Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
16
ЗМІСТ:
Вступ.
. Планування дитини, як фактор благополучного розвитку особистості
. Роль матері у розвитку людини.
. Роль батька у розвитку особистості.
. Сімейні фактори, що впливають на розвиток особистості
Висновок.
Література:
Стрімко змінюється життя навколо нас, незмінно одне - люди продовжують любити, народжувати і виховувати дітей.Народження людини було і буде завжди дивом, найбільш дивним і прекрасним подією в житті кожної родини.
Крім факторів, що негативно впливають на індивідуальні відмінності людей, деякі дослідники обговорюють кризовість сучасної сім'ї. Як пише І. Д. Фрумін, сьогоднішні люди відрізняються від людей, про яких писали Ж. Піаже і Л. С. Виготський. Змінилися форми зовнішньої активності людини, позначається і криза, випробовувана сучасної сім'єю. І, звичайно, життя стає іншим, завдяки повсюдного впровадження раннього навчання, яке призводить до перерозподілу темпів розвитку пізнавальних процесів і, як переконливо доводять фізіологи, є чинником ризику порушення здоров'я людини. У цілому для сучасних умов характерне широкомасштабна соціальна депривація, тобтопозбавлення, обмеження або недостатність тих чи інших умов матеріальних і духовних ресурсів, необхідних для виживання, повноцінного розвитку та соціалізації особистості.
Розвиток і здоров'я майбутньої особистості цілком і повністю залежить від здоров'я батьків, тому дуже важливо планування вагітності, проведення обстеження обох батьків бажано до зачаття дитини. Вплив батьків на розвиток кожного дуже великий. Людина, що росте в атмосфері любові і розуміння, має менше проблем, пов'язаних зі здоров'ям, труднощів з навчанням у школі, спілкуванням з іншими, і навпаки, як правило, порушення дитячо-батьківських відносин веде до формування різних психологічних проблем і комплексів особистості.
Для маленької дитини сім'я - це цілий світ, у якому вона живе, діє, робить відкриття, вчиться любити, ненавидіти, радіти, співчувати. Будучи її членом, дитина вступає у певні відносини з батьками, які можуть мати для нього як позитивний, так і негативний вплив. Внаслідок цього людина росте або доброзичливим, відкритим, товариським, або тривожним, грубим, лицемірним, брехливим.
Жорстоке ставлення до дітей сьогодні перетворилося на звичайне явище: до 10% жертв насильства гине, у решти з'являються відхилення у фізичному, психічному розвитку, в емоційній сфері. Це не лише завдає непоправної шкоди здоров'ю людини, травмує його психіку, гальмує розвиток його особистості, але і тягне за собою інші тяжкі соціальні наслідки, формує соціально дезадаптивних, інфантильних людей, які не вміють працювати, не здатних створити здорову сім'ю, бути гарними батьками. В даний час це стало серйозною соціальною проблемою і загальнолюдською.
У психолого-педагогічної літератури представлена велика кількість робіт, що вивчають типи ставлення батьків до дитини у зв'язку з їх впливом на розвиток його особистості, індивідуальних відмінностей, особливостей характеру і поведінки (Боулбі, 1988; Гарбузов, 1990; Захаров, 1995; Ейнсуорт, 1963; та ін ).
Останнім часом з'явився інтерес до комплексного дослідження материнства. Важливість материнської поведінки для розвитку особистості, його складна структура і шлях розвитку, множинність культурних та індивідуальних варіантів, а також величезна кількість сучасних досліджень у цій галузі дозволяють говорити про материнство як самостійної реальності, що вимагає розробки цілісного наукового підходу для його дослідження.
У психологічній літературі багато уваги приділяється біологічним основам материнства, а також умов і факторів індивідуального розвитку людини.
У 1971-74 рр.. в Празі піддавалася дослідження група з 220 дітей, що народилися в 1961-63 рр.. на підставі достовірно небажаних випадків вагітності. Попарно з ними співвідносилася група контрольних дітей. Критерієм при цьому були вік і стать дитини, далі, діти відвідували той же самий клас. Вік матерів і батьків приблизно був схожий, причому ці батьки займали схоже соціально-економічне становище.
Хоча статистична значимість порівняно невиразна, однак відмінності все ж існують і свідчать про факти цілком певним чином. Що стосується біологічного вступу в життя (вагітність, пологи, маса тіла при пологах), то небажані діти не відрізняються від позитивно чи хоча б нейтрально прийнятих дітей. У цих дітей був, проте, істотно коротший період годування грудьми, вони частіше ставали об'єктом лікарської допомоги і відрізнялися тенденцією до менш гармонійному фізичному розвитку (тобто до невідповідної повноти).
Матері вбачали у своїх «небажаних» дітей у дошкільному віці і в період обстеження менш сприятливі особистісні властивості. Також вчителі, порівнюючи їх з контрольними однокласниками, давали менш сприятливу оцінку, а самі однокласники (при соціометричному обстеженні) значно частіше відкидали їх як друзів, оцінюючи їх поведінку в колективі як менш прийнятну. Що стосується рівня розумового розвитку, то між групами не відзначалося ніяких відмінностей. Що стосується шкільної успішності та здатності пристосовуватися до фрустраційної ситуацій, то «небажані» діти явно відставали від контрольних дітей. Індивідуальні відмінності між дітьми, виявлялися у хлопчиків більш чітко, ніж у дівчаток - по захворюваності, шкільної успішності, оцінки особистих властивостей матерями, вчителями та однокласниками.
Незалежні спостерігачі також вважали, що у «небажаних» хлопчиків інтелект нижче, ніж у дівчаток.
З'ясувалося також, що проста сума несприятливих ознак у розвитку особистості «небажаних» дітей дуже значимо перевищує суму подібних ознак у дітей контрольної групи. Це означає, що «небажаних» дітей характеризує не кілька виражених відхилень, а десятки дрібних ознак поганого адаптування, які потім зрушують дану групу як ціле в соціально невигідному напрямку. Клінічну картину таких відхилень можна назвати, швидше за все, картиною психічної «супердепріваціей», що при сприятливих умовах у подальшому розвитку не повинна обов'язково проявлятися негативним чином. Поза сумнівом при несприятливих умовах вона може принести потерпілому індивіду в майбутньому серйозні життєві ускладнення.
Обстеження в педопсіхіатріческіх та педагогічно-психологічних консультаціях показали, що діти, народжені після небажаної вагітності, значно частіше входять у контакт з цією службою і що їх проблеми там приймаються як більш важливі речі. Розходження в шкільної успішності - за умови однакового інтелектуального розвитку - з переходом у вищі класи школи стають більш вираженими швидше не на користь «небажаних» дітей. Значно частіше ці діти оцінюються своїми матерями і вчителями як менш сумлінні, однак більш імпульсивні, як менш слухняні, а також гірше пристосовуються в дитячому колективі. Самі «небажані» діти в тестах сімейних зв'язків вбачають істотно менш позитивної зацікавленості з боку своїх матерів ніж контрольні діти. Вони відзначають також значно менше директивності і більше несистематичністю. В той час як в контрольних сім'ях відзначається значно висока кореляція виховної поведінки матері та батька щодо дитини, в сім'ях з «небажаною» дитиною дана кореляція дуже низька. Останнє означає, що в таких сім'ях діти сприймають поведінку своїх батьків частіше з незгодою або суперечностями.
Подібно результатами первинного обстеження багато встановлених даних свідчать про те, що ситуація небажаних хлопчиків більш важка, ніж ситуація дівчаток. Наприклад, небажані хлопчики частіше припускають, що з плином часу ставлення до них їхніх матерів починає, скоріше, погіршуватися. Менш часто вони сприймають мати як найбільш значне обличчя свого дитинства. На відміну від даних, що встановлюються у контрольних дітей, вони вважають, що їхній характер більше схожий на батьківський, ніж на материнський. Шлюб своїх батьків вони частіше розцінюють як нещасливий.
Хоча з часом в більшості випадків наступає, мабуть, далеко, що йде компенсування, яке займає спочатку зовсім негативні позиції до існування даної дитини, проте сам факт, що відмінності все-таки є, причому з часом вони швидше зростають, свідчать про те, що «небажаність вагітності» безумовно не представляє фактора, яким можна було б у житті дитини знехтувати. Картина психічної субдепріваціі, як вона була показана вище, залишається і далі збереженою.
Нормальний розвиток дитини і формування успішно діючих захисних механізмів можливо лише при гарному пристосуванні до соціального середовища. Ізоляція від батьків і побратимів, навіть у приматів, робить неможливим формування почуття любові, веде до появи стійкого страху та агресивності, стає перешкодою для соціалізації. Народжена дитина, майже не маючи ніякої самостійністю, в той же час є частиною діади. Інша частина діади - мати, основна умова життєдіяльності дитини та її розвитку. Мати формує його як майбутню особистість, здатну протистояти змін середовища і боротися зі стресами. У цьому основну роль відіграє прихильність або почуття любові, що виникає між дитиною та її матір'ю. Сформований емоційний зв'язок між матір'ю і дитиною спонукає його шукати у батька захисту при будь-якому прояві небезпеки, освоювати під її керівництвом всі необхідні навички, без яких у нього не розвинеться необхідне для життя почуття безпеки і впевненості у своїх можливостях.
Процес розвитку прихильності заснований на ряді вроджених здібностей дитини, з якими він вже народжується. Новонароджений підготовлений до того, щоб з ним спілкувалися, всі його почуття функціонують, хоча і розвинені в різному ступені. Проте сильна прихильність зможе виникнути лише, якщо мати буде ефективно реагувати на плач дитини від болю, голоду чи нудьги. Розвитку позитивних емоцій, важливих для виникнення любові з одного боку і зміцнення життєвого тонусу з іншого сприяють ігри з дитиною. Діти, яких матері швидко заспокоюють, плачуть набагато менше тих, до кого не підходять. Таким чином, сила прихильності дитини, тобто переживання своєї захищеності і, значною мірою, впевненості, визначається двома необхідними якостями матері. По-перше, готовністю негайно допомогти дитині, коли він тривожиться (плаче). По-друге, активністю материнської взаємодії з дитиною і здатністю до спілкування з ним (Чистович Л.А., Кожевникова Е.).
Багато авторів вказують на значну взаємозв'язок між подразниками, що виходять від матері, і одночасним розвитком дитини. Чотири фактори материнського догляду мають високий ступінь кореляції з результатами тестів розвитку: стимуляція розвитку, адаптація до подразників, масштаби фізичного контакту.
Здатність протистояти стресу (реакції дитини в моменти розлади та його характерні реакції на звичайні йому неприємні моменти повсякденного життя) в значній мірі залежить від того, наскільки мати може пристосувати зовнішнє середовище дитини до її індивідуальних особливостей. У ранньому дитинстві повторно виникаючі ситуації, що приводять до занепокоєння або напруги, не роблять дитину здатною протистояти стресам. Дитина, яка рідко піддається випробуванням труднощами, краще переносить стреси, ніж той, який неодноразово випробував напругу негативних емоцій. Стабілізації психічного стану, що зменшує ризик несприятливих наслідків при виникненні важких життєвих обставин у дітей, сприяють батьківські принципи догляду і незмінний «образ матері».
Психоаналітична теорія пояснює взаємини мати-дитя залежністю дитини від матері. Етологічної концепція на передній план виводить формування міцного емоційного зв'язку, що є вродженою мотиваційною системою. Відповідно до цього розумінням і мати і дитина прагнуть до тісного фізичного спілкування. Один з механізмів об'єднання дитинча і його матері - імпрітінг (вроджена здатність тварин слідувати за об'єктом).
Існує цілий ряд передумов психічного здоров'я особистості:
Ознаки стійкої прихильності матері до дитини:
Нажаль, існують перешкоди, які можуть перешкодити матері так виховувати дитину. Встановлення глибокого емоційного зв'язку всередині діади між матір'ю і дитиною може затруднюватись незрілістю почуттів і характеру матері, її неврівноваженістю. Перешкодою може бути юний (до 18років) вік матері. Природно, що соціальна та психологічна непідготовленість до здійснення обов'язки матері не дозволяє жінці створити позитивну емоційну середу, необхідну для формування глибокої прихильності між матір'ю і дитиною (Орел В.І.). На заваді виникненню сприятливих відносин у системі «мати-дитя» може бути нерозвинена гестаційна домінанта, тобто недостатня готовність і рішучість стати матір'ю. (Добряков І.В.) Нелюба або небажана дитина не викликає до себе позитивних емоцій, які так необхідні для формування прихильності, почуття безпеки, впевненості у своєму благополуччя і подальшого розвитку. Багато існує доказів на користь того, що недостатня емоційна та сенсорна стимуляція дитини раннього віку, особливо при відділенні від батьків, обов'язково викличе серйозні порушення в його емоційному і, в кінцевому підсумку, в загальному психічному розвитку особистості.
У попередні десятиліття переважала думка, що материнської турботи для формування адаптивної поведінки дитини достатньо. Ніжність, доброта, самовіддана турбота про дитину, що виявляються батьком, розглядалися лише як імітація жіночої поведінки і необов'язкові для виховання дитини. Насправді, в батьківстві і материнстві більше схожості, ніж відмінностей, бо вони - продукт обміну почуттями з їх власними батьками обох статей. Доведено, що активна участь батька у підготовці пологів зменшує кількість ускладнень у них, знижує сприйнятливість новонародженого до стресів (Добряков І.В.).
Дослідження, присвячені вивченню больового синдрому під час пологів, показали, що присутність батька дитини, яка забезпечує спеціальну підтримку для контролю за болями, не просто заспокоює і емоційно підтримує, але також супроводжується зниженням дози анальгетиків, які використовуються при епідуральної анестезії, і зменшенням числа жінок, які відчувають паніку, емоційне спустошення і нестерпні болі. Участь чоловіка в пологах дозволяє виявити його активне батьківство, яка починає формуватися ще під час вагітності.
З точки зору психології, переживання, що виникають під час пологів, можна назвати вершинними (Маслоу А.). Оскільки момент народження дитини сприймається як тріумфальний результат важкої спільної роботи, найчастіше домінуючими емоціями батька стають захват і захоплення, незважаючи на характерний зовнішній вигляд немовляти. Часто у партнерських пологах батькові пропонують перерізати пуповину, і це дуже символічний момент - «відокремлюючи» таким чином дитину від матері, він тим самим визначає своє місце в його житті.
Проте не можна однозначно сказати, що пологи з чоловіком - найкраща модель організації пологів для всіх пар: присутність одних чоловіків дійсно допомагає пологам, присутність інших тільки сповільнює їх хід (Оден М.) Рішення про спільні пологах має бути тільки спільним, зваженим і задовільним для обох партнерів (Дік-Рид Г.).
Дослідження дітей раннього віку у присутності матері або батька і без них виявило однаково стимулюючий вплив обох батьків. Батько також впливає на дитину не тільки прямо, а й через матір і за допомогою сімейного клімату, одним із творців якого він є. Деякі автори йдуть далі, стверджуючи, що не тільки батьки виховують дітей, а й уся родина безпосередньо впливає на розвиток і на процеси дозрівання в дитині. Вони вважають, що близькі родичі, які складають розширену родину, в цьому беруть участь, так само, як це робить і все суспільство в цілому. Соціальні стимули, одержувані дитиною від оточуючих його людей, звільняють рефлекторні інстинктивні прояви.
Батьківське виховання за певних умов може бути несприятливим коли дитина виховується одним із батьків, прийомними батьками, вітчимом або мачухою, родичами, чужими людьми, а також батьками при непостійному з ними проживанні. Виховання в неповній сім'ї, зокрема, стає несприятливим в тому випадку, коли батько відчуває себе нещасним і, замикаючись в сім'ї, не здатний створити своїй дитині необхідні умови для формування позитивних почуттів і задоволення від життя (Матейчек З.).
Благополуччя сім'ї визначається не лише особливостями батьків, але й соціальною підтримкою оточуючих, з якими склалися гармонійні, довірливі стосунки. Соціальна ізоляція сім'ї може стати фактором ризику для дитини, тому що вона протидіє його контактам з оточенням. Відокремлення сім'ї зазвичай виникає як наслідок психічних захворювань, особистісних відхилень батьків або їх ригідних переваг, що різко відрізняються від прийнятих в оточенні. Батьківська гіперопіка, яка заважає дитині підтримувати відносини з іншими людьми і навчитися самостійно приймати рішення, стає перешкодою розвитку незалежної поведінки, сприяє інфантилізації. Надто опікуючий батько приймає рішення за дитину, захищає його навіть від незначних чи уявних труднощів замість того, щоб допомогти їх подолати. Це приводить дитину до залежності і перешкоджає формуванню у нього відповідальності, придбання соціального досвіду за межами сім'ї, це ізолює від інших джерел соціальних впливів. У таких дітей виникають труднощі в спілкуванні з оточуючими, у них велика небезпека невротичних зривів і психосоматичних розладів. Неадекватна батьківська турбота або неправильне керівництво поведінкою дитини, що виражається в явній її невідповідності віковим потребам і навколишньому середовищу, не забезпечують його необхідним захистом від попадання в психологічно неблагополучні ситуації. Цей тип виховання проявляється тим, що батьки, як правило, не знають, де знаходиться і що робить їх дитина, вони не розуміють його потреб, труднощів і підстерігаючих небезпек, не здатні своєчасно та ефективно допомогти йому.
Сім'я забезпечує зростаючу індивідуальність життєвим досвідом. Батьки стимулюють його розвиток за допомогою різноманітних ігор, занять, відвідувань разом з ним парків, музеїв, театрів. Бесіди з дитиною розвивають його мова і мислення, розширюють світогляд. Недостатнє спілкування дитини з батьками, відсутність спільних ігор та занять не тільки обмежують можливості розвитку, але і ставлять його на межу психологічного ризику.
Надмірний постійний батьківське тиск, що не відповідає потребам дитини, звичайно спрямований на те, щоб він не став тим, хто він є насправді, чи ким він може бути. Вимоги батьків можуть не відповідати статті, вікові або індивідуальним особливостям дитини. Директивне виховання залежить або від життєвого стилю батьків, або від їх завищених амбіцій, не здійснених ними самими. Одні батьки, будучи незадоволені статтю народженої дитину, звертаються з хлопчиком як з дівчинкою, переодягаючи його і вимагаючи невідповідної поведінки, інші - розчаровані невдачами дитини в школі, всіма способами домагаються від нього кращої успішності. Таке насильство над дитиною, спроби переробити його натуру або примусити зробити неможливе, вкрай небезпечні для його психіки.
Спотворені взаємини в сім'ї з-за недостатньої відвертості, нездатності домовитися між собою для вирішення сімейних проблем, приховування від дитини сімейних таємниць - усе це вкрай ускладнює можливість пристосування до життя. Не слід сумніватися в тому, що така невизначена і, як правило, напружена обстановка, в якій виховується дитина, загрожує ризиком для здоров'я.
Психічні розлади, особистісні відхилення або інвалідність одного з членів сім'ї становлять для дитини потенційний ризик психосоматичного розладу. Це може бути пов'язано, по-перше, з генетичною передачею дитині підвищеної ранимости, і, по-друге, з впливом психічних розладів у батьків на життя в родині. Їх дратівливість позбавляє дитини спокою, почуття впевненості. Їх страхи можуть стати причиною обмеження дитячої активності.
Сімейні відносини виявляються порушеними, якщо мають місце антагоністичні взаємодії та взаємовідносини між членами сім'ї, що призводить до несприятливих наслідків дл соціального та емоційного розвитку дитини. Ці конфліктні відносини пов'язані з порушенням формування сім'ї, хоча механізми, за допомогою яких вони впливають, ще недостатньо вивчені. Деякі з внутрішньосімейних вредностей прямо діють на відносини дитини з членами сім'ї, інші створюють загальну несприятливу сімейну атмосферу, в якій дитина повинна виховуватися.
Дитина може опинитися під впливом однієї, декількох або всіх цих шкідливих речовин в один і той же час. Передбачається, що, хоча способи вираження і пороги прояви почуттів варіюються залежно від культури, недоліки і викривлення в цих областях схожі в будь-яких суспільствах. Всі двосторонні взаємини людей залежать від поведінки кожного з них. Варіюючи за ступенями, порушені сімейні відносини можуть виникати частково як результат реакцій, відносин або дій самої дитини. У кожному окремому випадку часто буває важко судити про його дійсному участь у внутрішньосімейних процесах. Оцінка ступеня порушення сімейних відносин має робитися тільки на основі змін поведінки інших членів сім'ї, безвідносно до ролі дитини, яка своєю поведінкою у відповідь на сімейні негаразди може погіршувати сімейний психологічний клімат. До окремих випадків порушення сімейних відносин відносять брак теплоти у спілкуванні між батьками і дитиною, дисгармонійні відносини між батьками, ворожість до дитини, жорстоке поводження з дитиною, сексуальні зловживання. Явний недолік позитивних почуттів по відношенню до дитини з боку батьків зазвичай виражається в тому, що останній не виявляє емоційної теплоти під час вербального або невербального спілкування, не здатен створити для нього фізичний комфорт. У цих випадках батько звертається до дитини відстороненим або бездушним тоном, не виявляючи значного інтересу до того, чим він займається, не співпереживаючи його труднощів, рідко заохочуючи і схвалюючи. Дитяча поведінка яка пов'язана з переживаннями, зустрічається з роздратуванням і зазвичай припиняється. Дисгармонійні відносини між дорослими (батьками та іншими членами родини) зазвичай проявляються сварками або постійною атмосферою важкої емоційної напруги, що є результатом натягнутості відносин. У результаті цього поведінка окремих членів родини стає некерованою і ворожою, завзято зберігається атмосфера жорстокого ставлення один до одного. Ворожість деяких батьків проявляється в постійному покладанні відповідальності на дитину за чужі провини, що фактично перетворюється на психічне катування. Інші піддають дитини систематично приниженням і образам, переважно його особу. Вони нагороджують дитину негативними характеристиками, провокують на конфлікти, агресію, незаслужено карають. Жорстоке поводження з дитиною чи фізичне катування його батьками небезпечно не тільки для соматичного, але і для психічного здоров'я. Поєднання болю, соматичних страждань з переживаннями образи, страху, обурення, відчаю і безпорадності через те, що найближча людина несправедлива і жорстока, може призвести до психосоматичних розладів.
Не проходять для дитини безслідно сексуальні зловживання в сім'ї. У цій ситуації дитина виявляється беззахисним перед сексуальними зловживаннями, його переживання страху і образи поглиблюються невідворотністю того, що відбувається, безкарністю кривдника і суперечливими почуттями скривдженого до нього.
Висновок
Світова практика психологічної допомоги дітям та їх батькам показує, що навіть дуже важкі проблеми виховання цілком вирішувані, якщо вдається відновити сприятливий стиль спілкування в сім'ї. Головні риси цього стилю визначаються основними положеннями гуманістичної психології. К. Роджерс назвав його «Особистісно центровані», тобто, яке ставить в центр уваги особистість тієї людини, з яким ти зараз спілкуєшся.
Стиль батьківських взаємин відбивається в психіці дитини. Це відбувається дуже рано, ще в дошкільному віці, як правило, несвідомо. На стиль ж виховання, як показали результати проведеного нами дослідження, впливають особистісні якості батьків. Ставши дорослим, людина відтворює стиль виховання як природний. Таким чином, з покоління в покоління відбувається соціальне наслідування стилю спілкування і виховання. Звідси випливає висновок, що батьків треба не тільки навчати, але й навчати способам правильного спілкування з дітьми, коригуючи особистісні якості батьків, що відноситься головним чином до сфери «Я».
Хотілося б ще відзначити, що не менш цікавим було б порівняти стилі взаємодії батьків і матерів, так як існує відмінності як рис характеру, так і стилів ставлення до дитини по гетерогенному ознакою. Результати дослідження показали, що найкраще проводити обстеження батька і матері, що складають сімейну пару, для того щоб намалювати об'єктивну картину виховання в сім'ї, вплив обох батьків на формування особистості дитини, щоб оцінка впливу сімейного фактора на індивідуальні особливості людини була більш плідною.
В цілому можна зробити висновок, що індивідуальні відмінності людини формуються при взаємодії зовнішніх і внутрішніх чинників, причому не тільки зовнішні фактори можуть переломлюватися через внутрішні, а й внутрішні фактори можуть модифікувати зовнішні впливи.