Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
3
ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………………………..3
РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ…………………………………………………………………………..4
1.1 Становлення та розвиток банківської справи………………………...……..4
1.2 Структура банківської системи України………………………...……...….7
1.3 Функції банківської системи………………………...…..……………….…11
РОЗДІЛ II. СУЧАСНИЙ СТАН БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ……………14
2.1 Загальна характеристика банку “ Райффайзен Банк Аваль ” та його фінансова діяльність…………………………………………………………..…14
2.2 Проблеми банківської системи в Україні…………………………………..21
2.3 Перспективи розвитку банківської системи в Україні................................26
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...31
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………...…....33
ДОДАТКИ………………………………………………………..………………35
ВСТУП
Актуальність теми. Враховуючи трансформацію української економіки та її бурхливий рух в напрямку будівництва ринкової економіки ефективна, дієва банківська система є запорукою успіху та фундаментом монетарної стабільності країни.
Оскільки банківські установи є ефективним інструментом регулювання економічної активності в умовах вільного ринку, побудова незалежної та високопрофесійної банківської системи є запорукою успішного економічного розвитку країни.
Банківські установи не лише акумулюють вільні економічні ресурси. Але і створюють умови для їх найбільш ефективного використання. Враховуючи високі темпи зростання споживчого кредитування в Україні банки стають посередником між магазинами та безпосередніми покупцями. Також через банківську систему проходять грошові розрахунки і платежі господарюючих суб'єктів та населення у цілому.
Сучасною тенденцією розвитку банківського сектору є поступове злиття банківського та промислового капіталу, що створює передумови для організації безперервного процесу виробництва, особливо в умовах спаду темпів росту виробництва промислових товарів в Україні в 1990-х роках.
Український банківський сектор протягом останніх років розвивається досить динамічно і превалює у фінансовому середовищі. Незважаючи на кризові події 2008 року, а також уповільнення економічних процесів в Україні, у цьму році спостерігалися позитивні тенденції в розвитку банківського сектору.
За результатами цього року в банківській системі зафіксовані найвищі темпи приросту показників діяльності за останніх п'ять років. Високі темпи приросту банківського кредитування і поліпшення його якісних характеристик сприяли отриманню найбільшого за обсягом прибутку за всі роки функціонування вітчизняної банківської системи та досягнення найвищого рівня рентабельності активів
Історія древніх століть не залишила досить повної інформації про те, коли виникли банки, які операції вони виконували, що з'явилося спонукальною силою їхнього розвитку. В даний час збереглися відомості про перші гроші древніх народів (хутрах, золотих злитках, первісних монетах), але не про банки. Іншими словами первісна історія нагромадила чималі матеріальні свідчення древнього грошового обігу, але не дало відповідь на те, яка при цьому була роль найпростіших кредитних установ. Більш того, сам період виникнення банків не визначений в економічній літературі, не ясна їхня щира природа.
Перші банки, на думку ряду учених виникли в умовах мануфактурної стадії капіталізму і з'явилися насамперед в окремих італійських містах (Венеції, Генуї) у 14 і 15 в.в. на їхню думку банк, як особливий інститут товарного господарства виник не в зв'язку з розвитком товарно - грошових відносин на ранніх етапах товарного господарства, а саме в той їхній період, коли потрібна була мережа спеціальних установ, що регулюють грошовий обіг і робили в більш широких масштабах кредитні операції. Банк з'явився тільки на такій стадії розвитку кредиту, коли без його широкої допомоги неможливо було функціонування капіталістичних підприємств. Не випадково банк характеризувався винятково як явище капіталістичного господарства. Вступ до банкрвськоі справи.
Інша частина фахівців вважає, що банки виникли в більш ранній період - при феодалізмі. Вони відзначають, що в античному і феодальному господарстві з'явилася потреба у функції банків, як посередників у платежах.
Отже, що існуючі уявлення про появу банків розходяться не на 1-2 десятиліття, а охоплюють майже 2 тисячі років. Значить суть питання про перші банки навіть не стільки у визначенні якоїсь історичної дати, прийнятної для різних сторін.
Слово “банк” походить від італійського “banco”, що означає “стіл”. Ці “банко - столи” установлювалися на площах, де проходила жвава торгівля товарами. Вона велася з використанням різноманітних монет, що чеканилися як державами, так і містами. При покупці - продажу зустрічалися монети різної форми, різного достоїнства. У цих умовах потрібні були фахівці, які б знали і розбиралися в безлічі монет, що звертаються, могли б оцінити і дати ради по їх обміні. Ці фахівці - міняли розташовувалися звичайно зі своїми особливими столами на торговищах, де відбувалася торгівля.
Поняття банку, що закріпилося в нашому розумінні, ототожнювалося з мінялами і їхніми особливими столами й у Древній Греції, де банкіри називалися трапезидами. Свої трапезиди були й у Древньому Римі, де існували менсарии, що займалися обміном валют, а також деякими іншими грошовими операціями. Виходить, що перші банки виникли як би на основі обміну грошей різних міст і країн.
Чисто семантичне тлумачення слова “банк” приводить нас до висновку, що походження банку відноситься тільки до такого періоду розвитку господарства, коли гроші стали виконувати функцію світових грошей. Виходить, що на більш ранніх етапах, коли гроші зверталися тільки на внутрішньому ринку, банки ще не існували. Разом з тим відомо, що збережна операція є більш древньою.
На думку істориків, ще 2300 років до н.е. у холдіїв були торгові компанії, що поряд з виконанням своїх безпосередніх функцій видавали також позички. Згадування про перші кредитні операції відноситься до 6 ст. до н.е. у Древньому Вавилоні практикувалася вкладна операція: прийом внесків і сплата по них відсотків. Ця ж операції в 4 с. до н.е. практикувалися й у Греції. Примітно, що поряд із прийомом внесків древні греки за відому плату робили обмін грошей. Ці перші банківські операції виконували як окремі особи, так і деякі церковні установи, у яких концентрувалися значні кошти. Храми були надійним засобом для збереження цінностей. Внески, недоторканність яких гарантувалася поважним відношенням до релігії, зробили знаменитими грецькі храми, що стали одночасно своєрідними банківськими установами.
Перші банкіри зрозуміли, що величезні кошти, що накопичуються, лежачі без руху - це не продуктивно, тому що їх можна було б використовувати й одержувати істотну вигоду, віддаючи кошти в тимчасове користування, або відкриваючи самостійно торгові і ремісничі підприємства. Заставою при цьому звичайно виступали кораблі і товари, а в деяких випадках будинки, дорогоцінні речі і навіть люди (раби).
Надання банківської позички супроводжувалося стягуванням високих відсотків, рівень яких доходив до 36% річних. В часи Ярослава Мудрого була встановлена гранична ставка не вище 20% річних, котра однак могла зрости до 40% річних, якщо позичка видавалася на короткий час.
Разом із кредитними операціями древні банки поступово одержали розвиток і розрахунки по обслуговуванню вкладників. Розрахунки вироблялися за допомогою “трансферита”, тобто переносу коштів з однієї таблиці (рахунка) на іншу . Кожен вкладник у банку мав свою таблицю з позначенням його імені. Кошти з таблиці одного вкладника переносилися на таблицю іншого, утворюючи найпростіші форми безготівкових розрахунків.
Зручності, створювані банками не могли не привернути увагу ділових людей. Поступово банківська клієнтура розширювалася. Банки у свою чергу пішли на виконання робіт - довірителів по складанню договорів між клієнтами, почали виступати посередниками в торгових угодах. Для полегшення розрахунків древні банки випускали навіть банківські квитки. Усі ці свідчення ніяк не підтверджують існуюче уявлення про те, що перші банки виникли в умовах мануфактурної стадії капіталізму у формі банкірських будинків.
Поряд з удосконалюванням кредитних угод кредитор починає за розпорядженням своїх клієнтів виконувати розрахункові й інші операції. Отже, банк - це така ступінь розвитку грошового господарства, при якій кредитні, грошові і розрахункові операції стали в їх сукупності концентруватися в єдиному центрі. Можна, тому припустити, що перші банки виникли задовго до мануфактурної стадії виробництва, у період становлення держави на етапі досить жвавого розвитку товарного обміну, грошових і кредитних відносин. Такого роду відносини були вже в рабовласницькому суспільстві.
1.2 Структура банківської системи
Органами управління банку є загальні збори учасників, спостережна рада, правління (рада директорів) банку.
Органом контролю банку є ревізійна комісія та внутрішній аудит банку.Вищим органом управління банку є загальні збори учасників.
До компетенції загальних зборів банку належить прийняття рішень щодо:
1) визначення основних напрямів діяльності банку та затвердження звітів про їх виконання;
2) внесення змін та доповнень до статуту банку;
3) зміни розміру статутного капіталу банку;
4) призначення та звільнення голів та членів спостережної ради банку, ревізійної комісії;
5) затвердження річних результатів діяльності банку, включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів та висновків ревізійної комісії та зовнішнього аудитора;
6) розподілу прибутку;
7) припинення діяльності банку, призначення ліквідатора, затвердження ліквідаційного балансу. Статутом банку до компетенції загальних зборів учасників можуть бути віднесені інші питання. Повноваження, визначені пунктами 1-7, належать до виключної компетенції загальних зборів учасників.
Інші повноваження загальних зборів учасників банку можуть бути делеговані до компетенції спостережної ради банку.
Спостережна рада банку обирається загальними зборами учасників з числа учасників банку або їх представників.
Члени спостережної ради банку не можуть входити до складу правління (ради директорів) банку, ревізійної комісії банку.
Спостережна рада банку здійснює такі функції:
1) призначає і звільняє голову та членів правління (ради директорів) банку;
2) контролює діяльність правління (ради директорів) банку;
3) визначає зовнішнього аудитора;
4) встановлює порядок проведення ревізій та контролю за фінансово-господарською діяльністю банку;
5) приймає рішення щодо покриття збитків;
6) приймає рішення щодо створення, реорганізації та ліквідації дочірніх підприємств, філій і представництв банку, затвердження їх статутів і положень;
7) затверджує умови оплати праці та матеріального стимулювання членів правління банку;
8) готує пропозиції щодо питань, які виносяться на загальні збори учасників;
9) здійснює інші повноваження, делеговані загальними зборами учасників банку.
Повноваження і порядок роботи спостережної ради банку визначаються статутом банку чи положенням про раду банку, що затверджуються загальними зборами учасників банку
Правління (рада директорів) банку є виконавчим органом банку, здійснює управління поточною діяльністю банку, формування фондів, необхідних для статутної діяльності банку, та несе відповідальність за ефективність його роботи згідно з принципами та порядком, встановленими статутом банку, рішеннями загальних зборів учасників і спостережної ради банку. У межах своєї компетенції правління (рада директорів) діє від імені банку, підзвітне загальним зборам учасників та спостережній раді банку. Правління (рада директорів) банку діє на підставі положення, що затверджується загальними зборами учасників чи спостережною радою банку.
Голова правління (ради директорів) банку керує роботою виконавчого органу та має право представляти банк без доручення.
Ревізійна комісія здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю банку.
Ревізійна комісія:
1) контролює дотримання банком законодавства України і нормативно-правових актів Національного банку України;
2) розглядає звіти внутрішніх і зовнішніх аудиторів та готує відповідні пропозиції загальним зборам учасників;
3) вносить на загальні збори учасників або спостережній раді банку пропозиції щодо будь-яких питань, віднесених до компетенції ревізійної комісії, які стосуються фінансової безпеки і стабільності банку та захисту інтересів клієнтів.
Ревізійна комісія обирається загальними зборами учасників банку з числа учасників або їх представників.
Ревізійна комісія підзвітна загальним зборам учасників банку.
Членами ревізійної комісії не можуть бути особи, які є працівниками банку.
Ревізійна комісія здійснює перевірку фінансово-господарської діяльності банку за дорученням загальних зборів учасників, спостережної ради банку або на вимогу учасника (учасників), які володіють у сукупності більше ніж 10 відсотками голосів.
Ревізійна комісія має право залучати до ревізій та перевірок зовнішніх та внутрішніх експертів і аудиторів.
Ревізійна комісія доповідає про результати ревізій та перевірок загальним зборам учасників чи спостережній раді банку.
Ревізійна комісія готує висновки до звітів і балансів банку. Без висновку ревізійної комісії загальні збори учасників не мають права затверджувати фінансовий звіт банку.
Члени ревізійної комісії можуть брати участь з правом дорадчого голосу у засіданнях спостережної ради та правління (ради директорів) банку.
Засідання ревізійної комісії проводяться за необхідністю, але не рідше одного разу на рік.
Позачергові засідання ревізійної комісії можуть скликатися спостережною радою банку чи за ініціативою акціонерів, які володіють більше ніж 10 відсотками голосів.
Рішення приймається більшістю голосів членів ревізійної комісії.
Повноваження ревізійної комісії банку визначаються статутом банку, а порядок її роботи - положенням про ревізійну комісію, що затверджується загальними зборами учасників (акціонерів) банку
Керівниками банку є голова, його заступники та члени ради банку, голова, його заступники та члени правління (ради директорів), головний бухгалтер, його заступник, керівники відокремлених структурних підрозділів банку.
Керівниками банку мають бути дієздатні фізичні особи, які відповідають таким вимогам:
1) наявність вищої економічної, юридичної освіти чи освіти у галузі управління залежно від займаної посади (ця вимога не застосовується до членів спостережної ради банку);
2) стаж роботи у банківській системі за відповідним фахом не менше трьох років (ця вимога не застосовується до членів спостережної ради банку);
3) бездоганна ділова репутація.
Голова правління (ради директорів) та головний бухгалтер заступають на посаду після надання письмової згоди на це Національним банком України.
Голова правління (ради директорів) банку та головний бухгалтер повинні мати попередній досвід керівної роботи у банках.
1.3 Функції банківської системи
Банківська система існує в будь-якій країні в певний історичний період і є складовою частиною кредитної системи держави. Умовами нормального функціонування банківської системи є:
1) достатня кількість у країні діючих банків і кредитних установ. Систему слід розглядати як таку, що постійно розвивається і кількісно та якісно змінюється;
2) відсутність у системі зайвих елементів, тобто банківських установ, які не приступили до виконання банківських операцій у встановлені строки, не мають належним чином оформлених ліцензій на здійснення банківських операцій або утворені не відповідно до чинного законодавства та акта засновника про створення;
3) наявність центрального банку, який виступає основним координатором кредитних інститутів та ефективно виконує функції управління грошово-кредитними і фінансовими процесами в економіці;
4) існування поряд із центральним банком найрізноманітніших комерційних банків, які охоплюють усі сфери національної економіки і зовнішньоекономічні зв’язки, здійснюють широкий діапазон банківських операцій та фінансових послуг для юридичних і фізичних осіб;
5) діяльність банків і кредитних установ, які не обмежуються акумуляцією і розподілом коштів підприємств, організацій, а сприяють накопиченню капіталу, активно втручаються в усі сфери економіки.
Банківська система є складовою більш широкої системи — економічної системи, яка розвивається за законами ринку і залежить від економічної та соціальної політики держави.
Отже, банки органічно вплетені у загальний механізм регулювання господарського життя, тісно взаємодіють з бюджетом і податковою системою, системою ціноутворення, з політикою цін і прибутків, з умовами зовнішньоекономічної діяльності. Проте банківська система — це не механічне об’єднання різних банків, а специфічна економічна структура, яка має особливе призначення і виконує спеціальні функції в економіці держави.
Банківська система е законодавче визначеною, чітко структурованою сукупністю фінансових інститутів, які займаються банківською діяльністю. Специфіка банківської системи виявляється в її функціях, а саме:
а) створення грошей і регулювання грошової маси;
6) трансформаційна функція;
в) стабілізаційна функція.
Важливою функцією банківської системи є функція створення грошей і регулювання грошової маси, яка полягає в тому, що банки оперативно змінюють масу грошей в обігу, збільшуючи або зменшуючи її відповідно до зміни попиту на гроші. У виконанні цієї функції беруть участь усі ланки банківської системи (НБУ і комерційні банки) і вона стосується всіх напрямів банківської діяльності.
Для банківської системи характерна трансформаційна функція, яка полягає в тому, що банки, мобілізуючи вільні кошти одних суб’єктів господарювання і передаючи їх різними способами іншим суб’єктам, мають можливість змінювати (трансформувати) величину й строки грошових капіталів, їх розміри та фінансові ризики.
Крім зазначених функцій, банківська система також виконує стабілізаційну функцію, тобто забезпечення сталості банківської діяльності та грошового ринку. Оскільки для банківської діяльності характерна висока ризикованість, і банки працюють в умовах постійної і підвищеної загрози втрати грошей та банкрутства, боротьба з ризиками є важливим завданням не лише окремих банків, а й усієї банківської системи. Банки, виступаючи посередниками грошового ринку, беруть на себе відповідальність перед інвесторами за банківський ризик своїх позичальників. Виконання банківською системою стабілізаційної функції забезпечується прийняттям законів та інших нормативних актів, що регламентують діяльність усіх ланок банківської системи, та створенням належного механізму контролю і нагляду за додержанням як чинного законодавства, так і діяльності банків.
II. СУЧАСНИЙ СТАН БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ
2.1 Загальна характеристика банку “ Райффайзен Банк Аваль ” та його фінансова діяльність
Відкрите акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" зареєстровано 27 березня 1992 року (до 25 вересня 2006 року - Акціонерний поштово-пенсійний банк "Аваль"). Із жовтня 2005 року банк став частиною банківської холдингової групи Райффайзен Інтернаціональ Банк-Холдинг АГ (станом на 1 січня 2007 року група володіла 95,73 проц. акцій банку).
Райффайзен Банк Аваль продовжує займати лідируючу позицію за розміром активів серед українських банків. Послугами банку на початок 2007 року користувалися 3,9 млн. приватних клієнтів та понад 240 тис. юридичних осіб.
Загалом у "Райффайзен Банку Аваль" обслуговується більше 220000 юридичних осіб та більш ніж 3,6 млн. рахунків приватних клієнтів. Великими клієнтами банку являються: "Запорізький автомобільний завод", ВАТ "Одеський олійножировий комбінат", ЗАТ Холдингова Компанія "Бліц - Інформ", "Український мобільний зв'язок", торгова марка "Рошен", ТОВ "Росинка", ВАТ АПФ "Таврія" та інші.
Банк виконує біля 40% операцій з платіжними картками на ринку України. Надає послуги розрахунку по картках на 4300 підприємствах. Загальна кількість карток у використанні складає 2,8 млн.
В 1997 році було встановлено перший банкомат. Сьогодні їх загальна кількість складає 1600.
Банк має ефективну структуру управління, побудовану на чіткому розподілі на бізнес-лінії (корпоративна, роздрібна, малий та середній бізнес та казначейство) та вертикалі підтримки (інформаційні технології та операційна підтримка, рахунки, контролінг, безпека та інші), створені на рівні Центрального офісу та регіональних дирекцій банку. Як і всі міжнародні банки, Райффайзен Банк Аваль має чітке розмежування функцій фронт-офісу та бек-офісу, що підвищує якість обслуговування клієнтів та сприяє зменшенню ризиків.
Високу якість роботи Райффайзен Банку Аваль упродовж усіх років його діяльності неодноразово відзначали і клієнти, і експерти банківського ринку. Зокрема, провідні ділові видання України - газети "Бізнес" та "Інвестгазета", журнал "Компаньйон" - у різні роки називали банк серед найкращих за різними показниками: за розміром активів (рейтинг "ТОП-100. Кращі компанії України"), рівнем довіри клієнтів (рейтинг "Банк, у якому ви розмістили б депозит"), професіоналізмом менеджменту (рейтинги "Топ-100-менеджмент", "ТОП-100. Кращі топ-менеджери у банківському секторі", "Банкір року" та "10 найкращих топ-менеджерів України"), за динамікою розвитку (рейтинг "20 компаній, що надихають"), за упізнанням бренду та за іншими показниками. Професіоналізм банку відзначають і багато хто з його українських та іноземних партнерів.
За підсумками 2006 року читачі щотижневика Kyiv Post назвали банк "Кращим банком Києва 2006 року" у межах рейтингу "Best of Kyiv 2006". Банк також отримав нагороду "Вибір року-2006" за найкращу іпотечну програму та увійшов до трійки найкращих роботодавців серед усіх українських банків згідно з рейтингом, складеним маркетинговою компанією "ГФК Юкрейн" на замовлення журналу "Кореспондент".
Схвалені пріоритетні завдання на рік, передбачені бізнес-планом банку, приймаються за основні напрями його діяльності. Наприклад в ході аналізу виконання завдань 2007 року відзначалося, зокрема, що основними цілями діяльності системи ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" були утримання та покращення конкурентної позиції банку на фінансовому ринку України, підтримка на достатньому рівні платоспроможності та ліквідності, забезпечення гарантій надійної та стабільної роботи клієнтів, підтримка високої репутації у вітчизняних та зарубіжних партнерів.
Серед головних здобутків цього періоду - збільшення капіталу, поліпшення якості активів, підвищення ефективності діяльності, підтримка на достатньому рівні платоспроможності та ліквідності, кредитно-фінансова підтримка структурної перебудови та розвитку експортоорієнтованих та імпортозамінюючих галузей економіки.
Банківські послуги, які надають відділення ПАТ "Райффайзен Банк Аваль":
Приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб у частині приймання вкладів (депозитів) від юридичних (крім банків) і фізичних осіб;
Відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них у частині
Відкриття та ведення поточним рахунків клієнтів, у тому числі переказу коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;
Розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик у частині здійснення операцій з кредитування юридичних (крім банків) і фізичних осіб;
Надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі у частині обслуговування
виданих банком гарантій;
Придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та приймання платежів (факторинг);
Лізинг у частині здійснення операцій з фінансового лізингу;
Послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей і документів;
Випуск, купівля, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів у частині купівлі, продажу й обслуговування чеків, векселів;
Випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток у частині відкриття клієнтам карткових рахунків, надання їм платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток;
Надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій;
Операції з валютними цінностями:
Неторговельні операції з валютними цінностями;
Ведення рахунків клієнтів (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України;
Залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України у частині здійснення операцій з юридичними (крім банків) та фізичними особами;
Організація купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;
Здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені у частині здійснення операцій на ринку цінних паперів від імені банку;
Довірче управління коштами та цінними паперами за договорами юридичними та фізичними особами.
Основними цілями ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" на 2007р. є: збільшення обсягів послуг за всіма напрямами діяльності при високому рівні рентабельності капіталу та фінансовій стійкості банку; забезпечення гарантій надійної та стабільної роботи клієнтів; підтримка високої репутації у вітчизняних та зарубіжних партнерів.
Характеристика основних напрямків управління фінансами банку:
управління активами банку (управління основним капіталом, кредитним портфелем і портфелем цінних паперів ліквідацією і резервами);
управління доходами і витратами (управління якістю активів, рівнем та структурою операційних витрат, управління грошовими потоками і банківськими ризиками, комісійними доходами та витратами, податками);
управління капіталом (управлінні достатністю, структурою та зростанням капіталу банку);
управління зобов'язаннями (забезпечення кредитної установи ресурсами на даній основі):
управління активами і пасивами (управління процентним, кредитним, валютним ризиком та ризиком ліквідності, термінами погашення та процентними ставками активів-пасивів).
У відповідності до рекомендацій міжнародної групи РАТР в Україні створено систему законодавства з протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом.
Основними нормативними актами в даній сфері є:
1. Закон України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" від 28.11.02№249-ІУ.
2. Спільна Постанова Кабінету Міністрів України та Національного банку України "Про Сорок рекомендацій Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (РАТР)" від 28.08.01 № 1124.
3. Постанова Правління Національного банку Україну "Про схвалення Методичних рекомендацій з питань розроблення банками України програм з метою протидії легалізації (відмиванню) грошей, отриманих злочинним шляхом від 30.04.02 № 164.
Система внутрішнього фінансового моніторингу ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" включає:
1) Відділ фінансового, моніторингу;
З метою протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, в системі ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" створено Відділ фінансового моніторингу. На нього покладено функції моніторингу фінансових операцій клієнтів банку з метою виявлення дій, пов'язаних з відмиванням грошей, а також відповідного повідомлення суб'єктів державного фінансового моніторингу про такі операції.
2) Ідентифікація клієнтів;
Банк не відкриває та не веде анонімні (номерні) рахунки та здійснює ідентифікацію клієнтів на постійній основі.
Результати ідентифікації оформлюються у вигляді анкети, що містить вичерпну інформацію про клієнта. Такі відомості уточнюється не рідше одного разу на рік, якщо ризик проведення клієнтом операції з легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, оцінюється як великий. Для інших клієнтів термін уточнення, інформації не повинен перевищувати 3 роки.
3) Моніторинг підозрілих фінансових операцій;
Працівники банку на постійній основі проводять моніторинг підозрілих фінансових операцій. Виявлені підозрілі фінансові операції заносяться до електронного Реєстру та у разі необхідності інформація про них надається до Державного департаменту фінансового моніторингу. Документи щодо здійснення підозрілих фінансових операцій та щодо ідентифікації осіб, які їх здійснюють, зберігаються протягом 5 років від дня проведення таких операцій.
4) Навчання та підвищення кваліфікації працівників;
Для забезпечення належного рівня підготовки персоналу з питань запобігання легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, щороку розробляється Програма навчання та підвищення кваліфікації працівників щодо здійснення заходів з фінансового моніторингу. Навчання та/або підвищення кваліфікації працівників банку проводяться не рідше одного разу на рік.
5) Внутрішній аудит;
Управління внутрішнього аудиту не рідше 1 разу на рік здійснює перевірку дотримання Відділом фінансового моніторингу, підрозділами та установами вимог законодавства України з питань запобігання легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом. За результатами таких перевірок Управління внутрішнього аудиту готує висновки та пропозиції керівництву банку. Існують певні процедури ідентифікації клієнтів у ВАТ "Райффайзен Банк Аваль".
Банк здійснює ідентифікацію таким чином:
I. клієнтів, що відкривають рахунки в банку;
клієнтів, які здійснюють операції, що підлягають фінансовому моніторингу;
клієнтів, що здійснюють операції з готівкою без відкриття рахунку на суму, що перевищує 50 000 гривень (еквівалент в іноземній валюті);
осіб, уповноважених діяти від імені зазначених клієнтів.
II. Перелік відомостей, які мають бути встановлені банком для повної ідентифікації клієнта, міститься у Правилах внутрішнього фінансового моніторингу у ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та у Програмі реалізації внутрішнього фінансового моніторингу у ВАТ "Райффайзен Банк Аваль".
III. Відомості щодо ідентифікації банк одержує з оригіналів документів,. представлених клієнтом, або їх належним чином засвідчених копій; з анкет клієнтів від органів державної влади, банків, інших юридичних осіб. Інформація щодо ідентифікації також може бути отримана за результатами проведення інших заходів, що не суперечать чинному законодавству.
IV. Інформація щодо ідентифікації перевіряється та уточнюється не рідше одного разу на рік, якщо ризик проведення клієнтом операцій з легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, оцінюється як великий. Для інших клієнтів термін уточнення інформації не повинен перевищувати трьох років.
ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" функціонує і буде розвиватися за моделлю універсального банку зорієнтованого, в основному, на зовнішньоекономічну діяльність, та який надає послуги як корпоративним, так і індивідуальним клієнтам (в тому числі населенню).
Місією банку є створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника, кредитно-фінансова підтримка процесів структурної перебудови, зміцнення та реалізація виробничого і торгового потенціалу галузей економіки України, переважно експортоорієнтованих та імпортозамінних, а також одержання прибутку в інтересах банку та його акціонерів.
Український фінансовий сектор продовжує швидке зростання. При цьому банківська система залишається найбільш потужним та динамічно зростаючим сегментом приватного фінансового сектору України. На початок 2008 року, загальні активи 175 українських діючих банків збільшились на 266 млрд. гривень (34,5 млрд. доларів США) та досягли 619 млрд. гривень (80 млрд. доларів США) або 75,7% ВВП. У порівнянні з 2007 роком активи банків збільшились на 48,3%. Таким чином, протягом останніх семи років активи банківської системи України зростали в середньому майже на 50% на рік, що є одним із найвищих показників темпів зростання в регіоні.
2.2 Проблеми банківської системи в Україні
В Україні за умов слабкого розвитку фінансового сектору, банківська система є найбільшим офіційним фінансовим посередником, оскільки фондовий ринок та небанківські фінансові установи все ще знаходяться на початку свого розвитку.
Побудова ефективної банківської системи є необхідною умовою для стабільного, збалансованого розвитку економіки України. При цьому, під ефективністю банківської системи розуміється, насамперед, її здатність забезпечити залучення у вигляді депозитів наявних вільних ресурсів та їх подальше спрямування через механізми кредитування на задоволення фінансових потреб реального сектора економіки та населення країни. В свою чергу, це означає, що основними критеріями ефективності банківської системи є її спроможність залучати та розміщувати ресурси за мінімально можливою ціною при відповідно найменшій ціні фінансового посередництва (різниці між процентними ставками за кредитами та депозитами).
Банківська система України відчула значний прогрес у своєму розвитку починаючи з 1998 року, проте, необхідно засвідчити, що її розвиток на сьогоднішній день є далеко не достатнім для задоволення економічних потреб суспільства та економіки в цілому і її важко назвати ефективною.
Банківській сектор не може ефективно функціонувати в умовах стагнації інших сфер економіки. А робота українських банків протягом останніх років здійснювалася за таких несприятливих умов, як незадовільний стан економіки в цілому, занепад промислового виробництва, неплатоспроможність більшості суб'єктів господарювання - позичальників, реальні втрати статутних фондів банків від знецінення національної валюти, розвинуті інфляційні процеси, непомірні податки тощо.
Головною сьогоденною стратегією банків стала не стратегія зростання і розвитку, а стратегія виживання. Виникла ситуація, коли банки неспроможні виконувати належні їм функції фінансових посередників у зв'язку і неповерненням позичальниками отриманих у банках кредитів та несплатою відсотків за ними.
Сьогодні в України є наступні проблеми банківської системи:
1. Розмір банківської системи є малим. Не дивлячись на те, що на сьогоднішній день в Україні діє 185 банків, загальний обсяг активів банків складає близько 68 млрд. грн. (біля 30 % ВВП), що дорівнює обсягу активів одного середнього банку в країнах ЄС. Капітал банківської системи складає трохи більше 10 млрд. грн., що є близько 5 % ВВП. Для порівняння, аналогічний показник у країнах Східної та Центральної Європи складає -- 42 - 45 % ВВП, а у розвинених країнах сягає 80 % ВВП. До того ж капітал банківської системи може виявитись ще меншим, якщо належним чином облікувати всі безнадійні, знецінені або сумнівні активи, на які необхідно нарахувати необхідні резерви.
2. Значна фрагментація у банківській системі. Не дивлячись на кількість діючих банків (157 діючих із 182 зареєстрованих), на долю 10 найбільших банків припадає 50 % всіх активів банківської системи, біля 40 % сукупного капіталу, близько 50 % кредитного портфеля та 55 % всіх депозитів. В той же час на долю 100 найдрібніших банків залишається менш ніж 20 % активів. При цьому найбільша динаміка росту активів та вкладів населення спостерігається серед 12 найбільших банків країни. Це свідчить про те, що доля дрібних банків на ринку скорочується і ця тенденція продовжуватиметься. Більш того, їх вплив та роль в економічних процесах зменшуватиметься за умов відсутності ефективної внутрішньої політики розвитку цих банків, збільшення їх капіталу та конкурентоспроможності в секторі та в цій групі банків зокрема. Відомо, що низка невеликих банків створювалася в минулому для обслуговування інтересів вузького кола клієнтів та інсайдерів банків. Непрозора, а інколи невідома реальна структура власності та невідповідна якість управління в деяких дрібних банках, їх закритість як для суспільства, так і для регулятора, викликає занепокоєння та вимагає негайних дій з боку регулятора та влади щодо підвищення прозорості та відповідальності цих банків та їх власників перед суспільством.
3. Конкуренція у банківській сфері є обмеженою. Фактично конкуренція на ринку банківських послуг спостерігається тільки між групою найбільших та великих банків (20 банків). Ринкова конкуренція є значним чинником підвищення ефективності банківської системи та, як наслідок, зростання долі найбільш ефективних банків і зменшення вартості ресурсів. Обмеженість, а в деяких випадках відсутність конкуренції в банківській системі України гальмує еволюційні процеси та дозволяє існуванню низько-ефективних та неконкурентоспроможних банків, які за інших умов навряд чи вижили б. Так, процеси консолідації в банківських системах країн Центральної та Західної є відповіддю на підвищені вимоги з боку клієнтів та посилення конкуренції на фінансових ринках цих країн, в тому числі внаслідок процесів глобалізації та інтеграції фінансових систем в світову фінансову архітектуру. Українська банківська система є вразливою та неконкурентоспроможною, а відсутність зовнішніх інвестицій ще раз підтверджує цей факт.
4. Інвестиційна непривабливість. За недостатності внутрішніх стимулів зростання та розвитку банківської системи, можна було б сподіватись на зовнішній вплив, як то сталося в Естонії чи Угорщині. Однак потенційний інвестор стикається з низкою істотних ризиків, що значно обмежує зацікавленість іноземного капіталу в банківській індустрії України. Це також стримує інтерес українських інвесторів до банківських інвестицій. Це в свою чергу сповільнює прихід сучасних фінансових та управлінських технологій в Україну та знижує конкурентні стимули українських банків до впровадження таких технологій у своїй діяльності, призводячи в кінцевому результаті до консервації існуючих системних проблем нашого банківського сектора.
5. Обмежений вплив банківської системи на економічні процеси в Україні. Не дивлячись на те, що обсяг банківського кредитування економіки постійно збільшується, він залишається сьогодні надто незначним та недостатнім, а також носить в основному короткостроковий характер. Так, на даний момент обсяг кредитного портфеля банківської системи складає 47 млрд. грн. (або 8.8 млрд. дол. США), що становить орієнтовно 175 доларів США на душу населення. Для порівняння, аналогічний показник у країнах-членах ЄС і -- 3000 тис. дол. США на душу населення. В свою чергу, величина цього показника для країн, які є найближчими кандидатами у ЄС -- Естонії та Угорщини, а також країн близького зарубіжжя -- Росії та Казахстану, є наступними : Естонія -- близько 1900 дол. США на душу населення, Угорщина -- близько 1500 дол. США, Росія -- більше 300 дол. США, Казахстан -- більше 250 дол. США. Більше того, ці кредитні ресурси є доступними найчастіше лише для великих підприємств або експортерів, а високі відсоткові ставки ще більше звужує попит та доступ до цих ресурсів для більш широких верств населення та підприємців в Україні.
6. Низька довіра до банківської системи. Незважаючи на стрімке зростання депозитної бази банківської системи України, що має місце останнім часом, довіра до банківського сектора з боку інвесторів та населення все ще є недостатньої та вразливою. Про це свідчить те, що обсяг коштів, що знаходиться поза банківською системою залишається на досить високому рівні. Також негативно впливає на рівень довіри до банківського сектора низька культура користування фінансовими послугами, недостатня робота банків з клієнтами та відсутність прозорої та об'єктивної інформації про діяльність окремих банківських установ та системи вцілому. Якість зовнішнього та внутрішнього аудиту банків все ще є неадекватною.
Також до проблем банківської системи України можна віднести недостатній рівень капіталізації, відсутність у банків ефективних механізмів та інструментів управління ризиками, планування та стратегії розвитку, необгрунтовано високий рівень банківських витрат, недосконала структура ресурсної бази з переважанням дорогих залучених коштів, низька рентабельність активів, низький рівень банківського менеджменту та корпоративного управління, недостатні ефективність банківського нагляду й прозорість діяльності банківських установ. І далі про те, що спектр та обсяги кредитних послуг залишаються досить обмеженими, а потреби економіки в кредитній підтримці – незадоволеними.
Тим чином можна зазначити, що розвиток фінансово-кредитного сектора України ще дуже слабкий, причиною чого є як дії органів державної влади (наприклад, спроби змусити найбільші банки надавати кредити під пільгові проценти певним підприємствам або галузям промисловості, податкова політика тощо), так і загальноекономічні проблеми, і діяльність власне банківських установ. Проте проблеми, які стоять перед українськими банками, не є неподоланними, вони потребують лише формалізації і цілеспрямованої роботи як органів державної влади, так і власне комерційних банків.
2.3 Перспективи розвитку банківської системи в Україні
Банки являють собою невід'ємну рису сучасного грошового господарства, їх діяльність тісно пов'язана з потребами відтворення. Знаходячись в центрі економічного життя, обслуговуючи інтереси виробників, банки опосередковують зв'язки між промисловістю і торговлею, сільським господарством та населенням. Банківська система повинна вирішувати не тільки свої "внутрішні" проблеми, Але і сприяти реформуванню економіки в цілому.
По-перше, вона покликана забезпечити економічно виправданий розподіл фінансових ресурсів, стимулювати, а не пригнічувати конкурентні відносини, приватизацію, перебудову системи ціноутворення і цінових пропорцій.
По-друге банківський сектор повинен утримувати в достатньо стабільному стані грошово-кредитну систему, зокрема, перешкоджаючи бесконтрольному нарощуванню дефіциту держбюджету та розгортанню гіперінфляційних процесів. Одна з необхідних умов для цього - незалежність центрального банку у взаємовідносинах з урядом.
Особливого значення та гостроти проблеми розвитку банківського сектора набувають в світлі руху України в напрямку вступу до ВТО та інтеграції з ЄС, а також на фоні існуючих світових тенденцій щодо глобалізації фінансових ринків. Адже, від успіху розвитку банківського сектора та рівня його конкурентоспроможності в порівнянні із іноземними фінансовими установами та ринками значною мірою залежить й готовність всієї економіки України до ефективного функціонування в нових економічних умовах. І хоча, можна стверджувати, що банківська система є найрозвинутішою складовою фінансового сектора України, вона потребує подальшого значного розвитку та невідкладного реформування. У 1999 році ЄС утворив та розпочав впровадження у країнах-членах плану заходів щодо розвитку фінансових послуг до 2005 року, який, зокрема, включає підвищення ефективності фінансових систем, підвищення прозорості фінансової інформації, перехід всіх країн на міжнародні стандарти обліку та аудиту, покращення систем регулювання і, зокрема, фінансових конгломератів, перегляду вимог щодо адекватності капіталу фінансових установ, оподаткування фінансових інституцій.
В зв'язку з цим, Уряд та НБУ повинні негайно докласти спільних зусиль задля створення стимулів та забезпечення розвитку банківської системи України у найближчі 2-3 роки у наступних напрямках:
1. Створення рівних умов та сприятливого внутрішнього та зовнішнього середовища для підвищення конкурентоспроможності українських банків та їх ролі в економічних процесах України, в тому числі шляхом введення єдиних умов входу, функціонування та виходу банків з ринку в незалежності від власника, країни походження та інших чинників;
2. Виведення держави як бізнес-гравця з ринку банківських послуг та дотримання урядом та ВРУ політики невтручання в операційну діяльність банків.
3. Зниження вартості банківських послуг для населення та корпоративних клієнтів, вихід на міжнародні ринки, залучення іноземних інвесторів та ресурсів;
4. Реструктуризація/ліквідація неефективних, недокапіталізованих та неплатоспроможних банків повинна відбуватись у швидкий та ефективний спосіб;
5. Зміцнення надійності та підвищення ефективності банківських установ та доступності банківських послуг в тому числі через консолідацію у банківському секторі, зменшення операційних витрат, введення ефективних механізмів оцінки банківських ризиків;
6. Зміцнення банківського регулювання та нагляду, зокрема, беручи до уваги нові рекомендації Базельського комітету щодо адекватності капіталу та управління ризиками
7. Підвищення прозорості ринку банківських послуг, та зокрема, застосування міжнародних стандартів обліку та аудиту та міжнародних принципів розкриття фінансової інформації;
8. Диверсифікація банківських активів шляхом розвитку нових видів фінансових продуктів та послуг, таких як: іпотечне фінансування, фінансовий лізинг, факторинг, інвестиційні продукти банків, розвиток операцій на національному та міжнародному ринках капіталів тощо.
9. Розширення послуг для населення в містах та сільській місцевості та підвищення довіри до банківського сектора.
10. Збільшення ресурсної бази банківських установ, підвищення довгострокової ліквідності банків та зміцнення міжбанківського грошового ринку.
11. Удосконалення інструментів управління ризиками в банках, впровадження цивілізованих норм корпоративного управління та ділової етики в банківській системі України.
Зі свого боку Парламент повинен невідкладно сформувати та якнайшвидше прийняти пакет законопроектів з метою створення комплексної законодавчої бази діяльності банківської системи України, в тому числі: закону про іпотеку, закону про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень, змін до закону про банки та банківську діяльність в частині поліпшення управління державними банками, нової редакції закону про лізинг, закону про реєстрацію прав власності на нерухоме майно, закону про прості та подвійні складські свідоцтва, закону про похідні цінні папери, змін до законодавства про банкрутство та інші.
На мою думку, першочерговими конкретними практичними кроками у справі підвищення рівня банківської системи України мають стати:
1. у сфері зміцнення ресурсного потенціалу комерційних банків
- зростання реальних доходів населення і зміцнення корпоративних фінансів;
- підвищення мінімального розміру капіталу місцевих кооперативних, регіональних та міжрегіональних комерційних банків;
- зниження існуючих норм резервування, нарахування відсотків на резервні фонди;
- створення потужних фінансових конгломератів, спроможних надавати комплексні фінансові послуги;
- розширення участі комерційних банків у заснуванні страхових компаній;
- розвиток системи рефінансування банків НБУ;
- спрощення процедур звернення на стягнення майна, наданого в заставу;
- обмеження розрахунків готівкою при придбанні нерухомості або автомобілів
2. у сфері здійснення банківської діяльності
- виключення ситуацій, коли банки приймають рішення під політичним тиском або під впливом суб'єктів господарювання;
- приведення нормативних документів НБУ у відповідність до міжнародних стандартів;
- створення державою правових (прийняття нових редакцій законів «Про банки та банківську діяльність», «Про промислово-фінансові групи», закону «Про кредит», зняття жорстких правових обмежень на об'єднання банківського, інвестиційного та страхового бізнесу) та економічних (упровадження стимулюючого оподаткування, надання преференцій) основ для здійснення комерційними банками інвестиційної діяльності, перебудови системи довгострокового кредитування, активізації участі комерційних банків у створенні фінансово-промислових груп, приватизаційних процесах;
- створення у комерційних банках підрозділів з розробки стратегії їх розвитку;
-широке впровадження регіональних систем платежів, які дозволяють автоматизувати процес приймання та опрацювання наявних платежів у конкретному місті;
- розширення надання банками корпоративним клієнтам практичної допомоги у здійсненні електронної комерції;
- розвиток синдикованого кредитування суб'єктів господарювання;
- здешевлення банківських послуг за рахунок комплексності їх надання;
- проведення міжнародної сертифікації вітчизняних банкірів;
- проведення аудиту за підсумками 2005 року за міжнародними стандартами;
- формування в громадській свідомості позитивного іміджу банків і працівників банківської системи, побудованого на доказових прикладах успішного співробітництва банків та клієнтів.
Крім того, необхідно забезпечити соціально-економічний розвиток, проведення структурних перетворень у реальному секторі економіки.
Зміцненню банківської системи сприятиме розробка і прийняття комплексної програми фінансового оздоровлення українських банків. Важливо домогтися, аби національні гроші виконували функції накопичення. Однак це залежить не тільки від банківської системи, а переважно від економічної політики уряду. В інтересах держави, щоб українські громадяни зберігали свої грошові заощадження в українських банках без страху їх втратити. Здійснити це можна лише за умов встановлення довіри до банківської системи з боку українського інвестора.
ВИСНОВКИ
Банківська система - законодавчо визначена, чітко структурована сукупність фінансових посередників грошового ринку, які займаються банківською діяльністю.
Банк - це установа, що виконує функції кредитування, касового і розрахункового обслуговування народного господарства та здійснює інші банківські операції, передбачені законом.
Національний банк України - центральний банк країни, головний банківський інститут, який є емісійним центром держави і відповідає за управління всією грошово-кредитною системою.
Проблеми банківської системи України:
1. нераціональна територіальна структура;
2. однорідні структури комерційних банків ринкового зразка;
3. недостатня загальна кількість комерційних банків;
4. існування збиткових банків, які мають "негативний" кредитний портфель;
5. тенденції до звуження клієнтури внаслідок спаду виробництва;
6. низький рівень капіталізації банків;
7. брак досвіду банківського персоналу;
8. відсутність законодавчого забезпечення спектру банківських операцій;
9. недосконала конкуренція в банківській справі;
10. загальноекономічні проблеми.
У цілому розвиток банківської системи України в умовах кризових явищ, його цілі й обмеження, а також прийняття адекватних заходів, спрямованих на стабілізацію банківської системи.
Для створення стимулів та забезпечення розвитку банківської системи України Уряд та НБУ повинні :
- Створити рівні умови та сприятливість внутрішнього та зовнішнього середовища для підвищення конкурентоспроможності українських банків;
- Знизити вартість банківських послуг для населення та корпоративних клієнтів, вихід на міжнародні ринки, залучення іноземних інвесторів та ресурсів;
- Зміцнити надійність та підвищення ефективності банківських установ та доступності банківських послуг в тому числі через консолідацію у банківському секторі, зменшення операційних витрат, введення ефективних механізмів оцінки банківських ризиків;
- Зміцнити банківське регулювання та нагляду;
- Підвищити прозорість ринку банківських послуг;
- Диверсифікувати банківські активи шляхом розвитку нових видів фінансових продуктів та послуг, таких як: іпотечне фінансування, фінансовий лізинг, факторинг, інвестиційні продукти банків, розвиток операцій на національному та міжнародному ринках капіталів тощо.
- Збільшити ресурсну базу банківських установ, підвищити довгострокову ліквідність банків та зміцнення міжбанківського грошового ринку.
- Удосконалити інструменти управління ризиками в банках.
Для процесу адаптації і гармонізації банківської системи України до Європейського Союзу Парламент повинен невідкладно сформувати та якнайшвидше прийняти пакет законопроектів з метою створення комплексної законодавчої бази діяльності банківського сектора України, в тому числі: закону про іпотеку, закону про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень, змін до закону про банки та банківську діяльність в частині поліпшення управління державними банками, нової редакції закону про лізинг, закону про реєстрацію прав власності на нерухоме майно, закону про прості та подвійні складські свідоцтва, закону про похідні цінні папери.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р. № 2121-Ш (зі змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 5–6.
2. Закон України "Про Національний банк України" від 20 травня 1999 р. № 679-XIV (зі змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 29.
3. Положення про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень № 375, затверджене Постановою Правління НБУ від 31 серпня 2001 р.
4.Банківська справа: Навч. посіб. / За ред. проф. P. І. Тиркала. — Тернопіль:Карт-бланш, 2001
5. Банківські операції: Підручник / А. М. Мороз, М. І. Савлук, М. Ф. Пуховкіна
6. Гроші та кредит: Підручник / За ред. проф. Б. С. Івасіва.
7. Гроші та кредит: Підручник / М. І. Савлук, А. М. Мороз, М. Ф. Пуховкіна та ш.; За заг. ред. М. І. Савлука. - К.: КНЕУ
8. Голубцова О. Сучасний стан банківської системи України та напрямки її реформування у контексті інтеграції до Європейського Союзу //Актуальні проблеми економіки. - 2002.
9. Затварська О. Теоретичні основи стратегії розвитку банківської системи //Фінанси України. - 2002. - № 4.
10.Остапець А. Банківська система України: стан і проблеми розвитку //Фінанси України. - 2000. - № 8.
11. Патрікац Л. Банківська система України в умовах глобалізації фінансових ринків //Вісник Національного банку України. - 2006. - № 12.
12. Польова О. Банківська система України в умовах глобалізації світової економіки //Підприємництво, господарство і право. - 2006. - № 3. - C. 166-168.
13. Проблеми та перспективи розвитку банківської системи України //Банківська справа. – 2000p. - № 5.
14. Снігурська Л. П. Банківські операції і послуги: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2006. — 456 с.