Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Вступ
На земній кулі існує понад п'ять тисяч мов. Люди, що спілкуються цими мовами, можуть мати однакові думки та почуття, але висловлюють їх різними словами. Проте у всіх мовах для вираження думки використовуються звуки, зі звуків будуються слова, а зі слів — речення. Мови відрізня¬ються побудовою, словниковим складом та ін., але їм всім притаманні загальні закономірності, і тому мають багато спільного [1].
Наша українська мова — це лише одна з багатьох, що існують на земній кулі. Українська мова має складну історію розвитку, особливо в радянські часи. Вважаючи, що всі мови в нашому спільному домі "активно розвиваються", ми довго не помічали, що цей розвиток, започаткований у першому радянському десятиріччі, у 30-ті — 40-ві роки було спершу загальмовано, а потім повернуто у зворотному напрямку. Тре¬ба виправляти становище і повернути Україні рідну мову, її природний престиж, виховувати в суспільстві культуру мови як засіб спілкування народу, запоруку піднесення культури України загалом.
У чудовій "Молитві до мови", написаній Катериною Мотрич, розкриваються велич і сила, краса і духовне багатство української мови. Ось рядки з неї: "...Мово! Мудра Берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному Олімпі волелюбності, слави і гордого духу.
1. Мова — необхідна умова спілкування народу та його культури
Мова є універсальним засобом передавання інформації про природу та про всі сторони буття людини й людського суспільства, а також про себе саму. У ній зафіксовано істо¬ричний досвід попередніх поколінь, неповторний менталітет етносу, його духовні надбання, вона допомагає краще зрозуміти людину в її минулому і сьогоденні, є засобом її духовного зростання. Мабуть тому епічний поет Гесіод, оповідаючи у віршах про походження світу, стверджував, що мова є найкоштовнішим скарбом людей. Зникнення будь-якої мови є величезною втратою для всієї світової культури, бо втрачаєть¬ся один із засобів пізнання, один із аспектів світобачення. Тому можна зазначити, що мова є необхідною умовою як існу¬вання самого народу, так і його культури.
Кожен народ дбайливо ставиться до рідної мови, оберіга¬ючи її. За допомогою мови ми здобуваємо знання, зберігаємо їх у нашій пам'яті, передаємо їх іншим людям і використо¬вуємо в міру потреби в нашому житті. Вона не успадковується і не закладена в біологічній суті людини. Дитина говорить мовою оточення, а не обов'язково мовою батьків. В умовах ізоляції від суспільства діти не говорять зовсім, як про це свідчить відома легенда про Тарзана. Мова виникла в суспільстві, обслуговує суспільство і поза суспільством вона не можлива, як і не можливе суспільство без мови. Через це розвиток і стан мови, а також її вплив на спілкування знач¬ною мірою залежать від стану суспільства. Мова поєднує людей більше ніж класова, партійна, релігійно-конфесійна на¬лежність, більше ніж історія народу, а іноді навіть більше, ніж етнічне походження. "Хто якою мовою думає, той до того народу належить", — писав син датчанина і німкені, який народився і зростав в Україні, а потім став великим російсь¬ким ученим, творцем знаменитого тлумачного словника російської мови, В. Даль [1, с. 168].
Мову як засіб спілкування широко вивчають різні га¬лузі науки, насамперед загальне мовознавство. Органічно мовознавство пов'язане з психологією, етикою, філософією, логікою, історією, соціологією, кібернетикою. У 50-х роках XX ст. на стику мовознавства і психології виникла психолінгвістика, яка вивчає процеси формування і сприймання мовлення.
2. Мова і мовленнєве спілкування.
Уявімо собі групу людей, що розмовляють. У цій групі є діти, дорослі та старі люди, чоловіки та жінки, люди з різних країв та місцевостей, жителі міст і сіл, спеціалісти різного профілю, люди з різними освітою й вихованням. У кожного своє мовлення, але вживають вони одну і ту ж мову. Скільки людей, стільки й зразків мовлення, проте вони добре розумі¬ють один одного. Особливості мовлення кожного не настільки значні, щоб заважати взаєморозумінню. Усі їхні зразки мов¬лення, узяті в сукупності, це і є їхня мова в різних її проявах і реалізаціях. Це дає право зробити висновок, що мова — це сукупність правил, за якими відбувається мовлення, бу¬дується мовне повідомлення. Люди говорять не для того, щоб відтворювати мову й демонструвати свої мовленнєві здібності, а для того, щоб передати інформацію чи вплинути на інших учасників комунікативного акту [5].
Мова і мовлення тісно пов'язані між собою і передбача¬ють одне одного: мова необхідна для того, щоб мовлення було зрозумілим і завдяки цьому ефективним, а мовлення, у свою чергу, необхідне для того, щоб завдяки мові передавалась інформація. Історично факт мовлення завжди передує мові.
Мова є системою знаків, які виражають ідеї, а тому її можна порівняти з письмом, з азбукою для глухонімих, з сим¬волічними обрядами, з формами ввічливості, з військовими сигналами тощо. Ці знаки — матеріальні. Вони виступають у процесі пізнання і спілкування в ролі замінника (представ¬ника) іншого предмета і використовуються для одержання, зберігання, перетворення і передавання інформації.
Мовні знаки є діалогічними, оскільки використовуються для спілкування відправників та одержувачів (у комуні¬кативній ситуації) і мають у собі можливу реакцію одержу¬вачів на отриману ними інформацію. Вони складні, оскільки є елементами мовних систем, а не окремими ізольованими знаками. Мовні знаки, як правило, переважно умовні, не образні й не вказівні, хоч серед них є й такі знаки. Вони є спеці¬альними, тобто власне мовними, а також соціальними, тобто використовуваними в суспільстві, але вони не є універсальни¬ми, як цифри, та не є індивідуальними, тобто не використову¬ються лише окремими особами. Отже, мовні знаки — це штучні знаки, які слугують для спілкування. Це одна із їх функцій [5].
3. Функції мови у спілкуванні
Психологи виділяють такі функції мови у спілкуванні: 1) засіб існування, передавання і засвоєння суспільно-істо¬ричного досвіду; 2) засіб інтелектуальної діяльності (сприй¬мання, пам'яті, мислення, уяви); 3) засіб комунікації.
Мова є основою, знаряддям мислительної діяльності лю¬дини. Ми мислимо знаками. Ми вимовляємо слова голосно чи про себе, повністю або частково. Перебуваючи у проблемній ситуації, ми задаємо собі питання і робимо висновки, вису¬ваємо припущення і перевіряємо. Ми мислимо, спілкуючись з іншими, передаючи їм інформацію. При цьому ми викори¬стовуємо слова рідної мови, пов'язуючи їх відповідно до гра¬матичних законів.
Питання про роль мови й мовлення у процесах пізнаваль¬ної діяльності людини завжди було предметом особливого вивчення вчених різних галузей наук — мовознавців, філо¬софів, психологів. Є різні думки щодо цього. Проте всі схо¬дяться на думці, що без мови неможлива сама пізнавальна діяльність, але мові в жодному разі не можна приписувати властивість змінювати дійсність. Між мовою й об'єктивною дійсністю стоїть мислення. Мова впливає на техніку мислен¬ня, а не на його зміст. Засвоюючи мову, людина оволодіває й основними формами та законами мислення, а це виявляється в її спілкуванні з іншими [5].
У пізнанні мова є найчастіше засобом індивідуальної діяль¬ності, а в спільній діяльності реалізується її комунікативна функція. За допомогою мови ми регулюємо спільну діяльність, плануємо її, оцінюємо тощо. Прямо чи опосередковано ми намагаємося вплинути на своїх співрозмовників.
У процесі спілкування комунікативна та пізнавальна функції доповнюються ще двома побічними функціями: ек¬спресивною, або симптоматичною, та імпресивною, або сиг¬нальною. Це відбувається шляхом використання виразних засобів лексики та фразеології певної мови, поєднаних з відповідними модуляціями інтонації (підвищення голосу, паузи, іронія, недомовки тощо). Щоб зрозуміти, що це означає, уявимо собі обставини мовленнєвого спілкування людей. Передаючи одержувачеві повідомлення в мовній формі, відправник всупереч своїй волі повідомляє щось і про себе самого. Навіть коли "каналом" його спілкування з одержувачем е телефон, одержувач звертає увагу на ці побічні повідомлення. Вже за голосом, першим вітанням можна зрозуміти, хто з вами розмовляє — дитина чи доросла людина, молода чи стара, чоловік чи жінка, добре вихована, культурна, інтелігент¬на людина чи невихована, некультурна, тутешня чи інозе¬мець, знайома чи незнайома людина [1].
4. Культура мови та мовленнєвий етикет.
Якщо людина погано володіє мовою, то ділове спілкування навряд чи буде успішним, бо мовні помилки відволікають співрозмовника від головної думки, заради якої ведеться розмова.
Неправильно поставлений наголос, вживання слів-паразитів, використання жаргонізмів, плутання слів, близьких за звучанням, але різних за значенням і т. ін. можуть стати причиною того, що співрозмовник не розумітиме вас і не за¬хоче більше мати з вами справ. Чистота мови є не тільки ознакою освіченості людини, а й однією з комунікативних якостей мови.
Сукупність найбільш стійких, традиційних елементів си¬стеми мови, історично відібраних і прийнятих членами суспіль¬ства, усвідомлених ними як правильні, визначає мовні норми.
У різних групах людей діють свої мовні норми, у кожній із них є свій мовний еталон. Про це свідчать такі висловлю¬вання: "Як у школі", "Як по телебаченню", "Як усі", "Як у столиці". Мовні норми є обов'язковими для всіх членів пев¬ної групи, вони можуть не збігатися з літературними. Але порушення традиційних для певної спільноти мовних норм може викликати психологічні труднощі, стати сигналом відокремлення від своєї групи. Люди, яким доводиться спілкуватися у двох організаціях з різною нормативною чи мовною орієнтацією, змушені постійно "переключатися" з однієї мовної норми на іншу. І це завдає їм немало клопоту.
Кожна, навіть не дуже освічена, людина користується рідною мовою, але це так звана побутова розмовна мова. Від неї відрізняється мова наукової і художньої літератури, офіційних документів, мова газет і журналів. Це — так звана літературна мова. Вона спирається на прийняті в суспіль¬ній практиці правила вимови, вживання слів, граматичних форм, побудови словосполучень і речень — тобто на норми літературної мови. Це сукупність загальноприйнятих пра¬вил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі суспільної комунікації.
Між літературною нормою і реальним вживанням мови можуть бути розходження. Це залежить від багатьох суспіль¬них і мовних чинників — рівня розвитку літературної мови, соціальної структури суспільства, особливостей мовної ситу¬ації тощо. Особливо ці розходження помітні між писемною й усною мовами. Дотримання загальноприйнятих літературних норм у користуванні лексичними, фонетичними, морфологіч¬ними, синтаксичними і стилістичними засобами мови визна¬чає грамотність людини, основу культури її мовленнєвого спілкування. Володіння нормами літературної мови, вміння користуватись всіма її засобами залежно від умов спілкуван¬ня, мети й змісту мовлення визначає культуру мови [3].
Норми диктуються вихованням і освітою, родиною, шко¬лою, інститутом, літературою, кіно, театром, радіо- та телепе¬редачами й усіма засобами "масової комунікації". Розмовне мовлення містить у собі жаргонізми, діалектизми, запозичен¬ня. Такі вкраплення небажані в літературній мові та офіцій¬но-діловому мовленні. Водночас усна відповідь (самостійно сконструйована) студента, навіть з деякими порушеннями мовних норм, справляє більше враження на інших, ніж добре написаний (а скоріше переписаний) реферат. При усному мовленні відчувається жива людина, і це впливає на сприй¬мання того, про що вона говорить.
Сферою офіційно-ділового спілкування є ділові стосунки між членами суспільства, між організаціями й установами, між урядовими установами і представниками суспільства та ін. Основні вимоги до такого спілкування — точність, стис¬лість і впливовість. Досягаються вони відповідним добором слів, граматичних конструкцій, синтаксису, стандартизацією цілих блоків ділового тексту. Тому ділове спілкування ви¬ключає емоційно забарвлену лексику, в ньому переважають стилістично нейтральні мовні засоби, стандартна канцелярська лексика, складні речення, гранично точний виклад думок. Водночас слова, сполучення й граматичні форми ділового мовлення, які є доречними й потрібними в діловому спілку¬ванні, у побуті будуть недоречними і смішними.
Мова завжди має відповідати ситуації, культурному та професійному рівню слухачів чи співрозмовників. Недоцільно вживати, наприклад, професіоналізми, якщо вони не будуть зрозумілими для іншого. Ускладнюють мову канцеляризми та штампи, а повторення одних і тих же слів робить мову нудною. Проте, якщо вживати прислів'я, приказки, афоризми, жарти (звичайно, доречно), то це викличе інтерес до вас і бажання спілкуватися з вами в подальшому.
Існує багато мовних конструкцій, які допомагають під час спілкування висловлюватися чітко і зрозуміло, полегшують ведення бесіди чи переговорів. Наприклад, на початку бесіди можна використати такі трафарети: "Я вважаю, що нам слід обговорити...", "Хотілося б почати бесіду з ...". Якщо є згода з тим, про що говорить співрозмовник, то можна сказати: "Це не викликає заперечення", "Моя думка збігається з Вашою", "Ми нічого не маємо проти". А якщо навпаки, ви не підтри¬муєте співрозмовника, можна сказати: "У мене немає ще остаточної думки з цього приводу", "Мені здається, що такий варіант рішення поки що є передчасним, треба все обдумати детальніше", "Ми цінуємо Вашу думку, але давайте разом подумаємо, чи прийняти цю пропозицію". У тому ж випадку, коли треба привернути увагу до себе, не рекомендується вжи¬вати штампів. Краще сказати щось неординарне, неочікува-не. За трафаретом легко сховати себе, свої думки. Іноді трап¬ляється: зустріли знайомого, "натягли" на обличчя посмішку, що нічого не означає, запитали його "Як справи?". Він теж "натягнув" таку ж посмішку і відповів "Гаразд". На пусте запитання отримали пусту відповідь.Безумовно, має свої особливості мова керівника, менедже¬ра. Повагу і довіру до нього формують (серед інших чин¬ників) — і грамотність мови, і точне вживання слів та мов¬них конструкцій, і дикція, і сила звуку тощо. Слід пам'ятати, що гучний голос асоціюється з агресивністю, тихий — з непевністю у своїх діях. Дуже гучний голос неприємний (навіть болісний) для слуху співрозмовника, а при тихій, ледь чутній вимові треба докладати зусиль, щоб слухати. При швидкій мові важко стежити за перебігом думки співрозмовника, а дуже повільна мова викликає роздратування. Висоту голосу доцільно знизити, якщо потрібно висловити рішучість, підкрес¬лити довір'я, переконати в чомусь. Але бувають ситуації, коли швидка або тиха мова, навпаки, може створити ситуацію до¬віри. Тобто, з усіх правил є свої винятки, і треба до спілкуван¬ня підходити творчо.
Є відповідні рекомендації щодо конструювання речень. Наприклад, не бажано часто вживати особові займенники. Головну думку слід висловлювати в головному реченні, а не в підрядних. У промові доцільно чергувати довгі речення з короткими. Ці та інші правила становлять техніку мови, яку треба опановувати всім тим, хто використовує мову як професіональний інструмент для ділового спілкування. Не слід забувати, що усна і писемна — це різні мови, вони інак¬ше подаються й інакше сприймаються. Відповідь на прак¬тичному занятті відрізняється від виступу на зборах. Коли студент пише твір, він старанніше добирає слова й будує речення, ніж тоді, коли пише приватного листа. Мабуть, тому погано сприймається матеріал, коли, скажімо, лектор читає раніше написаний текст. Усна мова справляє на інших вра¬ження мисленнєвої творчості. Залежно від змісту й мети висловлювання, а також від індивідуальної манери та уподобань у процесі мовлення добираються й комбінуються найпотрібніші саме для цієї мовної ситуації варіанти форм, слів, словосполучень, конструкцій речень тощо.
Культура мови — поняття не тільки лінгвістичне й пси¬хологічне, а й етичне. Найкраще це виявляється в мовленнє¬вому етикеті.
Мовленнєвий етикет — складна система мовних знаків, що спирається на моральні правила й вимоги і вказує на став¬лення як до інших людей, так і до себе. Його формувало не одне покоління людей і в ньому, як у дзеркалі, відбивається менталітет народу, він є неодмінною складовою професіоналі¬зму керівників, менеджерів і всіх тих, кому доводиться вирі¬шувати через спілкування свої ділові проблеми.
У багатому мовному арсеналі українського народу виро¬билася і закріпилася, наприклад, ціла система словесних вітань: "доброго ранку", "доброго здоров'я", "добридень", "доб¬рого вечора у Вашій хаті", "бувайте здорові" тощо. Є короткі, але напрочуд теплі слова "дякую", "будь ласка", "дуже при¬ємно" та ін. Вживання таких слів (та ще й з доброзичливою, щирою посмішкою) допомагає встановити перший контакт зі співрозмовником, налаштувати себе та його на продовження стосунків.
Всім відомо, що на "Ви" слід звертатися до людей старшо¬го віку. На "Ти" звертаються до дітей і до близьких знайо¬мих. Але в діловій сфері навіть близьким людям у присут¬ності інших бажано звертатися одне до одного на "Ви". Не¬припустимим є "тикання" керівника до підлеглих.
Наш діловий етикет передбачає звертання до старших за посадою людей, називаючи їх на ім'я та по батькові. Серед молодих співпрацівників прийнято називати одне одного тільки по імені. Але в присутності інших до них теж зверта¬ються у повній формі. Якщо ви не запам'ятали прізвища чи імені та по батькові вашого співрозмовника, краще вибачи¬тися й перепитати ще раз, ніж користуватися займенником "Ви" та безособовими конструкціями. Дотримання подібних правил є необхідним інструментом для підтримання нормаль¬них службових відносин і трудової дисципліни в організації, групі та встановлення доброзичливих стосунків з клієнтами та партнерами по бізнесу. Люди, як правило, негативно реа¬гують на порушення вироблених суспільством правил ети¬кету, у тому числі й мовленнєвого.
Техніку мовленнєвого етикету добре описано в багатьох книгах, які стануть у пригоді всім, хто виявить до цього інте¬рес.
5. Оволодіння іноземними мовами завдяки спілкуванню.
Задовольняючи культурні потреби окремої людини і суспіль¬ства в цілому, мовленнєве спілкування виконує також функ¬цію єднання та зближення народів і країн. Культуру, традиції та менталітет будь-якого народу можна пізнати лише за допо¬могою мови. Завдяки певному знанню тієї чи іншої іноземної мови можна спілкуватися з жителями інших країн, вивчати їх літературу, культуру, і, що особливо важливо сьогодні, вести ділові переговори, вирішувати спільні економічні питання.
Кожен народ вважає свою мову якщо не найкращою, то принаймні найзручнішою для спілкування, бо мова для ньо¬го є його скарбом, його національним духом, його історією. Водночас завдяки розширенню політичних та економічних зв'язків між країнами відбувається зростання ролі деяких мов на світовій арені. Вони починають використовуватися різними народами для вирішення певних політичних і еко¬номічних питань. У сучасному світі найбільш поширеними мовами, якими користуються для різного роду міжнародних відносин, стали англійська, французька, російська. Це не означає, що ці мови мають якісь переваги над іншими і що вони кращі за інші мови, їхня роль пов'язана з політичним та економічним впливом тих націй, які ними розмовляють.
Той факт, що українці краще розуміють російську мову, ніж росіяни українську, пояснюється в історичній перспективі двомовністю українців у межах колишньої Російської імперії і впливом російської як державної мови на україн¬ську. Українці, які живуть в Україні й розмовляють росій¬ською мовою, припускаються багатьох помилок, зумовлених впливом української мови. І навпаки, великою проблемою для нашого суспільства є те, що багато українців свого часу навчалися в школах з російською мовою викладання. Вони знають, що українська мова у них недосконала, а тому роз¬мовляють російською замість того, щоб частіше заглядати в словники і підручники та удосконалювати мову, ліквідуючи помилки. А росіяни, що живуть в Україні, не поспішають оволодівати мовою того народу, серед якого вони живуть. Вони знають, що російську мову в Україні всі добре розуміють. Водночас оволодіння українською мовою росіянами, які жи¬вуть в Україні, свідчило б про їхню повагу до українського народу та про високий рівень культури.
Останнім часом у зв'язку з розширенням відносин України з іншими державами, з'явився потяг до вивчення іноземних мов. Але крім позитивних наслідків, це призвело також до не завжди виправданого вживання слів іншомов¬ного походження замість використання українських слів. В Україні з'явилися навіть назви українських фірм, компаній іноземними мовами. У центрі Києва можна побачити вивіс¬ки, оголошення, написані іноземними мовами. Звичайно, про¬никнення слів іншомовного походження в українську мову відбуватиметься, але треба вчити, любити й оберігати рідну мову як засіб спілкування й існування народу.
Немає мов, легких для вивчення, і під час засвоєння іно¬земних мов з'являються певні труднощі. Важкими можуть бути звуковий лад (фонетика) чужої мови, ЇЇ морфологія (відмінювання, дієвідмінювання), її синтаксис (правила спо¬лучуваності слів у реченнях). Але особливі труднощі вини¬кають у розумінні всіх нюансів, які має те чи інше слово. Люди різних культур користуються у спілкуванні одними і тими ж поняттями, але вкладають у них різний зміст. На¬приклад, слово "контракт" легко перекладається будь-якою мовою. Але для жителя Німеччини, Великої Британії, Скан¬динавських країн — це документ, якого слід суворо дотримува¬тися. Японець дивиться на нього тільки як на попередню домовленість, яку можна змінити. Південноамериканець вза¬галі вважає, що договір — це ідеал, якого досягти важко, а укладається він лише для того, щоб запобігти суперечці.
Тим, хто працює у сфері бізнесу і має бажання поширити свою діяльність на іншу країну, треба пам'ятати, що для досягнення успіху немає іншого шляху, крім вивчення мови, культури та історії народу цієї країни. Ті, хто недооцінить це, можуть зазнати істотних збитків, у тому числі матеріальних, як це сталося з однією відомою британською компанією. Вона відкрила свої філії у трьох інших країнах, витративши на це 10 млн ф. ст. Але через декілька років тільки одна з відкритих філій завдала компанії збитків у сумі майже 100 млн ф. ст. Річ у тім, що компанія не врахувала історич¬них та культурних особливостей народу, використала підхід до реалізації продукції, який добре сприймався в Англії, про¬те в цій країні не сприймався [8].
Важливим є питання про те, як абсолютно точно передати думку, переходячи під час спілкування з однієї мови на іншу. Це — проблема перекладу, дуже важлива для правильного взаєморозуміння різномовних людей. І якщо люди, які спілку¬ються, самі не володіють, крім рідної, іншою мовою, то вони мусять звертатися до перекладача. Робота перекладача є нелегкою: треба бути дуже уважним, не пропустити жодного важливого для змісту повідомлення слова і швидко перехо¬дити з однієї мови на іншу. Він мусить добре знати не лише мову, з якою працює, наприклад, під час переговорів держав¬них діячів чи виступів на міжнародних форумах тощо. Йому, крім всього цього, треба ще добре знати нюанси мови тих людей, які спілкуються на високому рівні, культуру, звичаї, традиції, які склалися в їхніх країнах і впливають на їхню поведінку, говоріння, слухання, мову.
6. Шляхи розвитку мови як засобу спілкування.
Розвиток мови як засобу спілкування залежить, безумов¬но, від ставлення до мови в суспільстві, від оволодіння нею всіма членами суспільства. В Україні історично склалася складна мовна ситуація, коли значна частина населення спілкується не тією мовою, яка є державною. Тому основним завданням у країні є формування ставлення у кожного її громадянина до української мови як до рідної й улюбленої. І це завдання мусять постійно розв'язувати всі державні, гро¬мадські й освітянські організації. Коли всі жителі країни володітимуть державною мовою, вільно спілкуватимуться нею, повно використовуючи весь її мовний арсенал, то й результа¬ти спілкування будуть більш ефективними для кожного. Другим шляхом розвитку мови як засобу спілкування в Україні, безумовно, є створення умов для використання тих мов, які історично тут представлені — російської, польської, єврейської, білоруської, молдавської і багатьох інших. Люди інших національностей, які живуть в Україні й вважають її рідною країною, не повинні відчувати будь-якої дискримі¬нації щодо своєї мови. Третім шляхом є оволодіння іншими мовами, зокрема прийнятими як мови міжнародного спілкування. Замкненість у мовних кордонах завдає великої шкоди, оскільки є бар'є¬ром для переходу до ринкової економіки в умовах світової інтеграції. В Україні зараз вивчаються понад 15 іноземних мов, про¬відне місце серед них займає англійська — її вивчають 75 % учнів. Підготовці учнів до використання знань з іноземної мови в реальних життєвих ситуаціях сприяє методика комуніка¬тивне орієнтованого викладання іноземних мов, яка набуває дедалі більшого поширення серед викладачів іноземних мов в Україні. Ця методика бере свій початок у наукових дослі¬дженнях, що проводилися прикладними лінгвістами британських університетів. Головна ідея цього підходу — щоб ста¬ти ефективними користувачами мови, треба не тільки здобу¬вати знання (знати, наприклад, граматичні, лексичні або ви¬мовні форми), а й розвивати навички та вміння використову¬вати мовні форми для реальних комунікативних цілей [4].
При використанні цієї методики у людей, які вивчають іноземну мову, стимулюються пізнавальні процеси. Вони ак¬тивно вчаться, охоче висловлюють свої думки і почуття, ви¬користовують власний досвід. І що важливо, вони беруть на себе відповідальність за власне навчання і розвивають у собі вміння вчитися. Таким чином, комунікативне орієнтоване викладання іноземних мов має на меті не тільки дати прак¬тичні знання граматики та лексики тієї мови, що вивчається, а й розвинути розуміння того, як ця мова використовується для спілкування.
Вищими навчальними закладами України прийнята мов¬на концепція, яка передбачає глибоке оволодіння основами іншомовного спілкування, досягнення високого рівня кому¬нікативної компетенції (мовленнєвої, мовної та соціокультурної). Враховуючи потреби сьогодення, пов'язані з перехо¬дом до ринкової економіки, концепція передбачає навчання діловій іноземній мові, що дає змогу вести комерційні перего¬вори, здійснювати пошук партнерів за кордоном, зав'язувати торговельні зв'язки, рекламувати товари вітчизняного вироб¬ника та ін.
Вивчення будь-якої мови взагалі значною мірою сприяє всебічному розвитку особистості, оскільки створює умови для вільного спілкування, відкриває для людини доступ до скарб¬ниць людської мудрості і життєвого досвіду, прискорюючи таким чином прогрес усього суспільства.
Висновки
• Мова є необхідною умовою існування народу, відобра¬женням культури людей, які нею спілкуються.
• Спілкування й діяльність людини залежать від мови і зумовлюються мовою.
• Мова — це сукупність правил, за якими відбувається мовлення, будуються мовні повідомлення, за допомогою яких спілкуються люди. Дотримання цих правил впливає на рівень культури спілкування.
• Завдяки спілкуванню на міжнародному рівні відбуваєть¬ся взаємопроникнення однієї мови в іншу.
• Культура мови, дотримання мовленнєвого етикету — неодмінна умова для забезпечення ефективності ділового спілкування.
• Вивчення будь-якої мови значною мірою сприяє все¬бічному розвитку особистості, оскільки створює умови для вільного спілкування, відкриває для людини доступ до скарб¬ниць людської мудрості і життєвого досвіду.
Література
1. Білецький А.О. Про мову і мовознавство. — К., 1996.
2. Деловой этикет. — К., 2001.
3. Ділова українська мова / За ред. проф. О.Д. Горбула. — К., 2000.
4. Комунікативні методи та матеріали для викладання англійської мови. Ознайомлювальна брошура для українських учителів англшської мови: Пер. з англ. — Охford University Press, 1998.
5. Кочерган М.П. Загальне мовознавство: Підручник. — К., 1999.
6. Кочерган М.П. Вступ до загального мовознавства: Підруч¬ник. — К., 1999.
7. Леонтьев А.А. Психология общения. — М., 1997.
8. Льюис Ричард Д. Деловые культуры в международном биз¬несе. От столкновения к взаимопониманию: Пер. с англ. — М., 1999.
9. Монахов Г. А. Мелочи создают совершенство. Деловой и свет¬ский этикет. Благоприятный персональный имидж. — К., 2001.
10. Общая психология / Под ред. А.В. Петровского. — М., 1976.
11. Психология / Под ред. А.А. Крылова. — М., 1999.
12. Шевчук С.В. Українське ділове мовлення: Навч. посіб. — К., 2001.
13. Ягер Д. Деловой этикет: как выжить и преуспеть в мире бизнеса. — М., 1994.
Зміст
1.Вступ
2. Мова — необхідна умова спілкування народу та його культури
3. Мова і мовленнєве спілкування
4. Функції мови у спілкуванні.
5. Культура мови та мовленнєвий етикет
6. Оволодіння іноземними мовами завдяки спілкуванню.
7. Шляхи розвитку мови як засобу спілкування.
8.Висновки
9.Література