Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Міністерство освіти та науки молоді та спорту України
Зміст
Вступ……………………………………………………………………….……3
1.Більш чисте виробництво……………………………………………………7
1.1 Становлені екобезпеки економіки…………………………………..…...7
1.2 Варіанти зміни техніко-технологічної основи виробництва……....….11
1.3Чисте виробництво…………………………………………………........12
2.Енергоефективність…………………………………………………………15
Висновки………………………………………………………………………22
Список літератури…………………………………………………………… 26
Вступ
Соціально-економічний розвиток людства неминуче супроводжується посиленням антропогенного впливу на навколишнє середовище, що тягне за собою підрив її здатності до самовосстанавліванію. Останнім часом у зв'язку з прискоренням темпів науково-технічного прогресу спостерігаються явні ознаки екологічної кризи, що проявляється в деградації навколишнього середовища, збіднінні генетичного фонду планети, виснаженні природно-ресурсного потенціалу і в кінцевому підсумку - погіршення якості життя населення. Сьогодні світова громадськість усвідомлює життєву необхідність переходу людства на модель сталого розвитку, що припускає інтегроване вирішення соціальних, екологічних, технічних і економічних проблем з метою забезпечення зростання добробуту нинішнього та майбутнього покоління людей.
В цих умовах особливу значимість здобуває природоохоронна діяльність, спрямована на зниження і запобігання негативного антропогенного впливу на навколишнє середовище, збереження, поліпшення і раціональне використання природних ресурсів. Здійснення природоохоронної діяльності відбувається на різних рівнях: міжнародному, національному, регіональному, муніципальному і корпоративному. Проте заходи в галузі захисту природи в першу чергу слід проводити безпосередньо на підприємствах, які з одного боку виступають основними елементами виробництва, а з іншого боку -- головним джерелом екологічної небезпеки.
Питанням вдосконалення управління природоохоронною діяльністю підприємства присвячені праці багатьох вчених, однак, незважаючи на певний науковий доробок, ще не вироблений реальний механізм практичного втілення принципів сталого розвитку на рівні конкретних підприємств. Тому в таких умовах особливої актуальності набуває проблема формування нової культури управління підприємством, базу якого складають принципи екоеффектівності, що передбачають зниження і запобігання негативний вплив виробництва на навколишнє природне середовище при одночасному підвищенні фінансової ефективності його функціонування.
Перехід на більш високий щабель управління природоохоронною діяльністю на галузевому та локальному рівні вимагає, щоб прийняті управлінські рішення були відповідним чином аргументовані і обгрунтовані.
Енергоефективність є пріоритетним напрямком енергетичної політики більшості країн світу. Це обумовлено вичерпанням не відновлювальних паливно-енергетичних ресурсів, відсутністю реальних альтернатив їх заміни, наявністю ризиків при їх виробництві і транспортуванні. В останній час ці чинники набувають все більшого значення у зв'язку із загальною нестабільністю у регіонах видобутку ПЕР, напругою на паливно-ресурсних ринках та несприятливими прогнозами щодо подальшого зростання цін на енергоресурси. Розвинені країни світу, у першу чергу, країни ЄС, які вже досягли значних успіхів у вирішенні проблем енергоефективності, продовжують пошук нових джерел енергозабезпечення та розробку заходів щодо енергозбереження, що є позитивним прикладом для України.
Досвід розвинутих країн і власний досвід України вказує на необхідність державного регулювання процесами енергозбереження та проведення цілеспрямованої державної політики.
2 травня 1999 року Міністерство юстиції України зареєструвало "Положення про порядок організації енергетичних обстежень", затверджене наказом Держкоменергозбереження № 27 від 9 квітня 1999 року. Положення регламентує порядок подання, оформлення, видачі та подовження терміну дії документів з атестації спеціалізованих організацій на право ведення енергетичних обстежень (енергетичного аудиту), встановлює єдину форму свідоцтва на право їх проведення, а також нормативні та правові вимоги щодо їх отримання. Воно визначає також вимоги, у тому числі етичні (мабуть, вперше у вітчизняній практиці) щодо організації, характеру й порядку ведення енергетичного обстеження на підприємствах, в організаціях і установах. Положення є рекомендаційним (не обов'язковим) для підприємств і організацій, що виконують енергетичні обстеження з ініціативи суб'єктів господарювання. Разом з тим, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 30 листопада 1999 "Про скорочення енергоспоживання бюджетними установами, організаціями та казенними підприємствами", енергетичні обстеження (енергоаудити) бюджетних установ, організацій і казенних підприємств здійснюються спеціалізованими організаціями, атестованими відповідно до згаданого Положення. Всі питання щодо організації енергетичних обстежень регламентує правління центральної групи енергоаудиту Держкоменергозбереження України (ЦГЕА). До роботи у складі правління ЦГЕА залучено провідних фахівців з енергетичного аудиту, а також представників органів центральної виконавчої влади. Звіт з енергетичного обстеження (енергоаудиту) в принципі має складатися з чотирьох головних частин: аналіз економічного стану підприємства, аналіз питомого споживання енергоресурсів; розроблення енергозберігаючих заходів, розширений висновок (розширена анотація). Проте якщо ведення аналізу економічного становища не є обов'язковим (необхідність складання цього розділу має бути зазначено у договорі із замовником робіт), відсутність розділів щодо аналізу питомого споживання енергоресурсів, розроблення енергозберігаючих заходів та розширеного висновку (розширеної анотації) слід вважати принциповою помилкою.
Під час ведення енергетичного обстеження підприємств, відомств і організацій увагу слід приділяти насамперед аналізу питомого споживання енергоресурсів залежно від обсягів виробництва та розроблення безвитратних (організаційних) енергозберігаючих заходів. Слід зазначити, що запровадження чогось нового - не найголовніше (більш доцільно було б ефективно використовувати вже існуюче обладнання завдяки розробленню безвитратних енергозберігаючих заходів). Проте більшість енергоаудиторів вважає необхідним за будь-яких умов запроваджувати щось нове і сучасне, забуваючи при цьому правило енергоменеджменту: жодна компанія не повинна думати про впровадження чогось нового, перш ніж вона вичерпає всі можливості правильного ведення господарства (трудова й технологічна дисципліна) та контролю керівництва (раціональні методи і структура менеджменту, управлінська дисципліна).
Однією з найбільш проблемних систем енергопостачання є система постачання теплової енергії. Важливим питанням щодо систем опалення є проблема вибору між централізованим та індивідуальним опаленням.
Переваги та недоліки централізованого опалення.
Ідея централізованого опалення сама по собі достатньо прогресивна. Так, виробництво тепла котельнею чи ТЕЦ коштує дорого, але ця плата розподіляється на велику кількість людей, що споживають це тепло. І в результаті це коштує дешевше, ніж індивідуальне газове чи електроопалення. Крім того, амортизаційні витрати також розподіляються на велику кількість людей. Тому вартість підтримки обладнання в належному стані для кінцевого споживача нижча, ніж вартість обслуговування власних опалювальних пристроїв. Проте система централізованого опалення має три слабини - законодавчо закріплений термін опалювального періоду, підземні комунікації та людський фактор.
• Термін опалювального періоду. Інколи холодний період починається до 15 жовтня. Це саме той час, коли в квартирах масово включені газові плити та електрокаміни - період вибухів газу та вилітання пробок (або в гіршому випадку самозапалення проводки). З одного боку було б розумним починати опалювальний період не в жорстко встановлений термін, а орієнтуючись на потреби споживачів. Але на опалювальний сезон закладається певна кількість палива (з неї в тому числі виводяться тарифи), і початок його в більш ранній строк означатиме те, що й закінчити прийдеться раніше.
• Підземні комунікації. Так і підземні комунікації, закладені ще за часів СРСР, поступово вичерпують свій ресурс. Щороку маємо багато проривів, через які місяцями перериті вулиці міста. В деяких районах, куди йдуть більш старі комунікації, споживачі через це на протязі тижнів, а інколи й місяців, не отримують гарячу воду. Ті, хто користується централізованим опаленням, фактично є заручниками комунікацій різного ступеня зношеності.
• Людський фактор. За рахунок неплатників, комунальники недоотримують кошти, що закладені на обслуговування комунікацій та закупівлю палива. Зрозуміло, що на закупівлі палива в зимовий період економити ніхто не буде. Тому доводиться економити на обслуговуванні комунікацій. Це частково є причиною того, чому комунальники з року в рік тільки латають труби замість того, щоб раз і назавжди замінити їх на більш нові й ефективні в плані теплозбереження. Хоча мабуть такі витрати навіть не закладені до тарифів за тепло, тому що збільшення цих тарифів тільки збільшує процент неплатників, що в свою чергу зменшує загальну кількість коштів, що надходять комунальникам від населення.
Переваги та недоліки індивідуального опалення
Головна перевага індивідуального опалення - споживач має змогу керувати температурою у власній оселі. При цьому він не залежить від комунальників та підрядників, а також його не стосуються проблеми, які зв'язані з кількістю неплатників. А от головні недоліки індивідуального опалення (за виключенням більшої вартості) проявляються як раз не для споживача, а для комунальників та для тих мешканців будинку, хто користується централізованим опаленням. Звичайно, індивідуальне опалення може собі дозволити людина, в якої достатньо коштів. Отже, скоріше за все, ця людина регулярно і своєчасно сплачувала за послуги централізованого опалення. Тобто індивідуальне опалення "забирає" у комунальників платоспроможних споживачів. Слід також не забувати, що існує критична межа, за якою сума платежів за тепло від споживачів централізованого опалення буде меншою за вартість вироблення та доставки цього тепла. Тобто з одного боку споживач індивідуального опалення додатково "платить за комфорт", а з іншого боку комунальники вимушені доплачувати за своїх клієнтів, або відключати збиткові будинки, змушуючи тим самим усіх мешканців переходити на індивідуальне опалення.
1. Більш чисте виробництво
1.1 Становлені екобезпеки економіки
Сталий розвиток передбачає функціонування екологічно безпечної економіки, структурно-технологічний рівень якої забезпечує раціональне ресурсопотребленіе та мінімізацію інтегрального техногенного впливу на навколишнє середовище процесів виробництва і споживання товарів і послуг у розрахунку на одиницю сукупного суспільно продукту. В ідеалі - екобезпеки є така економіка, яку відрізняє оптимальна галузева структура, що припускає пропорційність у розвитку природоексплуатуючих обробних і переробних галузей, при відповідному розвитку сфери екобізнеса. При цьому подібні підприємства повинні бути орієнтовані на високі технології, відповідають умовам чистого виробництва.
Як показує світова практика основними реальною передумовою перетворення екологічних проблем в екологічну кризу служать, по-перше, безпрецедентні масштаби залучення природних ресурсів в господарський оборот, що обумовлено, головним чином, випереджаючим зростанням базових галузей промисловості, і, по-друге, технології, що застосовуються в базових галузях, орієнтовані на виробництво масової продукції при невисоких витратах, як правило, «Екологічно брудні» ресурсо-та енергоємні. Причому, якщо промислово розвинені країни у зв'язку з переходом економіки на інтенсивний шлях розвитку, її структурною перебудовою, зрушеннями в енергетичному господарстві, впровадженням новітніх технологічних розробок змогли досить успішно вирішити що створилася кризову ситуацію, то для російської економіки, обтяженої наслідками командного управління та витратами ринкових реформ, це завдання об'єктивно важко здійсненна.
Для становлення реальної екобезпеки економіки в Росії необхідно подолати технологічне відставання вітчизняної економіки, яка в даний момент є досить пріродоемкой (енергоємної) з яскраво вираженою індустріальної структурою. Як і раніше відрив від провідних технічно розвинених країн світу за ефективності та використання найважливіших видів матеріальних і паливно-енергетичних ресурсів дуже великий.
Положення ускладнюється ще тим, що у галузевій структурі економіки продовжує зберігатися висока питома вага базових галузей, що завдають істотної шкоди навколишньому середовищу. Особливу стурбованість викликає той факт, що за останній роки не внесено будь-яких істотних змін у процес оновлення технологій.
Підприємства віднесені до числа забруднювачів атмосфери, найчастіше виступають також і в ролі основних забруднювачів поверхневих вод і грунтів. Висока ресурсомісткість і відхідних промислового виробництва погіршується низьким техніко-технологічним рівнем. Ступінь фізичного зносу основних фондів, обумовлена тривалою і надмірно інтенсивної експлуатацією виробничого потенціалу при постійно обмеженості виділяються капітальних вкладень на його розвиток і неповноту їх освоєння. Високим є також питома вага експлуатації обладнання зі наднормативним строком служби. Велика зношеність, а в деяких випадках і просто ветхість основних виробничих фондів, супроводжується низькою якістю продукції, що випускається. Більш того, при подібному фізичний знос устаткування неможливо гарантувати запобігання аварій, що супроводжуються залповим та/або скидами в навколишнє середовище високотоксичних речовин.
Необхідність раціонального використання ресурсів стільки очевидна для забезпечення сталого розвитку, ставить цілком конкретні задачі перед промисловим сектором економіки Росії. Вихід зі становища, що на найближчу перспективу виявляється тісно связнанним з екоструктурной перебудовою економіки, орієнтованої на: зниження пріродоемкості, енергоємності, перерозподіл трудових, матеріальних і фінансових ресурсів на користь галузей, що виробляють продукцію кінцевого споживання; збільшення в територіальній структурі господарства частки наукоємних і ресурсозберігаючих секторів.
На підставі вимог екоструктурной перебудови можна зробити висновок, що розвиток галузей промисловості, продукція або технологічні процеси яких є основними джерелами забруднення, енергоємні, відрізняються використанням дефіцитних, невідновлюваних ресурсів або виробництвом особливо небезпечних відходів, буде стримуватися. Можливі випадки скорочення та навіть повної закриття окремих виробництв і підприємств, реконструкція яких виявляється недоцільною як з екологічної, так і соціально-економічної точок зору.
Орієнтовні розрахунки показують, що вже на першому етапі можлива економія на 20-30% природних ресурсів. в свою чергу будь-яке зниження витрати матеріалу, паливно-енергетичних ресурсів за рахунок економії, за рахунок зміни технології, підвищення ККД і т.д. веде до зниження шкідливих викидів в атмосферу, скидів у водні об'єкти, обсягу розміщених відходів.
В цілому екоструктурная перебудова повинна бути орієнтована на поступове перерозподіл ресурсів і первинних секторів економіки (добувна промисловість, сільське господарство та ін) у вторинні (сфера переробки сировини), а потім у третинні (готова продукція, продукти споживання).
Безсумнівний внесок у становлення екобезпеки економіки вносить розвиток специфічних галузей, безпосередньо пов'язаних з охороною природи. Будучи новою сферою зростання зайнятості, екобізнес активно розвивається і починає займати міцне місце в економіці країни. Серед напрямків ділової активності в природоохоронній сфері виділяються служби контролю якості повітря і води, промислових відходів, включаючи хімічний аналіз і екологічний моніторинг. Дуже перспективна в економічному плані представляються напрями, пов'язані з переробкою та збутом промислових відходів, впровадженням альтернативних джерел енергії, підтриманням та вдосконаленням мереж комунікацій та енергозбереження.
Сфера дії екобізнеса поширюється також і на послуги, пов'язані з оцінкою впливу на навколишнє середовище, з екологічним аудитом та консалтингом з наданням еколого-економічної інформації, з виданням літератури екологічної спрямованості, з екологічним туризмом. До переліку фінансових послуг входять: екологічний кредит, екологічний внесок, екологічне страхування та ін Про пріоритетний розвиток екобізнеса свідчить той факт, що впровадження енергозберігаючих технологій, розвиток інноваційної та екологічно орієнтованої діяльності постійно входять до програми державної підтримки малого підприємництва.
За оцінками фахівців виробництво екологічних товарів і послуг в промислово розвинених країнах Заходу перетворюється на велику галузь економіки. Подібне розвиток екобізнеса можна прогнозувати і в умовах Росії.
Як вже зазначалося раніше, екоструктурная перебудова економіки вимагає створення більш досконалої техніко-технологічної основи виробництва, що забезпечує можливість одночасного вирішення економічних, технічних, соціальних, організаційних та екологічних проблем при менших, ніж раніше, витратах. У сьогоднішніх умовах для технологічних систем та процесів на відміну від природних характерна розімкнутого матеріально-енергетичних циклів і, як наслідок, освіти величезної кількості відходів, що надходять у природне середовище і руйнують її природні цикли.
В відміну від природи людина не мінімізує, а навпаки накопичує відходи, порушуючи тим самим екологічну рівновагу.
Реальним напрямком вирішення екологічних проблем є реалізація досягнень науково-технічного прогресу, що передбачають зміни техніко-технологічної основи виробництва шляхом переходу на маловідходні, ресурсо - та енергозберігаючі технології. Практично це означає зміну курсу, орієнтованого на ліквідацію несприятливих наслідків, зумовлених зміною якості природного середовища, на курс боротьби із забрудненням та попередженням наслідків. Даний підхід у ситуації, що розглядається являє собою не тільки найбільш логічне, але й економічно найбільш ефективне рішення, тому що витрати на усунення екологічних наслідків найчастіше значно перевищують превентивні заходи.
Під ресурсозберігаючої технологією в цьому випадку розуміють такий технологічний процес, який передбачає мінімізацію використовуваних природних ресурсів і мінімальні порушення природних (природних) умов, тобто відрізняється від традиційних технологій значно меншою питомою витратою сировини та енергії. Для маловідходних (безвідходних) технологій головним є перехід на замкнуті технологічні цикли, в якійсь мірі відтворюють природні, що дозволяє отримати мінімум твердих, рідких, газоподібних і теплових відходів та викидів. У Декларації про маловідходних і безвідходних технологій та використання відходів, прийнятої на загальноєвропейському нараді Європейської Економічної Комісії з співпраці в галузі охорони навколишнього середовища, дається таке визначення: «Під маловідходних та безвідходних виробництв розуміють такий метод виробництва продукції (процес, підприємство, територіально-виробничий комплекс), про якому вся сировина і енергія використовується найбільш раціонально і комплексно в циклі сировинні ресурси - виробництво - споживання - вторинні сировинні ресурси і будь-які дії на навколишнє середовище не порушують її нормального функціонування ». Як випливає з визначення, про замкнутість виробництва можна говорити в двох аспектах: стосовно до індивідуального виробничому процесу (в рамках одного підприємства) і в рамках групи підприємств, коли відбувається об'єднання різних технологій в послідовні і паралельні ланцюжки з метою більш повного використання сировини і скорочення відходів.
Технологічні принципи організації екологічних технологій залежать від характеру виробничих процесів, від груп галузей промисловості. Для галузевої добувної промисловості, де характерні великі обсяги переміщення порід, такі технології пов'язані з переходом до принципово нових технологій видобутку корисних копалин, наприклад, це може бути підземне вилуговування, електроліз, газифікація і гідроударні видобуток (вугілля), впровадження яких зазвичай вимагає досить високих стартових капітальних вкладень. Для обробної промисловості (зокрема металургія) можуть виявитися перспективними переходи до більш глибокої обробки вихідної сировини і максимальному використання відходів, що утворяться. Іноді складається ситуація, коли більш ефективним виявляється доцільність зниження ступеня вилучення основного компонента, щоб забезпечити виграш в цілому на комплексної переробки сировини і отримання побічних продуктів. Подібні ситуації важко уявити без виходу за рамки окремого підприємства. Більше ймовірний такий розвиток подій при наявності великого інвестування в рамках холдингу або іншого промислового об'єднання. Для галузей з перериваним виробничими процесами, заснованими переважно на механічній обробці сировини (машинобудування, деревообробка, легка промисловість), організація екологічних технологій пов'язана, як правило, з істотним зниженням загальної кількості відходів на основі зміни засобів впливу на предмет праці. Приклад - виготовлення деталей для машин з металевих порошків. Ця технологія підвищує коефіцієнт використання металу до 95%.
За оцінкою експертів структурна перебудова економіки на базі революційних перетворень техніко-технологічної основи в Росії вимагає 600-800 млрд. дол. Виділення таких значних коштів в найближчі роки і навіть у найближчому майбутньому неможливо і нереально. Тому найбільш перспективним у даний час є еволюційний шлях поліпшення експлуатаційних характеристик діючих зразків, видів техніки і технологій. Поетапна трансформація традиційних технологій при цьому є поступовий перехід від відкритих виробничих систем до напівзакритих з частковим використанням ресурсів та відходів і далі до систем закритого типу з повним використанням ресурсів і відходів та припиненням останніми забруднення навколишнього середовища. Високий рівень відходів у вітчизняній промисловості свідчить і про суттєві потенційні можливості екологізації технології при вирішенні проблем переходу на модель сталого розвитку.
1.2 Варіанти зміни техніко-технологічної основи виробництва
1. Вдосконалення існуючої техніки і технології виробництва з метою перетворення діючих виробництв з дискретних в безперервні замкнуті виробництва, інтенсивні у своїй основі. Цей шлях передбачає «ступінчасту» екологізації виробництва: поліпшення існуючого виробництва - введення маловідходних ресурсо-та енергозберігаючих технологій; утилізація відходів, створення системи комплексного безвідходного виробництва з доповненням його спеціалізованими комбінатами з переробки всіх промислових і побутових відходів на матеріали, придатні для засвоєння природою або господарського використання.
2. «Біолгізація» виробництва: підключення біологічних процесів до існуючого виробництву (за типом природного кругообігу речовин).
3. Створення принципово нових технологій і техніки, застосування яких в процесі праці якісно змінить характер природокористування в цілому.
Першідва напрямки не є повною мірою ефективними, тому що припускають еволюційний поступ засобів впливу на природу (техніки) при незмінних або незначно модифікованих принципи, методи та способи (технології) цього впливу.
Реальним напрямком досягнення бажаного результату (інтенсифікація виробництва і збереження середовища) є створення екологічних технологій і техніки, під якими розуміють таке зразки технологічних процесів, технічних засобів і агрегатів, які в процесі свого функціонування виключать витрати суспільної праці на усунення, компенсацію або запобігання шкоди, заподіюваної суспільству в результаті непродуктивного використання природних ресурсів і забруднення навколишнього середовища.
1.3 Чисте виробництво
Cьогодні і завтра екобезпеки економіка вимагає вдосконалення промислового виробництва з метою перетворення на екологічно чисте (коротка форма - «чисте виробництво»). У трактуванні, прийнятої на конференції міністрів з охорони навколишнього середовища для Європи (Софія, 1995), екологічно чисте виробництво визначається як «Безперервне програму комплексної превентивної стратегії охорони навколишнього середовища до технологічних процесів і продукції з метою зниження ризику для здоров'я людей і навколишнього середовища ».
З іншого боку, як показує аналіз світової практики чисте виробництво можна розглядати як логічне завершення багатоетапного процесу перетворень у системі Маар з охорони навколишнього середовища: технології «кінця труби »- маловідходні, ресурсозберігаючі технології - чисте виробництво, орієнтоване на запобігання утворення відходів, а у разі їх освіти - на переробку відходів в місцях їх утворення.
Основний технологічний принцип чистого виробництва - скорочення відходів у технологічному процесі і повторне використання відходів в місцях їх виникнення (в той же технологічному процесі або в іншому, але всередині підприємства).
В ідеалі в чистому виробництві мають бути відсутні очисні споруди та місця складування відходів. І, нарешті, є ще одна сторона чистого виробництва - його функціонування передбачає випуск екологічно чистої продукції, тобто такої продукції, яка по можливості виробляється з відновлюваної сировини і вторинних матеріалів, не містить сторонніх шкідливих домішок, відрізняється низьким рівнем енергоспоживання при її виробництві та експлуатації, не забруднює навколишнє середовище. Природно, що в тому, і в іншому випадках термін «екологічно чисте (чиста)» не можна розуміти буквально. Мова йде про ступінь екологічної чистоти застосовуваних технологій і продукції, що випускається продукції, а не про абсолютну екологічну чистоту, досягнення якої в певною мірою досить утопічно.
Становлення чистого виробництва передбачає реалізацію стратегії поступового зменшення шкідливого впливу виробництва на навколишнє середовище за рахунок постійного виконання екологічно ефективних заходів (проектів) організаційного та технологічного характеру, спрямованих на зміну технологічних процесів, складу продукції та технологій послуг.
Для запобігання забрудненню навколишнього середовища зусилля слід спрямовувати на використання процесів, матеріалів, практичних прийомів або продукції таким чином, щоб уникати, скорочувати або регулювати викиди, скиди, утворення відходів, застосовуючи для цього весь арсенал сучасних досягнень: зміни у виробничому процесі, в механізмах управління, ефективне ресурсопользованіе і заміну матеріалів, очищення відходів і вторинне використання матеріалів (рециклінг).
Основні принципи чистого виробництва включають в себе:
локальність - обмеження появи і шкідливого впливу забруднюючих речовин місцем їх освіти;
превентивності - запобігання утворення забруднюючих речовин та їх негативного впливу на стадіях, що передують їх можливої появи;
системність - реалізація економічно обгрунтованих способів запобігання, скорочення, нейтралізації забруднюючих речовин на всіх стадіях виробничого процесу від сировини до готової продукції;
еколого-економічну оцінку прийнятих рішень - комплексний підхід до вибору оптимального варіанту запобігання забруднення, що припускає сукупну оцінку як екологічного, так і економічного ефектів;
фінансову досяжність - наявність необхідних фінансових коштів для реалізації прийнятих рішень;
прибутковість - вигідність запобігання забруднення (утворення відходів);
безперервність - послідовність реалізації проектів, програм і планів у їх постійному розвитку.
До числа найважливіших, як показує світовий досвід, серед перерахованих вище принципів, що роблять виключно привабливим створення екологічно чистих виробництв у рамках конкретних підприємств, відноситься принцип прибутковості (вигідності), коротко формулируемого, як: «запобігання забруднення -- вигідно ».
Будь-якому підприємству запобігання забрудненню навколишнього природного середовища або скорочення забруднення повинно бути вигідніше, ніж витрачання коштів на очищення або виплату компенсацій. Тому перетворення промислових виробництв на екологічно чисті, розробка нових технологій мають бути націлені на те, щоб домогтися роботи підприємств з мінімальними витратами ресурсів і мінімальним шкідливим впливом на навколишнє середовище. Чим швидше цей принцип буде реалізований на підприємствах Росії, тим успішніше технології та процеси в промисловості, в сільському господарстві і в сфері послуг будуть наближатися до екологічно чистим.
Вигоди, одержувані підприємствами від чистого виробництва, зводяться до наступного:
а) В сфері охорони навколишнього середовища:
- скорочення викидів, скидів забруднюючих речовин, зменшення кількості відходів;
- скорочення ресурсоємності виробництва;
- скорочення землеемкості виробництва за рахунок зменшення необхідності складування відходів.
б) В сфері охорони праці:
- зменшення ризику для здоров'я персоналу;
- поліпшення умов праці на робочому місці, підвищення безпеки робочого місця;
- підвищення рівня привабливості роботи для молоді.
в) В сфері економіки:
- скорочення витрат на сировину, енергію, паливо, воду;
- скорочення витрат на очищення стічних вод, пило-і газоподібних викидів, утилізації відходів;
- скорочення транспортних витрат;
г) Зменшення екологічних платежів і штрафів;
- підвищення цін на продукцію у зв'язку з поліпшенням її якісних характеристик;
- зростання прибутку.
д) В відносинах з населенням:
- підвищення рівня репутації підприємства, створення сприятливої громадської думки;
- скорочення скарг населення в державні контролюючі органи.
Таким чином, чисте виробництво уособлює собою стратегію запобігання забруднення навколишнього середовища, виконання якої здійснюється за допомогою заходів, які не ведуть до погіршення стану навколишнього середовища та економічно вигідних.
Організація з досягнення екологічно чистого виробництва передбачає обов'язкове залучення до участі в ній адміністрації, створення комісії з вироблення регламенту, створення робочої групи для проведення аналізу, виявлення проблем, розробки та вирішення конкретних завдань з впровадження проектів з виробництва на підприємстві.
Вироблення можливих варіантів вирішення проблеми запобігання забруднення може стосуватися зміни асортименту продукції, модифікації виробничих процесів, створення системи рециркуляції і вторинного використання сировини, заміни сировинних матеріалів, модернізації обладнання.
Пріоритетність дій по запобіганню забруднення доцільно здійснює домагаючись максимального результату при:
Реальне здійснення стратегії чистого виробництва на російських підприємствах вимагало звернення до досвіду впровадження подібних програм за кордоном. Одним з перший провідників методології чистого виробництва в Росії став Російсько-норвезька центр (РНЦ) «Чисте виробництво», створений у 1994р. У Москві і тісно взаємодіє з державними структурами управління.
В даний час програма ПП, здійснена на ряді підприємств Архангельської, Мурманської, Калінінградської, Ленінградську, Московську, Вологодської області, Республіці Карелії, м. Санкт-Петербург та ін.
2. Енергоефективність
Постановка проблеми. Проблема ефективного використання енергетичних ресурсів є вкрай актуальною сьогодні для України. Річний потенціал енергозбереження в Україні згідно з Комплексною державною програмою енергозбереження України у 1996-2010 рр. [1], становить 145-170 млн т у.п., або 42-48% від обсягу споживання первинних енергоресурсів. Найбільшу питому вагу (55-58%) у структурі потенціалу енергозбереження України має промисловість. Висока енергоємність випуску продукції є наслідком відставання у темпах оновлення обладнання промислових підприємств, впровадження новітніх технологій, а такожтінізації та незадовільної галузевої структури національної економіки та її експортоорієнтованості. Крім низької ефективності енергоспоживання, суттєвими загрозами промислових підприємств є: відсутність механізму нейтралізації високих цін на паливно-енергетичні ресурси; низький обсяг капіталовкладень в енергозберігаючі технології; відсутність ефективних і дієвих програм енергозбереження та політики енергоефективності.
Аналіз останніх досліджень та публікацій. В Україні проблеми забезпечення енергоефективності функціонування промислових підприємств та енергетичної безпеки досліджувалися в роботах економістів і науковців, зокрема, Алимова О.М., Амоші О.І., Микитенко В.В., Беседіна В.Ф., Гнідого М.В., Геєця В.М., Шевцова А.І., Праховника А.В., Бакаліна Ю.І. та інших. Проте, їхні дослідження проводились тільки на макрорівня, а проблем макрорівня не стосувались.
За загальними прогнозами світової енергетичної ради протягом періоду до 2030 року загальносвітове споживання енергії зросте щонайменше вдвічі. При цьому структура споживання енергоресурсів зазнає значних змін, і основна ставка буде робитися на відновлювані види енергії.
В майбутньому передбачається інтенсивне використання промисловими підприємствами відновлюваних джерел енергії (сонячне випромінювання, біомаса, вітер, ріки та приливи, геотермальне тепло та ін.), оскільки розширення видобутку енергоресурсів навряд можливе, а проблема задоволення попиту таких видів енергії постійно зростає.
Також було підраховано, що Україна зможе скоротити свої 70% імпорту газу до 35% шляхом здійснення інвестицій у енергоефективність на рівні великих масштабів, а скорочення енергоспоживання всього на 1 годину більш суттєво і позитивно впливає на навколишнє середовище, ніж будь-яка модернізація виробництва, реалізація чого ще й виявляється дешевшою для впровадження.
Формулювання цілі статті. Різні галузі економіки і групи споживачів характеризуються різноманітними потребами в ПЕР, що визначаються, з однієї сторони, технологічними особливостями окремих виробничих процесів, а з іншої – роллю, яку вони грають в життєзабезпеченні населення, екологічною та виробничою безпекою та ін. Забезпечення оптимального використання енергоресурсів вимагає проведення оцінки економічної ефективності їх використання.
Оцінка енергоефективності потребує побудови та аналізу потоків ПЕР, визначення низки енергетичних характеристик і показників, аналіз технологічних процесів, вибору необхідних варіантів згідно із заданими критеріями та обмеженнями.
Таким чином, метою даної статті є розробка системи показників енергоефективності та особливості її застосування у виробничо-господарській діяльності підприємства як методологічна основа оцінки ефективного використання енергоресурсів.
Виклад основного матеріалу. Підвищення енергоефективності на підприємстві підвищує доходи підприємства і разом з тим приносить такі результати :
1) заощадження коштів, що забезпечує зростання конкурентоспроможність підприємства, особливо при зростанні цін на енергоносії;
2) збільшення продуктивності через удосконалення виробничих процесів, що пов’язані із способом використання енергії;
3) встановлення квот на викиди, що дозволяє знизити залежність від цін на енергоносії, зменшити ризики компанії, що, в свою чергу, підвищує вартість підприємства;
4) скорочення викидів у навколишнє середовище, від чого покращується екологічний стан, а з ним – імідж підприємства.
Під економічною ефективністю використання енергії та паливно-енергетичних витрат розуміється здатність системи енергопостачання (СЕП) у процесі функціонування створювати економічний ефект (потенційна ефективність) і реальне створення такого ефекту (фактична ефективність). Кількісна характеристика СЕП з погляду зіставлення витрат і результатів функціонування, дозволяє оцінити ефективність однієї системи в різних умовах, порівнювати ефективність різних систем між собою, визначити економічний ефект за визначений період.
Здійснення оцінки економічної ефективності використання енергоресурсів потребує розрахунку коефіцієнту енергоефективності, який обчислюється за формулою:
де R – результат або ефект від здійснення енергозберігаючих заходів, грн.;
C – витрати капіталу або обсяг інвестиції для реалізації енергоефективного проекту, грн.
Розраховуючи цей показник підприємство ставить перед собою три оптимізаційні завдання [6]:
1. Досягнення оптимального співвідношення між витратами і результатами виробництва (або оцінка співвідношення між витратами C і результатами R) при заздалегідь нефіксованих витратах і результатах.
2. Мінімізація витрат при заданих результатах (або оцінка витрат при заданих результатах), тобто C min.
3. Максимізація результатів при заданих витратах (або оцінка результатів при заданих витратах), тобто R max.
Система показників енергоефективності складається із інтегрованого показника – енергоємності випуску продукції (ВВП), показників, що характеризують енергоємність галузей економіки (енергоємність валової доданої вартості галузей) та енергоефективність виробництва окремих видів продукції (послуг), а також показників, що характеризують енергоефективність окремих технологій, видів обладнання, матеріалів. Залежно від рівня технологічного та економічного розвитку система показників потребує періодичного уточнення та їх моніторингу за сферами та рівнями управління.
Показники енергоефективності можуть бути прямі, тобто такі, які безпосередньо визначають ефективність використання ПЕР, і непрямі, в яких ефективність використання ПЕР прямо не відображається, але значною мірою залежить від рівня та структури використання ПЕР.
До прямих показників належать енергоємність випуску окремих видів продукції та валової доданої вартості, питомі витрати ПЕР на одиницю продукції (робіт, послуг), коефіцієнт корисного використання енергії, коефіцієнт корисної дії окремих агрегатів, технологічних процесів тощо. До непрямих належать узагальнюючі показники, як ВДВ, продуктивність праці, рентабельність виробництва, фондоозброєність, енергоозброєність тощо.
Система таких показників дає можливість підрахувати результати реалізації енергоефективного проекту на промисловому підприємстві:
1) динаміку енергоємності виробництва одиниці продукції (виконаних робіт, наданих послуг);
2) динаміку втрат паливно-енергетичних ресурсів при виробленні одиниці продукції (виконаних робіт, наданих послуг);
3) забезпечення економії коштів (за умови дотримання відповідних вимог щодо охорони праці, санітарних норм та правил тощо) на утримання підприємства, за рахунок запровадження відповідних енергозберігаючих заходів та проектів.
Поняття «енергоефективність», «енергозбереження», «енергоменеджмент» для України стали більш актуальними зі здобуттям незалежності, з переходом на ринкові форми господарювання та інтеграцією у світову економіку. За умов обмеженості запасів корисних копалин та неспроможності наявних джерел енергії задовольняти все більш зростаючі потреби підприємств і населення перед нами постають питання: наскільки ефективновикористовується енергія; чи є можливість підвищення рівня виробництва дешевої енергії; чи можливо, не підвищуючи рівня виробництва енергії, суттєвопідвищити ефективність її використання.
Аналіз останніх досліджень. Поняття «енергозбереження» та «енергоефективність» взаємопов'язані між собою. Згідно із Законом України «Про енергозбереження», «енергозбереження – діяльність, спрямована на раціональне використання та економне витрачання енергії, природних енергетичних ресурсів в національному господарстві, яка реалізується за допомогою технічних, економічних і правових методів. Енергоефективність – характеристика обладнання, технології, виробництва або системи в цілому, що показує ступінь використання енергії на одиницю кінцевого продукту». Поняття енергоефективності є дещо ширшим та містить не лише напрями безпосереднього енергозаощадження, а й непрямі заходи, які призводять до зниження рівня енергоспоживання, зокрема дефіцитних видів енергоресурсів. Проте енергозбереження є головним чинником підвищення рівня ефективності використання енергетичних ресурсів.
Теоретичні та прикладні аспекти багатопланової проблеми ефективного енергоспоживання, енергозбереження та енергоефективності досліджуються в наукових працях багатьох вітчизняних учених. Поряд з цим залишаються недостатньо дослідженими аспекти енергоефективності на основі інноваційних підходів.
Метою дослідження є визначення пріоритетів і чинників енергоефективності для країни в цілому та підприємств зокрема; розробка інноваційної програми розвитку напрямку енергозбереження та енергоефективності для умов функціонування провідного вітчизняного підприємства вагонобудування ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод».
Основні результати дослідження. В сучасних умовах ефективне використання енергії постає ключовим елементом економіки кожної країни, потужним засобом забезпечення високої якості життя за рахунок збалансованого соціально-економічного розвитку суспільства, раціонального використанняприродних ресурсів, відтворення навколишнього природного середовища. Раніше вітчизняна економіка спиралася на централізоване планування і майже не відчувала впливу міжнародної конкуренції. Для керівників підприємств головним було виконання планового завдання, а не економічна ефективність.
Для забезпечення енергією підприємствам виділялися значні субсидії, до того ж коштувала вона значно нижче за світові ціни. Після отримання суверенітету перед Україною постали питання високої залежності від імпорту газу, нафти, ядерного палива, значного рівня енергоємності та низької ефективності використання своєї енергетики. За умов швидкого переходу на світові розрахунки за спожиту енергію, що є причиною значних економічних труднощів вітчиз няної економіки, питання енергоефективності та енергозбереження постають перед кожним її споживачем.
Інтенсивність використання енергії найбільш низька в країнах з дуже високим ВВП на душу населення. Це результат більш ефективної конверсії енергії і технологій кінцевого використання енергії та більш високої якості самих енергоносіїв Основним загальноприйнятим у світі показником, який характеризує енергоефективність країни (підприємства), є коефіцієнт (Ап), отриманий шляхом ділення загальної кількості кілограмів витраченого умовного палива на вартість ВВП у дол. США. Визначений для України коефіцієнт Ап складає 0,89, це ще раз підтверджує високу енергоємність і низьку енергоефективність країни.
Основними причинами такого низького використання енергетичних ресурсів в нашій країні є: невиправдано висока частка енергоємного виробництва; відсутність суттєвих структурних зрушень в економіці за роки незалежності; низький технічний рівень переважної більшості підприємств, порушення режимів роботи обладнання; відсутність умов для ефективної реалізації енергозберігаючих заходів та дієвого економічного механізму їх стимулювання; практично не спрацьовує ціновий чинник; існуюча Комплексна державнапрограма енергозбереження України до 2010 р. не отримала необхідної фінансової підтримки; активно не проводилась державна енергозберігаюча політика; не вдалося сформувати необхідну нормативно-правову базу регламентації процесу енергозбереження у зв'язку з неприйняттям на державному рівні багатьох правових документів, передбачених Законом України «Про енергозбереження», що є законом непрямої дії.
Результати аналізу ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів у галузях економіки України показали, що якісні показники та структурні пропорції в економіці не сприяють процесу підвищення енергоефективності.
Тільки стимулювання інноваційної діяльності, спрямованої на створення та впровадження нових технологічних процесів, зниження витрат на виготовлення продукції, комплексне використання сировини, матеріалів, палива, енергії дозволить вітчизняним підприємствам досягти рівня енергоефективності провідних країн світу.
На інноваційний чинник найбільше впливають: нестача власних коштів, великі витати на нововведення, недостатня фінансова підтримка держави, високий економічний ризик, недосконалість законодавчої бази, нестача інформації тощо.
Реалізація енергозберігаючих заходів вітчизняними підприємствами здійснюється за такими напрямами: впровадження нових енергозберігаючих технологій, сучасного енергоекономічного обладнання; удосконалення існуючих технологій та енерговикористовуючого обладнання; поліпшення якості продукції, сировини, матеріалів; скорочення втрат сировини, матеріалів, палива та енергії при їх видобуванні, транспортуванні, перетворенні і використанні; впровадження організаційно-технічних заходів; удосконалення систем обліку, контролю та управління енерговитратами, економічних, нормативноправових та інших чинників. Серед них можна виділити ті, що стосуються обладнання, та ті, які спрямовані на вдосконалення або введення нових технологій, де енергозбереження може впливати опосередковано.
Проекти з енергозбереження на основі інноваційних підходів можна систематизувати за видами інновацій та їх спрямованістю:
- базисна продуктова інновація забезпечує випуск принципово нового виду продукції, яка має суттєві відмінності від тієї, що випускалась раніше;
- часткова продуктова інновація спрямована на випуск продукції, якісні та вартісні показники якої суттєво покращені, або вона замінює імпортну продукцію;
- процесна інновація покращує технологію, сам процес і спрямована на забезпечення випуску конкурентоспроможної продукції;
- вдосконалення застарілих поколінь техніки та технологій, забезпечення випуску продукції за рахунок використання відомої ефективної технології.
Заходи з енергозбереження залежно від спрямованості та результатів реалізації передбачають безпосереднє енергозбереження та непряме енергозбереження .
При здійсненні безпосереднього енергозбереження заходи прямо спрямовані на економію палива та енергії. Додатково до ефекту зниження енергетичних витрат буде забезпечуватися також скорочення витрат на видобуток (виробництво) енергоносіїв, зменшення шкідливих викидів у довкілля, зниження витрат на проміжне споживання і відповідно зростання обсягів валової доданої вартості тощо.
В цьому випадку весь обсяг інвестицій пов'язується з підвищенням ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів.
При непрямому енергозбереженні заходи спрямовані на поліпшення технологічних процесів через збільшення продуктивності агрегатів та якості продукції, випуск нових видів продукції, використання нових видів сировини та матеріалів, зменшення частки проміжного споживання тощо, у цьому разі зменшення споживання палива та енергії буде досягатись як супутній ефект.
Застосуємо вищенаведені принципи для умов функціонування машинобудівного підприємства. ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод» (далі ВАТ «КВБЗ») – це багатопрофільне підприємство з повним циклом (вiд генерування конструкторських ідей до виготовлення готової продукції та центром розробки найсучаснiших технологій), яке займає провiднi позицiї не тiльки в Українi, а й за її межами.
Виробничий досвiд роботи та унiкальнi технологiї стали запорукою його стабiльностi впродовж останнiх років. Пiдприємством налагоджено виробництво нових моделей вантажних i спецiалiзованих вагонiв рiзного призначення, якi активно експлуатуються не тiльки на залiзницях України, країн СНД та Балтiї, а й у далекому зарубiжжi. Пiввагони, вагони-цистерни, унiверсальнi платформи, комбiнованi вагони, широкий асортимент запасних частин і комплектуючих до вантажних залiзничних вагонiв складають основний виробничий напрямок пiдприємства. Величезний конструкторськотехнологiчний потенцiал, промисловi потужностi й розвинуті багаторiчнi партнерськi стосунки дали можливiсть колективу впроваджувати сучасні виробничi напрямки: пасажирське вагонобудування (довело європейський рiвень не тiльки в збудованих швидкiсних потягах, які курсують залiзницями країни, а й на мiжнародному рiвнi), ескалаторобудування (продемонструвало новiтнi моделi поверхових і тунельних ескалаторiв у метрополiтенах Києва, Харкова та Дніпропетровська); виробництво потягiв для вiтчизняного метрополiтену. Крiм цього, пiдприємство виробляє контейнери для транспортування рiзноманiтних насипних вантажiв, якi впродовж 15 рокiв успiшно експортуються в країни Захiдної Європи, автогрейдери, зварнi металевi конструкцiї, запаснi частини до метро та ескалаторiв, легкових і вантажних автомобiлiв, обладнання для шахт та гiрничо-збагачувальних комбiнатiв, сільгосптехніки тощо.
Проведений аналіз доводить, що при реалізації цільової програми підвищення ефективності виробництва та за умов збільшенні обсягів реалізації перед вагонобудівним підприємством постануть питання, пов'язані із виробленням енергії та ефективним її споживанням. Вартість енергоносіїв у товарі підприємства становить: у 2005 р. – 1,7%, 2006 р. – 2,6%, 2007 р. – 3,6% та має тенденцію до зростання. Слід зазначити, що через значне зростання обсягів виробництва ВАТ «КВБЗ» не вкладається в дозволену підключену електричну потужність.
Це може призвести до того, що Полтаваобленерго вимагатиме будівництва лінії електропередач (154 кВ) Світловодськ-Крюків, яка коштує сотні мільйонів гривень, з наступною передачею її на баланс цього підприємства безкоштовно.
Крім уже зазначених, на ВАТ «КВБЗ» існує багато проблем у сфері енергозбереження, а саме: використання стиснутого повітря в технологіях, що мають альтернативу в його застосуванні; застаріла технологія фарбування вагонів намалярно-здавальній ділянці (використання пари для обігріву камер сушіння); наявність виробничих будинків із заскленими вікнами, що перевищує 30% від загальної площі стін (в основному одинарне скло); тенденція до втрати об'єктів теплового навантаження ТЕЦ; старіння основного устаткування власної ТЕЦ.
Для умов виробництва та ефективного функціонування ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод» за участю авторів розроблено інноваційну програму енергозбереження та енергоефективності за видами енергоспоживання.
Вона розроблена на підставі вимог системи безпеки для забезпечення стабільної роботи підприємства в умовах конкуренції та ймовірності різкого підвищення вартості енергоресурсів, стратегії продажів ВАТ «КВБЗ» та енергетичної стратегії України на період до 2030 р..
Згідно із запропонованою програмою підприємству необхідно провести комплекс інноваційних енергозберігаючих заходів за такими напрямками:
1. Електроенергія. У період з 2009 р. по 2011 р. пропонується провести реконструкцію ТЕЦ з установкою трьох газопоршневих генераторів сумарною потужністю 12 мВт (3х4 мВт), тоді влітку будуть працювати газопоршневі установки, а взимку – існуюче устаткування й газопоршневі установки. Проведена реконструкція дозволить:
- збільшити власне вироблення електроенергії до 108 млн. кВт/год. за рік;
- одержати економію за рахунок зниження собівартості електроенергії і зменшення її закупівлі зі сторони;
- виключити залежність виробленої електроенергії від потреби в тепловій енергії;
- зменшити залежність ВАТ «КВБЗ» від зовнішніх постачальників електричної енергії, у т.ч. виключити витрати на виконання технічних умов по створенню додаткових потужностей за власні кошти.
2. Тепло. Щорічно виконувати комплекс будівельних робіт зі зменшення заклених вікон у цехах, що дозволить значно зменшити тепловтрати.
До 2010 р. прийняти рішення, розробити проектну документацію і виконати роботи зі зміні технології сушіння (фарбування) вантажних вагонів, які виключать застосування пари. Термін виконання цих робіт необхідно узгодити із готовністю ТЕЦ зменшити майже в два рази вироблення тепла без погіршення норм відпуску теплової й електричної енергії.
Після закінчення робіт із впровадження трьох газопоршневих машин на ТЕЦ можна буде розпочати реконструкцію внутрішньоцехових систем опалення на базі сучасних енергоефективних систем газопроменевого опалення.
3. Газ. Незначний темп росту споживання газу (34%) порівняно з темпом росту товарної продукції (210%) планується за рахунок: реконструкції ТЕЦ, що забезпечить зниження питомих норм витрат палива на відпуск електроенергії та тепла; зменшення споживання тепла при впровадженні заходів: зміни технології фарбування вагонів; закупівлі установки АжКж-0,06-1 для одержання кисню; реконструкції внутрішньоцехових систем опалення з поетапним демонтажем теплотрас.
4. Стиснуте повітря. Планується збільшення споживання стиснутого повітря до 112000 тис. куб. м у рік у зв'язку із запровадженням технології, що не має альтернативи у використанні стиснутого повітря (ливарний переділ, фарбувальні технології, приймально-здавальні процедури). Тому для забезпечення потреби заводу в стиснутому повітрі планується: поетапна заміна морально і фізично зношених поршневих компресорів; установка нового компресорного обладнання сумарною потужністю 120 куб. м/хв.
5. Вуглекислота. Існуючі потужності вуглекислотної станції забезпечують виробництво 165 т/місяць власної вуглекислоти і відпуск 60 т/місяць покупної. Устаткування знаходиться в задовільному стані. Для забезпечення технології вуглекислим газом тільки власного виробництва необхідна реконструкція вуглекислотної станції із заміною адсорбера, дисорбера і компресора. Витрати складуть близько 2 млн. грн. Зважаючи на те, що ціна привізної вуглекислоти не перевищує собівартості власної, реконструкція станції є економічно недоцільною.
6. Кисень. Кисень на заводі використовується в процесі термічного різання металу. При роботі всіх машин термічного різання в режимі «кисневе різання» його витрата складає близько 40 тис. куб. м на місяць. Необхідне запровадження трьох комбінованих машин термічного різання, оснащених плазмовими установками, які не потребують кисню, і стандартною кисневою системою різання, що дозволить скоротити споживання кисню на 30%.
У 2009 р. рекомендується провести модернізацію четвертої машини термічного різання та оснастити її плазмовою установкою, що знизить потребу кисні до 25 тис. куб. м на місяць. Для незалежного від постачальників забезпечення заводу киснем необхідно закупити модульну повітророзподільну установку АжКж-0.06-1 продуктивністю більше 30 тис. куб. м кисню в місяць.
З метою зниження витрат енергоносіїв, які беруть участь у розрахунку собівартості, після закінчення будівництва трьох газопоршневих машин, провести демонтаж частини основного устаткування власної ТЕЦ.
Виконання даної інноваційної програми на ВАТ «КВБЗ» дозволить довести значення: коефіцієнта Аn з 0,54 до 0,31; питомої норми на відпуск тепла з 162,5 кг/Гкал до 155,0 кг/Гкал; питомої норми на електричну енергію з 336,4 г/кВт-год. до 300,0 г/кВт-год. та суттєво збільшити енергоефективність підприємства в цілому.
Висновоки
Природа - це не те, що ми отримали в спадок від предків, а те, що ми взяли в борг у нащадків.
Стародавня індійська сентенція
В III тисячолітті немає необхідності доводити гостроту і масштабність, а значить, і небезпека склалася в світі екологічної ситуації. Винуватцем екологічної кризи на Землі стала людина. Він же є як суб'єктом, так і об'єктом останнього. Ніякому іншого біологічного виду не вдалося знищити настільки велика кількість інших видів, незворотно змінити екологічну ситуацію на планеті. Але не можна зупинити просування людства вперед, навряд чи можливий відмова від створюваної ним штучної біосфери, від створених ним умов життя. Що робити? Якими шляхами рухатися людству далі? Які пріоритети вважати основними? Що важливіше екологія чи науково-технічний прогрес? Проблема виживання, проблема збереження природної біосфери може бути вирішена тільки шляхом компромісів і пошуків оптимальних рішень, вихід в коеволюції (сумісної, взаємозалежної еволюції біосфери і людського суспільства). Виживання людини в умовах глобальної екологічної кризи безсумнівно залежить від наукових знань, впровадження в практику нових технічних досягнень. Але ці досягнення не зможуть принести очікуваних результатів без опори на моральне виховання і певні культурні традиції. На жаль усвідомлення важливості екологічної освіти та виховання прийшло лише в останні роки. У той же час технократичні установки настільки сильні, що вихід з екологічної кризи як і раніше шукається у звичних шляхи: створення екологічно чистих виробництв, прийняття природоохоронних законів, контроль за виробництвом і т.п., - іншими словами, як тільки екологічна криза породжений технічним прогресом, то треба просто внести відповідні корективи в напрям цього прогресу.
Екологічна криза мислиться як щось зовнішнє по відношенню до людини, а не як те, що укладена в ньому самому. Тому все більше число дослідників приходить до висновку, що екологічний криза - це багато в чому світоглядний, філософсько-ідеологічна криза. З цієї точки зору, вирішення екологічних проблем в глобальному масштабі неможливо без зміни пануючого в даний час антропоцентрично екологічної свідомості. Характерною особливістю цього типу екологічного свідомості є те, що вищу цінність являє людина. Лише він самоцінна, все інше в природі є цінним лише остільки, оскільки воно може бути корисно людині. Природа оголошується власністю людства, причому, як само собою зрозуміле, вважається, що воно має на це право. Світ людей протиставлений світу природи. Антропоцентрично екологічну свідомість пронизує всі сфери діяльності людини: господарську, політичну, освітню і т. д. Це свідомість настільки сильно, що проявляється навіть у людей професійно, на найвищому рівні займаються охороною природи.
Антропоцентрично екологічне уявлення є психологічною базою екологічної кризи. Для його подолання необхідно нове бачення світу, новий тип екологічної свідомості, яке може бути названо екоцентріческім, оскільки головною його особливістю є те, що найвищу цінність представляє гармонійний розвиток людини і природи. Все в природі має право на існування «просто так», незалежно від корисності або марності і навіть шкідливості для людини. Людина не власник природи, а один з членів природного співтовариства.
Нове екологічну свідомість кардинальним чином змінює поведінку людей по відношенню до природи, але завдання його формування надзвичайно важка. В даний час кожна людина, незалежно від його спеціальності, повинен володіти екологічними знаннями. Тільки в цьому випадку він зможе реально оцінити наслідки своєї практичної діяльності
Вирішуючи свої професійні завдання, майбутні інженери не повинні забувати, що «ступінь цивілізації вимірюється не лише кількістю кіловат, які виробляються електроустановками. Вона вимірюється також низкою моральних і духовних критеріїв, мудрістю людей, що рухають уперед цивілізацію, що прагнуть забезпечити їй довговічність в найбільш сприятливою для її процвітання середовищі, у повній гармонії до законів природи, від яких людина ніколи не звільниться ».
Значення проведеного дослідження полягає в оцінці економічної ефективності використання енергоресурсів на промисловому підприємстві за допомогою системи показників з метою визначення доцільності проведення тих чи інших енергозберігаючих заходів.
Розрахунок економіко-енергетичних показників вимагає достовірних даних про кінцеве споживання підприємством ПЕР, що дає можливість складати енергетичну звітність, для порівняння відповідних показників з аналогічними показниками провідних підприємств галузі за певні проміжки часу. Це дає змогу визначити на рівні галузі ті напрями, за якими підприємство повинно здійснювати обов’язкову роботу з метою підвищення енергоефективності виробництва.
Основне призначення системи показників енергоефективності –оптимальне використання ПЕР під час виробництва товарів та послуг, тобто використання їх в економіці підприємства. Тому широко використовуються такі поняття, як енергоємність конкретних товарі та послуг, загальні витрати видів ПЕР, характеристика енергозберігаючого ефекту, оцінка здатності зберігати та виробляти енергію тощо.
Аналіз системи показників енергоефективності дозволяє зробити наступні висновки:
1. Існує необхідність розробки конкретних методик відповідно до кожної галузі, враховуючи їх специфіку та умови функціонування, які будуть доповнювати та деталізувати основні показники.
2. Методична база техніко-економічних розрахунків енергоефективності підприємства показує, що в якості критерію оптимальності прийнятих рішень, може бути застосований мінімум затрат.
3. Нормативні документи, методи, етапи розрахунків, які використовувались в умовах адміністративно-планової економіки, в сучасних умовах втратили свою наукову та практичну цінність та потребують корегувань та розвитку.
4. Впровадження системи моніторингу для безперервного спостереження за процесом виробництва.
Список літератури
Доповідь про соціально-економічний стан в Свердловській області у 1997р. -Єкатеринбург.: 1988.
Уральський регіон: наслідки економічного реформування. -Єкатеринбург.: УрОРАН, 1996.
Бушуєв В.В. Енергоефективність як напрям нової енергетичної політики Росії// Енергозбереження, 1994, № 4.
Програма «Енергозбереження в Свердловській області до 2005 року»-Єкатеринбург, 1997
Хіромі Йосіда. Тенденції розвитку екологічного бізнесу в Японії// Вест. Моск. универ. Сер .6. Економіка, 1997, № 3
Російсько-Норвезька програма «Чисте виробництво» .- М.: 1999.
Екологічно чисте виробництво: підходи, оцінка, рекомендації. Навчально-методичне посібник. Під редакцією Пегова С.А. і Солобоева І.С. - 2000р.
Програма «Чисте виробництво в Росії» вип. 1, 1999.
Лір В.Е. Економічний механізм реалізації політики енергоефективності в Україні / В.Е. Лір, У.Є. Письменна; НАН України; Ін-т екон. та прогнозув. – К., 2010. – 208 с.
Холмський Д.В. Методы обоснования параметров систем электроснабжения. – К.: Наукова думка, 1993. – 157 с.
Ковалко М.П. Енергозбереження – пріоритетний напрямок державної політики України // Відп. ред. А.К. Шидловський / М.П. Ковалко, С.П. Денисюк. – К.: УЕЗ, 1998. – 506 с.