Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
2.4. Митні порядки феодальної Русі в Х – ХIV ст.
Детальне розкриття, а також аналіз митної системи (вірніше, митних порядків) Київської Русі ускладнюється внаслідок існування таких факторів: 1) недостатня кількість опрацьованих джерел, уведених до наукового обігу, які розкривають митну тематику; 2) головний фактор – невідокремленість митної діяльності від загальної податкової функції держави, і цей факт відповідно відобразився в уявленні державного управлінця, літописця феодальної доби. Але така ситуація не може бути перешкодою для реконструкції на базі доступних джерел митної діяльності.
З кінця ІХ ст. на території васальних Києву племінних союзів уводиться жорстка напіввійськова адміністративна система, яка мала на меті міцно прив’язати нові території до центру держави. Крім місцевої племінної знаті, яка продовжувала керувати внутрішнім життям свого народу, київські князі вводять інститут посадника. Цей представник центральної влади, маючи свій військовий контингент, здійснював фіскальну, судову, адміністративну функції і при цьому, в умовах слабкого зв’язку між центром і підвладними територіями, мав дуже широкі автономні управлінські повноваження.
Данина з васальних територій збиралася двома способами: підкорені племена самостійно привозили зазначену кількість податкових зборів до Києва або князь особисто робив об’їзд васалів для збору податків та виконання судової влади. Перший спосіб збору данини називався повозом, другий – полюддям. Унаслідок необлаштованості постійного місця перебування київських князів у місті другий спосіб переважав. Таким чином, податкові ресурси йшли не лише на задоволення потреб князівського адміністративного апарату, а також становили ресурсний фонд для зовнішньої торгівлі держави.
Митна політика, якщо так можна говорити про діяльність київських князів у Х ст., була спрямована на максимальну концентрацію товарних ресурсів усієї держави, опанування найбільш важливих перехресть торгових шляхів для контролю міжнародної торгівлі, досягнення сприятливого митного режиму для свого купецтва на іноземних ринках. Усі ці завдання досягалися за допомогою лише військової сили, і тільки з ХІ ст. почали застосовуватися дипломатичні методи.
У середині Х ст. княгиня Ольга здійснила спробу зменшити повноваженя посадників на васальних землях. На підвладних територіях упроваджувалася система сільських судово-податних округів, які формувалися навколо погостів. На початку ХІ ст. уводиться в практику фіксація законом розмірів податків – так звані устави київських князів. Як уже зазначалося, більшість митних податків йшли на утримання князівської дружини. До другої половини ХІІІ ст., коли почалося формування помісної військової системи, кількість і якість збройних сил залежала від обсягів князівської скарбниці.
З ускладненням соціальної структури Київської Русі і відповідно збільшенням завдань перед адміністративним апаратом до його складу почали включатися люди з різних соціальних верств. З ХІІ ст. князівські чиновники – тіуни, що здійснювали свої функції в районах жвавої торгівлі, поступово набували повноважень щодо забезпечення безпеки торгових шляхів та купців, які прямували ними, і за це стягували мито товаром або грішми на користь князівської скарбниці1.
Рис. 2.1 Структура митної системи
Київської Русі ХІ – ХІІІ ст.
У результаті більшість надходжень осідала у вотчинах удільних князів, а центр поступово втрачав матеріальні джерела, які робили виконання його повноважень у кризових ситуаціях неможливими. Фактично митна система феодальної доби сприяла ініціюванню відцентрових тенденцій. (рис.2.1).
Становлення на Русі дрібнотоварного виробництва починається в ХІ ст. Помітною віхою в цьому довготривалому процесі стає кінець ХІІ ст., коли, за спостереженнями Б.О. Колчина, відбувається “різке розширення асортименту продукції і в той же час значна раціоналізація виробництва спрощувала технологічні операції”. Це викликало зростання виробництва і поглиблення спеціалізації ремесла. Наприкінці ХІІ ст. у великих руських містах нараховувалося вже більше 100 ремісничих спеціальностей2. У ХІ –ХІІІ ст. поширюється оптова та роздрібна торгівля продукцією ремесел, сільського господарства, промислів. Застосовувався як натуральний обмін, так і товарно-грошові операції.
Завдяки економічному розвитку руські купецькі громади активно включаються в міжнародний торговельний обмін. Саме в цей період
розпочинається довготривалий процес виділення митних податків в окремий вид зборів і складання митних порядків, які вже знаходили відображення в письмових джерелах (рис. 2.2).
Рис. 2.2 Види мит феодальної Русі XI – XІV ст.
У середині ХІІ ст. в Київській Русі формуються два великих купецьких товариства це – “гречники”, що вели торгівлю з Візантією, та “залозники”, які спеціалізувалися на торгівлі з Кримом і Північним Кавказом. Для середньовіччя стає закономірною відсутність чітко визначеного митного кордону. Мита стягувалися як з інозмеців, так і з місцевого населення в місцях проведення торгів, а також переправ через річки. При цьому види мит охоплювали майже всю господарську і торговельну діяльність населення. В умовах феодального сепаратизму та економічної й політичної відокремленості удільних князівств митна діяльність сприяла захистові локальних феодальних ринків і наповненню скарбниці окремого феодала.
У ХІІ ст. з поглибленням політичного розколу на території Київської Русі удільні князі для підкріплення свого політичного і державного авторитету в умовах частих феодальних війн намагаються заручитися підтримкою церкви. Церковні інституції поступово отримують юридичні права на здійснення таких митних процедур: право утримувати ваговий стандарт для зважування товарів і стягувати за це мито; право судового розгляду купецьких справ; право утримувати торговельні склади в межах монастирів; право влаштовувати торгові ряди і стягувати мито на свою користь3. Діяльність церкви у митній царині при цьому регламентувалась князівськими “статутами”. Майже єдиний подібний документ, який зберігся до наших часів – це статут князя Всеволода Мстиславовича церкві св. Іоанна Предтечі на Опоках у Новгороді, він датується кінцем ХІІ ст4.
У зазначений період міждержавні угоди, які регулювали торговельні відносини, обов’язково включали розділи з чіткою регламентацією митних зборів. Типовими зразками такого документа можуть бути торгові договори між Новгородом і купецьким союзом острова Готланд від 1195 р. та між Смоленськом і Ригою 1229 р.
Німецькі купці, що прибували в Новгород для торгових операцій, поділялись на морську та сухопутну гільдії. Згідно з договором іноземцям заборонялося купувати срібло чи будь-які срібні речі в Новгороді. Так зароджувалася політика меркантилізму (накопичення всередині держави дорогоцінних металів)5.
У торговому договорі між Смоленськом і Ригою 1229 р. вказується, що купецтво Лівонського ордену мусить сплачувати мито товарами до князівської скарбниці Мстислава Давидовича. Далі німцям дозволялося вільно торгувати по всій території Смоленського князівства без адміністративних перешкод. За зважування товарів на смоленських вагах (ця процедура належала до князівської монополії) іноземці сплачували мито в розмірі 1 смоленської куни за 24 пуди товару. Купуючи дорогоцінні метали, німець сплачував князівському кантаржію за гривну золота – ногату срібла, за гривну срібла – 2 векші, за срібний посуд від гривні вартості – куну. Продаючи дорогоцінні метали або вироби, німці від сплати мита звільнялися. Одночасно магістр ордену гарантував вільне від нападу баронів пересування смоленських купців по Західній Двіні.
Виділенню мита в окремий вид податків також сприяла поява металевих грошей не лише у владної верхівки, а також у купецтва, ремісників та міщан. За літописом, у першій чверті ХІІ ст. в обіг уводиться перша срібна монета Русі – срібник. Але найбільш поширеними залишаються так звані куни. Причому залежно від регіональних особливостей куни і бель виступали як металеві гроші (у вигляді звичайних зливків срібла) або у вигляді хутряних шкурок тварин цінних порід. І тому вони також слугували еквівалентом для торговельного обміну і сплати мита.
Упродовж Х – ХІІІ ст. відбувається еволюція митної діяльності. На перших етапах цей процес не виходив за рамки звичайної військової контрибуції з підкорених племен і виконував роль інструмента закріплення влади в нових приєднаних територіях. Поступово ускладнення соціальної структури суспільства і держави, розвиток економічних відносин, зростання ролі товарного обміну як на території Київської Русі, так за її межами змусили виділяти митні податки, митні процедури вже в окремий вид державних функцій.
До першої половини ХІІ ст. Київська Русь активно використовувала свій комунікаційний потенціал для внутрішнього збагачення. Тісні політичні й торговельні контакти з Візантійською імперією робили південноруські міста складськими центрами східних товарів, що притягувало іноземців і працювало на високий статус Русі за її кордонами. Але в середині ХІІ ст. феодальні війни досягли свого апогею. Так, у період з 1055 по 1228 рр. на території Київської Русі відбулося 80 феодальних війн, деякі з них тривали від 12 до 17 років. На початок ХІІІ ст. Київ уже перестав бути і символом влади над Руссю, і головним торговельним посередником між Європою і Сходом. Столиця зазнала трьох страшних погромів 1162, 1174, 1203 рр. які супроводжувалися в першу чергу знищенням майна і товарів іноземних купців. Окрім феодальних війн, по митному потенціалу Русі завдала удару і нова хвиля тюркської експансії. Упродовж ХІІ ст. половці дезорганізували південну торгівлю. Експансія половців завдала удару лише зі східного флангу, а основні події відбувалися в басейні Середземного моря. З часів перших хрестових походів середземноморські торговельні республіки Генуя і Венеція перетворилися на головних посередників у торгівлі Західної Європи з країнами Сходу. Одночасно відзначається новий імпульс у мореплавстві і після руйнації Римської імперії європейці знову відкривають для себе зручність середземноморських комунікацій. Європа відкрила більш зручний і короткий шлях до благ Сходу, і поступово роль Київської Русі зводиться до регіональних торговельних контактів. Остання крапка в цій боротьбі була поставлена в 1204 р., після захоплення хрестоносцями Константинополя і окупації європейської території Візантійської імперії. Внаслідок геополітичних змін на півдні Європи і внутрішніх процесів Київська Русь втрачає важливі торговельні комунікації, а поглиблення феодального сепаратизму та утворення трьох нових політичних центрів: Галицько-Волинської Русі, Новгородської республіки, Владимиро-Суздальської Русі – локалізувало митні процеси і підкорило їх потребам удільних князів.
Наступний етап розвитку митних відносин на Русі безпосередьно пов’язаний із золотоординською добою, тобто входженням земель Русі до складу Золотої Орди з середини ХІІІ і до початку XV ст. Безпосередньо торговельні відносини, у тому числі й проблеми митної діяльності золотоординської доби, розглядали М. Грушевський, О. Сидоренко та інші автори. Інколи вчені припускалися відвертих протиріч, стверджуючи, з одного боку, що монгольська навала завдала колосальної шкоди руським землям та суттєво уповільнила їх економічний і суспільно-політичний розвиток, а з іншого – відзначали суттєве зростання активності транзитної торгівлі на власне українських теренах саме в період ординського панування, до якої були залучені арабські, вірменські, єврейські, московські купці. У кінці XVIII ст. термін “дике поле” у російській та українській історіографії вживається для характеристики наслідків Батиєвого погрому. Питання про характер та наслідки цього погрому по різному висвітлювалися у працях істориків ХІХ ст. Більшість дослідників наголошували на перетворенні Лівобережжя Дніпра за часів Батия на пустелю, відзначали повну зміну населення. Навіть зворушливі описи руйнації та занепаду Києва й інших давньоруських міст накладалися на констатацію свідчень про систематичні зусилля литовської та ординської адміністрацій щодо впорядкування торговельних справ, удосконалення митної політики тощо.
Але існувала й інша точку зору. У 1857 р. вийшла праця М.А. Максимовича “О мнимом запустении Украины в нашествие Батыево”. Автор висловив думку, що населення південноруських земель, звикле до частих набігів кочовиків, неодноразово залишало свої місця, а потім верталося назад. Як концепцію її представив М.С. Грушевський: “Татарський погром не зробив українського Подніпров’я пустинею, …між ним і колонізацією XVI ст. були періоди зміцнення і ослаблення колонізації, …головна роль у цій колонізаційній роботі належала не прихожій, а місцевій людності, котра ніколи не вигибала до останку… Лісовий пояс служив резервуаром для степової української людності, що відступала сюди в особливо тяжких часах і потім у легших обставинах колонізувала наново полишені простори”6. За повідомленнями французького дипломата Гійома де Рубрука, у середині ХІІІ ст. Київ залишався міжнародною імперією, до якої по віками наїжджених шляхах прибували північні, західні і східні купці, де відбувався обмін товарами. Володарі Золотої Орди, яка зайняла величезні простори Азії та Європи, підтримували розвиток торгівлі на завойованих територіях, оскільки вона збагачувала правлячу верхівку – емірів і беків. Столиця Золотої Орди Сарай швидко перетворилася на великий торговельний центр, через який проходило кілька трансконтинентальних торговельних магістралей. Підкорені татарами міста Криму, Північного Причорномор’я стали ремісничо-торговельним базисом економіки Золотої Орди і почали використовуватися як зовнішньоторговельні ворота.
Важливим джерелом для реконструкції ординської митної адміністрації є, в першу чергу, ханські ярлики, у яких міститься цікава інформація про особливості організації митної справи на підпорядкованих Орді територіях, до яких входили й українські землі, що зазнали впливу з боку ординської адміністрації, яка була зацікавлена в активізації торговельних відносин та стимулювала чиновництво до цієї справи.
У суспільній інфраструктурі Золотої Орди чітко розрізнялися пласти з одного боку, воєнно-удільних, воєнно-улусних беків та емірів, а з іншого – адміністрації та чиновництва, що чітко фіксувалося у вступних частинах ярликів золотоординських ханів. Відповідно вся величезна територія кочової імперії була розділена на військово-адміністративні одиниці – улуси. Тими чи іншими підрозділами золотоординської адміністрації в центрі та в улусах керували так звані “даруги” (правителі, намісники тощо), в тому числі й митною діяльністю. Російські дослідники ХІХ ст. І.М. Березін, В.В. Вельямінов-Зернов перекладали слово “даруга” як “начальник”. Даруга практично в всіх золотоординських улусах на середину XIV ст. замінив баскака (слово “баскак” походить від тюркського “басу” – тиснути, чавити).
Codex Cumanicus (відоме джерело монгольської доби) на латину перекладав слово “баскак” як “керівник”, а “даруга” – як “влада”. Протягом XIV ст. даруга нерідко був представником золотоординського хана та очолював місцеву адміністрацію, контролюючи, зрозуміло, і митні збори. Для території України важливо й те, що вже після розвалу Золотої Орди в Кримському ханстві та підпорядкованих йому територіях даруга контролював збирання податків на користь Гіреїв (династія кримських ханів).
На важливість митного чиновництва в державній інфраструктурі Золотої Орди переконливо вказує той факт, що в ярликах він згадується зразу після мусульманського духовенства і так званих “битикчі” (писарі, секретарі). Безпосередньо митники, відокремившись від загальної маси чиновників – даругів, починають фігурувати в ярликах Тохтамиша в 1404 – 1405 рр. і Тимур-Кутлуга 1410 – 1411 рр.
Цікаво, що назва “митник” у значенні “таврувальник” (“тамговщик”) тривалий час фігурувала від Казанського ханства до Ірану. Що цікаво, у Кам’янці-Подільському, в актах вірменської громади XVI ст. неоднаразово згадувався “тамгаджі”, тобто митник, збирач податків, охоронець печатки, той, хто ставить тамгу, або тавро. Л. Будагов, укладач авторитетного словника турецько-татарських діалектів, на підставі лінгвістичних студій визначав функції “тамговщика” як таврувальника, митника, чиновника з широкими повноваженнями, що конкретизувалися залежно від ситуації. До організації митної справи серед ординців безпосередньо стосується і термін на позначення чиновника, що в арабськомовних ханських ярликах, як правило, згадувався згідно з існуючою субординацією після митника-таврувальника та перекладався як “митник” (татарською – “тамгачі”).
На території золотоординських улусів уводилася система повного перепису податного населення та його майна, перший перепис відбувався у 1246 р., другий датується 1257 р. Для покращання мобільності ординці запровадили ямну система (державні кінні станції, на яких завжди можна було отримати свіжих коней). Одночасно з ординською тамгою продовжували існувати митні збори руських князів. Фактично відбувся поділ мита на два незалежні типи: тамга – це частка податків, які стягувалися лише під час торгу і спрямовувалися до Золотої Орди, а податки з купецтва і населення, що залишилися під суверенітетом місцевої влади, продовжували називатися митом.
У XIV ст. з’являється традиція укладати між удільними князями Русі угоди про недопущення збільшення кількості мит. Звичайні, старі мита складалися з таких зборів: “С воза деньга, с человека косток деньга, если кто поедет без воза, верхом на лошади, но для торговли, платить деньгу же; кто утаиться от мытника, промытиться, тот платит с воза промыты 6 алтын да заповеди столько же, сколько бы возов не было; промыта состоит в том, когда кто объедет мыт; еслы же кто проедет мыт, а мытника у заставы не будет, то промыты нет; если мытник догонит купца, то пусть возьмет свой мыт, но промыты и заповеди здесь нет. С лодьи пошлина: с доски два алтына, со струга алтын. Тамги и осмничего берется от рубля алтын; но томга и осмничее береться только тогда, когда кто начнет торговать; если же поедет только мимо, то знает свой мыт да костки, а других пошлин нет; если же кто поедет без торгу, то с того ни мыта нет, ни пошлин”8. Ураховуючи, що в договорах князі намагалися зберегти стародавні митні звичаї, наведений документальний приклад можна обрати як модель для реконструкції митних порядків у ХІІІ – XIV ст. Це означає, що митні стягнення поширювалися лише на осіб купецьких гільдій. Відповідно розміри мита залежали від виду транспорту для перевезення товарів – кінний або водний (річкові судна). Продовжували застосовуватися і штрафи за ухилення від визначених державою митних застав – промит і заповідь. У сучасному уявленні про феодальну добу, особливо монгольського періоду, на Русі на перше місце завжди ставиться каральний характер держави і майже повна відсутність прав податного населення. Наведений фрагмент договору вказує на правову норму, де через професійну недбалість митника купці звільнялися від сплати штрафів.
Таким чином, митне чиновництво займало важливе та почесне місце в адмінстративній інфраструктурі Золотої Орди, виконувало функції як безпосередньо пов’язані з митними справами, так і супутні, для суттєвого сприяння розвитку торговельних відносин, у чому держава була вкрай зацікавлена. А оскільки українські землі як у складі Литви та Польщі, так і Орди знаходилися на території Східної Європи з надзвичайно активною мережею транзитних шляхів, то золотоординський уряд надавав митним чиновникам широкі повноваження, що сприяло досить швидкому економічному відродженню руських земель, які постраждали від монгольської експансії.
1 Соловьев С.М. История России с древнейших времен. – М., 1960. – Кн. 2. – С. 44.
2 Колчин Б.А. Ремесло // Древняя Русь. Город, замок, село. – М., 1985. – С. 243 – 297.
3 Перхавко В.Б. Церковь и внешнеэкономические связи Руси в XI – XIV вв. // Церковь, общество и государство в феодальной России. – М., 1990. – С. 55 – 57.
4 Янин В.Л. К хронологии “Торгового устава князя Всеволода” // Археология и этнография. – 1977. – № 2. – С. 60 – 68.
5 Соловьев С.М. История России с древнейших времен. – М., 1960. – Кн. 2. – С. 41 – 42.
6 Грушевський М. Історія України-Руси. – К., 1993. – Т. ІІІ. – С. 147, 152.
Виноградов Г. Організація митної служби на українських землях у складі Золотої Орди в другій половині XIII – середині XV ст. // Вісник Академії митної служби України. – 2001. – № 6. – С. 84 – 86.
8 Соловьев С.М. История России с древнейших времен. – М., 1960. – Кн. 3. – С. 493.
І хрестовий похід відбувся у 1096 р. Всього відомо вісім хрестових походів за відвоювання Єрусалима у арабів.
PAGE 98
PAGE 77
ВЕЛИКИЙ
КНЯЗЬ
ТІУНИ, ДАНЩИКИ
(князівський адміністративний апарат)
БОЯРИ ВОТЧИННИКИ,
(право митних зборів за військову службу)
КНЯЗІВСЬКА ДРУЖИНА
(митні збори для матеріального забезпечення)
(акумулює лише 1/3 митних зборів)
Князівські привілеї на право митних зборів
Гостинне (мито за право купців наймати житло)
Коморне (мито за право зберігати товар у складських коморах)
Явка (мито за місце в торговому ряду)
ТОРГОВЕ
МИТО
Задні колачі (мито за право повернутися з торгу)
ВИВІЗНЕ
МИТО
Головщина (мито з купця та його робітників як з фізичних осіб)
Промит (штраф за несплату мита)
Посажневе (мито за товар, який перевозиться возом, залежить від довжини воза в саженях)
ПРОЇЗНЕ МИТО
ВИДИ
МИТНИХ
ЗБОРІВ