Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
План
Вступ
1. Чи потрібна інформатизація українській медицині?
2. Необхідність створення та впровадження новітньої інформаційної системи з реєстрації і обліку професійних захворювань в Україні
3. Експертні системи в медицині
Список використаної літератури
Вступ
У більшості медичних закладів України документообіг традиційно здійснюється у паперовому вигляді. Це час від часу стає причиною помилок при фіксуванні даних пацієнтів, проблем зі зберіганням і впорядкуванням результатів аналізів та різноманітних медичних досліджень (рентгенографія, томографія, УЗД тощо) і, як результат, може призвести до непередбачуваних наслідків. До того ж, через використання великої кількості паперових документів персонал клінік витрачає занадто багато часу на виконання рутинної роботи та пошук даних пацієнтів. Виписування необхідних довідок може зайняти до декількох днів, та й готових бланків вистачає далеко не завжди. Отже, проблема автоматизації документообігу в медичних закладах є вкрай критичною, проте вибору програмного забезпечення, здатного її розв’язати, на українському ринку практично немає.
1. Чи потрібна інформатизація українській медицині?
Здавалося б питання заявлене у заголовку цієї статті чисто риторичне – засоби інформаційних технологій (ІТ) міцно ввійшли в наше життя і його вже неможливо уявити без мобільного зв'язку, комп'ютерів, Інтернет та ін. Зрештою ми живемо в 21-м столітті – столітті інформації й телекомунікацій.
Однак питання, яке можна вважати риторичним не виглядає таким вже безглуздим при ближчому розгляді стану справ у вітчизняній медицині й, зокрема, у тій її частині, що має відношення до сфери інформатизації й автоматизації охорони здоров'я. Йдеться не просто про розміщення персонального комп'ютера (ПК) на робочому столі головного лікаря, лікаря-фахівця або працівника статистичного відділу. Цей етап багатьма установами охорони здоров'я давно пройдений і зараз їхня оснащеність засобами так званої «офісної» автоматизації: ПК, принтер, сканер, телефон\факс, модем та ін. (в основному великих містах, звичайно) перебуває на досить непоганому рівні.
У деяких (фінансово успішних) медичних установах ми можемо побачити навіть цілі медичні інформаційні системи (МІС): тобто ПК з'єднані в локальні обчислювальні мережі (ЛВМ) і з'єднані із сервером / серверами баз даних (БД). У силу багатьох обставин їхній технічний рівень нижчий ніж у аналогічних західних систем, але основна проблема української сфери медичних інформаційних технологій (на думку автора) лежить не в технологічній площині.
Якщо говорити не просто про автоматизацію робочих місць практикуючих лікарів, лікарів-статистиків або керівників медичних закладів, а про засоби ІТ, що дозволяють вести ефективний моніторинг роботи як окремого лікаря\відділення\медичної установи так і відділу охорони здоров'я міста\району\області й всієї системи охорони здоров'я в державі – то отут ми, судячи з наявної у автора інформації, відстаємо, на жаль, від цивілізованого світу на багато років.
Зовнішньополітичний курс України, заявлений керівництвом держави на найближчі десятиліття припускає її рух і наступну поступову інтеграцію в Європейські структури. Таке завдання ставить перед фахівцями всіх напрямків і зокрема працівниками охорони здоров'я високу планку цілей і пріоритетів. Щоб бути повноправним учасником Європейського співтовариства, необхідно відповідати тим стандартам і вимогам, які вже існують, а також плануються в найближчі роки в провідних країнах континенту.
Що стосується охорони здоров'я, то найбільші країни-учасники Європейського союзу заявили амбіційне завдання інтеграції своїх медичних систем на основі міжнародних медичних стандартів і стандартів інформаційних технологій (ІТ): створення інтегрованих медичних мереж, що поєднують медичні заклади цілих регіонів і країн, а також створення єдиної для жителів Європи Електронної Карти Здоров'я (Electronic Health Record – EHR).
У більшості розвинених країн наприкінці 90-х років були прийняті національні програми інформатизації охорони здоров'я. Одним з лідером цього процесу можна вважати Велику Британію, уряд якої в 2002 році вирішив інвестувати в програму інформатизації охорони здоров'я 18 млрд. фунтів (26 млрд. євро, 32 млрд. доларів) протягом 10 років. За цей період передбачається об'єднати локальними (регіональними) і глобальними мережами всі медичні установи країни (30 тис. лікарів загальної практики й 270 медичних трастів), створивши єдину, захищену національну електронну інформаційну систему охорони здоров'я, у якій медична інформація (включаючи мультимедійні дані) могла б бути доступна авторизованим для цього користувачам у потрібному місці й у потрібний час.
Аналогічні національні програми інформатизації охорони здоров'я прийняті й у інших країнах Євросоюзу (Німеччини, Швеції й ін.), а також країнах Північної й Південної Америки (США, Канаді), Азії й Австралії. Провідна тенденція в розробці й впровадженні МІС у світі в цей час полягає в проектуванні не просто окремих ІС установ охорони здоров'я, а інтегрованих ІС охорони здоров'я цілих міст, провінцій і регіонів з тенденцією їхньої інтеграції в майбутньому в ІС охорони здоров'я всієї країни.
Такого роду розробки впроваджуються на основі міжнародних стандартів електронної медичної документації, а усередині країни із застосуванням технології електронного запису (карти) здоров'я (ЕКЗ) – Electronic Health Record (EHR). У перспективі Національні інформаційні мережі охорони здоров'я (National Health Information Networks – NHINs) повинні надати можливість безпечного й захищеного нагромадження, зберігання, передачі й використання медичних даних в електронному вигляді від народження й протягом всього життя пацієнта їм самим, а також медичними працівниками в тім місці й тоді, коли це необхідно.
У національних програмах розвитку охорони здоров'я більшості західних країн прямо сказано, що подальший розвиток медицини й охорони здоров'я без використання сучасних комп'ютерних і телекомунікаційних систем, а також без створення інтегрованих національних систем керування охороною здоров'я практично неможливий.
Україна не може залишатися осторонь від цього процесу, більше того, вона має щасливу можливість витягати уроки з досвіду країн, що йдуть в авангарді цього процесу й творчо застосовувати його у своїх умовах.
Головною проблемою й бар'єром на шляху впровадження сучасних інформаційних технологій (ІТ) в українській охороні здоров'я є хронічна недостача засобів, у силу низького рівня (близько 3.5% від ВВП) бюджетного фінансування галузі.
Тому, доцільно звернутися до досвіду країн колишнього соціалістичного табору (Польща, Чехія, Угорщина, Румунія) і спробувати зрозуміти, яким чином вирішувалось й вирішується це питання у них.
У вищезгаданих країнах охорона здоров'я також відчувала нестачу засобів для впровадження ІТ, тому були використані можливості співробітництва зі світовими фінансовими й інвестиційними інститутами.
Прикладом такого роду може бути проект START (1999–2003) у Польщі, проведений за підтримкою Світового Банку (The World Bank), що дозволив створити в одному з воєводств регіональну медичну ІС для 5 млн. жителів, кожний з яких, звертаючись у медичну установу, може використовувати чип-карту, що містить його паспортні й медичні дані. Кожна з установ охорони здоров'я регіону, від маленької амбулаторії до великого госпіталю, оснащена пристроєм для зчитування інформації із чип-карти, а також медичною ІС, у якій накопичується інформація про пацієнта. Крім того, всі ІС медичних установ з'єднані в єдину глобальну мережу з департаментом охорони здоров'я воєводства, куди регулярно передаються й де обробляються дані медичної статистики роботи установ в електронному вигляді.
Ця система функціонує вже декілька років, підвищивши ефективність медичного обслуговування пацієнтів у регіоні (особливо диспансерного спостереження за хворими цукровим діабетом, туберкульозом і іншими «фінансово-навантажувальними» видами захворювань), за рахунок чого зменшується кількість госпіталізації пацієнтів у стаціонар з ускладненнями й, відповідно витрати медикаментів, оплати знаходження в лікарні й т. п. – і тим самим заощаджується й повертається частина коштів, витрачених на впровадження системи.
Історія співробітництва польської охорони здоров'я зі Світовим Банком починалася з 1993 року й містила в собі:
залучення до процесу реформування галузі міжнародної консалтингової фірми PriceWaterhouse і створення документації (концепцій, календарних планів, технічних завдань, специфікацій на закупівлю устаткування та ін.);
забезпечення проекту сучасними телекомунікаційними засобами в межах всієї території воєводства: з'єднання всіх медичних установ регіону високошвидкісними кабельними лініями зв'язку з Департаментом охорони здоров'я воєводства;
закупівлю апаратного й програмного комп'ютерного забезпечення;
концептуалізацію необхідного для розробки прикладного медичного програмного забезпечення (ПО);
установку системного й прикладного ПО в 266 госпіталях;
установку систем керування базами даних (СУБД);
залучення до участі в роботах 6-ти (вітчизняних) постачальників ПО/консорціумів;
підключення близько 3000 користувачів.
Загальні витрати на розробку й впровадження такої регіональної інформаційної системи охорони здоров'я за весь період склали близько 8 мільйонів доларів США. Ця система є базовим проектом по автоматизації всієї польської системи охорони здоров'я й досвід, отриманий у процесі її впровадження буде використаний надалі, при поетапному впровадженні подібних систем в інших регіонах і об'єднанні їх в остаточному підсумку в єдину ІС охорони здоров'я країни із центром у Міністерстві охорони здоров'я.
Впровадження ІТ у медицину Польщі проходило паралельно з реформуванням всієї системи охорони здоров'я країни: закон про загальне державне медичне страхування населення, разом з пакетом супутніх законів, був прийнятий в 1999 році. На даний момент 99% населення Польщі має медичні страховки державного медичного страхування.
В Україні система охорони здоров'я поки не реформована, що утруднює й впровадження ІТ у керування охороною здоров'я й лікувальну практику. Участь у фінансуванні проектів по інформатизації медицини у масштабах міста чи регіону (створенні проектної документації, закупівлі комп'ютерів, розробці ПО та ін.) на даний момент вкрай проблематична як з боку держави, так і з боку приватного бізнесу, тому що не існує законодавчої бази, що дозволяє медичним установам виступати суб'єктами господарської діяльності, і відповідно, не можуть бути визначені механізми й способи взаєморозрахунків між всіма учасниками процесу.
Який же вихід із ситуації? Більшість із експертів і фахівців сходяться в думці, що Україні терміново необхідно (за прикладом Росії, Польщі й ін. країн) проводити реформу системи охорони здоров'я й впроваджувати обов'язкове державне медичне страхування, приймати у Верховній Раді пакет законів, що регламентують роботу як окремих лікарів, так і медичних установ і відділів охорони здоров'я, зробивши їх повноправними учасниками ринку медичних послуг. Це не суперечить ідеї загальнодоступної й безкоштовної медичної допомоги для більшості громадян (як показує досвід роботи лікарняних кас, наприклад, коли своїх працівників страхують їхні організації), однак у такому випадку буде можливість обліку й контролю всіх тих засобів, які циркулюють у цей час у сфері охорони здоров'я.
У цьому зв'язку й інформаційні технології в охороні здоров'я можуть виступити потужним фактором, що забезпечує такий облік і аналіз всіх надаваних послуг, структури захворюваності, витрат на надання медичної допомоги та ін., як це вже відбувається в більш розвинених в цьому напрямку країнах.
Засоби автоматизованого збору й аналізу інформації роблять весь процес надання послуг або виробництва більше прозорим і прогнозованим, що виключає або значно зменшує можливість ухвалення невірного рішення або ж можливість яких-небудь маніпуляцій, підтасувань даних або зловживань. Сама по собі зникає так звана «брудна вода»: можливість безконтрольно використовувати бюджетні засоби не за призначенням, або в корисливих цілях – що має місце зараз (на великий жаль, ніде правди діти) в українській системі охорони здоров'я.
Що стосується фінансування таких робіт, то Україна, ставши на шлях демократизації, може виступити як реципієнт Світового Банку й інших західних фінансових інститутів для одержання фінансування проектів реформування медицини й, зокрема, проектів створення інформаційних систем (ІС) автоматизованої підтримки керування медичними установами й відділами охорони здоров'я.
Це можливо в тому випадку, якщо нам вдасться, урахувавши досвід інших, більше просунутих в цьому напрямку країн, встановити співробітництво з європейськими фахівцями в цій сфері й разом з ними створити фінансову й документальну основу відносно проектів медичних ІС, максимально наближених до вищезгаданих стандартів ЄС в сфері медицини й ІТ, а також задіяти наявний у регіонах кадровий потенціал фахівців в області організації/керування охороною здоров'я й інформаційних технологій, а також потенціал великих регіональних фінансових і комерційних організацій.
Переоцінити значення такого роду ініціативи було б важко, тому що роль медичного обслуговування й, відповідно його рівень і ефективність прямо зачіпає інтереси кожного громадянина України.
Питання якісної, сучасної й своєчасної медичної допомоги, по оцінках соціологічних опитувань, завжди стоїть на одному з перших місць у списку пріоритетів жителів нашої країни.
Коли в Польщі була почата спроба призупинити проект START, про який згадувалося вище, і позбавити 5-мільйонне населення воєводства їх медичних пластикових карт – це привело до хвилі збурювання громадян і виступів громадськості, що змусило владу продовжити роботу із проектом й дозволити довести його до завершення.
Варто сказати, що у процесі реформування такої соціально значимої сфери як охорона здоров'я дуже велика роль належить політичним партіям та громадським організаціям. Останні вибори в парламент і органи місцевого самоврядування на пропорційній основі, переклали відповідальність за всі зміни в нашому житті на плечі фракцій, що представляють у цих законодавчих органах ту або іншу політичну силу. Це потребує від членів цих фракцій більшої відповідальності й компетентності, оскільки їхні дії тепер будуть прямо відбиватися не тільки на їхній особистій репутації, але й на рейтингу партії, яку вони представляють.
А це, у свою чергу, потребує від них більше грамотного й професійного підходу до підбору помічників і консультантів по кожному з напрямків, обговорюваних на рівні місцевих рад або Верховної Ради й віддзеркалюваних на житті й благополуччі їхніх виборців – простих громадян нашої країни.
Можливо варто порушити питання про створення в первинних осередках, районних, міських\обласних організаціях усіх політичних партій України свого роду експертних рад? Вони поєднували б членів партії за професійною ознакою й служили б джерелом кваліфікованого опрацювання програмних положень партій по основних напрямках життєдіяльності суспільства: соціального захисту, житлово-комунального господарства, медичного обслуговування й т. п., а також могли б бути кадровим резервом депутатів всіх рівнів, що представляють партії в органах законодавчої й виконавчої влади.
2. Необхідність створення та впровадження новітньої інформаційної системи з реєстрації і обліку професійних захворювань в Україні
Основні принципи державної політики у сфері інформатизації країни сформовані Законами України «Про інформацію» (1992) та «Про Національну програму інформатизації» (1998). В документах визначена необхідність своєчасного створення, належного функціонування і розвитку інформаційних систем, мереж, банків і баз даних у всіх напрямах інформаційної діяльності в т.ч. принципи державної реєстрації відповідних баз даних державного контролю за режимом доступу до інформації, нормування права власності на інформацію тощо. Національна програма визначає стратегію розв’язання проблеми забезпечення інформаційних потреб та інформаційної підтримки у різних сферах загальнодержавної діяльності і, зокрема, в охороні здоров’я.
Державна політика інформатизації охорони здоров’я України спрямована на ефективне вирішення невідкладних та перспективних задач розвитку охорони здоров’я, забезпечення здоров’я населення. Важливим питанням в цьому є здоров’я працюючого населення. Це стосується профілактики і зниження професійної захворюваності в Україні, яка в 2001 р. становила 4034 випадків проти 2 500- 3 500 у 1997–2000 р.р. Однак діюча система виявлення, реєстрації та обліку професійних захворювань має суттєві вади, що не завжди дає можливість отримати достовірні і об’єктивні дані стосовно фактичної професійної захворюваності в Україні. Тому на сьогоднішній день є необхідним створення в державі єдиного інформаційного простору для забезпечення ефективності системи обліку і аналізу професійної захворюваності.
Такі спроби вже здійснювались в системі профпатологічної служби країни протягом останнього десятиріччя (наказ МОЗ України від 10.02.98 р. №31 «Про удосконалення автоматизованої системи обліку та аналізу профзахворюваності в Україні» та ін.) і стосувались створення автоматизованих інформаційних систем (АІС) збору і обробки даних щодо професійних захворювань: створення бази даних встановлених випадків профзахворювань у межрегіональних центрах профпатології (м. Кривий Ріг, м. Харків, м. Донецьк та ін.), отримання даних про вперше встановлені випадки профзахворювань (отруєнь) на підприємствах певного регіону, отримання щорічних статистичних матеріалів щодо випадків та осіб з профзахворюваннями по певним територіям, підприємствам різних галузей виробництва тощо.
Використання АІС забезпечують збір даних про встановлені випадки захворювань з окремих територій або галузей виробництва та дозволяють застосувати багатомірні математико-статистичні методи аналізу отриманої інформації, але не в змозі здійснювати повний облік випадків професійних захворювань за всі попередні роки існування державної реєстрації цих захворювань, отримати дані результатів періодичних медичних оглядів щодо стану здоров’я постраждалих, подальші дані стосовно цього контингенту (перебіг захворювання, вибуття з під нагляду, смерть тощо), здійснювати прогноз та аналіз причинно-наслідкових зв’язків між показниками здоров’я та факторами ризику виникнення професійної патології.
Таким чином були зроблені спроби, за допомогою інформаційних автоматизованих систем, удосконалити процеси реєстрації та обліку професійної захворюваності як інструменту для вирішення медичних аспектів цієї проблеми. Але крім медичної сторони питання, стан здоров’я працюючих осіб з професійними та виробничо обумовленими захворюваннями має суттєві соціальні та економічні наслідки для суспільства. Розв’язання такого комплексу завдань на рівні АІС, через обмеженість її можливостей діяти на загальнодержавному рівні, дуже ускладнено і навіть не можливо. Для цього потрібен якісно новий рівень розробки і впровадження інформаційної системи – державного реєстру на основі системи профцентрів, установ санепідслужби для всіх рівнів управління від регіонального до державного. Впровадження державного реєстру осіб, яким встановлено професійне захворювання дозволить вирішувати як медичні (профілактичні, діагностично-лікувальні, реабілітаційні) питання, так і впливати на соціальні та фінансові аспекти цієї проблеми.
На розв’язання цих завдань, в останні роки, зосереджуються також і зусилля Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Розпорядженням Виконавчої дирекції Фонду у відповідності до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (1999) створюється «Реєстр потерпілих від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань». Відповідною постановою Фонду затверджено Тимчасове Положення про Реєстр потерпілих, який являє собою автоматизований список потерпілих, що містить дані про фізичні особи, які мають право на страхові виплати відповідно до зазначеного вище Закону України. Реєстр створюється і ведеться на трьох рівнях: відділеннями Фонду в районах та містах обласного значення; управліннями Фонду в АР Крим, містах Києв та Севастополь та виконавчою дирекцією Фонду.
Збір даних та їх введення в Реєстр потерпілих здійснюється відділеннями Фонду. Управління Фонду на базі реєстрів відділень Фонду створюють реєстри потерпілих в області, а на основі зведених обласних реєстрів створюється Реєстр потерпілих Фонду.
Реєстр складається з інформаційної пошукової системи та інформаційного фонду, який включає облік потерпілих та відомості про членів сім’ї, які перебувають у потерпілого на утриманні, про підприємство або організацію, про нещасний випадок, профзахворювання (отруєння) за результатами розслідування, медичні висновки, діагнози, наслідки страхового випадку, облік страхових виплат, відомості щодо медико-соціальної допомоги потерпілому в зв’язку з нещасним випадком, профзахворюванням (отруєнням) та інші дані.
Проте є необхідність у додаткових заходах по створенню Реєстру з професійних захворювань на якісно новому науковому рівні, який би слугував розв’язанню комплексу задач медико-соціального, економічного характеру в охороні праці. В першу чергу це стосується створення на державному рівні системи збору, персонального обліку та довгострокового збереження інформації про потерпілих від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, динамічного спостереження за станом їх здоров’я за результатами цільової диспансеризації, виявлення достовірних причинно-наслідкових зв’язків між показниками здоров’я та факторами ризику, прогнозування цих процесів, впровадження профілактичних заходів, спрямованих на запобігання нещасним випадкам, усуненню причин загрози життю та здоров’ю працівників, що викликані умовами праці.
Важливими для інформаційної системи такого рівня є функції контролю за своєчасною та повного обсягу страховою виплатою потерпілому, членам їх сімей та особам, що мають на це право; визначення важкості наслідків страхового випадку в залежності від ступеню втрати працездатності та рівня професійного захворювання; визначення професійного ризику підприємств, галузей економіки; узагальнення та аналізу страхових виплат потерпілим та членам їх сімей, прогнозування відшкодувань в розрізі областей, галузей економіки в залежності від фактичного стану виробничого травматизму та професійних захворювань тощо. Відпрацювання механізмів відповідальності роботодавців, медичних працівників та самих працюючих за стан їх здоров’я є інструментом для регулювання багатьох питань (в т.ч. і фінансових) цієї складної медико-соціальної проблеми.
Для вирішення завдань по створенню Реєстру як новітньої інформаційної системи державного рівня об’єднані зусилля профпатологічної служби МОЗ та АМН України і Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.
3. Експертні системи в медицині
Розвиток інформаційних технологій і сучасних комунікацій, поява в клініках великої кількості автоматизованих медичних пристроїв, систем для спостереження та окремих комп'ютерів привели до нового до значного росту числа медичних інформаційних систем (МІС).
Сучасна концепція інформаційних систем передбачає об'єднання електронних записів про хворих з архівами медичних зображень, даними моніторингу з медичних приборів, результатами роботи автоматизованих лабораторій і систем спостереження, наявність сучасних засобів обміну інформацією (Internet, відеоконференції і т.д.).
Оскільки медичні знання носять емпіричний характер, слабо структуровані і погано формалізовані, саме медичні завдання доцільно розв'язувати за допомогою експертних систем.
В кінці 50-х років минулого століття появилась нова область інформатики – штучний інтелект. Вона займалась розробкою програм, які здатні розв'язувати так звані «людські» задачі. Розв’язання задач такого напрямку пов'язане з нетривіальними логічними висновками і пошук результатів, як правило, зводиться до перебору і аналізу великої кількості можливих варіантів. Саме до такого класу належить більшість медичних завдань.
Одним з найбільш визначних практичних досягнень в області штучного інтелекту є розробка експертних систем. Експертна система (ЕС) – операційна система, яка використовує знання спеціалістів про деяку конкретну вузьку спеціалізовану предметну область і яка в межах цієї області здатна приймати рішення на рівні експерта–професіонала. Бажаною рисою ЕС є здатність системи пояснити свою лінію міркувань у вигляді, безпосередньо зрозумілому тому, хто задав питання.
Першими розробленими експертними системами були саме медичні експертні системи.
Вони вже виявилися корисними – успішно вписалася в клінічну практику, допомагаючи у виборі ліків. Ці ЕС давали більш точні розпорядження для лікування, ніж лікар-терапевт, який призначає ліки з широким спектром дії. Ідеологію ЕС можна виразити формулою: знання+висновок=система.
Одною з перших ЕС була експертна система MYCIN, розроблена для медичної діагностики. Зокрема, вона призначена для роботи в області діагностики і лікування зараження крові та медичних інфекцій. Система ставить відповідний діагноз, виходячи з представлених їй симптомів і рекомендує курс медикаментозного лікування з 450 правил, розроблених за допомогою групи спеціалістів з інфекційних захворювань Стендфордського університету. ЇЇ основним моментом є використання імовірнісного підходу.
Система MYCIN вирішує задачу шляхом призначення показника визначеності кожному із своїх 450 правил. Тому можна уявляти MYCIN як систему, яка містить набір правил виду «якщо <умова> то <результат>» з визначеністю Р, яку надали експерти. Вони виклали правила і вказали степінь своєї довіри до кожного правила за шкалою від 1 до 10. Встановивши ці правила і пов'язані з ними показники визначеності, MYCIN рухається по ланцюжку назад від можливого результату, щоб переконатись, чи можна вірити такому результату. Встановивши всі вихідні передумови, ЕС формує судження по даному результату, розраховане на основі показників визначеності, пов'язаних зі всіма правилами, які потрібно використати.
MYCIN не видає діагноз і не розкриває його точний показник невизначеності, Система видає цілий список діагнозів, називаючи показник визначеності для кожного з них. Всі діагнози з показниками вище певного специфічного для кожного діагнозу рівня приймаються як в тій чи іншій степені ймовірні, і користувачу видається список можливих варіантів.
Серед найбільш відомих медичних ЕС, що практично використовуються, можна назвати такі:
MYCIN – діагностика і призначення курсу лікування при інфекційних церебральних захворюваннях, включає біля 500 правил;
INFERNO – медична діагностика;
CASNET – діагностика і прогнозування протікання глаукоми;
INTERSIST-I – діагностика захворювання внутрішніх органів;
INTERSIST-II – вдосконалений варіант, розрахований більш, ніж на 500 захворювань;
PIP – діагностика захворювань нирок;
DENDRAL, – ідентифікація молекулярних структур в органічних з'єднаннях.
Інтелектуальні системи продемонстрували свою ефективність в медицині і дозволили розширити коло розв'язуваних питань медичної діагностики на основі експертних знань. Вони знайшли застосування також в дистанційній діагностиці ще в 80-х роках. Сучасна телемедична діагностика – це аудіо/відео інформаційний обмін лікуючого лікаря з консультантом (включаючи медицину катастроф) і телемоніторинг функціональних показників. В перспективі телемедичні технології повинні включати комп’ютерні системи інтелектуальної підтримки рішень при проведенні консультацій.
З появою Інтернет стало можливим проконсультуватись через глобальну інформаційну мережу, в якій з'явилось багато онлайнових служб, в т.ч. медичних. Однак, експертні системи розвиваються і отримують все більше розповсюдження, оскільки часто сучасні комп'ютерні технології дозволяють створювати могутні апаратно–програмні комплекси, ефективність роботи яких вища, ніж навіть у кількох експертів. В наш час Інтернет стає лише інструментом доступу до онлайнових експертних систем для великої кількості людей. Це можуть бути як корпоративні системи з доступом через Web-технології, так і експертні системи загального користування. Наприклад, існує швейцарська онлайнова експертна система MINERVA, призначена для практичної клінічної діагностики ряду захворювань.
Бурхливий розвиток комп'ютерних і телекомунікаційних засобів, створення всесвітньої павутини Інтернет дозволило використовувати персональний комп'ютер і як інструмент навчання та оцінки знань. Розробка та застосування комп'ютерних технологій навчання передбачає використання ПК як технічного засобу навчання, який повністю або частково виконує навчаючі функції викладача. Для реалізації цієї проблеми використовується синтез експертної та стимулюючої систем. ЕС дозволяють створювати систему, яка оперує професійними знаннями експерта (викладача), стимулююча система створює діалог між людиною, що навчається, та навчаючою системою.
Звичайно, основним інструментом лікаря ніколи не стане комп'ютер. Ним залишаться стетоскоп, а хірургічна операційна не поступиться інформаційній системі. Комп'ютерні технології залишаться в ролі порадників, підручників, і довідників, лише допомагаючи лікарю швидко отримати необхідну інформацію, знайти вихід з неординарної ситуації, нагадати про рідкісні захворювання, збагатити його досвідом, накопиченим світовою медициною. Все ж відповідальність та прийняття рішення залишаються за лікарем. Але комп'ютери та інформаційні системи є важливими елементами системи охорони здров'я. Ефективність та якість надання медичної допомоги все більше залежать від інформаційних технологій, швидкості та якості отримуваної медичної інформації.
Список використаної літератури
1. Mykola Koval Healthcare Information Systems as an important factor for transforming the Ukrainian Healthcare services and Public Health Policy sector // Матеріали конференції «Біофізичні стандарти та інформаційні технології в медицині», стор. 43, листопад 2005 р., м. Одеса
2. Коваль Н.Ф. Информационные системы здравоохранения как важный фактор реформирования украинской медицины. // Матеріали форуму з міжнародною участю «Інформаційні технології в охороні здоров'я та практичній медицині» присвяченому 20-й річниці створення кафедри медичної інформатики НМАПО імені П.Л. Шупика, 31 березня 2006 р., м. Київ //
3. Коваль Н.Ф. Информационные системы автоматизированной поддержки управления медицинскими учреждениями как важный фактор реформирования здравоохранения в Украине // Матеріали конференції «Біофізичні стандарти та інформаційні технології в медицині», листопад 2006 р., м. Одесса
4. Michael K. Bourke Strategy and Architecture of Health Care Information Systems – Springer, 1995, 356 p.
5. Rosemary Nelson et al. Consumer Informatics: Applications and Strategies in Cyber Health Care – Springer, 2004, 166 p.
6. Кундієв Ю.І., Нагорна А.М., Степаненко А.В. Інститут медицини праці АМН України.
7. Ковальчук О.Я., Іваницький Р.І. Тернопільська державна медична академія імені І.Я. Горбачевського (Тернопіль, Україна)