Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
8. Основні функції підприємства.
Предприятие – хозяйствующий субъект, созданный для организации предпринимательской деятельности, экономической целью которого является обеспечение общественных потребностей и извлечение прибыли.
К основным функциям предприятия можно отнести:
Функции предприятия конкретизируются и уточняются в зависимости от:
Производственная функция
Производство товаров, услуг, работ для удовлетворения потребностей экономики.
Реализационно-маркетинговая функция
Маркетинг и реализация произведенной продукции. Объектом воздействия является рынок данной продукции в целом.
Ресурсно-спросовая функция
Спрос на трудовые, материальные, финансовые, информационные и интеллектуальные ресурсы, технологии и способы организации производства.
Финансово-инвестиционная
Генерация финансовых потоков, в том числе связанных со взаимным кредитованием, инвестированием, приобретением, владением и эмиссией ценных бумаг.
Бюджетная функция предприятия
Наполнение местного, регионального и федерального бюджета.
Градообразующая
Участие в формировании и развитии городской экономики, местной инфраструктуры, обеспечение занятости жителей данного населенного пункта.
Социальная функция предприятия
Обеспечение граждан работой в соответствии с образованием и склонностями. Обеспечение работников и нетрудоспособных членов их семей средствами к существованию. Воспитание навыков коллективной работы. Реализация потребности в принадлежности к коллективу, в социальной оценке личности.
Познавательная
Изучение в процессе деятельности особенностей рынков товаров и ресурсов, технологий, технических систем, наиболее эффективных способов организации производства и взаимодействия с рынком, акционерами и т.п. Закрепление, накопление и передача следующим поколениям соответствующих знаний.
Образовательная
Получение отдельными работниками и коллективами производственных (в том числе технико-технологических и организационно- экономических) знаний, навыков, опыта работы.
Воспитательная
Создание, закрепление и развитие корпоративной культуры.
Инновационная функция предприятия
Генерация, фильтрация, инкубация и распространение инноваций среди предприятий, связанных партнерскими и/или конкурентными отношениями.
Институциональная
Генерация, фильтрация и инкубация социально-экономических институтов.
Информационно-сигнальная
Распространение информации об особенностях тех или иных секторов и фрагментов рынка с помощью формирования цен предложения и др.
Консолидирующая функция
Обеспечение единства экономики путем проведения межсубъектных и межотраслевых трансакций, организации и поддержания товарно-финансовых потоков, связывающих экономических агентов в различных секторах рынков и на различных территориях.
Стабилизационная, антикризисная
Обеспечение бескризисного поступательного социально-экономического развития путем создания «островков стабильности»
9. Сутність підприємства як об’єкта господарювання.
Под предприятием понимается самостоятельный субъект, осуществляющий хозяйственно-коммерческую деятельность, имеющий на праве собственности, хозяйственного ведения или оперативного управления обособленное имущество, отвечающий им по своим обязательствам и использующий его для получения прибыли либо других целей путем удовлетворения нужд и потребностей рынка.
Для производственного предприятия характерны следующие признаки.
Организационное единство.
Производственно-техническое единство.
Экономическое единство.
Наличие обособленного имущества.
Имущественная ответственность.
Оперативно-хозяйственная и экономическая самостоятельность.
Наличие идентификационных признаков.
Таким образом, предприятие представляет собой профессионально организованный коллектив людей с единым органом управления, объединенных процессом производства продукции, выполнения работ и оказания услуг, необходимых для удовлетворения потребностей рынка, использующий для этого обособленное имущество на праве собственности, хозяйственного ведения или оперативного управления, функционирующий под свою имущественную ответственность с целью получения прибыли.
10. Процес функціонування підприємства як відкритої системи.
Виходячи з позицій системної методології, підприємства є відкритими соціально-економічними системами.
Підприємство як соціально-економічна система являє собою відокремлену в результаті суспільного поділу праці частину виробничого чи господарського процесу, здатну самостійно або у взаємодії з іншими системами задовольнити ті чи інші потреби потенційну споживачів за допомогою вироблення цією системою товарів чи послуг. Виникнення тієї чи іншої соціально-економічної системи (підприємства) обумовлено виникненням або формуванням на ринку попиту на продукцію, послуги, що здатні задовольнити вимоги споживачів.
Описати процес функціонування підприємства як відкритої соціально-економічної системи можна так. Вже на першому етапі життєвого циклу (зародження) підприємство отримує із зовнішнього середовища фінансові і трудові ресурси, інформацію, матеріали, сировину та ін. Ці компоненти прийнято називати «Входи». У процесі діяльності ці «Входи» перетворюються у продукцію, послуги, нову інформацію. Вони і є виходами підприємства, тобто результатом діяльності системи. Якщо організація управління ефективна, то в процесі перетворення входів утворюється додаткова вартість, за рахунок якої у підприємства створюються можливості збільшувати обсяги виробництва, продажу товарів і послуг, прибуток, підвищувати культуру обслуговування споживачів, належним чином стимулювати працю персоналу і на цій основі підвищувати і продуктивність, завойовувати нові ринки збуту товарів і послуг розвивати свою матеріально-технічну базу тощо.
Підприємства як відкриті соціально-економічні системи мають такі основні характерні особливості, що відрізняють їх від технічні та інших:
1) адаптованість, тобто здатність пристосовуватися до оточуючого середовища, що змінюється;
2) здатність і прагнення формування цілей всередині системи;
3) здатність протистояв ентропійним тенденціям;
4) здатність змінювати свою структуру формувати варіанти поведінки залежно від впливу оточуючої середовища та ситуацій, які складаються в процесі досягнення певй1" цілей;
5) унікальність і непередбаченість поведінки системи в тих інших умовах через те, що її основним найбільш активним елемент є люди;
6) нестаціонарність, тобто змінність окремих параметр стахостичність її поведінки;
7) довговічність (здатність протягом великого періоду зберігати результативність та виконувати свою місію;
8) відкритість, що проявляється не тільки в бальному, енергетичному обміні, але і в обміні інформацією; цілеспрямованість, що виражається їх здатністю забезпечувати 9)0живачів необхідними товарами та послугами;
10) обмеженість, що вважається граничними можливостями, що визначені наявними В псами;
11) поліструктурність, що виражається існуванням в них взаємопереплетених підсистем, де кожний елемент системи одно часно входить в декілька підсистем і функціонує згідно їх вимог;
12) керованість, що виражається допустимістю тимчасової зміни процесу функціонування в бажаному напрямку під впливом управлінських дій. Керованість забезпечується також внутрішніми резервами і розчленуванням системи на відносно.
11>12 (они похожи) Форми державного регулювання підприємництва.
Державне регулювання підприємництва – це вплив держави на діяльність підприємницьких структур із метою сприяння та забезпечення нормальних умов їх функціонування.
Об’єктивна потреба регулювання підприємництва сьогодні в Україні зумовлена цілями економічної політики держави, зокрема:
· поступовим переходом до ринкової економіки;
· створенням сприятливих умов для вільної творчої праці, реалізації підприємницької ініціативи;
· підпорядкування суспільного виробництва потребам та інтересам людей;
· підвищенням престижу підприємництва;
· забезпеченням високої ефективності діяльності підприємницьких структур та ін.
Державне регулювання підприємництва – форми, методи та засоби державного впливу на діяльність підприємств і організацій для створення нормальних умов їх функціонування та розвитку й послаблення негативних тенденцій такої діяльності. Основні методи державного регулювання підприємницької діяльності – адміністративні, правові та економічні. Адміністративні ґрунтуються на силі державної влади, зокрема на заходах заборони, дозволу й примусу, і втілюються в життя за допомогою указів, розпоряджень. У розвинутих країнах світу застосовуються здебільшого у сфері охорони навколишнього середовища. Прямі методи регулювання підприємницької діяльності дають швидкий ефект, непрямі – віддалений у часі. Так, після прийняття нового податкового законодавства очікуваний ефект настає через 1,5-2 роки. Головним інструментом впливу держави на підприємницьку діяльність є податкова політика,
13. Етапи розвитку організації.
Фаза 1. Зростання засноване на творчості. Підприємець втілює свої ідеї в життя і змушує усіх повірити в них. Уся увага спрямована на розробку продукту і на його маркетинг. При зростанні організації знань і умінь лідера не достатньо, вона потребує професійного керівництва, делегування повноважень і настає так звана криза лідерства.
Фаза 2. Зростання засноване на керівництві. На цьому етапі будується організаційна структура, існує жорстка централізація влади, з'являється система формальних комунікацій, система заохочення і покарання та система контролю. Організація, що поступово росте, починає диверсифікуватися і розширюватися. При такій системі управління починають виникати багато суперечностей між вищими та нижчими ланками управління і настає криза автономії, яка вирішується тільки делегуванням повноважень.
Фаза 3. Зростання через делегування. На цій фазі здійснюється перебудова системи управління і децентралізація функцій, делегуються повноваження середній ланці менеджерів для проникнення на нові ринки і розвитку нових продуктів. Менеджери вищої ланки більше уваги приділяють стратегічному розвитку і поступово втрачають контроль над організацією загалом, що призводить до виникнення кризи контролю, яка вирішується розвитком програм координації.
Фаза 4. Зростання через координацію. Їй характерна зміна системи координації функціональних підрозділів, тобто слабоцентралізовані підрозділи об'єднуються в продуктові групи, створюються стратегічні підрозділи, які мають високий ступінь самостійності, проте право ухвалювати основні виробничі рішення залишається на місцях. Організація стикається з проблемою дуже складної системи планування і розподілу грошей, а також переобтяженою системою контролю. Її реакція на зміни зовнішнього середовища значно сповільнюється, що викликає спад рівня організаційної ефективності. У наявності явна криза бюрократизму.
Фаза 5. Зростання через співпрацю. На цьому етапі об’єднують персонал, встановлюють загальні інтереси і цінності, вводять внутрішні команди консультантів, які не керують підрозділами, а допомагають керівникам професійними порадами, заохочуються будь-які нові ідеї, виникає загроза психологічного виснаження, коли персонал не може працювати як єдина команда. Теоретично на цьому етапі може бути введена матрична структура.
Слід сказати, що ускладнення структури, впорядкування зв'язків між елементами, зміна їх просторового розташування та надання нових властивостей, розвиток специфічних зв'язків між еле ментами та їхніми групами – усе це характерне для організації, що розвивається. Однак, приймаючи рішення про коригування організаційної структури, треба пам'ятати: краща організаційна структура та, яка найбільше відповідає поточній стратегії.