Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
51. Основними категоріями дидактики є: навчання, освіта, викладання, учіння, знання, уміння, навички, засоби, принципи, форми, методи навчання.
Навчання — цілеспрямований двухсторонній процес взаємодії вчителя та учня, в результаті якого учень засвоює знання, набуває вмінь і навичок.
Учитель може навчати учнів безпосередньо або опосередковано — через систему завдань. Метою навчання є свідоме засвоєння учнями знань з основ наук, набуття певних навичок і вмінь, всебічний розвиток на цій основі їх пізнавальних сил і здібностей.
Освіта — процес і результат засвоєння учнем систематизованих зун, формування на їх основі світогляду,якостей особистості, розв. творчих здібностей.
Викладання — організація та управління вчителем пізнавальної діяльності учнів, в результаті чого відбувається розвиток і виховання школярів.
Полягає у формулюванні перед учнями пізнавального завдання, повідомленні нових знань, управлінні їх засвоєнням, закріпленням та використанням, у перевірці якості знань, умінь, навичок.
Учіння — власна навчальна діяльність учня.
Учіння є процесом пізнавальної діяльності учнів, завдяки якій вони засвоюють системні знання, здобувають індивідуальний досвід пізнання, вміння самостійно ними оперувати, застосовувати навички й уміння, розвиваючи свій навик спілкування з учителем і учнями в класному і загальношкільному колективах.
Знання — узагальнений досвід людства, що відображений у свідомості людини у вигляді фактів, відомостей, теорій, понять, якими володіє наука.
Вимоги до знань: - повнота; - усвідомленість; - дієвість; - систематичність;
Уміння — це усвідомлена інтелектуальна діяльність, необх. для вирішення нових завдань.
Навичка — точна, безпомилкова діяльність, що шляхом багаторазового повторення набула автоматизму.
52. Рушійними силами розвитку індивіда в процесі навчання є такі суперечності:
- між вимогами щодо рівня розвитку і наявним у індивіда рівнем, засобами, мотивами;
- між прагненнями учня задовольнити свої органічні потреби і нездатністю зробити це самостійно в доцільній формі;
- між тим, що знає та вміє учень, і метою, яка виникає перед ним сама або поставлена ззовні.
- між вимогами суспільства щодо підготовки молодого покоління і фактичним її рівнем.
- штучні суперечності . Їх можна назвати проблемними ситуаціями. Вони становлять основу проблемного навчання.
Процес навчання характеризується наявністю багатьох протиріч — зовнішніх і внутрішніх, суб'єктивних і об'єктивних, істотних та неістотних.
Найбільше уваги вимагають внутрішні протиріччя. Вони збуджують внутрішні психічні сили, які виступають рушієм навчальної діяльності школярів. Провідною рушійною силою процесу навчання є результат протиріч між пізнавальними і практичними завданнями, з одного боку, та наявним рівнем знань, умінь та навичок, з іншого боку.
Рушійна сила — це певне психологічне відчуття труднощів у розв'язанні поставлених завдань. Вона проявляється у підвищенні розумової активності і спрямована на конкретні дії: оволодіння необхідним обсягом знань, умінь та навичок, щоб розв'язати поставлене завдання. Таким чином, у результаті дії механізму рушійної сили створюються оптимальні умови для інтелектуального розвитку особистості, оволодіння нею методами пізнавальної діяльності, формування пізнавальних мотивів навчання, а отже, забезпеченням міцності знань.
53. Процес навчання - спеціально організована і змодельована пізнавальна діяльність, що охоплює викладання вчителя та учіння учнів.
Освітня (навчальна) функція передбачає засвоєння наукових знань, формування вмінь і навичок. Наукові знання охоплюють факти, поняття, закони, закономірності, теорії, відображають узагальнену картину світу.
1.дошк.-підгот.дит.до шк.,ств. оптимал. ум. для псих. фіз. розв.дитини.Грунт. на засадах нар. Осв., передовому пед. досвіді. 2.заг.сер.осв.- ств.відпов.ум.згідно з держ.стандартами,досконале волод. рідною м.,розв. прир. нахилів і здібностей. 3. проф..тех.- забезп. Здобуття професій відпов. до інтересів та здібностей. 4. во- забезп.фундаментал. та практ. підготовкою фахівців, що мають визначати темпи та рівень розв. НТП. 5. позашк.осв.-забезп.отр. додаткових знань ос-ті.
Виховна функція спрямована на формування світогляду, моральних, трудових, естетичних, етичних уявлень, поглядів, переконань, системи ідеалів. Вона випливає із самого змісту і методів навчання, специфіки організації спілкування вчителя з дітьми. Виховна функція охоплює виховні впливи, спрямовані на особистість із метою формування внутрішньої позитивної її реакції (ставлення), активності, самостійності і цілеспрямованості діяльності.
Розвивальна функція, передбачає розвиток пізнавальних процесів особистості, хх емоційну, мотиваційну сфери.
54. Особистісно-зорієнтована технологія – це освітня технологія, головною метою якої є взаємний та плідний розвиток особистості педагога та його учнів на основі рівності в спілкуванні й партнерства в спільній діяльності. Завдання – надання допомоги учневі у визначенні свого ставлення до самого себе, інших людей, навколишнього світу, своєї професійної діяльності. Концепцією технології є заперечення насильства над особистістю в процесі навчання та розвитку учня. Співпраця між учителем і учнями повинна будуватися на основі ознак особистісно-зорієнтованого навчання,
а саме: - зосередження на потребах учня; - переважання навчального діалогу; - співпраця, співтворчість між учнями і вчителем; - турбота про фізичне та емоційне благополуччя учнів; - пристосування методики до навчальних можливостей дитини; - стимулювання розвитку і саморозвитку учня. Ціль - створення умов для розвитку моральної особистості.
Мета особистісно-зорієнтованої освіти полягає у створенні оптимальних умов для розвитку й становлення особистості як суб'єкта діяльності та суспільних відносин, яка будує свою діяльність і стосунки відповідно до стійкої ієрархічної системи гуманістичних і буттєвих особистісних цінностей – особистість відповідно-відповідальна.
55. Структура процесу викладання
Навчальний процес є активною взаємодією між учителем і учнем, яка складається з двох взаємопов'язаних процесів — викладання й учіння.
Викладання — діяльність викладача в процесі навчання, під час якої він ставить перед учнями пізнавальні завдання, повідомляє нові знання, організує спостереження, лабораторні і практичні заняття, керує їх самостійною роботою, перевіряє якість знань, умінь і навичок.
Діяльність учителя має складну структуру, яка охоплює такі функції учителя: проектувальну, організаційну, інформаційну, корекційну, аналітичну.
Проектувальна діяльність є розумовою побудовою навчального процесу на основі знання психологічних і дидактичних закономірностей та законів, дидактичних принципів, на базі індивідуального вчительського педагогічного досвіду.
Організаційна діяльність - безпосередня організація роботи кожного учня.
Інформаційна діяльність - учитель повинен забезпечити учнів різноманітними видами інформації і не лише навчальної, а й емоційно-оцінювальної.
Корекційна діяльність — одержання інформації про ступінь досягнення цілей навчання кожним конкретним учнем та компонування додаткових дій, спрямованих на те, щоб зменшити різницю між запланованим рівнем досягнення цілей навчання і рівнем фактичним.
Аналітична складова діяльності викладання засновується на встановленні зв´язку між запроектованим і реальним навчальним процесом, між окремими його етапами і процесом навчання в його цілісності.
56. Структура процесу учіння
Учіння — це система навчально-пізнавальних дій учнів, спрямованих на засвоєння знань, оволодіння вміннями і навичками.
А. Зязюн виокремлює такі основні компоненти процесу учіння :
1. суб'єкт учіння – індивід, який навчається, здобуває знання;
2. об'єкт, на який спрямовується активність суб'єкта – знання, які належить опанувати суб'єкту;
3. знання, опановані суб'єктом в результаті учіння.
Сутність учіння полягає не стільки в опануванні певних знань, навичок та вмінь, стільки в оволодінні методикою учіння, умінні вчитися, у формуванні ефективної методики самоосвіти.
57. Мотиви навчання
Мотив- це внутрішня рушійна сила, що спонукає людину до дії.
Від мотиву навчання залежить успішність і ефективність навчальної діяльності. Мотиви: потреби, інтереси,захоплення, схильності, емоції, установки, ідеали. Виокремлюють кілька груп мотивів:
—соціальні, прагнення особистості через учіння утвердити свій соціальний статус у суспільстві.
—спонукальні, які пов´язані з впливом на свідомість тих, хто навчається, певних чинників — вимог батьків, порад, прикладів викладачів, членів первинного колективу;
—пізнавальні, що виявляються у пробудженні пізнавальних інтересів і реалізуються через отримання задоволення від самого процесу пізнання і його результатів.
—професійно-ціннісні, які відображають прагнення студентів отримати ґрунтовну професійну підготовку для ефективної діяльності в різних сферах життя.
58. Типи навчання, їх сутність
Тип навчання — це спосіб організації мисленевої діяльності людини.
Основні типи навчання: догматичний, пояснювально-ілюстративний, проблемний, модульно-розвивальний.
Догматичний тип навчання – подача матеріалу без пояснення, зазубрювання, відтворення, не вимагається застосування знань у практ. діял.
Пояснювально-ілюстративний тип навчання. – подача інформації за допомогою пояснень та ілюстрацій, свідоме засвоєння учнями матеріалу та відтворення його на рівні глибокого розуміння, використання набутого у практиці.
Проблемний тип навчання характеризується такими особливостями: вчитель створює певну проблемну ситуацію, допомагає учням виокремити пізнавальну задачу й прийняти її, спрямовує їх на розв'язання означеної задачі; учні самостійно оволодівають необхідними знаннями й уміннями, які є передумовою успішної пізнавальної діяльності; вчитель пропонує широкий спектр застосування набутих знань, умінь і навичок на практиці.
Модульно-розвивальний тип навчання. Він поєднує в собі елементи інших типів, але орієнтований передусім на розвиток інтелектуальних можливостей вихованців на засадах гуманізму й духовності. Модульне навчання спрямоване на інтенсифікацію навчально-виховного процесу за рахунок ефективнішого використання розумового потенціалу учнів.
59. Закономірності навчання
Закономірності навчання — об'єктивні, стійкі й істотні зв'язки в навчальному процесі, що зумовлюють його ефективність.
Вони відображають стійкі залежності між усіма елементами навчання. Закономірності навчання є об'єктивними, властивими процесу навчання за його суттю, та суб'єктивними, залежними від учителя, його діяльності.
Єдність викладання і учіння. Взаємозалежність процесів навчання, виховання і розвитку. Взаємозалежність навчання і реальних навчальних можливостей учнів. Взаємозалежність завдань, змісту, методів і форм навчання.
Об'єктивні закономірності процесу навчання
Виховний і розвиваючий характер навчання. У процесі навчання учні засвоюють знання, на цій основі у них формуються науковий світогляд, моральні, трудові, естетичні та фізичні якості, виробляється відповідне ставлення до процесу навчання. Водночас здійснюється і процес розвитку особистості, її пізнавальних сил — мислення, пам'яті, уваги, уяви, мовлення та ін.
Навчання передбачає цілеспрямовану взаємодію вчителя, учня і виучуваного об'єкта. Навіть якщо учень опановує предмет самостійно за підручником чи додатковою літературою, вчитель спрямовує його пізнавальну діяльність і контролює її. Навчальний процес ефективний лише за умови активності учнів. Що більша різноманітність діяльності учнів на уроці, що більша інтенсивність їхньої праці, організованої педагогом, то результативніший процес навчання.
Суб'єктивні закономірності процесу навчання
Опанування учнями складними способами діяльності залежить від успішного оволодіння попередніми простими видами діяльності, що входять до складного способу, і від готовності учнів визначати ситуацію, в якій ці дії можуть бути використані.
Рівень і якість засвоєння за рівних умов (пам'ять, здібності) залежить від урахування вчителем ступеня значущості для учнів засвоюваного змісту.
Використання вчителем варіативних завдань, що передбачають застосування засвоюваних знань в істотних для учнів ситуаціях, сприяє формуванню готовності до перенесення засвоєних знань і пов'язаних з ними дій у нову ситуацію.
У навчальному процесі виявляються й такі закономірності: методи, форми і засоби навчання залежать від його змісту і завдань; взаємозв'язок компонентів процесу навчання забезпечує міцні, усвідомлені й ефективні результати навчання, розвитку та виховання.
Принципи навчання.
Принципи навчання — основоположні ідеї, що визначають зміст, форми і методи навчальної роботи.
Принцип науковості. Він передбачає вивчення учнями системи наукових тверджень і використання у навчанні методів, близьких до тих, які застосовуються в певній науці.
Принцип систематичності і послідовності. Передбачає системність роботи вчителя, врахування пройденого матеріалу при вивченні нового, розкриття нового матеріалу частинами, фіксування уваги учнів на вузлових питаннях, продумування системи уроків, показ внутрішньо-предметних і міжпредметних зв'язків.
Принцип зв'язку навчання з життям. Реалізовують цей принцип, спираючись на життєвий досвід учнів, застосовуючи набуті знання у практичній діяльності, розкриваючи практичну значущість знань.
Принцип свідомості й активності учнів. Свідомість у навчанні забезпечується високим рівнем активності. Свідомому засвоєнню знань також сприяє роз'яснення мети і завдань навчального предмета, значення його для вирішення життєвих проблем, для власних перспектив.
Принцип наочності. Він вимагає будувати процес навчання на основі живого сприймання учнями предметів і явищ об'єктивної дійсності. Адже чуттєве сприймання навчального матеріалу, що становить основу наочності, сприяє формуванню чітких, точних образів уяви, активізує розумову діяльність, є дієвим засобом усвідомлення матеріалу.
Принцип емоційності. Ґрунтується він на тому, що у процесі пізнавальної діяльності в учнів (студентів) виникає певний емоційний стан, почуття, які можуть сприяти або заважати успішному засвоєнню знань.
Принцип культуровідповідності передбачає нерозривний зв'язок виховання з культурними надбаннями людства і свого народу.
Принцип природовідповідності спрямований на врахування багатогранної природи людини, особливостей ц анатомо-фізіологічного розвитку з погляду віку і статі.
60. Сутність методів, прийомів та засобів навчання.
Метод - спосіб діяльності вчителя і учнів, спрямований на ефективне розв’язання навч-вих. завд.
Методи: Словесні, наочні, практичні (за дж. та сп. сприйняття ),індуктивні, дедуктивні( за логікою передачі і сприйняття інформації), методи контролю і самоконтролю ( усний, письмовий, тестовий, машинний та самоконтроль), репродуктивні, метод проблемного викладення, частково-пошуковий, дослідницький (за ступенем самостійності мислення).
Прийом - складова методу, певні одноразові дії спрямовані на реалізацію вимог методу.
Необхідно розрізняти прийоми розумової діяльності - виокремлення основного, аналогія, конкретизація, порівняння та ін.; прийоми навчальної роботи, наприклад розв'язування задач, прикладів, граматичний розбір тощо.
Засоби – обсяг навч. обладнань, що використовуються у системі пізнавальної діяльності.
1. Об'єкти навколишнього середовища взяті в натуральному вигляді або препаровані для навчальних завдань (живі і засушені рослини, тварини і їх опудала, зразки гірських порід, фунту, мінералів, машини і їх частини, археологічні знахідки і т. ін.).
2. Прилади і засоби для демонстраційних експериментів.
3. Графічні засоби (картини, малюнки, географічні карти, схеми).
4. Технічні засоби навчання (діапозитиви, діафільми, навчальні кінофільми, радіо- і телепередачі, звуко- і відеозаписи та ін.).
5. Підручники і навчальні посібники.
Підручник — це навчальне видання у вигляді книжки, яке вміщує систематичний виклад певної навчальної дисципліни, що відповідає навчальній програмі і затверджене офіційною інстанцією. Навчальний посібник — це навчальне видання у вигляді книжки або брошури, яке частково доповнює підручник.. Для посібника характерне нерівномірне охоплення навчальної програми.
6. Прилади для контролю знань і умінь учнів.
7. Комп'ютери.
61. Методи орган. та здійсн. навч.-пізнавал. діял.
Наочні методи – виділяються дві групи: методи ілюстрацій і методи демонстрацій. Метод ілюстрації передбачає показ учням ілюстрованих посібників: плакатів, карт, малюнків на дошці, картин, портретів учених. Метод демонстрацій передбачає демонстрацію приладів, дослідів, технічних установок, різноманітних препаратів, показ фільмів і діафільмів.
Практичні методи – письмові вправи (мова, математика, іноземні мови), коментування вправ, лабораторні досліди, навчальні практикуми з фізики, хімії, біології та інших предметів, виконання трудових завдань в майстернях, навчально-виробничих цехах, учнівських бригадах.
Розповідь учителя – це опис подій і предметів, жива й образна форма монологічного викладу інформації.
Пояснення — розкриття вчителем найсуттєвіших властивостей того, що вивчається, його внутрішньої структури, зв'язку з іншими об'єктами.
Бесіда –в процесі бесіди учні, відповідаючи на запитання учителя і своїх товаришів, набувають нових знань про природу, суспільство, людину; у них формуються морально-естетичні поняття, уявлення, переконання, здійснюється розумовий, етичний, естетичний розвиток.
Лекція – це розгорнутий, організований в доступній формі систематичний і послідовний виклад сутності теоретичної проблеми або проблеми соціально-політичного, морального, етичного, естетичного змісту.
62. Методи стимулювання навч. діял. у проц. навч.