Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
11
національна академія наук України
Інститут економічного прогнозування
УДК 330.13
Теоретичні основи
ефективності стратегічного планування
08.01.01. –економічна теорія
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата економічних наук
Київ - 2004
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Національній металургійній академії України Міністерства освіти і науки України.
Науковий керівник доктор економічних наук, професор Тарасевич Віктор Миколайович, Національна металургійна академія України Міністерства освіти і науки України, завідувач кафедри політичної економії.
Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор Наливайченко Світлана Петрівна, Кримський економічний інститут Київського національного економічного університету, професор кафедри економіки підприємств;
кандидат економічних наук, Дроб Олександр Маркович, ВАТ Дніпропетровський трубний завод, заступник директора з економіки.
Провідна установа Київський національний університет ім. Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки України, кафедра економічної теорії (м. Київ).
Захист дисертації відбудеться “” вересня 2004 р. о 14 годині 30 хвилин на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.239.01 Інституту економічного прогнозування НАН України за адресою: 01011, м. Київ-11, вул. Панаса Мирного, 26.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту економічного прогнозування НАН України за адресою: 01011, м. Київ-11, вул. Панаса Мирного, 26.
Автореферат розісланий “” серпня 2004 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Левчук Н.І.
Досвід розвинених країн свідчить про неможливість довгострокового соціально-економічного розвитку виключно на основі ринкового саморегулювання. Збереження високих темпів зростання вітчизняної економіки в довготривалій перспективі потребує стратегічного узгодження економічних інтересів власників об’єктів господарювання. Формою реалізації зазначених інтересів є стратегічне планування, а критерієм її повноти виступає ефективність стратегічного планування.
Актуальність теми. Розвиток стратегічного планування історично поступається іншим альтернативним саморегульованому ринку формам довгострокової ув’язки економічних інтересів. Це зумовило затримку в науковому аналізі його закономірностей, що не сприяє прискоренню економічних перетворень в Україні. У наукових дослідженнях стратегічного планування превалює функціональний підхід, що не дозволяє виявити його внутрішню природу та взаємозв’язки з іншими економічними категоріями. Необхідною умовою адекватного впровадження стратегічного планування в практику господарювання є вірне з’ясування його теоретико-методологічних основ, змісту, відмітних рис та ефективності.
Неспроможність саморегульованого ринку забезпечити стратегічну ефективність реалізації економічних інтересів власників об’єктів господарювання актуалізує дослідження ефективності стратегічного планування в перехідній економіці України. В мінливих економічних умовах посилюється залежність результативності перетворень від визначення перспективних цілей, стратегій їх досягнення, послідовності втілення останніх, пропорцій розподілу ресурсів в економіці, динаміки її довготривалої рівноваги.
Розкриття змісту ефективності стратегічного планування вимагає комплексного аналізу процесу формування результату та витрат стратегічного планування, виявленню витоків відповідної форми ефективності, критерію. Це відкриває можливість розробки ефективних форм стратегічного планування, адекватних розвитку перехідних економічних процесів. Обґрунтування показників результативності кожної такої форми допоможе сформулювати практичні рекомендації щодо факторів та напрямів підвищення ефективності стратегічного планування в українській економіці. На основі аналізу підвищення ефективності стратегічного планування формується підґрунтя оптимізації економічних процесів у напрямі досягнення стратегічних цілей реформування, сталості економічного зростання.
Окремі питання ефективності стратегічного планування в контексті комплексного аналізу проблем перехідної економіки знайшли відображення у працях сучасних українських та російських вчених –Л. Абалкіна, О. Балобанова, О. Бєлоруса, В. Беседіна, О. Бузгаліна, В. Геєця, М. Долішнього, Б. Кваснюка, І. Лукінова, С. Наливайченко, Є. Панченка, В. Радаєва та інших, а також авторів з далекого зарубіжжя –І. Ансофа, Дж. Гелбрейта, П. Друкера, Дж. Еванса Дж. Кейнса, Ф. Котлера, Р. Коуза, М. Мескона, Ф. Найта, Х. Ламперта, Л. Ерхарда, Дж. Робінсон, П. Самюельсона, Е. Хансена, Р. Харрода, Дж. Хікса, О. Тоффлера, та інших науковців, які вирішують ці проблеми в умовах розвиненого ринку. Незважаючи на безперечні досягнення вітчизняної та зарубіжної економічної думки у дослідженні ефективності стратегічного планування, недостатньо розробленими залишаються питання зв’язку відносин планомірності та ефективності, підвищення ефективності стратегічної форми планомірності, її специфіки в перехідній економіці України.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах науково-дослідної роботи кафедри політичної економії Національної металургійної академії України “Проблеми теорії та практики перехідної економіки України” ( № ДР 0100U000751). Автором розроблено підрозділ “Підвищення ефективності стратегічного планування” розділу “Специфіка господарського механізму на мікрорівні перехідної економіки”. Особистий внесок автора полягає у виявленні генетичних джерел, сутності, складових ефективності стратегічного планування; розробці векторної моделі ефективності стратегічного планування, яка відображає функціонування його трансформаційних форм та ефективності стратегії й ефективності планового впровадження стратегії; виявленні диференційованого впливу ринкового, державного, громадянського регулювання на ефективність стратегічного планування.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розкриття сутності, змісту ефективності стратегічного планування в перехідній економіці України та розробка рекомендацій щодо формування механізму її підвищення.
Досягнення мети дослідження передбачало вирішення наступних наукових завдань:
– з’ясувати теоретико-методологічні основи стратегічного планування, визначити його зміст, відмітні риси, генезис;
– виявити сутність, складові ефективності стратегічного планування;
– визначити ефективні форми стратегічного планування, адекватні розвитку перехідної економіки України;
– обґрунтувати практичні рекомендації щодо регулювання умов і напрямів підвищення ефективності стратегічного планування в перехідній українській економіці.
Об’єктом дослідження є стратегічне планування як окрема система і як елемент системи державного регулювання перехідної економіки України.
Предметом дослідження є взаємодія відносин планомірності й ефективності та їх реалізація в ефективності стратегічного планування.
Методи дослідження. Теоретичну й методологічну основу дослідження становлять фундаментальні положення економічної науки, сучасної теорії перехідної економіки, а також теорій стратегічного планування, ефективності. В дисертації використано діалектико-матеріалістичний методологічний інструментарій, а саме: генетично-системний метод –при визначенні рівнів генезису, сутності, складових, критерію, показників ефективності стратегічного планування; метод наукового абстрагування –при аналізі специфіки дії трансформаційних форм стратегічного планування в національній економіці; економіко-математичні методи, позитивний та нормативний підходи –при розробці практичних пропозицій та рекомендацій.
Інформаційно-довідкову базу дослідження становили Конституція України, закони і законодавчі акти, Постанови Верховної Ради України, Укази Президента України, наукові публікації та доповіді, статистичні дані Державного комітету статистики України, Дніпропетровського обласного управління статистики, періодичні видання.
Наукова новизна одержаних результатів. В межах дослідження теоретичних основ ефективності стратегічного планування отримані нові результати:
- обґрунтовано визначення ефективності стратегічного планування як економічної категорії, що виражає відносини між людьми з приводу реалізації економічних інтересів власників щодо оптимізації співвідношення результатів і витрат відтворення в довгостроковій перспективі. Розроблено основи генетично-структурного комплексу ефективності стратегічного планування, який включає її взаємопов’язані сутність, форми, критерії, інструменти, показники;
– поглиблено розуміння сутності стратегічного планування, як форми реалізації відносин планомірності, а саме: а) виділено його генетичні риси –успадковані (погоджувальність, цілеспрямованість, господарська багаторівневість, методичність) та набуті (варіативність, оптимізаційність); б) виявлено функціональні форми стратегічного планування –стабілізуючі, репродуктивні, погоджувальні, компенсаційні, трансформаційні. Визначено властиві його трансформаційним формам (приватизаційній, реструктуризаційній, еколого-виробничій) цілі, функції, напрями альтернативних стратегій, структуру стратегічного плану, систему показників ефективності;
- охарактеризовано базові складові ефективності стратегічного планування –ефективність стратегії та ефективність планового впровадження стратегії. Побудовано векторну модель стратегічного планування, яка відображає функціонування зазначених складових та трансформаційних форм в умовах перехідної економіки;
– виявлено диференційований вплив ринкового, державного регулювання та громадянських інститутів на ефективність стратегічного планування. Розроблено пропозиції органам державної влади щодо прогнозування тенденцій циклічності відтворення факторів виробництва; планування загальнодержавних альтернативних трансформаційних стратегій, які забезпечують оптимізацію видів економічного зростання; законодавчого визначення взаємоув’язки стратегічного планування на мікро-, мезо- та макрорівнях економіки.
Практичне значення одержаних результатів визначається можливістю їх використання у діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування для підготовки документів прогнозного, програмного, методичного характеру, спрямованих на розвиток національної економіки і підвищення добробуту громадян. Низка пропозицій автора, поданих до наукових установ, вищих навчальних закладів України, були використані:
– під час удосконалення Закону України “Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України” у Науково-дослідному економічному інституті Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України (№ 1/60, 31.01.96);
– під час викладанні економічних дисциплін у Національній металургійній академії України (№ 01-07-81, 16.02.04), в Українському державному хіміко-технологічному університеті (№ 26-01-48, 13.02.04). Зокрема, вони знайшли відображення у лекційному матеріалі та робочих програмах курсів “Політична економія”, “Основи економічних теорій”, “Макроекономіка”, “Державне регулювання економіки”.
Апробація результатів дисертації здійснювалася на міжнародних науково-практичних конференціях “Теорія та практика вирішення екологічних проблем в гірничодобувній і металургійній промисловості” (м. Дніпропетровськ, 1995); “Сучасні проблеми розвитку економіки агропромислового комплексу: соціально-економічні та правові аспекти” (м. Запоріжжя, 2000); міжнародній науковій конференції “Україна в контексті процесів глобалізації: нові реалії та національна стратегія” (м. Дніпропетровськ, 2001); науково-методичній конференції “Економіка, управління та інформатика”, (м. Дніпропетровськ, 1995); міжвузівській науково-практичній конференції “Становлення української економіки” (м. Дніпропетровськ, 1996); на міжвузівському науково-методичному семінарі “Проблеми трансформації економіки і формування соціально-економічної моделі України” (м. Дніпропетровськ, 1997); міжвузівському науковому семінарі “Перехідна економіка в контексті глобалізації і регіоналізації” (м. Дніпропетровськ, 2002).
Публікації. За темою дисертації опубліковано 17 наукових праць, в тому числі: одна брошура, 6 статей у фахових збірниках наукових праць, 8 статей у збірниках наукових праць, 2 тези на науково-практичних конференціях. Загальний обсяг частки дисертанта в опублікованих працях становить 7,3 обл.-вид. аркушів.
Структура й обсяг дисертаційної роботи. Структура дисертаційної роботи обумовлена метою і завданнями дослідження. Робота складається із вступу, двох розділів, що включають шість підрозділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг дисертації становить 199 стор., основний зміст роботи викладено на 174 стор., список використаних джерел включає 198 найменувань на 17 стор. Дисертація містить в основному тексті 9 таблиць та 18 малюнків, які займають 23 стор. Робота має 8 додатків на 8 стор.
Перший розділ “Основи та зміст ефективності стратегічного планування” присвячено розгляду онтологічних і гносеологічних основ ефективності стратегічного планування, виявленню її генезису та сутності як окремої системи й елементу системи державного регулювання економіки.
Розгляд еволюції теоретичних та методологічних підходів різних економічних шкіл до проблеми ефективності планомірної форми виробничих зв’язків надав можливість визначити основні завдання дослідження, що знайшли відображення в структурі роботи. Проведений аналіз основ планомірності, етапів її розвитку, структури й головних функцій у межах основних напрямів економічної думки доводить недоцільність безпосереднього використання в українській економіці методологічних підходів, у яких планомірність розглядається або як глибинна закономірність, або як поверхневе явище.
Методологічне підґрунтя, яке використовується основними напрямами економічної теорії для розкриття основ, сутності, головних взаємозв’язків, форм планомірності, її складових, переважно відповідає системам економічних відносин, які визначені й досліджені. Недостатність потенціалу існуючих концепцій для адекватного пояснення специфіки планомірних відносин, їх гносеологічних та онтологічних основ в перехідній економіці України диктує необхідність комплексного підходу до аналізу цієї категорії.
Характер становлення планомірних відносин у перехідній економіці України визначає доцільність використання в дослідженні стратегічного планування генетично-системного методу. В ньому конкретизуються основні положення діалектико-матеріалістичного методу, поєднуються і взаємодіють генетичний (його гносеологічний та історичний аспекти) та системний методи. Застосування генетично-системного методу відкриває перспективи дослідження процесів розвитку і функціонування планомірних відносин у нерозривному зв’язку з еволюцією економічної системи суспільства, визначення суті стратегічного планування, його генетичних джерел, специфіки, ефективних форм і напрямків його поступу, адекватних умовам перехідної економіки України, а також стратегічного планування як процесу розгортання цілісної системи та її функціонування як елемента системи державного регулювання економіки.
Викладено рівні генезису стратегічного планування як окремої системи та як елемента системи державного регулювання економіки. Планомірність в системі економічних категорій є першим генетичним рівнем стратегічного планування. Матеріальні основи планомірності (крупна машинна індустрія, нова економіка) характеризують її найбільш глибинну визначеність рівнем розвитку продуктивних сил. В перехідній економіці України соціально-економічними основами планомірності є загальнонародна, державна, колективна, приватна власність. Обґрунтуванню економічних інтересів у якості зазначеної основи планомірності сприяє аналіз рівнів їх системи.
Перший з них формується в процесі усвідомлення матеріальних потреб індивідами та полягає в націленому їх задоволенні.
Другий рівень системи економічних інтересів утворюється саме формами прояву відносин власності. Кожній формі власності відповідає свій особливий тип економічних інтересів. Можна виділити економічні інтереси власників: приватні (виникають на базі приватної власності); колективні (породжуються колективною власністю); державні (основа –державна власність); загальнонародні (ґрунтуються на загальнонародній власності).
Різні типи економічних інтересів власників передбачають відмінності в напрямах їх реалізації. Наприклад, напрямом реалізації інтересів приватного власника є збільшення прибутку від об’єктів приватної власності; інтересів колективних власників –максимізація валового доходу та рівня добробуту колективу; інтересів держави –максимізація національного продукту; інтересів загальнонародних власників –максимізація суспільного добробуту.
Неоднаково спрямовані економічні інтереси власників в процесі суспільного виробництва породжують необхідність їх погодженої реалізації. Там, де ринок виявляє свої обмеженості, розвиваються свідомі форми попереднього погодження економічних інтересів власників. Планомірність, детермінована економічними інтересами, породженими власністю, реалізується, зокрема, через регулювання напрямів використання доходів від останньої. Наприклад, механізм вільного ринку забезпечує реалізацію приватних інтересів у короткостроковому періоді. Однак, для існування в конкурентному середовищі приватний власник зацікавлений передбачати наслідки своєї діяльності у перспективі, чого вільний ринок не дає. В силу цього інтереси приватних власників детермінують планомірність при досягненні довготермінових цілей економічного розвитку об’єктів приватної власності, породжують необхідність попереднього узгодження пропорцій розподілу короткострокових доходів з огляду на довготермінову перспективу. Таким чином, планомірність визначається й інтересами приватних власників, що відображаються в довгострокових цілях.
Зазначена форма реалізації інтересів приватних власників ще тільки визріває, адже індивіди можуть погоджено реалізувати свої інтереси, втілені в короткострокових цілях, і на основі товарності через ринок. При цьому діалектика форм товарності та планомірності проявляється в єдності та боротьбі стихійного і свідомого регулювання реалізації економічних інтересів власників: де товарність виявляє обмеженість, там вона діалектично знімається, розвиваються елементи планомірності.
Третій рівень зазначеної системи формують відносини планомірності. У відповідності з основними функціями планомірності економічні інтереси власників спрямовуються, зокрема, на досягнення скоординованості економічних процесів, стабільності економічного розвитку, ефективності господарювання у стратегічній перспективі.
Розвиток соціально-економічних основ та генетичних зв’язків планомірності визначає її сутність як категорії, що виражає виробничі відносини з приводу свідомої, заздалегідь узгодженої реалізації інтересів власників, в тому числі їх погодження.
Наступний рівень стратегічного планування представлений такими формами реалізації планомірності, як план і планування, контрольні цифри, нормативи, господарські договори, держзамовлення. Багатогранність планування представлена директивною, індирективною, регулятивною, індикативною, стратегічною формами. План є результатом планування, в якому відображено напрями реалізації економічних інтересів власників. Він розробляється виходячи з укладених контрактів, держзамовлень, контрольних цифр, нормативів.
На поверхневому рівні стратегічне планування –це форма планомірності, яка сприяє погодженості й реалізації довгострокових економічних інтересів власників об’єктів господарювання, що відображаються в економічній стратегії і конкретизуються в стратегічних планах. Сформовані в процесі генезису риси стратегічного планування класифіковано, як успадковані –погоджувальність, цілеспрямованість, господарська багаторівневість, методичність; та набуті –варіативність, оптимізаційність.
У такого елемента окремої системи стратегічного планування, як стратегія, взаємодія виявлених рівнів (формулювання цілей, пошук засобів їх досягнення та способів поєднання цих засобів) представляє її як підсистему, що на поверхні економічних явищ формалізується у вигляді програми дій. Стратегічний план постає результатом взаємозв’язку відносно самостійних складових (функціональних, галузевих, зведеного розділів), які охоплюють всі ланки суспільного виробництва і взаємодіють між собою. Спільні риси стратегії та стратегічного плану відображаються в довготерміновому характері, спрямованості на реалізацію інтересів власників об’єктів господарювання в процесі виробництва, втіленні в його результаті, а відмінні –в генетичних джерелах, функціональній взаємодії складових.
Дослідження стратегічного планування як самостійної системи виявило такі її елементи: визначення місії, розробка стратегії, опрацювання стратегічного плану, реалізація стратегічного плану і стратегії.
В системі державного регулювання стратегія і стратегічне планування є формами погодження й реалізації економічних інтересів власників об’єктів господарювання в довготривалій перспективі та у відповідних останній середньо- й короткострокових періодах.
Представлено адекватні генезису стратегічного планування рівні ефективності стратегічного планування. Вихідним пунктом дослідження ефективності стратегічного планування на основі генетично-системного методу є виявлення еволюції взаємодії стратегічного планування та ефективності. Початком вивчення такої взаємодії є перший рівень стратегічного планування, який характеризує зв’язок планомірності та ефективності як особливих категорій. Ефективність, виникаючи в процесі виробництва як відношення його результату до сукупних витрат, є необхідною умовою і внутрішнім моментом планомірності. В цій якості ефективність передбачає погодження економічних інтересів власників у такому напрямі їх реалізації, де відношення результату, що привласнюється, до витрат факторів виробництва є найбільшим. Як необхідна передумова планомірності ефективність є підґрунтям вибору оптимального серед альтернативних напрямів реалізації економічних інтересів власників, досягнення максимального результату, при визначених витратах факторів виробництва. Таким чином, планомірність є необхідною передумовою досягнення ефективності. В якості внутрішнього моменту ефективності планомірність –це підтримка відповідності ефекту напрямам реалізації зазначених інтересів.
На наступному рівні ефективності стратегічного планування планомірність, реалізуючись у плануванні, взаємодіє з ефективністю планування. Виробнича складова ефективності планування є відношенням виробленого продукту (ефекту) до адекватних витрат факторів виробництва, які (ефект і витрати) відповідають економічним інтересам власників в процесі їх погодження на стадіях виробництва, розподілу, обміну та споживання. Реалізацію таких інтересів у вибраному стратегічному напрямі відображає планова складова ефективності планування.
На рівні ефективності стратегічного планування (рис. 1) найбільш адекватно відбивається функціонування стратегічного планування як системи. Одна зі складових ефективності стратегічного планування –ефективність стратегії –характеризує оптимальність планового погодження стратегічних економічних інтересів власників, що реалізуються в умовах обмеженості ресурсів. Iнша складова –ефективність планового впровадження стратегії –характеризує повноту реалізації цих інтересів у змінному економічному середовищі. Відображаючи взаємозв’язок ефективностей стратегії та планового її впровадження, ефективність стратегічного планування характеризує найбільш повну реалізацію економічних інтересів власників (як виробників, так і споживачів) при досягненні оптимального стану їх довгострокової погодженості.
Якісною конкретизацією ефективності стратегічного планування є критерій ефективності стратегічного планування, в якому відображається взаємодія результативності стратегії й віддачі від її планового впровадження. Критерій результативності стратегії характеризує ступінь погодженості економічних інтересів власників й виражається у виробництві максимального очікуваного ефекту при наявних витратах факторів виробництва. Критерієм віддачі від планового впровадження стратегії є оптимум реалізації цих інтересів, а формою його виразу –максимізація фактично отриманого ефекту при здійснених сукупних витратах факторів виробництва. Критерію ефективності стратегічного планування відповідає зближення відношення ефективності, фактично досягнутої при плановому впровадженні стратегії, до ефективності, яку здатна забезпечити втілювана стратегія.
У системі державного регулювання ефективність стратегії характеризується відношенням передбачуваного результату, в якому ув’язуються інтереси власників, до витрат на формування умов погодження цих інтересів у стратегічній перспективі. Впровадження стратегії –це результат функціонального взаємозв’язку стратегічного планування з елементами системи державного регулювання, який націлений на реалізацію довгострокових економічних інтересів власників. Продуктивність втілення стратегії є відношенням результату реалізації останніх до витрат функціонування елементів системи державного регулювання. Результативність стратегії та віддача від її втілення формують ефективність стратегічного планування, яка характеризує рівень довгострокової погодженості й реалізації економічних інтересів власників. Ця форма відносин ефективності відповідає стратегічному плануванню і як окремій системі, і як елементу державного регулювання економіки.
Другий розділ “Шляхи підвищення ефективності стратегічного планування” присвячено дослідженню специфіки форм стратегічного планування в українській економіці, їх ефективності та визначенню заходів щодо її підвищення.
Доповнено класифікаційні ознаки стратегічного планування –за рівнем економіки, видами діяльності, способами ув’язки економічних інтересів власників у різних соціально-економічних укладах, тривалістю, змістом перехідних економічних процесів, –і виявлено його відповідні форми –стабілізуючі, репродуктивні, погоджувальні, компенсаційні, трансформаційні. Їх умовами є: невизначеність довгострокового ринкового функціонування об’єктів господарювання на різних рівнях національної економіки, непідтримуваність ринком збалансованості суспільного виробництва в довготерміновій перспективі, непогоджуваність ринком довгострокових інтересів власників у різних соціально-економічних укладах, невідвернення ринком різнотривалих кризових оновлень технічного базису виробництва, незабезпечення ринком далекосяжної результативності перехідних процесів.
Найбільш відповідними умовам перехідної економіки України є наступні трансформаційні форми стратегічного планування: приватизаційна, що означає планомірне формування власників-господарів, зацікавлених у ефективній довгостроковій діяльності; реструктуризаційна, яка відображає планомірне погодження інтересів власників при виборі стратегічних порівняльних переваг нації в конкуренції і швидкій концентрації ресурсів для здійснення структурної перебудови економіки; еколого-виробнича, що виражає планомірну ув’язку екологічних та економічних інтересів при попередженні й регулюванні обсягів забруднення навколишнього середовища.
Виявлено складові оцінки ефективності стратегій системи трансформаційних форм стратегічного планування: приватизаційній формі стратегічного планування відповідають чистий продукт недержавних об’єктів господарювання і витрати факторів виробництва; реструктуризаційна форма стратегічного планування орієнтована на отримання більшої маси прибутку шляхом залучення більш якісних ресурсів та підвищення технічного рівня виробництва; еколого-виробничій формі стратегічного планування відповідає ефект –екологічно чистий продукт та екологічно безпечні витрати факторів виробництва.
З аналізу динаміки співвідношень питомої ваги очікуваних форм ефекту (чистого продукту, норми прибутку, екологічно чистого продукту) і витрат, адекватних трансформаційним формам стратегічного планування, складається оцінка ефективності стратегій (рис. 2). Остання конкретизується у відповідних показниках, які відображають очікувану частку зміни обсягу ефекту, що детермінується відносним зростанням кількості одного з факторів виробництва при незмінності інших, або приростом всієї їх сукупності.
Віддача від планового впровадження стратегії характеризується показниками приросту отриманого обсягу ефекту, який зумовлений відносною динамікою або певного фактору виробництва при незмінності інших, або всієї їх сукупності (див. рис. 2).
d0. 2.
Відношення отриманої віддачі від впровадження стратегії до її очікуваного рівня відображають показники ефективності стратегічного планування. Вони дозволяють оцінити факторний вплив на зміну ефективності кожної трансформаційної форми стратегічного планування. Система таких показників представляє поверхневий генетичний рівень ефективності стратегічного планування.
Досліджено формування підвалин зростання ефективності стратегічного планування. Для забезпечення позитивної динаміки ефективності стратегічного планування недостатньо створення макропередумов, які впливають переважно на результативність стратегії і не охоплюють ефективності планового впровадження стратегії. Для підвищення ефективності стратегічного планування на макрорівні економіки органам державної влади запропоновано:
– прогнозувати циклічність відтворення основних факторів виробництва, враховуючи їх обмеженість, зміни міжгалузевої структури товарного обігу, ступінчастий характер вдосконалення технологій, моральне старіння основних фондів, нерівномірне знецінення кваліфікації сукупного працівника, мінливість економічного відтворення земельних ресурсів;
– розробляти загальнодержавні альтернативні стратегії, які орієнтують економічну політику на досягнення оптимального співвідношення видів економічного зростання;
– законодавчо визначити місце стратегії та стратегічного планування в системі держрегулювання, а також загальний порядок опрацювання та взаємозв’язку стратегічних планів на різних рівнях економіки.
Для відображення дії зазначених макропередумов розроблена векторна модель ефективності стратегічного планування, в якій ефективність стратегії визначається виробничими, політичними, правовими відносинами, а віддача від планового впровадження стратегії –запропонованими заходами по удосконаленню макропередумов.
Сумістивши на одній координатній площині проектовані вектори ув’язки інтересів (Іп) та їх реалізації (Ір), відобразимо ефективність стратегічного планування (ЕСП), як кут нахилу між названими векторами (рис. 3). У кутах між Іп, Ір та віссю Q відображається відповідно ефективність стратегії (Ест) та віддача від її планового впровадження (Епв). Сукупна дія макропередумов підвищення ефективності стратегічного планування на вектори (Іп) та (Ір) спроектується відповідним вектором (М): його довжина виражає результуючу балансування впливу компонентів макропередумов на (Ест) та (Епв), а спрямованість –варіант з більшою продуктивністю.
Рис. 3. Векторна модель ефективності стратегічного планування
Досліджено напрями посилення сукупної дії видів регулювання економіки. Різноманітність впливу на компоненти макропередумов підвищення ефективності стратегічного планування зумовлюється суперечливою єдністю державного, ринкового регулювання й дії громадянських інститутів. Позитивній динаміці ефективності стратегічного планування сприятиме спрямування дії наступних складових регулювання на відповідні об’єкти:
– державне регулювання –ув’язка стратегій, розробка цільових орієнтирів на різних рівнях господарювання; погодження стратегічних завдань у планах, бюджетах протягом планового періоду на всіх рівнях економіки;
– ринкове саморегулювання –опрацювання альтернативних стратегій соціально-економічного розвитку; оптимізація генеральної стратегії, рекомендацій по її втіленню на ринку консультативних послуг з реалізації функцій стратегічного планування;
– вплив громадянських інститутів –регламентування процедури врахування на всіх рівнях державної влади пропозицій громадянських організацій, що формуються через конференції, круглі столи, доручення виборців, контроль за втіленням стратегічних завдань.
Використання форм ефективності стратегічного планування, його векторної моделі та механізму можуть сприяти формуванню ефективних управлінських рішень на всіх рівнях економіки.
В дисертації поставлена й вирішена актуальна наукова задача розробки теоретичних основ ефективності стратегічного планування в перехідній економіці України та визначення практичних рекомендацій щодо шляхів і механізму її підвищення. Найбільш істотні висновки роботи:
1. Застосування генетично-системного методу відкриває перспективи дослідження процесів розвитку і функціонування планомірних відносин у нерозривному зв’язку з еволюцією економічної системи суспільства, визначення суті стратегічного планування, його генетичних джерел, ефективності, специфіки, форм і напрямів еволюції, адекватних умовам перехідної економіки України.
. Генетичні рівні стратегічного планування відображають його сходження від суті планомірності до стратегічного планування, як однієї з її поверхневих форм. Перший генетичний рівень представлено планомірністю як категорією, що виражає виробничі відносини з приводу свідомої та заздалегідь узгодженої реалізації інтересів власників. Наступний генетичний рівень представлений такими формами реалізації планомірності, як план, планування, контрольні цифри, нормативи, господарчі договори, держзамовлення. На поверхневому генетичному рівні стратегічне планування (як форма планомірності, яка сприяє погодженості довгострокових економічних інтересів власників об’єктів господарювання, що відображаються в економічних стратегіях і конкретизуються в стратегічних планах) постає не лише самостійною системою складових елементів, а й певним компонентом системи державного регулювання економіки. Виявлено такі елементи стратегічного планування: визначення місії, розробка стратегії, опрацювання стратегічного плану, реалізація стратегічного плану і стратегії. Стратегія і стратегічне планування є формами погодження й реалізації економічних інтересів власників об’єктів господарювання в довготривалій перспективі та у відповідних останній середньо й короткострокових періодах.
. Визначено суть та рівні ефективності стратегічного планування, адекватні генезису стратегічного планування. Перший генетичний рівень характеризує суттєві зв’язки планомірності та ефективності. На наступному генетичному рівні відносини ефективності постають у формі ефективності планування, як єдності виробничої і планової складових. Поверхневий генетичний рівень представлений інтегральною формою ефективності стратегічного планування, а саме співвідношенням ефективності стратегії та ефективності планового впровадження стратегії. Рівень ефективності стратегічного планування характеризує ступінь повноти реалізації економічних інтересів власників при досягненні визначеного стану їх (інтересів) довгострокової погодженості. Якісна конкретизація інтегральної форми ефективності стратегічного планування відбувається у відповідному критерії, якому відповідає зближення відношення ефективності, фактично отриманої при плановому впровадженні стратегії, до ефективності, яку здатна забезпечити стратегія, що втілюється. Зазначений критерій ефективності відповідає стратегічному плануванню як окремій системі і як елементу системи держрегулювання.
. Виявлено функціональні елементи системи стратегічного планування –стабілізуючі, репродуктивні, погоджувальні, компенсаційні, трансформаційні. Серед останніх найбільш відповідними умовам перехідної економіки України є приватизаційна, реструктуризаційна, еколого-виробнича. Визначено компоненти оцінки ефективності стратегій системи трансформаційних форм стратегічного планування. Розроблена система узагальнюючих і часткових показників ефективності стратегічного планування. Їх використання дозволяє оцінити факторний вплив на зміну ефективності кожної трансформаційної форми стратегічного планування.
. Сформульовано пропозиції щодо формування виробничих, політичних, правових макропередумов, які безпосередньо впливають на ефективність планового впровадження стратегії, а саме: по прогнозуванню циклічності відтворення основних факторів виробництва; розробці загальнодержавних альтернативних стратегій, які в довгостроковій перспективі орієнтують економічну політику на досягнення оптимального співвідношення видів економічного зростання; удосконаленню Закону України “Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України”. Запропонована векторна модель ефективності стратегічного планування, яка відображає функціонування базових складових ефективності стратегічного планування та його трансформаційних форм в умовах перехідної економіки.
. Позитивній динаміці ефективності стратегічного планування сприяє спрямування дії наступних складових регулювання на відповідні об’єкти: державне регулювання –на розробку цільових орієнтирів та ув’язку стратегій розвитку на різних рівнях господарювання, а також погодження стратегічних завдань у планах, бюджетах протягом планового періоду на всіх рівнях економіки; ринкове саморегулювання –на становлення ринку консультативних послуг з реалізації функцій стратегічного планування; вплив громадянських інститутів –на регламентування процедури врахування на всіх рівнях державної влади пропозицій громадянських організацій, що формуються через конференції, круглі столи, доручення виборців, контроль за втіленням стратегічних завдань та інше.
Леонідов I. Л. Теоретичні основи ефективності стратегічного планування. –-Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.01.01. – Економічна теорія. Інститут економічного прогнозування НАН України, Київ, 2004.
Дисертація містить результати дослідження сутності, змісту, форм, показників і напрямів підвищення ефективності стратегічного планування.
Проведений в дисертації аналіз охоплює: визначення генетичних джерел, сутності, складових стратегічного планування (як окремої системи і як елемента системи державного регулювання економіки), ефективності стратегічного планування, системи трансформаційних форм стратегічного планування, показників їх ефективності.
Запропоновано теоретичні основи економічного регулювання ефективності стратегічного планування, векторну модель ефективності стратегічного планування, а також заходи щодо підвищення ефективності стратегічного планування в умовах перехідної економіки України.
Ключові слова: ефективність, планомірність, економічні інтереси, стратегічне планування, ефективність стратегічного планування, ефективність стратегії, ефективність планового впровадження стратегії, економічна теорія.
Леонидов И.Л. Теоретические основы эффективности стратегического планирования. –Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.01.01. – Экономическая теория. Институт экономического прогнозирования НАН Украины, Киев, 2004.
Диссертация содержит результаты исследования сущности, содержания, форм, показателей и направлений повышения эффективности стратегического планирования.
Использование генетически-системного метода позволило исследовать процессы развития и функционирования отношений планомерности во взаимосвязи с эволюцией экономической системы общества, определить суть стратегического планирования, его генетические истоки, специфику, эффективные формы и направления его эволюции, адекватные условиям переходной экономики Украины. Генетические уровни стратегического планирования отражают его развитие от сути планомерности к одной из ее внешних форм выражения. На первом генетическом уровне частные экономические интересы собственников объектов хозяйствования представлены как разновидность социально-экономических основ планомерности; второй генетический уровень стратегического планирования представлен такими формами реализации планомерности как план и планирование (директивное, индирективное, регулятивное, индикативное, стратегическое), контрольные цифры, нормативы, хоздоговоры, госзаказы; на третьем генетическом уровне стратегическое планирование предстает не только самостоятельной системой элементов (определение миссии, разработка стратегии, составление стратегического плана, внедрение стратегического плана и стратегии), но и особой подсистемой системы государственного регулирования экономики.
Определены уровни эффективности стратегического планирования, соответствующие генезису стратегического планирования: первый уровень характеризует связь планомерности и эффективности; на втором –отношения эффективности предстают в форме эффективности планирования, которая включает производственную и плановую составляющие; третий –представлен интегральной формой эффективности стратегического планирования как единства результативности стратегии и отдачи от планового внедрения стратегии. Качественная конкретизация интегральной формы эффективности стратегического планирования отражается в критерии эффективности стратегического планирования, который соответствует стратегическому планированию как отдельной системе и как элементу системы госрегулирования. Охарактеризованы трансформационные формы стратегического планирования (приватизационная, реструктуризационная, эколого-производственная), система соответствующих им обобщающих и частных показателей эффективности стратегического планирования, а также макроэкономические условия повышения эффективности стратегического планирования.
Предложены теоретические основы экономического регулирования эффективности стратегического планирования, векторная модель эффективности стратегического планирования, а также мероприятия по повышению эффективности стратегического планирования в условиях переходной экономики Украины.
Ключевые слова: эффективность, планомерность, экономические интересы, стратегическое планирование, эффективность стратегического планирования, эффективность стратегии, эффективность планового внедрения стратегии, экономическая теория.
Leonidov I.L. Theoretical bases effectiveness of strategic planning. – Manuscript.
Thesis for a scientific degree of the candidate of economic sciences by specialty 08.01.01 –Economic Theory. – Institute of Economic Forecasting, Ukrainian National Academy of Sciences, Kyiv, 2004.
Thesis contains results of research essence, contents, forms, parameters and directions increase effectiveness strategic planning.
The analysis, brought in the dissertation, covers: definition of genetic sources, essence, compound strategic planning (as separate system and as element of system state regulation), effectiveness strategic planning, system of transformational forms strategic planning, parameters of his effectiveness.
On the basis of results, received in the course of dissertation execution, theoretical basis economic regulation of effectiveness strategic planning, vector model of effectiveness strategic planning and measures for rise effectiveness strategic planning in transitive economy of Ukraine are proposed.
Key words: effectiveness, planned, economic interest, strategic planning, effectiveness strategy, effectiveness planning inculcate strategy, effectiveness strategic planning, economic theory.