Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Україна та Європейський Союз
“Європейський вектор” української дипломатії є одним із приорітетних у зовнішній політиці нашої держави. В документі “Основні напрями зовнішньої політики України”, прийнятому Верховною Радою України ще в 1993 році, підкреслюється, що перспективною метою української зовнішньої політики є членство України у Європейських Співтовариствах, а також західноєвро-пейських або загальноєвропейських структурах.
Актуальність проблеми взаємовідносин України з гігантом процесів європейської інтеграції та кооперації Європейським Союзом є беззаперечна.
Цілком зрозуміло, що вступ України до ЄС є довготривалим, багатоетапним та віддаленим у часі процесом, проте висвітлення цієї теми вже сьогодні займає чільне місце серед науковців, журналістів та політиків. Водночас вона пронизана різноманіттям підходів та оцінок до її висвітлення, політичними та ідеологічними розбіжностями.
Беручи до уваги важливість даної проблеми, у своїй статті автор проаналізував фактори “європейського вибору” України, зупинився на найважливіших сторінках взаємовідносин Україна - ЄС: 1991 - 1999 та подав прогноз щодо можливих варіантів подальшого розвитку двосторонніх відносин.
Європейський вибір України є природнім та цілком закономірним. Такий вибір можна пояснити декількома факторами.
По-перше, це географічна та цивілізаційна близькість між Україною та Європою. Якою б не була банальною ця істина, але українці були, є і завжди будуть європейцями.
По-друге, історична традиція співпраці українців із іншими європейськими народами (Київська Русь 9-13ст., козацька Україна
15-17ст. та ін.) Із проголошенням незалежності України в 1991 році, всім стало зрозуміло, що п’ята за населенням та перша за територією на європейському континенті Українська держава є одним із ключових елементів політичної, військової, економічної, наукової та культурної співпраці Європи.
По-третє, ймовірна “загроза зі Сходу”, і, одночасно, “ідея повернення в Європу”, що охопила пост-комуністичні держави Центральної та Східної Європи, виявилися каталізаторами процесу зближення Києва та Брюсселя. Цей фактор змусив спрямувати русло зовнішньої політики України із “дружніх обійм Москви” в бік більш стриманих центрів європейської інтеграції: Брюсселя, Страсбурга і Люксембурга.
В свою чергу, Україна, як одна із засновниць СНД, виступає за розвиток найширших торговельно-економічних та інших зв’язків між країнами СНД на засадах суверенного партнерства, рівноправності і взаємовигоди.
Разом із цим, всупереч бажанню прокомуністичних сил “реанімувати” “единый и неделимый”, Україна уникає участі в інституціоналізації форм міждержавного співробітництва в рамках СНД, здатних перетворити співдружність в наддержавну структуру федеративного характеру. Останній фактор “європейського вибору” України, що теж був і залишається важливим елементом інтеграції України це, - “євростандарти” економічного процвітання, політичної стабільності, соціального благополуччя, демократії та особистої свободи громадянина. На фоні економічної кризи, корупції, організованої злочинності, політичної нестабільності і зубожіння основної маси народу України, “євростандарти” виступають більше ніж привабливими взірцями для наших співвітчизників.
До речі, в “черзі” до повноправного членства в ЄЄ на сьогодні “вишикувались” понад 20(!) держав Центральної та Східної Європи. Польща, Чехія, Словенія, Естонія, Угорщина і Кіпр очікують свого вступу до ЄС вже в 2005/2007 роках. Наша ж держава реформуючи свою економіку та законодавство, підвищуючи життєвий рівень населення України, і, беручи широкомасштабну участь у загальноєвропейських справах для безпеки та стабільності на континенті, вже найближчим часом спроможна заявити про себе як про потужну європейську країну і, можливо, вступ України до ЄС не буде здаватись занадто віддаленим у часі або навіть чимось нереальним.
Хотілось би зупинитись на еволюції взаємовідносин України з ЄС, і дати своє бачення перспектив.
Вже 2 грудня 1991 року, була прийнята Декларація ЄС по Україні, в якій країни-учасниці схвалили волевиявлення народу України на всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року. В тому ж році ЄС затвердив програму Технічної Допомоги країнам СНД (ТАСІS) і макрофінансову підтримку для реформування економіки та законодавства і розвитку демократичного суспільства республік колишнього СРСР (в т.ч. і Україна).
З жовтня 1993 року в Києві почав діяти Комітет по співпраці між Україною та ЄС.
Безумовно, найновішою подією у відносинах України та ЄС було підписання Угоди про партнерство та співробітництво між ЄС та Україною. Цей документ, підписаний 14 червня 1994 року в Брюсселі представниками обох сторін, заклав стабільний політичний, економічний і культурний діалог між країнами ЄС з одного боку та Україною з іншого. До речі, Україна була першою республікою колишнього СРСР, яка підписала таку Угоду. Цей документ містить 1009 статей, 5 анексів та Протокол про взаємодопомогу щодо торговельних мит (до 2004 року). Угода передбачає систему регулярних консультацій на різних рівнях, створюючи основи для стабільного політичного діалогу Україна-ЄС. Згідно ст. 85 та ст. 90-92 були затверджені Рада Співпраці та Парламентська Комісія Співпраці, які складаються з українських та європейських депутатів.
Слід зазначити, що Верховна Рада України ратифікувала цю Угоду вже в листопаді 1994 року, а країни ЄС - 15 лише в лютому 1998 року. Із лютого 1996 року діяла Тимчасова Угода з торгівлі між двома сторонами, яка припинила свою дію 1 березня 1998 року із вступом в силу Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС. Із вступом в дію цього важливого документу для України, в разі використання всіх сприятливих положень Угоди про партнерство та співробітництво з ЄС та дотримання обраного курсу зовнішньої політики, відкривається перспектива асоційованого партнера ЄС в майбутньому.
В тому ж 1994 році ЄС прийняв ще один важливий документ: “Спільна позиція щодо України”, який визначив основні напрямки взаємодії Євросоюзу із нашою країною.
20 грудня 1996 року “План дій ЄС стосовно України” був прийнятий в Брюсселі. Згідно цього Плану - Україна до 1999 року отримала 700 млн. $ US. Євросоюз пообіцяв також додаткові кошти на закриття ЧАЕС.
В березні 1997 у Києві був відкритий Документаційний Центр ЄС. Одне із завдань цього Центру сприяти реформуванню українського законодавства відповідно до європейських стандартів. Таким чином вже можна відчути “присутність” ЄС в нашій державі.
Як вже зазначалось вище, із 1 березня 1998 року почала діяти Угода про партнерство України з ЄС, що вивела взаємовідносини двох сторін на якісно новий щабель відкриття для України перспективу асоційованого членства в ЄС.
Без сумніву, Європа готова до співпраці із Україною. Україна для ЄС виступає стратегічним партнером, перш за все внаслідок спільних сфер інтересів: безпека та мир на континенті, економічна співпраця, культурні зв’язки та ін.
Які можливі подальші кроки України на шляху інтеграції до європейських структур?
Перший варіант. Поглиблення співпраці відповідно до Угоди про партнерство та співробітництво з ЄС, використовуючи її економічні положення та створення зони вільної торгівлі вже в 1999/2000 рр. Цей варіант має всі підстави для успішного втілення в життя лише з однією умовою: Україна подолає економічний спад і досягне стабілізції своєї економіки, водночас, продовжуючи курс реформ.
Другий варіант. Тісна співпраця України з ЄС в галузі зовнішньої політики, повноправної участі в ОБСЄ, РЄ, ЦЄІ, тісної співпраці із НАТО та ЗЄС і подальших кроків взаємодії із європейськими структурами, Україна цілком реально зможе отримати статус асоціативного партнера ЄС. В разі підйому своєї економіки, це “часткове асоційоване членство в ЄС у полічній сфері” Україна здатна перетворити на повноцінне.
Третій варіант. Цей варіант спирається на негативні тенденції розвитку Української держави, і хотілось би зазначити, що він повинен залишитись тільки на папері, не дивлячись на реальні можливості його втілення. Внаслідок нестабільності та соціальних протиріч ще протягом 5-10 років ЄС втратить інтерес до підтримки України. Держава, яка є неконкурентноспроможною на європейському та світовому ринках, держава-споживач застарілої техніки та неякісних товарів, держава із низьким життєвим рівнем населення і мінімальним рівнем свободи особистості не зможе бути рівним партнером Євросоюзу. Така держава врешті-решт перетвориться на сировинний придаток для розвинутих країн та джерело дешевої робочої сили. Будемо сподіватися, що цей сценарій ніколи не спіткає Україну.
Запропоновані варіанти можливих взаємовідносин України з ЄС можути мати своє продовження. Кожен з них більшою мірою залежить від самої України, ніж країн ЄС. Хотілось би сподіватись, що слова Президента Л. Кучми, з виступу на засіданні Асамблеї ЗЄС в 1996: “... питання інтеграції України в європейські структури не є питанням вибору, а це тільки питання часу” стануть реальністю вже в найближчому майбутньому.
Подальші темпи процесу інтеграції України до європейських структур в руках народу України, його бажанні та праці.
Література
1. Вектори української дипломатії // Політика і час. – Київ, 1995.-
№10. – с. 3-9.
2. Горбулін В. Сценарії наближення україни та Польщі до
Європейського Союзу мають багато складових // Урядовий
кур’єр. – 24 травня 1997р. – с.2.
3. Ігрошкін Г. Об’єднана Європа: що там нас чекає // Політика і час. – 1995. - №7 – с.3-10.
4. Євангелос С. До ЄС не так далеко, якщо прискорити ходу // Віче. –
Київ, 1996.- № 12.-с.102-111.
5. Круглашов А.М. Україна та Європейський Союз: ностальгія за майбутністю // Політичні студії. – Чернівці, 1997. – с.40-49.
6. Кучма Л.Д. Нова архітектура в Европі неможлива без України // Політика і час. – 1996. - №7. – с.3-7.
7. Кучма Л.Д. Україна на шляху до Європи // Політика і час. – 1995. - №7. – с.3-6.
8. Opinion on EC relations with the countries of Сentral and Eastern Europe // OJ. – 1991. – 339/44-64. – Brussels.
9. Proposal for a Council and Comission Decision at the Сonclusion of the Partnership and Сooperation Agreement between the European Commities and their Member States of the One Part, and Ukraine, of the Other Part. – COM (94). - 226final. – Brussels.
10. Якемчук Р. Україна і Європейський Союз // Сучасність.-1997.- №10. – с.95 – 99.
6