Місце |
4. Convenіence |
Зручність |
Чотири «Р» продавця і чотири «С» покупця, знаходячись у діа лектичній єдності, означають, що в конкурентній боротьбі перема гають компанії, які підтримують ефективний зв'язок зі споживачами і здатні задовольнити їх потреби відносно економічності та зручності продукту.
Але на цьому розвиток проблеми інструментарію маркетингу не зупинився. Еволюція концепції маркетинг-міксу показана на рис. 1.4. Враховуючи її, а також спираючись на понятійний апарат маркетингу, його організаційні основи, побудуємо модель підприємництва. Ця модель включає власне підприємництво як обмін, угоди, управління підприємництвом і людським фактором, маркетинг як головний ком понент, а також інструментарій, фінанси і його середовище.
|
Д. Маккартні |
Ф. Котлер |
Д. Гейл |
С. Полівода |
|
Маркетинг- мікс |
Мегамаркетинг-мікс |
Міжнародний маркетинг-мікс |
|
|
Товар (Product) |
Товар (Product) |
Товар (Product) |
Товар-послуга (Product/Servіce) |
|
Просування (Рromotіon) |
Просування (Рromotіon) |
Просування (Рromotіon) |
Просування (Рromotіon) і реклама (Publіcіty) |
|
Ціна (Prіce) |
Ціна (Prіce) |
Ціна (Prіce) |
Ціноутворення (Prіcіng) |
|
Місце (Place) |
Місце (Place) |
(Place) |
Місце продажів/ дистрибуції (Place of sale/dіstrіbutіon) |
|
Суспільна думка (Public opіnіon) |
(People) |
Народ (People) |
|
|
Політика (Polіtіcs) |
Політика (Polіtіcs) |
Прецеденти (Precedents) |
|
|
Прибуток (Profіcit) |
Сила (Power) |
||
|
Процес (Process) |
|||
|
Планування і контроль (Plannіng and Control) |
Рис.1.4. Еволюція концепції маркетинг-міксу [361, с. 136]
Американський учений П. Друкер [150, с. 13-24] відзначає наступні реалії підприємництва як принципи, висновки, нарешті, як його ролі в суспільстві:
1. Ні результати, ані ресурси не існують усередині самого бізнесу. Вони існують за його межами. Усередині бізнесу немає ніяких центрів зосередження витрат. Результати залежать не від когось, хто знахо диться усередині бізнесу, і не від чогось, що знаходиться під його контролем. Вони залежать від покупця, який знаходиться за його межами, в умовах ринкової економіки і від політичної влади в умовах контрольованої економіки. Завжди є хтось зовні, хто вирішує, чи при несуть зусилля, що докладаються, економічні результати.
Ці твердження справедливі і для особливого ресурсу – знань. Те, що відрізняє одне від одного, це здатність використовувати різні знан ня – від наукових і технічних до знань в області економіки і мар кетинг менеджменту.
Тільки за рахунок знань організація може виділитися і створити продукт, що буде мати цінність на ринку. Але знання не є ресурсом тільки бізнесу. Це універсальний соціальний ресурс. Знання немож ливо утримувати в секреті нескінченно. Стародавній мудрий вислів го ворить: «Що зроблено однією людиною, те може бути пов торено іншою». Таким чином, єдиний ресурс бізнесу, що є вирішальним, та кож перебуває за межами бізнесу, як і його результати.
2. Результати досягаються шляхом використання сприятливих мож ливостей, а не шляхом вирішення проблем. При рішенні проблем можна сподіватись на відновлення колишнього стану, у кращому ви падку – на усунення обмежень бізнесу в досягненні результатів. Бажані результати повинні приходити як наслідок використання сприят ливих можливостей.
3. Для одержання результатів, ресурси повинні бути спрямовані на використання сприятливих можливостей, а не на вирішення проблем. Неможливо позбутися від усіх проблем, але вони можуть і повинні бути зведені до мінімуму.
Економісти багато говорять про максимізацію прибутку у під при єм ництві та ринкознавстві. І все-таки прибуток не є першо черговою метою і виконує функції загального обмежувача для господарської діяльності, за відсутності якого вона втрачає сенс. Підприємець пови нен прагнути до максимізації сприятливих можливостей. Мається на увазі, що в підприємництві більш істотне значення має не діло витість, а ефективність.
Головне не те, як вести справи, а як знаходити потрібні та кон цент рувати на них ресурси і сили (це стосується відділу маркетингу).
4. Однієї компетенції недостатньо, лідируюче положення – от, що призводить до добробуту. Одержання прибутку – це нагорода за вне сок у значиму галузь ринку, а яка галузь є більш значимою, вирішує споживач. Зосередитися на одному сегменті ринку, одному класі по купців або на одній фазі застосування даної технології – от що доз во ляє досягти лідерства.
5. Будь-яке лідерство на ринку минаюче і швидкоплинне. Жодна лі дируюча позиція не є чимось більшим, ніж тимчасовою перевагою.
Задачею керівника є переломити хід подій докорінно – сфоку сувати бізнес на можливостях, а не на проблемах. Відродити лідерство і протистояти тенденції до скочування на посередню позицію, замі нити інерцію новим напрямком руху.
6. Все існуюче піддане застаріванню.
Те, що існує сьогодні, є продуктом учорашнього дня. Люди вирос ли в умовах бізнесу вчорашнього дня. Їхні установки, очікування і цінності були сформовані в минулому, і вони схильні застосовувати навички, отримані в минулому, до сьогодення. Задача підприємця – не поширювати вчорашні норми на реальність сьогоднішнього дня, що змінився, а змінювати бізнес, а також продукти, ринки і канали збуту, щоб вони задовольняли вимоги нової реальності.
7. Те, що є, часто неправильно розподіляється.
Ділове підприємство – це не природне, а соціальне явище. У со ціальних явищах події не розподіляються відповідно до нормального закону розподілу (відповідно до кривої Гауса):
а) 90 % результатів викликається 10 % подій, 90 % витрат припа дають на ті 90 % подій, що залишилися і не приносять результату. Іншими словами, між результатами і витратами існує зворотна залеж ність. Економічні результати прямо пропорційні доходу, у той час як витрати прямо пропорційні кількості ділових операцій (єдиним вик люченням є закуплені матеріали і комплектуючі деталі, що йдуть безпосередньо на готовий продукт виробництва);
б) ресурси і зусилля будуть нормально розподілятися між 90% по діями, що практично не дають результатів. Фактично найбільш дорогі та потенційно продуктивні ресурси (тобто висококваліфіковані кадри) розподіляються гірше над усе;
в) дохідні та видаткові гроші рідко знаходяться в одному грошо вому потоці. Ідеальною є ситуація, коли дохідний потік йде у видат ковий, який, у свою чергу, повертається назад у дохідний потік.
Але це не замкнуте коло. Витрати часто розподіляються на марні дії, на суєту та інше.
Саме в дійсному часі підприємництво повинне бути ефективним, саме в дійсному часі потрібний точний аналіз і найбільша активність. Проте, існує небезпечна тенденція до модернізації наявних меха ніз мів, а не до створення моделі завтрашнього дня.
Для того щоб розуміти економічні процеси, керівник повинен поба чити їх у всій повноті. У першу чергу, ресурси, його сили в цілому і те, як вони розподіляються по продуктах його діяльності, по ринках, каналах реалізації продукту споживачам, кінцевим користувачам;
г) концентрація – ключ до реальних економічних витрат. Менед жери повинні концентрувати свої зусилля навіть на дрібних деталях, послугах, покупцях і т.д., що принесуть найбільший дохід.
Зусилля співробітників організації повинні концентруватися на малій кількості дій, здатних принести значні результати. Людські ре сурси повинні бути сконцентровані на декількох головних сприятли вих можливостях. Необхідне використання висококваліфікованих кад рів, за допомогою яких знання стають ефективною силою.
Описані реалії підприємництва, висновки, концепції підходу до його задач схематичні, є тільки припущеннями. Але вони виступають від прав ними пунктами для аналізу трьох задач: зробити ефективним іс нуюче підприємництво, знайти його потенціал і створити його май бутнє.
На рис. 1.5 представлена схема структури банківського маркетингу, що включає політику Національного банку України (НБУ) в регіонах і банківську регіональну політику.
Особливу роль у банківському маркетингу займає розгляд України як окремого регіону у світових процесах суспільного відтворення.
Банківський маркетинг постає як сукупність економіко-організа ційних, фінансових, правових, адміністративних та інших методів і важелів, що обумовлюють науковий підхід до регіону як до ринку, який враховує банківські механізми у процесах суспільного від творення та заснований на регіональній природі формування капіталу банківської системи.
Банківський маркетинг слід трактувати як концепцію адекват ного реагування банківської системи на регіональні відтворювальні процеси з наступним впливом на них ринковими методами, що вра ховують специфіку функціонування банківського капіталу на ре гіо-нальному рівні.
Діяльність регіональної банківської системи як сукупності дина мічно пов'язаних між собою банків будується на сполученні попиту регіонального ринку з потребами фірм і населення регіону.
Спрямованість руху регіональної банківської системи, що включає банківських працівників, організацію їхньої праці, продукцію, кому нікації, ціноутворення і поширення, визначається його іміджем і отриманням прибутку.
Рис. 1.5. Схема структури банківського маркетингу
Основною метою політики Національного банку України є роз роб ка і реалізація державної моделі розвитку банківської системи. Ос новною ж метою банківської регіональної політики є розробка і реа ліз ація процесів ефективного функціонування системи комер цій них банків у регіоні.
Основними задачами державного розвитку регіональної банків ської системи є наступні:
Як основні задачі, банківська регіональна політика включає нас тупні:
Дане коло задач державної і регіональної політики банківського ринкознавства в їхній діалектичній єдності виступає в якості сис темоутворюючих факторів банківського маркетингу.
Необхідність пізнання і використання маркетингових законів виз на чає необхідність управління. Маркетингове управління (менедж мент) – це механізм, що реалізує вимоги законів ринкознавства, але процес реалізації цих вимог не довільний, а знаходиться в залежності від цих законів. Закони ринкознавства охоплюють заключну ланку циклу «наука-практика» у сфері конкурентної ринкової економіки, це закони безпосередньої практичної діяльності.
Ці закони можна згрупувати в наступні розділи:
Саме управління, спираючись на необхідний ступінь розвитку рин кової економіки, організовує ефективне функціонування підприєм ництва як системи ведення справи щодо отримання прибутку.
Можна назвати сім принципів теорії і практики сучасного марке тингу як основи формування взаємин суспільства і маркетингу:
Ці сім принципів ґрунтуються на припущенні, що ціль маркетингу полягає не в максимізації прибутку компанії, а в максимізації вимог якості життя – задоволенні базових потреб, доступності безлічі гарних виробів (послуг) і одержанні задоволення від природного і куль тур ного середовища. Таким чином, основним результатом застосування мар кетингової філософії на практиці можна вважати творчу діяль ність, а не руйнівну.
Науковий банківський маркетинг – це якість практики. Він спи рає ться на дані науки. Необхідність наукового підходу до банківського маркетингу випливає з усієї системи його законів, спрямованих на здійснення обмінів товарами, угод, що задовольняють як індивідів, так і організації.
Можливість наукового підходу до банківського маркетингу висту пає як теоретична, так і практична. Теоретична можливість наукового підходу до банківського маркетингу визначена двома обставинами: наявністю законів в об'єкті (банківському маркетингу) і наявністю законів у самому процесі маркетингу. Важливе значення має і ха рактер цих законів – їх можна пізнати.
Практична можливість реалізації наукового підходу до банків ського маркетингу визначена чотирма обставинами: знаємо, хочемо, уміємо, маємо умови. Насамперед, практична можливість наукового підходу залежить від рівня наших знань про банківський маркетинг, від ступеня науковості цих знань, тобто від рівня розвитку науки.
Можливість наукового підходу до банківського маркетингу пов'я за на з бажанням суб'єкта домагатися ефективності. Необхідна мотивація на науковий підхід, готовність науково керувати (що набагато склад ніше, ніж йти шляхом волюнтаризму). І, нарешті, практична можли вість банківського маркетингу визначена наявністю умов, що дозво ляють на практиці реалізувати і знання, і бажання, і уміння в цій галузі.
Система наукових знань про банківський маркетинг [265, с. 23] представлена системою наук, що називаються науковими основами банківського маркетингу.
З метою систематизації наук скористаємося критерієм абстра гування [175, с. 22]. Тоді система наук про банківський марке тинг включає наступні чотири компоненти (рис. 1.6).
Рис. 1.6. Схема структури наукових основ маркетингу у банках
По-перше, це методологічні та теоретичні основи банківського мар ке тингу (найвищий ступінь абстрагування). Ці науки самі по собі бан ківському маркетингу не присвячені, але висновки цих наук входять у наукові основи регіонального банківського маркетингу.
По-друге, це конкретні науки про сторони, елементи банківського маркетингу (середній ступінь абстрагування).
І, нарешті, теорія банківського маркетингу і теорія мистецтва бан ківського маркетингу (нижчий рівень абстрагування).
Банківський маркетинг являє собою комплексне соціальне явище, систему. Наприклад, облік потрібно організувати так, щоб він за безпечив аналіз і прогнозування всіх необхідних даних. Такий комп лексний підхід до всієї системи банківського маркетингу не розглядає жодна з конкретних наук, тому що він виходить за рамки їх предмета.
Чим більше з'являється конкретних наук, чим різноманітніший матеріал методологічних і теоретичних основ, тим гостріше проблема синтезу даних усіх наук і гостріше необхідність підходу до регіональ ного банківського ринкознавства як до цілого. Це визначає потребу в науці, що присвятила б себе проблемам регіонального банківського ринкознавства як цілого. Такою наукою, що досліджує комплексні, цілісні, системні закономірності, є теорія банківського маркетингу. Теорія мистецтва банківського маркетингу досліджує закономірності ін шого рівня – конкретні рекомендації, що використовує підхід (ме тод) зразків.
У теорії (науці) банківського маркетингу, насамперед, використо вується логічний метод і формуються закони і принципи. Але закони в науці – зовсім не рецепти: їх не можна абсолютизувати. Це, скоріше, принципи того, як треба вибирати кожну рекомендацію серед наяв них. Серед цих принципів є загальні, основні та більш конкретні, ок ре мі, локальні. Загальні принципи стосуються всієї системи банків ського маркетингу.
Через свій творчий характер банківський маркетинг повністю не вміщується лише в рамки принципів. Тому до предмету науки бан ківського маркетингу входять дві відособлені частини. Одна з них побудована на базі логічного методу, формує принципи маркетингу і підкреслює теоретичний характер. Друга частина включає емпіричні узагальнення і підкреслює характер мистецтва. Тільки беручи до уваги наявність цих двох розділів, можна говорити про банківський маркетинг.
Метод маркетингу базується на загальному для всіх наук діа лек тичному методі. Він характеризується наступними підходами: систем ним; комплексним; оптимізаційним; прагматичним (прикладним).
Системний підхід означає, що банківський маркетинг розгляд да ється як єдине ціле, що органічно пов'язує всі його елементи. Мар кетингова наука йде від загального до окремого, ціле має визначальне значення стосовно його елементів.
Комплексний підхід полягає в тому, що маркетинг розглядається як єдність організаційних, соціальних, економічних, правових, психо логічних та інших аспектів.
Оптимізаційний підхід виявляється в тому, що потрібно прагнути досягти кількісної визначеності при аналізі проблем маркетингу, а потім будувати математичні моделі.
Прикладний, прагматичний підхід означає пряме орієнтування на запити практики, прагнення задовольнити ці запити і, по можливості, передбачати майбутні потреби практики маркетингу.
1.3. Специфіка формування та функціонування капіталу
у банківському маркетингу
Для визначення сутності капіталу як найважливішого економічного явища і фінансового джерела для створення, функціонування і роз витку суб'єктів господарської діяльності необхідно, насамперед, визначити саме поняття капіталу. У нашій повсякденній мові слово «капітал» або «фінансовий (банківський) капітал» не завжди має те ж значення, що надається йому в економічних дискусіях. «Чистим ка піталом» або капіталовкладенням називають те, що являє собою чистий приріст реального капіталу (будинки, устаткування, мате ріаль но-виробничі запаси і т. д.). Обиватель же говорить про «капітало вкладення», коли він купує ділянку землі, цінні папери або будь-яку іншу власність. Чисте капіталовкладення має місце лише тоді, коли в регіоні створюється новий реальний капітал. Одночасно перед еко номістами постає важливе питання при розгляді процесів ство рення, множення і перерозподілу капіталу: що ж розуміти під реальним капіталом? Припустимо, велике промислове підприємство частину свого прибутку спрямовує на будівництво чергового цеху для випуску нового виду продукції. Будівництво нового цеху, що є об'єктом не рухомості, формально виглядає як приріст реального капіталу. Однак цілком ймовірною є ситуація, за якої після завершення бу дівництва нового цеху й установки необхідного обладнання попит на продукцію, для виробництва якої здійснювалось будівництво об'єкта, буде цілком відсутній або знизиться настільки, що вироб ництво в технологічних умовах побудованого цеху буде нерен табельним і еко номічно не виправданим.
У таких умовах менеджмент підприємства, мабуть, намагатиметься продати збудований об'єкт нерухомості. Однак на практиці збу до ваний цех може бути нереалізований через відсутність попиту на такий об'єкт нерухомості, що досить складно або дорого пере об ладнати для іншої мети, потенційних покупців може не улаштувати його географічне розташування (наприклад, якщо цех розташований на території підприємства і не має незалежних під'їзних колій) і т. д.
У такому випадку стає очевидним той факт, що відволікання час тини прибутку підприємства для створення нового реального капіталу у вигляді цеху або технологічної лінії, що формально носить ознаки капіталовкладень, за певних умов, за своєю сутністю є звичайною втратою капіталу і чистим збитком для підприємства.
Так, на думку багатьох економістів причиною неефективних тенденцій при здійсненні приватизації в країнах СНД, особливо її грошової частини, став той факт, що велика частина державного майна у вигляді основних фондів і майнових комплексів великих промислових підприємств, формально оцінена як реальний капітал, створений в умовах централізованого фінансування і покликаний для задоволення потреб централізованої планової економіки, зовсім не є реальним капіталом в умовах ринкових відносин або є не настільки «реальним», як передбачалося раніше. Це пов'язано з тим, що про дукція великих підприємств-гігантів в умовах ринку через відсутність попиту не може бути реалізована в тих же гігантських обсягах, як і за планової економіки, що істотно знижує рентабельність виробництва аж до його економічної недоцільності. Разом із тим, реалізувати майновий комплекс таких підприємств або перепрофілювати їхні основні засоби не завжди є можливим. Крім того, на наявні при ватизаційні процеси накладається зміна кон'юнктури світового ринку товарів, послуг і фінансів, пов'язана з подальшим розвитком техніч ного прогресу.
У процесі створення, множення і перерозподілу капіталу найваж ливішим елементом є саме регіональна природа і сутність капіталу, на створення якого витрачаються фінансові й інші ресурси.
Безумовно, створюваний (новий) капітал повинен бути реальним. Під реальністю капіталу необхідно розуміти сукупність конкретних його характеристик:
1. Створюваний капітал повинен бути спроможним окупити себе з урахуванням зміни вартості грошей у часі.
2. Реальний капітал повинен бути ліквідним.
3. Капітал повинен виконувати соціально-корисну функцію.
Розглянемо детально кожну характеристику.
1. Ресурси, що спрямовуються на створення реального капіталу, незалежно від їхнього виду, повинні мати грошове вираження їхньої вартості. У протилежному випадку можливість зіставлення отриманих доходів з розміром витрачених коштів буде відсутня. Сумарний дохід від капіталовкладення повинен перевищувати розмір витрачених кош тів, скоректований на зміну (зменшення) вартості капіталу за про міжок часу здійснення інвестиційного проекту і на розмір чистого прибутку інвестора. Це пов'язано з загальновідомим положенням про те, що вартість грошей (а, отже, і інвестиційних ресурсів або їхнього грошового еквівалента) змінюється в часі. В умовах ринкових від носин і ринкових механізмів регулювання в банківському ринкоз навстві та за наявності дворівневої банківської системи у державі вартістю грошей у часі є облікова ставка Національного (цент раль ного) банку країни. Це повною мірою відноситься до економіки України. Для повноти формування залежностей окупності реального капіталу необхідно вибрати фіксований проміжок часу. У фінансах таким проміжком традиційно вважається фінансовий рік. Наочно взає мозв'язок між вартістю реального капіталу і його складовими мож на описати формулою (1.1).
(1.1)
де – реальна вартість капіталу, створеного в процесі кредитування;
– інвестиційні ресурси;
– розмір (грошовий еквівалент) кредитних ресурсів для створення реального капіталу;
– облікова ставка Національного банку України;
t – термін інвестиційного проекту;
ЧП – розмір чистого прибутку банку-кредитора.
Розмір чистого прибутку інвестора повинен обов'язково врахо вуватися, тому що будь-які капіталовкладення здійснюються з метою одержання прибутку. Звичайно, необхідно враховувати і той факт, що на розмір чистого прибутку і на реальну вартість капіталу значно впливатимуть ставки оподатковування.
Важливим є те, що дана формула відбиває прогнозовану реальну вартість капіталу, яка є лише бажаною вартістю. Заздалегідь визна чи ти, що і скільки буде коштувати в майбутньому навряд чи візьметься найдосвідченіший економіст або аналітик, адже життя повне неперед бачених несподіванок. Якби інвестори точно знали, куди вкладати інвестиційні ресурси, то в регіонах (країнах) з розвинутою ринковою економікою були б відсутні явища банкрутства і неплатоспроможності.
Складність проблеми оцінки вартості капіталу (грошей) відзна чалася низкою дослідників, зокрема, М.І. Туган-Барановський писав: «Складність проблеми цінності грошей полягає в тому, що цінність грошей керується зовсім іншими факторами, ніж цінність товарів, тому теорія цінності грошей не може бути отримана дедукцією з загальної теорії цінності товарів. Непридатність трудової теорії до цінності грошей випливає вже з того, що цінність мають не тільки металеві гроші, виготовлені з матеріалу, що має трудову вартість, але і нерозмінні паперові гроші, що ніякої трудової вартості в собі не мають» [344, с. 65]. Крім того, М.І. Туган-Барановський відзначав неможливість об'єктивної оцінки вартості грошей: «... цінність грошей є явищем зовсім іншого порядку, ніж цінність будь-якого товару. Цінність товару є результатом більш-менш свідомих оцінок осіб, що споживають і виробляють цей товар. Навпаки, цінність грошей є зов сім несвідомим стихійним продуктом загальної кон'юнктури товар ного ринку» [344, с. 76].
Перед економічною наукою постає задача розкриття основних тен денцій, закономірностей і залежностей між економічними явищами і подіями.
2. Реальний капітал повинен бути ліквідним, тобто мати здатність бути реалізованим іншому інвестору в досить короткий проміжок часу. Ліквідність капіталу в значній мірі залежить від наявності ор ганізованої інфраструктури регіону і механізмів відчуження тих або інших форм капіталу. Найбільш організованим механізмом ринкового відчуження капіталів є біржа. Тому, найбільш ліквідними є капітали, що можуть котируватися на валютній, фондовій або товарній біржах. Однак сама по собі приналежність капіталу до визначених груп не є гарантією його ліквідності на рівні регіону. Ліквідність капіталу зале жить від наступних факторів:
3. Реальний капітал, безумовно, повинен виконувати конкретну со ціально-корисну функцію. Наочним прикладом величезних фінанси вих і матеріальних інвестицій, що не створюють реального капіталу, може служити створення майнових комплексів в оборонній галузі, створення виробництва заради виробництва. Наслідком перерозподілу національного доходу і валового внутрішнього продукту країни в галузі, що роблять верстати й обладнання заради виробництва іншого обладнання, а не для задоволення потреб людей, стала поява кризових явищ і розпад індустріальної економіки СРСР, що спиралася на най багатші природні та людські ресурси. В умовах ринкових відносин реальний капітал створюють лише ті інвестиції або комплекс інвес тиційних заходів, кінцевою метою яких є задоволення попиту з боку населення регіону як представників соціального співтовариства, тому що платоспроможний попит є головною рушійною силою прогресу в ринковій економіці.
Ми дійшли до необхідності аналізу джерел формування капіталу, включаючи банківський капітал, тобто до основного питання: звідки беруться ресурси для капіталовкладень і який їхній максимальний розмір можна залучити для створення реального капіталу в регіоні? В основі формування цих джерел лежить дохід. Залежно від конк рет ного учасника господарських відносин можна виокремити наступні основні види доходів як джерел створення капіталу (див. табл. 1.2).
Таблиця 1.2
Види доходів і джерел формування реального капіталу
|
Суб'єкт господарської діяльності регіону |
Вид доходу, що утворює джерело для капіталу |
|
Держава |
Національний (валовий) дохід |
Банківська система |
Грошова маса, що знаходиться в обігу за винятком розміру обов'язкового резервування |
|
Підприємства усіх форм власності (включаючи спільні), приватні підприємці |
Сумарний дохід усіх суб’єктів підприємницької діяльності в регіоні |
|
Фізичні особи (громадяни) у ролі найманих робітників і службовців |
Сумарний обсяг фонду оплати праці регіону |
Цілком очевидно те, що суб'єкти господарської (підприємницької) діяльності не можуть спрямовувати всі одержувані від своєї діяльності доходи на формування і примноження капіталу. Значна частина до ходів спрямовується не на накопичення у вигляді створення реального капіталу, а на споживання, тобто оплату господарських потреб і за доволення поточних потреб самих суб'єктів господарської діяль ності. Держава повинна здійснювати фінансування соціальних прог рам, ін ших невиробничих витрат. Підприємства усіх форм Влас ності повинні купувати сировину, матеріали, виплачувати заробітну плату й інші види допомоги, наймані робітники повинні витрачати зароблені кош ти на харчування, одяг, задовольняти свої духовні, культурні, освітні, медичні потреби і т. д.
Між суб'єктами господарської діяльності виникає дилема: яку частину коштів спрямовувати на споживання, а яку, відповідно, на заощадження. Особливу роль у цьому процесі займає банківська сис тема, що має унікальний механізм формування інвестиційних ресурсів навіть в умовах повної відсутності усіх видів накопичень і інвестицій в економіці країни.
Суспільство і його окремі суб'єкти змушені постійно вибирати: вит рачати кошти на накопичення (тобто на капіталізацію або ство рен ня нового реального капіталу), чи на споживання. Споживчі запити суспільства постійно зростають і єдиним стимулом для капіталізації (нагромадження) частини отриманих доходів є можливість одержання додаткового доходу, що приносить частина доходу (капіталу), інвесто вана в реальний капітал з метою одержання прибутку, щоб у май бут ньо му задовольнити свої потреби в значно більшому обсязі. Однак у най ближчому майбутньому знову виникне стимул спрямо вувати частину доходу від реального капіталу в створення нового капіталу. Без пе рерв ність цього процесу забезпечує наявність постійної потреби в існу ванні ринку капіталів і його ефективному функціону ванні. На більш наочним і ефективним ринком капіталів є фондова біржа, що чітко відбиває стан і схильність економіки до накопичення або споживання.
Закономірним є питання: що ж служить джерелом додаткового до ходу (або надприбутку) для реального капіталу, заради якого відво лі кається частина доходу? Відповідь проста: кошти, що спря мовуються суб'єктами підприємницької діяльності регіону на споживання, тобто придбання товарів і послуг у підприємств (суб'єктів господарської діяльності) і є джерелом їхнього доходу, додаткового доходу (або надприбутку). Звичайно ж, цей дохід (або надприбуток) нерівномірно розподіляється серед підприємств регіону, окремі підприємства несуть збитки, незважаючи на великі обсяги інвестицій. Але мова йде про тенденції, що охоплюють всі підприємства в цілому.
У результаті сформованого кругообігу фінансових ресурсів на ринку капіталів установлюється певна рівновага. Сутність її полягає в тому, що чим більше суб'єкти господарської діяльності витрачають на споживання, тим більші доходи (або надприбутки) від реального капіталу, і тим більше зростає стимул накопичувати (капіталізувати). Це призводить до скорочення споживання і збільшення накопичень і, як наслідок, скорочує доходи (надприбутки) від реального капіталу, знижує стимули для накопичень і збільшує споживання і т. д. Схе матично залежність розміру споживання і нагромадження від рівня доходу може бути зображена, як це зроблено на рис. 1.7.
З рис. 1.7 видно, що процес накопичення не безмежний, він має граничні значення (крапки «А» і «В»). Природно, що розмір нако пи чення і споживання залежить від рівня доходів (чим більше доходи, тим більше суспільство споживає і накопичує). Однак існує певний розмір, рівень споживання, при якому суспільство змушене відмо ви тися від накопичень (крапка «А»). Це відбувається в тому випадку, коли рівень доходів настільки малий, що він може забезпечити лише мінімальні розміри споживання, необхідні для життєдіяльності.
Умовні позначення:
f(d) – функція, що відбиває залежність між накопиченням (капіта лізацією) і споживанням з урахуванням рівня доходу;
А – мінімальне значення функції;
В – максимальне значення функції.
Однак в умовах сильних криз, глибокої депресії або в умовах воєн ного стану суспільство може практично не мати яких-небудь доходів. А джерелом того мінімального розміру споживання, що дозволяє суспільству вижити в умовах кризи, є підвищена амортизація і вико ристання (витрата або «проїдання») реальних капіталів і накопичених раніше ресурсів, без відновлення їхньої первісної вартості й обсягу. Простір між точками «А», «С» і «О» можна назвати зоною підвищеної амортизації реального капіталу. Значною мірою ці процеси торкну лися країн СНД при формуванні їх державності та національних еко номік.
Зі схеми так само видно, що рівень доходу не безмежний, він має кінцеву точку (точку «В»). Так само можна припустити, що здатність регіону до нагромадження буде зростати в значно більшому ступені при підвищенні рівня споживання. Тому функція f(d) зображена у фор мі кривої, а не прямої лінії.
Розглядаючи питання, пов'язані зі створенням регіонального капі талу, необхідно звернути увагу на класифікацію процесів його розпо ділу. Залежно від характеру використання створюваного капіталу ка піталовкладення можуть бути фінансові, матеріальні та трудові. Фінан сові інвестиції здійснюють переважно банки, трастові та страхові ком панії, рідше підприємці, держава, населення і т. д. Матеріальні ка пітало вкладення здійснюють переважно підприємства та населення шляхом внесення матеріальних майнових цінностей у статутні фонди підприємств регіону. До трудових капіталовкладень можна віднести трудову участь окремих особистостей або колективів у виробничому процесі (наприклад, при об'єднанні громадян у будівельний коопе ратив), внесення авторського права, винаходу, «ноу-хау» або іншого продукту інтелектуальної праці в статутний фонд підприємств для подальшого їхнього використання у виробничому процесі з метою одержання прибутку.
Джерелами формування фінансового капіталу можуть служити фонди, утворені в результаті:
1. Емісії акцій підприємства.
2. Залучення позикових коштів, у тому числі банківських кредитів.
3. Використання фондів трастових компаній і пенсійних фондів.
4. Використання податкових і інших пільг, наданих державою.
5. Формування і розміщення резервних фондів страхових компаній.
6. Позик у міжнародних фінансових організацій і приватних інвес торів.
Матеріальні капіталовкладення можуть здійснюватися шляхом:
1. Внесення майна в статутні фонди підприємств.
2. Надання підприємствам давальницької сировини для подальшої переробки.
3. Створення сировинного та інших державних резервів.
4. Надання товарних кредитів і здійснення лізингових операцій.
Особливу роль і значення у формуванні капіталу відіграє націо нальна банківська система. Її провідна роль полягає не тільки в тому, що банки здійснюють вкладення фінансових ресурсів, що значно ефек тивніше матеріальних. Банки не лише є найбільш великими су б'єк тами фінансування за обсягом ресурсів. Банківська система в ці лому має уні кальну технологію (механізм) формування, концентра ції і прим но ження фінансових ресурсів, що дозволяє їй здійснювати капі тало вкла дення навіть в умовах повної відсутності нагромаджень в економіці.
До характерних рис українського ринку капіталів можна віднести наступні:
1. Держава не може виконувати функцію фінансування через дефі цит бюджету, його низьку наповнюваність, значний обсяг зовні нього і внутрішнього боргу, ускладнений міжнародною фінансовою кризою.
2. Населення не має у своєму розпорядженні значні нагромадження через невисокий рівень оплати праці та низьку соціальну захищеність.
3. Залучення іноземного капіталу в економіку України не досягло обсягів, що можуть істотно поліпшити економічне становище на мак роекономічному рівні.
4. Фондовий ринок як елемент структури ринку капіталів в Україні нерозвинений, що не дозволяє використовувати ефективний механізм емісії акцій відкритими акціонерними товариствами.
5. Приватизація не дала можливість здійснити концентрацію капі та лу, зацікавити стратегічного інвестора, створити ефективні механіз ми залучення інвестицій у промислові підприємства.
Основу особливої ролі комерційних банків в інвестиційному про це сі складає, насамперед, унікальний механізм формування кредитних ресурсів, яким володіє винятково банківська система. Ніякі інші фі нан сові інститути регіону, підприємства або держава не мають анало гічного інструментарію у своєму розпорядженні. Саме завдяки цьому унікальному механізму комерційні банки залишаються високопри бут ко вими суб'єктами підприємницької діяльності регіону, навіть в умо вах важкої економічної кризи, падіння обсягів промислового виробництва й інших негативних наслідків, пов'язаних із кризовими явищами.
Специфіка створення кредитних ресурсів банківською системою складається в двох основних і принципових особливостей організації банківської діяльності, що полягають у наступному.
1. Одним із найважливіших джерел формування кредитного порт феля комерційних банків є тимчасово вільні залишки коштів, що зна хо дяться на розрахункових рахунках клієнтів. Це стає можливим зав дяки тому, що всі підприємства для здійснення господарської діяль ності повинні мати розрахункові (поточні) рахунки в банках. Здійсню ючи розрахунково-касове обслуговування клієнтів, комерцій ний банк постійно має певну знеособлену суму коштів на розрахун кових (поточних) рахунках клієнтів. Розмір цього перехідного залиш ку від одного банківського операційного дня до іншого залежить від наступ них факторів:
Розмір залишків коштів, що знаходяться на рахунках клієнтів, коливається в часі в кожному конкретному банку через різницю між вихідними і вхідними сумами платежів. Але сума залишків на ра хун ках усієї банківської системи залишається незмінною. Це відбу вається внаслідок того, що вихідні платежі одного комерційного банку є вхід ними для іншого і навпаки.
Даний вид банківських ресурсів є основою механізму високої рен табельності та прибутковості банківської системи навіть в умовах економічної кризи. Так відбувається тому, що перехідний залишок коштів клієнтів комерційних банків є тимчасово незатребуваним і може бути використаний (тимчасово відвернутий) банком на інші цілі, тобто для здійснення кредитування інших суб'єктів регіональних еко номічних відносин. Залишки на рахунках клієнтів вигідно відріз ня ють ся від інших джерел формування банківських ресурсів (наприк лад, депозитів або акціонерного капіталу) тим, що вони є безкоштовними (або майже безкоштовними) джерелами формування фондів кредиту вання. У той час як по акціях банку, депозитах або інших видах вкладів комерційний банк повинен сплачувати відсотки, дохід банку складає різницю між сумою отриманих відсотків і відсотків, спла че них за вкладами, і називається маржею. В умовах, коли за ресурси у вигляді залишків на рахунках клієнтів платити не потрібно (або майже не потрібно), розмір доходу комерційного банку різко зростає. Цим і викликана тверда конкурентна боротьба комерційних банків регіону за своїх клієнтів.
Найважливішою особливістю формування кредитних ресурсів комерційного банку з тимчасово вільних залишків на розрахункових рахунках клієнтів є те, що банк формує кредитні ресурси за допо могою коштів клієнтів назалежно від того, які операції здійснюють його клієнти. Тобто назалежно від того, як розпоряджається клієнт своїми доходами – витрачає їх на споживання або нагромадження (капіталізацію). Ці доходи служать для формування кредитних ре сурсів комерційного банку. Для формування кредитних фондів банку достатньо самого факту грошових доходів клієнта, тому що грошові (фінансові) доходи суб'єкта регіональних відносин можуть бути отри мані тільки на поточний рахунок у банку. Іншими словами, можна сказати, що навіть в умовах, коли всі клієнти комерційних банків спрямовують усі свої доходи на споживання, окремі комерційні банки і вся банківська система в цілому може формувати кредитні ресурси (кошти для капіталізації), створювати новий капітал.
Необхідно відзначити, що для формування кредитних фондів комерційних банків не можуть бути використані усі вільні ресурси на поточних рахунках клієнтів. Це пов'язано з тим, що розмір залишків таких коштів коливається в часі та є важко передбачуваним. У випадку, коли сума вхідних платежів клієнтам банку буде менше суми вихідних платежів, а усі вільні кошти клієнтів використані для кредитування, банк може виявитися нездатним виконати свої зобов'язання перед клієнтами на різницю між сумою вхідних і вихідних платежів. Звичайно, комерційний банк може зайняти частину коштів для пок риття дефіциту, що утворився. Найбільш ефективним і мобільним ви дом позики в таких умовах є міжбанківський кредит. Міжбан ків ський кредит дозволяє вирівняти той дисбаланс, який щодня утворю ється в кожному окремому комерційному банку в зв'язку з коливан нями розміру залишків коштів на рахунках клієнтів, що виникає внаслідок здійснення клієнтами господарської діяльності в регіоні. Однак між банківський кредит не може служити єдиним надійним Істру мент том вирішення проблеми, оскільки фінансове становище конкретного банку залежить від безлічі різних факторів. У зв'язку з цим, виникає необхідність резервування частини тимчасово вільних коштів, що знаходяться на поточних рахунках клієнтів банку для створення стабільних умов для роботи банку і підвищення його надійності. В Україні таке резервування здійснюється шляхом уста нов лення єдиної норми резервування Національним банком України, обов'язкової для всіх комерційних банків. Тобто можна стверджувати, що окремий ко мерційний банк може створювати кредитні ресурси в розмірі сумар них залишків на рахунках клієнтів банків за винятком норми (розміру) обов'язкового резервування.
Важливим є те, що розмір фінансово-кредитних можливостей ок ремого комерційного банку, утворений за рахунок доходів його клієнтів, так само є основою механізму створення нових фінансових ресурсів, але уже всієї банківської системи в цілому. Це є наступною основною особливістю впливу банківської системи на процеси ство рення і розподілу капіталу.
2. Найважливішою особливістю банківської системи, що принци пово відрізняє її від інших організацій і підприємств при здійсненні фінансової діяльності, є той факт, що при здійсненні кредитування окремим комерційним банком регіональна банківська система бага торазово множить фінансові ресурси і капітальні (кредитні) вкладення в економіку.
Це відбувається за допомогою грошового мультиплікатора і специ фіки формування банківських ресурсів. Суть мультиплікаційного ме ха нізму полягає в тому, що при кредитуванні комерційний банк шля хом перерахування тимчасово вільних коштів клієнтів на рахунки по зичальників збільшує кількість коштів, що знаходяться в обігу, тобто поповнює поточні рахунки інших підприємств (збільшує доходи ін ших підприємств). Розмір коштів, що збільшився, на розрахункових (поточних) рахунках первісних одержувачів ресурсів знову збільшує фінансові можливості комерційного банку, який використовує їх для нових інвестицій. Так відбувається до повного використання кредит них ресурсів банківською системою. Єдиним фактором, що обмежує мультиплікаційний ефект, є норма (розмір) обов'язкового резервування.
Мультиплікаційний ефект і його зв'язок із промисловими циклами згадував у своїй роботі М.І. Туган-Барановський: «що стосується кре диту, то і розмір кредиту здатний зазнавати занадто значних змін, незалежно від кількості грошей. При незмінній кількості грошей кредит може помітно збільшуватися або, навпаки, зменшуватися. Саме в такий спосіб виникають ті, всім відомі кон'юнктурні коливання, яки-
ми супроводжується рух промислового циклу» [344, с. 51–52]. Фак тично мова йде про те, що грошова маса в обігу може істотно збільшуватися завдяки кредитній активності банків при незмінній гро шовій базі.
Загальновідомою є формула (1.2) [67]:
(1.2)
де – знову створені кредитні ресурси банківської системи;
– кредити видані;
– кредити погашені;
– норма обов'язкового резервування, встановлена Національним банком України.
На наочному прикладі ми бачимо, що якщо регіональний комер ційний банк спрямовує на кредитування 1000 грн при одночасному погашенні 200 грн попередніх кредитних вкладень і нормі резерву вання, яка дорівнює 20 %, то знову створений фінансовий капітал банківської системи складе:грн.
На прикладі чітко видно, що у випадку видачі кредиту комер ційним банком у сумі 800 грн фінансові ресурси всієї банківської сис теми складуть 4000 грн, тобто фінансово-кредитний ефект регіо наль ного комерційного банку буде помножений усією банків ською систе мою в кількість разів, зворотно пропорційну нормі резервування.
Схематично мультиплікаційний ефект банківської системи зобра жено на рис. 1.8 [67].
З формули (1.2) ми бачимо, що розмір кредитних можливостей ре гіональної банківської системи залежить від норми обов'язкового ре зервування. Чим вище норма резервування, тим менший розмір кре дит них ресурсів має система, але система (тобто комерційні банки як окремо узяті, так і всі разом) стає більш надійною. І, навпаки, при зменшенні норми резервування зростають кредитні можливості систе ми (тобто зростають можливості капіталізувати дохід), але од ночасно знижується надійність і стійкість системи, тобто підв щується ступінь ризику. Під ступенем ризику варто розуміти можливість ут рати (або функціональної непридатності) самої системи, що може генерувати кредитні ресурси поза залежністю від накопичувальних або спожив чих тенденцій у регіоні. Стає очевидним твердження: чим більше нако пичуємо (капіталізуємо), тим більше ризикуємо, і навпаки. Але якщо не здійснювати нагромадження взагалі, то виникає ризик повного зносу («проїдання») існуючого, тобто створеного раніше ка піталу. Отже, справедливе твердження про те, що суспільство не може тільки споживати або тільки накопичувати (капіталізувати) ресурси, воно че рез регіональні економічні механізми повинно одночасно ви конувати обидві ці функції.
При цьому норма обов'язкового резервування виконує найваж ливіші суспільно-економічні функції, перераховані нижче:
1. Норма резервування дозволяє Національному банку України ке рувати надійністю банківської системи.
2. Норма резервування дозволяє регулювати фінансово-кредитні можливості регіональної банківської системи, тобто керувати проце сами нагромадження (капіталізації) і споживання в регіоні.
Саме тому при загостренні кризових явищ в економіці Націо нальний банк зменшує норму резервування, стимулюючи тим самим накопичувальні тенденції, і збільшує її при відносній стабілізації, під вищуючи надійність банківської системи. Питання виникнення і зни ження різних ризиків займає особливе місце у фінансовій теорії і практиці, інвестиційній діяльності й економіці в цілому.
Отже, ми бачимо, що завдяки унікальним банківським механізмам і технологіям провідне місце в процесі створення і розподілу капіталу займає регіональна банківська система.
Необхідно особливо підкреслити, що в основі формування кре дитних ресурсів комерційних банків лежать, як це не дивно на перший погляд, не фінансові (банківські) капітали, тобто негрошові кошти ак ціонерів або залучені (запозичені) кошти.
В основі надприбутковості, колосальної економічної ефективності та великих фінансово-кредитних можливостей регіональних комер ційних банків і всієї банківської системи лежить унікальна технологія банківської справи, унікальний механізм створення кредитних ресур сів. Саме технологія банківської справи, заснована на двох при ципо вих її відмінностях від усіх інших суб'єктів господарських відносин, включаючи державу, а не фінансовий капітал самих банків, ставить регіональну банківську систему в центр процесів створення і розпо ділу капіталу та на вершину фінансової піраміди, що регулює процеси нагромадження і споживання в регіоні.
У класичному розумінні дохід, що відволікли для нагромадження у вигляді кредитних ресурсів комерційних банків у створення основних матеріальних або інших фондів, є основою для одержання прибутку або надприбутку в майбутньому у вигляді економічної віддачі від використання цього капіталу, (тобто матеріальних і інших фондів). Згадаємо відому формулу Карла Маркса: гроші – товар – нові гроші. Або іншу відому його теорію, в основі якої лежить твердження про те, що капіталіст, він же власник капіталу (тобто накопичених раніше матеріальних, фінансових і інших засобів виробництва), наймає робіт ників для виробництва суспільно корисного продукту з метою його продажу й одержання доходу. Велика частина цього доходу у вигляді додаткової вартості дістається капіталісту, тому що саме він є влас ни ком засобів виробництва, тобто власником капіталу. Іншими словами, саме капітал, на думку класика, лежить в основі доходу, додаткової вартості або надприбутку.
Основою доходу і надприбутку банківської системи є не капітал, а унікальна технологія, унікальний механізм створення, використання і множення кредитних ресурсів як продукт інтелектуальної діяльності та суспільної економічної думки.
В умовах науково-технічного прогресу і ринкових відносин най більш важливим, найбільш економічно доцільним і реальним капі талом є прогресивні сучасні технології й інші продукти наукової та інтелектуальної діяльності людей як основи для одержання доходу і його нагромадження (капіталізації) для держави, регіону і людини.
Особливе місце в розвитку наукової думки, здатної створювати технології, що є реальним капіталом в умовах ринкових відносин, займає економічна наука. Саме цим пояснюються великі матеріальні і фінансові капіталовкладення в наукові дослідження, стимулювання інтелектуальної діяльності і розвиток освіти в країнах з розвинутою ринковою економікою.
Унікальною особливістю банківської технології, здатної створю ва ти і збільшувати фінансові ресурси, є її суспільно-соціальне зна чення. В умовах ринкових відносин банкір, керуючий приватним банком, не лише вирішує проблеми власника або трудового колективу, який зна ходиться в його підпорядкуванні. Фінансово-кредитна діяльність комерційного банку впливає на розвиток економіки регіону і країни, створення ресурсів і формування національного доходу та національ ного багатства всього суспільства, розвиток накопичувальних і спо живчих тенденцій, економічну надійність і безпеку суспільства та ін. Однак суспільство поки ще не виробило ефективного соціально-правового механізму відповідальності керівників комерційних банків перед суспільством. Створення такого механізму буде неминуче тіль ки після чіткого усвідомлення членами суспільства найважливішої ролі комерційних банків у фінансово-кредитних, економічних і со ціальних процесах.
Основні терміни і поняття
Маркетинг, банківський маркетинг, мікромаркетинг, макромар ке тинг, регіональна економіка, маркетинговий аналіз у банку, понятій ний апарат маркетингу, соціальний обмін та угоди, просування продукту, потреби, комунікації, ресурси бізнесу, схема структури банківського маркетингу, маркетингове управління (менеджмент), наукові основи маркетингу у банках, метод маркетингу, системний підхід, комп лекс ний підхід, банківський капітал, специфіка банківського капіталу, реальний капітал, ліквідність капіталу, вартість капіталу, кредитні ре сурси, банківська система, мультиплікаційний ефект, норма резер ву вання НБУ.
Запитання для самоконтролю
РОЗДІЛ 2. Банківський ринок, його сегментація, дослідження, аналіз
2.1. Аналіз і сегментація ринку банківських продуктів
Маркетинговий підхід використовується у банківській справі для сегментування ринку банківських продуктів за наступними ознаками:
Для банківського маркетингу особливу роль відіграє сегментація ринку за видами банківських продуктів та їх характеристиками. Ана ліз і сегментація ринку банківських продуктів відіграють суттєву роль для просування нових продуктів та утримання вже існуючої частки ринку комерційним банком. Аналіз банківського ринку пови нен вра хо вувати специфіку банківських механізмів формування та функціо нування капіталу, існування мультиплікаційного ефекту в процесі кре дитування, його впливу на банківські прибутки тощо. Бан ківські про дукти розподіляються на дві основні групи:
Перша група банківських продуктів набагато суттєвіше впливає на прибутковість і рентабельність банківського бізнесу. Але, водночас, саме ця категорія банківських продуктів є ризикованою і може при звес ти як до прибутковості окремого банку, так і до його банкрутства.
Друга категорія не належить до ризикованих банківських операцій, але і не так суттєво впливає на доходність банківського капіталу. У цьому секторі ринку банківська система потужно конкурує з парабан ківською.
Сучасні маркетингові підходи вирівняли відношення до обох груп банківських продуктів. Раніше вважалося, що кредитні оперції внаслі док більшої прибутковості є більш важливими, а банківські послуги вважалися «другорядним» продуктом. Банківські продукти сьогодні не тільки перестали бути «другорядними», але й іноді мають більше значення, ніж продукти першої категорії. Це пов'язано з усвідом лен ням первинної ролі залучення залишків на поточних рахунках клієнтів як важливішого суто банківського механізму, що дозволяє функціо ну вати мультиплікаційним процесам. Саме банківські послуги формують конкуренцію в боротьбі за поточні рахунки клієнтів, гроші яких потім залучаються до кредитування. Більшість клієнтів, які відкривають по точні рахунки, не користуються кредитами. Для них визначальним при виборі банку є саме вартість звичайних банківських продуктів, таких як вартість відкриття рахунку, вартість здійснення поточних платежів, вартість касового обслуговування, інтернет-бан кінга, кон сал тингових послуг тощо. Яскравим прикладом вдалої про дук тової по літики комерційного банку на ринку банківських послуг є тим часова або постійна відмова багатьох банків від плати за відкриття поточного рахунку, що дозволяє суттєво збільшити кількість клієнтів банку за рахунок нових підприємців і «переманити» вже функціо нуючі підприємства з інших банків.
На ринку банківських продуктів перша група продуктів формує кількісну конкуренцію серед банків, або конкуренцію за кількісними показниками. Тобто банки конкурують не якістю продукту, а його кількісними показниками, до яких належить обсяг кредиту та відсотки за нього. Сучасного клієнта не стільки турбує у кого він позичає гро ші, скільки важливою є сума кредиту та відсотки, які треба сплачувати. Безумовно і на цьому секторі ринку є якісна конкуренція. Так, важ ливими є механізми забезпечення кредитних зобов'язань, можливість та умови отримання кредитної лінії, швидкість і простота оформлення кредиту, якісне та доброзичливе ставлення при узгодженні бізнес-плану тощо.
Погляд на банківські послуги змінюється від відношення до послуг як до додаткового джерела підвищення рентабельності та прибутко вості банківського бізнесу до головного інструмента залучення клієн та у банк, що в майбутньому дає можливість ефективно функціо ну вати головним банківським процесам і механізма. Саме тому спосте ріга ється бурхливий розвиток асортименту і якості банківських послуг в Україні у 2004–2007 рр. Банківські послуги – це продукт якісної кон куренції на ринку. Саме асортимент і якість банківських послуг у комплексі з їх доступністю формують усвідомлення вибору конкрет ного банку та довіру до нього. Банківські послуги хоч і є додатковим джерелом банківських доходів, але це джерело є високорентабельним і позбавлене кредитних ризиків у процесі життєвого циклу товару. Банківські послуги – це той сегмент ринку, де є можливість для ви находу та впровадження інноваційних поглядів на розвиток банків ської справи, творчого ставлення до розробки та апробації банків ських продуктів.
Зазначені дві категорії банківських продуктів можуть бути більш деталізовані залежно від мети, стратегії та тактики конкретного ко мер ційного банку, наявності та специфіки ринку банківських про дук тів конкретного регіону, уподобань потенційних і наявних клієнтів банку, рівня розвитку банківської конкуренції, інших факторів. Але при жод них модифікаціях, класифікаціях або інших механізмах роз ділення бан ківських продуктів на складові зазначений принцип розподілення на продукти, що використовуються як елементи мультиплікаційних про це сів під час кредитування та банківських послуг, повинен дотри муватись.
Один із прикладів деталізації та інвентаризації банківських про дук тів наведено на рис. 2.1.
Рис. 2.1. Зразок сегментації ринку банківських
продуктів за видами продуктів
Аналіз ринку банківських продуктів свідчить про те, що корисним для банків є певне поєднання та комплексне впровадження комбіно ваних модифікацій банківських продуктів, які, з одного боку, здатні задовольнити попит споживача на банківські послуги, а з іншого – вра ховувати обсяг спожитих послуг і тривалість співпраці з клієнтом при розрахунку розміру кредиту для певного клієнта у разі корис тування ним. Особливе місце серед банківських продуктів займає споживче кредитування. Далі вони будуть розглядатись докладніше.
Не менш важливим для просування банківських продуктів є сег мен тація цього ринку. Основними категоріями споживачів банків ських продуктів є:
Обидві групи споживачів банківських продуктів мають спільні ри си та відмінності. Головною спільною рисою їх є те, що як підприєм ства, так і населення є учасником процесів суспільного відтворення. Саме підприємства є первісною ланкою, де відбувається розподілення праці. Сучасна ринкова економіка не може існувати без підприємств. А підприємства, в свою чергу, не можуть здійснювати господарську діяльність без системи здійснення платежів. Теоретично можливе іс ну вання готівкових розрахунків між підприємствами. Але навіть тео ретично неможливо уявити весь обсяг грошових розрахунків між підприємствами виключно у готівковій формі. Це є недоцільним і з точки зору безпеки розрахунків, їх швидкості, якості та зручності. Саме об'єктивна потреба в таких розрахунках є підґрунтям для іс нування банківських механізмів і технологій.
До відмінностей між основними групами банківських клієнтів від носяться наступні:
Якщо у конкурентній боротьбі за клієнта в формі підприємства або приватного підприємця банк має завдання створити більш сприятливі умови у порівнянні з іншими банками, то по відношенню до клієн-
та-фізичної особи завдання дещо складніше – спочатку переконати йо го у потребі та необхідності користування банківськими послугами і, в першу чергу, безготівковими розрахунками, а потім конкурувати у якості таких послуг з іншими комерційними банками.
Сегментація ринку банківських продуктів залежить від спрямо ва ності та спеціалізації комерційного банку, від його мети, місії та стра тегії. Орієнтовну сегментацію ринку банківських продуктів залежно від споживачів зображено на рис. 2.2.
Рис. 2.2. Сегментація ринку банківських продуктів
за видами споживачів
2.2. Вплив ринкових тенденцій і макроекономічних факторів на вартість банківського капіталу
На вартість банківського капіталу та просування банківських про дуктів істотний вплив має емісія (ремісія) грошей, що знаходяться в обігу. Під емісією (ремісією) розуміються механізми створення і ви пуску в обіг (вилучення з обігу) нових платіжних інструментів, при цьому створені платіжні інструменти можуть не мати реального забез печення виробленою продукцією або наданими послугами. В умовах ринкової економіки і дворівневої банківської системи існують три емісійних центри (три класичних емісійних механізми):
1. Банківська система в особі Національного (центрального) банку і комерційних банків.
2. Держава в особі центральних органів влади (у першу чергу, Мі ністерства фінансів) і органів місцевого самоврядування.
3. Підприємства-виробники товарів і послуг.
Банківська система здійснює емісію платіжних інструментів шля хом надання кредитів за рахунок ресурсів, утворених у процесі функціо нування кредитного мультиплікатора.
Держава здійснює емісію (ремісію) шляхом прийняття і виконання дефіцитного або профіцитного державного бюджету, а також шляхом емісії або погашення державних боргових зобов'язань (облігацій внут рішньої державної позики, казначейських векселів і т. д.) Регіо нальні органи місцевого самоврядування можуть коригувати емісійні проце си, що відбуваються на загальнодержавному рівні, шляхом прийняття місцевих бюджетів і розміщення або погашення регіональних борго вих зобов'язань.
Підприємства як первинні ланки всіх економічних відносин воло діють не менш ефективним емісійним механізмом, заснованим на ме ха нізмі обігу простих і переказних векселів. Такий механізм стає особ ливо актуальним на сучасному етапі розвитку вексельного обігу в Ук раї ні, адже фінансові векселі, які є такою ж невід'ємною частиною век сельного обігу, як і товарні, відповідно до Закону України «Про обіг векселів в Україні» досі заборонено. Вексельні технології підпри ємств є компенсаційним механізмом, що дозволяє підприємствам-вироб ни кам товарів (послуг) захистити себе від можливих надмірних диспропор цій або необґрунтованої емісії з боку банківської системи і держави.
Схематично взаємозв'язок вищевказаних емісійних центрів зобра жено на рис. 2.3.
Умовні позначення:
1 – уступка (переуступка) вексельних зобов'язань, сплата податків каз на чейськими векселями; 2 – касове виконання бюджету; 3 – операції банків з векселями; 4 – економічний простір регіону (товарний ринок); 5 – сегмент ринку, що відображає вартість національного капіталу.
Рис. 2.3. Місце і взаємозв'язок емісійних систем в економіці
В умовах наявності в економіці трьох емісійних центрів важливу роль має облікова ставка Національного банку, що є показником реальної вартості грошей (платіжних інструментів), тобто готівкових і безготівкових платіжних засобів, але не є величиною, що характеризує абсолютну або конкретну прибутковість (вартість) капіталу в часі.
Уточнена (реальна) вартість (прибутковість) національного капі талу дорівнює обліковій ставці центрального банку, скоригованій на індекси (динаміку) котирувань векселів на організованому сегменті фондового ринку і на індекси котирувань державних боргових зобо в'язань.
Для аналізу процесів на ринку банківських продуктів важливий взаємозв'язок між обліковою ставкою НБУ й емісійними процесами, а також зв'язок емісійних (ремісійних) процесів з інфляційними (дефля ційними) тенденціями.
Інфляційні процеси й облікова ставка Національного (централь но го) банку є взаємозалежними категоріями. Збільшення кількості не за без печених платіжних інструментів приводить до номінального росту об лікової ставки, означаючи, що національні платіжні засоби знеціню ються в порівнянні з платіжними засобами більш розвинутих країн. Це призводить до реального зниження вартості національного банків сько го капіталу, що формується в національній грошовій одиниці, і від току платіжних інструментів з банківської системи, тому що реаль на вартість банківського капіталу дорівнює обліковій ставці, скори гова ній на індекс втрат від інфляції.
Складається враження того, що при інфляційних процесах, незва жаючи на збільшення номінальної облікової ставки НБУ, реальна вартість банківського капіталу залишається незмінною, тому що вона зростає пропорційно падінню курсу національної валюти.
Аналіз показує, що це не так: знецінювання національної валюти призводить до відтоку коштів із гривневих рахунків клієнтів і змен шення ресурсної бази банківської системи. Аналіз зміни основних еко номічних параметрів банківської системи (додатки А, Б, В), вели чини облікової ставки НБУ за період з 1992 по 2004 роки і зміни курсу національної валюти схематично можна зобразити у вигляді діаграм, як показано на рис. 2.4 і 2.5 [96, с. 46–47].
Для запобігання процесу зменшення ресурсної бази банківської системи, а отже, і її капіталу (додаток В), НБУ може збільшувати облікову ставку трохи більшими темпами, ніж темпи зниження курсу національної валюти для того, аби компенсувати об'єктивне прагнення капіталу конвертуватися в більш стабільну, тобто менш ризиковану, валюту. Схематично це зображено на рис. 2.6.
Рис. 2.4. Зміна курсу національної валюти України в 1992–2004 рр.
Рис. 2.5. Зміна облікової ставки НБУ в 1992–2004 рр.
Рис. 2.6. Взаємозв'язок курсу національної валюти
й облікової ставки Національного банку
Залежність від макроекономічних показників розвитку націо наль ної економіки справедливо відзначав Суховірський В.І., вказуючи на те, що «найбільш важливими факторами, що визначають інвести ційний клімат і регіональні умови господарювання, є рівень розвитку національної економіки та її стан...» [338, с. 9].
На важливу роль макроекономічного регулювання в забезпеченні ста більного функціонування національної економіки вказує М.І. Сав лук: «Насамперед, Україна на практиці довела реальність ідеї держав ного регулювання маси грошей і валютного курсу як вирішального фактора формування цінності грошей і її підтримки на стабільному рівні. Навіть в умовах катастрофічного спаду суспільного вироб ницт ва, надзвичайно низької ефективності економіки, мізерних золото валют них запасів Українська держава змогла чисто регулятивними ме тода ми перебороти гіперінфляцію, стабілізувати ціни і цінність грошей ..., без чого неможливо було б припинити деградацію продуктивних сил країни» [344, с. 33].
Розглянемо ситуацію, при якій курс національної валюти зали шається незмінним. Така ситуація в більшості випадків повинна бути основним базовим параметром при розрахунку і прогнозуванні інших значень і тенденцій. Це пов'язано з тим, що, з одного боку, відповідно до Закону України «Про Національний банк України» першочерговою й основною задачею НБУ є підтримка курсу національної валюти. З іншого боку, розрахувавши економічні параметри і тенденції при ста більному курсі валюти, їх легко коректувати на поправочний коефі цієнт, що залежить від зміни курсу валюти в часі.
Доцільно досліджувати взаємозв'язок між обліковою ставкою НБУ і курсом національної валюти. Значення облікової ставки при від сут ності коливань курсу валюти повинне складати величину, що дорів нює приросту ВВП за даний проміжок часу, а точніше – очікуваному або прогнозованому приросту ВВП за розглянутий проміжок часу. Це пов'язано з тим, що прибутковість і вартість капіталу має своє циф рове значення, причому, якщо значення облікової ставки істотно перевищить розмір приросту ВВП, тобто розмір прибутковості ка пі талу підприємств усіх галузей економіки, то відбудеться неминучий відтік ресурсів зі сфери виробництва ВВП у банківську систему і, як наслідок цього, відбудеться падіння обсягів ВВП і погіршення всіх макроекономічних показників.
Розмір облікової ставки (ОС ) необхідно розраховувати за фор му лою (2.1):
ОС НБУ = Очікуваний приріст ВВП +Очікувана різниця
курсу валюти (2.1)
При здійсненні емісії державних боргових зобов'язань, так само як і при емісії векселів підприємствами-виробниками товарів (послуг), емі тент прогнозує прибутковість капіталу в майбутньому, тобто прог нозування доходу в майбутньому здійснюється, виходячи із сього денного розміру прибутковості капіталу й облікової ставки.
В умовах розширеного відтворення прибутковість капіталу в май бутньому повинна постійно збільшуватися, тобто наступна очікувана прибутковість повинна бути трохи вище попередньої, що передбачає певну маржу між коштами, інвестованими в процес виробництва ВВП, і доходами від його виробництва за рівний проміжок часу. Цей процес відбувається аналогічно тому, як банки купують капітали за ціною, що трохи нижче розміру облікової ставки, а продають за ціною, що трохи перевищує її, утворюючи банківську маржу.
При визначенні прибутковості капіталу підприємств у майбут ньому, емісії векселів підприємств і інших боргових зобов'язань до уваги приймається облікова ставка НБУ, тобто величина трохи біль ша, ніж реальна ціна покупки капіталів банківською системою. Це може призвести до значного відтоку капіталів з банківської системи, що надалі, безумовно, негативно позначиться на інших макроеко номічних показниках. Тому в умовах розширеного відтворення для підтримки паритету прибутковості для інвестиційного капіталу до цільним представляється незначний розмір (2–4 %) контрольо ваного знецінювання національної валюти (інфляції).
Незначні інфляційні тенденції неминучі і при складанні державних і місцевих бюджетів, що передбачають ріст ВВП. І навпаки, ріст ВВП припускає наявність незначних інфляційних процесів. Розмір обліко вої ставки, необхідної для забезпечення розширеного відтворення і збільшення ВВП, можна знайти за формулою (2.2):
Необхідна ОС = Очікувана ОС + ( %) компенсації
для росту ВВП (2.2)
Крім зазначених факторів на реальну вартість банківського капі талу істотний вплив має зовнішня торгівля. У випадку перевищення екс пор ту над імпортом відбувається збільшення прибутковості регіо нального капіталу, що, у свою чергу, призводить до збільшення його вартості. Збільшення вартості капіталу спричиняє приплив до нього додаткових ресурсів. При перевищенні обсягів експорту над імпортом виникає об'єктивна необхідність додаткового управління обліковою ставкою в сторону її зменшення і, навпаки, у випадку переважання імпортних тенденцій виникає необхідність збільшення облікової став ки Національного банку. Це означає, що експортні тенденції врівно важують (компенсують) знецінювання національної валюти. Падіння курсу національної валюти і зниження обсягів експорту призводить до збільшення облікової ставки НБУ. Це відбувається внаслідок того, що реальний розмір оборотних і інших коштів підприємств, що вироб ля ють ВВП, скорочується, що збільшує попит на банківський капітал при незмінному обсязі його пропозиції. Зміна курсу національної ва люти й обсягу експорту може істотно збільшити або зменшити вартість банківського капіталу, або, компенсувавши свій вплив, зали шити його незмінним.
Остаточну формулу (3.1) вартості банківського капіталу, що відоб ражається розміром облікової ставки, можна представити в такий спосіб:
ОС = П + ΔК + ΔВ, (2.3)
де ОС – облікова ставка Національного банку;
П – очікуваний приріст ВВП;
ΔК – різниця курсу національної валюти (девальвація національної валюти призводить до росту облікової ставки, тому величина зниження курсу національної валюти додається, а величина росту – вираховується);
ΔВ – різниця між часткою експорту й імпорту у ВВП (оскільки, як відзначалося вище, зниження обсягів експорту призводить до росту облікової ставки, то позитивне сальдо експортно-ім портних операцій вираховується з отриманого результату).
Розрахунок за вказаною вище формулою на основі звітних (фак тичних) даних про розвиток економіки країни в 1998–2004 рр. доз во ляє нам одержати наступні результати оптимального розміру обліко вої ставки НБУ (розрахунок наведено у додатку Д):
1998 р. – 79,28 % (середньозважена облікова ставка в 1998 р. скла да ла 61,6%);
1999 р. – 50,96 % (середньозважена облікова ставка в 1999 р. скла дала 50,0%);
2000 р. – 9,32 % (середньозважена облікова ставка в 2000 р. скла да ла 30,6 %);
2001 р. – 6,40 % (середньозважена облікова ставка в 2001 р. склада ла 19,7 %);
2002 р. – 4,98 % (середньозважена облікова ставка в 2002 р. склада ла 9,5 %);
2003 р. – 9,10 % (середньозважена облікова ставка в 2003 р. склада ла 7,0%);
2004 р. – 10,55 % (середньозважена облікова ставка в 2004 р. скла да ла 7,5 %).
Якщо провести кореляційно-регресійний аналіз отриманих резуль татів (відповідності оптимального значення облікової ставки НБУ, розрахованого на основі наведеної формули (2.3), і фактичної обл. кової ставки, що діяла в ті ж періоди часу), то одержимо коефіцієнт кореляції на рівні 0,92 (методику розрахунку показника представлено в додатку Д). Таким чином, можна говорити про високий ступінь зв'язку між науково-обґрунтованими теоретичними й емпіричними даними і про адекватне відображення об'єктивної макроекономічної дійсності за допомогою наведеної вище формули.
На відміну від інших інструментів економічного регулювання бан ківської системи центральним банком, таких як норма резер ву вання й операції на відкритому валютному ринку, облікова ставка є скоріше індикативним інструментом, ніж інструментом, що регулює вартість банківського капіталу. Вартість банківського капіталу в рин кових умо вах може формуватися переважно під впливом попиту та пропозиції на нього. Облікова ставка регулює не стільки вартість капіталу бан ківської системи, скільки вартість оборотного капіталу в інших га лузях економіки, виступаючи для них основним індикатором при розрахунку і плануванні. На відміну від норми резервування, облікова ставка може розходитися з реальними значеннями в бан ківській систе мі, тому що вона носить рекомендаційний характер. Істотне відхилен ня облікової ставки від реальних параметрів свідчить про серйозні диспропорції у фінансовій інфраструктурі і про не ефек тивне управ лін ня банківською системою з боку центрального банку. Разом із тим, роль і значення облікової ставки у формуванні, ре гулюванні й управ лінні банківською системою і вартістю капіталу важко переоцінити.
Взаємозв'язок і вплив основних макроекономічних факторів на курс національної валюти схематично зображено на рис. 2.7. Керую чись нижчеподаною схемою (рис. 2.7.), визначимо кількісні харак те риcтики зв'язку між зазначеними факторами і курсом національної валюти. Величина коефіцієнта кореляції між курсом національної валюти і найбільш вагомими макроекономічними показниками в 1997–2004 рр. склала (додаток Д):
Збільшення емісії вексельних платіжних інструментів підприєм ствами-виробниками товарів і послуг призводить до зменшення вар тості банківського капіталу. Збільшення емісії державних зобов'я зань так само призводить до зменшення емісії банківського капіталу. Вплив основних макроекономічних факторів на вартість банківського капіталу в регіоні схематично зображено на рис. 2.8.
Рис. 2.7. Вплив основних макроекономічних факторів
на курс національної валюти
Говорячи про вплив макроекономічних показників на діяльність комерційних банків, слід розглянути зв’язок, що існує між рівнем монетизації економіки країни та кредитною активністю комерційних банків.
Значні диспропорції у структурі кредитного портфеля комерційних банків, пов’язані з неадекватним реальним потребам економіки спря муванням кредитних ресурсів, мають негативні наслідки не тільки для мікроекономічного рівня (недостатнє забезпечення певних суб’єктів ринку грошовими ресурсами, потрібними як для розши ре ного відтворення, так і для задоволення споживчих потреб). На макро економічному рівні кредитна пасивність комерційних банків впливає на процес формування грошової маси. Отже, багато з аналітиків і вчених-економістів вважають низький рівень монетизації економіки країни та пов’язані з цим проблеми неплатежів між суб’єктами на ціональної економіки результатом дії саме цього недоліку в роботі банківської системи.
Обсяг платіжних засобів у грошовому обігу повинен бути адек ват ним рівню розвитку економіки. Цю залежність, зокрема, відображає формула І. Фішера, що дозволяє підрахувати оптимальний розмір гро шової маси як відношення вартості товарів за ринковими цінами до швидкості обігу грошей. Надлишкова пропозиція грошової маси ма тиме наслідком збільшення сукупного попиту і зростання цін, що відображається у зниженні купівельної спроможності національної грошової одиниці та, як наслідок, її курсу стосовно валют інших країн. Нестача грошової маси веде до зниження ділової активності в економіці країни, спричиняючи спад виробництва, кризу неплатежів, активізацію бартерних відносин тощо.
|
Основні економічні фактори, |
Результат впливу при збільшенні абсолютного значення факторів |
|
курс національної валюти |
зменшення |
|
|
емісія векселів підприємств |
зменшення |
|
|
емісія державних боргових зобов'язань |
зменшення |
|
|
показники активності на ринку акцій (фондові індекси) |
збільшення |
|
облікова ставка НБУ |
збільшення |
|
ВВП |
збільшення |
Рис. 2.8. Вплив макроекономічних факторів розвитку економіки на вартість банківського капіталу в регіоні
Таким чином, коефіцієнт монетизації, розрахований як відношення сукупної грошової маси, що відповідає грошовому агрегату М3, до ВВП країни, є своєрідним орієнтиром рівня розвитку ринкових від носин в економіці країни з позицій забезпечення її сталого зростання в довгостроковому періоді. Ця думка підтверджується тим, шо в пере хідних країнах рівень монетизації господарського обігу дійсно нижче за рівень розвинутих країн. Зокрема, якщо в розвинутих країнах його зна чення знаходиться на рівні 0,7–1,2, то в Україні динаміка показ ника монетизації мала наступний вигляд: у 1999 р. – 0,17; у 2000 р. – 0,19; у 2001 р. – 0,22; у 2002 р. – 0,29; у 2003 р. – 0,35; у 2004 р. – 0,36. Для порівняння: у 1991 р. рівень монетизації економіки України ста новив 0,80 [96, с. 46–47].
Вказуючи на надзвичайно низьке значення коефіцієнта монетизації економіки України, слід відзначити деякі особливості, що впливають на його рівень у розвинутих країнах і об’єктивно збільшують потреби економіки в значному обсязі платіжних засобів, а саме:
Виходячи з вищевикладеного, рівень монетизації економіки країни слід розглядати не з позицій закордонного досвіду, а враховуючи специфічні особливості розвитку національної економіки. Разом із тим, незначне зростання коефіцієнта монетизації протягом останніх п’яти років викликає занепокоєння перспективами розвитку банків ської системи України.
Прийнято вважати, що причина низької монетизації національної економіки пов’язана з рестрикційною грошово-кредитною політикою Національного банку України, зокрема, через неадекватну потребам ре альної економіки емісію грошової маси. Проте, уявлення про здат ність впливати на розмір грошової маси винятково за рахунок адмі ністра тивних методів, що використовується державними установами в особі Національного банку України чи Міністерства фінансів України, хибне.
Як вже відзначалось нами, в економіці країни існує три класичних емісійних центри, причому емісійні механізми, що застосовує держа ва, найбільш прості й небезпечні для розвитку країни в цілому. Окре мо слід відзначити наступні особливості емісійної діяльності держави:
Таким чином, ми дішли висновку, що причина низького рівня мо нетизації економіки України криється в кредитній пасивності комер ційних банків. Як вже відзначалось, максимальні кредитні можливості комерційних банків обмежено нормою обов’язкового резервування, що встановлюється Національним банком України. Якщо порівняти нормативний грошовий мультиплікатор, розрахований як відношення одиниці до нормативу обов’язкового резервування, і фактичний гро шовий мультиплікатор як відношення грошової маси (грошовий аг регат М3) до грошової бази, то причини низького рівня розвитку еко номіки країни стануть очевидні. Так, у 1999 р. значення нормативного та фактичного мультиплікатора становили 5,88 і 1,84 відповідно;
у 2000 р. – 6,67 і 1,92; у 2001 р. – 7,14 і 1,98; у 2002 р. – 8,33 і 2,11;
у 2003 р. – 8,33 і 2,37; у 2004 р. – 14,29 і 2,34 відповідно [96, с. 46–47]. Рівень нормативного значення мультиплікатора останнім часом більш, ніж у 6 разів перевищує фактичне його значення. Отже, незважаючи на зниження Національним банком України нормативу обов’язкового резервування майже в 2,5 рази протягом 199–2004 рр. (з 17 % до 7 %), фактичний мультиплікатор зріс лише на 27,17 % (з 1,84 до 2,34), тобто на кредитну активність комерційних банків не вплинули не тільки сприятливі умови розвитку економіки країни, а й зміна найваж ливішого параметра функціонування дворівневої банківської системи.
Слід зазначити, що комерційні банки на практиці обмежені щодо збільшення грошової пропозиції низкою факторів, серед яких такі:
, (2.4)
де m – модифікований грошовий мультиплікатор;
d – відношення готівки до депозитів (як строкових, так і на вимогу) в економіці;
r – норматив обов’язкового резервування;
Очевидно, що причина низької кредитної активності комерційних банків, яка виявляється в неадекватних макроекономічних показниках, полягає не в суб’єктивному небажанні банків кредитувати економіку, а носить об’єктивний характер, оскільки діючі механізми креди ту вання підприємств призводять до незадовільної структури кредит ного портфеля через відсутність достатньої кількості надійних позичаль ників, здатних своєчасно і в повному обсязі обслуговувати позику.
Нестача грошових коштів в економіці призводить до платіжної кри зи, як наслідок, збільшення дебіторсько-кредиторської заборго ваності підприємств, що істотно знижує їх фінансову спроможність. З іншого боку, негативна динаміка, демонструюча зростання заборго ваності, викликана дією й інших факторів, а саме:
Оскільки вищеперелічені аспекти стосується діяльності органів дер жавної влади, переважно її законодавчої гілки, то банківська сис тема вплинути на них не здатна. Отже, єдиним виходом з ситуації, що склалася, є запровадження комерційними банками принципово нових механізмів і підходів до формування та реалізації кредитної політики на всіх рівнях взаємодії з потенційними позичальниками.
Можна погодитися з визначенням ролі комерційних банків у фор муванні макроекономічного середовища, зробленим Стеченко Д. М.: «Комерційні банки, що є складовою інфраструктури регіонального рин ку, повинні забезпечувати: стимулювання розвитку підприємств тор гівлі, запровадження прогресивних форм кредитування, фінан су вання розрахунків, що сприяють прискоренню обігу оборотних кош тів, підвищенню рентабельності продукції, зміцненню розрахункової дисципліни» [335, с. 208]. Значне підвищення ролі комерційних банків як регуляторів економічних процесів і гарантів забезпечення рівно правних взаємин підприємств і організацій різних форм власності в перехідний період відзначали й інші українські вчені [158, с. 299-300].
2.3. Регіональні аспекти у формуванні та функціонуванні банківського капіталу
Банківський маркетинг охоплює всі аспекти функціонування бан ківського капіталу. Він показує, що регіональна банківська система, яка володіє унікальними механізмами створення, розподілу та збіль шення капіталу, сама по собі без підприємств-виробників товарів і послуг не створює реальних матеріальних благ і ресурсів. Банківський капітал є грошовим еквівалентом існуючого у сфері матеріального виробництва реального капіталу. Сама по собі банківська система не є виробником ВВП, не може задовольняти матеріальні потреби насе лен ня і регіону.
Банківська система – це фінансовий механізм, що забезпечує рі вень розвитку суспільного виробництва в обсязі, адекватному еконо мічним, організаційним, інтелектуальним і сировинним мож ливос тям регіону. Разом із тим, розвиток механізмів створення реальних (мате ріальних) благ для населення в умовах науково-технічного прогресу і ринкових відносин неможливий без функціонування регіональної бан ківської системи, що не є безпосереднім виробником реальних (ма теріальних) благ. В умовах, коли, з одного боку, розвиток вироб ницт ва матеріальних благ неможливий без регіональної банківської сис теми, а з іншого боку, ця система, що не виробляє матеріальних благ, має унікальні технології створення і збільшення капіталу без без по середньої прив'язки до процесів реального суспільного відтворення, виникає протиріччя.
Суть даного протиріччя полягає в єдності процесу суспільного відтворення з регіональною банківською системою і можливості не пов'язаного самостійного функціонування (створення і множення) і конкурування банківського капіталу та капіталу підприємств-вироб ників реальних матеріальних благ, тобто валового внутрішнього про дукту. У цій конкурентній боротьбі банківська система має ряд істот них переваг, основними з яких є:
Аналогічно до закону про збереження енергії (матерії) в природі, капітал як абсолютно матеріальна категорія так само підкоряється якомусь закону про збереження капіталу в регіоні. Причому, бе переч но, приріст реального банківського капіталу можливий винят ково за умови зростання ВВП. Дане твердження є справедливим за умови на яв ності методик розрахунку ВВП, що максимально точно відобра жають обсяг суспільного виробництва, а статистичні дані обліку ВВП регіону максимально наближені до їхніх реальних значень. Для бан ківського маркетингу важливий сам факт того, що для капіталу ос нов ним показником його величини, прибутковості та динаміки є ВВП як реальний (упредметнений) результат суспільного відтворення, здат ний прямо або опосередковано задовольняти конкретні споживчі потре би населення регіону.
Одночасно спостерігається тенденція, при якій розмір прибут ко вості та вартість банківського капіталу відрізняються від прибутко вості капіталу підприємств, що виробляють ВВП. Об'єктивною пере думо вою цього служить можливість непов'язаного функціонування банківського капіталу і капіталу підприємств різних галузей еконо міки регіону. При випереджальних темпах прибутковості капіталу під приємств регіональна банківська система легко адаптується до пере розподілу частини прибутку зі сфери суспільного відтворення в бан ківську систему. Такий перерозподіл здійснюється за рахунок:
При випереджальних темпах прибутковості банківського капіталу підприємство не має діючих механізмів перерозподілу надприбутку банківської системи в реальний сектор економіки. Такий перерозподіл може здійснити тільки регіональна банківська система, але при випе реджальних темпах прибутковості банківської системи остання не зацікавлена в такому перерозподілі.
Разом із тим, регіональна банківська система не може пере роз поділяти весь капітал у себе, тому що в такому випадку він втратить усякий зміст і знеціниться. У цьому полягає друге принципове про тиріччя між банківським капіталом і капіталом підприємств регіону. Суть протиріччя полягає в тому, що підприємства практично не мають можливості перешкоджати перерозподілу капіталу з реального сек тора суспільного відтворення конкретного регіону в банківську сис тему й інші регіони країни. З іншого боку, банківська система заці кавлена лише в тому обсязі перерозподілу, що сприяє створенню максимально вигідних умов для регіональних виробників ВВП. Це значить, що банківський капітал, який володіє можливістю впливати на виробників ВВП, не може впливати на них без врахування їх власних економічних інтересів та інтересів регіону в цілому.
Незважаючи на те, що банківська система об'єктивно зацікавлена в розвитку й ефективному функціонуванні капіталу підприємств-ви робників ВВП, для окремих її представників (комерційних банків) розмір прибутковості власного капіталу (додатки А, Б, В) завжди представляється більш пріоритетним, ніж макроекономічні тенденції в економіці. Суспільний регіональний економічний устрій, у свою чер гу, не може покладатися на сумлінність і порядність менеджменту комерційних банків. Це зовсім не означає, що банкіри позбавлені здо рового глузду, порядності та патріотизму. Це означає те, що в еконо міч ному устрої високоорганізованого суспільства об'єктивні механіз ми регулювання процесів суспільного відтворення в регіоні не можуть підмінюватися нехай навіть прогресивними, але суб'єктивними меха нізмами такого регулювання. Звідси виникає об'єктивна необхідність усебічного державного регулювання банківської діяльності, включаю чи регулювання розміру прибутковості банківського капіталу.
Держава традиційно володіє могутнім адміністративним інстру ментом регулювання процесів суспільного відтворення у вигляді системи оподаткування. Регіональна банківська система виступає як інструмент стимулювання відтворювальних процесів і грає не меншу, а навіть більш важливу роль.
Особлива роль банківської системи полягає в тому, що процесу одержання і наступного розподілу доходу банку від відтворювальних процесів передує процес його безпосереднього інвестування, тобто особистої участі банківського капіталу в створенні ВВП регіону. По даткова система в більшості випадків лише одержує свою частку від виробництва ВВП, не здійснюючи безпосереднього вкладення ка піталу в процес його створення. Тому менеджмент підприємств най частіше намагається різними способами зменшити розмір при бут ковості капіталу підприємства в податковій звітності та макси мально висвітлити його в бізнесах-проектах на одержання позики в комер ційному банку.
Функціонування банківської системи на регіональному рівні має ряд істотних особливостей у порівнянні з механізмами функціо ну вання загальнонаціональної банківської системи. Банківська систе ма є інфраструктурою системи суспільного відтворення. Сама банківська сис тема не виробляє матеріальні блага, вона забезпечує існування для цього відповідних умов. Первинною ланкою системи економічних від носин є підприємство, що забезпечує функціонування системи сус пільного відтворення. Підприємство здійснює свою господарську ді яль ність у кооперації з іншими підприємствами. Господарські зв'язки між підприємствами будуються за територіально-виробничим прин ципом. Виробничий принцип функціонування підприємства виз на ча ється його галузевою приналежністю, територіальний – наявністю ре гіональних господарських зв'язків із забезпечення підприємства ре сурсами (сировинними, фінансовими, трудовими, природними і т. д.), без яких неможливий відтворювальний процес. Взаємини підприєм ства з державою також будуються за територіально виробничим прин ципом. Цей принцип виявляється в існуванні місцевих податків і податків республіканського бюджету, республіканського і місцевого законодавства і т. д.
Особливим фактором територіальної сутності процесів суспільного відтворення є територіальний фактор розміщення ресурсів. У першу чергу, це стосується трудових ресурсів. Так, на думку Т.Г. Морозової, «раціональний поділ праці між регіонами й у межах їхніх територій є необхідною умовою ефективного розміщення виробництва в умовах ринкової економіки» [292, с. 54].
Трудові ресурси (людський фактор) у більшості країн, включаючи Україну, складаються з громадян, які ведуть переважно осілий спосіб життя, обумовлений історичними, етнічними, культурними, мовними, професійними й іншими традиціями. Міграція працездатного насе лен ня не відіграє при цьому визначального значення в суспільних відно си нах відтворювального характеру. Осілий спосіб життя насе лен ня визначає регіональний характер економічних взаємин його з держа вою, що виявляється в двох основних напрямах: територіальній струк турі оподатковування громадян і адресній соціальній допомозі грома дянам, що здійснюється за місцем їхнього постійного прожи вання.
Територіальний принцип розміщення трудових ресурсів відповідно обумовлює територіальний характер їхніх взаємин з капіталом (вклю чаючи банківський) у процесі суспільного відтворення. Терито ріаль ний принцип взаємодії праці та капіталу в процесі суспільного відтво рення є відправним пунктом для побудови всіх економічних зв'язків і шляхів розвитку регіону, тому що праця і капітал є основними фак торами, основними продуктивними силами в процесі суспільного відтворення, що базується на регіональній специфіці їхніх взаємин. Взаємини між працею і капіталом на регіональному рівні важливі і тому, що, з одного боку, саме в результаті їхньої ефективної взаємодії збільшується вартість капіталу, а з іншого боку, створюються мате ріальні блага, необхідні для задоволення зростаючих потреб насе лення. Технології взаємодії праці та капіталу лежать в основі стійкого економічного розвитку і прогресу суспільства.
Істотним фактором процесу суспільного відтворення є фактор регіонального розміщення природних ресурсів і корисних копалин. Цілий ряд галузей економіки, у першу чергу, сировинних, керуються винятково територіальним принципом формування і розміщення під при ємств. При цьому підприємства, пов'язані технологічним ланцю гом з видобувними підприємствами, також тяжіють до регіонального принципу розміщення природних ресурсів. Крім того, капіталомісткі і трудомісткі технології суспільного відтворення, пов'язані з видобув ними підприємствами, більше за інші тяжіють до регіонального прин ципу розміщення. Вплив даного фактора особливо великий в тих ре гіо нах, де природні ресурси відіграють визначальну роль при міжре гіональному поділі праці, а видобувні підприємства відіграють ключо ву роль у процесах суспільного відтворення. Класичним прикладом такого регіону є Донбас.
Регіональні особливості процесів суспільного відтворення, засно вані на регіональних принципах розміщення ресурсів, регіональних особливостях взаємин підприємства з державою, особливостях взає мин підприємств регіону між собою і з регіональною інфраструк турою ринкових відносин, формують регіональну специфіку відносин підприємств регіону з кредитно-фінансовими організаціями і, в першу чергу, з банківською системою. Банківська система безпосередньо не створює матеріальних благ, а забезпечує перерозподіл ресурсів у сфері суспільного відтворення. Це пояснює те, що регіональні особли вості відтворювальних процесів формують специфічні взаємини між регіональним банківським ринкознавством і суб'єктами відтворю валь ного процесу.
Серед найважливіших специфічних особливостей сучасного бан ківського маркетингу, що характеризують банківську діяльність на регіональному рівні в умовах ринкових відносин, особливо важли вими представляються наступні:
Розглянемо докладніше специфіку функціонування банківського маркетингу в регіоні. Її відмітними рисами є наступні:
Специфічною особливістю банківського механізму є здатність здійснювати перерозподіл великих обсягів фінансових ресурсів у найкоротший термін як усередині конкретного регіону, так і за його межі, включаючи найвіддаленіші регіони і країни з умовами суспіль ного відтворення, що докорінно відрізняються від регіональних умов створення цих ресурсів. Найбільш розповсюдженим інструментом, що забезпечує такий перерозподіл, є механізм міжбанківського кредиту вання. Міжбанківські кредити є інструментом, що виконує ряд важ ливих банківських функцій. Основною з них є забезпечення поточної ліквідності окремих комерційних банків, що дозволяє всій банківській системі ефективно використовувати мультиплікаційний ефект при здійсненні кредитних операцій. Непередбачуваність поточної ліквід ності створює передумови наявності банківського механізму швид кого перерозподілу фінансових ресурсів. Функціонування даного ме ханізму призводить як до позитивних, так і до негативних наслідків. Серед позитивних – можливість у найкоротший термін мобілізувати фінансові ресурси для відтворювальних потреб підприємства як усередині регіону, так і з зовнішнього середовища. До негативних можна віднести наявність реальної можливості штучного або не об'єктивного перерозподілу фінансових ресурсів, що не відпо відають адекватним процесам відтворення матеріальних благ у регіоні. Дані наслідки є вкрай небезпечними для регіональної економіки. На міжнародному рівні такі процеси дозволяють виявлятися негативним тенденціям глобалізації світової економіки.
Банківська система впливає на формування ціни і вартості не тільки банківського капіталу, але й інших капіталів, ресурсів і тех. нологій усередині країни. Основні параметри вартості фінансового капіталу закладаються банківською системою на макроекономічному рівні. Разом із тим, рентабельність відтворювальних процесів і абсолютні величини обсягів валового внутрішнього продукту в різних регіонах України можуть істотно відрізнятися. Дані відмінності можна простежити за табл. 2.1 і табл. 2.2.
Невідповідність економічних показників розвитку регіонів за галь нодержавним орієнтирам регулювання банківської системи створює об'єктивні передумови для виникнення фінансово-економічної дис про порції при розподілі капіталу, що негативно позначається на обсягах суспільного відтворення як у регіоні, так і в країні, валовий внутрішній продукт якої утворюється шляхом додавання її рег іо наль них показників. Не менш важливим є нічим не обмежена можливість суб'єктивного впливу фінансово-промислових груп на такий перероз поділ фінансових ресурсів, що може підсилити негативні наслідки. Ре зонанс об'єктивних і суб'єктивних факторів може призвести до серйозних кризових наслідків як на регіональному, так і на загально державному рівні.
Наступною специфічною особливістю сучасних банківських тех нологій, що характеризують специфіку банківської діяльності в ре гіо ні, є здатність її ефективної взаємодії як з підприємствами-ви робни ками товарів і послуг, так і з людьми, що є творцями і споживачами вироблених матеріальних благ. Ця специфічна риса є особливо ак туальною в умовах ринкової економіки.
Таблиця 2.1
Темпи зміни обсягів промислової продукції за регіонами (у %)
|
Регіони |
грудень 2003 р. листопад 2004 р. |
грудень 2003 р. грудень 2004 р. |
2003 р. – 2004 р. |
Україна |
–4,3 |
4,3 |
12,5 |
Автономна Республіка Крим |
–0,5 |
6,9 |
28,2 |
|
Області |
|||
|
Вінницька |
–18,5 |
13,0 |
11,7 |
|
Волинська |
–6,1 |
21,2 |
22,5 |
|
Дніпропетровська |
–2,6 |
0,1 |
10,3 |
|
Донецька |
–1,8 |
–5,7 |
12,5 |
|
Житомирська |
–20,0 |
5,2 |
18,5 |
|
Закарпатська |
5,8 |
27,5 |
27,4 |
|
Запорізька |
5,1 |
16,4 |
18,7 |
|
Івано-Франківська |
–2,5 |
–6,7 |
10,9 |
|
Київська |
–16,1 |
11,2 |
16,4 |
|
Кіровоградська |
–17,0 |
25,2 |
33,8 |
|
Луганська |
–4,5 |
2,5 |
10,8 |
|
Львівська |
–4,6 |
2,7 |
9,2 |
|
Миколаївська |
–2,5 |
29,5 |
15,1 |
|
Одеська |
–0,2 |
–11,6 |
–3,0 |
|
Полтавська |
–4,0 |
3,6 |
10,1 |
|
Рівненська |
–0,8 |
15,7 |
14,6 |
|
Сумська |
–1,9 |
14,2 |
7,6 |
|
Тернопільська |
–50,4 |
–11,3 |
1,7 |
|
Харківська |
–6,9 |
12,4 |
16,1 |
|
Херсонська |
–30,5 |
8,7 |
–2,3 |
|
Хмельницька |
–16,4 |
22,4 |
13,1 |
|
Черкаська |
–11,2 |
6,2 |
11,5 |
|
Чернівецька |
–22,2 |
–2,7 |
6,1 |
|
Чернігівська |
–7,4 |
15,1 |
9,9 |
|
м. Київ |
2,1 |
13,2 |
18,6 |
|
м. Севастополь |
–3,1 |
34,3 |
25,8 |
Таблиця 2.2
Виробництво товарів народного споживання за регіонами
|
Регіони |
Вироблено в 2003 р. (у діючих цінах), млн грн |
Темпи приросту, зниження (–) (у порівняльних цінах), % |
||
|
грудень 2003 р. |
2003 р. до 2004 р. |
|||
|
до листопаду 2004 р. |
до грудня 2004 р. |
|||
|
Україна |
48335,9 |
–6,5 |
16,7 |
20,4 |
|
Автономна Республіка Крим |
1200,0 |
18,8 |
19,3 |
20,1 |
|
Області |
||||
|
Вінницька |
1805,9 |
–21,0 |
–5,1 |
16,9 |
|
Волинська |
1105,7 |
–26,5 |
27,0 |
16,1 |
|
Дніпропетровська |
3585,7 |
2,3 |
9,5 |
12,6 |
|
Донецька |
4199,1 |
7,4 |
35,6 |
24,0 |
|
Житомирська |
1183,9 |
–5,4 |
22,5 |
24,6 |
|
Закарпатська |
673,0 |
1,6 |
18,0 |
12,3 |
|
Запорізька |
3926,1 |
– |
72,7 |
84,3 |
|
Івано-Франківська |
612,8 |
–0,1 |
25,9 |
21,5 |
|
Київська |
2733,2 |
–21,5 |
13,6 |
13,0 |
|
Кіровоградська |
530,1 |
–27,8 |
–8,5 |
17,8 |
|
Луганська |
1083,9 |
9,6 |
13,8 |
12,6 |
|
Львівська |
2164,4 |
-8,8 |
26,8 |
7,0 |
|
Миколаївська |
1313,5 |
9,8 |
–16,4 |
36,2 |
|
Одеська |
2146,9 |
4,6 |
21,6 |
33,0 |
|
Полтавська |
2010,3 |
–11,0 |
12,7 |
22,7 |
|
Рівненська |
433,5 |
–25,6 |
–1,6 |
40,9 |
|
Сумська |
1167,1 |
–27,3 |
10,1 |
11,4 |
|
Тернопільська |
748,1 |
–42,7 |
15,5 |
40,7 |
|
Харківська |
4641,1 |
–4,1 |
9,4 |
10,9 |
|
Херсонська |
816,8 |
3,2 |
17,8 |
9,3 |
|
Хмельницька |
871,2 |
–28,3 |
3,3 |
4,0 |
|
Черкаська |
1677,9 |
–7,0 |
23,6 |
33,0 |
|
Чернівецька |
470,9 |
–23,3 |
–2,6 |
25,4 |
|
Чернігівська |
2198,3 |
–19,4 |
–8,9 |
11,3 |
|
м. Київ |
4907,9 |
2,2 |
14,6 |
10,9 |
|
м. Севастополь |
128,6 |
7,3 |
0,5 |
–4,1 |
Історія показала неспроможність і неефективність тих орга нізацій них форм суспільного відтворення, що засновані на неринкових еко номічних відносинах і неекономічних мотивах суспільної праці окре мої людини та трудових колективів. Головним недоліком ринкової (капіталістичної) економічної системи, що послужило причиною ви ник нення комуністичної ідеології, була соціальна незахищеність тру дящих і несправедливість при розподілі матеріальних багатств, ство рюваних у результаті суспільної праці. З погляду комуністичної ідео логії, вирішення проблеми можливо шляхом зміни державного устрою суспільства, націоналізації засобів виробництва і капіталів, переходу до планової економіки. Практичний досвід застосування та ких тех нологій управління економікою призводить до зниження мо тивації в трудящих до ефективної високопродуктивної праці та пору шення основних прав людини, заснованих на свободі вибору.
Економічно розвинуті капіталістичні країни розробили механізм соціального захисту трудящих, здатний більш справедливо й ефек тив но розподіляти результати суспільної праці, зберігаючи при цьому демократичні принципи устрою правового суспільства. Ключовою ла н кою такого механізму є технології перерозподілу фінансового капіта лу населенню на ринкових умовах у вигляді банківських механізмів споживчого кредитування.
Класична схема співробітництва фінансового і промислового капі талу з державою передбачає об'єктивну зацікавленість у перерозподілі максимальної частини додаткового продукту на користь капіталу і дер жа ви, що створює ефект «експлуатації» або «гноблення» трудя щих. Співробітництво фінансового капіталу з трудовими ресурсами на до го вір ній (ринковій) основі призводить до об'єктивної зацікавленості пе рерозподілу більшої частини додаткової вартості на користь тру дящих, що створює об'єктивні економічні передумови для більш спра ведли вого й ефективного перерозподілу матеріальних благ сус пільст ва та появи економічної мотивації до суспільної праці. При цьому роль дер жави зводиться не до придушення інтересів трудящих, а до пра во вого регулювання взаємин між працею і капіталом, дот ри мання інте ресів різних груп працюючих і фінансових інтересів під приємств різ них форм власності, адресної соціальної допомоги непра цездат ному населенню.
Невід'ємною складовою існування нових механізмів є їхній регіо наль ний характер. Осілий спосіб життя трудящих при співробітництві з банківським капіталом переносить епіцентр усіх банківських меха нізмів зі столиці в регіони. Саме регіон стає центром збору, обробки й аналізу інформації, ухвалення рішення і наступного контролю за його виконанням. Велика частина банківських ресурсів фактично не має потреби в їхньому перерозподілі з одного регіону в інший. При раціо нальному використанні фінансових ресурсів і управлінських техноло гій банківська система регіону є переважно самодостатньою. Перероз поділу фінансових ресурсів може піддаватися та частина банківських ресурсів, що відповідає різниці (відхиленню) між абсолютними пара метрами рівня економічного розвитку регіону. Аналогічні тенденції спос те рі гаються при перерозподілі ресурсів між регіонами. Нерівно мірність темпів і рівня економічного розвитку між окремими регіона ми сприяє переливу капіталу з менш розвинених регіонів у регіони, що розвиваються випереджальними темпами. Регулятивна функція держави полягає в коректуванні зайвих фінансових потоків замість глобального їхнього перерозподілу.
Третьою специфічною особливістю функціонування сучасних бан ківських технологій є відсутність механізму їхнього регулювання на регіональному рівні. Держава здійснює регулятивну функцію банків ської системи через Національний банк України, що має у своєму розпорядженні найсучасніші та досить ефективні банківські техно логії управління системою. Разом із тим, його регіональні представництва не мають досить ефективних механізмів управління банківською сис темою регіону. Регіональні представництва Національного банку Ук раї ни частково мають у своєму розпорядженні адміністративні меха нізми впливу на регіональні комерційні банки. Економічні механізми такого впливу практично відсутні.
З викладеного вище видно, що існування регіональних особли вос тей організації процесів суспільного відтворення і регіональна специ фі ка взаємодії підприємств із державою об'єктивно створює потребу в регіональних механізмах регулювання банківської системи, адекват них регіональній специфіці функціонування банківського тафінансового капіталу. Відсутність таких механізмів і здатність банківського капі талу швидко перерозподіляти фінансові ресурси як за межі регіону, так і за межі країни, негативно позначається на регіональних процесах суспільного відтворення, не задовольняє потреби регіонів у стійкому економічному розвитку. Регіональні представництва національного бан ку України сьогодні здійснюють виконання і контроль макро еконо міч ної політики держави, при цьому вони абсолютно позбавлені можли вості економічного впливу на відтворювальні процеси усередині регіону.
Наступною специфічною особливістю функціонування сучасних бан ківських технологій у регіоні є необхідність створення екон оміч ного механізму регулювання і управління банківською діяльністю, що не ви ходить за рамки існуючих макроекономічних управлінських тех но ло гій. Технології державного управління банківською системою Украї ни на макроекономічному рівні досить прості й ефективні. Вони скла да ють ся з трьох напрямів: установлення норми резервування, виз на чення облікової ставки й проведення операції НБУ на відкритому валют ному ринку. Ці технології дозволяють дворівневій банківській сис темі ефективно впливати на процеси суспільного відтворення в масшта бах країни. Разом із тим, у зв'язку з наявністю регіональних особливостей відтворювального процесу банківська система має потребу в регіо наль ному коректуванні макроекономічних параметрів економічного роз вит ку відповідно до регіональної специфіки відтво рювальних про це сів і технологій.
Принциповим є те, що регіональні управлінські технології повинні являти собою логічне продовження і доповнення макроекономічної політики держави. Банківська система не має потреби в принципово нових управлінських технологіях на регіональному рівні, що істотно відрізняються від функціонуючих технологій у масштабах країни. Володіючи певним ступенем самостійності, вона повинна бути час ти ною єдиного макроекономічного механізму регулювання. Більш того, регіональні банківські технології не повинні мати можливості кар ди нально впливати на регіональну банківську систему, а значить, і на її макроекономічні параметри. Коректування параметрів повинне здійс ню ватися шляхом прийняття рішень регіональним банківським ме неджментом не на основі своєї суб'єктивної думки, а в результаті від хилення конкретних статистичних значень економічного розвитку регіону від загальнонаціональних параметрів і стандартів.
Основні терміни і поняття
Сегментація банківських продуктів, основні групи банківських про дуктів, споживачі банківських продуктів, категорії споживачів банків ських продуктів, емісія (ремісія) грошей, облікова ставка НБУ, макро економічні фактори, курс національної валюти, банківська система, регіональна банківська система, протиріччя банківської системи, ре гіональна специфіка функціонування банку, регіональні процеси сус пільного відтворення.
Запитання для самоконтролю
РОЗДІЛ 3. Конкурентне середовище
комерційного банку
3.1. Банківські філії та регіональна банківська
політика підвищення конкурентноздатності
Для конкурентноздатності банківської системи важливим є дос татня кількість філій у кожному регіоні. Роль філій і регіональних представництв банку полягає у створенні мультиплікаційного ефекту як в межах національної банківської системи, так і всередині мережі окремого банку (внутрібанківський мультиплікаційний ефект). Під бан ківською філією треба розуміти відокремлену структурну одини цю, яка функціонує на ринку банківських продуктів конкретного регіону, має право на відкриття поточних рахунків і надання кредитів своїм клі єнтам (має власне кодування МФО для здійснення розрахункових операцій клієнтів і кореспондентський рахунок у Національному бан ку України), втілює маркетингову стратегію даного банку на регіо наль ному рівні.
Нестача структурних підрозділів в одному регіоні не може бути ком пенсована надлишком в іншому. Наявність достатньої кількості фі лій не звільняє від необхідності конкурентної боротьби за клієнта і від необхідності розробки та просування нових банківських продуктів. Розробка і просування нових банківських продуктів банками з не дос тат ньою кількістю філій є тим найважливішим методом за лу чення но вих клієнтів і підвищення прибутковості банку, що дозволяє аку му лю вати необхідні додаткові ресурси для розширення філіальної мере жі. У зв'язку з цим, особливо актуальними пред ставляються тех нології споживчого кредитування, що дозволяють створити значні ре сурси шля хом формування перехідних залишків на поточних рахун ках фі зич них осіб. Технології споживчого кредитування, зас но вані на осілому спо со бі життя населення, виступають вдалою ба зою для фор і просу вання нових банківських продуктів особливо ак туальна для бан ків, що мають недостатньо розвинуту філіальну мере жу (сім і більше філій), але ма ють реальну можливість при просуванні нових банків ських продук тів роз ширити свою мережу до меж ство рення об'єк тив них умов для її ефек тивного функціонування. До таких банків відно сяться: АБ «Енер го банк», ВАТ «Приватінвест», АКБ «Київ», ВАТ Банк «БІГ Енергія», АКБ «Фо рум», ВАТ «Міжнародний комер ційний банк», АБ «Київська Русь».
Банкам, що не мають жодної філії, таким як Закарпатський АКБ «Лесбанк», АКБ «Альянс», АБ «Інтеграл», АКБ «Інтербанк», АКБ «Технобанк», ЗАТ «Полікомбанк», АБ «ІКАР-банк», АБ «Старокиїв ський банк», АКБ «Крим-банк», КБ «Галс», АБ «Індустріалбанк», АКБ «Порто-франко», АКБ «Фінбанк», АБ «Олімпійська Україна», ВАТ «Банк «Демарк», ВАТ «Банк «Український капітал», ТОВ КБ «Сто їк», АКБ «Європейський», АБ «Алонж», ВАТ «ТММ – Банк», АКБ «Ін терконтинентбанк», ТОВ КБ «ФЕБ», АБ «Фермерський земельний банк», АБ «Доміана-банк», АКБ «Укрхарчпромбанк», АКБ «Денді», ВАТ АКБ Розвитку МСБ «Антарес», АБ «Металург», АБ «Сто личний», АБ «Ме га-банк», ВАТ «Аграрний комерційний банк», ТОВ КБ «Земельний капітал», АКБ «Олбанк», КБ «Контакт банк», АТ «Банк Велес», АКБ «ТК Кредит», КБ «Князівський», ТОВ «Східно-ук раїн ський промис ловий банк», ТОВ «Класикбанк», АБ «Укргаз пром банк», ЗАТ «Тас-інвестбанк», ЗАТ КБ «Радабанк», АБ «Кліринговий бу динок», АКБ «Сі тібанк», ЗАТ «Прайм-банк», ТОВ «Комерційний банк «Ак тив-банк», ТОВ «Артем-банк», ТОВ «Фортуна-банк», ЗАТ «Агро банк», ТОВ «Банк «Перспектива», ТОВ «Універсальний комерційний банк «Лідер», ТОВ КБ «СКБ», ВАТ «Кримський універсальний банк» та ін. (всього 72 банки), представляється доцільним розвиватися за шляхом злиття й об'єднання або входження на взаємовигідних умовах до вже спормо ваних банківських систем або банківських систем, що формуються.
Лідери банківського бізнесу України, що мають десятки регіо наль них підрозділів, такі банки як ВАТ «Укрексімбанк», АКПІБ «Пром інвестбанк», АКБ Соціального розвитку «Укрсоцбанк», ВАТ «Ощад банк», АТ «Укрінбанк», АТ Поштово-пенсійний банк «Аваль», КБ «При ватбанк», АТ «Кредит-банк (Україна)», АКБ «Укрсиббанк», АКБ «Пра векс-банк», ВАТ КБ «Надра», АКБ «Експрес-банк», АКБ «Укр газ банк», АКБ «Національний кредит», знаходячись у більш вигідному положенні, об'єктивно зацікавлені в підвищенні якості послуг, що надаються, зниженні їхньої собівартості, підвищенні надійності бан ківських операцій, зниженні кредитного й інших банківських ризиків.
Усі комерційні банки України можна умовно розділити на чотири групи, виходячи з кількості філій у їхній системі.
Перша група – могутні банківські системи, що є постачальниками ресурсів на міжбанківський ринок України у силу значних мож ливос тей внутрішнього кредитного мультиплікатора. Дана група банків спроможна реально збільшити капітал банківської системи і склада ється з 20 і більше філій.
Друга група – самодостатні банківські системи, які беруть участь у кредитному мультиплікаторі національної банківської системи України в масштабах, що дозволяють зберігати власний банківський капітал, мають перспективи розвитку до могутніх банківських систем, складаються з 10–19 банківських філій.
Третя група – перспективні банківські системи, що не мають об'єк тивних передумов зберігати банківський капітал, але мають можли вості розвинутися до рівня самодостатніх банківських систем. Нара ховують 6 – 9 банківських філій.
Четверта група – нерозвинені банківські системи, що не мають об'єктивних передумов зберігати банківський капітал і мають сумнівні перспективи щодо можливостей перерости в самодостатні банківські системи без істотної сторонньої допомоги. Нараховують до 5 банків ських філій.
Схематично співвідношення комерційних банків, що належать до різних груп, сформованих за чисельністю регіональних філій, зобра жено на рис. 3.1.
Рис. 3.1. Співвідношення банківських груп залежно
від кількості філій у 2003 р.
Не менш важливий аналіз кількості філій, що приходяться на част ку різних груп банківських систем. Схематично це співвід но шення зображено на рис. 3.2.
Рис. 3.2. Співвідношення між чисельністю філій різних
банківських груп у 2003 р.
Середня кількість філій, що припадають на різні групи банків, становить:
Цілком зрозуміло, що група банків, які володіють 1,6 філії, не може реально конкурувати з групою банків з мережею регіональних пред ставництв у 80,1 шт. Не менш важливою й актуальною задачею ре гіонального банківського ринкознавства виступає розподіл певної кіль кості регіональних підрозділів комерційного банку всередині кон к ретного регіону. В його основі лежить принцип, відмінний від прин ципу визначення кількості регіональних представництв банку. Сут ність цієї відмінності полягає в тому, що створення або реформуван ня конкретної банківської системи відбувається в умовах функціону вання інших банків і банківських систем, тобто в конку рент них умо-вах, як тих, що формуються, так і вже сформованих, тобто в умовах реального функціонування кредитного мультипліка тора поза залеж ніс тю від наявності (реформування) нової банківської системи. Тому при розрахунку кількості філій у регіоні враховується загальна кількість комерційних банків і їхніх регіональних представництв. При розподілі філій банку в регіоні загальна кількість банків і їхніх регіональних представництв у національній банківській системі зали шається незмінною. Кількість банків і філій інших банківських систем у регіоні не має принципового значення. Першорядну роль відіграє розподіл усередині регіону економічних параметрів, що лежать в основі критеріїв доцільності просування набору банківських послуг конкретної банківської системи. Для оптимального розподілу n–ї кіль кості філій банківської системи в регіоні необхідно умовно розділити його на n–у кількість підрегіонів або територій, відносно рівних за своїми економічними параметрами, визначити його адміністративний центр з найбільшою концентрацією комунікаційних, інформаційних і ресурсних параметрів. Це і буде місце дислокації конкретного регіо нального представництва конкретної банківської системи.
Дане твердження виглядає трохи парадоксальним. Припустимо, що на даній території й у даному регіоні існує надлишок банківських філій. Навіть, якщо на даній території теоретично зосереджені усі банки і банківські системи країни, крім тієї, для якої необхідно виб рати місце розташування своєї філії на даній території, розташування цієї філії доцільно, необхідно й економічно виправдано. Конкретній банківській системі, що розташовує свою філію в перенасиченому банками регіоні, філія необхідна, у першу чергу, для ефективного функціонування всередині банківського кредитного мультиплікатора, заснованого на достатній кількості клієнтів в інших регіонах країни. Якщо інші банки і банківські системи нерівномірно розподілили свої філії, перенаситивши ними досліджуваний регіон, то нестача їхніх філій в інших регіонах слугуватиме причиною надлишку клієнтів у розглянутій банківській системі, що буде мати надлишок кредитних ресурсів в інших регіонах. Оскільки дана банківська система створює філію для збільшення ступеня мультиплікаційного ефекту, створю вана філія може почати свою діяльність із пропозиції більш дешевих кредитних ресурсів за рахунок їхнього надлишку в інших регіонах. Це очевидна конкурентна перевага призведе до перерозподілу перспек тивних клієнтів від конкуруючих банківських систем, що перенаси тили філіями досліджуваний регіон, на користь знову створюваної філії. У силу об'єктивних факторів формування собівартості кредит них ресурсів банки-конкуренти не зможуть запропонувати своїм клієнтам більш вигідні умови кредитування. З викладеного можна зро бити висновок про те, що раціональний, ефективний, науково-об ґрунто ваний розподіл регіональних представництв банківських систем між окремими регіонами й усередині самих регіонів є найважливішим чинником ефективного функціонування банківських технологій збере ження і збільшення банківського капіталу, підвищення конкурентно здатності банківської системи.
Важливу роль відіграє аналіз основних характеристик регіональної структури комерційних банків у динаміці. Розглянемо ситуацію, при якій найбільш безперспективні комерційні банки, що не мають жодної філії, у силу економічної неефективності припинять своє існування. Дослідимо, у який якісний стан перейде національна банківська система України і як це позначиться на конкурентній позиції інших комерційних банків. У результаті ліквідації зазначених банків націо нальна банківська система набуває наступних кількісних параметрів:
Загальна кількість регіональних структурних
підрозділів – 1554 шт.
Загальна кількість банків – 108 шт.
Кількість філій, необхідних для ефективної
роботи окремої банківської системи України – 14 шт.
При цьому відбудеться перерозподіл усередині сформованих груп комерційних банків, у результаті якого самодостатні комерційні банки і великі банківські системи збережуть свої позиції, а перспективні банки наблизяться або перейдуть до категорії нерозвинених.
Дослідимо, у який якісний стан перейде українська банківська система при ліквідації всіх нерозвинених банків:
Загальна кількість регіональних
структурних підрозділів – 1415 шт.
Загальна кількість банків – 42 шт.
Кількість філій, необхідних для ефективної
роботи окремої банківської системи України – 34 шт.
При цьому відбудеться перерозподіл усередині сформованих груп комерційних банків, у результаті якого самодостатні комерційні банки і деякі великі банківські системи перейдуть у перспективні банки, а перспективні та частина самодостатніх банків перейдуть у категорію нерозвинених банків. При цьому банки, що були раніше могутніми банківськими системами, будуть володіти 78 % усіх філій, а значить контролювати 78 % національного кредитного мультиплікатора. 28 ко мерційних банків, що залишилися, будуть володіти філіальною ме режею загальною чисельністю 309 регіональних представництв, що в середньому на один банк становить 11 регіональних представництв. При об'єктивній потребі для достатнього функціонування внутрібан ківського мультиплікатора, що більше ніж у два рази перевищє іс нуючі можливості, банківська система, що залишилася, не зможе реаль но конкурувати з могутніми банківськими системами.
Дослідимо, у який якісний стан перейде українська банківська сис тема при ліквідації перспективних і нерозвинених банків, що не за довольняють мінімальним об'єктивним вимогам щодо кількості регіо нальних представництв, необхідних для ефективного функціонування регіональних банківських технологій:
Загальна кількість регіональних
структурних підрозділів – 1268 шт.
Загальна кількість банків – 26 шт.
Кількість філій, необхідних для ефективної
роботи окремої банківської системи України – 53 шт.
При цьому відбудеться перерозподіл усередині сформованих груп комерційних банків, у результаті якого самодостатні комерційні банки і частина могутніх банківських систем перейдуть у нерозвинені банки, а при цьому банки, що були раніше могутніми банківськими систе мами, будуть володіти 87 % усіх філій. 12 комерційних банків, що за лишилися, будуть володіти філіальною мережею загальною чисель ністю 162 регіональні представництва, що в середньому на один банк складає 13,5 регіональні представництва. При об'єктивній потребі для достатнього функціонування внутрібанківського мультиплікатора, що у чотири рази перевищує існуючі можливості, банківська система, що залишилася, стане ще менш конкурентноздатною порівняно з мо гутніми банківськими системами, ніж у попередній ситуації.
Процеси ліквідації комерційних банків з недостатньою кількістю регіональних представництв змодельовані при дотриманні умовної «чистоти експерименту», тобто за умови, що місце ліквідованих бан ківських підрозділів на конкретному регіональному сегменті ринку банківських послуг залишається незайнятим. У реальній економіці си туацією, що сформувалася, захочуть скористатися інші комерційні банки. Найбільшими шансами прийняти на себе клієнтуру ліквідова ного банку, а можливо, всі філії з персоналом і приміщеннями, во ло діють великі банківські системи, що мають найбільший розмір віль них ресурсів. Це призведе до посилення монополізації ринку банківських продуктів у більшому ступені, ніж спостерігається при розгляді дина міки розвитку національної банківської системи в «чистому вигляді».
Аналіз перспектив розвитку банківської системи України показує, що на ринку банківських продуктів склалися об'єктивні передумови для мінімізації конкурентних можливостей комерційних банків і створення сприятливих тенденцій монополізації ринку банківських послуг невеликою кількістю банків. Відсутність можливостей конку ру вати з багатофіліальними банківськими системами призведе до ско рочення кількості регіональних комерційних банків і до зниження ефективності національної банківської системи, що підтверджується даними викладеного дослідження.
Скорочення кількості нерозвинених і перспективних комерційних банків та їхніх регіональних представництв буде відбуватися шляхом поглинання їхньої філіальної мережі могутніми банківськими систе мами. В даний час реальна конкуренція стосується банківських сис тем, що володіють 10–19 регіональними представництвами і займають не більше 10 % ринку банківських продуктів. Ефективне функціону вання конкуруючих банків можливе завдяки обігу усередині своєї банківської системи ресурсів перспективних і нерозвинених комерцій них банків. Ліквідація перспективних і нерозвинених банків призведе до природного зниження конкурентноздатності та рентабельності са мо достатніх банківських систем, що поставить під сумнів сам факт їх нього подальшого існування. Банківські системи, що залишилися, без механізмів здорової конкуренції, не зможуть забезпечити ефективне функціонування технологій збереження, збільшення і розподілу капі талу адекватно об'єктивним потребам регіональної економіки, що призведе до втрати як валового внутрішнього продукту, так і капіталів цих банківських систем.
Ефективний розвиток економіки регіонів, як і банківської системи в умовах ринкових відносин, неможливий без сумлінної конкуренції, заснованої на рівних можливостях усіх учасників відтворювального процесу. Банківська система України, з одного боку, зіштовхується з необхідністю збільшення чисельності регіональних представництв не розвинених і перспективних комерційних банків, а з іншого – з об ме жен ням монопольного становища багатофіліальних банківських систем.
Для вирішення задач, що постають перед банківською системою, представляється доцільним уведення нормативу кількості регіо наль них представництв комерційних банків. Даний норматив повинен об межувати як мінімальну, так і максимальну їхню кількість. Міні маль на кількість філій повинна відповідати достатньому рівню, що надає можливість ефективного функціонування внутрібанківського муль ти плі катора в розмірі, який забезпечує володіння технологією збережен ня банківського капіталу. Ця кількість може визначатися як різниця від ділення загальної кількості філій національної банківської системи на загальну кількість зареєстрованих банків. Максимальна кіль кість регіональних представництв окремого комерційного банку по винна вра ховувати загальну (розраховану з урахуванням регіональ ного кое фіцієнта для конкретного регіону) кількість філій, ско ректо вану на величину, що характеризує монопольне становище даного суб'єкта господарювання на ринку банківських послуг згідно з ан тимоно поль ним законодавством. Виходячи з цього, можна запропо нувати наступ ну формулу:
(3.1)
де МаксКП – максимальна кількість представництв одного комерцій ного банку національної банківської системи України;
КПС – загальна кількість представництв національної банківської системи;
ДКП – достатня кількість регіональних представництв банківської системи;
ККП – регіональний коефіцієнт кількості представництв банкі ської системи;
КМС – коефіцієнт монопольного становища на ринку банківських продуктів.
На 01.04.2003 р. коефіцієнтом, що характеризує монопольне стано вище на фінансовому ринку, вважалось значення 35 %. Розрахуємо кількість філій окремого комерційного банку, при якій його стано ви ще на ринку банківських продуктів національної банківської системи можна вважати монопольним:
МаксКП = 1 405 шт. 35 % = 492 шт.
Ми бачимо, що на 01.04.2003 р. у країні немає банків – мо но по лістів. Найбільш близьким до монопольного становища є ВАТ «Ощад банк», що володіє 460 регіональними підрозділами.
Розрахуємо кількість філій окремого комерційного банку в До нецькій області, при якій його становище на ринку банківських продуктів регіону можна вважати монопольним:
Розрахунок показує, що у ситуації, при якій окремий комерційний банк на території Донецької області буде володіти кількістю регіо нальних представництв 58 і більше штук, його становище на території даного регіону можна вважати монопольним.
В якості показника рівня монополізації регіонального ринку бан ків ських послуг можна також розглядати індекс Герфіндаля-Гіршмана (див. формулу (3.2), що застосовується в розвинутих країнах при ан тимонопольному регулюванні:
, (3.2)
де – питома вага кожного з регіональних банків у сукупних активах банків регіону або інших кількісних показниках банківської діяльності (у %). Значення індексу коливається в межах від 0,1 до 10 000. Чим воно вище, тим вище рівень монополізації регіонального ринку банківських послуг.
Поряд з цим індексом доцільно використовувати показники CR3 і CR5 – частки активів трьох і п'яти найбільших банківських філій регіону відповідно.
Якщо CR3 < 45 %, а HHI < 1000, то регіональний ринок банків ських послуг з нормальним рівнем концентрації (орган антимоно поль ного регулювання не діє).
Якщо 45 % < CR3 < 70 %, а 1 000 < HHI < 2 000, то регіональний ри нок із середнім ступенем концентрації (орган антимонопольного регу люван ня повинен відслідковувати ситуацію на ринку).
Якщо CR3 > 70 %, а HHI > 2 000, то регіональний ринок дуже кон центрований і до окремих банківських філій регулюючим органом повинні застосовуватися антимонопольні заходи. Функції антимоно польного регулювання банківської діяльності в регіонах повинні здій снювати відповідні підрозділи територіальних управлінь НБУ спільно з регіональними управліннями Антимонопольного комітету України.
Продемонструємо розрахунок рівня монополізації для ринку бан ківських послуг Донецької області. На 1.01.2005 р. на ньому діяли
11 банків-юридичних осіб і 125 філій. Для розрахунку ми будемо використовувати дані за 11 банками-юридичними особами, розта шованими у Донецькому регіоні, що мають найбільшу питому вагу в структурі загальних активів і капіталу банківських установ регіону. Як видно з табл. 3.1, показник ринкової частки в загальних активах CR3 складає 76,58 % (частки в капіталі – 62,45 %), а CR5 – 85,11 % (частки в капіталі – 76,73 %).
Для порівняння: значення показника ринкової частки в загальних активах для найбільших 5 банків України склало 41,78 %, що свідчить про більш високий ступінь монополізації регіонального ринку.
Для країн Центральної і Східної Європи характерна висока ринкова частка найбільших банківських установ. Так, значення показника CR5 у них становить: Польща – 49 %, Угорщина – 51 %, Чехія – 66 %, Бразилія – 52 %, Китай – 70 %, Ізраїль – 87 %. Для розвинутих країн характерна більш конкурентна ситуація в банківській сфері: Німеч чина – 17 %,США – 35 %.
Однак набагато більше значення має розрахунок індексу Гер фіндаля-Гіршмана. Для Донецького регіону його значення за питомою вагою в загальних активах складає: HHI = 2730,23, за питомою вагою в балансовому капіталі банків регіону – HHI = 2102,25. Для порів няння: значення індексу Герфіндаля-Гіршмана за банківською систе мою України в цілому склало 451,64. Для розвинутих країн у цілому характерні більш високі показники концентрації банківської діяль ності, ніж в Україні. Так, HHI у США складає 230, у Японії – 630, в Австралії – 1 850, у Канаді – 1 400.
Як ми бачимо, і тут рівень концентрації банківської діяльності в регіоні істотно перевищує загальнонаціональні показники, а в окремих випадках перевищує загальносвітові стандарти.
Таким чином, можна зробити висновок про високий рівень кон цент рації на ринку банківських послуг регіону, що межує з моно польним становищем окремих банківських установ, тому орган анти монопольного регулювання повинен здійснювати моніторинг ситуації на ринку, щоб уникнути негативних наслідків його монополізації.
Ефективне функціонування комерційного банку в регіоні та сис тема його регіональних представництв значно більше впливає на функ ціонування банківських механізмів, ніж розмір статутного фонду, довжина валютної позиції, кількість великих кредитів позичальникам, курс національної валюти й інші параметри, які регулюються нор мативами Національного банку. Регулювання кредитних технологій усієї банківської системи шляхом норми резервування однаковою мі рою впливає на ефективність мультиплікаційних процесів, як і розподіл регіональних представництв серед безлічі комерційних банків. Це по яснює необхідність нормативного регулювання не тільки загально системних параметрів кредитного мультиплікатора національної бан ків ської системи, але і його структуру в розрізі окремих регіональних банківських систем з метою створення умов сумлінної конкуренції і запобігання можливих тенденцій монополізації.
Таблиця 3.1
Показники частки регіональних банків на
|
Банківські установи регіону |
Загальні активи, млн грн |
Питома вага в регіоні, % |
Питома вага в Україні, % |
Капітал (балансовий), млн грн |
Питома вага в регіоні, % |
Питома вага в Україні, % |
Чистий прибуток, млн грн |
Питома вага в регіоні, % |
Питома вага в Україні, % |
|
Перший Український Міжнародний банк |
1976,37 |
41,06 |
1,40 |
399,61 |
37,85 |
2,17 |
34,90 |
34,09 |
2,76 |
|
Донгорбанк |
1475,75 |
30,66 |
1,04 |
224,74 |
21,29 |
1,22 |
47,39 |
46,29 |
3,75 |
|
Банк «Капітал» |
234,12 |
4,86 |
0,17 |
34,91 |
3,31 |
0,19 |
2,56 |
2,50 |
0,20 |
|
Укрбізнесбанк |
230,13 |
4,78 |
0,16 |
51,53 |
4,88 |
0,28 |
0,76 |
0,74 |
0,06 |
|
Донкредитінвест |
180,27 |
3,75 |
0,13 |
99,24 |
9,40 |
0,54 |
1,19 |
1,16 |
0,09 |
|
ІКАР-банк |
177,97 |
3,70 |
0,13 |
47,41 |
4,49 |
0,26 |
2,43 |
2,37 |
0,19 |
|
Промекономбанк |
173,86 |
3,61 |
0,12 |
35,38 |
3,35 |
0,19 |
1,23 |
1,20 |
0,10 |
|
Південкомбанк |
151,18 |
3,14 |
0,11 |
54,33 |
5,15 |
0,29 |
7,32 |
7,15 |
0,58 |
|
«Український фінансовий світ» |
97,99 |
2,04 |
0,07 |
38,71 |
3,67 |
0,21 |
0,44 |
0,43 |
0,03 |
|
Банк «Фамільний» |
66,65 |
1,38 |
0,05 |
34,40 |
3,26 |
0,19 |
1,36 |
1,33 |
0,11 |
|
Банк «Перспектива» |
49,01 |
1,02 |
0,03 |
35,47 |
3,36 |
0,19 |
2,79 |
2,73 |
0,22 |
|
Усього за |
4813,3 |
100,0 |
3,40 |
1055,73 |
100,0 |
5,73 |
102,37 |
100,0 |
8,11 |
|
Усього по Україні: |
141497 |
– |
100,0 |
18421 |
– |
100,0 |
1263 |
– |
100,0 |
3.2. Шляхи підвищення конкурентоспроможності банку
Існують загальні шляхи підвищення конкурентноспроможності бан ку аналогічні звичайним маркетинговим рішенням, що властиві для всіх без виключення підприємств і специфічні методи, які вра хо вують саме банківську специфіку, тобто специфіку комерційного бан ку як особливого підприємства зі специфічними, властивими виключ но йому якостями. Звичайні методи розглянуто багатьма фахівцями та науковцями. За даним напрямом надрукована велика кількість нав ча льних підручників, монографій, наукових статей, доповідей тощо. Ми зупинемось виключно на тих напрямах підвищення конкурент но здат ності, які властиві саме банку та банківській системі. Напрями підви щення конкурентноспроможності банку ґрунтуються на специфі ці ме ха нізмів формування, збереження та збільшення банківського капі та лу. Їх класифікація може буде представлена наступним чином:
Важливим фактором, що впливає на ефективність функціонування банківського капіталу є фактор власності. Цей фактор безпосередньо впливає на стратегію банку, ефективність використання його ресурсів, конкурентноздатність, шляхи та напрями подальшого розвитку бан ківських технологій. Вплив цього фактора на конкурентно спромож ність банку майже не висвітлюється у вітчизняній літературі, тому доцільно детальніше розглянути це питання.
В умовах ринкової економіки існують три основні форми власнос-
ті – державна, приватна і колективна. Комерційним банком будь-якої форми власності керує певна кількість посадових осіб, яких прийнято називати менеджерами, а всю команду – менеджментом підприємства. Менеджмент банку виступає в ролі найманої робочої сили. Однак специфіка управлінських кадрів в умовах підприємницької діяльності полягає в тому, що прийняті ними рішення прямо впливають на ефек тивність, ліквідність і розмір знову створеного банківського ка піталу, накопичувальні та споживчі тенденції. Особливо важливим є те, що менеджмент банку, не будучи власником капіталу, володіє і роз по ряджається ним від імені власника відповідно до своїх повно важень.
Делегування повноважень власником є об'єктивною необхідністю. Це відбувається внаслідок інтенсивного розвитку науково-технічного прогресу, що тягне за собою поглиблення процесів поділу праці, розвиток нових технологій в області бізнесу, маркетингу, фінансів, міжнародних операцій, банківських технологій і т. д. У сучасних умо вах для управління капіталом, особливо великим, необхідний ква ліфікований менеджмент.
Важко уявити, щоб власник банку міг би ефективно розпо ряд жа ти ся капіталом, контролювати інвестиційні, фінансові та товарні потоки без допомоги команди менеджерів і ефективного механізму управ ління ними. Команда менеджерів є, з одного боку, найманою робочою силою високої кваліфікації, з іншого – є «гегемоном», тобто передо вою рушійною силою суспільства, здатною розвивати банківську систему, а в результаті її розвитку вести суспільство шляхом прогресу.
Ефективність управління банком залежить від безлічі характерис тик його менеджменту, до яких слід віднести:
Крім об'єктивних характеристик менеджменту підприємства, не мен шу роль при прийнятті рішень, у тому числі і кредитно-фінан сових, відіграють і суб'єктивні фактори. Найважливішими скла довими суб'єктивних факторів є:
Незважаючи на юридичну рівність усіх існуючих форм власності, практика показує, що при здійсненні банківської діяльності найбільш ефективною є та форма власності, що максимально наближена до інтересів конкретної людини або групи людей. Це пов'язано з тим, що різні форми власності можуть забезпечити різний ступінь впливу на суб'єктивні фактори банківського менеджменту, а, отже, різні форми власності можуть забезпечити різний ступінь ефективності функціо нування управлінських технологій і банку в цілому.
Наочним прикладом може служити важке економічне становище українських сільськогосподарських підприємств. Специфіка цих під при ємств полягає в тому, що незважаючи на використання одних із найбільш родючих земель у світі, сприятливих кліматичних і ме ліораційних умов, наявність кваліфікованої робочої сили в достатній кількості та вигідне регіональне положення, ефективність функціо нування цих підприємств украй низька. Маючи практично ідеальні природні умови, виробляючи найбільш ліквідну товарну продукцію – продукти харчування, українські сільськогосподарські підприємства не просто низькорентабельні, а переважно є банкрутами. Очевидна причина такого становища – неефективні механізми управління під при єм ствами, що виникли внаслідок неефективних механізмів влас ності на основні фонди (основний капітал) цих підприємств.
Наявність ефективного механізму власності є найважливішим ас пек том організаційної структури управління банківською системою. Ефек тивний механізм власності повинен поєднувати в собі високий ступінь відповідальності регіонального менеджменту банку за резуль тати сво єї діяльності та наявність механізмів економічного стимулю вання.
Найбільш вдало такі механізми можуть функціонувати в бан ків ській системі з приватною формою власності. Власник може в той чи інший спосіб домовитись про умови економічного стимулювання менеджменту банку. З іншого боку, може бути здійснене негайне від сторонення від управління банком неефективного менеджменту й опе ративно вирішене питання про наймання на роботу іншої команди фахівців. Недоліком функціонування управлінської системи на під приємстві з приватною формою власності є суб'єктивізм власника. Це пов'язано з тим, що власник визначає ефективність функціо нування менеджменту, керуючись переважно власною суб'єктивною думкою.
Трохи інші механізми керування характерні для банків із колек тивною формою власності. Існує багато організаційних форм функ ціонування господарських суб'єктів з колективною формою влас ності. До них відносяться різні акціонерні товариства, товариства з обме женою відповідальністю, кооперативи, колгоспи, спільні підпри ємства, товариства з повною і додатковою відповідальністю та ін. Однак багато з них мають схожі механізми управління, які можна умовно поділити на дві основні групи, що принципово відрізняються одна від одної.
До класичних управлінських технологій регіональних банків з ко лек тивною формою власності відносяться:
2. Технології управління в акціонерних товариствах закритого ти пу (АТЗТ). Аналогічно функціонують механізми управління в то в риствах з обмеженою і додатковою відповідальністю, колгоспах і т.д.
Принциповою відмінністю між механізмами управління АТВТ і АТЗТ є наявність або відсутність права одного з власників суспільства вільно розпоряджатися (продавати, дарувати, обмінювати і т. д.) своєю частиною (часткою, акцією і т.д.) власності підприємства.
Фактично в АТЗТ окремий власник володіє, але не розпо ряджа ється своєю часткою власності. Право розпорядження власністю при та кому механізмі управління належить усьому колективу власників разом із менеджментом підприємства. Такі механізми управління є вкрай неефективними, тому що, з одного боку, власник не має твер дого механізму адміністративного впливу на менеджмент підприєм ства, а з іншого боку, курсова вартість часток власності (акцій, паїв і т.д.) встановлюється не ринковими механізмами внаслідок дії попиту та пропозиції, а суб'єктивною думкою колективу власників і ме недуж менту. Тобто процеси нагромадження (капіталізації) і спожи вання в АТЗТ неадекватні процесам суспільного нагромадження і споживання в умовах ринкових відносин. Теоретично все-таки можли вий випадок, коли суб'єктивна думка власника збігається з тенден ціями в економіці.
Підтвердженням тому можуть служити окремі високорентабельні українські колективні сільськогосподарські підприємства. Однак такі явища не є закономірністю. Оскільки механізм управління колектив ним банком у вигляді АТЗТ не знаходиться в прямій залежності від ринкових тенденцій, то адекватне реагування менеджменту банку на постійно мінливі ринкові умови може носити переважно випадковий характер.
Для банківської діяльності регіональний механізм управління, заснований на колективній формі власності у вигляді АТЗТ, є най менш ефективним. На відміну від закритих товариств, АТВТ може забезпечувати існування максимально ефективних регіональних меха ніз мів і технологій управління в умовах ринкових відносин. Це пов'язано з тим, що вільне розпорядження власником підприємства своєю часткою власності в АТВТ забезпечує прямий вплив фінан сових механізмів і технологій ринкової економіки на процеси, що відбуваються усередині підприємства, включаючи процеси споживан ня і нагромадження. Цілком зрозуміло, що якщо власнику не вигідно володіти часткою АТВТ, то він вільно продасть її на фінансовому ринку, і навпаки. Під вигідністю володіння часткою власності АТВТ варто розуміти економічну вигоду, тобто рівень доходу на інвесто ваний капітал в АТВТ.
Крім того, АТВТ забезпечує оптимальний механізм економічної відповідальності та стимулювання регіонального банківського мене джменту. Даний механізм полягає в тому, що при неефективному управлінні власникам не обов'язково збиратися і приймати рішення щодо заміни однієї команди менеджерів на іншу. Власники можуть зробити це, відмовившись володіти своєю часткою власності шляхом її продажу. У випадку неефективного функціонування менеджменту АТВТ власників не влаштовує рівень доходів на інвестований у під приємство капітал, вони прагнуть продати частку своєї власності. У результаті, пропозиція часток (акцій, паїв і т.д.) конкретного ре гіонального банку перевищує попит, ціна на них падає, а це значить, що нові власники інвестують у банк ресурси в меншому розмірі, ніж попередні. Як наслідок, розмір власного капіталу АТВТ, що знахо диться в розпорядженні менеджменту, зменшується. Разом із цим, зменшується розмір фінансування витрат на утримання менеджменту. При ефективному управлінні банківською системою відбу ваєть ся зворотний процес.
У випадку вкрай неефективного управління вартість часток АТВТ може упасти настільки, що менеджмент може виявитися позбавленим власного капіталу регіонального банку, а, отже, і коштів до існування. При ефективному управлінні банком вартість часток власності АТВТ може зрости до того, що менеджмент отримає у розпорядження влас ний капітал у розмірі, що дозволить одержувати надприбуток, частина якого дістанеться менеджменту.
Одним з додаткових шляхів підвищення ефективності менедж менту є передача йому у власність невеликої частки капіталу банку (приблизно 3–5 % від розміру статутного фонду).
Разом із тим, колективна форма власності у вигляді акціонерного товариства закритого типу лежить в основі найменш ефективних для банку управлінських технологій і механізмів.
Практика показала, що механізм управління акціонерним това рист вом відкритого типу, акції якого є предметом купівлі-продажу на фон довій біржі, за досить короткий проміжок часу зробив аме риканську економіку найефективнішою у світі, а грошову одиницю США – «ва лютою усіх валют». Адже за своєю сутністю саме валютна система будь-якої держави є ні чим іншим, як акціонерним това риством відкритого типу. Причому в ролі менеджменту виступає на ціональна банківська система, а в ролі звичайної акції цього акціо нер ного това риства виступає національна грошова одиниця. Основ ною причиною кризи економіки країн колишнього СРСР, що спиралася на найбагатші природні та людські ресурси, стали вкрай неефективні технології уп равління, засновані на неефективних механізмах влас ності у вигляді колективної власності підприємств із закритою орга нізаційною фор мою і державно-бюрократичною власністю.
Не випадково такі міжнародні фінансові інститути, як Євро пей ський банк реконструкції і розвитку, Міжнародний валютний фонд, Паризький клуб кредиторів, найбільші національні банківські та стра хові системи США, Англії, Швейцарії, Німеччини та інших країн, засновані на колективній формі власності. Інша справа, у якій орга нізаційній формі, тобто у формі якого суспільства існує механізм уп равління, як він поєднається з ефективним механізмом власності, які технології його практичного застосування і на яких суспільно-еко номічних технологіях і регіональних механізмах заснована конкретна форма підприємницької діяльності.
Особливої уваги заслуговує державна форма власності. Ця форма власності має твердий механізм, що забезпечує юридичну відпові дальність менеджменту перед власником. Цей механізм зафіксований у кримінальному законодавстві й інших законодавчих актах. Дана форма власності може забезпечити найбільш сприятливі умови функ ціонування для адміністративно-командних механізмів управління. Однак в умовах ринкових відносин підприємства з державною фор мою власності не можуть забезпечити адекватного реагування ме неджменту на постійно мінливу кон'юнктуру ринку. Це пов'язано з тим, що механізм високої юридичної відповідальності державного менеджменту не може гармонійно сполучитися з фінансовими і ко мерційними ризиками, властивими ринковій економіці. Державний управлінець скоріше схильний до консерватизму, ніж до ризику, на віть якщо ступінь ризику стосовно потенційного доходу є невисоким.
Крім того, організаційні форми управління, засновані на державній формі власності, не забезпечують ефективне функціонування ме ханізму економічної зацікавленості менеджменту в результатах діяль ності підприємства. Державному менеджменту, як і приватному влас нику, властива домінуюча роль суб'єктивної думки при прийнятті рішень, обидві ці форми власності не здатні забезпечити прямого впли ву ринкових механізмів на накопичувальні та споживчі тенденції усередині підприємства.
Проте державна форма власності, як і приватна, є вкрай необ хід ною для гармонійного функціонування економіки регіону. Державна форма власності є практично незамінною в організаційних структурах управління, де загальнонаціональні інтереси мають пріоритет перед інтересами підприємства. До таких підприємств можна віднести при родні монополії, ресурсовидобувні підприємства, Національний банк, військово-промисловий комплекс і т. д.
Для гармонійного розвитку банківської системи необхідні органі заційні форми управління, засновані на усіх формах власності. Разом із тим, для здійснення банківської діяльності в умовах ринку бан ківських продуктів і поглиблення банківської конкуренції особливо важливі технології управління, засновані на ефективному механізмі колективної власності у формі акціонерного товариства відкритого типу. Невід'ємною частиною ефективного функціонування таких тех нологій є наявність розвинутої інфраструктури фондового ринку. Роль банківського маркетингу зводиться до вивчення об'єктивних законо мірностей функціонування економіки, інвестиційних і фінан сових ме ханізмів, технологій управління і т. д. з метою використання об'єк тивних закономірностей для подальшого зростання життєвого рівня населення країни, заснованого на підвищенні ефективності процесів суспільного відтворення.
3.3. Банківська конкуренція на міжнародному рівні
Розгляд банківської конкуренції неможливий без аналізу міжна род ного аспекту їхньої діяльності з урахуванням специфіки світового рин ку банківських продуктів. Як визначає Б.І. Суховірський, «необ хід на розробка теоретичних і прикладних проблем у рамках нового наукового напрямку – геоекономіки, що отримала розвиток у світовій економічній науці в умовах посилення процесів глобалізації і регіо на лізації. Геоекономіка може трактуватися як геополітична економіка з огляду на вплив зовнішніх факторів на регіональний розвиток. У рам ках геоекономіки України особливо актуальним є поєднання внут рішніх особливостей із впливом світового ринку. Таким чином, геоекономіка висуває підвищені вимоги до економічних досліджень, що повинні поєднувати знання про особливості світової економіки і міжнародних відносин із професіоналізмом стосовно даного регіону» [338, с. 71].
Для характеристики діяльності комерційного банку на регіональ ному рівні необхідно зрозуміти особливу роль валютної позиції банку та механізмів її регулювання. Валютна позиція, що представляє собою співвідношення сукупності вимог банку до всіх його зобов'язань в іно земній валюті, є критерієм ефективності національних і регіональних банківських технологій. Сутність цього полягає в тому, що перероз поділ власних коштів комерційних банків з національної грошової одиниці в іноземну валюту і створення в такий спосіб довгої валютної позиції свідчить про випереджальні темпи розвитку економіки тих країн, у валюті яких створюється довга валютна позиція, і навпаки. Якщо сформулювати точніше, то це свідчить про відставання націо наль них технологій створення, збереження і примноження капіталу, тому що, як буде показано далі, при створенні довгої валютної позиції оборотні кошти комерційних банків вилучаються з національного кредитного мультиплікатора і створюють мультиплікаційний ефект в економіці тих країн, валюта яких формує довгу валютну позицію.
Більш докладний опис перерозподілу частини ВВП регіонів Украї ни на користь міжнародних фінансових структур виглядає в такий спосіб. Комерційні банки регіону для здійснення фінансових операцій своїх регіональних клієнтів повинні мати кореспондентські рахунки в іноземних банках-кореспондентах. З метою безпеки фінансових опе ра цій, своєчасності та якості їхнього здійснення українські банки від кривають рахунки у великих фінансово-стійких міжнародних транс національних банківських системах, що мають солідну репутацію і високий рівень довіри. Ці транснаціональні банківські системи пере важно є мережею міжнародних комерційних банків, заснованих в одному з двох світових фінансових центрів – США або Європі. Таким чином, валютні кошти регіональних українських банків і їхніх клієн тів, отримані в результаті зовнішньоекономічної діяльності, на якийсь проміжок часу опиняються на рахунках американських або європей ських банківських систем. Ці валютні кошти являють собою не що інше як безкоштовні фінансові ресурси для національних банківських систем Європи і США. Аналогічно до перехідних знеособлених за лишків на поточних рахунках клієнтів комерційних банків України перехідні залишки на рахунках міжнародних банківських систем, що належать суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності українських ре гіонів, коливаються у своєму абсолютному значенні в часі, але ці коливання дозволяють формувати постійний позитивний залишок для ефективного функціонування кредитного мультиплікатора національ них банківських систем економічно розвинутих країн.
Функціонування кредитного мультиплікатора банківської системи розвинутих країн, заснованого на безкоштовних валютних ресурсах третіх країн, таких як Україна, має деякі принципові відмінності від функціонування кредитного мультиплікатора української банківської системи і банківських систем інших країн. Найбільш істотними від мінностями є:
Ці та інші особливості дозволяють банківським системам роз ви нутих країн у більшому ступені збільшувати безкоштовні ресурси, що забезпечує цим країнам надлишок фінансових ресурсів і пріо ри тет ність проблеми їхнього ефективного інвестування над проблемою пошуку фінансових ресурсів.
Транснаціональні банківські системи, що відкривають кореспон ден ські рахунки для здійснення міжнародних платежів, у свою чергу, роблять інвестування створених за допомогою мультиплікатора фі нансових ресурсів у економічне поле регіонів, що розвиваються, включаючи Україну, шляхом:
Крім обслуговування зовнішньоекономічних платежів регіона ль них клієнтів, комерційні банки так само можуть розміщувати свої власні валютні кошти на кореспондентських рахунках за межами еко номічного простору України та регіону. Цей процес регулюється НБУ шляхом зміни нормативів валютної позиції і положення про відкриття рахунків в іноземних банках-кореспондентах. Комерційні банки най частіше збільшують залишки власних валютних коштів на ко респон дент ських рахунках міжнародних банківських систем з ме тою запо бі гання валютних ризиків або для акумулювання коштів з метою здійс нення спекулятивних операцій на міжнародному фінан совому ринку.
З метою мінімізації відтоку іноземної валюти, підтримки ста біль ного курсу національної валюти, а також максимально ефективного функціонування національного кредитного мультиплікатора пред став вляється доцільним регулювання міжнародних валютних операцій Національним банком України шляхом підтримки нормативу від критої валютної позиції, що в кілька разів перевищує (2–3 рази) нор матив резервування. Така політика НБУ буде стимулювати бан ківську систему перерозподіляти ресурси клієнтів і свої власні кошти в на ціональні кредитні технології.
Створення і збільшення довжини валютної позиції свідчить про неефективність мультиплікаційного ефекту в регіоні, точніше, про його менш ефективне функціонування в порівнянні з процесами у світовій економіці. У масштабі світових господарських відносин, гло балізації міжнародного поділу праці та на рівні світових фінансових ринків під регіоном доцільно розуміти територію вільного обігу конк ретної національної грошової одиниці, обумовлену сукупністю право вих і економічних умов. Україна при цьому виступає як єдиний ре гіон, що чітко збігається з географічними кордонами держави. Проте валютна позиція впливає на функціонування банківського капіталу в регіонах, що є частинами цього географічного простору.
Розміщуючи власні активи на кореспондентських рахунках в іно земних банках, українська банківська система не бере участь у муль типлікаційних процесах, що відбуваються у світовій економіці, через наступні причини:
Говорити про участь у міжнародних мультиплікаційних процесах можна лише в тому випадку, якщо українська банківська система матиме таку кількість регіональних представництв за межами Ук раїни, яка дозволить формувати ресурси в обсязі, здатному істотно вплинути на ресурсну базу національної банківської системи, або у випадку, коли національна валюта України стане засобом міжна родних розрахунків і іноземні банки будуть об'єктивно зацікавлені в постійних перехідних гривневих залишках на поточних кореспондент ських рахунках в українських банках для здійснення міжнародних платежів своїх клієнтів. Об'єктивні передумови для створення таких економічних умов у даний момент відсутні. Українська банківська система виступає об'єктом, завдяки якому інші держави, міжна ціо нальні та транснаціональні компанії і фінансові організації багато разово примножуть і перерозподіляють свої активи за рахунок участі в безкоштовних фінансових ресурсах у вигляді перехідних валютних залишків на кореспондентських рахунках в іноземних банках україн ської банківської системи і її регіональних клієнтів, які здійснюють зовнішньоекономічну діяльність. Українські вчені-економісти, банкі ри і політики, так само як вчені та практики інших держав, що не відносяться до країн з вільно конвертованою валютою, не мають реальної можливості підрахувати економічний і мультиплікаційний ефект від використання національних валютних цінностей на рахун ках за межами країни, через комерційну, політичну, соціальну і навіть міжнародну таємницю. Але очевидний той факт, що даний ефект у десятки, сотні, а може і більшу кількість разів, перевищує економіч ний ефект від національного кредитного мультиплікатора. Це відбу вається внаслідок того, що:
Банківська система України являє собою канал, через який частина ВВП України через неефективність функціонування технологій ство рення і примноження капіталу банківською системою України пере розподіляється в банківські системи країн з більш ефективною фінан совою інфраструктурою, виступаючи фундаментом для ство рення до даткового прибутку (надприбутку) у розвинутих країнах і їхніх бан ківських системах. Знову створений капітал з економічно розви нутих країн надходить через інвестиційні компанії або у вигляді державних позик у країну походження фінансових ресурсів, що ле жать в основі створення цього надприбутку, але вже на принципах платності, тобто з урахуванням виплати відсотків по кредитах і державних позиках або інших привілеїв і конкурентних переваг для себе. Підтвердженням тому служить динаміка міжнародної валютної позиції України, обся гів українського експорту, іноземних інвестицій і валового національ ного продукту. Динаміку основних макроеко но мічних показників України показано на рис. 3.3.
Динаміку міжнародної валютної позиції України й обсягу прямих інвестицій в економіку України показано на рис. 3.4.
Рис. 3.3. Основні макроекономічні показники розвитку
України в 1996–2004 рр. [96, с. 32–34]
Рис. 3.4. Прямі іноземні інвестиції і міжнародна позиція України
(на початок 2001–2005 рр.) [409; 410]
Зворотний взаємозв'язок динаміки прямих іноземних інвестицій
і чистої міжнародної валютної позиції України легко пояснити.
В умовах значної девальвації національної валюти, особливо в
1998–1999 рр. (80,5 % і 52,21 % відповідно), через значні темпи інфляції і політику «валютного коридору», що проводилась НБУ, вартість іноземних інвестицій у національній валюті зросла, тобто знизився розмір коштів в іноземній валюті, необхідних для реалізації інвес торами-нерезидентами тих чи інших проектів в Україні. При род но, що це викликало зростання іноземного інвестування в Україну. Однак девальвація мала і негативні наслідки.
По-перше, у результаті зростання експортних можливостей країни відбулося нагромадження валютних коштів на рахунках вітчизняних банків, відкритих в іноземних банках країн-імпортерів. По-друге, девальвація призвела до «втечі» від національної валюти, коли комер ційні банки прагнули збільшити свої активи в іноземній валюті, а оскільки можливостей для розміщення даних коштів у національній економіці було небагато, чому «сприяли» високі відсоткові ставки, то комерційні банки переводили ці кошти на свої коррахунки в іно зем них банках.
На думку багатьох учених, девальвація завжди призводить до де зінтермедіації економіки через механізм нагромадження чистих іно земних активів комерційними банками, коли ресурси, залучені усередині країни, спрямовуються не на кредитування нефінансового сектора, а перетворюються у вимоги до нерезидентів і працюють на економіку інших країн.
Аналіз наведених даних свідчить про те, що ріст ВВП України й обсягів її експорту спостерігається пропорційно росту обсягів прямих іноземних інвестицій, що спричиняють погіршення чистої міжна родної позиції України. Логічним представляється питання про іс ну вання зворотної залежності: чи не відбувається ріст ВВП і експорту України внаслідок збільшення обсягів прямих іноземних інвестицій? Відповідь очевидна: при наявності такої залежності обов'яз ковим наслідком її існування було б поліпшення, а не погіршення між народної валютної позиції України. Адже країні не потрібні інвестиції заради інвестицій. Основна задача залучення іноземних інвестицій – збільшення обсягів ВВП для поліпшення макроекономічних показ ників розвитку економіки і підвищення життєвого рівня населення. Сутність прямого іноземного інвестування полягає в перерозподілі частини ВВП України за допомогою міжнародних банківських і фі нансових технологій у платні прямі інвестиції на вигідних для ін весторів умовах з наступним перерозподілом прибутку інвесторів за межі країни інвестування. Для здійснення таких інвестицій капітал економічно розвинутих країн спрямований не всередину українського економічного простору, а на підтримку міжнародних банківських сис тем і їхньої інфраструктури. Тому безпосередньо у вигляді інвес тиційних ресурсів виступає економічний ефект від використання час тини українського капіталу. Яскравим прикладом привілеїв інозем но му капіталу є механізм резервування коштів для покриття кредит ного ризику при здійсненні банком кредитних операцій, при якому комер ційні банки з 100 %-м іноземним капіталом цілком звільнені від ре зер вування ресурсів при видачі кредитів і перерахуванні коштів у банки – метрополії, якщо останні мають кредитний рейтинг не нижче, ніж «інвестиційний клас». Це дозволяє використовувати їх для пере роз поділу капіталу в міжнародні банківські системи і ставить їх у нерівні конкурентні умови в порівнянні з українськими комерційними банками.
Відомий фінансист Дж. Сорос досить скептично відноситься до допуску іноземних банків на вітчизняні ринки. На його думку, вони, швидше за все, зніматимуть «вершки» з оптового ринку, де мають конкурентні переваги, а менш прибутковий роздрібний бізнес буде обслуговуватися недостатньо. Саме таку ситуацію ми і можемо спос те рігати в Україні, зокрема, на прикладі роботи ряду банків з іно земним капіталом. Крім того, для приймаючої країни вкрай ри зи ковано дозволяти використовувати короткострокові надходження капіталу для довгострокових цілей, як зробила, наприклад, Малайзія, тому що іноземні банки можуть виявитися менш постійними, ніж вітчизняні, і піти з ринку у випадку зміни макроекономічної ситуації в країні в негативному напрямку.
Динаміку кількості банків з іноземним капіталом у національній банківській системі України наочно представлено на рис. 3.5.
Рис. 3.5. Кількість банків національної банківської системи
України в 1991–2004 рр. [96, с. 133–134]
Як видно з рис. 3.5, спостерігається різке збільшення кількості бан ків з іноземним капіталом у 2001–2004 рр. після стрімкого збіль ше ння обсягів українського експорту в 1999–2000 рр. Різке збіль шен ня обся гів українського експорту призвело до значного збільшення перехід них знеособлених залишків на кореспондентських рахунках україн ських банків у міжнародних банківських системах. У результаті мульти плі ка ційного примноження цих ресурсів міжнародні банки створили додатковий капітал, частина якого спрямована у вигляді установчих внесків іноземних компаній у національну банківську систему Ук раї ни. Особливо важливим є той факт, що обсяг іноземних інвестицій у на ціо нальну банківську систему України відбувався на тлі істотного ско ро чення кількості вітчизняних комерційних банків і погіршення між на родної валютної позиції України. Тобто обсяг прямих іноземних ін вес тицій в економіку України, включаючи й інвестиції в націо наль ну банківську систему, залежить від обсягу залишків на рахунках ук ра їн ських банків, а не від реальних макро економічних показників і ре а ль ного положення справ у фінансовому секторі української еконо міки.
За допомогою описаних банківських механізмів функціонує фі нансовий механізм вилучення частини національного багатства (ка піталу, доданої вартості, ВВП, ресурсів і т. д.) економічно розви ну тими країнами в менш розвинутих. Схематично даний механізм пред ставлено у додатку Е. Джерело для формування додаткового до хо ду для банківської системи розвинутих країн є джерелом для додат кових доходів державного бюджету цих держав. Найчастіше зазначені доходи є основними або домінуючими джерелами фор мування дер жавного бюджету. Найбільш наочним прикладом, що ві дображає сфор мовану систему вилучення частини національного ба гатст ва за до помогою банківських технологій безкоштовного ви корис тання кош тів на кореспондентських рахунках міжнародних банків, служить Швей царія. У результаті описаних технологій міжна родні швей царські бан ки так перерозподіляють частину національного ба гатства пост радянських країн, таких як Росія й Україна, що скла даєть ся си туація, при якій ці країни, що володіють безмежно вели кими природ ними, трудовими, науковими, культурними, військовими й ін шими ре сур сами, мають істотно більш низький рівень доходів гро мадян. До помога з безробіття в одній із найбідніших, з погляду будь-яких ре сурсів, країні – Швейцарії – значно перевищує офіційну середню заробітну плату в Росії й Україні разом узяті. Це відбувається унаслі док функціонування банківських технологій перерозподілу капіталу.
У сформованих умовах, коли українська банківська система занад то бідна для створення мережі своїх філій у всьому світі, а націо наль на валюта не має реальної перспективи стати вільно конвертованим міжнародним платіжним інструментом, особливої актуальності набу ває питання про шляхи виходу зі становища, що сформувалося.
Змінити дане становище можна двома класичними методами: ре волюційним і еволюційним. Революційний метод, тобто метод «ві ді брати і поділити», показав свою повну історичну неспроможність, він є ненауковим і не буде розглядатися нами надалі. Еволюційний метод можна умовно підрозділити на дві основні його складові, тобто на метод мінімізації існуючих втрат капіталу і частини ВВП її регіонів національною банківською системою України і на метод переходу бан ківської системи України в принципово нову якість, де мінімальні втрати капіталу банками України будуть компенсовані фінансовими потоками безкоштовних або досить дешевих ресурсів з більш роз ви нутих міжнародних банківських систем. Причому перший метод є складовою частиною і підготовчим етапом для поступового пе реходу до другого.
Українські вчені розглядають роль банківського маркетингу в міжнародних відносинах з погляду функціонування механізмів за лучення іноземних інвестицій. Так колектив учених вважає, що «при вабливість регіону для зовнішнього капіталу залежить від багатьох факторів, у числі основних з яких варто виділити гарантії захисту інвестицій і можливість придбання землі у власність. Для цього доцільно створити в регіонах іпотечні банки» [248, с. 187]. Такий пог ляд має право на існування, хоч і є досить дискусійним. Разом із тим, перспективи України інтегруватися в європейський економічний прос тір серйозно не досліджувалися вітчизняними вченими.
Таблиця 3.2
Кількісні показники експорту-імпорту підприємств України
у 2003 р. (млн дол. США)
|
Країни |
Експорт |
Імпорт |
|
Усього |
23066,8 |
23020,1 |
|
у тому числі: |
||
|
країни СНД |
6044,4 |
11508,5 |
|
усі країни Європи |
9147,4 |
8165,6 |
|
країни Європейського союзу |
4559,3 |
5800,2 |
|
Америка (включаючи США) |
1219,2 |
1072,2 |
Шляхом інтеграції пішли й інші більш розвинуті держави, такі як Італія, Іспанія, Греція і т. д. Цей шлях обрали практично всі східно-європейські країни, що ввійшли до Європейського союзу в 2004 р. Описані банківські технології доводять, що прагнення України стати одним із регіонів Європейського союзу є не її політичними амбіціями, а за своєю сутністю єдиним виходом для її національної банківської системи. Виходячи з регіональних устремлінь України і її банківської системи, представляється доцільним здійснення заходів Національним банком, що, з одного боку, сприятимуть подальшому зміцненню єв ропейської валюти на світовому фінансовому ринку, а з іншого боку, створенню менш вигідних умов для її основного конкурента – долара США. Такими діями НБУ можуть стати:
При переході України до єдиної європейської валюти в комер цій них банків і їхніх клієнтів відпаде необхідність створювати довгу ва лютну позицію і переводити частину своїх активів у міжнародні пла тіжні засоби, тому що таким платіжним засобом буде їхня власна національна валюта.
Основні терміни і поняття
Конкурентноспроможність банківської системи, банківські філії, регіональне представництво банку, конкурентне середовище банку, банківська політика, оптимальна кількість банківських філій, необ хід на кількість філій, достатня кількість філій, монопольне становище бан ку, організаційна форма управління банківською системою, ва лютна позиція банку, вплив валютної позиції на банківський капітал і механізми, міжнародна банківська конкуренція, міжнародні меха нізми перерозподілу банківського капіталу, конкурентно спроможність бан ку на міжнародному рівні, вільноконвертуєма валюта, європейська валюта.
Запитання для самоконтролю
РОЗДІЛ 4. Маркетингова стратегія
комерційного банку
4.1. Регіональна стратегія розвитку банківських філій
Найважливішим аспектом як стратегії банківського маркетингу, так і практичної діяльності комерційних банків, є створення, регулювання діяльності та підтримка ефективної організаційно-функціональної струк тури банків, заснованої на принципі економічної достатності струк турних підрозділів банку в конкретному середовищі та їх опти маль ному розміщенні усередині нього. Визначивши необхідну кіль кість структурних підрозділів банку усередині регіонів, нескладно визна чити кількість таких підрозділів по країні. Але визначивши кіль кісні показники філіальної мережі по країні в цілому, неможливо змоде лювати їх розподіл між регіонами й усередині конкретного регіону. У цьому полягає найважливіша визначальна роль первинності та верхо венства регіональної організаційно-функціональної структури комер ційного банку над усією банківською системою. Банківський марке тинг як наука, що має практичне значення і застосування в реальному банківському секторі, не може обійти рішення такого стра тегічного питання для практикуючих банкірів. Питання про кіль кість і розмі щення філій банку стосується як фінансових, трудових та інших активів самого банку і його клієнтів, так і цілого комплексу еконо міч них питань усередині регіону.
Рішення цієї стратегічної задачі є одним із найактуальніших у розвитку маркетингової стратегії банку, що представляє інтерес не тільки для банківської системи, але і для інших комерційних підпри ємств, що засновують свою діяльність на створенні регіональних пред ставництв. Разом із тим, регіональні структури функціонування банківської системи відіграють провідну роль у регіональних еко но мічних відносинах у силу специфіки банківських технологій ство рення, примноження і розподілу капіталу, а також великої соціальної функції, виконуваної комерційними банками.
Визначаючи кордони регіону, В.К. Симоненко стверджує, що «ре гіо ном або великим економічним районом слід вважати господарську територію, що виділяється усередині країни своїм економіко-геогра фічним положенням, природними і трудовими ресурсами, спе ціалі-
за цією і структурою господарства, спільністю екологічних, де могра фічних і т. д. проблем, своєю роллю в міжнародному поділі праці» [319, с. 27].
Під регіональним представництвом або філією комерційного банку варто розуміти ті його структурні підрозділи, що надають поряд з іншими банківськими продуктами розрахунково-касове обслу го дуван ня поточних рахунків клієнтів поза залежністю від способу надання такого обслуговування (фактична явка клієнта в банк, шляхом дис танційного доступу до рахунку клієнта за системою «клієнт-банк» або іншим способом) і виступають усередині конкретної банківської сис теми самостійним постачальником безкоштовних знеособлених пере хід них залишків на поточних рахунках клієнтів. До таких під розділів можна віднести балансові філії, ТВБВ (територіально відо крем лені безбалансові відділення), регіональні й обласні управління, ОПЕРВ і т. д. До них не відносяться віддалені робочі місця, приписні каси, консультаційні пункти, пункти обміну валюти і т. д. Не є терито ріаль ними структурними підрозділами головні офіси великих банківських систем, що виконують функції управління регіональними представ ницт вами цих систем.
Основними параметрами й економічними показниками, які необ хідно брати до уваги при розрахунку кількості структурних підроз ділів комерційного банку, виступають:
Сутність кількісного значення регіональних представництв банку полягає в тому, що основою банківської технології одержання при бутку є можливість банківської системи багаторазово збільшувати свої безкоштовні ресурси за допомогою кредитного мультиплікатора. У роботі загальнонаціонального мультиплікатора беруть участь всі структурні підрозділи комерційних банків, що належним чином заре єстровані в НБУ, мають свій шестизначний номер, іменований кодом МФО (код участі регіонального представництва комерційного банку в системі міжфіліального обігу). Для функціонування мультиплікацій ного механізму поряд з нормою резервування принципове значення має кількість структурних підрозділів банку, що беруть участь у між філіальному обігу кредитних ресурсів. Винятково від цих двох фак торів залежить оборотність капіталу усередині національної бан ків ської системи. Кількість філій конкретного комерційного банку по казує ступінь його участі в мультиплікаційних технологіях націо наль ної банківської системи. Цілком зрозуміло, що банк, який не має фі лій, не може використовувати перевагу мультиплікаційного ефекту національної банківської системи. Перехідні залишки на поточних рахунках його клієнтів служать для нього безкоштовними кредитними ресурсами лише в обсязі їхньої фактичної наявності, але не в обсязі, помноженому на величину, зворотну нормі резервування. Тому дешеві ресурси комерційного банку, що не має філій, служать джерелом для їхнього мультиплікаційного збільшення іншими комерційними бан ками, що мають філіальну мережу, тобто мають можливість викорис товувати мультиплікаційний ефект для формування власних кредит них ресурсів. Очевидно, що банківські системи з різною кількістю філій у різному ступені використовують можливості національного муль типлікатора, причому, чим більшу кількість регіональних пред став ництв і філій має банк, тим у більшому ступені він може викорис товувати мультиплікаційний ефект усієї банківської системи. З пог ля ду функціонування банківських технологій збереження капіталу мож на визначити, яка кількість філій необхідна для участі конкрет ного комерційного банку в мультиплікаційних технологіях національної банківської системи. Ця кількість буде мінімально необхідною або дос татньою для створення умов ефективного використання широкого спектра банківських продуктів, заснованих на специфічних умовах і перевагах банківських технологій над іншими технологіями створення і збільшення капіталу в реальному секторі економіки.
Питання планування й оцінки діяльності банківських структурних підрозділів у науково-прикладному аспекті досліджувалися україн ськими вченими-практиками [118; 159], однак перевага в даних дос ліджен нях віддається плановим показникам функціонування банків, таким як обсяг кредитного портфелю, залишки коштів на рахунках юридичних осіб і т. п. Проблема розміщення регіональних представ ництв і оптимізації їхньої кількості не розглядається як напрямок підвищення ефективності банківської діяльності та новий якісний під хід до її організації в регіонах.
Достатню кількість банківських філій легко визначити за фор мулою:
, (4.1)
де ДКП – достатня кількість філій окремої банківської системи;
КПС – загальна кількість філій національної банківської системи;
КБ – загальна кількість зареєстрованих банків.
Використовуючи формулу (4.1), здійснимо розрахунок достатньої кількості філій банку за станом на 01.04.2003 р.
Загальна кількість філій національної системи складає 1405 шт.
Кількість комерційних банків – 157 шт.
Достатня кількість філій комерційного банку складає:
шт.
Іншими словами, для ефективного функціонування банківських тех нологій окремого комерційного банку в національній банківській системі України станом на 01.04.2003 р. йому необхідна наявність як мінімум дев'яти філій по країні.
З погляду ефективності функціонування мережі філій і регіональ них представництв комерційних банків важливо розуміти, що недо стат ній розвиток філіальної мережі призведе до їх функціонування на рівні, що забезпечує прибутковість нижче вартості банківського ка піталу за конкретний проміжок часу, тобто нижче величини облікової ставки НБУ.
Це призведе до зменшення (втрати) частини капіталу конкретного комерційного банку навіть при формальній його беззбитковості. Для визначення оптимальної (мінімально необхідної) кількості регіональ них представництв банку необхідно чітко представляти частку економічних показників регіону, що впливають на ринок банківських продуктів, у загальній економічній картині національної економіки.
Стратегія розвитку регіональних банківських систем значною мі рою залежить від соціально-економічного розвитку регіонів, чисель нос ті населення, розвитку ринкової і транспортної інфраструктури, мережі зв'язку.
Доцільним є використання наступного алгоритму дій:
Для визначення інтегрального показника питомої ваги регіону в показниках рівня економічного розвитку країни доцільним є засто су вання методики, заснованої на експертних оцінках. Ця методика ґрунтується на системі матричних показників. З метою визначення питомої ваги регіону будуємо матрицю значень (Xij ) показників по регіонах розміру n x m, де n – кількість відібраних нами для аналізу показників, m – кількість регіонів, економічний потенціал яких ми прагнемо оцінити (i=(1,n), j=(1,m)).
У даній методиці для аналізу варто вибирати кількісні показники, сума яких буде мати як економічний, так і логічний зміст, наприклад, валовий обсяг виробництва або обсяг інвестицій, спрямованих у той чи інший регіон. Якісні показники, такі як, наприклад, рівень заро біт ної плати в різних регіонах, не підлягають додаванню, тому що втра чають свій економічний зміст. Тому варто використовувати не самі якісні показники, а коефіцієнти з метою коректування кількісних показників. Описану матрицю зображено на рис. 4.1.
Рис. 4.1. Матриця значень питомої ваги регіону в
макроекономічних показниках країни
Так, для середньомісячної заробітної плати в регіоні або серед ньо душових грошових доходів населення регіону, що є одними з най важ ливіших показників, які характеризують відносну платоспроможність населення регіону і багато в чому визначають місткість регіонального ринку банківських послуг, даний коефіцієнт можна визначити за фор мулою (4.2):
, (4.2)
де Kj – коригувальний коефіцієнт;
Wj – середньомісячна зарплата (середньодушові грошові доходи) у j-му регіоні;
– середньомісячна зарплата (середньодушові грошові доходи) у цілому за країною.
Далі цей коефіцієнт множимо на питому вагу населення регіону по рівняно з населенням країни й одержуємо показник відносної плато спроможності населення регіону. Кожний коефіцієнт, що характери зує частку регіону в основних економічних показниках, може бути розбитий на субкоефіцієнти, що уточнюють або коректують їх. Так, частка населення регіону може бути скоректована з урахуванням част ки працездатного населення, частка обсягу експорту може бути ско ректована з урахуванням кількості експортерів або обсягу експорту, що приходиться на одного експортера. Частку обсягу ВВП регіону мож на розглядати в галузевому розрізі і т.д.
Приймаючи до уваги вищевикладене, знаходимо сумарне значення кожного показника по країні в цілому за формулою (4.3):
(4.3)
Після цього згідно з формулами (4.4) і (4.5) знаходимо питому вагу (zij ) кожного регіону за кожним показником у сукупному підсумку, тобто:
; (4.4)
. (4.5)
Наступним етапом є визначення рейтингу регіонів на основі пи томої ваги кожного регіону й експертної оцінки вагомості обраних показників аналізу (ki ). Оскільки доцільним для більш точної оцінки є опитування думки декількох експертів (у нашому випадку обрано
10 експертів), то знаходиться середнє значення вагомості факторів (показників) на основі простої середньоарифметичної (див. табл. 4.1).
Таблиця 4.1
Експертна оцінка вагомості показників економічного
розвитку регіону (у частках)
|
Номер експерта |
Площа території |
Платоспроможність населення |
Інвестиції в основний капітал |
Валова додана вартість регіону |
Прямі іноземні інвестиції в регіон |
Обсяг експорту регіону |
Рівень завантаженості СЕП у регіоні |
Кількість зареєстрованих підприємств |
|
1 |
0,05 |
0,2 |
0,1 |
0,25 |
0,1 |
0,15 |
0,05 |
0,1 |
|
2 |
0,05 |
0,15 |
0,05 |
0,2 |
0,05 |
0,3 |
0,05 |
0,15 |
|
3 |
0,1 |
0,25 |
0,05 |
0,2 |
0,05 |
0,1 |
0,1 |
0,15 |
|
4 |
0,1 |
0,1 |
0,1 |
0,25 |
0,1 |
0,2 |
0,05 |
0,1 |
|
5 |
0,05 |
0,2 |
0,15 |
0,3 |
0,05 |
0,15 |
0 |
0,1 |
|
6 |
0,1 |
0,15 |
0,1 |
0,25 |
0,15 |
0,1 |
0,05 |
0,1 |
|
7 |
0,1 |
0,1 |
0,1 |
0,3 |
0,1 |
0,2 |
0,05 |
0,05 |
|
8 |
0,05 |
0,2 |
0,05 |
0,25 |
0,05 |
0,2 |
0,05 |
0,15 |
|
9 |
0,05 |
0,25 |
0,1 |
0,25 |
0,05 |
0,1 |
0,05 |
0,15 |
|
10 |
0,1 |
0,15 |
0,05 |
0,3 |
0,05 |
0,15 |
0,1 |
0,1 |
|
Середнє значення |
0,075 |
0,175 |
0,085 |
0,255 |
0,075 |
0,165 |
0,055 |
0,115 |
Знаходячи суму добутків питомих ваг показників і експертної оцінки їхньої значимості за формулою (4.6), ми одержуємо значення інтегрального показника ступеня економічного розвитку кожного ре гіону, що знаходиться в межах від 0 до 1:
; (4.6)
. (4.7)
Таким чином, визначаємо за формулою (4.8) оптимальну кількість структурних підрозділів банківської системи в окремому регіоні:
, (4.8)
де КПО – оптимальна кількість структурних підрозділів (представництв) національної банківської системи в регіоні;
КПС – загальна кількість регіональних представництв національної банківської системи;
Rj – питома вага регіону в сукупності показників економічного розвитку країни.
Наведемо приклад розрахунку оптимальної кількості регіональних банківських підрозділів усіх комерційних банків у Донецькій області (станом на початок 2003 р.). Дані відображено в табл. 4.2 [410].
Підставивши цифрові значення у формулу (4.8), одержимо кіль кість регіональних підрозділів національної банківської системи Ук раї ни в Донецькій області. Їх кількість складає 165 шт. За станом на 01.04.2003 р. у Донецькій області нараховувалося 125 філій комер цій них банків, що свідчить про істотний недолік регіональних підрозділів комерційних банків у Донецькій області в кількості 40 шт., що складає 32 % від загальної кількості діючих регіональних банківських структур.
Таблиця 4.2
Частка регіону в показниках економічного
потенціалу країни
|
Показники |
Питома вага, % |
|
Площа території |
4,39 |
|
Платоспроможність населення |
11,69 |
|
Інвестиції в основний капітал |
11,08 |
|
Валова додана вартість |
12,47 |
|
Прямі іноземні інвестиції |
7,30 |
|
Обсяг експорту |
19,70 |
|
Рівень завантаженості СЕП |
9,40 |
|
Кількість зареєстрованих підприємств |
7,95 |
|
Інтегральний показник (Rj) |
11,73 |
Для вирішення задачі оптимального розміщення наявних філій конкретного комерційного банку по території країни, визначимо, яку кількість філій необхідно розмістити в конкретному регіоні. Для цього визначимо регіональний коефіцієнт кількості філій конкретного ко мерційного банку в досліджуваному регіоні. З цією метою скорис тає мося формулою (4.9):
(4.9)
де ККП – регіональний коефіцієнт кількості представництв банківської системи;
КПО – оптимальна кількість структурних підрозділів (представництв) національної банківської системи в регіоні;
КБ – загальна кількість зареєстрованих банків.
Підставивши значення, одержимо для Донецької області:
.
Розрахунок оптимальної кількості філій банківської системи в ре гіоні можливий винятково для тих комерційних банків, загальна кіль кість регіональних структурних підрозділів яких не менше достат нього рівня таких підрозділів у масштабі країни. Регіональний кое фіцієнт показує, що банківській системі, яка має достатню кіль кість філій у національній банківській системі (при даних її параметрах, що дорівнює 9 філіям) представляється доцільним 1,05 з них розмістити на території Донецької області. Цілком зрозуміло, що практичне роз міщення 1,05 філій не представляється можливим. Для розумного розміщення філій на практиці доцільно здійснити розра хунок регіо нального коефіцієнта для всіх областей України. Області, які межують з Донецькою і мають регіональний коефіцієнт, що до повнює його значення до цілої величини, менеджмент банку пови нен умовно об'єд нати в один регіон з погляду ефективності просу вання банківських продуктів даної банківської системи. Після сегментації всієї країни на регіони, адекватні кількості філій даної банківської системи, необ хідно вирішити задачу оптимального розміщення філій банку усере дині сегментованих регіонів.
Зробивши аналогічні розрахунки за всіма областями, визначимо оптимальну кількість регіональних структурних підрозділів банків ської системи України в кожній області та регіональні коефіцієнти кількості банківських філій для будь-якого комерційного банку Ук раїни і зведемо отримані показники в табл. 4.3.
.
Таким чином, на середньостатистичну область України прихо дить ся 56 регіональних представництв комерційних банків.
Таблиця 4.3
Оптимальний розподіл регіональних банківських
підрозділів по регіонах України
|
Назва регіону (області) |
Кількість діючих філій у регіоні на 1.04.03р., шт. |
Оптимальна кількість підрозділів національної банківської системи в регіонах, шт. |
Регіональний коефіцієнт кількості філій національної банківської системи |
Недолік (+), надлишок (–) філій у регіоні, шт. |
Автономна Республіка Крим |
79 |
49 |
0,31 |
–30 |
Вінницька |
32 |
30 |
0,19 |
–2 |
Волинська |
24 |
23 |
0,14 |
–1 |
|
Дніпропетровська |
96 |
141 |
0,90 |
45 |
|
Донецька |
125 |
165 |
1,05 |
40 |
|
Житомирська |
38 |
24 |
0,15 |
–14 |
|
Закарпатська |
39 |
22 |
0,14 |
–17 |
|
Запорізька |
52 |
72 |
0,46 |
20 |
|
Івано-Франківська |
38 |
28 |
0,18 |
–10 |
|
Київська |
166 |
304 |
1,94 |
138 |
|
Кіровоградська |
37 |
21 |
0,14 |
–16 |
|
Луганська |
66 |
63 |
0,40 |
–3 |
|
Львівська |
73 |
52 |
0,33 |
–21 |
|
Миколаївська |
53 |
38 |
0,24 |
–15 |
|
Одеська |
64 |
73 |
0,46 |
9 |
|
Полтавська |
56 |
52 |
0,33 |
–4 |
|
Рівненська |
24 |
22 |
0,14 |
–2 |
|
Сумська |
44 |
30 |
0,19 |
–14 |
|
Тернопільська |
29 |
16 |
0,10 |
–13 |
|
Харківська |
75 |
66 |
0,42 |
–9 |
|
Херсонська |
49 |
28 |
0,18 |
–19 |
|
Хмельницька |
40 |
23 |
0,15 |
–17 |
|
Черкаська |
47 |
25 |
0,16 |
–22 |
|
Чернівецька |
21 |
12 |
0,08 |
–9 |
|
Чернігівська |
38 |
25 |
0,16 |
–13 |
|
Усього: |
1405 |
1405 |
8,95 |
0 |
Області, у яких оптимальна кількість філій національної бан ків ської системи повинна перевищувати середньостатистичні показники по Україні можна назвати ресурсонадлишковими. Області з меншою кількістю філій – ресурсонедостатніми.
До ресурсонадлишкових відносяться наступні сім областей Украї ни: Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Київська, Луган ська, Одеська, Харківська. На їхню частку приходиться 812 філій національної банківської системи при оптимальному їхньому розподілі, що складає 57,79 % від усієї кількості регіональних представництв.
Ресурсонедостатні області України можна умовно розділити на привабливі (понад 35 філій), тобто ті, що мають перспективу розви тися в самодостатні регіони, і критичні (менше 35 філій), тобто ті, що такої перспективи не мають. До привабливих відносяться чотири ре гіони: АРК, Львівська, Миколаївська, Полтавська області. На їхню частку при оптимальному розподілі припадає 191 регіональне пред ставництво. Співвідношення ресурсонадлишкових, перспектив них і кри тичних областей схематично зображено на рис. 4.2.
Рис. 4.2. Співвідношення регіонів (областей) України за ресурсною базою їх банківської системи
При оптимальному розміщенні на ресурсонадлишкові та перспек тивні області, що складають 44 % кількості всіх областей, припадає 71,4 % регіональних представництв українських банків. Це обумовлює об'єктивні передумови для нерівномірного розподілу банківського ка піталу усередині країни. Цей фактор впливає на формування вар тості інших капіталів, таких як акції на регіональних фондових ринках, нерухомість, державні позики і гарантії місцевих органів вла ди та му ніципальних підприємств, а також всі інші форми капіталу, що форму ються під впливом регіональних факторів.
Регіональні коефіцієнти, що характеризують кількісні показники філіальної мережі комерційних банків, можуть застосовуватися для коректування інших величин і значень як регіонального ринку ка пі талів, так і пропорцій його міжрегіонального обміну.
При вирішенні задачі сегментації українського економічного прос тору на регіони просування банківських продуктів окремого ко мерцій ного банку найважливішим фактором є як кількість філій банку, так і адміністративний устрій України. Беручи до уваги те, що Україна скла дається з 25 адміністративних одиниць (областей/республік), а дос татня кількість регіональних представництв банку дорівнює 9, не складно зробити висновок про те, що менеджмент банківських систем, що мають від 9 до 25 філій, буде йти за шляхом умовного укрупнення адміністративного розподілу України при визначенні місця розташу вання своїх структурних підрозділів. Банківські системи, що мають у своєму складі десятки регіональних структурних підрозділів, зіштов ху ються з задачею оптимального їхнього розміщення усередині об ласті як одиниці адміністративного устрою. Загальним для обох груп банківських систем є те, що адміністративний устрій країни є від прав ним пунктом економічних розрахунків регіонального розмі щен ня своїх підрозділів. Це пов'язано з наступними об'єктив ними обставинами:
У силу об'єктивного розвитку національної банківської системи за шляхом збільшення мережі філій комерційних банків, їхнього укруп нення, що буде розглянуто далі, кількості банківських систем, які мають філіальну мережу в меншій кількості, ніж кількість областей України, і збільшення банків з числом філій, що істотно перевищує число областей України, роль цих адміністративних одиниць як об'єк тів аналізу і розгляду регіональної економічної діяльності комер ційних банків буде зростати.
Визначити оптимальну кількість філій конкретного банку в дос лі джуваному регіоні можна за формулою (4.10):
, (4.10)
де КПБ – кількість представництв окремого банку в регіоні;
ККП – регіональний коефіцієнт кількості представництв банківської системи;
ФКП – фактична кількість представництв окремої банківської системи;
ДКП – достатня кількість регіональних представництв банківської системи.
Здійснимо розрахунок оптимальної кількості структурних під розді лів Акціонерного поштово-пенсійного банку «Аваль» у Донецькій об ласті, якщо відомо, що загальна кількість філій банку складає 66 шт. Підставивши цифрові значення у відповідну формулу, одержимо:
(8 шт.).
Зробимо розрахунок оптимальної кількості структурних підрозді лів ВАТ «Ощадбанк» у Донецькій області, якщо відомо, що загальна кількість філій банку складає 460 шт.:
(54 шт.).
Проведені розрахунки показують, що для ефективного функціону вання Акціонерного поштово-пенсійного банку «Аваль» він повинен мати на території Донецької області вісім регіональних представництв або філій. Для ефективної роботи ВАТ «Ощадбанк» на території До нецької області йому необхідна наявність 54 філії. Вказана кількість філій забезпечить даним банківським системам, за інших рівних умов, функціонування кредитного мультиплікатора в обсязі, оптимальному для збереження і примноження банківського капіталу, тобто в обсязі його збільшення на рівні вище облікової ставки Національного банку, використовуючи при цьому стандартний набір банківських продуктів і методів залучення клієнтів. Для створення об'єктивних передумов подальшого росту прибутковості капіталу і створення додаткового ка піталу необхідне розширення філіальної мережі комерційного банку. Очевидним є той факт, що прибутковість комерційного банку може перевищувати розмір облікової ставки НБУ і при меншій кількості філій, і навпаки, прибутковість може бути менше облікової ставки і при більшій їхній кількості.
Так, в 2004 р. серед системних найбільших банків-членів Асоціа ції українських банків тільки 3 мали прибутковість (рентабельність) ка піталу вище облікової ставки НБУ: «Надра» – 30,453 %, «Приват банк» – 17,775 %, «Укрексімбанк» – 24,499 %, «Укрсоцбанк» – 12,32 %. Нижче облікової ставки НБУ мали прибутковість наступні банки, що мають одну з найбільших в Україні філіальних мереж: «Райффай зен банк» –7,292 %, «Укрсиббанк» – 6,58 %, «Брокбізнесбанк» – 4,814 %, «Укрпромбанк» – 2,161 %, АППБ «Аваль» – 1,87 %, Ощадбанк – 0,464 %.
Показники рентабельності капіталу (ROE) й активів (ROA) оди надцяти банків-юридичних осіб Донецького регіону в 2004 р. пред став лено в табл. 4.4 [413].
Таблиця 4.4
|
Банківські установи регіону |
Загальні активи, млн грн |
Капітал (балансовий), млн грн |
Чистий прибуток, млн грн |
ROE, % |
ROA, % |
|
Перший Український Міжнародний банк |
1976,37 |
399,61 |
34,90 |
8,73 |
1,77 |
|
Донгорбанк |
1475,75 |
224,74 |
47,39 |
21,09 |
3,21 |
|
Банк «Капітал» |
234,12 |
34,91 |
2,56 |
7,33 |
1,09 |
|
Укрбізнесбанк |
230,13 |
51,53 |
0,76 |
1,47 |
0,33 |
|
Донкредитінвест |
180,27 |
99,24 |
1,19 |
1,20 |
0,66 |
|
ІКАР-банк |
177,97 |
47,41 |
2,43 |
5,13 |
1,37 |
|
Промекономбанк |
173,86 |
35,38 |
1,23 |
3,48 |
0,71 |
|
Південкомбанк |
151,18 |
54,33 |
7,32 |
13,47 |
4,84 |
|
«Український фінансовий світ» |
97,99 |
38,71 |
0,44 |
1,14 |
0,45 |
|
Банк «Фамільний» |
66,65 |
34,40 |
1,36 |
3,95 |
2,04 |
|
Банк «Перспектива» |
49,01 |
35,47 |
2,79 |
7,87 |
5,69 |
|
Усього за 11 банками: |
4813,3 |
1055,73 |
102,37 |
9,70 |
2,13 |
|
Усього по Україні: |
141497,00 |
18421,00 |
1263,00 |
8,43 |
1,07 |
Як видно зі статистичних даних, високу рентабельність капіталу мали «Донгорбанк» – 21,09 %, «Південкомбанк» – 13,47 % «Перший Ук раїнський міжнародний банк» – 8,73 % і банк «Перспектива» – 7,87 %, а найбільшу рентабельність активів – банк «Перспектива» (5,69 %), «Південкомбанк» (4,84%) і «Донгорбанк» (3,21 %). Ці показ ники перевищують середні по Україні – 8,43 % і 1,07 % відповідно. Іншим банкам Донецького регіону властива рентабельність капіталу на рівні нижче облікової ставки НБУ, що свідчить про неефективність функціонування технологій створення, примноження і збереження ка піталу в цих банках. У цілому ж за 11 банками регіону і банківською системою України рентабельність капіталу була вище рівня облікової ставки НБУ (9,70 % і 8,43 % відповідно в порівнянні з 7,5 %).
Як показує аналіз, українські банки практично не в змозі ско рис та тися вигодами, що приносить ефект масштабу. Більш високий рівень прибутковості операцій досягається переважно за рахунок більш ви со ких витрат. Тому, усупереч очікуванням, рентабельність систем них бан ків не перевищує значно рентабельність банків, що не мають нас тільки значних фінансових ресурсів і настільки розвинуту філіальну мережу (додатки А, В).
Така сітуація є наслідком ефективності (або, навпаки, низької ефек тив ності) дій банківського менеджменту. Мова йде про вплив суб'єк тивного фактора, роль якого не можна недооцінювати (сюди можна віднести зловживання і помилки менеджменту, розумні та нестан дартні рішення, кваліфікацію персоналу, а також елементарне везіння і збіг обставин).
4.2. Стратегія зниження кредитного ризику шляхом забезпечення зворотності банківських
кредитних ресурсів
Банківський маркетинг представляє собою процес, який охоплює розробку та реалізацію стратегії відповідності діяльності банку адек ватним ринковим процесам. Його сутність являє собою використання найбільш вигідних ринків банківських продуктів з урахуванням реаль них потреб клієнтури. Банківська система передбачає розвиток еконо мічних методів управління сукупним грошовим обігом держави, а також методів маневрування інвестиційними ресурсами.
При оцінці інвестиційного проекту платоспроможність підприєм ства-реципієнта, тобто виконувача проекту, відіграє важливу роль. Це пов'язано з тим, що наявність навіть найперспективнішого бізнес-пла ну щодо інвестування ресурсів не є запорукою його практичного здійснення. Оцінка платоспроможності переслідує мету:
Під платоспроможністю підприємства прийнято розуміти здат ність конкретного підприємства виконувати свої короткострокові зо бов'язання за рахунок високоліквідних активів.
Залежно від того, що розуміється під вісоколіквідними активами, існують різноманітні коефіцієнти, які характеризують платоспро мож ність підприємства. Основними з них є наступні:
1. Коефіцієнт абсолютної ліквідності (платоспроможності) визнача ється як співвідношення грошових коштів до короткостро кових зо бов'язань.
2. Проміжний коефіцієнт покриття платоспроможності визначаєть ся як співвідношення грошових коштів короткострокових фінансових вкладень і коштів у розрахунках до короткострокових зобов'язань.
3. Загальний коефіцієнт покриття платоспроможності визначається як співвідношення усіх обігових активів до короткострокових зо бо в'язань.
Донедавна було прийнято вважати, що підприємство платоспро мож не, якщо у нього коефіцієнт абсолютної ліквідності не нижчий 0,2; про міжний коефіцієнт покриття не нижчий 0,7; загальний коефіцієнт пок риття не нижчий 2. Такі коефіцієнти відповідають наступній струк турі обігових активів:
Аналіз показує, що така градація є умовною, а методики виз начення платоспроможності підприємства не відображають реальних процесів. Тому встановлення будь-яких нормативів для коефіцієнта платоспроможності в теперішніх умовах неможливе.
Це пов'язано з тим, що існуючі методики не враховують структури обігових активів. Не враховується також частка нереальної до стяг нення дебіторської заборгованості та частка реальної, але не сплаченої своєчасно. В структуру дебіторської заборгованості матеріальних обі гових коштів при визначенні загального коефіцієнта покриття (плато спроможності) не враховується ліквідність обігових коштів. Наприк лад, у випадку необхідності виконання короткострокових зобов'язань в обсязі, що перевищує проміжний коефіцієнт покриття, підприємству необхідно реалізувати частину матеріальних обігових коштів. У тако му випадку, наприклад, автозаправна станція, обіговими мате ріаль ними коштами якої є паливо, зробить це значно швидше, ніж маши нобудівний завод реалізує свої заготівки та напівфабрикати. У резуль таті, не дивлячись на те, що у цих двох підприємствах коефіцієнт платоспроможності однаковий, перше зможе виконати в термін свої короткострокові зобов'язання, а друге не зможе виконати існуючі.
Платоспроможність підприємства нескладно штучно створити «на папері», щоб увести в оману інвестора, наприклад, для отримання позики у більшому обсязі, ніж це необхідно підприємству. Все це, а також практика кредитування, основним критерієм якої була плато спроможність підприємства, показала, що платоспроможність під при ємства може дуже змінюватися час від часу, що, в свою чергу, може довести до банкрутства багатьох позичальників і погіршити стано вище комерційних банків.
Незважаючи на те, що платоспроможність не може виступати кри терієм при визначенні пріоритетів інвестування, коефіцієнти плато спроможності все-таки відігають суттєву роль як одна з найваж ли ві ших індивідуальних характеристик виконувача інвестиційного проекту. Наприклад, якщо підприємство є не-платоспроможним і не виконує короткострокових зобов'язань протягом двох місяців, то від повідно до Закону України «Про банкрутство» воно може бути проголошене банк рутом. Внаслідок цього можуть бути зупинені гос подарські опе ра ції підприємства, майно продане з аукціону, а саме підприємство лік відо ване. Банкрутство позичальника призведе до небажаних наслідків для інвестора, а сам інвестиційний проект скоріш за все не буде виконаний.
У резульаті багато банків у якості критерія забезпеченості повер нення інвестиційних ресурсів почали використовувати заставу майна та майнових прав.
Методи забезпечення банківських кредитів, які використовувалися раніше як страхування ризику неповернення позики, так і пору чи тельство або гарантія, є не що інше, як використання тих же методик визначення платоспроможності. Це відносилося не до самого пози ча ль ника, а до відповідної страхової компанії та відповідного гаранту або поручителя. А сам позичальник, отримавши позику банку та збіль шивши тим самим свою платоспроможність, може виступати гаран том і поручителем по позиці тому підприємству, яке виступало гарантом для нього. На аналогічних операціях можуть утворюватися різного роду фінансові піраміди з розміром прибутку набагато більшим, ніж дозволяють можливості реальної економіки. Законо мірним наслідком операцій є банкрутство комерційної структури та незодоволення зо бо в'язань перед своїми кредиторами. Економічна та соціальна пагуб ність такого використання інвестиційних ресурсів очевидна.
Окремо потрібно зупинитися на страхуванні ризику неповернення позики. Даний вид забезпечення інвестиційних ресурсів суперечить самій сутності страхової справи, в той час як у країнах з розвинутою ринковою економікою він взагалі не використовується. На думку вче них-економістів і практиків, використання страховки як форми забез печення інвестиційних ресурсів було обумовлене перехідним періо дом економіки країн колишнього СРСР.
Найбільш надійним, випробуваним століттями, способом забезпеч чення поверненості інвестиційних ресурсів є використання застави. Застава не тільки забезпечує повернення інвестицій, а й служить еко номічним стимулом для позичальника, робить його максимально заці кавленим в ефективності інвестицій і повному поверненні інвес тицій них ресурсів. Заставне майно, що є активом підприємства, одно часно ви конує і іншу дуже важливу функцію забезпечення виник нення зобо в'язань підприємства, спрямованних на ефективне його ви користання.
При оформленні під заставу майна або майнових прав необхідно дотримуватися наступних вимог:
На відділ банківського маркетингу при вивченні пропонуємого під заставу майна покладають наступні задачі:
Відомі три методи оцінки майна:
1. Метод аналогів.
2. Метод капіталізації (прибутковості).
3. Витратний метод.
Перший метод найбільш використовуваний при оцінці серійних, типових та аналогічних об'єктів. Наприклад, він використовується при оцінці транспортних засобів, товарів народного використання, си ровини та ін.
Другий метод характеризує прибутковість оцінюваного об'єкта у порівнянні з іншими, стійкими джерелами прибутків. Наприклад, крам ниця, розташована у вигідному районі міста, може приносити при буток більший, ніж така ж сама крамниця на окраїні або далеко від транс портних магістралей. Порівнюючи прибутковість магазину з при бутковістю від вкладення коштів у депозити банку, можна виз на чити його вартість.
Витратний метод менше всього використовується при визначенні заставної вартості об'єкта. Ним оцінюються нетипові, нестандартні об'єк ти, які неможливо оцінити першими двома способами, наприк лад, будинки індивідуальної забудови, основні фонди підприємства і т. д. У полі зору оцінювача знаходиться відтворювальна вартість таких об'єктів, за якою об'єкти можуть бути повністю відновлені на той час, коли відбувається оцінювання об'єкта.
Вибір методів оцінювання, як найбільш придатних для банку, та кож повинні вирішуватися службою банківського маркетингу.
Різноманітність видів майна та прав на майно призводить до не обхідності використання різноманітніх коефіцієнтів до їх реальної ринкової вартості для надання майну абсолютної ліквідності.
Таблиця 4.5
Таблиця активів і коефіцієнтів ліквідності
|
№ п/п |
Активи (за ступенем зменшення ліквідності) |
Коефіцієнт ліквідності (Кл) |
|
1 2 3 |
Грошові кошти в касі підприємства Кошти на поточному (розрахунковому) рахунку Депозитні вклади в комерційних банках |
1 (100 %) |
|
4 5 |
Кошти на валютних рахунках Дорогоцінні метали |
0,9 (90 %) |
|
6 7 |
Термінова дебіторська заборгованість, реальна до стягнення Неопротестовані векселі платоспроможних підприє мств та ін. |
0,8 (80 %) |
|
8 9 10 |
Товари в обігу та переробці, складські запаси готової продукції Майнові права на винаходи, «ноу-хау», Гудвілл і т. д. Ліквідні цінні папери, що котируються на біржі |
0,7 (70 %) |
|
11 12 |
Прострочена дебіторська заборгованість, реальна до стягнення Майнові права за договорами аренди, поручительства та ін. |
0,6 (60 %) |
|
13 |
Транспортні засоби |
} 0,5 (50 %) |
|
14 |
Високоліквідні основні кошти та обладнання |
} 0,4 (40 %) |
|
15 16 |
Незакінчене будівництво Низьколіквідні основні кошти (меблі, оргтехніка, торговельне обладнання і т. д.), що були у використанні |
0,3 (30 %) |
|
17 18 |
Низьколіквідні об'єкти нерухомості Земля на правах власності |
0,2 (20 %) |
|
19 |
Право довгострокової аренди земельних ділянок, низьколіквідної нерухомості і т. д. |
0,1 (10 %) |
Формула, що відображає взаємозв'язок розміру інвестуємих коштів з реальною ринковою вартістю заставного майна (4.11):
, (4.11)
де: – реальна ринкова вартість заставного майна;
– коефіцієнт ліквідності конкретного виду заставного майна;
– коефіцієнт витрат, які може нести інвестор при стягненні заставного майна та його подальшій реалізації;
І – розмір інвестуємих коштів;
ІП – плата за інвестиційні ресурси (сума виплачуваних процентів за увесь термін користування позикою).
Коефіцієнт витрат () враховує оплату нотаріусу за здійснення виконавчого надпису, державне мито, витрати із зберігання та реалі зації застави, витрати у вигляді збитків від відволікання обігових коштів банка та ін. Коефіцієнт витрат є орієнтовним івстановлюється службою маркетингу, виходячі із практики, що склалася. Він є єдиним для усіх видів заставного майна.
Коефіцієнт ліквідності () встановлюється маркетинговим від ді лом до кожного виду заставного майна. За ступенем ліквідності ак тиви підприємства можна представити у вигляді таблиці, у якій лік відність відображається по рівню її зменшення, тобто на початку по ка зані найбільш ліквідні активи, а потім менш ліквідні, причому кож ному відповідає визначений коефіцієнт ліквідності.
Наведемо приклад розрахунку вартості заставного майна, необхід ного для забезпечення суми запрошуваного кредиту.
Припустимо, що до банку звернулося підприємство з проханням виділити позику у розмірі 100 000 гривень на строк 5 місяців. Обгово ре на відсоткова ставка складає 40 % річних. Для забезпечення запро шуваної позики підприємство може заключити договір застави това рів, які знаходяться в обігу. Банком встановлено єдиний для усіх видів застави коефіцієнт витрат на звернення стягнення та подальшу реа лізацію застави у розмірі 1,15. Необхідно визначити сумарну вартість пропонуємих під заставу товарів в обізі, що вимагається. Вартість зас тави ():
грн.
Для того, щоб забезпечити інвестиції у розмірі 100 000 грн на строк 5 місяців при відсотковій ставці 40 % річних, необхідно заключити договір застави товарів у обізі на загальну суму 208 333 грн. Ліквідна вартість (Лс) у даному прикладі буде складати:
грн.
Ліквідна вартість означає, що у випадку неповернення інвес ти цій них ресурсів або плати за них, інвестор, обернувши стягнення в заставне майно, буде реалізовувати його по ліквідній ціні, а не по рин ковій вартості. А різниця між реальною ринковою вартістю (оціноч ною вартістю за договором) і ліквідною вартістю надає заставному майну абсолютну ліквідність.
Суттєву роль при складанні договорів застави відіграють умови зберігання заставного майна. При закладі, тобто у випадку, якщо на час використання інвестиційних ресурсів заставне майно передається заставоотримувачу (інвестору), то ризик випадкової загибелі або пош кодження заставного майна також лежить на інвесторі. У випадку, як що майно залишається у заставонадавача, то ризик знищення або пошкодження лежить на позичальнику (заставонадавачеві). У зв'язку з цим Законом України «Про заставу» передбачено обов'язкове страху вання заставного майна на користь заставоутримувача. На відділ мар кетингу при цьому покладається функція вибору із усіх наявних у регіоні страхових компаній саме тих, які є найбільш платоспромож ними та надійними при настанні страхового випадку та виплаті стра хо вої суми. Страхова сума повинна складати не менше, ніж загальна ліквідна вартість заставного майна. При визначенні надійних, плато спро мож них страхових компаній співробітникам маркетингової служ би приходиться знову звертатися до показників платоспромож ності підприємства, при цьому вибір кількох найбільш платоспроможних страхових компаній носить у визначенні ступеня умовний характер, оскільки і самі показники платоспроможності за своєю сутністю теж умовні. Однак це не суттєво впливає на інвестиційну діяльність, тому що пошкодження або загибель заставного майна є нечастим явищем, запобігти якому можна, досконало вивчивши стан та умови зберігання заставного майна або передбачивши у випадку його пошкодження заміну на інше ліквідне майно тієї ж вартості.
Функції забезпечення інвестицій гарантією або поручительством платоспроможного підприємства можуть зберігатися при викорис тан ні застави як форми забезпечення. У такому випадку третя особа (як юридична, так і фізична), виступивши заставонадавачем за інвестуєме підприємство, по суті, стає його майновим поручителем і несе відпові дальність по зобов'язанням інвестуємого реципієнта власним майном.
Застава як форма забезпечення зобов'язання у порівнянні з іншими формами (страхування, поручительство, гарантія та ін.) має ще одну суттєву перевагу. З одного боку, майновим поручителем може бути не тільки платоспроможне підприємство, а й підприємство, яке знахо диться у скрутному фінансовому становищі, (тільки б заставонадавач не був проголошений банкрутом до вкладення договору про позику), з іншого боку, заставоотримувач має відповідно до законодавства право першочергової вимоги на заставне майно у випадку проголо шен ня зас тавонадавача банкрутом.
Застосування застави як форми забезпечення інвестиційних обо в'яз ків не тільки підвищує ефективність інвестуємих коштів і гаран тує їх повне повернення, а й розширює можливості позичальника у пошуку гарантій для залучення інвестицій. Усі описані методи визна чення платоспроможності та заставної форми забезпечення зобов'я зань аналогічно можуть застосовуватися і до самого інвестора, якщо він займає частину коштів для дофінансування інвестиційних проектів.
Загальний економічний ефект від введення застави як форми за без печення зобов'язань важко переоцінити, оскільки він переводить від но шення «боржник-кредитор» на якісно новий рівень, притаманний краї нам з високорозвинутою ринковою економікою та використо вує ться цими країнами вже багато років.
Оцінка інвестиційного проекту необхідна для прийняття рішення щодо інвестування ресурсів. На прийняття рішення впливають наступ ні фактори: вид інвестицій; вартість інвестиційного проекту. На при нят тя рішень впливають наступні фактори: вид інвестицій; вартість інвестиційного проекту; чисельність запропонованих проектів; обме женість фінансових ресурсів, досяжних для інвестування; ризик, по в'язаний з прийняттям того чи іншого рішення і т. д.
Одним із головних є питання про розмір передбачуваних інвес тицій. Тому повинна бути різною глибина аналітичного опрацювання економічної складової проекту інвестування, яка передує інвести цій ному процесу. Крім того, в багатьох комерційних банках починають усвідомлювати необхідність диференціації права прийняття рішень інвестиційного характеру, тобто обмежується максимальний розмір інвестицій, у рамках яких той чи інший керівник може приймати самостійне рішення.
Часто рішення приймаються в умовах, коли є ряд альтернативних або незалежних пректів. У цьому випадку необхідно зробити вибір одного чи декількох проектів, ґрунтуючись на визначених критеріях. Таких критерієв може бути декілька, а ймовірність того, що один про ект має пріоритет над іншими за усіма критеріями, як правило, значно менше одиниці.
Практично можливостей для інвестування достатньо багато. Разом з тим кожний комерційний банк має обмежені вільні фінансові ре сурси, допустимі до інвестування. Тому першочерговою є задача оптимізації інвестиційного портфеля.
Суттєвим є фактор ризику. Інвестиційна діяльність завжди здійс нюється в умовах невизначеності, ступінь якої може значно коли ватися. Тому повністю виключити інтуїцію з інвестиційного процесу (як зовсім з підприємницької діяльності) неможливо. Навіть найбільш досвідчений керівник банку при прийнятті рішення з питання інвес тування повинен керуватися науково обґрунтованими критеріями.
Прийняття рішень інвестиційного характеру, як і інший вид управ лінської діяльності, грунтується на використанні різних фор малізо ваних і неформалізованих методів. Ступінь їх поєднання визначається різними обставинами, у тому числі і тим, наскільки менеджер знайо мий з наявним апаратом, який використовується в тому чи іншому конкретному випадку. У вітчизняній та закордонній практиці відомий цілий ряд формалізованих методів, розрахунки за допомогою яких можуть служити основою для прийняття рішень в області інвести ційної політики. Якогось універсального методу, придатного для усіх випадків життя, не існує. Вирогідно, що управління все-таки у біль шо му ступені є мистецтвом, ніж наукою. Та все ж, маючи деякі оцінки, отримані формалізованими методами, легше приймати вирішальні рі шення.
В основі процесу прийняття рішеннь інвестиційного характеру ле жить оцінка та порівняння обсягу запланованих інвестицій імайбутніх грошових надходжень. Оскільки порівнювальні показники віднося ть ся до різних моментів часу, ключовою є проблема їх співвідно шення. Відноситися до неї можна по-різному залежно від існуючих об'єктив них і суб'єктивних умов: темпу інфляції, розміру інвестицій та запла нованих надходжень, горизонту прогнозування, рівня кваліфікації і т. д.
Критерієм пріоритетності інвестиційних проектів виступає їх еко номічна користь для комерційного банку. Однією з найважливіших проблем, що стоять перед комерційним банком при оцінці ефек тив ності (корисності) інвестицій, є завдання науково обґрунтованого, ар гу ментованого вибору із великої кількості потенційних позичальників саме тих, які представляють собою найбільшу інвестиційну при ваб ливість, економічну доцільність і корисність для комерційного банку. Іншими словами, необхідно побудувати пріоритетний ряд позичаль ників за принципом максимальної економічної ефективності інвестує мих коштів з мінімальним ризиком їх втрати і з урахуванням перс пектив подальшого розвитку конкретного позичальника.
Даний пріоритетний ряд повинен будуватися на основі порівняння показників (коефіцієнтів) економічної ефективності комерційного бан ку, що складаються з об'єктивної інформації про висновки гос подар ської діяльності позичальника з урахуванням суб'єктивних по пра воч них коефіцієнтів, що базуються на маркетингових дослі джен нях банку.
В основу розрахунку коефіцієнта ефективності інвестицій до ціль но покласти співвідношення усіх видів прибутків, одержаних від реалізації проекту, до всіх витрат на мобілізацію ресурсів для нього, за виключенням витрат загальнобанківського характеру, які відносяться до сумарного прибутку від реалізації усіх інвестиційних проектів та усіх послуг комерційного банку. Дане співвідношення необхідно від коре гувати на коефіцієнт, який враховує ступінь ризику інвестування в даний інвестиційний проект, а також на індивідуальний коефіцієнт, який враховує перспективність конкретного позичальника та інші специфічні фактори, що стосуються взаємовідносин банку та позико отримувача (виконувача інвестиційного проекту), але не стосуються інвестиційного проекту, та враховує тенденції розвитку економіки вці лому. Потім шляхом звичайного порівняння отриманих коефі цієнтів вибудовується ряд пріоритетності економічної ефективності інвести ційних проектів на основі коефіцієнта ефективності.
Прибуток, що отримується від реалізації інвестиційного проекту можна представити у вигляді формули (4.12):
, (4.12)
де: П – прибуток від реалізації інвестиційного проекту;
С – розмір коштів, виділяємих на даний інвестиційний проект;
П1 – річна відсоткова ставка, яку згодний платити клієнт за надаваємі інвестиційні ресурси;
t – кількість місяців, необхідних для здійснення даного інвестицій ного проекту;
– середньомісячний сукупний прибуток від інших послуг, що надаються клієнту.
Детальніше необхідно зупинитися на показнику. Він враховує прибутки, що отримує банк від надання даному клієнту послуг по роз рахунково-касовому обслуговуванню, конвертації валюти і т. д. Даний показник необхідно враховувати, тому що у випадку відмови комер ційного банку від інвестування клієнта, він може перейти на обслуго вування в конкуруючий банк, що потягне за собою втрату прибутків від послуг, що надаються банком.
Витрати, пов'язані з мобілізацією ресурсів для інвестиційного про екту, можна представити у вигляді формули (4.13):
, (4.13)
де: В – витрати на інвестування проекту;
С – розмір коштів, що виділяються на даний інвестиційний проект;
– розмір середньомісячних залишків на рахунку даного клієнта;
П2 – річний відсоток купівлі ресурсів на міжбанківському ринку, всередині системи, або у інших клієнтів (вартість ресурсів);
П3 – річний відсоток, що виплачується комерційним банком по залишках на рахунках клієнтів;
Пінфл.– річний відсоток інфляції, що прогнозується керівництвом і закладений у державному бюджеті;
t – строк інвестиційного проекту (у місяцях).
Коефіцієнт ефективності інвестиційного проекту (Ке ), що лежить в основі пріоритетного ряду, визначається за формулою (4.14):
, (4.14)
або (4.15):
, (4.15)
де: – коефіцієнт ефективності інвестиційного проекту;
– коефіцієнт, що враховує забезпеченість проекту ;
КП – індивідуальний коефіцієнт оцінки перспективності конкретного позичальника .
Слід відмітити, що коефіцієнт враховує забезпеченість повер нення інвестуємих ресурсів, тобто є коефіцієнтом, який характеризує ступінь ризику втрати ресурсів.
При = 1 ризик неповернення ресурсів інвестора практично від сут ній.
При = 0 ризик неповернення настільки високий, що вирогід ність повернення практично відсутня, тобто = 0, а це значить, що загроза втрати інвестуємих ресурсів не дозволяє інвестору здійснити даний проект.
Виділяючи крайні значення коефіцієнта ефективності інвестицій ного проекту банку, можна стверджувати що:
1) при = 1 інвестиційний проект не є прибутковим або збитко вим, тобто прибутки за таким проектом рівні витратам на його здійс-нення і, вирогідніше за все, такий поект здійснюватися не буде;
2) при >1 інвестиційний проект є економічно обгрунтованим, при бутковим і привабливим для інвестора;
3) при < 1 інвестиційний проект є неефективним, непри бутко вим і недоцільним для інвестора з економічної точки зору;
4) при = 0 інвестиційний проект здійснюється недоцільно, тому що він є незабезпеченим і максимально ризикованим (не враховує тенденції розвитку економіки). Такий інвестиційний проект здійсню ватися не повинен.
У випадку, якщо < 1, інвестиційний проект може здійсню ва тися, але комерційний банк від реалізації проекту буде нести збитки. Такий проект може здійснюватися в благодійних, рекламних або яки хось інших випадках, де банк може піти на збитки за одним напрямом інвестуємих коштів, які перекриваються прибутками за іншими нап ря мами, для досягнення цілей стратегічного характеру. У випадку, якщо К = 0, то такий інвестиційний проект не повинен здійс нюватися, тому що існує реальна загроза втрати не тільки прибутків ко мер цій ного банку, але й мобілізованих для цього проекту фінанси вих ресурсів. Це може негативно вплинути на кошти вкладчиків комерційного банку, а у випадку систематичного інвестування коштів у такі проекти – до неплатоспроможності комерційного банку та до його банкрутства.
Звідси видно велику роль коефіцієнтів та КП , що враховують забезпеченість і перспективність проектів, які можуть звести на нуль ефективність інвестиційного процесу.
В основу коефіцієнта , що враховує забезпеченість інвестуємих коштів, покладена ймовірність повернення інвестиційних ресурсів, здійснення повних і своєчасних платежів, що становлять згідно з договором прибутки комерційного банку. Відповідно до цього виділе ні 10 основних і найбільш типових способів забезпечення інвес туємих коштів, причому надійність забезпечення в запропонованому переліку йде у порядку зменшення, тобто найбільш надійним важається спосіб під № 1 і найменш надійним – спосіб забезпечення під № 10. Ана логічно, у порядку зменшення, пропонується прирівнювати спосіб забезпечення повернення інвестуємих коштів конкретному цифровому значенню коефіцієнта, що враховує забезпеченість проекту, тобто спосіб забезпечення під № 1 відповідає значенню =1, а спосіб під № 10 відповідає = 0.
Згідно із запропонованою методикою визначимо основні способи забезпечення інвестуємих коштів і відповідне значення коефіцієнта забезпеченості інвестицій:
1. Інвестиції, забезпечені ліквідною застрахованою заставою, яка враховує ліквідну вартість заставного майна та забезпечує по ліквідній вартості можливі витрати на стягнення на заставлене майно (=1).
2. Інвестиції, забезпечені заставою, якій притаманні три з чотирьох ознаки:
– застава ліквідна;
– застава застрахована;
– при калькуляції вартості застави врахована її ліквідність;
– за ліквідною вартістю застава забезпечує, крім суми інвести ційних коштів, можливі витрати зі стягнення на заставлене майно (= 0).
3. Інвестиції, забезпечені заставою, якій притаманні будь-які дві з чотирьох вказаних у другому пункті ознаки (= 0,8).
4. Інвестиції, забезпечені заставою, якій притаманна одна з вка за них у другому пункті ознака (= 0,7).
5. Інвестиції, частково забезпечені заставою зі всіма притаманними їй ознаками, а частково забезпечені гарантією або поручительством надійної, у фінансовому відношенні, стійкої та платоспроможної фірми (= 0,6).
6. Інвестиції, частково забезпечені заставою з неповним переліком вказаних у другому пункті ознак і частково забезпечені гарантією або поручительством іншої фірми (= 0,5).
7. Інвестиції, забезпечені гарантією або поручительством надійно го, у фінансовому відношенні стійкого та платоспроможного підпри ємства (= 0,4).
8. Інвестиції, забезпечені гарантією або поручительством підпри єм ства, фінансове становище або платоспроможність якого викликає сумніви (= 0,3).
9. Незабезпечені (бланкові) інвестиції у підприємстві, яке має ре аль ні джерела повернення інвестуємих ресурсів, має стійке матеріаль не та фінансове становище, добре відоме й має хорошу репутацію (= 0,1).
10. Незабезпечені (бланкові) інвестиції у підприємстві, яке не має реальних джерел повернення інвестуємих ресурсів, не має стійкого матеріального та фінансового становища, є маловідомим і не має гар ної репутації (= 0).
Дана градація є певною мірою умовною, однак вона дозволяє від повідальному працівнику достатньо чітко визначити ступінь ризику щодо інвестуємих ресурсів.
Банківський маркетинг при визначенні коефіцієта, який враховує забезпеченість, покликаний вирішити за допомогою маркетингових досліджень наступні задачі:
1. Визначити види майна та майнових прав, що є найбільш лік відними на дату розглядання та вивчення інвестиційного проекту, для забезпечення його ліквідною заставою, вказати очікуємі тенденції у зміні ліквідності.
2. Визначити коефіцієнти ліквідності майна та майнових прав, що застосовуються до заставного майна для розрахунку ліквідної вар тості.
3. Визначити перелік страхових компаній, які є найбільш надій ними та перспективними. Страхові поліси саме цих компаній повинні підтвердити, у випадку необхідності, факт наявності страховки на конкретний вид заставного майна.
4. Визначити перелік перспективних підприємств, гарантії та по ручительства яких признаються такими, що можуть служити надій ним забезпеченням інвестиційного проекту.
Для визначення індивідуального коефіцієнта, який враховує пер спе тивність конкретного позичальника ( КП ), пропонується викорис товувати наступний метод. Визначається десять основних критеріїв, які характеризують потенційного позичальника. За відповідність по тен ційного позичальника певному критерію нараховується число 0,1. Сумарна кількість критеріїв, що відповідають позичальнику, помно жене на 0,1 буде відповідати значенню КП . Таким чином, макси маль не значення КП = 1, мінімальне – 0. Мінімальне значення свід чить про те, що за індивідуальними якостями потенційний позичаль ник є не перспективним, а його кредитування – недоцільним.
Критерій перспективності інвестиційного проекту класифікується наступним чином:
Банківський маркетинг при визначенні коефіцієнта КП покликаний вирішувати наступні задачі:
1. Аналіз запропонованого інвестиційного проекту, визначення його реальності, відповідності мети запропонованого інвестиційного про екту загальноекономічним тенденціям і перспективам.
2. Визначення критеріїв перспективності галузі народного господ дарства, в яку планується інвестувати кошти, та роль конкретного підприємства в даній галузі. Визначення перспектив розвитку як самої галузі, так і потенційного позичальника як представника галузі.
Після перерахунку коефіцієнтів ефективності інвестиційних пр ект тів формується пріоритетний ряд підприємств – потенційних пози ча ль ників (реципієнтів). Дана методика розрахунку коефіцієнта ефек тив ності інвестиційних проектів дозволяє не тільки сформувати ряд пріоритетності, а й наглядно продемонструвати, а у випадку необхід ності, розраховувати та прогнозувати вплив тих чи інших чинників та умов на ефективність інвестиційних проектів конкретних підпри ємств. Для самого ж підприємства можна визначити, на яку сторону своєї діяльності необхідно звернути увагу для того, щоб увійти у перелік інвестиційно привабливих реципієнтів. Все це дозволяє розра ховувати та прогнозувати вартість інвестиційних ресурсів.
4.3. Стратегія оптимального розподілення
наявних кредитних ресурсів банку
серед запропонованих бізнес-проектів
Наявність пріорітетного ряду, побудованого на порівнянні коефі-цієнтів ефективності інвестиційних проектів, не вирішує усіх питань, які виникають перед банком. Залишається невирішеною проблема оп тимального розподілення наявних у комерційного банку ресурсів за усіма запропонованими інвестиційними проектами, хоча подальшому аналізу та розгляду належать лише ті інвестиційні проекти, коефі цієнти ефективності яких більші одиниці. При вирішенні даної проб леми повинні враховуватися наступні обставини:
Дана задача має математичну модель, для складання якої уведемо наступні позначення з урахуванням викладеного вище.
Позначення:
n – кількість інвестиційних проектів;
i – i-й інвестиційний проект;
Аі – сума кредиту, необхідна для здійснення i-го інвестиційного проекту;
Вi – строк здійснення і-го інвестиційного проекту;
N – загальна сума усіх коштів, яку може виділити інвестор на здійснення усіх проектів;
Рi – узагальнюючий коефіцієнт ефективності і-го інвестиційного проекту.
Невизначеними величинами даної задачі є:
Xi – сума коштів, яка може бути інвестована в і-ий інвестиційний проект (при максимальній корисності для інвестора);
Yi – строк, на який банку вигідно надавати інвестиційні ресурси під і-ий інвестиційний проект.
Обмеженнями даної задачі є:
Дана задача має математичну модель, яка є функцією мети, що прагне до максимального значення.
Функція мети виглядає наступним чином:
(4.16)
Функція мети представляє суму всіх інвестуємих банком коштів у певний інвестиційний проект за визначений проміжок часу з ураху ванням ефективності інвестиційних проектів. Тобто, якщо інвестиції за визначений проміжок часу будуть найбільш ефективними, то вони будуть такими і у будь-який час.
Поставлена задача має модель, описану вище та вирішується за допомогою почергового пошуку оптимальних значень або шляхом простого перебору різних варіантів інвестування. Вирішення такого роду задач без використання ЕОМ практично неможливе, тому що для цього необхідно власноруч прораховувати величезну кількість мож ливих варіантів розподілення інвестиційних ресурсів. Разом з тим, програмне забезпечення для вирішення даної задачі не відноситься до розряду складних, цінних і наукомістких програмних продуктів. Це дозволяє зробити використання запропонованої методики широко росповсюдженою та досяжною кожному інвестору, який володіє ком п'ютером будь-якої модифікації.
Описана задача ґрунтується на програмі, виконаній на мові прог рамування «Turbo-Pascal-7.0». Для її вирішення необхідно:
1. Увести кількість наявних інвестиційних проектів.
2. Увести максимальний розмір наявних у інвестора ресурсів.
3. Увести дані кожного інвестиційного проекту (запрошувана сума, строк, узагальнений коефіцієнт ефективності проекту).
4. Отримати оптимальні значення розподілення інвестиційних ре сурсів.
Програма дозволяє отримати максимальне значення заданої функ ції та спостерігати її зміну при різних параметрах інвестиційних про ек тів, корегувати ці параметри у разі необхідності.
Програма та математична модель дозволяє вирішувати й інші за дачі, вона дозволяє спостерігати вплив різної величини або об меження на оптимальний розподіл інвестиційних ресурсів. Найбільш типовими є зміни величини «N», тобто інвестиційних можливостей банку, яка після закінчення визначеного проміжку часу повинна збільшитися. Це повинно відбутися тому, що частина отриманої від ефективного розподілення ресурсів прибутку буде направлятися бан ком на збіль шення інвестиційних фондів. Такий приріст банківського капі талу можливий тільки за умови ефективного інвестування наяв ного. Мате матична модель допомагає прогнозувати строки та розмір приросту банківського капіталу, однак повне прогнозування цих про цесів за труд нене рядом зовнішніх факторів, що знаходяться за межами внут рішньої банківської політики. До таких факторів можна віднести змі ни в податковому законодавстві, зміни цін на ресурси, що скла дають собівартість банківського продукту (наприклад, зміни на ринку трудо вих ресурсів) та ін.
Запланувати та спрогнозувати різні події, що впливають на ін вес тиційні процеси, використовуючи зазначену модель, неможливо, тому що в економіці не існує зовсім чистих явищ, що повністю відпо відають будь-яким моделям і схемам. Запропонована модель не вра ховує, наприклад, такого чинника, як особисті стосунки між керівни ками підприємтсв, включаючи і керівника банку, ряд раптових подій та ін. Разом з тим модель дозволяє прослідкувати вплив такого мак роекономічного фактора як інфляція на інвестиційну приваб ли вість проектів і розподілення інвестиційних ресурсів; дозволяє бачити взаємозв'язок і взаємний вплив на розподілення інвестиційних ресур сів забезпеченості інвестицій та індивідуальних характеристик вико навця інвестиційного проекту.
Для запропонованої методики оптимального розподілення інвес тиційних ресурсів властивий той факт, що за допомогою зазначених методів можна визначити оптимальність розподілення ресурсів на конкретний момент часу та за наявності певних інвестиційних про ектів (табл. 4.6). Однак після закінчення деякого часу до банку можуть звернутися інші клієнти з новими інвестиційними проектами або, у результаті змін економічних умов, інвестиційні проекти, що пропо нувалися раніше, стануть більш ефективними та економічно вигід ними. У такому випадку інвестору доведеться вирішувати ана логічну задачу, але вже на інший момент часу та з іншими харак теристиками. У випадку необхідності можна нову задачу доповнити і даними про проінвестовані (діючі) проекти для наглядного порівняння та еконо мічного аналізу. Такий прийом може знадобитися при достро ковому поверненні інвестованих коштів позичальником або наявності дост роко вого відкликання ресурсів інвестором.
Дана методика може використовуватися практично за будь-якої кількості інвестиційних проектів і будь-яких економічних характер ристик. Вона прийнятлива як для невеликих, так і для великих банків та їх об'єднань.
Розглянемо практичні аспекти використання методики. Припусти мо, що до банку звернулося одинадцять підприємств, тобто є оди надцять інвестиційних проектів. Характеристики наявних проектів відображе ні у табл. 4.7.
Крім зазначених характеристик інвестиційних проектів відомі на ступні дані: прогнозований річний відсоток інфляції (Пінф. ) складає 16 %; відсоток, що сплачується при купівлі ресурсів (П2 ) складає 20 %; річний відсоток, що сплачується банком по залишках на рахунках клієнтів (ПЗ ) складає 4 %. Крім того, що інвестиційні мож ливості (М ) складають 600 000 грн.
Таблиця 4.6
Характеристика інвестиційних проектів банку
|
i-ий інвестиційний проект Параметри інвестиційного проекту |
Од. ви-міру |
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
7 |
8 |
9 |
10 |
11 |
|
Сума кредиту, необ хідна для здійснення проекту (Аi ) |
грн |
50 000 |
10 0000 |
120 000 |
80 000 |
150 000 |
40 000 |
60 000 |
70 000 |
110 000 |
90 000 |
100 000 |
|
Строк здійснення ін вес тиційного проекту (Вi ) |
сут. |
90 |
60 |
30 |
60 |
120 |
90 |
50 |
40 |
80 |
90 |
70 |
|
Середньомісячний сукупний прибуток від інших послуг, наданих клієнту (П ) |
грн |
800 |
1 100 |
1200 |
1 000 |
900 |
400 |
800 |
900 |
110 |
900 |
1 000 |
|
Розмір середньомі сяч них залишків на ра хун ку (Оск ) |
грн |
3 000 |
1 500 |
7 000 |
6 000 |
2 000 |
1 000 |
4 000 |
5 000 |
4 000 |
6 000 |
3 000 |
|
Річна відсоткова ставка, яку згодний платити клієнт за надані ресурси (П1 ) |
% |
38 |
43 |
41 |
46 |
44 |
50 |
44 |
46 |
45 |
40 |
41 |
Продовж. табл. 4.6.
|
i-ий інвестиційний проект Параметри інвестиційного проекту |
Од. ви- |
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
7 |
8 |
9 |
10 |
11 |
|
Коефіцієнт, який вра ховує забезпеченість проекту (Коб ) |
0,8 |
0,8 |
1 |
0,7 |
0,9 |
0,5 |
0,9 |
1 |
0,9 |
0,8 |
0,7 |
|
|
Індивідуальний коефі цієнт, який враховує перспективність (Кп ) |
1 |
0,9 |
0,7 |
0,9 |
0,8 |
0,7 |
1 |
0,8 |
0,7 |
0,9 |
1 |
|
|
Коефіцієнт ефективності проекту (Ке ) (Рі ) |
1,349 |
1,042 |
1,090 |
1,148 |
1,038 |
0,618 |
1,600 |
1,463 |
1,034 |
1,109 |
1,062 |
Таблиця 4.7
Дані рішення задачі
|
i-ий інвестиційний проект Параметри інвестиційного проекту |
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
7 |
8 |
9 |
10 |
|
Сума інвестуємих коштів |
50 000 |
0 |
0 |
40 000 |
150 000 |
60 000 |
0 |
110 000 |
90 000 |
100 000 |
|
Оптимальний строк інвестування |
90 |
0 |
0 |
60 |
120 |
50 |
0 |
80 |
90 |
70 |
Для вирішення такої задачі необхідно визначити коефіцієнти ефек тивності кожного інвестиційного проекту. Використовуючи запропо новану методику, нескладно підрахувати, що коефіцієнт ефективності пер шого інвестиційного проекту () складає:
Аналогічно можна визначити коефіцієнти ефективності інших ін вес тиційних проектів, які будуть складати:
= 1,349; = 1,042; = 1,090;
= 1,148; = 1,038; = 0,618;
= 1,600; = 1,463; = 1,034;
= 1,109; = 1,062.
Пріорітетний ряд виглядає наступним чином:
При подальших розрахунках інвестиційний проект під номером 6 не буде прийматися у розрахунок, оскільки його коефіцієнт ефективності () менше 1.
Значення коефіцієнтів ефективності кожного інвестиційного проек ту також занесені до табл. 4.6.
Підставивши дані, що маємо, до запропонованої програми, отри маємо рішення задачі у вигляді табл. 4.7.
Табл. 4.7 представляє собою оптимальне розподілення наявних у банку інвестиційних ресурсів у розмірі 600 000 грн серед запропоно ваних одинадцяти інвестиційних проектів.
При цьому проекти під номерами 2; 3; 6; 8 інвестуватися не по винні.
Інвестиційні проети під номерами 1; 4; 5; 7; 9; 10; 11 будуть інвес туватися у розмірах та на строк, вказаний у таблиці.
У випадку, якщо один з клієнтів відмовиться від інвестиційного проекту, то задача буде вирішена з новими умовами та наявні ін вестиційні ресурси будуть розподілені з урахуванням параметрів, що змінилися.
Основні терміни і поняття
Регіональна стратегія банку, оптимальна кількість філій у регіоні, достатня кількість філій у регіоні, експертна оцінка, оптимальний розподіл філій серед регіонів, ресурсонадлишковість і ресурсонедос тат ність, бізнес-проект, кредитні ресурси, кредитний ризик, банків ська стратегія зниження кредитного ризику, платоспроможність, ак тиви банку, ліквідність банківських активів, забезпечення кредиту, застава, заклад, оцінка майна, стратегія оптимального розподілення кредитних ресурсів, пріоритетний ряд інвестиційного проекту.
Запитання для самоконтролю
РОЗДІЛ 5. Продуктова політика комерційного банку
5.1. Споживче кредитування як приклад ефективного
соціально-орієнтованого банківського продукту
Банківський маркетинг передбачає подальший розвиток банків ських продуктів шляхом домінуючого і широкомасштабного впро вадження споживчого кредитування в практику функціонування бан ківської сис теми України.
Розвиток кожної системи має певні обмеження, що не можуть бути подолані за рахунок незначних змін, що не стосуються базових основ системи. Регіональна банківська система не є виключенням у цьому сенсі і має певні межі й обмеження свого розвитку, подолання яких пов'язане з новим якісним підходом до банківської діяльності та меха нізмів банківського кредитування, з переглядом якісних параметрів кредитування, що визначають сутність банківської діяльності. На дум ку Я. Грудзевич, «концепція розвитку банківських установ у регіоні повинна виходити з основних пріоритетних напрямів соціально-еко но мічного розвитку регіону. Банківські установи пови ні будувати свою інфраструктуру, запроваджувати нові банківські пос луги і про дукти в руслі даних пріоритетів» [130, с. 114].
За своєю економічною сутністю споживчий кредит − це кредит, виданий фізичній особі в товарній або грошовій (фінансовій) формі, у національній або іноземній валюті з метою купівлі товарів тривалого користування і послуг, що сплачуються у розстрочку, якщо інше не передбачено кредитним договором. На наш погляд, поняття «спо живчий кредит» повинно бути набагато ширшим, воно повинно вклю чати покупку товарів у торговельній мережі за допомогою кре дитних карток, що за своєю значимістю не поступаються викорис танню спо живчого кредиту для великих покупок, а також покупку нерухомості на виплату, що є одним із різновидів довгострокового споживчого кредитування.
Споживчий кредит одержав поширення в економічно розвинутих країнах у першу чергу тому що за допомогою використання даної технології фінансування покупок значно збільшується місткість внут рішнього ринку за різноманітним асортиментом споживчих товарів і нерухомості. Окремі сегменти споживчого ринку функціонують пере важно завдяки використанню різних схем споживчого кредитування. В Україні виробники товарів тривалого користування (у широкому ро зумінні цього слова, включаючи нерухомість) постійно зіштов ху ють ся з проблемою, пов'язаною з обмеженістю попиту, викликаною відсут ністю ефективного продажу на виплату. Це, в першу чергу, стосується житлового будівництва й автомобілебудування, торго вельних органі зацій, що реалізують дорогі імпортні товари широкого вжитку, по бутові прилади й оргтехніку і т. п.
Механізм впливу споживчого кредиту на економіку легко уявити наступною логічною послідовністю: запровадження споживчого кре диту вання – зростання сукупного платоспроможного попиту – зрос тан ня сукупної пропозиції – збільшення надходжень до місцевого бюд жету у вигляді податків – підвищення рівня соціальної захищу ності населення регіону. З одного боку, споживче кредитування – це вирішення проблеми тимчасового дисбалансу наявних коштів і поточ них витрат населення регіону. З іншого боку, споживче кредитування сприяє росту можливостей держави підвищувати рівень життя насе лення. Як відзначає Морозова Т.Г., «одна з основних задач регіо нального розвитку – це подолання розбіжностей у рівні життя насе лення окремих регіонів» [292, с. 13].
На рівень розвитку споживчого кредитування значний вплив ро бить рівень доходів і заощаджень населення, що визначають його кредитоспроможність. Доходи населення – це джерело погашення споживчого кредиту, тому що останній спрямовується на споживання, а не на відтворення у виробничому розумінні даного процесу. Взає мозв'язок рівня заощаджень і кредитної діяльності банків регіону з рівнем добробуту населення й іншими факторами представлено на рис. 5.1, з якого видно, що на рівень заощаджень і, відповідно, кредит ну діяльність банку впливають структурні й об'ємні характеристики.
Рис. 5.1. Взаємозв'язок рівня заощаджень населення і кредитної діяльності банків
Споживчий кредит призводить до зростання питомої ваги спо живання в поточному періоді та зниження споживання в майбутніх періодах, тому що значна частина доходів населення регіону буде спрямовуватися на погашення боргу.
Споживче кредитування – найбільш ефективний, а, головне, рин ко вий механізм, що регулює процеси заощадження і споживання. Спо живче кредитування органічно вписує в економічне життя регіону процеси споживання, а процес заощадження набуває нового вигляду – він перестає бути спонтанним процесом, простим переведенням над лишкових коштів населення регіону в іноземну валюту й інші активи, а стає цілком погодженим з економічними циклами і ди намікою суспільного розвитку. При цьому за допомогою технології регіональ ного споживчого кредитування держава впливає на обсяг і структуру сукупного попиту більш ефективно і з меншими негативними наслід ками, ніж при звичайному збільшенні грошової маси в обігу через дефіцитне бюджетне фінансування, як того вимагає кейнсіанська тео рія. У свою чергу, банківська система одержує істотний приплив ка піталу, що забезпечує дохід і, відповідно, ефективність і стабільність її функціонування.
Головна мета впровадження споживчого кредитування − створення передумов для зростання кількості поточних рахунків населення в банках як джерела «безкоштовних» для банків позикових коштів, що можуть бути використані з метою поточного кредитування в рамках так званого «сухого залишку» на рахунку. Цей залишок коливається час від часу, однак є тим мінімумом, що не використовується клієн тами в результаті їх щоденних трансакцій і може використо вуватися банком як відносно стабільне джерело коштів для процесів креди тування. Споживче кредитування і різноманітний асортимент банків ських продуктів, пов'язаних з ним (наприклад, розрахунково-касове обслуговування, дисконт у торговельній мережі, пластикові картки і кредитні ліміти за ними), є стимулом для відкриття клієнтом-фі зич ною особою поточного рахунку в банку, тому що кредит надається як форма безготівкового розрахунку.
В умовах прихованого дефіциту державного бюджету, недостат нос ті іноземних інвестицій і обмеженості коштів підприємств залучення коштів населення регіону переважно у вигляді вкладів у банках стає най важливішим засобом активізації інвестиційної діяльності в Ук раїні.
Перегляд позицій щодо існуючої системи кредиту пов'язаний, на сам перед, з тими перевагами, що несе в собі споживче кредитування в порівнянні з кредитуванням підприємств регіону. На відміну від кош тів підприємств, кошти населення не мають таких істотних обме жень росту, тому що існують значні резерви підвищення життєвого рівня населення України, а звідси, збільшення можливостей зберігати час тину коштів. Підприємства, згідно з чинним законо давст вом, зобо в'я зані мати поточні рахунки, тому банки максимально вико ристо ву ють їхні кошти і практично не мають можливостей збільшення кіль кості рахунків підприємств і коштів, що обертаються за ними. Насе лен ня не зобов'язане мати поточні й інші рахунки в банківських ус тановах, таким чином, банки можуть скористатися цією можливістю залучення додаткового джерела коштів з метою активізації своєї ді яльності.
Порівнюючи споживче з іншими видами кредитування, необхідно враховувати наступні його особливості та переваги:
Застава депозитів як вид забезпечення не підходить для під при ємств через їхню недостатність при значній сумі кредиту. Важко собі уявити, що підприємство буде тримати на депозитному рахунку значну частину коштів, які можна було б використати для розширення своєї діяльності. Застава активів також має свої недоліки – їхня ба лансова вартість найчастіше перевищує ринкову (виходячи з україн ської практики, ринкова вартість активів підприємства не перевищує 30 % їхньої балансової вартості). Це пов'язано з недоско налістю іс нуючої практики і механізмів нарахування амортизації, що призво дить до завищення залишкової вартості активів, а також відсутністю розви нутого фондового ринку, а звідси, можливістю оцінки ринкової вар тості підприємства. Як результат, оцінка майна підприємства, що передається в заставу, стає складним і дорогим етапом видачі кредиту, причому ліквідність даного майна може бути дуже низькою унаслідок вузькості кола потенційних покупців у разі його примусової реа лізації.
У випадку з кредитуванням фізичної особи оцінити об'єкт застави простіше і дешевше, тому що найчастіше саме придбане майно пе редається в заставу. Крім того, у випадку з підприємством у банку практично відсутні механізми контролю за цілісністю об'єкта застави, тому що банк не може обмежити використання майна в щоденній господарській діяльності підприємства, адже воно є джерелом ство рен ня необхідних для погашення кредиту коштів (наприклад, при заставі товарів в обороті). Що ж стосується фізичної особи, то банк може обмежити вільне розпорядження майном до кінця терміну дії кредитного договору, наприклад, заборонити проживання на житловій площі неповнолітніх, пенсіонерів і інших категорій, інтереси яких покликана захищати держава;
Можна припустити, що споживче кредитування стимулює імпорт при кредитуванні покупок населення в торговельній мережі. Однак ця тенденція може бути змінена шляхом створення при кредитуван-
ні переваг певним торговим центрам і мережам, де споживач може реалізувати своє право на одержання кредиту, або встановлюючи більш низьку відсоткову ставку при кредитуванні покупок вітчиз няних товарів у порівнянні з імпортними аналогами. У будь-якому ви падку, значна частина коштів, перерахованих торговельному під при єм ству, опиниться на його поточному рахунку і залишиться функціо нувати в національній банківській системі.
Ще однією перевагою споживчого кредиту може стати механізм сплати основної суми боргу та відсотків за кредитом. При промис ло вому кредиті основна сума кредиту сплачується звичайно наприкінці терміну дії кредитної угоди, що пов'язано з особливостями вироб ництв ва – повернення кредиту можливе тільки після реалізації проект ту, що дозволить виробити більшу кількість продукції й одержати більший дохід як джерело погашення запозичених коштів. У випадку споживчого кредиту відсотки й основна сума боргу погашаються щомісяця (рівними або нерівними платежами). Таким чином, банк одержує можливість достроково – до кінця терміну дії кредитної уго ди – використати виплачені позичальником кошти на повторне креди тування, відрахувавши певний відсоток від них в обов'язковий резерв, що створюється для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями. Це істотно збільшує дохід і ефективність використання кредитних ресурсів при кредитуванні населення. Беручи до уваги ва лютний ризик і ризик, пов'язаний з інфляційними процесами, пере ваги споживчого кредиту очевидні.
Метою кредиту для підприємства є одержання доходу. Населення бере кредит не для процесу відтворення, а для споживання, що дозволяє зробити наступні висновки:
1. Підприємство може не мати іншого джерела доходу для виплати кредиту у випадку невдалої реалізації інвестиційного проекту. Що ж стосується населення, то саме одержання кредиту передбачає існуван ня на даний момент або появу в майбутньому джерела його погашення.
2. Повернення підприємством відсотків за кредитом протягом терміну дії кредитної угоди ще не свідчить про те, що після закін чення терміну користування кредитом воно зможе погасити основну суму боргу. Населення ж вносить платежі відносно рівномірно, тому в банку не виникає ілюзія про платоспроможність фізичної особи, тому що остання сплачує значну частину кредиту протягом перших періо дів дії кредитної угоди. У підприємства при тривалих термінах кре дитування може істотно змінитися платоспроможність у май бу ньому в порівнянні з тією, яка була відображена в кредитній заявці, а по гашення значної (основної) суми боргу буде приходитися саме на цю віддалену перспективу.
Споживче кредитування стимулює використання безготівкових роз рахунків в економіці, що, в результаті, призводить до зниження рівня інфляції, кількості грошей, що знаходяться в обігу, і вирішення проблеми нестачі платіжних засобів завдяки механізму дії кредитного мультиплікатора банківської системи. Кредитування фізичних осіб на дає додаткову можливість контролю доходів і витрат населення, забез печує зростання доходів податкової системи внаслідок легалізації відтворювальних процесів у регіоні.
Споживче кредитування є об'єктивною передумовою розвитку еко номіки регіону та переходу банківської системи до нового якісного етапу функціонування. Однак говорити про широкомасштабне і все охоплююче впровадження механізмів споживчого кредиту на даному етапі економічного розвитку передчасно. Указана стратегія розвитку банківської системи повинна бути, насамперед, апробована. З цією метою принципи даної стратегії повинні бути впроваджені в діяль ність окремо узятої філії або підрозділу банку в конкретному регіоні, що передбачає наступні етапи:
1. Вибір банку і філії, на яких буде проводитися експеримент. При виборі банку варто керуватися його досвідом надання аналогічних послуг населенню, а при виборі філії – її географічним розташуван ням. Філії, що тяжіють до промислових центрів і мегаполісів, де є роз винута торговельна мережа, висока щільність населення (звідси, висо кий ступінь незадоволеності шляхами вирішення житлової проб леми), високий рівень доходів населення і низький рівень безробіття, розви нута інфраструктура і телекомунікаційні мережі, будуть більш успіш но розвивати систему споживчого кредиту, ніж філії в малих містах, що орієнтуються на переробку сільськогосподарської продукції.
2. Реорганізація структури управління банком (філією) або ство рен ня філії нового типу з чітко вираженою орієнтацією на роботу з фізичними особами.
3. Створення в структурі філії інформаційної бази даних – картоте ки позичальників, що дозволяє відслідковувати кредитну історію й ін формацію про потенційних клієнтів філії.
При реалізації даної стратегії в рамках усієї банківської системи очевидна необхідність організації кредитних бюро, які б займалися збо ром даних і аналізом платоспроможності позичальника. Кредитні бюро можуть бути створені в рамках банківських об'єднань (асоціацій банків) і на певних умовах надавати відповідну інформацію всім членам асоціації, а також іншим банкам і організаціям на платній ос нові. Це дозволяє істотно зменшити витрати, пов'язані з видачею кредитів, і розширити масштаби споживчого кредитування. З цією ме тою кредитні бюро повинні також займатися поверненням кредитів шляхом розробки відповідних механізмів. Доцільно їхнє відокрем лен ня в самостійний елемент банківської інфраструктури регіону.
4. Обґрунтування доцільності певних видів споживчого кредиту; сегментація потенційних клієнтів нової послуги за рівнем доходу й іншими ознаками і розробка програм кредитування для кожного ринкового сегмента; узгодження тарифів послуг залежно від терміну кредитування фізичних осіб, виду застави, а також кредитної історії позичальника; впровадження методики визначення максимальної су ми кредиту, розміру обов'язкового авансового внеску позичальника за рахунок власних коштів, порядку погашення заборгованості із засто суванням різних схем сплати основної суми кредиту і відсотків за ним. Наявність декількох схем погашення кредиту дозволяє врахувати інтереси як банку, так і його клієнтів. Так, погашення кре диту, що передбачає поступове зниження платежів, доцільно викорис товувати, якщо банк має певні сумніви щодо майбутньої платоспро мож ності позичальника. Погашення кредиту зі сплатою постійних сум доцільно використовувати при кредитуванні недостатньо забезпече них верств населення зі стабільним доходом. Погашення кредиту з пос туповим зростанням платежів доцільно використовувати при наданні кредитів перспективним клієнтам.
5. Організаційно-юридичні заходи, що передбачають: укладання до говорів зі страховими компаніями щодо страхування об'єктів зас тави і життя позичальника, договорів з торговельними мережами про на дання клієнтам даного банку дисконту при оплаті кредитними карт ками покупок товарів на виплату, договорів з агентствами не рухо мості.
6. Проведення рекламних акцій з метою залучення депозитів і фор мування позитивного образу банків у населення й усвідомлення ними переваг споживчого кредитування.
Перешкодою розвитку споживчого кредитування в Україні є прак тично повна відсутність відповідної законодавчої бази й економічної стабільності в країні. Економічна стабілізація важлива, бо вона по роджує взаємну довіру кредитора та позичальника (споживача) у кон тексті довгострокової фінансової спроможності один одного. При угодах споживчого кредитування для кредитора і позичальника важ ли ва прогнозованість дій протилежної сторони. Тобто банк-кредитор при наданні кредиту орієнтується на рівень заробітної плати (або інші доходи споживача) і для нього важлива стабільність рівня доходу, що є джерелом покриття кредиту, його збереження на весь – іноді досить тривалий – термін користування кредитом. У свою чергу, споживач повиннен бути упевнений у довгостроковій фінансовій стабільності банку-кредитора як фактора виконання своїх зобов'язань. Особливо це актуально при покупці нерухомості на виплату, частково фінансованої за рахунок одноразового внеску покупцем особистих заощаджень. Чітка специфікація нормативної бази є гарантією, як для кредитора, так і для покупця, від виникнення форс-мажорних обставин, викли каних свідомим або змушеним ухиленням учасника кредитної угоди від виконання своїх зобов'язань. Ефективне господарське законодав ство в таких випадках оперативно і з мінімальними витратами в су довому порядку захищає фінансові інтереси постраждалої сторони.
Крім того, необхідні закони (поряд із законом «Про споживчий кре дит», регламентуючі максимально припустимий розмір маржі та відсоткової ставки по споживчих кредитах, що захищають права споживачів. Мова йде про повне надання з боку банків інформації, що стосується параметрів кредитної угоди (наприклад, обов'язкове дек ларування щорічної відсоткової ставки, що не вводить в оману спожи вачів щодо розміру відсотків, які вони будуть зобов'язані сплатити протягом строку дії кредитної угоди).
Доцільними є наступні заходи, що дозволяють розширити коло потенційних споживачів нового банківського продукту:
У контексті впровадження системи споживчого кредитування не обхідний розвиток регіональної інфраструктури банківської систе-
ми – удосконалення системи електронних платежів і форм розрахун ків, розширення мережі банкоматів, уніфікація електронних платіж них систем і кредитних карт – їхнє акцептування в терміналах будь-якого банку-емітента, відкриття в регіонах України процесінгових центрів банків і удосконалення програмного забезпечення електрон них платежів.
При цьому не розглядається ліквідація механізмів традиційного банківського кредитування. Робиться акцент на першочерговому ін тенсивному розвитку та більш широкому використанню регіональною банківською системою наступних механізмів:
Саме активізація внутрішніх джерел інвестування здатна забез печити фінансовими ресурсами підприємства на рівні, адекватному відтворювальним процесам, орієнтованим на платоспроможний попит у регіоні, ефективне і стабільне функціонування регіональної банків ської системи.
В умовах ринкової економіки ефективною є лише та система уп равління, що спрямована на максимальне задоволення потреб кінце вого споживача – населення. Особливу роль при цьому відіграє ство рення банківської інфраструктури споживчого кредитування населен ня. Створення, поширення й удосконалення соціально-орієнтованих банківських технологій стимулювання платоспроможності населення здатне підвищити макро- і мікроекономічні показники розвитку еко номіки при дотриманні інтересів конкретної людини.
Сутність процесу створення банківської інфраструктури спожив чого кредитування полягає в переносі акцентів при виборі суб'єкта кредитування і реструктуризації кредитного портфеля комерційного банку. При цьому розмір кредитного портфеля комерційного банку і всієї банківської системи залишається практично незмінним. Відбу ває ться перерозподіл кредитних ресурсів зі сфери кредитування ви роб ництва в сферу кредитування споживання. Такий перерозподіл ресурсів призводить, з одного боку, до створення адекватних умов для розширеного відтворення на макроекономічному рівні, а з іншого − до виникнення ефективного механізму вирішення соціальних проблем населення. Створення і поширення банківських технологій спожив чого кредитування відповідає інтересам населення, банківської систе ми, підприємств-виробників і держави. Разом із тим, воно має ряд об'єктивних передумов і перешкод для практичного здійснення.
Позитивний ефект від споживчого кредитування для населення досягається за допомогою:
Вирішення соціально-психологічних проблем населення відіграє особ ливу роль. Воно полягає в тому, що при наявності ефективно діючої системи банківського кредитування населення вона робить як економічний, так і соціально-психологічний вплив не тільки на учас ників кредитних відносин. Фізична особа, що не є позичальником ко мерційного банку, відчуває соціальну захищеність при наявності дос туп ного механізму запозичення коштів для вирішення своїх соціаль них проблем. Стираються соціально-психологічні межі між мешкан цями регіону внаслідок того, що володіння тим чи іншим дорогим майном (наприклад, ювелірними прикрасами або автомобі лем висо кого класу) не є ознакою приналежності до більш забезпеч ченої со ціальної групи, тому що це майно може бути придбане в кредит. При наявності механізму реального доступу широких верств на се лення до ресурсів банківської системи критерієм заможності суб'єкта сус піль ств ва є його здатність оплачувати боргові зобов'язання. Простіше кажучи, багатим є не той, хто має дороге майно, а той, хто не має боргів. Дана ситуація формує в суспільстві психологію функ ціо на льної корисності речі і грошових витрат замість психології прес тиж ності та респектабельності. Створюються об'єктивні передумови для соціальної справедливості, що виявляється в рівності економічних можливостей, замість рівності результатів діяльності. У розвинутих країнах, де технології банківського кредитування населення досягли найбільшої досконалості, найбільш розповсюдженим цільовим приз наченням споживчих кредитів є оплата за освіту та вирішення довго стро кових соціальних питань, таких як житлові і т.д.
Широкомасштабне кредитування населення спричиняє такий важ ливий соціальний наслідок, як зниження відсоткової ставки і наступне зниження облікової ставки Національного банку України. Це відбу вається внаслідок якісного поліпшення кредитного портфеля банків ської системи і зменшення частки неповернених кредитів. Важливим соціальним наслідком є також і той факт, що банківська система з конкурента трудового колективу, який конкурує з капіталом за доходи кредитуємого підприємства, перетворюється в спільника найманого робітника. Банківська система стає зацікавленою в постійному збіль шенні реальних доходів населення, тому що від цього залежить прибутковість і надійність кредитного портфеля комерційного банку.
Привабливість регіонального споживчого кредитування для бан ківської системи полягає в наступному:
1. Банківська система підвищує надійність кредитного портфеля, то му що безліч дрібних позичальників більш безпечні з погляду кре дитного ризику, ніж невелика кількість більш великих. Населення представляється більш надійним боржником, тому що воно об'єктивно прагне до підвищення свого життєвого рівня. Підприємство, навпаки, може припинити свою діяльність або збанкрутувати як природним, так і штучним шляхом.
2. Кредитування населення дозволяє вести виборчу політику сти мулювання споживання товарів і конкретних сегментів регіонального товарного ринку. Це сприяє не тільки загальноекономічному оздоб ровленню і розвитку економіки регіону та банківської системи, але і робить прогнозованою прибутковість і ліквідність акцій та облігацій підприємств-виробників продукції, що споживається населенням. У такий спосіб створюються об'єктивні передумови розширення порт феля цінних паперів комерційного банку і розвитку інфраструктури фондового ринку.
3. Широке використання споживчого кредитування комерційними банками підвищує рівень фінансової грамотності й економічної куль тури населення, розширює асортимент інших банківських про дуктів з обслуговування населення, збільшує обсяги реалізації традиційних банківських продуктів. У результаті активної взаємодії банківської системи і населення зросте ступінь довіри до комерційних банків, скоротиться грошовий обіг поза банківською системою.
Безперечним є позитивний ефект від реструктуризації кредитного портфеля банківської системи убік істотного збільшення частки спо живчих кредитів для держави. Основними перевагами і позитивними тенденціями при цьому є:
При поширенні споживчого кредитування банківською системою держава практично не несе фінансових і матеріальних витрат для ство рення відповідної інфраструктури, вигідної для населення, бан ківської системи, регіону і самої себе. Крім того, відсутні законодавчі та юридичні перешкоди для заміщення традиційних банківських кредитів споживчими. Складається парадоксальна ситуація, при якій широке використання споживчого кредитування є вигідним для всіх зацікавлених сторін при відсутності явних перешкод, але практичного застосування воно все-таки не знаходить.
Це пов'язано з низкою об'єктивних перешкод, основними з яких є:
1. Банківська система є однією з найбільш прибуткових і ста біль них галузей економіки, що обумовлює певний консерватизм її менеджменту та виражається в прагненні до зміцнення займаних позицій шляхом удосконалення традиційних схем кредитування. Незважаючи на наявність твердої конкуренції на ринку банківських послуг, боротьба за клієнта ще не досягла тієї гостроти, при якій менеджмент банків зважиться на докорінний перегляд кредитної політики, яким є глобальна реструктуризація кредитного портфеля.
2. Недостатній рівень фінансових знань і культури населення та соціально-психологічної готовності до відповідальності за фінанси вими зобов'язаннями.
3. Неготовність персоналу комерційних банків до обслуговування великої кількості невеликих позичальників, розгляду великого потоку кредитних заявок. Необхідність збільшення професійно підготов ле ного банківського персоналу, розширення площ операційних примі щень комерційних банків, розширення асортименту послуг й інфра структури страхових компаній.
Для створення ефективної інфраструктури банківського спожив чо го кредитування необхідно:
1. Створення державного механізму стимулювання і заохочення розвитку даної інфраструктури замість існуючої політики пасивного спостереження. Найважливішим стимулюючим механізмом може слу жити пільгове оподатковування доходів населення, спрямованих на погашення споживчого кредиту (таку можливість діюче законодав ство передбачає лише для відсотків, що сплачуються за іпотечними кре дитами) і пільгове оподаткування відсоткового доходу комерційних банків з тієї частини кредитного портфеля, що представлена креди тами населенню. Зростає роль нормативів резервування НБУ для ко мерційних банків, які необхідно переглянути убік зменшення для даного виду банківських активів.
2. Підвищення фінансово-економічної і соціально-психологічної атмосфери готовності населення до відповідного співробітництва з банківською системою. Ключову роль при цьому відіграє система освіти й органи соціального захисту населення.
3. Створення єдиної інформаційної електронної бази позичальників банківської системи, аналогічної існуючій системі персонального об ліку платників податків. Розробка механізмів взаємодії банківської системи, державної податкової і виконавчої служби. Важлива роль при виконанні цього завдання лягає на науково-дослідні інститути, вищі навчальні заклади.
4. Перенавчання банківського персоналу і додаткова підготовка но вих працівників для формування інфраструктури споживчого кре диту вання. Роль вищих навчальних закладів при цьому як ніколи актуальна.
5. Формування суспільної економічної думки, включаючи думку вчених і фахівців, що впливає на усвідомлення банківським ме неджментом суспільної, соціальної й економічної необхідності широ кого застосування банківських технологій кредитування населення.
У сформованих економічних умовах для забезпечення поступового розвитку регіону, інтенсифікації процесів суспільного відтворення і створення соціально орієнтованої регіональної інфраструктури, спря мованої на підвищення соціальної захищеності та рівня життя на селення, перехід від традиційних банківських технологій креди ту вання підприємств-виробників до споживчого кредитування має най важливіше соціальне й економічне значення.
За даними Держкомстату України, у 2003 р. виробництво това-
рів народного споживання склало 48 335,9 млн грн, у той час як грошові доходи населення – 211 922 млн грн [410]. Припустимо, що обсяг споживчого кредитування в масштабі всієї країни складе 100 000 млн грн. Це дозволяє вдвічі збільшити виробництво товарів народного споживання, а, виходить, удвічі збільшити можливість для підвищення реальних доходів працівників даної галузі, розмір по датків, що сплачуються, доходів банківської системи. Даний резул тат збільшиться за допомогою мультиплікаційного ефекту кредитних технологій регіональної банківської системи.
5.2. Просування нових банківських продуктів на прикладі механізмів споживчого кредитування
В Україні склалася ситуація, при якій комерційні банки, зайнявши міцні позиції на фінансовому ринку, використовуючи унікальні бан ківські технології і фінансові ресурси всього суспільства, що гаран тують об'єктивне джерело надприбутку для банківської системи, не зацікавлені в докорінному перегляді продуктової політики, а згодні лише підтримувати своє домінуюче положення за допомогою удоско налення існуючих банківських продуктів і механізмів замість роз робки нових видів банківських продуктів. Комерційні банки, що були головною рушійною силою суспільства, при побудові ринкових від носин у фінансовому секторі, створенні та розвитку різних форм власності, формуванні національної грошової одиниці в Україні, ре гулюванні інфляційних процесів, зупинці падіння ВВП і кризових явищ в економіці, досягнувши певних успіхів, як будь-яка замкнута система, прагнуть до мінімізації будь-яких її трансформацій, моди фікацій або змін внутрішніх зв'язків.
Не можна заперечувати того, що в умовах падіння обсягів сус пільного відтворення існуючі банківські технології кредитування виробників товарів (послуг) є економічно доцільними. Але вони не прий нятні при необхідності забезпечувати розширене зростання сус пільного відтворення з одночасним підвищенням життєвого рівня населення регіону. Аналогічно тому, як створені в умовах централі зованої адміністративної економіки вони виявилися непридатними для ринкових умов господарювання, технології кредитування виробника не прийнятні для розширеного суспільного відтворення. Безумовно, кредитування виробників має право на існування й у нових еконо мічних реаліях, але воно не повинно носити глобальний характер.
Реформування продуктової політики комерційних банків повинне здійснюватися системно, тобто шляхом реформування всієї банків ської системи і взаємозв'язків усередині її, не роблячи ніякого тиску на окремий комерційний банк. Системність такого реформування може забезпечити:
За відсутності розуміння банківським менеджментом глобальної ролі перерозподілу регіональних кредитних потоків убік споживчого кредитування і підвищення потреби суспільства в їхньому виникненні деякі підприємства (переважно підприємства роздрібної торгівлі) з 2001 р. почали впроваджувати технології продажу товарів на виплату. Пропоновані механізми стимулювання суспільного попиту, як і будь-які інші механізми виникнення боргових зобов'язань споживачів перед виробниками або підприємствами торгівлі, мають ряд істотних недо ліків. Основною перевагою банківської системи кредитування для споживача є їх більш низька вартість у силу ряду об'єктивних причин. Такими причинами є:
Наявність механізмів надання споживчих товарів у кредит під тверджує психологічну готовність суспільства до їх масового поши рення.
Для широкомасштабного впровадження в практику пропонованих механізмів кредитування необхідні ряд підготовчих етапів, що доз волять уникнути можливих помилок при напрацюванні первісного досвіду. Складовими елементами підготовки можуть служити:
1. Розробка системної методології і методики застосування регіо наль ною банківською системою технологій масового споживчого кре дитування. Доцільним представляється розробка Національним бан ком України єдиних підходів, стандартів, форм обліку і звітності комерційних банків по наданих споживчих кредитах. За комерційними банками повинна зберегтися функція розробки регіональної ринкоз навчої стратегії, аналізу ринку, вибору тих чи інших форм і механізмів кредитування, його обсягу і пріоритетності, забезпечення зворотності виданих кредитів.
2. Коректування цивільного та кримінального законодавства убік підвищення відповідальності за навмисне невиконання громадянами зобов'язань по споживчих кредитах або надання банку свідомо не досто вірних відомостей при одержанні споживчого кредиту. Спро щен ня механізму стягнення боргу з осіб, що не виконують такі зо бо в'язання. Як один із можливих варіантів, можна розглядати процедуру передачі функції стягнення боргу після відповідного виконавчого напису нотаріуса на кредитному договорі (за умови його нотаріальної реєстрації) інституту судових виконавців, минаючи процедуру су дового розгляду. Незважаючи на наявні недоліки судової системи, практика стягнення боргових зобов'язань по векселях і заставному майну говорить про принципову готовність судової виконавчої сис теми до рішення такого роду задач. Іншим варіантом спрощено-
го стягнення боргу є забезпечення зворотності споживчого кредиту договором застави. У такому випадку в заставу може прийматися май но, на яке в позичальника виникає право власності в майбутньо-
му, наприклад, майно, на придбання якого береться споживчий кре дит. Можливий варіант оформлення в заставу майбутніх доходів по зичальника у вигляді частини заробітної плати, з наступним стяг ненням боргу після виконавчого напису нотаріуса шляхом, ана логічним стягненню аліментів. Можливі так само комбіновані ме ханізми забезпечення зворотності, здійснення практичного вико нан ня коректування діючого законодавства, що є винятковою преро гати вою держави.
3. Створення єдиної інформаційної бази банківської системи про позичальників-фізичних осіб, їхню кредитну історію, особисті дані, доходи, що декларуються, наявність нагромаджень і договорів страху вання, своєчасність виконання зобов'язань, лояльність до чинного за коно давства (причетність до фінансових махінацій або господарських злочинів у минулому, приналежність до менеджменту збанкрутілих підприємств або підприємств-боржників банківської системи) і т. д. Створення такої інформаційної бази не представляється складним, тому що банківська система України має високий ступінь технічної, комп'ютерної і програмної оснащеності, досить захищені канали передачі конфіденційної інформації. Традиційно твердий підхід банків до дотримання банківської таємниці дозволить уникнути розголо шення конфіденційної інформації про конкретного клієнта. Введення системи єдиних податкових кодів, успішно запроваджених в Україні, дозволить уникнути помилок і правильно ідентифікувати кожного клієнта.
4. Створення спеціалізованих регіональних відділів і служб по ро боті з позичальниками споживчих кредитів. Створення системи аналі зу й обміну накопиченим досвідом, навчання і підвищення кваліфі кації співробітників.
5. Створення єдиного фонду страхування або системи регіональних страхових компаній для страхування ризиків неповернення споживчих кредитів і вироблення державної політики в області забезпечення надійного функціонування страхових механізмів. Потреба в страху ванні пов'язана з тим, що цілком уникнути соціальних проблем навіть в економічно розвинутих країнах не вдається. Очевидно, що позитив ний ефект від упровадження технологій споживчого кредитування значно перевищить розмір можливих і неминучих непередбачених витрат і втрат. Разом із тим, цілком уникнути невиконання зобов'язань позичальниками через утрату ними роботи або працездатності, а іноді і фізичної загибелі, неможливо. Спеціалізований фонд або система стра хових компаній повинні мінімізувати негативні наслідки для банківської системи, родини позичальника і всієї економіки.
Одну з можливих схем надання споживчого кредиту з викорис танням заставних механізмів зображено на рис. 5.2.
Умовні позначення:
1 – укладання договору про споживчий кредит; 2 – укладання договору застави; 3 – оплата банком кредитного договору; 3.1 – укладання договору страхування ризику неповернення кредиту; 4 – передача товару відповідно до договору купівлі-продажу; 5 – оплата за працю або інші джерела доходів; 5.1 – укладання договору страхування заставного майна;
6 – погашення кредиту і відсотків за ним.
Рис. 5.2. Схема просування продуктів споживчого кредитування
з використанням заставних механізмів
Запропонована схема кредитування спричиняє розвиток наступних елементів інфраструктури ринкової економіки:
1. Мережі кваліфікованих аукціонних торгів по реалізації застав ного і конфіскованого майна.
2. Мережі регіональних страхових компаній з реальними схемами страхування і реальними механізмами виплати страхової суми при настанні страхового випадку.
3. Маркетингових структур, що займаються дослідженням і прог нозуванням споживчого попиту населення і тенденцій його зміни в регіоні.
4. Суспільних інститутів контролю за дотриманням соціально-еко номічних прав населення регіону, включаючи своєчасність і повноту виплати заробітної плати, її відповідності реальному прожитковому рівню споживання та ін.
При масовому просування продуктів споживчого кредитування бан ківська система з конкурента перетворюється в прихильника і захис ника економічних інтересів населення регіону в механізмах суспіль ного відтворення, відстоюватиме інтереси споживачів у державних і законодавчих органах, тому що доходи регіональної банківської сис теми потрапляють у пряму залежність від рівня легальних (дек ларуємих) доходів населення. Цього не спостерігається при наданні кредитів виробнику товарів (послуг), де комерційний банк конкурує з трудовим колективом у боротьбі за розподіл отриманих доходів між фондом заробітної плати і погашенням кредиту та відсотків за ним. У більшості випадків менеджмент підприємств-позичальників робить вибір не на користь трудового колективу.
Наочним прикладом соціальної ефективності економіки, побудо-ва ної на ринкових відносинах, з яскраво вираженими механізмами стимулювання регіональних споживчих тенденцій є той факт, що суспільний устрій, який базується на викладених принципах, має досить високий рівень, що дозволяє його громадянину безбідно іс нувати і без участі в процесах суспільного виробництва, а розмір допомоги безробітному члену цього суспільства багаторазово пере вищує дохід активно працюючої людини, а найчастіше і підприємця в регіоні, де існуючі механізми створення, розподілу і відтворення капіталу не збалансовані та не спрямовані на розширене відтворення шляхом стимулювання регіональних споживчих тенденцій населення. Безробітний громадянин у розвинутій країні, не беручи участь у процесі суспільного виробництва, користується результатами тих фінансових технологій, що дозволяють наповняти бюджет і створю вати новий суспільний капітал настільки ефективно, що це залишає фінансовий резерв для незахищених верств населення.
Широкомасштабному розвитку банківського споживчого кредиту вання в регіоні перешкоджають наступні об'єктивні фактори:
1. Психологічна неготовність більшої частини населення до від по ві дальності по кредитних зобов'язаннях.
2. Відсутність практичного досвіду співробітників комерційних бан ків по масовому кредитуванню населення регіону.
3. Відсутність окремих нормативних і законодавчих актів, що ре гулюють сферу виникнення, переведення, ліквідації і виконання зо бов'язань (так зване «зобов'язальне право»).
4. Низький рівень доходів населення, відсутність економічної за цікавленості населення в декларуванні всіх джерел одержання дохо дів.
Дані об'єктивні перешкоди можна перебороти вже сьогодні. Потре ба регіону в довгостроковому споживчому кредитуванні населення вже назріла. Ряд промислових підприємств і підприємств торгівлі впроваджують схеми продажу споживчих товарів на виплату, багато комерційних банків практикують споживчі кредити своїм співро бітникам. Однак такі, незначні за обсягом кредитування, процеси здатні вирішити проблеми окремих підприємств і трудових колективів і не роблять істотного впливу на процеси в економіці регіону і у всій економіці.
Окремі актуальні аспекти взаємодії банківської системи з насе лен ням розглядалися В. К. Симоненко, що стверджує: «очевидно, необ хідне формування з боку держави єдиних правил гри для всіх регіонів з метою залучення фінансових ресурсів населення і недержавного сектора економіки як інвестиційних ресурсів ... Комерційні банки повинні чітко функціонувати в режимі ощадних або інвестиційних. Перші з них будуть працювати переважно з приватними зао ща дженнями населення, а інші, акумулюючи ці заощадження, будуть кредитувати суб'єктів, що хазяйнують. Але для цього необхідно за конодавче оформлення основних функціональних типів комерцій них банків» [319, с.124].
Найважливішою задачею, що доведеться вирішувати комерційним банкам, є забезпечення зворотності кредитів комерційних банків. Низький рівень доходів населення є, з одного боку, поясненням по боювань банкірів при широкомасштабному кредитуванні, а з ін шого боку, забезпечить величезний попит населення на даний вид послуг. У таких умовах особливо актуальним є довгострокове кре дитування населення, що дозволяє погашати заборгованість по кре диту невели кими частинами протягом тривалого проміжку часу. Крім того, про сування продуктів споживчого кредитування багатьма комер ційними банками здатне досить швидко, тобто за відносно невеликий проміжок часу, істотно підвищити рівень суспільного відтворення, отже, і життєвий рівень населення країни. Зростання життєвого рівня насе лення підвищить надійність і знизить кредитний ризик по дов гост рокових споживчих кредитах і призведе до дострокового пога шен ня значної їх частини.
5.3. Вплив продуктової політики банку на процеси
суспільного відтворення
Сучасний розвиток асортименту банківських продуктів в Україні характеризується низьким використанням усього потенціалу бан ків ських можливостей і кредитних технологій, що призводить до не достатнього їх просування і, отже, подальшого стримування еконо-мічного зростання. Це обумовлює необхідність розробки та просуван ня на ринок нових банківських продуктів. Банківський маркетинг доз во ляє зрозуміти причини банкрутства багатьох комерційних бан ків, що полягають у недосконалості продуктової політики банку, засно ваної на принципах кредитування виробника. Збанкрутілі комер-ційні банки не використовували у своїй практиці технології спожив чого кредитування. Тільки за останні роки оголошені банкрутами такі ве ликі акціонерні банки, як «Відродження», «ІНКО», «Слов'янський», «Укрхарчбанк», «Лесбанк», «Україна» та ін. Ряд комерційних банків, формально не оголошених банкрутами, знаходяться у вкрай важкому фінансовому становищі, що межує з фактичним банкрутством.
Вивчення причин банкрутства і важкого фінансового стану ко мер ційних банків, а також теоретичних основ, принципів і закономір ностей продуктової політики комерційного банку, підтверджує ідею про те, що існуючих проблем вдалося б уникнути шляхом масштаб ного застосування інноваційного підходу до продуктової політики. Розглянемо продуктову політику банку на прикладі впровадження ме ханізмів споживчого кредитування.
Механізм традиційного кредитування виробника містить у собі ряд об'єктивних відмінностей від технології споживчого кредитування, що характеризують останні як значно менш ризиковані банківські технології.
Першою істотною відмінністю є контроль за цільовим викорис тан ням кредитних ресурсів. Принцип цільового використання кредитних ресурсів є найважливішим елементом процесу кредитування, що відображено в законодавстві України й інструкціях НБУ. При тради цій них технологіях банківського кредитування існують об'єктивні передумови і можливість для змови між менеджментом підприємства-позичальника і співробітниками комерційного банку. Також існує ймовірність помилки або прорахунку в економічній доцільності та правильності використання кредитних ресурсів як менеджментом по зичальника, так і банку. При використанні технології споживчого кредитування об'єктивні передумови для подібних помилок, порушень і зловживань відсутні.
Наступною істотною відмінністю традиційних банківських про дуктів від споживчого кредитування є контроль за своєчасністю і повнотою повернення основної суми кредиту і відсотків за ним. При використанні технології споживчого кредитування позичальник-фі зична особа об'єктивно в більшому ступені, ніж банк-кредитор, за цікав лений у правильності та своєчасності сплати боргу. Це пов'язано з тим, що для бюджету позичальника або його родини розмір банківського кредиту, як правило, відіграє істотну або визначальну роль. У той же час, частка окремого споживчого кредиту в кредит ному портфелі комерційного банку, що складається з безлічі дрібних споживчих кредитів, незначна. При неповерненні або затримці пога шення кредиту дрібним позичальником банк не відчує серйозних фінан сових ускладнень, що істотно позначаться на його плато спро мож ності або ліквідності. Проблеми, що виникають у позичальника при затримці виплати частини боргу за споживчим кредитом, можуть привести до серйозних фінансових наслідків, що істотно погіршать його матеріальне становище. Складається ситуація, при якій позичаль ник об'єктивно зацікавлений у поверненні основної суми боргу та відсотків за ним, а також у своєчасності та повноті виконання інших умов кредитного договору. Зворотна тенденція спостерігається при традиційних технологіях кредитування.
Третьою відмінністю є значне здешевлення кредитних ресурсів при використанні технологій споживчого кредитування, що відбувається внаслідок наступних об'єктивних факторів:
Окремої уваги заслуговує розгляд економічного ефекту, створю ваного в результаті зниження вартості кредитних ресурсів банківської системи регіону. Суть цього ефекту полягає в тому, що при зде шевленні кредитних ресурсів для позичальників банківської системи вартість капіталу і кількість коштів, що знаходяться в обігу в ре альному секторі економіки, залишаються незмінними. Отже, незмін ною залишається і ціна покупки вільних коштів банківською сис темою. У той же час, здешевлення кредитних ресурсів для пози чальників комерційних банків призводить до зниження відсотка за кредитом і, як наслідок, до зниження облікової ставки На ціонально-
го банку. У результаті більш ефективного функціону вання механізму спо живчого кредитування може скластися унікальна ситуація, при якій вартість банківського кредиту буде менше вартості покупки бан ківською системою вільних коштів.
Практика діяльності комерційних банків України показує, що причини виникнення ризиків, прогнозування з метою їх запобігання або зменшення їхнього впливу на банківську систему не знайшли наукового узагальнення, а теорія управління банківськими ризиками не створена. Тому через відставання у використанні сучасної мето дології управління, вузького використання нових кредитних техно логій негативні тенденції в діяльності комерційних банків набули стійкого характеру.
Так, за станом на 1 січня 2005 р. у державному реєстрі зареєстро ва но 182 банки (на 1 січня 2004 р. – 179 банків), а ліцензію НБУ на про ведення банківських операцій мають тільки 160 (на 1 січня 2004 р. − 158) банків, тобто 87,91% (на 1 січня 2004 р. − 88,27 %) від загальної кількості.
Крім того, банками України недостатньо залучається іноземний капітал: тільки 19 банків (10,44 %) створені з використанням інозем ного капіталу і 7 банків (3,85 %) – з 100-відсотковим іноземним капі талом. На ту ж дату 20 комерційних банків (10,99 %) знаходились в стані ліквідації. За період 1992−2004 рр. ліквідовано з різних причин 111 банків, очікується ліквідація ще 20 банків [96, с. 133−134].
Активи банків України за станом на 1 січня 2005 р. склали
141 497 млн грн, а активи понад 5 % активів банківської системи Ук раїни мають тільки три банки, питома вага яких складає: «Приват-
банк» − 10,37 %, «Аваль» − 8,38 %, «Укрсоцбанк» – 5,00 % [413]. Питома вага інших банків у загальних активах становить менш 5 %.
Аналогічне становище комерційних банків України за кредитно-інвестиційним портфелем, що складає 97 197 млн грн, а питома вага окремих банків у загальній сумі кредитних вкладень становить: «При ват банк» – 11,43 %, «Аваль» – 8,86 %, «Укрсоцбанк» – 4,35 %, «Укр ек сімбанк» − 4,31 %, інші банки мають питому вагу менше 4 %. Ана ліз структури активів і пасивів комерційних банків України дає мож ливість констатувати, що сумарні активи банків України виросли в ці ло му з 369 79,49 млн. грн. на кінець 2000 р. до 14 1497 млн грн на кінець 2004 р. (у 3,83 рази). Кредитний портфель збільшився в 5,52 ра зи − з 17 592,90 млн грн до 97 197 млн грн. Портфель цінних паперів комерційних банків збільшився майже в 1,55 рази − з 5 248,33 млн грн у 2000 р. до 8 157 млн грн на кінець 2004 р., а сумарні зобов'язання українських комерційних банків − з 30 529,90 млн грн у 2000 р. до 11 5926 млн грн на кінець 2004 р. (у 3,80 рази) [413].
Простежується тенденція до зростання капіталізації банківської сис теми України. Це підтверджує і показник адекватності регулятив ного капіталу в 2004 р. на рівні 16,81 %, що на 1,28 % більше, ніж на початок 2001 р. Підвищення економічної активності в державі доз в ли ло значно збільшити балансовий капітал банків: на 01.01.2005 р. він складав 18 421 млн грн, тобто виріс на 183,10 % у порівнянні з 2001 р.
У системі банків існує 182 діючих банки, проте загальні їх активи становлять в еквіваленті лише 28 млрд дол. США. Фактично капітал є трохи меншим, якщо враховувати всі знецінені активи, на які необ хідно нараховувати резерви для покриття збитків за кредитами. На початок 2005 р. сума таких активів складала 3,145 млрд грн. Фінан совий результат діяльності банків України на 01.01.2005 р. виріс у порівнянні з початком 2001 р. за капіталом на 8,88 % (до 8,43 %), а за чистими активами на 1,16 % (до 1,07 %), що є оптимістичним момен тном у розвитку банківської системи [413].
Важливою причиною слабкості банківської системи України, її не достатньої фінансової активності є існуючі протиріччя між потребами банківської практики в розробці і застосуванні науково обґрунтованих технологій стимулювання суспільного відтворення, що ґрунтуються на маркетингових дослідженнях процесів суспільного відтворення, і рівнем існуючих вітчизняних науково-теоретичних, методологічних і організаційних розробок в області банківських технологій.
Розвиток банківської системи України в умовах ринкової еконо міки стабілізується відповідно до її реформування. Збільшуються капітали банків, дохідні активи, знижуються операційні витрати, під вищується прибутковість, збільшується кредитний портфель. Одно час но банки різних регіонів України, що прагнуть досягти рівня зрос тання активів, властивого банкам Європейського Союзу і мати ста більні темпи росту фінансових активів, повинні систематично удос ко налювати кредитні технології, підвищувати конкурентноздат ність своїх продуктів шляхом створення на науковій основі системи сти мулювання споживчого попиту на регіональному рівні.
При аналізі розвитку регіонального банківського механізму на даному етапі суспільно-економічного розвитку України необхідно бра ти до уваги наступні об'єктивні фактори: валовий внутрішній про дукт країни складається з валового внутрішнього продукту регіо нів, що, у свою чергу, залежить від попиту на продукти суспільного від творення на внутрішньому і зовнішньому ринках. На зовнішньому ринку спостерігаються несприятливі тенденції для розширення обся гів відтворення на українських підприємствах. До таких негативних тенденцій відносяться:
Останній фактор є особливо важливим і актуальним. Це під тверджується статистичними даними Міністерства фінансів України, з яких випливає, що за станом на 31 грудня 2004 р. борг України перед Росією складав 1 583 355,86 тис. дол. США, або 13,03 % від сукупного (прямого і гарантованого) зовнішнього боргу України. Державний борг України перед Італією склав 97 202,58 тис. дол. (0,80 %), Ні меччиною – 445 485,55 тис. дол. (3,67 %), США – 239 624,28 тис. дол. (1,97 %), Туркменистаном – 176 071,42 тис. дол. (1,45 %), Францією – 32 098,20 тис. дол. (0,26 %), Японією – 151 613,67 тис. дол. (1,25 %). У цілому, державний борг за позиками, наданими закордонними ор ганами управління, на той же момент склав 2 725 451,56 тис. дол., або 22,44 % від сукупного зовнішнього боргу України [414].
Сукупна заборгованість за позиками, наданими Україні міжна родними організаціями економічного розвитку, на 31 грудня 2004 р. становила 2 383 345,70 тис. дол., або 19,62 % від сукупного зовніш нього боргу України. Зокрема, Всесвітньому банку Україна залиша ється винна 2 085 031,18 тис. дол., Європейському банку реконструк ції і розвитку – 60 244,53 тис. дол., Європейському співтовариству – 238 069,99 тис. дол.
Крім того, за даними Міністерства фінансів України, заборго ваність за позиками, наданими іноземними комерційними банками,
на вказану дату становила 1 623,97 тис. дол. Серед банків-кредито-
рів Міністерство фінансів називає: Bankers Trust Luxembourg S.A. (679,31 тис. дол.); Chase Manhattan Bank Luxembourg S.A. (69,56 тис. дол.); E.M.Sovereign Investments B.V. (188,54 тис. дол.); Баварський об'єдна ний банк (695,56 тис. дол.). Заборгованість України по облігаціях зов нішньої державної позики 1995 р. випуску складає 116 500,00 тис. дол., або 0,96 % від загального зовнішнього боргу, по облігаціях зовніш-ньої державної позики 2000 р. випуску – 1 480 891,58 тис. дол. (12,19 %), по облігаціях зовнішньої державної позики 2003 р. випуску –
1 млрд дол. (8,23 %), по облігаціях зовнішньої державної позики
2004 р. ви пуску – 1,1 млрд дол. (9,06 %) [414].
За станом на 31 грудня 2004 р. сукупний зовнішній державний борг складав 12,147 млрд дол. США: загальний прямий зовнішній борг України становив 8 807 821,81 тис. дол. (72,51 %), гарантований зовнішній борг – 3 339 587,04 тис. дол. (27,49 %). Динаміку прямого і гарантованого державного боргу стосовно ВВП України представлено на рис. 5.2 (критичне значення для країн ЄС − відношення боргу до ВВП на рівні 60 %).
У той же час, на кінець 2004 р. міжнародні резерви НБУ виросли до 9 524,74 млн. дол. США з 4 163,83 млн. дол. США на кінець 2002 р. Банківські вклади фізичних осіб у вільно конвертованій валюті (у до ларовому еквіваленті) склали на кінець січня 2005 р. – 20 665 млн грн. [96, с. 52]
Негативні тенденції на зовнішніх ринках погіршуються інфля цій ними процесами основної світової валюти − долара США − й інших грошових одиниць. Ціна і попит на золото в Україні останнім часом рос туть разом зі зростанням цін на нього на світових ринках. Ймо вірними причинами зростання ціни і попиту на золото в Україні є, крім росту цін на світових ринках, також збільшення доходів насе лення і прийняття законодавства про моніторинг значних фінансових операцій. Негативною інформацією, що підштовхує населення до інвестування в дорогоцінні метали, стало рішення FATF про введення санкцій до України.
Аналогічна тенденція спостерігається на світовому ринку доро гоцінних металів. З 19 грудня на торгах в електронній системі Нью-Йоркської товарної біржі ціна золота різко збільшилась у зв’язку з очікуваннями швидкого початку війни з Іраком і досягла рекордного з початку 1997 р. рівня. Вартість контрактів на золото з постачанням у лютому зросла на 3,8 % або на $13 до $355,70, а потім знизилась до $351. Цей стрибок цін виявився рекордним з вересня 2001 р., а з по чатку року метал подорожчав уже на 25 %.
Українська держава і виробники валового внутрішнього продукту не можуть здійснити істотний вплив на тенденцію значного підви щення попиту на вітчизняні товари на світовому ринку. Разом із тим, зовнішній ринок у значній мірі впливає на відтворювальні процеси усередині України. Схематично основні економічні зв'язки на внут ріш ньому ринку, що впливають на процес виробництва ВВП, зоб ра жено на рис. 5.4.
Рис. 5.3. Відношення державного прямого і гарантованого боргу України до ВВП (на кінець 1998–2004 рр.)
На нижченаведеному рисунку схематично зображено два основних рівні взаємодії регіональної економіки зі світовими економічними процесами. Зовнішній ринок взаємодіє з двома основними суб'єктами: регіональними комплексами відтворення валового внутрішнього про дукту і державою. Через те, що зовнішній борг держави перевищує його валютні резерви, податкова система повинна працювати в режимі перерозподілу частини реального суспільного продукту на погашення зовнішніх боргів. Тобто в силу об'єктивних причин регіональні струк тури, що відтворюють ВВП, будуть знаходитися в менш вигідних фіскальних умовах, ніж виробники ВВП у розвинутих країнах або офшорних зонах, де немає необхідності в пошуку джерел погашення великих зовнішніх боргів. Ця ж причина пояснює відсутність дер жавних коштів з метою підтримки і розвитку банківської системи.
Рис. 5.4. Схема основних економіко-фінансових зв'язків
у регіоні при відтворенні ВВП
Умовні позначення:
В – виробництво; С – споживання; 1 – кредитування держави міжна род ними фінансовими інститутами; 2 – погашення зовнішнього боргу та від сот ків за ним; 3 – надходження в державний бюджет коштів для погашення зовнішнього боргу; 4 – державне фінансування банківської системи;
5 – перерозподіл частини банківського капіталу для погашення зовнішнього державного боргу шляхом сплати податків банківською системою;
6 – перерозподіл частини суспільного продукту шляхом сплати податків підприємствами-виробниками валового внутрішнього продукту;
7 – експорт регіонами продуктів суспільного відтворення;
8 – імпорт товарів на регіональні ринки;
9 – продаж імпортних товарів споживачам.
Другим рівнем економічних відносин із зовнішнім ринком є екс портно-імпортна діяльність підприємств регіону. Вона також стикає ться з об'єктивними труднощами. Регіональні відтворювальні комплекси, знаходячись у свідомо менш вигідних фіскальних умовах, при екс порті готової продукції не завжди зацікавлені в поверненні коштів у регіон їхнього походження. Це призводить до осідання частини екс портної виручки на рахунках іноземних банків або до компенсу ючих поставок імпортних товарів за допомогою ланцюжка безвід клич них переказних акредитивів з наявністю посередника (так звана компенса ційна угода відповідно до Уніфікованих правил і звичаїв для доку мент тарних акредитивів, прийнятих Міжнародною торговельною пал тою в Парижі в 1984 р.). Постачання імпортних товарів здійсню ється з метою перепродажу їх із прибутком, що повинен компенсувати ук раїн ському експортеру різницю між свідомо гіршими фіскальними умо вами в регіоні-виробнику й у країні-імпортері української продук ції. Збут імпортних товарів в Україні призводить до погіршення кон'юнктури ринку для українських виробників аналогічних товарів. Таким чином, підприємства, що експортують, завдають економічної шкоди виробникам товарів для внутрішнього ринку. Це створює відому диспропорцію між експортно-орієнтованими й іншими регіо нами України.
Недолік діючих взаємин із зовнішнім ринком полягає в тому, що за допомогою такого кругообігу капіталів можливо лише частково ком пенсувати грошові потоки від експортної діяльності регіонів, але не можна залучити додаткові інвестиції для розширеного відтворення в обсягах, що дозволяють здійснювати його темпами, випереджаючими темпи світової економіки.
Це свідчить про виборність й адресність нових банківських про дуктів. Так, технології споживчого кредитування повинні бути, в пер шу чергу, спрямовані на придбання товарів тривалого користування вітчизняного виробництва. Оптимальним є житлове споживче креди тування, пов'язане з будівництвом, ремонтом і реконструкцією інди відуального житлового фонду. Воно є привабливим як з погляду сти мулювання регіонального виробника товарів і послуг, так і з позиції заставного забезпечення. З погляду регіональних банківських проце сів, дані технології дозволяють залучити значні фінансові ресурси з більш дешевих міжнародних фінансових ринків. Це стає можливим тому, що технології споживчого кредитування й інші прогресивні бан ківські технології збільшують розмір кредитного портфеля банку, йо го прибутковість і зворотність, знижують кредитний ризик. Між банківські кредити при цьому стають практично безризиковим істру ментом, швидким і надійним механізмом перерозподілу міжнародного капіталу. Крім того, собівартість і ризики, пов'язані з транспортуван ням різноманітного асортименту споживчих товарів, що можуть бути вироблені в регіоні, роблять більш привабливим переміщення капіта лів у порівнянні з переміщенням товарів.
Зовнішній ринок товарів або товарний ринок іншого регіону по винен служити не фактичним поставкам продукції в інший регіон, а фактором стимулюючого і стримуючого впливу. Стимулюючий вплив полягає у формуванні фізичного попиту в результаті використання корисності речей (товарів) споживачами регіону, а також нових від тво рювальних технологій їхнього створення й ефективного функ ціо ну вання. Стримуючим впливом є підтримка відтворювальних тех но ло гій, параметрів, а головне − цін на рівні, що не дозволяє відтво рювальним технологіям іншого регіону проникнути на свій ринок шляхом більш конкурентноздатної ціни або якості. Банківська система повинна забезпечувати фінансування відтворювальних процесів, виходячи з адекватних потреб населення регіону, що бере участь у регіональному процесі суспільного відтворення.
Існує об'єктивна необхідність стимулювання банківською систе мою експортної діяльності підприємств-виробників, продукція яких не є товаром для населення регіону і не може бути стимульована шляхом активізації його купівельної спроможності. Для поліпшення умов суспільного відтворення на таких підприємствах-експортерах представляється доцільним більш ефективне використання ними ра зом із регіональною банківською системою існуючих акредитивних технологій. Відмінною рисою цих технологій є їхня висока ефек тивність і висока вартість. Основною задачею регіональних банків ських структур в умовах розвитку нових банківських технологій і продуктів може стати зниження вартості акредитивних операцій за рахунок перерозподілу частини отриманих доходів від впровадження ефективних банківських продуктів у регіоні.
Функціонування нових банківських продуктів створює необхід ність нового підходу до забезпечення підприємств інвестиційними ресурсами. Функцію інвестиційного забезпечення підприємств колиш нього СРСР виконувала однорівнева банківська система. При переході до ринкових відносин довгостроковому інвестиційному фінансуванню не приділялося відповідної уваги. Були спроби вирішити цю задачу шляхом створення державного інноваційного фонду і державних програм фінансування інноваційних проектів. Подальша практика по казала неспроможність більшості державних інвестиційних механіз мів, тому що вони не використовували ринкові методи формування, використання й оцінки ефективності фінансових ресурсів, що при зве ло до значних зловживань і порушень при інвестуванні.
Для забезпечення умов розширеного суспільного відтворення і збільшення обсягів валового внутрішнього продукту комерційним банкам усе більшу увагу доводиться приділяти перерозподілу кредит них ресурсів зі сфери кредитування підприємств-виробників у сферу стимулювання платоспроможного попиту населення. Раніше було по казано, що найбільш оптимальним механізмом такого перероз поділу є споживче кредитування.
Перерозподіл кредитних ресурсів банківської системи призводить до відволікання істотної частки кредитних ресурсів від процесів сус пільного відтворення при одночасному збільшенні обсягів вироб ницт ва в даній сфері. Найважливішим елементом інвестиційної політики підприємств регіону в таких умовах стає пошук нових механізмів і залучення фінансових ресурсів у сферу суспільного відтворення з небанківського сектора.
Основними інструментами, що дозволяють підприємствам здійс ню вати ефективну інвестиційну політику в нових економічних умо вах, є:
В умовах розширеного відтворення інвестиційна політика підпри єм ства повинна бути спрямована не стільки на інвестування або збе реження капіталу підприємства, скільки на залучення й оптимальне використання нового. Така інвестиційна політика представляється од наково ефективною для підприємств усіх форм власності та галузей економіки.
Інноваційна політика держави при цьому представляється у вигляді створення пріоритетних умов для залучення ресурсів у стратегічні регіони та галузі економіки замість класичного перерозподілу їм фінансових ресурсів у формі дотацій і субвенцій. Інвестиційна діяль ність підприємства з залучення оборотних коштів може базуватись винятково на економічних методах і технологіях управління. У цьому полягає її принципова відмінність від інвестиційної діяльності з розподілу й освоєння інвестиційних ресурсів. Така переорієнтація по требуватиме від держави і менеджменту підприємств регіону готов ності керувати економічними процесами переважно економіч ними ме тодами.
Найбільш ефективним і поширеним інструментом залучення інвес тиційних ресурсів у підприємствах розвинутих країн є механізм емісії акцій під здійснення конкретних інвестиційних проектів. Цей меха нізм найменш поширений у практичній діяльності українських під приємств. Широко використовувані в Україні небанківські джерела фінансування, такі як державні позики в міжнародних фінансових організацій, перерозподіл бюджетних коштів на інноваційне фінан сування і т. д., також мають важливе соціально-економічне значення. Безумовно, відмовлятися від цих і інших централізованих джерел ін вестиційних ресурсів підприємства не доцільно. Разом із тим, без створення ефективного, максимально спрощеного і, одночасно, досить захищеного та безпечного механізму емісії і наступного обігу акціо нерного капіталу підприємств українська економіка не вирішить проб лему інвестування підприємств-виробників валового внутріш нього про дукту. Крім того, міжнародна фінансова допомога і міжнародні кошти носять глобальний макроекономічний характер і не враховують регіональну специфіку розвитку відтворювальних процесів.
Адміністративна роль держави за таких умов полягає в розробці та правовому забезпеченні зазначених технологій, жорсткому дотри манні правових умов ефективного функціонування підприємств в умовах сумлінної конкуренції між ними, а також форм контролю за адекватністю взаємин між працею і капіталом, дотриманням соціаль них пріоритетів.
Особливу роль в інвестиційній політиці підприємств регіону в нових умовах відіграє банківська система. У взаєминах підприємства з комерційним банком зростає роль банківських продуктів, їхнього асортименту, якості та вартості. До найважливіших банківських про дуктів, здатних істотно допомогти при вирішенні проблеми фінан сування підприємства, відносяться:
У відносинах банку з клієнтом зростає роль кредитної лінії з об меженим лімітом кредитування замість традиційного одноразового кредиту.
Інвестиційна політика підприємств повинна бути спрямована на вибір оптимального продукту або оптимального набору продуктів комерційного банку для додаткового (компенсуючого) фінансування разом із пошуком альтернативних (небанківських) джерел фінан су вання.
Важливою особливістю співробітництва підприємства з банком мо же стати той факт, що не всі комерційні банки є універсальними, тобто не всі комерційні банки надають весь спектр необхідних під приємству послуг. Перед менеджментом підприємства постає додат кове завдання вибору комерційних банків відповідно до послуг, що споживаються підприємством. При цьому потрібно брати до уваги різну вартість пакета послуг в окремому регіональному банку і сумарну вартість кожної послуги в різних банках, навіть за умови їхньої меншої вартості окремо.
При визначенні інвестиційної політики менеджмент підприємства повинен враховувати вплив реклами не тільки з позиції просування товару на ринках, але і з позиції створення позитивного іміджу про цвітаючої фірми. Сформований імідж підприємства може впли ну ти певним чином на ухвалення інвестором рішення про придбання цін них паперів підприємства.
Очевидно, що цілком виключати інвестиційну діяльність під при ємств у класичному її розумінні менеджмент не повинен. Але в умо вах розширеного відтворення управління активами підприємства по винно бути спрямовано саме на відтворювальний процес, а не на фінансову діяльність. В управлінні пасивами і пошуку нових джерел фінансування полягає професіоналізм і мистецтво регіонального фі нан сового менеджменту в нових економічних умовах.
Інвестиційна діяльність підприємства з пошуку ресурсів створює відповідний попит на фінансовому ринку, що призводить до переду мов для розвитку відповідних видів підприємницької діяльності усередині регіону. При створенні адекватних умов ефективного функ ціонування капіталу в умовах розширеного відтворення забезпеч чується приплив іноземного капіталу в економіку країни і регіонів без особистої участі держави.
Розглядаючи процеси суспільного відтворення в динаміці, можна припустити, що сучасні банківські механізми, спрямовані на стиму лювання суспільного споживання в регіоні, спонукають до розвитку суспільного відтворення, що, у свою чергу, позначається на підви щенні ціни кредитних ресурсів через диспропорцію між попитом і пропозицією в даному сегменті фінансового ринку на макроеко но мічному рівні. Це призводить до зворотного перерозподілу ресурсів у сферу виробництва, знижує платоспроможний попит. Як результат вищеописаного, повторюється споконвічна ситуація. Циклічність та ких процесів обумовлена діалектичними принципами розвитку про цесів суспільного відтворення.
Схематично взаємозв'язок держави з процесами відтворення ВВП зображено на рис. 5.5.
Умовні позначення:
1 – процес оподаткування; 2 – процес управління Національним банком;
3 – процес управління комерційними банками за допомогою норми резервування, облікової ставки й операцій на валютному ринку;
4 – процес кредитування; 5 – процес відтворення; 6 – виплата зарплати;
7 – процес споживання; 8 – процес накопичення.
Рис. 5.5. Взаємозв'язок держави з процесами суспільного
відтворення і банківською системою за традиційною схемою
З даної схеми і практичного досвіду її застосування видно, що ос новним суб'єктом накопичувальних процесів виступає населення, яке у такий спосіб заощаджує кошти для споживання в розмірі, що пе ревищує заробітну плату, та створює страховий соціальний запас, украй необхідний в умовах падіння обсягів суспільного відтворення і висо кої соціальної напруженості. Капітал підприємств-виробників ВВП при цьому позбавлений можливості створювати нагромадження для подальшого технічного переозброєння, реконструкції і відновлення основних фондів.
При впровадженні банківських продуктів, які стимулюють процеси суспільного відтворення шляхом споживчого кредитування механіз мів та інструментів державного регулювання банківської системи, а через неї – і процесів суспільного відтворення, залишаються такими самими, але основним суб'єктом накопичувальних процесів стає під приємство, капітал якого одержує реальне джерело для реконструкції і відновлення основних засобів. Крім того, такі механізми дозволяють стимулювати процеси суспільного відтворення. Описану схему зобра жено на рис. 5.6.
З основних принципів ринкової економіки випливає, що впро ва дження тих чи інших нововведень економічного життя повинне по чинатися з регіонального рівня. На регіональному рівні відбува ється апробація механізмів функціонування будь-якої системи, вк лючаючи банківську, виявляються проблемні аспекти її функціону вання.
Умовні позначення:
1 – процес оподаткування; 2 – процес управління Національним банком;
3 – процес управління комерційними банками за допомогою норми резервування, облікової ставки і операцій на валютному ринку;
4 – процес кредитування; 5 – оплата відтворення;
6 – процес виробництва; 7 – процес споживання; 8 – процес накопичення.
Рис. 5.6. Взаємозв'язок держави з процесами суспільного виробництва при банківському механізмі стимулювання споживання
Сучасні тенденції становлення системи споживчого кредиту в Ук раїні свідчать про недооцінку значення цього невід'ємного елемента ринкової економіки вітчизняними банками (додаток Б). Активні спро би впровадження механізмів кредитування фізичних осіб деякими банками створюють оманне уявлення про успішність застосування даних елементів ринкових відносин. Статистика підтверджує, що за період з 2000 по 2004 рр. відбулося істотне збільшення питомої ваги кредитування споживачів у сукупній структурі виданих кредитів – з 5,02 % на кінець 2000 р. до 16,54 % на кінець січня 2005 р. [96, с. 73]. При цьому динаміка обсягів кредитування фізичних осіб по окре-
мих банках істотна: так у «Приватбанку» спостерігалось зростання з 89,22 млн грн на кінець 2000 р. до 3 103,12 млн грн на кінець 2004 р., тобто в 34,78 рази тільки в 2000−2004 рр. [411]. При цьому кількість рахун ків з урахуванням кредитних лімітів на пластикових картах збільшилась в 2000−2004 рр. з 88 659 до 6 007 484 (у 67,76 разів). Частка «Приватбанку» на ринку споживчого кредитування України на кінець 2004 р. склала 21,46 %, а частка споживчих кредитів у його кредитному портфелі – 26,10 %.
Програма «Приватбанку» з обслуговування індивідуальних клієн тів [411] дозволяє виділити напрями, що безпосередньо стосуються регіональних аспектів досліджуваної нами проблеми:
При цьому «Приватбанк» активно співпрацює з регіональними агентствами нерухомості в сфері надання споживчих кредитів під заставу об'єктів нерухомості.
Аналіз Донецького регіону, що має значний потенціал для про сування банківських продуктів споживчого кредитування, показує влас тиві йому особливості соціально-економічного життя, що істотно відрізняють умови і тенденції розвитку кредитування фізичних осіб у цьому регіоні в порівнянні з іншими. Серед цих особливостей є нас тупні:
1. Висока щільність населення (187 чоловік на 1 км2 території)
і ступінь урбанізації (90 % населення області – це мешканці міст), тобто переважання населення, зосередженого у великих містах, що стимулюється процесом закриття практично нефункціонуючих ву гільних шахт і інших містоутворюючих підприємств малих міст області. Все це обумовлює, по-перше, високий рівень розвитку бан ків ської системи в області та мережі банківських установ. По-друге,
в умовах практичної відсутності житлового будівництва в області істотно зростає значимість проблеми забезпеченості житлом. Так, у січні−червні 2005р. було введено в експлуатацію 144,3 тис. м2 жит-
ла – 108,1 % до 1 півріччя 2004 р., а в 2004 р. – 350,9 тис. м2 житла, що складає 106,4 % у порівнянні з 2003 р. Для порівняння: показники вве дення житла в експлуатацію по Україні склали 2903,5 тис. м2 у 1 пів річчі 2005 р. (107,2 % у порівнянні з аналогічним періодом 2004 р.) і 7 566 тис. м2 житла в 2004 р. (117,6 % у порівнянні з 2003 р.), тобто показники по області не перевищують 5 % всеукраїнських показників, а темпи росту обсягів введеного в експлуатацію житла знаходяться на рівні або нижче темпів росту по Україні в цілому [410]. Як наслідок цього, потреба в кредитуванні придбання нерухомості населенням. По-третє, залучення до більш високого рівня життя (у порівнянні з малими містами) і використання сучасних досягнень науки і техніки стимулює потреби населення в придбанні товарів тривалого корис тування, у тому числі предметів розкоші.
2. Високий рівень розвитку промисловості з орієнтацією на експорт (у 1 півріччі 2005 р. частка експорту області склала 24,7 % від даного показника по Україні, у 2004 р. – 25,5 %) і висока продуктивність пра ці та, як наслідок, більш високий рівень доходів населення в порів нянні з іншими регіонами, що обумовлює його платоспроможність. За рівнем середньомісячної заробітної плати Донецька область істотно пе ревищує всі інші області, поступаючись тільки Києву: у грудні 2004 р. її середній рівень у Донецькій області склав 811,83 грн (по Україні в цілому – 703,77 грн), у червні 2005 р. – 969,15 грн (по Україні в ці лому – 823,10 грн) [410].
Більш високий рівень доходів населення області обумовлює знач ний ступінь його диференціації. З макроекономічної точки зору спо жив чий кредит означає збільшення граничної схильності населення до споживання за рахунок більш повного використання заощаджень по рівняно забезпечених верств населення. Таким чином, усуваються не га тивні наслідки значної диференціації доходів.
3. Високий рівень безробіття внаслідок закриття підприємств ряду галузей, що обумовлюють спеціалізацію Донецької області. Це вик ликає необхідність соціальних виплат і дотацій в області поряд зі значними виплатами пенсіонерам унаслідок їхньої великої питомої ваги в структурі населення області, а також регресами й іншими виплатами, пов'язаними з виробничим травматизмом, насамперед, у вугільній промисловості. Як результат, при значному податковому потенціалі політика централізації доходів бюджету призводить до недостатності дотацій області.
4. Створення вільної економічної зони (ВЕЗ) і території пріори тетного розвитку (ТПР) на території області обумовлює більш вигідні умови функціонування підприємств і, як результат, зростання інтересу підприємств, що користуються пільгами, до кредитів банків, що обу мовлює переважання кредитів суб'єктам господарювання в порівнянні з кредитуванням населення.
Аналізуючи тенденції, пов'язані з активізацією роботи банків До нецького регіону з населенням, відзначимо наступне:
У розвитку економіки регіону в 2005 р. спостерігається спад еко номічної активності в порівнянні з аналогічним періодом 2004 р. Незважаючи на зростання промислового виробництва в регіоні на 0,3 % у липні 2005 р. в порівнянні з червнем 2005 р., рівень промис лового виробництва в липні 2005 р. знизився на 17,9 % у порівнянні з липнем 2004 р. (у січні−липні 2005 року зниження склало 8,9 % у порівнянні з аналогічним періодом 2004 р.). По Україні статистичні дані наступні: приріст 2,6 %, зниження 2,4 % і приріст 3,9 % відпо відно. У той же час, темп зростання промислового виробництва регіо ну й України в цілому в 2004 р. склав 12,5 % [410].
Темпи росту експортно-імпортних операцій регіону знизилися в 2005 р. у порівнянні з 2004 р. (у 1 півріччі 2005 р. темп росту склав 109,4 % по експорту і 144,6 % по імпорту в порівнянні з аналогічним періодом 2004 р. у той час як у 2004 р. темпи росту склали 1,7 рази і 1,5 рази відповідно) [410]. Крім того, негативною тенденцією є випе реджаючі темпи росту імпорту над експортом, що істотно погіршує платіжний баланс регіону (відтік коштів для фінансування імпортних операцій).
У липні 2005 р. в порівнянні з груднем 2004 р. індекс споживчих цін Донецького регіону випереджав аналогічний показник по Україні. Так, ціни на товари і послуги в регіоні виросли на 8,4 % у порівнянні з 6,7 % по Україні, на продовольчі товари – 9,3 % у порівнянні з 8,4 %, на послуги – 9,2 % у порівнянні з 5,2 % [410].
Якщо протягом 2004 р. прострочена дебіторська заборгованість у регіоні знизилася на 3,3 %, а кредиторська – на 1 %, то в 2005 р. відновилися неплатежі між підприємствами: на 1 червня 2005 року у порівнянні з 1 січня 2005 р. прострочена дебіторська заборгованість виросла на 8,3 %, а кредиторська – на 5,1 %. Як результат цього, у січні−травні 2005 р. у порівнянні з 2004 р. кількість підприємств ре гіо ну, що одержали прибуток, скоротилась з 72 % до 69,5 %, а під приємств, що понесли збитки, − збільшилась з 28 % до 30,5 % [410].
Аналіз статистичних даних дозволяє говорити про можливість наступних суперечливих тенденцій в економіці:
Поширення споживчого кредиту призводить до збільшення ам плі туди коливань сукупного попиту, а значить, і циклу кон'юнктури в регіональній економіці. Під впливом такої хиткої змінної, як очіку вання щодо невизначеного майбутнього, і пов'язаного з нею ефекту мультиплікатора будь-які коливання в секторі споживчих товарів тривалого користування матимуть вплив на всю економіку регіону і країни в цілому. Подібний дестабілізуючий характер здобувають будь-які товари, покупка яких пов’язана з необхідністю оцінювати стан майбутньої кон'юнктури.
Важливим є те, що банки регіону, як і їхні метрополії, рідко проводять ринкознавчі дослідження або є їх замовниками. Виходячи з даних моніторингу структури замовників проведених маркетингових досліджень, питома вага фінансово-кредитних установ не перевищує 1−2 % [132]. Споживче кредитування вимагає серйозних маркетин гових досліджень у силу значної диференціації населення за різними аспектами і необхідності розробки програм кредитування, розрахо ваних на певні групи клієнтів, а також у силу прямого зв'язку зворот ності кредитних ресурсів при кредитуванні населення з особистими якостями й іншими психофізичними характеристиками позичальника. Зазначені аспекти вимагають високого рівня підготовки банківських працівників, як у професійному плані, так і з погляду психології, а саме – здатності переконати споживача в доцільності користування пропонованими банком кредитними продуктами.
Механізм взаємовідносин банків з іншими елементами ринкової інфраструктури – контрагентами, взаємодіючими і контролюючими органами в рамках системи споживчого кредитування, представлено на рис. 5.7.
Важливу роль у розвитку споживчого кредиту на мікрорівні ві діграють такі небанківські фінансові інститути, як страхові компанії, кредитні спілки, ломбарди. Однак значний упор при функціонуванні кредитних спілок останнім часом робиться на наданні фізичним особам кредитів для створення суб'єктів малого підприємництва, що не є формою споживчого кредиту, тому що має за мету не спожи ван ня, а відтворення.
Національна асоціація кредитних спілок України (НАКСУ) нара ховує близько 133 зареєстрованих кредитних спілок, що поєднують 300 тис. громадян і понад 200 млн грн. За даними вищезгаданої ор ганізації, найбільшим кредитом, виданим українськими кредитними спіл ками, є еквівалент 8 тис. дол. США, а в середньому внесок до спілки складає близько 200 грн, кредит − 500 грн. В останні роки спостерігається тенденція одержання мікрокредитів через систему кредитних спілок для розвитку малого бізнесу.
У той же час, незважаючи на простоту процедури оформлення кре диту, послуги кредитної спілки є дорогими для позичальників, що повинні стати членами кредитної спілки і сплачувати організаційні, цільові, членські й інші внески, а кредитні ресурси, які мають дані об'єднання, не дозволяють фінансувати придбання нерухомості й ав тотранспорту на довгостроковій основі.
З іншого боку, комерційні банки намагаються працювати з ве ликими торговельними мережами й ігнорують співробітництво з не великими торговцями.
Для Донецького регіону характерна чітко виражена експортно-імпортна орієнтація, що сприяло створенню ряду банків, які оперують на міжнародних фінансових ринках. Характер діяльності цих банків визначається найчастіше іноземними інвесторами, що є найбільшими акціонерами таких банків. Досвід Донецького регіону й України свід чить, що подібні банки проводять політику, яка передбачає мобіліза цію коштів населення на досить вигідних для нього умовах, розши рення сфери функціонування електронних платежів шляхом випуску пластикових карт і розрахунково-касового обслуговування населення. Але на цьому співробітництво з фізичними особами закін чується. Зручність платежів і зняття готівки через банкомати за допомогою пластикових карт – лише стимул для залучення коштів населення в такі банки, але не засіб для розвитку системи споживчого кредиту вання. При цьому ігноруються інтереси не тільки фізичних осіб, але і невеликих позичальників – суб'єктів господарювання. Так, наприклад, Перший український міжнародний банк досить тривалий період часу видавав кредити переважно юридичним особам у сумі не менше 1 млн доларів США.
Дані банки, маючи у своєму штаті досить висококваліфікованих фахівців і застосовуючи більш досконалі західні механізми просуван ня банківських продуктів, створюють серйозну конкуренцію іншим суб'єктам банківської системи регіону.
При досить сприятливих умовах для розвитку споживчого кре ди тування (найбільш сприятливих в Україні після м. Києва) і тенденціях, що свідчать про це, виявляється серйозна протидія з боку самої банківської системи, насамперед, її експортно-імпортно орієнтованих регіональних структурних підрозділів. Це є наслідком того, що саме зовнішньоекономічна діяльність є визначальною в економіці області (Донецька область забезпечує 25 % експорту України), особливо в зв'язку зі створенням зон зі спеціальним режимом інвестиційної діяль ності на території регіону.
До того ж, проведені дослідження показують [64−67], що еконо мічний ріст у регіонах можна різко збільшити навіть без значних капіталовкладень. Для цього досить оптимізувати ринкові, виробничі та споживчі структури і зрівняти стартові умови для всіх учасників ринку. Це особливо актуально для української економіки тому, що деякі регіони країни не можуть скористатися привабливим інвести ційним кліматом і проблеми незбалансованості сукупного попиту та пропозиції в них можна вирішити за допомогою розвитку системи споживчого кредиту. Потреба споживчого кредитування в подібних регіонах (Львівській, Закарпатській, Івано-Франківській, Тернопіль ській та інших областях) підтверджується і кількістю створюваних там кредитних спілок, що перевищують їхню кількість у розвинутих регіонах, таких як Донецька, Дніпропетровська, Запорізька і Лу ган ська області [86].
Вибір споживчого кредиту як напряму розвитку банківської сис теми регіону повинен відбутися шляхом заповнення вільних ніш на ринку банківських послуг, кількість яких не настільки значна. Це відбувається через зменшення кількості елітних клієнтів, появу ті ньових схем у середній і дрібній торгівлі, зменшення кількості ком паній, здатних залишатися рентабельними при повному дотри манні податкового законодавства, значні обсяги нагромадження іно земної валюти в населення, яке володіє, за різними оцінками, сумою майже у 17 млрд доларів США.
Доцільною є розробка банками регіональних програм споживчого кредитування, що слід диференціювати за лімітами кредитування, термінами та відсотковими ставками. В даний час банки, вводячи в практику систему споживчого кредиту, установлюють для усіх своїх філій на території України єдиний відсоток, терміни кредитування та інші параметри, а також механізм і схеми здійснення споживчого кредиту без урахування при цьому регіональних особливостей, у тому числі різниці в рівні доходів населення.
В якості схем організації системи споживчого кредиту в регіоні пропонуються наступні:
1. Схема, зображена на рис. 5.8, передбачає кредитування спожи вача за рахунок оборотних коштів торговельного підприємства, а сам кредит є винятково товарним. Торговельне підприємство, у свою чер гу, бере кредит у банку для поповнення своїх оборотних коштів. Перспективність даної схеми підтверджується сформованою у регіоні практикою переважного поповнення оборотних коштів підприємств за рахунок короткострокових кредитів банків у національній валюті.
2. У схемі, зображеній на рис. 5.9, кредитором виступає банк, що ук ла дає договори з визначеним колом торговельних підприємств.
Банк, уклавши кредитний договір зі споживачем, здійснює пере ра хування коштів на розрахунковий рахунок торговельного підприєм ст ва на підставі виставленого споживачу рахунку за товари або послуги.
Вибір на користь однієї із запропонованих або інших схем ор ганізації споживчого кредиту може бути зроблений на основі порів няльного аналізу зміни ефективності та ризикованості для кожної сторони залежно від пропонованої схеми (див. табл. 5.1).
Кожний вид ризиків і показників ефективності, у тому числі і не виді лених у зазначеному прикладі, можна кількісно оцінити експерт ним шляхом і на основі цієї оцінки визначити доцільність запро вадження тієї чи іншої схеми.
Таблиця 5.1
Порівняльний аналіз можливих схем організації
споживчого кредиту
|
Критерії аналізу |
Схема 1 |
Схема 2 |
Вхідні показники ефективності |
||
|
Обсяг продажів торговельного підприємства |
Відсутній прямий зв'язок між зростанням обсягу кредиту вання і розміром кредиту |
Зростання обсягу прода жів унаслідок більшої маневреності в частині реагування на структуру попиту |
|
Сукупні поточні витрати |
1. Витрати з оформлення і контролю, збитки через не повернення несе торговельне підприємство. 2. Витрати з пошуку джерел фінансування покладаються на торговельне підприємство |
1. Першу групу витрат несе банк. 2. Додаткові витрати з оформлення договорів і розрахунків. 3. Витрати з пошуку джерел фінансування нижче, тому що банк може вийти на мі жбан ківський ринок |
|
Податки |
1. Оподатковувана база тор говельного підприємства роз ширюється через фінансуван ня з прибутку суми відсотка за ставкою залучення коштів вище ставки рефінансування. 2. Під податки потрапляє при ріст вартості в гривнях |
1. Оподатковувана база торговельного підприєм ства звужується в силу відсутності фінансуван ня з прибутку |
|
Зміна відсоткових ставок |
Ризик переходить від торговельного підприємства до споживача залежно від умов кредитної угоди. |
Ризик переходить від банку до споживача за лежно від умов креди ту вання. У торговельного підприємства цей ризик відсутній |
|
Неплатоспро-можність позичальника |
Різниця у власнику ризику |
|
|
Торговельне підприємство |
Банк |
|
|
Зміна цін на товари |
Має відношення і до кредитора, і до позичальника |
Має відношення до по зи чальника, тому що банк конвертує свій борг у фі нансовий |
Продовж. табл. 5.1
|
Критерії аналізу |
Схема 1 |
Схема 2 |
Зовнішні ризики |
||
|
Валютний ринок |
На торговельному під приємстві, тому що воно не може кредитувати клієнтів в іноземній валюті |
При валютному кредиті банком відсутній |
Трансакційні ризики |
||
|
Втрати ліквідності кредитором |
Високий рівень ризику для торговельного підприємства |
Відсутній у торго вельного підприєм ства, на рівні банку компенсується іншими напрямами бізнесу |
|
Опортуністична поведінка позичальника |
Різниця у власнику ризику |
|
|
Торговельне підприємство |
Банк |
Крім того, у рамках кожної схеми можна виділити і підкласи, наприклад:
На основі виділених параметрів ми одержуємо відповідні ком бінації. Відсікаючи свідомо нездійсненні, можна одержати набір мож ливих схем організації споживчого кредиту. Тоді на основі їхньої рейтингової оцінки ми можемо зробити вибір на користь того або іншого підкласу залежно від ризику й ефективності відповідної схеми. На прикладі розглянуті лише основні критерії аналізу можливих схем ор ганізації споживчого кредиту. З урахуванням специфіки регіонів мож на виділити інші критерії аналізу, у тому числі і різні ризики. Крім того, поняття «споживчий кредит» розглянуте лише в його кла сичному прояві – як кредитування покупок товарів тривалого ко рис тування, але ми не торкнулися таких його різновидів, як придбання нерухомості та покупки за допомогою кредитних карток, що також передбачають свої схеми організації кредиту і можливість визначення найбільш доцільної з них.
Основні терміни і поняття
Банківський продукт, просування банківських продуктів, банків ська продуктова політика, споживчий кредит, банківські механізми, соціальний аспект, етапи впровадження продукту, переваги та не доліки нових продуктів, ефективність впровадження нового продукту, вплив банківських продуктів на процеси суспільного відтворення, асортимент банківських продуктів, інвестиційні продукти, регіо на льний аспект у просуванні банківських продуктів, модель бан ківської системи.
Запитання для самоконтролю
РОЗДІЛ 6. Ціноутворення на банківські продукти
6.1. Ефективність банківської цінової політики
При розробці, впровадженні й удосконаленні нових банківських продуктів необхідно звернути увагу на те, що впровадження і роз ширення асортименту банківських продуктів не є кінцевою крап кою в розвитку й удосконаленні діяльності комерційних банків. Банківська система не повинна припиняти пошук нових механізмів, но вих бан ківських продуктів і шляхів їхнього просування на ринку. Навіть ме ха нізми споживчого кредитування без комплексу інших бан ківських продуктів, наданих банком-кредитором, не дадуть належ ного еконо міч ного ефекту, не досягнуть мети, не опанують серйозною часткою ринку банківських продуктів. Розвиток нових банківських продуктів можливий при наявності комплексної концепції розвитку цінової стратегії комерційного банку. Банківська цінова політика – виз начен ня рівня цін і можливих варіантів їх зміни залеж но від цілей і завдань, розв'язуваних банком у короткостроковому плані та перс пективі. Од нією з можливих і одночасно достатньо оптимальною є наступна: концепція розвитку цінової політики банку.
Концепція розвитку цінової політики банку
Основні цілі та завдання:
Етапи і послідовність цінової політики:
Гострою проблемою просування нових банківських продуктів Ук раї ні залишається неповернення або несвоєчасне повернення наданих суб'єктам господарювання кредитів як у національній, так і іноземній валюті. Так, за станом на 1.01.2005 р. у структурі кредитного портфе ля банків проблемні кредити (прострочені і сумнівні) складали 3,23 %, у той час як на 1.01.2001 р. – 11,33 % [413]. Тому найважливішою за дачею удосконалення механізму функціонування банківської системи є впровадження банківських технологій, що дозволяють знизити втра ти кредитних ресурсів.
Сучасна цінова стратегія комерційного банку покликана проде мон струвати, що зниження ціни кредитних ресурсів комерційних банків можливо не стільки завдяки зниженню їхньої собівартості або обліко вої ставки Національного банку України, скільки завдяки зниженню втрат кредитних ресурсів у процесі кредитування і розширення ре сурс ної бази як окремого комерційного банку, так і всієї банківської системи.
Введемо наступні умовні позначення:
D – сума коштів на поточних (розрахункових) рахунках, мобілі зованих комерційним банком (у гривнях);
ЦКР – середньозважена ціна кредитних ресурсів банку в періоді, що розглядається (у %);
СКР – середньозважена вартість (собівартість) кредитних ресурсів банку (у %);
R – норма обов'язкового резервування, встановлена НБУ для коштів на поточних рахунках (у %);
X – величина втрат (рівень неповернення) банку в результаті кре дитних операцій (основної суми і відсотків за нею) − у відсотках до суми кредиту, що підлягає поверненню;
K – коефіцієнт, що показує участь банку в процесі створення без коштовних ресурсів банківської системи у результаті дії ефекту муль ти плікатора (у %);
M – дохід (прибуток) банку в результаті його основної діяльності (у гривнях).
При розрахунку беруться до уваги тільки відсоткові доходи і вит ра ти банку, передбачається, що витратами, не пов'язаними з основною ді яльністю банку, можна зневажити, оскільки вони носять, як правило, постійний характер і коректують прибуток банку, отриманий у резу ль таті основної діяльності, на фіксовану величину. Банк видає кредити на 1 рік, а його кредитний портфель приймається рівним сумі активів, тобто усі наявні ресурси спрямовуються на кредитування (за винятком величини обов’язкового резервування зігдно з нормативами НБУ). Всі відсоткові значення у формулах при розрахунку переводяться в десят кові дроби.
Для представлення механізму участі окремого банку у процесі ство рення нових ресурсів усією банківською системою (залишків на поточних рахунках) за допомогою мультиплікатора продемонструємо дію останнього на прикладі банківської системи. Заповнимо наступну таблицю (табл. 6.1).
Таким чином, інвестовані в економіку країни 100 тис. грн у під сум ку збільшили залишки на поточних рахунках на 900 тис. грн, приніс ши банківській системі прибуток у сумі 188,1 тис. грн.
Позиції 2–N (стовпчик 2) показують нам максимальний обсяг ство рюваних мультиплікатором кредитних ресурсів банківської системи. Очевидним є той факт, що кожний окремо узятий банк бере участь у створенні безкоштовних ресурсів. Частку банку в цих безкоштовних ресурсах (К ), на наш погляд, можна визначити наступними шляхами:
Таблиця 6.1
|
№ п/п |
Сума кредитних ресурсів банківської системи, грн |
Норма резервування, % |
Сума обов’язкового резерву (2)·(3), грн |
Сума наданих кредитів (2) − (4), грн |
Ціна кредитних ресурсів, % |
Сума кредитів, що підлягають повернен-ню, грн |
Неповернення кредитів, % |
Реально повернена сума кредитів, грн |
Прибуток банку (9) − (5), грн |
|
1 |
100 000 |
10 |
10 000 |
90 000 |
30 |
117 000 |
7 |
108 810 |
18 810 |
|
2 |
90 000 |
10 |
9 000 |
81 000 |
30 |
105 300 |
7 |
97 929 |
16 929 |
|
3 |
81 000 |
10 |
8 100 |
72 900 |
30 |
94 770 |
7 |
88 136 |
15 236 |
|
… |
… |
… |
… |
… |
… |
… |
… |
… |
… |
|
N |
… |
… |
… |
… |
… |
… |
… |
… |
… |
|
Ра-зом: |
1 000 000 |
10 |
100 000 |
900000 |
30 |
1 170 000 |
7 |
1 088 100 |
1 88 100 |
Виходячи з даних табл. 6.1, прибуток, фактично отриманий банком (М ), можна визначити за формулою (6.1):
, (6.1)
де − відсоткові витрати, що банк несе на залучення первісної суми депозиту.
− обсяг кредитних ресурсів (у т. ч. створених за допомогою мультиплікатора), у яких бере участь банк;
При цьому втрати банку (недоотриманий ним прибуток) складуть:
, (6.2)
а максимально можливий прибуток банк отримає при рівні неповен нення кредитних ресурсів, що дорівнює нулю:
. (6.3)
Для цього будемо використовувати наступні значення величин: = 100 000 грн, ЦКР = 26 % річних, СКР = 12 % річних, R = 10 %, K = 20 %.
Таблиця 6.2
|
Показ-ники |
Значення показників |
||||||||
|
Рівень неповер-нення, % |
0 |
1 |
2 |
5 |
8 |
10 |
12 |
15 |
20 |
|
Прибуток банку, грн |
53 520 |
50 344,8 |
47 169,6 |
37 644 |
28 118,4 |
21 768 |
15 417,6 |
5 892 |
−9 984 |
Таким чином, при ЦКР = 26 % збільшення рівня неповернення (втрат банку) на 1 % призводить до зменшення прибутку банку на 3 175,2 грн, тобто залежність лінійна:
3 175,2
Для цього будемо використовувати наступні значення величин: = 100 000 грн, СКР = 12 % річних, R = 10 %, K = 20 %. Величи ну неповернення кредитів X приймаємо на рівні 7 %.
Таким чином, при Х= 7 % збільшення ціни кредитних ресурсів банку на 1 % приводить до збільшення його прибутку на 2 343,6 грн, тобто залежність лінійна:
Таблиця 6.3
|
Показ-ники |
Значення показників |
||||||||
|
Ціна кредит-них ре сурсів, % |
20 |
22 |
24 |
26 |
28 |
30 |
32 |
34 |
36 |
|
Прибу- ток бан ку, грн |
17 232 |
21 919,2 |
26 606,4 |
31 293,6 |
35 980,8 |
40 668 |
45 355,2 |
50 042,4 |
54 729,6 |
Для даної оцінки будемо використовувати математичний вираз і наступні значення величин: = 100 000 грн,
R= 10 %, K= 20 %.
Величину неповернення кредитів X приймаємо в якості змінної.
Таблиця 6.4
|
Показ- |
Значення показників |
||||||||
|
Рівень непо-вернен-ня, % |
0 |
1 |
2 |
5 |
8 |
10 |
12 |
15 |
20 |
|
Ресурс- |
280 000 |
277 200 |
274 400 |
266 000 |
257 600 |
252 000 |
246 400 |
238 000 |
224 000 |
Таким чином, збільшення рівня неповернення на 1 % призводить до зниження ресурсної бази на 2 800 грн, тобто залежність лінійна:
Для даної оцінки зафіксуємо значення прибутку банку (M = const). При цьому: = 100 000 грн, R = 10 %, K = 20 %.
Величину неповен нення кредитів X і ЦКР приймаємо як змінні ве личини (змінюючи величину втрат від 0 до 20 %, ми підбираємо такі значення ціни кредитних ресурсів, щоб прибуток банку залишився незмінним).
Таким чином, щоб прибуток банку залишався постійною вели-чиною, що дорівнює 38 400, при кожному збільшенні на 1 % рівня неповернення ми змушені збільшувати ставку по кредитах (ціну кредитних ресурсів) на 1,21 − 1,764 %, аби компенсувати понесені витрати унаслідок утрати кредитних ресурсів.
Таблиця 6.5
Взаємозв'язок рівня неповернення кредитів
і ціни кредитних ресурсів банку
|
Показ- ники |
Значення показників |
||||||||
|
Рівень неповер-нення, % |
0 |
1 |
2 |
5 |
8 |
10 |
12 |
15 |
20 |
|
Ціна кредит- них ресур сів, % |
20 |
21,21 |
22,45 |
26,32 |
30,43 |
33,33 |
36,36 |
41,18 |
50,00 |
|
Прибуток банку, грн |
38 400 |
38 400 |
38 400 |
38 400 |
38 400 |
38 400 |
38 400 |
38 400 |
38 400 |
Для цього використовуємо вищенаведені формули для підрахун-
ку фактично отриманого банком прибутку, втрат банку і максималь-
но можливого прибутку банку (за формулою або як сума двох по передніх величин). Будемо використовувати для розрахунків дані табл. 6.6, щоб показати, що підвищення ціни кредитних ресурсів при зростанні рівня неповернення гарантує банку одержання такого ж прибутку, однак нічого не змінює в якісних параметрах роботи банку. Для даної оцінки зафіксуємо значення прибутку банку (M = const). При цьому: = 100 000 грн, R = 10 %, K = 20 %.
Особливу увагу варто звернути на останній рядок, що відображає ефективність функціонування банку.
Зміст даного розрахунку полягає в тому, щоб показати, який від соток максимально можливого прибутку (відповідного величині не повернення, що дорівнює нулю) одержує банк при даній ціні кре дит них ресурсів і рівні неповернення кредитів.
Як видно з наведеного розрахунку, банк отримає запланований прибуток (М = 38 400 грн) шляхом збільшення ціни кредитних ре сур сів (ЦКР) при збільшенні величини втрат (Х), однак структура доходів банку (співвідношення втрат банку й отриманого ним при бутку) свідчить про неефективність управління кредитними ресурсами й організації процесу кредитування.
Стає зрозуміло, що цінова політика банку повинна бути спрямо вана на мінімізацію втрат кредитних ресурсів як єдиного способу забезпечення якісних параметрів його роботи, що досягається шляхом упровадження технологій споживчого кредитування, яке дозволяє змен шувати ціну на кредитні ресурси банку.
Механізм впливу підвищення зворотності кредитних ресурсів на кількісні та якісні параметри цінової політики комерційного банку окремо і банківської системи в цілому можна представити за табл. 6.6.
Таблиця 6.6
Розрахунок
ефективності функціонування банку
|
Показ- |
Значення показників |
||||||||
|
Рівень неповер-нення, % |
0 |
1 |
2 |
5 |
8 |
10 |
12 |
15 |
20 |
|
Ціна кредит- |
20 |
21,21 |
22,45 |
26,32 |
30,43 |
33,33 |
36,36 |
41,18 |
50,00 |
|
Фактич-ний прибуток банку, грн |
38 400 |
38 400 |
38 400 |
38 400 |
38 400 |
38 400 |
38 400 |
38 400 |
38 400 |
|
Втрати банку, грн |
0 |
3 054,6 |
6 171,4 |
15 915,8 |
26 295,7 |
33 600 |
41 236,4 |
53 364,7 |
75 600 |
|
Макси-мально можли-вий прибуток банку, грн |
38 400 |
41 454,6 |
44 571,4 |
54 315,8 |
64 695,7 |
72 000 |
79 636,4 |
91 764,7 |
11 4000 |
|
Питома вага втрат банку в макси-мально можли-вому при бутку, % |
0,00 |
7,37 |
13,85 |
29,30 |
40,65 |
46,67 |
51,78 |
58,15 |
66,32 |
Вихідним етапом (табл. 6.6) є підвищення зворотності кредитних ресурсів банку, тобто якості його кредитного портфеля. Це, з одного боку, збільшить дохід (прибуток) комерційного банку, а з іншого бо ку, збільшить його ресурсну базу через скорочення (або повне усу нення) втрат кредитних ресурсів.
Збільшення ресурсної бази призведе до зростання доходу банку за рахунок збільшення обсягів кредитування. Збільшення ресурсної бази переважно за рахунок залишків на поточних рахунках знизить серед ню вартість усіх кредитних ресурсів, тому що дане джерело банків ських ресурсів є відносно безкоштовним. Крім того, вартість усіх кредитних ресурсів банку знизиться внаслідок дії закону попиту: чим більші ресурси має у своєму розпорядженні банк, тим у меншому сту пені він буде залучати їх у суб'єктів господарювання і населення і пропонувати за них меншу відсоткову ставку. Вплив удосконалення цінововї та продуктової стратегії комерційного банку на банківську систему показано на рис. 6.1.
Рис. 6.1. Вплив цінової політики комерційного банку
на процеси та ефективність банківської системи
Зниження вартості всіх ресурсів банку призведе до зниження облі кової ставки, що виступає показником вартості грошей у національній економіці. Це матиме наслідком:
У контексті запропонованої моделі важливо визначити пропорції між тією частиною банківських продуктів, які потребують фор му вання кредитного портфеля банку, що спрямовується на кредитування виробника, і тією частиною, що буде видана як споживчі кредити. Для визначення даного співвідношення можна використовувати наступний алгоритм (схему) (див. рис. 6.2).
Рис. 6.2. Структура співвідношення між банківськими продуктами, спрямованими на кредитування виробника
і споживчим кредитуванням
Важливим аспектом цінової політики банку, пов'язаним з регіо на ль ними особливостями банківської діяльності, є той факт, що для од них регіонів характерна ресурсонадлишковість банків (наприклад, Донецької, Дніпропетровської області), тобто банки залучають ресур си в більшій кількості, ніж вони здатні розмістити у вигляді кредитів. Для інших регіонів характерною може бути ресурсоде фіцитність банківської системи. Даний аспект банківської діяльності буде виявля тися в перерозподілі ресурсів у системі великих банків (між філіями), що мають філії в декількох регіонах. Даний процес буде знаходити ві доб раження у ціновій політиці в низькій собівартості кредитних ре сурсів для ресурсонадлишкових відділень банків, у тому числі за ра хунок підвищення зворотності кредитних ресурсів, а також знижен ня їх собівартості та ціни для ресурсодефіцитних банків унаслідок прода жу ресурсонадлишковим відділенням кредитних ресурсів за пільго вими цінами (поняття «кредит» у системі одного банку досить умовне, тому що найчастіше ресурси регіональних філій одного банку пере роз поділяються майже безкоштовно для даного конкретного банку).
Визначальними факторами попиту та пропозиції на ринку банків ських продуктів у тому чи іншому регіоні є чисельність населення, його щільність, рівень доходів, співвідношення міського і сільського населення, а також участь банку в процесі створення мульти плі ка тором коштів (залишків на поточних рахунках) за допомогою муль ти плікатора, що прямо залежить від кредитної активності банку.
Існуючі методики визначення кредитоспроможності позичальника роблять невигідним просування споживчого кредитування для комер ційних банків. Згідно з цими методиками позичальник-фізична особа може бути віднесений максимум до класів «Б» і «В» кредитоспро можності, тобто кредит у кращому випадку може бути класифіковано, як кредит «під контролем» або «субстандартний» кредит. В умовах відсутності в позичальника майнових прав на грошові депозити, інші види застави будуть призводити до завищення резерву під кредитні операції, створюваного банками відповідно до Положення НБУ № 279 від 6.07.2000 р. «Про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків» [284]. Даний резерв формується як певний відсоток (для кредитів «під контролем» він складає 5 %, а для «субстандартних» кредитів – 20 %) від розміру чистого кредитного ризику, рівного сумі перевищення валового кредитного ризику (суми виданого кредиту) над сумою за без печення, прийнятого до розрахунку. При цьому сума забезпеч чення визначається як певний відсоток від його оцінної вартості. Для застави рухомого (нерухомого) майна, що найчастіше виступають забезпечен ням споживчого кредиту, цей відсоток складає: для кредитів «під контролем» − 40 % (70 % − для житла по кредитах у гривні, 50 % − в іноземній валюті), а для «субстандартних» кредитів – 20 % (40 % − для кредитів під заставу нерухомості). Позичальник-фізична особа не змо же надати банку заставу, оцінна вартість, якої буде значно пере ви щу вати розмір надаваємого кредиту, отже, банк буде змушений сфор мувати значний резерв під кредитні операції і списати його на собі вар-тість. Вимагаючи з підприємств дво-, триразового переви щен ня вар тості застави над розміром кредиту, банк уникає формування резерву під кредитні операції. Таким чином, необхідно змінити підхід до оцін ки кредитоспроможності фізичних осіб банками і порядок форму ван ня резерву під кредитні операції банків з фізичними особами.
6.2. Формування ціни на банківські продукти та банківська цінова політика
На формування ціни банківських продуктів впливають наступні фактори:
Постійне збільшення асортименту банківських продуктів призво дить до зростання ролі цінової політики комерційного банку при фор муванні ціни банківського продукту. Враховуючи те, що банків ські продукти мають певну специфіку і розділяються на дві основні групи: продукти, пов'язані з наданням кредитних ресурсів і банківські пос луги, ціноутворення залежить саме від виду банківського продукту.
Ті банківські продукти, які потребують кредитних операцій банку, суттєво залежать від державного регулювання цього ринку. Таке ре гулювання здійснюється, перш за все, встановленням облікової став ки Національним банком України, яка є грошовим виразом вартос ті гро шей у часі. Відсотки по банківським кредитам та спорідненим опе раціям орієнтуються на облікову ставку. Аналогічна ситуація при про суванні на ринок банківських продуктів, пов'язаних з іноземною ва лютою. Суттєвий вплив на ці банківські продукти має курс націо нальної валюти України до іноземних валют, що встановлюється На ціональним банком.
Ринок банківських послуг значно більшою мірою регулюється рин ковою кон'юнктурою, тобто попитом та пропозицією. Державне регу лю вання ціноутворення на цей вид банківських продуктів здійсню ється опосередковано.
Ціна на кредитні продукти у різних комерційних банків відрізня єть ся несуттєво. На цьому сегменті ринку банки конкурують не ціною, а умовами надання кредитних ресурсів. При цьому визначальними є такі фактори, як розмір кредиту, механізми забезпечення, швидкість надання кредиту, зручне розташування банку, компетентність банків ського персоналу тощо.
Процес встановлення ціни на банківські послуги складається з нас туп них етапів:
Схему формування можливої ціни на банківські продукти зображу но на рис.6.3.
Рис. 6.3. Формування можливої ціни банківського продукту
Умовно ціни на банківськи послуги залежно від функції, яку вони повинні виконувати, можна класифікувати наступним чином:
Різні види цін на банківські послуги разом із різним застосуванням і функціями дозволяють формувати достатньо гнучку цінову політику банку. Основні напрями цінової політики банку при просуванні бан ківських продуктів зображено на рис. 6.4. Незважаючи на різноманіття можливості вибору банківської політики, треба пам'ятати, що голов ною метою такої політики є не отримання доходу від впрова дження банківських послуг, а залучення у кредитний мультиплікатор конкрет ної банківської системи нових клієнтів, які для отримання запропоно ванних послуг повинні відкривати поточні рахунки у певному комер ційному банку.
Рис. 6.4. Основні напрями цінової політики банку
Банківська цінова політика значною мірою залежить від якості бан ківських продуктів. Під якістю банківського продукту розуміють ви ко нання певних зобов'язань банком точно та у визначений угодою термін. При цьому важливою складовою якості банківського продукту є дотримання банківської таємниці. Не зважаючи на те, що якість бан ківського продукту важко зафіксувати у кількісному вимірі, існує певний зв'язок показника «ціна – якість» на банківські продукти. Схе матично зв'язок цінової політики банку та показника «ціна – якість» зображено на рис. 6.5.
Рис. 6.5. Зв'язок цінової політики банку і
показника «ціна – якість»
Суттєвий вплив на формування цін на банківські продукти (особ ливо на ціну кредитів) належить світовим процесам і тенденціям. Банківська система України не може впливати на зазначені процеси, а може лише адекватно реагувати на них. Наглядно це можна прослід кувати за динамікою цін на такі банківські продукти як торгівля банківськими металами та операції з обміну іноземної валюти. Менш наглядним, але не менш важливим для економіки країни є вплив на вартість кредитних ресурсів і капіталу.
Один із можливих шляхів мінімізації впливу світових фінансових ринків на ціноутворення на ринку банківських продуктів України є здійснення міжнародних платежів вітчизняних комерційних банків за допомогою мультивалютних кореспондентських рахунків Національ ного банку України. При цьому доцільним є подальший рух України до європейського економічного простору та впровадження єдиної єв ропейської валюти в Україні, що дозволить повністю уникнути втрат національного банківського капіталу.
Динаміка цін на банківські продукти в Україні показує особливу роль наступних факторів, які найбільше впливають на конкурентно здатність національної банківської системи:
Навіть при дуже поверхневому розгляді кожного фактора можна легко переконатися у тому, що національний банківський капітал як механізм формування, функціонування та збільшення вітчизняних фінансових ресурсів не може забезпечити конкурентноспроможну ціну банківських продуктів на світовому ринку.
Так, порівнянюючи статутний, залучений або будь-який капітал ук раїнських банків, можна переконатися, що їхній капітал вимірю ється десятками або сотнями мільйонів доларів, у той час, коли ка пітал європейських, американських або японських банків вимірю ється як мінімум десятками або сотнями міліардів євро і більше. Так, наприк лад, один із багатьох комерційних банків країни зі слабо роз винутою банківською системою відносно інших членів Евросоюзу − Греції «Альфабанк» володіє активами понад 40 млрд євро. А статут ний капітал Національного банку України складає 10 млн гривень. При цьому є абсолютно непохитним той факт, що навіть дуже швидкі темпи росту національної економіки України та аналогічні темпи збільшення розміру банківського капіталу не дозволяють суттєво ско ротити існуюче відставання.
Аналіз наявності та рівня розвитку мережі закордонних філій свід чить про те, що така мережа майже відсутня. Україна має за кор. доном лише філію «Приватбанку» в м. Нікосія (Кіпр) та частку 13 % (департамент) Національного банку України в Чорноморському бан ку торгівлі і розвитку м. Салонікі (Греція). Але українські закор донні філії є дуже малими і ніякого суттєвого впливу на міжнародні роз рахунки та мультиплікаційні процеси не мають і мати не можуть. У той же час доведено, що відсутність закордонних філій національної банківської системи призводить до постійного перерозподілу частки національного валового продукту до банківських систем інших країн. Очевидним є також і той факт, що українська банківська система не володіє достатньою кількістю фінансових ресурсів навіть для ство-рення мережі закордонних філій по всьому світу, не кажучи про під трим ку конкурентноздатності такої мережі.
Аналіз асортименту банківських продуктів показує недостатній розвиток банківських продуктів на вітчизняному ринку банківських продуктів. Так регіональними банками в Україні майже не використо-вуються такі важливі платіжні інструменти як акредитиви та векселі. Україні так і не вдалося створити ефективну вітчизняну карткову електронну платіжну систему. Поодинокі вітчизняні банкомати цієї системи навряд стануть реальними конкурентами таких відомих сис тем як «VISA», «Mastercard», «Maestro» та ін. Суттєві недоліки мають вітчизняні банківські продукти споживчого кредтування, торгівля банківськими металами тощо. Певне занепокоєння викликає діяль ність значної кількості конвертаційних центрів в Україні, які просу вають псевдопродукти, та недостатній рівень виконання вітчизня ними банками моніторингової функції, собівартість окремих банків ських продуктів та їх доступність широкому спектру споживачів. Українська банківська система майже не має досвіду роботи в умовах жорсткої конкуренції на європейському та американському ринку банківських продуктів.
Приймаючи до уваги вищенаведене, неважко погодитись з тезою про те, що українська банківська система не здатна конкурувати в ціновому діапазоні з іноземними банками не тільки на світових рин ках, а і в межах національного економічного простору. Науковці, бан кіри, політики, клієнти банків і пересічні громадяни повністю усві домлюють факт цінової неконкурентноздатності вітчизняної бан ків ської системи без її підтримки з боку держави. Водночас подальше просування та інтеграція України до світових економічних процесів та інтеграція до світових економічних організацій, таких як Світова організація торгівлі та ін., викликають необхідність відмови від дер жавної підтримки вітчизняних банків або її суттєвого зменшення, створення рівних умов для вітчизняних та іноземних банків на внутрішньому ринку банківських продуктів України. Це створює реальну небезпеку та загрозу вітчизняному банківському капіталу та економіці України, її незалежності. Тому першочерговими для бан-ківської системи України стають завдання пошуку шляхів вирішен ня зазначеної проблеми.
Теоретично можливі наступні шляхи підвищення конкурент но спро можності національної банківської системи України:
Жодна з зазначених моделей розвитку банківської системи України не відповідає вимогам сьогодення. Перший варіант розвитку має нас тупні недоліки. По-перше, масштабні реформи банківської ситеми в умовах існуючої політичної нестабільності та загострення боротьби між різними гілками влади можуть призвести до втрати довіри певного значного кола вкладників і втрати системою суттєвого обсягу ресурсів, у той час, коли реформи потрібні для збільшення капіталу банків, відкриття закордонних філій тощо. По-друге, у банківської сис теми, навіть без втрати національного капіталу, не вистачає ресур сів для здійснення масштабного реформування та створення кон ку рентноздатної закордонної мережі філій. Навіть за дуже високих темпів розвитку українських банків вони не зможуть досягти конку рентноздатності у середньостроковій перспективі. По-третє, зазначене реформування на певний термін (особливо на початку масштабних реформ) дещо послабить вітчизняні банки, що потребує створення в країні більш сприятливих умов для вітчизняних банків та викличе супротив і незадоволення міжнародної банківської, фінансової та по літичної спільноти.
Отримання для банківської системи перехідного терміну з одного боку нереальне, а з іншого боку, як свідчить практика реформування інших галузей, не призведе до суттєвих позитивних наслідків, тому що всі зазначені недоліки у попередній моделі розвитку все одно залишаються.
Повна лібералізація ринку банківських послуг є найбільш реальним сценарієм розвитку, але вона має дуже суттєвий недолік, який полягає у тому, що це призведе до переходу банківського капіталу України у вигляді механізмів формування, функціонування та перерозподілу фінансових ресурсів до іноземних установ та організацій, що матиме негативні наслідки в середньостроковій перспективі. До таких наслід ків можна віднести переміщення податкової бази банківської системи до країн походження іноземних банків в Україні, можлива монопо лізація ринку банківських продуктів України іноземними бан ками, кредитна та фінансова залежність від приватного іноземного капіталу підприємств, що виробляють національний продукт, послаб лення кур су національної валюти тощо.
Четвертий варіант може існувати лише теоретично, тому що він впроваджує в банківську систему України певні неринкові елементи та відносини. Взагалі вірогідність наявності будь-якого «особливого» шляху в економіці існує лише в теорії. Певна специфіка китайської моделі неприйнятна до України внаслідок величезної різниці у ре сурс ній базі та багатьох інших чинників. Україна не має настільки потуж ну економіку, щоб дозволити собі черговий економічний експеримент, особливо з такою важливою її складовою як банківська система.
Українська банківська система опинилася в умовах, коли, з одного боку, вітчизняний банківський капітал знаходиться у небезпеці, що загрожує і іншим економічним процесам та явищам в Україні, а з іншого – відсутні традиційні та очевидні шляхи вирішення проблеми. В таких умовах доцільно застосовувати дещо незвичайні (але не надзвичайні) заходи, які з одного боку, є достатньо надійними та ефективними, а з іншого – опрацьованими та перевіреними. На тверде переконання авторів, вирішити проблему можна шляхом інтеграції України до єдиної європейської валюти. Безумовні переваги такої стратегії полягають у наступному:
Водночас впровадження обігу європейської валюти в Україні має і певні недоліки, до них можна віднести наступні:
Деякі європейські країни вже були в ідентичних умовах. Так бан ківські системи Іспанії, Італії, Греції, Португалії, Чехії та ін. у певний історичний момент зрозуміли, шо їх валюта навряд стане світовою, а на створення великої закордонної банківської системи у них не вистачає капіталу. Ці країни прийняли рішення про перехід до євро пейської валюти навіть за умов, коли ця валюта тільки з'являлася на світ і мало хто міг спрогнозувати її життєздатність. Але реалії іс нування банківських систем цих країн вимушували діяти нестан дарт ними заходами. Сьогодні все більше європейських країн долучається до валютної інтеграції. Польща, Словенія, Болгарія, Румунія, при балтій ські країни та ін. вже визначились та прийняли рішення для переходу на євро. Важливо також зазначити, що переважна більшість серед названих країн мали більш потужну банківську систему порів няно з українською.
Незважаючи на очевидні переваги трансформації банківської сис теми України до обігу євро, сьогодні серед українських науковців, банкірів, політиків, бізнесменів, дипломатів тощо не дискутується це питання. В засобах масової інформації не простежується навіть при пущення щодо можливості такої трансформації. В українському сус пільстві спостерігається парадоксальна ситуація, за якої для бан ківської системи і суспільства корисним є запровадження обігу валюти євро, а суспільство на всіх рівнях ігнорує не лише дискусію, а навіть теоретичне припущення таких дій.
Головною причиною такої байдужості є певна політична ситуація на Україні, коли жодна з політичних сил, що перемогла на парла ментських виборах, не зацікавлена в обговоренні цього питання. Так, одна частина суспільства не підтримає впровадження євро з мотивів втрати незалежності України, за яку так довго та наполегливо велась боротьба. Інша частина суспільства не готова однозначно під три мувати європейську інтеграцію України, що, на їх думку, може погір шити стосунки з російськими партнерами. Окремі політичні сили взагалі не мають жодних реальних економічних програм і обмежу ються популістськими акціями і чорним піаром.
В таких умовах провідну роль у започаткуванні дискусії з цього питання можуть виконати вчені-економісти, або офіційні представ ники державної організації, яка безпосередно відповідає за безпеку діяльності банківського капіталу – Національного банку України.
Передумови для такої дискусії вже існують. До них можна віднести наступні:
6.3. Регулювання цін на банківські продукти
та фактори впливу
В умовах дворівневої банківської системи та ринкової економіки ціни на банківські продукти формуються залежно від попиту та пропозиції. Механізм формування ціни на продукти банку залежить від його виду. Якщо мова йде про ціну кредитних (депозитних) ресурсів, то певний вплив на ціну ресурсів (капіталу) має Націо на льний банк України, який встановлює розмір облікової ставки. Тобто Національний банк визначає вартість грошей у часі, яка дорівнює об лі ковій ставці. Цей показник є індикатором для всіх учасників проце сів суспільного відтворення у країні. Вартість кредитів комерційного банку дещо (але несуттєво) вища за облікову ставку НБУ, а вартість депозитів відповідно нижче. Безумовно відсотки по кредитах і депо зи тах різних банків коливаються та відрізняються. На вартість кредит них банківських продуктів та її коливання впливають наступні фактори:
Незважаючи на різну вартість кредитних ресурсів та інші фактори, на ринку банківських продуктів спостерігаються приблизьно однакові ціни (відсотки) по кредитах або депозитах комерційних банків. Різни ця між залученими та наданими кредитними ресурсами називається маржею. Банківська маржа – це відсотковий дохід комерційного бан ку, отриманий від продажу банківських продуктів із залучення ресурсів у вигляді депозитів та їх надання у вигляді кредитів. Банків ська маржа не враховує мультиплікаційного збільшення ресурсів і використовується для розрахунків показників діяльності банку на певний момент часу.
При формуванні ціни на банківські продукти у вигляді банківських послуг рівень впливу попиту та пропозиції та маркетингового се ре довища відчувається значно бішою мірою, ніж на вартість кредитних продуктів банку. Формування ціни на банківські послуги підпорядко вується звичайним маркетинговим законам, аналогічним законам на ринку товарів або на ринку будь-яких послуг.
За Ф. Котлером, на формування ціни впливать внутрішні та зовні ні фактори. До внутрішніх факторів відносяться:
Стосовно формування ціни на банківські продукти у вигляді послуг зазвичай важливим є фактор стратегії комплексу маркетингу. Це відбувається внаслідок того, що банківські послуги все ж таки не є стратегічно важливими для банку. Вони більшою мірою виконують функцію залучення клієнта на поточне розрахункове обслуговування для формування безкоштовних ресурсів банку і подальшого їх збільшення завдяки мультиплікатору.
До зовнішніх факторів відносяться:
Стосовно формування ціни на банківські продукти зазвичай важ ливим є фактор конкуренцією на ринку банківських продуктів. При цьому під конкуренцією мається на увазі не стільки конкуренція на ринку банківських послуг, скільки конкуренція серед банків за залу чен ня на обслуговування клієнта. Для ринку самих продуктів харак терним є також і те, що коли мова йде безпосередньо про конкуренцію на ринку банківських послуг, то банки тут конкурують не тільки з іншими банками, але і з парабанківською системою (ломбарди, фонди, платіжні системи, кредитні спілки, небанківські пункти обміну ва люти), і навіть з поштовими підприємствами, що працюють на ринку переказу грошей.
Суттєвим гравцем на ринку банківських продуктів є держава, яка приймає активну участь у формуванні ціни на продукти не тільки як регулятор ринку в особі Національного банку України, але і як ак тивний гравець на ринковому полі в особі двох державних банків («Укрексімбанк» та «Ощадбанк») та Державного казначейства. Особ ли во помітним є цей вплив на кредитні продукти банківської системи. Так, відсоткові ставки по векселям Державного казначейства України можуть суттєво відкорегувати навіть вплив облікової ставки НБУ на формування ціни банківських кредитних продуктів.
Значний вплив на регулювання ціни на банкіські послуги має між народна банківська система. Цей вплив здійснюється через ме ханізми формування та функціонування капіталу у світових банках. Деякі аспекти впливу світової та європейської системи на маркетин гові процеси в банках України розкрито у параграфі 3.3. Водночас розмір і ступінь такого впливу ще недостатньо досліджений вітчизняними та закордонними науковцями.
Ринок банківських продуктів зазвичай не є самодостатнім ринком, який доцільно відокремлювати від інших макроекономічних або регіо нальних маркетингових процесів. Певні складові ринку банків ських продуктів займають своє місце на валютному, фондовому ринку або ринку цінних паперів. Ціни на банківські продукти більшою мірою є наслідком інших макроекономічних явищ, ніж чинником впливу на них. Тому методи та механізми регулювання цього ринку аналогічні загальномаркетинговим методам і прийомам.
Основні терміни і поняття
Банківська цінова політика, ефективність банківської цінової полі тики, концепція розвитку цінової політики банку, рівень неповернення кредитів, ресурсна база банку, вплив ресурсної бази на цінову по літику банку, ефективність банківської системи, фактори впливу на ціну продукту, можлива ціна банківського продукту, класифікація бан ківських продуктів, функції ціни, напрями банківської цінової по літики, якість банківських продуктів, облікова ставка НБУ, банків ська маржа, інтеграція до європейського валютного простору, цінова кон ку ренція, цінова конкурентноспроможність.
Запитання для самоконтролю
РОЗДІЛ 7. Продаж банківських продуктів
7.1. Особливості продажу банківських продуктів
Під продажем банківських продуктів розуміють укладення та ви конання угоди між банком і клієнтом з виконання певних послуг або надання грошей на певний термін. Різний рівень банківської сис теми може забезпечити продаж різних банківських продуктів. Так, без ба лан сові відділення банків зазвичай обмежені у можливостях продажу кредитних ресурсів. Вони надають послуги з розрахун ко вого обслу говування, залучення ресурсів, обмінних операцій тощо. Балансові відділення або філії банків здатні продавати кредитні про дукти разом з розширеним асортиментом послуг, властивих банківським безбалан совим територіальним відділенням. Водночас балансові відділення зазвичай обмежені у видачі великих кредитів і продажу банківських продуктів для здійснення міжнародних операцій (акредитиви, гарантії тощо). Головний офіс банку, як правило, має можливість здійснювати продаж усіх банківських продуктів відповідно до ліцензії Націо наль ного банку України. Окремі комерційні банки формують пакети про дажу банківських продуктів відповідно до рівня (рейтингу) певного відділення. Такий рейтинг визначається за багатьма критеріями, та кими як кількість та структура клієнтів, грошові оборутки по рахунках клієнтів, кваліфікація персоналу відділення, побажання клієнтів тощо. Так, наприклад, «Приватбанк» класифікує відділення за категоріями (тобто відділення може відноситись до однієї з наступних категорій «а», «б», «в» або «г»). Від певної категорії відділення залежить пе ре лік банківських продуктів, які воно має право продавати клієнтам.
Особливістю продажу банківських продуктів є те, що банк, вис ту паючи посередником на ринку капіталу, майже не використовує посе редницькі структури при організації продажу власних товарів. Це від бувається внаслідок того, що продаж основних банківських товарів здійснюється персоніфіковано. Це передбачає наявність у продавця бан ківського товару відповідної ліцензії НБУ або фізичної можливості здійснювати банківські операції.
Персональний продаж банківських товарів не виключає подаль шого перепродажу окремих видів банківських продуктів, але ці про дук ти або товари перестають бути банківськими внаслідок їх подаль шого вилучення з банківського мультиплікаційного процесу.
Розглянемо наступний приклад. Комерційний банк надав кредит підприємству. При видачі кредиту відбувається продаж банківських продуктів. Після використання кредитних ресурсів на придбання об ладнання підприємство може здійснити емісію векселя на суму, що дорівнює розміру кредиту під заставу зазначеного обладнання на строк і під відсотки, адекватні терміну та відсоткам, які передбачені кредитною угодою. На перший погляд відбувається подальший про даж капіталу, який підприємство початково запозичило у комер цій ного банку. Але водночас такий перепродаж не є продажем бан ків ських продуктів, тому що внаслідок такого продажу не спрацьовує кредитний мультиплікатор, властивий виключно банківським меха нізмам формування, функціонування та перерозподілу капіталу.
Наступна специфіка продажу банківських продуктів полягає у то му, що термін продажу певного виду банківських товарів (кредитів і депозитів) розтягнутий у часі. Банк повинен враховувати можливі зміни умов продажу товару у часі. Навіть ціна товару (відсотки по кредиту) можуть бути відкореговані банком відповідно до зміни облікової ставки НБУ.
Певні види банківського товару можуть бути продані іншому ко мерційному банку. Яскравим прикладом такого вторинного ринку банківських товарів є міжбанківський ринок кредитних ресурсів, на якому банк одночасно може виступати як споживачем, так і продав цем одного і того ж товару.
Наступною специфічною особливістю продажу банківських товарів є потреба певних знань і вмінь при продажу та споживанні бан ківських товарів. Певні види банківських товарів (дистанційний дос туп до банківських рахунків, певні валютні, міжнародні та гарантійні банківські продукти) потребують наявності професійних знань при їх придбанні.
Подальша персоніфікація продажу банківських продуктів формує специфіку банківської, комерційної та інших видів таємниць при здійс ненні продажу банківських продуктів. Це ускладнює можливість рекламування банківських продуктів їх споживачами та підвищує роль змістовної складової при переконанні споживача придбати пев ний банківський продукт.
Особливе місце комерційного банку, банківської системи, банків ського маркетингу у процесах суспільного відтворення у регіоні фор мують особливу роль регіональної специфіки продажу банківських продуктів. Так, у розвинутих регіонах буде переважати продаж бан ківських товарів, орієнтованих на залучення ресурсів, у той час як у регіонах з дефіцитом фінансових ресурсів попитом будуть корис тува тися кредитні продукти банку. Регіональна специфіка продажу банків ського товару формує особливу соціально-економічну роль продажу банківських товарів, яка полягає у формуванні та стимулюванні про цесів накопичення та споживання в економіці.
Банківський маркетинг як наука, що досліджує особливості про су вання та продажу банківських товарів більшу увагу приділяє спе ци фічним механізмам створення банківських товарів, які суттєво відріз няються від механізмів інших галузей економіки. У той же час меха нізми продажу та просування банківських товарів значною мірою співпадають з технологіями продажу та маркетингового стиму лю вання в інших секторах фінансового та суміжних ринках. Тому для вивчення зазначеної теми більш доцільно зробити акцент на самос тійну роботу щодо аналізу можливостей застосування механізмів про дажу товарів звичайного маркетингу до специфіки функціо нування банківської системи.
7.2. Етапи продажу банківських продуктів
Під етапами продажу банківських товарів розуміють черговість пос лідовних дій комерційного банку та його клієнтів з вибору та спо живання певного банківського продукту та повне завершення розра хунків за спожитий (наданий) товар. Основними етапами продажу бан ківських товарів є наступні етапи, які формують замкнуте коло дій, що повторюються:
Окремо потрібно розглянути узгодження продажу банківських то варів з наявним асортиментом продуктів і маркетинговою страте гією банку. При узгодженні зазначених продажів необхідно врахо вувати наступне:
При дослідженні та аналізі впливу продажу банківських товарів на ефективність комерційного банку треба комплексно розглядати ефек тивність функціонування банківської системи з урахуванням мульти плікаційного ефекту від результатів продажу по всім філіям певного комерційного банку.
Аналіз стану ринку банківських товарів, потреб споживачів, влас них можливостей та намірів конкурентів, дослідження перспектив інновацій і динаміки їх розвитку доцільно робити на наукових засадах бажано з залученням провідних науковців шляхом постійних і профе сійних досліджень.
Описані етапи продажу банківських товарів мало чим відріз няють ся від етапів продажу товарів у небанківському секторі економіки. Разом з тим звичайні товари на певному етапі існування життєвого циклу товарів повністю замінюються новими товарами. Певною мі рою це властиво і банківським товарам, але банківська система має у власному арсеналі такі групи товарів, які існують з початку виник нен ня банків і, напевно, завжди будуть супроводжувати банківську діяль ність. До таких продуктів можна віднести послуги банків з розрахун ково-касового обслуговування, обмінні послуги, надання кредитів і за лучення заощаджень. Ці банківські товари є базовими та незмінними. Змінюватися можуть лише умови їх продажу.
При послідовному виконанні етапів продажу банківських товарів неможливо виділити або підкреслити перевагу ролі певного етапу над іншими. Всі етапи є одинаково важливими. Вилучення або неякісне виконання будь-якого етапу не може бути компенсовано підвищенням якості іншого.
Банківський маркетинг не володіє досконалою методикою продажу продуктів, тому іноді банківський маркетинг відносять до категорії мистецтва. Впровадження послідовних етапів продажу банківських про дуктів на наукових засадах банківського маркетингу здатне за без печити ефективне прибуткове функціонування певного комер цій ного банку чи банківської системи. Але це не гарантує абсолютної переваги над конкурентами. Навісь при дотриманні всіх методик і рекомен дацій у банківській справі залишається місце для випад ко вості або непередбаченості побажань споживачів, впливу інших га лузей еконо міки та сфер суспільного життя, коливанню макроеко номічних і сві тових параметрів розвитку. Тривалі дискусії ведуться також серед самих економістів стосовно шляхів розвитку банківської та валютної системи України, що може суттєво відобразитись на механізмах про дажу та просування банківських продуктів. Саме такі умови при ор ганізації продажу банківських товарів залишають широкі можливості для розкриття творчих можливостей банківського пра цівника. Тому при вивченні даної теми та даного питання доцільним є розробка та обговорення авторської стратегії, авторського бачення щодо змісту етапів продажу банківських товарів і послідовності їх впровадження, розстановці наголосу та підкресленні важливості певних деталей алгоритму продажу та просування банківських товарів.
7.3. Стимулювання продажу банківських продуктів
Стимулювання продажу банківських продуктів застосовується ко мерційними банками для розширення обсягу продажів продуктів, впровадження нових продуктів, формування стійкого попиту та усві домленого вибору банківських продуктів клієнтами.
Найчастіше банки застосовують наступні методи стимулювання продажу продуктів:
Розглянемо кожний метод окремо. Метод цінової мотивації реалі зується шляхом зменшення вартості банківських продуктів у по рі нян ні з попередньою ціною, або ціною на відповідні продукти банків-кон курентів. Наглядним прикладом такого стимулювання є періодична відміна багатьма банками плати за відкриття поточних рахунків для всіх категорій клієнтів. Така цінова політика банку безумовно збіль шує кількість клієнтів і просуває пакет послуг певного банку без додаткових витрат на рекламу.
Метод додаткових пільг і привілеїв надає клієнтові можливість отримувати певну користь при покупці пакету банківських послуг. Так при постійному споживанні певного набору продуктів банк може надати клієнтові право розташування реклами на сайті банку в мережі Інтернет або у приміщенні банку; право першочергового, або поза чер гового обслуговування по касовим операціям, обслуговування у до дат ковий та продовжений час, можливості пільгового користування банківськими гарантіями, права на продовження терміну користу ван ня банківським продуктом у майбутньому на попередніх умовах тощо.
Метод переконання та переваг полягає у доведенні до відома клієнтів інформації про переваги певних продуктів банку від продук тів, що про понувалися раніше, або від продуктів банків-конкурентів. Прик ладом даного методу є переконання клієнтів у перевагах ви користання тих або інших видів платіжних карток; різних видах пос луг по переказу грошей за кордон; різних формах і видах накопичення зао щаджень на депозитних рахунках тощо.
Метод залучення до нових можливостей показує такі переваги споживання продуктів певного банку, які відсутні у банках-кон курен тах. Так обслуговування в певному комерційному банку дає можли вість зберігати коштовності у депозитних скриньках і спеціа лізованих сейфах, що є неможливим у інших комерційних банках України.
Метод формування прогресивного іміджу клієнта банку виник одно часно з формуванням нової дворівневої банківської інфра струк тури у пострадянській економіці. Протягом розвитку ринкових відно син на пострадянському просторі та в Україні такий імідж змі нювався від іміджу елітарного клієнта найпрестижнішого банку до іміджу «просунутого» банку з розвинутими загальнодоступними тех но логія ми та навіть до іміджу клієнта банку, який суттєву увагу приділяє благодійній діяльності та соціальному розвитку. Зміни такого іміджу та привабливості для певної категорії клієнтів від бувалися відповідно до вимог часу та розвитку етики і культури підприємництва та став лення до ринкових відносин у суспільстві.
Стимулювання продажу банківських продуктів не є обов'язковим для банку, але в сучасних умовах поглиблення конкуренції на ринку банківських продуктів важко знайти банк, який не застосовує тих чи інших механізмів стимулювання. Одночасно важко знайти також і банк, який застосовує всі або майже всі відомі механізми стиму лювання. Це свідчить про те, що стимулювання продажу банківських продуктів є необхідним у сучасних ринкових умовах, але воно все ж таки не є вирішальним у конкурентній боротьбі за клієнта. Вирі шаль ним є якість та асортимент банківських продуктів та механізми уп равління продажу банківських продуктів, що здатні забезпечити най більш ефективне функціонування банківського капіталу з ураху ван ням мультиплікаційного ефекту його збільшення та перерозподілу.
Банки також застосовують загальномаркетингові механізми сти му лювання продажів, як метод інтенсивної рекламної підтримки. Спе ци фікою вибору методів стимулювання продажу продуктів та їх комбі нування є застосування банківської таємниці до розробки марке тингової стратегії стимулювання продажу. Таке втаємничення з одно го боку ускладнює дослідження зазначених процесів з боку фахівців і науковців, а з іншого − надає можливість банківським пра цівникам розкрити власні здібності та вміння.
Розробка маркетингової стратегії стимулювання продажу банків ських продуктів є чудовою можливістю для розкриття здібностей студентів при самостійній розробці такої стратегії та подальшому груповому їх обговоренні, або у захисті таких розробок у вигляді курсових, дипломних робіт, есе або рефератів, тез конференцій, нау кових статей тощо. При цьому треба брати до уваги те, що реальним арбітром якості такого маркетингового проекту може бути лише ринок і результати від впровадження запропонованих ідей, тому що ідеального механізму стимулювання продажу банківських продуктів, або комбінації таких механізмів не існує. Певною мірою вдала мар кетингова стратегія у цьому напрямі може бути віднесена до розряду творчих або мистецьких рішень.
Важливим є також і те, що процес розробки та впровадження маркетингових стратегій стимулювання продажу банківських товарів є таким, що вимагає постійного оновлення та перегляду. Та мар кетингова стратегія, яка ще кілька тижнів тому була оптимальною та найбільш доцільною в умовах сьогодення, може не приваблювати клієнта. Це підвищує роль суб'єктивного (людського) фактора у функ ціонуванні банківських процесів і механізмів.
Основні терміни і поняття
Продаж банківських продуктів, особливості продажу банківських продуктів, зв'язок продажу банківських продуктів з рівнем відділення банку, термін продажу банківських продуктів, персоніфікація продажу банківських продуктів, етапи продажу банківських продуктів, стиму лювання продажу банківських продуктів, наукові засади продажу ба ківських продуктів, роль банківського маркетингу в організації про дажу банківських продуктів, методи стимулювання банківських про дуктів.
Запитання для самоконтролю
1. Назвіть особливості продажу банківських продуктів.
2. Чи існує зв'язок продажу банківських продуктів з рівнем від ділення банку? У чому, на Вашу думку, він полягає?
3. Як впливає персоніфікація банківських продуктів на їх продаж?
4. Обґрунтуйте необхідність застосування наукового підходу при організації продажу банківських продуктів.
5. Чому, на Вашу думку, при продажу банківських продуктів май же не використовуються посередницькі механізми?
6. Як впливає необхідність володіння певними знаннями на про даж банківських продуктів?
7. Назвіть основні етапи продажу банківських продуктів.
8. Які банківські продукти існували з початку створення банків і будуть існувати одночасно з існуванням банківської справи?
9. Що треба враховувати при узгодженні продажу банківських то варів з наявним асортиментом банківських продуктів і маркетинговою стратегією банку?
10. Які Вам відомі засоби стимулювання продажу банківських про дуктів?
11. Які Вам відомі методи стимулювання банківських продуктів? Наведіть приклади застосування будь-якого з відомих Вам методів.
РОЗДІЛ 8. Комунікації банківських продуктів
8.1. Складові комунікаційної політики
комерційного банку
Комунікаційна політика комерційного банку спрямована на досяг-нення максимального ефекту від використання банком специфічних механізмів формування капіталу, які можуть функціонувати виключно в межах банківської системи. Головним завданням комунікаційної по літики комерційного банку є залучення клієнтів на розрахункове об слуговування у певний банк і стимулювання продажу власних банків ських продуктів при обов'язковому дотриманні економічної безбпеки та маркетингової стратегії банку.
Цілі комунікаційної політики комерційного банку:
Для досягнення поставлених цілій комунікаційна політика банку виконує наступні функції:
При цьому різні функції та фактори комунікаційної політики банку по різному впливають на комунікаційні процеси і мають різне зна чення для самого банку. На рис. 8.1 зображено ієрархію впливу кому нікаційної політики.
У системі комунікацій банківського маркетингу особливе місце займає реклама та зв'язки з громадськістю. Реклама може бути і рек ламою банківської установи як організації, і рекламою банківських продуктів або окремого продукту. Зв'язки з громад ськістю (Public Relations) − це сприяння встановленню взаємо розу міння і доб ро зичливості між клієнтом банку, споживачем банківських продуктів, як наявних, так і майбутніх, за допомогою розповсюдження роз'ясню вального матеріалу, розвитку обміну інформацією і оцінки реакції гро мадськості.
Рис. 8.1. Ієрархія впливу комунікаційної політики банку
Організація рекламної діяльності банку передбачає наступні етапи:
2. Розробка бюджету:
3. Рішення щодо розповсюдження:
4. Рішення про засоби поширення інформації:
5. Оцінка рекламної кампанії:
Види банківської реклами, їх класифікацію та характеристику наве дено у табл. 8.1. Банки зазвичай використовують майже весь перелік видів і напрямів рекламної діяльності. Актуальним для них є вибір частки певної реклами у загальному рекламному пакеті. Активне застосування реклами банками обумовлено наявністю ресурсів для цього та жорсткою конкуренцією між банками при інформуванні сус пільства про власні продукти.
Таблиця 8.1
Класифікація і характеристика банківської реклами
|
Вид реклами |
Завдання реклами |
Напрям застосування |
|
Умовляюча |
Заохочення споживача звернутися за продуктом до певного банку, прискорення прийняття рішення про співпрацю, намір зробити клієнта постійним споживачем інших банківських продуктів, залучити партнерів |
Особливо важлива на етапі збільшення продажу продуктів, коли перед банком постає завдання захоплення певного сегмента ринку та формування попиту |
|
Підтримуюча (поточна) |
Формування доброзичливого відношення до діяльності банку, підтримка обізнаності про певний продукт |
Особливо важлива на етапі зрілос ті, щоб нагадати споживачеві про продукт і банк |
|
Підкріплююча (аргументовна) |
Запевняє клієнтів у правильності їх вибору |
Застосовується на етапі зрілості |
|
Брендова (орієнтована на образ, імідж) |
Розробляє і підтримує сприятливий образ банку |
Застосовується для підвищення довіри до банку або продукту в цілому |
|
Корпоративна |
Розробляє і підтримує сприятливий образ партнера. Створює селективний попит |
Застосовується для збільшення обсягів продажу в цілому у банківскій системі |
|
Інформативна (орієнтована на попит) |
Формування у споживача певного рівня знань про продукт, формування кругозору |
На етапі виведення продукту на ринок з метою створення первісного попиту |
Основні завдання банківського маркетингу при організації роботи зі зв'язків з громадськістю:
Основними методами здійснення зв'язків з громадськістю у бан ківському маркетингу є наступні:
Ефективність зв'язків з громадськістю (Public Relations) комер цій ного банку значною мірою залежить від зворотнього зв'язку. Зворот ній зв'язок споживачів банківських продуктів може здійсню ватись за допомогою наступних заходів:
Релама та зв'язки з громадськістю у банківському маркетингу не завжди дають миттєвий результат. Іноді в боротьбі за клієта банк повинен роками переконувати пересічного підприємця у надійності банку та міцності його позицій у довгостроковій перспективі. Так, на приклад, клієнт, що планує отримати позику на 20 років для по купки житла, повинен бути впевненим, що протягом терміну користування кредитом банк не збанкрутує і не виникне додаткова умова повертати кредит, або корегувати умови кредитної угоди, або не виникнуть інші непередбачувані проблеми, які безпосередньо вплинуть на стосунки клієнта з банком. Роль довіри клієнта до банку важлива хочаб тому, що за умов закриття тільки поточних рахунків клієнтів у будь-якому, навіть самому надійному банку у світі, він збанкрутує та припинить своє існування. Тобто абсолютно чи ідеально надійних банків не існує. Всі банки потребують довіри для підтрими власних механізмів формування капіталу та його подальшому збільшенню за допомогою мультиплікатора.
8.2. Комплекс засобів просування банківських продуктів
Комунікаційна політика комерційного банку повинна враховувати специфіку комунікації банківських продуктів між собою. Взаємодія, взаємопов'язаність та взаємодоповнення банківських продуктів відріз-няють комплекс просування банківських продуктів від механізмів просування продуктів на інших ринках. Такий взаємозв'язок розгля немо на наступному прикладі.
У комерційний банк звернулися два підприємства за отриманням кредиту у розмірі 100 тис. гривень. Перше підприємство (Підприєм ство А) – це мале підприємство, яке має невеликий оборот і планує розширювати свою діяльність, воно майже не користується банків ськими продуктами. Друге підприємство (Підприємство Б) – великий завод з оборотом, що вимірюється у мільйони гривень, є спо жи вачем широкого асортименту банківських продуктів: акредитивів, век селів, обмінних операцій, інкасаторських послуг, овердрафту, банків ських гарантій, переказу грошей у системі «клієнт-банк» тощо. Обид ва під при єм ства здатні надати реальні позитивні бізнес-плани, роз рахунок повернення кредитних ресурсів, забезпечення кредиту у вигляді за стави. Обидва клієнта мають досвідчений менеджмент, який ніколи не має проблем з правоохоронними органами та іншими бан ками. Обид ва підприємства потребують кредит на однаковий термін і на однакові цілі. Чи отримають вони однакові відсотки по кре диту? Безумовно, ні. Підприємство Б є набагато прива бли вішим для банку внаслідок нас туп них причин:
Такі переваги Підприємства Б дають йому можливість отримати менший відсоток при кредитуванні. Але такі переваги будуть надані Підприємству Б за умов дійсного переходу на повне обслуговування до кредитуючого банку. Тобто і для банку, і для клієнта доцільним є застосування комплексу просування банківських продуктів, який на зивають комплексом засобів просування банківських продуктів.
Структура комплексу просування у банківському маркетингу скла дається з наступних засобів просування:
Значення видів просування за їх властивостями зображено у
табл. 8.2.
Таблиця 8.2
Значення видів просування за їх властивостями
|
Вид просування |
Місце в маркетингу |
|
|
банківському |
звичайному |
|
|
реклама |
реклама |
прямий маркетинг |
|
стимулювання збуту |
стимулювання збуту |
паблісіті |
|
паблісіті |
паблісіті |
реклама |
|
прямий маркетинг |
індивідуальний продаж |
персональний продаж |
|
персональний продаж |
прямий маркетинг |
стимулювання збуту |
Основними організаційними етапами засобу комплексного просу вання банківських продуктів є наступні:
При комплексному розгляді комунікаційної політики банку важ ливу роль відіграють внутрішні комунікації, тобто організація комуні ка ційного процесу серед працівників банку. Це важливо з багатьох причин. Наприклад, працівники певного банку відносяться до гарно оп лачуваної та соціально-захищеної категорії робітників. Вони, їх сім'ї, близькі, родичі та друзі також є споживачами банківських продуктів. Банк повинен організувати просування продуктів таким чином, щоб не склалася ситуація, при якій працівнику даного банку буде вигідно брати споживчий кредит, або користуватися іншою послугою в іншому банку. Це неприпустимо як з економічної, так і з пропаганд дист ської точки зору.
Важливість внутрібанківських комунікацій полягає і в тому, що банк є хоч і специфічним, але підприємством. Він, як і решта підпри ємств, бере участь у розподіленні праці та процесах суспільного відтворення. Але, на відміну від малих або великих підприємств банк є, умовно кажучи, «середнім» підприємством. Якщо в інших секторах економіки існує багато різних видів підприємств від малих з кількістю працівників 2−3 особи до великих промислових гігантів, де працюють десятки тисяч осіб.
Головною перевагою малого підприємства є мож ли вість виділити вклад окремого працівника у результат спільної праці. Таке викрес лення вкладу працівника дозволяє створити більш ефективний механізм стимулювання ефективності його праці. На великих під приємствах постійною проблемою є вирахування впливу кон кретного робітника або бригади у результаті спільної діяльності та створення механізмів мотивації праці. У той же час перевагою вели ко го підприємства є значний розмір капіталу і захищеність з боку проф спілок. Одночасне існування різних форм і типів підприємств гармо нійно доповнюють один одного та створюють конкурентні умови і можливісить вибору як на ринку праці, так і на ринку капіталу.
У банківській системі немає, умовно кажучи, банків у формі малого підприємства, або великих банків аналогічно до крупних промислових підприємств. Це, з одного боку, дозволяє ефективно працювати системі як єдиному цілому. А з іншого – у певному банку відсутні механізми ефективного стимулювання праці працівників, аналогічні механізмам стимулюван ня у малих підприємствах. Тобто системна робота банків дає переваги, які за безпечує функціонування системи, та недоліки, що ускладнюють виділення вкладу певного працівника у результати діяльності всього банку. Простіше кажучи, як визначити, хто працював краще: касир, бухгалтер, кредитний пра цівник, інкасатор, комп'ютерщик, фахівець відділу маркетингу, рек лами, безпеки або цінних паперів. Саме для ви рішення цього завдання для подальшого створення ефективних механізмів стимулювання ро боти банківських працівників необхідно функціонування внутрібан ківської комунікаційної системи.
Побудова аналогічної комунікаційної системи вкрай необхідна і для налагодження ефективного діалогу поміж власників (акціонерів) банку, власників і керівництва банку, власників і трудового колективу банку, керівників банку й асоційованих підприємств тощо. Органі за ція і функціонування таких комунікаційних систем є предметом дос лідження для предмету «корпоративне управління» і відіграє велике значення саме для банківських установ і банківської системи. Водно час принципи корпоративного управління банком або іншим підпри єм ством майже не торкаються банківської специфіки формування, збільшення та перерозподілу капіталу і тому не будуть розглянуті окремо від існуючого курсу.
8.3. Наукові дослідження як перспектива
комунікаційного розвитку банків
Подальший розвиток комплексу засобів просування маркетингу у банках можливий виключно на науковій основі. Завдяки науковому підходу протягом невеликого проміжку часу банківська система Ук раїни набула суттєвих змін і була суттєво вдосконалена. Зараз можна говорити про якісно нову банківську систему в Україні. З точки зору сучасних досліджень банківського маркетингу, актуальними та до ціль ними є наукові дослідження дворівневої банківської системи, що функціонує в умовах ринкової економіки. Саме таку систему почала будувати Україна після розпаду Радянського Союзу та отримання не за лежності. Дворівнева система, спрямована на функціонування в рин кових умовах, кардинально та принципово відрізнялась від банків ської системи Радянського Союзу. Саме в банківській системі від були ся найбільш суттєві зміни економіних механізмів при переході від адміністративної до ринкової економіки. Це обумовлено не тільки впровадженням у банківську систему нових ринкових принципів при ватної власності, нечуваних раніше технологій комп′ютеризації та інформатизації, принципово нових механізмів управління та мене дж менту та ін.
Головним стрижнем формування нової банківської системи Украї ни, як і переважної більшості країн колишнього СРСР, було фор му вання принципово нових механізмів функціонування та роз поділення банківського капіталу, які дозволяють створювати новий капітал від окремлено від механізмів формування та розподілення валового внут рішнього продукту та суспільного капіталу. Специфіка функціону вання такого механізму посилювалась здатністю суттєво впливати на процеси суспільного відтворення та реальної економіки, формуючи за багатьма напрямами стандарти функціонування капіталу в реальному секторі економіки через механізми облікової ставки та банківських відсотків, курсу національної валюти та ін. Не менш важ ливою особ ливістю сучасних банківських механізмів, що принципово відрізняють банківську систему України від попередньої, є особлива роль насе лення як головного споживача та учасника банківських процесів і ме ха ніз мів. Водночас, у силу багатьох об’єктивних факто рів акценту вання банків на співпрацю з громадянами відбулося лише на першому етапі розвитку банківської системи України та ще не досягло най вищого її рівня.
Особливість формування та функціонування банківських процесів і механізмів дворівневої банківської системи та перехід до ринкової економіки обумовили той факт, що їх дослідження не могло (або май же не могло) спиратися на дослідження радянських економістів. А в умовах перехідної економіки дослідження фахівців розвинутих країн не були адаптовані для впровадження в банківську систему України, яка лише починала формуватися. Великий внесок в економічну бан ків ську теорію внесли банкіри-практики, які своєю безпо середньою ро ботою з формування банківської системи напрацьовували певний обсяг знань та досвіду в галузі банківської справи, створювали нові банківські продукти та досліджували маркетингову доцільність їх впровадження на практиці. Водночас розвивалися і економічні дос лі дження банківського сектора. Вони пройшли кілька етапів розвит ку від привнесення ринкових принципів та основ маркетингу в економіч ні відносини між банком і клієнтом, втіленням маркетингу у кре дитні та валютні операції, методики розподілення кредитних ресурсів та їх оптимального використання, оптимізації організаційної струк тури комерційного банку, гармонізації міжбанківського ринку, ровит ку та вдосконалення емісійних операцій і банківських операцій з цін ними паперами та ін.; до обґрунтування та розкриття природи функ ціону вання мультиплікаційного ефекту при формуванні та функціо нуванні банківського капіталу, оптимізація регіональної структури розвитку мережі банківських філій, дослідження впливу міжнародних мульти плікаційних і розрахункових операцій на доцільність інтеграції еко номіки України до європейського економічного простору та єдиної єв ро пейської валюти.
На сучасному етапі розвитку економічних досліджень банківської системи України можна виділити актуальність наступних напрямів наукових досліджень, які дають адекватну відповідь на сучасні вик лики щодо її подальшого розвитку:
Дослідження шляхів розширення асортименту банківських про дуктів при одночасному вдосконаленні існуючих. Даний напрям наукових досліджень є найбільш важливим для практичного впрова дження та найбільш ефективним внаслідок специфіки функціонування мультиплікаційного ефекту при функціонуванні банківського капі талу. Саме цей напрям створює найбільш сприятливі умови для роз витку, поглиблення та підвищення конкурентноспроможності банків ської системи України. Основними шляхами розвитку цього напряму представляються наступні вектори:
Дослідження шляхів подальшої інтеграції банківської системи України у світову та європейську банківську систему. Особливо ак туаль ними є ті напрями інтеграції, які забезпечують мінімізацію втрат капіталу національної банківської системи та можливий перерозподіл світових грошових потоків на користь процесів суспільного відтво рення в Україні. Можливими векторами цього напряму можуть бути:
Дослідження передумов і напрямів підвищення капіталу україн ських комерційних банків. Основні вектори:
Дослідження механізмів удосконалення керованості банківської системи України з боку Національного банку, вдосконалення емісій них і мультиплікаційних механізмів, підвищення ефективності та ква ліфікованості банківського менеджменту, кадрового забезпечення бан ківської системи, надійності банківських операцій, розвиток парабан ківської системи, контролю за дотриманням принципів конкуренції та рівних можливостей на ринку банківських послуг.
Особлива роль у сучасних дослідженнях банківської системи Ук раїни належить удосконаленню існуючих механізмів банківського спо живчого кредитування шляхом впровадження нових методик адаптації банківських кредитів до різних потреб і різних верств населення. Яскравим прикладом такої адаптації є дослідження наступного кола питань, актуальних як для комерційних банків, так і для їх клієнтів: Який срок споживчого кредиту є оптимальним при одержанні спожив чого кредиту? Яким є оптимальне співвідношення доходу позичаль ника до розміру запозичень? Яким є оптимальне співвідношення до ходу позичальника до відсоткової ставки по кредиту? Чи існує зв’язок між зазначеними параметрами та видом заставного майна, що вико ристовується для забезпечення кредитних зобов’язань позичальника? Якою є оптимальна схема страхування різних ризиків при використан ні споживчого кредитування? Чи існує зв’язок між усіма зазначеними параметрами та факторами, що впливають на доцільність отримання позики та економічну ефективність застосування конкретних умов от римання споживчого кредиту? Дослідження та наукове обґрунту вання відповідей на аналогічні виклики та запитання дозволяють розробити оптимальну кредитну стратегію для різних груп позичаль ників як під час отримання позики, так і її корегування протягом періоду корис тування нею. Це є особливо актуальним в умовах, коли банківська система пропонує споживчі кредити на строк до 25 років, а фінан со вий стан переважної більшості позичальників може суттєво змінитися за цей період як в сторону погіршення, так і покращення. Корегування кредитної політики в таких умовах виявляється достат ньо важливим та актуальним.
Зазначені дослідження дозволяють також формувати і корегувати кредитну політику комерційного банку з метою охоплення найбіль шого сегменту споживачів серед різноманітних верств населення та підвищення ефективності та надійності кредитного портфеля комер ційного банку, сформованого за рахунок споживчих кредитів. При та кій кредитній політиці банк все більш перебирає функцію не тільки кредитора, а і консультанта та радника свого клієнта, що, безумовно, підвищує рівень довіри клієнта до банку, створює умови для під вищення ділової активності та розвитку у клієнта підприєм ницького мислення та активізації ініціативи споживачів банківських послуг до подальшого розвитку відносин між клієнтом і банком.
Також актуальними є дослідження головних крітеріїв визначення кредитоспроможності фізичної особи – потенційного позичальника. При цьому доцільним представляється вдосконалення аналізу крите ріїв оцінки платоспроможності та визначення впливу окремого фак тора на загальний рівень кредитоспроможності. Треба, наприклад, визна чити рівень впливу таких факторів як вік, професія, законно слухняність, досвід роботи з банківськими продуктами, наявність еко номічної освіти, психологічні особливості особистості, сімейний стан та ін. на вірогідність і рівень наявності ризиків, що виникають під час користування споживчим кредитом. Економічні дослідження по винні дати відповідь на питання: яким чином, тобто розміром на даного кре диту, його терміном, або відсотковою ставкою необхідно нивілю вати різний рівень ризикованості для різних верств і груп корис тувачів споживчих кредитів? Яким чином корегувати кредитну полі тику комерійного банку у часі для забезпечення адекватності кредит ного портфеля банка новим вимогам і викликам, що формують нові ре сурсні можливості банку? Як враховувати вплив активного користу вання фізичною особою-позичальника великим переліком бан ків ських продуктів саме цього банку та активну його співпрацю з інших напря мів банківської діяльності? Як розбудовувати стратегію додаткового страхування фізичних осіб та її вплив на кредитоспро можність пози чальника? Сучасна економічна теорія не дає відповіді на перелічені запитання. Водночас ринок споживчого кредитування на бирає обертів і все більш заміщує частку кредитів підприємств у кредитному коши ку комерційних банків.
Стосовно дослідження шляхів подальшої інтеграції банківської системи України у світову та європейську банківську систему доціль ним представляється більшою мірою дослідження досвіду країн, які пройшли такий шлях і здійснили або здійснюють аналогічні перетво рення. До таких країн можно віднести наступні: Іспанія, Португалія, Гре ція, Польша, Чехія, Угорщина, Прибалтійські країни, певною мі рою Італія та ін. Дослідження українських науковців, безумовно, мо жуть збагатити набутий іноземний досвід, адаптувати його до реалій української економіки, але, навряд, українські дослідження здатні за про понувати кардинально нові механізми інтеграції банківської систе ми України, що суттєво відрізняються від існуючих механізмів ін теграції.
Всі інші напрями наукових економічних досліджень банківської сис теми можуть бути здійснені в комплексі з іншими макроекономічними дослідженнями загальноекономічних тенденцій розвитку економіки краї ни та механізмів удосконалення менеджменту фінансово-еконо мічного сектора. Вони можуть здійснюватися в рамках наукових досліджень інших галузей економіки, або шляхом впровадження загальноекономічних теорій і концепцій у банківську систему України з урахуванням специфіки механізмів формування та функціонування банківського капіталу. Яскравим прикладом може служити вдоскона лення механізмів запобігання монопольному становищу на ринку банківських продуктів. Дослідження в галузі вдосконалення анти мо но польного менеджменту для промислових підприємств достатньо адаптувати до специфіки функціонування банківської системи і така методика може бути досить корисною і цікавою. Аналогічні вдоско налення стосуються і вдосконалення методик підготовки кваліфіко ваних менеджерів та ін.
Однією з важливих особливостей при майже всіх напрямах і век торах досліджень банківських процесів і механізмів є специфіка збору та обробки банківської статистичної та іншої інформації, що ви користовується у таких дослідженнях. З одного боку спостері гаєть ся можливість вільного доступу до достатньо великого обсягу ін фор мації, що відображає стан і результати діяльності як окремих ко мер ційних банків, так і всієї банківської системи. Таку інформацію можна вільно отримати на сайтах комерційних банків, асоціації ук раїн ських банків, Національного банку, Держстату України та ін. Вод ночас отриманя персоніфікованої інформації або ознайомлення з ме тодич ними розробками банків практично неможливо внаслідок банківської та комерційної таємниці. Великі труднощі виникають і на етапі екс периментального впровадження запропонованих методик. Це по в’яза но з певною процедурою прийняття фінансових рішень керів ництвом комерційних банків, необхідністю ризикувати грошима при впрова дженні експериментальних проектів і традиційним консерва тиз мом банкірів при прийнятті нових управлінських та економічних рішень. Але і відмовлятися від експериментів при наукових дослі джен нях банківської системи також не можна. Пошук компромісного рішення з цього питання є також актуальним викликом для сучасних науковців, які досліджують банківські процеси та механізми. В таких умовах особливо цінною та важливою є позиція практичних фахівців у галузі банківської справи та визнаних експертів з банківських питань. Їх досвід та інтуїція можуть частково замінити необхідність експе ри ментального впровадження розробок вітчизняних науковців. Але пов ніс тю уникати практичної апробації результатів наукових досліджень у банківській справі неможливо.
Основні терміни і поняття
Комунікаційна політика комерційного банку, цілі та мета комуні каційної політики, функції комунікаційної політики банку, зв'язки з громадськістю (Public Relations), ієрархія факторів комунікаційної політики, рекламна діяльність банку, рекламна діяльність банку, види і класифікація реклами, методи здійснення зв'язків з громадськістю, комплекс засобів просування банківських продуктів, структура комп лексу просування, організація банківських комунікацій, наукові дослі дження у банківському маркетингу, актуальні напрями та перспективи розвитку банківських досліджень.
Запитання для самоконтролю
РОЗДІЛ 9. Організаційні аспекти маркетингу у банках
9.1. Організаційна структура управління
у банківському маркетингу
При аналізі організаційної структури у банківському маркетингу дос лідники зіштовхуються з дефіцитом інформації. Це пов'язано, з од ного боку, з недостатньою науковою розробкою даного напряму віт чиз няними вченими, а з іншого боку, з обмеженнями поширення ін фор мації про діяльність банку, пов'язаною з комерційною і банків ською таємницею. Аналіз практично всіх веб-сайтів, що належать ко мерційним банкам в мережі Інтернет, і значного обсягу доступної рекламної продукції українських банків показує, що інформація про організаційну структуру управління банками там не відображена. Не поширюється інформація і про функціональні обов'язки співробіт ни ків, про механізми і рівень прийняття рішень. Банки прагнуть нада вати інформацію про свої продукти і про переваги придбання цих продуктів у них, а не в конкуруючих банків. Така позиція банкірів є виправданою й обґрунтованою, але вона ускладнює можливості дос лідження та вивчення організаційної структури управління. Ситуація ускладнюється тим, що діюче законодавство України і нормативні документи Національного банку України не регламентують організа ційний устрій банку (за винятком загальновстановлених органів уп рав ління господарським товариством згідно з чинним законодав ством). Разом із тим, інформація про організаційну структуру управ ління банків не є секретною, вона відома багатьом клієнтам і спів робітникам банків, а також фахівцям у цій галузі. Ця інформація до сить вільно обговорюється і поширюється на семінарах, симпозіум мах, конферен ціях, при спілкуванні клієнта з банківським службовцем і в багатьох інших ситуаціях. Інформація щодо організаційної струк тури управ ління банком, з одного боку, досить поширена, а з іншого боку, вкрай складно одержати її в офіційно задокументованому виг ляді.
Існуючіх банківські структури формуються виходячи з функціо нальних напрямів діяльності банку без врахування особливостей фор му вання його регіональних структурних підрозділів і їхніх потреб. Традиційними структурними підрозділами банку є його відділи залеж но від напрямів його діяльності (функцій). До них відносяться: кре дит ний відділ, відділ цінних паперів, відділ безпеки, розрахунковий відділ, відділ заставних операцій, бухгалтерія, валютний відділ, відділ міжнародних операцій і т. д. Існуючі відділи дублюються на ре гіо наль ному рівні і на рівні метрополії, що не завжди раціонально. Та-
ка організаційна структура управління банком досить ефективна при здійсненні конкретних банківських операцій, але вона побудована без врахування головної банківської переваги – можливості множення ві ль них фінансових ресурсів, заснованої на функціонуванні його регіо нальних структурних підрозділів.
Наочним прикладом, що характеризує недолік існуючих орга ніза ційних структур управління, може бути організація роботи на між бан ківському кредитному ринку. В Україні склалася практика, при якій регіональні філії великих банківських систем виходять на ринок коро ких міжбанківських кредитів самостійно. Головний банк при цьому вис тупає як один з учасників такого ринку, що збирає інформацію про попит і пропозицію ресурсів у своїх філій на загальних умовах і ук ладає угоди із залучення або розміщення кредитних ресурсів, вихо дя чи з економічної вигоди для себе, тобто на умовах, що практично не відрізняються від умов конкуруючих банків. При цьому стратегія роз витку структурних підрозділів не враховується, не аналізуються тен ден ції регіональних ринків кредитних ресурсів, не простежується їх ній зв'язок з кредитною політикою власних філій і, тим більше, не координується і не узгоджується діяльність власних філій у різних ре гіонах. Головний офіс банку при здійсненні угод на міжбанків ському кредитному ринку виступає на умовах, практично ідентичних умовам угод банку-конкурента, за винятком трохи більшої довіри при оформ ленні документів і першочерговості угоди з власною філією. Ана логічна ситуація виникає при здійсненні операцій банку з вексе лями.
Унаслідок традиційної консервативності банківських установ у сформованих економічних умовах пропонувати банківській системі принципово нову організаційну структуру управління представляється невиправданим. В умовах посилення конкуренції в банківській діяль ності недоцільним є кількісне збільшення організаційної структури управління комерційним банком, так само, як і збільшення витрат на її формування і функціонування. Для ефективного функціонування ор ганізаційної структури банку відповідно до цілей і задач банків ського маркетигу достатньо реорганізувати і перерозподілити функції діючої організаційної структури управління банком.
Типова організаційна структура передбачає виконання традиційних функцій відділами банківських підрозділів. Організаційна структура головного банку повинна виконувати функції з розробки і методич ного забезпечення, координації і контролю з метою відповідності ви конуваних функцій і механізмів роботи регіональних організаційних структур загальній концепції і стратегії розвитку банку. Типова струк тура управління банком передбачає розподіл функцій між співробіт никами діючих відділів і підрозділів головного банку, що переорієн тують свою діяльність на розробку методичних рекомендацій для регіональних структурних підрозділів, координацію і контроль за їх упровадженням, використанням і дотриманням. При цьому передба чається, що в банку вже існує відділ, відповідальний за розробку стратегії і концепції розвитку банку, його місії, мети, стратегічних і тактичних задач і т.д.
Організаційні структури банків, що не мають або мають невелику кількість регіональних структурних підрозділів, істотно відрізняється від структури великих банківських систем. Це пов'язано з принципово іншими задачами, що постають перед такими банками. Вони повинні бути націлені на активний розвиток мережі регіональних представ ництв або пошук оптимальних шляхів злиття з аналогічними конку руючими банками. При виконанні таких задач у більшому ступені важливі індивідуальні здібності та професійні навички менеджменту конкретного банку, що пов'язано з необхідністю прийняття нестан дартних і неординарних рішень для досягнення мети. Організаційні структури управління такими банками відрізняються великою роз маїті стю і пристосовані для зручності та відповідно до поглядів конк ретних менеджерів. У міру укрупнення банку і розвитку його ре гіо нальної інфраструктури виникає необхідність реорганізації організа ційної структури управління банком відповідно до об'єктивних задач і потреб регіонального банківського ринкознавства.
При виході великих банківських систем на ринки банківських про дуктів інших країн шляхом відкриття регіональних підрозділів за межами України вони опиняються в становищі, в якому знаходяться безфіліальні банки на українському ринку. Вибір оптимальної ор ганізаційної структури великої банківської системи для відкриття іно земної філії в більшому ступені залежить від індивідуальних пог лядів менеджменту цієї банківської системи, індивідуальних особливостей, можливостей і задач, що виникають при відкритті конкретної філії. В міру трансформації таких банківських систем у великі міжнародні банківські організації перед менеджментом постає завдання глибокого вивчення міжнародного досвіду в сфері організації внутрісистемної роботи міжнародної банківської системи. На сучасному етапі розвитку банківської системи та економіки України практика вирішення таких задач відсутня.
На етапі зростання обсягів валового внутрішнього виробництва в Україні, завершення трансформації економіки в ринкову, інтенси фікації процесів розширеного відтворення, посилення конкуренції в банківському секторі актуальним представляється поглиблення пози тивних тенденцій, що намітилися, за рахунок зміни якісних пара метрів розвитку економіки.
Істотною перевагою маркетингового підходу до банківських про цесів у регіоні є якісне їхнє удосконалення без істотної трансформації організаційної структури банків. Маркетинговий підхід дозволяє сфор мувати нову філософію і принципи банківської діяльності. При цьо му істотних змін зазнає сама сутність банківської справи без перебудови організаційної структури самого банку. Підвищується якість діяль ності банку шляхом перерозподілу обов'язків між співробітниками і зміни деяких принципів банківської діяльності без істотної зміни кількості співробітників банку і його організаційної структури.
Найважливішою відмінною рисою банківського маркетингу від тра диційного підходу в банківській діяльності при формуванні ор ганізаційної структури управління банком є активна позиція банку щодо формування платоспроможного попиту на продукцію підпри ємств. Змінюється філософія співробітництва банку і підприємства. При традиційному підході видача банківського кредиту свідчить про довіру банківської системи до нього й про збіг точок зору економістів підприємства і банку на ринкові можливості та потенціал підприєм ства. При маркетинговому підході банк перестає залежати від тен денцій товарного ринку або конкретного регіону, він сам формує платоспроможний попит на ньому, виступає джерелом інформації і ринковим орієнтиром для розробки маркетингової стратегії підпри ємства. Банк фактично формує товарний ринок і впливає на пер спек тиви його розвитку. Для інвестора, який планує, наприклад, придбан ня акцій конкретного підприємства в регіоні, достатньо з'ясувати, з якою метою й у якому обсязі видаються споживчі кредити регіо нальними банками, аби зрозуміти, на які групи товарів існує най більший платоспроможний попит і який сегмент ринку є найбільш перспективним. При цьому істотно зростає залежність банківської системи від тенденцій на ринку праці, тому що саме від тенденцій даного ринку залежить майбутня прибутковість банку.
Функції кредитного відділу комерційного банку при цьому істотно змінюються. При традиційних механізмах кредитування кредитний співробітник повинен бути фахівцем у конкретній галузі економіки. Він аналізує представлений клієнтом бізнес-план або техніко-еконо міч не обґрунтування кредиту, що вимагається, прогнозує реальність сплати клієнтом відсотків і повернення основної суми кредиту, конт ролює його цільове використання, стежить за тенденціями на ринку товарів позичальника і перспективами його кредитування в майбут ньому. Такі функціональні обов'язки ускладнюють роботу кредитного відділу. Це виражається в наступному:
У перспективі кредитний працівник регіонального структурного підрозділу банку передасть частину виконуваного обсягу роботи кре дитним операціоністам, тобто співробітникам, які займаються оформ ленням пакета документів, необхідного для одержання кредиту в чіт кій відповідності до затверджених банківських методик. Функція кредит ного фахівця трансформується в контроль за роботою опера ціоністів, розробку й удосконалення методик кредитування. Частина функцій кредитних працівників банку перерозподіляється на інші його відділи. Так, питання кредитування під забезпечення векселями ціл ком переходять до повноважень відділу цінних паперів, креди туван ня при акредитивних формах розрахунків – до відділу міжнародних розрахунків і т. д. Істотне збільшення кількості кредитних справ, пов'язане із широким використанням споживчого кредитування, при зведе до збільшення співробітників юридичного відділу банку і пев ного їх перепрофілювання від обслуговування кредитів юридичним особам до роботи з фізичними особами.
При практичному впровадженні принципів банківського маркетин гу дещо змінюються комунікаційні зв'язки між кредитними структура ми банку та підприємства. При традиційних схемах кредитування кредитні працівники контактують переважно з фінансовими співро бітниками або бухгалтерами підприємства. У нових умовах кредитна діяльність банку опиняється, в першу чергу, в полі зору збутових і постачальницьких служб підприємства. Це дає їм можливість прогно зувати перспективи платоспроможного попиту в регіоні. Механізми формування платоспроможного попиту на різних сегментах товарного ринку ставить банківську систему в центр уваги різних науково-дос лідних організацій. Це, у свою чергу, підвищує рівень відповідаль ності банку при розробці нових методик продуктової політики. Ви сокий рівень відповідальності за результати продуктової політики не тільки перед власниками банку, але і перед громадськістю створює об'єктивні передумови та необхідність залучення до розробки кредит них методик наукових фахівців і організацій. Описані напрями транс формації функціональних обов'язків кредитних співробітників банку формують специфіку підготовки банківських працівників.
У міру розвитку й удосконалення механізмів банківського мар кетингу все більше буде стиратися межа між функціями відділів і посадових обов'язків банківських співробітників. Вже на сучасному етапі розвитку споживчого кредитування банки постають перед необ хідністю соціологічного опитування населення регіону про його по тре би в тих чи інших банківських продуктах. У подальшій діяль ності регіональних банків соціологічна складова буде підсилюватися.
У зв'язку з необхідністю вивчення споживчого попиту банку необхідний аналіз думки трьох основних груп населення:
Фізичні особи, які уже є споживачами банківських продуктів конкретного банку. Їх можна умовно розділити на постійних і випад кових клієнтів.
Фізичні особи – споживачі банківських продуктів у конкурентів. До даної групи відносяться не тільки клієнти інших банків, але і споживачі послуг підприємств парабанківської системи.
Фізичні особи, що не є (або є винятково випадковими і вкрай рід кими клієнтами) споживачами банківських продуктів.
Опитування першої групи населення зручно робити, використо вую чи власну територіальну інфраструктуру банку. Опитування до ці ль но робити в писемній формі, одночасно показуючи його з інфор муванням клієнта про наявність або переваги банківських продуктів банку, що опитує. Питання, що задаються споживачу банківських послуг, повинні бути простими і передбачати короткі й однозначні відповіді, що не розкривають конфіденційної інформації про клієнта. Приблизний перелік можливих питань опитувальної анкети наведено нижче. Така опитувальна анкета дозволяє досить точно сегментувати власних клієнтів банку за категоріями для потенційного споживчого кредитування.
Перелік можливих питань опитувальної анкети клієнтів банку.
Укажіть Ваш вік, стать, професію.
Як часто Ви користуєтеся послугами нашого банку?
Чи користуєтесь Ви послугами інших банків?
При наявності можливості скористатися споживчим кредитом, якою сумою кредиту Ви готові скористатися?
Який термін користування кредитом Ви вважаєте оптимальним?
На які цілі Ви згодні взяти споживчий кредит?
Чи користувалися Ви раніше іншими видами кредитування?
Чи маєте Ви невиконані зобов'язання (аліменти, виконавчі листи і т. д.) або кредити третім особам?
Який розмір доходу (у %) Ви згодні спрямовувати на погашення споживчого кредиту?
10. Чи належити Ви до пільгової категорії громадян?
Думку фізичних осіб інших банків, які є клієнтами, з'ясувати трохи складніше. У випадку, якщо мова йде про клієнтів великої банківської системи, що використовує у своїй діяльності маркетингові методики, то досить з'ясувати пріоритети кредитної політики при здійсненні операцій споживчого кредитування, щоб мати уявлення про попит на даний банківський продукт з боку його клієнтів. Мається на увазі, що кредитна політика банку, який використовує маркетингові методики, здійснюється з урахуванням проведених опитувань думки споживачів банківських продуктів.
При аналізі попиту з боку фізичних осіб, які не були раніше спожи вачами банківських продуктів, необхідні додаткові дослідження рин ку. Такі дослідження доцільно довірити професійним соціологічним або науково-дослідним організаціям. Це дає можливість максимально об'єктивно та професійно провести дослідження за допомогою науко во-обґрунтованих методів і прийомів.
9.2. Функціонування маркетингової інформаційної системи у банках
Важливість аналізу маркетингової інформації пов'язана з тим, що будь-яка маркетингова діяльність базується на знанні конкретної ситуації, що склалася на ринку. Маркетингові дослідження і заходи самі по собі є інформаційними (наприклад, вивчення конкурентного попиту на банківські продукти, дослідження ринків збуту, аналіз поводження споживачів при обслуговуванні і т. п.).
Мета використання маркетингової інформації полягає в зменшенні невизначеності в процесі прийняття управлінських рішень. Тому мар ке тин гову діяльність варто розглядати як частину об'єктивно існую чо го і постійно функціонуючого інформаційного процесу. Інфор маційне забезпечення − це процес задоволення потреб конкретних користува чів в інформації, заснованій на застосуванні спеціальних методів і засобів її одержання, обробки, накопичення і видачі в зручному для використання вигляді. У цьому зв'язку, маркетингову інформаційну сис тему (МІС) доцільно будувати на основі комплексності й ув'язу ванні всіх компонентів її предметної області, що досягається за допо могою застосування сучасних засобів обчислювальної й інформацій ної техніки (додаток Е).
Сукупність інформації, необхідної для прийняття маркетингових рішень, звичайно називають системою маркетингової інформації. Її формування і функціонування спирається на систему інформаційного забезпечення маркетингу. Розвинута інформаційна система включає наступні підсистеми: внутрішньої інформації, зовнішньої інформації й інформації маркетингових досліджень. У практиці ці підсистеми роз гля даються як самостійні інформаційні системи.
Система внутрішньої інформації включає сукупність даних, що ви никають в організації у формі бухгалтерської і статистичної звіт ності, оперативної і поточної виробничої та науково-технічної ін фор мації.
Система зовнішньої інформації поєднує відомості про стан навко лиш нього середовища організації, ринків, поводження споживачів і поста чаль ників, заходи державного регулювання ринкових механізмів та ін. Ці дані зосереджені в опублікованих періодичних і спеціальних виданнях, статистичних збірниках, кон'юнктурних оглядах комерційних дослідни цьких організацій. Вони збираються також на основі відвідування виставок і конференцій, проведення переговорів і ділових зустрічей.
Система інформації маркетингових досліджень базується на ін фор мації, одержаній у результаті проведення досліджень конкретних на прямів маркетингової діяльності. До них, звичайно, відносять такі види досліджень, як аналіз параметрів ринку і його освоєння конкурентами, вивчення тенденцій ділової активності партнерів, політики цін і способів просування продуктів, реакції на нові продукти, а також короткострокове і довгострокове прогнозування обсягів їхньої реалізації.
Система аналізу маркетингової інформації включає аналіз загально економічних показників, а також короткострокове і довгострокове прог нозування, засноване на аналізі тенденцій.
Метою маркетингових досліджень є одержання точних і досто вірних даних з конкретних проблем банківської діяльності, необхід них для прийняття менеджментом обґрунтованих рішень.
Комунікаційний процес маркетингової діяльності, виявляючись че рез обмін інформацією між окремими її суб'єктами, пронизує всі стадії інформаційного процесу МІС організації. Вважається, що менеджер від 50 до 90 % усього часу витрачає на комунікації. Він займається цим, щоб реалізувати свої ролі в міжособистісних відносинах, не говорячи про управлінські функції планування, організації, управ ління і зв'язку. Саме тому, що обмін інформацією вбудований в усі основні види управлінської діяльності, комунікації називають сполуч ним процесом.
На вибір джерел первинних даних, методів, технології і техніки реалізації комунікаційного процесу впливають наступні фактори:
Застосування необхідної інформації повинне бути гарантоване за допомогою інформаційної системи маркетингу, що робить ін форма ційне поєднання між марктинговим управлінням і важливими для прий няття рішень сферами як складовими МІС. У цьому плані мар кетингове управління розглядається як управління реалізацією мар кетингових рішень за допомогою комунікацій, спрямоване на досяг нення цілей організації.
До МІС звичайно висуваються вимоги, реалізація яких на практиці не завжди проста. Згідно з цим інформаційне забезпечення повинне відбуватися: систематично; безперервно; всеохоплююче; швидко; на дій но; повно; концентровано відповідно до певного ступеня; цілеспря мовано відноситися до компетентного менеджера.
Запропонована концепція МІС включає людей, обладнання і мето дологічні прийоми, що використовуються для збору й обробки інфор мації, для прийняття ринкознавчих рішень. МІС починається з ке рівників з маркетингу і ними ж закінчується. Саме керівники з мар кетингу оцінюють потребу в інформації, що повинна бути при датною до використання для ідентифікації ринкових можливостей, розвитку маркетингових заходів і їхнього контролю.
Очевидно, що організаційні структури управління комерційними банками, які не мають регіональних структурних підрозділів, об'є тивно різняться зі структурами управління розвинутих банківських систем. Разом із тим, вони мають більше загальних, ніж відмінних ознак. До їхніх загальних принципів можна віднести:
У практичній діяльності українських комерційних банків рідко зустрічаються структури управління, до компетенції яких відноситься розвиток або координація діяльності регіональних підрозділів. Одним із декількох банків, що приділяють цьому увагу, є «Приватбанк». У його управлінській структурі є відділ розвитку. Успішний розвиток «Приватбанку» як великої банківської системи, що має структурні підрозділи у всіх регіонах України, у значній мірі став можливим завдяки функціонуванню відділу розвитку. Серед безлічі покладених на нього задач присутня задача створення нових і удосконалення діючих регіональних підрозділів банку. У практичній діяльності відділ розвитку розглядає доцільність створення нових структурних підроз ділів банку, виходячи з інтересів регіональної мережі цього банку. Інтереси всієї системи «Приватбанку» при цьому не враховуються. Примітним є і той факт, що діяльність відділу розвитку й аналогічних підрозділів в інших банках побудована за принципом розгляду можливості й економічної доцільності створення і функціонування регіональних філій та структурних підрозділів. Тобто дана регіо наль на політика заснована не на аналізі привабливості регіону, створенні філії в привабливому регіоні з наступним просуванням банківських продуктів на більш вигідних умовах, ніж у конкурентів.
Банківські механізми обумовлюють особливу роль мультиплі кацій них ефектів, заснованих на оптимальній кількості регіональних представництв конкретної банківської системи. Ці банківські механіз ми є економічно більш прибутковими в порівнянні з іншими бан ків ськими продуктами. Тому представляється доцільним при формуванні структури управління банківською системою першорядну роль від водити тим одиницям управління, у компетенції яких знаходиться формування і координація діяльності регіональних структурних під роз ділів конкретної банківської системи.
Наступною особливістю структури управління комерційним бан ком є орієнтація на аналіз економічних процесів, що відбуваються в регіоні. Відстеження і прогнозування регіональних економічних показників і процесів повинно лежати в основі регіональної політики банку. Макроекономічна стратегія всієї банківської системи повинна ґрунтуватися на аналізі стану регіональних економічних показників.
Регіональна політика конкретної банківської системи повинна бути продовженням макроекономічної стратегії банку з урахуванням мож ливостей цього банку і регіональної специфіки просування банків ських продуктів, покладеної в основу вироблення макроекономічної стратегії банківської системи. При цьому в ряді випадків окремій бан ківській системі доцільно мати представництва навіть у тих регіонах країни, у яких дана банківська система не має регіональних струк турних підрозділів. Такі представництва необхідні для збору й аналізу інформації для оптимального розвитку філіальної мережі. Наявність таких представництв особливо актуальна для банків, що мають більше 10 і менше 25 регіональних структурних підрозділів. Це пов'язано з тим, що банки, які мають 10 регіональних підрозділів, є звичайно дос татньо розвинутими і можуть ефективно брати участь у конкурентній боротьбі за рахунок ефективної участі в мультиполі каційних процесах при створенні нових ресурсів. У той же час, банки, що мають 25 пред ставництв, фактично присутні в кожному регіоні і можуть покласти цю функцію на вже діючі регіональні представництва.
Створення регіонального представництва банківської системи необхідно і для організації зворотного потоку інформації від клієнтів до керівництва банку. Дану точку зору підтримують українські нау ковці, розглядаючи регіональне представництво банку як своєрідний провідник комунікаційних потоків між центральним офісом банку і місцевою громадою, тобто регіональне представництво може стати транслятором цінностей і стратегії банку для клієнтів на місцевому рівні й одночасно забезпечити зворотний зв'язок з центром, дослі джуючи потреби, інтереси та потенціал місцевої громади з метою подальшого просування продуктів банку та його іміджу в регіоні [35].
Однією з форм створення такого представництва може бути де легування деяких повноважень уже діючим регіональним комер ційним банкам, що істотно знижує витрати на організацію їх роботи.
У результаті формування стратегії банківської системи, заснованої на аналізі економічних показників розвитку ринку банківських про дуктів, актуальним питанням залишається наявність достовірної еко номічної інформації про регіональні економічні процеси. На прак тиці така інформація стає товаром. Причому даний товар відноситься до числа високоліквідних і достатньо привабливих. Це, у свою чергу, створює реальний платоспроможний попит на наукові економічні дослідження на регіональному рівні.
Економічну інформацію, необхідну банківській системі для вироб лення макроекономічної стратегії і регіональної політики, можна класи фікувати на наступні основні групи:
− статистична інформація органів державної влади;
− додаткові дослідження у вузьких сегментах ринку;
− аналітична інформація, отримана в результаті наукової ринко знавчої обробки первинних даних;
− аналіз практичного використання механізмів, створених на базі первинної інформації.
Сформовані групи економічної інформації взаємозалежні між со бою. В умовах ринкових відносин інформація, як і будь-який товар, має конкретного власника. Істотним є те, що в системі інформаційних потоків ключову роль відіграє інформація, що належить державі. Мо ва йде про офіційну статистичну інформацію. Ні банк, ні система банків, ні інше комерційне підприємство не здатні організувати збір статистичної інформації по всіх суб'єктах господарської діяльності. Якщо врахувати той факт, що для подальшого розвитку процесів сус пільного відтворення особливо актуальними стають механізми креди тування населення, яке не є суб'єктом підприємницької діяльності, то стає очевидним, що організувати на регіональному рівні системати зований потік усебічної, об'єктивної, достовірної, своєчасної і легітим ної інформації може винятково держава.
Зібрана через систему статистичних інститутів державна інфор мація через різні наукові та дослідницькі організації різних форм власності, в остаточному підсумку, стає надбанням і приносить при буток банківським системам, що знаходяться переважно в при ватній формі власності. Держава має свої дивіденди від використання при ват ним капіталом результатів державної системи збору статистичної інформації у вигляді податків, що сплачуються банківською сис те мою. У результаті кругообігу економічної інформації всі його учас ники, включаючи приватний капітал і державу, зацікавлені в удоско наленні інформаційних потоків і їх ефективності. В умовах ринкових відносин для ефективного функціонування інформаційних потоків об'єктивно необхідний цивілізований ринок економічної інформації. Важливо не плутати його з ринком комерційної інформації, що відображає інформаційні потоки про попит та пропозицію в інших сегментах ринку. Основні потоки економічної інформації й участь регіональних банків показано на рис. 9.1.
Рис. 9.1. Схема існуючих і необхідних потоків
економічної інформації
Держава відіграє важливу роль в організації і регулюванні ринку економічної інформації. Ця роль полягає, з одного боку, в тому, що винятковою прерогативою держави є збір і оприлюднення первинної статистичної інформації, а з іншого боку − у створенні і регулюванні умов подальшої обробки, використання і поширення вторинної еко номічної інформації. Крім того, через державне фінансування ряду суспільних наук удосконалюються наукові основи і методики оброб ки, використання і поширення економічної інформації, доступної че рез систему освіти всьому суспільству, включаючи приватний ка пітал і банківську систему.
У даний час в Україні склалася ситуація, за якої держава не приділяє необхідної уваги організації збору статистичної інформації на регіональному рівні. Особливо важко збирати статистичну інфор мацію про діяльність комерційних банків на регіональному рівні. Державний статистичний комітет не має у своєму розпорядженні дані про діяльність комерційних банків ні на регіональному, ні на рес публіканському рівні. Комерційні банки регіону подають звітність про результати своєї діяльності в регіональні підрозділи Національного банку України. Дана система збору економічної інформації має безліч істотних недоліків, що не дозволяють формувати регіональний ринок економічної інформації про діяльність регіональних банківських сис тем, що є основною перешкодою в розвитку й удосконаленні ре гіо нальних процесів створення, примноження і розподілу капіталу бан ківською системою України.
Регіональні підрозділи Національного банку України надають не достатній обсяг інформації, який вони мають у своєму розпорядженні, регіональним управлінням органів державної статистики, засобам масової інформації, науковим і громадським організаціям. Інформація, що знаходиться в їх розпорядженні, узагальнюється і надходить до столичного офісу Національного банку, де після об'єднання з даними з інших регіонів стає доступною суспільству. Разом із тим, для фор мування ефективної макроекономічної стратегії і продуктової політи ки банківської системи особливу роль відіграє аналіз економічної інформації саме на регіональному рівні.
На регіональному рівні практично не діють представництва Асо ціації українських банків, що є серйозним аналітичним центром з обробки та поширення банківської інформації на республіканському рівні. У розумінні більшості державних діячів банківська система пред ставляється як винятково міжрегіональне і надрегіональне фор мування, що має мало спільного з регіональними процесами суспіль ного відтворення. Аналогічні принципи спостерігаються і при фор муванні державної політики в області оподаткування. Відсутність пер винної інформації про функціонування банківських механізмів у регіоні зводить до мінімуму формування й ефективне функціонування регіонального ринку економічної інформації.
Напрямами формування, удосконалення і регулювання регіональ ного ринку економічної інформації про функціонування банківських механізмів у регіоні є:
Актуальною є розробка єдиної методики зіставлення параметрів розвитку регіональної економіки з параметрами розвитку банків р гіону. Особливо важливо це, внаслідок того, що зіставлення відпо відної інформації, з оскільки, дозволяє бачити існуючу в регіоні ди пропорцію між реальним капіталом у сфері суспільного відтво рення і перерозподілом капіталу банківської системи в себе або інші регіони, а з іншого боку, дозволяє визначити розмір фінансового капіталу, що обертається за межами реального сектора суспільного відтворення для боротьби з тіньовими економічними механізмами. На підставі зістав лення статистичних даних банківського і реального сектора регіону може здійснюватись корегування облікової ставки, норми резерву вання відповідно до описаних регіональних коефіцієнтів.
Основні потоки економічної інформації, необхідні для ефективного функціонування регіональних банків на основі регіонального ринку економічної інформації, було представлено на рис. 9.1.
У регіонах складається ситуація, при якій відсутність систе мати зованої статистичної інформації про діяльність банківської системи гальмує розвиток комерційних банків і наукової діяльності в області дослідження фінансових механізмів, капіталу і банківських продуктів як важливої продуктивної сили, без якої неможливе здійснення сус пільного відтворення. У результаті, розвиток мережі регіональних пред ста ництв банківських систем здійснюється не науково обґрунто ваним ринкознавчим методом, а інтуїтивно, значною мірою спи раю чись на досвід і професіоналізм менеджменту регіональних комер ційних банків.
При формуванні структури управління банківською системою на основі ринку регіональної економічної інформації виділяються три основних рівні її побудови. Дана структура управління повинна за довольняти наступні критерії:
Сучасні принципи формування регіональної структури управління банківською системою дозволяють вирішити найважливіше протиріч чя між унікальними можливостями банківської системи формування ресурсів без урахування регіональних потреб суспільного відтворення і неможливістю банківської системи нескінченно перерозподіляти фі нансові ресурси в механізми, не пов'язані з суспільним відтво ренням (наприклад, торгівлю).
Вирішення цього протиріччя досягається за рахунок того, що ос новною функцією метрополій банківських систем повинна бути роз робка методології банківських механізмів і контроль за пропорціями розвитку її регіональних структурних підрозділів.
Рис. 9.2. Інформаційні потоки в сучасній структурі управління банком
Методика формування організаційної структури управління бан ківською системою виключає необхідність дублювання однакових відділів і служб банку на різних рівнях прийняття рішень. Основне кадрове навантаження в ній лягає на регіональні структурні під розділи. Це є необхідним, оскільки утримувати адміністративний апа рат з великою кількістю віддалених робочих місць і безбалансових філій економічно невиправдано, а великий адміністративний апарат метрополії не може контролювати всі процеси в регіонах. Для роз робки методології просування банківських продуктів метрополії не обов'язково утримувати штат фахівців. Цю функцію можуть вико нувати наукові та дослідницькі організації на договірних умовах. Такі дослідження проводяться на інформаційній базі регіону, тобто у взаємодії з регіональними управліннями банківською системою.
На початку сучасного сторіччя в Україні склалася парадоксальна ситуація, при якій один із найбільш платоспроможних і капіта ло містких учасників ринкових відносин – банківська система – украй рідко розміщає замовлення на наукові дослідження економічної спря мованості у вітчизняних наукових і дослідницьких організаціях. Це негативно позначається на якості та рівні просування банківських про дуктів. Наукові дослідження ринку банківських продуктів великі бан ки намагаються здійснювати самостійно силами штатного пер соналу своїх метрополій, при цьому регіональні управління цих банків відсто ронені як від процесів розробки і просування банківських продуктів, так і від процесів розподілу капіталу банківської системи. Однією з декількох істотних статей витрат деяких банківських систем на еконо мічні проблеми є витрати на підготовку фахівців у системі вищої освіти.
Розглядаючи інформаційне забезпечення банківського маркетингу, не можна обійти питання дотримання комерційної і банківської таєм ниць. При цьому важливо окремо розглядати персональну інформацію про конкретного суб'єкта підприємницької діяльності від статистичної інформації, що характеризує загальні економічні тен денції і процеси в регіоні. Надійним гарантом дотримання зако нодавства в цій сфері представляється державна форма власності та повний контроль ор ганів місцевої влади за процесами збору й обробки первинної статис тичної інформації. На регіональний ринок еконо мічної інформації повинна надходити винятково знеособлена інформація.
Важливим є і те, що реальних перешкод у формуванні регіо на ль ного ринку економічної інформації практично немає. Законодавча ба за дозволяє формувати такі інформаційні потоки на республік ан ському рівні, значить це можливо й у регіоні, що має в своєму роз порядженні відповідні технічні можливості. Під технічною забез пече ністю розуміється наявність у банків, податкових органів і органів статистики, інтернет-провайдерів, місцевих органів влади достатньої кількості комп'ютерів, телекомунікаційних каналів передачі інфор мації, програмних продуктів з достатнім ступенем захисту інформації, можливостей доступу в Інтернет і т. д.
У сформованих умовах банківська система може і повинна вис тупити ініціатором формування регіональних ринків економічної інформації у всіх регіонах країни, тому що вона потенційно є одним із найбільших і найприбутковіших споживачів цієї інформації.
Основним капіталом банківської системи є унікальні банківські механізми створення, збільшення і розподілу фінансових ресурсів. Ці механізми є продуктом інтелектуальної діяльності людей. У відтво рювальних процесах банківської системи інтелектуальна праця квалі фікованого персоналу відіграє важливу роль. Функціонування банків ських процесів, її економічна ефективність у повному комплексі відт ворю вальних процесів суспільства знаходяться у прямій залежності від ефективності наукових досліджень і системи професійної освіти. Без організації взаємодії між ними банківські механізми втратять здатність циклічного поновлення й удосконалення, що призведе до явищ застою і втрати конкурентних позицій на внутрішньому і зов нішньому ринках капіталу.
Посилення конкуренції через розвиток й удосконалення ринкових відносин висуває високі вимоги до наукових і освітніх установ. Об'єктивні тенденції переносу основного фінансового і кадрового на вантаження на регіональні банківські структури диктують нові умови організації взаємодії між банками та науковими, освітніми організаціями.
Проблеми інформаційного забезпечення і ринку економічної ін формації в регіоні, розглянуті вище, залишаються серйозною переш кодою при переорієнтації на нового замовника – регіональну банків ську систему. Разом із тим, у масштабах невеликих територій усе ре дині регіонів ця проблема може вирішуватися вже сьогодні. Схему ін формаційних потоків при орієнтації на регіонального замов ника – бан ківську систему – показано на рис. 9.3.
Рис. 9.3. Інформаційні потоки при орієнтації на банківський
маркетинг як регіонального замовника наукових досліджень
З наведеного рисунку видно, що основна кількість інформаційних зв'язків і потоків припадає на регіональні організації. Це відповідає адекватному інформаційному навантаженню регіону при організації процесів суспільного відтворення.
На республіканський центр припадають інформаційні потоки в галузі координації діяльності, методичного забезпечення і макроеко номічного аналізу різних регіональних тенденцій. За центром так само зберігається функція представлення сукупності регіонів України на міжнародному ринку, де сукупність регіонів країни розглядається як її єдиний економічний простір, тобто як єдиний регіон. Дана концепція відповідає принципу рівного розподілу відповідальності та мож ливостей на регіональному рівні.
9.3. Оптимізація організаційної структури
маркетингу у банках
Умови функціонування банків на ринку, збільшення їх фінансових можливостей призводить до того, що питанням маркетингу почали приділяти першочергове значення, що знаходить відображення в організаційній структурі банку.
Структура банку визначається специфікою роботи на ринку особливістю стратегічної програми, навколишнього середовища та іншими факторами.
Під структурою банку будемо розуміти цілісну сукупність від носно самостійних служб, що реалізують закріплені за ними функції управління, наділені необхідною компетенцією, знаходяться у виз начених формально встановлених і неформальних зв'язках для забез печення досягнення поставлених цілей.
Служби банку знаходяться у визначених зв'язках (взаємо від носи нах, комунікаціях) між собою. При цьому основними типами зв'язків є вертикальні (зв'язки керівництва та підлеглих) і горизон тальні (зв'язки координації та кооперації).
Структура банку повинна забезпечити взаємодію між функціями (видами діяльності) і між людьми, що виконують ці функції. Дана взаємодія характеризується як статистикою, що знайшло відобра ження в структурі банку, так і динамікою, що відображається в про цесах, які відбуваються у банках, а також у реагуванні їх на зміни навколишнього середовища.
Банк як організація уявляє собою складну техніко-економічну і со ціальну систему, яка відображає індивідуальність і її специфіку. Згід но з існуючою теорією і практикою взаємодія на рівні «банк – нав колишнє середовище» може здійснюватися за допомогою механіс тичного або органічнохо підходу і відповідно банк може отримати одну з цих характеристик (рис. 9.4).
Рис. 9.4. Схема характеристики організаційної системи
Взаємодія на рівні «підрозділ – підрозділ» реалізується за допо могою комбінацій різних типів департаментизації (процес організа ційного обусоблення) і виступає у рамках організаційних структур: традиційної (лінійної, функціональної); дивізіональної; матричної.
Взаємодія на рівні «індивід – банк», що тяжіє до однієї зі сторін, може надати банку характер індивідуалістичної або корпоративної. Розрізняють фактори, що безпосередньо впливають на організаційну структуру (цілі, принципи, функції, методи) та фактори, що опосеред ковано впливають на структуру (кадри, техніка, технологія виконання роботи, організація праці тощо). Організаційна структура, підпоряд ковуючись дії вказаних факторів і відчуваючи вплив інших факторів, має і свої власні принципи будування, основними з яких є наступні:
Особливо слід зазначити цільовий принцип формування структури, яка обумовлюється необхідністю забезпечення відповідності струк тури організації тим цілям, які вона покликана реалізовувати, та прин ципи раціонального розподілу праці, яка засновується на спе ціалізації, що веде до підвищення ефективності.
При цьому виділяють наступні методи розробки структур:
Стосовно банківських структур, як показали дослідження, ефектив ним є використання функціонально-вартісного аналізу до побудова та удосконалення організаційних структур, реалізація якого відбувається в чотири етапи.
Етап 1. Обмеження діяльності служби маркетингу як системи. Ана лізуємий структурний підрозділ визначається як система зі своїми межами, входом і виходом. Методом обмеження (виділення) служить системний аналіз. Об'єкт раціоналізації (маркетингової структури) роз гля дається як відносно ізольована система, тобто їх цілі та функції підпорядковані цілям і функціям усього банку.
Етап 2. Функціональний аналіз (оцінка основних функцій). Аналіз функ цій служби маркетингу здійснюється з метою визначення її го лов ної критичної функції. Даний етап складається з наступних підетапів.
Підетап 1. Аналіз основних функцій. Виходячи з вимог до служби маркетингу, формулюються основні його функції (виконання або на дання послуг) з урахуванням організаційної структури банку, опис роботи співробітників та іншої інформації. Потім методом попарного порівняння вибирається головна функція служби маркетингу (задово лення споживача). За основні можуть прийматися і інші функції, наприклад, досягнення максимуму продажів, забезпечення довготри валої рентабельності та інше. Ці функції можуть бути головними у відповідних ситуаціях.
Підетап 2. Аналіз комплексу видів діяльності. На основі оцінки фо тографії робочого дня робітників служби маркетингу складається список видів діяльності, операцій та завдань, які є залежними функ ціями в структурному плані та характеризують процеси життєдіяль ності служби. Необхідність їх пояснюється вибраною формою органі зації діяльності відносно головних і підлеглих функцій.
Підетап 3. Встановлення коефіцієнта функцій (). Виходячи зі зна чення функцій, визначається їх порядок (черговість). Потім кое фіцієнт значення функцій встановлюється за допомогою методу по парного порівняння або методу послідовного визначення вагомості.
Черговість, наприклад, господарських функцій наступна: аналіз рин ку, створення продукту, ціноутворення, походження товарів, їх хід. Чер говість же організаційних функцій наступна: цілевстанов лен-
ня – пла нування – організація – контроль.
Підетап 4. Оцінка функцій у балах (). Здійснення окремих функ цій оцінюється у балах відповідно до ступеню наближення кон кретного рішення до оптимуму. При цьому враховуються пара метри інформації (якість, об'єм, номенклатура, своєчасність і т. д.), які опо середковано відображають зміст і впливають на рівень виконання функцій.
Підетап 5. Встановлення рівня виконання функції (). Методом класифікації визначаються показники рівня виконання функцій: існуючого стану () – в якості оцінки функції у балах (bia) прий мається її значення, найбільш точно відображаюче дійсний рівень ви конання функцій; нормативного стану (Fin ) – в якості оцінки функцій приймається її суспільно необхідне значення (наприклад, 3 бали при 4-бальній системі або в інший спосіб).
Підетап 6. Визначення витрат на забезпечення функцій (). У да них витратах зазначаються витрати на заробітну плату (nmz) та матеріальні витрати (М ), які можуть бути прямими () та непря мими (). Витрати на зарплату за визначеною функцією () розра ховуються виділенням із загальних витрат на зарплату () тієї частини, яка відображає частку фонду робочого часу кожного робіт ника, який брав участь у виконанні функції, що аналізується.
Із матеріальних витрат виділяються статті, які можна визначити як витрати, прямо пов'язані з виконанням відповідної функції. Це прямі матеріальні витрати на забезпечення функції (). Останні не прямі матеріальні витрати () розподіляються за відовідними функ ціями пропорційно величині основної заробітної плати, яка при падає на дану функцію: .
Дані витрати бувають поточними (Nio) та нормативними (Nin), що визначаються з нормативних документів (тарифні ставки, калькуляції і т. д.).
Підетап 7. Визначення показників відносної ефективної вартості (Рве). Для визначення критичних функцій вираховуються показники поточного стану (Рпc): та показники нормативного ста ну: (Рн):
Критичні функції визначаються порівнянням поточних і норма тивних показників вартості. При цьому необхідний комплексний аналіз з урахуванням усіх факторів (останні досягнення науки та практики).
Підетап 8. Уточнення функції, що аналізується. Уточнена функція аналізу є тією з основних функцій, яка була визначена як критична.
Етап 3. Аналіз якості входу (інформація).
Якість входу аналізується з урахуванням цінності інформаційного значення одиниці інформації як сумування вихідних значень її параметрів до вагових коефіцієнтів (значимості, корисності, викорис товуваності та рангу) та наступним множенням отриманої суми на коефіцієнти своєчасності, доступності та достовірності.
Робиться аналіз небажаних наслідків, які можуть виникнути внас лідок різниці між бажаним і дійсним положенням, а також ана лізуються пропозиції щодо усунення поганої якості входу. Якщо не отримуємо ефекту оптимізації критичної основної функції, то присту паємо до аналізу структури сусідніх функцій.
Повний вартісний аналіз направлений на дослідження всієї сукуп ності функцій, які визначають критичну функцію. Заходи, спрямовані на покращення діяльності, підвищення якості, пропонуються і реа лізуються з метою підвищення ефективності та виконання критич ної основної функції. При цьому виходять з того, що аналіз проводиться у напрямі від вищих до нижчих функцій у тому ж порядку, що і у ході реалізації другого етапу.
Після отримання результатів функціонального аналізу продов жу ється вартісний аналіз функції шляхом використання етапів, які вже знаємо.
Викладена процедура оптимізації організаційних структур, а також функцій окремих служб, можє бути реалізована за допомогою ЕОМ.
Типова структура правління банку наведена на рис. 9.5.
ПРАВЛІННЯ БАНКУ
|
Служба автоматизації банківських робіт |
Служба бухгалтерського обліку та звітності |
Служба маркетингу, інвестицій та аналітичних досліджень |
|
|
Служба трастових операцій |
Служби короткострокового, довгострокового кредитування та розрахунків |
Служба депозитів і цінних паперів |
Служба по роботі з вкладами населення |
Рис. 9.5. Типова структура правління банку
Організаційні структури уравління українськими комерційними банками несуттєво відрізняються один від одного. Це пов'язано з тим, що на всі банки (незалежно від форми власності і розміру капіталу) розповсюджуються єдині норми законодавства та інструкцій Націо нал ного банку України. З одного боку, це створює рівні умови для всіх комерційних банків у конкурентній боротьбі за клієнта. А з іншого боку, це послужило причиною відсутності різновидностей організаційних форм управління банками. Найбільш типовими струк турами є:
1. Оргструктури управління невеликими комерційними банками за величиною капіталу або невеликих відділень великих комерційних банків.
2. Оргструктури управління метрополіями великих банків та їх регіональними управліннями.
До першого виду організаційних структур відносять більшість регіональних банків, заснованих на недержавній формі власності, а також практично усі філіали великих банків. Ефективність функ іонування всієї сітки комерційних банків (як філіалів однієї системи, так і різних банків) залежить, в першу чергу, від даних організаційних структур. Це пов'язано з тим, що велика кількість дрібних банків і велика кількість відділень, які складають найбільші банківські сис теми України, являються основним джерелом інвестиційних ре сурсів. А саме на рівні цих структур приймається більшість рішень щодо інвестування коштів. Сукупний об'єм інвестуємих відділеннями та невеликими комерційними банками ресурсів складає основу інвес тицій всієї банківської системи України.
До другого виду організаційних структур управління відносять структури таких великих банківських систем як «Промінвестбанк Ук раїни», «Укрсоцбанк», «Агропромбанк «Україна», «Ексімбанк», «Пер ший Ук ра їн ський міжнародний банк», «Приватбанк» та їх регіональні управ ління. Особливістю інвестиційної діяльності цих банків є охоп лення практично всіх галузей народного господарства та наявність струк тур них підрозділів в усіх регіонах країни. Звідси і структура управ ління таким банком, побудована головним чином, за галузевою о накою. Галузеві департаменти метрополій банківських систем пред ставляють собою інформаційні та адміністративні центри по роботі з клієнтами відділень цих систем. Принципи галузевої належності клі єн тів анало гічні до галузевої класифікації підприємств, передбаченої планом ра хунків бухгалтерського обліку комерційних банків.
Організаційні структури управління регіональних управлінь вели ких комерційних банків поєднюють галузевий принцип побудуви з регіональною специфікою клієнтури банку. В більшості регіональних управлінь банків організаційні структури управління дублюють ана логічні структури метрополій і являють собою інформаційні та ко орди наційні центри регіонального рівня.
Як зазначалося раніше, банківська система України є найбільш розвинутою інвестиційною інфраструктурою, що виділяє її поміж дію чих інвесторів. Це обумовлено тим, що існуючі структури управ ління комерційними банками є найбільш досконалими та не потре бують корінного реформування. Однак і вони вимагають подальшого покра щення. Удосконалення організаційних структур управління бан ків може здійснюватися за наступними основними напрямами:
1. Створення нових маркетингових структур у банках, що орга ніч но вписуються в штатні банківські структури.
2. Надання маркетингових функцій окремим співробітникам різно манітних відділень банку.
3. Створення аналогічних маркетингових структур з урахуванням галузевої специфіки в метрополіях і регіональних управліннях вели ких банківських систем.
Узагальнена блок-схема оптимізації наведена на рис. 9.6.
Рис. 9.6. Блок-схема оптимізації організаційних структур управління або функцій окремих служб
В Україні склалася практика прийняття інвестиційних рішень, коли рішення приймаються не керуючим, а кредитним комітетом комер ційного банку. Кредитний комітет, як правило, складається з началь ника кредитного відділу, головного кредитного інспектора, юриста, співробітника служби банківської безпеки. За наявності у відділенні банка служби маркетингу в кредитний комітет обов'язково повинен входити начальник служби, економіст-аналітик і співробітник по ро боті з заставним майном. При даному складі кредитного комітету рішення повинно прийматися більшістю голосів, а думка кожного члена повинна не тільки вислуховуватися, а й фіксуватися в пись-
мовому висновки про можливість інвестування коштів у конкретний
інвестиційний проект. Такий склад кредитного комітету практично вик лючає можливість зловживання службовим положенням при ін весту ванні коштів і дозволяє спостерігати та робити оцінку професійних якостей співробітників за результатами висновків.
Запропонована організаційна структура при наявності служби мар кетингу відповідає існуючим структурам філіалів і відділень більшості Європейських банків.
Для того, щоб банківський маркетинг став запорукою ефективної гос подарської діяльності підприємств, він повинен мати успіх на рин ку, що неможливо без досконального погодження та вивчення пот реб ринку, чим і повинні займатися конкретні структури в складі комер ційних банків. У зв'язку з цим постає питання про створення струк тур, які б сприяли більш швидкому переходу від традиційної господ дарської системи до нової і які дали б можливість підприємствам більш ефективно працювати в умовах ринку. В той же час слід заува жити, що наявність маркетингової структури в комерційному банку не є гарантією покращення його економічного положення.
|
Характе-ристика |
Стадії |
|||||||||
|
Стабіль-ність |
|
Реакція на зміни |
|
Передба- |
|
Дослід-ження |
|
Твор-чість |
||
|
Звичай-ність подій |
|
Звичайні |
|
У рамках екстрапо-ляції та досвіду |
|
Несподіван-ки, які не мають аналогій в минулому |
|
Неспо-дівані та зовсім нові |
||
|
Темпи змін |
|
Більш повільні, ніж реакція фірми |
|
Порівняль-ний з реакцією фірми |
|
Більш швидкий, ніж реакція фірми |
||||
|
Перед-бачення |
|
За анало-гією до минулого |
|
Шляхом екстрапо- |
|
Передба-чення серйозних проблем |
|
Часткове передба- |
|
Непе-редба-чені зміни |
|
Шкала неста-біль-ності |
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
Рис. 9.7. Посилення нестабільності навколишнього середовища банківського маркетингу
Структури банківського маркетингу можуть бути різноманітними залежно від різних факторів, таких як спеціалізація комерційного банку, його розміри, цілі, які покликаний вирішувати конкретний комерційний банк та ін. У відділеннях великих комерційних банків або в невеликих філіях може бути достатнім наявність одного або декількох висококваліфікованих співробітників з банківського марке тингу, які повинні координувати свої дії з розвинутою структурою банку.
Багато комерційних банків вже мають відділи запропонованої мар кетингової структури, такі як відділ економічного аналізу, відділ реклами. У таких випадках ці відділи необхідно наділити функціями банківського маркетингу та розставити їх відповідно до ролі мар ке тин гу в комерційному банку. Запропонована раніше схема управ лін ня банківським маркетингом не є догмою. Рівень прийняття рі шень та вибір конкретного виду управління залежить від рівня неста більності навколишнього середовища комерційного банку, тобто про цесів, які протікають в економіці держави. Для того, щоб обрати конк ретний вид управління банківським маркетингом, необхідно уя вити собі, які зміни очікують комерційний банк у майбутньому. Оці ню вати рівень нестабільності доцільно, використовуючи шкалу І. Ан софа.
Для того, щоб користуватися цією шкалою, необхідно дотриму ватись наступного порядку:
1. Визначають, які з умов діяльності комерційного банку, з точки зору маркетингу, будуть найменш нестабільними в найближчі 3–5 ро ків.
2. Використовуючи рис. 9.7, визначають для обраних умов рівень звичайності, темп змін і передбачуваності майбутнього. Погодивши ці три характеристики, креслять схему нестабільності, яку очікує комер ційний банк.
3. Розділивши схему навпіл вертикальною лінією, визначають серед ній рівень нестабільності, пов'язаний зі шкалою нестабільності.
Рівень нестабільності визначається методом експертних оцінок.
Залежно від визначеного рівня нестабільності можуть викорис то вуватися наступні спеціальні методи управління банківським марке тингом:
Після того, як визначено рівень нестабільності, може бути застосо ваний відповідний метод управління банківським маркетингом.
Довгострокове планування. У системі довгострокового планування припускається, що майбутнє може бути передбачуване шляхом екст ра поляції тенденцій зростання, що склалися історично.
Керівництво комерційного банку та служби маркетингу виходять з того, що в майбутньому результати діяльності будуть покращені у порівнянні з минулим, а керівництво домовляється з підлеглими йому менеджерами про більш високі показники, які вносяться в довгост рокові перспективні планування інвестиційної діяльності банку.
Типовий результат – постановка оптимістичних цілей, з якими не зхо дяться реальні результати. В комерційному банку, де управління налагоджене, результати діяльності вищі, ніж передбачені екстра-поляцією. В тих банках, де система управління менш ефективна, реа льні результати нижчі.
Стратегічне планування представляє собою набір дій та рішень, які використовуються керівництвом і пизводять до розробки специфічних стратегій, призначених для досягнення цілей. У процесі стратегічного планування вирішуються чотири основні задачі: розподілення ресур сів; адаптація до навколишнього середовища; внутрішня скоордино ваність; організоване стратегічне передбачення.
У системі стратегічного планування відсутнє припущення про те, що майбутнє обов'язково повинно бути краще минулого, а також вик лю чається можливість вивчення майбутнього методом екст ра поляції.
Тому при стратегічному плануванні використовують метод аналізу розриву між цілями та досягненими результатами. У процесі розроб-
ки стратегічних рішень необхідно проводити роботу за наступними етапами:
1. Аналіз перспективи комерційного банку. Погодження тих тенде цій, небезпек, можливостей, а також окремих «надзвичайних» ситуа цій, які можуть змінити тенденції інвестування, що склалися.
2. Аналіз позицій у конкурентній боротьбі. Визначення того, нас кільки можна підняти результати роботи комерційного банку, покра щивши конкурентну стратегію у тих видах діяльності та сегмен тах ринку, які банк займає.
3. Вибір стратегій. Порівняння перспектив банку у різних видах інвестиційної діяльності, встановлення пріоритетів і розподілення ре сурсів між різноманітними видами інвестицій для забезпечення май бутньої стратегії інвестування коштів.
4. Аналіз напрямів диверсифікації. Оцінка недоліків кредитного портфеля (асортименту послуг), що маємо, та визначення нових видів послуг і способів кредитування, до яких необхідно перейти.
5. Постановка задач. Виділяють дві групи задач: короткострокові та стратегічні. Оперативні програми та бюджети орієнтують оперативні підрозділи комерційного банку у їх повсякденній роботі, направленій на забезпечення справжньої рентабельності. Стратегічні програми та бюджети закладують основу майбутньої рентабельності.
Управління шляхом вибору стратегічних позицій. Часто викорис ання у повному обсязі концепції стратегічного планування немов ливе. Це виникає, перш за все, тому, що нові стратегії комерційного банку не співпадають з накопленим потенціалом. У такому випадку вигідно орієнтуватися на вибір стратегічних позицій. Сутність цього методу полягає в наступному (рис. 9.8).
Рис. 9.8. Схема погодження планування можливостей та стратегій
В умовах зовнішньої нестабільності рівня Р1 можливе вико рис тання ряду стратегій, які забезпечують успіх від S1 до Sn. Метод аналізу відхилень від цілей – комерційний банк обирає ту стратегію, яка найкраще всього відповідає його цілям. Але успіх стратегії Sf у навколишньому середовищі буде залежати від внутрішніх організа-ційних можливостей банку.
Існують дві взаємодоповнюючі групи таких можливостей: функ-ціональні (удосконалення послуг, що надаються, підвищення якості кредитного портфелю, реклама та інше) та загальноуправлінські (ква ліфікація та кругозір керуючих, суспільний клімат всередині банку, методи роботи та організаційна структура, ресурси органі заційної структури системи управління).
Таким чином, поки рівень зовнішньої нестабільності зберігає для підприємства значення Р1, успішна реалізація стратегії Sf потребує можливостей Сf і Сm.
Якщо з аналізу факторів нестабільності видно, що в подальшому її рівень буде підвищуватися (або знижуватися) до точки Р2 значення найкращих для банку стратегій будуть розміщуватися між точками S0 та Sn.
У результаті комерційний банк повинен не тільки перейти до стра-тегії Sf , а й мати можливості Сf і Сm.
Таким чином, у стратегічному плануванні зміна можливостей (тоб то сукупність ресурсів, які складають інвестиційну систему) погод жує ться з плануванням стратегій.
Відмінність управління вибору стратегічних позицій від стратегіч ного планування полягає у тому, що:
1. Управління шляхом вибору стратегічних позицій доповнює пла нування потенціалу підприємства плануванням його стратегій, тобто планування усієї сукупності ресурсів доповнюється плануванням стра тегій, тісно пов'язаних з ним.
2. У ході реалізації запланованої стратегії та запланованого роз ши рення ресурсів комерційного банку виникає необхідність у система тичному подоланні супротиву змінам з боку вже освоєних ресурсів банківської системи.
Управління шляхом ранжирування стратегічних задач. Як показує прак тика, системи стратегічного планування та управління шляхом обрання стратегічних позицій не спрацьовують, якщо ситуація роз ви вається дуже швидко. Щоб оволодіти задачами, які швидко зміню ються (під впливом керівництва, конкурентів, технічного прог ресу і т. д.), застосовують управління шляхом ранжирування страте гіч них задач.
Цей процес складається з таких етапів:
1. Встановленя постійного спостереження за всіма тенденціями у зовнішньому оточенні: ринковими, технічними, загальноекономіч ни ми, соціальними, політичними.
2. Результати аналізу цих тенденцій та оцінка рівня терміновості рішень доповідається керівництву комерційного банку як на постій них нарадах, так і по мірі виникнення нових небезпек і нових мож ливостей.
3. Керівництво банку разом зі службою маркетингу підпорядковує усі задачі на чотири категорії:
4. Термінові задачі передаються для дослідження та прийняття рі шень діючим підрозділам комерційного банку, а у випадку необхід ності – різноманітним спеціально створеним оперативним групам.
5. Прийняття рішень контролюється керівництвом з точки зору можливих стратегічних і тактичних наслідків.
6. Вище керівництво постійно переглядає і поновлює список проб лем та їх пріоритетність.
Управління по «слабким сигналам». Очевидні та конкретні проб леми, які виявлені внаслідок спостереження, називають сильними сиг налами. Інші проблеми, які знайомі за ранніми та неточними озна ками, отримали назву слабких сигналів. При високому рівні нестабіль ності з'являється необхідність готувати рішення ще тоді, коли із зов нішного середовища надходять ще «слабкі сигнали». Якщо рівень не стабільності знаходиться в межах від 3,5–4,0, комерційний банк ще може очікувати більш сильного сигналу. У банку ще достатньо часу для підготовки рішення до того моменту, коли проблема постане пе ред підприємством. Але коли значення нестабільності 4,0–5,0, коли ситуація змінюється дуже швидко, банк може запізнитися з прий няттям раціонального рішення. Цей вид управлінської діяльності дуже важливий тому, що рівень нестабільності навколишнього середовища для більшості українських банків знаходиться саме в межах від 4,0
до 5,0 балів. Порядок дій при такій ситуації викладений у табл. 9.1.
Таблиця 9.1
|
Рівень сигналів |
Характер заходів за рівнем збільшення їх значимості |
||||
|
спостере- |
визначення відносної сили або слабкості сигналу |
зменшення зовнішньої стратегіч- |
розробка підготовчих планів та їх здійснення |
плани практич- за ходів та їх здійснення |
|
|
A |
B |
C |
E |
F |
|
|
I. Нова можливість усвідомлюється |
|||||
|
II. Джерело небезпеки або нової можливості є явним |
|||||
|
III. Масштаби небезпеки або нової можливості набувають конкретно го змісту |
Небезпека запобіжних за ходів залежно від ха рак теру сигналів |
||||
|
IV. Шляхи вирішення проблеми визначаються V. Результати запропонованих контрзаходів можна передбачити |
У лівому стовпчику перераховані п'ять стадій надходження інфор мації про нову проблему. Рахуючи від першої стадії до останньої, можна бачити, як слабкі сигнали стають більш сильнішими. Спочатку (рівень І) можна бути впевненим, що навколишнє середовище готує якісь несподіванки. На рівні V знаємо вже стільки, що можна підра хувати прибутки чи збитки як від ситуації, що виникла, так і від запро понованих контрзаходів. На ІV рівні знаємо (відомо) достатньо, щоб прийняти конкретні заходи у відповідь на небезпеку, що виникла, або нову можливість, навіть якщо комерційний банк не може оцінити фі-нансові наслідки своїх рішень.
Але перераховані горизонталі наростають в міру контзаходів. Найбільш слабкі (рівень А) знаходяться в дослідженні тієї області, де виникає нестабільність. З іншого боку (рівень F), постають найсиль ніші безпосередні контрзаходи у відповідь на небезпеку або нові можливості, наприклад, рішення про виведення нової послуги на ри нок, перехід до нової стратегії маркетингу, збільшення або змен шення об'єму інвестування коштів.
Для того, щоб зменшити вплив зовнішньої нестабільності на ко мерційний банк, необхідно, щоб у банку була налагоджена система спостереження, чутлива до попереджуючих сигналів. Крім того, в ко лективі банку повинно бути відпрацьоване позитивне відношення до змін, готовність до прийняття ризикованих рішень, вміння спи ратися не на минулий, а на новий досвід роботи при повній або част ковій не визначеності.
Управління в умовах стратегічних несподіванок. Умови страте гіч них несподіванок характеризуються наступною ситуацією:
а) проблема виникає несподівано, всупереч очікуванням;
б) вона ставить нові задачі, які не відповідають минулому досвіду комерційного банку;
в) невміння приймати відповідні контзаходи призводить або до ве ликих фінансових збитків, або до погіршення можливостей отримання прибутку;
г) контрзаходи повинні бути прийняті негайно, але встановлений у банку порядок дій цього не дозволяє.
Якщо комерційний банк припускає, що рівень зовнішньої неста біль ності для нього може наблизитися до 5,0 балів, він повинен зайня тися підготуванням системи надзвичайних заходів при стратегічних несподіванках. Ця система складається з наступних дій:
1. При виникненні несподіванної ситуації спрацьовує комутаційна сітка зв'язків для надзвичайних ситуацій.
2. На час надзвичайного положення відбувається перерозподіл обо в'язків вищого керівництва: контроль та зберігання морального клі мату, звичайна робота з мінімальним рівнем зривів; прийняття надзви чай них заходів.
3. Впроваджується сітка оперативних груп.
4. Завчасно відпрацьовується випробування зв'язків між групами.
5. Здійснюється взаємодія між групами. Наведені системи страте гіч ного управління стратегічним банком не є взаємозаміщуваними. Кожна з них застосовується в конкретних умовах, які залежать від рівня нестабільності зовнішнього середовища. Тому комерційний банк повинен бути готовий до введення якоїсь системи залежно від іс ную чих на даний момент обставин.
Таким чином, при формуванні маркетингової структури необхідно враховувати існуючий рівень нестабільності зовнішнього середовища і залежно від неї обирати ту чи іншу форму управління. Від обраної форми управління і буде залежати структура маркетингу комер цій ного банку.
Основні терміни і поняття
Організаційна структура банківського маркетингу, маркетингові структури, інформаційні потоки, маркетингова інформаційна система, управління інформаційними потоками, оцінка маркетингової інфор мації, маркетингове опитування, інформаційне забезпечення, система маркетингової інформації, маркетингові дослідження, маркетингова структура управління, навколишнє середовище, погодження марке тин гових стратегій.
Запитання для самоконтролю
РОЗДІЛ 10. Контроль у банківському маркетингу
10.1. Необхідність контролю банківських процесів
Необхідність контролю у банківському маркетингу обумовлена особ ливою роллю капіталу в процесах суспільного відтворення. Ка пітал і праця, поєднані в процесі суспільного відтворення, виробляють національне багатство.
Аналогічно до того, як нові банківські продукти виступають для суб'єктів економічних відносин реальним капіталом, механізми дер жавного регулювання банківської системи є регулятором (контро лером) реального капіталу у банківському маркетингу. Через механіз ми регулювання та контролю банківських процесів держава опосеред ковано здійснює регулювання капіталу в інших галузях економіки.
Припустимо, що необхідно визначити ринкову вартість конкрет ного об'єкта нерухомості, який використовується (або буде використо вуватися) у процесах суспільного відтворення, наприклад, об'єкта не за вершеного будівництва. Його оцінку можна здійснити одним із трьох відомих методів: витратним методом, методом аналогів і ме тодом прибутковості. Оцінки, здійснені за кожним із даних методів, можуть істотно відрізнятися одна від одної. Разом із тим, якщо умовно пере нести даний об'єкт оцінки в країну (регіон) з більш розвинутою рин ковою інфраструктурою, то він буде мати значно більшу вартість за будь-якого методу його оцінки.
Розглянемо як змінюється оцінна вартість майна залежно від се ре до вища його розташування. При оцінці методом прибутковості два абсолютно однакових об'єкти нерухомості будуть мати різну вартість, причому, об'єкт в економічно більш розвинутій країні буде дорожче свого аналога в країні менш розвинутій. Це відбувається внаслідок то го, що в першому випадку ступінь фінансових і інших ризиків ниж че, а рівень платоспроможного попиту, тобто потенційних дохо дів, вище, стабільніше грошова одиниця, більш цивілізовані форми опо дат куван ня і т. д. При оцінці двох об'єктів витратним методом вартість об'єкта в економічно більш розвинутій країні так само буде мати іс тот но біль шу вартість, ніж в іншій країні. Це пов'язано з тим, що вартість робіт зі створення (виробництва) такого об'єкта буде вище через більш ви соку вартість найманої праці, більш високі стандарти і вимоги. Схожа ситуація спостерігається і при оцінці об'єкта методом аналогів.
З викладеного можна зробити висновок, що будь-який капітал (чи то у вигляді фінансового капіталу або основних засобів), що при носить дохід відповідно до формули (1.1), має різну вартість у різних економічних умовах. Можна припустити, що вартість капіта лу різна усередині однієї економічної системи в різних її регіонах.
Таким чином, економічна система, усередині якої відбувається обіг капіталу, безпосередньо впливає на вартість самого капіталу поза залежністю від конкретних схем обігу конкретного капіталу, його обсягів і форми власності. До таких економічних систем відноситься і банківська система. В умовах ринкових відносин державна система управління (регулювання та контролю) економічними процесами також має вартість і являє собою не що інше, як основний державний, суспільний і соціальний капітал, здатний приносити дохід усім членам суспільства і впливати на вартість усіх капіталів, розміщених у його просторі.
Способи управління економічними процесами й організації вироб ництва держави в умовах ринкових відносин та інформаційного сус пільства виконують функції реального суспільного капіталу. Прик ла дом цього може служити вартість того ж самого об'єкта нерухо мості.
При удосконаленні технологій організації виробництва і збалан со ваній системі управління економікою вартість основних засобів зрос тає, що призводить, у свою чергу, до створення механізмів забез печення зворотності інвестиційних ресурсів унаслідок того, що утво ри ться реальний капітал, який може бути предметом застави або ін шою формою майнової гарантії при забезпеченні зворотності бан ків ських кредитних ресурсів.
Підвищення ступеня зворотності кредитних ресурсів призводить до зниження фінансових ризиків і поширення кредитування, відтворення більш збалансованої, більш організованої економічної моделі еконо міки.
Всі існуючі технології створення реального капіталу можна роз ділити на три основні категорії:
1. Державні технології.
2. Банківські технології.
3. Технології підприємств.
Усі види цих технологій унікальні і кожна має свої специфічні особливості. Комплексне застосування усіх видів дає нову якість, на якій базується ВВП країни, курс національної валюти, рівень життя населення, вартість капіталу в інших галузях економіки.
Існуюча система економічних механізмів є реальним капіталом для банківської системи. Дана система повинна бути збалансованою і со ціально спрямованою, тобто повинна бути відрегульована з ураху ван ням споживчих інтересів населення країни.
Громадяни, що виступають як наймані працівники, самі по собі не мають економічних механізмів створення капіталу. Вони беруть участь у суспільних процесах нагромадження і споживання. Якщо в процесах споживання вони приймають пряму, особисту участь, то в накопичувальних процесах беруть участь шляхом простого заоща джен ня коштів, а не шляхом створення економічних механізмів і примно ження капіталу. Нагромадження фізичними особами здійсню єть ся через:
Основна роль і участь громадян у ринковій економіці полягає не в створенні економічних технологій, а в стимулюванні (або ігноруванні) існуючих регіональних технологій простого і розширеного відтво рення, тобто технологій створення капіталу шляхом вибору (ігнору вання) товарів і послуг у процесі споживання всередині конкретного регіону. Процес споживання товарів (послуг) є не що інше, як кри те рій оцінки потреби регіону в конкретних економічних механізмах, конк ретних капіталах.
Розглянемо роль кожної категорії окремо.
1. Роль держави полягає в тому, що розмір її доходів регулюється переважно адміністративними, а не ринковими методами. Держава є сукупною системою органів влади і тому може силовими (адмініст ративними) методами впливати на розмір прибутковості та вартість регіонального капіталу в різних галузях економіки й окремих підпри ємствах регіону. Такий вплив здійснюється, в першу чергу, шляхом прийняття податкових законів і бюджету. Держава сама встановлює розмір своїх доходів, а, отже, та вартість основного капіталу самої системи управління регіональними економічними відносинами. Крім того, держава, встановлюючи правила гри, істотно коректує розмір прибутковості та вартість капіталів в інших галузях і регіонах, інших формах власності. Держава може заборонити або дозволити сам факт ринкових відносин як таких, ті чи інші види власності.
2. Банківська система не може впливати на процеси, що від бу ваю ться на фінансовому ринку адміністративними методами, що може призвести до втрати клієнтів у конкретному банку. Але голов ною від мінністю банківської системи від усіх інших є той факт, що в умовах ринкових відносин при будь-яких економічних технологіях вироб ництва і будь-яких формах управління економікою банківська система в цілому не може бути збитковою. Крім того, вартість і при бутковість капіталів комерційних банків завжди буде більшою, ніж середня вар тість усіх капіталів усередині країни. Безумовно, прибут ковість і вартість капіталу в окремій процвітаючій галузі може і, швидше за все, буде вище, ніж у банківському секторі, але тільки в окремій галузі або декількох галузях, а не у всій економічній системі.
3. Технології створення і примноження реального капіталу підпри ємствами-суб'єктами ринкових економічних відносин мають свої спе ци фічні особливості:
Найважливішим складеним елементом створення капіталу є бан ківський капітал, банківська система, тому що порушення будь-якої її складової призводить до адекватної реакції у всій системі, що позначається на суспільному споживанні, а через споживання веде до зниження прибутковості та вартості як окремих капіталів різної форми власності, так і суспільних капіталів.
Особлива роль у процесах створення, розподілу, нагромадження і споживання капіталу належить населенню. У ринкових умовах весь процес відтворення і нагромадження орієнтується на потреби населен ня, точніше, на його платоспроможні потреби. При переважанні спо живчих тенденцій у суспільстві буде здійснюватися розширене відтво рення. Підприємства-виробники і торговці товарами (послугами) от ри мають прибуток (або надприбуток), що, у свою чергу, буде спрямо ваний на процеси нагромадження або споживання. Причому, відпо відно до законів попиту та пропозиції, велика частина отриманого прибутку буде знову спрямована на капіталізацію, тобто на розширене відтворення, саме в те виробництво, що користується конкретним пла тоспроможним попитом у населення. Відтік фінансових ресурсів зі сфери нагромадження призводить, з одного боку, до дефіциту вкладів у банківській системі, що, на перший погляд, повинно призвести до дефіциту ресурсів, підвищення вартості грошей у часі та подорожчання банківських кредитів. Але, з іншого боку, грошові кошти, спрямовані суб'єктами господарювання на розширене відтворення, поповнюють залишки на поточних рахунках виробників і торговців товарами (клієнтів банків), збільшуючи тим самим розмір безкоштовних ре сурсів банківської системи, що, у свою чергу, можуть бути помножені нею в процесі кредитування за допомогою механізму грошового мультиплікатора. За певних умов такий відтік капіталу може призве ти до зниження вартості банківських кредитів замість їхнього очіку ва-ного подорожчання. Це відбудеться, якщо податкова система не буде перешкоджати підприємствам-суб'єктам господарювання спря мо вува ти свій прибуток на розширене відтворення.
З викладеного видно, що перерозподіл фінансових ресурсів регіону зі сфери нагромадження у сферу споживання не завжди призводить до підвищення вартості грошей у часі з наступним відтоком коштів зі сфе ри споживання до сфери нагромадження. Обов'язковою умовою цього є збалансованість механізмів управління економічними про цесами і відповідними банківськими технологіями створення нового капіталу.
Підвищення платоспроможного попиту населення не завжди сприяє зростанню його добробуту. Важливим є регулювання зв'язків між банківськими і державними технологіями створення нового капіталу і розширеного відтворення. Банківська система є ключовим елементом такого взаємозв'язку. Механізми адекватного реагування і впливу банківської системи на споживчі та накопичувальні тенденції здатні принципово змінити розмір прибутковості капіталу і його вартість в інших галузях економіки. Разом із тим, аналогічні процеси в небанків ському секторі можуть лише відобразитися на результатах фінансової діяльності банківської системи, можуть «підтягти» загальний рівень банківських технологій, але не можуть докорінно змінити існуючі технології і взаємозв'язки усередині банківської системи. Це пов'язано з тим, що банківська система і використовувані нею унікальні тех нології є достатньо досконалими, замкнутими, самодостатніми і кон сервативними. А головне – взаємозв'язки усередині банківської систе ми носять системний характер, що не дозволяє окремим, нехай навіть крайнім, нестандартним тенденціям в економіці, що позна чаються на конкретному суб'єкті господарювання або комерційному банку, іс тотно вплинути на всю систему банківського регулювання, законо мір ності та механізми формування банківського капіталу. До того ж, бан ківська система є найбільш великим і фінансово забезпеченим секто ром економіки, що також бере участь у процесах суспільного нагро мадження і споживання. Розмір внутрішнього споживання, що формує собівартість банківських послуг, здатний формувати спожив чий попит в окремих регіонах, його галузях і секторах. Видимі й очевидні пере ваги міцності та непорушності банківської системи мають і негативні моменти, що полягають у тому, що для введення прин ципово нових прогресивних технологій і механізмів, які докорінно змінюють тради ційні методи господарювання, не завжди досить виникнення сус піль ної потреби в такого роду змінах. Найчастіше для подальшого розвит ку і реформування банківської системи необхідний певний рівень усвідомлення потреби і доцільності змін, впливу сус пільної думки і держави.
Прикладом необхідності контролю банківських процесів з боку дер жави можуть слугувати банківські процеси у найнасиченішому бан ками регіоні – Донецькому.
Сформований у Донецькому регіоні механізм використання кре дитних ресурсів і власного капіталу комерційних банків не дозволяє банківській системі повною мірою впливати на споживчі або нако пичувальні тенденції в економіці регіону. Частка банківської системи регіону в сукупному обсязі кредитів, наданих в економіку країни, на кінець січня 2005 р. складала 7,68 %, у тому числі кредитів суб'єктам господарювання – 7,52 %, фізичним особам – 8,47 % від загально ук раїнських показників. І це незважаючи на те, що банківська система регіону спрямована на стимулювання товаровиробника, насамперед, промислових підприємств. Так, частка банківської системи регіону
в сумі нарахованих відсотків по кредитах в економіку складає 3,81 %,
у тому числі суб'єктам господарювання – 3,01 %, фізичним осо-
бам – 8,14 %. Таким чином, боргове навантаження на позичальників регіону майже вдвічі нижче, ніж по Україні, причому цей показник досягнуто переважно за рахунок пільгового кредитування суб'єктів господарювання, оскільки частки кредитів фізичним особам у До не цькій області та нарахованих відсотків по них стосовно всеук раїн ських показників практично однакові. Крім того, частка банків регіону в статутному капіталі банківської системи України – 4,49 %, за кількістю зареєстрованих банкв – юридичних осіб – 6,88 %, співвідно шення середнього розміру сплаченого статутного капіталу на 1 банк у регіоні – 65,48% від середнього розміру цього показника по Украї-
ні [96].
Банківська система може лише адекватно реагувати, але не прог нозувати, передбачати, а головне – впливати на платоспроможний попит і нагромадження, ступінь прибутковості та вартість капіталів за межами банківської системи.
Основною причиною такого положення є механізм кредитування підприємств, тобто механізм кредитування виробників або торговців товарів (послуг), при повній відсутності можливостей впливу на пла тоспроможний попит населення регіону, для якого призначені товари (послуги), вироблені на підприємствах, що кредитуються. В основу регіональної кредитної політики комерційних банків пок ладе ний принцип надання ресурсів підприємствам, продукція яких ко рис ту ється попитом на ринку і, унаслідок цього, такі підприємства вва жаються фінансово спроможними й економічно перспективними. Так, наприклад, частка торговельних підприємств у структурі кредит ного портфеля «Промінвестбанку» на кінець 2004 р. складала 26,87 %, у той час як сукупна заборгованість по кредитах, наданих підприємств вам усіх галузей промисловості – 48,74 %. При цьому темпи росту кре дитування торговельних підприємств, як фінансово більш спро мож них, у 2004 р. склали 65 % у порівнянні з 2003 р., обсяг кре дитних вкла день у промислові підприємства збільшився лише на 16 % [172]. У більшості бізнес-планів позичальників передбачене використання кредитних ресурсів на збільшення обсягів виробництва з метою збіль шення розміру одержуваного прибутку, тобто на розширене відтво рення, і лише в деяких – на створення нового про дукту (послуги).
Комерційні банки здійснюють економічний аналіз відповідності реальних регіональних показників результатів фінансово-господар ської діяльності показникам бізнес-плану. Основним механізмом за без пе чення зворотності таких кредитів служить застава майна. Сер йоз ним аналізом потреби суспільства в продукції (послузі) конкрет ного регіонального позичальника при його розширеному відтворенні банківська система не займається. При такій схемі кредитування це і неможливо зробити, тому що навіть при визначенні розміру плато спроможного попиту на вироблений товар (що саме по собі є вкрай складною задачею) немає ніяких гарантій у тому, що наявний плато спроможний попит буде спрямований на придбання продукції (пос луги) саме підприємства-позичальника, що кредитується. І тим більше немає гарантій того, що платоспроможний попит населення регіону трансформується в його споживчі тенденції в обсязі, адекватному роз міру розширеного відтворення конкретного товару (послуги) під при єм ством-позичальником. Кредитні ресурси регіону, спрямовані на роз ширене відтворення шляхом сформованої практики креди ту вання виробників, забезпечують певний приріст капіталу і його нагро ма джен ня, частково стимулюють регіональні споживчі тенденції. Але темпи його приросту об'єктивно не відповідають потребам регіональ ної економіки, рівню суспільного споживання, необхідному для забез печення високого життєвого рівня населення. Сформовану схему кре ди тування підприємств-виробників відображено на рис. 10.1.
Умовні позначення:
1 – фінансові потоки при споживанні; 1.1 – фінансові потоки при нагромадженні; 2– банківський кредит; 3 – створення розширеного відтворення товарної продукції за рахунок банківського кредиту;
4 – виплата заробітної плати та іншої грошової допомоги населенню
в процесі розширеного відтворення; 5 – очікуване розширене споживання;
5.1 – нагромадження замість очікуваного споживання; 6 – дохід від реалізації продукції розширеного відтворення; 7 – прибуток від розширеного відтворення; 8 – споживання прибутку; 9 – виплата відсотків за банківським кредитом; 10 – нагромадження прибутку від розширеного відтворення.
Рис. 10.1. Схема фінансових потоків при кредитуванні банківською системою підприємств-виробників
Склалася ситуація, при якій регіональна банківська система стиму лює ринок виробників. Це призводить до того, що частина споживчого попиту залишається незадоволеною, адже інтереси регіонального споживача споконвічно не закладені в схему кредитування. У резуль таті вільні кошти населення регіону переходять у сферу нагрома дження, найчастіше минаючи банківську систему шляхом придбан ня іноземної валюти. Але навіть ті кошти, що надходять у комерційні банки, не можуть бути максимально ефективно викорис тані через зву ження сфери їхнього розміщення в реальному секторі економіки, що не знаходить достатнього обсягу реалізації своїх продуктів (послуг) у розмірі, що відповідає їх ефективному виробництву. Дану послідов ність логічних наслідків зниження суспільного споживання можна продовжувати багаторазово.
Закономірним наслідком цього є зниження не тільки обсягів сус пільного споживання в регіоні, але і відсотоків за вкладами до роз міру, при якому найбільш серйозною альтернативою банківським вкла дам виступає менш ризикована і більш надійна іноземна валюта або високоприбуткові цінні папери різного роду пірамід і фінансових схем, що споконвічно не мають нічого спільного з реальним сектором економіки.
Негативні наслідки очевидні: падіння курсу національної валюти, зниження прибутковості та вартості регіональних капіталів у реаль ному секторі економіки, низький рівень життя населення і т. д. Аль тернативну схему кредитування зображено на рис. 10.2.
Умовні позначення:
1 – процеси споживання; 1.1 − процеси нагромадження; 2 − кредит банку;
3 – витрати кредитних коштів; 4 – плата за розширене відтворення конкретної продукції; 4.1 − розширене відтворення товарів (послуг);
5 – виплата заробітної плати та іншої допомоги; 6 – сплата відсотків
і кредиту; 7 – прибуток підприємств-виробників; 8 – споживання прибутку;
9 – нагромадження прибутку.
Рис. 10.2. Схема фінансових потоків при кредитуванні
населення регіональною банківською системою
Регіональні комерційні банки є самостійними господарськими оди ницями, яким неприпустимо будь-яке нав'язування тих чи інших ме ханізмів кредитування або інших технологій їхньої підприєм ниць кої діяльності, особливо якщо мова йде про докорінне реформування регіональної кредитної політики. Будь-який тиск на комерційні банки неприпустимий, тому що це може бути сприйняте як ознака відступу держави від принципів ринкової економіки, свободи вибору і т. д.
Негативні наслідки тиску на банки будуть завжди більшим злом, ніж будь-який економічний ефект від силового впровадження най прогресивніших фінансових технологій.
Не можна забувати і про те, що, на відміну від регіональних банків, банківська система використовує реальний капітал усього регіону, ко ристується унікальними механізмами, що відкривають доступ до без коштовних фінансових ресурсів усієї економічної системи країни. Від результатів діяльності банківської системи залежить прибут ковість і реальна вартість усіх капіталів незалежно від їхньої форми власності та галузей господарювання.
Таким чином, для здійснення удосконалення банківської системи, як зазначено у наведеному прикладі, або здійснення інших пере творень заради поліпшення механізмів формування та функціону ван ня банківських механізмів потрібний постійний контроль цих про цесів з боку держави. Такий контроль здійснює, в першу чергу, Націо наль ний банк України, який не тільки контролює, але і ре гу лює, а іноді і формує банківську систему України. Контроль з боку держави потрі бен і для дотримання комплексу аспектів, таких як спла та по датків, антимонопольне та трудове законодавство, комер ційна таємни ця, еко номічна безпека тощо, та умов роботи на ринку. Але ці аспекти конт ролю аналогічні контролю економічних процесів в інших галузях сус пільного відтворення. Банківський маркетинг розглядає саме банків ську специфіку участі у процесах відтворення через специфічні меха нізми формування та функціонування капіталу.
10.2. Контроль за ефективністю функціонування банківських маркетингових структур
Особливістю функціонування будь-якої служби комерційного бан ку, враховуючи службу маркетингу, є те, що важко у загальних при бутках банку виділити конкретну частку, отриману у результаті функ ціонування окремої служби. Загальний прибуток є результатом спіль ної діяльності та взаємодії усіх структурних підрозділів. Але практика показує, що необхідно визначити та контролювати ефек тивність функ ціонування служби маркетингу. Така необхідність вини кає при визна ченні витрат на утримання та кількість співробітників служби, виз наченні перспектив розвитку організаційних структур, створенні стратегічних резервів, а найголовніше – для пошуку шляхів удоско налення та підвищення ефективності існуючої організаційної струк тури комерційного банку. Здійснення банками активних опера цій, та ких як інвестування, неможливе без маркетингових структур, на які покладається велика кількість функцій. Очевидно, що без існування мар кетингових служб банки просто не зможуть здійснювати банків ські операції. Тому, якщо оцінювати ефективність маркетингових структур на конкретний момент часу, то необхідно враховувати нас тупні фактори:
, (10.1)
де Е – ефективність функціонування маркетингової структури;
Пн – прибутки, що отримуються у результаті інвестування нових проектів (проекти, обрані маркетинговою службою наведеним раніше методом);
Вн – витрати, пов'язані з залученням ресурсів для інвестування обраних проектів;
Пс – прибутки, отримані раніше (до звітного часу або до впрова джен ня маркетингової структури);
Вс – витрати, пов'язані з залученням ресурсів для проінвестованих раніше проектів;
Пп – прибутки, отримані від надання нових послуг, розроблених у результаті маркетингових досліджень;
Вв – витрати, пов'язані з впровадженням нових послуг банку;
В – витрати на утримання маркетингової структури та проведення маркетингових досліджень.
Ефективність функціонування маркетингових структур може бути фактичною (Еф ) та прогнозованою (Еп ). При розрахунках фактичної ефективності (Еф ) необхідно використовувати фактичні значення конкретних складових за визначений проміжок часу. При визначенні прогнозованої ефективності (Еп ) використовують прогнозовані зна чення Пн і Пп, а значення Вн, Вв, В можуть використовуватися як фактичні (у випадку, якщо банком вже понесені витрати), так і плануємі, або сума їх часткових значень.
До витрат на маркетингові структури (В ) відносяться наступні:
Варто уваги те, що не існує однозначної чіткої залежності між прибутками банку та витратами на утримання маркетингових струк тур. Так відбувається при маркетинговому дослідженні існуючих ін вестиційних проектів, які не доцільно інвестувати. Для аналізу проек тів можуть бути витрачені великі кошти, а прибутки від інвестування існуючих проектів будуть незначними. У такому випад ку доводиться говорити про ефективність маркетингових структур, що виражається в недопущенні збитків банку та збереженні його ресурсів, тобто про мінімізацію необґрунтованих втрат комерційного банку.
Запропонована формула дозволяє спостерігати динаміку ефектив ності маркетингових структур шляхом порівняння її ефективності за різні проміжки часу, що дає змогу планувати рівень втрат на ут римання структур. З визначеною умовністю можна стверджувати, що при:
Е > 1 – витрати на утримання маркетингових структур приносять прибуток (тобто банківський маркетинг є нерентабельним);
Е < 1 – утримання маркетингових структур збиткове;
Е = 1 – витрати на маркетинг відповідають прибуткам від резуль татів його використання.
Із формули (10.1) видно, що основними шляхами підвищення еко номічної ефективності впровадження структур маркетингу є під ви щен ня прибутків банку та зниження витрат на утримання марке тин гової структури та маркетингових досліджень. Найбільш прийнят ливим для банку є напрям підвищення прибутків, оскільки зниження витрат на маркетингові дослідження хоча і призведе до тимчасового кількісного підвищення ефективності маркетингових досліджень, од нак погіршиться якість досліджень, що негативно вплине у майбу ньо му на прибутки банку.
Для визначення ефективності функціонування усієї системи банку найбільш определения прийнятним є показник (коефіцієнт) рентабель ності, який виражається формулою 10.2:
, (10.2)
де – рентабельність інвестиційних витрат;
– чистий прибуток банку;
– собівартість інвестиційного капіталу (послуг, що надаються банком).
Чистий прибуток визначається за формулою 10.3:
, (10.3)
де D – прибуток банку;
F – постійні витрати на залучення інвестиційних ресурсів;
V − перемінні витрати.
Витрати на утримання маркетингових служб і маркетингові дос лідження відносяться до постійних витрат на залучення та розміщення інвестиційних ресурсів.
До перемінних витрат відносяться витрати на виплату відсотків по залученим ресурсам, обов'язкове резервування, податкові ставки та інші витрати, прямо пропорційно пов'язані з розміром інвестуємих коштів. Особливості співвідношення затрат собівартості інвестицій ного капіталу (послуг банку) при різних розмірах інвестуємих коштів показані на рис. 10.3. Такий підхід до відображення зв'язку рівня ін вестиційної активності та прибутку банку носить назву маржиналь но го аналізу.
Рис. 10.3. Схема маржинального аналізу діяльності банку
Із рис. 10.3 видно, що перш ніж банк отримає прибуток, він по ви нен досягнути такого обсягу інвестицій, щоб стало можливим пок риття постійних витрат, а також тієї суми перемінних витрат, які обу мовлені досягнутим обсягом інвестування. Такою точкою на рисунку є точка беззбитковості. Обсяг інвестицій, що відповідає цій точці, має назву критичного, а коефіцієнт рентабельності витрат =100 % (або 1). Точ ка обмеження інвестиційних можливостей визначає область при бут ків, яка лежить між лінією прибутків і витрат банку. Прибуток банку залежить від трьох факторів:
Відповідно, трьома основними способами збільшення прибутку банку залежно від ступеня впливу на її розмір є:
1) збільшення прибутків;
2) зниження витрат;
3) збільшення інвестиційних можливостей банку.
Ступінь впливу вказаних факторів наглядно зображений на
рис. 10.3. Вплив факторів збільшення прибутку прямо пропорційно довше ліній прибутків, витрат, обмеження інвестиційних мож ли вос тей, що складають межі різностороннього трикутника області при бут ків банку.
Існують різні способи підвищення інвестиційних можливостей бан ку. Серед них можна виділити наступні:
1. Підвищення власного обігового капіталу шляхом реінвестування всього або частини отриманого прибутку.
2. Зменшення ставок обов'язкового резервування та вивільнення у результаті частини інвестиційних ресурсів.
3. Збільшення вкладів юридичних і фізичних осіб у комерційний банк, залишків на рахунках клієнтів.
4. Збільшення власного уставного капіталу шляхом додаткових емі сій акцій.
5. Здійснення активних операцій банком без відволікання інвес ти ційних ресурсів (таких як авалірування векселів, банківські гарантії і т. д.).
Найбільш вигідним, з економічної точки зору, є підвищення влас ного обігового капіталу шляхом реінвестування отриманого прибутку, а найбільш вагомим за обсягом є збільшення вкладів у комерційний банк.
Всі вказані процеси є предметом маркетингових досліджень банку, у результаті яких повинні вироблятися прийнятні у конкретних умовах способи підвищення інвестиційних можливостей банку або їх комбінування. Головним завданням банківського маркетингу є макси мальне збільшення трикутника області прибутків банку.
Економічна ефективність при впровадженні структур маркетингу може бути збільшена шляхом:
1. Здійснення паралельних маркетингових досліджень для клієнтів банку на платній основі.
2. Надання платних консультацій клієнтам банку про стан конк рет ного сегмента ринку та тенденцій змін попиту та пропозиції на конкретний товар (послугу) чи групу товарів (набір послуг).
3. Надання платних послуг з оцінювання та визначення ліквідності активів підприємств, бізнес-планів, що маються, їх розвитку.
4. Надання платних послуг з проектування та прогнозування оп тимальної поведінки клієнта на ринку з метою отримання максималь ного прибутку.
5. Вплив за допомогою реклами на формування попиту та стиму лю вання збуту.
6. Зниження кредитного ризику без залучення страхових компаній.
Зниження кредитного ризику може здійснюватися шляхом змен шен ня трьох основних видів ризику:
1. Комерційного ризику за допомогою виключення з банківської практики неефективної кредитної роботи та низьких обсягів інвес тування, невдалого виводу на ринок нових банківських послуг; не за довільного виконання позичальником умов договору; зменшення протидії конкурентів, впливу циклічних змін у економіці, падіння по питу на банківські послуги, зміни біржових котирувань та цін на сиро винні товари.
2. Фінансового ризику на основі зменшення ризику невиплати за надані інвестиційні ресурси, неоптимального розподілення фінансо вих ресурсів при плануванні інвестиційних проектів, ризику великих інвестицій у великомасштабний проект.
3. Внутрішньофірмового ризику, виключення можливості витікан ня комерційної інформації, допущення помилок керівниками банку.
Існує ряд об'єктивних факторів, які негативно впливають на ефек тивність маркетингових структур та результати комерційної ді яль ності всього банку. Найбільш суттєвим з них є економічна та по лі тична нестабільність у суспільстві та державі. В умовах не ста біль нос ті об'єктивний вплив загальноекономічних законів суттєво знижує ться. Комерційні та інші структури в умовах нестабільності при прий нятті рішень керуються не тенденціями змін попиту та про пону вання кон кретного ринкового сегменту, а поточними політик ними або ко н'юнк тур ними інтересами певних сил. Прогнозування еко номічних явищ в умовах нефункціонування економічних законів зовсім немож ливе. У даний час методи та прийоми банківського мар ке тингу спра цьовують не у повному обсязі, оскільки на Україні інфра струк тура рин кових відносин сформована не повність і не є досконалою. По глиб лення ринкових процесів в економіці України бу де під ви щувати роль марке тингу в інвестиційних процесах.
Іншим серйозним фактором, знижуючим ефективність структур мар кетингу, є корупція в органах державної влади та банківській сис темі. Використання методики оцінки ефективності інвестиційних про ек тів і маркетингових структур комерційного банку дозволяє керу ватися не інтересами окремих людей або угруповань, а економічною ефективністю інвестування та прибутковістю банку.
Описана у 4 розділі стратегія зниження кредитного ризику шляхом забезпечення зворотності банківських кредитних ресурсів та оцінки ефективності інвестицій може використовуватися не тільки банками, а й іншим інвестором, включаючи саму державу. Оскільки державний сектор економіки в Україні представлений великою кількістю під при ємств, а коштів держбюджету не вистачає на інвестиційну під тримку усих державних підприємств, то реалізація інвестиційних проектів (державних програм) та оптимальне розподілення державних коштів серед наявних інвестиційних програм з урахуванням їх ефек тивності представляється особливо актуальним. Використання марке тингових структур у загальнодержавному масштабі набуває соціаль ного аспекту завдяки максимальному наповненню держбюджету не шляхом підви щення податкового тягаря, а максимально ефективного викорис тання державного сектора економіки.
На особливу увагу заслуговує контроль за економічною ефектив ністю впровадження структур маркетингу у масштабі всієї банківської системи. На перший погляд, сумарний ефект, отриманий усіма ко мерційними банками, фактично рівний ефекту усієї банківської систе ми, що отримуємо. Однак це не так. Ефект, отриманий від впрова джен ня структур маркетингу окремим (конкретним) банком, є, по суті, надлишковим (вільним) резервом цього банку. Це дозволяє йому час тину надлишкового (вільного) резерву направляти на розширення об сягу інвестуємих коштів, які, знаходячись у обізі, поповнюють ре зерви іншого банку та служать інвестиційними ресурсами для нього, але вже у меншому обсязі, ніж розмір ефекту від впровадження струк тур маркетингу у першому банку на відсоток ставки обов'яз кового резервування для підтримки ліквідності. Другий банк, ін вес туючи час тину надлишкових (вільних) резервів, відповідно поповнює резерви наступного і т. д. Іншими словами, ефект від впровадження маркетин гових структур збільшується за допомогою грошового муль ти пліка тора, що визначається за формулою 10.4:
, (10.4)
де М – максимальна кількість нових інвестиційних ресурсів, які може бути створено одиницею надлишкових ресурсів, створених загальним ефектом окремого банку;
R – потрібна резервна норма для підтримання ліквідності.
Максимальна кількість нових інвестиційних ресурсів усієї банків ської системи визначається за формулою 10.5:
, (10.5)
де Q – кількість нових інвестиційних ресурсів усієї банківської системи;
UP– надлишкові резерви окремого комерційного банку (ефект від впровадження маркетингу у конкретному банку);
М – максимальна кількість нових інвестиційних ресурсів, яку може бути створено окремим банком на основі банківського марке тингу.
Іншими словами, кількість знову створюваних інвестиційних ре сурсів банківської системи може значно підвищувати розмір отриму є мого окремим банком ефекту від впровадження банківського марке тингу.
Ефект від впровадження банківського маркетингу багатьма банка ми визначено у формулі 10.6:
, (10.6)
де Е – сумарний ефект від впровадження банківського маркетингу;
i – i-й банк, що використовує маркетингові принципи інвестування;
– надлишкові резерви i-го комерційного банку, що створюються ефективним інвестуванням на основі банківського маркетингу;
– максимальна кількість нових інвестиційних ресурсів, які може створити i-й комерційний банк.
Схематично залежність зображена на рис. 10.4.
Рис. 10.4. Схема взаємозв'язку між ефектом
при впровадженні банківського маркетингу в окремому
банку та ефектом банківської системи
Аналізуючи наведені формули, стає зрозумілим, що навіть незнач не збільшення ефективності інвестування комерційних банків у мас штабі всієї банківської системи у багато разів збільшує її ефек тивність та збільшує грошовий обіг держави неемісійним способом. Закономір ним наслідком цього є підвищення економічної ефективності еко номіки держави та укріплення національної грошової одиниці.
Крім економічного ефекту від функціонування маркетингових струк тур банку є і якісний ефект, який важко розрахувати або ви мі ряти. Якісний ефект полягає у переході системи управління бан ків ськими процесами на яісно новий, науково-обгрунтований рівень, який відкриває принципово нові можливості та забезпечує сталий розвиток як окремого комерційного банку, так і відповідної бан ків ської сис те ми. Питання здійснення контролю за якісним рівнем уп равління у бан ківський системі відноситься до аспектів мененджменту та є скла до вою маркетинг менеджменту банківської справи.
10.3. Банківський нагляд як інструмент державного
контролю в Україні
Українська банківська система, як і переважна більшість банків ських систем у країнах з розвинутою ринковою економікою, є дво рів невою. Перший рівень належить Національному банку України, який виконує певні функції. Однією з найважливіших функцій Націо наль-ного банку є банківський нагляд. Другим рівнем банківської сис теми України є комерційні банки, які повинні дотримуватись норма тивної бази, встановленої Національним банком.
Національний банк України є юридичною особою, має відокрем лене майно, що є об'єктом права державної власності та перебуває
у його повному господарському віданні, і статутний капітал у розмірі 10 млн грн, який є державною власністю і служить для забезпечення зобов'язань Національного банку України. Згідно зі статтею 99 Кон ституції України, прийнятою в 1996 р., основною функцією централь ного банку держави − Національного банку України − є забезпечення стабільності грошової одиниці − гривні. Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень − цінової стабільності.
Національний банк України відповідно до Закону України «Про Національний банк України» є центральним банком України, особ ливим центральним органом державного управління, її емісійним цент ром, проводить єдину державну політику в галузі грошового обі гу, кредиту, зміцнення грошової одиниці, організує міжбанківські роз рахунки, координує діяльність банківської системи в цілому, визначає курс грошової одиниці відносно валют інших країн. На ціо нальний банк визначає вид грошових знаків, їх номінал, відмінні оз наки і систему захисту. Національний банк України зберігає резервні фонди грошових знаків, дорогоцінні метали та золотовалютні запаси, накопи чує золотовалютні резерви і здійснює операції з ними та бан ківськими металами. Національний банк України встановлює поря док визначен ня облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями, дає дозвіл на створення комерційних банків шляхом їх реєстрації та видає ліцензії на виконання банківських операцій, вста новлює банкам та іншим фінансово-кредитним установам нормативи обов'язкового резервування коштів.
Національний банк виконує наступні функції:
Визначає та проводить грошово-кредитну політику відповідно до розроблених Радою Національного банку України основних засад грошово-кредитної політики.
Здійснює емісію національної валюти України та організовує її обіг.
Виступає кредитором останньої інстанції для банків і орга ні зовує систему рефінансування.
Встановлює для банків правила проведення банківських опе рацій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів і майна.
Організовує створення та методологічно забезпечує систему гро шово-кредитної і банківської статистичної інформації та статис тики платіжного балансу.
Визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками.
Визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяль ності та засобів захисту банківської інформації.
Здійснює банківське регулювання та нагляд.
Веде Державний реєстр банків, здійснює ліцензування банків ської діяльності та операцій у передбачених законами випадках.
Веде офіційний реєстр ідентифікаційних номерів емітентів пла тіжних карток внутрішньодержавних платіжних систем.
Здійснює сертифікацію аудиторів, які проводитимуть аудитор ську перевірку банків, тимчасових адміністраторів і ліквідаторів бан ку.
Складає платіжний баланс, здійснює його аналіз і прогнозу вання.
Представляє інтереси України в центральних банках інших дер жав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співро біт ництво здійснюється на рівні центральних банків.
Здійснює відповідно до визначених спеціальним законом пов новажень валютне регулювання, визначає порядок здійснення опе рацій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію На ціонального банку на здійснення валютних операцій.
Забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резер вів і здійснення операцій з ними та банківськими металами.
Аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та ва лют них відносин.
Організовує інкасацію та перевезення банкнот і монет та ін ших цінностей, видає ліцензії на право інкасації та перевезення банкнот і монет та інших цінностей.
Реалізує державну політику з питань захисту державних сек ре тів у системі Національного банку.
Бере участь у підготовці кадрів для банківської системи Ук раїни.
Визначає особливості функціонування банківської системи Ук раїни в разі введення воєнного стану чи особливого періоду, здійснює мобілізаційну підготовку системи Національного банку.
Здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції, визначеної законом.
Банківський контроль та нагляд на міжнародному рівні здій ню є ться Базельським комітетом з питань банківського нагляду. Базель ський комітет з питань банківського нагляду – це комітет наглядових установ, заснований керівниками центральних банків країн-членів групи 10 у 1975 р. Він складається з представників вищого керівницт ва наглядових органів іцентральних банків Бельгії, Канади, Франції, Німеччини, Італії, Японії, Люксембургу, Нідерландів, Іспанії, Швеції, Швейцарії, Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ір ландії та Сполучених Штатів Америки. Зазвичай його засідання від буваються у Банку Міжнародних Розрахунків, у Базелі, де знахо диться постійний секретаріат.
Базельський Комітет з питань банківського нагляду розробив Ос нов ні принципи та Методологічні роз’яснення до Основних принци пів, маючи на меті забезпечити підсилення глобальної фінансової системи. Недоліки та слабкі місця у банківській системі будь-якої краї ни, не залежно від того, чи є вона країною, що розвивається, чи еко но мічно розвиненою країною, можуть створити загрозу фінансовій ста біл ності не тільки всередині такої країни, а й на міжнародному фінан совому ринку. Базельський Комітет з питань банківського наг ля ду вважає, що застосування Основних Принципів ефективного банків ського нагляду усіма країнами буде значним кроком на шляху до пок ращення фі нансової стабільності у кожній окремій країні та в усьому світі, а також забезпечить надійний фундамент для поодаль шого роз витку ефективних систем нагляду.
Основні принципи ефективного банківського нагляду, схвалені Базельським комітетом з питань банківського нагляду:
Ефективна система банківського нагляду повинна базуватися на ряді зовнішніх елементів або передумовах. Ці зовнішні елементи вклю чають:
Основні терміни і поняття
Контроль банківських процесів, механізми регулювання, еконо-міч ні умови функціонування банківської системи, технології ство рення банківського капіталу, державні технології регулювання, ефективність функціонування структур маркетингу комерційного бан ку, витрати на маркетингову структуру комерційного банку, бан ків ський нагляд, центральний банк, функції Національного банку, Ба зель ський комітет з питань банківського нагляду, основні принципи ефективного бан ківського нагляду.
Запитання для самоконтролю
ДОДАТКИ
Додаток А
Фінансовий результат діяльності українських банків
станом на 01.01.2005 р.
(млн. грн.)
|
№ п/п |
Банк |
Фінансо- результат |
Питома вага, (%) |
Прибутко- |
Прибутко- активів, (%) |
|
Всього |
1192,377 |
100,000 |
12,348 |
0,986 |
|
|
1 |
ПриватБанк |
163,160 |
13,684 |
17,775 |
1,112 |
|
2 |
Державний |
90,158 |
7,561 |
24,499 |
1,702 |
|
3 |
Укрсоцбанк |
85,711 |
7,188 |
123,173 |
1,213 |
|
4 |
Донгорбанк |
47,394 |
3,975 |
29,864 |
3,211 |
|
5 |
Iндустрiалбанк |
43,283 |
3,630 |
44,824 |
4,345 |
|
6 |
Сiтiбанк Україна |
40,663 |
3,410 |
81,327 |
3,883 |
|
7 |
Укрсиббанк |
39,480 |
3,311 |
6,580 |
0,695 |
|
8 |
Експрес-Банк |
36,508 |
3,062 |
74,277 |
1,698 |
|
9 |
ПУМБ |
34,896 |
2,927 |
151,723 |
1,766 |
|
10 |
Мрiя |
29,418 |
2,467 |
48,374 |
2,918 |
|
11 |
Надра |
24,649 |
2,067 |
30,453 |
0,634 |
|
12 |
IНГ Банк Україна |
23,422 |
1,964 |
21,002 |
1,467 |
|
13 |
Райффайзенбанк |
22,568 |
1,893 |
7,292 |
0,512 |
|
14 |
Київ |
19,309 |
1,619 |
44,720 |
2,265 |
|
15 |
Форум |
18,413 |
1,544 |
10,831 |
1,008 |
|
16 |
Аваль |
18,248 |
1,530 |
1,870 |
0,154 |
|
17 |
Пiвденний |
17,734 |
1,487 |
12,667 |
1,109 |
|
18 |
ХФБ Україна |
16,478 |
1,382 |
20,809 |
1,556 |
|
19 |
МТ-Банк |
15,503 |
1,300 |
28,702 |
2,531 |
|
20 |
Прокредит банк |
14,973 |
1,256 |
19,964 |
2,100 |
|
21 |
Кредитпромбанк |
14,707 |
1,233 |
9,818 |
1,054 |
|
22 |
Укрпромбанк |
12,749 |
1,069 |
2,161 |
0,536 |
|
23 |
Каліонбанк Україна |
12,306 |
1,032 |
39,392 |
2,368 |
|
24 |
Укргазбанк |
12,158 |
1,020 |
10,137 |
0,852 |
|
25 |
Брокбiзнесбанк |
12,034 |
1,009 |
4,814 |
0,435 |
|
26 |
Хрещатик |
11,629 |
0,975 |
8,306 |
0,621 |
|
27 |
Захiдiнкомбанк |
9,754 |
0,818 |
38,403 |
1,857 |
Продовж. додатка А
|
№ п/п |
Банк |
Фінансо- результат |
Питома вага, (%) |
Прибутко- |
Прибутко- активів, (%) |
|
28 |
НРБ-Україна |
9,402 |
0,789 |
12,441 |
1,614 |
|
29 |
ТАС-Комерцбанк |
8,781 |
0,736 |
7,805 |
0,932 |
|
30 |
БІГ Енергiя |
8,282 |
0,695 |
8,282 |
1,020 |
|
31 |
ВАБанк |
8,016 |
0,672 |
15,339 |
0,620 |
|
32 |
Кредит банк (Україна) |
7,827 |
0,656 |
5,470 |
0,587 |
|
33 |
Правекс-банк |
7,803 |
0,654 |
8,217 |
0,475 |
|
34 |
Пiвденкомбанк |
7,323 |
0,614 |
17,741 |
4,844 |
|
35 |
Iндекс-банк |
7,179 |
0,602 |
7,179 |
0,624 |
|
36 |
Банк Унiверсальний |
7,081 |
0,594 |
12,875 |
2,514 |
|
37 |
Одеса |
7,023 |
0,589 |
30,958 |
11,730 |
|
38 |
Кредит-Днiпро |
6,991 |
0,586 |
9,485 |
0,815 |
|
39 |
Фiнанси i кредит |
6,630 |
0,556 |
4,866 |
0,290 |
|
40 |
Полтава-банк |
6,101 |
0,512 |
31,230 |
1,590 |
|
41 |
Iмекс-банк |
5,619 |
0,471 |
6,243 |
0,673 |
|
42 |
Перший |
5,617 |
0,471 |
9,802 |
1,120 |
|
43 |
Ажiо |
5,576 |
0,468 |
44,335 |
1,586 |
|
44 |
Мегабанк |
5,425 |
0,455 |
12,278 |
0,921 |
|
45 |
Промислово- |
5,415 |
0,454 |
15,473 |
3,849 |
|
46 |
Комерцiйний |
4,979 |
0,418 |
19,852 |
5,091 |
|
47 |
Електронбанк |
4,905 |
0,411 |
12,306 |
1,456 |
|
48 |
Таврiка |
4,789 |
0,402 |
9,327 |
0,768 |
|
49 |
Дiамант |
4,684 |
0,393 |
4,684 |
1,340 |
|
50 |
Експобанк |
4,675 |
0,392 |
10,697 |
0,947 |
|
51 |
Аркада |
4,621 |
0,388 |
9,949 |
1,309 |
|
52 |
Фортуна-банк |
4,570 |
0,383 |
10,482 |
2,358 |
|
53 |
СКБ Днiстер |
4,436 |
0,372 |
12,208 |
0,970 |
|
54 |
Автозазбанк |
4,368 |
0,366 |
14,096 |
1,831 |
|
55 |
Меркурiй |
4,212 |
0,353 |
12,034 |
1,685 |
|
56 |
ТАС-Інвестбанк |
4,092 |
0,343 |
6,576 |
0,950 |
|
57 |
Укрiнбанк |
3,951 |
0,331 |
8,356 |
0,646 |
|
58 |
Інпромбанк |
3,877 |
0,325 |
8,883 |
1,034 |
Продовж. додатка А
|
№ п/п |
Банк |
Фінансо- результат |
Питома вага, (%) |
Прибутко- |
Прибутко- активів, (%) |
|
59 |
Нацiональнi iнвестицiї |
3,731 |
0,313 |
24,872 |
0,820 |
|
60 |
Порто-Франко |
3,413 |
0,286 |
16,526 |
4,273 |
|
61 |
Демарк |
3,369 |
0,283 |
6,495 |
1,911 |
|
62 |
Трансбанк |
3,366 |
0,282 |
8,585 |
1,183 |
|
63 |
Банк регiонального |
3,329 |
0,279 |
12,027 |
1,482 |
|
64 |
Iнтеграл |
3,320 |
0,278 |
8,404 |
1,673 |
|
65 |
Iнтербанк |
3,062 |
0,257 |
10,206 |
1,509 |
|
66 |
Факторiал-банк |
2,993 |
0,251 |
5,241 |
0,671 |
|
67 |
Металург |
2,796 |
0,234 |
21,098 |
1,422 |
|
68 |
Банк Перспектива |
2,788 |
0,234 |
8,541 |
5,689 |
|
69 |
Земельний банк |
2,699 |
0,226 |
7,295 |
2,584 |
|
70 |
Петрокомерцбанк |
2,609 |
0,219 |
11,359 |
0,622 |
|
71 |
Актив-банк |
2,606 |
0,219 |
9,308 |
0,828 |
|
72 |
Автокразбанк |
2,586 |
0,217 |
5,748 |
1,773 |
|
73 |
Клiринговий дiм |
2,566 |
0,215 |
5,866 |
1,246 |
|
74 |
Капiтал |
2,556 |
0,214 |
8,815 |
1,092 |
|
75 |
Базис |
2,496 |
0,209 |
10,141 |
0,813 |
|
76 |
Iкар-банк |
2,427 |
0,204 |
6,933 |
1,363 |
|
77 |
Родовід банк |
2,382 |
0,200 |
2,382 |
0,298 |
|
78 |
Український |
2,347 |
0,197 |
3,353 |
0,729 |
|
79 |
Легбанк |
2,293 |
0,192 |
6,743 |
0,938 |
|
80 |
Столиця |
2,279 |
0,191 |
10,852 |
2,758 |
|
81 |
Регiон-банк |
2,263 |
0,190 |
9,369 |
2,895 |
|
82 |
Схiдно-промисловий |
2,256 |
0,189 |
10,408 |
2,948 |
|
83 |
Мiжнародний |
2,238 |
0,188 |
6,588 |
0,785 |
|
84 |
Синтез |
2,182 |
0,183 |
3,420 |
1,192 |
|
85 |
Європейський |
2,070 |
0,174 |
7,890 |
0,980 |
|
86 |
Володимирський |
2,042 |
0,171 |
5,695 |
1,918 |
|
87 |
Причорномор'я |
1,984 |
0,166 |
6,199 |
1,442 |
Продовж. додатка А
|
№ п/п |
Банк |
Фінансо- результат |
Питома вага, (%) |
Прибутко- |
Прибутко- активів, (%) |
|
88 |
Український капiтал |
1,917 |
0,161 |
5,637 |
1,253 |
|
89 |
Агробанк |
1,760 |
0,148 |
4,399 |
0,693 |
|
90 |
Iнтерконтинент-банк |
1,739 |
0,146 |
2,298 |
0,465 |
|
91 |
Морський |
1,737 |
0,146 |
3,474 |
0,259 |
|
92 |
Схiдно-Європейський |
1,687 |
0,141 |
4,609 |
0,678 |
|
93 |
Київська Русь |
1,646 |
0,138 |
5,163 |
0,386 |
|
94 |
Золотi ворота |
1,586 |
0,133 |
3,775 |
0,598 |
|
95 |
Укркомунбанк |
1,462 |
0,123 |
5,093 |
0,643 |
|
96 |
Грант |
1,447 |
0,121 |
4,453 |
0,760 |
|
97 |
Фінбанк |
1,429 |
0,120 |
2,983 |
1,218 |
|
98 |
Банк розвитку |
1,412 |
0,118 |
1,961 |
0,208 |
|
99 |
TММ-Банк |
1,401 |
0,117 |
5,388 |
2,153 |
|
100 |
Ощадбанк |
1,396 |
0,117 |
0,464 |
0,028 |
|
101 |
Гарант |
1,376 |
0,115 |
3,321 |
0,924 |
|
102 |
Банк Фамільний |
1,358 |
0,114 |
4,786 |
2,037 |
|
103 |
Промекономбанк |
1,234 |
0,103 |
4,075 |
0,710 |
|
104 |
Донкредитiнвест |
1,194 |
0,100 |
1,464 |
0,663 |
|
105 |
Укоопспiлка |
1,104 |
0,093 |
4,969 |
1,281 |
|
106 |
Прикарпаття |
1,095 |
0,092 |
6,084 |
0,602 |
|
107 |
Агрокомбанк |
1,095 |
0,092 |
4,212 |
0,755 |
|
108 |
Альфа-банк |
1,078 |
0,090 |
0,849 |
0,107 |
|
109 |
Реал-банк |
1,049 |
0,088 |
2,710 |
0,585 |
|
110 |
Львiв |
1,010 |
0,085 |
5,838 |
1,071 |
|
111 |
Український |
0,957 |
0,080 |
3,479 |
0,876 |
|
112 |
Чорноморський банк розвитку |
0,923 |
0,077 |
3,691 |
0,970 |
|
113 |
Земельний капiтал |
0,826 |
0,069 |
4,068 |
1,565 |
|
114 |
Новий |
0,815 |
0,068 |
1,877 |
0,275 |
|
115 |
Укрбізнесбанк |
0,758 |
0,064 |
2,791 |
0,329 |
|
116 |
Коопiнвестбанк |
0,671 |
0,056 |
1,716 |
0,533 |
Продовж. додатка А
|
№ п/п |
Банк |
Фінансо- результат |
Питома вага, (%) |
Прибутко- |
Прибутко- активів, (%) |
|
117 |
Артем-банк |
0,649 |
0,054 |
1,804 |
0,342 |
|
118 |
Даніель |
0,647 |
0,054 |
1,889 |
0,951 |
|
119 |
Антарес |
0,643 |
0,054 |
2,322 |
0,585 |
|
120 |
Траст-капітал |
0,603 |
0,051 |
1,813 |
0,740 |
|
121 |
Європейський |
0,588 |
0,049 |
2,177 |
0,234 |
|
122 |
Об'єднаний |
0,548 |
0,046 |
1,823 |
0,288 |
|
123 |
Славутич |
0,495 |
0,042 |
2,235 |
1,162 |
|
124 |
Український |
0,441 |
0,037 |
1,153 |
0,450 |
|
125 |
Арма |
0,425 |
0,036 |
1,215 |
0,698 |
|
126 |
Iнвест-Кривбас |
0,371 |
0,031 |
1,843 |
1,024 |
|
127 |
Приватiнвест |
0,286 |
0,024 |
0,754 |
0,116 |
|
128 |
Фермерський |
0,258 |
0,022 |
1,039 |
0,831 |
|
129 |
Морський |
0,210 |
0,018 |
1,273 |
0,238 |
|
130 |
ТК-Кредит |
0,130 |
0,011 |
0,594 |
0,177 |
|
131 |
УФГ |
0,081 |
0,007 |
0,242 |
0,159 |
|
132 |
Полiкомбанк |
0,070 |
0,006 |
0,333 |
0,057 |
|
133 |
Феб |
0,064 |
0,005 |
0,237 |
0,127 |
|
134 |
Класик |
0,063 |
0,005 |
0,236 |
0,172 |
|
П |
Мунiципальний |
0,016 |
0,001 |
0,098 |
0,011 |
|
136 |
Камбіо |
0,016 |
0,001 |
0,041 |
0,022 |
|
137 |
Радабанк |
0,011 |
0,001 |
0,044 |
0,021 |
|
138 |
Енергобанк |
0,000 |
0,000 |
0,000 |
0,000 |
|
139 |
Банк |
0,000 |
0,000 |
0,000 |
0,000 |
|
140 |
Юнекс |
0,000 |
0,000 |
0,000 |
0,000 |
|
141 |
Столичний |
0,000 |
0,000 |
0,000 |
0,000 |
Структура кредитно-інвестиційного портфеля комерційних банків станом на 01.01.2005 р.
(млн. грн.)
|
№ п/п |
Банк |
КІП |
Пито-ма вага (%) |
У тому числі |
|||
|
міжбан- |
кредити юридич- |
кредити фізич- |
цінні папе- |
||||
|
Всього |
88074,9 |
100,00 |
8437,36 |
57908,77 |
14276,96 |
7451,82 |
|
|
1 |
ПриватБанк |
11109,5 |
12,614 |
2040,97 |
5434,60 |
3092,37 |
541,54 |
|
2 |
Аваль |
8614,32 |
9,781 |
202,71 |
6151,08 |
1930,34 |
330,19 |
|
3 |
Укрсоцбанк |
4561,47 |
5,179 |
156,88 |
2952,33 |
1013,57 |
438,69 |
|
4 |
Державний експортно-iмпортний банк |
4229,19 |
4,802 |
329,45 |
3453,90 |
61,87 |
383,98 |
|
5 |
Укрсиббанк |
4189,04 |
4,756 |
213,50 |
2469,50 |
948,13 |
557,90 |
|
6 |
Ощадбанк |
3581,94 |
4,067 |
153,32 |
874,69 |
741,47 |
1812,47 |
|
7 |
Райффайзен-банк Україна |
3365,22 |
3,821 |
10,34 |
2778,74 |
447,60 |
128,54 |
|
8 |
Надра |
2936,46 |
3,334 |
376,36 |
1867,99 |
605,03 |
87,09 |
|
9 |
Брокбiзнесбанк |
2233,15 |
2,536 |
23,01 |
1121,07 |
627,09 |
461,99 |
|
10 |
Укрпромбанк |
1917,59 |
2,177 |
20,52 |
1826,11 |
70,94 |
0,02 |
|
11 |
Фiнанси i кредит |
1834,31 |
2,083 |
156,63 |
1403,90 |
260,37 |
13,42 |
|
12 |
Форум |
1422,77 |
1,615 |
199,26 |
1121,37 |
91,67 |
10,47 |
|
13 |
ПУМБ |
1411,63 |
1,603 |
343,59 |
946,87 |
7,67 |
113,50 |
|
14 |
Пiвденний |
1333,71 |
1,514 |
111,91 |
1139,92 |
56,95 |
24,94 |
|
15 |
Правекс-банк |
1132,99 |
1,286 |
148,43 |
291,36 |
692,14 |
1,06 |
|
16 |
Укргазбанк |
1096,02 |
1,244 |
119,23 |
816,24 |
109,82 |
50,73 |
|
17 |
IНГ Банк Україна |
1080,07 |
1,226 |
22,67 |
921,23 |
5,22 |
130,96 |
|
18 |
Донгорбанк |
1077,08 |
1,223 |
158,42 |
655,69 |
22,43 |
240,53 |
|
19 |
Кредитпром-банк |
1063,31 |
1,207 |
50,04 |
795,62 |
128,85 |
88,80 |
|
20 |
Кредит банк (Україна) |
1047,87 |
1,190 |
53,97 |
911,72 |
71,77 |
10,41 |
|
21 |
Хрещатик |
942,74 |
1,070 |
141,93 |
728,32 |
31,89 |
40,60 |
|
22 |
Експрес-банк |
925,97 |
1,051 |
367,02 |
423,19 |
135,75 |
0,00 |
|
23 |
Сiтiбанк Україна |
831,18 |
0,944 |
39,82 |
662,18 |
5,43 |
123,76 |
|
24 |
ВАБанк |
812,37 |
0,922 |
155,04 |
536,89 |
70,82 |
49,61 |
|
25 |
Iндекс-банк |
809,75 |
0,919 |
88,08 |
578,31 |
99,64 |
43,72 |
Продовж. додатка Б
|
№ п/п |
Банк |
КІП |
Пито-ма вага (%) |
У тому числі |
|||
|
міжбан- |
кредити юридич- |
кредити фізич- |
цінні папе- |
||||
|
26 |
ТАС-Комерцбанк |
774,63 |
0,880 |
52,25 |
589,29 |
126,06 |
7,03 |
|
27 |
ХФБ Україна |
741,46 |
0,842 |
23,59 |
670,52 |
5,45 |
41,91 |
|
28 |
Альфа-банк |
727,96 |
0,827 |
101,54 |
580,76 |
0,59 |
45,06 |
|
29 |
БІГ Енергiя |
684,65 |
0,777 |
85,55 |
425,46 |
58,51 |
115,12 |
|
30 |
Мрiя |
682,03 |
0,774 |
24,75 |
609,95 |
36,77 |
10,56 |
|
31 |
Київ |
666,37 |
0,757 |
36,76 |
506,70 |
118,01 |
4,89 |
|
32 |
Кредит-Днiпро |
629,85 |
0,715 |
48,09 |
427,06 |
60,02 |
94,68 |
|
33 |
Iмекс-банк |
605,63 |
0,688 |
125,48 |
422,22 |
57,90 |
0,02 |
|
34 |
Iндустрiалбанк |
576,88 |
0,655 |
146,50 |
311,70 |
3,09 |
115,59 |
|
35 |
Прокредит банк |
545,76 |
0,620 |
25,13 |
198,41 |
322,22 |
0,00 |
|
36 |
Таврiка |
486,11 |
0,552 |
62,10 |
336,39 |
64,34 |
23,28 |
|
37 |
НРБ-Україна |
481,80 |
0,547 |
47,56 |
353,02 |
41,10 |
40,11 |
|
38 |
Морський транспортний банк |
467,51 |
0,531 |
94,67 |
209,99 |
119,72 |
43,13 |
|
39 |
Родовід банк |
453,98 |
0,515 |
222,34 |
155,97 |
13,70 |
61,97 |
|
40 |
Мегабанк |
440,19 |
0,500 |
68,74 |
291,68 |
44,95 |
34,82 |
|
41 |
Укрiнбанк |
423,43 |
0,481 |
29,30 |
355,47 |
34,84 |
3,81 |
|
42 |
Банк розвитку та партнерства |
416,32 |
0,473 |
94,80 |
273,78 |
47,74 |
0,00 |
|
43 |
Каліон Банк Україна |
395,66 |
0,449 |
0,78 |
390,28 |
3,58 |
1,02 |
|
44 |
Захiдiнкомбанк |
389,83 |
0,443 |
60,54 |
271,64 |
57,65 |
0,00 |
|
45 |
МТ-Банк |
387,34 |
0,440 |
32,59 |
324,09 |
18,23 |
12,42 |
|
46 |
ТАС-Інвест банк |
376,17 |
0,427 |
64,53 |
268,29 |
37,92 |
5,43 |
|
47 |
Перший iнвестицiйний банк |
349,54 |
0,397 |
37,16 |
217,26 |
42,90 |
52,22 |
|
48 |
Експобанк |
348,67 |
0,396 |
4,88 |
308,01 |
24,76 |
11,01 |
|
49 |
Факторiал-банк |
341,28 |
0,387 |
48,22 |
177,14 |
26,50 |
89,42 |
|
50 |
СКБ Днiстер |
340,99 |
0,387 |
27,26 |
285,07 |
16,18 |
12,48 |
|
51 |
Iнтерконти- |
331,02 |
0,376 |
26,80 |
259,02 |
12,67 |
32,53 |
|
52 |
Київська Русь |
329,37 |
0,374 |
28,72 |
264,84 |
33,56 |
2,26 |
Продовж. додатка Б
|
№ п/п |
Банк |
КІП |
Пито-ма вага (%) |
У тому числі |
|||
|
міжбан- |
кредити юридич- |
кредити фізич- |
цінні папе- |
||||
|
53 |
Петрокомерц- банк Україна |
298,63 |
0,339 |
33,24 |
246,97 |
13,47 |
4,96 |
|
54 |
Полтава-банк |
286,38 |
0,325 |
17,06 |
241,38 |
12,35 |
15,59 |
|
55 |
Дiамант |
278,41 |
0,316 |
36,48 |
212,80 |
11,60 |
17,53 |
|
56 |
Інпромбанк |
273,13 |
0,310 |
22,20 |
210,67 |
37,45 |
2,81 |
|
57 |
Нацiональнi iнвестицiї |
251,47 |
0,286 |
17,27 |
166,79 |
28,10 |
39,32 |
|
58 |
Український професiйний банк |
238,53 |
0,271 |
19,52 |
214,96 |
4,05 |
0,00 |
|
59 |
Ажiо |
221,91 |
0,252 |
39,62 |
168,45 |
6,15 |
7,70 |
|
60 |
Електронбанк |
220,35 |
0,250 |
26,46 |
139,31 |
50,47 |
4,11 |
|
61 |
Аркада |
214,98 |
0,244 |
0,00 |
32,38 |
175,76 |
6,84 |
|
62 |
Мiжнародний комерцiйний банк |
214,21 |
0,243 |
14,75 |
174,65 |
11,86 |
12,94 |
|
63 |
Базис |
213,71 |
0,243 |
18,76 |
172,36 |
11,84 |
10,76 |
|
64 |
Трансбанк |
213,08 |
0,242 |
0,22 |
180,16 |
18,13 |
14,56 |
|
65 |
Золотi ворота |
212,36 |
0,241 |
0,12 |
185,50 |
26,45 |
0,30 |
|
66 |
Приватiнвест |
210,63 |
0,239 |
26,52 |
111,74 |
71,63 |
0,73 |
|
67 |
Новий |
208,95 |
0,237 |
83,44 |
91,73 |
8,01 |
25,77 |
|
68 |
Банк Унiверсальний |
208,53 |
0,237 |
8,34 |
130,38 |
68,93 |
0,88 |
|
69 |
Схiдно-Європейський |
204,57 |
0,232 |
45,89 |
138,91 |
11,18 |
8,60 |
|
70 |
Європейський |
203,69 |
0,231 |
23,65 |
153,02 |
5,66 |
21,36 |
|
71 |
Легбанк |
201,89 |
0,229 |
13,76 |
128,22 |
41,54 |
18,36 |
|
72 |
Агробанк |
197,76 |
0,225 |
0,78 |
130,53 |
65,69 |
0,76 |
|
73 |
Автозазбанк |
193,80 |
0,220 |
0,00 |
158,32 |
18,55 |
16,93 |
|
74 |
Капiтал |
193,69 |
0,220 |
44,78 |
91,03 |
38,05 |
19,84 |
|
75 |
Укрбізнесбанк |
180,24 |
0,205 |
5,59 |
101,69 |
18,93 |
54,04 |
|
76 |
Меркурiй |
180,19 |
0,205 |
3,85 |
137,74 |
32,85 |
5,75 |
|
77 |
Актив-банк |
175,01 |
0,199 |
24,39 |
123,87 |
7,84 |
18,92 |
|
78 |
Енергобанк |
166,24 |
0,189 |
15,15 |
110,08 |
7,79 |
33,23 |
|
79 |
Iнтеграл |
165,69 |
0,188 |
48,55 |
71,15 |
23,24 |
22,75 |
|
80 |
Банк регiонального розвитку |
163,44 |
0,186 |
4,05 |
110,01 |
17,93 |
31,45 |
Продовж. додатка Б
|
№ п/п |
Банк |
КІП |
Пито-ма вага (%) |
У тому числі |
|||
|
міжбан- |
кредити юридич- |
кредити фізич- |
цінні папе- |
||||
|
81 |
Європейський банк розвитку та заощаджень |
160,87 |
0,183 |
22,39 |
70,32 |
40,80 |
27,36 |
|
82 |
Клiринговий дiм |
158,34 |
0,180 |
14,57 |
122,00 |
5,09 |
16,67 |
|
83 |
Фортуна- |
155,44 |
0,176 |
24,25 |
121,46 |
9,73 |
0,00 |
|
84 |
Промеконом- |
154,89 |
0,176 |
23,69 |
79,57 |
29,67 |
21,96 |
|
85 |
Синтез |
150,30 |
0,171 |
1,79 |
55,08 |
93,43 |
0,00 |
|
86 |
Артем-банк |
148,70 |
0,169 |
109,19 |
31,37 |
5,88 |
2,26 |
|
87 |
Металург |
143,65 |
0,163 |
5,33 |
111,00 |
18,75 |
8,58 |
|
88 |
Грант |
141,68 |
0,161 |
0,00 |
114,02 |
23,29 |
4,37 |
|
89 |
Демарк |
138,06 |
0,157 |
2,85 |
114,77 |
19,54 |
0,90 |
|
90 |
Iнтербанк |
133,89 |
0,152 |
15,93 |
61,15 |
17,82 |
38,99 |
|
91 |
Об'єднаний комерцiйний банк |
133,02 |
0,151 |
10,00 |
64,25 |
20,51 |
38,26 |
|
92 |
Iкар-банк |
131,42 |
0,149 |
0,94 |
32,32 |
98,04 |
0,12 |
|
93 |
Укркомун- |
129,74 |
0,147 |
10,52 |
69,52 |
44,21 |
5,49 |
|
94 |
Прикарпаття |
128,80 |
0,146 |
22,78 |
82,82 |
21,90 |
1,30 |
|
95 |
Причорномор'я |
123,30 |
0,140 |
4,23 |
106,93 |
2,22 |
9,92 |
|
96 |
Агрокомбанк |
122,49 |
0,139 |
14,70 |
70,74 |
4,62 |
32,43 |
|
97 |
Автокразбанк |
121,37 |
0,138 |
4,56 |
91,01 |
6,83 |
18,96 |
|
98 |
Український капiтал |
119,82 |
0,136 |
3,94 |
95,23 |
20,64 |
0,00 |
|
99 |
Донкредит- |
117,12 |
0,133 |
0,00 |
106,79 |
10,31 |
0,02 |
|
100 |
Гарант |
114,78 |
0,130 |
1,78 |
101,77 |
6,82 |
4,42 |
|
101 |
Промислово-фiнансовий банк |
111,42 |
0,127 |
13,98 |
90,28 |
6,05 |
1,11 |
|
102 |
Мунiципальний |
107,93 |
0,123 |
7,00 |
89,02 |
2,08 |
9,83 |
|
103 |
Пiвденком- |
106,53 |
0,121 |
7,39 |
80,79 |
7,81 |
10,55 |
|
104 |
Реал-банк |
97,34 |
0,111 |
4,37 |
73,52 |
0,81 |
18,65 |
Продовж. додатка Б
|
№ п/п |
Банк |
КІП |
Пито-ма вага (%) |
У тому числі |
|||
|
міжбан- |
кредити юридич- |
кредити фізич- |
цінні папе- |
||||
|
105 |
Полiком- |
94,95 |
0,108 |
0,00 |
84,82 |
7,89 |
2,23 |
|
106 |
Юнекс |
93,84 |
0,107 |
8,23 |
50,19 |
0,03 |
35,39 |
|
107 |
Коопiнвест- |
92,93 |
0,106 |
9,19 |
77,13 |
6,61 |
0,00 |
|
108 |
Земельний |
88,35 |
0,100 |
17,86 |
48,09 |
0,41 |
21,99 |
|
109 |
Антарес |
87,73 |
0,100 |
5,05 |
58,04 |
5,44 |
19,20 |
|
110 |
Комерцiйний iндустрiальний банк |
73,32 |
0,083 |
41,13 |
30,23 |
1,95 |
0,00 |
|
111 |
Морський |
72,68 |
0,083 |
0,53 |
65,17 |
0,77 |
6,22 |
|
112 |
Фінбанк |
72,51 |
0,082 |
0,00 |
64,18 |
1,63 |
6,70 |
|
113 |
Володимир- |
72,33 |
0,082 |
9,76 |
56,96 |
4,08 |
1,53 |
|
114 |
Український фінансовий |
71,57 |
0,081 |
3,17 |
66,28 |
2,12 |
0,00 |
|
115 |
Український кредитно-торговий банк |
69,84 |
0,079 |
0,00 |
53,13 |
4,47 |
12,24 |
|
116 |
Львiв |
63,86 |
0,073 |
2,12 |
56,22 |
5,21 |
0,31 |
|
117 |
Траст-капітал |
61,28 |
0,070 |
15,98 |
40,76 |
2,87 |
1,68 |
|
118 |
ТК-Кредит |
59,45 |
0,068 |
0,00 |
37,27 |
1,49 |
20,69 |
|
119 |
Схiдно-промисловий |
58,68 |
0,067 |
2,15 |
47,57 |
5,35 |
3,61 |
|
120 |
Регiон-банк |
55,47 |
0,063 |
0,00 |
47,02 |
8,42 |
0,03 |
|
121 |
Порто-Франко |
52,52 |
0,060 |
1,85 |
24,45 |
11,96 |
14,27 |
|
122 |
Одеса |
52,02 |
0,059 |
12,49 |
29,07 |
2,91 |
7,55 |
|
123 |
Укоопспiлка |
50,46 |
0,057 |
0,00 |
43,51 |
6,40 |
0,55 |
|
124 |
Чорноморський банк |
49,99 |
0,057 |
0,00 |
38,82 |
7,51 |
3,67 |
|
125 |
Арма |
47,58 |
0,054 |
9,73 |
30,39 |
1,96 |
5,50 |
|
126 |
Земельний капiтал |
43,63 |
0,050 |
1,53 |
39,56 |
0,53 |
2,01 |
|
127 |
Даніель |
43,60 |
0,050 |
1,10 |
23,89 |
10,59 |
8,03 |
Продовж. додатка Б
|
№ п/п |
Банк |
КІП |
Пито-ма вага (%) |
У тому числі |
|||
|
міжбан- |
кредити юридич- |
кредити фізич- |
цінні папе- |
||||
|
128 |
Радабанк |
43,25 |
0,049 |
9,90 |
30,37 |
0,39 |
2,59 |
|
129 |
Камбіо |
42,95 |
0,049 |
6,07 |
33,91 |
2,97 |
0,00 |
|
130 |
Банк Фамільний |
38,90 |
0,044 |
6,64 |
6,37 |
15,45 |
10,45 |
|
131 |
TММ-Банк |
37,66 |
0,043 |
10,50 |
14,97 |
12,16 |
0,03 |
|
132 |
Перспектива |
36,86 |
0,042 |
3,20 |
32,31 |
0,35 |
1,00 |
|
133 |
Феб |
33,60 |
0,038 |
0,00 |
20,64 |
0,27 |
12,69 |
|
134 |
УФГ |
31,82 |
0,036 |
7,61 |
13,11 |
11,11 |
0,00 |
|
135 |
Столиця |
30,56 |
0,035 |
4,06 |
22,43 |
4,07 |
0,00 |
|
136 |
Iнвест- |
28,72 |
0,033 |
0,00 |
15,49 |
1,73 |
11,51 |
|
137 |
Класик |
28,37 |
0,032 |
0,00 |
26,50 |
1,86 |
0,01 |
|
138 |
Фермерський земельний |
27,86 |
0,032 |
0,00 |
27,63 |
0,23 |
0,00 |
|
139 |
Славутич |
27,13 |
0,031 |
4,95 |
16,62 |
5,56 |
0,00 |
|
140 |
Столичний |
26,11 |
0,030 |
18,27 |
2,19 |
0,09 |
5,55 |
|
141 |
Банк Пекао Україна |
16,13 |
0,018 |
0,00 |
16,09 |
0,03 |
0,00 |
Додаток В
Капітал комерційних банків
станом на 01.01.2005 р.
|
№ п/п |
Банк |
Капітал |
% до 01.01.04 |
Капітал (млн євро) |
Питома вага (%) |
Статутний капітал (млн євро) |
|
Всього |
17383,77 |
2408,57 |
100,000 |
1500,75 |
||
|
1 |
ПриватБанк |
1538,16 |
149,21 |
213,12 |
8,848 |
127,18 |
|
2 |
Аваль |
1276,08 |
145,39 |
176,80 |
7,341 |
135,19 |
|
3 |
Укрсоцбанк |
816,85 |
153,75 |
113,18 |
4,699 |
9,64 |
|
4 |
Укрсиббанк |
796,86 |
240,88 |
110,41 |
4,584 |
83,13 |
|
5 |
Укрпромбанк |
622,75 |
474,47 |
86,28 |
3,582 |
81,75 |
|
6 |
Державний |
609,23 |
139,73 |
84,41 |
3,505 |
50,99 |
|
7 |
Надра |
465,59 |
207,67 |
64,51 |
2,678 |
11,21 |
|
8 |
Райффайзен банк Україна |
437,08 |
174,46 |
60,56 |
2,514 |
42,88 |
|
9 |
Брокбiзнес банк |
436,57 |
215,38 |
60,49 |
2,511 |
34,64 |
|
10 |
ПУМБ |
382,08 |
106,47 |
52,94 |
2,198 |
3,19 |
|
11 |
Ощадбанк |
338,03 |
144,24 |
46,83 |
1,944 |
41,70 |
|
12 |
Фiнанси i кредит |
275,94 |
155,45 |
38,23 |
1,587 |
18,88 |
|
13 |
Кредитпромбанк |
237,86 |
125,17 |
32,96 |
1,368 |
20,75 |
|
14 |
Донгорбанк |
226,31 |
126,14 |
31,36 |
1,302 |
21,99 |
|
15 |
Альфа-Банк |
224,50 |
152,39 |
31,10 |
1,291 |
17,60 |
|
16 |
Форум |
219,79 |
155,29 |
30,45 |
1,264 |
23,55 |
|
17 |
Укргазбанк |
200,59 |
186,75 |
27,79 |
1,154 |
16,62 |
|
18 |
IНГ Банк Україна |
198,41 |
178,93 |
27,49 |
1,141 |
15,45 |
|
19 |
Хрещатик |
179,40 |
151,77 |
24,86 |
1,032 |
19,40 |
|
20 |
Правекс-Банк |
178,99 |
138,80 |
24,80 |
1,030 |
13,16 |
|
21 |
Пiвденний |
168,20 |
136,43 |
23,30 |
0,968 |
19,40 |
|
22 |
Родовід банк |
167,05 |
361,15 |
23,14 |
0,961 |
13,86 |
|
23 |
Сiтiбанк Україна |
163,21 |
128,87 |
22,61 |
0,939 |
6,93 |
|
24 |
Експрес-банк |
162,14 |
116,89 |
22,46 |
0,933 |
6,81 |
|
25 |
ХФБ Україна |
155,58 |
138,24 |
21,56 |
0,895 |
10,97 |
|
26 |
Iндустрiалбанк |
151,23 |
140,53 |
20,95 |
0,870 |
13,38 |
|
27 |
Iндекс-банк |
146,76 |
227,84 |
20,33 |
0,844 |
13,86 |
Продовж. додатка В
|
№ п/п |
Банк |
Капітал |
% до 01.01.04 |
Капітал (млн євро) |
Питома вага (%) |
Статутний капітал (млн євро) |
|
28 |
Кредит банк |
145,01 |
105,85 |
20,09 |
0,834 |
19,82 |
|
29 |
БІГ Енергiя |
144,23 |
114,32 |
19,98 |
0,830 |
13,86 |
|
30 |
Iмекс-банк |
139,45 |
173,16 |
19,32 |
0,802 |
12,47 |
|
31 |
МТ-Банк |
135,86 |
112,31 |
18,82 |
0,782 |
7,48 |
|
32 |
ТАС-Комерцбанк |
134,41 |
198,96 |
18,62 |
0,773 |
15,59 |
|
33 |
Морський |
128,92 |
104,97 |
17,86 |
0,742 |
6,93 |
|
34 |
Мрiя |
128,51 |
163,57 |
17,81 |
0,739 |
8,43 |
|
35 |
ВАБанк |
121,11 |
110,25 |
16,78 |
0,697 |
7,24 |
|
36 |
Київ |
115,41 |
172,36 |
15,99 |
0,664 |
5,98 |
|
37 |
Дiамант |
111,78 |
104,02 |
15,49 |
0,643 |
13,86 |
|
38 |
Кредит-Днiпро |
108,12 |
89,33 |
14,98 |
0,622 |
10,21 |
|
39 |
Мегабанк |
99,44 |
111,74 |
13,78 |
0,572 |
6,12 |
|
40 |
Донкредитiнвест |
99,05 |
13,72 |
0,570 |
11,30 |
|
|
41 |
Прокредит банк |
94,61 |
189,94 |
13,11 |
0,544 |
10,39 |
|
42 |
Перший |
92,42 |
140,13 |
12,81 |
0,532 |
7,94 |
|
43 |
Експобанк |
92,00 |
104,97 |
12,75 |
0,529 |
6,05 |
|
44 |
НРБ-Україна |
90,38 |
111,30 |
12,52 |
0,520 |
10,47 |
|
45 |
Ажiо |
89,85 |
118,45 |
12,45 |
0,517 |
1,74 |
|
46 |
Укрiнбанк |
87,54 |
140,48 |
12,13 |
0,504 |
6,55 |
|
47 |
Факторiал-банк |
87,43 |
155,12 |
12,11 |
0,503 |
7,91 |
|
48 |
Електронбанк |
84,91 |
145,97 |
11,77 |
0,488 |
5,52 |
|
49 |
Інпромбанк |
84,25 |
132,53 |
11,67 |
0,485 |
6,05 |
|
50 |
Український професiйний банк |
84,16 |
135,32 |
11,66 |
0,484 |
9,70 |
|
51 |
Iнтерконтинент банк |
82,77 |
248,36 |
11,47 |
0,476 |
10,49 |
|
52 |
Металург |
76,26 |
104,02 |
10,57 |
0,439 |
1,84 |
|
53 |
Таврiка |
75,17 |
124,56 |
10,41 |
0,432 |
7,11 |
|
54 |
Каліон Банк Україна |
74,71 |
169,64 |
10,35 |
0,430 |
4,33 |
|
55 |
Банк розвитку |
74,35 |
176,98 |
10,30 |
0,428 |
9,98 |
Продовж. додатка В
|
№ п/п |
Банк |
Капітал |
% до 01.01.04 |
Капітал (млн євро) |
Питома вага (%) |
Статутний капітал (млн євро) |
|
56 |
ТАС-Інвестбанк |
73,09 |
162,13 |
10,13 |
0,420 |
8,62 |
|
57 |
Банк Унiверсальний |
68,60 |
111,43 |
9,51 |
0,395 |
7,62 |
|
58 |
Демарк |
68,55 |
250,56 |
9,50 |
0,394 |
7,19 |
|
59 |
Синтез |
68,26 |
106,22 |
9,46 |
0,393 |
8,84 |
|
60 |
Автозазбанк |
64,73 |
109,44 |
8,97 |
0,372 |
4,29 |
|
61 |
СКБ Днiстер |
61,96 |
153,48 |
8,58 |
0,356 |
5,03 |
|
62 |
Трансбанк |
59,24 |
106,75 |
8,21 |
0,341 |
5,43 |
|
63 |
Полтава-банк |
57,97 |
141,27 |
8,03 |
0,333 |
2,71 |
|
64 |
Пiвденкомбанк |
57,92 |
8,02 |
0,333 |
5,72 |
|
|
65 |
Аркада |
57,69 |
119,67 |
7,99 |
0,332 |
6,44 |
|
66 |
Захiдiнкомбанк |
56,84 |
123,90 |
7,87 |
0,327 |
3,52 |
|
67 |
Автокразбанк |
56,81 |
119,50 |
7,87 |
0,327 |
6,23 |
|
68 |
Грант |
56,45 |
131,34 |
7,82 |
0,325 |
4,50 |
|
69 |
Юнекс |
54,11 |
7,50 |
0,311 |
6,93 |
|
|
70 |
Меркурiй |
52,50 |
121,00 |
7,27 |
0,302 |
4,85 |
|
71 |
Фінбанк |
51,21 |
219,62 |
7,10 |
0,295 |
6,64 |
|
72 |
Фортуна-Банк |
51,03 |
110,04 |
7,07 |
0,294 |
6,04 |
|
73 |
Київська Русь |
50,65 |
149,96 |
7,02 |
0,291 |
4,42 |
|
74 |
Реал-банк |
50,34 |
133,78 |
6,97 |
0,290 |
5,36 |
|
75 |
Новий |
50,18 |
133,90 |
6,95 |
0,289 |
6,01 |
|
76 |
Укрбізнесбанк |
50,12 |
99,45 |
6,94 |
0,288 |
3,76 |
|
77 |
Європейський |
50,09 |
250,55 |
6,94 |
0,288 |
3,74 |
|
78 |
Iнтеграл |
48,32 |
112,59 |
6,69 |
0,278 |
5,47 |
|
79 |
Петрокомерцбанк Україна |
48,03 |
105,81 |
6,65 |
0,276 |
3,18 |
|
80 |
Iкар-банк |
47,98 |
134,25 |
6,65 |
0,276 |
4,85 |
|
81 |
Базис |
47,83 |
118,73 |
6,63 |
0,275 |
3,41 |
|
82 |
Володимирський |
47,83 |
6,63 |
0,275 |
4,97 |
|
|
83 |
Клiринговий дiм |
47,34 |
150,87 |
6,56 |
0,272 |
6,06 |
|
84 |
Укркомунбанк |
46,74 |
115,14 |
6,48 |
0,269 |
3,98 |
|
85 |
Схiдно-Європейський |
46,70 |
127,08 |
6,47 |
0,269 |
5,07 |
|
86 |
Земельний банк |
46,58 |
114,33 |
6,45 |
0,268 |
5,13 |
|
87 |
Енергобанк |
46,32 |
129,84 |
6,42 |
0,266 |
4,77 |
Продовж. додатка В
|
№ п/п |
Банк |
Капітал |
% до 01.01.04 |
Капітал (млн євро) |
Питома вага (%) |
Статутний капітал (млн євро) |
|
88 |
Банк регiонального розвитку |
45,95 |
125,40 |
6,37 |
0,264 |
3,84 |
|
89 |
Український капiтал |
45,66 |
119,83 |
6,33 |
0,263 |
4,71 |
|
90 |
Приватiнвест |
45,33 |
119,37 |
6,28 |
0,261 |
5,26 |
|
91 |
Причорномор'я |
44,87 |
120,54 |
6,22 |
0,258 |
4,43 |
|
92 |
Легбанк |
44,65 |
112,36 |
6,19 |
0,257 |
4,71 |
|
93 |
Золотi ворота |
44,60 |
120,50 |
6,18 |
0,257 |
5,82 |
|
94 |
Мiжнародний комерцiйний банк |
44,40 |
120,92 |
6,15 |
0,255 |
4,71 |
|
95 |
Даніель |
43,72 |
6,06 |
0,252 |
4,75 |
|
|
96 |
Укоопспiлка |
42,92 |
112,25 |
5,95 |
0,247 |
3,08 |
|
97 |
Український |
42,70 |
109,22 |
5,92 |
0,246 |
3,81 |
|
98 |
Агробанк |
42,43 |
135,20 |
5,88 |
0,244 |
5,54 |
|
99 |
Коопiнвестбанк |
41,86 |
125,47 |
5,80 |
0,241 |
5,41 |
|
100 |
Траст-капітал |
41,70 |
5,78 |
0,240 |
4,61 |
|
|
101 |
Капiтал |
41,62 |
117,39 |
5,77 |
0,239 |
4,02 |
|
102 |
Гарант |
41,53 |
111,96 |
5,75 |
0,239 |
5,74 |
|
103 |
Актив-банк |
41,12 |
122,42 |
5,70 |
0,237 |
3,88 |
|
104 |
Об'єднаний комерцiйний банк |
40,83 |
109,91 |
5,66 |
0,235 |
4,17 |
|
105 |
Промислово-фiнансовий банк |
40,53 |
110,49 |
5,61 |
0,233 |
4,85 |
|
106 |
Чорноморський банк розвитку та реконструкції |
40,45 |
113,28 |
5,60 |
0,233 |
3,46 |
|
107 |
Iнтербанк |
40,27 |
108,61 |
5,58 |
0,232 |
4,16 |
|
108 |
Промеконом банк |
40,16 |
108,92 |
5,56 |
0,231 |
4,19 |
|
109 |
Банк Пекао Україна |
39,79 |
94,69 |
5,51 |
0,229 |
4,57 |
|
110 |
Антарес |
39,27 |
108,10 |
5,44 |
0,226 |
3,84 |
|
111 |
Банк Фамільний |
39,16 |
98,47 |
5,43 |
0,225 |
3,93 |
Продовж. додатка В
|
№ п/п |
Банк |
Капітал |
% до 01.01.04 |
Капітал (млн євро) |
Питома вага (%) |
Статутний капітал (млн євро) |
|
112 |
Європейський |
39,15 |
121,27 |
5,42 |
0,225 |
3,64 |
|
113 |
Український фінансовий світ |
38,47 |
5,33 |
0,221 |
5,30 |
|
|
114 |
Камбіо |
38,05 |
5,27 |
0,219 |
5,27 |
|
|
115 |
Артем-банк |
37,82 |
102,55 |
5,24 |
0,218 |
4,99 |
|
116 |
Полiкомбанк |
37,76 |
108,86 |
5,23 |
0,217 |
2,90 |
|
117 |
Феб |
37,05 |
212,36 |
5,13 |
0,213 |
3,74 |
|
118 |
Комерцiйний iндустрiальний банк |
36,64 |
110,76 |
5,08 |
0,211 |
3,48 |
|
119 |
Нацiональнi iнвестицiї |
36,44 |
111,24 |
5,05 |
0,210 |
2,08 |
|
120 |
Агрокомбанк |
35,67 |
122,12 |
4,94 |
0,205 |
3,60 |
|
121 |
Прикарпаття |
35,59 |
109,60 |
4,93 |
0,205 |
2,49 |
|
122 |
Регiон-банк |
35,46 |
106,47 |
4,91 |
0,204 |
3,35 |
|
123 |
Банк Перспектива |
35,42 |
108,53 |
4,91 |
0,204 |
4,52 |
|
124 |
Арма |
35,27 |
4,89 |
0,203 |
4,85 |
|
|
125 |
Мунiципальний |
34,65 |
100,14 |
4,80 |
0,199 |
2,31 |
|
126 |
УФГ |
33,44 |
4,63 |
0,192 |
4,62 |
|
|
127 |
Одеса |
31,46 |
129,80 |
4,36 |
0,181 |
3,14 |
|
128 |
Славутич |
29,60 |
142,72 |
4,10 |
0,170 |
3,07 |
|
129 |
Фермерський земельний банк |
29,57 |
124,15 |
4,10 |
0,170 |
3,44 |
|
130 |
TММ-Банк |
29,13 |
104,46 |
4,04 |
0,168 |
3,60 |
|
131 |
Столичний |
28,93 |
4,01 |
0,166 |
3,27 |
|
|
132 |
ТК-Кредит |
28,80 |
3,99 |
0,166 |
3,02 |
|
|
133 |
Класик |
28,75 |
121,46 |
3,98 |
0,165 |
3,69 |
|
134 |
Львiв |
28,74 |
121,32 |
3,98 |
0,165 |
2,40 |
|
135 |
Радабанк |
28,38 |
121,36 |
3,93 |
0,163 |
3,58 |
|
136 |
Iнвест-Кривбас банк |
28,15 |
117,12 |
3,90 |
0,162 |
2,79 |
|
137 |
Порто-Франко |
28,05 |
126,01 |
3,89 |
0,161 |
2,86 |
|
138 |
Земельний капiтал |
27,81 |
130,54 |
3,85 |
0,160 |
2,81 |
|
139 |
Схiдно-промисловий |
27,10 |
114,11 |
3,75 |
0,156 |
3,00 |
|
140 |
Морський |
24,42 |
100,38 |
3,38 |
0,140 |
2,28 |
|
141 |
Столиця |
23,13 |
3,20 |
0,133 |
2,91 |
Додаток Д
Розрахунок величини коефіцієнта кореляції основних
макроекономічних показників
Величину коефіцієнта кореляції () можна розрахувати за формулою:
,
де ,
– коефіцієнт коваріації, визначений за формулою:
,
, – стандартне середньоквадратичне відхилення для факторів X і Y, яке можна визначити за формулами:
і ,
де i – значення відповідних факторів за період часу;
,– середньоарифметичні значення відповідних факторів за період часу;
n – кількість спостережень (періодів часу).
Вихідні дані й остаточний розрахунок коефіцієнта кореляції між курсом національної валюти і найзначущими макроекономічними показниками наведено в табл. Д.1.
Таблиця Д.1
Розрахунок коефіцієнта кореляції основних
макроекономічних показників
|
Показники |
Роки |
||||||||
|
1997 |
1998 |
1999 |
2000 |
2001 |
2002 |
2003 |
2004 |
||
|
Курс долара США до гривні |
1,899 |
3,427 |
5,2163 |
5,4345 |
5,2985 |
5,3324 |
5,3315 |
5,3054 |
1,00 |
|
Облікова ставка НБУ, % |
24,6 |
61,6 |
50 |
30,6 |
19,7 |
9,5 |
7 |
7,5 |
−0,34 |
Продовж. табл. Д.1
|
Показники |
Роки |
||||||||
|
1997 |
1998 |
1999 |
2000 |
2001 |
2002 |
2003 |
2004 |
||
|
ВВП, млн. грн. |
93 365 |
102 593 |
130 442 |
170 070 |
204 190 |
225 810 |
267 344 |
345 943 |
0,65 |
|
Доходи населення, млн. грн. |
50 069 |
54 379 |
61 865 |
86 911 |
109 391 |
185 073 |
215 672 |
264 382 |
0,55 |
|
Доходи державного бюджету, млрд. грн. |
28,1 |
28,9 |
32,9 |
49,1 |
54,9 |
61,9 |
75,3 |
90,6 |
0,63 |
|
Грошова маса, млн. грн. |
12 541 |
15 705 |
22 070 |
32 252 |
45755 |
64 870 |
95 043 |
125 801 |
0,55 |
|
Грошовий мультиплі- |
1,78 |
1,82 |
1,84 |
1,92 |
1,98 |
2,11 |
2,37 |
2,34 |
0,58 |
|
Рівень інфляції, % |
110,1 |
120 |
119,2 |
125,8 |
106,1 |
99,4 |
108,2 |
112,3 |
−0,06 |
|
Сальдо торговель- балансу, млн. грн. |
−1536 |
−1207 |
1095 |
1 301 |
613 |
1857 |
1 288 |
3 676,3 |
0,81 |
|
Емісія державних цінних паперів, млн. грн. |
8 322 |
8 164 |
3 842 |
1 892 |
1 190 |
2849 |
1 161 |
2 204 |
−0,92 |
|
Індекс ПФТС, пунктів |
79,74 |
21,56 |
39,07 |
55,53 |
42,65 |
57,34 |
85,43 |
260,13 |
0,16 |
Додаток Е
Додаток Ж
Схема участі міжнародних банківських систем у перерозподілі ВВП України
Умовні позначення:
1 – міжнародні банківські системи; 2 – банківські системи розвинутих
країн; 3 – іноземні інвестиції; 4 – виробники ВВП України; 5 – банківська
система України; 6 – рух коштів на коррахунки банків «1».
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
ЗМІСТ
Передмова 5
РОЗДІЛ 1. Маркетинг і його специфіка
в банківській сфері 8
1.1. Історичні передумови маркетингу у банках,
його понятійний апарат 8
1.2. Структура і наукові основи банківського маркетингу 19
1.3. Специфіка формування та функціонування капіталу
у банківському маркетингу 30
РОЗДІЛ 2. Банківський ринок, його
сегментація, дослідження, аналіз 46
2.1. Аналіз і сегментація ринку банківських продуктів 46
2.2. Вплив ринкових тенденцій та макроекономічних
факторів на вартість банківського капіталу 50
2.3. Регіональні аспекти у формуванні та функціонуванні
банківського капіталу 65
РОЗДІЛ 3. Конкурентне середовище комерційного банку 77
3.1. Банківські філії та регіональна банківська
політика підвищення 77
3.2. Шляхи підвищення конкурентноспроможності банку 88
3.3. Банківська конкуренція на міжнародному рівні 95
РОЗДІЛ 4. Маркетингова стратегія комерційного банку 106
4.1. Регіональна стратегія розвитку банківських філій 106
4.2. Стратегія зниження кредитного ризику шляхом
забезпечення зворотності банківських кредитних ресурсів 120
4.3. Стратегія оптимального розподілення кредитних
ресурсів банку серед запропонованих бізнес-проектів 135
РОЗДІЛ 5. Продуктова політика комерційного банку 143
5.1. Споживче кредитування як приклад ефективного
соціально-орієнтованого банківського продукту 143
5.2. Просування нових банківських продуктів на
прикладі споживчого кредитування 157
5.3. Вплив продуктової політики банку на процеси
суспільного відтворення 164
РОЗДІЛ 6. Ціноутворення на банківські продукти 192
6.1. Ефективність банківської цінової політики 192
6.2. Формування ціни на банківські продукти та
банківська цінова політика 203
6.3. Регулювання цін на банківьскі продукти та
фактори впливу 213
РОЗДІЛ 7. Продаж банківських продуктів 217
7.1. Особливості продажу банківських продуктів 217
7.2. Етапи продажу банківських продуктів 219
7.3. Стимулювання продажу банківських продуктів 221
РОЗДІЛ 8. Комунікації банківських продуктів 225
8.1. Складові комунікаційної політики
комерційного банку 225
8.2. Комплекс засобів просування
банківських продуктів 229
8.3. Наукові дослідження як перспектива
комунікаційного розвитку банків 232
РОЗДІЛ 9. Організаційні аспекти маркетингу
у банках 239
9.1. Організаційна структура управління у
банківському маркетингу 239
9.2. Функціонування маркетингової інформаційної
системи у банках 245
9.3. Оптимізація організаційної структури
маркетингу у банках 257
РОЗДІЛ 10. Контроль у банківському маркетингу 271
10.1. Необхідність контролю банківських процесів 273
10.2. Контроль за ефективністю функціонування
банківських маркетингових структур 282
10.3. Банківський нагляд як інструмент
державного контролю в Україні 291
Додатки 229
Список літератури 319
PAGE 1