Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
На сучасному етапі розвитку освіти набула актуальності проблема здоров’язберігаючих умов у освітньому середовищі. Найбільша цінність суспільства – людина. Протягом всього життя людина знаходиться під постійною дією широкого спектру чинників навколишнього середовища (біологічних, соціально-економічних, природно-кліматичних та ін.), що безпосередньо впливають на її життєдіяльність, здоров'я і тривалість життя. За останнє десятиліття ці чинники все частіше носять негативний характер, що призводить до високого відсотка відхилень різної тяжкості у здоров'ї молодих людей. Наприклад, школа приймає 20-25% хворих дітей, а випускає – 70%; до вищих навчальних закладів вступає 70% хворих молодих людей, а по закінченню відсоток хворих досягає 90%. Проблема першочергової ваги здоров'я сучасної людини обумовлює необхідність включення молоді у вирішення питань, пов'язаних із зміцненням і збереженням здоров'я, незалежно від її професійного вибору [3]. На жаль, молоді люди не дотримуються принципів здорового способу життя, не приймають відповідних заходів для підтримки і зміцнення свого здоров'я, байдуже відносяться до фізичної культури і спорту [4].
Цей факт вимагає дій, спрямованих на популяризацію ідей здорового способу життя, на підготовку висококваліфікованих фахівців у галузі фізичної культури, оздоровчих технологій, які не тільки володіють знаннями, принципами, методам і умов здровя’збереження, але і таких, які можуть впроваджувати в життя ці знання й уміння протягом всієї подальшої професійної діяльності. У зв’язку з цим, все більш актуальним стає питання пошуку ефективних здоров’язберігаючих технологій, а також формування організаційно-педагогічних умов здоров’язбереження в підготовці майбутнього педагога. Теоретичні основи здровя’збереження, пошук ефективних засобів, способів і методів оздоровлення організму людини займали не останнє місце ще в античній педагогіці і в педагогіці всіх подальших епох. У цілому поняття «здровя’збереження» в педагогічній науці почало використовуватися з 90-х років ХХ століття і відображало специфіку відносин до збереження здоров'я, що вчаться через особливості організації навчально-виховного процесу в різні періоди: «берегти здоров'я» – «не перевантажувати» –«турбота про здоров'я» – «зміцнення здоров'я» – «охорона здоров'я» – «валеологія» – «здровя’збереження»[1].
Відзначимо, що в роботах багатьох педагогів-класиків (В.Бехтерева, Я.Коменського, Г.Сковороди, В.Сухомлинського, К.Ушинського, Г.Песталоцці та ін.), як і в роботах сучасних вчених, формування культури здоров’я учнівської молоді, студентів і взагалі громадян різних груп населення досліджували: В. Горащук, С.Кириленко, В.Климова, Г.Кривошеєва, В.Скумін,Л.Сущенко, Л.Татарнікова, Л.Хижняк, А.Нагорна та ін.; «здоров'язберігаючі технології» були предметом дослідження Т.Бичкової, М.Безруких, О.Бутакової, Є.Пужаєвої, М.Смирнова, І.Соколової, В.Сонькіна, І.Чупахи та ін.; сутнісні характеристики культури здоров’язбереження розглядали: М.Безруких, С.Гримблат, В.Зайцев, С.Крамський, М.Колеснікова, А.Севрук та ін. Важлива увага приділяється проблемі забезпечення формування і збереження здоров’я дитини, вирішення якої лежить в спеціальній побудові навчально-виховного процесу [2]. Аналіз філософської, психологічної, педагогічної, соціологічної, культурологічної, медичної, валеологічної літератури дає підставу стверджувати, що зазначена проблема недостатньо вивчена з точки зору педагогічної системи формування культури здоров’язбереження як світоглядної орієнтації майбутніх фахівців, не в повній мірі вона теоретично обґрунтована та практично забезпечена. Під світоглядною орієнтацією ми розуміємо спрямованість особистості зі сформованим світосприйняттям на діяльність, яка є засобом відчуття себе у світі, стрижнем, що визначає специфічну сутність людини як основного елемента соціальної системи. Проте вищезазначені дослідження не вичерпують усіх питань щодо проблеми здоров’язбереження в підготовці майбутнього вчителя. Питання здоров’язбереження все частіше стає предметом дослідження молодих вчених. Не дивлячись на такий давній інтерес до зазначеної проблеми, термін «здоров’язбереження» не має однозначного трактування, і тим більше не визначені організаційно-педагогічні умови для впровадження його принципів в систему підготовки майбутнього педагога. Зусилля, що додаються вищими освітніми закладами у напрямі здоров’язбереження майбутніх вчителів недостатньо ефективні, про що свідчать: зниження рівня рухової активності студентів, відсутність прагнення до здорового способу життя, наявність недостатньої інноваційної діяльності у сфері фізкультурно-оздоровчих занять, відсутність необхідного формування ціннісних орієнтацій у студентів в галузі здоров’язбереження.
Сучасний заклад освіти виховує людину майбутнього. Головне завдання в тому, щоб адаптувати дитину до суспільних негараздів, беззаконня, бездуховності. Необхідно створити такі умови, які допоможуть особистості осмислити власне життя, усвідомити цінність здоров’я, що є необхідною умовою для майбутнього вирішення щоденних життєвих задач та проблем. Не є новою думка, що ні краса, ні розум нічого не варті без здоров’я. І якщо ми прагнемо стати Європейською державою, то маємо перш за все подбати про здорове покоління.
Зараз зусилля системи освіти концентруються на тому, щоб зменшити негативний вплив школи на здоров'я учнів і вчителів. Це, перш за все, створення комфортного безпечного освітнього середовища та впровадження здоров'язберігаючих технологій у навчальний процес [6].
Проаналізувавши державний стандарт початкової освіти та навчальні програми, нами було відмічено, що недостатня увага приділяється підготовці майбутніх вчителів до оволодіння здоров’язберігаючими технологіями. У змісті цих нормативних документів відсутнє таке поняття взагалі. Хоча знання, володіння і застосування здоров’язберігаючих технологій є важливою складовою професійної компетентності сучасного педагога. Педагоги у тісному взаємозв’язку з учнями, батьками, медичними працівниками, практичними психологами, соціальними педагогами та соціальними працівниками, усіма тими, хто зацікавлений у збереженні і зміцненні здоров’я дітей, спроможні створити здоров’язберігаюче освітнє середовище. Вивчення та аналіз останніх досліджень та публікацій свідчить про те, що проблеми збереження та формування здоров’я дітей і молоді постійно перебувають у центрі уваги науковців, а саме: формування культури здоров’я учасників педагогічного процесу(О.Мельник, Н.Денисенко, О.Аксьонова); збереження здоров’я, формування здорового способу життя дітей та підлітків (Е. Вільчковський, Г.Власюк, І.Петренко), які розглядали питання формування здорового способу життя засобами фізичної культури; (Г.Голобородько, О.Дубогай, С.Свириденко) досліджують цю проблему з точки зору вікових особливостей. Теоретико-методологічні засади цих питань сформульовано у працях А.Здравомислова, І.Смирнова, Л.Сущенко та ін.; проблему суб’єкт-суб’єктного, особистісно зорієнтованого підходу до виховання висвітлено в роботах І.Беха, М.Левківського, А.Маслоу, В.Постового, С.Рубінштейна, К.Чорної та ін; формування здорового способу життя засобами фізичного виховання досліджували В.Ареф’єв, Г.Арзютов, О.Артюшенко, О.Вацеба, Л.Волков, М.Герцик, Л.Гурман, В.Дробинський, О.Дубогай, С.Закопайло, М.Зубалій, Є.Столітенко, Б.Шиян та інші. Аналіз досліджень з проблеми формування здоров’язберігаючого освітнього середовища через реалізацію здоров’язберігаючих освітніх технологій в навчально-виховному процесі (Л.Антонова, І.Борисова, Ю.Науменко, А.Севрук, Е.Вайнер, Н.Смірнов, В.Сонькін, В.Серіков, Л.Вашлаєва, О.Петров, Т.Паніна та інші ) свідчить про спроби вчених переглянути загальні підходи до формування здоров’язберігаючого освітнього середовища, з’ясувати новий зміст, форми, методи реалізації даної проблеми в умовах сучасної ситуації в освітній сфері. Змінити ситуацію спроможна здоров'язберігаюча та здоров'яформуюча педагогіка, в основі якої — технології, які вводять дитину, учня, його батьків, педагогів у соціально-освітній простір без утрат для їхнього здоров'я, підвищуючи мотивацію на його формування, збереження, зміцнення, споживання, відновлення й передачу наступним поколінням. Виклад основного матеріалу. Вивчаючи поняття здоров’язберігаючих технологій, розглянемо зміст таких термінів як «технологія» і «здоров’язберігаюча технологія». Поняття «технологія» у педагогіку прийшло з виробництва, де визначається як сукупність різних елементів, зокрема прийомів, операцій, дій, процесів та їхню послідовність. Технологія виступає як алгоритм, за допомогою якого отримується запланований результат. «Технологія» – це сукупність операцій, які виконуються обумовленим способом і в певній послідовності, з яких складається процес [2]. Технологія — це, насамперед, системний метод створення, застосування знань з урахуванням технологічних та людських ресурсів та їхнього взаємовпливу, що має на меті оптимізувати форми освіти (ЮНЕСКО). За визначенням В.Серікова, технологія в будь-якій сфері – це діяльність, що в максимальній мірі відображає об'єктивні закони даної сфери, побудована відповідно до логіки розвитку цієї сфери і забезпечує найбільшу для даних умов відповідність результату діяльності заздалегідь поставленим цілям. Будь-яка педагогічна технологія має відповідати основним критеріям: концептуальності, системності, керованості, ефективності, відтворюваності. Серед загальної класифікації освітніх технологій (технології управлінської діяльності, організації навчального процесу, виховної роботи тощо) відокремилася нова група —здоров'язберігаючі технології [4].Поняття ― здоров’язберігаючі технології об’єднує в собі всі напрями діяльності загальноосвітнього закладу щодо формування, збереження та зміцнення здоров’я учнів. Під здоров’язберігаючими технологіями вчені пропонують розуміти: сприятливі умови навчання дитини в школі (відсутність стресових ситуацій, адекватність вимог, методик навчання та виховання); оптимальну організацію навчального процесу (відповідно до вікових, статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних норм); повноцінний та раціонально організований руховий режим. Під здоров’язбережувальною освітньою технологією О.Петров розуміє систему, що створює максимально можливі умови для збереження, зміцнення і розвитку духовного, емоційного, інтелектуального, особистісного і фізичного здоров’я усіх суб’єктів освіти (студентів, педагогів та ін). До цієї системи входить:
1. Використання даних моніторингу стану здоров’я студентів, що проводяться медичними працівниками, і власних спостережень у процесі реалізації освітньої технології, її корекція у відповідності з існуючими даними.
2. Урахування особливостей вікового розвитку студентів і розробка освітньої стратегії, що відповідає особливостям пам’яті, мислення, працездатності, активності і т.д.
3. Створення сприятливого емоційно-психологічного клімату у процесі реалізації технології.
4. Використання різноманітних видів здоров’язберігаючої діяльності студентів, що спрямована на збереження і підвищення резервів здоров’я, працездатності [3].
Здоров’яформуючі освітні технології, за визначенням Н.Смірнова, – це все ті ж психолого-педагогічні технології, програми, методи, які направлені на виховання в учнів культури здоров'я, особових якостей, що сприяють його збереженню і зміцненню, формування уявлення про здоров'я як цінність, мотивацію на ведення здорового способу життя [5, 67]. За визначенням Н.Смірнова, здоров’язберігаючі технології – це комплексна, побудована на єдиній методологічній основі система організаційних та психолого-педагогічних прийомів, методів, технологій, спрямованих на збереження, охорону та укріплення здоров’я учнів, формування в них культури здоров’я, а також на піклування про здоров’я педагогів [5, 67]. Отже, науковці вважають, що поняття «здоров’язберігаюча і здоров’яформуюча» можна віднести до будь-якої педагогічної технології, яка в процесі реалізації створює необхідні умови для збереження здоров’я основних суб’єктів освітнього процесу – учнів та вчителів. Здоров’язберігаючі технології можна розглядати як один із найактуальніших освітніх підходів та як сукупність прийомів, форм і методів організації навчання без шкоди для здоров’я учнів, а також як якісну характеристику будь-якої педагогічної технології за критерієм її дії на здоров’я суб’єктів освіти [5].Технології навчання здоров'ю — це гігієнічне навчання, набуття життєвих навичок (керування емоціями, вирішення конфліктів тощо), профілактика травматизму та зловживання психоактивними речовинами, статеве виховання. Такі технології реалізуються завдяки включенню відповідних тем до предметів загально-навчального циклу, введення до варіативної частини навчального плану нових предметів, організації факультативного навчання та додаткової освіти [4].Мета усіх здоров'язберігаючих технологій — сформувати в учнів необхідні знання, вміння та навички здорового способу життя, навчити їх використовувати отриманні знання у повсякденному житті [4]. Досягнення цієї мети можливе тільки при комплексній, методичній і узгодженій роботі педагогів, лікарів, психологів, соціологів і батьків [6 ]. Аналіз здоров'язберігаючої діяльності освітніх закладів свідчить, що існуючі технології реалізуються через такі напрями освітньо-виховної діяльності:
На думку Є.Совєтової для впровадження здоров’язберігаючих технологій у навчально-виховний процес важливим є реалізація наступних умов:
У сукупності основних елементів здоров’язберігаючих технологій відзначають три складові: інформаційну, що відображає зміст і принципи; інструментальну, що включає матеріально-технічне та навчально-методичне забезпечення; cоціальну, що включає компетентність і готовність викладацького і навчально-допоміжного персоналу до реалізації здоров’язберігаючої технології. Головними напрямками здоров’язберігаючої діяльності вищих освітніх установ є: раціональна організація навчального процесу відповідно до санітарних норм та гігієнічних вимог; проведення щорічної диспансеризації студентів; раціональна організація рухової активності студентів, що включає передбачені програмою заняття з фізичного виховання, динамічні зміни та активні паузи в режимі дня, а також спортивно-масову роботу; організація раціонального харчування студентів; система роботи з формування цінності здоров’я та здорового способу життя; створення служби психологічної підтримки студентів; організація долікарського виявлення факторів і груп ризику по девіантній поведінці, в тому числі споживанню психоактивних речовин серед студентів (популяційний скринінг та моніторинг) із застосуванням медико-технічних технологій [1].В психолого-педагогічній літературі існують різні підходи щодо трактування поняття здоров'язберігаючі технології. Важливим елементом здоров’язберігаючих освітніх технологій є здоров’язберігаючий урок – форма організації навчання, яка забезпечує дитині та вчителеві збереження та підвищення запасу їхніх життєвих сил від початку до кінця уроку. Здоров’язберігаючий урок включає такі компоненти:
Головна вимога до здоров’язберігаючого уроку – не менше 50% часу уроку діти повинні знаходитися у стані рухової активності (паузи здоров’я, рухові дидактичні ігри та різноманітні активні дії, пересування дітей у просторі класу, фізкультхвилинки). Важливим компонентом здоров’язберігаючого уроку є робота з усвідомленням, у наслідок чого учні обмислюють своє життя, свою поведінку, стосунки з людьми, засвоюють позитивні думки про здоров’я. Ця робота з усвідомленням забезпечує формування у дітей механізму гармонізації стосунків із самим собою, з іншими, зі світом природи та світом культури.
На сьогодні існує декілька підходів до класифікації здоров’язберігаючих технологій. Найбільш розповсюдженою і використовуваною в вищих освітніх установах є класифікація, що запропонована Н.Смірновим [5]. Серед здоров’язберігаючих технологій, застосовуваних у вищих освітніх установах, автор виділяє кілька груп, в яких використовується різний підхід до охорони здоров’я, а, відповідно, і різні форми роботи. До першої групи відносяться медико-гігієнічні технології. Це спільна діяльність педагогів і медичних працівників. Також до медико-гігієнічних технологій відносяться контроль і допомога в забезпеченні належних гігієнічних умов. Медичний кабінет здійснює проведення щеплень, надання консультативної та невідкладної допомоги, проводить заходи щодо санітарно-гігієнічного освіти студентів і педагогічного складу, організовує профілактичні заходи на передодні епідемій (грипу) і вирішує ряд інших завдань, що відносяться до компетенції медичної служби. До другої групи належать фізкультурно-оздоровчі технології (ФОТ), які спрямовані на фізичний розвиток. Реалізуються вони на заняттях з фізичного виховання і секціях на позаурочних спортивно-оздоровчих заходах. Третю групу складають екологічні здоров’язберігаючі технології (ЕЗТ), які спрямованіна створення екологічно оптимальних умов життя і діяльності людей, гармонійних взаємин з природою. До четвертої групи входять технології забезпечення безпеки життєдіяльності (ТЗБЖ). Їх реалізують архітектори, будівельники (навчальних корпусів), інженерно-технічні служби, фахівці з охорони праці, захисту в надзвичайних ситуаціях, пожежної інспекції тощо. Оскільки збереження здоров’я розглядається при цьому, як збереження життя, вимоги та рекомендації цих фахівців підлягають обов’язковому обліку та інтеграції в загальну систему здоров’язберігаючих технологій. До п’ятої групи відносяться здоров’язберігаючі освітні технології (ЗОТ), які діляться натри підгрупи: а) організаційно-педагогічні (ОПТ), що визначають структуру навчального процесу, сприяють запобіганню стану перевтоми і гіподинамії та інших дезаптаційних станів; б) психолого-педагогічні технології (ППТ), пов’язані з безпосередньою роботою на заняттях з фізичного виховання. Сюди ж входить й психолого-педагогічний супровід всіх елементів освітнього процесу; в) навчально-виховні технології (НВТ), які включають в себе програми з навчання турботі про своє здоров’я та формування культури здоров’я студентів, мотивації їх до ведення здорового способу життя, попередження шкідливих звичок, які передбачають також проведення організаційно-виховної роботи зі студентами після занять.
Висновки. Таким чином, ми приходимо до розуміння пріоритетності проблеми реалізації здоров’язберігаючих освітніх технологій в навчально-виховному процесі як такої, що має визначальний характер для формування здоров’язберігаючого освітнього середовища у покращенні здоров’я школярів. Забезпечення належного методичного супроводу діяльності педагога з реалізації здоров’язберігаючих освітніх технологій сприятиме використанню кожним з них тих програм та методів навчання і виховання, що пристосовані до дитини і формують в неї свідому добровільну мотивацію як до отримання знань та і до збереження власного здоров’я.
Отже, можна зробити висновок, що на сьогоднішній день погляди багатьох науковців не співпадають та не набувають одноголосної думки стосовно визначення "здоров’язбереження", як і шляхи та умови його впровадження в освітній процес. Особливо гострим це питання є для майбутніх викладачів фізичної культури, яким і належить стати безпосередніми учасниками реалізації ідей пропаганди здорового способу життя і здоров’язбереження в майбутньому. У результаті проведеного аналізу літератури, стає зрозуміло, що визначені основні узагальнені принципи здоров’язберігаючих технологій, відмічена їх виняткова важливість у формуванні здорової нації, проте, немає чітких шляхів, організаційних і педагогічних умов упровадження цих самих технологій в сучасний навчально-педагогічний процес.