Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
. Провідні мотиви й поетика збірки «Сонячні кларнети» П. Тичини
Збірка «Сонячні кларнети» – різногранна збірка. Вона є новаторською в українській літературі. У ній виявляються гармонійне поєднання музикальних і живописних образів. Сама назва збірки утверджує поєднання зорових (сонячні) і звукових (кларнети) образів. Виникає сонестезія – кольоровий звук. ПТ утверджує гармонію людини і світу, людини і природи. Збірка пройнята жаданням такої гармонії. Тут розкривається багатий світ думок, переживань, емоцій ліричного героя. У збірці можна виділити кілька тематичних циклів: людина і природа, людина і революція, інтимна лірика, тема призначення мистецтва.
Провідним є цикл людина і природа. У ньому особливістю пейзажної лірики є персоніфікація природи. Природа – це і фон дії, і засіб розкриття внутрішнього світу особистості. Одна з новаторських рис збірки (виразне музикальне начало семантики, ритміки) виявляється у циклі «Енгармонійне». У поезії «Арфами, арфами» весна постає як дівчина з косами. Це жива істота. Провідний принцип пейзажної лірики сприяє гармонії людини і природи. Через персоніфікацію природи автор створює ті чи інші природні явища, прослідковує зміну часових періодів у добі. У поезії «Дощ» з цього циклу відтворена жива картина дощу. У іншому циклі «Пастелі» постає персоніфікація природи у ніжній кольоровій гамі. Ми бачимо у циклі зміну дня і ночі, ранку і вечора. Початок дня – ранок – сонячна енергія духу. День – сповнений турбот, динаміки. Вечір – спокійний, тихий. Ніч – втомлена від дня (стара, нездужа). Інтимні мотиви збірки виявляються у таких творах: «З кохання плакав я», «Не дивися так привітно», «Подивилась ясно». У поезії «О, панно Інно! » присутній автобіографічний момент. Вірш присвячений Інні Коновал, у сестру якої був закоханий поет. Вірш має форму внутрішнього монологу, це своєрідний потік свідомості. Природа є важливим фактором розкриття переживань. Зимові картини передають біль втрати, самотність ліричного героя. У вірші поєднуються номінативні речення із розлогими. Звертання до Інни. ПТ творить неологізми: «Сестру я вашу так любив! Дитинно, злотоцінно.»
Поряд із гармонійною сферою звучать у збірці поезії на тему людини і революції. Поезія «Одчиняйте двері» трагічна за пафосом. Використання двох контрастних строф. У одній розкриваються сподівання на революцію, на оновлення. Революція в образі нареченої. А у другій сподіванням на здійснення мрій протиставляється реальність. Вона у образі горобиної ночі, яка несе знищення. Відчувається розгубленість поета перед революцією, її неочікуваними наслідками. У циклі «Скорботна мати» передається трагізм революції. Образ божої матері асоціюється з образом України. Наймаштабнішим відгуком на суспільні події стала поема «Золотий гомін».знову у назві поєднуються зорове і слухове начала. Настрій піднесений. Урочистість моменту підкреслюється золотим і голубим кольорами, образом сонця. Сучасність переплітається із історією, міфологією. Екскурс у минуле. Образ Андрія Первозванного, який ніби вдруге освячує Київ. Це місто, яке пробуджується від сну. Використовує ПТ незвичний образ молодого вина – розкриття повноти почуттів, радості, щирості. Але раптом у щасливу картину вводиться тривожна тональність: чорний колір, чорний птах (символ вбивства, смерті, тривожного передчуття). Потім знову піднесені образи. Автор підкреслює значення народу у національному відродженні. Визначальний пафос, який передається у картині мітингу, персоніфікації природи.
«Сонячні кларнети» – збірка, яка віщувала національне відродження. У ній утверджувались ідеї служіння народу, характерні для Франка, Шевченка, Українки.
5. Рання лірика М. Рильського (провідні мотиви, поетика).
У ранній ліриці М. Рильського відчувається вплив поезій Олеся, Вороного. Період кінця 1910-х – сер. 20-х рр. визначається як період неокласичний. У збірці «На білих островах» відбивається невиразний настрій ліричного героя. Характерні мотиви печалі, скорботи. Це виявляється у поезії «Шлях». Вона має автобіографічний характер. Ліричний герой розмірковує про свій життєвий шлях. Пошук відповідей на питання сенсу буття. Також у збірці є виявлення громадянських мотивів. У поезії «Пісня» зазначається, що призначенням слова – розкриття души народу, виявлення співчуття. У 1918р. з’являється збірка «Під осінніми зорями», яка відбиває імпресіоністичну манеру автора. У збірці наявні зразки пейзажної і інтимної лірики. У поезії «Яблука доспілі, яблука червоні» розкривається один із провідних мотивів збірки – мотив нещасливого кохання. Природа є засобом розкриття мінорних настроїв ліричного героя. Осіння пора виступає фоном розлуки. У поезії «Коли на могилі моїй» спостерігається відстороненість ліричного героя від конкретної дійсності, схильність до самотності. Він передбачає своє місце у літературному процесі, свою долю. У неокласичному періоді творчості МР зазнав звинувачень у буржуазному націоналізмі, антисучасності, бо провідними мотивами цього періоду були краса, добро, природа. Провідними принципами стало утвердження гармонії людини і світу, звернення до естетичних кодів античності, епохи Відродження,французького символізму. Об’єктивність,раціональність,статичність зображеного,використання класичних форм, віршових розмірів, традиційних алегорій, символів. Уславлення молодості, кохання, краси, чарівності світу. Автор відходить від дійсності у солодкий світ. Для неокласичної поезії МР характерна радість щастя, краси, повноти буття, радість спілкування із світом культури (поезії-портрети про Гейне, Шекспіра, Ніцше).
8. Провідні мотиви лірики В. Сосюри
ВС увійшов в українську літературу як співець боротьби і кохання. Його символічна, імпресіоністична поезія передає особисті почуття, переживання: любов до жінки, природи, життя, вітчизни. Ліричний герой – це людина, яак прагне знайти відповіді на важливі проблеми буття, яка здатна до синтетичного осмислення буття. У творчості поета є зближення жанрів інтелектуальної, громадянської, філософської лірики. Помітний сповідальний характер поезії. Наявні романсові мотиви. У 1920-30 рр. провідним є мотив смутку і ностальгії. Ця поезія разом з тим соціально заангажована. Провідними жанрами стали поема, ліричний вірш, елегія. Помітне місце у цьому періоді займає поема «Мазепа». ВС у поемі «Мазепа» цікавить відновлення істини. Через образ Мазепи автор хотів виявити свої патріотичні почуття до України, але й хотів також показати і долю Мазепи, і долю народу, виявити у чому їх трагедія. Розкривається концепція патріотичних почуттів самого автора. ВС підкреслює любов до свого народу, гордість у зв’язку з причетністю до української нації. Автор намагається «серцем змалювати» Мазепу. Привалювання ліричного начала. ВС полемізує з концепцією поеми Пушкіна «Полтава» у трактуванні Мазепи як зрадника, як єзуїта. Письменник показує поразку Мазепи внаслідок недостатнього зв’язку з народом. Герой приховував істинні наміри, боячись зради. Поема важлива у плані відображення подій історичного минулого і історичних подій.
Лірика ВС відзначається емоційністю, поєднанням конкретних образів із емоційним світом ліричного героя, який зазнає внутрішніх сумнівів, протиріч, по-різному сприймає революційну епоху і своє місце в цих подіях. У поезії «Два Володьки» в основі внутрішня колізія між двома началами ліричного героя: комунар і націоніл-більшовик. Перемагає начало комунара. Нерідко відбуваються зміни під впливом несприятливих суспільних обставин. Показовою є поезія «Червона зима». Образ червоної зими може бути символічним. Це образ не соціальної революції, а кровопролиття, трагічних років революції. Рядки про національну революцію з цієї поезії були вилучені, а з’явилися лише у 2000 році. У творі є автобіографічні спогади ВС про перебування в армії Петлюри. Автор говорить про етапи битв, які є свідченням, що це національна революція. Але він змушений був додати рядки і про вірність радянській владі. Драматизм. У останніх розділах утверджується перевага комуністичних ідеалів, нова реальність.
У другій половині 20-х – поч. 30-х рр. почався складний етап у творчості ВС. Його критикують за мінорний настрій, розчарування у дійсності (збірки «Місто», «Серце»). Але з’яються й вірші «Так ніхто не кохав», «Коли потяг у даль загуркоче». Тут автор – лірик, який змальовує події громадянської війни, кохання. З’являється образ синіх очей. У період війни в поезії ВС з’являється інша тональність. Утверджуються патріотичні мотиви, віра в перемогу ( «Перед битвою», «Любіть Україну»). У вірші «Лист до земляків» автор пише про визначальне призначення мистецтва. Поезія персоніфікується, виступає учасником подій. Вірш «Любіть Україну» написаний у завершальний період війни. Виявляються патріотичні почуття автора. Любити Україну треба так, як ми любимо все те, без чого не можемо жити. І це сприйнялося критикою як вияв націоналізму. ВС мусив змінити строфи. У 40-х – 60-х рр. переважає декларативна, політично заангажована поезія у творчості письменника. У творах останніх років виявляються осінні мотиви. Говориться про сенс буття, призначення людини. Філософські думки. Своєрідний підсумок життя.
2. Поема-симфонія «Сковорода» П.Тичини (образ Сковороди, стильова і жанрова поліфонія).
Це незавершений твір, над яким автор працював тривалий час. Почав працювати у 20-ті рр., і звернувся до постаті Сковороди, який за своїми пошуками був співзвучний, близький П.Тичині. працює 2 десятиліття, але так і не завершив твір. Поема була укладена у тому вигляді, якому вона є зараз Станіславом Тельнюком і дружиною Лідією Папарук у 1971 р. Але дослідники вважають, що це лише третина того тексту, який написав автор. Під час Другої світової війни частина тексту була втрачена безслідно. Тому важко сказати, чи так би розмістив би розділи П.Тичина у поемі.
Поема-симфонія „Сковорода” – поліфонічний твір у багатьох аспектах: поліфонія семантична (це проблеми людини і революції, самопізнання особистості, внутрішньої кризи творчої особистості, проблеми духовних пошуків відомого філософа Сковороди і просвітницьких поглядів сучасної йому епохи), жанрова поліфонія (поєднуються різні жанрові форми: лірична поема, драматична поема, памфлет, інтермедія, симфонія тощо), стильова поліфонія (поєднуються реалістичні, романтичні, символічні і імпресіоністичні принципи).
Через образ Сковороди автор розкриває власні пошуки, сумніви щодо позиції митця у революційну епоху. У основі поеми – моральний конфлікт: проблема миру і благодаті душі і протиріч революційної епохи. Автор вдається до контрастного зіткнення різних тем, різних проблем. Центральний образ твору розкривається через внутрішні протиріччя, через зіткнення із зовнішнім світом. Для розуміння цих протиріч важливе значення мають образи саду і поля. Сад – це внутрішній світ героя, це сад душі. Поле – зовнішній світ. Філософський мотив шукань Сковороди полягає у самопізнанні, він розвивається через усю поему, зазнає певних змін. Автор вдається до стилізації пісень Сковороди, і спочатку самопізнання людини через природу. Людина повинна жити у злагоді з нею – у цьому гармонія її життя. Але від такого розуміння самопізнання герой поступово приходить до іншої позиції – усвідомлення, що без справедливості, без боротьби не існує гармонії. Герой переходить від позиції самоспоглядання, самозаглиблення до споглядання боротьби. І через зв’язок із зовнішнім світом приходить до усвідомлення необхідності змін власної життєвої програми. У розкритті внутрішньої кризи героя важливу роль посідають сни, видіння, марення. Завдяки цим прийомам герой бачить себе, немовби з боку, оцінює правомірність такої позиції. У видіннях автор використовує прийом алегоричного перевдягання філософських ідей у певних персонажів. Ці маски ідей мають заперечити пасивну споглядальність, відхід від абстрактних ідей до конкретних дій. Завдяки цим внутрішнім колізіям герой приходить до переоцінки своєї життєвої позиції, терпить крах його абстрактно-гуманістична програма і образ набуває змін: від мрійливого філософа до шукача правди і усвідомлення необхідності боротьби. До такого рішення герой йде через внутрішній катарсис. Наростання змін обумовлює наростанням ролі дії у структурі твори. Автор приводить його до повстанців, до гайдамаків, і вустами Сковороди проголошується ідея необхідності боротьби, активної позиції митця у революційну епоху. Це модернізація поглядів Сковороди, але це обумовлюється пошуками П.Тичини того, яким повинен бути митець. Звідси і відповідь, що митець повинен бути причетний до справедливої боротьби, повинен пройти через духовне очищення і віддати перевагу духовним началам, які були визначальними для філософії Сковороди. Чому автор назвав поему симфонією? Тому що в ній у відповідності з музичним жанром симфонічним відбувається наростання напруженості, внутрішньої динаміки, яка різко змінюється і засвідчує той внутрішній катарсис, через який проходить герой. Для симфонії характерне розкриття теми, проблеми, як і у поемі-симфонії „Сковорода”. Один із наймасштабніших творів П.Тичини і досить глибоко розкриває внутрішню драму самого поета.