Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
|
Білет №1 1.Поняття та основні ознаки держави. Держ. – це організація політ. вл. в суспіл., яка виражає інтереси і волю пануючої в ньому частини населення, здіснює управління суспільн. процесами за допомогою системи загальнообов`язкових норм (правил) поведінки і механізму їхнього впровадження у життя. Основні ознаки: наявність політ. публіч. вл. Політич. - визначає рівень обов`язковості владних рішень, а публік. характер визначає рівень поширеності держ. рішень на населення; наявність території; суверенітет, тобто політ.-пр. характеристика вл., що закріплюється норм. актом та характеризує держ. вл. як верховну, незалежну, неподільну та єдину. верховенство вл., тобто можливість існування лише однієї державної влади; незалежність, тобто можливість вирішувати будь-яке питання без втручання інших; неподільність, тобто можливість держ. самостійно вирішувати питання щодо участі в роботі міжнародних асоціацій; єдність, тобто наявність єдиного змісту влади та розподіл влади; наявність сист. органів та організацій, що створюються держ. для виконання її функцій та завдань і охоплюється понят. механізм держ.; наявність можливості розробляти загальнообов`язкові правила поведінки, що визначаються як пр. норми. Серед факультативних ознак держ. розрізняють: наявність конст.; наявність держ. символів; наявність гром.; грошової одиниці.
У ч.1 ст.115 дається поняття вбивства як умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині. Крім того, в ст.119 передбачена відповідальність за вбивство через необережність. Тому загальне поняття вбивства може бути визначене як умисне або необережне заподіяння смерті іншій людині. Об'єкт. вбивства є життя людини. Спец. потерп. – малолітня особа, новонароджений. З об'єкт. сторон. може бути здійснене шляхом дії або бездіяльності. Обов'язковою ознакою закінченого складу вбивства є настання злочинного наслідку - смерті людини. Не є вбивством, наприклад, позбавлення життя людини в стані необхідної оборони. Злочин з матеріальним складом. Суб. вбивства— особа з 14-ти років у ст. 115-117, і 16-ти р. — у ст.118 і 119. З суб. сторони вбивство може бути вчинене як з умислом (прямим або непрямим), так і через необережність (злочинну самовпевненість або злочинну недбалість). Мотив і мета (умисне вбивство з корисливих мотивів). Види вбивств. За суб. стороною розрізняють вбивства умисні (статті 115—118) і вбивства через необереж. (ст. 119). У свою чергу умисні вбивства розрізняються за ступенем своєї сусп. небезпеки (тяжкості) на три види: так зване просте вбивство, тобто вчинене без обтяжуючих чи пом'якшуючих обставин (ч. 1 ст. 115); вчинене за обтяжуючих обставин, так зване кваліфіковане вбивство (ч. 2 ст. 115) і вчинене за пом'якшуючих обставин, так зване привілейоване вбивство. 3. Цивільне право як галузь права. Цив. пр.— це системна сукупність пр. норм, що становлять основний зміст приватного пр. та регулюють особисті немайн. й майн. віднос., які грунтуються на юр. рівності; вільному волевиявленні, майн. самостійності їх учасників, з метою задоволення останніми власних матер. і духовн. потреб та інтересів. Основну роль при визначенні цив. пр. як галузі пр. відіграють його предмет, метод, функції. Предм. цив. пр.. як галузі права є сукупність віднос., що регулюються його нормами, тобто особисті немайнові та майнові правовідносини. Метод пр.. регулювання, тобто сукупність пр.. засобів та способів впливу відповідної галузі пр. на суспіл. віднос., що становлять її предмет. Цив.-пр. метод має такі ознаки: 1) юр.рівність учасників, їх самост. та незалежність.; 2) диспозитивність у виборі поведінки учасників цив.-пр. віднос. — сторони можуть діяти на свій розсуд, керуючись власними інтересами; 3) суд. вирішення спорів; 4) майново-компенсаційний характер засобів примусового впливу на правопорушника. Функції цив. пр.: • регулятивна, яка полягає в тому, що цив. пр.. здійснює регулюв. пр.. норм. відн., що належать до його предмета; • охоронна- захист порушених суб. цив. пр; • попереджувально-виховна, - застосування до правопорушника засобів цив.-пр. захисту; • попереджувально-стимулююча- стимулювання до правомірної повед. інших осіб, а також запобігання здійсненню ними неправомірних діянь. Білет №4
Форма правління - це організація верховної державної влади, порядок її утворення й діяльності, компетенція і взаємозв'язок її органів, а також взаємовідносини з населенням країни. Відомі дві форми правління: монархія і республіка. Монархія - така форма правління, за якої верховну владу в державі повністю або частково здійснює одна особа, що належить до правлячої династії (фараон, король, шах, цар, імператор і т. ін.). Монархія буває абсолютною та обмеженою. Абсолютна монархія- це форма правління, за якої верховна влада зосереджена в руках одноособового глави держави (монарха). За обмеженої (конституційної, парламентської) монархії законодавча влада належить парламентові, виконавча - монархові (чи кабінету міністрів), судова - судам, які обираються чи призначаються. Республіка - форма правління, де верховна влада в державі належить колегіальним виборним органам і здійснюється ними. У теорії права розглядають аристократичні та демократичні республіки. Відомі три види демократичних республік: парламентські, президентські та змішані. У парламентських республіках: - президент обирається парламентом; - уряд формується з представників партій, що мають більшість у парламенті; - уряд підзвітний парламентові; - парламент може висловити урядові недовіру, що тягне за собою його відставку. У президентській республіці: - президент обирається всенародне або за особливою процедурою; - президент є главою держави і здійснює виконавчу владу; - законодавча влада належить представницькому органові (парламентові); - президент має право відкладного вето та інші права (скажімо, право розпустити парламент). У змішаній республіці є елементи як президентської, так і парламентської форм правління (скажімо, в Україні).
Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи – це суспільно небезпечне протиправне діяння, які спричиняють шкоду статевій своюоді і статевій недоторканості, нормальному фізичному і психічного розвитку людини. Родовий безпосередній обєкт – статеві відносини, що забезпечують статеву недоторканість . Додаткови йобєкт – життя і здоровя, нормальний психічний і фізичний розвиток людини і дитини. Обєктивна сторона - суспільно небезпечне діяння. Злочин з формальним складом, тобто вважаються закінченими з моменту вчинення винним самого діяння і не потребують настання певних шкідливих наслідків. Злочин з примушуванням має усічений склад. Спосіб вчинення – насильницький, неприродний, погроза, використання безпорадного стану. Спеціальний потерпілий – особа протилежної статі (ст. 152), неповнолітня особа (ст. 155). Суб’єкт злочину – ст. 152-153 особа з 14 р., у всіх інших злочинах — 16-річного. Спеціальний суб’єкт – ст. 154 – суб’єкт від якого потерпілий в матеріальній чи іншій залежності. Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом. Спеціальний мотив – сексуальний. Мета на кваліфікацію не впливає. Кваліфікуючіознаки – повторність,тяжкі наслідки, група осіб.
Основним джерелом цивільного права є Цивільний кодекс України (далі - ЦК України), прийнятий 16.01.2003 р., що набрав чинності з 01.01.2004 р. Кодекс складається з шести книг, які поділяються на розділи, підрозділи та глави: Білет №7
Механізм держ. — цілісна ієрархічна система держ. органів, що здійснюють держ. вл., а також установ, підпр., за допомогою яких виконуються завдання і функції держ. Ознаки механізму держ.: 1) це ієрархічна система, тобто система, побудована на засадах субординації та координації. Політ.-організаційну основу системи складають органи держ., терит. держ., збройні сили та інші держ. військові формування, держ. символи, столиця держ.; 2) це цілісна система внутрішньо організованих елементів, яка має єдині принципи побудови і єдині завдання та цілі діяльності; 3) це система, яка має чітку структуру з певними зв'язками між її елемен. 4) це система, яка має єдину бюджетну, грошову, банківську системи, держ. власність, котрі становлять її організ.-екон. основу; 5) це взаємодіюча, динамічна і реально працююча система, за допомогою якої функціонує держ., здійснюється управл. суспіл. Слід відрізняти держ. органи, що мають владні повноваження, і держ. підприємства і установи, що не мають владних повноважень. За цим критерієм можна розмежувати механізм держ.і апарат держ., які лише в своїй основі й збігаються. Під «держ. апаратом» розуміється система органів, які безпосередньо здійснюють управлінську діяльність і наділені для цього держ.-владними повноваж. Поняття «механізм держ.» охоплює держ. підприєм. і держ. установи, що під керівництвом апарату держави практично здійснюють функції держ. у сфері виробничої діяльності, пов'язаної зі створенням матеріальних цінностей держ. (держ. підприємства) і нематеріальних цінностей (державні установи).
Злоч. проти громад. безпеки - це суспіл. небезп. протиправне діяння, що посягають на віднос., які складаються з приводу убезпечення невизначеного кола осіб і права охоронюваних інтересів від спричинення насильницької шкоди предметами та видами діяльності, що становлять підвищену суспільну небезпеку для навколишніх. Родовий об’єкт – це сусп. віднос., що складаються з приводу відвернення загрози від певних джерел небезпеки. Додатк. факульт. – життя, здоровя, власність, шкода довкіллю, громадський порядок. Предмет – зброя, бойові припаси, пристрої, джерела загальної небезпеки. Потерпілий не визначений. Обєкт. сторона – сусп. небезп. діяння. Злоч. з формальним складом. З усіченим складом – ст.255 «змова», з матеріальним складом – ст.262 «шахрайство». Суб. з 16 років та з 14 років (ст.257, 258). Засоби вчинення – предмети,, що становлять суспіл. небезпеку. Суб. сторона – прямий умисел. Спеціальна мета – ст.257, 255, 261. Спеціальний суб’єкт – ст.262 ч.2., ч.2 ст.256.
Суб. цив.-пр. віднос. є фізичні та юр. особи, які вступають між собою в цив.-пр. віднос. з приводу майна та особистих немайнових благ. В окремих випадках суб'єктом зазначених відносин може бути держава. До фіз. осіб належать громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства. Для визнання осіб суб. цив. права необхідна наявність цив. правосуб'єктності, тобто їхніх право- та дієздатності. Цивіл. правоздатністю називається здатність особи мати цив. пр.. і нести цив. обов'язки. Цив. дієздатність - це здатність громадянина своїми діями набувати цив. пр. і створювати для себе цив. обов'язки, тобто його здатність розпоряджатися власними пр. і нести відповідал. за свої дії. Юр. особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть набувати майнових та особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем у суді, арбітражі чи третейському суді. Правовими ознаками юр. особи є: - організаційна єдність; - наявність відокремленого майна; - можливість виступати в цив. обороті від власного імені; - здатність самостійно нести майнову відповід.. Юр. особа повинна мати; свій статут; правоздатність; назву; органи; місцезнаходження (філіали, представництва). Юр. особи наділені цив. правосуб'єктністю, тобто цив. правоздатністю та цив. дієздатністю, які виникають водночас із моменту їх держ. реєстрації. Правосуб'єктність юр. Особи припиняєт.: - з моменту її ліквідації; - з моменту реорганізації (злиття, поділу, приєднання). Діяльність юр. осіб зазвичай припиняється в такому ж порядку, в якому їх було утворено. В окремих випадках суб. цив. правовідносин може бути Україна як суверенна держ. Це можливо, приміром, у правовідносинах власності (надходження у власність, держави безгосподарного майна). Білет №10
Ст.1 Україна є правовою, демократичною, соціальною державою… Соціальна правова держава — це політична організація суспільства, у якому право пов'язує і підкоряє собі державну владу, а основні права особи та її соціальна безпека складають зміст свободи, заснованої на законах, які приймаються і піддаються зміні законним шляхом. Правова держава має низку специфічних ознак. 1. Пов'язаність державної влади правом і його панування у всіх сферах суспільного життя: свобода може бути досягнута лише у тому разі, якщо державна влада обмежується (переборюється) правом, ставиться під контроль права, функціонує у поєднанні та у взаємодії з громадянським суспільством у рамках права 2. Відповідність закону праву (правовий закон) і його верховенство, тобто право як міра свободи і справедливості набуває відпрацьований в законі зміст; конституційний закон має пряму дію. 3. Пов'язаність законом рівною мірою як громадян та їх об'єднань (комерційних і некомерційних), так і державних органів, посадових осіб. 4. Законодавче закріплення і реальне забезпечення основних прав людини — наявність налагодженого правового механізму їх охорони і захисту (включаючи рівень прямого конституційного захисту). 5. Побудова відносин особи та держави на основі взаємної відповідальності, як особа є відповідальною перед державою, так і держава відповідає перед особою за невиконання обов'язків. 6. Поділ державної влади між законодавчими, виконавчими і судовими органами: їх незалежність і єдність; недопустимість підміни функцій один одного; дійовість механізму «стримувань і противаг». 7. Законний (легальний) шлях прийняття законів та їх змін — шлях виявлення волі народу безпосередньо (референдум) або опосередковано (через представницький орган). 8. Наявність ефективних форм контролю і нагляду за здійсненням законів та інших нормативно-правових актів — налагоджена робота прокуратури, міліції, служби безпеки, податкової адміністрації та інших правоохоронних і контрольно-наглядових органів. 9. Можливість особи домагатися конкретного мінімуму соціальних благ завдяки гарантуванню державою її соціальної безпеки — мінімальний (достатній) рівень життя кожному громадянину та його підвищення. 10. Можливість громадян домагатися забезпечення державою їх соціального захисту, підняття рівня соціально-економічних прав громадян до рівня основних прав. 11. Здійснення державою соціальної допомоги громадянам. 12. Забезпечення державою соціальної функції власності — власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
Злочини у сфері службової діяльності - - це суспільно небезпечне протиправне діяння, що посягають на встановлений законом порядок здійснення службовою особою, органами державної влади, місцевого самоврядування їх апарату, обєднання громадян, підприємства, установи і організації незалежно від форми власност, своїх повноважень через що заподіюється істотна шкода охоронених законом прав, чи інтересів фізичних чи юридичних осіб, державного або громадських інтересів. Родовий об’єкт – порядок здійснення службовими особами своїх повноважень. Безпосередній об’єкт – нормальна службова діяльність. Додатковий факультативний об’єкт – здоровя, гідність, права та свободи людини, власність та ін. блага. Предм ет – ст.366, 368, 370. Обєктивна сторона – в основі спільні риси: використання владних чи службових повноважень або службового становища в супереч інтересів служби (всі злочини крім давання хабара); ст.364 та 367 – дія чи бездіяльність, всі інші злочини активні дії. Злочин з формальним складом – ст. 366, 368-370.ст.364, 365, 367 - настання наслідків істотної шкоди. Субєкт – службова особа (ст. 364, 368, 370)., ст.369 – особа з 16 р. Службова особа – спеціальний суб’єкт – громадяни України та іноземці. Субєктивна сторона – умисел та необережність. Мотив – ст.364 та 368 – корисливий або особистий інтерес. Загальні положення про фізичну особу. До фізичних осіб належать громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства. Мінімальна дієздатність характерна для осіб віком до 15 років, які мають право здійснювати тільки дрібні побутові угоди та вносити вклади до кредитних установ і розпоряджатися ними. Якщо ж вклад було внесено на ім'я неповнолітнього іншою особою, то розпоряджатися цим вкладом до виповнення неповнолітньому 15 років будуть батьки чи інші його представники (усиновителі чи опікуни). |
Білет №2 1.Типологія держави у світлі сучасних теоретико - історичних підходів. Сучасна наука розглядає два підходи до типології держ. цивілізаційний і формаційний. Цивілізаційний підхід такі типи держ.: а) східні, західні і змішані; б) стародавні, середньовічні, сучасні; в) селянські, промислові й науково-технічні; г) доіндустріальні, індустріальні й постіндустріальні; д) локальні, особливі, новітні тощо. Формаційний підхід заснований на марксистському вченні про зміну суспільно-економічних формацій, кожній із яких відповідає свій історичний тип держав. Первинним цивілізаціям притаманна командно-адміністративна організація держ. влади. Вторинні цивілізації виникли на основі відмінності, що позначилася від самого початку, між державною владою і культурно-релігійним комплексом. Типи держав за рівнем захисту прав і свобод людини: - правові; - неправові. Типи держав за способом набуття влади: — легітимні; — нелегітимні. 2. Тілесні ушкодження: поняття, види та характеристика. Тілесне ушкодження (ТУ) - це протиправне заподіяння шкоди здоров'ю іншої людини, що виражається в порушенні анатомічної цілості або фізичної функції органів і тканин тіла людини. Види: умисне тяжке ТУ (ст.121), умисне середньої тяжкості ТУ (ст.122), умисне легке ТУ (ст.125). Об'єктом ТУ є здоров'я людини. Додатковий об’єкт – честь, гідність та ін. З об'єктивної сторони ТУ може бути заподіяне дією або бездіяльністю винного. При цьому необхідно встановити причинний зв'язок між діянням винного і шкідливими наслідками для здоров'я потерпілого, які настали. Заподіяння такої шкоди за обставин, що виключають протиправність діяння, не може тягти відповідальність. Суб. сторона ТУ може виражатися в умисній і необережній вині. Якщо умисел винного був спрямований на заподіяння невизначеної шкоди здоров'ю, відповідал. настає за фактично заподіяне ТУ. Суб. злочинів, передбачених ст.121, 122, 125 є особа з 14-ти років. За інші ТУ відповід. настає з 16-ти років. За ступенем тяжкості ТУ в КК розподіляються на тяжкі, середньої тяжкості і легкі. Тяжке ТУ - ТУ, небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило втрату будь-якого органу або його функцій, психічну хворобу або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя. Середньої тяжкості ТУ - яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, властивих тяжкому ТУ, але спричинило тривалий розлад здоров'я або значну стійку втрату працездатності менше як на одну третину. Легке ТУ - яке не спричинило короткочасного розладу здоров'я чи незначної стійкої втрати працездатності (ушкодження, що мають незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більше як 6 днів). 3. Поняття та види цивільних правовідносин. Цив.-пр.віднос. – це врегульовані нормами цив. пр.. майнові та особисті немайнові відносини між майнові відокремленими юридично рівними учасниками, що є носіями цивільних прав і обов‘язків, які виникають, змінюються і припиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуються можливістю застосування засобів державного примусу. Елементами цив. правовідносин є: 1) суб‘єкти відносин; 2) об‘єкти відносин; 3) зміст відносин, що складається зі конкретних прав і обов‘язків. Суб‘єк. цив. пр.віднос. можуть бути громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, юридичні особи і держава. Цив. правоздатність – це здатність особи мати цивільні права. У залежності від того, яке суспільне відношення врегульовано нормою цивільного права, розрізняють майнові та особисті немайнові правовідносини. Майнові встановлюють у результаті врегулювання нормами цивільного законодавства майново-вартісних відносин, а особисті немайнові - в результаті врегулювання цивільним законодавством особистих немайнових відносин. За своєю природою майнові правовідносини мають такі ознаки: 1) вони є економічними, тобто носять грошово-товарний характер; 2) вони виникають та існують між учасниками, які наділені майновою самостійністю та юридичною рівністю. Особисті немайнові правовідносини мають такі ознаки: 1) вони є особистісними, тобто мають тісний зв'язок з їх учасниками; 2) вони є немайновими, тобто їх зміст не можна визначити в грошовому чи іншому майновому еквіваленті. Білет №5
Форма держ. устрою — це спосіб організації держ. вл., який визначається характером взаємовідносин держ. як цілого і її складових частин. Унітарна держ.відрізняється політ. єдністю, неподільністю. Окремі адмін..-терит. одиниці та області не мають власного законод., свого особливого судоустрою вищих органів держ. вл.. Кожна із складових єдиної держ. має однакові пр. і представництво в орган. держ. Федер. форма держ. устрою є значно складнішою, ніж унітарна.. Федерація — це форма держ. устрою, яка характеризується наявністю у складі держ. утворень, що мають певні ознаки держ. суверен. Але держ.утворення, що входять до складу федер. держ., не мають повного суверенітету, не відрізняються самостійністю і незалежністю з усіх питань внутрішнього і зовнішнього політичного життя. У федерації існує два рівні держ. апарату: федеральний (союзний) і республіканський (рівень штату, республіки, землі та ін.). На вищому рівні федеративний характер держ. виявляється у створенні двопалатного союзного парламенту, одна з палат якого (верхня) відбиває інтереси суб’єктів федерації. Інша палата парламенту виражає інтереси всього населення федеративної держави, усіх її регіонів. Однією з формальних ознак федерації є подвійне громадянство. У федеративній державі функціонує система законодавства, побудована за принципом централізації, єдності. Але суб’єкти федерації можуть створювати і свою систему законодавства. Суб’єкти федерації можуть мати власну судову систему. Одним із найскладніших питань федерації є питання про право націй на самовизначення і вихід зі складу федерації. Зрозуміло, вступ до федерації має бути добровільним. Федерації поділяються на два види: національно-державні і адміністративно-територіальні. В основі національно-державної федерації лежать національні фактори, і тому вони мають місце в багатонаціональній державі. В основу адміністративно-територіальної федерації, як правило, покладені економічні, географічні, транспортні й інші територіальні фактори.
Злоч. проти власності – це сусп. небезп. протиправне діяння, які спричиняють шкоду приватній власності особи, колект. чи держ. майну і вчинюють як з корисливих так і інших особливих мотивів. Родовий безпосередній об’єкт –суспільні віднос. власності, тобото відносини щодо володіння, користування та розпорядження майном. Додатк. необхід. безпосер. об’єкт – здоровя, життя, фізич. чи психіч. порядок, громадс. порядок або екологічна безпека. Предмет – чуже майно або право на майно. Чужим визнається майно, що перебуває у власності чи законному володінні винного. Не є предметом: 1) природні багатства; 2) вогнепальна зброя; 3) транспортні засоби. Пр. на майно – це докум. що мають пр. значення, тобто встановлені пр. на майно. З об’єкт. сторони характер.активними діями, що спричиняють матер. шкоду певній особі, колективу чи державі. Суб. – фізична осудна особа з 16 років, але для деяких злочинів з 14 років – ст. 185, 186, 187. Суб. сторона – умисна форма вини. Для деяких злочинів характеризується корисливий мотив, та спеціальна мета, ст. 196-197 необережна форма вини.
Основним актом цив. законод. Укр. є ЦКУ. ЦКУ прийнято 16 січня 2003 року і вступив у силу з 1 січня 2004 року. Інші закони, які приймаються відповідно до КУ та ЦКУ. В один рівень із законами слід поставити також і декрети КМУ, окремі з яких чинні і до сьогодні. До цив. законод. відносять також і низку підзак. актів. Цив. віднос. можуть регулюватись актами ПУ у випадках, встановлених КУ. Актами цивіл. Законод. є також постанови КМУ, які не можуть суперечити положенням ЦКУ або іншого закону. До джерел цив. законод. також належать і норм.-пр. акти інших органів держ. вл. України, органів влади АРК. До цив. закон. України також можуть належати і норм.-пр. акти Союзу РСР та Української РСР. Вперше ЦК України як джерело цив. пр. закріпив і договір. Договір є індивідуальним пр. актом, законодавець дозволяє при укладенні договору врегульовувати не лише відносини, які не врегульовано актами цив. законод., а також і відступити від положень актів цивіл. законод. і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Однак таку свободу врегулювання цив. правовідносин в договірному порядку може бути обмежено у випадку, якщо в актах цив. законод. прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін договору положень актів цив. законод. випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Білет №8
Орган держ. — частина держ. апарату — група осіб або одна особа, що має юр. визначену держ.-вл. компетенцію для виконання завдань і функцій держ. Кожний орган держ. створюється для здійснення певного виду держ. діяльн., тобто має свої предмет, завдання і функції. Держ. органи, що мають владні повноваження, можуть бути поділені за різними критеріями. • За способом утворення: виборні (представницькі органи); призначувані (наприклад, органи прокуратури); що успадковуються (спадковий монарх). • За строком функціонування: постійні — створюют. без обмеження строку дії; тимчасові — створюют. для досягнення короткострокових цілей. • За територією дії: загальні — поширюються на всю територію держ.; суб. федерації — у федеративній державі; місцеві — діють в адмініст.-терит. одиницях. • За характером компетенції: органи загальної компетенції — уряд; органи спец. компетенції — міністерства тощо. • За порядком здійснення компетенції: колегіальні — парламент (Верховна Рада); єдиноначальні — президент. • За правовими формами діяльності: правотворчі; правозастосовні; правоохоронні; контрольно-наглядові; установчі. • За принципом поділу влади: законодавчі; виконавчі; судові. • За характером і змістом діяльності: законодавчі (парламент); виконавчі (уряд); правоохоронні (міліція); судові (суди); контрольно-наглядові (прокуратура, державні інспекції).
Злоч. проти безпеки руху та експл. трансп. - це сусп. небезп. протиправне діяння, що посягають на відн., які забезпечують безпеку руху і експлуатації всіх видів, механічного транспорту, а також магістрального, трубопровідного транспорту. Родовий об’єкт – безпека руху та експлуатація транспорту. Безпосер. об’єкт – безпека певних видів транспорту. Додатк. не обхід. об’єкт – життя, здоровя, власність та ін. Предмет - транспортні засоби, шляхи сполучення, споруди на них, транспортні комунікації, засоби зв'язку. Спец. потерпілий – працівник транспорту, капітан судна, екіпаж. З об'єкт. сторони злочин з матеріальним складом об'єкт. сторона містить у собі діяння, наслідки і причинний зв'язок між ними. Діяння в цих злоч. виражається в дії або бездіяльності особи. Деякі злоч. (наприклад, пошкодження шляхів сполучення) можуть бути вчинені лише шляхом дії. На кваліфікацію впливає час, спосіб, обстановка. Суб. сторона злочин з формальним складом вчинюються з прямим умислом. У злочинах з матеріальним складом необхідно встановлювати психічне ставлення особи до діяння і його наслідків. Суб.- особа, яка досягла 16-річно-го віку. Лише за пошкодження шляхів сполучення та транспортних засобів (ст. 277 КК), угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного (ст. 278 КК), а також за незаконне заволодіння транспортним засобом (частини 2 і З ст. 289 КК) відповід. настає з 14-річного віку.
Під об'єкт. цивіл. правовідносин розуміють матер. та нема тер. блага, з приводу яких виникають цив. правовідносини та процес створення цих благ. Основним критерієм "об'єкта цив. правовідносин" є його оборотоздатність, тобто можливість вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва. З огляду на це, до об'єктів цив. правовідносин відносять речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт. Річ як об'єкт цив. правовідносин — це предмет матеріального світу в своєму природному стані або ж такий, що створено в результаті людської діяльності, задовольняє певні потреби суб'єктів цив. правовідносин і щодо якого можуть виникати цив.пр. та обов'язки. До об'єктів цив. пр. також належать результати робіт і послуги. Особливість результатів робіт як об'єкта цивіл. правовідносин полягає в тому, що до виконання робіт вони існують у нематер. формі та об'єктивуються в матеріальну форму після їх виконання. Послуга — це дії суб. цив. обігу, які або взагалі не завершуються певним результатом, а містять корисність у самих собі, або мають такий результат, який не втілюється в матеріальній формі. До нематеріальних об'єктів цив. правовідносин належать результати творчої діяльності: твори науки, літератури та мистецтва, винаходи. Характерною особливістю цих результатів є обов'язковість наявності певної об'єктивованої форми їх виразу. До нематеріальних об'єктів також належить інформація — документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце в суспільстві, державі та навколишньому середовищі. Білет №11
Під структурою норми права розуміють її будову, внутрішній устрій, і в найбільш загальному вигляді норму права можна представити формулою Тому найпоширенішою є ідея про трьохелементну конструкцію норми права. Ця позиція випливає з того, що норма права повинна: • встановлювати певне правило поведінки шляхом закріплення прав і обов'язків суб'єктів; • визначати умови, за яких суб'єкти можуть реалізовувати ці права й обов'язки; • закріпити певні засоби забезпечення приписів, що в ній містяться. Відповідно до цього, норма права логічно складається з трьох елементів: гіпотези, диспозиції та санкції. Гіпотеза — це частина норми права, в якій визначаються умови, за яких настає чинність правил, що встановлені у диспозиції. Завдяки гіпотезі, абстрактний варіант поведінки "прив'язується" до конкретної життєвої ситуації, до конкретної особи. Призначення гіпотези — визначити сферу та межі регулятивної дії диспозиції та норми права в цілому. Диспозиція — це частина норми права, в якій у вигляді владного припису визначається те чи інше правило поведінки (що повинен робити або, навпаки, не робити суб'єкт) за наявності умов, передбачених гіпотезою цієї норми. Санкція — це частина норми права, яка містить вказівки щодо юридичних наслідків порушення (або виконання) правила, зафіксованого в диспозиції. Мета санкцій — створення тих чи інших несприятливих наслідків для правопорушника або заохочувальних наслідків для суб'єктів, що виконують владний припис. Поняття і ознаки злочину. Класифікація злочинів. Злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі. Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі. Злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м'яке покарання за винятком основного покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше п'яти років. Тяжким злочином є злочин, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше двадцяти п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше десяти років. Особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад двадцять п'ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі. Ступінь тяжкості злочину, за вчинення якого передбачене одночасно основне покарання у виді штрафу та позбавлення волі, визначається виходячи зі строку покарання у виді позбавлення волі, передбаченого за відповідний злочин. Поняття, ознаки та класифікація юридичних осіб. Юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть набувати майнових та особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем у суді, арбітражі чи третейському суді. |
Білет №3 1.Форми і методи реалізації функцій сучасної держави. .Під формами здійснення функцій держ. розуміють, по-перше, специфічні види держ. діяльн.; по-друге, однорідну за своїми зовнішніми ознаками діяльн. органів держ., за допомогою якої реалізуються її функції. Розрізняються пр. та непр. форми реалізації функцій держави. Пр.форми — це однорідна за своїми зовнішніми ознаками, характером і юр. наслідками діяльність держ. органів, пов’язана з виданням юр. актів. Є 3 правові форми —. Правотворча діяльн. — це форма здійснення функцій держ. шляхом підготовки і видання норм.-пр. актів, без яких реалізація функцій держави практично неможлива. Правовиконавча діяльн.— це діяльн. держ. органів з виконання законів і підзаконних норм. актів шляхом видання актів застосування пр. Правоохор.діяльн.— це форма здійснення функцій держ. за допомогою владної оперативної роботи держ. органів з охорони норм пр. від порушень, захисту прав і свобод. Непр. форми: Організаційно-регламентуюча діяльність являє собою поточну організаційну роботу з вирішення повсякденних завдань, техніко-організаційного забезпечення функціонування різних ланок держ. механізму. Організаційно-госп. діяльн. — це оперативно-технічна, поточна господарська робота з матер. забезпечення виконання різних державних функцій. Організаційно-ідеологічна діяльн. — це повсякденна оперативно-роз’яснювальна, виховна робота (роз’яснення законів тощо). При здійсненні функції, що розглядаються, використовуються і вказані методи: а) переконання – пр. вихован. населення; б) заохочення - шляхом пропаганди досвіду та надання різних пільг; в) примус - застосування до суб., які скоїли пр.поруш., закон. заходів покарання. 2. Характеристика та види злочинів проти волі, честі та гідності. Злоч. проти волі, честі та гідності – це сусп..небезп. протипр. діяння, які посягають або створюють небезпеку честі, гідності і волі особи, або загрожують сусп.. віднос., що забезпечують пр.. люд. на гідне існування. Тобто об'єктом злоч. є воля, честь і гідність особи. Додатковим факультативним об’єктом є життя, здоровя, власність, нормальний фізик. і психіч. розвиток. Предмет злоч. – без предметний. Потерпілий спец.– заручник, чужа дитина, малолітній (ст.. 150). З об'єктивної сторони – сусп. небезп. діяння – незаконне позбавлення волі, викрадення, експлуатація, захоплення заручників. Злочин з формальним складом. Спосіб – незаконний (зайняття жебрацтвом, використання обману). Суб. з 16 років (ст. 146,148,149,150 ККУ). Спец. суб. – чужа особа дитині, фізична осудна особа з 14 років (ст.. 147), лікар (ст. 150). Суб. сторона - з прямим умислом, а в злочинах які передбачають настання певних наслідків, ставлення до наслідків характеризується необережністю. Важливим для цієї групи злочинів є наявність - мети вчинення злоч. Так ст. 147 ККУ є спеціальна мета: 1) спонукання до вчинення будь-якої дії, ст. 149 експлуатація людини. Обов'язковою ознакою злоч. передбач. ст. 148 є корисливий мотив. Суб. сторона ст. 149 ККУ також передбачає корисливий мотив. 3. Форми (джерела) цивільного права. Джерело цив. пр. — це форма вираження цив.-пр. норм, що мають загальнообов'язковий характер. У цив.пр. системі Укр. основним джер. цив. пр. є норм.-пр. акт, а в окремих випадках — також звичай та договір. КУ – цив.-пр. засади регул. відносин власності (ст. 13, 14,), особистих немайнових прав (ст. 3, 21,). Джер. цив. пр. є і міжнародні договори. Основним актом цив. законод. Укр. є ЦКУ. ЦКУ прийнято 16 січня 2003 року і вступив у силу з 1 січня 2004 року. Інші закони, які приймаються відповідно до КУ та ЦКУ. Підзаконні акти (акти Президента , постанови КМУ, норм. пр.. акти інших органів держ. вл. Укр., органів вл. АРК). Норм.-пр. акти Союзу РСР та Укр. РСР. Окрім цив. законодав. до джерел цив. пр. ЦКУ вперше відніс звичай. Звичаєм визнається правило поведінки, яке не передбачене актами законод., але є усталеним, внаслідок неодноразового та однакового його застосування. Вперше ЦКУ закріпив і договір - законодавець дозволяє при укладенні договору врегульовувати не лише відносини, які не врегульовано актами цив. законод., а також і відступити від положень актів цив. законод. і врегулювати свої віднос. на власний розсуд. Акти, що видає суд. гілка влади. КСУ відповідно до ст. 147 КУ вирішує питання про відповідність законів та інших пр.. актів КУ і дає офіційне тлумачення КУ та ЗУ. Білет №6 1. Державно-політичний режим як елемент форми держави: поняття та види. Основою для кваліфікації держ. (політичних) режимів слугує: - ступінь розвиненості політич. демократії; - реальний політ.-пр. статус людини. З урахуванням цих критеріїв сучасні держ. (політичні) режими поділяються на види: демократичні і антидемократичні. Демократичний режим характерний для пр. держ. Його способи і методи здійснення держ. вл. реально забезпечують вільний розвиток людини; участь у здійсненні держ. вл.; свободу в економ. діяльн.; захищеність прав і законних інтересів; врахування інтер. більшості і меншостей (меншин) тощо. Різновиди: радикально-демократ.; консервативно- демократ.; ліберально –демократ. При анти демократ. режимі відбувається потоптання прав і свобод людини, придушення опозиції і т. ін. Вся повнота влади знаходиться в руках однієї особи чи групи осіб, які відстоюють власні інтереси; в держ. переважають командно-адміністр. методи. Різновиди: військово-диктаторський; расистський; тоталітарний. Тоталітарний режим — крайня форма анти демократ. режиму. Характеризується повним пануванням держ. над люд. і суспіл.; одержавленням усіх легальних громадських організацій; не обмеженими законом і закону не підвладними повноваженнями влад; забороною демократичних організацій; фактичною ліквідацією формально проголошених констит. прав і свобод . Авторитарний режим не є настільки різким у крайніх, реакційних проявах, як тоталітарний режим. Поєднує в собі риси тоталітарного і демократичного режимів. Як і демократ. режим, він зберігає автономію особи і, суспіл. в сферах, що не належать до політики; не намагається радикально перебудувати суспільство на ідеологічних засадах.
Злоч. у сфері господарс. Діяльн. - це суспіл. небезп. протиправне діяння, що посягають на систему господарювання заподіюючи шкоду суспіл. віднос., які складаються з привозу, виробництва, обміну та споживання товарів та послуг. Родовим об’єктом є сусп.. віднос. у сфері господар. діяльн. Господар. діяльн. – це будь-яка діяльн. особи, спрямована на отримання доходу в грошовій, матеріальних та нематеріальних формах, якщо безпосередня участь особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Безпосереднім об’єктом злоч. є суспіл. віднос., що складаються у певній сфері господ. діяльн. Додатк. факульт. безпосер. об’єкт – життя, здоровя особи, її психічна недоторканість, власність. Предмет – національна та іноземна валюта, цінні папери, білети держ. лотереї, алкогольні напої. З об’єкт. сторони більшість злочинів у сфері господ. діяльн. вчинюються шляхом дії (фіктивне підприємництво, контрабанда тощо). Окремі злоч. можуть полягаги у бездіяльності (наприклад ухилення від повернення виручки в іноземній валюті). Злочин з формальним складом, але ст. 218-220 з матеріальним складом. На кваліфікацію впливає спосіб вчинення (ст.228), обстановка (ст.225), місце (ст.201). Суб. злоч. є фізичні осудні особи, які досягли 16-річного віку. Є злочини зі спец. суб.: посадова особа, платник податків, засновник, власник суб’єкта господар. діяльн. та ін. Суб. сторона є умисною формою вини. Для деяких злочинів обов’язковими є мотив або мета їх вчинення. Зокрема, розголошення комерційної таємниці вчинюється з корисливих чи інших особистих мотивів, а комерційне шпигунство — з метою розголошення чи іншого використання відомостей, що становлять комерційну таємницю.
Загальними засадами цивільного законодавства є: 1) Неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя люд. означає вимогу забезпечення свободи особистості, яку іноді іменують «суверенітетом особистості», вкладаючи в це поняття можливість індивіда визначати тип і характер поведінки, своє місце в сусп. в системі цивіл. правовідносин і т.п. за власним розсудом; 2) Неприпустимість позбавлення пр. власності, крім випадків, встановлених законом, полягає у забезпеченні пр.. охорони власності, незалежно від її форм та видів. Разом із тим, власник може бути позбавлений свого права, наприклад, у випадку реквізиції, конфіскації майна за вироком суду, вилученні майна в інших випадках, передбачених ст. 350-354 ЦК; 3) Свобода договорів полягає у визнанні за суб. цивіл. пр. можливості укладати договори і визначати їх зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої з контрагентом домовленості; 4) Свобода підприємн. діяльн., не забороненої законом, означає закріплення у законодавчому порядку загального правила про право зайняття підприємн. діяльністю, а також встановлення юр. гарантій реалізації цього права. 5) Принцип суд. захисту цив. пр. та інтересу відображає та розвиває положення ст. 124 КУ про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносин, що виникають в державі. 6) Вимога справедливості, добросовісності та розумності цив. законод. практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цив. віднос.; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цив. пр. або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цив. пр., з шануванням прав і інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. Білет №9
Громад. суспіл. — система взаємодії в межах права вільних і рівноправних громадян держ., їх об'єднань, що добровільно сформувалися та перебувають у відносинах конкуренції і солідарності, поза безпосереднім утручанням держ., покликаної створювати умови для їх вільного розвитку. Ознаки (риси) громад. суспіл.— у його співвідношенні з державою: 1) не існує до держ. і поза держ.; 2) не включає держ., розвивається самостійно — без безпосереднього втручання держ.; 3) складається із суб.— вільних і рівноправних громадян і об'єднань, що добровільно сформувалися і знаходяться у відносинах конкуренції і солідарності; 4) має певний пріоритет перед держ., проте зацікавлено в добробуті держ. і сприяє її розвитку; 5) справляє вплив на створення і функціонування держ. органів у власних інтересах; 6) має право жадати від держ. захисту життя, здоров'я, безпеки громадян, не допускаючи її втручання в їх приватні інтереси; 7) формує право, що формулюється держ. в законах та інших норм.-пр. актах, гарантує і захищає її від порушень із боку будь-кого. Усі потреби громад. суспіл. реалізуються за допомогою волі держ., вираженої у формі правового акта; 8) розвивається і взаємодіє з держ. в межах права, котре виступає як рівний і справедливий масштаб свободи і справедливості, а не як спосіб нав'язування державної волі.
Злоч. проти громад. порядку та морал. - це сусп. небезп. протиправне діяння, що посягають на громад. порядок у різних сферах забезпечення життєдіяльності людини і моральні основи суспільства заподіюючи або ставлячи під загрозу заподіяння істотної шкоди. Родовий об’єкт – громад. порядок та моральність. Громад. порядок — це сукупність суспіл. відносин, що забезпечують спокійні умови життя людей у різних сферах суспільне корисної діяльності, відпочинку, побуту і нормальної діяльності підприємств, організацій, установ у цій сфері. Суспіл. морал.— це погляди, уявлення і правила, що визначають поведінку, духовні та моральні якості, необхідні людині в суспіл., та відповідні правила, що визначають умови нормального громад. життя людей. Безпос. об’єкт – суспіл. віднос., що складаються у зв’язку із забезпеченням складових громад. порядку або морал.. Додатк. необхід. об’єкт – нормальна діяльність транспорту, підприємства, життя, здоровя, статева свобода. Предмет характерний для злочинів проти морал. – могила, місце поховання та ін. Спец. потерпілий – ст.304- неповнолітня особа. Обєкт. сторона – активні дії. Злочин з формальним складом, з матеріальним складом ст.293, 294, 297, 298., усічений склад – ст.302. Субєкт загальний з 16 р., з 14р. – ст.296, ст.304 – з 18р. Спец. суб’єкт – ст.293, 294. – організація групових дій, активні учасники. Суб. сторона – умисна вина, прямий умисел. Спец. мотив – хуліганський, корисливий. Спец. мета – отримати прибуток.
Підставою виникнення, зміни і припинення цив. правовідносин є юр.факти, тобто конкретні життєві обставини, з якими норми цив.законод. пов'язують настання пр. наслідків. Тому юр. факти виступають як проміжна ланка між пр.. нормою і цив. правовідносинами. Юр. фактами можуть бути різні життєві обставини, що належать як до сфери природи (народження і смерть особи, перебіг часу), так і до соціальної сфери життя (дії і вчинки людей, адміністративні акти, рішення суду). Без юр. фактів не встановлюються, не змінюються і не припиняються жодні цив. правовідносини. Однак для того, щоб вказані цив. правовідносини виникли, необхідно укласти угоду, передбачену ст. 256 ЦК України. Значення юр. фактів у цив. пр. не вичерпується тим, що вони є підставою виникнення, зміни і припинення правовідносин. Такі юр. факти, як народження, досягнення повноліття, визнання громадянина недієздатним тягне за собою виникнення або припинення правоздатності і дієздатності. Однак не кожна життєва обставина є юр. фактом, а лише така, з якою норми цив. законодавства пов'язують настання правових наслідків. Стаття 4 ЦК України передбачає приблизний перелік юридичних фактів, які породжують цив. правовідносини (цив. пр..та обов'язки): — угоди, передбачені законом, а також угоди, хоч й не передбачені законом, але такі, що йому не суперечать; — адміністративні акти; — відкриття, винаходи, раціоналізаторські пропозиції, створення творів науки, літератури, мистецтва; — заподіяння шкоди іншій особі, а також набуття або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав; — події, з якими закон пов'язує настання цив.-пр. наслідків. Разом з тим закон підкреслює, що цей перелік не є вичерпним. Під юр. фактами в цив.праві слід розуміти конкретні життєві обставини, з якими норми цив. законодавства пов'язують настання пр..наслідків і перш за все виникнення, зміни і припинення цив. правовідносин. Підставою цив. правовідносин може бути одиничний юр. факт. Білет №12
Юридичні джерела (форми) права — вихідні від держави або визнані нею офіційно-документальні форми вираження і закріплення норм права, які надають їм юридичного, загальнообов'язкового значення. Джерела (форми) права: 1. Правовий звичай - акт-документ, що містить норми-звичаї (правила поведінки, які склалися в результаті багаторазового повторення людьми певних дій), які санкціоновані державою і забезпечуються нею. 2. Правовий прецедент - акт-документ, що містить нові норми права в результаті вирішення конкретної юридичної справи судовим або адміністративним органом, якій надається загальнообов'язкове значення при вирішенні подібних справ у майбутньому. Є одним із провідних джерел права англо-американського типу правових систем — Англія, США, Індія та ін. 3. Нормативно-правовий договір - спільний акт-документ, що містить нові норми права, які встановлюються за взаємною домовленістю між правотворчими суб'єктами (результат двосторонньої або багатосторонньої угоди) із метою врегулювання певної життєвої ситуації, і забезпечується державою. 4. Нормативно-правовий акт — офіційний акт-документ компетентних органів, що містить норми права, забезпечувані державою (конституції, закони, укази президента, постанови та ін.). 5. Правова доктрина — акт-документ, що містить концептуально оформлені правові ідеї, принципи, розроблені вченими з метою удосконалення законодавства, усвідомлені суспільством і визнані державою як обов'язкові. 6. Релігійно-правова норма - акт-документ, що містить церковний канон або іншу релігійну норму, яка санкціонується державою для надання їй загальнообов'язкового значення і забезпечується нею. 7. Міжнародний-правовий акт — спільний акт-документ двох або кількох держав, що містить норми права про встановлення, зміну або припинення прав і обов'язків у різних відносинах між ними. З санкції держави такий акт поширюється на її територію, стає частиною внутрішньо-національного законодавства. На внутрішньодержавне право впливають джерела міжнародного права: загальновизнані принципи міжнародного права, міжнародні договори (пакти, конвенції). Особливим видом нормативно-правового договору є міжнародний-правовий акт, що (на відміну від внутрішньодержавного нормативно-правового договору) можна розглядати як самостійне джерело права.
Склад злочину - це сукупність встановлених кримінальним законом та іншими нормативними актами юридичних ознак (об'єктивних і суб'єктивних), що визначають суспільно небезпечне діяння як злочинне. У кожному складі злочину прийнято вирізняти його елементи. Ними є об'єкт злочину, об'єктивна сторона злочину (їх називають об'єктивними ознаками складу) і суб'єкт, суб'єктивна сторона злочину (суб'єктивні ознаки складу). Об'єкт злочину - ті ознаки, які характеризують злочин у його спрямованості на заподіяння шкоди у сфері відповідних суспільних відносин, що охороняються законом. До обов'язкових ознак об'єкта злочину відносять суспільні відносини, до факультативних - предмет злочину та потерпілий від злочину. Об'єктивна сторона злочину - це ознаки, які характеризують зовнішній прояв злочину, тобто зміни в суспільному середовищі, до яких призводить вчинення злочину. Такими ознаками є: дія або бездіяльність (обов'язкові ознаки об'єктивної сторони злочину), злочинні наслідки діяння, причиновий зв'язок між діянням та злочинними наслідками, місце, час, спосіб, обстановка вчинення злочину, знаряддя та засоби вчинення злочину. Суб'єктом злочину, згідно з ч. 1 ст. 18 КК, "є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до Кримінального кодексу може наставати кримінальна відповідальність". До обов'язкових ознак суб'єкта належать: фізична особа, вік особи, осудність; до факультативних: спеціальні ознаки суб'єкта (спеціальний суб'єкт): громадянство, стать та ін. Суб'єктивна сторона - це ознаки, які характеризують злочин з його внутрішнього боку. До обов'язкових ознак належать: вина у формі умислу чи необережності; до факультативних: мотив злочину, мета злочину, емоційний стан. Склади злочинів поділяються за ступенем суспільної небезпечності на: основний; кваліфікований склад злочину; особливо кваліфікований склад злочину; склад злочину з пом'якшуючими обставинами. За характером структури вони можуть бути поділені на прості та складні. За особливостями конструкції виділяють злочини з формальним складом, злочини з матеріальним складом, злочини з формально-матеріальним складом і злочини з усіченим складом. Речі як об’єкти цивільних прав (правовідносин). Види речей приватного права. Річ як об'єкт цивільних правовідносин — це предмет матеріального світу в своєму природному стані або ж такий, що створено в результаті людської діяльності, задовольняє певні потреби суб'єктів цивільних правовідносин і щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки. Важливу роль під час вивчення такого об'єкта, як речі, відіграє його класифікація, що є орієнтиром при виявленні правового режиму тієї чи іншої речі. Речі можна класифікувати залежно від різних ознак. 1) Залежно від оборотоздатності: • речі, які вилучено з цивільного обороту, тобто речі, які не можуть переходити у приватну власність фізичних та юридичних осіб, наприклад, зброя, боєприпаси, бойова і спеціальна військова техніка, ракетно-космічні комплекси та ін. • речі, які обмежено в цивільному обороті, тобто речі, які можуть перебувати у власності фізичних осіб лише за умови дотримання спеціального порядку їх набуття, наприклад, вогнепальна гладкоствольна мисливська зброя та ін; • речі, які перебувають у вільному цивільному обороті, тобто речі, які не вилучено з цивільного обороту та речі, які не обмежено в цивільному обороті. Речі, які виключено з обороту, не можуть бути предметом правочинів та змінювати власників; речі, які обмежено в обороті, — можуть перебувати в ньому лише за спеціальним дозволом публічної влади; речі, які перебувають у вільному обороті, можуть вільно без спеціальних дозволів змінювати власників. 2) Залежно від можливості переміщення у просторі: • нерухомі речі, до яких належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення, наприклад, будинок, садиба тощо. • рухомі речі, до яких слід відносити речі, що можна вільно переміщувати у просторі. Значення цього поділу в тому, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. 3) За способами індивідуалізації: • індивідуально-визначені речі, тобто ті, що наділені тільки їм властивими ознаками, що вирізняють їх з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи їх, наприклад, картина К. Малєвіча "Чорний квадрат"; • родові речі, тобто ті, що визначаються родовими ознаками, властивими усім речам того самого роду, та вимірюються числом, вагою, мірою, наприклад, 2 кілограми цукру, 3 мішки муки тощо. Значення цього поділу в тому, що речі, які мають лише родові ознаки, є замінними, а індивідуально визначенні речі — не замінні. 4) Залежно від можливості поділу речі: • подільні речі, тобто ті, які можна поділити без втрати їх цільового призначення; • неподільні речі, тобто ті, які не можна поділити без втрати її цільового призначення, наприклад, автомобіль, будинок. 5) Залежно від наявності залежності між речами: • головна річ визнається як самостійна річ, пов'язана з іншою річчю — належністю, наприклад, скрипка як головна річ пов'язана зі смичком; • приналежність покликана слугувати головній речі та пов'язана з нею спільним господарським призначенням. 6) Залежно від тривалості використання: • споживні речі, тобто такі, які внаслідок одноразового їх використання знищуються або припиняють існувати у первісному вигляді, наприклад, продукти харчування, сировина, напівфабрикати; • неспоживні речі, тобто такі, які призначені для неодноразового використання, зберігають при цьому свій первісний вигляд протягом тривалого часу, наприклад, будівлі, технічне обладнання. 7) Залежно від наслідків використання речі: • продукція, тобто все те, що отримане в результаті виробничого використання речі; • плоди, тобто продукти органічного розвитку тварин, наприклад приплід, та інших речей, наприклад урожай. • доходи, тобто економічний приріст від участі речі в цивільному обороті, наприклад, орендна плата, відсотки від вкладу в банку, доходи від акцій тощо. 8) Залежно від того, чи жива річ, чи ні: • тварини, тобто хордові, в тому числі хребетні (ссавці, птахи, плазуни, земноводні, риби тощо) та безхребетні (членистоногі, молюски, голкошкірі та ін.) тварини в усьому їх видовому і популяційному різноманітті; • неживі речі. Значення такого поділу полягає в тому, що на тварин, за загальним правилом поширюється режим речі. Окремий правовий режим поширюється на такі різновиди речей, як гроші та цінні папери. |