КРИТЕРІЇ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕННЯ ПРО ВИБІР ПРАВОВОЇ ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ БІЗНЕСУ Приймаючи рішення щодо створенн
Работа добавлена на сайт samzan.net:
1. КРИТЕРІЇ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕННЯ ПРО ВИБІР ПРАВОВОЇ ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ БІЗНЕСУ
Приймаючи рішення щодо створення нового суб’єкта господарювання чи реорганізації існуючого перед власниками і менеджментом постає питання щодо вибору найприйнятнішої з погляду оптимізації фінансової та інвестиційної діяльності організаційно-правової форми ведення бізнесу. Класифікація суб’єктів господарювання за правом власності та організаційно-правовою формою ведення бізнесу в Україні наведена в табл. 2.1.
За правом власності в Україні можуть діяти суб’єкти господарювання, що належать до державної та комунальної, колективної та приватної форм власності. Господарська діяльність, реалізація певного інвестиційного проекту може здійснюватися зі створенням юридичної особи в результаті об’єднання ресурсів згідно з договором про спільну діяльність та на основі підприємницької діяльності без створення юридичної особи. Отже, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:
приватні, засновані на власності фізичної особи;
колективні, у т. ч. господарські товариства, кооперативи;
комунальні, засновані на власності відповідної територіальної громади;
державні, засновані на державній власності, в т. ч. казенні;
суб’єкти господарювання з іноземними інвестиціями.
Як свідчить статистика, найбільшою групою суб’єктів господарювання в Україні є підприємства колективної форми власності. Право такої власності виникає на підставі:
а) добровільного об’єднання майна громадян та (або) юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об’єднань;
б) передачі державних підприємств в оренду; викупу колективами трудящих державного майна; безоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу;
в) перетворення державних підприємств на акціонерні та інші товариства; державних субсидій; пожертвувань організацій і громадян; інших цивільно-правових угод.
Існує тісний зв’язок між організаційною формою підприємництва та структурою капіталу, можливостями його фінансування та вартістю мобілізації фінансових ресурсів, формою організації менеджменту, оподаткуванням, рівнем накладних затрат, можливостями виходу на ринок капіталів тощо. Отже, правильний вибір форми організації бізнесу має для подальшої діяльності суб’єкта господарювання стратегічне значення. Нижче наведені основні критерії та чинники, які слід проаналізувати, приймаючи рішення щодо вибору форми організації бізнесу.
1. Рівень відповідальності власників та їх кількість. Розрізняють форми підприємницької діяльності з обмеженою відповідальністю власників за зобов’язаннями підприємства, з необмеженою відповідальністю, а також змішані форми. У світовій практиці спостерігається чітка тенденція до вибору форм організації бізнесу з обмеженою відповідальністю, що пояснюється прагненням власників суб’єктів господарювання обмежити свої ризики величиною вкладів у власний капітал. До таких форм належать насамперед капітальні товариства (ТОВ та АТ). Оскільки для кожного виду організації бізнесу характерна певна кількість власників, важливим чинником, що впливає на вибір форми бізнесової діяльності, є кількість інвесторів, яких планується залучити.
2. Можливості участі в управлінні справами суб’єкта господарювання та контролю за ним.Найважливіша функція власників підприємства полягає в участі в управлінні його діяльністю. Залежно від того, який обсяг капіталу планує інвестувати потенційний власник у бізнесову діяльність, його бачення свого місця в управлінні бізнесом, обирається та чи інша форма організації підприємницької діяльності.
Реалізувати свої права з управління підприємством власник може безпосередньо або через уповноважені ним органи. Зазначені права можуть бути також делеговані наглядовій раді, виконавчому або іншому органу, передбаченому статутом підприємства. У цьому контексті для багатьох інвесторів важливу роль також відіграє можливість забезпечення анонімності їх участі у справах підприємства.
Участь в управлінні для власників означає:
участь у визначенні основних напрямів діяльності суб’єкта господарювання, затвердження його планів та звітів про їх виконання;
обрання та відкликання членів виконавчих і контролюючих органів (ревізійна комісія);
визначення умов оплати праці посадових осіб підприємства;
затвердження річних результатів діяльності підприємства, порядку розподілу прибутку та покриття збитків;
визначення організаційної структури та прийняття рішень щодо зміни статутного капіталу та статуту підприємства.
У капітальних товариствах (АТ, ТОВ), кооперативах виконання функції управління здійснюється через участь власників у загальних зборах товариства. Безпосереднє управління справами товариств покладається на виконавчі органи. Можливість участі в управлінні партнерствами залежить від ступеня правової відповідальності учасників. Так, управління справами командитного товариства здійснюють тільки учасники з повною відповідальністю. Як правило, ці самі учасники виконують також функції виконавчого органу.
3. Можливості фінансування. Форма організації бізнесу визначає також можливості та умови залучення власного і позичкового капіталу. Так, рівень кредитоспроможності підприємства значною мірою залежить від рівня відповідальності за борги, а також від розміру власного капіталу. Можливості використання різних інструментів фінансування залежать також від правових обмежень і рівня доступу суб’єкта господарювання до ринку капіталів, зокрема:
відкриті АТ можуть залучати кошти шляхом емісії акцій та облігацій;
ТОВ можуть залучати лише вклади учасників та шляхом емісії облігацій.
Партнерства не можуть залучати кошти шляхом емісії облігацій чи акцій.
4. Умови передачі права власності та правонаступництво (порядок та затрати коштів і часу на вихід з числа власників суб’єкта господарювання чи набуття права власності). Якщо корпоративні права підприємств мають вільний обіг на фондовій біржі чи іншому організованому ринку капіталів, то процедура передачі права власності є спрощеною. Якщо ж йдеться про підприємства із замкненим колом можливих власників, то процедура передачі права власності на них є дещо ускладненою і супроводжується підвищеними накладними витратами. Приймаючи відповідні рішення, слід також враховувати, що за деяких обставин позбутися права власності на суб’єкт господарювання можна лише у разі його реорганізації чи ліквідації. Останній варіант, як правило, пов’язаний з додатковими затратами.
5. Умови оподаткування суб’єктів господарювання різних форм організації бізнесу. В цілому для всіх видів підприємств встановлені однакові умови оподаткування. Особливості передбачені для приватних підприємців, які здійснюють свою діяльність без створення юридичної особи; для підприємств, які за встановленими критеріями належать до малого бізнесу; для підприємств з іноземними інвестиціями (при репатріації доходів). Окрім цього, певні особливості встановлені для оподаткування об’єднань суб’єктів господарювання.
6. Накладні витрати, зумовлені окремими формами організації бізнесу. Для різних форм організації бізнесу характерний різний рівень накладних витрат як при заснуванні, так і при здійсненні поточної фінансово-господарської діяльності. Ці витрати пов’язані з особливостями ведення фінансового та податкового обліку, складання звітності, із залученням додаткового капіталу, організацією управління тощо. Прикладом специфічних накладних витрат можуть бути емісійні витрати, витрати на обов’язкові аудиторські перевірки, обов’язкову публікацію звітності в засобах масової інформації, організацію зборів власників тощо. Окрім цього, слід враховувати законодавчі вимоги щодо мінімального розміру статутного капіталу для різних форм бізнесової діяльності.
7. Законодавчі вимоги щодо відповідності виду діяльності певним формам організації бізнесу. Наприклад, банки можуть створюватися лише у формі АТ чи ТОВ, страховики — юридичні особи — у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю, ломбарди — у формі повних товариств. Дозвіл на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів можуть отримати акціонерні товариства, статутний капітал яких сформовано за рахунок виключно іменних акцій, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні та командитні товариства, для яких операції з цінними паперами становлять виключний вид їх діяльності.
Суб’єкти господарювання можуть утворювати різного роду об’єднання. Об’єднання є юридичною особою, може мати самостійний і зведений баланси, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням. Реєстрація об’єднання провадиться в порядку, встановленому законодавством. Об’єднання не відповідає за зобов’язаннями підприємств, які входять до його складу, а підприємства не відповідають за зобов’язаннями об’єднання, якщо інше не передбачено установчим договором (статутом). До основних видів об’єднань належать асоціації, корпорації, консорціуми, концерни.
Асоціації (від лат. assotiatio — сполучення, з’єднання) — договірні об’єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-кого з її учасників.
Корпорації (від. лат. corporatio — спілка) — договірні об’єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності від кожного з учасників. Корпорацію як вид об’єднання не слід плутати з корпоративною формою організації бізнесу. Наприклад, у США і Західній Європі під корпораціями здебільшого розуміють підприємства, засновані на частковій участі та з обмеженою відповідальністю (Ltd, limited liability), наприклад акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю.
Консорціуми (від. лат. consortium — спільність) — тимчасові статутні об’єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети, як правило, при здійсненні крупних фінансових операцій чи реалізації спільного інвестиційного проекту. Наприклад, банківські консорціуми створюються з метою зменшення ризику при кредитуванні значних ризикових проектів або при розміщенні великої емісії цінних паперів.
Концерни (від англ. concern — об’єднання) — статутні об’єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємств, які перебувають під єдиним контролем.
У наступних підрозділах наводяться найхарактерніші для окремих форм організації бізнесу особливості їх фінансової діяльності відповідно до зазначених критеріїв.
2.ФІНАНСОВА ДІЯЛЬНІСТЬ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ БЕЗ СТВОРЕННЯ ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ
Згідно з положеннями Закону України «Про підприємництво» суб’єктами підприємницької діяльності можуть бути не тільки юридичні, а й фізичні особи — громадяни України, а також громадяни інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності.
Фізична особа, яка має намір провадити підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, подає до органу державної реєстрації реєстраційну картку за встановленим зразком, яка є одночасно заявою про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності, та ряд інших документів, передбачених нормативними актами України.
Суб’єкт підприємницької діяльності без створення юридичної особи має право відкрити рахунок у будь-якому банку України та інших державах за згодою цих банків у порядку, встановленому НБУ. Підставою для відкриття рахунка є свідоцтво про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності та копія документа, що підтверджує взяття його на облік у державному податковому органі.
Фінансування. Власний капітал приватного підприємця формується виключно за рахунок його приватного майна. Основним джерелом його збільшення є внутрішнє фінансування, зокрема невикористаний для споживання прибуток. Кредитні рамки приватного підприємця обмежуються величиною приватного майна, яке він може надати як кредитне забезпечення.
Відповідальність і банкрутство. Приватний підприємець відповідає за боргами суб’єкта господарювання, власником якого він є, всім своїм майном, окрім майна, на яке згідно з цивільним процесуальним законодавством не може бути звернено стягнення. Одночасно з прийняттям заяви про порушення справи щодо банкрутства підприємця господарський суд приймає рішення про накладення арешту на його майно, яке включається до складу ліквідаційної маси у разі оголошення підприємця банкрутом. Загальна вартість майна громадянина-підприємця, яка може бути виключена зі складу ліквідаційної маси, не може перевищувати 2 тис. грн. Приватне майно підприємця підлягає реалізації судовим виконавцем на основі виконавчого листа про звернення стягнення на майно та постанови суду про визнання боржника банкрутом. У разі необхідності суд може призначити ліквідатора. Кошти, отримані від реалізації майна, вносяться на депозитний рахунок відповідної нотаріальної контори. За заявою кредиторів господарський суд може визнати недійсними угоди підприємця, пов’язані з відчуженням його майна заінтересованим особам протягом року до порушення справи про банкрутство. У разі визнання громадянина-підприємця банкрутом за заявою кредитора протягом п’яти років після завершення розрахунків з кредиторами (у разі недостатності коштів) підприємець не звільняється від подальшого виконання вимог кредиторів.
Оподаткування. Законодавством передбачено кілька альтернативних способів оподаткування доходів приватних підприємців:
оподаткування сукупного чистого доходу та сплата інших податків, передбачених законодавством України (традиційне оподаткування);
сплата фіксованого податку з придбанням торгового патенту;
сплата єдиного податку.
1. За традиційного оподаткування такому підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи. Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов’язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за спеціально встановленими нормами. До складу витрат, безпосередньо пов’язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств». Доходи приватного підприємця оподатковуються за шкалою ставок, які передбачені законодавством про прибуткове оподаткування громадян.
За традиційного оподаткування у приватного підприємця виникають певні накладні витрати: пов’язані із веденням книги обліку доходів і витрат підприємця; обчисленням чистого доходу на підставі документів, що підтверджують витрати; обумовлено за встановленими нормами. Приватні підприємці, які обрали такий спосіб оподаткування своїх доходів, не звільняються від сплати певних видів податків і зборів (ПДВ, внески у Пенсійний фонд, фонд соціального страхування тощо).
Переваги традиційної системи оподаткування здебільшого зводяться до такого:
розмір сплачуваних податків залежить від розміру одержаних доходів (якщо підприємець за звітний період не отримав доходу від своєї діяльності, то відповідні податки він платити не буде);
на відміну від системи оподаткування за фіксованим податком або за спрощеною системою практично відсутні обмеження щодо виду діяльності.
2. Фіксований податок (патент). Одним із варіантів оподаткування доходів фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності є сплата фіксованого розміру прибуткового податку шляхом придбання патенту. Обов’язковою умовою придбання патенту на право здійснення підприємницької діяльності є сплата фіксованого податку. Документ, що засвідчує сплату фіксованого податку, слугує підставою для видачі податковим органом за місцем проживання підприємця патенту. Приватний підприємець може перейти на сплату фіксованого податку у разі одночасного додержання таких умов:
1) здійснення підприємницької діяльності з продажу товарів і надання супутніх такому продажу послуг на ринках з обов’язковою сплатою ринкового збору згідно з чинним законодавством. Доходи такого громадянина, отримані від здійснення інших видів підприємницької діяльності, обкладаються прибутковим податком у загальному порядку;
2) кількість осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким підприємцем, включаючи членів його сім’ї, не повинна перевищувати п’яти;
3) валовий дохід підприємця від самостійного здійснення підприємницької діяльності або з використанням найманої праці за останні 12 календарних місяців, що передують місяцю придбання патенту, не перевищує 7000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Приватні підприємці, які обрали спосіб оподаткування доходів за фіксованим податком, не можуть здійснювати торгівлю лікеро-горілчаними і тютюновими виробами.
Ставки фіксованого податку встановлюються місцевими радами (міською, районною). Законодавчо визначено максимальні та мінімальні розміри фіксованого податку — 20 і 100 грн за календарний місяць (для громадян, які самостійно здійснюють підприємницьку діяльність, у межах зазначеного діапазону єдиним критерієм при встановленні розміру фіксованого податку є тільки розміщення об’єкта торгівлі).
Патент може також видаватися на здійснення підприємницької діяльності на всій території України. У такому разі ставка фіксованого податку не залежить від місцезнаходження торговельного місця і від місцевих органів самоврядування і становить для всієї території України 100 грн за календарний місяць. Якщо підприємницька діяльність здійснюється з використанням найманої праці або із залученням до неї членів сім’ї підприємця, розмір фіксованого податку збільшується на 50 % за кожну особу.
Доходи фізичної особи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладається фіксованим податком, не включаються до складу її сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року. Окрім цього, приватні підприємці — платники фіксованого податку звільнені від обов’язкового ведення обліку доходів і витрат.
3. Єдиний податок. Приватний підприємець може стати платником єдиного податку і перейти на спрощену систему обліку та звітності, якщо:
1) у трудових відносинах з ним протягом року перебуває не більше 10 осіб, включаючи членів його сім’ї;
2) обсяг виручки від реалізації продукції за рік не перевищує 500 тис. грн;
3) відсутня заборгованість зі сплати всіх установлених податків і обов’язкових платежів за попередній звітний (податковий) період.
4) приватний підприємець не є суб’єктом особливого порядку оподаткування за допомогою сплати спеціального торговельного патенту;
5) приватний підприємець не здійснює торгівлю пально-мастильними матеріалами, а також лікеро-горілчаними і тютюновими виробами (торгівлю іншими підакцизними товарами здійснювати не заборонено).
Ставки єдиного податку встановлюються місцевими органами влади за місцем державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності залежно від виду діяльності i не можуть становити менше ніж 20 грн i більше ніж 200 грн за календарний місяць. Якщо приватний підприємець здійснює кілька видів діяльності, для яких установлено різні ставки єдиного податку, він придбаває одне свідоцтво i сплачує єдиний податок за цими видами діяльності за більшою ставкою. У разі використання підприємцем праці найманих працівників або членів сім’ї (далі — наймані працівники) ставка єдиного податку збільшується на 50 % за кожного працівника.
Відмовитися від застосування цієї системи і повернутися до раніше встановленої системи оподаткування підприємець може з початку наступного звітного (податкового) періоду (кварталу) у разі подання відповідної заяви до податкового органу не пізніше ніж за 15 днів до закінчення попереднього звітного (податкового) періоду (кварталу).
Платники єдиного податку звільняються від сплати не тільки прибуткового податку, а й ряду інших податків, зборів та обов’язкових платежів, зокрема від зобов’язань нарахування, відрахування i перерахування коштів до державних цільових фондів, а також зборів, пов’язаних з виплатою заробітної плати працівникам, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім’ї. Платники єдиного податку не є платниками податку на додану вартість, тому їм немає необхідності реєструватися як платникам ПДВ, а раніше зареєстровані підприємці зобов’язані подати до податкової інспекції заяву щодо зняття їх з обліку як платників ПДВ. Платники єдиного податку, як i інші фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, зобов’язані утримувати прибутковий податок з виплачуваних найманим працівникам, включаючи членів їх сімей, доходів i перераховувати його до бюджету.
Завдяки переходу на спрощену систему оподаткування та звітності приватні підприємці мають суттєву економію на накладних витратах, оскільки не є обов’язковим використання електронно-касового апарата (ЕККА), набагато спрощеним є ведення книги обліку доходів i витрат та значно скорочено щоквартальний звіт.
3. Фінансування спільної діяльності підприємств
Спільна діяльність — це господарська діяльність зі створенням або без створення юридичної особи, котра є об’єктом спільного контролю двох або більше сторін згідно з письмовою угодою між ними.Отже, суб’єкти господарювання можуть фінансувати спільні інвестиційні проекти чи окремі операції на підставі договорів про спільну діяльність без створення нової юридичної особи. Договори (контракти) про спільну інвестиційну діяльність (виробничу кооперацію, спільне виробництво тощо), не пов’язану зі створенням юридичної особи, можуть укладатися як між резидентами України, так і між резидентами та іноземними інвесторами. Такі договори бувають як двосторонніми, так і багатосторонніми, тобто без обмеження кількості учасників спільної діяльності.
Грошові та інші майнові внески учасників такого договору, а також майно, створене або придбане в результаті їх спільної діяльності, є спільною власністю сторін, яка за своїм характером є частковою власністю.
За кожною угодою про спільну діяльність без створення юридичної особи дозволяється відкривати один рахунок у банку в іноземній та (або) національній валюті.
Управління та контроль. Укладаючи договір про спільну діяльність, сторони повинні вирішити питання про порядок ведення спільних справ та управління цією діяльністю. На практиці використовують такі варіанти управління спільною діяльністю:
1) сторонами може бути створена рада з числа їх працівників, яка приймає рішення не більшістю голосів, а за загальною згодою;
2) керівництво спільною діяльністю доручається одному з учасників договору, на нього ж покладається і ведення спільних справ.
На практиці здебільшого використовується останній варіант. У такому разі, крім умов договору про покладення ведення спільних справ на одного з учасників договору, інші учасники видають довіреність про надання йому повноважень для представництва перед третіми особами. Особа, на яку покладено ведення спільних справ, укладає договори, пов’язані із забезпеченням спільної діяльності, від свого імені і сама набуває цивільних прав і несе обов’язки за договорами.
Таким чином, можна виокремити дві категорії учасників спільної діяльності:
контролюючий учасник — це сторона, котра є учасником спільної діяльності і здійснює спільний контроль та управління цією діяльністю;
інвестор у спільній діяльності — це сторона, котра є учасником спільного підприємства і не здійснює спільного контролю за цим підприємством.
У процесі дії договору про спільну діяльність кожний з її учасників без згоди інших сторін не має права розпоряджатись своєю часткою у спільній власності. З метою досягнення результатів такої діяльності право розпорядження спільним майном, у т. ч. шляхом його відчуження, має особа, на яку покладено ведення спільних справ, за умови, що це передбачено договором і довіреністю.
Відповідальність учасників спільної діяльності. У процесі реалізації договору про спільну діяльність особа, на яку покладено ведення спільних справ, може мати певні витрати, збитки(наприклад, витрати на орендну плату, експлуатаційні витрати, сплата мита, курсові збитки тощо). Порядок їх покриття визначається договором. Якщо договором такий порядок не передбачено, то спільні витрати і збитки покриваються за рахунок спільного майна учасників договору про спільну діяльність, тобто за рахунок їх грошових та інших майнових внесків, а також майна, яке створене або придбане в результаті їх спільної діяльності. Якщо цього майна недостатньо, то відповідна сторона має право, у т. ч. через пред’явлення позову, вимагати покриття збитків усіма учасниками спільної діяльності. Такі збитки повинні покриватися всіма учасниками спільної діяльності пропорційно їх внескам у спільне майно.
Фінансовий та податковий облік. Сторони за договорами кооперації повинні вести окремий фінансовий облік та складати звітність про операції, пов’язані з виконанням умов цих договорів (контрактів). Чинне податкове законодавство покладає ведення податкового обліку результатів спільної діяльності (окремо від обліку власної діяльності) на учасника, якому доручено ведення спільних справ та управління діяльністю. Цей учасник вважається платником податку за договором про спільну діяльність. До числа його обов’язків входять:
окремий облік результатів діяльності;
складання відповідного податкового звіту із декларацією про прибуток, одержаний від такої діяльності;
складання та подання до податкового органу декларації з ПДВ за результатами такої діяльності;
виписування податкових накладних, ведення книги обліку придбання та продажу товарів (робіт, послуг);
здійснення нарахування та сплати податку на прибуток, ПДВ та інших податків.
Частка учасника спільної діяльності без створення юридичної особи в активах, що спільно контролюються, відображається в бухгалтерському обліку цього учасника у складі відповідних активів. Кожен учасник спільної діяльності відображає у своїй фінансовій звітності:
а) активи, задіяні у спільній діяльності, які він контролює, або свою частку в активах, що спільно контролюються;
б) зобов’язання, які він узяв для здійснення цієї діяльності;
в) свою частку в будь-яких зобов’язаннях, узятих разом з іншими учасниками стосовно цієї діяльності;
г) дохід або витрати, які є результатом спільної діяльності.
Оподаткування. Податкові органи ведуть облік договорів про спільну діяльність на підставі копій цих договорів, які після їх укладення направляються платником податку до державної податкової адміністрації за його місцезнаходженням. Після взяття на облік договору в державній податковій адміністрації йому присвоюється обліковий номер.
Платник податку самостійно за загальновстановленим порядком визначає суму податку на прибуток, одержаний від спільної діяльності. При визначенні оподатковуваного прибутку до складу валового доходу платника податку не включаються суми грошових або майнових внесків, що надходять згідно з договорами про спільну діяльність без створення юридичної особи.
Виплата учаснику частини доходу від спільної діяльності здійснюється у такому порядку:
а) платник податку визначає результати спільної діяльності на кінець звітного періоду і розподіляє суму одержаного прибутку між учасниками згідно з умовами договору;
б) платник податку нараховує та утримує податок у розмірі 30 % доходу, нарахованого окремо кожному учаснику договору;
в) податок вноситься до бюджету до/або одночасно із виплатою учаснику спільної діяльності належного йому доходу;
г) платіжний документ, який надається платником податку банківській установі, що його обслуговує, повинен відображати суму доходу учасника, що підлягає виплаті, а також утриману з цього доходу суму податку;
д) у разі, коли доходи від спільної діяльності не розподіляються протягом звітного періоду з метою оподаткування, вони вважаються розподіленими між учасниками згідно з умовами договору про спільну діяльність на кінець такого звітного періоду i підлягають оподаткуванню у загальновстановленому порядку.
Якщо протягом звітного періоду витрати, понесені платником податку у зв’язку з проведенням спільної діяльності, перевищують доходи, отримані від таких операцій, то балансові збитки переносяться на зменшення прибутку наступного звітного (податкового) кварталу, а також кожного з наступних 20-ти звітних (податкових) кварталів до повного погашення суми таких збитків. Якщо сума таких балансових збитків не погашається за рахунок отриманих валових доходів у згаданому порядку, то сума прибутку наступних звітних (податкових) кварталів, який одержаний від спільної діяльності і підлягає розподілу між учасниками договору, не зменшується на непогашену суму таких балансових збитків.
Якщо у разі повного припинення спільної діяльності платник податку — учасник такої діяльності отримує кошти або майно, вартість яких перевищує балансову вартість внесених коштів або майна, то сума перевищення включається до валового доходу такого учасника. Якщо сума коштів або вартість майна менша за номінальну вартість внесених учасником коштів або майна, сума збитків відноситься до складу валових витрат платника податку у податковий період отримання такої компенсації, але не раніше періоду повної ліквідації спільної діяльності.
Юридичні особи, що отримують дохід від спільної діяльності, з якого утримано податок, не включають такі доходи до складу валового доходу.
Учасником спільної діяльності без створення юридичної особи може бути іноземний інвестор. Загальний порядок здійснення такої спільної діяльності є такий самий, як і без його участі. Особливості стосуються лише порядку реєстрації таких договорів, оподаткування внесків у таку діяльність та валютного регулювання і оподаткування у разі репатріації доходів.
Договори кооперації за участю іноземного інвестора підлягають державній реєстрації. Реєстрація договорів (контрактів) відповідно до Закону України «Про режим іноземного інвестування» є підставою для здійснення іноземної інвестиції за такими договорами.
Майно (крім товарів для реалізації або власного споживання), що ввозиться в Україну іноземними інвесторами на строк не менше трьох років з метою інвестування на підставі зареєстрованих договорів (контрактів), звільняється від обкладення митом та іншими ввізними податками в тому ж порядку, який передбачений для підприємств з іноземними інвестиціями (див. підрозд. 2.8). При відчуженні такого майна раніше трьох років з часу зарахування його на баланс зазначені податки сплачуються в повному обсязі.
Прибуток, одержаний від спільної інвестиційної діяльності за договорами (контрактами), оподатковується відповідно до законодавства України. Якщо платник податку здійснює на користь нерезидента-учасника договору про спільну діяльність виплату з доходу, отриманого таким нерезидентом від здійснення спільної діяльності на території України (у т. ч. на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), то такий платник зобов’язаний утримувати під час виплати такого доходу та додатково сплачувати податок на репатріацію доходів у розмірі 15 % суми такого доходу за рахунок такої виплати.
Нерезидент (або постійне представництво нерезидента), який є учасником договору про спільну діяльність на території України без створення юридичної особи і має переваги відповідно до міжнародного договору України щодо звільнення (або зменшення) від оподаткування доходу, одержаного від спільної діяльності на території України, разом з декларацією про прибуток або з розрахунками оподатковуваного прибутку та податку на прибуток заповнює і подає до державної податкової адміністрації за місцезнаходженням платника податку відомості про доходи, що звільнені від оподаткування або оподатковуються за спеціальними ставками на підставі міжнародних договорів України.
4. ОСОБЛИВОСТІ ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПРИВАТНИХ ПІДПРИЄМСТВ
Утворення приватного підприємства та його діяльність регламентуються Законами України «Про власність», «Про підприємництво» та «Про підприємства в Україні».
Приватне підприємство — це юридична особа, заснована на власності окремого громадянина (в т. ч. нерезидента) з правом найму робочої сили. Фізична особа — засновник приватного підприємства є власником 100 % капіталу такого підприємства, включаючи право на управління та отримання відповідної частки прибутку у вигляді дивідендів. Якщо власників підприємства буде двоє і більше, то воно належатиме до колективної форми власності, а отже, його діяльність регламентуватиметься законодавством про господарські товариства чи іншими відповідними нормативними актами.
Приватне підприємство повинно мати статут, власну печатку, складає самостійний баланс, відкриває розрахунковий рахунок у банку, тобто має всі атрибути юридичної особи.
Згідно з чинним законодавством підприємства — суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від форми власності обов’язково повинні мати статутний капітал. Разом з тим станом на середину 2002 р. в Україні жоден законодавчий або нормативно-правовий акт не містить вказівок щодо мінімального розміру і строків наповнення статутного капіталу приватного підприємства. Отже, зареєстрована сума статутного капіталу приватного підприємства може вноситися засновником нескінченно довго або ж взагалі не вноситися. У разі прийняття власником приватного підприємства рішення про збільшення або зменшення статутного капіталу внесення змін до статуту з подальшою державною реєстрацією цієї зміни є обов’язковим.
Переваги форми організації бізнесу у вигляді приватного підприємства зводяться до такого:
максимально повне використання власником права на участь в управлінні підприємством (усі найважливіші питання діяльності підприємства приймаються власником особисто або призначеним ним директором);
спрощений порядок реалізації права на правонаступництво;
власник несе обмежену відповідальність за зобов’язаннями підприємства, тобто лише в межах вкладів у власний капітал (якщо інше не передбачено статутом);
оплата внесків може здійснюватися як у грошовій, так і майновій формі;
практично повністю відсутні так звані агентські ризики та витрати, зумовлені принципал-агент-конфліктом між окремими власниками та власниками і менеджментом.
До основних недоліків, які перешкоджають ефективній фінансовій діяльності приватного підприємства, можна віднести такі:
низький рівень мобільності прав власності на приватне підприємство (позбутися права власності на приватне підприємство можна в результаті його ліквідації або внаслідок продажу підприємства у повному обсязі іншій особі);
фактична неможливість залучення власного капіталу від інших, крім власника, інвесторів;
відсутність детального нормативного регулювання діяльності приватного підприємства, що створює умови для свавілля бюрократії.
Фінансування приватного підприємства здійснюється на основі внесків його власника, тезаврації прибутку, одержання комерційних чи банківських позичок. Враховуючи статус приватного підприємства, оптимальним з погляду мінімізації накладних витрат способом поповнення власного капіталу є реінвестування прибутку. На практиці типовою є ситуація, коли в приватних підприємств повністю відсутній статутний капітал, а величина власного капіталу (в результаті одержаних збитків) має від’ємне значення. У такому разі проблематичним є залучення кредитних ресурсів.
Оподаткування. Приватні підприємства сплачують усі податки, передбачені законодавством для суб’єктів господарювання — юридичних осіб на загальних підставах. Разом з тим ці підприємства здебільшого належать до сфери малого бізнесу, а отже, можуть обирати спрощену систему звітності та оподаткування, що зменшує їх накладні витрати та податкові платежі. Згідно з чинними нормативними актами юридичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми (приватні підприємства, ТОВ, АТ тощо) та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб i обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн грн, можуть перейти на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва.
Юридична особа, яка перейшла на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, самостійно обирає одну з таких ставок єдиного податку: 6 % суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору в разі сплати ПДВ або 10 % суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акцизного збору, в разі включення ПДВ до складу єдиного податку.
Суб’єкт підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків i зборів (обов’язкових платежів): податку на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 %; податку на прибуток підприємств; плати (податку) за землю; збору на спеціальне використання природних ресурсів; нарахувань на заробітну плату; комунального податку, інших податків і зборів, передбачених системою оподаткування України.
5. Особливості фінансової діяльності акціонерних товариств
Акціонерне товариство — господарське товариство, статутний капітал якого поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості і яке несе відповідальність за своїми зобов’язаннями всім належним майном. Специфіка фінансової діяльності АТ визначається особливостями формування статутного капіталу. Згідно з вітчизняним законодавством розмір статутного капіталу ВАТ повинен бути не меншим за суму, еквівалентну 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, чинної на момент створення товариства. Для порівняння: у більшості країн ЄС мінімальний розмір статутного капіталу АТ встановлено на рівні 50 тис. євро; у Швейцарії — 100 тис. франків.
Акціонерами товариства визнаються фізичні та юридичні особи, які є власниками його акцій. Засновники АТ здійснюють свої внески у статутний капітал згідно із засновницьким договором, решта акціонерів — на умовах договору купівлі-продажу акцій, укладеного із засновниками; при збільшенні статутного капіталу — на основі договору з товариством чи фінансовим посередником.
Організація фінансово-господарської діяльності у формі акціонерних товариств є найприйнятнішою з погляду залучення капіталу, зокрема власного. Це пояснюється такими чинниками:
поділ статутного капіталу на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, яка може бути досить малою, що дає можливість залучення як дрібних, так і великихінвесторів;
високий рівень мобільності корпоративних прав (акцій), особливо, якщо вони котируються на біржі, а отже, мінімальні затрати на передачу прав власності;
спрощений порядок реалізації права на правонаступництво;
можливість розміщення емісії серед величезного числа інвесторів, значна частина яких не претендує на контроль над підприємством;
досить детальне нормативне регулювання діяльності АТ, що створює умови для захисту інтересів акціонерів, у т. ч. від «розмивання» капіталу;
акціонери відповідають за зобов’язаннями товариства лише в межах належних їм акцій;
оплата вартості акцій може здійснюватися як у грошовій, так і в майновій формі;
порівняно низький рівень інформаційної асиметрії, оскільки АТ повинні публікувати свою звітність у засобах масової інформації, надавати детальну інформацію при емісії цінних паперів, що в цілому зменшує ризики, зумовлені принципал-агент-конфліктом.
Повнота участі акціонера в управлінні товариством та контролі за його діяльністю залежить від величини належного йому пакета акцій та їх виду — прості чи привілейовані. Дрібні акціонери мають право на участь у загальних зборах товариства, що з формального боку дає можливість участі в управлінні підприєм-
ством. Фактичне управління АТ та контроль за його діяльністю здійснюється крупними акціонерами, які володіють контрольним чи блокуючим пакетом корпоративних прав і мають можливість реально впливати на призначення членів наглядової ради та виконавчих органів.
Контрольний пакет корпоративних прав — кількість корпоративних прав (акцій, часток), яка забезпечує їх власнику право здійснювати фактичний контроль над діяльністю підприємства. За високої концентрації статутного капіталу контрольний пакет становить не менше 50 % загальної його суми
+ 1 акція. За значної диверсифікації контрольний пакет може дорівнювати 20—30 % номінальної вартості всіх корпоративних прав.
Контроль за фінансово-господарською діяльністю правління АТ здійснює ревізійна комісія, яка призначається з числа акціонерів.
Обираючи акціонерну форму організації бізнесу, слід враховувати накладні витрати, які в цілому збільшують вартість залучення власного капіталу. До таких витрат належать:
витрати на оплату послуг незалежного оцінювача вартості майна АТ;
витрати, пов’язані з друкуванням звітності;
оплата послуг фінансових посередників і реєстраторів;
витрати на аудиторські перевірки;
витрати, пов’язані з емісією акцій;
витрати на проведення зборів акціонерів;
витрати, пов’язані з наданням Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР) інформації про майновий стан і фінансово-господарську діяльність товариства тощо.
Фінансування акціонерного товариства може здійснюватися за рахунок надходження коштів від емісії акцій (простих і привілейованих), випуску облігацій, цінних паперів, що конвертуються в акції (конвертовані облігації), опціонів на придбання акцій. Окрім цього, джерелом поповнення капіталу може бути тезаврований прибуток, банківські та комерційні позички.
6. Особливості фінансової діяльності товариств з обмеженою відповідальністю
Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) так само, як і акціонерне товариство, є суб’єктом колективної власності, має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається статутними документами. Згідно із законодавством України у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється статутний капітал, розмір якого повинен становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам. Для порівняння: у більшості країн Європейського Союзу (ЄС) мінімальний розмір статутного капіталу ТОВ встановлено на рівні 25 тис. євро; у Швейцарії — 20 тис. франків.
На відміну від Росії чи Німеччини ТОВ в Україні не можуть створюватися однією особою, для цього потрібно мінімум 2 особи. Власниками (учасниками, засновниками) ТОВ можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Державні підприємства не можуть бути засновниками господарських товариств.
До моменту реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен з учасників зобов’язаний зробити до статутного капіталу внесок не менше 30 % зазначеного в установчих документах розміру, що підтверджується документами, виданими банківською установою.
Учасник зобов’язаний внести необхідні кошти у повному обсязі не пізніше року після реєстрації товариства. У разі невиконання цього зобов’язання у визначений строк учасник, якщо інше не передбачено установчими документами, сплачує за час прострочки 10 % річних з недовнесеної суми. Учаснику товариства з обмеженою відповідальністю, який повністю сплатив свій внесок, видається свідоцтво товариства.
Відповідальність учасників ТОВ за борги підприємства обмежується їх внесками у власний капітал. Такий статус полегшує залучення власного капіталу ТОВ із зовнішніх фінансових джерел. У разі ліквідації товариства вимоги його власників задовольняються в останню чергу, після погашення претензій кредиторів.
Недоліком в організації фінансування ТОВ є складність і витратність передачі права власності на частки. На відміну від акцій АТ, частки ТОВ є не досить мобільними, оскільки відсутній організований ринок торгівлі ними. Окрім цього, операція купівлі-продажу (переуступлення) часток має бути нотаріально посвідчена. Якщо фізична чи юридична особа викуповує частку у статутному капіталі ТОВ, яка належить іншій особі, така операція оформлюється у формі договору купівлі-продажу частки. При оплаті частки у повному розмірі зазначена угода підтверджується не тільки платіжними документами, а й відповідним свідоцтвом, що видається товариством з обмеженою відповідальністю.
Для ТОВ, як і для інших підприємств, корпоративні права яких не мають обігу на фондовій біржі, характерним є загострення проблематики інформаційної асиметрії під час торгівлі частками, що ускладнює їх продаж третій стороні. Потенційний покупець частки може виходити з того, що учасник прагне продати корпоративні права через очікувану збиткову діяльність чи конфліктну ситуацію між власниками. Отже, продавець вимушений запропонувати мінімальну ціну продажу частки. Враховуючи перелічені чинники, пов’язані зі складністю реалізації часток, вклади у статутний капітал ТОВ здійснюються на максимально тривалий період.
Учасника ТОВ (на відміну від АТ) може бути виключено з товариства на підставі одностайного рішення зборів учасників товариства у разі систематичного невиконання своїх обов’язків або якщо він своїми діями перешкоджає досягненню цілей товариства. До числа типових зобов’язань, які на практиці не виконуються, можна віднести неповне внесення необхідних коштів (внеску) у статутний капітал згідно із засновницьким договором.
Законодавством передбачені певні особливості при передачі прав власності на частки ТОВ у разі правонаступництва. На відміну від інших форм організації бізнесу, правонаступники мають лише переважне (а не автоматичне) право вступу до товариства. Збори учасників мають право відмовити правонаступникові окремого учасника у прийнятті до товариства.
У разі виходу учасника (чи його правонаступника) з ТОВ йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. Також виплачується належна частка прибутку, одержаного товариством у звітному році до моменту виходу. Звернення стягнення на частку учасника у товаристві з обмеженою відповідальністю по його власних зобов’язаннях не допускається.
Реалізація права учасника ТОВ на участь в управлінні підприємством аналогічно, як і для АТ, здійснюється на основі його участі у зборах власників. Учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статутному капіталі. Повнота впливу окремого учасника на діяльність та управління підприємством залежить від величини його частки. Разом з тим власники ТОВ мають більше можливостей участі в управлінні, ніж акціонери АТ. Це зумовлено тим, що визначення основних напрямів діяльності ТОВ, затвердження його планів та звітів про їх виконання, внесення змін до статуту відбувається на основі одностайного голосування на зборах власників.
Фінансування товариства може здійснюватися на основі додаткових внесків учасників, тезаврації прибутку, залучення банківських і комерційних позичок, у т. ч. шляхом емісії облігацій (за певних обставин). У разі, якщо кредитоспроможність товариства та його активи є недостатніми для залучення необхідних розмірів кредитних ресурсів, окремі учасники ТОВ можуть надавати поручительства чи інші види кредитного забезпечення під позички, які виділяються цьому товариству. Завдяки цьому розширюються можливості фінансування підприємства. У такому разі відповідальність учасників за зобов’язаннями ТОВ не обмежується їхніми вкладами у статутний капітал, а додатково поширюється на майно, надане у кредитне забезпечення.
Досить часто з метою економії на податках учасники ТОВ замість фінансування товариства на основі збільшення статутного капіталу надають підприємству довгострокові позички. В цьому разі учасники розглядатимуться одночасно як власники і кредитори підприємства. Ризик втрати капіталу для учасника-кредитора буде меншим, оскільки згідно із законодавством про банкрутство претензії кредиторів задовольняються в першочерговому порядку порівняно з власниками. З метою запобігання зловживань з позичками власників у законодавствах європейських країн, зокрема в Німеччині, Швейцарії, Австрії, передбачено положення, відповідно до якого у разі банкрутства товариства претензії учасників-кредиторів задовольняються в тому самому порядку, що й інших власників, тобто в останню чергу
7. Фінансова діяльність кооперативів
Кооператив — юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами на засадах добровільного членства та об’єднання майнових пайових внесків для спільної виробничої діяльності та обслуговування переважно членів кооперативу. В Україні кількість членів кооперативу залежить від його виду та галузі діяльності. У Німеччині, наприклад, мінімальна кількість членів будь-якого кооперативу становить сім осіб. Вважається, що головною метою створення кооперативів є не стільки одержання прибутку, скільки фінансове, організаційне сприяння господарській діяльності та задоволення економічних потреб його членів[34].
Кооператив має всі ознаки підприємства: самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням, виконавчі органи. Основним правовим документом, що регулює діяльність кооперативу, є статут.
Засновниками та членами кооперативу можуть бути лише резиденти України. Членом кооперативуможе бути фізична або юридична особа, яка зробила вступний і пайовий внески в розмірах, визначених статутом кооперативу (чи спілки), визнає принципи і цілі кооперативу, дотримується вимог його статуту і користується правом ухвального голосу в кооперативі. Вступ до кооперативу здійснюється на підставі поданої заяви. Рішення правління (голови) кооперативу про прийняття до кооперативу підлягає схваленню загальними зборами.
Вступний внесок — внесок фізичної або юридичної особи в грошовій формі понад пай при вступі в кооператив для організаційного забезпечення його діяльності в розмірах, встановлених статутом. Вступний внесок зараховується в неподільний фонд і в разі виходу з кооперативу не повертається.
Статутний капітал кооперативів формується за рахунок пайових внесків. Пай — майновий внесок члена кооперативу у створення та розвиток капіталу кооперативу, який здійснюється шляхом передачі кооперативу майна, в т. ч. грошей, майнових прав, а також земельної ділянки. Розміри пайових внесків встановлюються в рівних частинах і/або пропорційно очікуваній участі члена кооперативу в його господарській діяльності.
Кооператив відповідає за своїми зобов’язаннями всім належним йому майном. Члени кооперативу (якщо інше не передбачено статутом) відповідають за зобов’язаннями кооперативу тільки в межах пайового майнового внеску. Кооператив не несе відповідальності за зобов’язаннями членів кооперативу.
Розрізняють три основні види кооперативів:
виробничі, що здійснюють виробництво товарів, продукції, робіт, а також надання платних послуг підприємствам, організаціям, установам і громадянам (діяльність таких кооперативів ґрунтується на засадах обов’язкової трудової участі його членів у процесі виробництва);
споживчі (обслуговуючі) — задовольняють потреби своїх членів та інших громадян у фінансово-кредитному, торговельному й побутовому обслуговуванні, а також членів кооперативів у житлі, садових ділянках, гаражах і стоянках для автомобілів тощо;
універсальні, які розвивають різноманітну виробничу діяльність, а також здійснюють різного роду обслуговування своїх членів.
Вітчизняним законодавством передбачена можливість створення сільськогосподарських, обслуговуючих, промислових, транспортних, житлових та будівельних кооперативів, багатофункціональних товариств у системі споживчої кооперації; кредитних спілок, кооперативних банків і товариств для взаємного страхування.
До основних принципів діяльності кооперативів можна віднести такі:
добровільність членства в кооперативі та безперешкодний вихід з нього;
обов’язкова трудова участь членів кооперативу у діяльності виробничого кооперативу;
обов’язкова участь членів у господарській діяльності обслуговуючого кооперативу;
демократичний характер управління, рівні права у прийнятті рішень за правилом «один член кооперативу — один голос»;
розподіл доходу між членами кооперативу відповідно до їх участі в діяльності кооперативу;
контроль членів кооперативу за його роботою в порядку, передбаченому статутом.
Основними правами членів кооперативу є:
участь в управлінні справами кооперативу, право голосу на загальних зборах кооперативу, право обирати і бути обраним в органи управління кооперативом;
користування послугами кооперативу;
одержання кооперативних виплат — частини доходу кооперативу, що підлягає розподілу між його членами;
одержання частки доходу на пай (додатковий пай);
одержання паю в разі виходу з кооперативу в порядку і термін, визначені статутом кооперативу.
Фінансові ресурси кооперативу формуються за рахунок: доходу від реалізації продукції (робіт, послуг), пайових та інших внесків членів кооперативу, кредитів та інших надходжень, не заборонених законодавством.
Вищим органом управління кооперативу є загальні збори. До органів управління належить правління кооперативу. Правління або виконавчий директор кооперативу використовує фінансові ресурси відповідно до кошторисів або інших документів, зокрема бюджетів, затверджених органами управління кооперативу згідно з їх компетенцією. У разі потреби кооператив наймає виконавчого директора, утворює спостережну раду
Найпоширенішими в Україні є сільськогосподарські та споживчі кооперативи, а також такий їх різновид, як кредитні спілки. Законодавчими та нормативними актами передбачено ряд особливостей у фінансовому забезпеченні діяльності кожного з цих напрямів кооперації.
Сільськогосподарські кооперативи. Членами сільськогосподарського кооперативу можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, що здійснюють свою діяльність у сфері сільського господарства. Кількість членів кооперативу не може бути меншою ніж три особи. Майно кооперативу відповідно до його статуту поділяється на пайовий і неподільний капітал. Неподільний капітал утворюється за рахунок вступних внесків і майна кооперативу (за винятком землі).
Членами виробничого сільськогосподарського кооперативу можуть бути тільки фізичні особи (які досягли 16-річного віку), а членами обслуговуючого кооперативу — як фізичні, так і юридичні особи, які визнають статут і дотримуються його вимог, користуються послугами, формують фонди та беруть участь у діяльності кооперативу. Члени кооперативу передають право користування належною їм земельною ділянкою кооперативу як пайовий внесок у порядку, визначеному Земельним кодексом України. За земельну ділянку, передану в користування, справляється відповідна плата згідно з договором у розмірах, визначених загальними зборами. За претензіями кредиторів звернення стягнення на земельні ділянки, надані кооперативу в користування, не допускається.
Дохід сільськогосподарського кооперативу формується з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних і прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці найманого персоналу. Порядок використання доходу кооперативу встановлюється статутом. Кооперативні виплати і виплата часток доходу на паї членам кооперативу та асоційованим членам до оплати праці не належать.
Кооперативні виплати — це частина доходу кооперативу, яка розподіляється між його членами пропорційно їх участі у накопиченні цього доходу та з урахуванням трудової та іншої участі членів кооперативу в його діяльності. Нарахування і виплата часток доходу на паї здійснюється за підсумками фінансового року з доходу, що залишається у розпорядженні кооперативу з урахуванням необхідності формування фондів для його розвитку. Відповідно до рішення загальних зборів кооперативу виплата часток доходу на паї може здійснюватися грішми, товарами, цінними паперами, збільшенням паю тощо.
У разі виходу з кооперативу фізична чи юридична особа має право на отримання майнового паю натурою, грішми або, за бажанням, цінними паперами відповідно до його вартості на момент виходу, а земельної ділянки — в натурі (на місцевості).
Для виконання статутних завдань сільськогосподарські кооперативи та їх об’єднання можуть створювати підприємства різних видів (кооперативні підприємства). Кооператив може реорганізовуватися в підприємства інших форм господарювання за рішенням загальних зборів (засновників) у порядку, визначеному статутом. У разі реорганізації кооперативу всі його права та обов’язки переходять до правонаступників.
Споживчі кооперативи. Споживча кооперація — це добровільне об’єднання громадян для спільного ведення господарської діяльності (торговельної, заготівельної, виробничої) з метою поліпшення свого економічного та соціального стану.
Членство у споживчому товаристві може бути індивідуальним і колективним. Індивідуальне членство в споживчому товаристві реалізується в такому ж порядку, як і в інших видах кооперативів. Колективними членами споживчого товариства можуть бути селянські (фермерські) господарства, колективні сільськогосподарські підприємства, господарські товариства, кооперативні, державні та інші підприємства, що поділяють його цілі та інтереси.
Фінансові ресурси споживчої кооперації, відповідальність її членів за борги кооперативу, фінансово-кредитні відносини є аналогічними тим, що регламентовані для кооперативів як форми організації бізнесу.
Споживчі товариства та їх спілки, виходячи зі статутних вимог, мають право створювати (реорганізовувати, ліквідовувати) для здійснення своїх статутних завдань будь-які підприємства, установи, організації, біржі, комерційні банки, фінансово-розрахункові центри, страхові товариства та інші об’єкти, вступати як засновники або учасники до господарських товариств, спільних підприємств, асоціацій та інших об’єднань для розв’язання господарських і соціальних завдань.
Реорганізація та ліквідація споживчого товариства провадиться за рішенням загальних зборів його членів або за рішенням господарського суду. У разі ліквідації товариства майно, що залишилося після сплати членам товариства пайових та інших внесків і дивідендів на них, розрахунків з оплати праці, виконання зобов’язань перед бюджетом, банками та іншими кредиторами, розрахунків зі спілкою, розподіляється між членами, що входили до складу споживчого товариства.
Кооперативні банки та кредитні спілки. Законом України «Про банки і банківську діяльність» передбачена можливість створення кооперативного банку, який є кредитною установою, що забезпечує коштами розвиток кооперативу, проводить касово-розрахункове обслуговування, репрезентує його інтереси в господарських і фінансових органах. Кооперативні банки мобілізують вільні кошти кооперативів та їх членів на договірних засадах і можуть брати участь своїми коштами в господарській діяльності кооперативів.
Мінімальна кількість учасників місцевого кооперативного банку має бути не менше 50 осіб. Статутний капітал такого банку формується за рахунок паїв, які вносяться його учасниками. Цікавим є те, що кожний учасник кооперативного банку незалежно від розміру своєї участі у капіталі має право одного голосу. Прибутки або збитки кооперативного банку за результатами фінансового року розподіляються між учасниками пропорційно розміру їх паю.
Одним з різновидів кооперативів є кредитні спілки, які можна розглядати як спрощену форму кооперативного банку. Кредитна спiлка — це неприбуткова органiзацiя, заснована фiзичними особами на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членiв у взаємному кредитуваннi та наданнi фiнансових послуг за рахунок об’єднаних грошових внескiв членiв кредитної спiлки. Після реєстрації місцевими органами державної влади кредитна спілка стає юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку, штампи, бланки та інші реквізити.
Членами кредитної спілки, в тому числі її засновниками, можуть бути громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, досягли 18 років, не обмежені у дієздатності. На відміну від сільськогосподарських та споживчих кооперативів, кредитні спілки не можуть утворюватись юридичними особами і не можуть бути засновниками суб’єктів підприємницької діяльності.
Кредитна спілка створюється у складі не менше ніж 50 осіб і об’єднує громадян за місцем їх роботи, проживання, а також за професійною ознакою, ознаками членства у громадській організації, належності до релігійної організації тощо. Членові спілки, який вибуває, кредитна спілка виплачує всі його членські внески разом з належним доходом після відрахування його заборгованостей перед спілкою.
До основних видів фінансової діяльності кредитної спілки можна віднести:
приймання внесків від членів спілки;
надання позичок членам спілки та іншим кредитним спілкам;
надання поручительств щодо виконання членами спілки зобов’язань перед третіми особами.
Члени спілки несуть фінансову відповідальність щодо її зобов’язань перед державними установами, кооперативними, громадськими об’єднаннями та фізичними особами в межах своїх членських внесків.
У кредитній спілці за рішенням загальних зборів створюється кредитний комітет, який складається не менше ніж з трьох членів спілки. Цей орган відповідає за реалізацію кредитної політики, визначеної правлінням, та приймає рішення про надання позичок або готує відповідні подання до розгляду правління.
Кошти кредитної спілки утворюються здебільшого із вступних і членських внесків її членів.Вступний внесок сплачується членом одноразово при прийнятті в спілку і не повертається при припиненні членства. Членський внесок, який належить членові спілки на правах власності, визначає його частку в майні та його особисту фінансову відповідальність за зобов’язаннями спілки. За рахунок коштів спілки формується позичковий (використовується для надання позичок) та резервний (використовується для покриття втрат від неповернення позичок) капітал.
Якщо кредитний комітет приймає рішення про надання позички, то між кредитною спілкою та позичальником укладається кредитна угода, в якій визначаються строк та умови повернення позички. Одному членові кредитної спілки не може бути надано позичку, що перевищує 10 % від позичкового фонду кредитної спілки (на момент подання заяви). Одноразова позичка, що перевищує визначений у статуті розмір, надається обов’язково під заставу майна або майнових прав.
У разі наявності в кредитній спілці вільних коштів та відсутності незадоволеного попиту на позички спілка має право надавати позички іншим кредитним спілкам та асоціаціям кредитних спілок.
У разі ліквідації кредитної спілки кожному її членові виплачуються членські внески разом з належним доходом, а також пропорційна кількості його членських внесків частина резервного фонду, але лише після того, як кредитна спілка розрахується за своїми зобов’язаннями перед третіми особами.
Джерело:
Т 35 Фінансова діяльність суб’єктів господарювання: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2003. — 554 с.
2. реферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук Харків ~.3
3. Печ
4. Поэтика сборника АА Фета Вечерние огни
5. Зиммель Человек как враг О естественной враждебности между человеком и человеком говорят скептические мо
6. Об инфляции
7. ТЕМА 2 МИТНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ лекція 2 години Для студ
8. Солидарности требовали преобразований
9. тематики Специальность 5В060200 Информатика Для студентов 2 курса Дисциплина Архитектура компьютера
10. то новое довольно сложно
11. Основные функции финансов В функциях финансов проявляется сущность этой категории реализуются ее свойст
12. а Висновок Вступ Народам Арабського Сходу належить важливе місце в історії культури л
13. Тема- Turbo Pscl Решение задач Цель работы- выработать практические навыки использования системы программиров
14. мессеры кружили;Их было видно словно днем
15. Реферат- Острая пигментная нефропатия
16. МГИА КЛИиО Отдел патриотического воспитания Музейон Сайт ~ bingoplus
17. Курсовая работа- Президент України і виконавча влада
18. Вариант 2 Часть 1 1.html
19. Реферат на тему- Життя і творчість Василя Стуса 1938 1985 Василь Семенович Стус український поет л.html
20. поисковой системой в которой представлены конкурирующие исследовательские программы