Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Плис Н.С студ. ДонНУЕТ
Погрібна В.Я к.і.н., доц.
Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган- Барановсько
Відомих предків поета
Батьківську гілку Шевченкового роду дослідники (Д. Красицький, П. Жур. С. Чанін та ін.) виводять із козацького минулого, з середини ХVІІ ст.: «Не раніше 1654 року.
За згадками родичів Т.Шевченка, його прадідом був Андрій Безрідний - виходець з козацького Низу, який з невідомих причин прийшов до Керелівки (інша назва - Кирилівка, нині село Шевченкове) із Запорізької Січі. Пристав, як кажуть в цих краях, до Єфросинії Іванівни Шевчихи. батько якої після Переяславської ради, повернувся із Запорожжя в рідну Кирилівку, шив людям чоботи, і тому його прозвали Іван Швець» [1, с. 17]. За тодішнім звичаєм він взяв прізвище дружини. Так у Керелівці з'явилася сім'я Шевченків. Жила вона у мирі й злагоді. Народили та виховали трьох синів: Олексу, Кіндрата та Івана. Іван був найменшим у родині і йому залишилося батьківське обійстя. Це саме той дід Іван, який мав чи не найбільший вплив на юну душу Тараса. Варто ще акцентувати увагу на походженні прізвища Шевченка. Ще приятель Т. Шевченка О.М. Лазаревський зауважував, що «дід Шевченка (з боку батька) за ремеслом був швець; звідси походить і його прізвище» [2, с. 20]. Поет зі Звенигородщини Василь Дергач навіть вибудував поетичну версію в о значеній темі (вірш «Рід»):
... Івана за уміння шанували -
Всіх рятували в стужу постоли.
Шевця повсюди майстром називали
І дітям його прізвище дали.
І хоч сушила їх біда проклята,
Вони вросли корінням на віки.
Пішло від них коріння третє, п’яте:
Швеці, Кр авці, Кравчини й Кравченята,
І мужні Швачки, й мудрі Шевчуки...
А поміж них могутнім окоренком,
Як наша слава, і любов, і гнів,
Піднявся і росте Тараса Шевченко.
Іван Андрійович був одружений тричі. Перша дружина Горпина Сергіївна народила йому семеро дітей: Григорія (батька Тараса), Омелька, Олену, Саву, Явдоху, Павла та ще одну Явдоху. . Від другої дружини, яку звали Марфоною народилася ще одна дочка – Домаха. . У третьої Іванової дружини Марії дітей не було. Це були рідні тітки та дядьки Тараса за батьком.
По материнській лінії відомими предками Тараса була сім'я батьків матері Якима і Параски Бойків, які мешкали у сусідньому селі Моринці. Народили вони троє дітей - дочок: Катерину (матір Тараса) та Ганну, сина Павла. Після смерті дружини Яким Бойко жив вдівцем. Жили Бойки дещо заможніше від таких же сільських кріпаків, мали просторішу хату, добрий садок, худобу. Саме до материного батька перебралися Григорій з Катериною у Моринці від керелівської нужди і злигоднів. Як вказують біографи «сім'я Бойків із шести душ мала ниву, леваду, воза та пару волів; у саду на полудневому визубі гори дивилася вічками на сонце під сніпків пасіка – тридцять чотири колоди, шостий за силою бджолиний рій у селі. Щороку Яким платив сріблом п'ять карбованців чиншу – відкуповувався у пана».
Батьки Тараса Шевченка
Григорій Іванович та Катерина Якимівна одружилися у 1802 році. На той час Григорію було 21 рік, а Катерині – 19. Подружжя жило у батьківській оселі, у якій на той час проживало тринадцять дорослих дітей. Там у них народжуються доньки Катерина (1804 р.) та Марія (1808 р.). Злигодні, нестатки, тіснота у батьківському будинку змусили молоду сім'ю, як вже згадувалося, перебратися з Керелівки Моринці до батька Катерини. Переїхала сім'я з шестилітньою Катериною, оскільки невдовзі померла дворічна Марія. Сьогодні важко визначити точну дату переїзду. Можливо, це сталося влітку 1810 року, тому що сповідальна книга керелівської церкви свідчить, що у великий піст Шевченки ще жили у Керелівці. У Моринцях 28 травня 1811 року у Григорія та Катерини народжується син Микита. Вже на той час молода сім'я мала свою власну оселю. Це була сусідська хата, яку придбав Яким Бойко у родичів Григорія Копія. Це був відомий на всю округу народний месник, який був заарештований за наказом поміщика Енгельгарда, якому на той час належали Моринці, Керелівка та інші навколишні села.
За споминами Петра Микитовича Шевченка та моринського священника Івана Березницького, Копій неодноразово погрожував розправою Якиму Бойку та Григорію Шевченку "за те, що забрали мій ґрунт і хату мою". Чи було це насправді - встановити важко. Але, безперечним є той факт, що повернення Григорія Копія прискорило переїзд Шевченків знову до Керелівки. Це сталося у 1815 році. Тобто, Тарас Шевченко прожив у Моринцях близько півтора року і всі свої дитячі спогади пов'язував із Керелівкою. Навіть у своєму автобіографічному листку (1860 р.) Шевченко записав, що народився в Керелівці Звенигородського повіту Київської губернії.
У Кобзаря було 12 (від Катерини) + 3 (від Йосипа) + 3 (від Микити) + 5 (від Ярини) = 23 племінники і майже 90 внучатих племінників. А правнуків – понад півтори сотні! Це лише по лінії рідних братів і сестер.
Література
1. Жур Петро.Труди і дні Кобзаря. - К.: Дніпро, 2003. – 520 с.
2. Спогади про Тараса Шевченка. - К.: Дніпро, 1982. – 547 с.