Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ОКРЕМІ ПИТАННЯ СПАДКУВАННЯ В УКРАЇНІ
Одним з найбільш розповсюджених питань – є питання, що стосується спадщини. Рано чи пізно з ним стикаються більшість громадян.
На законодавчому рівні питання спадкування урегульоване Цивільним кодексом України (далі - ЦК України) (Книга шоста), також Законом України "Про нотаріат", крім того, у судовій практиці застосовується постанова Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 N 7 "Про судову практику у справах про спадкування" та іншими нормативно-правовими актами.
Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) - стаття 1216 ЦК України.
Спадкодавець - це фізична особа, права та обов'язки якої після смерті переходять до інших осіб.
Спадкоємці - це особи, що набувають право на спадщину (особи, які є живими на момент відкриття спадщини, особи, що були зачаті за життя спадкодавця і народилися після відкриття спадщини, а також юридичні особи та держава).
Право спадкування тісно пов'язане з правом власності, оскільки спадкування є одним із засобів набуття права власності. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Цивільний кодекс України дозволяє успадковувати майже всі права і обов'язки, які мав спадкодавець (померла людина) на момент відкриття спадку.
Проте існують виключення при спадкоємстві, передбачені ст. 1219 ЦК України. Не можна успадкувати права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; (це не стосується таких виплат, налічених спадкодавцеві, але не отриманих їм за життя, - вони передаються членам його сім'ї, а у разі відсутності таких - включаються в спадок); права та обов'язки особи як кредитора або боржника. У останніх двох випадках при певних обставинах спадкоємство можливе, але не завжди.
Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою, місцем відкриття – останнє місце проживання спадкодавця.
Чинним законодавством України ст. 1217 ЦК України передбачено два види спадкування: 1) спадкування за заповітом, 2) спадкування за законом.
Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (ст. 1233 ЦК України). Спадкування за заповітом відбувається у випадку, якщо померлою особою до смерті було складено заповіт і він є дійсним. У разі його відсутності відбувається спадкування за законом.
Заповідач може призначити своїми спадкоємцями будь-кого, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних або родинних відносин. Також, заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом, за виключенням осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині. Заповіт може бути складений щодо усієї спадщини або тільки її частини. Частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах.
Статтею 1241 ЦК України передбачені особи, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, до яких законом віднесені: малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом.
Чинним законодавством встановлено суворі вимоги до форми заповіту: він має бути складений письмово, із зазначенням місця та часу його складення, особисто підписаний заповідачем, посвідчений нотаріусом (або іншими посадовими, службовими особами, в передбачених законом випадках).
Заповідач має право у будь-який час скасувати, скласти новий заповіт або внести в нього зміни.
Відповідно до ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним (тобто недійсним).
Крім того, заповіт можна оскаржити до суду та визнати його недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (наприклад, заповіт, складений за погрозами).
Спадкування за законом має місце в таких випадках:
- відсутності заповіту;
- визнання заповіту недійсним;
- смерті спадкоємців, вказаних у заповіті до відкриття спадщини або їх відмови від прийняття спадщини;
- заповідачем скасовано раніше складений заповіт і не залишено нового;
- заповіт у судовому порядку визнано недійсним;
- у разі, якщо заповітом не охоплено усього майна, що належало спадкодавцю.
При вирішенні питання, хто є спадкоємцями за законом, враховуються такі юридичні факти, як: родинні стосунки (кровна спорідненість), шлюбні відносини, усиновлення (удочеріння), перебування на утриманні спадкодавця. Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.
Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі:
1. відсутності спадкоємців попередньої черги;
2. усунення їх від права на спадкування;
3. неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття.
Крім того, законодавством встановлено, що черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Цей договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині. А також, фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані (ст. 1259 ЦК України).
До першої черги на спадкування за законом відносяться діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст. 1261 ЦК України).
Необхідно, зазначити, що до спадкоємців належать також діти, народжені у незареєстрованому шлюбі, але якщо батько добровільно визнав своє батьківство, або воно визнано у судовому порядку. Крім того, до дітей спадкодавця прирівняні усиновлені діти (у разі, якщо усиновлення було оформлене належним чином рішенням органів опіки та піклування). Ці діти користуються такими ж правами, як і діти, народжені в укладеному шлюбі.
У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері (1262 ЦК України).
Крім того, до цієї черги можуть бути віднесені спадкоємці, якщо за рішенням суду між усиновленим та його бабою, дідом, братом та сестрою за походженням збережено правовий зв'язок.
До третьої черги на право на спадкування за законом відносяться лише рідні дядько та тітка спадкодавця.
У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Відповідно до статті 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, що спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Проте, важко не погодитись з тими науковцями, які вважають, що відсутність законодавчого закріплення поняття "членів сім'ї" є наслідком нерозуміння, хто відноситься до кола спадкоємців четвертої черги за законом. Це, в свою чергу, провокує появі судових розглядів за позовами сторонніх осіб "спадкоємцями", що наполягатимуть визнати їх членами сім'ї в судовому порядку.
У п'яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа.
"Ступінь споріднення", тобто кількість народжень, що пов'язують між собою двох осіб, які перебувають у родинних зв'язках.
До родичів четвертого ступеня споріднення належать діти рідних племінників та племінниць спадкодавця (двоюрідні онуки та онучки) і рідні брати та сестри його діда та баби (двоюрідні дід та баба).
До родичів п'ятого ступеня споріднення - діти його двоюрідних онуків і онучок (двоюрідні правнуки та правнучки), діти його двоюрідних братів та сестер (двоюрідні племінниці та племінники), діти його двоюрідних дідів та бабок (двоюрідні дядьки та тітки).
Родичі шостого ступеня споріднення це - діти його двоюрідних правнуків та правнучок (двоюрідні праправнуки та праправнучки), діти його двоюрідних племінників та племінниць (троюрідні онуки та онучки), діти його двоюрідних дядьків та тіток (троюрідні брати та сестри).
У п'яту чергу право на спадкування мають родичі четвертого - шостого ступеня споріднення, якщо відсутні спадкоємці перших чотирьох черг (родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення).
Відповідно до ст. 1265 ЦК України у п'яту чергу право на спадкування за законом одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї. Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім'ї спадкодавця, але не менш як п'ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування.
Є, також, збільшення числа тих осіб, які можуть стати власником спадкового майна за правом представлення.
Статтею 1266 ЦК України передбачений процес спадкування за правом представлення, а саме:
- внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини;
- прабаба, прадід спадкують ту частку спадщини, яка б належала за законом їхнім дітям (бабі, дідові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини;
- племінники спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини;
- двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (тітці, дядькові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.
Якщо спадкування за правом представлення здійснюється кількома особами, частка їхнього померлого родича ділиться між ними порівну. При спадкуванні по прямій низхідній лінії право представлення діє без обмеження ступеня споріднення.
Також, необхідно відмітити щодо розміру частки у спадщині спадкоємців за законом. За загальним правилом, частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними. Про те, є випадки, коли спадкоємці за усною угодою між собою, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них, якщо це стосується рухомого майна.
Також, спадкоємці за письмовою угодою між собою, посвідченою нотаріусом, якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них.
Спадкоємець має право як прийняти спадщину, так і не прийняти її. Це стосується спадкоємців і за заповітом, і за законом. Згідно з ч.2 ст.1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, автоматично вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом встановленого законом строку він не заявить про відмову від неї.
Ті ж спадкоємці, які не проживали постійно з спадкодавцем на час відкриття спадщини, мають особисто подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.
Для прийняття спадщини законом встановлено строк у шість місяців, який починається з часу смерті спадкодавця або оголошення його померлим.
Разом з тим, у разі пропуску цього строку через поважні причини, такий спадкоємець може звернутися до суду з проханням визначити йому додатковий строк, достатній для подання відповідної заяви.
Існує таке поняття, як відумерлість спадщини. Так, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом (або усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини чи відмови від її прийняття) суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
Внаслідок такого рішення спадщина переходить у власність територіальної громади за місцем її відкриття.
Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на неї. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.
Спадкоємець же, який прийняв у спадщину нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається також на ім'я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців. Таке свідоцтво видається після закінчення шести місяців з часу її відкриття.