Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Національна академія наук України
Київський університет права
Кафедра конституційного та адміністративного права
Реєстраційний № ______
від «____» ____________ 2013 р.
Конституційно-правові засади державних символів України
Рекомендована до захисту з Курсова робота з дисципліни
оцінкою «Кониституційне право України»
Науковий керівник студентки ІІ-го курсу групи ПБ-23
Кукса Тетяна Володимирівна
Науковий керівник:
Кандитат юридичних наук, доцент
Костецька Тетяна Анатоліївна
Київ – 2013
Робота захищена «___» ________ 2013 р.
З оцінкою в.о. зав.каф. _______________ Чернецька О.В.
План
Вступ
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Тема курсової роботи: “Державні символи України”.
Актуальність даної теми пояснюється тим, що кожна держава має свої
державні символи, які несуть за собою право незалежності та визначеності у політичному,культурному, економічному та територіальному напрямку.
Конституція України встановлює такі символи нашої держави: Державний прапор, Державний герб, який встановлюється з урахуванням малого Державного герба України та герба Війська Запорізького, і Державний гімн. Деталізований опис державних символів України та порядок їх використання встановлюлється спеціальним законом, який приймається у порядку, передбаченому для внесення змін до Конституції України, тобто не простою, а кваліфікованою (не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради) більшістю народних депутатів. Це свідчить про важливість значення, що його надається за сучасних умов в Україні державній символіці.2
Мета: розповісти про історію розвитку, становлення держаних символів України на національному рівні та показати значення їх для суспільства.
1.Поняття та історія виникнення державної символіки України
Державні символи і столиця є невідємними атрибутами будь-якої суверенної держави.
Українська державна символіка,- як у скіфських царів, у старокняжій Київській державі та в УНР,- відображує традиційну українську символіку , що формувалася протягом тисячоліть і належить до найбагатших та найзмістовніших символічних систем людства .
Державні символи - встановлені конституцією або спеціальними законами чи визнані за традицією предмети, зображення, поетико-музичні твори, словесні формулювання тощо, які звичайно мають історичне походження, відображають особливості розвитку і сучасного стану відповідного
соціуму, слугують різним цілям у діяльності державних органів і посадових осіб, в умовній формі засвідчують саму державу та її суверенітет. 3
Тим самим державні символи є відображенням державного суверенітету, його своєрідним формалізованим виразом. Державні символи звичайно зафіксовані в основних законах, тобто є конституційним інститутом.
Знаменно, що державні прапори деяких сучасних монархій мають кольори правлячих або історичних династій. Нерідко кольори державних прапорів засвідчують певні характеристики суспільного життя, особливості панівної ідеології тощо. Так, кольором прапорів більшості держав, де офіційно
визнано іслам, є зелений, який історично пов"язаний з цією релігією. В
державах, що виникли у ХІХ-ХХ століттях, визначення кольорів прапорів
було, як правило, результатом історичних досліджень.
Завдання справжнього громадянина України – знати і поважати символи
своєї держави, свідомо дотримуватися почестей та правил поведінки щодо
державних символів в повсякденному житті, під час урочистих і офіційних
заходів, не дозволяти глумитися над ними, гордитися незалежною
українською державою.
З найдавніших часів жовто-блакитні барви символізували Київську Державу ще до християнізації Русі. Після прийняття християнства ці кольори
освячувалися образом животворного Хреста. З часів нашестя татарских орд
Батия ця символізація зникла, але згодом відродилася в церковних
оздобах, на гербах українських міст. Майже всі герби міст Київщини й
України загалом обрамлялися жовто-блакитними кольорами. З XVIII століття
полкові й сотенні козацькі прапори Війська Запорозького все частіше
виробляються з блакитного полотнища, на якому жовтою фарбою наносять
хрест, зорі, зброю, постаті святих.
Державний герб УНР (тризуб на синьому тлі) був ухвалений 12 лютого 1918ого 1918 Малою Радою в Коростені. 22 березня 1918 тризуб та жовто-блакитний прапор були затверджені Центральною Радою. За гетьманського уряду П.Скоропадського порядок кольорів у прапорі було змінено на
синьо-жовтий. "Ще не вмерла Україна" (музика М.Вербицького, текст П.Чубинського) як єдиний державний гімн законодавче не був затверджений, використовувалися й інші гімни. Процес розробки зовнішньої атрибутики сучасної Української держави також не завершений. 15 січня 1992 музична редакція Державного гімну була затверджена Верховною Радою України. 28 січня 1992 постановою ВР державним прапором України затверджено синьо-жовтий стяг, а 19 лютого 1992 ВР затвердила тризуб як малий герб України та головний елемент великого Державного герба.
Перша літописна згадка про тризуб як про велико-князівський знак стосується печатки Святослава Ігоревича. Згодом цей знак карбується на срібних монетах великого князя київського Володимира Святославовича де з одного боку портрет володаря ,а з іншого -тризуб.
Тризуб символізує ту ж саму трійцю життєтворчих енергій , що й хрест та шестикутна зірка , тобто Мудрість , Знання і Любов(або Вогонь, Воду й Життя). Тож тризуб можна зустріти на цеглі Десятинної церкви, на плитах Успенської церкви у Володимирі-Волинському , його зображення знайдено на варязькому мечі ,в гербі французької королеви Анни , на надгробку св. Еріка у Швеції та ін.
Національні символи - це свідчення високого духу нашого народу, його історичних прагнень, унікальності, своєрідний генетичний код нації. Державна символіка використовується досить широко при проведенні офіційних і урочистих заходів.
Щоб краще зрозуміти всю важливість символів для країни та суспільства, потрібно, насамперед, дати визначення державним символам. Отже, державні символи — це закріплені в законодавстві країни офіційні знаки (зображення, предмети) чи звукові вираження, що в короткій формі виражають одну чи кілька ідей політичного, національного, історичного характеру і символізують суверенітет держави. На мою думку, наявність державних символів для держави є необхідним атрибутом, адже без них ми б не могли дійсно зрозуміти історію становлення та розвитку українського народу та його держави. Символи є важливою частинкою патріотизму громадян України і завдяки ним, ми повинні шанувати і любити нашу Батьківщину.
В ст. 20 Конституції України передбачено, що державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України. Під державними символами України слід розуміти закріплені в законодавстві офіційні графічні чи звукові зображення, в яких втілюються національні ідеї, що символізують державність України. Державні символи затверджуються Верховною Радою України.
Характерними ознаками державних символів є те, що вони:
1) виражають національний менталітет, національні ідеї політичного чи історичного змісту;
2) мають загальнообов'язковий характер.
Основою державних символів є державний суверенітет.
Державні символи є складовою частиною більш широкого поняття «державні атрибути», до числа яких входять також столиця держави, офіційна назва держави, державна мова, державна печатка, національні пісні, почесні значки, державні штандарти.
19 лютого 1992 року Постановою Верховної Ради України «Про Державний герб України» було постановлено:
«1. Затвердити тризуб як малий герб України, вважаючи його
головним елементом великого герба України.
2. Зображення Державного герба України поміщується на
печатках органів державної влади і державного управління, грошових
знаках та знаках поштової оплати, службових посвідченнях, штампах,
бланках державних установ з обов'язковим додержанням пропорцій
зображення герба, затвердженого пунктом 1 цієї Постанови».
Існують різні визначення такого поняття як державний герб. Розглянемо декілька із них:
Зараз існує понад 40 версій, які пояснюють походження та інтерпретують суть тризуба. Усі дотеперішні пояснення тризуба можна зібрати в 6 головних груп, що об'єднують однорідні гіпотези: 1) символ державної влади (верхня частина скіпетра або корони); 2) церковна християнська емблема (Трійця, голуб святого Духа); 3) військова емблема (франціска (спис з подвійною сокирою), якір, лук зі стрілою, шолом, сокира, спис з тризубчастими вістрями); 4) геральдично-нумізматична фігура (норманський крук чи сокіл, генуезько-литовський портал); 5) монограма (сплетіння кількох початкових літер у вигляді вензеля для позначення імені, слова або вислову; схематичне зображення слова "воля", символ влади над трьома (небесним, земним, підземним) світами, літери «Ш», яка означала цифру "3", символ поєднання минулого, сучасного та майбутнього); 6) геометричний орнамент (стилізована квітка (трисвічник), колос).
Великий Герб України - складається з трьох основних частин: Тризуба, Герба Війська Запорізького і Герба Королівства Галичини і Лодомерії. Тим самим символізується соборність України, коли національний символ (Тризуб) об'єднує і Захід (Галицький Лев), і Схід (Козак-Запорожець). Тризуб принципово симетричний, в той час, коли оксідентальні (Лев) і орієнтальні (Козак) символи розгорнуті обличчям один до одного, що означає подолання протиріч і єдність.
В Конституції сказано, що великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.
Україна має законодавчо затверджений (стаття 20 Конституції) малий Державний Герб України — золотий тризуб на синьому тлі. Тризуб належить до найстародавніших священних знаків. Зображення тризуба на території України знайдено на пам'ятках трипільської культури (близько 6 тис. років тому). Древні боги зображувалися з тризубом. Він увінчував жезли скіфських царів.
У науці поширена думка, що тризуб в національній символіці України бере свій початок від геральдичного знаку Рюрика та його нащадків. Але разом із тим, кожен знак існував набагато раніше. Археологи знаходили такі знаки на величезних територіях від Дніпра до Гімалаїв, від берегів Понта і Пропонтиди до лісостепової зони Московщини. За цією темою зібрано вже багато літератури, пройшло багато наукових конференцій і симпозіюмів та виголошено стільки думок, що вистачило б заповнити цілі томи.
На території України знайдено наскельні малюнки із зображенням тризуба, датовані IV-III тис. до н.е. За доби Трипільської культури бачимо його у вигляді рельєфних наліпів та в зображеннях трипалого божества на керамічних горщиках. Тризуб був відомий в Ольвії, Боспорському царстві, Урарту, Ірані, Індії, його зображення використовували представники крито-мінойської культури (III-II тис до н.е.), гети (III-I тис. до н.е.), сармати, царські скіфи, руські князі.
Перша літописна згадка про тризуб як князівський знак Київської Русі датована X ст. Вона збереглася в болгарському рукописі «Хроніка Манасії» (XIV ст.), де зображені воїни — дружинники князя Святослава, у руках яких прапори увінчані тризубцем. Тризуб зображувався на монетах великого князя Володимира Святославовича, а згодом Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха. Тризуб був очевидно знаком князівської влади Рюриковичів. Зображення тризуба відоме з печатки київського князя Святослава Ігоровича. Він є у гербі Анни Ярославни, королеви Франції; цегла, яка знайдена при розкопках Десятинної церкви у Києві, теж мала знак тризуба. Спочатку цей знак не був офіційним гербом, а виступав лише у ролі родового знака князів. Проте з часом він передається у спадок як символ влади та знак єднання східних слов'ян, тобто стає власне гербом. У Київській Русі тризуб поширився з X ст. як великокняжий знак.
З розповсюдженням християнства набрав додаткового сенсу Святої Трійці. Тризуб несе в собі сакральне значення, пов'язане з троїстим характером верховної влади. Все це було задовго до того, як християнство проголосило Святу Трійцю (тридент): Бог-Отець, Бог-Син і Бог-Святий Дух. Цей знак - тридент - зустрічався на Кавказі, в Хорезмі, в Ірані, в Кушанському царстві та ще раніше - в Ольвії, у сарматів, в грецьких містах на Боспорі і навіть 3 тисячі років до Різдва Христова на Поділлі.
Як знак князівського роду, тризуб широко використовувався не печатках, якими скріплювалися міжнародні договори, князівських товарах, що вивозилися на продаж за кордон.
Чи звернули ви увагу, що слово тризуб містить число три? Це число вважалося магічним. Згадайте, що у народних казках розповідається про трьох богатирів, три бажання та три завдання, які має виконати герой, про три дороги тощо.
Тризуб можна намалювати так, що він буде переплетінням літер заповітного для кожного українця слова «воля».
Глибокі корені в історії української державності мають й інші герби. У славного Війська Запорозького герб був викарбуваний на військовій печатці і зображував козака з мушкетом (самопалом). Цей герб теж по праву вважається загальнонаціональним символом українського народу.
Стилізований знак Тризуба - „триглав" - розповсюджений в народній українській вишивці, в орнаментах і візерунках.
Після повалення царизму в Україні виникла Центральна Рада і було проголошено Українську народну республіку. Пропонувалися такі символи майбутнього герба України: зображення Св. архистратига Михаїла, козак із самопалом, золоті зорі на синьому тлі, тризуб. Центральна Рада за пропозицією М. Грушевського у 1918 році затвердила знак князівської влади часів Київської Русі - тризуб за герб Української Народної Республіки. Автором проекту герба був художник В. Кричевським. Тризуб залишався державним гербом України і в часи Гетьманату П.Скоропадського та Директорії.
Після ліквідації української національної державності символіку із зображенням тризуба в 20-40-х роках XX ст. використовували різні політичні угрупування Західної України - праві і ліві - зокрема, з певною відмінністю (середній зуб у формі меча) ОУН. Тризуб із середнім зубом у формі хреста - релігійні угрупування. Як державний герб тризуб було визнано 15 березня 1939 року Сеймом Карпатської України - держави, яка нетривалий час у 1939 році існувала в Закарпатті.
Після відновлення української національної державності, Верховна Рада, як найвищий законодавчий орган держави, своєю постановою «Про державний герб України» від 19 лютого 1992 р. затвердила тризуб як малий герб України, вважаючи його головним елементом великого герба України. Тризуб став офіційною емблемою нашої держави.
Нині за Конституцією України, прийнятою 28 червня 1996 року, головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (тризуб) - малий Державний Герб України.
Традиційно зображується золотим на блакитному тлі - згідно кольорів Державного Прапору України.
Зображення Державного Герба розміщується на печатках органів державної влади, державного управління, судових органів, грошових знаках і знаках поштової оплати, службових посвідченнях, штампах, бланках державних установ тощо.
У зображенні тризуба можна побачити зброю: лук, меч. У тризубі відображено триєдність життя: це Батько, Мати, Дитя, які символізують Силу, Мудрість і Любов.
Герб держави України — тризуб — символізує мир і творчу працю, спорідненість поколінь. Державний герб - офіційна емблема держави. Його мета - дати в умовних символах уявлення про державу, її історію, суспільний та державний лад.
Дійшов до нас ще один з найвідоміших українських національно-державних символів — золотий лев. Коли князь Данило Галицький заснував нове місто, назвавши його на честь свого сина Лева Львовом, він дарував йому герб: золотого лева на синьому тлі. Ось уже сім с половиною століть стоїть Львів — місто левів.
Герб столиці Києва — Архангел Михаїл, який стоїть на сторожі з мечем у руці. Ім'я Михайло при хрещенні одержав хреститель Руси-України князь Володимир.
Гімн — урочиста пісня. У Стародавній Греції гімни прославляли богів і героїв. Нині ми можемо почути про гімн Батьківщині, гімн природі.
Національний гімн — патріотична пісня, символ єднання нації. 1.Державний гімн — це закріплена в законодавстві країни музично-поетична емблема держави, яка через систему (набір) музично-поетичних образів виражає певне коло ідей політичного характеру та символізує суверену державу. 6
2. Державний гімн – поетично-музичний твір, який славить Батьківщину, державу, історичні події, їх героїв і є одним із символів держави.7
3. Державний гімн – національний гімн на музику М.Вербицького на слова П.Чубинського затверджений законом.8
Перший рядок твору дав назву віршеві українського поета Павла Чубинського, який понад 150 років викликав жах у кількох режимів – царського, польсько-шляхетського, румунсько-боярського.
Павло ПлатоновичЧубинський – людина, яка боролась за розвиток вітчизняної науки і культури, український і російський етнограф, вчений, поет. Народився 27 січня 1839 року поблизу містечка Бориспіль на Київщині, його родина походила з давнього роду козацької старшини.
Початок 60-х років 14 ст. у Галичині і Наддніпрянщині характеризується пожвавленням духовного життя. У середовищі київської старої громади, до якої входив і Павло Чубинський, виник надто сміливий на ті часи задум створити високопатріотичний вірш, який би надихав українців на боротьбу за волю, став би національним гімном. Реалізувати цей задум випало Павлу Чубинському. Пісня виникла в Києві восени 1862 р. під впливом сербського патріотичного гімну. Спочатку вона співалася на мотив цього гімну, а потім на мелодію Миколи Лисенка.
За вірш “Ще не вмерла Україна” і за авторство “возмутительных песен и прокламаций” в 1862 році Павла Чубинського було заслано на поселення до Архангельської губернії, де він перебував упродовж шести с половиною років. Було тоді йому 23 роки. Після Ємського указу 1876 року про чергову заборону українського слова, Чубинського вдруге висиляють з України, на цей раз до Петербурга. Серце вченого не витримало ударів долі. Вже важко хворий, він виклопотав дозвіл переїхати до свого хутора у 1879 р. Розбитий паралічем, упродовж останніх років життя, Павло Платонович помер 26 січня 1884 року, не доживши 1-го дня до 45-річчя.
Твір Павла Платоновича потрапив у 1883 році у Львові до Михайла Михайловича Вербицького – талановитого композитора, одного з організаторів духовного і культурного життя в Західній Україні.
Найбільшу популярність принесла Михайлу Вербицькому героїкопатріотична музика до вірша “Ще не вмерла Україна”.
Вперше пісня пролунала у 1864році в селі Млини, де довго жив і працював автор музики. Музичний текст вперше побачив світ 1885 р. у збірці “Кобзар”, полонивши широкі кола громадськості. Рукописний текст “Ще не вмерла Україна і слава і воля”, слова і музика зберігається у науковій бібліотеці імені Стефаніка.
У 1917-1920 "Ще не вмерла Україна" як єдиний державний гімн законодавче не був затверджений, використовувалися й інші гімни.
Коли у Радянському Союзі було вирішено створити окремий гімн для кожної країни у його складі, «Ще не вмерла Україна» була відкинута як варіант, щоб не викликати занадто сепаратиські настрої серед українців. Потрібен був текст у якому б стверджувалося, що Україна — держава що входить до складу СРСР, що вона там «Між рівними рівна, між вільними вільна» та обов'язково повинна була висвітлена комуністична партія, яка веде Україну до комунізму. Це завдання виконав видатний український поет Тичина Павло Григорович. Саме його варінт «Живи, Україно, прекрасна і сильна» і став державним гімном Української РСР в період з 1949 до 1991. Композитор Лебединець Антон Дмитрович створив музику для нього. Але цей гімн так ніколи і не знайшов популярності. Майже на всіх офіційних зборах лунав гімн СРСР а не Української РСР.
З 17 вересня 1991 року Українське радіо розпочинає свої передачі виконанням пісні-гімну “Ще не вмерла Україна”, а 5 грудня 1991 року вона вперше прозвучала на засіданні Верховної Ради України, присвяченому підсумкам всеукраїнського референдуму та виборам Президента нашої держави, у виконанні уславленого хору імені Верьовки.
15 січня 1992 музична редакція Державного гімну була затверджена Верховною Радою України, що знайшло своє відображання у Конституції України. 9Проте, тільки 6 березня 2003 року Верховна Рада України ухвалила Закон “Про Державний гімн України”, запропонований президентом Леонідом Кучмою. Законопроектом пропонувалося затвердити як Державний гімн Національний гімн на музику Михайла Вербицького зі словами тільки першого куплета і приспіву пісні Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна». У той же час перша строфа гімну, згідно з пропозицією президента, звучатиме «Ще не вмерла України і слава, і воля».
Цей закон підтримали 334 народних депутати, проти висловилися 46 з 433, що зареєструвалися для голосування. Не брали участі в голосуванні фракції Соцпартії і Компартії.
Державним Гімном України є національний гімн на
музику М. Вербицького із словами першого куплету та приспіву твору
П. Чубинського в такій редакції:
"Ще не вмерла України і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Приспів:
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду".
Від 6 березня 2003 року Законом України «Про державний гімн України» затверджено:
Стаття 2. Встановити, що урочисті заходи загальнодержавного значення розпочинаються і закінчуються виконанням Державного Гімну України.
Музичне виконання Державного Гімну України здійснюється під
час проведення офіційних державних церемоній та інших заходів.
Стаття 3. Наруга над Державним Гімном України тягне за собою
відповідальність, передбачену законом.
Стаття 4. Цей Закон набирає чинності з дня його
опублікування.
Державний гімн як офіційний символ держави виконують під час підняття Державного Прапора, відкриття урочистих засідань, на початку офіційних зустрічей на найвищому рівні, прийняття військової присяги, відкритті спортивних змагань тощо. Після проголошення незалежності держави Україна, Державний гімн відіграє роль заклику до утвердження самостійності та суверенітету України, надихає український народ на розбудову своєї держави.
Державні і національні гімни утверджують усталене традицією почуття єдності і самобутності народу. Це ті слова та музика, які змушують кожного з нас підніматися при перших же акордах, з трепетом у душі слухати мелодію, яка кличе до високого і світлого.
Коли вносять чи виносять прапор, коли виконують гімн, потрібно обов'язково вставати.
Яку роль відіграє Державний Гімн після проголошення незалежної України? Яке місце в житті нашої держави займає національний гімн?
Державний Гімн відіграє роль заклику до утвердження самостійності та суверенітету України, надихає український народ на збудову своєї держави.
Прапор — це певного кольору чи кольорів і форми полотнище з емблемами та іншими прикрасами, яке є символом країни, території, організації, партії, навіть однієї особи. 10Залежно від ритуалу прапор кріпиться до древка, піднімається на щоглі, просто вивішується чи розстеляється.
Загальні визначення державного прапора:
Державний прапор України - стяг із синьої (або блакитної) і жовтої (або золотої) смуг. За походженням це кольорове сполучення - від символіки Галицького Королівства, яка в свою чергу має скандинавське походження.
Прапор як символ, спочатку як засіб сигналізації, виник за античних часів. Спершу використовувався в країнах Європи і поширився на українські землі в добу Середньовіччя. Найчастіше прапором вважався шматок тканини, прикріплений до списа, що мав вказувати на місце збору воїнів. Жодне військо без прапора не вирушало в похід і не вступало в бій. Слов'яни, за словами М.Карамзіна, обожнювали свої прапори і вірили, що у воєнний час вони є найсвятішими від усіх ідолів.
Знамена спочатку возили разом із зброєю, перед боєм ставили на узвишші, щоб кожен ратник бачив їх. Літописи зберегли такі вирази: "наволочив стяги" – що означало прикріпити їх до держаків, і "поставити стяги", що символізувало готовність війська до бою.
Прапори держав й народів відомі нам з античних часів. Древні стяги на Русі були у великій шані ще за часів язичництва і після запровадження християнства вони всі освячувались образом животворного Христа, що було перейнято від греків. Слов'яни обожнювали свої знамена. Прапороносцями назначали визначних богатирів, які мали обов'язок постійно тримати прапор над полем бою.
Найдавніші прапорні полотнища Київської держави були трикутно-клиновидної форми. У ХІІІ-ХІV ст. з'являються чотирикутні прапори з клиновими полотнищами на вільному кінці. Найважливішим кольором був червоний. Вживали також білий, блакитний кольори, рідше - жовтий. Починають існувати також колірні сполучення.
Прапор Руської землі був переважно червоним із золотим тризубом - двозубом, а хорогва Галицько-Волинського князівства - відповідно до кольорів свого герба - блакитна (синя) із золотим левом, з такими стягами галицькі полки брали участь у Грюнвальдській битві 1410 року.
Уперше козакам вручив корогву – бойовий прапор з польським орлом – король Стефан Баторій у 1576 р. У своєму привілеї король, зокрема, зазначав: "Як добре козаки з татарами б'ються, настановив їм корогву…".
У 1594 році українські козаки були на цісарській службі й отримали австрійські прапори. З цим прапором вони воювали проти Речі Посполитої під час повстання 1594–1596 рр., очолюваного гетьманом Григорієм Лободою, Матвієм Шаулою та сотником Северином Наливайком.
Корогва – найзначніша святиня українського козацтва. На ній найчастіше золотом вишивався образ Покрови – Пресвятої Богородиці Діви Марії – заступниці козацтва, Запорозької Січі. Розуміючи значення, яке надавали козаки корогві, польська шляхта завжди намагалася, аби на знак перемир'я козаки завжди видавали її.
З різних письмових згадок видно, що в козацькому війську довго не було одного типу козацьких корогв, а панувала повна довільність, так само і щодо барв прапорів. У роки національно-визвольної війни 1648–1657 рр. козацьке військо використовувало прапори різних кольорів. З XVIII ст. полкові і сотенні козацькі прапори Війська Запорозького в основному стали виготовляти з блакитного полотнища, на яке жовтою фарбою наносилися зорі, хрести, зброя.
З революцією 1848–1849 рр. пов'язана поява українського прапора (жовтого з блакитним) в австро-угорській частині України. У жовтні 1848 р. Головна Руська Рада у Львові ухвалила жовто-синє сполучення кольорів прапора. З початком Першої світової війни 1914 – 1918 рр. на західноукраїнських землях найбільше поширюється поєднання жовто-блакитних кольорів. Ці прапори супроводжували на західноукраїнських землях і відзначення 100-річного ювілею Великого Кобзаря.
22 березня 1918 р. Центральна Рада в Києві ухвалила "Закон про державний прапор Української Народної Республіки", який був жовто-блакитним. У 1918 р., у період Гетьманату Павла Скоропадського, порядок кольорів було змінено на синьо-жовтий. Таким він залишився і в період влади Директорії.
У листопаді 1918 р. у Львові Українська Національна Рада затвердила "Тимчасовий основний закон", який дав назву новоствореній державі – Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР).
Перший прапор Української СРР був встановлений у березні 1919 року. Це було червоне полотнище із золотими ініціалами УСРР у верхньому куті з золотим облямуванням.
Після того як Україна ввійшла до складу СРСР (30 грудня 1922 р.) був створений новий прапор: червоний із схрещеними молотом і серпом, червоною п'ятикутною зіркою, облямованою золотом, і внизу – абревіатура УРСР.
21 листопада 1949 року Президія Верховної Ради УРСР схвалила новий прапор: горизонтальна смуга (на дві третини висоти прапора) – червона, а нижня (на одну третину) – блакитна. На верхній смузі – золоті схрещені серп і молот, над ними п'ятикутна червона зірка, облямована золотом.
Із проголошенням незалежності України віддали належне синьо-жовтому знамену й визначили його національним символом козацтва впродовж багатьох століть. Український народ не міг відкинути історичну традицію створення своєї держави саме під цим знаменом. А 28 січня 1992 року Верховна Рада України затвердила державним прапором України синьо-жовтий стяг.
Таким чином, ми бачимо, що саме синьо-жовтий колір прапора має всі ознаки українського національного символу. Для українців це кольори чистого неба і пшеничного лану. Не випадково поєднання цих кольорів ми бачимо і на логотипі до Євро-2012 р., де на синьому тлі зображена квітка соняшника.
За правилами вексиології (прапорознавства), порядок кольорів у багатоколірних прапорах ведеться зверху вниз - першим називають той колір, котрий є верхнім і т. д.
Найбільш поширене його трактування - блакитне Українське небо над ланами золотого колосся.
Поєднання кольорів жовтого і синього може трактуватися багатозначно: це і поєднання символів життя - золотого сонця у синьому космосі, це і чисте, мирне безхмарне небо, що простягнулося над жовтим кольором хлібного лану - символом мирної праці і достатку. Як сказав поет:
Наш стяг - пшениця у степах
Під голубим склепінням неба.
Ще є така думка: синій і жовтий - це вогонь і вода, чоловіча і жіноча стать. Однак головна ідея синьо-жовтого - це велика гармонія космосу, сонця, землі та всього на землі сущого.
Цікаво, що слово «хохол», яким дехто зневажливо називає українців - монгольського походження - «хох» - синій, голубий, «улу» (олу) - жовтий. Остання літера редукувалась і маємо «хохол».
Жовто-блакитні барви символізували Київську Державу ще до християнізації Русі. Після прийняття християнства ці кольори освячувалися образом животворного Хреста. Після нашестя татарських орд Батия ця символізація зникла, але згодом відродилася в церковних оздобах, на гербах українських міст. Майже всі герби міст Київщини й України загалом обрамлялися жовто-блакитними кольорами. З XVIII століття полкові й сотенні козацькі прапори Війська Запорозького все частіше виробляються з блакитного полотнища, на якому жовтою фарбою наносять хрест, зорі, зброю, постаті святих.
Синя й жовта барви найчастіше трапляються в козацькому одязі часів Визвольної війни (1648-1654 рр.), а пізніше - гайдамаків часів Коліївщини. У XVIII ст. жовта та блакитна барви домінували у побуті, в церковних речах ...
Вперше жовто-блакитний прапор із двох горизонтальних смуг приблизно такої ж форми, як тепер, створила Головна Руська рада (Львів), яка почала боротьбу за відродження української нації. У червні 1848 року на міській ратуші Львова вперше замайорів жовто-блакитний прапор. Започатковану ідею підхопили просвітянські та спортивні організації, зокрема відомі в усьому слов'янському світі "Соколи". Для проведення першого крайового зльоту у Львові (1910 р.) спеціально було виготовлено жовто-блакитний прапор. Відтоді й починається широке використання прапора – спершу на західноукраїнських землях, а згодом і на Лівобережній Україні.
Наступним поштовхом до поширення національної символіки стала Лютнева революція 1917 р. в Росії, після якої національно-визвольний рух вийшов на новий рівень. 29 березня 1917 року у Києві відбулася масова маніфестація, на якій робітники, солдати, інтелігенція йшли під червоними та жовто-блакитними прапорами. Під такими ж прапорами відбулися багатолюдні мітинги і маніфестації в Харкові, Севастополі та багатьох інших містах України.
18 травня 1917 року в Києві відкрився І Український військовий з'їзд, на який Петроградська делегація прислала синьо-жовтий прапор з написом: "Хай живе національно-територіальна автономія". Влітку 1917 року частина кораблів Чорноморського флоту підняла українські національні прапори, а 22 листопада в Києві під національними і червоними прапорами святкували проголошення Української Народної Республіки.
У березні 1918 року Центральна Рада ухвалила Закон про Державний прапор республіки, затвердивши блакитно-жовтий прапор символом Української Народної Республіки.
13 листопада 1918 року синьо-жовтий прапор став державним символом і Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР).
20 березня 1920 р. було затверджено крайовий синьо-жовтий прапор Підкарпатської Русі, яка входила до складу Чехословаччини.
15 березня 1939 р. у м. Хусті Перший Сейм Карпатської України (після розпаду Чехословаччини і анексії Чехії Німеччиною) прийняв державний блакитно-жовтий прапор. Під цим прапором населення Західної України зустрічало Червону Армію у вересні 1939 року.
У період 1917 – першої половини 1919 рр. в Україні синьо-жовтий прапор використовувався більшовиками разом із червоним. Лише з другої половини 1919 року з ідеологічних міркувань прапор УРСР мав червоний колір з абревіатурою назви республіки, облямованою золотою рамкою.
У довоєнні часи Україна майоріла червоним кольором, який був присутній на прапорах, плакатах, вивісках, афішах. Блакитно-жовтий прапор був заборонений. Було навіть заборонене і вилучене із словників слово "блакитний" і замінене російським "голубой – голубий".
У 1949 р. Організація Об'єднаних Націй поставила вимогу замінити прапор УРСР, який на той час нарівні з союзним та білоруським був однаковим – червоного кольору, вони різнилися лише абревіатурою.
21 листопада 1949 року Президія Верховної Ради УРСР ухвалила новий прапор. Він зберігав традиційно червоний колір, затверджений Москвою як обов'язковий для всіх союзних республік, а також мав загальносоюзну емблему – золоті серп і молот з п'ятикутною зіркою. Національні особливості України відображала синя смуга внизу розміром у третину полотнища (невідомо було, що вона символізувала: чи море, чи небо).
З активізацією демократичного руху кінця 80-х рр. ХХ століття в Україні стало актуальним питання про повернення національної символіки. 23 березня 1990 р. за рішенням сесії Тернопільської міської ради над будівлею Тернопільської міської ради поруч із державним прапором замайорів блакитно-жовтий національний прапор. У новітньому трактуванні символами України є безхмарне небо або синій колір, як символ миру, – та жовті пшеничні лани або символ достатку – жовтий колір.
28 квітня національний прапор з'являється поруч із державним на будівлі Львівської обласної ради. 24 липня 1990 р. (після прийняття декларації про державний суверенітет Росії 12 червня 1990 р. – з цього дня Росія щорічно святкує свій день незалежності!) на Хрещатику біля Київради піднято синьо-жовте знамено.
28 січня 1992 року сесія Верховної Ради України прийняла Постанову "Про Державний прапор України". Ним став саме національний синьо-жовтий стяг. Нове двобічне шовкове полотно вишите на німецькому обладнанні з використанням новітньої комп’ютерної технології, яка дозволяє досягнути унікальних ефектів. На одному боці штандарта нанесено понад мільйон стібків ниткою двох відтінків: червоного та жовтого золота. Вишитий тризуб, завдяки використанню спеціальної прокладки, вийшов об’ємним.
23 серпня 2004 р. було офіційно встановлене державне свято – День державного прапора України.
Указом Президента від 7 серпня 2009 року заснована щорічна офіційна церемонію підняття прапора 23 серпня о 9-й годині по всій Україні.
Державний прапор як символ країни є втіленням національної єдності, честі та гідності. Традицій державотворення, історії та сьогодення. Під його знаменом ми йшли до проголошення самостійної Української держави, під прапор – миролюбства. Він нагадує наше літо, коли небо над Україною таке синє, як покрови Пречистої Діви, а наші лани такі золоті, як паски на маминому столі.
Український національний прапор має здатність кликати не тільки на урочисті мітинги і свята, а й на боротьбу за свободу і честь нації. Це наш історичний дух, наша совість і наша незламність, це вічно жива пам’ять і вічна мрія нашого народу.
Український національний синьо-жовтий прапор є Державним прапором суверенної держави, її офіційною емблемою. Опис державних символів України та порядок їх використання, згідно ст. 20 Конституції України, встановлюються законами України. Статтею 65 Основного Закону України покладені певні обов'язки і на громадян "...шанування її державних символів є обов'язком громадян України".
Сьогодні Державний прапор постійно майорить на будинках органів державної влади та місцевого самоврядування, піднімається під час офіційних церемоній, при відкритті міжнародних конференцій, міжнародних спортивних змагань. При цьому всі присутні стоять струнко з рівнянням на прапор. Державний прапор ніколи і ніде не можна використовувати як прикрасу, декорацію. Під час проведення державних або національних свят дозволяється використовувати барви Державного прапора. Ним не можна салютувати або схиляти перед будь-якою особою або предметом. Державний прапор, спущений на півдревка (півщогли), означає жалобу.
Висновки
У деяких країнах є й інші державні символи – державні кольори, державна печатка, державний девіз. Девіз держави – це короткий вислів, у якому дістають вияв її найвищі цінності. Наприклад, девіз ФРН – «Єдність, закон і свобода», Великої Британії – «Бог і право особи». У більшості випадків девіз держави розміщується на її гербі. Але він може бути зафіксований і безпосередньо у конституції. Наприклда, у ст.2 Конституції Франції зазначено: «Девіз Республіки – Свобода. Рівність. Братерство»12
Отже, ми можемо прийти до певних висноків.
До державних символів країни в сучасному світі належать Державний Герб, Державний Гімн та Державний Прапор, який є найшановнішим із названих атрибутів.
Ставлення до державних символів своєї країни відображає зрілість нації й держави, її гідність та повагу до себе.
Неухильне дотримання протокольних вимог - важливий обов'язок усіх
державних органів, посадових осіб та звичайних громадян. Гідне
поводження з державними символами є запорукою високого авторитету
держави, показником рівня національної свідомості. Саме тому дотримання
вищезазначених протокольних норм - питання державної ваги.
В Україні, на жаль, часто не дотримуються протокольних норм використання державної символіки чи то через необізнаність з ними, чи то через звичайну недбалість. Це негативно впливає на імідж держави, а в ряді
випадків може розглядатись як прояв неповаги до неї.
Державний Прапор України був затверджений Постановою Верховної Ради 28 січня 1992 року і являє собою стяг із двох рівновеликих
горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.
Великий Державний Герб України, згідно із статтею 20 Конституції України, встановлюється з урахуванням малого Державного Герба, як його
головного елемента, і герба Війська Запорізького, і затверджується не
менше як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради
України.
Державний Гімн України - національний гімн на музику Михайла Вербицького із словами Павла Чубинського, які затверджуються не менше ніж двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.
Список використаної літератури
1. «СЛОВО просвіти». Част.№2. Київ. 2002 р.
2. Стаття Е. Голибарла
3. Українська національна символіка: походження, традиції, доля. К. Громозда, О. Павловський. Київ. 1989 р.
4. Конституція України. – К., 1996.
5. Постанова Верховної Ради України "Про державні символи України" від 3
вересня 1996 р. № 347/96-ВР
6. Стаття В.В Кукси
7. Основи конституційного права України: Підручник. Видання друге, доповнене / За ред. В.В.Копєйчикова – К: Юрінком Інтер, 1998. – 288 с.
8. Конституційне право України: Посібник для підготовки до іспитів / В.І.Орленко, В.В.Орленко. – 2-ге видання, стереотип. – К.:Вид.ПАЛИВОДА А.В.,2007. – 152 с.
9. Конституційне право України: Конспект лекцій. – К.: МАУП, 2000. – 216 с. – Бібліогр.: с. 207-212.
10. Конституційне право України: Підручник / За заг. Ред. В.Ф.Погорілка. – К.: Наукова думка; Прецедент, 2007. – 344с.
11. Конституційне право України: Підручник для студентів вищих навчальних закладів/ За ред. Ю.М.Тодики та В.С.Журавського. – К.:Видавничий Дім «Ін Юре», 2002. – 544с.
12. Конституційне право України. Посібник для підготовки до іспиту / Ю.Г.Барабаш, Л.К. Байрачна, І.І.Дахова та ін.; за заг. Ред. Ю.Г.Барабаша. – Х.:Право,2012. – 304 с.
13.Основы конституционного права Украины. Касынюк Л.А. – Х.: «Одиссей», 2003. – 256с.
14. Закон України “Про державний гім України” від 6 березня 2003 року N
602-IV
15. Про державний прапор України: Постанова Верховної Ради України. 28 січ.
1992 р. // Голос України. - 1992. - 15 лют. (N27). - С.1.
16. Про державний гімн України: Указ Президії Верховної Ради України. 15
січ. 1992 р. // Голос України. - 1992. - 18 січ. (N7). - С.2.
17. Про державний герб України: Постанова Верховної Ради України. 19 лют.
1992 р. // Голос України. - 1992. - 21 лют. (N31). - С.2.
18. Про малий герб України: Постанова Президії Верховної Ради України. 15
січ. 1992 р. N2042а-XII // Відомості Верховної Ради України. - 1992. -
N17. - Ст.21.
19. Про державний гімн України: Указ Президії Верховної Ради України. 15
січ. 1992 р. // Київ. правда. - 1992. - 18 січ. // Відомості Верховної
Ради України. - 1992. - N17. - Cт.217. [Подається кольрове та чорно-біле
зображення герба]
2 Основи конституційного права України: Підручник. Видання друге, доповнене / За ред. В.В.Копєйчикова – К: Юрінком Інтер, 1998. – 288 с.
3 Основи конституційного права України: Підручник. Видання друге, доповнене / За ред. В.В.Копєйчикова – К: Юрінком Інтер, 1998. – 288 с.
4 Конституційне право України: Посібник для підготовки до іспитів / В.І.Орленко, В.В.Орленко. – 2-ге видання, стереотип. – К.:Вид.ПАЛИВОДА А.В.,2007. – 152 с.
5 Конституційне право України: Конспект лекцій. – К.: МАУП, 2000. – 216 с. – Бібліогр.: с. 207-212.
6 Конституційне право України: Посібник для підготовки до іспитів / В.І.Орленко, В.В.Орленко. – 2-ге видання, стереотип. – К.:Вид.ПАЛИВОДА А.В.,2007. – 152 с.
7 Конституційне право України: Конспект лекцій. – К.: МАУП, 2000. – 216 с. – Бібліогр.: с. 207-212.
8 Конституційне право України: Підручник для студентів вищих навчальних закладів/ За ред. Ю.М.Тодики та В.С.Журавського. – К.:Видавничий Дім «Ін Юре», 2002. – 544с.
9 Конституційне право України: Підручник / За заг. Ред. В.Ф.Погорілка. – К.: Наукова думка; Прецедент, 2007. – 344с.
10 Конституційне право України: Посібник для підготовки до іспитів / В.І.Орленко, В.В.Орленко. – 2-ге видання, стереотип. – К.:Вид.ПАЛИВОДА А.В.,2007. – 152 с.
11 Конституційне право України: Конспект лекцій. – К.: МАУП, 2000. – 216 с. – Бібліогр.: с. 207-212.
12 Основи конституційного права України: Підручник. Видання друге, доповнене / За ред. В.В.Копєйчикова – К: Юрінком Інтер, 1998. – 288 с.