ПОКРАЩЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ МІЛІЦІЇ В СИСТЕМІ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ ДЕРЖАВИ

Работа добавлена на сайт samzan.net:

2

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ 1. МІЛІЦІЯ ЯК СУБ’ЄКТ СИСТЕМИ  ПРАВООХОРОННИХ  ОРГАНІВ ДЕРЖАВИ

1.   Поняття, завдання та структура міліції……………………………….6

1.2 Характеристика обов’язків, які виконує міліція……………………11

1.3 Головні функції міліції як суб’єкта правоохоронних органів……...16

РОЗДІЛ 2.  КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ МІЛІЦІЇ В УМОВАХ ФОРМУВАННЯ  ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА……….19

РОЗДІЛ 3. ПОКРАЩЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ МІЛІЦІЇ В СИСТЕМІ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ ДЕРЖАВИ

3.1 Сутність та сучасний стан нормативно-правової бази діяльності системи МВС України, шляхи її удосконалення……………………………....28

3.2 Аналіз правового і соціального захисту працівників міліції та заходи щодо його покращення………………………………………………….34

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...42

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ….46

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Подальший розвиток демократії, якість охорони, захисту та забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів громадян безпосередньо пов’язані з підвищенням ефективності діяльності правоохоронних органів, серед яких міліція займає провідне місце, оскільки виконує найбільший обсяг завдань та повноважень щодо охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки та протидії правопорушенням. Національна правоохоронна система, невід’ємним суб’єктом якої є органи міліції, вже не один рік функціонує в умовах постійного реформування, наслідками якого стали зміна її організаційно-штатної структури, зменшення мілітаризованості та дещо більша відкритість для населення. Проте таке реформування не вирішило основного завдання, а саме переорієнтації діяльності правоохоронних органів у цілому та міліції зокрема із каральної у соціально-обслуговуючу (сервісну), основним об’єктом охорони та захисту якої повинні стати права, свободи і законні інтереси фізичних осіб та права і законні інтереси юридичних осіб. Правоохоронна система України сьогодні не здатна ефективно виконувати покладені на неї державою функції та завдання і ще не позбулася таких негативних наслідків радянської правоохоронної системи, як надмірна централізація, мілітаризація, бюрократизм і карально-репресивний характер службової діяльності. Усі ці вади характерні й для сучасної міліції, свідченням чого є численні нарікання на її діяльність з боку населення та громадських організацій, у тому числі й правозахисних. Крім того, кардинального перегляду потребує перелік завдань, функцій та повноважень міліції, а її структура, форми та напрямки взаємодії і координації з іншими правоохоронними органами, методика оцінювання якості правоохоронної діяльності міліції – удосконалення. Більш дієвим повинен стати цивільний контроль за її діяльністю.

З іншого боку, потребує суттєвої переорієнтації та інтенсифікації діяльність держави щодо належного матеріально-фінансового забезпечення правоохоронної діяльності міліції, адекватного соціально-правового захисту їх працівників, що є важливою і необхідною умовою та гарантією ефективного виконання правоохоронних завдань і функцій.

Мета курсової роботи полягає у тому, щоб на основі аналізу системи адміністративно-правового регулювання та практики його реалізації визначити місце, призначення та подальші напрями і перспективи діяльності міліції в системі правоохоронних органів держави.

Для досягнення поставленої мети в дисертації необхідно вирішити такі основні завдання:

1. сформулювати поняття та принципи організації і функціонування системи правоохоронних органів держави;
2.  з’ясувати особливості адміністративно-правового статусу міліції;
3.  розглянути проблемні питання організації діяльності міліції як державного органу виконавчої влади;
4.  розв’язати проблемні питання взаємодії міліції з іншими правоохоронними органами держави, з органами місцевого самоврядування та громадськими організаціями, засобами масової інформації, визначити перспективні її форми та можливі напрямки координації;
5.  з’ясувати сутність та значення цивільного контролю за діяльністю міліції як правоохоронного органу держави, надати пропозиції щодо підвищення його дієвості;
6. сформулювати пропозиції та рекомендації, спрямовані на удосконалення адміністративно-правових та організаційних засад функціонування міліції в системі правоохоронних органів держави.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають під час правоохоронної та внутрішньо-організаційної діяльності міліції.

Предмет дослідження становлять теоретико-методологічні положення, нормативні основи та організаційні засади становлення, розвитку і функціонування міліції, як суб’єкту системи правоохоронних органів держави.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження стали сучасні загальні та спеціальні методи наукового пізнання. Їх застосування обумовлюється системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту і юридичної форми. Порівняльно–правовий метод використано для дослідження суб’єктного складу системи правоохоронних органів держави, характеристики правових засад діяльності міліції в системі правоохоронних органів. Системно-структурний метод використано для уточнення сутності правоохоронної функції держави та системи суб’єктів її реалізації, визначення системи принципів організації й функціонування правоохоронних органів держави, характеристики взаємодії міліції з іншими правоохоронними органами держави, з органами місцевого самоврядування та громадськими організаціями, засобами масової інформації. Статистичний і документальний аналіз та метод соціологічного опитування застосовувались для визначення недоліків правового та організаційного забезпечення діяльності міліції.

Слід зазначити, що загальні проблеми становлення, розвитку та функціонування правоохоронних органів України у цілому й міліції  зокрема досліджували такі вітчизняні науковці, як В.Б. Авер’янов, І.В. Арістова, М.І. Ануфрієв, О.М. Бандурка, В.Т. Білоус, Ю.П. Битяк,    І.Л. Бородін, І.П. Голосніченко, В.Л. Грохольський, В.С. Гуславський,  В.С. Журавський, Р.А. Калюжний, В.В. Коваленко, Т.О. Коломоєць, В.К. Колпаков, Я.Ю. Кондратьєв, В.В. Конопльов, О.Л. Копиленко, О.В. Кузьменко, К.Б. Левченко, Н.П. Матюхіна, О.В. Негодченко,  В.І. Олефір, Н.М. Оніщенко, О.І. Остапенко, В.П. Пєтков, С.В. Пєтков, В.М. Плішкін, Г.О. Пономаренко, Т.О. Проценко, С.Т. Стеценко, О.О. Теличкін, О.Г. Фролова, В.К. Шкарупа, Х.П. Ярмакі, О.Н. Ярмиш та ін.

РОЗДІЛ 1. МІЛІЦІЯ ЯК СУБ’ЄКТ СИСТЕМИ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ ДЕРЖАВИ

1.  Поняття, завдання та структура міліції

Держава – це складна система, якій притаманні властивості пристосування до мінливих умов зовнішнього і внутрішнього середовища і здатності до самоуправління та саморегуляції свого розвитку. Вплив держави будується на ієрархічній структурі державних органів, зокрема спеціальних правоохоронних, регулюється прямими взаємозв'язками з керованою системою, здійсненням контролю за виконанням поставлених завдань.

Наявність державних правоохоронних органів є найбільш чітким проявом державної організації суспільства, державної влади . У Конституції України поняття „правоохоронні органи” зустрічається в ст.17, де завдання щодо забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону покладається на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави [1]. Науково-практичний коментар до цієї статті, до правоохоронних органів відносить: Службу безпеки України, Державну прикордонну службу України, Збройні сили України, міліцію, внутрішні війська МВС України, статус яких визначено законодавчими та підзаконними актами.

Одне з центральних місць у системі правоохоронних органів України посідає спеціальний правоохоронний орган - міліція.

Завдання і обов'язки, покладені державою на міліцію, виконують різні апарати загальної (територіальної), транспортної і спеціальної міліції, які в організаційному відношенні належать до складу центральних і місцевих органів внутрішніх справ або є самостійними підрозділами.

Згідно із Законом України "Про міліцію" міліція України — це державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань[2].

Правовою основою діяльності міліції є Конституція України, Закон України "Про міліцію", інші законодавчі акти держави, постанови Верховної Ради України, Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні акти Міністерства внутрішніх справ України.

Діяльність міліції будується на принципах законності, гласності, гуманізму, поваги до особи, соціальної справедливості, взаємодії з трудовими колективами, громадськими організаціями і населенням. Вона інформує органи влади і управління, населення, засоби масової інформації про свою діяльність, стан громадського порядку та заходи щодо його зміцнення. За узгодженням з міліцією засоби масової інформації можуть акредитувати своїх журналістів при її органах. Не підлягають розголошенню відомості, які являють собою державну або службову таємницю.

У підрозділах міліції не допускається діяльність політичних партій, рухів та інших громадських об'єднань, які переслідують політичну мету. При виконанні службових обов'язків співробітники міліції незалежні від впливу будь-яких політичних громадських об'єднань. Державні органи, громадські об'єднання, посадові особи, трудові колективи, громадяни зобов'язані сприяти міліції в охороні громадського порядку і боротьбі із злочинністю.

Основними завданнями міліції є забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; попередження правопорушень і їх припинення; охорона та забезпечення громадського порядку; виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; забезпечення безпеки дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; виконання кримінальних покарань та адміністративних стягнень; участь у поданні соціальної, правової допомоги громадянам, сприяння в межах своєї компетенції державним органам, підприємствам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов'язків [7, с. 35-36].

Міліція виконує свої завдання неупереджено, у точній відповідності з законом. Ніякі виняткові обставини або вказівки посадових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності міліції. Для забезпечення громадського порядку співробітники міліції зобов'язані вживати заходів незалежно від свого підпорядкування [9,
с. 480].

Співробітник міліції повинен поважати гідність особи і виявляти до неї гуманне ставлення, захищати права людини незалежно від її соціального походження, майнового та іншого становища, расової і національної належності, громадянства, віку, мови та освіти, відношення до релігії, статі, політичних та інших переконань. У взаємовідносинах з громадянами він повинен виявляти високу культуру і такт, не розголошувати відомостей, які стосуються особистого життя, принижують честь і гідність, якщо виконання обов'язків не вимагає іншого.

Міліція тимчасово, у межах чинного законодавства, обмежує права і свободи громадян, якщо без цього не можуть бути виконані покладені на неї обов'язки, й зобов'язана дати їм пояснення з цього приводу.

До виконання завдань з охорони громадського порядку, громадської безпеки і боротьби із злочинністю в порядку, встановленому чинним законодавством, можуть залучатися інші співробітники органів внутрішніх справ (установ виконання покарань, пожежної охорони, курсанти, слухачі, ад'юнкти, викладацький склад навчальних закладів МВС України), військовослужбовці внутрішніх військ. Національної гвардії. На них, а також на працівників органів внутрішніх справ, які добровільно виконують ці завдання або до службових обов'язків яких входить виконання зазначених завдань, поширюються права і обов'язки, гарантії правового і соціального захисту та відповідальність працівників міліції.

Міліція належить до системи Міністерства внутрішніх справ України і є складовою частиною апарату державного управління. Разом з тим міліція — надзвичайний орган управління. Вона не тільки організує, але й безпосередньо практично здійснює охорону громадського порядку і боротьбу із злочинністю. Правове положення міліції , форми і методи практичного здійснення завдань щодо охорони правопорядку зумовлені її призначенням:

- її апарати, служби і підрозділи здійснюють заходи з попередження і припинення протиправних діянь, розкриття злочинів, розшуку і затриманню злочинців;

- її співробітники згідно з законом можуть застосовувати спеціальні засоби фізичного впливу і вогнепальну зброю;

- дисципліна в міліції і проходження служби встановлені стосовно до військової: особи рядового і начальницького складу міліції приймають Присягу на вірність державі, віддану і бездоганну службу своєму народу [23, с. 9-10].

Права і обов'язки, організація роботи та структура підрозділів міліції визначаються положеннями, які затверджуються Міністром внутрішніх справ України. Наприклад, положення про Головне управління охорони громадського порядку, Головне управління Державної автомобільної інспекції МВС України.

Міліція України складається з підрозділів:

1.  кримінальної міліції;
2.   міліції громадської безпеки;
3.   транспортної міліції;
4.   державної автомобільної інспекції;
5.   міліції охорони;
6.   спеціальної міліції [9, с. 480].

До кримінальної міліції належать служби карного розшуку, по боротьбі з організованою злочинністю, кримінального пошуку, боротьби з економічною злочинністю, слідчої роботи і дізнання.

Міліцію громадської безпеки складають служби охорони громадського порядку (патрульно-постової служби міліції, приймальники-розподільники для затриманих за бродяжництво, медичні витверезники, приймальники-розподільники для неповнолітніх, охорони, утримання і конвоювання затриманих та взятих під варту осіб, спецприймальники, підрозділи міліції швидкого реагування "Беркут") паспортної, реєстраційної та міграційної роботи, дозвільної системи, дільничних інспекторів міліції, забезпечення карантинних і ветеринарно-санітарних заходів при проведенні боротьби з епізоотією.

Завдання, що стоять перед міліцією громадської безпеки, мають досить широкий діапазон і є одним з найбільш об'ємних напрямів роботи міліції. Це адміністративна діяльність, яка полягає в захисті прав і свобод людини і громадянина, забезпеченні громадського порядку, спокою та безпеки, попередженні і припиненні правопорушень у містах та інших населених пунктах держави, а також боротьба зі злочинністю, здійснення провадження в справах про адміністративні правопорушення. Основу міліції громадської безпеки складає служба охорони громадського порядку, до якої входять підрозділи патрульно-постової служби, «Беркут». Патрульно-постова служба здійснює нагляд за виконанням окремими громадянами і посадовими особами правил, що регулюють громадський порядок, з метою запобігання та припинення правопорушень, а також притягнення правопорушників до відповідальності. Значну роботу проводять дільничні інспектори міліції, які забезпечують безпеку громадян і громадський порядок на закріплених за ними дільницях. Міліція громадської безпеки організує роботу спеціальних установ, а саме: приймальників-розподільників для затриманих за бродяжництво та спеціальних приймальників для осіб, підданих адміністративному арешту, забезпечує безпеку працівників суду, правоохоронних органів, осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві. В систему підрозділів цієї міліції входить дозвільна система, до компетенції якої належать питання забезпечення правил виготовлення, реалізації, придбання, зберігання, обліку, охорони, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної зброї та інших предметів на об'єктах дозвільної системи, організація роботи щодо ліцензування підприємницької діяльності по виробництву, ремонту і реалізації спортивної, мисливської, вогнепальної зброї та ін. [9, с. 481].

До транспортної міліції належать відповідні підрозділи, які забезпечують охорону громадського порядку і боротьбу із злочинністю на залізничному, водному та повітряному транспорті.

Державна автомобільна інспекція являє собою сукупність підрозділів дорожньо-патрульної служби, дорожнього нагляду, реєстраційно-екзаменаційної роботи, технічного нагляду, розшуку транспортних засобів, пропаганди та агітації з безпеки руху [7, с. 39-41].

Міліція охорони складається з підрозділів, які забезпечують на договірних засадах охорону усіх видів власності, об'єктів майна та вантажів, фізичних осіб, грошових коштів (управління, відділи охорони при територіальних органах внутрішніх справ, які мають у своєму складі окремі дивізіони, роти, взводи, спеціальні підрозділи міліції охорони "Титан").

До спеціальної міліції належать підрозділи внутрішніх справ на закритих об'єктах (наприклад, підприємства з особливим режимом функціонування).

Для забезпечення громадського порядку на об'єктах і територіях, які мають особливе народногосподарське значення або постраждали від стихійного лиха, екологічного забруднення, катастрофи. Міністерство внутрішніх справ України з дозволу Кабінету Міністрів України може створювати спеціальні підрозділи міліції.

 1.2 Характеристика обов’язків, які виконує міліція 

Відповідно до поставлених перед міліцією завдань вона виконує різноманітні за своїм характером і змістом обов'язки, які можуть бути поділені на чотири основні групи [23, с. 11-12]:

1) охорона громадського порядку;

2) боротьба із злочинністю;

3) охорона власності і фізичних осіб;

4) попередження правопорушень.

При охороні громадського порядку міліція здійснює широкий комплекс заходів, спрямованих на попередження і припинення правопорушень на вулицях, площах, у парках, на транспортних магістралях, вокзалах, пристанях, в аеропортах та інших громадських місцях; здійснює адміністративний нагляд за виконанням посадовими особами і громадянами рішень органів державної влади та державного управління з питань охорони громадського порядку, виявляє при цьому правопорушників і забезпечує притягнення винуватців до відповідальності; у межах своїх повноважень сприяє народним депутатам, представникам органів державної влади у виконанні ними своїх обов'язків. Разом з іншими державними органами та громадськими організаціями міліція веде боротьбу проти пияцтва і алкоголізму, вилучає з громадських місць осіб, що знаходяться у п'яному вигляді, розпивають спиртні напої у невстановлених для цього місцях, здійснює додержання правил торгівлі спиртними напоями, оформляє, а також подає до суду матеріали на осіб, які хворі, на алкоголізм і наркоманію для вирішення питання про їх примусове лікування; веде боротьбу з хуліганством та дрібною спекуляцією; проводить роботу щодо попередження бродяжництва і дитячої безпритульності та боротьби з правопорушеннями неповнолітніх.

Законодавством України встановлені загальні для усіх працівників міліції обов'язки, згідно з якими співробітник міліції на території України незалежно від посади, яку він займає, місця знаходження і часу в разі звернення до нього громадян або службових осіб з заявою чи повідомленням про події, які загрожують особистій чи громадській безпеці, або у разі безпосереднього виявлення таких зобов'язаний вжити заходів до попередження і припинення правопорушень, рятування людей, подання допомоги особам, які її потребують, установлення та затримання осіб, які вчинили правопорушення, охорони місця події, а також повідомити про це в найближчий підрозділ міліції.

У питаннях забезпечення боротьби із злочинністю і громадського порядку на працівників міліції покладений обов'язок виявляти, попереджувати, припиняти та розкривати злочини, використовувати з цією метою оперативно-розшукові і профілактичні заходи; приймати, а також реєструвати заяви і повідомлення про злочини та адміністративні правопорушення, своєчасно приймати по них рішення; розшукувати осіб, які переховуються від органів дізнання, слідства і суду, ухиляються від виконання кримінального покарання, пропали безвісті, та інших осіб; охороняти, конвоювати та тримати затриманих і взятих під варту осіб; забезпечувати громадський порядок під час проведення масових заходів комерційного характеру, виконання загальнообов'язкових рішень місцевих Рад народних депутатів, прийнятих ними в межах своєї компетенції, з питань охорони громадського порядку і правил торгівлі у невстановлених для цього місцях.

З метою забезпечення громадської безпеки міліція зобов'язана повідомляти відповідальні державні органи і громадські об'єднання про аварії, пожежі, катастрофи, стихійне лихо та інші надзвичайні події, вживати невідкладних заходів до ліквідації їх наслідків, врятування людей і подання їм допомоги, охорони майна, що залишилось без нагляду; брати участь у проведенні карантинних заходів під час епідемій та епізоотій; у встановленому порядку виявляти і повідомляти заклади охорони здоров'я про осіб, які становлять групу ризику на СНІД, та здійснювати за поданням закладу охорони здоров'я, з санкції прокурора привід цих осіб, а також інфікованих вірусом імунодефіциту людини, хворих на венеричні захворювання та хронічний алкоголізм і наркоманів, які вводять наркотичні речовини шляхом ін'єкцій, для обов'язкового обстеження і лікування [9, с. 480-481].

У сфері боротьби із злочинністю міліція забезпечує прийом, реєстрацію, облік і вирішення заяв, повідомлень про скоєні і ті, що готуються, злочини, а також іншої інформації про події і факти, які мають відношення до боротьби із злочинністю. Вона проводить роботу по попередженню злочинів і вживає необхідних заходів щодо їх припинення, а також оперативно-розшукові та інші передбачені законом заходи з метою розкриття злочинів і виявлення осіб, що їх вчинили; порушує кримінальні справи, здійснює невідкладні слідчі дії для установлення і закріплення слідів злочину; провадить у межах своєї компетенції дізнання по кримінальних справах; охороняє та конвоює затриманих і взятих під варту, виконує вироки судів відносно осіб, засуджених до позбавлення волі умовно з відстрочкою, а також до виправних робіт; у передбачених законом випадках здійснює адміністративний нагляд за особами, які відбули покарання.

У сфері охорони власності міліція попереджує, припиняє і розкриває посягання на власність у промисловості, будівництві, торгівлі, на транспорті, у сфері економіки; виявляє та викриває осіб, які займаються спекуляцією, забороненим промислом і т. ін. Особлива увага у цій роботі приділяється боротьбі з замаскованим розкраданням власності, порушенням правил заняття підприємницькою діяльністю, незаконними валютними операціями, хабарництвом.

Охорону найбільш важливих та інших об'єктів різних форм власності (державної, колективної, кооперативної, громадської і особистої), а також фізичних осіб на договірних засадах виконують підрозділи Державної служби охорони при органах внутрішніх справ. Окремі підприємства, споруди та інші найважливіші об'єкти (установ Національного банку України, державні архіви, музеї, водосховища з питною водою, гідровузли і водозабірні станції, метрополітен) охороняються спеціальними підрозділами міліції також на основі договорів, які укладаються з відповідними відомствами (юридичними особами). Взаємодіючи з іншими службами міліції, підрозділи охорони виконують також обов'язки по охороні громадського порядку і боротьбі із злочинністю в місцях охорони об'єктів. Дедалі більшого поширення у діяльності служби охорони набувають пункти централізованої охорони, які забезпечують збереження майна або об'єктів від злочинних посягань за допомогою технічних засобів [23, с. 11-12].

Великий обсяг обов'язків виконують дільничні інспектори міліції. Вони безпосередньо попереджують правопорушення, ведуть боротьбу із злочинністю, здійснюють нагляд за додержанням актів, які регулюють громадський порядок, вживають заходів щодо охорони державної та особистої власності, забезпечують паспортний режим і виконання правил дозвільної системи, здійснюють нагляд за безпекою дорожнього руху. Це визначає першорядну роль дільничних інспекторів у практичному вирішенні покладених на міліцію завдань.

Обов'язки міліції при виконанні охоронної функції полягають у тому, що вона має охороняти на договірних засадах майно громадян, колективне і державне майно, а також майно іноземних держав, міжнародних організацій, іноземних юридичних осіб та громадян, осіб без громадянства; забезпечувати захист фізичних осіб, охорону свідків, потерпілих та інших осіб за їх зверненням, якщо їх життя, здоров'я і майно знаходяться в небезпеці у зв'язку з поданням ними допомоги правоохоронним органам у запобіганні та розкритті злочинів.

Інші обов'язки міліції полягають у сприянні забезпеченню відповідно до законодавства режиму воєнного або надзвичайного стану в разі їх оголошення на всій території України або в окремій місцевості; здійсненні приводу до відповідних державних органів або установ згідно з чинним законодавством та з санкції прокурора громадян, які ухиляються від призову на військову службу; поданні у межах наданих прав допомоги народним депутатам, представникам державних органів і громадських об'єднань у здійсненні їх законної діяльності, якщо їм чиниться протидія або загрожує небезпека з боку правопорушників; подані у межах наявних можливостей невідкладної, у тому числі медичної, допомоги особам, які потерпіли від правопорушень і нещасних випадків, перебувають у небезпечному, для життя і здоров'я стані, а також неповнолітнім, які залишились без опікування; забезпеченні збереження знайдених, вилучених у затриманих і заарештованих осіб і зданих у міліцію документів, речей, цінностей та іншого майна, вжитті заходів до повернення їх законним власникам. Міліція несе відповідальність за збереження зданих цінностей і майна.

1.3 Головні функції міліції як суб’єкта правоохоронних органів

Міліція виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції.

Виконуючи адміністративні функції, міліція зобов'язана припиняти адміністративні правопорушення і здійснювати провадження у справах по них; забезпечувати в межах своєї компетенції безпеку дорожнього руху, додержання законів, правил, нормативів у цій сфері, здійснювати реєстрацію, облік автомототранспортних засобів, приймати іспити на право керування транспортними засобами і видавати відповідні документи; запобігати забрудненню повітря, водойм транспортними засобами та сільськогосподарською технікою; давати дозвіл на придбання, зберігання, носіння і перевезення зброї, боєприпасів, вибухових речовин та матеріалів, інших предметів та речовин, щодо зберігання і використання яких установлені спеціальні правила, а. також на відкриття об'єктів, де вони використовуються, контролювати додержання зазначених правил та функціонування згаданих об'єктів; контролювати додержання громадянами та службовими особами встановлених законодавством правил паспортної системи, в'їзду, виїзду, перебування в Україні і транзитного проїзду через її територію іноземних громадян та осіб без громадянства [21, с. 99].

Реалізуючи профілактичні функції, міліція зобов'язана виявляти причини й умови, що сприяють вчиненню правопорушень, вживати в межах своєї компетенції заходів до їх усунення; брати участь у правовому вихованні населення; проводити профілактичну роботу серед осіб, схильних до вчинення злочинів, здійснювати адміністративний нагляд за особами щодо яких його встановлено, а також контроль за засудженими до кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.

Попередження правопорушень (профілактична діяльність) — важливий напрям роботи міліції, пов'язаної з попередженням злочинів та інших правопорушень, виявленням причин і умов, що сприяють їх скоєнню. На цій основі здійснюються заходи профілактичного характеру відносно осіб, які займаються пияцтвом, хворіють на алкоголізм і наркоманію та ведуть антигромадський спосіб життя, безпритульних підлітків та неповнолітніх правопорушників.

Міліція проводить серед населення правову пропаганду, використовуючи засоби масової інформації (радіо, телебачення, пресу, кіно). Багато в чому успіх профілактичної роботи міліцейських служб залежить від зв'язку з громадськістю, взаємодії з правоохоронними та іншими державними органами, глибокого аналізу причин правопорушень, цілеспрямованої роботи і правильного використання сил і засобів. Значна частка у загальному змісті виконуваних міліцією обов'язків належить патрульно-постовій службі, наряди якої попереджують і припиняють злочини та інші правопорушення, охороняють державне майно і особисту власність. Важливу роль в охороні громадського порядку, боротьбі із злочинністю відіграють спеціальні установи міліції (медичні витверезники, спеціальні приймальники для заарештованих в адміністративному порядку, приймальники-розподільники для осіб, затриманих за бродяжництво, ізолятори тимчасового утримання затриманих і взятих під варту осіб) [7, с. 47-49].

Для забезпечення виконавчої функції міліція зобов'язана виконувати в межах своєї компетенції кримінальні покарання та адміністративні стягнення, а також прийняті в установленому законом порядку рішення прокурора, слідчого, суду.

Забезпечуючи кримінально-процесуальні функції, міліція зобов'язана здійснювати досудову підготовку матеріалів за протокольною формою, провадити дізнання, а також слідство у межах, визначених кримінально-процесуальним законодавством;  проводити криміналістичні дослідження за матеріалами оперативно-розшукової діяльності, забезпечувати у встановленому порядку участь спеціалістів криміналістичної служби у слідчих діях.

Здійснюючи охорону громадського порядку і боротьбу із злочинністю, міліція, керуючись нормами кримінально-процесуального законодавства, виконує функції дізнання; порушує кримінальні справи, провадить невідкладні слідчі дії щодо встановлення та закріплення слідів злочину — огляди, обшуки, виїмки, затримання і допит підозрюваних, допит потерпілих, свідків. Це регулює відношення міліції з іншими органами, підприємствами, установами, організаціями та громадянами, адже у таких випадках міліція виступає як орган дізнання і в межах своєї компетенції бере участь у розслідуванні злочинів [21, с. 99].

Розглянуті напрями роботи міліції становлять окремі сторони єдиної діяльності міліції щодо охорони громадського порядку, боротьби із злочинністю, охорони власності, профілактики правопорушень, які тісно взаємозв'язані.

РОЗДІЛ 2. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ МІЛІЦІЇ В УМОВАХ ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

Громадянське суспільство передбачає, що головною діючого особою в суспільстві є громадянин, як автономна особистість, тобто суб’єкт, який бачить себе вільним і рівноправним членом суспільства, наділений правами і обов’язками, відчуває свою відповідальність перед суспільством. Громадянське суспільство – самоврегульована система взаємовідносин громадян з метою задоволення власних інтересів за допомогою потреб інших, яка базується на праві приватної власності й захищена законом і державою від прямого втручання у свою життєдіяльність.

Громадянське суспільство – явище складне. Деякі автори зазначають, що це суспільство з розвиненими економічними, політичними, духовними та іншими відносинами i зв’язками, яке взаємодіє з державою та функціонує на засадах демократії та права [12]. Інші автори зміщують акцент на особистість i стверджують, що громадянське суспільство – це суспільство людей з високою суспільною свідомістю, суспільно вільних, відповідальних i незалежних, що вимагають дотримання своїх людських та громадянських прав i вміють користуватися цими правами [19].

Незалежно від зміщення акцентів та різниці в перерахуванні складових елементів громадянського суспільства усі автори підкреслюють, що реалізація прав i свобод людини i громадянина становить основу правової держави [15, с.157–158]. Немає потреби доводити, що без певних державних інститутів громадянське суспільство існувати не зможе. Згідно з напрямком роботи, визначимо місце i роль у такому суспільстві міліції як правоохоронного органу держави.

Виконання найважливішої соціальної функції держави (охорона громадського порядку) передбачає співпрацю міліції з різними державними і недержавними органами і організаціями, зокрема органами місцевого самоврядування та громадськими формуваннями.

Відповідно до ст.16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", органи місцевого самоврядування наділяються владними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність. Крім того, їм можуть надаватися окремі повноваження органів виконавчої влади, у здійсненні яких вони є підконтрольними відповідним органам виконавчої влади [3].

Можна класифікувати та аналізувати напрямки діяльності міліції щодо вирішення завдань, притаманних місцевому самоврядуванню, так:

1. Діяльність міліції державного масштабу.

Забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона і забезпечення громадського порядку; виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; забезпечення безпеки дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень; участь у наданні соціальної та правової допомоги громадянам.

Забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів здійснюється працівниками міліції на всіх рівнях влади.

Запобігання правопорушенням та їх припинення, виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили, захист власності від злочинних посягань реалізуються на таких рівнях:

По-перше, на державному і регіональному – розробка, організація і реалізація програм, спрямованих на боротьбу зі злочинністю та ліквідацію причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів та адміністративних правопорушень, а також прогнозування тенденцій розвитку злочинності з метою поліпшення форм і методів боротьби з ними [6].

По-друге, на місцевому рівні – безпосередня діяльність міліції, регламентована нормами кримінально-процесуального та адміністративного права, спрямована на попередження, припинення і розкриття злочинів та адміністративних правопорушень, а також виявлення й усунення обставин, що сприяють їх реалізації.

Охорона і забезпечення громадського порядку, участь у наданні соціальної та правової допомоги громадянам реалізується працівниками міліції лише на місцевому рівні і регламентована також Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні".

2. Діяльність міліції місцевого масштабу.

Міліція сприяє в межах своєї компетенції органам державної влади, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов'язків.

Сприяння означає кооперацію сил, засобів і методів, спрямованих на ефективне вирішення проблем, які забезпечити лише силами окремих державних органів, підприємств, установ чи організацій було б не можливо.

Міліція допомагає органам місцевого самоврядування у вирішенні питань місцевого значення. Вивчення наукової літератури щодо даного питання свідчить про неоднозначність підходів його вирішення.

Так, Г.А. Туманов розглядає міліцію в цілому як систему "масового обслуговування" [27, с.205].

Міліція допомагає органам місцевого самоврядування у вирішенні питань місцевого значення щодо охорони об'єктів муніципальної власності на основі договорів, контролю за дотриманням громадянами та іноземцями правил реєстраційного обліку, в'їзду і виїзду на територію України, допомоги депутатам і кандидатам у депутати, посадовим особам місцевого самоврядування, представникам громадських об'єднань у реалізації їх законної діяльності, якщо їм спричиняється протидія або загрожує небезпека, сприяють в охороні громадського порядку [2]. Міліція зобов'язана надавати виборчим комісіям, за їх запитами, відомості про наявність не знятої або непогашеної судимості зареєстрованих кандидатів у депутати або на виборні посади до органів державної влади та органів місцевого самоврядування [2]. Міліція (насамперед – позавідомча охорона) укладає угоди з органами місцевого самоврядування щодо охорони належного їм майна. Даний перелік не є вичерпним.

За таких обставин можна говорити про сприяння органів внутрішніх справ органам місцевого самоврядування у вирішенні питань місцевого значення за такими формами:

а) спільні громадські пункти охорони порядку;

б) спільні наради і семінари, науково-теоретичні й науково-практичні конференції;

в) поточні робочі зустрічі;

г) планування спільних заходів;

д) спільний (комплексний) аналіз криміногенної обстановки;

е) взаємний обмін інформацією;

є) обмін досвідом;

ж) прийняття спільних (регіональних) нормативних актів;

з) спільне укладення договорів по охороні громадського порядку;

и) надання взаємної допомоги;

і) взаємне використання сил і засобів; мобілізація коштів;

ї) спільний аналіз матеріалів преси, скарг та інших звернень громадян, прийняття відносно них узгоджених рішень.

Міліція сприяє органам місцевого самоврядування під час проведення мирних зборів або інших масових заходів; виконує функцію охорони з метою підтримки громадського порядку під час проведення місцевих виборів і референдумів (охорона виборчих дільниць, перехід міліції на посилений режим роботи, охорона кандидатів у депутати, а також осіб, відповідальних за організацію і проведення виборів з метою припинення можливого тиску на них).

Одним із напрямків спільної роботи міліції та органів місцевого самоврядування могло б стати створення молодіжних центрів і клубів за інтересами. Наприклад, центр підготовки молодих помічників міліції, головним завданням якого було б зниження злочинності та інших правопорушень серед дітей та молоді.

Важливим і новим чинником зміцнення зв'язків міліції із населенням є формування і врахування громадської думки, яка базується на високому рівні правової і політичної культури, направлена на пошук компромісів з проблемних питань у сфері правоохорони. При вирішенні таких проблем повинні бути оголошені, розглянуті і враховані всі існуючі в суспільстві точки зору. Система прийняття рішення "за" і "проти" призводить до конфронтації, оскільки не врахована думка меншості, а це, в свою чергу, є ігноруванням принципу справедливості. Принцип соціальної справедливості є одним із найголовніших в діяльності системи МВС України.

Протягом останніх років у нашій державі здійснюються перші кроки в напрямку відродження громадських формувань з охорони громадського порядку. Згідно із Законом України "Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону" від 22 червня 2000 р. громадяни України мають право створювати в установленому Законом порядку громадські об'єднання для участі в охороні громадського порядку і державного кордону, сприяти органам місцевого самоврядування, правоохоронним органам та іншими органам виконавчої влади, а також посадовим особам у запобіганні та припиненні адміністративних правопорушень і злочинів, захисті життя і здоров'я громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, а також у рятуванні людей і майна під час стихійних лих та інших надзвичайних обставин [4].

Право громадян на об’єднання визначено одним з найважливіших конституційних прав людини в Україні.

Указом Президента України від 23 лютого 2007 р. № 139 "Питання Ради громадськості" затверджено положення про Раду громадськості, яка є дорадчим органом при Президентові України. Головними завданнями такої Ради є сприяння реалізації громадянами конституційного права брати участь в управлінні державними справами; обговорення найбільш значущих політико-правових, соціально-економічних, культурних та інших проблем суспільного життя, підготовка та внесення Президентові України пропозицій щодо шляхів їх розв'язання; забезпечення врахування громадської думки, в тому числі представників політикуму, вчених, фахівців, у процесі проведення консультацій, обговорення та підготовки проектів найважливіших рішень глави держави, а також під час розробки проектів законів, що передбачаються для внесення Президентом України до парламенту.

Взагалі, під взаємодією міліції із населенням розуміють діяльність працівників міліції з членами територіальної чи професійної громади з метою забезпечення ефективного виконання покладених на спеціальні правоохоронні органи функцій.

Сьогодні практично у всіх провідних службах органів внутрішніх справ є штатні працівники, на яких покладено обов'язок вести роботу щодо взаємодії із засобами масової інформації та населенням.

Їх основними завданнями є:

І. Розроблення та здійснення комплексу заходів, спрямованих на реалізацію інформаційної політики міністерства, формування позитивного іміджу міліції України шляхом упровадження в практику діяльності органів внутрішніх справ гласності як одного з основних принципів діяльності міліції.

II. Організація взаємодії із засобами масової інформації, населенням, трудовими колективами, громадськими організаціями з метою інформування про стан правопорядку в державі, заходи органів внутрішніх справ щодо його зміцнення, формування позитивного іміджу міліції України. Відповідно до програми "Населення і міліція – партнери", керівники обласних управлінь і управлінь на транспорті, ректори вищих навчальних закладів зорієнтовані на посилення взаємодії з депутатами всіх рівнів, громадськістю, представниками ЗМІ, на всебічне поліпшення іміджу органів внутрішніх справ.

ІІІ. Сприяння в поширенні інформації правового характеру з метою підвищення рівня правової свідомості населення, позитивного ставлення до чинного законодавства, роз'яснення заходів органів внутрішніх справ щодо зміцнення правопорядку та громадської безпеки.

IV. Вивчення громадської думки щодо діяльності органів внутрішніх справ, інформування керівництва МВС, УМВС про його результати, внесення пропозицій щодо шляхів формування сприятливої думки населення про міліцію [5].

Основними організаційними формами сприяння в забезпеченні правопорядку силами громадян можуть бути:

а) безпосередня реалізація своїх прав на захист від протиправних посягань у порядку реалізації норм цивільного, адміністративного і кримінального законодавства;

б) сприяння правоохоронним органам у поширенні вивчення правових норм, проведенні роботи з попередження злочинів та інших правопорушень, у тому числі шляхом позаштатного співробітництва;

в) членство або участь у громадських об'єднаннях правозахисної спрямованості, статутні цілі яких передбачають сприяння правоохоронним органам ;

г) участь в загонах сприяння міліції, самозахисту;

д) участь у роботі громадських пунктів охорони порядку;

е) участь у роботі добровільних народних дружин;

є) участь у роботі козацьких загонів;

ж) надання іншої допомоги правоохоронним органам у формах, не заборонених законодавством України.

Вищезазначені форми взаємодії з громадськістю забезпечать налагодження партнерських стосунків між міліцією та населенням. Але слід звернути увагу на те, що під час бесід із громадянами заборонено поширювати інформацію, яка є державною чи службовою таємницею, інформацію про особисте та сімейне життя громадян, яка була отримана працівниками міліції під час виконання ними службових обов'язків. У процесі спілкування з громадянами недоречно поширювати інформацію, що може певним чином дестабiлiзувати ситуацію у громаді.

Питання про функціонування громадських формувань з охорони громадського порядку не є новим для України. У колишньому Радянському Союзі добровільні народні дружини (далі ДНД) відігравали помітну роль у сфері правопорядку. Але протягом кінця перебудови і перших років незалежності ДНД втратили свої позиції, здебільшого через відсутність державної підтримки цих громадських організацій.

Основними спільними функціями взаємодії міліції з різними об'єднаннями громадян правоохоронної спрямованості є:

- вивчення стану громадського порядку на закріпленій території, використовуючи різні форми роботи, у тому числі проведення соціологічних опитувань, бесід із населенням, спільних з дільничними інспекторами міліції прийомів громадян, робота з різними документами, відомостями та ін.;

-  розроблення і внесення на розгляд відповідних державних органів і органів місцевого самоврядування, органів самоорганізації населення, інших зацікавлених осіб пропозицій з питань посилення охорони громадського порядку і профілактики правопорушень на відповідній території;

- сприяння встановленню постійної взаємодії та обміну досвідом роботи з охорони громадського порядку і профілактики правопорушень з іншими зацікавленими особами;

- сприяння іншим правоохоронним органам та організаціям у забезпеченні охорони громадського порядку, залучення до цього місцевих мешканців;

- діяльність з пропаганди правових знань серед населення. У цих цілях сприяти організації виступів на правові теми працівникам органів внутрішніх справ і прокуратури, використовувати інші форми підвищення правової культури населення;

- виявлення осіб, що порушують громадський порядок, забезпечення проведення з цими особами профілактичної роботи, організація обговорення поведінки таких осіб на зборах мешканців району та інших засіданнях;

- координація діяльності органів самоорганізації населення, громадських формувань і трудових колективів по проведенню індивідуальної виховної роботи з правопорушниками;

- проведення окремих заходів щодо здійснення адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі;

- надання допомоги органам місцевого самоврядування, органам самоорганізації населення, громадським формуванням у проведенні зборів мешканців району для обговорення питань про зміцнення громадського порядку;

- вести спільний прийом громадян з питань охорони громадського порядку;

- заслуховування повідомлень та звітів членів таких об’єднань про виконання обов'язків і виконання запланованих заходів щодо зміцнення громадського порядку і профілактики правопорушень;

- подавати клопотання до відповідних адміністрацій, державних органів, підприємств, установ і організацій про заохочення громадян, що активно беруть участь у роботі з охорони громадського порядку та боротьби з правопорушеннями;

-  інші функції відповідно до покладених на них завдань.

Отже, виконання міліцією найважливішої соціальної функції держави - охорони громадського порядку, у першу чергу передбачає її співпрацю з різними державними і недержавними органами і організаціями, зокрема органами місцевого самоврядування та громадськими організаціями.

РОЗДІЛ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ  МІЛІЦІЇ В СИСТЕМІ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ ДЕРЖАВИ

3.1 Сутність та сучасний стан нормативно-правової бази діяльності системи МВС України, шляхи її удосконалення

За сучасних умов розвитку України в адміністративно-правовій науці та практиці діяльності системи правоохоронних органів держави велике значення набуває чітке правове регулювання суспільних відносин, що виникають у сфері управління внутрішніх справ.

Правова регламентація організації та діяльності правоохоронних органів в правовій державі має нове значення, оскільки вдосконалюються процеси демократизації суспільства, громадська думка звільняється від контролю з боку держави, більш широкої гласності набувають прорахунки, що мають місце в діяльності правоохоронних органів. Для їх подолання треба провести низку заходів щодо вдосконалення організаційної структури та правової основи діяльності усієї системи правоохоронних органів держави.

Сучасні тенденції удосконалення системи МВС України орієнтують керівників усіх рівнів ОВС на максимально повне використання можливостей правових засобів для підвищення ефективності діяльності міліції щодо захисту прав і свобод людини і громадянина, забезпечення законності й правопорядку в суспільстві; на зміцнення принципів законності в діяльності самої міліції. Досягнення цих цілей пов'язується, в першу чергу, з подальшим поліпшенням правової бази діяльності міліції [28, с.27–28].

Інструкція про вимоги щодо оформлення документів у системі МВС України, затверджена Наказом МВС України від 20 січня 2004 р. № 55, закріплює визначений перелік видів (найменувань) нормативно-правових актів МВС, їх визначення і критерії обмеження, а також встановлює для кожного їх виду загальний порядок підготовки, оформлення, опублікування, сфери дії.

Нормативно-правовий акт МВС України – це прийнятий і оформлений з дотриманням встановленої чинним законодавством процедури Міністром внутрішніх справ України або особою, яка виконує його обов’язки, в односторонньому порядку офіційний письмовий документ на основі та на виконання положень законів, яким встановлюються, змінюються або скасовуються правила загальнообов’язкової поведінки об’єктів управління, окремого напрямку діяльності служб і підрозділів МВС України, дія якого не обмежується одноразовим застосування.

Відповідно до Положення про МВС України удосконалення нормативної правової бази діяльності міліції є одним з основних завдань Міністерства.

Добре відпрацьовані відомчі акти мають важливе значення у справі регулювання суспільних відносин, у них конкретніше, ніж у законі, визначено зміст суспільних відносин, враховано особливості тієї чи іншої ситуації, усунено нечіткості, що виникають на практиці, – писав С.С. Алексєєв

Аналіз нормотворчих повноважень МВС України дозволяє зробити висновки:

 1. МВС України, здійснюючи управління у сфері правопорядку, повинно мати у своєму розпорядженні законодавчо закріплені повноваження нормативного регулювання не тільки функціонування своєї системи, але й суспільних відносин у сфері внутрішніх справ.

2. Однією з найбільш актуальних проблем відомчої нормотворчості є забезпечення пріоритету закону в правовому регулюванні діяльності міліції.

Ю.П. Соловей писав: “В умовах бюрократичної системи відомчі акти набули значення первинних нормативних документів. Практика свідчить, що працівник міліції більше сприймає відомчі інструкції. Він хоче спиратися на прямі вказівки керівництва замість того, щоб шукати юридичне обґрунтування своїм діям у численних правових джерелах. Навіть якщо він і прочитає опублікований закон, йому цього буде недостатньо для того, щоб почати його реалізовувати; він не займається юридичним аналізом, а чекає додаткових відомчих вказівок”.

3. Останнім часом досить інтенсивно розвивається договірна форма реалізації державної влади. Мова йде не тільки про удосконалення і розширення дії договорів як юридичної форми господарсько-економічних відносин, але й про те, що договір може, а можливо і повинен бути покладений в основу правового регулювання і політичних, і навіть управлінських відносин [20, с.340]. В основі сучасної системи правоохоронних органів держави лежить взаємна згода (договір) громадян, консенсус, що виражається в конституюванні, визнанні та підтримці державної влади. Проблема договірних відносин у державному управлінні пов'язана з їх децентралізацією.

4. Для забезпечення пріоритету і верховенства закону в правовому регулюванні діяльності міліції потрібна, насамперед, пряма дія закону, а також наявність механізму його реалізації. Сьогодні зберігається практика, коли для посадових осіб міліції законом, фактично, є наказ або інструкція МВС України.

Дія нормативно-правових актів МВС України поширюється на всю територію України. У той же час, на практиці, територіальні межі дії акта МВС України багато в чому обумовлені характером завдання, що вирішується, і тим, кому такий акт адресується.

У системі ОВС розроблення проекту нормативного акта покладається на структурний підрозділ МВС, до компетенції якого входить організація і здійснення певного виду службової діяльності, методичне керівництво цією діяльністю.

Для підготовки проектів нормативних актів МВС із найбільш важливих питань службової діяльності органів та підрозділів міліції, а також актів, що видаються спільно декількома міністерствами чи іншими центральними органами виконавчої влади, розпорядженням керівництва МВС створюється робоча група у складі досвідчених кваліфікованих працівників.

Працівникам міліції в процесі нормотворчої та правозастосовної діяльності потрібно враховувати різні нормативно-правові акти, офіційні й неофіційні роз'яснення порядку реалізації юридичних норм, що містяться в них.

Розробленню проекту нормативного акта передує вивчення відомостей, які містяться у: міжнародних договорах України; законодавчих та інших нормативно-правових актах України; рішеннях про розмежування повноважень між міністерствами або іншими центральними органами виконавчої влади; ухвалених судових рішеннях; приписах та поданнях прокуратур; раніше виданих нормативних актах МВС; рішеннях колегії МВС чи оперативних нарад при міністрові, перших заступниках, заступниках міністра; доповідях і виступах керівництва Міністерства, керівників структурних підрозділів МВС; ініціативних пропозиціях начальників головних управлінь, управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, на транспорті, ректорів вищих навчальних закладів МВС, керівників підприємств та установ забезпечення, управлінь територіального командування внутрішніх військ МВС; актах інспекторських і контрольних перевірок територіальних органів та підрозділів внутрішніх справ; довідках про результати виїздів працівників і військовослужбовців у службові відрядження; висновках службових розслідувань; матеріалах щодо узагальнення практики застосування законодавчих та інших нормативно-правових актів України, міжвідомчих і відомчих нормативних актів у практичній діяльності структурних підрозділів МВС; науковій літературі та матеріалах періодичних друкованих видань; даних соціологічних досліджень; офіційних статистичних даних; інших документах та матеріалах, що характеризують стан організації й діяльності структурних підрозділів МВС.

Підбиваючи підсумок, можна сформулювати наступні пропозиції щодо підвищення якості нормативної правової бази діяльності системи МВС України.

Актуальними є розробка і формулювання науково обґрунтованих методик навчання і формування навичок використання способів і прийомів тлумачення при підготовці підзаконних правових актів.

Перспективним напрямком діяльності може стати розробка методики навчання і формування навичок нормотворчої діяльності керівників органів внутрішніх справ. Доцільним було б включення до Інструкції з організації нормотворчої діяльності в Міністерстві внутрішніх справ України спеціального розділу, присвяченого офіційному тлумаченню Міністерством прийнятих ним нормативно-правових актів. Причому повинно закріплюватися не тільки саме право такого тлумачення і визначатися суб'єкт, що його здійснює, але й формулюватися механізм (процедура) реалізації такого повноваження.

Для удосконалення правового забезпечення діяльності міліції необхідно розробити та прийняти Концепцію удосконалення правового забезпечення організації й діяльності системи Міністерства внутрішніх справ України, яка б розкрила сучасний стан правового забезпечення організації та діяльності системи МВС України; визначила мету, завдання, основні напрямки удосконалення правового забезпечення організації й діяльності системи МВС України; шляхи удосконалювання організації правової роботи в системі МВС України; етапи реалізації самої Концепції.

Значну роботу щодо підготовки нормативно-правових актів по регламентації організації й діяльності міліції проводять Вищі навчальні заклади, Державний науково-дослідний інститут, Управління юридичного забезпечення системи МВС України на основі глибокого аналізу завдань, що поставлені перед системою Міністерства, і визначення шляхів удосконалення діяльності органів Міністерства на науковій основі.

Нормативно-правові акти МВС України повинні бути науково обґрунтовані, саме це дозволяє врахувати у встановленій, зміненій нормі відповідні наслідки їх дотримання або застосування.

Досвід прийняття нормативно-правових актів свідчить, що недостатньо тільки права уповноваженої особи та її великого практичного досвіду без умілого використання наукових методів обробки та аналізу інформації. Наукова обґрунтованість означає розробку нормативних актів на основі рекомендації фахівців – представників відповідних галузей науки.

Наукової обґрунтованості актам МВС України може додати необхідне інформаційне забезпечення з налагодженою аналітичною роботою. МВС України постійно займається удосконаленням системи збору, обробки, збереження і використання інформації.

Під час прийняття МВС України підзаконних актів, не слід забувати про комплекс специфічних факторів, за наявності яких можна вести мову про допустимість повного забезпечення реалізації вимог верховенства закону у відносинах системи органів внутрішніх справ. Їх можна розглядати, умовно поділяючи на наступні великі блоки: політичні (визнання політичним режимом), ідеологічні (ідеї, погляди суспільства), психологічні (емоції, настрої, хвилювання суспільства), економічні (розподілення засобів виробництва, матеріальних благ), юридичні (загально-правові, організаційно-правові, процесуальні обставини).

У рамках такої класифікації можна висловити думку, що для плідного розгляду щодо питання доцільно використовувати класифікацію вимог, запропоновану Р.Ф. Васильєвим, який виділив:

1.  Загальні вимоги, які повинні задовольняти всі акти управління, незалежно від того, ким вони видаються, з яких питань і які їх юридичні властивості.
2.  Додаткові або спеціальні вимоги, що висуваються до певних видів актів залежно від їх змісту і призначення.
3.  Організаційно-технічні вимоги, які у встановленому порядку повинні висуватися до всіх правових актів управління.

Безперечно, міжнародні стандарти повинні стати основою внутрішньодержавних правових актів, що регулюють різні сторони організації й діяльності органів внутрішніх справ, форми, методи, умови їх діяльності та структурної побудови.

Отже, усі істотні зміни в оперативній обстановці діяльності міліції мають бути обов'язково прийняті до уваги в нормотворчій діяльності. Це важливо як для нормативних актів МВС України, так і для нормотворчого процесу в цілому.

3.2 Аналіз правового і соціального захисту працівників міліції та заходи щодо його покращення

Як відомо, метою держави визнається ''спільне благо", захист прав і свобод людини і громадянина від будь-яких протиправних посягань з будь-якого боку, у тому числі й з боку самої держави [14, с. 10].

Такі фактори, як різке зниження рівня життя більшості населення при дуже швидкому збагаченні окремих його груп, різке зростання рівня злочинності, корумпованість державного апарату, загальний правовий нігілізм, зневіра громадян у можливості державних органів забезпечити правопорядок, труднощі з державним фінансуванням, соціальною і правовою незахищеністю значної частини населення, істотно впливають як на зовнішнє середовище органів внутрішніх справ, так і на внутрішні елементи системи, оскільки працівники міліції мають ті ж самі труднощі, що й інші громадяни країни.

Проте, на відміну від інших громадян, перебуваючи на державній службі працівники міліції не мають можливостей забезпечити собі достойний рівень життя, самостійно, законно вирішити свої житлові і інші проблеми, оскільки вони мають ряд певних заборон і обмежень, що не дозволяють їм відволікатися від повсякденної праці.

За таких обставин держава зобов’язана гарантувати і забезпечувати соціальний і правовий захист працівників міліції. Це спричиняє нагальну необхідність удосконалення та розвитку законодавства України з цих проблем. Адже створення державою сприятливих і безпечних умов для службової діяльності працівників міліції є однією з передумов ефективності функціонування системи правоохоронних органів держави в цілому.

Конституційний суд України підтвердив, що визначений законами України відповідно до положень ст. 17 Конституції України комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення соціального захисту працівників правоохоронних органів, зумовлений не їх непрацездатністю або відсутністю достатніх засобів для існування, а особливістю професійних обов’язків, пов’язаних із ризиком для життя та здоров’я, певним обмеженням конституційних прав і свобод, у тому числі, права заробляти матеріальні блага для забезпечення собі та своїй сім’ї рівня життя, вищого за прожитковий мінімум.

Тобто соціальні гарантії працівників міліції випливають з характеру покладених на них службових обов’язків у зв’язку з виконанням ними державних функцій.

Відповідно до Конституції України, людина, її права і свободи є вищою соціальною цінністю. Ці конституційні положення є основними для визначення соціально-правового захисту працівників міліції.

За останні роки в Україні прийнято достатню кількість нормативних актів, що за змістом повинні були детально закріпити визначені в Конституції ідеї і заповнити прогалини у правому захисті та соціальному забезпеченні працівників міліції. У чинному законодавстві зовсім не акцентується увага на обов'язку держави гідно виконувати взяті на себе зобов'язання в соціально-правовій сфері.

Таким чином, державний захист працівників міліції – це діяльність держави, що спрямована, за допомогою правових і соціальних заходів, на підвищення ефективності діяльності міліції, збереження системи МВС України через гарантування охорони прав працівників міліції і їх особистої безпеки.

Державний захист реалізується у правотворчій і правозастосовній формі. Найефективніші та найбільш розповсюджені такі:

1.  прийняття довгострокових програм щодо вирішення комплексу проблем у сфері соціально-правового захисту працівників міліції;
2.  підготовка органами внутрішніх справ подання, пропозицій, запитів до органів виконавчої і законодавчої влади про стан соціально-правового захисту працівників, а також про хід виконання запланованих заходів в рамках уже прийнятих правових документів;
3.  надання органам внутрішніх справ матеріальної та фінансової підтримки з боку органів державної влади;
4.  встановлення для працівників міліції додаткових соціальних пільг;
5.  розробка пропозицій щодо удосконалення законодавства про соціально-правовий захист особового складу органів внутрішніх справ.

Викладаючи зміст правової захищеності, можна поділити заходи правового захисту на три групи: надання працівникам певних прав для ефективного виконання своїх службових обов'язків; обмеження втручання в службову діяльність працівників; встановлення відповідальності за дії, що перешкоджають виконанню покладених на працівників обов'язків, за вчинки, що порушують їхні права і свободи.

До першої групи заходів правового захисту відноситься: 1) право вимагати від громадян і службових осіб, які порушують громадський порядок, припинення правопорушень та дій, що перешкоджають здійсненню повноважень міліції, виносити на місці усне попередження особам, які допустили малозначні адміністративні порушення. Законодавцем встановлено, що законні вимоги працівників міліції є обов'язковими для виконання громадянами і службовими особами; 2) тправо застосовування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї у випадках і в порядку, передбачених Законом; 3) право на необхідну оборону, заподіяння шкоди при затриманні осіб, що вчинили злочин, у випадку надання їм опору, на дії у стані крайньої необхідності, фізичний чи психічний примус, на обґрунтований ризик з дотриманням умов, передбачених законом; 4) право працівника оскаржити накладене на нього дисциплінарне стягнення; 5) право на судовий захист при звільненні та ін.

До другої групи заходів правового захисту належать: 1) при виконанні обов'язків працівник підлеглий безпосередньому і прямому начальникам; 2) ніхто, крім органів і посадових осіб, прямо уповноважених на це законом, не вправі втручатися в діяльність працівника; 3) ніхто не має права примушувати працівника до виконання обов'язків, що не покладені на нього законом; 4) при одержанні наказу або вказівок, що суперечать закону, працівник зобов'язаний керуватися законом; 5) скасування чи зміна рішення, прийнятого працівником під час виконання службових обов'язків, не притягують його до відповідальності, якщо вони не стали результатом навмисного порушення закону та ін.

До третьої групи заходів правового захисту відносяться встановлені законом види юридичної відповідальності: кримінальна, адміністративна, дисциплінарна та матеріальна.

У науковій літературі з питань правового захисту зустрічається догма щодо наявності двох аспектів правового захисту працівників міліції: зовнішнього і внутрішнього.

У зовнішній сфері діяльність міліції реалізується в профілактиці, припиненні, розкритті правопорушень та притягненні до відповідальності правопорушників, що не є працівниками органів внутрішніх справ. У рамках зовнішньої правоохоронної діяльності потрібно зважувати дві проблеми:

1. Проблема взаємодії міліції та населення;

2. Забезпечення національних інтересів країни.

Тобто правовий захист працівників міліції розглядається як захист представників закону і держави.

 У внутрішній сфері здійснюється діяльність по забезпеченню законності діяльності самих органів внутрішніх справ. У контексті даного напрямку особливе значення набуває протидія корупції серед працівників органів внутрішніх справ. Корумпованість працівників міліції може призвести до "паралічу" правоохоронної системи. До основних причин правопорушень в ОВС, крім несумлінного ставлення працівників до виконання своїх посадових обов'язків, відносяться: відсутність постійного контролю з боку керівників підрозділів за діями особового складу, за прийнятими процесуальними рішеннями, за несенням служби підлеглими, в тому числі з використанням негласних методів; недостатній рівень виховної роботи, прорахунки в дисциплінарній практиці, підборі та розміщенні керівників; некомпетентність працівників, що проводять затримання громадян, незнання нормативних документів, що регламентують ті або інші дії працівників міліції; несумлінне ставлення працівників оперативних чергових частин до виконання вимог нормативних документів, що регламентують порядок прийому і реєстрації заяв і повідомлень громадян про протиправні дії. Виявлення фактів порушення законності в органах і підрозділах внутрішніх справ в основному відбувається в результаті здійснення прокурорського нагляду і контрольних функцій Управління внутрішньої безпеки органів внутрішніх справ. Ця проблема може бути вирішена ззовні. Необхідний комплекс серйозних владних рішень, прийнятих Верховною Радою України, Президентом України та Кабінетом Міністрів України. І саме на усунення цієї проблеми повинна бути спрямована правова політика держави.

Однією з гарантій соціального захисту працівників міліції є проходження спеціального професійного навчання чи перепідготовки.

Професійна підготовка працівників міліції полягає в початковій, спеціальній, бойовій і фізичній підготовці, враховуючи перевірку на придатність до дій в умовах, пов'язаних із застосуванням фізичної сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї, підготовку фахівців в освітніх установах професійного спрямування, підвищення кваліфікації і перепідготовки.

Організація і зміст професійної підготовки працівників міліції визначаються Міністром внутрішніх справ України.

Високий рівень професійної підготовки, що охоплює спеціальну тактичну, фізичну, вогневу і спеціальну психологічну підготовку, слід розцінювати як найважливіший елемент забезпечення особистої безпеки і соціально-правових гарантій працівників міліції.

Кожен п’ятий працівник міліції після десяти років служби має професійні захворювання, а після двадцяти років – кожен третій [8, с.520]. Було б добре на базі санаторіїв МВС України створити центри медико-психологічної реабілітації для працівників, що знаходяться у стресових ситуаціях.

Не дивлячись на те, що держава несе значні витрати на підготовку фахівців для системи МВС України використати їх за призначенням не може через плинність персоналу. Серед персоналу органів внутрішніх справ за останні роки скоротилася питома вага спеціалістів з вищою освітою. Таке становище різко загострило проблеми, пов’язані з передачею професійних знань, навичок, досвіду, законослухняності. Погіршення професіоналізму, падіння дисципліни й порушення законності серед окремих працівників міліції потягли за собою ріст числа загиблих, травмованих і померлих працівників від професійних захворювань і самогубств.

Значна частина працівників міліції не задоволена своїм соціальним статусом та низьким рівнем соціального забезпечення. Не стимулюють до виконання оперативно-службових завдань такі види соціального забезпечення, як пільги, пенсійне забезпечення [8, с.520].

Актуальною проблемою залишається забезпечення працівників міліції житловою площею. В цьому напрямку необхідно прийняти постанову Кабінету Міністрів України, якою буде введена в дію державна програма щодо будівництва житла для особового складу органів внутрішніх справ.

Постійні труднощі виникають і в придбанні працівниками міліції квитків на всі види транспорту. У зв'язку з цим, варто було б підписати спільний Наказ Міністерства транспорту України і Міністерства внутрішніх справ України, яким зобов'язати посадових осіб установ транспорту і касирів квиткових кас виконувати вимоги законів про позачергове забезпечення працівників міліції проїзними документами.

Надзвичайно актуальним є питання щодо гарантій, пов'язаних із захистом життя, здоров'я, прав і законних інтересів. Згідно зі ст. 21 Закону України "Про міліцію" життя, здоров'я, честь, гідність, житло, майно працівника міліції перебувають під захистом держави. Не зовсім зрозуміло, чому працівник міліції, захищаючи своє життя і здоров'я, а також життя і здоров'я інших громадян від злочинних посягань, зобов'язаний утримуватися від застосування сили чи зброї, невиправдано ризикуючи, чекати, коли ці заходи виявляться єдиними і крайніми.

Законом України "Про міліцію" необхідно закріпити, що "спеціальні засоби і вогнепальо а зброя застосовуються, відповідно до характеру обставин, визначених на розсуд працівника міліції, у випадках, передбачених даним законом". Така норма буде важливою гарантією правової захищеності працівника міліції[2].

На основі вищевикладеного, можна зробити висновок, що на даний час фактично не існує юридичної відповідальності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових осіб за невиконання обов'язків, пов'язаних із соціально-правовим захистом працівників ОВС.

З огляду на сьогоднішні реалії було б правильно передбачити дисциплінарну, адміністративну та матеріальну відповідальність за невиконання норм, що гарантують правовий і соціальний захист працівників міліції.

ВИСНОВКИ

Здійснений аналіз теоретичних засад, специфіки правового регулювання і практичної діяльності міліції дозволяє сформулювати низку положень та висновків, які в сукупності утворюють єдину концепцію правоохоронної діяльності міліції. У курсовій роботі  акцентовано увагу на тому, що держава для повноцінного здійснення своїх завдань і реалізації функцій повинна мати різноманітні органи і організації, які у своїй сукупності утворюють відповідну систему, різновидом якої є система правоохоронних органів України, утворення та функціонування яких безпосередньо пов’язане з реалізацією державою правоохоронної функції.

Суб’єктами системи правоохоронних органів є: державні органи, органи місцевого самоврядування, окремі посадові особи та громадські організації, що здійснюють свою діяльність у сфері правопорядку, наділені правом застосування юридичних та громадських заходів впливу щодо забезпечення законності і правопорядку, боротьби зі злочинністю та іншими правопорушеннями.

Підкреслено, що основним суб’єктом правоохоронної системи держави є державний правоохоронний орган, якому відповідно до функціональної спрямованості притаманні такі специфічні ознаки: вони уповноважуються законом для здійснення правоохоронної функції, у зв’язку з чим наділені відповідною правоохоронною компетенцією; здійснюють свою діяльність із додержанням встановлених законом правил і процедур; мають право застосовувати заходи державного примусу до осіб, які вчинили правопорушення; законні та обґрунтовані рішення, прийняті державними правоохоронними органами, обов’язкові для виконання посадовими особами та громадянами, а їх невиконання призводить до відповідальності; їх діяльність супроводжується одночасним вирішенням наступних питань: порядок утворення органу; характер і зміст його компетенції; територіальний масштаб компетенції; місце органу в організаційній структурі державного управління, механізм взаємодії його з іншими органами.

Аналіз правоохоронної діяльності міліції дозволив зробити висновок, що її особливість полягає в соціальній ролі та призначенні у системі правоохоронних органів держави як провідного суб’єкта забезпечення внутрішньої безпеки держави, що обумовлює її організаційну структуру, завдання, функції та повноваження її структурних підрозділів, а також використання ними відповідних форм і методів правоохоронної діяльності.

Міліція – це державний озброєний орган виконавчої влади, покликаний охороняти та захищати життя і здоров’я людини, її права, свободи і законні інтереси, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань, який для забезпечення наданих йому повноважень наділений правом застосування заходів примусу, у межах та в порядку, передбачених законодавчими та підзаконними актами України.

Характеристика законодавчих та підзаконних актів з питань взаємодії міліції з іншими органами правоохоронної системи України, з органами місцевого самоврядування та громадськими організаціями, засобами масової інформації, дозволила зробити висновок, що їх основним призначенням є упорядкування адміністративно-правових відносин у цій сфері шляхом визначення суб’єктів такої взаємодії та їх повноважень, її напрямків та форм.

Зроблено висновок, що основна проблема неналежної співпраці міліції з населенням полягає у зневірі громадян у здатності працівників органів внутрішніх справ захистити їх від протиправних дій у випадках, коли вони мають постати в якості свідків або просто повідомлять про вчинений злочин. Інший бік даної проблеми полягає у тому, що громадяни не вірять у здатність міліції забезпечити відшкодування їм матеріальних збитків, заподіяних протиправними діями.

Визначено та систематизовано основні напрямки взаємодії міліції з органами місцевого самоврядування та громадськими організаціями, серед яких: вивчення стану громадського порядку на закріпленій території; розроблення і внесення до відповідних державних органів і органів місцевого самоврядування, органів самоорганізації населення, іншим зацікавленим особам пропозицій з питань посилення охорони громадського порядку і профілактики правопорушень на відповідній території; сприяння встановленню постійної взаємодії та обміну досвідом роботи з охорони громадського порядку і профілактики правопорушень з іншими зацікавленими особами; сприяння іншим правоохоронним органам та організаціям у забезпеченні охорони громадського порядку, залучення до цієї справи місцевих мешканців; діяльність з пропаганди правових знань серед населення; виявлення осіб, що порушують громадський порядок, забезпечення проведення з цими особами профілактичної роботи, організація обговорення поведінки таких осіб на зборах мешканців району та інших засіданнях; нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі.

Для удосконалення правового забезпечення діяльності міліції необхідно розробити та прийняти Концепцію удосконалення правового забезпечення організації й діяльності системи Міністерства внутрішніх справ України, яка б розкрила сучасний стан правового забезпечення організації й діяльності системи МВС України; визначила мету, завдання, основні напрямки удосконалення правового забезпечення організації та діяльності системи МВС України; шляхи удосконалення організації правової роботи в системі МВС України; етапи реалізації самої Концепції.

Запропоновано напрямки удосконалення кадрового забезпечення діяльності міліції, серед яких: створення нової системи науково-аналітичного та інформаційного забезпечення координації кадрових процесів; прийняття та удосконалення нормативно-правової бази роботи з персоналом; розвиток нової системи підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації персоналу; реформа духовно-моральних основ в органах внутрішніх справ; виховання серед особового складу патріотизму та високих морально-етичних якостей.

Держава також зобов’язана гарантувати і забезпечувати соціальний і правовий захист працівників міліції. Це спричиняє нагальну необхідність удосконалення та розвитку законодавства України з цих проблем. Адже створення державою сприятливих і безпечних умов для службової діяльності працівників міліції є однією з передумов ефективності функціонування системи правоохоронних органів держави в цілому.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.  Конституція України від 28. 06.1996 року; Х. «Ранок» 2003р.
2.  Закон України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — №4. — Ст.20.
3.  Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні»  від 21.05.1997 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 24. — С. 170.
4.  Закон України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону»  від 22.06.2000 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 40. — С. 338.
5.  Постанова Кабінету Міністрів України «Про Концепцію розвитку системи Міністерства внутрішніх справ» від 24.04.1996 № 456 / Офіційний сайт Верховної Ради України : http://www.rada.gov.ua.
6.  Постанова Кабінету Міністрів України «Про Концепцію розвитку системи Міністерства внутрішніх справ»  від 24.04.1996 № 456 / Офіційний сайт Верховної Ради України : http://www.rada.gov.ua.
7.  Бандурка О.М. Основи управління в органах внутрішніх справ України: теорія, досвід, шляхи вдосконалення. — Х.: Консум, 2004. — 358 с.
8.  Бандурка О. М. Теорія і практика управління органами внутрішніх справ України : монографія / О. М. Бандурка. — Х. : Вид. Ун-ту внутр. справ, 2004. — 779 с.
9.  Битяк Ю.П., Богуцький В.В., Гаращук В.М. та ін.; За ред.
   Ю.П. Битяка. Адміністративне право України. Підручник для юрид. вузів і фак. — Х.: Право, 2000. — 520 с.
10.   Волинка К.Г. Теорія держави і права : навч. посібник / К.Г. Волинка.- К., 2003.- 240с.
11.   Гель А. П., Семаков Г.С. «Судові та правоохоронні органи України» Київ – 2004р.
12.   Гончарова А. Н. Проблема согласования общественных и личных интересов в процессе построения гражданского общества : монография / А. Н. Гончарова. — Красноярськ : Краснояр. гос. ун-т., 2001. — 151 с.
13.   Гончарук С.Т. Суб'єкти адміністративного права України : навч. посібник / С.Т. Гончарук.-К., 1998.- 112с .
14.   Гуренко М. М. Теоретико-правові проблеми гарантій і свобод людини та громадянина : монографія / М. М. Гуренко. — К. : НАВСУ, 2001. — 218 с.
15.   Додіна Є. Є. Реалізація права громадян на об'єднання - гарантія побудови демократичного суспільства. Політичний вимір діяльності Міністерства внутрішніх справ України (відповідь на виклаии ХХІ століття) / за ред. Ю. І. Римаренка, Я. Ю. Кондратьєва. — К. : Нац. акад. внутр. справ України, 2003. — 291 с.
16.   Дубенко С.Д. «Державна служба в Україні»: навч. Посібник. -  К. -  2000р.
17.   Кампо В. М. Становлення нового адміністративного права України : науково-популярний нарис / В.М. Кампо, Н.Р. Нижник, Б.П. Шльоер ; за заг. ред. В.М. Кампо.- К., 2000.- 60с.
18.   Ківалов С. В. Адміністративне право України : навчально-методичний посібник / С.В. Ківалов, Л.Р. Біла.- Одеса : Юридична література, 2002.- 312с.
19.   Клейнер І. Демократія і держава / І. Клейнер. — К. : Наук. думка, 2001. — 146 с.
20.   Лазарев В. В. Теория государства и права : хрестоматія : в 2-х т. / В. В. Лазарев, В. В. Липень — М. : Юристъ, 2001. —

Т. 1. – 2001. – 620 c.

Т. 2. – 2001. – 604 с.

1.   Лаврінчук І. Обставини встановлення правового статусу державного службовця // Право України. — 2008.
2.   Маляренко В. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України.- Київ.-Юрінком Інтер. - 2004.- с. 200 – 238.
3.   Мельник М.І., Хавронюк М.І. Суд та інші правоохоронні органи. Правоохоронна діяльність: закони і коментарі: Навчальний посібник — К.: Атіка, 2000. — 512 с.
4.   Молдован В.В. Правоохоронні органи. Курс лекцій: Навчальний посібник для студентів юридичних вузів та факультетів. – К.: Юмана, 2002.
5.   Овсянко Д.М. Административное право : учебное пособие / Д.М. Овсянко.- М., 2001.- 468с.
6.   Старилов Ю.Н. Курс административного права : в 3 т./ Ю.Н. Старилов.- М., 2002.- Т.1 : История. Наука. Предмет. Нормы. Субъекты.- 728с.
7.   Туманов Г. А. Функции государства и организация управления обществом / Г. А. Туманов // Юридическое образование и наука в России: проблемы модернизации : тезисы междунар. науч.-прак. конф., посвященной 75-летию СЮИ-СГАП. – Саратов, 2006. — С. 204–206.
8.   Чиркин В. Е. Конституционное право зарубежных стран / В. Е. Чиркин. — М. : Юрист, 1997. — 567 с.

1. Системы управления проектами в строительстве
2. Статья 12 Права граждан пожилого возраста и инвалидов проживающих в стационарных учреждениях социального об
3. 2013 г
4. Найдите длину хорды АВ если радиус окружности равен 8
5. Тема- Наркозные средства
6. Воздействие науки на человека двойственно
7. Дати порівняльну характеристику неокейнсіанських і неокласичних теорій економічного зростання
8. Вера создает человека безверие губит его
9. Расчет производственного цикла
10. ПОАД 2 Проектирование торгового комплекса ~ мобильный рынок Специальность 5В0421
11. Економіка і підприємництво напряму підготовки 7
12. темами массового обслуживания СМО примерами которых могут быть- Билетные кассы; Ремонтные мастерс
13. Хлебников, Велимир (Виктор Владимирович)
14. Славянский костюм
15. Глобальні проблеми сучасності
16. на тему- Ссудный капитал и кредит Выполнила- Студентка 3 курса Факультет Учетн
17. освободительная борьба белорусского народа в Западной Беларуси на период с 1921 по 1939 гг
18. ТЕМАХ НА ОСНОВІ НЕКЛАСИЧНИХ МЕТОДІВ СТАТИСТИКИ 05
19. Задание- проконсультируйте пару по вопросам контрацепции с учётом их ситуации
20. Далекие путешествия

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе