Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
СЛОВНИК
Аа
Абсолютна чутливість — показник здатності відчувати подразники мінімальної величини, що діють на аналізатори людини. Абсолютна чутливість — індивідуальна характеристика, що специфічна для кожної людини.
Абсолютний поріг чутливості — кількісна характеристика відчуттів, мінімальна та максимальна величина подразника, що викликає адекватні відчуття. Мінімальної сили подразник становить нижній абсолютний поріг відчуття, а максимальний — відповідно верхній абсолютний поріг відчуття.
Абстрагування — операція мислення, що полягає у визначенні істотних ознак та властивостей предмета чи явища при одночасному відволіканні від неістотних.
Абстрактне мислення — один із найскладніших специфічно людських видів мислення, що передбачає розуміння та використання понять, термінів та інших абстрактних категорій.
Абулія — патологічне порушення психічної регуляції дій. Проявляється у відсутності спонукань до діяльності, в нездатності прийняти рішення і здійснити потрібну дію, хоча необхідність її усвідомлюється.
Автоматизм — послаблення або відсутність контролю свідомості при виконанні певних дій. Виявляється в двох напрямках — відсутній контроль за виконанням самої дії — автоматизм навички, не усвідомлюється причина виконання певної дії — звичковий автоматизм.
Авторитет — 1) вплив індивіда, що базується на положенні, посаді, або статусі, що він займає: 2) визнання за індивідом права на прийняття відповідального рішення в умовах спільної діяльності.
Авторитетність — властивість людини мати певну вагу серед людй, бути для них джерелом ідей і користуватися визнанням.
Аглютинація — механізм створення нових образів уявою, що виявляється у поєднанні декількох компонентів різних образів. Шляхом такого умовного «склеювання» виникли образи русалки, кентавра тощо.
Агнозія — порушення різних видів сприймання, що виникає при певних ураженнях мозку. Буває зоровою, тактильною, слуховою.
Аграфія — неможливість виконувати рухи, необхідні для письма, що виникає внаслідок різних розладів мовлення. Дані порушення письма проявляються або в повній втраті здатності до написання, або в грубому викривленні слів, пропусках складів і літер, нездатності об’єднувати літери в склади, склади в слова тощо.
Агресивність — емоційний стан або особистісна риса людини, що характеризується грубістю, нестриманістю, прагненням невмотивовано заподіяти шкоду іншим людям. Як ситуативний вияв прийнятна для всіх людей, але постійні прояви оцінюються як шкідливі для суспільства та самої людини.
Агресія — дії чи наміри людини заподіяти навмисну шкоду іншим чи собі, прояви ворожості, нападу тощо.
Адаптація — в широкому розумінні — пристосування до подразників, зовнішніх умов існування. Найчастіше проявляється в людини як сенсорна — зміна чутливості як реакція пристосування аналізатора до подразника, і соціальна — процес та результат активного пристосування людини до нових умов соціального середовища.
Адекватність — філософське поняття, що вживається в психології як відповідність суб’єктивних образів психіки людини об’єктивній дійсності (наприклад, сприймання, уяви, самооцінки).
Ажитація — афективна реакція людини, що проявляється у відповідь на загрозу для життя, аварійну ситуацію та інші психогенні фактори.
Активність — всезагальна характеристика живих істот, їх власна динаміка як джерело перетворення або підтримання ними життєво значимих зв’язків з навколишнім світом.
Актуалізація — перехід психічних характеристик в робочий стан, використання їх людиною. Термін вживається переважно по відношенню до пізнавальних процесів — пам’яті, уваги, мислення та уваги як стану свідомості.
Акцентуація рис характеру — надмірне посилення окремих рис характеру людини, крайній варіант норми, що може викликати особистісні проблеми.
Альтруїзм — особистісна риса, що виявляється в безкорисній турботі про благо інших людей, готовності поступатися своїми інтересами заради інших осіб.
Амбівалентність емоційна — суперечливе переживання людиною двох протилежних емоцій чи почуттів одночасно до одного об’єкту (любові і ненависті, радості і суму), поведінкова —
прагнення до одночасних дій в двох протилежних взаємовиключних напрямках.
Амнезія — порушення пам’яті, що виникає внаслідок різних локальних уражень мозку.
Аналіз (як мислительна операція) — розумове розчленування певного предмету чи явища на окремі складові компоненти; протилежність синтезу як операції мислення.
Аналізатор — нервовий апарат, що здійснює функцію аналізу і синтезу подразників, що надходять із зовнішнього і внутрішнього середовища організму.
Аналогія (як механізм уяви) — створення нових образів на основі реально існуючих об’єктів дійсності. Найпоширенішою є технічна аналогія (птах став праобразом створення літака тощо).
Анкетування — метод психологічного чи соціального дослідження, що здійснюється на основі письмового опитування значної кількості людей за певним підбором запитань — анкетою.
В анкеті використовуються відкриті запитання, що передбачають довільну відповідь опитуваного, закриті (вибір одного чи декількох варіантів із запропонованих) та напіввідкриті (задані дослідником відповіді доповнюються власним варіантом респондента).
Апатія — стан, що характеризується емоційною пасивністю, байдужістю, спрощенням почуттів, послабленням спонукань та інтересів.
Аперцепція — властивість сприймання, що характеризує його залежність від попереднього досвіду людини, її потреб, переконань, знань та інтересів; отже, аперцепція виступає як
індивідуальна властивість сприймання конкретної особистості.
Апраксія — порушення довільних цілеспрямованих рухів і дій, що відноситься до розладів вищого рівня організації рухових актів. Виокремлюють наступні основні форми апраксії: кінестетична (розпад потрібного набору дій внаслідок порушення кінестетичного аналізу й синтезу; просторова — порушення зорово-просторової організації рухового акту (максимальне ускладення рухів, що здійснюються в різних просторових площинах) та ін.
Асоціація — зв’язок між певними психічними образами, при якому використання одного викликає згадування іншого. Вперше поняття запропоноване Арістотелем, що виділяв три види простих асоціацій — за подібністю (образи пов’язуються в пам’яті, тому що схожі), контрастом (зв’язок встановлюється через різку несхожість, протилежність образів) та суміжністю (образи предметів або явищ знаходяться в одному логічному ряду). Однак в психіці практично не зустрічається таких простих асоціацій, на їх основі укладаються складні.
Астенія — нервово-психічна слабкість, що проявляється у підвищеній втомлюваності, виснаженості, зниженому порозі чутливості, нестійкості настрою, порушенні сну. Виникає внаслідок різних захворювань, а також надмірних розумових та фізичних перенапружень, тривалих емоційних переживань і конфліктів.
Астенічні емоції — вид емоцій за ознакою впливу на організм, переживання яких супроводжується послабленням, пригнічення та зниженням життєвих сил людини. Астенічні емоції протилежні за змістом стенічним.
Атракція — поняття, що позначає виникнення при сприйнятті людини людиною привабливості однієї з них для іншої.
Афазія — порушення мовлення, що виникає внаслідок локальних уражень кори лівої півкулі мозку і являє собою системний розлад різних видів мовленнєвої діяльності.
Афект — бурхливий за перебігом та виявами емоційний стан, переживання якого супроводжується у людини втратою самовладання і порушенням правильності сприймання дійсності.
Афект може викликатись швидким наростанням як позитивних, так і негативних емоцій.
Аферентний — поняття, що характеризує перебіг процесу нервового збудження по нервовій системі в напрямку від периферії тіла до головного мозку.
Бб
Бажання — переживання людиною своїх потреб, прагнення щось здійснити чи досягти, що завжди має усвідомлений характер.
Бар’єр смисловий — взаємонепорозуміння між людьми, що є наслідком того, що одне і те саме явище має для них різний смисл.
Бар’єр психологічний — психічний стан, що проявляється в неадекватній пасивності суб’єкта, що перешкоджає виконанню тих чи інших дій.
Безумовний рефлекс — реакція організму на зміни чи дію подразника з середовища, що має вроджений та незмінний характер. Безумовний рефлекс є основою для інстинкту.
Бесіда — як діагностичний психологічний метод — метод отримання інформації на основі усного спілкування із досліджуваним за гнучким планом.
Біль — психічний стан, що виникає в результаті надсильних або руйнівних впливів на організм при загрозі його існуванню або цілісності.
Біхевіоризм — напрям американської психології XX ст., що заперечує свідомість як предмет наукового пізнання і розглядає психіку як сукупність різних форм поведінки (як сукупності реакцій організму на стимули зовнішнього середовища).
Больові відчуття — негативно забарвлені відчуття, що виникають внаслідок надмірного подразнення рецепторів організму, а також хвороб чи уражень внутрішніх органів.
Брока центр — руховий мозковий центр мовлення людини, встановлений і описаний французьким вченим П. Брока. При ураженні центру Брока людина розуміє мову інших, але втрачає здатність вимовляти слова.
Вв
Вербальний — словесний, мовний.
Верніке центр — слуховий мозковий центр мовлення, що був відкритий німецьким вченим К. Верніке. При ураженні цього центру людина втрачає здатність розуміти мовлення інших людей.
Взаємодія — процес безпосереднього або опосередкованого впливу об’єктів (суб’єктів) одне на одного, що породжує їхню взаємообувленість і зв’язок.
Взаємодія відчуттів — властивість відчуттів, що проявляється в зміні чутливості одного аналізатора під впливом подразника, що подається на інший аналізатор.
Вибірковість сприймання — властивість сприймання, що передбачає його залежність від найважливіших на даний момент потреб, інтересів, установок конкретної людини (увага при сприйманні зосереджується на найважливіших, найпотрібніших образах дійсності).
Виразні рухи — зовнішнє вираження психічних станів, особливо емоційних, що проявляється в міміці, пантоміміці, «вокальній» міміці.
Витіснення — один із деструктивних механізмів психологічного захисту, сформульований З. Фрейдом, що діє за принципом цілеспрямованого вигнання, штучного забування неприйнятних для людини думок, прагнень, вражень. Ці думки переходять із усвідомлюваного на підсвідомий рівень, продовжуючи негативно впливати на поведінку індивіда.
Вища нервова діяльність — умовно-рефлекторна діяльність вищих відділів центральної нервової системи, що забезпечує роботу найскладніших психофізіологічних систем.
Вищі психічні функції — складні системі психічні процеси, що формуються прижиттєво і є соціальними за своїм походженням.
Вібраційні відчуття — вид шкіряних відчуттів, які виникають на основі коливання, руху певних подразників (повітря, предметів).
Відображення — загальна властивість матеріальних об’єктів реагувати на вплив оточуючого середовища. Органічні форми матерії мають складніші форми відображення порівняно з неорганічними.
Відображення теорія — матеріалістична теорія пізнання, яка стверджує, що психіка — суб’єктивний образ об’єктивного світу, тобто людина своєрідно пізнає реальні явища дійсності.
Відраза — негативна емоція, що викликається зіткненням людини з якимись неприємними, бридкими, неприйнятними предметами чи явищами.
Відтворення — один із процесів пам’яті, що характеризується пожвавленням, активізацією у свідомості образів предметів чи явищ, що раніше сприймались. Відтворення буває мимовільним (відбувається без попередньо поставленої мети та вольових зусиль) та довільним (при його роботі наявна мета та докладаються зусилля волі).
Відчуття — психічний пізнавальний процес, що полягає у відображенні мозком окремих властивостей предметів або явищ, а також станів організму, що діють на даний момент. Фізіологічною основою відчуттів є діяльність аналізаторів. Поряд зі сприйманням відчуття складає базовий чуттєвий рівень пізнання.
Військова психологія — галузь психології, що вивчає психологічні особливості різних видів військової діяльності залежно від суспільно-історичних умов, рівня військової техніки, характеристик особистості бійця, особливостей військового колективу, методів бойової та політичної підготовки.
Вікова психологія — галузь психологічної науки, що вивчає закономірності розвитку та функціонування психіки людини на всіх етапах її життя.
Воля — усвідомлювана саморегуляція людиною діяльності та поведінки, спрямована на досягнення мети і подолання перешкод. Воля в психічній діяльності людини виконує дві взаємопов’язані функції — спонукальну (спрямування активності на досягнення бажаної мети) та гальмівну (утримання від небажаних дій та вчинків).
Вольова дія — різновид людських дій, що характеризується усвідомленням мети і перешкод на шляху до її досягнення та докладанням вольових зусиль.
Впізнавання — найпростіша форма відтворення в пам’яті попереднього досвіду, при якій активізація образу відбувається в умовах його повторного сприймання.
Вплив — процес і результат зміни індивідом поведінки іншої людини, її установок, намірів, уявлень, оцінок в ході взаємодії з ним.
Вправляння — багаторазове виконання певної дії з метою її засвоєння. Результатом вправляння є сформовані навичка чи вміння.
Врівноваженість нервової системи — властивість нервових процесів, що виражається у співвідношенні між збудженням і гальмуванням. Ця категорія визначена І. П. Павловим і у поєднанні з силою та рухливістю нервової системи визначає тип вищої нервової діяльності.
Вразливість — підвищена емоційна чутливість людини до всіх подій та явищ навколишньої дійсності.
Врівноваженість нервової діяльності — властивість нервової системи, що разом із силою та рухливістю покладена І. П. Павловим в основу визначення типу вищої нервової діяльності; проявляється як збалансованість, ступінь узгодженості роботи базових нервових процесів збудження і гальмування.
Втомлюваність — послаблення, зниження працездатності організму під впливом тривалого навантаження. В психології розрізняють фізичну втомлюваність як наслідок, приміром, навантаження організму, та психічну — через тривалу розумову діяльність, стресові фактори тощо.
Вчинок — свідома дія людини, що скерована волею й виходить з певних переконань суб’єкта.
Гг
Галюцінації — патологічне порушення перцептивної діяльності, що полягає в сприйнятті об’єктів, які даний момент не впливають на відповідні органи відчуттів.
Гальмування — один із базових нервових процесів, що виявляється в послабленні або припиненні діяльності нейронів. Поряд із збудженням гальмування складає основу нервової діяльності.
Геніальність — особистісна характеристика людини, що базується на найвищому рівневі розвитку здібностей та виявляється у створенні винятково значимих для людства продуктів творчої діяльності.
Геронтопсихологія — галузь вікової психології, що вивчає психологічні особливості людей похилого віку.
Гештальт — функціональна структура, яка впорядковує розмаїття окремих явищ.
Гештальтпсихологія — напрям у західній психології, який виник в Німеччині в першій третині XX ст. і висунув програму вивчення психіки з точки зору цілісних структур (гештальтів), первинних по відношенню до своїх компонентів.
Гіперболізація — механізм створення нових образів уявою на основі збільшення чи зменшення образу предмета чи його окремих компонентів. Гіперболізація найчастіше використовується в мистецтві, літературі, фольклорі (образи велетнів, ліліпутів тощо).
Гіпноз — тимчасовий стан свідомості, що характеризується звуженням її обсягу і різким фокусуванням на змісті навіювання, що пов’язане зі зміною функції індивідуального контролю і самосвідомості.
Гіпотеза — уявне припущення щодо можливості чи неможливості існування, виникнення, роботи певних об’єктів, фактів чи явищ дійсності.
Гнів — одна із базових емоцій негативного прояву, що викликається суттєвим незадоволенням потреб людини.
Гра — див. ігрова діяльність.
Група — певне соціальне об’єднання, що відокремлюється на основі конкретних ознак (спільна організація, діяльність, міжособистісні взаємини).
Група неформальна — реальна соціальна спільність, яка не має юридично фіксованого статусу, що добровільно об’єднана на основі інтересів, дружби і симпатій або на основі прагматичної користі.
Група офіційна (формальна) — реальна або умовна соціальна спільність, яка має юридично фіксований статус, члени якої в умовах суспільного розподілу праці об’єднані соціально заданою діяльністю.
Група реальна — обмежена в розмірах спільність людей, що існує в загальному просторі й часі та об’єднана реальними відносинами (наприклад, шкільний клас, робоча бригада, військовий підрозділ, сім’я тощо).
Група референтна — реальна чи уявна суспільна формація, на норми та цінності якої орієнтується певний індивід та в якій він може якнайкраще проявити себе як особистість.
Група умовна — об’єднана за певною ознакою (характером діяльності, статтю, віком, рівнем освіти, національністю тощо) спільність людей, що є об’єктом вивчення соціальної психології і включає суб’єктів, які не мають прямих чи опосередкованих взаємостосунків одне з одним.
Гуманістична психологія — напрям в американській психології другої половини XX ст., в якому людина розглядається як духовна істота, що ставить перед собою мету самовдосконалення і прагне до її досягнення.
Дд
Дедукція — механізм утворення умовисновків, побудований на логічному переході від загальних до конкретних суджень. Дедукція є протилежною індукції.
Дежеріна центр — зоровий центр мовлення, відкритий російським вченим Дежеріним. При ураженні цього центру мозку людина втрачає здатність розуміти писемне мовлення (читати).
Депресія — тривалий негативний емоційний стан людини, емоційний розлад, що супроводжується почуттям пригніченості, тотальної апатії, зниженням активності у всіх сферах психічного та фізичного життя людини. Депресія виникає внаслідок фізичних, психічних захворювань або як реакція на важкі життєві обставини.
Детермінізму принцип — вихідне наукове положення психології про те, що всяке психічне явище має свою причину і є залежним від неї.
Дидактогенія — негативний психічний стан учня (пригнічений настрій, страх, фрустрація та ін.), викликаний порушенням педагогічного такту з боку вихователя (педагога, тенера, керівника).
Динамічний стереотип — відносно стійка система умовно-рефлекторних зв’язків у корі головного мозку, що утворюється в результаті життєдіяльності людини при багаторазовому впливі однакових подразників з навколишнього середовища. Сформований динамічний стереотип вказує на психофізіологічне пристосування людини до зовнішніх умов і виявляється в режимі, способі її життя.
Дистрес — негативний емоційний стан людини, що викликається надто тривалим чи надмірно сильним психофізіологічним напруженням і пригнічує всю життєдіяльність людини. Дистрес може виникати внаслідок попереднього переживання стресу.
Диференційна психологія — галузь психології, що вивчає психологічні відмінності як між індивідами, так і між групами людей, причини і наслідки цих відмінностей.
Діалог — поперемінний обмін репліками двох або більше людей.
Дія — основний реалізаційний компонент структури діяльності, спрямований на виконання певного поточного завдання.
Дії бувають імпульсивними (нема усвідомленої мети та наслідків), довільними (усвідомлюється тільки мета) та вольовими (усвідомлюється і мета, і наслідки).
Діяльність — одна з основних категорій психологічної науки; внутрішня (психічна) і зовнішня (фізична) активність людини, що спрямована на досягнення свідомо поставленої мети. В науці прийнято розрізняти три онтогенетичні види діяльності людини — гру, навчання і працю.
Довготривала пам’ять — один з видів пам’яті за тривалістю збереження інформації, що забезпечує утримання мозком знань, вмінь та навичок, будь-якої інформації протягом тривалого періоду (місяці, роки, десятиріччя) і наділена величезним обсягом.
Домінанта — рефлекторна система, що тимчасово керує і обумовлює роботу нервових центрів на даний момент і тим самим надає поведінці певної спрямованості.
Досягнень мотивація — один з різновидів мотивації діяльності, пов’язаний з потребою індивіда досягати успіхів і уникати невдач.
Дотикові відчуття — один із видів шкіряних відчуттів, що виникає внаслідок подразнення поверхні тіла. Дотикові відчуття іноді називають тактильними.
Друга сигнальна система — спосіб регуляції поведінки людини, що діє як реакція на мовні подразники з навколишнього середовища. Друга сигнальна система формується і функціонує тільки у людини в процесі життєдіяльності на основі першої.
Дружба — вид стійких, індивідуально-вибіркових міжособистісних стосунків, що характеризується взаємною прихильністю її учасників, взаємними очікуваннями почуттів у відповідь.
Душа — теологічний термін, що є історичним синонімом сучасної категорії — психіки; виникає ще в первіснообщинному суспільстві як позначення незрозумілих для людини явищ при-
родної активності.
Ее
Егоїзм — негативна риса характеру людини, що виявляється в надмірній зосередженості на своєму «Я» при цілковитому ігноруванні інтересів інших людей.
Егоцентризм — специфічна орієнтація людини на саму себе, зосередженість на власних психічних проявах. Егоцентризм буває тимчасовим віковим, але в умовах неправильного формування особистості може переростати в егоїзм. За змістом егоцентризм проявляється в пізнавальній сфері людини (сприймання, мислення надміру суб’єктивного характеру), моральній (оцінка намірів та вчинків інших людей через проекцію власної особистості) та комунікативній (передача суб’єктом інформації іншим людям із накладанням власних поглядів).
Ейдетична пам’ять — різновид образної пам’яті, при якій людина здатна з виключною точністю і яскравістю зберегти образи зображень.
Ейфорія — стан надмірної веселості, зазвичай не викликаний об’єктивними обставинами.
Експеримент (в психології) — один із основних методів наукового пізнання психіки, що передбачає вивчення певних психічних проявів в спеціально створених або контрольованих умовах з
активною роллю дослідника. За місцем проведення експеримент поділяють на природний (проведення в звичайних, природних для досліджуваного умовах) та лабораторний (в спеціально ви-
значених приміщеннях — лабораторіях, з використанням відповідних приладів), за функціями — констатувальний (фіксація наявних психологічних особливостей людини) та формувальний (робота, спрямована на стимуляцію бажаних психічних виявів).
Екстеріоризація — процес породження зовнішніх дій, висловлювань та ін. на основі перетворення ряду внутрішніх структур, що склалися на основі інтеріоризації (див. інтеріоризація) зовнішньої соціальної діяльності людини.
Екстраверсія — властивість особистості, що виявляється в більшій спрямованості психічної сфери людини (почуттів, інтересів) на зовнішній світ, ніж на себе. Екстраверсія протилежна інтроверсії.
Емоції — вид психічних процесів і станів, що втілює переживання короткочасного ставлення до дійсності, життєвого значення подій і явищ. У вузькому значенні поняття «емоція» вживається як форма переживання якого-небудь почуття. За ознакою задоволеності потреби емоції поділяють на позитивні (реакція на повне або достатнє задоволення потреби — радість), негативні (реакція на недостатнє або й відсутнє задоволення потреби — гнів, сум), за впливом на організм — стенічні (активізація, покращення життєдіяльності — радість) та астенічні (пригнічення, порушення життєдіяльності — сум).
Емоційна пам’ять — вид пам’яті за змістом, об’єктом запам’ятовування, збереження та подальшого відтворення якого є емоції та почуття, які раніше переживались людиною. Емоційна пам’ять є одним з найбільш ранніх проявів видів пам’яті людини.
Емпатія — розуміння та прийняття станів, почуттів та ставлень іншої людини, виявляється як співпереживання, співчуття.
Естетичні почуття — різновид почуттів за ознакою їх змісту, що виникають під час сприймання чи створення людиною естетичних витворів — прекрасного чи потворного, комічного чи трагічного.
Еферентний — процес, спрямований з середини на зовні, від центральної нервової системи до периферії тіла.
Єє
Єдності свідомості та діяльності принцип — одне із базових методологічних положень психології, що виражає тісний взаємозв’язок внутрішньої психічної сфери людини (свідомості) та її зовнішніх виявів (діяльності). Згідно цього принципу свідомість розвивається внаслідок залучення людини до цілеспрямованої діяльності, але і остання теж вдосконалюється за рахунок збагаченої свідомості.
Жж
Жести — виразні рухи рук, пальців, що використовуються як допоміжний (у німих — компенсаторний) засіб спілкування людей. Мовлення, яке супроводжується жестикуляцією, має більш наочний характер.
Життєдіяльність — сукупність видів активності, що об’єднуються поняттям «життя» і притаманних живій матерії.
Зз
Забування — процес пам’яті, що виявляється у втраті точності відтворення подій і фактів, зменшенні обсягу запам’ятовуваного. За тривалістю забування буває тимчасовим і тривалим, за обсягом — повним або частковим.
Загальна психологія — галузь психології, що вивчає загальні закономірності роботи психіки людини.
Задатки — вроджені анатомо-фізіологічні особливості мозку, нервової системи в цілому, що складають природну основу для розвитку певних психічних структур (здібностей, темпераменту, характеру тощо).
Залежність — патологічна потреба в чомусь або в комусь, що руйнує організм і особистість.
Запам’ятовування — процес пам’яті, що полягає в закріпленні образів сприймання, уявлень, дій переживань тощо в мозку. За ознакою осмисленості запам’ятовування буває механічним (відсутні логічні зв’язки між матеріалом, що запам’ятався) і осмисленим (за наявності логічних зв’язків у матеріалі). Розрізняють також мимовільне і довільне запам’ятовування (відсутність мети та вольового зусилля щодо першого та їх наявність щодо другого різновиду).
Зараження — процес передачі емоційного стану від одного індивіда до іншого на психофізіологічному рівні контакту, окрім власне смислового впливу або додатково до нього.
Захист психологічний — позасвідома регулятивна система особистості, спрямована на усунення чи зменшення негативних травмуючих переживань свідомості. Психологічний захист може
мати як конструктивні механізми (не вирішуючи проблеми, він її не ускладнює) — компенсація, сублімація, так і деструктивні (ускладнення проблеми) — витіснення, заперечення, проекція та інші.
Збереження — процес пам’яті, що виявляється в утриманні мозком певного матеріалу, що попередньо запам’ятався. Збереження розподіляють за обсягом на повне і часткове.
Збудження — нервовий процес, що лежить в основі рефлекторної діяльності організму і полягає в активізації нейронів при дії подразників. Збудження протилежне процесу гальмування.
Звичка — схильність людини до виконання певних закріплених дій, що виникає в результаті багаторазового повторення.
Звички бувають корисними і шкідливими залежно від їх впливу на особистість чи оточуючих людей.
Здібності — індивідуально-психологічні властивості людини, що є умовою успішного виконання тієї чи іншої продуктивної діяльності. За сферою вияву здібності поділяються на загальнорозумові (виявляються у роботі інтелекту в цілому) та спеціальні (стосуються окремих сфер діяльності людини — музичні, мовні, математичні тощо). Здібності виявляються в процесі оволодіння діяльності, в тому, наскільки індивід швидко і якісно, легко і міцно оволодіває способами її організації та здійснення.
Здивування — одна з базових емоцій, яка викликається новизною, незвичністю та нестандартністю подразника. Здивування може виступати позитивним мотивом для пізнавальної
діяльності людини, переходячи в інтерес.
Знання — результат пізнавальної діяльності людини, сукупність достовірної засвоєної людиною інформації про оточуючий світ та саму себе.
Зоопсихологія — галузь психології, що вивчає психіку та її зовнішні вияви у тварин.
Зорова пам’ять — вид образної пам’яті, об’єктом запам’ятовування, збереження та подальшого відтворення якої є зорові образи.
Зорові відчуття — відчуття, що виникають внаслідок дії зовнішніх подразників (світлових променів) на зоровий аналізатор. Внесок зорових відчуттів у процес надходження інформації з навколишнього середовища до мозку людини становить близько 90%.
Зосередженість уваги — одна з її основних якостей, що виявляється в ступені концентрації уваги на певному об’єкті. Поряд зі стійкістю зосередженість уваги створює оптимальні умови для діяльності.
Іі
Ігрова діяльність — різновид онтогенетичних діяльностей, в якому значимим є сам процес виконання ігрових дій, а не кінцевий результат та який має на меті засвоєння суспільного досвіду окремим індивідом.
Ідеал — уявний взірець, образ якогось досконалого об’єкту.
Ідеалізм — ортодоксальне філософське вчення, яке в психології наголошує на первинності походження і розвитку психіки над мозком. Ідеалізм є протилежним матеріалізму.
Ідентифікація (в психології) — 1) механізм соціалізації, що діє на основі уподібнення дитини значимому дорослому; 2) механізм психологічного захисту, який працює як привласнення, перенесення людиною значимих якостей іншої особистості на свою психічну сферу.
Ідеомоторний акт — перехід уявлення про рух м’язів у реальне виконання цього руху. Ідеомоторні акти є мимовільними, неусвідомлюваними і, як правило, мають слабко виражені просторові характеристики.
Ілюзія — неправильне спотворене сприймання людиною об’єктивного світу, що виникає під впливом зовнішнього подразника або хворобливого стану нервової системи. Залежно від органа чуттів, що породжує ілюзії, вони бувають оптичними (зоровими), слуховими, дотиковими. Ілюзії слід відрізняти від галюцинацій, так як вони виникають тільки за наявності реальних подразників.
Імітація (в психології) — здатність однієї людини копіювати рухи, жести, міміку голос іншої особи. Імітація може виявлятись в ігровій діяльності, а також в деяких жанрах мистецтва.
Імпульсивність — особливість поведінки, що виявляється в її слабкому контролі та вольовій регуляції, вчинки зумовлюються переважно безпосередніми бажаннями та примхами.
Індивід (індивідуум) — людина як окремий представник біологічного виду Homo sapiens, носій вродженої бази для формування особистості.
Індивідуалізація — механізм соціалізації, що діє як свідомі пошуки та вияви своїх неповторних специфічних особистісних якостей. Вперше виявляється та розгортається, як правило, в підлітковому віці.
Індивідуальність — сукупність своєрідних неповторних рис та особливостей людини, що відрізняє її від інших осіб. Індивідуальність проявляється на індивідному рівні — фізичні та фізіологічні ознаки (зовнішність, зріст) і особистісному — психологічні якості (інтелект, характер, здібності тощо).
Індивідуальний стиль діяльності — вироблена і закріплена своєрідність здійснення особистістю певної діяльності. Індивідуальний стиль діяльності формується під впливом таких факторів, як властивості нервової системи людини, умови її навчання та виховання, подальші особливості початку діяльності та адаптація до неї.
Індиферентність — байдуже, нейтральне ставлення людини до когось чи чогось.
Індукція (в психології) — механізм мислення, що виявляється у переході від одиничних, часткових ознак до узагальнених характеристик предметів чи явищ.
Інженерна психологія — галузь психології, що досліджує процеси і засоби інформаційної взаємодії між людиною і машиною.
Інсайт (осяння, здогадка) — неочікуване для самої людини знаходження вирішення певної проблеми, над якою вона довго і наполегливо розмірковувала.
Інстинкт — вроджена форма поведінки тварин і людини, що має успадкований і незмінний характер та є ефективною в стабільних умовах середовища. Фізіологічною основою інстинкту є ланцюг безумовних рефлексів, що виробились в процесі еволюції.
Інструмент — знаряддя людської діяльності, в якому зафіксовано логіку виконання заданих дій.
Інтеграція особистісна — 1) поєднання цілей, переконань, життєвих прагнень людини в струнку логічну систему; досягнення інтеграції є показником особистісної зрілості, 2) механізм соціалізації, що діє як прагнення до максимально повного вираження особистісних рис людини у її взаємодії з іншими особами; характерний для юності та дорослості.
Інтелект — відносно стійка структура розумових здібностей та надбань людини. До складу інтелекту відносять перцептивні, мнемічні, мислительні якості людини, особливості її уваги тощо; отже, інтелект виступає як інтегроване поняття.
Інтелектуальні почуття — вид вищих почуттів, що виникають і переживаються людиною на основі розумової діяльності.
Інтерес — одна з базових емоцій, що виявляється як позитивна, зацікавлена спрямованість людини на певний об’єкт чи діяльність.
Інтерференція мнемічна — погіршення збереження інформації в пам’яті, що викликане накладанням, негативним переносом пізніше запам’ятованого матеріалу.
Інтроверсія — властивість особистості, що характеризується переважною спрямованістю психіки людини на свій внутрішній світ. Інтроверсія є протилежною екстраверсії.
Інтерв’ю — метод психології, що виявляється в отриманні інформації про певні психологічні особливості людини шляхом її усного опитування за заздалегідь підготовленим планом.
Інтеріоризація — формування внутрішніх структур людської психіки завдяки засвоєнню структур зовнішньої соціальної діяльності.
Інтроспекція (див. самоспостереження) — історичний си-нонім психологічного методу самоспостереження.
Інтуїція — специфічний механізм відображення дійсності людиною, що ґрунтується на здогадках, обмеженому осмисленні. Робота інтуїції психологами остаточно не вивчена.
Інфантилізм — збереження в психіці та поведінці людини якостей, що характерні для більш ранніх періодів її розвитку, «надмірна дитячість». Інфантилізм зазвичай виявляється у несамостійності рішень та дій, надмірному почутті незахищеності, залежності, зниженій критичності до себе, неадекватному егоцентризмі.
Кк
Катарсис — «очищення». Термін, що позначає душевне полегшення, емоційну розрядку, що настає в людини після сильних емоційно-смислосих переживань.
Кінестетичні відчуття (рухові відчуття) — відчуття положення та рухів органів та частин тіла, що спричинюються подразненням спеціальних рецепторів, розміщених у м’язах, суглобах, сухожиллях тощо.
Клімат психологічний — якість міжособистісних взаємин, набір умов, що сприяють або навпаки, перешкоджають спільній діяльності людей чи виявам особистості в групі.
Когнітивна психологія — один з сучасних напрямів психології, що пояснює поведінку людини на основі розумових конструкцій.
Когнітивний — синонім до поняття «пізнавальний», той, що пов’язаний із знаннями.
Колектив — найвищий за характером згуртованості рівень розвитку соціальної групи, якому притаманні єдність суспільно прийнятних цілей та високий рінь культури спілкування.
Компенсація — 1) високий ступінь розвитку певних аналізаторів, що заміщують сенсорні дефекти людини (сліпі люди мають гарний слух); 2) один із механізмів психологічного захисту, що
виявляється як заглиблення людини в певну діяльність, що відволікає її від травмуючих переживань.
Комплекс — поєднання окремих психічних процесів у ціле.
Комплекс неповноцінності — система негативних ставлень індивіда до себе, переконаність у відсутності або низькому рівні розвитку значимих якостей. Комплекс неповноцінності як пра-вило, супроводжується заниженою самооцінкою.
Комунікація — функція людського спілкування, що характеризується обміном інформацією між учасниками цього спілкування.
Константність сприймання — перцептивна якість, яка виявляється в постійності форм та величин предметів незалежно від їх положень щодо ока.
Контроль — компонент структури діяльності, що забезпечується перевіркою відповідності поточних дій заданій меті.
Конфлікт — неспівпадання, суперечливість несумісних виявів свідомості однієї людини (внутрішній конфлікт особистості) чи інтересів, прагнень кількох людей чи груп (міжособистісний або міжгруповий конфлікт).
Конформізм — властивість особистості змінювати, пристосовувати свої погляди, поведінку відповідно до вимог навколишнього соціального середовища. Конформізм як ситуативний прояв є природнім явищем, а як особистісна ознака зумовлює пасивну життєву позицію індивіда.
Корекція психологічна — послаблення або й подолання відхилень психічного розвитку, порушень чи негативних проявів психіки людини.
Короткочасна пам’ять — вид пам’яті за тривалістю збереження інформації, що функціонує на основі дуже короткого збереження матеріалу після його одноразового нетривалого сприймання і негайного відтворення.
Космічна психологія — галузь психології, що вивчає психологічні особливості праці космонавта, залежність цих особливостей від ряду специфічних факторів, а також способи і методи
цілеспрямованої організації психічної діяльності космонавта в ході підготовки і здійснення космічних польотів.
Креативність — здатність людини побачити нове в звичному. Те саме, що й здатність до творчості.
Лл
Лабільність — рухливість, здатність до швидких змін.
Лідер — людина, яка завдяки своїм особистісним якостям має суттєвий організаційний вплив на членів соціальної групи.
Логічне (осмислене) запам’ятовування — вид запам’ятовування за ознакою осмисленості матеріалу, що діє на основі встановлення логічних істотних зв’язків між компонентами змісту матеріалу. Особливо ефективне логічне запам’ятовування при роботі з великим об’ємом систематизованої інформації.
Локус контролю — якість людини, що характеризує її схильність приписувати відповідальність за результати своєї діяльності зовнішнім факторам (обставини, оточуючі люди тощо) чи внутрішнім (власні зусилля, здібності тощо). Відповідно локус контролю буває екстернальним (зовнішнім) та інтернальним (внутрішнім).
Любов — вище людське почуття, що виявляється в стійкій свідомій прихильності особистості до когось чи чогось, спричиненій визнанням переваг цього об’єкту.
Мм
Макросередовище — компонент соціального середовища як фактору психічного розвитку людини, країна з її політичними, економічними, етнічними особливостями, регіон, місто чи село, в якому проживає індивід.
Матеріалізм — ортодоксальне філософське вчення, що в контексті філософії стверджує про первинність виникнення і розвитку мозку як основи психічної діяльності. Матеріалізм за змістом є протилежним ідеалізму.
Меланхолік — тип темпераменту, який базується на слабкому типові вищої нервової діяльності й виявляється у емоційній чутливості та вразливості людини, її низьких адаптивних можливостях, зосередженості на внутрішніх переживаннях тощо.
Мета — компонент діяльності, її уявний кінцевий результат, що людина прагне досягти.
Метод психології — спосіб наукового вивчення розвитку та функціонування психіки.
Механічне запам’ятовування — різновид запам’ятовування, який діє як фіксація матеріалу в пам’яті без встановлення його смислових зв’язків. Механічне запам’ятовування є протилежним за змістом логічному.
Мимовільне запам’ятовування — різновид запам’ятовування, що відбувається без попередньо поставленої мети і використання вольового зусилля.
Мислення — пізнавальний процес, сутність якого полягає в опосередкованому та узагальненому відображенні дійсності.
Мікросередовище — компонент соціального середовища як фактору психічного розвитку людини, безпосереднє суспільне оточення індивіда, його сім’я, друзі, знайомі та побутові умови проживання.
Міміка — виразні рухи обличчя, показник переживання емоційних станів людиною.
Мнемічна діяльність — робота пам’яті як пізнавального процесу. Похідне поняття «мнемотехніка» вживається як сукупність прийомів покращення роботи пам’яті.
Мова — суспільно зумовлена і сформована система словесних знаків, що служить засобом спілкування у певному соціумі.
Мовлення — процес використання мови у психічній діяльності людини. За формою мовлення буває усним і писемним, за спрямованістю — зовнішнім і внутрішнім.
Мозок — центральний відділ нервової системи людини і деяких тварин, який забезпечує вищі форми регуляції всіх життєвих функцій організму і його врівноваження з середовищем.
Моральні почуття — різновид вищих почуттів, стійкі ставлення людини до суспільних подій, поведінки своєї й інших людей.
Мотив — компонент структури діяльності, причина, що спонукає людину до дій.
Мотивація — система мотивів, що визначає конкретні форми діяльності або поведінки людини.
Мрія — особлива форма уяви людини, створення образу бажаного майбутнього. Мрія завжди емоційно позитивно зафарбована, але для її досягнення потрібні час та зусилля.
Моторика — рухова сфера людини.
Мужність — особистісна якість, що виражається в здатності діяти рішуче і доцільно в складній небезпечній ситуації, контролювати імпульсивні спонукання, долати можливе почуття страху і невпевненості, в умінні мобілізувати всі сили на досягнення мети.
Нн
Навичка — дія, що виконується автоматизовано (відсутній усвідомлюваний контроль за виконанням окремих операцій) як результат багаторазового повторення. Навички мають багато різновидів залежно від того, яку діяльність вони обслуговують — перцептивні (сформовані і виявляються на основі сприймання), мислительні (супроводжують роботу мислення), мовленнєві, рухові тощо.
Навіювання — процес впливу на емоційну сферу психіки людини, що пов’язаний з її зниженою критичністю сприймання інформації.
Надсвідоме — один із рівнів психіки людини, що за З. Фрейдом містить стереотипи оцінки поведінки та якостей людей, засвоєні в ранньому дитинстві від значимих дорослих.
Намір — рішення людини виконати певну дію і домогтися певного наслідку.
Наочно-дійове мислення — різновид мислення за ознакою розвитку в онтогенезі людини, що відбувається на основі здійснення рухових операцій (дій) з реальними предметами. Як провідний вид мислення наочно-дійове характерне для раннього віку.
Наочно-образне мислення — вид мислення за ознакою розвитку в онтогенезі людини, в якому відбувається оперування образами конкретних предметів чи явищ дійсності. Наочно-образне мислення виявляється в дошкільному віці, зберігається як провідне в молодшому шкільному періоді.
Наполегливість — позитивна вольова якість особистості, що полягає у здатності зосереджено тривалий час досягати поставленої мети, долаючи перешкоди.
Наслідування — форма поведінки людини, яка виявляється у копіюванні, відтворенні дій, поглядів чи виявів характеру інших осіб.
Настрій — загальний стан психіки людини, що містить певний емоційний фон і впливає на всю її життєдіяльність.
Натхнення — психічний стан емоційного піднесення, активізації творчого потенціалу людини. Натхнення зумовлює високу продуктивність праці людини, так як передбачає роботу розуму, почуттів та інтуїції.
Научіння — набуття людиною чи твариною певного психофізичного досвіду та здатність його ефективно використовувати.
Невроз — одна із основних форм нейропсихічних розладів, що викликається перевантаженням нервової діяльності людини.
Виділяють три найтиповіші види неврозів — неврастенія (фізичне та психічне виснаження, дратівливість, надмірна емоційна вразливість), істерія (демонстративні бурхливі емоційні вияви, соматичні розлади), невроз нав’язливих станів (поява різних невмотивованих страхів, неадекватних повторюваних дій тощо). Невроз критично сприймається хворими і не виводить з ладу інтелект, що істотно відрізняє його від психозу. Невротизм — стан, що характеризується емоційною нестійкістю, тривогою, низкою самоповагою, вегетативними розладами. Невротизм не слід ототожнювати з неврозом, оскільки невротичні симптоми може виявляти навіть здорова людина.
Нейрон — нервова клітина, основна структурна одиниця нервової системи, що складається із тіла клітини, відростків двох типів — аксона та дендритів, а також гіллястих волокон. Основна функція нейрону — передача та перетворення збудження.
Нервова система — сукупність нервових утворень організму, що забезпечують сприймання подразників з навколишнього середовища та власного організму, переробку виникаючого при цьому збудження і формування відповідної реакції.
Несвідоме — рівень вияву психіки людини, який знаходиться поза контролем свідомості; зміст несвідомого має вплив на всю психіку і життєдіяльність індивіда, але механізми цього впливу наукою остаточно не з’ясовані. Вагома роль несвідомому надана в психоаналітичній концепції З. Фрейда.
Нонконформізм — прагнення будь-що протистояти думці більшості й вчиняти протилежним чином, не зважаючи ні на що.
Норма психічна — відносний стандартний показник, що визначає прийнятність та адекватність розвитку і вияву психіки людини.
Нюхові відчуття — вид відчуттів за ознакою змісту, що виконує функцію розрізнення запахів.
Оо
Обдарованість — якісно своєрідне поєднання здібностей, що забезпечує успішність виконання діяльності.
Оперативна пам’ять — вид пам’яті за тривалістю збереження інформації, що утримує проміжні результати діяльності людини. потрібні для виконання певних розумових операцій.
Операція (в психології) — структурний компонент діяльності, спосіб виконання певної дії, спрямований на досягнення певного конкретного завдання.
Органічні відчуття — вид відчуттів, рецептори якого знаходяться на внутрішніх органах та фіксують самопочуття. До виявів органічних відчуттів відноситься голод, спрага, ситість, задуха, нудота тощо.
Органи чуття — синонімічна назва груп аналізаторів, що сприймають подразники з навколишнього середовища. Органи чуття є спеціалізованими, тобто реагують лише на певний тип подразника. У людини виділяють органи зору, слуху, смаку, нюху і дотику.
Осмисленість сприймання — специфічно людська властивість сприймання людини, що виявляється у здатності позначати об’єкти, які сприймаються словами або відносити їх до певної словесної категорії, групи.
Особистість — одна із центральних психологічних категорій, якість індивіда як свідомої, залученої до повноцінних суспільних взаємин особи. Особистість є набутою якістю індивіда, вона формується за рахунок взаємодії біологічного, соціального факторів та активності самої людини.
Оцінка — компонент структури діяльності, що виражається ступенем відповідності мети кінцевому результату.
Очікування соціальні — система вимог, норм поведінки окремого індивіда при виконанні певної соціальної ролі. Очікування соціальні санкціонують та впорядковують систему стосунків та взаємин в суспільстві, хоча мають неформальний характер.
Пп
Пам’ять — пізнавальний процес, що має об’єктом відображення попередній досвід і виявляється в його засвоєнні, збереженні та подальшому відтворенні мозком.
Парамнезія — «обман пам’яті», «хибні спогади». Частіше за все під парамнезією розуміють розлади пам’яті, при яких те, що відбувається на даний момент, здається знайомим, вже колись пережитим.
Парафазія — порушення мовного висловлювання, що проявляється в неправильному використанні окремих звуків (літер) або слів в усному та письмовому мовленні.
Патопсихологія — галузь психологічної науки, що вивчає закономірності виникнення та перебігу психічних відхилень.
Патопсихологія являє собою уявний перехід від психології до медицини (психіатрії).
Педагогічна психологія — галузь психологічної науки, що зосереджена на вивченні психологічних особливостей навчання, виховання та педагогічної діяльності й особистості вчителя.
Переключення уваги — здатність людини довільно переміщувати свою увагу від одного об’єкта до іншого.
Переконання — 1) компонент спрямованості, що містить стійкі погляди, які є для людини незаперечними та цінними;
2) метод виховання, який передбачає вплив на свідомість вихованця з метою стимулювання його до соціально бажаних дій.
Перенесення навички — вплив вже наявного способу виконання дії на формування нової навички. Перенесення може мати позитивну форму (індукція), сприяючи формуванню нової навички, та негативну (інтерференція), — заважаючи чи ускладнюючи цей процес.
Перцепція — синонімічне поняття людського сприймання.
Підсвідомість — структурний компонент психіки людини, вияв несвідомого, який містить інформацію-спогади, що в даний момент перебуває за межами свідомості, але легко може бути туди перенесена.
Поведінка — сукупність дій тварини або вчинків людини, зовнішній вияв психічної діяльності. У тварин поведінка має переважно інстинктивний характер, у людини є, як правило, показником усвідомлених дій.
Подразливість — здатність живого організму реагувати змінами фізичного та фізіологічного стану на вплив зовнішнього середовища. Подразливість є елементарною, але базовою формою взаємодії живої істоти і навколишнього середовища.
Покликання — усвідомлення людиною свого життєвого призначення і спрямування, що надає осмисленості, доцільності її діяльності.
Поняття — одна з основних форм абстрактного мислення, що виявляється як відображення найсуттєвіших загальних ознак певного предмету чи явища.
Порівняльна психологія — галузь психологічної науки, що вивчає схожі та відмінні ознаки психічної діяльності людей і тварин.
Порівняння — операція мислення, що полягає в співставленні образів предметів чи явищ для встановлення їх спільних та відмінних ознак.
Пороги відчуттів — характеристика чутливості аналізаторів, що виявляється в абсолютному порозі відчуття (буває нижнім — мінімальна сила подразника, що вже викликає відчуття, та верхнім — максимальний подразник, при якому ще виникають відповідні, а не больові відчуття) і порозі розрізнення (мінімальна відмінність між двома діючими подразниками, яка
викликає різницю у відчуттях).
Потреба — необхідність індивіда в певних об’єктах для існування та розвитку, що виступає джерелом його (індивіда) активності. Потреби людини умовно поділяють на матеріальні та духовні.
Потяг — стан організму, що виражає недостатньо усвідомлену потребу, є передумовою її визначення та своєрідним прагненням до її задоволення.
Почуття — вияв афективної сфери людини, її суб’єктивне відносно тривале ставлення до навколишньої дійсності та самої себе. Вищі почуття, в яких відображена вся багатогранність взаємодії людини із соціумом, поділяються за змістом на моральні, естетичні, інтелектуальні та праксичні.
Прагнення — первинне спонукання, чуттєве переживання потреби, що може мати чітко усвідомлюваний характер (бажання) або слабко усвідомлене оформлення (потяг).
Пригадування — довільне відтворення, що вимагає від людини докладання вольових зусиль для відновлення мозком раніше засвоєного матеріалу.
Принцип психології — вихідне узагальнююче теоретичне положення психології, що фіксує її предмет, теорію та регулює використання методів дослідження психіки.
Пристрасть — форма переживання почуттів людиною, яка характеризується зосередженістю, скерованістю прагнень на певному об’єкті. Предметом пристрасті може виступати як інша людини, так і предмети чи види діяльності.
Проекція — механізм психологічного захисту, що передбачає перенесення особистістю власних негативних неприйнятних якостей на інших людей. Проекція відноситься до деструктив-них механізмів психологічного захисту, оскільки вона не тільки не вирішує проблему, а заважає людині об’єктивно сприймати себе та оточуючу дійсність.
Психіка — предмет вивчення психологічної науки, нематеріальна функція матеріального мозку, його здатність відображати навколишню дійсність і себе як суб’єкта психічної діяльності.
Згідно теорії відображення психіка людини розглядається як суб’єктивний образ об’єктивного світу.
Психічне здоров’я — стан душевного благополуччя, що характеризується відсутністю хворобливих психічних проявів і
забезпечує регуляцію поведінки і діяльності, що є адекватними умовам навколишньої дійсності.
Психічний розвиток — процес закономірної онтогенетичної зміни психіки, що виявляється в накопиченні її кількісних та якісних структурних перетворень.
Психічні властивості — один із трьох компонентів психіки, що визначається як більш-менш сталі якості психіки індивіда.
Психічні процеси — компонент структури психіки, що виявляється як розгортання, дія та перетворення певних її проявів. Психічні процеси поділяються на пізнавальні (відчуття, сприймання, мислення, пам’ять та уява), емоційні та вольові.
Психічні стани — структурний компонент психіки, характеристика її проявів в певний момент. До психічних станів відносять прояви емоцій та почуттів — настрій, тривога, інтелекту — уважність, зосередженість та волі — впевненість, зусилля тощо.
Психоаналіз — концепція в психології, створена З. Фрейдом. Містить систему ідей і методів інтерпретації несвідомих психічних процесів.
Психологічна допомога — вид допомоги, яку надає кваліфікований психолог одній особі чи групі людей з метою покращення, гармонізації внутрішніх та зовнішніх виявів психіки.
Психологія — наука про закономірності виникнення, розвитку та функціонування психіки людини і тварини.
Рр
Радість — одна із базових емоцій, що виникає як позитивна емоційна реакція на задоволену потребу. Специфічно людське переживання радості породжується зазвичай певним видом діяльності — пізнанням, працею, спілкуванням тощо.
Раціоналізація — механізм психологічного захисту, що діє як більш-менш прийнятне розумне обґрунтування конфліктних переживань або вчинків особистості.
Реакція (у психології) — дія у відповідь на будь-які впливи, подразнення, основна форма взаємодії організму з навколишнім середовищем.
Ремінісценція — особливість пам’яті, що полягає у неточності відтворення вивченого матеріалу при спробах згадати його відразу після заучування. Відтворення вивченого матеріалу через певний час виявляється повнішим і точнішим.
Репродуктивна (відтворююча) уява — вид уяви за ознакою новизни уявлень, що передбачає створення нових образів на основі вже наявних описів, моделей чи зразків. Репродуктивна уява є протилежною за змістом до творчої.
Респондент – учасник соціально-психологічного дослідження, що постає в ролі того, кого опитують.
Рефлекс — закономірна реакція організму на зміну зовнішнього чи внутрішнього середовища, здійснювана через центральну нервову систему у відповідь на дію подразника. Рефлекси є основною формою нервової діяльності і поділяються на безумовні (вроджені, незмінні) та умовні (набуті).
Рефлексія — процес самопізнання людиною внутрішніх психічних актів та станів. Поняття рефлексії виникло у філософії і означало процес роздумів індивіда стосовно того, що відбувається в його власній свідомості. Рефлексія — це не просто знання або розуміння суб’єктом самого себе, а й з’ясування того, як інші знають і розуміють «того, хто рефлексує», його особистісні особливості, емоційні реакції, когнітивні уявлення.
Рецептор — специфічне нервове утворення, що є закінченням чутливих нервових волокон, слугує для сприймання подразника із зовнішнього середовища чи самого організму.
Реципієнт — суб’єкт, що сприймає повідомлення, яке йому адресоване. Суб’єкт, що реагує на повідомлення, — респондент.
Рівень домагань — 1) рівень складності, досягнення якого складає потенційну мету майбутніх дій; 2) бажаний ступінь визнання оточуючими людьми зусиль та здобутків певної особистості.
Рівноваги (статичні) відчуття — відчуття, що фіксують положення тіла в просторі. Рецептори відчуття рівноваги розміщені у вестибулярному апараті внутрішнього вуха людини.
Рішучість — позитивна вольова якість, що виявляється в умінні приймати обдумані своєчасні рішення і втілювати їх у життя. Протилежною рішучості вольовою якістю є нерішучість — відкладання остаточного рішення або перегляд його без кінця.
Ригідність — загальмованість мислення, що проявляється у складності відмови людини від вже прийнятого неправильного рішення, помилкового або неадекватного способу мислення і дій.
Ризик — ситуативна характеристика діяльності, що полягає в невизначеності її результату і можливих негативних наслідках у випадку неуспіху.
Риса характеру — стійка властивість особистості, що визначає характерну для неї поведінку і мислення.
Розвиток — процес накопичення кількісних та якісних прогресивних змін, рух вперед від простого до складного, від нижчого до вищого. Розвиток — загальнонаукова категорія, психологія спеціалізується на розгляді поняття психічного розвитку.
Розподіл уваги — властивість уваги, що виявляється в одночасному її зосередженні на двох або більше об’єктах.
Розсіяність уваги — негативна якість, протилежність зосередженості, може виявлятись як часте відволікання від об’єкту або надмірна внутрішня спрямованість уваги, що призводить до ігнорування зовнішніх стимулів.
Розум — 1) узагальнена характеристика пізнавальних можливостей людини, синонім інтелекту; 2) вища форма відображення та розуміння людиною оточуючої дійсності та себе.
Розуміння — 1) мислительний процес, що спрямований на з’ясування істотних властивостей предметів чи явищ, зв’язків між ними; 2) результат цього процесу — пізнання людиною виявів дійсності.
Роль соціальна — суспільна функція особистості, відповідний прийнятим нормам спосіб поведінки людини залежно від її статусу чи становища в системі міжособистісних стосунків.
Рухливість нервової системи — властивість, покладена І. П. Павловим разом із силою та врівноваженістю в основу визначення типу вищої нервової діяльності. Під рухливістю нервової системи розуміють здатність швидко реагувати на зміни та подразники оточуючого середовища.
Рухові (кінестетичні) відчуття — відчуття положення та рухів частин тіла, що викликається подразненням спеціальних рецепторів, розміщених у суглобах, м’язах, сухожиллях тощо.
Рухова пам’ять — вид пам’яті, об’єктом запам’ятовування, збереження та відтворення якого є окремі рухи чи їх комбінації.
Сс
Самоактуалізація — 1) прагнення людини до найбільш повного прогресивного виявлення і розвитку своїх особистісних можливостей, потенціалу психіки та організму; 2) результат цього процесу.
Самовиховання — свідома діяльність, спрямована на можливо більш повну реалізацію людиною себе як особистості.
Самовладання — вияв волі людини, що полягає у здатності свідомо керувати власними почуттями, настроєм, вчинками відповідно до конкретних життєвих ситуацій. Самовладання є одним з показників психічного здоров’я особистості.
Самоконтроль — усвідомлення і оцінка суб’єктом власних дій, психічних процесів і станів.
Самонавіювання — процес навіювання, що адресований самому себе.
Самооцінка — компонент самосвідомості, судження особистості про міру наявності у неї значимих чи небажаних якостей у співвідношенні з певним еталоном, зразком. За відповідністю дійсності самооцінка поділяється на адекватну (оцінка людиною власних якостей в цілому відповідає дійсності) та неадекватну (неправильна оцінка особистістю своїх якостей), яка в свою чергу буває завищеною (переоцінка наявності позитивних та відсут-ності негативних ознак) та заниженою (людина применшує свої особистісні позитиви та перебільшує наявність в себе недоліків).
Самопізнання — процес або результат вивчення, пізнання людиною самої себе.
Самопочуття — цілісне враження людини про стан її внутрішніх органів, нервової системи і настрою. Самопочуття є результатом об’єднання тілесних та психічних проявів особистості і впливає на життєдіяльність.
Саморегуляція — здатність людини керувати собою на основі сприймання та усвідомлення своєї поведінки та внутрішньої психічної діяльності.
Самосвідомість — відносно стійка система уявлень та оцінкових ставлень особистості до самої себе, що включає когнітивний (знання своїх власних особливостей), емоційний (оцінка власних фізичних та психічних ознак) та регулятивний (побудова власної поведінки на основі знань та ставлень до себе) компоненти.
Самоспостереження (інтроспекція) — спостереження людини за внутрішнім планом власного психічного життя, що дозволяє фіксувати його прояви (переживання, думки, почуття тощо).
Сангвінік — один із класичних типів темпераменту, що характеризується високою психічною активністю, енергійністю та врівноваженістю, швидкістю і жвавістю рухів й міміки тощо.
В основі проявів сангвінічного типу темпераменту покладено сильний врівноважений тип вищої нервової діяльності.
Свідомість — вищий рівень психічного відображення, що сформувався в людини під впливом суспільно-історичних умов.
Свідомість — інтегральна якість особистості, що складається з 4-х компонентів: знання — сукупність інформації про навколишній світ, ставлення до навколишньої дійсності (виражається в емоціях та почуттях), цілеспрямованість діяльності (постановка мети і її досягнення за допомогою волі), самосвідомість.
Світогляд — цілісна система поглядів людини на об’єктивний світ та своє місце в ньому, а також зумовлені цими поглядами життєва позиція, переконання, принципи, ідеали, ціннісні орієнтації. Сформований стійкий світогляд є одним із показників психологічної зрілості особистості і виступає внутрішнім чинником її поведінки.
Сенсибілізація — одна з властивостей відчуттів, що виявляється в підвищенні чутливості за рахунок взаємодії аналізаторів та їх тренування. Так, у професійних фарбувальників тканин підвищується здатність розрізняти відтінки кольорів.
Сенсорика — сфера відображення дійсності за допомогою відчуттів та сприймань У більш вузькому значенні сенсорика — синонім відчуттів.
Сила нервової системи — властивість, яка разом із врівноваженістю та рухливістю покладена в основу поділу на типи вищої нервової діяльності І. П. Павловим. Під силою нервової системи розуміють граничні можливості працездатності головного мозку, його здатність витримувати сильні або тривалі навантаження.
Симпатія — стійке схвальне емоційне ставлення людини до інших людей, їх груп або соціальних явищ, що проявляється в привітності, доброзичливості, що спонукає до спілкування,
приділення уваги, надання допомоги тощо.
Синестезія — одна із властивостей відчуттів, їх взаємодія, тобто виникнення під впливом одного типу подразника відчуття, характерного для іншого. Прикладом синестезії є явище «кольорового слуху» у деяких музикантів.
Синтез (як операція мислення) — мисленне поєднання окремих частин, елементів предмету чи явища у цілісний образ.
Синтез є однією з базових операцій мислення і є протилежним аналізу.
Системності принцип — вихідне наукове положення, що в психології передбачає розгляд окремих проявів психіки у їх системі та взаємозв’язках з іншими компонентами.
Ситуація — система зовнішніх по відношенню до суб’єкта умов, що спонукають і опосередковують його активність.
Словесно-логічна пам’ять — вид пам’яті, об’єктом запам’ятовування, збереження та відтворення якої є поняття, категорії, терміни та інші словесні конструкції, а також взаємозв’язок між ними. Словесно-логічна пам’ять притаманна лише людині, оскільки базується на роботі другої сигнальної системи.
Словесно-логічне мислення — вид мислення, який відрізняється опорою на поняття, тобто на оформлене в словах значення предметів і явищ, які не мають прямого чуттєвого підґрунтя.
Слухові відчуття — вид відчуттів, здатність мозку сприймати та розрізняти звукові подразники.
Смакові відчуття — відчуття, що виникають при подразненні язикових, піднебінних клітин і утворюють комбінацію чотирьох основних смаків — солодкого, гіркого, солоного та кислого.
Сновидіння — більш-менш яскраві образи, що виникають під час сну. Сновидіння відносять до сфери несвідомих проявів психіки. Джерелом змісту сновидінь можуть виступати мимовільні пригадування минулого або перетворення певних подразників.
Совість — форма самоконтролю людини, що має морально-емоційний характер. Якщо в результаті оцінки своїх вчинків чи намірів особистість бачить їх велику невідповідність певному еталону, то совість набуває форми докорів.
Сон — один із основних фізіологічних станів людини, протилежний бадьорості, неспанню. Основними функціями сну є відпочинок та накопичення сил організму для подальшої життєдіяльності. Сни умовно поділяються нормальні і патологічні (летаргічний, наркотичний тощо).
Сором — почуття, що відноситься до групи моральних і виникає в результаті усвідомлення людиною невідповідності своїх дій та вчинків тим нормам, яких вона дотримується в своєму житті.
Сором розвивається у дітей під впливом критичних зауважень оточуючих людей. Як загострена форма частого переживання сорому може виникнути особистісна риса — сором’язливість.
Соціальна психологія — галузь психологічної науки, що вивчає закономірності проявів психіки людей, включених у соціальні групи, а також психологічні характеристики самих груп.
Соціальне середовище — базовий фактор психічного розвитку, сукупність суспільних і психологічних умов, в яких людина проживає і з якими стикається в процесі життя. Соціальне середовище умовно поділяють на макросередовище (країна з її суспільним устроєм, економічними, етнічними, культурними особливостями та регіон проживання) та мікросередовище (сім’я, заклад навчання, коло знайомств тощо).
Соціального научіння теорія — концепція, що пояснює процес набуття людиною досвіду під впливом соціальних факторів в результаті навчання, виховання, спілкування і взаємодії з людьми.
Спадковість — здатність живих організмів відтворювати родовий розвиток. В психології спадковість розглядається як компонент біологічного фактору психічного розвитку індивіда.
Спеціальна психологія — галузь психології, яка вивчає своєрідність психічних проявів людей з відхиленнями зору, слуху, мовлення та розуму.
Спілкування — складний багатоплановий процес встановлення та підтримання контактів між людьми, породжених спільними потребами. Найголовнішим засобом спілкування вважається мова, що доповнюється мімікою та пантомімікою.
Спільна діяльність — організована система активності взаємодіючих індивідів, спрямована на доцільне виробництво (відтворення) об’єктів матеріальної та духовної культури.
Спогади — образи пам’яті, що виникають в результаті відтворення людиною свого життя. Спогадам притаманні конкретність, локалізованість у часі, просторі та емоційна насиченість.
Спостереження (у психології) — метод цілеспрямованого сприймання зовнішніх виявів поведінки людини у звичних для неї умовах без активного втручання дослідника.
Спостережливість — якість індивіда, що виявляється в умінні помічати істотні, в тому числі неявні особливості предметів чи явищ. Спостережливість є важливим чинником інтелектуального розвитку особистості.
Спрямованість — один із основних компонентів структури особистості; сукупність стійких мотивів, які орієнтують діяльність людини та є відносно незалежними від одиничних ситуацій.
Статус психологічний — становище, яке займає індивід або група серед інших представників соціуму, а також система прав та обов’язків, що визначається цим становищем. Статус може мати формальні вияви — показник належності людини до певної соціальної групи (школяр, студент) та неформальні — показник міжособистісних взаємин чи ставлень (статус лідера, ізольованого тощо).
Стенічні емоції — вид емоцій за ознакою впливу на організм, під час переживання яких відбувається пожвавлення, активізація життєдіяльності людини.
Стиль керівництва — стійка сукупність психологічних та технологічних характеристик керівника, за допомогою яких він здійснює вплив та управління. Психологія виділяє три класичні стилі керівництва — авторитарний (незаперечне домінування керівника при прийнятті рішень), демократичний (колегіальність, взаємодія керівника та співробітників) та ліберальний (пасивність керівника, епізодичні форми впливу).
Стійкість уваги — часова характеристика зосередження та утримання уваги на певному об’єкті. Разом із зосередженістю стійкість уваги є умовою успішного виконання певних завдань людиною.
Стереотип — консервативне загальноприйняте уявлення про щось чи когось. З одного боку стереотипи спрощують адаптацію людини в суспільстві, з іншого — пригнічують прояви індивідуальності особистості.
Страх — одна із базових емоцій, виникає як реакція на справжню чи уявну небезпеку. Страх відноситься до негативних емоцій і має широкий діапазон прояву — від легкого переляку до жаху.
Стрес — стан психофізіологічного напруження, що виникає у людини в складних умовах повсякденного життя чи нестандартних ситуаціях. На відміну від дистресу стрес несе позитивне значення для людини, оскільки забезпечує мобілізацію для подолання життєвих проблем.
Стресор — фактор, що викликає стресовий стан.
Суб’єкт — індивід або група як джерело пізнання і перетворення дійсності; носій активності.
Сублімація (в початковому розумінні) — механізм психологічного захисту, запропонований З. Фрейдом, що діє як перетворення невикористаної сексуальної енергії в інші, прийнятні для суспільства форми. На сучасному етапі значення сублімації розширилось до переключення будь-якої психофізіологічної енергії, активності особистості з нижчого соціально-культурного рівня на вищий.
Судження — одна з форм мислення, що містить ствердження чи заперечення певних фактів дійсності. За ознакою відповідності реальності судження поділяються на істинні та хибні, а ознака кількості об’єктів судження зумовлює поділ на загальні (береться до уваги вся група предметів чи явищ), часткові (лише певна вибірка об’єктів) та одиничні (ствердження чи заперечення стосовно одного об’єкту дійсності).
Суперечності психіки — неузгодженість, конфліктність між певними психічними проявами індивіда. Якщо ця неузгодженість розгортається між психікою індивіда та його оточенням, то виникає зовнішня суперечність, якщо між компонентами психіки самої людини — внутрішня. Суперечності психіки виступають важливим критерієм та рушієм психічного розвитку людини.
Сурдопсихологія — розділ спеціальної психології, що вивчає психічний розвиток глухих і туговухих людей, можливості його корекції в умовах навчання і виховання.
Тт
Талант — високий рівень розвитку здібностей, що виявляється в творчих результатах діяльності людини. Талант, як правило, базується на розвиткові спеціальних здібностей.
Творчість — процес створення нових духовних та матеріальних цінностей, що відрізняються новизною, оригінальністю та нестандартністю. В основу творчості покладено поєднання натхнення та праці.
Темперамент — індивідуально-типологічна властивість людини, що визначає силу, врівноваженість та рухливість перебігу її психічних процесів та станів.
Температурні відчуття — відчуття тепла і холоду, що відносяться до групи шкіряних. Температурні відчуття виникають співвідносно з температурою тіла людини і виконують захисну і терморегулюючу функції.
Тести — вид випробувальних методик, що оцінюють ступінь розвитку та вияву окремих психічних рис та властивостей людини. За змістом оцінюваних об’єктів тести умовно поділяються на інтелектуальні, особистісні та тести досягнень.
Тестування — метод психологічної діагностики, що використовує стандартизовані задачі або запитання, які мають визначену шкалу оцінювання. Правильне проведення та інтерпретація результатів тестування вимагає участі кваліфікованого психолога.
Тип вищої нервової діяльності — сукупність властивостей нервової системи, що складають фізіологічну основу індивідуальної своєрідності діяльності людини і поведінки тварин.
Типізація — механізм творчої уяви, що виявляється у виділенні істотних типових ознак в групі однорідних предметів чи явищ та втілення цих ознак в новий образ. Типізація широко використовується в літературі.
Тифлопсихологія — розділ спеціальної психології, що вивчає психічний розвиток сліпих і слабкозорих людей, шляхи і способи його корекції під час навчання і виховання.
Толерантність — відсутність або послаблення реагування на певний несприятливий фактор в результаті зниження чутливості до його впливу. Наприклад, толерантність до тривоги проявляється в підвищенні порогу емоційного реагування на загрозливу ситуацію, а зовні — у витримці, самовладанні, здатності тривалий час переносити несприятливі впливи без зниження адаптивних можливостей.
Транс — розлад свідомості, що проявляється в автоматичному виконанні складних актів поведінки протягом декількох хвилин або більш тривалого часу, без усвідомлення оточуючої ситуації ат цілей своїх вчинків.
Тривога — емоційний стан людини негативного забарвлення, що виникає в умовах уявлення та передбачення ймовірних несподіванок чи неприємностей.
Тривожність — схильність індивіда до переживання тривоги, що виникає внаслідок уявної чи реальної дії загрозливого фактора. Тривожність буває ситуативною (реакція на скороминучу небезпеку) та патологічною (постійне перебування у стані тривоги або надмірний її ступінь). Патологічна тривожність є показником дезадаптації людини в певних соціальних умовах.
Трудова діяльність — один із онтогенетичних видів діяльності людини; процес свідомого виконання індивідом конкретної праці.
Уу
Увага — стан зосередженості та спрямованості психіки на певних об’єктах дійсності при одночасному відволіканні від інших.
Увага за ознакою активності свідомості поділяється на мимовільну (підтримується без докладання вольових зусиль), довільну (має поставлену мету та потребує прояву вольових зусиль для підтримання) та післядовільну (виникає на основі довільної, є інтенсивною, хоча й не потребує прояву вольових зусиль).
Уміння — засвоєний людиною спосіб виконання дії, що забезпечується сукупністю усвідомлюваних знань та вироблених навичок. Уміння формується за рахунок багаторазового повторення і дозволяє виконувати дію не лише в звичних, а й в змінених умовах.
Умовивід — одна із форм мислення, що характеризується утворенням нового судження на основі оперування двома або більше вихідними судженнями. За способом творення умовиводи поділяють на індуктивні (перехід від одиничних суджень до загального) та дедуктивні (на основі загальних суджень формулюється одиничне).
Умовний рефлекс — вид рефлексів, що має набутий характер і формується внаслідок пристосування організму до стереотипних подразників.
Установка — стан готовності людини до певної психічної активності — думок, емоцій, ставлень чи вчинків, дій. Відповідно визначається три сфери вияву установки — змістова (погляди людини на світ), емоційно-оцінкова (виявлення симпатій-антипатій до значимих об’єктів) та поведінкова (готовність діяти певним чином).
Учбова діяльність — один із онтогенетичних видів діяльності людини, що сприяє ефективній соціалізації й виявляється у цілеспрямованому засвоєнні людиною знань, формуванні вмінь та навичок.
Уява — пізнавальний процес, що виявляється у створені людиною нових образів, уявлень на основі попереднього досвіду. За ознакою новизни об’єкту уява поділяється на відтворюючу (створення нових образів на основі існуючих моделей, описів, зразків) та творчу (побудова принципово нових образів чи уявлень).
Уявлення — чуттєвий образ предметів або явищ дійсності, що утворився внаслідок попереднього їх відображення відчуттями чи сприйманнями. Уявлення є одиницями пам’яті та уяви.
Фф
Фанатизм — ідеологічне або релігійне почуття, що супроводжується зниженням контролю за своєю поведінкою, некритичністю суджень щодо цінності, яка обстоюється.
Фантазія — 1) синонім уяви; 2) продукт уяви.
Філогенез — історичний процес розвитку всіх живих організмів на Землі. Психологія акцентує увагу на філогенетичному виникненні та розвитку психіки й відповідних їй форм поведінки.
Флегматик — один із чотирьох типів темпераментів, що формується на основі сильного врівноваженого інертного типу вищої нервової діяльності. Для флегматика характерні відносно низька фізична активність, уповільненість рухів, одноманітність міміки, складність переключення з одного виду діяльності на інший.
Фобії — нав’язливі неадекватні переживання страхів конкретного змісту, що охоплюють суб’єкта в певній (фобічній) обстановці й супроводжуються вегетативними дисфункціями (серцебиття, потовиділення тощо).
Френологія — вчення про зв’язок психічних особливостей людини або тварини із зовнішньою формою черепу.
Фрустрація — психічний стан негативного емоційного напруження, викликаний незадоволенням, пригніченням базових психофізіологічних потреб людини. Типовими виявами фрустрації є агресивність або ж байдужість, конфліктність чи замкнутість тощо, причинами — пригнічення розумових, комунікативних та інших потреб.
Хх
Характер — сукупність стійких рис особистості, що визначають ставлення людини до суспільства, себе та інших проявів дійсності і виявляються в типовій поведінці. Характер є набутою властивістю людини, він формується впродовж перших етапів онтогенезу під впливом біологічних, соціальних факторів та активності самої особи.
Харизма — наділення особистості властивостями, що викликають поклоніння перед нею та беззаперечну віру в її можливості. Даний феномен є характерним для малих і особливо великих груп, схильних персоніфікувати свої ідеали в процесі згуртування. Харизма частіше за все виникає в екстремальних історичних умовах. Харизматичному лідеру приписують всі успіхи його прибічників, навіть невдачі обертаються його прославленням (наприклад, будь-які втрати — як необхідні жертви, абсурдні ствердження — як абсолютна мудрість).
Хвилювання — психічний стан людини, що викликається посиленими позитивними чи негативними емоційними переживаннями. На фізіологічному рівні хвилювання виявляється в підвищеній збудливості нервової системи, тому може заважати нормальній життєдіяльності людини.
Холерик — темперамент, що базується на сильному неврівноваженому типові вищої нервової діяльності й виявляється в активності, енергійності, непосидючості, стрімкості рухів та запальності людини.
Цц
Центральна нервова система — основна координуюча частина нервової системи тварин вищої організації та людини, що складається зі спинного і головного мозку. Основна функція
ЦНС — забезпечення утворення та роботи рефлексів, що регулюють взаємозв’язок організму з навколишнім середовищем та роботу самого організму.
Центри мозкові — специфічні психофізіологічні утворення, скупчення нейронів та їх взаємозв’язків, що спеціалізуються на регуляції роботи певної психічної функції.
Цілісність сприймання — здатність людини сприймати об’єкт чи ситуацію не як набір окремих відчуттів чи елементів, а як єдиний цілісний образ.
Ціннісні орієнтації — 1) вибіркова відносно стійка система інтересів та потреб особистості; 2) система індивідуальних критеріїв для оцінки вчинків чи прагнень інших людей особистістю.
Чч
Чутливість — кількісна характеристика роботи певного аналізатора. Чутливість виражається трьома категоріями — абсолютною сенсорною чутливістю та порогами — абсолютним та диференційним (порогом розрізнення).
Чуття — 1) інтуїтивне передбачення певних подій чи явищ; 2) особливе переживання спорідненості з кимось (літературне «чуття єдиної родини»).
Шш
Шкіряні відчуття — група особливих комбінаторних відчуттів, рецептори яких знаходяться на поверхні тіла. До шкіряних відчуттів відносять температурні, дотикові та вібраційні.
Юю
Юридична психологія — галузь психології, що вивчає закономірності й механізми психічної діяльності людей в сфері стосунків, які регулюються правом.
Яя
Я-концепція — відносно стійка усвідомлювана система уявлень та ставлень індивіда до самого себе. Я-концепція формується внаслідок процесів самоусвідомлення.
Я-образ — складовий компонент самосвідомості, що складається з уявлень та знань особистістю власних якостей та особливостей. Я-образ втілюється в Я-реальному (уявлення про себе теперішнього), Я-ідеальному (уявний образ втілення найкращих якостей в собі) та Я-динамічному (набір якостей, які людина прагне змінити чи набути найближчим часом).
Ятрогенія — несприятлива зміна психічного стану особистості, що виникає в результаті мимовільного навіюючого впливу лікаря на пацієнта (наприклад, внаслідок необережного коментування особливостей його захворювання) і сприяє виникненню неврозів.