Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1. Сутність капіталу, його класифікація
Під капіталом розуміють суму коштів, необхідних для започаткування та здійснення будь-якої підприємницької діяльності (бізнес-процесів).
Частина капіталу, яка витрачається на придбання засобів виробництва, утворює постійний капітал, інша частина, яка спрямовується на залучення робочої сили, утворює змінний капітал.
В залежності від мети використання та характеру кругообігу капіталу постійний капітал розподіляється на:
1. Основний капітал - частина постійного капіталу, яка складається з вартості засобів праці та обертається протягом кількох періодів виробництва.
2. Оборотний капітал - частина постійного капіталу, яка витрачається на придбання предметів праці та оплату праці найманої робочої сили.
За джерелами формування капітал підприємства поділяється на:
1. Власний капітал - капітал, створюваний переважно за рахунок нерозподіленого прибутку, тобто валового прибутку за відрахуванням сплачених податків, відсотків за кредит і дивідендів, який зазвичай включає статутний, пайовий та резервний фонди підприємства.
2. Позиковий (залучений) капітал - капітал, сформований на тимчасовій основі у вигляді довгострокової та (або) короткострокової позики, яка залучається у формі банківського кредиту.
Класифікацію капіталу представлено у вигляді структурної схеми (рис. 6.1).
Матеріально-речовинне відтворення праці людей та певних засобів виробництва в процесі їх взаємодії утворює виробничі фонди підприємства, усю сукупність яких поділяють на основні та оборотні.
Основні фонди визначають характер матеріально-технічної бази виробничої сфери на різних етапах її розвитку.
Зростання й удосконалення засобів праці забезпечують безперервне підвищення технічної оснащеності та продуктивності праці виробничого персоналу підприємства.
Рис. 6.1. Класифікація виробничого капіталу підприємства
6.2. Характеристика основних виробничих фондів, їх склад і структура
Знаряддя праці (які є найбільш активною частиною основних фондів) становлять матеріальну основу виробничої потужності підприємства. Елементи оборотних фондів формують речовинну субстанцію вироблюваної продукції (сировина, матеріали, напівфабрикати), створюють необхідні передумови для здійснення технологічних процесів і роботи виробничого устаткування (паливо, енергія, пара, вода), збереження і транспортування сировини та готових виробів.
Основні фонди - це засоби праці, що беруть участь у виробництві тривалий час (більше 365 днів), не змінюють своєї речовинної форми і переносять свою вартість на щойно виготовлений продукт частинами, по мірі їх зносу (шляхом амортизаційних відрахувань).
Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 р. №92, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.05.2000 р. №288/4509, зі змінами та доповненнями, внесеними Наказами Міністерства фінансів України від 30.11.2000 р. №304 та 25.11.2002 р. №989 (далі - П(С)БО 7), основні засоби - матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).
Об'єктами основних засобів є:-
- закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього;
- конструктивно відокремлений предмет, призначений для виконання певних самостійних функцій;
- відокремлений комплекс конструктивно з'єднаних предметів однакового або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, унаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс - певну роботу тільки в складі компонентів, а не самостійно;
- інший актив, що відповідає визначенню основних засобів, або частина такого активу, яка контролюється підприємством.
Рис. 6.2. Загальна класифікація основних виробничих фондів за різними класифікаційними ознаками
Об'єкт основних засобів визнається активом, якщо існує ймовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди від його використання та вартість його може бути достовірно визначена. Класифікація основних засобів наведена на схемі (рис. 6.2).
Співвідношення різних груп основних фондів у їхній загальній вартості представляє виробничу структуру основних фондів. Чим вище питома вага активних основних фондів, тим більш прогресивною є їхня структура.
На структуру основних фондів впливають такі фактори:
- особливості матеріально-технічної бази виробництва;
- рівень концентрації виробництва, розмір підприємства;
- технічний рівень виробництва, механізація, автоматизація та комп'ютеризація процесів;
- географія розміщення підприємства;
- співвідношення між різними видами капітальних робіт - будівництвом нових та реконструкцією діючих підприємств тощо.
Згідно з вимогами податкового обліку основні виробничі фонди поділяють на 4 групи.
Відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" в редакції від 22.05.1997 р. №283/97-ВР зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін в Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 24.05.2002 p. №349-IV, основні виробничі фонди розподіляються на такі групи:
до І групи віднесено будівлі, споруди, їхні структурні компоненти і передавальні пристрої, в тому числі житлові будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі;
до II групи віднесено автомобільний транспорт і вузли (запасні частини) до нього, меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, пристрої і приналежності до них;
до III групи включено будь-які інші основні фонди, які не увійшли до І, II чи IV груп;
до IV групи належать електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичної обробки інформації, їх програмне забезпечення, пов'язані з ними засоби зчитування чи друку інформації, інші інформаційні системи, телефони (в тому числі мобільні), мікрофони та рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів.
Відповідно до виробничого призначення (як було визначено на рис. 6.2) розрізняють виробничі та невиробничі фонди. При цьому до виробничих фондів відносять всі фонди виробничого призначення, які беруть безпосередню участь у всіх виробничо-господарських процесах підприємства, є знаряддями праці в своїй натура-; льній формі, утворюють нову споживчу вартість. Витрати на їх придбання, виготовлення чи поліпшення поступово відносять на зменшення скоректованих прибутків в межах норм амортизаційних відрахувань. Виробничі фонди відтворюються за рахуг нок амортизаційного фонду.
До невиробничих фондів відносять капітальні активи, які не беруть участі у виробничих процесах і не створюють вартості. їх вартість не підлягає амортизації. Разом-з тим вони відтворюються за рахунок національного доходу (фонду накопичення). До них належать:
- капітальні активи (або їх структурні компоненти), що підпадають під визначення І групи основних фондів, в тому числі орендовані;
- капітальні активи, що підпадають під визначення II, III і IV груп основних фондів, які є невід'ємною частиною, розташовані чи використовувані для забезпечення діяльності невиробничих фондів, що підпадають під визначення І групи основних фондів, або вилучені з місця здійснення господарської діяльності підприємства і передані в безоплатне користування особам, які не є платниками прибуткового податку.
Поліпшення структури основних фондів можна забезпечити за рахунок відновлення і модернізації устаткування; удосконалення структури устаткування; більш ефективно використання наявних основних фондів; ліквідації застарілого і зайвого устаткування.
3. Особливості обліку й оцінки основних виробничих фондів
Вартісна форма оцінки основних фондів необхідна для планування розширеного відтворення основних фондів; визначення розмірів амортизаційних відрахувань; розрахунків економічних показників ефективності господарської діяльності підприємства. Розрізняють такі види оцінки основних фондів:
- первісна;
- відновлювана;
- залишкова;
- ліквідаційна;
- справедлива.
Первісна вартість - фактична вартість основних фондів у момент їх придбання чи введення в експлуатацію. Згідно з П(С)БО 7 первісна вартість - історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих) чи витрачених для придбання (створення) необоротних активів. Вона складається з елементів витрат, наведених на схемі (табл. 6.1):
Таблиця 6.1
Визначення первісної вартості об'єкта основних виробничих фондів
|
Елементи витрат, що беруть участь у формуванні первісної вартості основних виробничих фондів, Фк |
|
контрактна вартість придбання об'єкта основних виробничих фондів |
|
+ |
|
суми, що сплачують постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків) |
|
+ |
|
реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються в зв'язку з придбанням (отриманням) прав на об'єкт основних засобів |
|
+ |
|
суми ввізного мита |
|
+ |
|
суми непрямих податків у зв'язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються підприємству) |
|
+ |
|
витрати зі страхування ризиків доставки основних засобів |
|
+ |
|
витрати на транспортування, установку, монтаж, налагодження основних засобів |
|
+ |
|
інші витрати, безпосередньо пов'язані з доведенням основних засобів до стану, у якому вони придатні для використання із запланованою метою |
|
= |
|
первісна вартість об'єкта основних виробничих фондів, Фп |
Витрати на сплату відсотків за користування кредитом не включаються до первісної вартості основних засобів, придбаних (створених) повністю або частково за рахунок позикового капіталу.
Відновлювана вартість основних фондів - вартість їхнього відтворення в сучасних умовах, при сучасному рівні сформованих цін, норм і розцінок (забезпечує більш реальне планування нових капітальних інвестицій).
ПРИКЛАД 6.1. Підприємством придбаний верстат з числовим програмним управлінням. Вартість верстата, сплачена постачальнику, склала 12000 грн (у тому числі податок на додану вартість ПДВ - 2000 грн). При його реєстрації на балансі підприємства були сплачені мито (оскільки верстат було придбано у російського постачальника) в сумі 300 грн, збір за реєстрацію - 50 грн. Витрати на транспортування, установку та монтаж верстата у виробничому цеху склали 120 грн. Необхідно обчислити первісну вартість такого верстата, за якою його візьмуть на баланс.
РІШЕННЯ. Об'єкт основних засобів за первісною вартістю буде оцінений у сумі 10890 грн (тобто 12000 грн - 2000 грн + 720 грн + 50 грн +120 грн).
Залишкова вартість основних фондів характеризує їх реальну вартість, що не переноситься на вартість виготовленої продукції. Вона визначається як різниця між повною первісною (відновлюваною) вартістю і сумою зносу на певну дату.
Ліквідаційна вартість основних фондів - це сума засобів чи вартість будь-яких активів, що підприємство очікує одержати від реалізації (ліквідації) об'єкта основних засобів (необоротного активу) після закінчення терміну її корисного використання за винятком витрат, пов'язаних з таким продажем (ліквідацією), тобто ліквідаційна вартість представляє собою вартість можливої реалізації основних фондів після закінчення терміну їхньої служби. Визначення ліквідаційної вартості є винятково самостійним рішенням підприємства на основі прогнозної оцінки можливої вартості, за якою може бути проданий об'єкт основних фондів з урахуванням його працездатності по закінченні терміну експлуатації.
Під справедливою вартістю основних засобів розуміється сума, за якою може бути здійснений обмін активами в результаті операції між обізнаними зацікавленими і незалежними сторонами. Вона передбачає оцінку за ринковою вартістю для будинків і землі, для машин і устаткування, а також оцінку за відновлюваною вартістю (сучасною вартістю придбання) за винятком зносу для інших об'єктів основних засобів.
ПРИКЛАД 6.2. За договором підприємство передає комп'ютер в обмін на складальний верстат. Первісна вартість переданого комп'ютера складає 3600 грн. Сума нарахованого зносу - 540 грн. Вартість обміну, обговорена в договорі, складає 3000 грн (у тому числі податок на додану вартість — 500 грн). Необхідно визначити справедливу вартість комп'ютера.
РІШЕННЯ. Залишкова вартість переданого об'єкта основних фондів складе 3060 грн (тобто 3600 грн - 540 грн).
Справедлива вартість у даній ситуації дорівнює договірній вартості, що складає 2500 грн (без урахування ПДВ. тобто 3000 грн - 500 грн).
Одержуваний об'єкт основних засобів буде оцінений за первісною вартістю, яка дорівнює справедливій вартості (суму перевищення залишкової вартості комп'ютера над справедливою вартістю верстата в розмірі 560 грн слід віднести на витрати згідно з п.12 П(С)БО 7.
Для аналітичних розрахунків та оформлення аналітичної звітності використовується показник середньорічної вартості основних виробничих фондів.
Середньорічна вартість основних виробничих фондів передбачає оцінку обєктів основних виробничих фондів з урахуванням строку їх введення або вилучення з виробництва. її розраховують за формулою (6.1).
де Фпп - вартість основних виробничих фондів підприємства на початок року по групах, грн;
ФВВі - вартість введених у виробництво протягом року основних виробничих фондів по групах, грн;
ФВИБі - вартість вилучених з виробництва протягом року основних виробничих фондів по групах, грн;
ТВВі - строк залучення у виробництво (число повних місяців до кінця року) основних виробничих фондів по групах, місяців;
ТВИБі - строк вилучення з виробництва (число повних місяців до кінця року) основних виробничих фондів по групах, місяців.
Тут слід також ураховувати, на яку частину місяця припадає залучення (чи вилучення) основних фондів у виробництво (з виробництва). Адже в практиці функціонування підприємств вкрай рідко зустрічається їх придбання чи списання чітко першого числа поточного місяця. Отже, існує наступна домовленість: якщо об'єкт основних фондів був залучений (чи вилучений) у виробництво (з виробництва) до 15 числа місяця (включно), то слід вважати, що його ввели (чи вилучили) до виробництва (з виробництва) на початок поточного місяця (тобто як на 1 число), якщо ж він був залучений (чи вилучений) у виробництво (з виробництва) після 15 числа місяця, то слід вважати, що його ввели (чи вилучили) до виробництва (з виробництва) на початок наступного за звітним місяця (тобто як на 1 число наступного календарного місяця).
ПРИКЛАД 6.3. Необхідно визначити середньорічну вартість основних виробничих фондів підприємства з урахуванням ЇХ відновлення протягом звітного періоду згідно з наведеними у таблиці 6.2 даними, а також охарактеризувати їхню структуру. На початок поточного року вартість об'єктів першої групи основних фондів склала 9356 тис грн, об'єктів другої групи - 7588 тис грн, об'єктів третьої групи - 6897 тис грн, об'єктів четвертої групи - 2235 тис грн. По закінченні розрахунків слід зробити відповідні висновки і пояснення.
Таблиця 6.2
Рух основних фондів на підприємстві протягом звітного періоду
|
Найменування основних виробничих фондів |
Вартість залучених основних фондів, тис грн |
Вартість вилучених основних фондів, тис грн |
Дата введення |
Дата вибуття |
|
будівля заводоуправління |
2576 |
14.03 |
||
|
будівля обробного цеху |
1364 |
16.07 |
||
|
будівля складу |
896 |
20.02 |
||
|
конвеєрна стрічка |
569 |
11.08 |
||
|
вантажний автомобіль |
23 |
17.06 |
||
|
офісні меблі |
367 |
01.01 |
||
|
програмне забезпечення |
13 |
16.01 |
||
|
складальні верстати |
59 |
16.03 |
||
|
верстати з числовим програмним управлінням |
463 |
20.04 |
||
|
інструмент |
25 |
12.01 |
||
|
конторські приналежності |
3 |
18.02 |
РІШЕННЯ. Визначення середньорічної вартості основних виробничих фондів слід здійснювати по групах відповідно до існуючої класифікації. Для цього слід визначити, до якої з груп належить обладнання, яке залучають (чи вилучають) у виробництво (з виробництва). Відповідно до наведеної класифікації будівля заводоуправління, будівля обробного цеху та будівля складу належать до І групи основних фондів; конвеєрна стрічка, вантажний автомобіль, офісні меблі, інструмент та конторські приналежності - до II групи основних фондів: складальні верстати та верстати з числовим програмним управлінням - до III групи основних фондів: програмне забезпечення -до IV групи основних фондів.
Отже, використовуючи формупу (6.1), отримаємо наступні результати:
Середньорічна вартість об'єктів І групи:
ФсрІ = 9356 тис грн + 2576 тис грн х 10/12 + 896 тис грн х 10/12 - 7364 тис грн х 5/12 = 11637 тис грн.
Середньорічна вартість об'єктів II групи:
ФсрнІІ= 7588 тис грн + 569 тис грн х 5/12 + 367 тис грн х 12/12 + 25 тис грн х 12/12 + 3 тис грн х 10/12 - 23 тис грн х 6/12 = 8208,08 тис грн.
Середньорічна вартість об'єктів III групи:
ФсрІІІ = 6897 тис грн + 463 тис грн х 8/12 - 59 тис грн х 9/12 = 7161,42 тис грн.
Середньорічна вартість об'єктів IV групи:
ФсрІV = 2235 тис грн + 73 тис грн х 11/12 - 2246.92 тис грн.
Середньорічна вартість основних виробничих фондів в цілому по підприємству:
Фср = ФсрІ + ФсрІІ + ФсрІІІ + ФсрІV = 11631 тис грн + 8208,08 тис грн + 7161,42 тис грн + 2246,92 тис грн = 29247,42 тис грн.
На початок року вартість об'єктів основних фондів дорівнювала:
Фпр = ФпрІ + Фрр ІІ + Фпр ІІІ + ФррІV = 9356 тис грн + 7588 тис грн + 6897 тис грн + 2235 тис грн = 26076 тис грн.
Отже, порівняно з рівнем початку року вартість основних фондів збільшилась на 3 171,42 тис грн (тобто Фср - Фрр = 29247,42 тис грн - 26076 тис грн) чи на 12,2%.
Збільшення вартості основних виробничих фондів свідчить про збільшення реальних виробничих капіталовкладень. Що ж стосується характеристики структури основних виробничих фондів, то пасивна частина складає 39,77% (аПАС = Фср /Фср х 100% = 77637 тис грн / 29247,42 тис грн х 100%). Відповідно, активна частина складає 60,23% (тобто 100% - аПАС = 100% - 39,77%).
В процесі використання основні виробничі фонди підлягають спрацюванню. Розрізняють фізичний, моральний та вартісний знос.
Фізичний знос (Зф) - втрата основними виробничими фондами первісної споживчої вартості, через яку вони поступово втрачають свою дієздатність.
Всі види фізичного зносу та напрямки їх усунення наведені на рис. 6.3.
Рис. 6.3. Види фізичного зносу і техніко-економічного старіння засобів праці та форми їх усунення
Фізичний знос основних виробничих фондів визначають трьома способами:
1) в залежності від строку служби (формула 6 10);
2) за даними експертних оцінок їх технічного стану (формула 6.11);
3) в залежності від обсягів продукції належної якості (формула 6.12).
де ТФ- фактичний строк служби основних виробничих фондів;
Тн - нормативний (паспортний) строк служби основних виробничих фондів;
ηЛ - ліквідаційна вартість основних виробничих фондів, у відсотках від його балансової вартості.
де Фі- вартість певного конструктивного елемента в загальній вартості об'єкта основних виробничих фондів;
Фбал - балансова вартість об'єкта основних виробничих фондів; бзн - відсоток фізичного зносу конструктивного елемента вартості об'єкта основних виробничих фондів.
де Оф - фактична кількість продукції, вироблена за підзвітний період;
QH - нормативна кількість продукції, вироблена за підзвітний період.
Факторами, які впливають на швидкість фізичного зносу, є:
1) вплив структури основних виробничих фондів (активна чи пасивна частина) на перебіг технологічних процесів;
2) якість застосовуваних фондів та їх відповідність міжнародним стандартам;
3) інтенсивність використання основних виробничих фондів (режим роботи, ступінь завантаження обладнання);
4) специфіка технологічних процесів в залежності від сфери та видів діяльності підприємства; w
5) якість обслуговування основних виробничих фондів (здійснення капітальних та поточних ремонтів).
Моральний знос представляє собою передчасне знецінювання фондів (до закінчення строку їх фізичної служби), існує дві форми морального зносу:
1. Моральний знос першої форми (ЗмІ) передбачає знецінювання вже існуючих серійно виготовлюваних основних виробничих фондів в результаті зниження витрат на їх виробництво в сучасних умовах, він розраховується за формулою (6.13):
де Фв - відновлювана вартість об'єкта основних виробничих фондів;
Фп- первісна вартість об'єкта основних виробничих фондів.
2. Моральний знос другої форми (ЗмІІ) пов'язаний з втратою доцільності використання застарілих основних виробничих фондів через появу більш удосконалених предметів і засобів праці (з поліпшеними технічними і технологічними параметрами), він розраховується за формулою (6.14):
де Пст- продуктивність застарілого об'єкта основних виробничих фондів;
Пнов - продуктивність нового об'єкта основних виробничих фондів.
Відповідно на засадах обчислення двох форм морального зносу стає можливим розрахувати загальний моральний знос (Зм) за формулою (6.15):
Факторами, які впливають на швидкість морального зносу, є:
1) темпи розвитку науки в кожній галузі;
2) швидкість реалізації наукових здобутків в галузях промисловості та непроми-словій сфері;
3) швидкість науково-технічноґо прогресу в цілому в країні;
4) швидкість впровадження інноваційних технологічних розробок;
5) розвиток раціоналізаторської діяльності на кожному окремому підприємстві.
Вартісний знос (Зв) - це вид зносу, при якому балансова вартість визначеного виду основних виробничих фондів за роками експлуатації поступово переноситься на зменшення скоректованого прибутку в межах норм амортизаційних відрахувань. Таке поняття часто заміняється поняттям "амортизовані" основні виробничі фонди. Вартісний знос визначається за формулою (6.16):
де ФбІ - балансова вартість об'єкта основних виробничих фондів на початок підзвітного періоду;
βз - ступінь зносу об'єкта основних виробничих фондів в межах норм амортизаційних відрахувань.
При цьому балансова вартість групи основних фондів (в тому числі окремого об'єкта основних виробничих фондів групи І) на початок розрахункового періоду (ФБt) визначається за формулою (6.17):
де Фб(t-1) - балансова вартість об'єкта основних виробничих фондів на початок періоду, попереднього підзвітному;
В(t-1) - сума витрат на придбання основних фондів, здійснення капітального ремонту, реконструкцій, модернізацій та інших удосконалень основних фондів, на які нараховується амортизація, протягом періоду, попереднього підзвітному; Фвиб - сума виведених з експлуатації об'єктів основних виробничих фондів (в тому числі окремого об'єкта основних виробничих фондів групи І) протягом періоду, попереднього підзвітному;
АВ (t-1) - сума амортизаційних відрахувань, обчислених протягом періоду, попереднього підзвітному.
ПРИКЛАД 9.11. Необхідно обчислити .всі види зносу на об'єкт основних виробничих фондів, яким є механічний транспортер, якщо його первісна вартість на початок звітного року складає 2456 тис грн, а його відновлювана вартість - 986 тис грн. За планом на механічному транспортері передбачалось перемістити 286500 виробів, а фактично було транспортовано 236478 виробів. Строк служби механічного транспортера згідно з техпаспортом протягом року мав скласти 6240 годин, а фактично він відпрацював 5460 годин. На підприємстві також закуплено і змонтовано новий автоматичний транспортер з автономним управлінням, часова продуктивність якого складає 300 готових виробів на годину порівняно з продуктивністю механічного транспортера, яка становить 186 виробів на годину.
РІШЕННЯ. Знайдемо спочатку фізичний знос механічного транспортера за формулою (6.12): ((5460 годин х 236478 виробів) / (6240 годин х 286500 виробів)) х 100% = 72,22%. Моральний знос І форми обчислимо за формулою (6.13): (1 - (986 тис грн І2456 тис грн)) х 100% = 59.85%. Моральний знос II форми визначимо за формулою (6.14): (1 - (186 виробів на годину/300 виробів на годину)) х 100% = 38%. Відповідно загальний моральний знос становитиме згідно з формулою (6.15): (1 -(986 тис грн х 186 виробів на годину) / (2456 тис грн х 300 виробів на годину)) х 100% = 75,11%. Отже, і фізичний, і моральний знос майже збігаються. Механічний транспортер характеризується досить високим ступенем фізичного і морального спрацювання. У вартісному відтворенні знос, обчислений за підзвітний період становитиме суму: (2456 тис грн - 986 тис грн) х (72,22% 1100%) = 1061,634 тис грн враховуючи фізичний ступінь зносу даного об'єкта основних виробничих фондів.
Показники ефективності використання основних фондів
При оцінці ефективності основних виробничих фондів підприємства розрізняють дві групи показників:
1) узагальнюючі;
2) конкретні.
До узагальнюючих показників ефективності використання основних виробничих фондів відносять:
- фондовіддачу;
- фондомісткість;
- фондоозброєність праці;
- рентабельність основних фондів;
- коефіцієнт введення основних виробничих фондів;
- коефіцієнт вибуття основних виробничих фондів.
Під фондовіддачею (fB) розуміють показник ефективності використання основних виробничих фондів, який характеризує обсяг виробленої підприємством продукції (послуг) у вартісних вимірниках (ВП) одиницею основних виробничих фондів (ФСР). Її можна розрахувати за формулою (6.18):
Фондомісткість (fм) представляє собою показник, зворотний показнику фондовіддачі, тобто він показує, на яку суму потрібно придбати основні виробничі фонди підприємству для випуску необхідних обсягів продукції (послуг). Його можна обчислити за формулою (6.19):
Під фондоозброєністю праці (fn) розуміють показник ефективності використання основних виробничих фондів працівниками підприємства, який розраховується як співвідношення вартості активної частки основних виробничих фондів Ф (II, III, IV) (тобто II, III та IV груп основних виробничих фондів за наведеною в п.6.2 класифікацією) і чисельності промислово-виробничого персоналу в максимально завантажену робочу зміну підприємства (Чпвп), тобто за формулою (6.20):
Під рентабельністю основних фондів (Rф) розуміють показник ефективності використання основних фондів підприємства, який розраховується як відношення прибутку від основної виробничої та невиробничої діяльності підприємства (П) до середньорічної вартості основних виробничих фондів (Фср), тобто за формулою (6.21):
Коефіцієнт введення основних виробничих фондів у виробництво (коефіцієнт оновлення) (квв) показує, на яку суму було введено фондів (ФВв) порівняно з їх вартістю на кінець підзвітного періоду (Фкл) і розраховується за формулою (6.22):
Коефіцієнт вибуття основних виробничих фондів з виробництва (кВиє) показує, на яку суму були вилучені фонди (ФВив) порівняно з їх вартістю на початок підзвітного періоду (Фпп). Він розраховується за формулою (6.23):
ПРИКЛАД 9.12. Необхідно визначити узагальнюючі показники ефективності використання основних виробничих фондів підприємства, якщо середньорічна вартість об'єктів І групи скпапа 12628 тис грн, об'єктів II групи - 1563 тис грн. об'єктів III групи - 2564 тис грн. об'єктів IV групи -696 тис грн. Підприємством виготовлено товарної продукції на суму 52300 тис грн. Промислово-виробничий персонал підприємства напічус 1212 осіб. Загальні виробничі витрати на виробництво товарної продукції скпапи суму в 48600 тис грн. Як зміниться ситуація на підприємстві, якщо додатково запучать до виробництва ще 10 осіб, при цьому обсяги товарної продукції зростуть на 2%? Охарактеризуйте отримані показники.
РІШЕННЯ. До узагальнюючих показників ефективності використання основних виробничих фондів, які можна обчислити відповідно до умов задачі, відносяться: фондовіддача, фондомісткість, фондоозброєність праці та рентабельність активів.
Розрахуємо показник фондовіддачі до передбачуваних змін за формулою (6.18):
fв = ВП/ Фср = 52300І (2628 + 1563 + 2564 + 896) = 6,84 грн /грн.
Розрахуємо показник фондовіддачі після здійснених змін за формулою (6.18):
fв = ВП / Фср = 52300 х 1.021 (262В + 1563 + 2584 + 896) = 6,97 грн /грн.
Отже, фондовіддача зростає пропорційно зростанню обсягів товарної продукції підприємства на 2% (6,97 грн /грн / 6,84 грн/грн = 1,02).
Розрахуємо показник фондомісткості до передбачуваних змін за форму пою (6.19):
fм = 1/ fв = 1/6,84 грн /грн = 0,15 грн /грн.
Після вжитих заходів фондомісткість складе:
fм = 1/fв = 1/6,97 грн /грн =0,14 грн /грн, тобто зменшиться на 2%-пропорційно зростанню обсягів товарної продукції підприємства.
Фондоозброєність праці до здійснених перетворень розрахуємо за формулою (6.20):
fn = Фср (II, III, IV) / Чпвп - (1563 + 2564 + 896) х 1000/1212 = 4144,39 грн/людину. Після залучення до виробництва нових працівників фондоозброєність праці зменшується до fn = Ф (ІІ, III, IV) / Чпвп = (1563 + 2564 + 896) х 1000/(1212 + 10) = 4110,47 грн/людину, тобто на 0,81%.
Рентабельність основних фондів підприємства до змін розрахуємо за формулою (6.21): Rф = П / ФСР х 100% = (ВП - Взаг) / Фср х 100% = (52300 - 48600) / (2628 + 1563 + 2564 + 896) = 48,36%. Після збільшення обсягів товарної продукції на 2% рентабельність основних виробничих фондів зростає до Rф = П / Фср х 100% = (ВП- Взаг) / Фср х 100% = (52300 х 1,02- 48600) / (2628 + 1563 + 2564 + 896) = 62,03%.
Досліджуване виробництво можна назвати надзвичайно ефективним, керуючись в своїх ви-І сновках високими показниками фондовіддачі, фондоозброєності та рентабельності основних фон-б/в та низьким показником фондомісткості. Запропоновані заходи підвищують ефктивність ви робництва в межах вказаних змін.
До конкретних показників ефективності використання основних виробничих фондів відносять:
- коефіцієнт інтенсивного використання обладнання:
- коефіцієнт екстенсивного використання обладнання;
- коефіцієнт інтегрального використання обладнання;
- резерв виробничої потужності;
- коефіцієнт змінності роботи устаткування;
- напруженість використання устаткування;
- напруженість використання виробничих площ.
Коефіцієнт інтенсивного використання обладнання (kінт) показує, яку кількість продукції було виготовлено за одиницю часу (Рфакт) відповідно до технічної (паспортної) продуктивності (Рпасп) визначеної одиниці обладнання. Його можна обчислити за формулою (6.24):
Коефіцієнт екстенсивного використання обладнання (kЕКСТ) показує, який часбуло витрачено для здійснення виробничих процесів (ТФАКТ) в календарному фонді робочого часу (Ткаленд) визначеної одиниці обладнання. Його можна обчислити за формулою (6.25):
При цьому ефективний фонд робочого часу (Тфакт) можна розрахувати відповідно до технічних умов експлуатації виробничого обладнання та режиму роботи підприємства за формулою (6.26):
де Тд - кількість робочих днів одиниці обладнання, яке бере участь у виготовленні цільової продукції, днів на тиждень;
Тзм - тривалість робочої зміни, обумовлена графіком роботи підприємства, годин на день;
nЗМ - кількість робочих змін, встановлена графіком роботи підприємства; kj - кількість робочих тижнів на рік (kT = 52);
Ттнп- технологічно неминучі перерви в роботі основного обладнання, годин;
Тпзр - планово-запобіжні ремонти основного обладнання (передбачені планом капітальні та поточні ремонти обладнання), годин.
Коефіцієнт інтегрального використання обладнання (кінтєгр) характеризує ступінь завантаження виробничого обладнання за його продуктивністю і часом роботи. Він розраховується як добуток індексів інтенсивного (кінт) та екстенсивного (кєкст) використання обладнання, тобто за формулою (6.27)
Резерв виробничої потужності (Rn) показує, на скільки можна підвищити ефективність використання виробничого обладнання згідно з умовами його використання за продуктивністю і часом. Його обчислюють за формулою (6.28):
Коефіцієнт змінності роботи устаткування (kзм) показує, як використовується парк наявного на підприємстві обладнання протягом доби, він розраховується як відношення загальної кількості відпрацьованих машино-змін всіма одиницями обладнання (IІНТЕГР) до кількості працюючих одиниць обладнання в максимально завантажену зміну (Nmax), тобто за формулою (6.29):
Напруженість використання устаткування (μУ) показує, яку кількість продукції в натуральному відтворенні можна виготовити на одиниці виробничого обладнання, він розраховується як відношення загальної кількості виготовленої за підзвітний період продукції (Q) в натуральному вираженні до парку виробничого обладнання на підприємстві (N), тобто за формулою (6.30):
Напруженість використання виробничих площ (μПЛ) показує, яку кількість продукції в натуральному відтворенні можна виготовити на одиниці загальної або виробничої площі, він розраховується як відношення загальної кількості виготовленої за підзвітний період продукції (Q) до виробничої (загальної) ппощі на підприємстві (S), тобто за формулою (6.31):
ПРИКЛАД 6.13. На баланс підприємства придбали новий верстат з числовим програмним управлінням. Відповідно до регламенту роботи устаткування має бути завантажене в 2 зміни тривалістю 8 годин протягом 5-денного робочого тижня. Перерви в роботі верстата в поточному році обумовлені планово-попереджувальними ремонтами (200 годин) і технологічно неминучими зупинками (24 години). Паспортна продуктивність верстата складає 3 деталі на годину, а фактична - 2 деталі на годину. Керуючись наведеними даними, необхідно зробити висновок про ефективність роботи верстата, спираючись у своїх розрахунках на конкретні показники ефективності використання основних виробничих фондів. При здійсненні розрахунків календарний фонд часу прийняти рівним 365 дням.
РІШЕННЯ. До конкретних показників ефективності використання основних виробничих фондів, які можна обчислити відповідно до умов задачі, відносяться: коефіцієнти інтенсивності, екстенсивності, інтегрального використання обладнання та резерв виробничої потужності. Розрахуємо послідовно кожний з них.
Коефіцієнт інтенсивного використання обладнання обчислимо за формулою (6.24): kІНТ = 2 деталі на годину / 3 деталі на годину = 0,6667.
Коефіцієнт екстенсивного використання обладнання обчислимо за формулою (6.25), попередньо обчисливши режим робочого часу обладнання протягом підзвітного періоду за формулою (6.26): Тфакт = (2 зміни х 8 годин х 5 днів х 52 тижні) - 24 години - 200 годин = 3936 годин. Календарний фонд часу складає за умовами задачі 365 днів х 24 години - 8760 годин. Тоді коефіцієнт екстенсивного використання обладнання становитиме 3936 годин / 8760годин = 0,4493.
Коефіцієнт інтегрального використання обладнання обчислимо за формулою (6.27). Він становитиме 0,6667 х 0,4493 = 0,2995.
Відтак резерв потужності можна визначити за формулою (6.28): Rn = 1 - 0,2995 = 0,7005 (70,05%). Отримані показники свідчать про те. що придбаний верстат використовується далеко не на повну потужність (а тільки приблизно на 30%), ще може пояснюватися або бережливим ставленням до тільки-но придбаного верстата, або обмеженістю виробничої програми через насиченість ринку еиготовлюваною продукцією. Однак, якщо з'явиться потреба в більш повному завантаженні існуючих на підприємстві потужностей, це можна буде зробити або за рахунок організації графіку роботи в трьохзмінному режимі, або в підвищенні продуктивності верстата до рівня його паспортних технічних характеристик, або за умов оптимапьного поєднання вказаних способів інтенсифікації роботи обладнання.
Ліквідність підприємства - це його здатність швидко продати активи й одержати гроші для оплати своїх зобов'язань.
Ліквідність підприємства характеризується співвідношенням величини його високоліквідних активів (грошові кошти та їх еквіваленти, ринкові цінні папери, дебіторська заборгованість) і короткострокової заборгованості.
Аналізуючи ліквідність, доцільно оцінити не тільки поточні суми ліквідних активів, а й майбутні зміни ліквідності.
Про незадовільний стан ліквідності підприємства свідчитиме той факт, що потреба підприємства в коштах перевищує їх реальні надходження.
Щоб визначити, чи достатньо в підприємства грошей для погашення його зобов'язань, необхідно передовсім проаналізувати процес надходження коштів від господарської діяльності і формування залишку коштів після погашення зобов'язань перед бюджетом та позабюджетними фондами, а також виплати дивідендів.
Аналіз ліквідності потребує також ретельного аналізу структури кредиторської заборгованості підприємства. Необхідно визначити, чи є вона "стійкою" (наприклад, борг постачальнику, з яким існують довгострокові зв'язки), чи є простроченою, тобто такою, термін погашення якої минув.
Аналіз ліквідності здійснюється на підставі порівняння обсягу поточних зобов'язань із наявністю ліквідних коштів. Результати розраховуються як коефіцієнти ліквідності за інформацією з відповідної фінансової звітності.
Як практичний приклад спробуємо, використовуючи основні показники табл. 9.3, оцінити ліквідність певного умовного підприємства (табл. 9.4).
Із таблиці можна зробити висновок, що в ліквідності підприємства сталися істотні зміни. Так, наприкінці поточного року проти його початку становище з абсолютною ліквідністю відносно нормалізувалось. Однак фактичне значення коефіцієнта абсолютної ліквідності 0,16 усе ще залишається нижчим за норму (0,2-0,35).
Нормативний коефіцієнт покриття, розрахований за даними підприємства, діяльність якого аналізується, суттєво збільшився за рахунок збільшення дебіторської заборгованості та матеріальних запасів у межах необхідної потреби.
Порядок розрахунку нормативного коефіцієнта покриття подано у табл. 9.5.
Таким чином, при зростанні за рік суми матеріальних запасів у межах необхідної потреби, безнадійної (довгострокової) заборгованості на 138,2 тис. грн. та при зниженні короткострокової кредиторської заборгованості на 140 тис. грн. нормативний коефіцієнт покриття збільшився на 0,52 пункта. Водночас фактичний коефіцієнт покриття збільшився на 1,3 пункта, тобто більше ніж удвічі.
Загальний коефіцієнт покриття по підприємству на початок минулого періоду був нижчим за нормативний на 0,41 відсоткового пункта. За період, що аналізується, він значно зріс і став вищим за нормативний коефіцієнт покриття на 0,37 відсоткового пункта, що слід оцінити позитивно.
Проміжний коефіцієнт покриття за поточний рік порівняно з минулим зріс на 0,77 відсоткового пункта і перевищив мінімально допустиме значення (0,7-0,8). Коефіцієнт поточної ліквідності за цей період зріс із 2,8 до 3,0 і за обидва роки перевищив максимально допустиме нормативне значення (2).
Як негативну можна оцінити ситуацію з періодом інкасації дебіторської заборгованості, що є досить тривалим (65 днів). Слід відзначити як позитивний фактор те, що за рік сталося певне (хоч і незначне) зменшення його тривалості. Показник обертання матеріальних запасів за аналізований період також знизився на 0,6 дня, що слід оцінити позитивно.
Проте в нашого підприємства співвідношення довгострокових зобов'язань перед кредиторами та довгострокових джерел фінансування нижче за середньогалузеве (1,0). До того ж це співвідношення є порівняно високим і має тенденцію до збільшення (на 0,45 відсоткового пункта).
Коефіцієнт поточної заборгованості поступово зростає, що слід оцінити позитивно.
Коефіцієнт співвідношення вхідних грошових потоків та заборгованості збільшився, що сприятиме підвищенню ліквідності підприємства.
Такого самого висновку можна дійти, аналізуючи співвідношення вхідних грошових потоків та довгострокових зобов'язань перед кредиторами.
Аналіз ліквідності доповнюється аналізом платоспроможності, яка характеризує спроможність підприємства своєчасно й повністю виконати свої платіжні зобов'язання, які випливають із кредитних та інших операцій грошового характеру, що мають певні терміни сплати.
Аналіз платоспроможності підприємства доцільно здійснювати як за поточний, так і на прогнозований період.
Поточну платоспроможність доцільно оцінювати на підставі звітного балансу, порівнюючи платіжні засоби з терміновими зобов'язаннями з використанням платіжного календаря.
Розглянемо платоспроможність підприємства, користуючись даними табл. 9.6. Із даних табл. 9.6 можна зробити висновок, що платоспроможність підприємства є небезпечно низькою. Про це свідчать незадовільний рівень показника співвідношення довгострокової заборгованості до акціонерного капіталу та тенденція до його дальшого зниження.
Відношення надходження коштів до довгострокової заборгованості за рік, що аналізується, зросло на 2,7 пункта, що слід оцінити позитивно: підприємство має досить коштів, щоб задовольнити не тільки поточні, а й довгострокові потреби. Наступний показник - відношення суми прибутку (до сплати податків) і постійних витрат до постійних витрат - у періоді, що аналізується, є нижчим за три попередні показники. Це свідчить про те, що підприємство має можливість здійснювати постійні витрати. Індикатором платоспроможності підприємства є відношення суми надходжень коштів і постійних витрат. У підприємства цей показник становить 4,8 за минулий рік і 5,2 за поточний рік, тобто він збільшився на 0,4 відсоткового пункта. Це свідчить про те, що стан платоспроможності підприємства відносно нормальний. Однак цей показник майже не збільшився. Доцільно оцінювати його в динаміці за триваліший період. Показник відношення активів до довго- та середньострокової заборгованості в підприємства зріс на 0,4 відсоткового пункта за рік.
Це свідчить про те, що вся довгострокова заборгованість підприємства може бути оплаченою за рахунок його активів. Відтак захищеність одержаних підприємством кредитів можна визнати достатньою.
Відношення чистого прибутку до всієї суми активів має в підприємства тенденцію до зростання, що свідчить про збільшення (хоч і невелике) його прибутковості.
На будь-якому етапі розвитку аграрних підприємств неможливо досягнути достатнього рівня їх розвитку без належної матеріально-технічної бази, спроможної забезпечити відповідний технологічний рівень виробництва, що становить гарант зростання продуктивності праці. У процесі використання основні фонди, які є кістяком і м'язами виробництва, зношуються. Фізичний і моральний знос основних виробничих фондів у частині будівель та споруд, машин і обладнання істотно зростає і з плином часу, і внаслідок інтенсивності їх використання. Це вимагає збільшення інвестицій на розвиток матеріально-технічної бази. У відтворювальному процесі пріоритет надається сільськогосподарській техніці, транспортним й іншим технічним засобам, котрі більшою мірою впливають на виробництво порівняно з будівлями та спорудами. Формування і відтворення технічного потенціалу сільськогосподарського виробництва в умовах його індустріалізації потребує значних коштів на придбання й використання основних засобів, освоєння передових технологій, інженерно-технічне забезпечення, виробниче
обслуговування, підготовку та перепідготовку кадрів для роботи в нових умовах.
Необґрунтоване уповільнення оновлення технічних засобів гальмує розвиток виробництва аграрних підприємств, стримує зростання продуктивності праці, призводить до значного збільшення витрат на підтримання техніки в роботоздатному стані, збільшує частку морально застарілих машин. Своєчасно замінюючи фізично та морально зношену техніку новими продуктивними машинами, можна одержати необхідний приріст виробництва продукції з меншими витратами.
Своєчасне оновлення засобів виробництва - це одна з умов досягнення цінового паритету, еквівалентного міжгалузевого товарообміну. Проте в умовах переведення сільського господарства на індустріальну технологію, розширення дорожнього і водогосподарського будівництва, потужностей переробних галузей необхідно, водночас із раціональним формуванням технічних засобів, забезпечити також розвинуту мережу виробничих будівель і споруд, оскільки їх нестача знижує рівень використання матеріально-технічної бази загалом.
Роботоздатність та ефективне використання машин значною мірою залежать від матеріально-технічної бази: це ремонтні майстерні, пункти технічного обслуговування, споруди для зберігання машин і знарядь, складські приміщення тощо. Прискоренню заміни застарілих і фізично зношених об'єктів, машин, обладнання повинна сприяти обґрунтована відтворю-вальна політика, спрямована на визначення обсягів нового будівництва, реконструкції, технічного переозброєння, розширення будівель і споруд, інших елементів основних виробничих фондів. Для цього необхідні відповідні джерела фінансування відтворювального процесу, а саме - капітальні вкладення.
Капітальні вкладення - це матеріальні, грошові й трудові затрати на створення нових, а також на розширення, реконструкцію й модернізацію діючих основних фондів аграрних підприємств. У широкому розумінні слова під капітальними вкладеннями варто розуміти всі вкладення, пов'язані зі створенням, відновленням і приростом основних фондів. Отже, капітальні вкладення забезпечують як просте, так і розширене відтворення основних засобів.
За способом і залежно від функціонально-цільового призначення капітальні вкладення поділяють на виробничі й невиробничі.
Капітальні вкладення виробничого призначення спрямовуються на відтворення й розширення основних виробничих фондів, пов'язаних безпосередньо з виробництвом продукції. До них належать затрати на придбання тракторів, комбайнів, сільськогосподарських машин і обладнання, робочої та продуктивної худоби, закладення багаторічних насаджень, а також на будівництво будівель і споруд виробничого призначення. Існує важлива вимога до капітальних вкладень виробничого призначення - їх концентрація і забезпечення збалансованості створюваної виробничої інфраструктури.
До невиробничих капітальних вкладень належать затрати, спрямовані в об'єкти соціальної інфраструктури підприємств. Це затрати на будівництво об'єктів житлово-комунального господарства та побутового обслуговування населення, закладів освіти, культури, охорони здоров'я, спорту й соціального забезпечення. Капітальні вкладення невиробничого характеру через створення і забезпечення належних побутових умов працівникам мають хоча й непрямий, але суттєвий вплив на кінцеві підсумки господарської діяльності аграрних підприємств.
Головна функція капітальних вкладень - відтворення основних виробничих фондів і фондів соціальної інфраструктури та всієї сукупності соціально-економічних умов життя й праці людини.
Капітальні вкладення, врешті-решт, матеріалізуються в основні фонди і є капітальними вкладеннями як такими до часу здання об'єкта в експлуатацію. На капітальні вкладення амортизація не нараховується.
Розрізняють загальну суму капітальних вкладень в об'єкт і питомі капітальні вкладення.
Питомі капітальні вкладення - це сума капітальних вкладень у розрахунку на гектар земельних угідь, на одне твариномісце чи одну голову худоби і на один центнер сільськогосподарської продукції.
Основні напрями капітальних вкладень аграрних підприємств такі:
- будівництво, реконструкція та модернізація об'єктів виробничого і невиробничого призначення (виробничих приміщень галузей рослинництва і тваринництва, майстерень, допоміжних цехів, лабораторій, житла, культурно-побутових об'єктів), у тому числі будівельно-монтажних робіт, закупівля обладнання, що входить у кошторис будівель;
- придбання тракторів, транспортних засобів, сільськогосподарських машин і обладнання, що не входять у кошторис будівель;
- на формування стада робочої й продуктивної худоби;
- заходи, спрямовані на поліпшення земель - проведення культурно-технічних й інших робіт;
- закладання садів, виноградників, ягідників, інших багаторічних насаджень;
- інші капітальні вкладення (затрати на проведення проектно-пошукових робіт).
Відтворювальна структура капітальних вкладень аграрних підприємств повинна відповідати вимогам виробництва і створювати сприятливі умови для розвитку окремих галузей. Досвід засвідчує, що найбільшу питому вагу в структурі капітальних вкладень мають затрати на будівництво об'єктів і виробничого, і соціального призначення, придбання техніки, транспортних засобів. Однак на їх структуру значно впливають спеціалізація та виробничий напрям підприємства. Якщо воно, наприклад, спеціалізується на виробництві зерна, то більшу частку становитимуть витрати на будівництво складів, зерносховищ, токів, придбання тракторів, комбайнів, а підприємство, спеціалізоване на виробництві продукції тваринництва, капітальні вкладення спрямує на будівництво тваринницьких приміщень, кормоцехів, складів кормів і продуктивну худобу.