Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Чернігівський державний технологічний університет
ЦИВІЛЬНИЙ ЗАХИСТ
Тексти лекцій з курсу
для студентів усіх спеціальностей
Обговорено і рекомендовано
на засіданні кафедри харчових технологій,
хімії і безпеки життєдіяльності
Протокол № 9
від “19“ квітня 2012р
Цивільний захист. Тексти лекцій з курсу. Для студентів усіх спеціальностей/ Укл.Авер’янов Ф.І. - Чернігів: ЧДТУ, 2012р.- с.91
Укладачі:
Відповідальний за випуск:
Рецензент:
Зміст
Вступ 5
1 Моніторинг небезпек, що можуть спричинити НС 11
1.1 Надзвичайні ситуації, їх класифікація 13
1.2 Причини виникнення надзвичайних ситуацій: 16
1.4 Моніторинг і прогнозування ЧС 21
1.6 Паспортизація ПНО 30
1.7 Декларування небезпеки 33
2 Планування заходів з питань цивільного захисту 34
2.1 Загальні питання 34
2.2 План цивільного захисту(дій) на особливий період 39
2.3 План дій об’єкту на мирний час 41
2.4 План локалізації та ліквідації аварійних ситуацій і аварій 42
3 Забезпечення заходів і дій в межах єдиної системи цивільного захисту 49
3.1 Єдина державна система цивільного захисту 49
3.1.1 Принципи цивільного захисту 50
3.1.2 Мета цивільного захисту 50
3.1.3 Завдання ЦЗ 51
3.1.4 Організаційна структура ЄДС ЦЗ 52
3.1.5 Режими функціонування ЄДС ЦЗ 52
3.1.6 Основні заходи, що реалізуються ЄДС ЦЗ 53
3.2 Організація цивільного захисту на підприємстві, в установі, організації 56
3.3 Права та обов’язки громадян України в сфері захисту 59
4 Комплекс заходів за захисту населення при надзвичайних ситуаціях 60
4.1 Загальні положення, основні заходи захисту 60
4.1.1 Оповіщення та інформування населення 60
4.1.2 Спостереження та контроль 61
4.1.3 Укриття населення в захисних спорудах 65
4.1.4 Евакуація населення з опарних зон у безпечні районі 65
4.1.5 Інженерний захист 67
4.1.6 Медичний захист 71
4.1.7 Психологічний захист 72
4.1.8 Біологічний захист 73
4.1.9 Екологічний захист 74
4.1.10 Радіаційний та хімічний захист 75
4.1.11Захист населення від несприятливих побутових
та непередбачувальних ситуацій 78
5 Забезпечення техногенної безпеки на підприємствах
5.1 Поняття про стійкість роботи промислових підприємств 79
5.2 Основні вимоги до планування і забудови міст 80
5.3 Розміщення об’єктів 82
5.5 Вимоги до комунально – енергетичних мереж 84
5.6 Підвищення надійності і стійкості функціонування промислових підприємств у надзвичайних ситуаціях 85
Вступ
У відповідності до закону України «Про правові засади цивільного захисту»
цивільний захист - система організаційних, інженерно-технічних, санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та інших заходів, які здійснюються центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підпорядкованими їм силами і засобами, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, добровільними рятувальними формуваннями, що забезпечують виконання цих заходів з метою запобігання та ліквідації надзвичайних ситуацій, які загрожують життю та здоров'ю людей, завдають матеріальних збитків у мирний час і в особливий період;
Єдина державна система цивільного захисту населення і територій (далі - єдина система цивільного захисту) - сукупність органів управління, сил та засобів центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, на які покладається реалізація державної політики у сфері цивільного захисту.
Система цивільного захисту населення в нашій країні формувалася шляхом послідовного усвідомлення цілей держави та державної політики в області безпеки населення України.
У Радянському Союзі вперше організація, подібна організаціям цивільного захисту населення, була створена 4 жовтня 1932 року під назвою Місцева протиповітряна оборона(МППО). Метою її створення був захист мирного населення від повітряного противника. Первинно вона призначалася для захисту найбільш важливих об’єктів військового, адміністративного та управлінського призначення.
Закінчення Другої Світової війни ознаменувалося появою на міжнародній арені найпотужнішої зброї - ядерної. Для доставки до цілей ядерних боєприпасів почали використовувати ракети, з'явилися ракетний - ядерні війська. Характер війни різко змінився. Завдання МППО багаторазово збільшилися, термін на виконання завдань захисту, навпаки, значно зменшився.
МППО не задовольняє потреб часу і в 1961 році була реорганізована в Цивільну оборону Радянського Союзу. Тепер вона охоплювала всю територію держави і була комплексом загальнодержавних оборонних заходів, що спрямовувалися на захист населення і об’єктів, утому числі, і від зброї масового знищення.
Для підвищення статусу Цивільної оборони в 1971 році підпорядкували Міністру оборони. Відповідальність за виконання завдань захисту населення була покладена на місцеві органи влади.
Як бачимо, у 70 - 80 роках цивільна оборона була орієнтована в основному на дії в умовах ведення війни із застосуванням зброї масового ураження. Це було обумовлено політичною ситуацією того часу. Разом з тим час і обставини вимагали більш конкретного повороту усієї системи цивільної оборони до проблем, пов'язаних з попередженням і ліквідацією наслідків стихійних лих, аварій та катастроф, рятування та збереження життя людей.
Новий етап розвитку Цивільної оборони розпочався в 1991 році, коли Україна стала незалежною державою. Послідовно, починаючи з 1991 року, Цивільна оборона України функціонує на засадах закону «Про цивільну оборону», якій був ухвалений у лютому 1993 року (3.02.93 р.) Верховною Радою. Правовий акт проголосив право громадян України на захист життя і здоров'я від наслідків аварій, катастроф і стихійного лиха та право вимагати від уряду України, а також від інших органів державної влади, адміністрацій підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності гарантій по забезпеченню цього права. Держава для виконання цього завдання створює державну систему – цивільну оборону.
Цивільна оборона України є державною системою органів управління, сил і засобів, що створюється для організації і забезпечення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру.
Систему цивільної оборони складають:
- органи виконавчої влади всіх рівнів, до компетенції яких віднесено функції, пов'язані з безпекою і захистом населення, попередженням, реагуванням і діями у надзвичайних ситуаціях;
- органи повсякденного управління процесами захисту населення у складі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, керівництва підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування;
- сили і засоби, призначені для виконання завдань цивільної оборони;
- фонди фінансових, медичних та матеріально-технічних ресурсів, передбачені на випадок надзвичайних ситуацій;
- системи зв'язку, оповіщення та інформаційного забезпечення;
- спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади, до повноважень якого віднесено питання цивільної оборони;
- курси та навчальні заклади підготовки і перепідготовки фахівців та населення з питань цивільної оборони;
- служби цивільної оборони.
10 травня 1994 року Постановою Кабінету Міністрів затверджено Положення "Про цивільну оборону України", в якому деталізовані основні положення та зазначені механізми реалізації завдань, що сформульовані в законі "Про цивільну оборону України".
У законі та Положенні дане визначення ЦО, розкриті зміст і організаційна структура, визначені функціональні обов'язки керівного складу всіх рангів, склад сил ЦО та їх функції, викладена організація підготовки керівного і викладацького складу з ЦО, навчання населення всіх категорій, а також порядок здійснення матеріального, транспортного, технічного і фінансового забезпечення.
За роки становлення України, як незалежної держави, її структури, у тому числі ЦО, постійно удосконалювались, ставали більш професійними, що відповідало завданням часу.
В Україні найбільшу небезпеку становлять природні та техногенні загрози. Таким чином, проблема техногенної і природно-техногенної безпеки набула такого важливого значення, що вимагала невідкладного вироблення цілісної державної політики у сфері безпеки життєдіяльності, створення досконалих механізмів її реалізації. Існуюча на той час система захисту населення, відігравши свою позитивну роль у створенні законодавчих та організаційних засад функціонування, заощадження потенціалу захисту, з причин невпинного зростання кількості надзвичайних ситуацій, необхідності і висококваліфікованого втручання у них і залучення до дій широкого кола міністерств та відомств, вже не могла повною мірою забезпечувати реалізацію свого призначення - бути гарантом безпеки населення і його права на захист від надзвичайних ситуацій.
У 1996 році було створено Міністерство з надзвичайних ситуацій і у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Цивільна оборона стала складовою частиною Міністерства. Для уточнення завдань і удосконалення відповідальності окремих міністерств і відомств з цивільного захисту населення 29 березня 1999 року була прийнята нова редакція Закону „Про Цивільну оборону ”.
З метою забезпечення реалізації державної політики в сфері запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, цивільного захисту населення була створена Єдина державна система запобігання і реагування на НС техногенного та природного характеру, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 3 серпня 1998 р.
Єдина державна система запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного і природного характеру і реагування на них (ЄДСЗР) включає в себе центральні й місцеві органи виконавчої влади, виконавчі органи рад, державні підприємства, установи та організації з відповідними силами і засобами, які здійснюють нагляд за забезпеченням техногенної та природної безпеки, організують проведення роботи із запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного та природного походження і реагування у разі їх виникнення з метою захисту населення і довкілля, зменшення матеріальних втрат. Вона не відміняє систему Цивільної оборони, діє поряд, паралельно.
ЄДСЗР складається з постійно діючих функціональних і територіальних підсистем і має чотири рівні: загальнодержавний, регіональний, місцевий та об'єктовий.
Функціональні підсистеми створюються міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади для організації роботи, пов'язаної із запобіганням надзвичайним ситуаціям та захистом населення і територій від їх наслідків.
Територіальні підсистеми ЄДС створюються в Автономній Республіки Крим, областях, мм. Києві та Севастополі для запобігання і реагування на НС в межах відповідних регіонів.
Кожний рівень ЄДСЗР має координуючі й постійні органи управління щодо розв'язання завдань у сфері запобігання надзвичайним ситуаціям, захисту населення і територій від їх наслідків, систему повсякденного управління, сили і засоби, резерви матеріальних та фінансових ресурсів, системи зв'язку та інформаційного забезпечення.
Координуючі органи - це комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій усіх рівнів.
Постійні органи управління з питань техногенно-екологічної безпеки, цивільної оборони та з надзвичайних ситуацій:
на загальнодержавному рівні - Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;
на регіональному рівні - Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, уповноважені органи з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій;
на місцевому рівні - районні державні адміністрації і виконавчі органи рад, уповноважені органи з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення;
на об'єктовому рівні - структурні підрозділи підприємств, установ та організацій або спеціально призначені особи з питань надзвичайних ситуацій.
До складу сил і засобів ЄДСЗР входять відповідні сили і засоби функціональних і територіальних підсистем, а також недержавні (добровільні рятувальні формування), які залучаються для виконання відповідних робіт.
Залежно від масштабів і особливостей надзвичайної ситуації, що прогнозується або виникла, може існувати один з таких режимів функціонування ЄДСЗР:
режим повсякденної діяльності - при нормальній виробничо-промисловій, радіаційній, хімічній, біологічній (бактеріологічній), сейсмічній, гідрогеологічній; гідрометеорологічній обстановці (за відсутності епідемії, епізоотії та епіфітотії);
режим підвищеної готовності - при істотному погіршенні виробничо-промислової, радіаційної, хімічної, біологічної (бактеріологічної), сейсмічної, гідрогеологічної і гідрометеорологічної обстановки (з одержанням прогнозної інформації щодо можливості виникнення надзвичайної ситуації);
режим діяльності у надзвичайній ситуації - при реальній загрозі виникнення надзвичайних ситуацій і реагуванні на них;
режим діяльності у надзвичайному стані - запроваджується в Україні або на окремих її територіях в порядку, визначеному Конституцією України та Законом України «Про надзвичайний стан».
Ці дві державні системи – Цивільного захисту і Запобігання та реагування на НС не в повної мірі забезпечують вирішення усіх гуманітарних питань, що виникають у сучасному світі при НС.
Термін «цивільна оборона» сприймається як система оборонних заходів держави щодо цивільного населення у воєнний час. Зрозуміло, що назва «цивільна оборона» є застарілою, якщо йдеться про мирні часи. Виходить, що система з такою назвою повинна оборонятися від небезпечних хімічних речовин, землетрусів, зсувів, повеней та іншого нападу.
На 10-ій Міжнародній конференції з цивільного захисту 3-5 квітня 1994 року прийняли Універсальну Декларацію з цивільного захисту, у якій закликали уряди розглядати концепцію і визначення терміну "цивільна оборона" більш широко, а не тільки в рамках військових конфліктів і визначених гуманітарних завдань у період військових конфліктів. Термін "цивільний захист" повинен використовуватися для визначення всіх гуманітарних заходів, спрямованих на захист життя людей, власності і навколишнього середовища від усіх катастроф та НС природного або техногенного характеру.
Політичні зміни, що відбулися останніми роками на міжнародній арені, та вдосконалення завдань, які покладаються на органи ЦО, мають вплив на рух цих органів у бік терміну "цивільний захист". Саме з цих причин актуальною стає створення системи, яка вирішує весь комплекс завдань з протидії НС в мирний час і особливий період - системи цивільного захисту. Закон України "Про правові засади цивільного захисту" (червень 2004 року) розроблено з урахуванням наведених вимог.
Закон враховує прийняті більшістю країн Європи програми щодо оновлення системи захисту населення і територій від негативних наслідків техногенних або природних катастроф, мінімізації наслідків катастроф та аварій, інших негативних проявів різного характеру.
Законом передбачено утворення Єдиної державної системи цивільного захисту (ЄДС ЦЗ) населення і територій, яка має за мету захист населення від наслідків НС техногенного, природного, соціально-політичного та воєнного характеру.
Цей закон по суті є базовою доктриною, яка визначає правові, економічні і організаційні засади реалізації державної політики у сфері ЦЗ щодо забезпечення безпеки та захисту населення в Україні, економіки і національного надбання від негативних наслідків НС, мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи.
Територія України, її населення, як і території та населення інших країн світу, на жаль, не застраховані від ризиків виникнення НС, які можуть спричинити людські втрати і заподіяти значної шкоди матеріальним об'єктам. Тому Українська держава приділяє чималу увагу проблемі забезпечення природно-техногенної безпеки населення і територій, запобігання або зменшення та ліквідації негативних наслідків небезпечних природних явищ, промислових аварій і катастроф.
Забезпечення безпеки та захисту населення в Україні, об'єктів економіки і національного надбання держави від негативних наслідків НС розглядається українською владою як невід'ємна частина державної політики національної безпеки і державного будівництва.
При цьому слід відмітити, що термін «цивільний захист» не має чіткого трактування у практиці його використання. Цивільний захист ґрунтується на допомозі людям у здійсненні їхнього бажання бути почутими, цивільний захист виявляється тісно пов’язаним із принципами соціальної справедливості, цивільними правами й правами людини. Існує декілька моделей цивільного захисту: цивільний захист приватної особи, юридичний цивільний захист, цивільний захист за кошти.
Визначення цивільного захисту з позиції захисту від надзвичайних ситуацій використовує у своєму змісті словосполучення «…запобігання та ліквідації надзвичайних ситуацій… у мирний час і в особливий період». Треба відмітити, що не тільки в Законі України «Про правові засади цивільного захисту», але і в інших літературних джерелах досить часто використовується словосполучення «надзвичайні ситуації мирного і воєнного характеру». Таке формулювання означає тільки те, що надзвичайні ситуації можуть відбуватися як у мирний час, так і в умовах ведення бойових дій, а захист населення від вражаючих факторів надзвичайних ситуацій повинний здійснюватися й у тих випадках, коли вони викликаються впливом зброї або інших засобів противника. Захист же від небезпек, безпосередньо пов’язаних із веденням воєнних дій, відповідно до світової практики, покладений на цивільну оборону.
1 Моніторинг небезпек, що можуть спричинити НС
1.1 Надзвичайні ситуації, їх класифікація
1.2 Причини виникнення надзвичайних ситуацій:
1.4 Моніторинг і прогнозування ЧС
1.6 Паспортизація об’єктів підвищеної небезпеки
1.7 Страхування ризику суб'єктом господарської діяльності.
1.8 Декларування безпеки ОПН
Загальні положення
Характерною рисою розвитку земної цивілізації є збільшення небезпеки її загибелі. Сьогодні на нашій планеті посилюється глобальна системна криза, яка проявляється у погіршенні екології, зміні кліматичних умов, збільшенні кількості і масштабів природних і техногенних катастроф, терористичних актів та інших соціальних і політичних небезпек.
Тільки за останні 20 років від стихійних лих, промислових аварій і катастроф постраждало у всьому світі понад 1 млрд. людей, в т.ч. 5 млн. загинуло, а матеріальний збиток становить трильйони доларів.
В Україні також є наявність високого ризику виникнення надзвичайних ситуацій, що становить серйозну загрозу для суспільства і національної безпеки в економічній, соціальній та екологічній сфері. За останні роки щороку в Україні стається в середньому 350 надзвичайних ситуацій. Від надзвичайних ситуацій (НС) щорічно гине більше 70 тис. осіб, населення і держава зазнають значних матеріальних збитків. Тобто, природно – техногенна ситуація є загрозливою. Без урахування даних моніторингу і прогнозування НС неможливо планувати розвиток територій, приймати рішення про будівництво промислових і соціальних об’єктів, розробляти програми і плани з попередження і ліквідації можливих надзвичайних ситуацій. Від ефективності і якості проведення моніторингу та прогнозування залежить ефективність і якість програм, планів, прийняття рішень щодо запобігання надзвичайним ситуаціям та їх ліквідації.
Зниження масштабів людських втрат та матеріальних збитків, запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного і природного походження, ліквідація їх наслідків є загальнодержавною проблемою і одним з найважливіших завдань органів виконавчої влади, всіх органів управління, спеціалістів і населення.
1.1 Надзвичайні ситуації, їх класифікація та причини та джерела виникнення
Проблема захисту людини від небезпек постала водночас з появою на Землі людства. Протягом усієї історії цивілізації кожна окрема людина дбала про власну безпеку та безпеку своїх близьких, так само як і людству доводилося піклуватися про безпеку свого існування.
Первісна людина була тісно зв'язана з природою. Наші предки не просто поклонялися рослинам, тваринам, птахам, сонцю, вітру, воді тощо, а й використовували свої знання про них для життя в єдності з природою, оскільки саме природні небезпеки становили найбільшу загрозу.
Другою групою небезпек, які почали становити загрозу людині з часу існування на планеті, були дії інших людей. Війни, збройні конфлікти, вбивства, викрадення, погрози, терористичні акти та інші насильства супроводжували і в наш час продовжують супроводжу вати розвиток суспільства.
Третьою на Землі була започаткована група небезпек, що походять від об'єктів, створених людьми, так званих антропогенних чинників: машин, хімічних та вибухових речовин, джерел різного роду випромінювань, макро- та мікроорганізмів, тощо. Ці небезпеки пов'язані з прагненням людини глибше пізнати себе й навколишній світ, створювати матеріальні блага і, як це не парадоксально, з пошуком більшої небезпеки. Небезпеки існують у просторі й часі та реалізуються як потоці енергії, речовини та інформації. Небезпеки не діють вибірково, вони впливають на все матеріальне довкілля. Причинами, через які окремі об'єкти не страждають від певних небезпек або ж одні страждають більше, а інші менше, є властивості самих об'єктів (приклад: куля вбиває тварину або людину, але не пробиває кам'яну стіну).
1.1.1 Поняття про надзвичайні ситуації і їх класифікація
Щодня в світі фіксуються тисячі подій, при яких відбувається порушення нормальних умов життя і діяльності людей і які можуть призвести або призводять до загибелі людей та/або до значних матеріальних втрат. Такі події називаються надзвичайними ситуаціями.
Існують і використовують різні класифікації надзвичайних ситуацій - за джерелом походження, наслідками, ступенем поширення, розміром людських втрат і матеріальних збитків, сферою прояву тощо. Найбільш вдалою є класифікація небезпек життєдіяльності людства за джерелами походження, згідно з якою всі небезпеки поділяються на чотири групи: природні, техногенні, соціально - політичні та комбіновані. До четвертої групи віднесено три підгрупи: природно-техногенні, природно-соціальні та соціально-техногенні небезпеки, джерелами яких є комбінація різних елементів життєвого середовища.
1.1.2 Класифікація надзвичайних ситуацій за походженням
Кабінет Міністрів України 15.07.98 р. постановою №1099 затвердив класифікацією надзвичайних ситуацій, згідно з якою надзвичайні ситуації (НС) на території України за походженням поділяються на НС техногенного, природного, соціально-політичного та воєнного характеру.
За цим положенням терміни мають таке значення:
Аварія – небезпечна подія техногенного характеру, що створює на об’єкті, території або акваторії загрозу для життя і здоров’я людей і призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, порушення виробничого або транспортного процесу чи завдає шкоди довкіллю.
Аварії поділяються на дві категорії:
До І категорії належать аварії, внаслідок яких:
До II категорії належать аварії, внаслідок яких:
Випадки порушення технологічних процесів, роботи устаткування, тимчасової зупинки виробництва в результаті спрацювання автоматичних захисних блокувань та інші локальні порушення у роботі цехів, дільниць і окремих об'єктів, падіння опор та обрив дротів ліній електропередач не належать до аварій, що мають категорії.
Катастрофа – великомасштабна аварія чи інша подія, що призводить до тяжких, трагічних наслідків.
Небезпечне природне явище – подія природного походження або результат діяльності природних процесів, які за своєю інтенсивністю, масштабами поширення і тривалістю можуть вражати людей, об’єкти економіки та довкілля.
Стихійне лихо – це природне явище (подія), яке носить надзвичайний катастрофічний характер і призводить до ураження людей, руйнування або пошкодження будівель, споруд, обладнання, техніки, транспортних засобів та інших матеріальних цінностей.
Надзвичайна ситуація (НС) – порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об’єкті або території, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом чи іншою небезпечною подією, яка призвела (може призвести) до загибелі людей та/або значних матеріальних втрат.
Загальними ознаками надзвичайних ситуацій є:
За походженням НС класифікуються:
НС техногенного характеру – транспортні аварії (катастрофи), пожежі, неспровоковані вибухи чи їх загроза, аварії з викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин, раптове руйнування споруд та будівель, аварії на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах тощо.
1.1.3 Рівні надзвичайних ситуацій
З метою створення єдиної системи класифікації надзвичайних ситуацій та визначення їх рівнів Кабінет Міністрів України постановою № 368 від 24 березня 2004р. затвердив «Положення про класифікацію надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру за їх рівнями». Залежно від територіального поширення, обсягів заподіяних наслідків, технічних і матеріальних ресурсів, необхідних для їх ліквідації, надзвичайна ситуація класифікується за рівнями - державного, регіонального, місцевого та об’єктового.
Для визначення рівня надзвичайної ситуації встановлюються таки критерії:
1) Територіальне поширення та обсяги технічних і матеріальних ресурсів, що необхідні для ліквідації наслідків надзвичайної ситуації.
2) Кількість людей, які загинули, постраждали або умови життєдіяльності яких було порушено внаслідок надзвичайної ситуації.
3) Розмір заподіяних (очікуваних) збитків.
Державного рівня визначається ситуація:
(Автономної республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя), а для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують можливості цих регіонів, але не менш як однин відсоток обсягу видатків відповідних місцевих бюджетів(надзвичайна ситуація державного рівня за територіальним поширенням);
Регіонального рівня визначається ситуація:
Місцевого рівня визначається ситуація:
Об’єктового рівня визначається надзвичайна ситуація, яка не підпадає під названі вище визначення.
Надзвичайна ситуація відноситься до певного рівня за умови відповідності її хоча б одному із зазначених критеріїв, які наведені у цих Правилах.
У разі коли внаслідок надзвичайної ситуації для відповідних порогових значень рівнів людських втрат або кількості осіб, які постраждали чи зазнали порушення умов життєдіяльності, обсяг збитків не досягає визначеного у цьому порядку, рівень надзвичайної ситуації визначається на ступінь менше(для дорожньо – транспортних пригод – на два ступеня менше).
Віднесення надзвичайної ситуації, яка виникла на території кількох адміністративно – територіальних одиниць, до державного та регіонального рівня за територіальним поширенням або за сумарним показником її наслідків не є підставою для віднесення надзвичайної ситуації до державного або регіонального рівня окремо для кожної з цих адміністративно – територіальних одиниць. Віднесення надзвичайної ситуації до державного та регіонального рівня для зазначених адміністративно – територіальних одиниць здійснюється окремо за критеріями і правилами зазначеним у цих Правилах.
1.2 Причини виникнення надзвичайних ситуацій
Перелік можливих небезпек налічує понад 150 найменувань, але це не повний перечень небезпек. З метою аналізу, узагальнення та розробки заходів щодо запобігання негативним наслідкам існує необхідність класифікації небезпек, джерел, що породжують їх, та чинників (факторів), які безпосередньо призводять до негативного впливу на людину.
Джерелами (носіями) небезпек є:
Природні джерела небезпеки - це природні об'єкти, явища природи та стихійні лиха, які становлять загрозу для життя чи здоров'я людини (землетруси, зсуви, селі, вулкани, повені, снігові лавини, шторми, урагани, зливи, град, тумани, ожеледі, блискавки, астероїди, сонячне та космічне випромінювання, небезпечні рослини, тварини, риби, комахи, грибки, бактерії, віруси, заразні хвороби тварин та рослин).
Техногенні джерела небезпеки - це передусім небезпеки, пов'язані з використанням електричної енергії, хімічних речовин, різних видів випромінювання (іонізуючого, електромагнітного, акустичного), транспортних засобів, горючих, легкозаймистих і вибухонебезпечних речовин та матеріалів, процесів, що відбуваються при підвищених температурах та тиску, з експлуатацією підіймально-транспортного обладнання.
Джерелами техногенних небезпек є всі небезпеки, пов'язані з впливом на людину об'єктів матеріально-культурного середовища. Наприклад, виведена людьми порода собак - бультер'єр, яка небезпечна не тільки для чужих людей, а навіть для свого господаря, виведені у військових лабораторіях бактерії, а також організми, створені методами генної інженерії.
До соціальних джерел небезпек віднесено небезпеки, викликані низьким духовним та культурним рівнем людей. Це такі явища, як бродяжництво, проституція, п'янство, алкоголізм, злочинність, тощо. Першоджерелами цих небезпек є незадовільний матеріальний стан; погані умови проживання, революції, конфліктні ситуації на міжнаціональному, етнічному, расовому чи релігійному ґрунті.
Джерелами політичних небезпек є конфлікти на міжнаціональному та міждержавному рівнях, духовне гноблення, політичний тероризм, ідеологічні, між партійні, міжконфесійні та збройні конфлікти, війни. Але більшість джерел небезпек мають комбінований характер:
природно-техногенні небезпеки - смог, кислотні дощі, пилові бурі, зменшення родючості ґрунтів, виникнення пустель та інші явища, спричинені людською діяльністю;
природно-соціальні небезпеки - химерні етноси, наркоманія, епідемії інфекційних захворювань, венеричні захворювання, СНІД та ін.;
соціально-техногенні небезпеки - професійна захворюваність, професійний травматизм, психічні відхилення та захворювання, викликані виробничою діяльністю, масові психічні відхилення та захворювання, викликані впливом на свідомість і підсвідомість засобами масової інформації та спеціальними технічними засобами, токсикоманія.
Проте наявність джерела небезпеки ще не означає того, що людині чи групі людей обов'язково повинна бути спричинена якась шкода чи пошкодження. До цього може призвести конкретний вражаючий фактор.
Вражаючий фактор - це чинник життєвого середовища, який за певних умов завдає шкоди як людям, так і системам життєзабезпечення людей, призводить до матеріальних збитків. За своїм походженням вражаючі фактори поділяються на: фізичні, в тому числі енергетичні (ударна повітряна чи водна хвиля, електромагнітне, акустичне, іонізуюче випромінювання, об'єкти, що рухаються з великою швидкістю або мають високу температуру тощо), хімічні (хімічні елементи, речовини та сполуки, що негативно впливають на організм людей, фауну та флору, викликають корозію, призводять до руйнації об'єктів життєвого середовища), біологічні (тварини, рослини, мікроорганізми), соціальні (збуджений натовп людей) та психофізіологічні.
Залежно від наслідків впливу конкретних вражаючих факторів на організм людини вони в деяких випадках (наприклад, в охороні праці) поділяються на шкідливі й небезпечні.
Шкідливі - це чинники життєвого середовища, які призводять до погіршення самопочуття, зниження працездатності, захворювання і навіть до смерті як наслідку захворювання.
Небезпечні - чинники життєвого середовища, які призводять до травм, опіків, обморожень, інших пошкоджень організму або окремих його органів і навіть до раптової смерті.
Такий поділ вражаючих факторів ефективно використовується в охороні праці для організації розслідування та обліку нещасних випадків і професійних захворювань, налагодження роботи, спрямованої на розробку заходів і засобів захисту працівників і т.ін.
За характером та природою впливу всі небезпечні та шкідливі фактори поділяються на: фізичні, хімічні, біологічні та психофізіологічні.
Поділ на джерело небезпеки, небезпечну ситуацію та небезпечний фактор проводиться залежно від завдання, яке ставиться, передусім від рівня системи «людина-життєве середовище», яка розглядається. Наприклад, якщо для однієї конкретної особи або групи людей вражаючим фактором є осколки від вибуху бомби; падіння бомб (бомбування) є небезпечною ситуацією, а літак, з якого здійснюється бомбування, джерелом небезпеки, то для рівня країни чи регіону, в якому ведуться бойові дії, небезпечним фактором є бомби; поява літаків, що несуть бомби - це небезпечна ситуація, а джерелом небезпеки є війна.
Одне джерело небезпеки може призводити до різного роду небезпечних ситуацій, а останні породжують різні вражаючі фактори (газова плита - загроза отруєння, пожежі та вибуху).
Сучасне життєве середовище, навіть побутове, містить багато джерел небезпек - це і електрична мережа та електроапаратура, система водопостачання, медикаменти, отруйні й пожежонебезпечні речовини, балкони, що знаходяться на висоті, мисливська чи інша зброя тощо. Для реалізації потенційної загрози необхідна тріада «джерело небезпеки - причина (умова) - небезпечна ситуація».
Зонування територій за ступеням небезпеки
Небезпека, як правило, проявляється у визначеній просторовій області, яка отримала назву небезпечна зона. За різноманітних надзвичайних ситуаціях виділяють різни зони з різними позначеннями. Так при вибухах вибухо - небезпечних речовин виділяють три зони руйнувань – повних(вона же зони сильних) руйнувань, на межі зони надлишковий тиск 50 кПа, сильних – на дальній межі тиск 30 кПа, слабких(тиск 10 кПа) руйнувань.
При землетрусі виділяють вже дві зони руйнувань – повних(сильних) та середніх(слабких) руйнувань.
У осередку ядерного ураження прийнято виділяти чотири зони - повних, сильних, середніх та слабких руйнувань.
З метою диференційованого підходу до планування запобіжних заходів здійснюється зонування територій країни, регіонів, міст і населених пунктів за територіями природного і техногенного ризиків.
Територія міста з урахуванням переважного функціонального призначення поділяється на селітебну, виробничу і ландшафтно-рекреаційну.
Селітебна територія має таке призначення: розміщення житлового фонду, громадських будівель і споруд (в т.ч. науково-дослідних комплексів), а також окремих комунальних і промислових об’єктів, які не вимагають утворення санітарно-захисних зон; будівництво шляхів міського сполучення, вулиць, площ, парків, бульварів та інших місць загального користування.
Виробничу територію призначено для розміщення промислових підприємств і пов’язаних з ними об’єктів, комплексів наукових установ з дослідними виробництвами, комунально-складських об’єктів, споруд зовнішнього та приміського транспорту.
Ландшафтно-рекреаційна територія включає міські ліси, лісопарки, лісозахисні зони, водойми, сільськогосподарські угіддя, які разом з парками і скверами селітебної території формують систему відкритого простору.
Крім того, на територіях виділяються небезпечні зони.
Зона можливого небезпечного землетрусу - територія, в межах якої інтенсивність сейсмічного впливу становить сім і більше балів ( визначається за картами сейсмічного районування відповідно до ДБН).
Зона вірогідного затоплення - територія, межі якої можуть бути вкриті водою внаслідок стихійного лиха або руйнування гідротехнічних споруд.
Зона вірогідного катастрофічного затоплення - територія, на якій можлива загибель людей, сільськогосподарських тварин і рослин, пошкодження або знищення матеріальних цінностей (насамперед будівель і споруд), а також завдані збитки навколишньому середовищу.
Зона можливих небезпечних геологічних явищ - територія, у межах якої передбачається виникнення небезпечних геологічних явищ, що становлять загрозу житію і здоров’ю людей, завдають збитків економіці.
Зона можливого радіоактивного забруднення - територія або акваторія, на якій є можливим забруднення поверхні грунту, будівель і споруд, атмосфери, води, продуктів харчування радіоактивними речовинами, яке може викликати перевищення нижнього критичного значення доз опромінення населення.
Зона можливого хімічного зараження - територія, в межах якої внаслідок пошкодження або руйнування ємностей з хімічно небезпечними речовинами можливий викид в довкілля цих речовин в концентраціях або кількостях, які становлять загрозу для людей , тварин і рослин впродовж певного періоду.
Зона можливих руйнувань - територія міст, інших населених пунктів і ОГ, на якій можливе виникнення надмірного тиску у фронті повітряної ударної хвилі, який складає ЗО кПа і більше, а також сейсмічний вплив, що спричиняє руйнування будівель, споруд, комунікацій.
Зона можливого утворення завалів - частина зони можливих руйнувань, яка включає ділянки розташування будівель і споруд з прилеглою до них місцевістю, де слід очікувати обвалення будівельних конструкцій та утворення завалів.
Позаміська зона - територія, розташована за межами зон можливих руйнувань, можливого радіоактивного та хімічного забруднення, вірогідного катастрофічного затоплення і може бути використана для евакуації населення.
Можливе часткове або повне накладання двох і більше зон можливої небезпеки. На таких територіях запобіжні заходи проводяться від усіх видів небезпек відповідно до накладених зон.
На сьогодні природне і техногенне становище України характеризується рядом небезпечних факторів.
Внаслідок глобальної зміни клімату та її регіонального прояву почастішали випадки виникнення небезпечних явищ природного характеру, зокрема:
геологічних процесів, у тому числі зсувних, на території майже 200 міст і селищ міського типу та тисячі сільських населених пунктів в усіх регіонах;
гідрогеологічних, у тому числі підтоплень, у зоні впливу яких перебуває більше тисячі населених пунктів;
гідрометеорологічних — надзвичайно сильні опади, шквали, смерчі, урагани, паводки, засухи, сильна спека, крупний град, сильна ожеледь, що спостерігаються в усіх регіонах;
лісових пожеж, які щороку створюють загрозу виникнення надзвичайних ситуацій у більшості регіонів.
Недостатній рівень прогнозованості повені, паводків і підтоплення, зсувних процесів, утворення карстових провалів, селевих явищ, а також відсутність сучасного цілісного комплексу захисних заходів призводять до щорічних значних збитків в аграрному, промисловому та соціальному секторах економіки, погіршення екологічного стану навколишнього природного середовища.
В Україні функціонують 22563 потенційно небезпечних об’єкти, аварії на 955 з яких можуть призвести до виникнення надзвичайної ситуації державного або регіонального рівня, а також 1276 хімічно небезпечних об’єктів, які необхідно облаштувати автоматизованими системами раннього виявлення надзвичайних ситуацій та оповіщення населення у разі їх виникнення.
Найбільшу небезпеку для населення та навколишнього природного середовища становить незадовільний стан гідротехнічних споруд, хвостосховищ і шламонакопичувачів, що містять відходи виробництва.
Однією з найбільш актуальних проблем є знешкодження не придатних до застосування та заборонених для використання засобів захисту рослин, що належать до особливої групи високотоксичних речовин. На сьогодні перебувають у непридатному стані та не відповідають санітарно-екологічним нормам близько 1430 місць зберігання зазначених речовин.
Рівень технічного та технологічного оснащення гідрометеорологічних підрозділів не відповідає потребам сьогодення. Основними проблемами діяльності зазначених підрозділів є низький рівень справджуваності та обмежені можливості щодо завчасного прогнозування таких стихійних гідрометеорологічних явищ, як катастрофічні зливи, шквали, смерчі, швидкоплинні паводки на гірських річках Українських Карпат та Криму.
Системи централізованого оповіщення населення усіх рівнів не відповідають сучасним вимогам. Відповідна апаратура, яка введена в експлуатацію у 80-х роках минулого століття, вичерпала свій ресурс і морально застаріла. Унаслідок згортання мережі проводового радіомовлення значно зменшилися можливості оповіщення.
Моніторинг і прогнозування надзвичайних ситуацій здійснюються на рівні регіональних, галузевих або інших самостійних підсистем, не об’єднаних у єдиний інформаційно-аналітичний комплекс. Загальнодержавну систему моніторингу джерел надзвичайних ситуацій та їх прогнозування у державі не створено.
Рівень матеріально-технічного оснащення сил цивільного захисту, наукового забезпечення заходів захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій не відповідає сучасним вимогам. Понад 80 відсотків одиниць техніки, якою оснащено підрозділи Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій, перебувають в експлуатації більш як 20—30 років. Відсутня спеціальна техніка для рятування людей на висотних об’єктах та об’єктах підвищеної поверховості.
Застарілий парк авіаційної техніки і відсутність сучасних рятувальних морських суден ускладнюють виконання державою міжнародних зобов’язань щодо проведення авіаційних та морських пошуково-рятувальних операцій відповідальності України за пошук і рятування.
За період з 2004 по 2010 рік зареєстровано 2216 надзвичайних ситуацій, у тому числі 1196 техногенного, 869 природного та 151 соціального характеру, внаслідок яких постраждало 9572 особи, загинуло 3275 осіб. Матеріальні збитки, завдані надзвичайними ситуаціями, за останні п’ять років становлять близько 9 млрд. гривень.
1.4 Моніторинг і прогнозування ЧС
Найбільш ефективний засіб зменшення шкоди й збитків, яких зазнають суспільство, держава і кожна окрема особа в результаті надзвичайних ситуацій, - запобігати їх виникненню, а в разі виникнення виконувати заходи, адекватні ситуації, що склалася.
Запобігання виникненню надзвичайних ситуацій - це підготовка та реалізація комплексу правових, соціально-економічних, політичних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та інших заходів, спрямованих на регулювання безпеки, проведення оцінки рівнів ризику, завчасне реагування на загрозу виникнення надзвичайної ситуації на основі даних моніторингу (спостережень), експертизи, досліджень та прогнозів щодо можливого перебігу подій з метою недопущення їх переростання у надзвичайну ситуацію або пом'якшення її можливих наслідків.
Механізмом, який виконує систематичне спостереження і контроль за об'єктами, процесами і системами захисту, прогнозування розмірів зон та наслідків ймовірних НС, стану впровадження превентивних заходів щодо зменшення їх масштабів, збирання, оброблення, передавання та збереження зазначеної інформації є моніторинг.
Надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру можливі на потенційно небезпечних об’єктах та на територіях.
Потенційно небезпечний об'єкт(ПНО) - об'єкт, що створює реальну загрозу виникнення НС; об'єкт, на якому використовуються, виготовляються, переробляються, зберігаються або транспортуються небезпечні радіоактивні, пожежовибухові, хімічні речовини та біологічні препарати, об'єкти з видобування корисних копалин; гідротехнічні споруди тощо. Вони повинні реєструватися. До об'єктів моніторингу належать ПНО, зареєстровані у Реєстрі.
Суб'єкт моніторингу потенційно небезпечних об'єктів - юридична або фізична особа, яка здійснює функції щодо моніторингу ПНО.
Відповідальні особи ПНО - юридичні та фізичні особи, які є власниками ПНО, або за якими ці об'єкти закріплені на правах повного господарського відання, або оперативного управління чи перебувають у їх володінні та користуванні.
Порядок проведення моніторингу визначає «Положення про моніторинг потенційно небезпечних об'єктів» затверджений Наказом МНС України N 425 06.11.2003.
Дія Положення про моніторинг потенційно небезпечних об'єктів розповсюджується на суб'єктів моніторингу ПНО, до яких належать:
Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (далі - МНС України);
центральні та місцеві органи виконавчої влади, установи і організації, яким підпорядковані ПНО;
Державний департамент страхового фонду документації (далі - Департамент СФД) та підпорядковані йому установи;
уповноважені органи з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій (далі - уповноважені органи з питань НС та ЦЗН);
відповідальні особи ПНО.
Моніторинг потенційно небезпечних об’єктів передбачає спостереження за якісними і кількісними параметрами стану ПНО, збирання, оброблення, передавання та збереження інформації про стан ПНО.
Мета моніторингу ПНО - отримання даних про поточний стан ПНО та актуалізація інформації, що міститься у базі даних Державного реєстру потенційно небезпечних об'єктів для запобігання надзвичайним ситуаціям та мінімізації їх наслідків.
Моніторинг ПНО спрямовується на підвищення рівня знань про потенційну небезпеку об'єктів моніторингу та поліпшення інформаційного обслуговування користувачів Реєстру.
Для здійснення моніторингу ПНО розроблюється регламент моніторингу ПНО (далі - Регламент), який містить переліки якісних і кількісних параметрів, що визначають стан ПНО і підлягають систематичному спостереженню. Регламент установлює терміни подання інформації про стан ПНО та інші умови проведення моніторингу. Контроль за додержанням Регламенту здійснюють уповноважені органи з питань НС та ЦЗН та Департамент СФД.
1.4.1 Галузевий моніторинг
Суть і призначення моніторингу і прогнозування НС — в спостереженні, контролі і передбаченні небезпечних процесів і явищ природи і техносфери, надзвичайних ситуацій, що є джерелами, динаміки розвитку надзвичайних ситуацій, визначення їх масштабів в цілях попередження і організації ліквідації лих.
Діяльність по моніторингу і прогнозуванню надзвичайних ситуацій здійснюється багатьма організаціями (установами), при цьому використовуються різні методи і засоби. Наприклад, моніторинг і прогноз подій гідрометеорологічного характеру здійснюється установами і організаціями гідрометслужби, яка, крім того, організовує і веде моніторинг стану і забруднення атмосфери, води і грунту.
Сейсмічні спостереження і прогноз землетрусів в країні здійснюється системою сейсмологічних спостережень і прогнозу землетрусів, до якої входять установи і системи спостереження Національної академії наук, Міноборони і Держбуду. Міністерство охорони здоров'я через територіальні органи санітарно-епідеміологічного нагляду організовує і здійснює соціально-гігієнічний моніторинг і прогнозування у цій сфері.
Моніторинг надзвичайних ситуацій техногенного походження здійснюють центральні державні органи виконавчої влади(міністерства, відомства) та підлеглі їм органи у регіонах, місцях та об’єктах господарювання.
Моніторинг стану техногенних об'єктів і прогноз аварійності здійснюють структури промислової безпеки, атомного регулювання, а також наглядові органи у складі центральних органів виконавчої влади відповідно до галузей економіки.
Силові структури здійснюють моніторинг зовнішніх дестабілізуючих факторів (збройних конфліктів, терористичних актів тощо).
Екологічні структури здійснюють загальне керівництво державної системою екологічного моніторингу.
Об’єктами екологічного моніторингу є:
- атмосферне повітря та опади(контролюється вміст забруднюючих речовин, у тому числі радіонуклідів, транскордонне перенесення забруднюючих речовин); джерела промислових викидів в атмосферу(вміст забруднюючих речовин, у тому числі радіонуклідів);
- поверхневі та морські води(гідрохімічні та гідробіологічні характеристики, вміст забруднюючих речовин, у тому числі радіонуклідів) та підземні води(гідрогеологічні та гідрохімічні визначення складу та властивостей, включаючи залишкову кількість пестицидів та агрохімікатів, оцінку ресурсів); джерела скидів стічних вод(вміст забруднюючих речовин, у тому числі радіонуклідів); водні об’єкти у межах природоохоронних територій(фонова кількість забруднюючих речовин, у тому числі радіонуклідів); питна вода(хімічні, бактеріологічні, радіологічні, вірусологічні визначення);
- грунти різного призначення, у тому числі на природоохоронних територіях(вміст забруднюючих речовин, у тому числі радіонуклідів; вміст агрохімікатів, пестицидів, важких металів, бактеріологічні, вірусологічні визначення, прояви ерозійних та інших екзогенних процесів, просторове забруднення земель об’єктами промислового і сільськогосподарського виробництва);
- радіаційний стан на пунктах стаціонарної мережі та об’єктах захоронення радіоактивних відходів(вміст радіонуклідів);
- геофізичні поля(фонові та аномальні дослідження);
- стихійні та небезпечні природні явища: ендогенні та екзогенні геологічні процеси(їх видові та просторові характеристики, активність прояву). Повені, паводки, снігові лавини, селі( у районах спостереження станцій); наземні та морські екосистеми( фонова кількість забруднюючих речовин, включаючи радіонуклідів);
- звалища промислових і побутових відходів(вміст забруднюючих речовин, у тому числі радіонуклідів).
1.4.2 Територіальний моніторинг
Так як надзвичайні ситуації виникають на територіях і у регіонах, то державні органи влади повинні проводити моніторинг потенційно небезпечних підприємств даного регіону й моніторинг природних надзвичайних ситуацій, притаманних даної території.
Органи виконавчої влади України і місцевого самоврядування з метою запобігання НС здійснюють таки заходи:
- визначають найважливіші напрямки у сфері запобігання НС, які вимагають розроблення нормативно – правових актів та внесення змін та доповнень до існуючих документів;
- організують моніторинг та прогнозування НС, аналіз та управління ризиком - організують моніторинг та прогнозування НС, аналіз та управління ризиком НС природного та техногенного характеру, розроблення паспортів безпеки територій, потенційно – небезпечних об’єктів(ПНО);
- створюють і здійснюють підготовку і утримання в готовності органів управління, сил і засобів до дій у НС;
- організовують розроблення і реалізацію комплексу превентивних заходів за всіма напрямками запобігання НС;
- організовують підготовку керівного складу органів управління і населення до дій у разі загрози і виникнення НС;
- організовують систему оповіщення та інформування населення у НС;
- організовують взаємодію органів управління підсистем єдиної системи ЦЗ;
- створюють резерви фінансових і матеріальних ресурсів;
- організовують і здійснюють державний нагляд і контроль у сфері ЦЗ.
Стан ПНО визначається якісними та кількісними параметрами, що характеризують техногенні та природні чинники потенційної небезпеки.
До техногенних чинників потенційної небезпеки належать:
До природних чинників потенційної небезпеки належать небезпечні природні явища (зсуви, обвали, просідання ґрунту, підтоплення тощо).
Виконання завдань моніторингу ПНО організаційно забезпечують:
на державному рівні - МНС України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні ПНО, відповідно до Положення про єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру;
на регіональному рівні - уповноважені органи з питань НС та ЦЗН;
на об'єктовому рівні - відповідальні особи ПНО.
Центральні органи виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні ПНО, та уповноважені органи з питань НС та ЦЗН сприяють удосконаленню методик спостережень, приладів і систем контролю за визначеними параметрами небезпечних об'єктів, а також існуючих на ПНО систем передання інформаційних даних та комп'ютерного зв'язку.
МНС України визначає у своєму складі структурний підрозділ, який відповідає за функціонування моніторингу ПНО, здійснює організаційне керівництво і контроль за виконанням завдань моніторингу ПНО, забезпечує проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт з проблем удосконалення підсистеми моніторингу ПНО.
Уповноважені органи з питань НС та ЦЗН виконують такі завдання:
Відповідальні особи ПНО у процесі моніторингу виконують такі дії:
1.4.3 Порядок ведення моніторингу
Відповідальні особи ПНО забезпечують виконання систематичних спостережень за параметрами стану ПНО та надають відповідним уповноваженим органам з питань НС та ЦЗН інформацію про стан ПНО згідно з Регламентом.
Інформація надається у формі електронного документа згідно з законодавством або на паперовому носії, в установленому порядку.
Передавання інформації здійснюється за допомогою системи комп'ютерного зв'язку та існуючих технічних засобів зв'язку регіону, області чи міста, а також у формі письмових повідомлень.
Інформація, що має конфіденційний характер, подається виключно за допомогою захищених засобів зв'язку або у формі письмових повідомлень в установленому порядку.
Про зміни у стані ПНО, які можуть спричинити НС об'єктового або місцевого рівня, уповноважені органи з питань НС та ЦЗН в установленому порядку повідомляють відповідні місцеві органи виконавчої влади для прийняття управлінських рішень.
У разі коли зміни у стані ПНО можуть призвести до НС регіонального або державного рівнів, інформація про них негайно подається до МНС України.
Уповноважені органи з питань НС та ЦЗН своєчасно передають інформацію стосовно результатів моніторингу до Департаменту СФД.
1.4.4 Урядова інформаційно-аналітична система з питань НС
Єдине інформаційне середовище для оперативного постачання даних моніторингу виконавцям, з метою прогнозування ризиків виникнення та розвитку сценаріїв НС, повинна забезпечувати Урядова інформаційно-аналітична система з питань НС.
Урядової інформаційно-аналітичної системи з питань надзвичайних ситуацій створена постановою КМ № 250 від 7 квітня 1995 р. з метою вдосконалення заходів, що здійснюються органами виконавчої влади у галузі техногенно-екологічної безпеки, запобігання надзвичайним ситуаціям.
Урядова інформаційно - аналітична система є частиною інформаційно - аналітичного забезпечення вищого керівництва України.
Основними завданнями Урядової інформаційно-аналітичної системи є:
З метою створення Урядової інформаційно-аналітичної системи здійснюватимуться наукові дослідження за такими основними напрямами:
1.4.5 Методика спостережень щодо оцінки радіаційної та хімічної обстановки
Найбільш небезпечними для населення України можуть бути надзвичайні ситуації пов’язані з аваріями на хімічно - та радіаційно - небезпечних підприємствах.
З метою своєчасного захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання та реагування на них відповідними центральними та місцевими органами виконавчої влади відповідно до статей 9 та 15 Закону України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» і Постанови Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998 року № 1198 «Про єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру» Наказом МНС України № 186 від 06.08.2002 року затверджена Методика спостережень щодо оцінки радіаційної та хімічної обстановки, на підставі якої організується об'єктова мережа постів радіаційного та хімічного спостереження.
Радіаційне та хімічне спостереження здійснюється з метою своєчасного отримання органами управління єдиної державної системи запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру та їх структурними підрозділами інформації про забруднення довкілля небезпечними хімічними і радіоактивними речовинами, аналізу та розроблення практичних рекомендацій щодо прийняття рішень про реагування на впровадження заходів захисту населення.
Обсяг заходів щодо здійснення радіаційного та хімічного спостереження залежить від режимів функціонування єдиної державної системи запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру.
У режимі повсякденної діяльності - ведення диспетчерськими службами у межах зони відповідальності постійного приладового контролю (за допомогою стаціонарних приладів) за станом довкілля щодо індикації перевищень фонової потужності експозиційної (поглиненої) дози (за радіаційною обстановкою) та періодичний візуальний контроль за станом довкілля щодо випадків появи аномальних явищ на грунті, в інших об'єктах довкілля у вигляді нехарактерного пофарбування, запаху, диму, туману тощо (без точного визначення типу отруйних або небезпечних хімічних речовин) (за хімічною обстановкою). Радіаційне та хімічне спостереження у цьому випадку здійснюється 4 рази на добу (5.00, 11.00, 17.00, 23.00).
У режимі підвищеної готовності - посилення роботи із залученням додаткових сил та засобів, пов'язаної з веденням спостережень за радіаційною та хімічною обстановкою в зонах відповідальності та в інших небезпечних зонах залежно від обстановки; прогнозування наслідків надзвичайної ситуації.
Терміни, кількість та місця спостережень визначаються безпосередньо за фактом події та залежно від обстановки.
У режимі діяльності за надзвичайних ситуацій - здійснення постійного спостереження за радіаційною та хімічною обстановкою в зонах надзвичайних ситуацій. Терміни, кількість та місця спостережень визначаються безпосередньо за фактом події та залежно від обстановки.
Радіаційне та хімічне спостереження за відповідним режимом діяльності здійснюється:
- диспетчерськими службами;
- постами радіаційного та хімічного спостереження.
Радіаційне та хімічне спостереження має забезпечувати:
- найбільш максимальне охоплення території, де здійснюється діяльність населення;
- оперативний збір та узагальнення даних про радіаційну та хімічну обстановку;
- своєчасне оброблення отриманих даних (здійснення відповідних розрахунків про можливі масштаби небезпеки тощо);
- кваліфікований аналіз та оцінку обстановки для прийняття рішень про реагування щодо впровадження заходів захисту населення.
Для здійснення радіаційного та хімічного спостереження на об'єкті складається схема території у межах зони відповідальності.
За безпосереднє виконання заходів щодо радіаційного та хімічного спостереження в зоні відповідальності відповідає черговий об'єкта.
У бойову готовність пости спостереження приводяться за вказівками управлінь з питань надзвичайних ситуацій (НС). Організація спостереження за радіоактивним та хімічним зараженням на об'єктових постах спостереження здійснюється керівниками підприємств, установ та організацій.
Пости радіаційного спостереження встановлюються на території об'єкта у безпосередній близькості від пункту управління керівника об'єкта.
1.5 Ідентифікація об’єктів підвищеної небезпеки
Загальні положення
Суб'єкт господарювання, у власності або користуванні якого є хоча б один потенційно небезпечний об'єкт чи який має намір розпочати будівництво такого об'єкта, організовує проведення його ідентифікації.
Ідентифікація об’єктів підвищеної небезпеки – це порядок визначення об’єктів підвищеної небезпеки серед потенційно небезпечних об’єктів.
Ідентифікація передбачає аналіз структури об'єктів господарської діяльності та характеру їх функціонування для встановлення факту наявності або відсутності джерел небезпеки, які за певних обставин можуть ініціювати виникнення НС, а також визначення рівнів можливих НС.
У процесі ідентифікації розглядаються і ураховуються внутрішні і зовнішні чинники небезпеки.
Внутрішні чинники небезпеки характеризують небезпечність будов, споруд, обладнання, технологічних процесів об'єкта господарської діяльності та речовин, що виготовляються, переробляються, зберігаються чи транспортуються на його території.
Зовнішні чинники небезпеки безпосередньо не пов'язані з функціонуванням об'єкта господарської діяльності, але можуть ініціювати виникнення НС на ньому та негативно впливати на її розвиток (природні явища та аварії на об'єктах, які розташовані поблизу).
1.5.1 Порядок проведення ідентифікації об'єктів господарської діяльності щодо визначення потенційної небезпеки
Органи виконавчої влади, які відповідають за безпечне функціонування ПНО, територіальні та місцеві органи державного нагляду у сфері цивільного захисту, відповідно до своїх повноважень встановлюють терміни проведення ідентифікації та вживають заходів щодо забезпечення своєчасності та повноти проведення ідентифікації.
Ідентифікацію проводять відповідальні особи об'єктів господарської діяльності.
Відповідальні особи об'єктів господарської діяльності, які проводять ідентифікацію, узгоджують результати ідентифікації з місцевими органами державного нагляду у сфері цивільного захисту.
Повідомлення про результати ідентифікації щодо визначення потенційної небезпеки надається до місцевого органу державного нагляду у сфері цивільного захисту для узагальнення результатів проведення ідентифікації.
На підставі узагальнених результатів проведення ідентифікації місцеві органи державного нагляду у сфері цивільного захисту формують та щорічно уточнюють переліки ПНО підвідомчої території.
Процедура ідентифікації здійснюється за такими етапами:
- вибір кодів НС, виникнення яких можливе на об'єкті господарської діяльності, згідно з Класифікацією надзвичайних ситуацій;
- аналіз показників ознак НС, вибраних на попередньому етапі, та визначення їх порогових значень з використанням Класифікаційних ознак надзвичайних ситуацій;
- виявлення за результатами аналізу джерел небезпеки, які при певних умовах (аварії, порушення режиму експлуатації, виникнення природних небезпечних явищ тощо) можуть стати причиною виникнення НС (для цього використовується Перелік основних джерел небезпеки, які притаманні потенційно небезпечним об'єктам);
- визначення видів небезпеки для кожного з виявлених джерел небезпеки;
- визначення переліку небезпечних речовин, що використовуються на об'єкті господарської діяльності, їх кількості та класу небезпеки за допомогою нормативних документів у сфері визначення небезпечних речовин;
- оцінка на підставі отриманих даних зони поширення НС, які можуть ініціювати кожне з виявлених джерел небезпеки за допомогою Методики прогнозування наслідків виливу (викиду) небезпечних хімічних речовин при аваріях на промислових об'єктах і транспорті, а також Положення щодо розробки планів локалізації та ліквідації аварійних ситуацій і аварій;
- оцінка можливих наслідків НС для кожного з джерел небезпеки (кількість загиблих, постраждалих, тих, яким порушено умови життєдіяльності, матеріальні збитки) з використанням Методики оцінки збитків від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру;
- встановлення максимально можливих рівнів НС для кожного з джерел небезпеки згідно з Класифікацією надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру за їх рівнями;
- визначення державних (галузевих) реєстрів (кадастрів), в яких зареєстровано або необхідно зареєструвати об'єкт господарської діяльності з використанням Переліку затверджених державних (галузевих) реєстрів України для обліку небезпечних об'єктів;
- визначення відповідності об'єкта діючим нормативно-правовим актам у сфері визначення небезпечних об'єктів.
Для виявлення на об'єкті джерел небезпеки використовують Перелік основних джерел небезпеки, які притаманні потенційно небезпечним об'єктам.
Об'єкт господарської діяльності визнається потенційно небезпечним за умови наявності у його складі хоча б одного джерела небезпеки, здатного ініціювати НС місцевого, регіонального або державного рівнів.
Об'єкт господарської діяльності, який за результатами ідентифікації не підпадає під вищезазначені вимоги, не визнається небезпечним об’єктом.
При наявності на об'єкті господарської діяльності більше трьох джерел небезпеки у Повідомленні наводять дані про три джерела небезпеки, які можуть ініціювати НС з максимальним рівнем, та загальну кількість джерел небезпеки.
Об'єкти господарської діяльності, які за результатами ідентифікації визнані потенційно небезпечними, підлягають обліку територіальними і місцевими органами державного нагляду у сфері цивільного захисту.
1.6 Паспортизація об’єктів підвищеної небезпеки
Паспортизація потенційно небезпечних об’єктів - це процедура підготовки і представлення паспорта ПНО відповідно до вимог положення про паспортизацію потенційно небезпечних об'єктів.
За результатами ідентифікації ПНО складається Повідомлення про результати ідентифікації щодо визначення потенційної небезпеки, яке узгоджується з відповідним місцевим органом державного нагляду у сфері ЦЗ. Один примірник Повідомлення про результати ідентифікації щодо визначення потенційної небезпеки залишається на підприємстві, другий примірник надається місцевому органу державного нагляду у сфері ЦЗ для організації обліку і планових перевірок ПНО.
Місцеві органи державного нагляду у сфері ЦЗ на основі отриманих Повідомлень про результати ідентифікації щодо визначення потенційної небезпеки складають та щороку уточнюють переліки потенційно небезпечних об'єктів і до 1 жовтня подають їх до відповідного територіального органу державного нагляду у сфері ЦЗ.
Перелік потенційно небезпечних об'єктів складається і подається на машинному та паперовому носіях.
Територіальний орган державного нагляду у сфері ЦЗ формує перелік потенційно небезпечних об'єктів окремої області (регіону) і щороку до 1 листопада подає його на затвердження до відповідної комісії з питань ТЕБ та НС. Затверджені переліки потенційно небезпечних об'єктів направляються до Державного департаменту СФД та Державної інспекції цивільного захисту та техногенної безпеки. Галузеві переліки потенційно небезпечних об'єктів складають відповідні центральні органи виконавчої влади і щорічно до 1 грудня надають їх до Державного департаменту СФД та Державної інспекції цивільного захисту та техногенної безпеки. Територіальний орган державного нагляду у сфері ЦЗ щорічно до 1 січня надає на машинному та паперовому носіях затверджений регіональний перелік потенційно небезпечних об'єктів до Державного департаменту СФД для здійснення державного обліку ПНО, готує розпорядчий документ щодо проведення паспортизації ПНО, а також організовує контроль за станом паспортизації ПНО.
Відповідальна особа ПНО у тридцятиденний термін після отримання акта (розпорядчого документа) територіального органу державного нагляду у сфері ЦЗ або відповідного центрального органу виконавчої влади щодо проведення паспортизації ПНО подає до місцевого органу державного нагляду у сфері ЦЗ оформлений паспорт потенційно небезпечного об'єкта на машинному та паперовому носіях. Копія паспорта потенційно небезпечного об'єкта залучається до наглядової справи ПНО. Паспорт ПНО - документ певної форми, який містить структуровані дані про окремий ПНО. Форма паспорта ПНО повинна відповідати виду господарської діяльності окремого об'єкту (1НС - підприємство, 2НС - вугільна шахта, ЗНС - гідротехнічний об'єкт і т.п.). Форми паспортів потенційно небезпечних об'єктів розміщуються на офіційному сайті МНС України.
Паспорт потенційно небезпечного об'єкта заповнюється державною мовою з обов'язковою вказівкою повної офіційної і скороченої назв об'єкта, з додержанням вимог щодо чіткості заповнення та однозначного тлумачення наведеної інформації.
Заповнений у повному обсязі (усі графи) паспорт потенційно небезпечного об'єкта має бути завірений підписом керівника та печаткою.
Паспорт ПНО підлягає переоформленню кожні п'ять років.
Розташовані на території України ПНО підлягають реєстрації, тобто внесенню до Державного реєстру потенційно небезпечних об'єктів, який веде Державний департамент страхового фонду документації. Реєстрація обов'язкова для всіх ПНО незалежно від форми власності і підпорядкування. Не підлягають реєстрації в цьому Реєстрі залізничні, морські, повітряні та інші транспортні засоби, які перевозять небезпечні речовини.
Об’єкт господарської діяльності, який містить у своєму складі кілька джерел небезпеки, розташованих за однією адресою, реєструється як один ПНО, а ОГД, який містить у своєму складі кілька джерел небезпеки, розташованих за різними адресами, реєструється як кілька окремих ПНО відповідно до адресу місцезнаходження джерел небезпеки.
Під час реєстрації Державний департамент страхового фонду документації надає кожному ПНО окремий реєстраційний номер, який зберігається у Реєстрі до повної ліквідації небезпечного об'єкта, а також свідоцтво про його реєстрацію.
Виключення ПНО з Реєстру проводиться у разі отримання Державним департаментом страхового фонду документації від осіб, які зареєстрували небезпечні об'єкти, акта про їх ліквідацію.
1.7 Страхування ризику суб'єктом господарської діяльності.
Страхування ризику суб'єктом господарської діяльності проводиться з метою забезпечення відшкодування збитку, заподіяного життю, здоров'ю і майну третіх осіб, у тому числі навколишньому середовищу (природним ресурсам, територіям і об'єктам природно-заповідної фундації), в результаті пожеж та/або аварій на об'єктах підвищеної небезпеки.
Відшкодуванню підлягає прямій збиток заподіяний в результаті пожежі та/або аварії на ОПН життю, здоров'ю і майну третіх осіб, яке на момент настання випадку страховки знаходилося в їх володінні або користуванні, включаючи природні ресурси, території і об'єкти природно-заповідної фундації.
Сума страховки визначається кожному конкретному ОПН відповідно його категорії небезпеки:
для об'єктів 1 категорії небезпеки - 200000, об'єктів 2 категорії - 70000 і об'єктів З категорії - 45000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на момент числення суми страховки;
Слід відмітити, що такий підхід до визначення суми страхування не стимулює прагнення суб'єкта господарської діяльності до зниження ступеня ризику, оскільки незалежно від ступеня ризику для всіх об'єктів даної категорії страхова сума одна і та ж. Більш прогресивною є система визначення страхової суми в залежності від ступеню ризику. При такій системі експлуатація об'єкту з високим рівнем ризику стає економічно невигідною.
1.8 Декларування безпеки ОПН
Декларування безпеки ОПН здійснюється з метою запобігання аваріям, а також забезпечення готовності до локалізації, ліквідації аварій і їх наслідків.
Декларування безпеки проводить СГД, який складає декларацію безпеки - документ, що визначає комплекс заходів, яки вживаються СГД з метою запобігання аваріям, а також забезпечення готовності об'єкту до локалізації, ліквідації аварій та їх наслідків.
Декларація безпеки повинна включати:
дослідження ступеня небезпеки і оцінку рівня ризику;
оцінку готовності ОПО до експлуатації відповідно до вимог безпеки промислових об'єктів;
розробку рішень, направлених на зниження ризику, і реалізацію заходів щодо запобігання можливих аварій;
розробку заходів щодо локалізації і ліквідації можливих наслідків аварій;
для ОПН, який будується або реконструюється видачу інформації про заходи, передбачені проектною документацією і планованих до здійснення під час експлуатації.
Порядок розробки декларації безпеки ОПН, її зміст, методика визначення ризиків і їх прийнятні рівні встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Декларація безпеки подається в ті ж адреси, що повідомлення про ідентифікацію.
Органи місцевої влади в регіональних засобах масової інформації дають відомості про ОПН, зокрема про способи сповіщення і необхідні дії населення у разі виникнення аварії.
2 Планування заходів з питань цивільного захисту
2.1 Загальні питання
2.2 План цивільного захисту(дій) на особливий період
2.3 План дій об’єкту на мирний час
2.4 План локалізації та ліквідації аварійних ситуацій і аварій
2.1 Загальні питання
Кардинальне вирішення проблем захисту населення і територій України від НС, зменшення їх соціально-економічних і екологічних наслідків можливе лише шляхом проведення цілого комплексу заходів.
У значній мірі досягнення цієї мети залежить від уміння керівників усіх рівнів (від об'єктового до урядового), спрогнозувати усі можливі наслідки НС, чітко спланувати заходи щодо їх запобігання та ліквідації, організувати управління під час їх виконання, високого стану готовності до дій у НС органів управління, сил і населення. Виконання всіх умінь, завдань, перш за все, буде залежати від якості планування та повноти виконання запланованих заходів на об'єктовому рівні.
На підприємствах, установах та організаціях незалежно від форм власності і господарювання у сфері цивільного захисту проводяться такі заходи:
• планування і здійснення заходів щодо захисту своїх працівників та виробничого обладнання від НС;
• розроблення планів локалізації і ліквідації аварій (катастроф);
• підтримування у готовності до застосування сил і засобів із запобігання та ліквідації наслідків НС;
• створення матеріальних резервів на випадок НС;
• забезпечення своєчасного оповіщення своїх працівників про загрозу або виникнення НС.
Усі ці заходи повинні бути своєчасно заплановані та забезпечені матеріально та технічно.
Планування цивільного захисту об'єкта - це розроблення сукупності документів, у яких визначені сили і засоби, порядок і послідовність дій з метою забезпечення захисту населення, виробництва, а також виконання завдань вищих органів, пов'язаних із поданням допомоги населенню інших об'єктів і міст.
Ці документи, розроблені з урахуванням реальних можливостей і умов об'єкта, є настановою для організованих дій як з метою підготовки об'єкта до захисту в надзвичайних умовах, так із метою ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій (стихійних лих, виробничих аварій і вогнищ воєнних конфліктів).
Суть планування заходів ЦЗ на випадок НС полягає в аналізі стану ЦЗ, в оцінці обстановки, яка може скластися під час виникнення аварій, катастроф, стихійних лих та застосування противником сучасних засобів ураження; в розробці заходів, спрямованих на захист населення та підвищення стійкості функціонування промислових об'єктів в мирний час та особливий період; у встановленні послідовності, строків, способів здійснення намічених заходів і виконавців та визначенні необхідних ресурсів для їх проведення.
Головною метою планування заходів ЦЗ є створення умов для організованого і своєчасного проведення заходів щодо захисту робітників, службовців, їх сімей і населення, яке мешкає в зоні можливого ураження, та забезпечення успішного проведення РІНР під час ліквідації наслідків НС техногенного та природного характеру, в особливий період, участі в територіальній обороні та антитерористичній діяльності. Планування має бути також спрямоване на те, щоб запобігти або максимально знизити людські та матеріальні втрати, а також забезпечити життєдіяльність галузі, регіону, підпорядкованих їм об'єктів і населення у разі виникнення вищезазначених ситуацій.
Планування повинно бути реальним, цілеспрямованим, конкретним, точним, гнучким, перспективним, базуватися на глибоко продуманих рішеннях, обгрунтованих розрахунках та враховувати специфіку і особливості діяльності. Воно повинно здійснюватися завчасно та забезпечувати своєчасний ввід планів ЦЗ в дію, особливо під час раптового виникнення НС техногенного та природного характеру і в особливий період.
Реальність - одна з головних вимог до планування. Вона забезпечується всебічним і глибоким аналізом стану системи ЦЗ підпорядкованої ланки, правильною оцінкою обстановки, яка може скластися, точними розрахунками, суворим урахуванням людських і матеріальних можливостей, специфіки місцевих умов, а також часу, необхідного для виконання поставлених завдань.
Цілеспрямованість у плануванні полягає в умінні виділити головні завдання, визначити особливо важливі заходи, на рішенні яких повинні бути зосереджені основні зусилля керівника, органів управління та служб ЦЗ. При цьому особлива увага звертається на вирішення питань, пов'язаних із забезпеченням високої готовності органів управління, надійності захисту робітників, службовців, їх сімей та населення, що мешкає в зоні можливого ураження, стійкості систем оповіщення і зв'язку, а також створення угрупування сил цивільного захисту для проведення РІНР.
Конкретність планування передбачає, що всі заплановані заходи і дії повинні мати певний обсяг, зміст та бути узгоджені між собою за метою, місцем, часом, складом сил та способами їх виконання. Крім того, в планах повинні бути визначені конкретні посадові особи, які відповідальні за виконання заходів та здійснення контролю.
Ці та інші вимоги до планування ЦЗ слід застосовувати в тісному взаємозв'язку, тому що всі вони спрямовані на повне і ефективне забезпечення дій органів управління, застосування сил та засобів під час виконання заходів ЦЗ.
Планування заходів для запобігання НС і зменшення (мінімізації) їх можливих наслідків здійснюється з урахуванням вірогідності й прогнозованих ризиків виникнення та можливих масштабів наслідків.
Планування заходів ЦЗ здійснюється відповідно до керівних документів, з урахуванням науково - обгрунтованного прогнозу можливої обстановки, яка може скластися під час виникнення НС. Масштаби і наслідки можливої НС визначаються на основі експертної оцінки, прогнозу чи модельних експериментів, проведених кваліфікованими експертами. Залежно від отриманих результатів розробляється план реагування на загрозу виникнення НС, який затверджується відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування. Основним завданням плану реагування на НС або загрозу її виникнення є збереження життя та здоров'я людей, мінімізація матеріальних втрат. З цією метою вживаються дієві заходи для захисту житла, дошкільних, навчальних і медичних закладів, місць постійного перебування людей, вирішення питань термінової евакуації населення з території, на яку може бути поширена небезпечна дія наслідків прогнозованої НС. Основу плану складає рішення на втручання у ситуацію, на підставі якого визначаються завдання функціональним підрозділам органів управління і силам, організація взаємодії і заходи щодо всебічного забезпечення пошуково-рятувальної операції, ліквідації наслідків НС, надання допомоги потерпілим та інші форми реагування.
На об'єкті мають бути розроблені два плани: на воєнний та мир ний час.
План цивільного захисту(дій) на воєнний час — це документи, які визначають організацію і порядок переведення об'єкта з мирного на воєнний час і ведення цивільного захисту в початковий період війни.
План цивільного захисту(дій) на мирний час — це документи, які визначають організацію і порядок виконання заходів цивільного за хисту з метою запобігання або зменшення можливих втрат від важ ких виробничих аварій, катастроф, і стихійних лих, а також ведення рятувальних та інших невідкладних робіт при їх виникненні.
Необхідні вихідні документи, що будуть використані при розробці доку ментів плану цивільного захисту об'єкта: директивні до кументи Президента, Верховної Ради, Уряду України та МНС; витяг із рішення керівника цивільного захисту району про організацію і ведення цивільного захисту на території району, дані про кількість формувань, їх особовий склад, які потрібно створити на даному об'єкті; витяг із плану прийому і розміщення евакуйованого населення; витяг із наряду райвійськкомату на постачання техніки у збройні сили у зв'язку з мобілізацією; окремі розпорядження керівника цивіль ного захисту району (наряд для виконання спеціальних завдань та ін.); документи, які характеризують господарство і населений пункт. Реальність розроблених планів ЦЗ буде залежати від повноти ви хідних даних, наявності сил і засобів, правильного обліку всіх мож ливостей об'єкта. Плани ЦЗ об'єкта розробляють його керівники, спеціалісти і орган управління ЦЗ. Розробляючи заходи служб (фор мувань) ЦЗ об'єкта, ряд питань необхідно узгоджувати з відповідни ми районними службами ЦЗ, районним відділом з питань НС та цивільного захисту населення.
Розробка плану відбувається у три етапи в певній послідовності. Перший етап — підготовчий, протягом якого визначається склад виконавців і затвердження їх, підготовка виконавців до роботи, дове дення до них директив, рекомендацій та інших документів, узагаль нення й аналіз вихідних даних, необхідних для розробки плану ЦЗ, визначення обсягу робіт і розподіл обов'язків між виконавцями та закріплення відповідальних за розділами плану.
Для планування, підготовки і проведення заходів евакуації має бути інформація, щоб забезпечити відповіді на такі запитання: чи сельність працюючих відвідувачів, обслуговуючого персоналу на да ному об'єкті, всього населення в населеному пункті; час доби, коли буває найбільше скупчення людей у приміщеннях; розміщення лю дей у приміщеннях; стан входів, аварійних виходів; наявність і стан входів для пожежників, міліції, внесення технічних засобів; труднощі, які треба враховувати під час евакуації людей (вузькі проходи, сходи, непрацюючі ліфти та ін.); забезпеченість будівельни ми матеріалами, матеріалами для огороджування небезпечних місць, захищення аварійної або цінної апаратури; забезпеченість тимчасо вими робочими місцями та ін.; устаткування, прилади, апаратура, документи, які необхідно евакуювати і перелік тих, що можна зали шити; можливість переведення виробництва, переведення установ на скорочений режим роботи; вирішення питань зупинення вироб ництва; вирішення питань зупинення роботи технологічних ліній, припинення чи скорочення виробництва продукції; забезпечення засобами індивідуального за хисту, оповіщення і зв'язку; підготовленість пунктів збору, транс порту для перевезення людей і цінностей, наявність поблизу загроз ливих об'єктів (пожеже - і вибухонебезпечні будівлі й матеріали, столярні цехи, приміщення складів, комор, трансформаторні приміщення, хімічні підприємства чи склади).
Планування евакуації має передбачати виникнення найбільш не сприятливих ситуацій під час підготовки і проведення евакуації: відсутність відповідних керівників, транспорту, електрозабезпечення, погані погодні умови, аварія на дорозі, паніка серед людей та ін.
Другий етап — практична розробка, оформлення документів. За ходи, які плануються в документах плану, мають бути спрямовані на виконання завдань ЦЗ в надзвичайних ситуаціях.
У документах плану визначають заходи, які потрібно виконати в мирний час, при загрозі виникнення надзвичайних ситуацій, неспо діваному нападі противника, стихійних лихах, виробничих аваріях, катастрофах і при ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, про веденні рятувальних та інших невідкладних робіт, а також характер і порядок дій формувань, зміст і обсяг робіт, строки виконання за ходів з урахуванням конкретних умов і можливостей даного об'єкта. Заходи, які потребують капітальних затрат і матеріально-техніч них засобів, також мають бути висвітлені в цих планах. До них належать: будівництво протирадіаційних укриттів, пунк ту управління, придбання засобів для герметизації складських приміщень і колодязів; систем зв'язку і оповіщення; придбання майна для формувань, спеціальної техніки, необхідної формуванням для проведення рятувальних та інших невідкладних робіт, автономних джерел електроенергії. Оскільки заходи потребують матеріальних затрат, вони повинні здійснюватися у комплексі з іншими економічними заходами, через що їх необхідно включити в поточний і перспективний план об'єкта, де вони будуть забезпечені коштами.
За даними оцінки можливої обстановки, що може скластися на об'єкті, керівники об'єкта планують заходи підвищення стійкості роботи об'єкта. Всі пропозиції, пов'язані із затратами, необхідно документально обґрунтувати з поданням відповідних заявок із кошторисами в місцеві, районні, обласні органи управління ЦЗ, а якщо необхідно то у відповідні міністерства, відомства. Фінансування капітальних вкладень на будівництво захисних споруд, складів, пункту управління та інших об'єктів ЦЗ відбувається за рахунок об'єкта з коштів, які виділяються міністерствами в межах загальних обсягів капітальних вкладень. Планування таких заходів, як підготовка і забезпечення майном формувань, навчання керівного особового складу формувань, працюючих, організація зв'язку і оповіщення, створення навчально-матеріальної бази та ін., проводиться за рахунок коштів об'єкта.
Планування забезпечення особового складу формувань ЦЗ засо бами індивідуального захисту та іншими матеріально-технічними засобами провадиться за нормами, затвердженими Начальником Цивільного захисту України, узгодженими з Кабінетом Міністрів, відповідним міністер ством, відомством.
Третій етап — узгодження розроблених планів із відділом ЦЗ району, адміністрацією населеного пункту, службами ЦЗ району, після цього затвердження документів плану ЦЗ. Документи плану ЦЗ підписує керівник - ЦЗ об'єкта, деякі (план евакуації, прийому і розміщення евакуйова ного) підписує і начальник ЦЗ - голова адміністрації населеного пун кту. Зміст плану ЦЗ об'єкту узгоджується з вимогами плану ЦЗ району, що підтверджує начальник відділу з питань цивільного за хисту населення району, після чого план ЦЗ затверджує керівник ЦЗ об'єкта.
Після затвердження плану об'єкта організується вивчення доку ментів усім керівним складом об'єкта.
У зв'язку зі зміною вихідних даних, покладених в основу розроб ки плану об'єкта, таких як: розвиток підприємства, технічне забезпе чення, кількість і структура населення, рівень розвитку ЦЗ, установ лених вимог і завдань та ін., необхідно періодично уточнювати і переробляти розроблені раніше документи плану даного об'єкта. Уточнення і коригування документів плану проводять на тренуван нях і комплексних об'єктових навчаннях ЦЗ.
Зміни і доповнення, які не мають принципових змін, вносять у документи після узгодження з керівництвом об'єкта. Доповнення і зміни принципового характеру узгоджують із відділом цивільного захисту населення району.
На одному з пронумерованих листків позначають, коли, де і ким внесені зміни у план. Це засвідчується підписом керівника ЦЗ і підтверджується печаткою об'єкта.
2.2 План цивільного захисту(дій) на особливий період
План на воєнний час складається з текстової частини і додатків. Текстова частина складається з трьох розділів.
Розділ 1. Оцінка обстановки, що може скластися на об'єкті в ре зультаті дій противника.
У цьому розділі висвітлюються: коротка характеристика і оцін ка обстановки, що може скластися на території об'єкта після неспо діваного нападу і при плановому переведенні ЦЗ на воєнний стан; можливий ступінь руйнування виробничих дільниць і житлових будинків; ступінь радіоактивного забруднення будівель, обладнання, території; мож ливість виникнення і характер впливу можливих аварій ємностей і комунікацій з небезпечними хімічними речовинами, лісових, торфових пожеж, зон затоплення; мож ливе зниження виробництва; можлива радіаційна, пожежна і хімічна обстановка; стан транспортних артерій, систем енерго-, газо-, водо-, теплозабезпечення, матеріально-технічної бази, оповіщення, зв'язку і управління; втрати сил і засобів ЦЗ і людей об'єкта та населеного пункту; втрати від повторних факторів ураження; обставини, які можуть скластися на території об'єкта і населеного пункту при ви користанні противником звичайних засобів ураження.
Висновки з оцінки можливої обстановки і стан сил для рятуваль них робіт, вплив на вирішення завдань об'єкта при переведенні на воєнний стан і в період проведення рятувальних та інших невідклад них робіт.
Розділ 2. Виконання заходів на об'єкті при планомірному пере веденні на особливий період.
Виконання заходів при загрозі нападу противника:
1. Захист працюючих і членів їх сімей:
а) організація і порядок укриття їх у захисних спорудах: підго товка захисних споруд; організація будівництва ПРУ; будівництво найпростіших укриттів; використання підвалів, погребів та інших заглиблених приміщень для укриття населення і формувань; управ ління людьми, які знаходяться в захисних спорудах;
б) організація прийому і розміщення евакуйованого населення;
порядок оповіщення про початок евакуації населення; загальна кількість населення, що прибуває, організація розміщення їх на об’єкті; порядок, способи і строки доставки людей від пунктів вивантаження; організація пра цевлаштування, матеріального, медичного та іншого забезпечення. Евакуюючи населення із зон катастрофічного затоплення і при міських господарств, розміщених у зоні можливих руйнувань, необ хідно визначити: кількість населення, матеріальних цінностей, тех ніки, які підлягають евакуації, та її організацію (час евакуації, район евакуації тощо);
в) протирадіаційний і протихімічний захист: порядок роботи об'єк та в умовах радіоактивного забруднення. Режим протирадіаційного захисту населення; організація дозиметричного контролю; порядок видачі засобів індивідуального захисту; організація санітарної об робки людей і знезаражування техніки;
г) медичний захист: порядок забезпечення медичними засобами індивідуального захисту формувань, працюючих змін, населення в місцях проживання; проведення санітарно-гігієнічних, профілак тичних, лікувальних і протиепідемічних заходів; організація ме дичного забезпечення під час ліквідації на об'єкті наслідків напа ду противника.
2. Заходи забезпечення стійкої роботи у воєнний час.
Заходи підготовки господарств до стійкої роботи в умовах війни розробляються в повному обсязі заходів згідно з додатком № 5 "План-графік нарощування заходів підвищення стійкості роботи об'єкта у воєнний час".
У «Плані – графіку» плануються:
- заходи щодо безаварійного зупинення виробництва;
- заходи щодо попередження або зниження можливого впливу НС на людей та виробничу діяльність;
- порядок прискореного проведення інженерно-технічних заходів, пов'язаних з укріпленням існуючих або зведенням нових інженерних споруд (рви, загороди, греблі, дамби та ін.);
- захист і знезаражування обладнання, засобів захисту, продуктів харчування, води і джерел води;
Організація забезпечення заходів ЦЗ.
З метою забезпечення дії сил ЦЗ розробляються заходи у вигляді завдань спеціалістам, начальникам служб об'єкта.
Основні види забезпечення заходів: розвідка; транспортне, мате ріальне і технічне забезпечення; гідрометеорологічна інформація; пожежне забезпечення та забезпечення громадського порядку.
5. Організація управління.
Управління об'єкта включає: організацію повідомлення керівного складу формувань, населення в місцях проживання; час розгортання ПУ, склад обслуги, організація чергувань; організація зв'язку, у тому числі й рухомими засобами з виробничими дільницями, формування ми, взаємодіючими організаціями; порядок подання донесень.
Розділ 3. Виконання заходів ЦЗ на об'єкті в умовах несподівано го нападу противника.
Додатки
3. Розрахунок укриття працюючих у ПРУ.
4. Розрахунок проведення прийому і розміщення евакуйованого населення.
5. План-графік нарощування заходів підвищення стійкості робо ти об'єкта у воєнний час.
8.Схема управління, зв'язку і оповіщення об'єкта.
2.3 План цивільного захисту на мирний час
План складається з текстової частини і додатків. Текстова части на плану складається з двох розділів.
Розділ 1. Висновки з оцінки можливої обстановки на об'єкті при виникненні великих виробничих аварій, катастроф і стихійних лих.
Зміст: перелік можливих великих аварій, катастроф і стихійних лих на даному об'єкті; висновки з оцінки обстановки, яка може скла стися на об'єкті при виникненні великих виробничих аварій, ката строф і стихійних лих.
Розділ 2. Здійснення заходів при загрозі і виникненні великих виробничих аварій, катастроф і стихійних лих на об'єкті.
1. Заходи при загрозі виникнення великих виробничих аварій, катастроф і стихійних лих: оповіщення керівного складу форму вань ЦЗ, працюючих і населення; доведення інформації вищих органів; порядок приведення в готовність сил і засобів для ряту вальних робіт; організація прискореного проведення інженерно-тех нічних заходів, пов'язаних зі зміцненням існуючих або будівниц твом нових інженерних споруд, захистом населення, виробничих фондів, матеріальних цінностей.
2. Заходи при виникненні великих виробничих аварій, катастроф і стихійних лих: порядок повідомлення керівного складу, форму вань, працюючих про аварію, яка трапилася, і доведення інформації до вищих органів ЦЗ; організація розвідки і спостереження на об'єкті, де виникла аварія; організація дозиметричного і хімічного контро лю; порядок приведення в готовність сил і засобів, призначених для ведення рятувальних та інших невідкладних робіт; організація ме дичного забезпечення; вжиття заходів для безаварійної зупинки виробництва; приведення в готовність ПРУ, організація укриття на селення; організація видачі засобів індивідуального захисту; організація евакуаційних заходів; організа ція забезпечення дії рятувальних сил (вид забезпечення); організа ція взаємодії з надзвичайною комісією, місцевим територіальним штабом ЦЗ, формуваннями і військовими частинами.
3. Організація управління: порядок переходу керівництва ЦЗ в пункти управління (ПУ) строки підготовки ПУ до роботи; організація зв'язку з підрозділами, вищими органами управління; порядок подання донесень у вищі територіальні й галузеві органи.
На випадок аварії на АЕС важливими заходами є організація управління силами і засобами. Крім того, в районі розміщення АЕС необхідно виконати такі заходи: забезпечити високий ступінь го товності захисних споруд (ЗС), у 30-кілометровій зоні, забезпечити фонд ЗС для повного укриття на об'єкті працюючих і членів їхніх сімей; забезпечити виконання комплексу медичних заходів; створи ти запас засобів розвідки, дозиметричного контролю, захисту органів дихання, шкіри, знезараження. Управління ЦЗ разом з керівниц твом АЕС складає план заходів захисту населення: оповіщення на селення про можливі наслідки аварії; захист населення; заходи ліквідації наслідків аварії; ведення рятувальних та інших невідклад них робіт.
Додатки
2.5 Плани локалізації і ліквідації аварій на об'єктах підвищеної небезпеки
У порядку реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру суб'єкт господарської діяльності, а також підприємства, установи, організації у підпорядкуванні яких є об’єкт підвищеної небезпеки, одночасно з розробленням декларації безпеки розробляють і затверджують план локалізації і ліквідації аварій для кожного об'єкта підвищеної небезпеки, який вони експлуатують або планують експлуатувати.
Категорії аварій на об'єктах підвищеної небезпеки залежно від їх наслідків визначає Кабінет Міністрів України.
Оскільки плани реагування розроблюються завчасно, усі вони орієнтуються на гіпотетичні позапроектні ситуації, але такі, що мають місце в проектах відповідних потенційно небезпечних об'єктів або такі, що реально мали місце.
Для цього детально вивчаються природні (геологічні, гідрологічні, геофізичні, гідрометеорологічні, географічні...) та техногенні особливості регіону, об'єктів і визначаються найбільш для них властиві.
На кожну визначену ситуацію будується модель або робиться детальний опис ситуації, яка вже мала місце раніше. Якщо це - модель, то вона повинна враховувати, найбільш ймовірні негативні наслідки з можливих. Наприклад, для аварії на хімічно-небезпечному об'єкті з викидом небезпечних-хімічних речовин до розрахунку береться весь запас НХР, який є у сховищах або у технологічній системі, і умови, за яких наслідки аварії розповсюджуються на максимальну відстань та площу. На підставі наведених вихідних даних визначається можливий вплив наслідків аварії на населення та визначаються заходи щодо його порятунку або захисту у інший спосіб, локалізації і ліквідації наслідків аварії. Виходячи з обсягів рятувальних, спеціальних та інших робіт визначаються сили та засоби втручання, матеріальні та інші ресурси, визначається орієнтовний загальний порядок дій відносно ситуації, яка виникла.
Цей порядок передбачає:
- оповіщення персоналу об'єкту, населення, яке проживає в межах зони можливого ураження або порогових значень, залежно від виду НХР;
- оперативні заходи щодо оповіщення і збору всього особового складу органів управління або відповідних груп, приведення у готовність засобів зв'язку і пунктів управління;
- оперативні заходи з приведення у готовність до дій за призначенням сил і засобів реагування;
- уточнення (прогнозування) обстановки на об'єкті (районі або зоні лиха) і можливого її розвитку;
- уточнення розрахунків потреби в силах, матеріально-технічних засобах та ресурсах;
- підготовка пропозицій до рішення на втручання у ситуацію і ліквідацію її наслідків;
- підготовка проектів організаційних і директивних документів;
- організація забезпечення заходів.
У плані (інструкції) ліквідації аварій (надзвичайних ситуацій) мають бути перелічені всі можливі аварії та інші надзвичайні ситуації, визначені дії посадових осіб і працівників підприємства під час їх виникнення, обов'язки професійних аварійно-рятувальних формувань або працівників інших підприємств, установ і організацій, які залучаються до ліквідації надзвичайних ситуацій.
Розробивши всі необхідні організаційні, санітарно-гігієнічні та технічні заходи забезпечення безпеки працівників і узгодивши їх з місцевою інспекцією Департаменту з нагляду за охороною праці, виконавши розрахунки ГДК шкідливих речовин і узгодивши їх з відповідними органами охорони здоров'я та захисту навколишнього середовища, розробивши і узгодивши з органами цивільної оборони план попередження надзвичайних ситуацій і план (інструкцію) ліквідації аварій (надзвичайних ситуацій), підприємець, якщо немає інших перешкод, може розпочинати виробництво продукції.
На об'єктах господарювання планування роботи з питань запобігання і реагування на НС здійснюється на основі експертної оцінки, прогнозу наслідків можливих НС.
План локалізації і ліквідації аварій погоджує відповідний територіальний орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади, до відання якого віднесено питання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
План локалізації і ліквідації аварій переглядається кожні 5 років.
План локалізації і ліквідації аварій може переглядатися або уточнюватися до закінчення 5 років з дати його розроблення у разі:
- змін в умовах діяльності суб'єкта господарської діяльності незалежно від їх причин, що призводять до необхідності зміни відомостей, які містяться у плані локалізації і ліквідації аварій;
- внесення змін до чинних або прийняття нових нормативно-правових актів, що впливають на зміст плану локалізації і ліквідації аварій;
- висунення обгрунтованих вимог щодо плану локалізації і ліквідації аварій органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
При внесенні змін і доповнень до плану локалізації і ліквідації аварій суб'єкти господарської діяльності та інші юридичні і фізичні особи, які повинні брати участь у виконанні протиаварійних заходів, надають відповідному територіальному органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади, до відання якого віднесено питання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, відповідну для цього інформацію.
Обсяг, зміст, форма і порядок надання інформації встановлюються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, до відання якого віднесено питання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Відповідний територіальний орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади, до відання якого віднесено питання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, протягом 10 днів після затвердження плану локалізації та ліквідації аварій надає через засоби масової інформації відомості, необхідні для виконання населенням правил поведінки і дій в екстремальних ситуаціях, передбачених цим планом.
У разі створення загрози виникнення аварії з транскордонним впливом план локалізації та ліквідації аварій повинен передбачати негайне інформування відповідних органів держав, території яких можуть зазнати впливу наслідків такої аварії.
Плани локалізації і ліквідації аварій, затверджені до набрання чинності цим Законом, зберігають чинність до закінчення строку їх дії.
Таблиця 2.1 - Типова схема постадійного аналізу умов виникнення і розвитку аварій (короткий зразок)
|
Найменування стадії розвитку аварійної ситуації (аварії) |
Основні принципи аналізу умов виникнення (переходу на іншу стадію) аварійної ситуації (аварії) та її наслідків |
Способи і засоби попередження, локалізації аварії |
|
1 |
2 |
3 |
|
Вихід параметрів за критичні значення |
Перевірка вивченості властивостей застосовуваних речовин; їх аналіз; виявлення особливо небезпечних речовин; виявлення параметрів, які визначають небезпечність технологічних процесів і їх критичні значення; оцінка достатності оснащення засобами, які виключають вихід параметрів за припустимі межі, їх ефективність, надійність |
Дооснащення технологічних процесів засобами контролю, управління й протиаварійного захисту, підвищення їх надійності й ефективності; удосконалення технологічних процесів |
|
Знос, утомленість матеріалу апарата |
Перевірка вивченості корозійних властивостей застосовуваних речовин; відповідність матеріалу устаткування (трубопроводів), захисного покриття, ущільнювальних матеріалів. Наявність умов для механічного ушкодження устаткування (трубопроводів) від зовнішніх та внутрішніх джерел впливу |
Застосування обладнання підвищеної надійності, ефективного захисного покриття і захисних пристроїв |
|
Підвищена вібрація |
Перевірка надійності й вірності кріплення апаратів, машин, трубопроводів, співосності з'єднань пристроїв, що обертаються |
Своєчасне проведення планово-запобіжних ремонтів |
|
Утворення вибухонебез- печного середовища в апараті |
Аналіз вибухопожежонебезпечних властивостей речовин під тиском і при температурі технологічних процесів; оцінка можливості й умов утворення вибухонебезпечного середовища |
Флегматизація вибухонебезпечної технологічної суміші інертними газами, введення інгібіторів; зміна складу технологічного середовища, температури і тиску процесу |
|
Наявність джерел запалювання в апаратурі та поза устаткуванням |
Аналіз вибухопожежонебезпечних характеристик речовин під тиском і при температурі технологічних процесів; оцінка можливості й умов утворення джерел запалювання в середині апаратів |
Скорочення часу перебування технологічного середовища в апараті, заземлення устаткування, застосування засобів відводу й нейтралізації статичної електрики |
|
Вибух в апаратурі |
Наявність постійних і випадкових джерел запалювання та їх характеристики у порівнянні з температурою самозаймання й мінімальною енергією запалювання. Наявність вибухонебезпечної суміші |
Виключення джерел запалювання, застосування засобів контролю і регулювання щодо запобігання утворенню вибухонебезпечної суміші |
|
1 |
2 |
3 |
|
Зруйнування апаратури |
Аналіз кількісних енергетичних характеристик вибуху (надлишковий тиск, швидкість наростання тиску) й порівняння їх із характеристиками міцності апаратури. Наявність засобів захисту устаткування від зруйнування при вибуху (запобіжні клапани, вибухові мембрани, відсікачі і т. ін.) |
Оснащення запобіжними пристроями, автоматичними системами придушення вибуху, підвищення характеристик міцності апаратури |
|
Викид продукту з апаратури |
Визначення маси викинутого продукту, його складу, агрегатного стану, фізико-хімічних, вибухонебезпечних і токсичних властивостей. Перевірка стану міжблочних засобів, швидкодії вимикальних засобів, навичок обслуговуючого персоналу. Оцінка можливості виникнення вибухонебезпечних паро-, пило-, газоповітряних сумішей, розміру площі розливу рідини |
Блокування аварійної апаратури, обмеження площі розливу рідкої фази та її відведення в закриті системи, злив рідкої фази з апаратури в аварійну ємність. Скидання газової фази на факел (закриту систему, установку нейтралізації). Виведення людей з небезпечної зони |
|
Розгерметизація апаратури |
Перевірка відповідності устаткування, трубопроводів, запірної арматури, запобіжних пристроїв і т. ін. вимогам нормативів; оцінка технічного стану апаратури (якість зварних з'єднань, ступінь зносу і т. ін.); оцінка порядку й повноти діагностичного контролю, ефективності ремонтів і т. ін. |
Розвиток бази діагностування і дефектоскопії устаткування; вдосконалення системи планово-запобіжного ремонту; заміна морально застарілого, зношеного й не відповідного нормативам устаткування |
|
Утворення паро-, пило-, газової хмари |
Оцінка раціональності об'ємно-планувальних рішень, наявність застійних зон, що перешкоджають розсіюванню; оснащеність автоматичними газосигналізаторами, ефективною аварійною вентиляцією, поглинальними санітарними установками |
Планування технологічних систем (установок) з добре провітрюваним майданчиком; оснащення приміщень ефективною вентиляцією (санітарними установками), приладами контролю повітряного середовища |
|
Вибух паро-, пило-, газоповітряних хмар в об'ємі приміщення, надвірної установки |
Оцінка можливих розмірів, форми, концентрації, напрямку дрейфу вибухонебезпечної хмари. Розрахунок зон зруйнувань і оцінка впливу нових зруйнувань на розвиток аварії (ефект "доміно") |
Раціональне планування розташування устаткування на майданчику. Оснащення пристроями захисту персоналу від вибухової хвилі, високої температури і т.ін. |
|
Виникнення пожежі |
Оцінка й аналіз: можливих масштабів пожежі (площа, кількість горючих продуктів, склад продуктів згоряння, в т. ч. неповного); наявності й ефективності засобів гасіння пожежі; вміння персоналу діяти при ліквідації осередка займання; оперативності й оснащення ДПЧ; наявності і характеристик джерел запалювання |
Виключення джерел запалювання; оснащення ефективними засобами гасіння пожежі, засобами сигналізації і зв'язку; дії персоналу і спецпідрозділів щодо рятування людей, гасіння пожежі |
|
1 |
2 |
3 |
|
Перекидання полум'я на інші об'єкти |
Аналіз кількісних енергетичних характеристик пожежі (енергія випромінювання); наявність суміжних блоків (установок), ЦПУ, адміністративних, побутових, допоміжних будівель (приміщень) з постійним перебуванням людей у зоні небезпечної інтенсивності відкритого полум'я пожежі |
Раціональне планування промислового майданчика. Розміщення устаткування, будівель адміністративного, побутового і допоміжного призначення поза межами зони можливого розповсюдження пожежі |
|
Травмування людей |
Аналіз кількісних енергетичних характеристик пожежі (енергія випромінювання) та вибуху; наявність і кількість людей в зоні можливого ураження |
Розміщення поза межами зони можливого впливу пожежі будівель адміністративного, побутового і допоміжного призначення; дії персоналу і спецпідрозділів щодо рятування людей |
|
Перегрів устаткування з ЛЗР, ГР і зрідженими газами при пожежі з наступним вибухом |
Наявність ємкісного устаткування з горючими продуктами в зоні можливого поширення пожежі (розлив продуктів). Наявність і ефективність систем аварійного спорожнення та скиду на факел (свічу), систем зрошення (охолодження), екранів і т. ін. |
Винос ємкісного устаткування з зони можливого поширення пожежі. Оснащення його засобами аварійного спорожнення, скидання на факел, системами зрошення (охолодження); встановлення екранів і т. ін. |
|
Зруйнування апаратури, комунікацій будівель, споруд, травмування людей |
Аналіз кількісних характеристик вибуху (енергія, що реалізується, надлишковий тиск вибуху, радіуси зон інтенсивності впливу ударної хвилі, наявність суміжних блоків (установок), ЦПУ, адміністративних, побутових, допоміжних будівель (приміщень) з постійним перебуванням людей в зоні небезпечної інтенсивності ударної хвилі |
Раціональне планування промислового майданчика; реалізація заходів щодо підвищення стійкості будівель ЦПУ, систем управління і протиаварійного захисту; організація оповіщення про небезпеку й евакуації персоналу з небезпечної зони; впровадження автоматичних систем безпечної зупинки виробництва в аварійній ситуації; дії персоналу й спецпідрозділів щодо рятування людей |
|
Поширення токсичної хмари |
Оцінка можливих розмірів, форми, концентрації, напрямку й швидкості дрейфу хмари; наявність і ефективність систем локалізації і осадження токсичної хмари; наявність потрібної кількості людей і підсилення персоналу для дій при аварійній ситуації |
Забезпечення оперативною інформацією про метеорологічні умови; запровадження комп'ютерних систем математичного прогнозування поширення токсичної хмари; оснащення осаджувальними і загороджувальними системами; дії персоналу й спецпідрозділів щодо локалізації і знищення відходів |
|
1 |
2 |
3 |
|
Інтоксикація людей |
Оцінка раціональності генплану підприємства, наявності й кількості людей в зонах можливого ураження; оснащення засобами індивідуального й колективного захисту, оповіщення та евакуації людей з небезпечної зони й оцінка їх ефективності |
Зниження кількості людей в небезпечній зоні, оснащення ефективними системами захисту, оповіщення й евакуації людей; дії персоналу й спецпідрозділів щодо рятування людей |
|
Зараження території підприємства |
Перевірка токсичних властивостей застосовуваних речовин; визначення маси викинутого продукту. Оцінка їх впливу на середовище, ефективності передбачених проектом технічних засобів нейтралізації, дезактивації і т. ін. |
Відвід рідкої фази до закритих систем. Застосування систем нейтралізації, дезактивації, санітарних установок |
|
Розвиток аварії за межами підприємства |
Прогнозування можливих масштабів і шляхів подальшого розвитку аварії з урахуванням енергонасиченості підприємства |
Дії щодо локалізації і ліквідації аварії під керівництвом комісії з надзвичайних ситуацій і формувань МНС |
|
Зараження довкілля: грунту, наземної і грунтової води, повітряного басейну |
Оцінка кількості й агрегатного стану токсичних речовин, які можуть вийти за територію підприємства під час аварії, а також масштабу їх поширення з урахуванням рельєфу місцевості, метеорологічних умов. Перевірка вивченості їх токсичних властивостей. Оцінка їх впливу на навколишнє середовище, наявності технічних засобів збирання, нейтралізації, дезактивації і т. ін. |
Забезпечення оперативною інформацією про метеорологічні умови; оснащення ефективними осаджувальними і загороджувальними системами; дії персоналу підприємств і організацій, а також населення щодо локалізації і знищення токсичних речовин під керівництвом комісії з НС і формувань МНС |
|
Пожежі і вибухи в населених пунктах |
Оцінка можливості виникнення пожеж і вибухів у населених пунктах внаслідок впливу уражальних чинників аварії |
Розробка і впровадження організаційно-технічних заходів щодо запобігання такій можливості |
|
Поширення зараженої води й загазованого повітря в суміжні держави |
Оцінка кількості й агрегатного стану токсичних речовин, які можуть вийти з території підприємства під час аварії, а також масштабу їх поширення з урахуванням рельєфу місцевості, метеорологічних умов. Оцінка наявності технічних засобів збирання, нейтралізації, дезактивації і т. ін. |
Розробка і впровадження організаційно-технічних заходів щодо запобігання такій можливості |
|
Виникнення аварійних ситуацій на суміжних підприємствах |
Оцінка можливості виникнення аварійних ситуацій на суміжних підприємствах (об'єктах) внаслідок впливу уражальних чинників аварії |
Розробка і впровадження організаційно-технічних заходів щодо запобігання такій можливості |
3 ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАХОДІВ І ДІЙ В МЕЖАХ ЄДИНОЇ СИСТЕМИ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ
3.1 Єдина державна система цивільного захисту
3.1.1 Принципи цивільного захисту
3.1.2 Мета цивільного захисту
3.1.3 Завдання цивільного захисту
3.1.4 Організаційна структура ЄДС ЦЗ
3.1.5 Режими функціонування ЄДС ЦЗ
3.1.6 Основні заходи, що реалізуються ЄДС ЦЗ
3.2 Організація цивільного захисту на підприємстві, в установі, організації
3.3 Права та обов’язки громадян України в сфері захисту
3.1 Єдина державна система цивільного захисту
Конституцією України визнано, що найвищою соціальною цінністю є безпека людини, її життя і здоров’я. Кожен громадянин України має конституційне право на безпечне для життя і здоров’я довкілля. Ці конституційні права і свободи людини та суспільства загалом є об’єктами національної безпеки держави.
Розвиток людської цивілізації, крім позитивних здобутків, породив численні загрози життєво важливим інтересам людини, суспільства і держави. Значне місце серед цих загроз займає небезпека техногенно-природної сфери. За такої ситуації роль держави у забезпеченні захисту населення і територій від стихійного лиха, аварій, природних, техногенних та екологічних катастроф постійно зростає. В Україні питання захисту людини у випадку виникнення НС є складовою державної політики.
Участь держави в забезпеченні безпеки своїх громадян від природних, техногенних та інших небезпек і загроз проявляється у такому:
- активізується роль держави у розширенні міжнародного співробітництва у сфері захисту населення і території від НС. Здійснюється інтеграція державної системи до Європейської і світової системи попередження і ліквідації надзвичайних ситуацій.
З метою забезпечення реалізації державної політики у сфері ЦЗ населення і територій від НС в Україні відповідно до закону «Про правові засади цивільного захисту» створена Єдина державна система цивільного захисту населення і територій (ЄДС ЦЗ). ЄДС ЦЗ - це сукупність органів управління, сил та засобів центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, на які покладається реалізація державної політики у сфері ЦЗ.
Цивільний захист – це система організаційних, інженерно-технічних, санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та інших заходів, які здійснюються центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підпорядкованими їм силами і засобами, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, добровільними рятувальними формуваннями, що забезпечують виконання цих заходів з метою запобігання та ліквідації наслідків НС, які загрожують життю та здоров‘ю людей, завдають матеріальних збитків у мирний час і в особливий період.
3.1.1 Принципи цивільного захисту
Цивільний захист здійснюється на принципах:
3.1.2 Мета цивільного захисту:
реалізації державної політики, спрямованої на забезпечення безпеки та захисту населення і територій, матеріальних і культурних цінностей та довкілля від негативних наслідків надзвичайних ситуацій у мирний час та в особливий період;
подолання наслідків надзвичайних ситуацій, у тому числі наслідків надзвичайних ситуацій на територіях іноземних держав відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
3.1.3 Завдання цивільного захисту
Основними завданнями цивільного захисту є:
3.1.4 Організаційна структура ЄДС ЦЗ
Єдина система цивільного захисту складається із постійно діючих підсистем: територіальних і функціональних. Територіальні підсистеми створюються в Автономній Республіці Крим (АРК), областях, в м.м. Києві та Севастополі. Функціональні підсистеми створюються в Міністерствах і відомствах.
Кожна підсистема має чотири рівні: загальнодержавний, регіональний, місцевий і об'єктовий. До складу підсистеми входять:
органи управління ЄС ЦЗ;
сили і засоби;
резерви матеріальних та фінансових ресурсів;
системи зв'язку, оповіщення та інформаційного забезпечення.
Очолює ЄДС ЦЗ Начальник цивільного захисту України - Прем'єр-міністр України. Загальне керівництво ЄДС ЦЗ здійснює Кабінет Міністрів України, а безпосереднє керівництво діяльністю ЄДС ЦЗ покладається на спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань цивільного захисту - МНС України. Міністр МНС є заступником начальника цивільного захисту України.
Функціональні підсистеми ЄДС ЦЗ створюються центральними органами виконавчої влади (міністерствами та відомствами) для організації роботи, пов'язаної із запобіганням НС та захистом населення і територій в разі їх виникнення. Організація, завдання, склад сил і засобів, порядок діяльності функціональних підсистем ЄДС ЦЗ визначаються положеннями про ці підсистеми, затвердженими відповідними центральними органами виконавчої влади за погодженням із МНС України.
Територіальні підсистеми ЄДС ЦЗ створюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі для запобігання та ліквідації наслідків НС техногенного, природного та військового характеру в межах відповідних територій. Організація, завдання, склад сил і засобів, порядок діяльності територіальних підсистем визначаються положеннями, які затверджуються МНС України за погодженням із Радою міністрів Автономної Республіки Крим, відповідними обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями у відповідності до порядку створення і функціонування територіальних підсистем, затвердженого наказом МНС України №145 від 03.11.2004 .
Територіальні органи управління МНС України:
забезпечують на відповідній території координацію діяльності, спрямованої на реалізацію державної політики у сфері ЦЗ;
здійснюють державний нагляд за техногенною і пожежною безпекою;
контролюють планування та реальність розроблення документів з питань ЦЗ, готовність до практичного виконання завдань запобігання і ліквідації НС органів управління місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від їх форм власності;
керують виконанням заходів запобігання та реагування на НС;
здійснюють методичне керівництво виконанням заходів щодо захисту населення і територій від НС, контролюють їх здійснення;
виконують інші функції відповідно до повноважень, визначених нормативно-правовими актами з питань НС і пожежної безпеки.
Керівництво територіальними підсистемами ЄДС ЦЗ в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі здійснюють відповідно Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. Начальниками територіальних підсистем ЄДС ЦЗ за посадою є відповідно Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим та голови відповідних державних адміністрацій. Керівники територіальних органів МНС України за посадою є заступниками відповідних начальників територіальних підсистем ЄДС ЦЗ.
Безпосереднє керівництво територіальними підсистемами ЄДС ЦЗ здійснюють територіальні органи управління МНС України та структурні підрозділи з питань ЦЗ державних адміністрацій та виконавчих органів рад. Кожний рівень ЄДС ЦЗ має координуючі та постійні органи управління щодо розв'язання завдань ЦЗ, сили і засоби, резерви матеріальних і фінансових ресурсів, системи зв'язку та інформаційного забезпечення.
Координуючими органами ЄДС ЦЗ є Рада національної безпеки і оборони України в межах, передбачених законами та Кабінетом Міністрів України, який утворює Державну комісію з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій (комісія з питань ТЕБ та НС) і визначає порядок утворення комісій з питань ТЕБ та НС регіональних, місцевих та об'єктових рівнів.
У разі необхідності, для ліквідації наслідків НС можуть бути утворені спеціальні комісії загальнодержавного, регіонального, місцевого та об'єктового рівнів.
Державні, регіональні, місцеві та об'єктові комісії (залежно від рівня НС) здійснюють координацію і забезпечення дій органів управління та сил ЄДС ЦЗ у ході запобігання і реагування на НС або на загрозу її виникнення.
Постійними органами управління ЄДС ЦЗ на загальнодержавному рівні є МНС України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади у межах своїх повноважень, що належать до сфери ЦЗ.
На регіональному та місцевому рівнях, у межах своїх повноважень, у сфері ЦЗ - Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, районні державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, у складі яких відповідно створені спеціальні структурні підрозділи з питань НС та територіальні органи управління МНС України.
На об'єктовому рівні - структурні підрозділи підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності і господарювання або спеціально призначені особи з питань НС.
3.1.5 Режими функціонування ЄДС ЦЗ
Залежно від існуючої або прогнозованої обстановки, масштабу НС у межах конкретної території за рішенням відповідно Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідної обласної, Київської та Севастопольської міської, районної державної адміністрації, міської ради встановлюється один з таких режимів функціонування ЄДС ЦЗ: повсякденного функціонування, підвищеної готовності, надзвичайної ситуації, надзвичайного стану, воєнного стану.
Режим повсякденного функціонування ЄДС ЦЗ встановлюється за умов нормальної виробничо-промислової, радіаційної, хімічної, біологічної (в тому числі бактеріологічної), сейсмічної, гідрогеологічної та гідрометеорологічної обстановки, за відсутності епідемій, епізоотій, епіфітотій.
Режим підвищеної готовності ЄДС ЦЗ встановлюється в разі істотного погіршення виробничо-промислової, радіаційної, хімічної, біологічної (у тому числі бактеріологічної), сейсмічної, гідрогеологічної та гідрометеорологічної обстановки, за наявності загрози виникнення НС.
Режим надзвичайної ситуації ЄДС ЦЗ встановлюється у разі виникнення та під час ліквідації наслідків НС.
Режим надзвичайного стану, режим воєнного стану, порядок підпорядкування ЄДС ЦЗ військовому командуванню визначаються відповідно до законів України.
3.1.6 Основні заходи, що реалізуються ЄДС ЦЗ
У режимі повсякденного функціонування органи управління, сили і засоби ЄДС ЦЗ:
забезпечують спостереження і контроль за обстановкою на потенційно небезпечних об'єктах і прилеглих до них територіях, а також чергування оперативного персоналу;
розробляють і виконують науково-технічні програми щодо запобігання надзвичайним ситуаціям і зменшення можливих втрат;
здійснюють заходи щодо забезпечення безпеки і захисту населення під час НС;
забезпечують підготовку органів управління до дій у надзвичайних, несприятливих побутових або нестандартних ситуаціях, організовують навчання населення з поводження із засобами захисту в таких ситуаціях;
створюють і поновлюють матеріальні резерви для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;
проводять постійне прогнозування обстановки щодо її погіршення, яке може призвести до виникнення надзвичайних ситуацій.
У режимі підвищеної готовності органи управління ЄДС ЦЗ:
надають оперативну допомогу органам і структурам, причетним до забезпечення ЦЗ, в разі виникнення несприятливих побутових або нестандартних ситуацій;
формують комісії для виявлення причин погіршення обстановки безпосередньо в районі можливого виникнення НС,
готують пропозиції щодо її нормалізації;
посилюють спостереження і контроль за ситуацією на потенційно небезпечних об'єктах і прилеглих до них територіях, здійснюють прогнозування можливості виникнення НС та їх маштабів;
розробляють заходи із захисту населення і територій в умовах НС;
приводять у стан підвищеної готовності наявні сили і засоби реагування, залучають додаткові сили і засоби, уточнюють плани їх дій та направляють їх у разі потреби в район загрози виникнення НС;
здійснюють заходи із запобігання виникненню НС.
У режимі НС органи ЄДС ЦЗ:
визначають межі території, на якій виникла НС;
організовують захист населення і територій в умовах НС;
організовують роботи з локалізації або ліквідації наслідків НС, залучають необхідні сили і засоби;
здійснюють безперервний контроль за розвитком НС, становищем на аварійних об'єктах і прилеглих до них територіях;
оперативно доповідають вищим органам управління про розвиток НС, заходи, які виконуються, та оповіщають населення.
У режимі функціонування у надзвичайному стані здійснюються заходи у відповідності до закону [«Про правової режим надзвичайного стану»].
Надзвичайний стан - це передбачений Конституцією України особливий правовий режим діяльності державних органів, органів місцевого та регіонального самоврядування, підприємств, установ і організацій, який тимчасово допускає встановлені законом обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод громадян, а також прав юридичних осіб та покладає на них додаткові обов'язки.
Правовий режим надзвичайного стану спрямований на забезпечення безпеки громадян у разі стихійного лиха, аварій і катастроф, епідемій і епізоотій, а також на захист прав і свобод громадян, конституційного ладу при масових порушеннях правопорядку, що створюють загрозу життю і здоров'ю громадян, або при спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства.
Метою введення надзвичайного стану є усунення загрози та якнайшвидша ліквідація особливо тяжких НС, нормалізація обстановки, відновлення правопорядку при спробах захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу шляхом насильства, для відновлення конституційних прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, створення умов для нормального функціонування органів державної влади та органів місцевого самоврядування, інших інститутів громадянського суспільства.
Надзвичайний стан вводиться лише за наявності реальної загрози безпеці громадян або конституційному ладові, усунення якої іншими способами є неможливим. Надзвичайний стан в Україні або в окремих її місцевостях вводиться Указом Президента України, який підлягає затвердженню Верховною Радою України протягом двох днів з моменту звернення Президента України.
Надзвичайний стан в Україні може бути введено на строк не більш як ЗО діб і не більш як 60 діб в окремих її місцевостях. У разі необхідності надзвичайний стан може бути продовжений Президентом України, але не більше як на 30 діб. Указ Президента України про продовження дії надзвичайного стану набирає чинності після його затвердження Верховною Радою України.
Під час надзвичайного стану держава може вживати заходів, передбачених законом, відступаючи від своїх зобов'язань за Конституцією лише настільки, наскільки це вимагається гостротою стану, за умови, що такі заходи не є несумісними з іншими зобов'язаннями за міжнародним правом і не тягнуть за собою дискримінації на основі національності, мови, статі, релігії чи соціального походження.
Такими заходами можуть бути:
встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, а також обмеження свободи пересування по території, де запроваджено надзвичайний стан;
обмеження руху транспортних засобів і їх огляд;
посилення охорони громадського порядку та об'єктів, що забезпечують життєдіяльність населення та народного господарства;
заборона проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, а також видовищних, спортивних та інших масових заходів;
заборона страйків.
Згідно з існуючою законодавчою базою в Україні одночасно функціонує три системи протидії надзвичайним ситуаціям. Система цивільної оборони, Єдина державна система запобігання і реагування на НС техногенного і природного характеру і Єдина системи цивільного захисту (ЦЗ)
Для завершення створення в Україні єдиної системи цивільного захисту Урядом затверджена Державна цільова соціальна програма розвитку цивільного захисту на 2009-2013 роки.
Реалізувати програму передбачається у 2 етапи. Протягом першого етапу (2009-2010 роки) планується створення сил швидкого реагування і доукомплектування технікою, спеціальним обладнанням, приладами і засобами індивідуального захисту сил цивільного захисту.
Другий етап (2011-2013 роки) Державної цільової соціальної програми розвитку цивільного захисту передбачає створення у складі МНС сучасних центрів управління під час надзвичайних ситуацій. Планується запровадження системи моніторингу, прогнозування і запобігання надзвичайним ситуаціям, створення банку даних про потенційну загрозу надзвичайних ситуацій транскордонного характеру. Окрім того, передбачено переоснащення авіації МНС сучасною технікою багатоцільового призначення з урахуванням вимог міжнародних стандартів. Авіаційні підрозділи матимуть медичне обладнання для надання невідкладної медичної допомоги і транспортування постраждалих до лікувальних закладів. На об'єктах підвищеної небезпеки будуть створені локальні системи виявлення загрози виникнення надзвичайних ситуацій і системи оповіщення населення.
Сили і засоби ЦЗ: особовий склад і працівники органів та підрозділів ЦЗ, добровільні рятувальні формування, пожежна та аварійно-рятувальна техніка, пожежно-технічне та аварійно-рятувальне обладнання, засоби пожежогасіння та індивідуального захисту, інше майно, призначене для гасіння пожеж, ліквідації наслідків аварій, повеней, землетрусів та інших катастроф техногенного, природного, та військового характеру, мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи.
Сили цивільного захисту:
– оперативно-рятувальна служба ЦЗ;
– державна авіаційна пошуково-рятувальна служба;
– державна спеціальна (воєнізована) аварійно-рятувальна служба;
– пожежно-рятувальні підрозділи;
– формування рятування на воді;
– аварійно-відновлювальні формування, спеціальні служби міністерств і відомств;
– комунальні аварійно-рятувальні служби та формування місцевих органів влади;
– служби цивільної оборони та невоєнізовані формування об‘єктів господарювання;
– формування особливого періоду;
– підрозділи забезпечення та матеріальних резервів.
3.2 Організація цивільного захисту на підприємстві, в установі, організації
Цивільний захист на підприємстві, в установі, організації (далі – об’єкті) організується з метою своєчасної підготовки об’єкта до захисту від наслідків НС та оперативного проведення рятувальних і інших невідкладних робіт.
Згідно зі ст. 8 закону України "Про цивільну оборону України" "Керівництво підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування забезпечує своїх працівників засобами індивідуального та колективного захисту, організовує здійснення евакуаційних заходів, створює сили для ліквідації наслідків НС та забезпечує їх готовність до практичних дій, виконує інші заходи з цивільної оборони і несе пов’язані з цим матеріальні та фінансові витрати в порядку та обсягах, передбачених законодавством".
На об’єктах підвищеної небезпеки(радіаційно-, хімічно-, вибухонебезпечних) створюються локальні системи виявлення загрози виникнення НС і оповіщення працівників цих об’єктів та місцевого населення, що проживає в зоні можливого ураження (згідно з законом України "Про цивільну оборону України" власники таких об’єктів відповідають за захист населення, що проживає в зонах можливого ураження від наслідків аварій на цих об’єктах). Відповідно до затвердженої Державної цільової соціальної програми розвитку цивільного захисту на 2009-2013 роки, вищеназвані локальні системи мають бути створені до 2013 року на всіх об’єктах підвищеної небезпеки.
Відповідальність за цивільний захист об’єкта несе керівник цього об’єкта, він є начальником ЦЗ об’єкта і підпорядковується своєму старшому начальнику (міністерства чи відомства), а в оперативному відношенні начальнику цивільного захисту міста чи району.
Начальник цивільного захисту об’єкта несе відповідальність за:
– створення, організацію, підготовку і дієздатність системи цивільного захисту на підпорядкованому об’єкті;
– забезпечення захисту персоналу (а на об’єктах підвищеної небезпеки і за захист населення, що проживає в зонах можливого ураження від наслідків аварій на цих об’єктах) під час загрози або виникнення надзвичайних ситуацій техногенного, природного та воєнного характеру;
– організацію і здійснення заходів щодо попередження НС, а у разі їх виникнення – за мінімізацію збитків від них;
– створення і організацію роботи системи оповіщення на об’єкті;
– створення і організацію роботи комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій, а також евакуаційної комісії об’єкта;
– постійну готовність органів управління і невоєнізованих формувань об’єкта до функціонування в мирний і воєнний час;
– фінансове та матеріально-технічне забезпечення заходів у сфері цивільного захисту;
– підготовку і навчання персоналу до дій у НС.
Наказом начальника ЦЗ об‘єкта призначаються заступники (як варіант – з евакуації, інженерно-технічної частини, з матеріально-технічного постачання, з оперативних питань).
Органом управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту об‘єкта є штаб цивільної оборони та надзвичайних ситуацій (штаб ЦО та НС) (далі – штаб ЦО).
Штаб ЦО очолює начальник штабу, який є першим заступником начальника ЦЗ об‘єкта. До складу штабу входять заступники начальника штабу і необхідні спеціалісти. Штаб комплектується як штатними працівниками ЦЗ об‘єкта так і посадовими особами підприємства, не звільненими від виконання своїх основних обов‘язків.
Начальник штабу ЦО відповідає за безпосередню організацію та функціонування сил і засобів цивільного захисту під час загрози або виникнення надзвичайних ситуацій техногенного, природного та воєнного характеру. Він має право віддавати розпорядження з питань цивільної оборони, захисту від НС техногенного, природного та воєнного характеру від імені начальника цивільного захисту об’єкту.
Начальник штабу ЦО несе відповідальність за:
– організацію своєчасного оповіщення і збору персоналу об’єкта;
– організацію роботи і узгодженість дій створених на об’єкті органів управління і структурних підрозділів цивільного захисту;
– розробку планової документації з питань цивільного захисту, її своєчасне уточнення і коригування;
– стан готовності особового складу невоєнізованих формувань цивільного захисту до дій за призначенням;
– своєчасне доведення до виконавців рішень начальника цивільного захисту та організацію контролю за їх виконанням;
– організацію збору і аналізу інформації щодо вірогідного виникнення надзвичайних ситуацій, відпрацювання пропозицій щодо захисту персоналу (а на об’єкті підвищеної небезпеки і населення, що проживає в зоні можливого ураження від наслідків аварії на цьому об’єкті) від їх наслідків;
– виконання заходів, спрямованих на підвищення стійкості роботи об’єкта в воєнний час та при виникненні надзвичайної ситуації техногенного або природного характеру;
– організацію взаємодії з місцевими органами державної влади, підрозділами МНС України, аварійно-рятувальними службами тощо;
– організацію спеціальної підготовки і підвищення кваліфікації персоналу у сфері цивільної оборони, захисту від надзвичайних ситуацій.
На великому об‘єкті для організації і проведення заходів захисту від НС на базі відповідних структурних підрозділів (відділів, цехів тощо)об‘єкта, в залеж ності від характеру його виробничої діяльності створюються служби цивільного захисту:
– оповіщення і зв‘язку;
– протипожежна;
– аварійно-технічна;
– сховищ і укриттів;
– медична;
– охорони громадського порядку;
– протирадіаційного та протихімічного захисту;
– харчування та торгівлі;
– автотранспортна;
– матеріально-технічного постачання та інші.
На невеликому об‘єкті служби ЦЗ не створюються, а їх функції при необхідності виконують структурні органи управління цього об‘єкта. Керівники цих служб (керівники підрозділів на базі яких створені ці служби) відповідають за постійну готовність сил і засобів, за забезпечення підлеглих формувань спеціальними засобами (засобами індивідуального захисту, спецобладнанням, апаратурою, приладами, технікою тощо), за навчання діям у надзвичайних ситуаціях.
Для виконання завдань цивільного захисту на об‘єкті створюються невоєнізовані формування. Вони поділяються на формування загального призначення (наприклад, рятувальні загони, команди, групи) і формування забезпечення (команди, групи, дружини, ланки, пости).
Невоєнізовані формування – це завчасно підготовлені до дій у НС групи робітників та службовців об‘єкта, які об‘єднані в окремі загони, команди, дружини, ланки, групи, пости зі спеціальною технікою, приладами та майном, без звільнення їх від основної роботи.
3.4 Права та обов’язки громадян України в сфері захисту
У статті 5 закону України «Про захист населення України від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» окреслені права громадян в сфері захисту населення України.
Громадяни України мають право на:
- отримання інформації про надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру, що виникли або можуть виникнути, та про заходи необхідної безпеки;
- забезпечення та використання засобів індивідуального і колективного захисту;
- звернення до місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з питань захисту від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;
- відшкодування згідно із законом шкоди, заподіяної їх здоров’ю та майну внаслідок НС;
- компенсацію за роботу у зонах надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;
- соціально – психологічну підтримку та медичну допомогу, на медико – реабілітаційне відновлення у разі отримання важких фізичних та психологічних травм.
У статті 34 Закону про захист населення від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру визначені обов’язки громадян у сфері захисту населення й територій.
4 КОМПЛЕКС заходів ЗА ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ ПРИ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ
4.1 Загальні положення, основні заходи захисту
4.1.1 Оповіщення та інформування населення
4.1.2 Спостереження та контроль
4.1.3 Укриття населення в захисних спорудах
4.1.4 Евакуація населення з опарних зон у безпечні районі
4.1.5 Інженерний захист
4.1.6 Медичний захист
4.1.7 Психологічний захист
4.1.8 Біологічний захист
4.1.9 Екологічний захист
4.1.10 Радіаційний та хімічний захист
4.1.11Захист населення від несприятливих побутових та непередбачувальних ситуацій
4.1 Загальні положення, основні заходи захисту
З метою ефективної реалізації завдань цивільного захисту, зменшення матеріальних втрат та недопущення шкоди об'єктам, матеріальним і культурним цінностям та довкіллю в разі виникнення надзвичайних ситуацій центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підпорядковані їм сили і засоби, підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, добровільні рятувальні формування здійснюють комплекс заходів по захисту населення й територій.
Єдина система цивільного захисту населення і територій (ЄСЦЗ) від НС здійснює:
1) оповіщення та інформування:
2) спостереження і лабораторний контроль;
3) укриття у захисних спорудах;
4) евакуацію;
5) інженерний захист;
6) медичний захист;
7) психологічний захист;
8) біологічний захист;
9) екологічний захист;
10) радіаційний та хімічний захист.
11) захист населення від несприятливих побутових та непередбачувальних ситуацій
4.1.1 Оповіщення та інформування
Одним з головних заходів захисту населення від НС є його своєчасне попередження про небезпеку, обстановку, яка склалася внаслідок її реалізації, а також інформування про порядок і правила поведінки в умовах НС.
Інформування та оповіщення є основним принципом та головним і невід'ємним елементом всієї системи захисту населення і територій від НС техногенного та природного характеру.
Рисунок 4.1 – Заходи захисту населення
Оповіщення та інформування у сфері ЦЗ включають:
- оперативне доведення до відома населення інформації про виникнення або можливу загрозу виникнення НС, у тому числі через загальнодержавну, територіальні і локальні автоматизовані системи централізованого оповіщення;
- організаційне та інженерно – технічне поєднання регіональних та об’єктових (відомчих) систем оповіщення;
- завчасне створення та організаційно-технічне поєднання постійно діючих локальних систем оповіщення та інформування населення із спеціальними системами спостереження і контролю в зонах можливого ураження;
- централізоване використання мереж зв'язку, радіомовлення, телебачення та інших технічних засобів передачі інформації незалежно від форми власності та підпорядкування в разі виникнення НС.
Процес оповіщення населення обов'язково супроводжується організацією оповіщення органів управління і відповідальних посадових осіб, які приймають рішення на проведення конкретних заходів щодо захисту населення, аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт в районах НС.
Оповіщення включає доведення в стислий термін до органів управління, посадових осіб і сил Єдиної системи цивільного захисту, а також населення на відповідній території завчасно установлених сигналів, розпоряджень та інформації органів виконавчої влади і місцевого самоврядування відносно загроз і порядку поведінки в умовах, які склалися.
Оперативне оповіщення населення про виникнення або загрозу виникнення НС, своєчасне достовірне інформування про обстановку, яка складається, та заходи, що вживаються для запобігання НС та подолання їх наслідків - одне з важливих завдань ЦЗ України.
З метою виконання цього завдання у всіх ланках міських та позаміських пунктів управління, на основі апаратури та технічних засобів оповіщення, мережі зв'язку, радіомовлення та телебачення, а також спеціальних засобів створюється система оповіщення та інформаційного забезпечення. Вона являє собою комплекс організаційно-технічних засобів для передачі відповідних сигналів і розпоряджень органам державної виконавчої влади, адміністрації підприємств, установ і організацій, населенню.
Система оповіщення ЦЗ України - це комплекс організаційно-технічних заходів, апаратури оповіщення, засобів та каналів зв'язку, призначених для своєчасного доведення сигналів та інформації з питань ЦЗ до органів виконавчої влади всіх рівнів, підприємств, установ, організацій і населення.
Оповіщення організується відповідним органом у сфері ЦЗ, який створюється рішенням Голови держадміністрації, згідно зі схемами оповіщення, які затверджуються начальником ЦЗ відповідного рівня. Система оповіщення та інформативного забезпечення створюється завчасно в усіх ланках пунктів управління. Основу системи оповіщення утворюють автоматизована система централізованого оповіщення мережі зв'язку та радіомовлення, а також спеціальні засоби. Автоматизована система оповіщення створюється завчасно на базі загальнодержавної мережі зв'язку та радіомовлення і поділяється на державну та територіальну.
Система оповіщення ЦЗ розподіляється на загальнодержавну, регіональні (внутрішньо обласні), спеціальні системи централізованого оповіщення, локальні та об'єктові системи оповіщення, системи централізованого виклику. Вони повинні охоплювати територію, на якій проживає населення та розташовані підприємства, установи і організації електросиренами, вуличними гучномовцями, мережами радіомовлення та телебачення.
На випадок загрози або виникнення НС загальнодержавного рівня створено загальнодержавну систему централізованого оповіщення центральних і місцевих органів виконавчої влади.
На випадок НС регіонального рівня в Автономній Республіці Крим, областях, містах Київ та Севастополь і містах, віднесених до груп з ЦО, створено регіональні системи з централізованого оповіщення місцевих органів виконавчої влади та населення.
Оповіщення населення про загрозу, виникнення НС, інформування його про наявну обстановку здійснюється за допомогою регіональних, спеціальних та локальних систем оповіщення, з використанням мереж радіо та провідного мовлення, телебачення.
Відповідальність за організацію оповіщення несе особа, уповноважена керівником місцевого органу виконавчої влади. Безпосередньо оповіщення здійснює за рішенням керівника місцевого органу виконавчої влади відповідна чергова служба.
Власником регіональної системи оповіщення є відповідна державна адміністрація, голова якої затверджує побудову системи оповіщення, приймає рішення на будівництво, реконструкцію, удосконалення системи оповіщення, виділяє кошти на її утримання і експлуатаційно-технічне обслуговування.
Оповіщення населення передбачає спочатку, за будь-якого характеру небезпеки, включення електричних сирен, переривчастий звук яких означає єдиний сигнал небезпеки "Увага всім!", мережі радіомовлення всіх діапазонів частот та видів модуляції і телебачення незалежно від форм власності. Почувши цей звук (сигнал), люди мають негайно включити наявні у них засоби прийому повної інформації - радіоточки, радіоприймачі і телевізори, щоб послухати інформаційне повідомлення про характер і масштаби загрози, а також рекомендації щодо найбільш доцільної поведінки в умовах, які склалися.
Зміст інформації мають становити відомості про НС, що прогнозуються або вже виникли, з визначенням їхньої класифікації, меж поширення і наслідків, а також заходи реагування на них. Оперативну і достовірну інформацію про стан захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, методи та способи їх захисту, заходи безпеки зобов'язані надавати населенню через засоби масової інформації центральні та місцеві органи виконавчої влади та виконавчі органи рад.
Інформація про загрозу або виникнення надзвичайної ситуації державного рівня, її можливі наслідки в установленому порядку і в установлені терміни обов'язково подається до оперативно-чергової служби МНС через оперативно-чергові (диспетчерські) служби органів управління функціональних і територіальних підсистем Системи по вертикалі управління - від об'єктового до місцевого, регіонального і державного рівня.
Термін проходження інформації від органу управління Системи об'єктового рівня до державного не повинен перевищувати 1 години, а передачі інформації від оперативно-чергової (диспетчерської) служби центрального і місцевого органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації (незалежно від форми власності і господарювання) до оперативно-чергової служби МНС - 5 хвилин.
Оповіщення населення у 30-кілометровій зоні навколо АЕС здійснюється від чергової служби пункту управління начальника територіальної підсистеми цивільного захисту відповідного регіону.
Радіаційні, хімічні і вибухонебезпечні підприємства додатково створюють локальні системи виявлення загрози виникнення НС та оповіщення персоналу і населення, що проживає в зонах можливого ураження.
На випадок виникнення НС безпосередньо на ПНО за їх рахунок створюються локальні або об'єктові системи оповіщення, які мають бути сполученими з регіональними системами централізованого оповіщення.
Локальні системи оповіщення створюються на ПНО, зона ураження від яких, у разі виникнення на них НС, досягає заселених територій або інших підприємств (об'єктів). До їх складу входять абонентські радіоточки мережі радіомовлення та відомчих радіотрансляційних вузлів, вуличні гучномовці, пристрої запуску електросирен та самі електросирени, система централізованого виклику, магнітофони, магнітні стрічки із записаними текстами звернень. Локальні системи оповіщення повинні забезпечувати оповіщення:
- керівників та інших працівників ПНО;
- оперативних чергових аварійних служб, чергові служби відповідних органів у сфері ЦЗ, територіальних органів внутрішніх справ за прямими телефонами;
- керівників та інших працівників підприємств, установ (насамперед дитячих, навчальних, медичних закладів, що знаходяться в межах зони можливого ураження), організацій і населення.
На ПНО, незалежно від форм власності, на яких зона ураження не виходить за територію об'єкта, створюються об'єктові системи оповіщення. До їх складу входять абонентські радіоточки і вуличні гучномовці державної мережі радіомовлення та відомчих радіовузлів, пристрої запуску електросирен та самі електросирени, телефони, включені до системи централізованого виклику, та інші технічні засоби (у разі необхідності).
Об'єктові системи оповіщення повинні забезпечувати оповіщення:
- керівників та інших працівників підприємства;
- оперативних чергових аварійних служб, чергові служби відповідних органів у сфері ЦЗ, територіальних органів МВС за прямими телефонами.
Оповіщення персоналу ПНО, а також керівників підприємств, установ, організацій і населення, які знаходяться в зоні локальної системи оповіщення, здійснює черговий диспетчер об'єкту (особа, яка виконує ці обов'язки).
Оповіщення чергових служб центральних і місцевих органів виконавчої влади, керівного складу територіальних органів ЦЗ здійснюється за допомогою системи циркулярного виклику.
Готовність системи оповіщення до застосування забезпечується:
організацією цілодобового чергування на пунктах управління начальників ЦЗ. Там, де таке чергування не передбачається, задіються відповідні чергові служби органів МВС;
організацією прямого телефонного зв'язку від чергових служб потенційно небезпечних об'єктів, сейсмічних станцій, гребель водосховищ (диспетчерів чи начальників змін ГЕС) до чергових служб пунктів управління начальників ЦЗ;
- завчасною підготовкою персоналу чергових служб до дій в НС;
- впровадженням автоматизованих систем оповіщення з використанням сучасних технологій;
- якісним експлуатаційно-технічним обслуговуванням систем оповіщення і зв'язку ЦЗ.
Для забезпечення роботи систем оповіщення використовуються:
- місцеві мережі зв'язку;
- мережі дротового (ефірного) радіомовлення та телебачення;
- постійно діючі мережі радіозв'язку, електросирени і технічні засоби оповіщення незалежно від форм власності.
Місцеві органи виконавчої влади, підприємства, установи і організації незалежно від форми власності і господарювання зобов'язані:
- забезпечити встановлення електросирен з можливістю централізованого запуску (місце їх встановлення визначає відповідний орган ЦЗ з урахуванням озвучення території);
- забезпечити встановлення вуличних гучномовців у місцях масового скупчення працівників та населення (за погодженням з відповідним органом ЦЗ);
- забезпечити всі виробничі, службові та адміністративні приміщення, а також приміщення навчальних і лікувальних закладів радіотрансляційними точками (радіоприймачами відповідного діапазону для районів, де немає провідного мовлення) для гарантованого приймання програм державного радіомовлення;
- безперешкодно допускати працівників, які здійснюють експлуатаційно-технічне обслуговування апаратури і технічних засобів оповіщення та зв'язку, за пред'явленими ними посвідченнями особи на територію та в приміщення своїх підприємств, установ і організацій для проведення ремонту або інших робіт, пов'язаних з технічною експлуатацією та обладнанням систем оповіщення.
Забороняється відключати радіотрансляційні точки та абонентські лінії, через які здійснюється запуск електросирен від мереж державного радіомовлення, демонтувати вуличні гучномовці без погодження з відповідними органами ЦЗ.
4.1.2 Спостереження і лабораторний контроль
Спостереження і лабораторний контроль включають:
- створення і підтримання в постійній готовності загальнодержавної та територіальних мереж спостереження і лабораторного контролю;
- організацію збирання, опрацювання та передачі інформації про стан довкілля, забруднення продуктів харчування, харчової сировини, фуражу, води радіоактивними, хімічними речовинами та інфекційними мікроорганізмами.
Спостереження і лабораторний контроль здійснюються з метою своєчасного захисту населення і територій від НС техногенного та природного характеру, запобігання та реагування на них відповідними центральними та місцевими органами виконавчої влади і включають збирання, опрацювання і передавання інформації про стан довкілля, забруднення харчових продуктів, продовольчої сировини, фуражу, води радіоактивними, хімічними речовинами, мікроорганізмами та іншими біологічними агентами.
Головними чинниками, які забезпечують спостереження і лабораторний контроль на території, є створення і підтримка в постійній готовності загальнодержавної, регіональних, місцевих та об'єктових систем спостереження і контролю, з включенням до них існуючих сил і засобів лабораторного контролю, незалежно від їх підпорядкованості і форм господарювання .
Загальнодержавний рівень мережі спостереження і лабораторного контролю формується на базі академічних науково-дослідних організацій і закладів центрального підпорядкування, галузевих науково-дослідних закладів (організацій), кафедр (лабораторій) вищих навчальних закладів відповідного профілю.
Регіональний рівень формується за рахунок закладів, організацій і профільних центрів, які функціонують на певній території. До його складу входять заклади санітарно-епідеміологічного, ветеринарного та агрохімічного профілю служб Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.
Місцевий і об'єктовий рівень складаються з базових лабораторій виробничих об'єднань міністерств, акціонерних товариств, які функціонують на їх території, або об'єктів економіки, а також санітарно-епідеміологічні, ветеринарні та агрохімічні установи місцевого підпорядкування.
4.1.3 Укриття у захисних спорудах
Одним з найефективніших способів захисту населення при виникненні техногенних аварій з викидом НХР, радіоактивних та інших небезпечних речовин є укриття населення в захисних спорудах (ЗС) ЦЗ. З цією метою повинно здійснюватись планомірне накопичення фонду ЗС (сховищ та протирадіаційних укриттів), які у повсякденній діяльності повинні використовуватись для господарської необхідності та обслуговування населення.
Для забезпечення укриття населення в містах, селах, селищах створюється фонд захисних споруд шляхом:
- комплексного освоєння підземного простору населених пунктів для взаємопогодженого розміщення в ньому споруд і приміщень соціально-побутового, виробничого і господарського призначення з урахуванням необхідності пристосування і використання частини приміщень для укриття населення в разі виникнення надзвичайних ситуацій;
- обстеження і взяття на облік підземних і наземних будівель та споруд, що відповідають вимогам захисту, споруд підземного простору населених пунктів, гірничих виробок і природних порожнин;
- дообладнання з урахуванням вимог захисту підвальних та інших заглиблених приміщень;
- будівництва заглиблених споруд, інших нерухомих об'єктів, пристосованих для виконання завдань цивільного захисту;
- будівництва в період загрози виникнення надзвичайних ситуацій найпростіших сховищ та укриттів;
- будівництва окремих сховищ і протирадіаційних укриттів.
Фонд захисних споруд у мирний час використовується для господарських, культурних і побутових потреб у порядку, який визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань цивільного захисту.
Захисні споруди повинні приводитись у готовність для прийому населення в строки, що не перевищують 12 год., а на АС та ХНО повинні утримуватись у готовності до негайного прийому населення.
Захисні споруди, що входять у склад АС та ХНО необхідно включати у пускові об'єкти першої черги. При цьому ввід до експлуатації сховищ при будівництві АС повинно передбачати до фізичного пуску їх першого енергоблоку.
Захист робітників та службовців підприємств, організацій та установ (далі - об'єкти), розташованих в зонах можливих сильних руйнувань, та тих, що продовжують свою виробничу діяльність у воєнний час, а також робочих змін чергового та лінійного персоналу об'єктів, що забезпечують життєдіяльність категорійних міст і об'єктів особливої важливості, повинно передбачуватись у сховищах. На АС передбачається захист у сховищах персоналу АС, робітників та службовців об'єктів (включаючи особовий склад військових та пожежних частин), що забезпечують функціонування та життєдіяльність цих станцій.
Захист робітників та службовців об'єктів першої та другої категорії по ЦЗ та інших об'єктів господарювання, що розташовані за межами зон можливих сильних руйнувань, а також населення, що проживає в не категорійних містах, селищах та сільських населених пунктах, та населених, що евакуйоване у вищевказані міські та сільські поселення повинно передбачуватись у протирадіаційних укриттях (ПРУ).
Фонд ЗС для робітників та службовців об'єктів створюється на їх території або поруч з ними, а для решти населення - в районах житлової забудови.
Сховища та ПРУ повинно розташовувати в межах радіусу збору осіб, що укриваються, відповідно до схеми розміщення ЗС, генеральних схем розвитку та розміщення виробничих сил та розселення по економічним районам, схем розвитку та розміщення галузей господарства та промисловості, схем та проектів районного планування.
На об'єктах господарювання та в житловій забудові населених пунктів в одній із захисних споруд повинен бути обладнаний пункт управління об'єкту, населеного пункту, району міста.
4.1.4 Евакуація населення з небезпечних районів і зон
В умовах неповного забезпечення захисними спорудами в містах та інших населених пунктах, що мають об’єкти підвищеної небезпеки, основним заходом захисту населення є евакуація і розміщення його у зонах, які є безпечними для проживання людей і тварин.
Евакуація – комплекс заходів щодо організованого вивезення (виведення) населення з районів (місць), зон можливого впливу наслідків надзвичайних ситуацій і розміщення його у безпечних районах (місцях) у разі виникнення безпосередньої загрози життю та заподіяння шкоди здоров’ю людей.
Евакуації підлягає населення, яке проживає в населених пунктах, що знаходяться:
Залежно від обстановки, яка склалася на час надзвичайної ситуації може бути проведено загальну або часткову евакуацію тимчасового або безповоротного характеру.
Загальна евакуація – комплекс заходів, що здійснюється для всіх категорій населення в окремих регіонах держави у разі виникнення НС.
Часткова евакуація – комплекс заходів, що здійснюється для захисту окремих категорій населення у разі виникнення НС.
Загальна евакуація проводиться за рішенням Кабінету Міністрів для всіх категорій населення і планується на випадок:
Загальна евакуація проводиться шляхом вивезення основної частини населення з міст і небезпечних районів усіма видами наявних транспортних засобів на відповідний адміністративній території та виведення найбільш витривалої його частини пішки.
Часткова евакуація проводиться за рішенням Кабінету Міністрів у разі загрози або виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру.
Часткова евакуація проводиться завчасно для визначених категорій населення:
студентів, учнів інтернатів, вихованців дитячих будинків, пенсіонерів та інвалідів, які утримуються у будинках для осіб похилого віку, разом з викладачами та вихователями, обслуговуючим персоналом і членами їх сімей, а також хворих разом з лікувальними закладами і їх персоналом.
Часткова евакуація проводиться з використанням транспортних засобів, що експлуатуються за діючими графіками. Для прискорення евакуації за рішенням керівника відповідного органу виконавчої влади залучаються додаткові транспортні засоби.
Залежно від масштабів і особливостей надзвичайної ситуації рішення про проведення евакуації приймають:
Безпечний район визначається рішенням органу виконавчої влади, як правило на території своєї області.
За кожним підприємством, установою, організацією, об’єктом закріплюється район або пункт розміщення. Для евакуації населення із зон радіоактивного забруднення навколо атомних електростанцій визначається не менш як два райони для розміщення евакуйованого населення у протилежних напрямках, з урахуванням переважаючого для цієї місцевості напрямку вітру. Органи виконавчої влади, на території яких планується розміщувати евакуйоване населення із зон радіоактивного забруднення навколо атомних електростанцій, зон катастрофічного затоплення та землетрусу, видають ордери на право зайняття громадських будівель та приміщень.
У разі хімічного зараження, виникнення повені, катастрофічного затоплення, масових пожеж евакуація здійснюється у безпечні райони поблизу місць виникнення надзвичайної ситуації.
У сфері захисту населення і території від НС евакуація населення планується на випадок:
- аварії на атомний електростанції з можливим забрудненням території;
- усіх видів аварій з викидом сильнодіючих отруйних речовин;
- загрози катастрофічного затоплення;
- лісових і торф’яних пожеж, землетрусів, зсувів, інших геофізичних і гідрометеорологічних явищ з тяжкими наслідками, що загрожують населеним пунктам.
Проведення організованої евакуації, запобігання проявам паніки і не допущення загибелі людей забезпечується шліхом:
Евакуація населення здійснюється за територіально-виробничим принципом:
Для планування, підготовки та проведення заходів, пов'язаних з евакуацією, приймання і розміщення населення створюються евакуаційні комісії, проміжні пункти евакуації та приймальні евакуаційні пункти.
Евакуаційні комісії очолюють заступники керівників органів виконавчої влади, які відповідають за планування, організацію, проведення евакуації, приймання і розміщення населення. Персональний склад евакуаційних органів визначається рішенням керівників органів виконавчої влади, на об’єктах – наказами керівників підприємств.
До обов'язків евакокомисії об'єкта входять:
- облік робітників та службовців і членів їхніх сімей, що підлягають евакуації;
- визначення складу піших колон і уточнення маршрутів їхнього прямування;
- вирішення питань транспортного забезпечення;
- підготовка проміжних пунктів евакуації;
- підготування районів евакуації;
- пунктів посадки на транспортні засоби та висадки з них;
- організація зв'язку та взаємодії з районною евакокомиссией і СЭП.
Час на розгортання і підготовку евакуаційних органів усіх рівнів до роботи не повинен перевищувати чотирьох годин з моменту отримання рішення про проведення евакуації. У разі потреби в негайному проведення евакуації у складі евакуаційних комісій створюються оперативні групи, які розпочинають роботу з моменту прийняття рішення про проведення евакуації.
Збірні евакуаційні пункти(ЗЕП) призначені для збору і реєстрації населення, яке підлягає евакуації, формування піших і транспортних колон і ешелонів, а також забезпечення відправлення їх на пункти посадки на транспортні засоби та вихідні пункти руху пішки. Вони розгортаються за рішенням органів виконавчої влади про проведення евакуації у разі аварії на атомній електростанції, катастрофічного затоплення і землетрусу.
Проміжні пункти евакуації(ППЕ) розгортаються на межах зон радіоактивного або хімічного забруднення.
Приймальні евакуаційні пункти(ПЕП) розгортаються в пунктах висадки евакуйованого населення і призначаються для його зустрічі і відправлення до районів розміщення.
Начальники та штаби ЦО, плануючи проведення евакуаційних заходів, встановлюють і постійно підтримують взаємодію з начальниками і штабами ЦО районів, селищ, сільгосппідприємств, погоджують із ними заходи щодо підготування районів і місць розміщення населення. Для прийому та розміщення еваконаселення в сільських районах, при сільрадах, у сільгосппідприємствах створюються евакоприймальні комісії. Поблизу кінцевих пунктів висадки населення, що надходить до заміської зони, евакоприймальні комісії розгортають евакоприймальні пункти (ПЭП).
Евакуація населення здійснюється з максимальним використанням усіх можливостей залізничного, автомобільного та водного транспорту.
Для прискорення евакуації:
а) перевезення можуть здійснюватися спочатку на проміжні, а потім на кінцеві пункти;
б) можлива завчасна часткова евакуація населення з великих міст.
Евакуація населення здійснюється, як правило, комбінованим засобом, при якому одночасно проводиться вивіз населення всіма наявними транспортними засобами і вихід частки населення пішим порядком.
Транспортом в першу чергу обов’язково евакуюються:
Вивіз населення залізничним транспортом здійснюється евакуаційними поїздами, сформованими з пасажирських і вантажних вагонів, за спеціально розробленими в мирний час графіками руху поїздів.
З метою збільшення можливостей залізничного транспорту передбачається збільшення кількості вагонів у складі евакопоєздів, максимальне використання пропускної можливості та скорочення часу на оборот рухомого складу; збільшення кількості станцій, платформ і під'їзних шляхів для посадки людей, прийняття більш ущільнених норм посадки в вагони.
Для евакуації залучаються технічно справні автобуси, вантажні, бортові, легкові автомобілі, інші транспортні засоби, не зайняті військовими перевезеннями, незалежно від відомчої приналежності. Автотранспорт закріплюється за ЗЕП.
Водний транспорт використовується, насамперед, в інтересах власників, а також для вивозу населення в райони, що знаходяться поблизу водних шляхів.
Особистий транспорт використовується для евакуації членів сімей власників. Він може залучатися до евакоперевезень за місцем роботи власника і включається до складу автоколони об'єктів.
Вивід пішим порядком планується, як правило, на відстань одного добового переходу, що робиться за 10–12год.
З метою забезпечення організованого прямування та зручності керування рекомендується формувати колони чисельністю від 500 до 1000 чоловік за виробничо-територіальним принципом та призначати начальника колони з числа керівників підприємств та начальників житлово – комунальних підприємств.
Середня швидкість прямування колони – 4–5 км/ч.
Відстань між колонами – до 500 м.
Для відпочинку організуються привали: малий – через 1–1,5год. прямування та великий – у другій половині добового переходу (на 1–2год.).
Населення, що прибуло на ПЭП, проходить реєстрацію, розподіляється по населених пунктах і вирушає до них. Діти, речі, інваліди та престарілі перевозяться місцевим транспортом. Місцеві органи ЦО та ради влаштовують прибулих.
Для розміщення населення, яке евакуюється, в заміській зоні використовуються будинки відпочинку, санаторії, туристичні та спортивні бази, піонерські табори, а також домівки місцевих жителів, хати та садово-городні будиночки, інші помешкання.
З метою створення найкращих умов для розміщення населення завчасно проводяться заходи щодо розвитку житлового фонду, будівництва підприємств торгівлі і суспільного харчування, підготовці джерел води та ін.
Після завершення евакуаційних заходів у місті повинна знаходитися тільки працююча зміна, чисельністю 10-15 %.
Що мати із собою при евакуації:
Дітям дошкільного віку: необхідно вкласти в кишені або пришити до одягу записки з указівкою імені, прізвища та по батькові, місця проживання або роботи батьків.
Перед виходом із квартири: вимкнути світло, газ, закрити крани з холодною і гарячою водою, закрити квартиру.
4.1.5 Інженерний захист території
З метою створення умов безпечного проживання населення на території з підвищеним техногенним навантаженням та ризиком виникнення надзвичайних ситуацій здійснюються заходи інженерного захисту території, які включають:
Обсяги та зміст ІТЗ ЦЗ (ЦО) визначаються в залежності від груп міст (особливої, першої, другої, третьої) та категорій ОГД з цивільної оборони (особливої важливості, першої, другої) відповідно до вимог нормативно-правових актів з урахуванням зонування територій за ознаками характеру та масштабів можливих катастроф і стихійних лих, а також можливих наслідків застосування засобів масового ураження.
При плануванні та реалізації ІТЗ ЦЗ (ЦО) визначаються наступні небезпечні зони:
зона можливих руйнувань (повних, сильних, середніх, слабких);
зона можливого радіоактивного зараження (забруднення);
зона можливого хімічного зараження - частина території міста біля ХНО на якої при руйнуванні ємностей з НХР ймовірно виникнення концентрації НХР з масовим ураженням незахищених людей;
зона можливого катастрофічного затоплення - частина території міста на якої у разі можливого затоплення ймовірні масові втрати людей, руйнування будинків споруджень.
4.1.6 Медичний захист населення та забезпечення епідемічного благополуччя в районах надзвичайних ситуацій
Для запобігання або зменшення ступеня ураження населення, своєчасного надання допомоги постраждалим та їх лікування, забезпечення епідемічного благополуччя в районах надзвичайних ситуацій здійснюються такі заходи:
4.1.7 Психологічний захист
Запобігання або зменшення ступеня негативного психологічного впливу на населення та своєчасне надання ефективної психологічної допомоги забезпечуються шляхом здійснення таких заходів:
Психологічний захист є одним з основних заходів реалізації завдань системи цивільного захисту щодо запобігання та зменшення ступеня негативного психологічного впливу на населення та своєчасного надання ефективної психологічної допомоги.
Організація та забезпечення психологічного захисту здійснюється шляхом реалізації наступних заходів:
планування діяльності та використання існуючих сил і засобів підрозділів психологічного забезпечення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань цивільного захисту;
своєчасне застосування психопрофілактичних методів;
виявлення за допомогою психологічних та соціологічних методів чинників, що сприяють виникненню соціально-психологічної напруги;
використання сучасних технологій психологічного впливу для нейтралізації негативного впливу на населення.
Головна мета психологічної допомоги населенню, постраждалому внаслідок надзвичайної ситуації - це збереження психологічного та фізіологічного здоров'я потерпілих, запобігання розвитку деструктивних та девіантних форм поведінки людей.
Психологічна профілактика — цілеспрямована систематична робота психолога разом із керівниками підрозділів системи цивільного захисту з попередження негативних явищ (серед населення та особового складу), виявлення групи посиленої психологічної уваги (на різних етапах) і проведення з нею психокорекційної роботи.
Виявлення чинників, що сприяють виникненню соціально-психологічної напруги забезпечується проведенням постійного психодіагностичного моніторингу. Психодіагностичний моніторинг реалізовується за допомогою дослідницьких методів психолого-соціологічного інструментарію, який включає методи збору інформації (спостереження, опитування, аналізу документів та ін.) та методи обробки інформації (комп'ютерні статистичні пакети обробки даних, якісні, кількісні, кореляційні, факторні аналізи та ін.).
Модель використання сучасних технологій з метою нейтралізації негативних психічних станів серед населення визначається структурою методів активного психологічного впливу, до якої належать методи: інформаційної блокади, психологічної консультації, методи психологічної корекції, методи психологічного та соціально-психологічного тренінгу, методи психологічної терапії та реабілітації.
4.1.8 Біологічний захист
Захист від біологічних засобів ураження включає своєчасне виявлення чинників біологічного ураження, залежно від їх виду і ступеня ураження, проведення комплексу адміністративно – господарських, режимно – обмежувальних і спеціальних протиепідемічних та медичних заходів.
Заходи захисту при біологічному зараженні:
Біологічні засоби ураження - це збудники ряду важких інфекційних хвороб, які можуть бути застосовані для поразки людей, тварин і рослин.
У якості біологічних засобів можуть бути використані збудники біологічних, вірусних, грибкових захворювань, а також отруйні бактерії (токсини), що останнім часом стали відносити до бойових хімічних речовин:
- для поразки людей: збудники чуми, холери, туляремії, віспи, і ін.;
- для поразки тварин і птахів: збудники ящуру, чуми, сапу, і ін.;
- для знищення рослин: збудники іржі хлібних злаків, фітофтороз картоплі й ін., а також комахи — шкідники сільськогосподарських рослин і різні хімічні речовини (гербіциди і дефоліанти).
Збудники хвороб можуть бути поширені за допомогою заражених комах, гризунів (бліх, москітів, кліщів, мишей і т.п.).
Хвороботворні мікроби не можуть бути виявлені органами почуттів людини. Це можливо тільки за допомогою технічних засобів.
Характерною рисою зараження біологічними засобами є наявність різного по тривалості схованого періоду дії. Наприклад, при зараженні чумою і холерою схований період може бути від декількох годин до 3 діб, туляремією — до 6 діб, висипним тифом до 14 діб. При значній розмаїтості ознак і клінічної картини загальним для багатьох інфекційних хвороб є висока температура тіла і значна слабість, а також схильність цих хвороб до швидкого поширення, що приводить до виникнення вогнищ масових захворювань і епідемій. В умовах біологічного зараження важливе значення має особиста дисципліна і строге виконання правил поведінки. Для підвищення несприйнятливості до заразних хвороб весь особовий склад піддається вакцинації (специфічна профілактика), а при необхідності і профілактичному лікуванні (екстрена профілактика).
Захист від біологічних засобів ураження
Для захисту від біологічних засобів використовуються:
- індивідуальні і колективні засоби захисту, що надійно захищають органи подиху і шкірні покриви людини;
- спеціальні і підручні засоби захисту і знешкодження води, продовольства і різного майна;
- захисні сітки і мазі для запобігання від укусів комах і кліщів.
Крім того, для підвищення несприйнятливості до заразних захворювань особовому складу робляться спеціальні запобіжні щеплення. Велике значення для запобігання від захворювання має своєчасне прийняття засобів екстреної профілактики (антибіотики), дотримання правил особистої гігієни й інші заходи.
Для захисту особового складу від бактеріальних засобів велику роль грає проведення протиепідемічних, санітарно-гігієнічних і профілактичних заходів, до яких відносяться:
Утримання у належному санітарно-гігієнічному стані районів, займаних формуваннями ЦЗ;
Виконання особовим складом правил особистої гігієни; проведення всьому особовому складу запобіжних щеплень;
Забезпечення особового складу білизною, просоченим проти паразитними засобами, а також спеціальними мазями і рідинами для змазування відкритих ділянок тіла.
4.1.9 Екологічний захист
Екологічний захист включає здійснення природоохоронних заходів, спрямованих на:
4.1.10 Радіаційний і хімічний захист
1. Радіаційний і хімічний захист включає виявлення вогнищ радіаційного та хімічного забруднення та проведення його оцінки, організацію і здійснення дозиметричного і хімічного контролю, розроблення та запровадження типових режимів радіаційного захисту, забезпечення засобами радіаційного та хімічного захисту, організацію та проведення спеціальної та санітарної обробки.
2. Радіаційний і хімічний захист забезпечується шляхом здійснення таких заходів:
4.1.11 Захист населення від несприятливих побутових або нестандартних ситуацій
Захист населення від несприятливих побутових або нестандартних ситуацій включає:
5 Забезпечення техногенної безпеки на підприємствах
5.1 Поняття про стійкість роботи промислових підприємств
5.2 Основні вимоги до планування і забудови міст
5.3 Розміщення об’єктів
5.5 Вимоги до комунально – енергетичних мереж
5.6 Підвищення надійності і стійкості функціонування промислових підприємств у надзвичайних ситуаціях
Загальні положення
Ефективність економіки держави залежить від того, наскільки галузі господарства, а також окремі об’єкти господарювання, здатні стійко працювати не тільки в звичайних умовах, а і в умовах надзвичайних ситуацій техногенного характеру.
Значні руйнування, пожежі та втрати серед населення, викликані наслідками надзвичайних ситуацій, можуть стати причиною різкого скорочення випуску промислової та сільськогосподарської продукції, а отже і зниження економічного потенціалу держави. Це диктує необхідність завчасного прийняття заходів щодо запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного характеру, а також забезпечення стійкої роботи промислових об’єктів на випадок виникнення надзвичайних ситуацій.
Вивчення можливих надзвичайних подій, характерних для даної місцевості та даного виробництва, дозволяє диференційовано і найбільш спрямовано підходити до розробки та здійснення заходів, які можуть запобігти або пом’якшити наслідки аварій, катастроф та стихійного лиха.
5.1 Поняття про стійкість роботи промислових підприємств
Під стійкістю роботи промислового об'єкта розуміють його здатність в умовах надзвичайних ситуацій випускати продукцію в запланованому об'ємі і номенклатурі, а при отриманні слабких і середніх руйнувань, при пожежах, повенях, зараженні місцевості, а також, при порушенні зв'язків по кооперації і постачанню відновлювати виробництво в мінімально короткі терміни.
Стійкість роботи об'єктів, що не виробляють матеріальні цінності, визначається їх здатністю виконувати свої функції в умовах надзвичайних ситуацій.
На стійкість роботи промислових об'єктів, а також на запобігання виникнення надзвичайних ситуацій, впливають такі фактори:
Підвищення стійкості роботи об'єктів промисловості досягається завчасним проведенням комплексу інженерно-технічних, технологічних і організаційних заходів, направлених на максимальне зниження впливу вражаючих чинників і створення умов для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.
5.2 Основні вимоги до планування і забудови міст
Обсяг і характер заходів щодо підвищення стійкості роботи об'єктів в умовах НС багато в чому залежить від того, у якому ступені виконані вимоги ЦО до планування міст і розміщення об'єктів, до будівництва виробничих будинків і споруджень, систем забезпечення водою, газом і електроенергією.
Вимоги ЦО спрямовані на зниження можливого збитку і втрат серед населення і створення кращих умов для проведення рятувальних робіт у зонах надзвичайних ситуацій, а отже, сприяють підвищенню стійкості об'єктів.
Основні вимоги до планування та забудови міст:
1.Забудова міст окремими житловими масивами, мікрорайонами.
Це - зменшує можливість поширення пожеж, сприяє більш ефективному проведенню рятувальних робіт і робіт з евакуації населення. Границі мікрорайонів - це парки, смуги зелених насаджень, широкі магістралі, водойми.
2.Створення ділянок і смуг зелених насаджень сприяє забезпеченню необхідних санітарно - гігієнічних умов у місті, служити гарним захистом від вогню. Тому, при плануванні міст зелені насадження повинні з’єднуватися в смуги і розташовуватися так, щоб територія міста поділялися на окремі ділянки, між ними утворювалися протипожежні розриви. Ширина смуги зелених насаджень – не менш за 100м.
3.Створення штучних водойм дає можливість створити достатньої запас води у кожному мікрорайоні для гасіння можливих пожеж, для дезактивації території і санобробки людей. Не можливо надіятися на те, що при надзвичайної ситуації водопровідна система не буде ушкоджена і її можна бути використовувати для потреб міста. В містах і населених пунктах, де відсутні природні водойми, треба створювати штучні. Норми запасу води – 3000 м3 на один кВ. км. селітебної території. При наявності природних водоймищ їх треба обладнувати – розчищати прибережну смугу, створювати на берегах пірси, площадки для установки мотопомп, насосів, обладнати під’їзні шляхи.
4.Створення широких магістралей і необхідній транспортній мереж.
Це дозволяє уникнути суцільних завалів, поліпшує можливість проведення евакуації і рятувальних робіт.
Ширина магістралі, що не завалюється обчислюється так:
L = Hmax + 15м, де Hmax – висота найбільш високого будинку на магістралі.
Магістральні вулиці повинні перетинатися в різних рівнях. Транспортна мережа повинна забезпечувати надійне сполучення між житловими і промисловими районами, забезпечувати вільний вихід до магістралей, а також короткий і зручний зв'язок центра міста, міських промислових і житлових районів із залізничними і автовокзалами, вантажними станціями, річковими, морськими портами й аеропортами.
5.Міжміські автодороги повинні прокладатися в обхід міст.
Навколо крупних міст доцільно будувати кільцеві дороги і з’єднуючи обхідні шляхи. Це зменшити забруднення повітряного басейну в межах міста від автомобільного транспорту і не порушити зв’язок у випадку руйнування міста при надзвичайної ситуації.
6.Створення лісопаркового поясу навколо міста має важливе значення для організації масового відпочинку населення і для розміщення евакуйованого населення за межами зон можливого ураження.
З цією метою необхідно облаштовувати заміську зону - будувати туристичні і спортивні бази, будинки відпочинку, пансіонати, піонерські таборі. Це розширює житловий фонд, збільшує місткість заміській зони. Також слід розвивати дорожню мережу з твердим покриттям, електро – і водопостачання, зв’язок.
5.3 Розміщення об’єктів
Нові важливі підприємства повинні будуватись за межами міської забудови. У місті можна будувати лише бази та склади з товарами першої необхідності, підприємства по обслуговуванню населення.
Підприємства не повинні розміщатися в зонах можливих сильних руйнувань категорованих міст і об’єктів особливої важності, у зонах можливого катастрофічного затоплення, а також у регіонах і містах, де будівництво і розширення підприємств заборонено або обмежено, за винятком підприємств, необхідних для безпосереднього обслуговування населення, а також для потреб промислового, комунального і житлово – цивільного будівництва в місті.
Подальший розвиток діючих промислових підприємств, що знаходяться в категорованних містах, а також об’єктів особливої важності повинно здійснюватися за рахунок їхньої реконструкції і технічного переозброєння без збільшення виробничих площ підприємств, чисельності робітників і обсягу шкідливих стоків і викидів.
Групи нових підприємств і окремих категорованих об’єктів слід розташовувати в економічно перспективних малих і середніх містах, селищах і сільських населених пунктах, розташованих від меж проектної забудови категорійних міст і об’єктів особливої важливості на відстані:
Нові атомні станції повинні розміщатися з урахуванням вимог, зокрема їх впливу на навколишнє середовище і радіаційну безпеку населення:
Таблиця 5.1 – Мінімально припустима відстань від АЕС до проектної забудови міст
|
Найменування міст |
Відстань від станції граничної потужності, км. |
|
|
8 ГВт |
4ГВт |
|
|
Міста з чисельністю населення, тис. |
||
|
Від 100 до 500 |
25 |
25 |
|
Від 500 до 1000 |
30 |
30 |
|
Від 1000 до 1500 |
40 |
35 |
|
Від 1500 до 2000 |
50 |
40 |
|
Більше 2000 |
100 |
100 |
|
Зони відпочинку державного значення, біосферні й історичні заповідники, державні природні парки |
25 |
25 |
Об’єкти народного господарства повинні розміщатися розосереджено (з урахуванням можливих зон руйнувань). При виборі місця для будівництва необхідно враховувати:
- природні умови прилягаючої місцевості (рельєф місцевості, лісові масиви);
- наявність доріг та комунально – енергетичних мереж;
- метеорологічні умови (кількість середньорічних опадів, переважний напрямок вітру, рівень ґрунтових і підгрунтових вод).
Нові об’єкті промисловості повинні будуватися з урахуванням вимог, виконання яких сприяє підвищенню стійкості об’єкту.
Зміст основних вимог:
1. Будівлі і споруди на об'єкті необхідно розміщувати розосереджено. Відстані між будівлями повинні забезпечувати протипожежні розриви з метою виключення можливості перенесення вогню з однієї будівлі на іншу.
Ширина протипожежного розриву , м, визначається по формулі:
, де і - висоти сусідніх будівель, м.
2. Найбільш важливі виробничі споруди потрібно будувати заглибленими або зниженої етажності, прямокутної форми в плані. Це збільшить їх опірність до впливу надмірного тиску(додаткового навантаження). Надійною стійкістю до впливу додаткового навантаження володіють малоповерхові залізобетонні будівлі з металевими каркасами в бетонній опалубці.
Для підвищення стійкості до світлового випромінювання в будівлях, що будуються і спорудах повинні застосовуватися вогнестійкі конструкції, а також вогнезахисна обробка горючих елементів будівель.
При будівництві підприємств харчової промисловості і продовольчих складів повинна бути передбачена можливість герметизації приміщень від проникнення радіоактивного пилу.
3. У складських приміщеннях повинна бути мінімальна кількість вікон і дверей. Складські приміщення для зберігання горючих та легкозаймистих речовин, /бензин, газ, нафта, мазут/ повинні розміщуватися в окремих блоках заглибленого або напівзаглибленого типу у кордонів території об'єкта або за її межами.
4. Деякі види унікального технологічного обладнання доцільно розміщувати в найміцніших спорудах /підвальних і підземних цехах/ або застосовувати для їх захисту спеціальні захисні ковпаки.
5. При будівництві і реконструкції підприємств, що має вибухонебезпечні і сильнодіючі отруйні речовини, необхідно передбачати захист ємностей і комунікацій від руйнування надлишковим тиском і конструкціями, що обрушуються, а також заходи, що виключають розлив вибухонебезпечних рідин і НХР.
6. Душеві приміщення і місця для миття машин необхідно проектувати з урахуванням їх застосування для санітарної обробки людей і обеззаражування техніки і автотранспорту.
7. Всі дороги на території об'єкта повинні бути з твердим покриттям і забезпечувати зручне і найкоротше сполучення між виробничими будівлями, спорудами і складами. На територію об'єкта повинне бути не менш двох в'їздів з різних напрямків.
Внутрішньозаводські залізничні шляхи повинні забезпечувати найбільш просту схему руху, займати мінімальну площу і мати випереджувальні дільниці.
8. Системи побутової і виробничої каналізації повинні мати не менш двох випусків в міські каналізаційні мережі і пристрої для аварійних скидів в спеціально обладнані котловани.
5.5 Вимоги до комунально – енергетичних мереж
Для забезпечення надійного постачання промислового об’єкта електроенергією, водою та газом в комунально-енергетичних системах повинні передбачатись:
Вимоги до системи електропостачання. Електропостачання є основою будь-якого виробництва. Порушення нормальної подачі електроенергії на об'єкт може привести до повного припинення роботи.
Електропостачання повинно здійснюватися від енергосистем, до складу яких входять електростанції, працюючі на різних видах палива. Великі електростанції потрібно розміщувати на значних відстанях один від одного і від великих міст. Районні понижувальні станції, диспетчерські пункти і лінії електропередач необхідно розміщувати розосереджено і вони повинні бути надійно захищені.
Потрібно передбачати енергопостачання об'єктів промисловості від двох незалежних джерел. При електропостачанні від одного джерела повинне бути не менш двох введень з різних напрямів.
Трансформаторні підстанції повинні бути надійно захищені і їх стійкість повинна бути не нижчим за стійкість самого об'єкта.
Електроенергію до дільниць виробництва потрібно подавати по незалежних електрокабелях, прокладених в землі.
Необхідно створювати автономні резервні джерела електропостачання /пересувні ДЕС на залізничних або автомобільних платформах /.
Вимоги до систем водопостачання. Нормальна робота більшості підприємств залежить від безперебійного постачання технічною і питною водою.
Порушення постачання промислових об'єктів водою може привести до їх зупинки і викликати ускладнення в проведенні робіт по ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.
Для підвищення стійкості постачання об'єктів водою необхідно, щоб система водопостачання базувалася не менш ніж на двох незалежних джерелах, один з яких повинен бути підземним.
На об'єкті мережі водопостачання повинні бути закільцьовані. Водопровідне кільце об'єкта треба підключати до двох різних міських магістралей, а також до підземних і відкритих джерел.
Артезіанські свердловини, резервуари чистої води і шахтні колодязі повинні бути пристосовані для роздачі води в пересувну тару. Резервуари для зберігання і роздачі питної води повинні бути обладнані герметичними люками і системою вентиляції для очищення повітря від пилу.
Стійкість мереж водопостачання підвищується при заглиблені в ґрунт всіх ліній водопроводу і розміщенні пожежних гідрантів і вимикаючих пристроїв на території, яка не може бути завалена при руйнуванні будівель, а також устрій перемичок, що дозволяють відключати пошкоджені лінії і споруди.
На підприємствах також потрібно передбачати очищення і оборотне використання води для технічних цілей, це зменшить потребу в воді і підвищить стійкість водопостачання.
Вимоги до систем газопостачання.
На багатьох промислових об'єктах газ використовується як паливо, а на хімічних підприємствах - і як сировину. При руйнуванні газових мереж, газ може бути причиною вибуху і пожежі. Для надійного постачання газ повинен подаватися на промислові об'єкти по двох незалежних газопроводах.
Газорозподільні станції необхідно розташовувати за межами території об'єкта. На газовій мережі повинні встановлюватися автоматичні вимикаючи пристрої, що спрацьовують від дії надлишкового тиску.
На газопроводах також потрібно встановлювати запірну арматуру і крани, що автоматично перекривають подачу газу при розриві труб, що дозволяє відключати аварійні дільниці /об'єкти/ від загальної мережі газопостачання.
5.6 Підвищення надійності і стійкості функціонування промислових підприємств у надзвичайних ситуаціях
Заходи по підвищенню стійкості об’єктів господарювання здійснюються у відповідності з вимогами «Норм проектування інженерно-технічних заходів ЦО». Норми проектування запроваджуються в дію постановою Уряду і періодично поновлюються.
Вимоги «Норм» призначені для того, щоб завчасно виконати заходи, щодо:
Вимоги «Норм» реалізуються при проектуванні та забудові міст, будуванні нових промислових підприємств, об’єктів енергетики, транспортних систем, систем водо- та газопостачання, а також при їх реконструкції.
а) Підвищення надійності захисту виробничого персоналу
Для підвищення надійності захисту проводять:
б) підвищення стійкості інженерно – технічного комплексу
- стійкість будівель і споруд від надлишкового тиску збільшується при обвалуванні їх ззовні ґрунтом – це має відношення для полупідвальних і малоповерхових будинків;
- високі споруди укріплюють за допомогою розтяжок;
- всередині будинки укріплюють устроєм і установкою при необхідності каркасів, підкосів, рам, опор, контрфорсів для зменшення пролетів несучих конструкцій, а також використанням більш міцних матеріалів.
- захист ємностей для ГЗМ і ЛЗР здійснюється устроєм підземних сховищ, заглибленням ємностей в ґрунт або обвалуванням, розташуванням сховищ біля меж підприємства у низинних місцях.
Стійкість технологічного обладнання підвищують:
Для підвищення стійкості комунально – енергетичних мереж по перше виконують ці вимоги, що до них пред’являються, тобто: дублювання, заглиблення, закільцювання, установка ребер жорсткості, створення резервних джерел постачання, використовування пристроїв для автоматичного вимикання пошкодженої дільниці
Надійність енергопостачання підвищують використанням автономного джерела, устроєм автоматичного відключення при виникнення перенапруги, постачанням електроенергії на об’єкт і до дільниць по підземним кабельним лініям. Дублюються найбільш уразливі елементі(трансформаторні підстанції, розподільчі і диспетчерські пункти) енергопостачання.
Система газопостачання буде працювати надійніші коли об’єкт має запаси газу, які зберігають у газгольдерах. Газ до об’єкту підводять з двох напрямків. На випадок руйнування газових мереж необхідно їх обладнувати устроєм для автоматичного відключення і запірну арматуру зі дистанційним управлінням.
Забезпечення парою і теплом більш стійке при використанні двох джерел постачання, один з яких автономна котельня. Її треба розміщувати в підвальних приміщеннях або в спеціальних окремо розміщених спорудах. Теплові мережі закільцюються, паралельні дільниці з’єднуються перемичками.
в) підвищення протипожежної стійкості
Територія підприємства повинна постійно очищатися від горючих відходів, тимчасових побудов.
Підвищується вогнестійкість дерев’яних конструкцій шляхом покриття вогнезахисним фарбуванням і обмазками.
Для гасіння можливих пожеж на території споруджують штучні водойми, обладнують під’їзди до них, створюють на берегах рік, озер, ставків площадки і пірси для установки насосів.
Протипожежна стійкість обладнання підвищується зменшенням в цехах технологічного мінімуму змащувальних матеріалів, горючих і легко займистих речовин. Змінюється технологічний процес з заміною горючих матеріалів на не горючі. Використовуються автоматичні лінії і засоби пожежегасіння.
Забезпечення стійкого матеріально – технічного постачання досягається проведенням заходів щодо захисту комунально-енергетичних мереж, транспортних комунікацій і джерел постачання, а також створенням необхідних запасів палива, сировини, напівфабрикатів і комплектуючих виробів. Провадиться дублювання транспорту при постачанні матеріалів з інших регіонів. Розглядаються можливості з використання місцевих видів сировини та палива. Запаси матеріалів та сировини розосереджують за межами міст. Використовують для виробництва філії підприємств.
Підготовка до відновлення порушеного виробництва здійснюється завчасно. Вона передбачає планування відновних робіт по різних варіантах, підготовку ремонтних бригад, створення необхідного запасу матеріалів, обладнання і направлена на поновлення випуску необхідної продукції в мінімальні терміни.
Підвищення надійності і оперативності управління виробництвом досягається створенням на об'єкті стійкої системи зв'язку, високою професійною підготовкою керівного складу до виконання функціональних обов'язків по керівництву виробництвом і заходами ЦО в повсякденній діяльності і в умовах надзвичайних ситуацій, а також своєчасним прийняттям правильних рішень і постановкою задач підлеглим відповідно до обстановки. Підготовлюються для розгортання і роботи заміські пункти управління. Системи зв’язку забезпечуються автономними джерелами енергії. Піддержується у готовності і дублюється система оповіщення.
Рекомендована література
Законодавча та нормативна література
№ 51/97-ВР (із зм. і доп., внесеними Законами України від 18.11.1997 № 642/97-ВР, від 16.07.1999 № 988-ХІУ, від 11.05.2000 № 1709-Ш, від 16.02.1998 № 174).
21. Положення “ Про Цивільну Оборону України”, постанова КМУ, № 299. – К.,1994.
22. Постанова КМ України «Про Державну комісію з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій» від 16.02.1998 № 174 (із зм. і доп., внесеними постановами КМ України від 24.09.1999 № 1763, від 21.10.1999 № 43).
23. Постанова КМ України «Про єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру» від 03.08.1998 № 1198.
24. Постанова КМ України «Про затвердження Методики оцінки збитків від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру» від 15 лютого 2002 № 175 (із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 862 (862-2003-п) від 04.06.2003).
25. Постанова КМ України «Про затвердження Положення про організацію оповіщення і зв’язку у НС» від 15.02.1999 р.
26. Постанова КМ України «Про порядок класифікації надзвичайних ситуацій» від 15.07.1998 № 1099.
27. Постанова КМ України “Про ідентифікацію та декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки" №956 від 11.07. 2002 p
28. Постанова КМ України"Методика прогнозування наслідків виливу (викиду) НХР при аваріях на промислових об'єктах і транспорті"№ 73/82/641 122 від 23.03.2001 р
29. Наказ МНС України "Про затвердження Методики ідентифікації потенційно небезпечних об'єктів" №98 від 23.02.2006 р
30. Наказ МНС України" Про введення в дію Методики спостережень щодо оцінки радіаційної та хімічної обстановки"
31. Наказ МНС України " Про затвердження Положення про паспортизацію ПНО" №338 від 18.12.2000 р
Навчальна література
32. Васійчук В.О. і др. Цивільний захист. Конспект лекцій для студентів всіх спеціальностей. Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2001.- 208с.
33. Депутат О. П., Коваленко І. В., Мужик І. С. Цивільна оборона. Навчальний посібник. Видання друге. – Львів.: Афіша, 2001.
34. Защита объектов народного хозяйства от оружия массового поражения. Справочник под ред. Демиденко Г. П., Киев. Высш. шк. 1989, 287 с.
35. Стеблюк М.І. Цивільна оборона. К. 2004
Навчально – методична література
36. Методика прогнозування масштабів зараження сильнодіючими отруйними речовинами при аваріях (руйнуваннях) на хімічно небезпечних об’єктах і транспорті. Держгідромет СРСР. – М., 1991.
37. Методика прогнозування наслідків виливу (викиду) небезпечних хімічних речовин при аваріях на промислових об’єктах і транспорті. Постанова КМУ, № 73/82/64/122. – К.,2001.
38. Практичні заняття з цивільної оборони. Методичні рекомендації для студентів усіх спеціальностей. Авер’янов Ф.І, - Чернігів, 2004.
39. Оцінка обстановки в прикладах і завданнях. Методичні рекомендації для вивчення Цивільної оборони студентами усіх спеціальностей. Ф.І. Авер’янов, - Чернігів, 2002.
40. Цивільна оборона. Тексти лекцій з курсу цивільної оборони для вивчення студентами усіх спеціальностей. Авер’янов Ф.І.- Чернігів, 2004.
Федір Іванович Авер’янов, старший викладач кафедри харчових технологій, хімії і безпеки життєдіяльності ЧДТУ
Ольга Іллівна Сиза, завідувач кафедри харчових технологій, хімії і безпеки життєдіяльності, доктор технічних наук, професор
Вікторія Миколаївна Челябієва, доцент кафедри харчових технологій, хімії і безпеки життєдіяльності, кандидат технічних наук.
Продовження таблиці 2.1
родовження таблиці 2.1
Продовження таблиці 2.1
Оповіщення населення щодо загрози та виникнення НС
Спостереження та контроль за зараженістю навколишнього середовища, продуктів харчування, продовольчої сировини, води та джерел водопостачання
Укриття населення в захисних спорудах
Медичний захист
Евакуацію (відселення) населення в безпечні райони і населені пункти
Радіаційний і хімічний захист
Інженерний захист.
Біологічний захист
Психологічний захист
Екологічний захист
Захист населення від несприятливих побутових або нестандартних ситуацій