Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ
ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ
ЗАТВЕРДЖУЮ
Завідуючий кафедри
господарсько-правових дисциплін
_________________Т.О.Мацелик
«____»_________________2012 р.
РОБОЧИЙ ПЛАН
проведення лекційного заняття з навчальної дисципліни
«Правове регулювання ЗЕД»
Тема 6. Валютне регулювання зовнішньоекономічної діяльності
Мета заняття: навчальна Ознайомити студентів з поняттям, видами, суб'єктів валютних операції, повноваженнями державних органів і функціями банківської системи у сфері валютного регулювання та валютного контролю, ліцензуванням валютних операцій, правовим режимом банківських рахунків у іноземній валюті та порядком здійснення розрахунків в іноземній валюті
виховна - виховувати почуття відповідальності за свою професійну підготовку
Місце проведення заняття: аудиторія №______________________________
Обсяг часу: 2 години________________________________________________
Розглянуто і схвалено на засіданні кафедри
господарсько-правових дисциплін
Протокол № 1 від « 29 » серпня 2010 року.
м. Ірпінь-2012
ІІІ. Розгорнутий план заняття
|
№№ з/п |
Перелік основних і допоміжних питань |
Час, хв |
Методичне відпрацювання і матеріальне забезпечення навчального питання |
|
1 |
2 |
3 |
4 |
|
1 2 3 4 5 |
Вступна частина Валютні операції: поняття, види, суб'єкти Повноваження державних органів і функції банківської системи у сфері валютного регулювання та валютного контролю Ліцензування валютних операцій Правовий режим банківських рахунків у іноземній валюті Порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті Заключна частина |
3 хв 15 хв. 15хв. 15 хв 15 хв. 15 хв 2 хв |
1. В.В. Поєдинок Правове регулювання зовнішньоекономіческої діяльності - К.,Юрінком Інтер 2006 стор.174-192 |
ІV. Прізвища студентів, яких необхідно запитати:_______________
Завдання для самостійної роботи по підготовці до наступного заняття:
Вивчити матеріали лекції та додатково:
Запитання і завдання для самоконтролю
1. Що таке валютні операції? Які види валютних операцій ви знаєте?
4. Визначте компетенцію державних органів та функції банківської системи у сфері валютного контролю.
Старший викладач _____________ А.О. Яфонкін
(посада) (підпис)
Лекція
План
Семінар
План
1. Поняття та види валютних операцій
Самостийна робота
План
1. Строки повернення в Україну валютної виручки резидентів за експортними операціями.
2. відповідальність резидентів за перевищення строків розрахунків за зовнішньоекономічним договором.
3. Умови, за яких допускається перевищення строків розрахунків за зовнішньоекономічними договорами
Індивідуально-консультативна робота
Складання і захист зовнішньоекономічних договорів
Рекомендована литература:
Поєдинок В.В. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності.- К., Юрінком Інтер 2006 р.
1. Валютні операції: поняття, види, суб'єкти
Правовий режим валютних операцій в Україні встановлено Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».
Валютні операції - це операції з валютними цінностями, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності та/або переміщенням валютних цінностей через кордон України.
Валютними цінностями є:
а) валюта України - як власне валюта України (грошові знаки), так і платіжні документи та інші цінні папери, виражені у валюті України;
б) іноземна валюта - як власне іноземна валюта, так і банківські метали, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або банківських металах.
Постановою Правління НБУ від 4 травня 1998 р. № 34 (в редакції постанови від 2 жовтня 2002 р. № 378) затверджений Класифікатор іноземних валют та банківських металів, який поділяє існуючі у світі валюти на три групи:
- вільно конвертовані валюти, які широко використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями та продаються на головних валютних ринках світу (1 група);
вільно конвертовані валюти, які широко не використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями та не продаються на головних валютних ринках світу (2 група);
неконвертовані валюти (3 група).
Віднесення іноземної валюти до тієї чи іншої групи обумовлене тим, що Міжнародний валютний фонд до вільно конвертованих валют відносить валюти тих країн, парламенти (уряди) яких ратифікували статтю VIII Угоди МВФ. Перелік держав, які прийняли зобов'язання статті VIII Угоди МВФ, наведений у додатку до Класифікатора.
Декрет «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачає здійснення трьох видів валютних операцій:
У розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту (тобто у сфері господарювання) використовується як засіб платежу іноземна валюта. Здійснення таких розрахунків у валюті України допускається лише за умови одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України (ст. 7 Декрету). Тобто зовнішньоекономічні операції повинні забезпечувати надхо дження в Україну передусім іноземної валюти;
3) операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.
Суб'єктами валютних операцій є:
а) особи, що відчужують валютні цінності, у тому числі платники (у разі операцій з грошовими коштами);
б) отримувачі (набувачі) валютних цінностей;
в) особи, які здійснюють переміщення валютних цінностей через кордон без їх відчуження.
З точки зору державної належності валютне законодавство поділяє суб'єктів валютних операцій на резидентів та нерезидентів.
Резидентами є:
3) дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також філії та представництва підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності.
Нерезидентами є:
Для визначення змісту термінів «постійне місце проживання» та «місцезнаходження» необхідно звертатися до ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність».
2. Повноваження державних органів і функції банківської системи у сфері валютного регулювання та валютного контролю
Валютні операції є об'єктом валютного регулювання та валютного контролю.
Валютне регулювання - це визначення правового режиму валютних цінностей, правил проведення валютних операцій, правового становища їх суб'єктів, порядку здійснення валютного контролю та відповідальності за порушення валютного законодавства.
Валютне регулювання носить публічно-правовий характер, тобто:
а) воно спрямоване на забезпечення публічних інтересів щодо стабільності національної грошової одиниці, утримання платіжного балансу, зміцнення валютно-фінансової системи держави в цілому;
б) здійснюється виключно за допомогою імперативних методів регулювання.
Валютний контроль - це діяльність уповноважених органів державної влади та банків, спрямована на перевірку дотримання суб'єктами валютних операцій валютного законодавства, виявлення правопорушень та застосування санкцій до правопорушників.
Валютні операції підлягають також фінансовому моніторингу у випадках, передбачених Законом України від 28 листопада 2002 р. «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом ».
Відповідно до Закону України від 20 травня 1999 р. «Про Національний банк України» Національний банк України діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль (ч. 1 ст. 44). До компетенції НБУ у сфері валютного регулювання та контролю належать:
видання нормативно-правових актів щодо ведення валютних операцій;
видача та відкликання ліцензій, здійснення контролю, у тому числі шляхом здійснення планових і позапланових перевірок, за діяльністю банків, юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів), які отримали ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій, в частині дотримання ними валютного законодавства;
встановлення лімітів відкритої валютної позиції для банків та інших установ, що купують та продають іноземну валюту. Валютна позиція - це співвідношення вимог та зобов'язань банку в іноземній валюті. При їх рівності позиція вважається закритою, при нерівності - відкритою. Відкрита позиція є короткою у разі, якщо обсяг зобов'язань по проданій валюті перевищує обсяг вимог, і довгою, якщо обсяг вимог по купленій валюті перевищує обсяг зобов'язань;
застосовування заходів відповідальності до банків, юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів) за порушення правил валютного регулювання і валютного контролю.
Повноваженнями у сфері валютного контролю наділені також:
Державна податкова адміністрація України - здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами на території України;
Міністерство транспорту та зв'язку України - здійснює контроль за додержанням правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через митний кордон України;
Державна митна служба України - здійснює контроль за додержанням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.
Окрім того, комерційні банки здійснюють контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами через ці банки.
Положення про валютний контроль, що затверджене постановою правління НБУ від 8 лютого 2000 р. № 49 визначає поняття «функціїагента валютного контролю», під якими розуміються обов'язки банку щодо здійснення контролю за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці банки. Змістом зазначеного контролю є запобігання банками проведенню резидентами і нерезидентами через ці банки незаконних валютних операцій та/або своєчасне інформування банками у випадках та в порядку, встановленому законодавством, відповідних державних органів про порушення резидентами і нерезидентами законодавства, пов'язаного з проведенням ними валютних операцій.
Відсутність в банках документів, що підтверджують правомірність проведення ними валютних операцій своїх клієнтів, за умови, що з дати здійснення цих операцій минуло не більше п'яти років, кваліфікується як нездійснення цими банками функцій агента валютного контролю.
3. Ліцензування валютних операцій
Важливим засобом валютного регулювання є ліцензування валютних операцій Національним банком України, яке регулюється ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».
НБУ видає два види ліцензій на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом:
Генеральні ліцензії видаються лише комерційним банкам та іншим фінансовим установам України на здійснення валютних операцій у комплексі, окрім тих валютних операцій, що потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.
Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують такі операції.
1) Вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей. Загальне правило про ліцензування операцій з переміщення іноземної валюти за межі України має ряд винятків, до яких належать:
а) вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами - резидентами іноземної валюти на суму, що визначається НБУ.
Відповідні суми визначаються Інструкцією про порядок переміщення валюти України, іноземної валюти, банківсь ких металів, платіжних документів, інших банківських документів і платіжних карток через митний кордон України, затвердженою постановою Правління НБУ від 12 липня 2000 р. № 283, та Правилами проведення валютних операцій при здійсненні міжнародних поштових переказів, затвердженими постановою Правління НБУ від 27 жовтня 2005 р. № 396;
б) вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами - резидентами і нерезидентами іноземної валюти, яка була раніше ввезена ними в Україну на законних підставах;
в) платежі в іноземній валюті, що здійснюються резидентами за межі України на виконання зобов'язань у цій валюті перед нерезидентами щодо оплати продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших майнових прав, за винятком оплати валютних цінностей та за договорами страхування життя.
Таким чином, суб'єкти господарювання не обмежені будь-якими граничними сумами переказів іноземної валю ти на виконання зобов'язань перед нерезидентами щодо поставки продукції, виконання робіт, надання послуг. Разом з тим вони повинні пред'являти до банківських установ відповідні зовнішньоекономічні договори (контракти) для підтвердження господарського характеру операції та забезпечення подальшого валютного контролю;
г) платежі в іноземній валюті за межі України у вигляді
процентів за кредити, доходу (прибутку) від іноземних інвестицій;
д) вивезення за межі України іноземної інвестиції в іноземній валюті, раніше здійсненої на території України, в разі припинення інвестиційної діяльності.
Положення пунктів г) і д) конкретизують зміст гарантій для іноземних інвесторів, які закріплені у статтях 11 та 12 Закону України від 19 березня 1996 р. «Про режим інозем ного інвестування».
5) Розміщення валютних цінностей на рахунках і у
вкладах за межами України, за винятком:
а) відкриття фізичними особами - резидентами рахунків у іноземній валюті на час їх перебування за кордоном;
6) відкриття кореспондентських рахунків банками;
в) відкриття рахунків у іноземній валюті дипломатичними, консульськими, торговельними та іншими офіційними представництвами України за кордоном, а також філіями та представництвами підприємств і організацій України за кордоном.
6) Здійснення інвестицій за кордон, у тому числі шляхом придбання цінних паперів, за винятком цінних паперів або інших корпоративних прав, отриманих фізичними особами - резидентами як дарунок або у спадщину. Слід відзначити, що НБУ встановлює порядок інвестування за кордон лише валютних цінностей. Визначення порядку здійснення резидентами інвестицій за кордон у негрошовій формі належить до компетенції Міністерства економіки України.
Одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії.
4. Правовий режим банківських рахунків у іноземній валюті
Відповідно до ст. 6 Закону України від 5 квітня 2005 р. «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», банки мають право відкривати рахунки резидентам України (юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам), нерезидентам України (юридичним особам - інвесторам, представництвам юридичних осіб в Україні та фізичним особам).
Правовий режим рахунків у іноземній валюті визначений Інструкцією про порядок відкриття, використання та закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 р. № 492.
Так, суб'єкти господарювання, нерезиденти-інвестори, іноземні представництва і фізичні особи мають право відкривати рахунки для забезпечення своєї господарської діяльності і власних потреб у будь-яких банках України відповідно до власного вибору, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом або банківськими правилами (п. 1.3 Інструкції).
Банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні рахунки, за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки (п. 1.8 Інструкції).
Поточний рахунок - це рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.
До поточних рахунків також належать:
Вкладний (депозитний) рахунок - це рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей, що передаються клієнтом в управління на встановлений строк або без зазначення такого строку під визначений процент (дохід) і підлягають поверненню клієнту відповідно до законодавства України та умов договору.
Клієнти можуть відкривати лише один поточний рахунок для формування статутного фонду (статутного або складеного капіталу, пайового або неподільного фонду) суб'єкта господарювання - юридичної особи (у національній та/або іноземній валюті) та один поточний рахунок (у націо нальній та/або іноземній валюті) за кожною угодою сумісної (спільної) діяльності без створення юридичної особи.
Порядок відкриття поточних рахунків у національній та іноземних валютах суб'єктам господарювання визначений розділом 3 Інструкції.
Особливістю правового режиму використання коштів за поточними рахунками в іноземній валюті (розділ 5 Інструкції) є нормативне закріплення переліку операцій, які можуть проводитися через ці рахунки, на відміну від поточних рахунків у національній валюті, за якими здійснюються всі види розрахунково-касових операцій відповідно до умов договору та вимог законодавства України.
Так, поточний рахунок в іноземній валюті відкривається суб'єкту господарювання для зберігання грошей і проведення розрахунків у межах законодавства України в безготівковій та готівковій іноземній валюті, для здійснення поточних операцій, визначених законодавством України, для здійснення інвестицій за кордон, розрахунків за купівлю-продаж облігацій зовнішньої державної позики України, для зарахування, використання і погашення кредитів (позик, фінансової допомоги) в іноземній валюті, а також для надходження іноземних інвестицій в Україну відповідно до законодавства України.
Поточними торговельними операціями за поточними рахунками в іноземній валюті є такі розрахунки:
Поточними неторговельними операціями за поточними рахунками в іноземній валюті є такі операції:
Юридичні особи-нерезиденти можуть відкривати в банках України поточні рахунки для здійснення інвестицій у національній та іноземних валютах, у тому числі для забезпечення таких видів діяльності, як виробнича кооперація, спільне виробництво та інших видів спільної діяльності за участю нерезидентів-інвесторів, які здійснюються на підставі договорів (контрактів) без утворення юридичної особи відповідно до розділу 16 Інструкції.
Порядок закриття рахунків клієнтів банків визначений розділом 20 Інструкції про порядок відкриття, використання та закриття рахунків у національній та іноземних валютах.
5. Порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті
Розрахунки в іноземній валюті за зовнішньоекономічними договорами піддаються не лише договірному, а й публічно-правовому регулюванню з метою забезпечення стабільності валютно-фінансової системи України, основним актом якого є Закон України від 23 вересня 1994 р. «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». Цей Закон визначає:
1. При здійсненні експортних операцій виручка резидентів в іноземній валюті підлягає зарахуванню на їхні валютні рахунки в українських банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної ВМД) продукції, що експортується (не пізніше 180 календарних днів - у разі експорту продукції визначених законом підприємств суднобудівної галузі, фармацевтич ної продукції вітчизняного виробництва). У разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності строк повернення валютної виручки відраховується з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності.
Відповідно до п. 1 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 17 грудня 2005 р. № 04-5/3360 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», виручкою резидента в іноземній валюті слід вважати суму грошових коштів, яка підлягала отриманню на рахунок за фактично реалізовану суб'єктом господарювання - резидентом продукцію (роботи, послуги). При визначенні суми виручки, що повинна бути зарахована на рахунок резидента, слід виходити з вартості фактично реалізованої резидентом продукції (робіт, послуг).
2. При здійсненні резидентами імпортних операцій на умовах відстрочення поставки таке відстрочення не повинно перевищувати 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь іноземного постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується.
При застосуванні розрахунків щодо імпортних операцій резидентів у формі документарного акредитиву строк відраховується з моменту здійснення банком платежу на користь нерезидента.
При цьому слід мати на увазі, що об'єктом як регулювання Законом, так і валютного контролю з боку податкових органів є фактичне надходження товару в Україну протягом певного строку. Юридичний перехід права власності, як і деякі інші нюанси договірних відносин між сторонами контракту на поставку перебувають поза межами цього контролю.
3. Резиденти, які купують іноземну валюту через банки для забезпечення виконання зобов'язань перед нерезидентами, зобов'язані здійснювати перерахування таких сум протягом 5 робочих днів з моменту зарахування таких сум на валютні рахунки резидентів.
У разі порушення резидентами зазначеного строку придбана ними валюта продається банками протягом 5 робочих днів на міжбанківському валютному ринку України. При цьому позитивна курсова різниця, що може виникнути за такою операцією, щоквартально направляється до Державного бюджету України, а негативна курсова різниця відноситься на результати господарської діяльності резидента.
4. Порушення резидентами строків, зазначених у пунктах 1 і 2, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом НБУ на день виникнення заборгованості.
Обмежень загального розміру пені, яка може бути стягнена, Закон не встановлює. Однак ст. 250 ГК встановлює граничні строки застосування адміністративно-господарських санкцій, до яких належить і санкція за неповернення валютної виручки. Так, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.
Стягнення встановлених Законом «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» санкцій за порушення строків надходження валютної виручки за експортований товар або строків ввезення попередньо оплаченого товару не ставиться в залежність від причин, з яких ці порушення допущені. Однак встановлені Законом строки зупиняються, і пеня за їх порушення не сплачується:
1) якщо перевищення строків обумовлено виникненням форс-мажорних обставин - на період дії форс-мажорних обставин (з дня, наступного за днем закінчення дії таких обставин, перебіг строків поновлюється).
Підтвердженням форс-мажорних обставин є відповідна довідка Торгово-промислової палати або іншої уповноваженої організації (органу) країни розташування сторони договору (контракту) або третьої країни відповідно до умов договору1;
2) у разі прийняття судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом термінів, передбачених експортно-імпортними контрактами, - на період розгляду спору.
У разі прийняття судом рішення:
про відмову в позові повністю або частково, або припинення (закриття) провадження у справі, чи залишення позову без розгляду, - строки поновлюються і пеня за їх порушення сплачується за кожний день прострочення, включаючи період, на який їх було зупинено.
про задоволення позову - пеня за порушення строків не сплачується з дати прийняття позову до розгляду судом.
У спеціальній літературі наголошують на тому, що перелік юрисдикційних органів, подання позову до яких тягне за собою зупинення перебігу відповідних строків, є вичерпним; відтак для українського контрагента є дуже невигідною умова зовнішньоекономічного контракту, яка передбачає розгляд можливого спору у будь-яких зарубіжних третейських судах. Щоправда, ВГСУ вказав, що при визначенні суду, звернення до якого зупиняє терміни, передбачені статтями 1 і 2 Закону, господарським судам слід враховувати, що передбачений цим Законом перелік спеціальних юрисдикційних органів не є вичерпним (п. З рекомендацій президії ВГСУ «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»), однак ця позиція є виключно рекомендаційною.
Державні податкові інспекції вправі за наслідками документальних перевірок безпосередньо стягувати з резидентів передбачену законом пеню.
Проблемним є питання застосування у зовнішньоекономічних договорах зарахування зустрічних вимог між резидентом-експортером та нерезидентом (внаслідок чого валютна виручка в Україну не надходить або надходить у меншому розмірі, аніж це передбаченого договором). ВГСУ вказав, що припинення дебіторської та кредиторської заборгованості між резидентом та нерезидентом шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог не суперечить законодавству України (п. З рекомендацій президії ВГСУ «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»).
5. Допускається перевищення строків повернення валютної виручки (імпорту продукції, робіт, послуг) у разі виконання резидентами договорів виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, оперативного і фінансового лізингу, поставки складних технічних виробів і товарів спеціального призначення та за умови отримання індивідуальної ліцензії НБУ.
Порядок віднесення операцій резидентів у разі провадження ними зовнішньоекономічної діяльності до договорів виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, оперативного та фінансового лізингу, поставки складних технічних виробів і товарів спеціального призначення затверджений постановою Кабінету Міністрів від 30 березня 2002 р. №445.
Здійснення банками контролю за дотриманням резидентами строків, визначених Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», а також отримання резидентами індивідуальних ліцензій НБУ на перевищення цих строків регулюється Інструкцією про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями, що затверджена постановою Правління НБУ від 24 березня 1999 р. №136.