Будь умным!

У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.net

Фінанси підприємств у питаннях і відповідях навчально ~ методичний посібник для самостійного вивч

Работа добавлена на сайт samzan.net: 2015-07-10

Поможем написать учебную работу

Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.

Предоплата всего

от 25%

Подписываем

договор

Выберите тип работы:

Скидка 25% при заказе до 20.5.2024

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КРИВОРІЗЬКИЙ КОЛЕДЖ  ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ

КИІВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ЕКОНОМІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

ім.  Вадима Гетьмана

« Фінанси підприємств »

у питаннях і відповідях

навчально – методичний посібник

для самостійного вивчення

студентами спеціальності

5 05 01 04 « Фінанси »

м. Кривий Ріг

2008

ФІНАНСИ ПІДПРИЄМСТВ.  ПОСІБНИК ДЛЯ СТУДЕНТІВ

Коротка анотація

Посібник розраховано на студентів ВНЗ  I, II  рівня акредитації  та сприяє засвоєнню студентами теоретичних  знань з дисципліни «Фінанси підприємств».

Дисципліна « Фінанси підприємств»  передбачає засвоєння студентами знань з питань теорії та практики фінансових відносин суб’єктів господарювання, дає змогу отримати базову підготовку з фінансових питань діяльності підприємств.

Посібник дає можливість студенту засвоїти основні положення дисципліни,

можливість підготуватися до здобуття поглиблених знань з організації фінансової діяльності підприємств, оволодіння методами оцінювання фінансового стану та фінансового планування.

Даний посібник допоможе студентам в освоєнні дисципліни  « Фінанси підприємств». У ньому враховано особливості сучасного періоду розвитку економіки згідно з законодавчо правовим забезпеченням діяльності підприємств України та навчальною програмою дисципліни.  

Автор :  викладач Снігур Т.Г.

Рецензент : методист  Шумейко Т.Ф.

Розглянуто і схвалено на

засіданні циклової комісії

облікових дисциплін

протокол №__1_від __01.09. 2008 р

Голова ц/к                       Снігур Т.Г.  

ОСНОВИ ФІНАНСІВ ПІДПРИЄМТВ

  1.  Поняття і сутність фінансів підприємств.
  2.  Функції фінансів підприємств.
  3.  Грошові доходи, грошові фонди, фінансові ресурси підприємств.
  4.  Основи організації фінансів підприємств.
  5.  Фінансова діяльність підприємства. Зміст, завдання та організація фінансової роботи на підприємстві.
  6.  Управління фінансами підприємств.

  1.  Поняття і сутність фінансів підприємств

Фінанси підприємств – це економічні відносини, які відображають формування, розподіл та використання грошових фондів і доходів суб’єктів господарювання в процесі відтворення.

Фінанси підприємств безпосередньо пов’язані з рухом грошових коштів. Грошові відносини перетворюються на фінансові, коли рух коштів стає відносно самостійним. Таке відбувається у процесі формування, розподілу, використання грошових доходів та фондів згідно з цільовим призначенням у формі фінансових ресурсів.

Об’єктами фінансів підприємств є: економічні відносини, пов’язані з рухом коштів, формуванням та використанням грошових фондів.

Суб’єктами таких відносин можуть бути підприємства, організації, банківські установи та страхові компанії, позабюджетні фонди, інвестиційні фонди, аудиторські організації, інші суб’єкти господарювання.

Для всіх видів відносин загальним є те, що всі вони мають вартісне вираження і виникають за ініціативою самого підприємства або контрагента.

Матеріальною основою фінансів підприємств є кругообіг капіталу, який в умовах товарно – грошових відносин набирає форми грошового обігу.

За допомогою фінансів у суспільному виробництві відбувається рух грошових коштів, які набирають специфічної форми фінансових ресурсів, що формуються у суб’єктів господарювання та держави.

  1.  Функції фінансів підприємств.

У процесі відтворення фінанси підприємств як економічна категорія проявляються і виражають свою сутність через такі функції:

Формування фінансових ресурсів у процесі виробничо – господарської діяльності.

Розподіл та використання фінансових ресурсів для забезпечення поточної виробничої та інвестиційної діяльності, для виконання своїх зобов’язань перед фінансово – банківською системою та для соціально – економічного розвитку підприємств.

Контроль за формуванням та використанням фінансових ресурсів у процесі відтворення.

Формування фінансових ресурсів на підприємстві відбувається під час формування статутного фонду, у процесі розподілу грошових надходжень до основних та оборотних коштів, а також під час використання доходів на формування резервного фонду, фонду споживання і фонду нагромадження. У зв’язку з цим поняття  

« формування »  та   « розподіл »  доцільно  розглядати як єдиний процес у суспільному виробництві.

Обов’язковими передумовами ефективного функціонування фінансів є :

  1.  Різноманітність форм власності;
  2.  Свобода підприємництва та самостійність у прийняті рішень;
  3.  Вільне ринкове ціноутворення та конкуренція;
  4.  Самофінансування підприємства;
  5.  Правове забезпечення правил економічної поведінки всіх суб’єктів підприємницької діяльності;
  6.  Обмеження і регламентація державного втручання в діяльність підприємств.

3.Грошові доходи, грошові фонди, фінансові ресурси підприємств.

Формування грошових коштів починається в момент заснування підприємства, коли утворюється статутний фонд. У подальшому вони інвестуються для забезпечення виробничо-господарської діяльності, розширення та розвитку виробництва. Саме так підприємства дістають можливість виробляти та збувати продукцію, одержувати доходи.

У процесі реалізації продукції, робіт, послуг на рахунки підприємств постійно надходять грошові кошти у вигляді виручки від реалізації продукції. Кошти надходять також від фінансово – інвестиційної діяльності підприємств; від акцій, облігацій та інших видів цінних паперів; від вкладення коштів на депозитні рахунки; від здавання майна в оренду. Всі надходження підприємства не носять хаотичний характер, вони утворюють грошові фонди підприємства.

Грошові фонди – це частина грошових коштів, які мають цільове спрямування. До грошових коштів належать: статутний фонд, фонд оплати праці, амортизаційний фонд, резервний фонд та інші.

Фінансові ресурси підприємства – це грошові нагромадження та доходи, які знаходяться в розпорядженні підприємства, створюються у процесі розподілу і перерозподілу виручки та прибутку і зосереджуються у відповідних фондах для забезпечення безперервності розширеного відтворення і задоволення інших суспільних потреб.

За джерелами формування фінансові ресурси підприємств поділяються на власні та залучені кошти.

Власні кошти підприємства:

  1.  статутний фонд;
  2.  амортизаційні відрахування;
  3.  прибуток

Залучені кошти підприємства:

  1.  позичковий капітал;
  2.  бюджетні асигнування

4. Основи організації фінансів підприємств.

Функціонування фінансів підприємств здійснюється не автоматично, а за допомогою цілеспрямованої їх організації.

Під організацією фінансів підприємств розуміють форми, методи, способи формування та використання ресурсів, контроль за їх кругообігом для досягнення економічних цілей згідно з чинним законодавством.

В основу організації фінансів підприємств покладено комерційний розрахунок, який базується на принципах:

  1.  саморегулювання;
  2.  самоокупності;
  3.  самофінансування

     Комерційний розрахунок полягає в постійному порівнюванні витрат та результатів діяльності.

Принципи сучасної організації фінансів підприємств:

  1.  принцип плановості – забезпечує відповідність обсягу продажу і витрат, інвестицій потребам ринку.
  2.  фінансове співвідношення термінів – забезпечує мінімальну різницю в часі між отриманням і використанням коштів.
  3.  гнучкість – забезпечує можливість маневру у випадку недоотримання планових обсягів продажу, перевищення планових витрат.
  4.  мінімізація  фінансових витрат .
  5.  раціональність – вкладення капіталу в інвестиції повинно мати достатньо високу ефективність і забезпечити мінімальні ризики.
  6.  фінансова стійкість – забезпечення фінансової незалежності.
  7.  зацікавленість в результатах діяльності підприємства.
  8.  матеріальна відповідальність.
  9.  здійснення контролю за фінансово-господарською діяльністю.
  10.  створення достатніх фінансових резервів.  

      На організацію фінансів підприємств впливають:

  1.  сфера діяльності;
  2.  галузева підпорядкованість;
  3.  види діяльності;
  4.  організаційно-правова форма підприємницької діяльності.

  1.  Фінансова діяльність підприємства.

Зміст, завдання та організація фінансової роботи на підприємстві.

Фінансова діяльність – це система форм і методів, які використовуються для фінансового забезпечення функціонування підприємств та досягнення ними поставлених цілей, тобто  це практична фінансова робота, що забезпечує життєдіяльність підприємства, поліпшення її результатів.

Фінансову діяльність підприємства спрямована на вирішення таких основних завдань:

  1.  фінансове забезпечення поточної виробничо-господарської діяльності;
  2.  пошук резервів збільшення доходів, прибутку, підвищення рентабельності та платоспроможності;
  3.  мобілізація фінансових ресурсів в обсязі, необхідному для фінансування виробничого і соціального розвитку, збільшення власного капіталу;
  4.  контроль за ефективним, цільовим розподілом та використанням фінансових ресурсів.

    Фінансова робота підприємства здійснюється за такими основними  напрямками:

  1.  фінансове прогнозування та планування;
  2.  аналіз та контроль виробничо-господарської діяльності;
  3.  оперативна, поточна фінансово-економічна робота.

 

  1.  Управління фінансами підприємств.

Управління в економіці – це свідоме спрямування економічних і соціальних процесів на досягнення збалансованості, пропорційності і оптимальності.

Зміст управління фінансами полягає в ефективному використанні фінансового механізму для досягнення стратегічних і тактичних цілей виробництва.

Предметом фінансового управління є регулювання фінансових потоків. При цьому об’єктом управління фінансами є фінансові відносини у сфері грошового обігу, фонди фінансових ресурсів, що створюються і використовуються в усіх ланках фінансово-господарської роботи підприємства.

Суб’єктом управління фінансами підприємства є керівний та фінансовий апарат системи органів управління на підприємстві.

Головними завданнями управління фінансами є:

  1.  виявлення фінансових джерел розвитку виробництва;
  2.  визначення ефективних напрямків інвестування фінансових ресурсів;
  3.  раціоналізація операцій з цінними паперами;
  4.  налагодження оптимальних відносин із фінансово-кредитною системою, суб’єктами господарювання.

        Значення управління фінансами підприємств полягає в такій організації роботи фінансових служб, яка дає змогу залучати додаткові фінансові ресурси на найвигідніших умовах, інвестувати їх з найбільшим ефектом, проводити прибуткові операції на фінансовому ринку.

Таким чином, управління фінансами підприємств забезпечує його господарську діяльність фінансовими ресурсами,  вирішує існуючі фінансові протиріччя у фінансових відносинах, здійснює контроль за дотриманням фінансової дисципліни і націлене на подальший розвиток підприємства, досягнення його стратегічних цілей.          

ОРГАНІЗАЦІЯ ГРОШОВИХ РОЗРАХУНКІВ ПІДПРИЄМСТВ

  1.  Сутність і значення грошових розрахунків,  принципи організації розрахунків підприємств.
  2.  Готівкові і безготівкові розрахунки.
  3.  Форми безготівкових розрахунків.
  4.  Розрахунково-платіжна дисципліна.

 

  1.  Сутність і значення грошових розрахунків,

принципи організації розрахунків підприємств.

У процесі виробничої діяльності підприємство, з одного боку, безперервно купує сировину, матеріали, паливо, товари, а з іншого – безперервно реалізує готову продукцію або закуплені товари. Ці процеси супроводжуються грошовими розрахунками, які саме і є одним із найбільш масових явищ у господарському житті будь-якого підприємства.

Отже, розрахунки становлять собою відносини, що виникають між підприємствами і організаціями в процесі реалізації, розподілу та перерозподілу суспільного продукту на підставі здійснення статутної діяльності. Розрахунки базуються на переміщенні товарів відповідно до укладених договорів. Господарські договори укладають безпосередньо підприємства, а розрахунки за продукцію, що відпускається за цими договорами, здійснюються, як правило через банк. Сукупність усіх платежів створює грошовий оборот.

Грошовий оборот – це виявлення сутності грошей у русі.

У загальній грошовій масі розрізняють активні гроші, що в кожний даний момент беруть участь в обороті,  і пасивні, що є лише потенційним платіжним засобом.

Отже, маса грошей, яка перебуває в обороті, завжди буде меншою за загальну кількість грошей на суму грошових фондів накопичення і зберігання.

  1.  Готівкові і безготівкові розрахунки.

          Маса грошей, яка знаходиться в обороті має дві форми:

  1.  готівкову;
  2.  безготівкову.

 Готівкова форма розрахунків застосовується для обслуговування населення: виплати заробітної плати; матеріального заохочення; дивідендів, пенсій, грошової допомоги.

 Безготівкові розрахунки - це грошові розрахунки, які здійснюються за допомогою записів на рахунках у банках, коли гроші списуються з рахунка платника і переказуються на рахунок отримувача коштів.

Принципи організації безготівкових розрахунків:

  1.  підприємства обов’язково зберігають грошові кошти на рахунках в установах  

        банку;

  1.  підприємства мають право вибору установи банку для відкриття рахунків усіх видів за згодою банку;
  2.  підприємство самостійно вибирає форму розрахунків;
  3.  кошти з рахунка підприємства списуються за розпорядженням його власника;
  4.  поточні рахунки відкривають установи банків тільки за умови повідомлення про  

 це податкового органу;

  1.  терміновість здійснення платежів;
  2.  платежі здійснюються в межах залишків коштів на рахунках платника або в межах наданого банківського кредиту;
  3.  розрахунки між суб’єктами підприємницької діяльності можуть здійснюватись готівкою.

        

  1.  Форми безготівкових розрахунків.

          Підприємства використовують такі форми   безготівкових розрахунків:

Платіжне доручення – це письмове доручення власника рахунка перерахувати відповідну суму зі свого рахунка на рахунок отримувача коштів.

Платіжні  вимоги-доручення – це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин. Верхня частина – вимога підприємства-постачальника до підприємства-покупця сплатити вартість товару, виконаних робіт, послуг. Нижня частина – доручення покупця банку переказати належну суму коштів з його рахунка на рахунок постачальника.

Розрахунковий чек – це документ стандартної форми з дорученням чекодавця своєму банкові переказати кошти з рахунка чекодавця на рахунок пред’явника чека.

Акредитив – це розрахунковий документ із дорученням однієї кредитної установи іншій здійснити за рахунок спеціально за депонованих коштів оплату товаротранспортних документів за відвантажений товар. Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів:

  1.  покритий – акредитив для здійснення платежів, за якими завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті;
  2.  непокритий – акредитив, оплата за яким , у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.

Акредитив може бути відкличним або безвідкличним.

Відкличний акредитив може бути змінений або анульований банком – емітентом у будь який час без попереднього повідомлення бенефіціара.

Безвідкличний акредитив – це акредитив, який може бути анульований або умови якого можуть бути змінені тільки за згодою на це бенефіціара, на користь якого він був відкритий, і банка-емітента.

Вексель – цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя

( векселедержателю ).

Є різні види векселів: казначейські, приватні, фінансові, товарні, прості( соло-векселі ), переказні, забезпечені, на пред’явника, доміцильовані, у без паперовій формі.   

  1.  Розрахунково-платіжна дисципліна.

Розрахункова дисципліна передбачає зобов’язання суб’єктів господарювання щодо дотримання встановлених правил проведення розрахункових операцій. Вона базується на виконанні основних принципів розрахунків.

Платіжна дисципліна передбачає здійснення підприємствами платежів за фінансовими зобов’язаннями в повному обсязі та у встановлені строки.

За порушення підприємствами розрахунково-платіжної дисципліни до них можуть бути вжиті відповідні санкції.

Договірні санкції спрямовані на забезпечення повного й беззаперечного виконання господарських угод.

Банківські ( кредитні ) санкції застосовуються до підприємств за порушення ними кредитної дисципліни; за незадовільний стан обліку і звітності; нецільове використання кредитних ресурсів; за несвоєчасне повернення отриманих кредитів.

Фінансові санкції застосовуються за порушення суб’єктами господарювання фінансової дисципліни.

ГРОШОВІ НАДХОДЖЕННЯ ПІДПРИЄМСТВ

  1.  Характеристика, склад і класифікація грошових надходжень підприємств.
  2.  Доходи від реалізації продукції.
  3.  Доходи від фінансово-інвестиційної та іншої діяльності.

  1.  Характеристика, склад і класифікація грошових надходжень підприємств.

Найважливішою стороною діяльності підприємства є забезпечення грошових надходжень, які потрібні для відшкодування витрат виробництва й обігу, своєчасного виконання зобов’язань перед державою, банками та іншими суб’єктами господарювання, формування доходів і прибутку.

Грошові надходження підприємств можна поділити на внутрішні і зовнішні.

Внутрішні надходження: виручка від реалізації продукції, товарів, робіт і послуг; виручка від іншої реалізації; доходи від позареалізаційних операцій.

Зовнішні надходження:  доходи від фінансових інвестицій.

  1.  Доходи від реалізації продукції.

 Основним джерелом грошових надходжень на підприємство є виручка від  звичайної діяльності, яка залежить від галузі функціонування підприємства, обсягів його діяльності, впровадження науково-технічних розробок, підвищення продуктивності праці, зниження собівартості, поліпшення якості продукції.

На практиці використовуються два методи визначення моменту реалізації продукції:

  1.  метод нарахування  ( продукцію відвантажено або відпущено споживачу);
  2.  касовий метод ( одержано кошти на рахунок постачальника за реалізовану продукцію).

На розмір виручки впливають такі фактори: фіксовані ціни; регульовані ціни; вільні ціни.

Виручка від реалізації продукції – це сума коштів, надійшли на рахунок підприємства за реалізовану продукцію.

Планову виручку від реалізації продукції визначають методом прямого розрахунку: множенням кількості реалізованих виробів на їхню реалізаційну ціну і доданням отриманих сум за всією номенклатурою.

Обсяг реалізації продукції можна розрахувати, виходячи з товарного випуску виробів у плановому періоді, додаючи залишки на кінець планового періоду.

Валовий дохід   визначається  як різниця між виручкою та матеріальними і амортизаційними відрахуваннями у складі собівартості реалізованої продукції.

Чистий дохід – це різниця між валовим доходом і заробітною платою.

  1.  Доходи від фінансово-інвестиційної та іншої діяльності.

         Важливим напрямком фінансової діяльності підприємства за ринкової економіки є раціональне використання вільних фінансових ресурсів, пошук ефективних напрямків інвестування коштів, які даватимуть підприємству додатковий прибуток.

         Підприємства отримують доходи від таких видів фінансової діяльності:

  1.  придбання акцій, облігацій та інших цінних паперів;
  2.  продаж акцій, облігацій та інших цінних паперів;
  3.  цільові грошові вклади;
  4.  валютні операції;
  5.  пайові внески, часткова участь у діяльності інших підприємств;
  6.  надання позик;
  7.  лізингові операції.

ФОРМУВАННЯ І РОЗПОДІЛ ПРИБУТКУ

  1.  Економічний зміст прибутку та його склад.
  2.  Прибуток від реалізації продукції.
  3.  Розподіл і використання чистого прибутку.
  4.  Сутність і методи обчислення рентабельності.

 

  1.  Економічний зміст прибутку та його склад.

    

  Прибуток – найважливіша фінансова категорія, що відображає позитивний фінансовий результат господарської діяльності підприємства, характеризує ефективність виробництва, свідчить про рівень і якість виробленої продукції, стан продуктивності праці, рівень собівартості.

Прибуток як кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства становить собою різницю між загальною сумою доходів і витратами на виробництво і реалізацію продукції.

Обчислюють його як різницю між валовим виторгом ( без податку на додану вартість і акцизного збору ) та витратами на виробництво і реалізацію продукції. Прибуток є основним узагальнюючим показником фінансових результатів виробничо-господарської діяльності підприємства. Для підвищення ефективності роботи підприємства першочергове значення має виявлення резервів збільшення обсягів виробництва і реалізації, зниження собівартості продукції, зростання прибутку.

  1.  Прибуток від реалізації продукції.

Обсяг отриманого прибутку визначається за певний період ( місяць, квартал, рік ) на підставі даних бухгалтерського обліку. Реально формування прибутку на підприємстві відбувається в міру реалізації продукції.

Собівартість продукції ( робіт, послуг ) – це виражені у грошовій формі поточні витрати підприємства на їх виробництво.

Витрати на виробництво продукції утворюють виробничу собівартість; витрати на виробництво та реалізацію – повну собівартість.

Скорочення витрат на виробництво і реалізацію продукції є важливим фактором збільшення прибутку від реалізації.

Методи розрахунку прибутку від реалізації.

На підприємствах  виробничої сфери можуть бути застосовані три методи розрахунку прибутку від реалізації продукції.

  1.  Метод прямого розрахунку. Прибуток розраховується за окремими видами продукції, що виробляється і реалізується.

Для розрахунку необхідні такі вихідні дані:

  1.  перелік і кількість продукції відповідної номенклатури, що планується до виробництва і реалізації;
  2.  повна собівартість одиниці продукції;
  3.  оптова ціна одиниці продукції.

  1.  Розрахунок прибутку на основі показника витрат на 1 грн. продукції.

Може застосовуватись по підприємству в цілому шляхом розрахунку прибутку від випуску, реалізації всієї продукції.

Для розрахунку необхідні такі вихідні дані:

  1.  виробничі витрати;
  2.  реалізація продукції за попередній період;
  3.  очікувана зміна реалізації, що прогнозується в наступному періоді.
  4.  Економічний ( аналітичний ) метод.

  Він відрізняється від уже розглянутих методів розрахунку прибутку, тим, що дає змогу визначити не тільки загальну суму прибутку, а також і вплив на неї зміни окремих чинників. Розрахунок прибутку за цим методом здійснюється окремо за порівнянною і непорівнянною продукцією в плановому періоді.

  1.  Розподіл і використання чистого прибутку.

Під використанням прибутку розуміють направлення прибутку в бюджет і використання на підприємстві та за його межами.

Принципи розподілу прибутку:

  1.  прибуток, отриманий підприємством у результаті  здійснення виробничо-господарської та фінансової діяльності, розподіляється між державою і підприємством як господарюючим суб’єктом;
  2.  прибуток для держави надходить у відповідні бюджети у вигляді податків, обов’язкових платежів, ставки яких не можуть бути довільно змінені. Склад і ставки податків, порядок їх нарахування і внесення до бюджетів встановлюються законодавчо;
  3.  величина прибутку підприємства, що залишилася в його розпорядженні після сплати податків, не повинна знижувати його зацікавленості у зростанні обсягів виробництва та поліпшенні результатів виробничо-господарської і фінансової діяльності;
  4.   прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, насамперед направляється на заощадження, забезпечення його подальшого розвитку.

На підприємстві розподілу підлягає чистий прибуток, тобто прибуток, що залишився в розпорядженні підприємства після сплати податків та інших обов’язкових платежів. Порядок розподілу і використання чистого прибутку на підприємстві фіксується в статуті підприємства.  

  1.  Сутність і методи обчислення рентабельності.

Щоб зробити висновок про рівень ефективності роботи підприємства, отриманий прибуток необхідно порівняти з понесеними витратами. Таке порівняння, тобто співвідношення прибутку з понесеними витратами характеризує таке поняття, як рентабельність ( Р).

Рентабельність означає прибутковість або дохідність виробництва і реалізації всієї продукції чи окремих її видів; дохідність підприємств; прибутковість різних галузей економіки.

Показники рентабельності є відносними характеристиками фінансових результатів і ефективності діяльності підприємства. Вони є важливими обов’язковими елементами порівняльного аналізу й оцінки фінансового стану підприємства.

Основні показники рентабельності можна об’єднати в такі групи:

  1.  показники рентабельності продукції;
  2.  показники рентабельності капіталу(активів);
  3.  показники, розраховані на основі потоків наявних коштів.

Для розрахунку рівня рентабельності підприємства можуть використовувати: балансовий прибуток; прибуток від реалізації продукції; прибуток від інших видів діяльності.

ОПОДАТКУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ

  1.  Система оподаткування підприємств , її функції та призначення.
  2.  Непрямі податки та особливості їх впливу на фінансово-господарську діяльність підприємств.
  3.  Податок на прибуток підприємств.
  4.  Плата за ресурси.
  5.  Відрахування в цільові державні фонди.
  6.  Місцеві податки і збори.

  1.  Система оподаткування підприємств , її функції та призначення.

Податкова політика – це діяльність держави у сфері запровадження, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів до централізованих фондів грошових ресурсів держави та використання податків.

Податкова політика залежить як від об’єктивних економічних законів, так і від суб’єктивних факторів. Вона має базуватися на загальних принципах:

  1.  фіскальної достатності,,
  2.  економічної ефективності,
  3.  соціальної справедливості,
  4.  стабільності,
  5.  гнучкості.

Державні структури повинні провадити таку податкову політику, яка має оптимально поєднувати інтереси держави і платників податків. Податкова політика має бути зорієнтована на максимальне повернення податків через розширення обсягу суспільних послуг. У більшості країн світу за податками закріплені такі основні функції: фіскальна, розподільча, регулююча.

Фіскальна функція (лат. Державна скарбниця, казна) розкриває податки як інструмент забезпечення надходження грошових коштів до бюджету на принципах постійності, стабільності, рівномірності.

Розподільча функція забезпечує розподіл вартісних пропорцій між платниками податків і державою. Її суть полягає в перерозподілі ВВП між сферами виробництва, галузями економіки, регіонами, окремими прошарками населення.

Регулююча функція полягає у впливі податків на різні види діяльності та безпосередньо на .платників податків. Через податки держава регулює процеси виробництва та споживання в суспільстві.

Система оподаткування  - це сукупність податків і зборів ( обов’язкових платежів) до бюджетів різних рівнів, а також до державних цільових фондів, що стягуються в порядку, встановленому відповідними законами держави.

Класифікація податків відводить кожному податку відповідне місце в податковій системі, завдяки чому вона виконує певні прогностичні функції (обґрунтовується необхідність введення кожного нового виду податку).

За економічним змістом об’єкта оподаткування податки поділяються на три групи:

  1.  податки на доходи, що стягуються з доходів суб’єктів господарювання;
  2.  податки на споживання, що сплачуються не під час отримання доходів, а при їх використанні; справляються у формі непрямих податків;
  3.  податки на майно, що встановлюються щодо рухомого чи нерухомого майна, стягуються постійно, доки майно перебуває у власності.

За характером дії або формою оподаткування податки поділяються на такі групи:

  1.  прямі, що встановлюються безпосередньо щодо платника, який сплачує їх до бюджету; обсяг таких податків залежить від розмірів об’єкта оподаткування (податок на прибуток підприємств, плата за землю, податок із власників транспортних засобів, майнові податки);
  2.  непрямі, які входять до складу цін на товари та послуги, їх розмір не залежить від доходів платника (податок на додану вартість, акцизний збір, мито).

За джерелом сплати податки поділяються на ті, що сплачуються з прибутку (доходів), і ті, що включаються у витрати виробництва.

Залежно від органу, який стягує податки і розпоряджається ними, податки поділяються на загальнодержавні та місцеві.

До загальнодержавних податків і зборів належать: податок на додану вартість, акцизний збір, податок на прибуток підприємств, податок на доходи фізичних осіб, мито, державне мито, податок на нерухоме майно, плата за землю, рентні платежі, податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, податок на промисел, збір за геологорозвідувальні роботи, фіксований сільськогосподарський податок, збір за спеціальне використання природних ресурсів, збір за забруднення навколишнього природного середовища, плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності, збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства, збір за використання радіочастотного ресурсу України; єдиний збір, що справляється в пунктах пропуску через Державний кордон України тощо.

До місцевих податків належать: податок із реклами, комунальний податок. До місцевих зборів належать: збір за право використання місцевої символіки; за паркування автотранспорту; за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг; за право проведення кіно – та телезйомок; за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу та лотерей; ринковий збір тощо.

  1.  Непрямі податки та особливості їх впливу на фінансово-господарську діяльність підприємств.

В Україні використовуються три види непрямих податків:

  1.  акцизний збір ;
  2.  податок на додану вартість;
  3.  ввізне мито.

Непрямі податки включають у ціну товарів, що реалізуються, робіт, виконуються, послуг, що надаються.  Отже, ці податки є ціноутворюючими елементами і можуть суттєво впливати на загальний рівень цін.

Платниками непрямих податків є покупці товарів, робіт, послуг. Ними можуть бути фізичні особи, юридичні особи – суб’єкти господарської діяльності і установи, що не є суб’єктами господарювання.

Населення сплачує непрямі податки зі своїх доходів. Юридичні особи сплачують податки, коли купують товари.  Водночас,  реалізуючи свої товари, роботи, послуги, юридичні особи у складі виручки від реалізації одержують на свої рахунки певні суми непрямих податків, сплачених покупцями.

Акцизний збір – це непрямий податок, що встановлюється на окремі товари

( продукцію), визначені законом як підакцизні, та включається в їхню ціну.

Акцизний збір обчислюється за ставками, що визначаються у двох варіантах:

  1.  у твердих ставках з одиниці реалізованих, завезених, переданих товарів. Ці ставки встановлені в євро з одиниці продукції, диференційовані залежно від якісних характеристик товару.
  2.  у відсотках до обороту з реалізації товарів або митної вартості.

Податок на додану вартість є непрямим податком, виконує фіскальну функцію та справляє значний вплив на фінансово-господарську діяльність суб’єктів господарювання та на їхній фінансовий стан.

Платниками ПДВ є юридичні та фізичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність на території України. При цьому податок стягується, якщо обсяг оподаткованих операцій платника з продажу товарів за останні дванадцять календарних місяців перевищував 1200 неоподаткованих мінімумів доходів громадян  ( 1200 * 17 грн.).

Об’єктом оподаткування є операції, пов’язані з продажем товарів усередині держави, їхнім імпортом чи експортом.

База оподаткування залежить від сфери та виду діяльності суб’єкта господарювання. Так, база оподаткування з продажу товарів визначається, виходячи з договірної вартості цих товарів, розрахованої за вільними або регульованими цінами. У базу для розрахунку ПДВ включається акцизний збір, митну вартість, вартість митних процедур, ввізне мито.

Для покупця – суб’єкта господарювання – важливим є визначення джерела сплати і наступного відшкодування ПДВ ( вхідного ПДВ ), включеного в ціну.

Податковий кредит складається з сум ПДВ сплачених платником цього податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів ( робіт, послуг ), вартість яких відносять до складу валових витрат виробництва; основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з Законом « Про податок на додану вартість » застосовуються  дві ставки оподаткування: 20% і 0%.

Сума ПДВ, що підлягає сплаті в бюджет суб’єктом господарювання – платником податку, - визначається  як різниця між загальною сумою його податкових зобов’язань, що виникли у зв’язку з продажем товарів ( робіт, послуг ) протягом звітного періоду, і сумою податкового кредиту, що сформувався протягом того самого періоду.   

Вплив непрямих податків на фінансово-господарську діяльність суб’єктів господарювання залежить від багатьох обставин і чинників. Цей вплив можна розглядати у двох аспектах:

  1.  сплата непрямих податків у процесі придбання товарно-матеріальних цінностей, оплати виконаних робіт, отриманих послуг здійснюється за рахунок оборотних коштів суб’єктів господарювання, тобто має місце іммобілізація оборотних коштів для сплати податків.  У цьому разі враховуються такі чинники: умови оплати та обсяги придбання товарно-матеріальних цінностей, ставки і пільги щодо податків, джерела сплати і терміни відшкодування сплачених непрямих податків.
  2.  цей вплив пов’язаний із надходженням непрямих податків на рахунки суб’єктів господарювання, які реалізують товари, роботи, послуги. Непрямі податки, що надходять на рахунки суб’єктів господарювання, використовуються для відшкодування сплачених ними непрямих податків за придбання товарно-матеріальних цінностей. Певний час, до перерахування в бюджет, непрямі податки залишаються в розпорядженні ( обороті ) підприємств.   

  1.  Податок на прибуток підприємств.

Згідно з Законом « Про внесення змін в Закон України « Про оподаткування прибутку підприємств » обчислення оподаткованого прибутку здійснюється виключенням із суми скоригованого валового доходу валових витрат виробництва і обігу, а також нарахованих амортизаційних відрахувань.

Валовий дохід – це загальна сума  доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, так і за її межами.

У суму валового доходу не включають суми акцизного збору та податку на додану вартість, отримані підприємством у ціні товару; суми коштів або вартість майна, отримані платником податку з рішення суду як компенсація його витрат ( збитків ), або як отримані у вигляді прямих інвестицій ( реінвестицій ) у корпоративні права; суми надмірно сплачених податків, зборів, повернених платникові податку з бюджету, якщо вони не були включені до складу валових витрат та інші, передбачені Законом.

Основна ставка податку встановлена в розмірі 25 % до об’єкта оподаткування.

  1.   Плата за ресурси.

Виробнича діяльність суб’єктів господарювання пов’язана з залученням значних матеріальних ресурсів. Ефективність їх використання безпосередньо впливає на результати господарської діяльності підприємств. З метою ефективного використання ресурсів, що є в розпорядженні або у власності суб’єктів господарювання, держава може встановлювати відповідні податкові платежі:

  1.  податок ( плата ) за землю. Власники землі сплачують земельний податок за орендовані земельні ділянки стягується орендна плата, яка встановлюється залежно від грошової оцінки землі.

Об’єктом оподаткування є земельна ділянка, платниками – землекористувачі ( в тому числі орендарі );

  1.  податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.

Платниками податку є  власники транспортних засобів – юридичні особи, в тому числі іноземні, які мають зареєстровані в Україні згідно з діючим законодавством власні транспортні   засоби, які є об’єктом оподаткування.

Об’єкт оподаткування :  автомобілі ( легкові, вантажні, спеціального призначення), колісні трактори, мотоцикли, яхти, судна парусні, човни моторні і катери. Не оподатковуються: трактори на гусеничному ходу, машини та механізми для сільськогосподарських робіт, автомобілі швидкої допомоги, пожежні автомобілі, підйомні і самохідні транспортні засоби для перевезення вантажів на короткі відстані. Ставки встановлені в гривнях, виходячи з об’єму двигуна;

  1.  податок на нерухоме майно;
  2.  збір за спеціальне використання природних ресурсів ( плата за воду, плата за корисні копалини). Плата за воду встановлюється за спеціальне використання водних ресурсів загальнодержавного і місцевого значення. Розміри платежів за використання водних ресурсів встановлюються на основі нормативів плати  та лімітів їх використання ;
  3.  збір за забруднення навколишнього середовища.

  1.  Відрахування в цільові державні фонди.

Відрахування у цільові державні фонди сьогодні становлять значні за обсягом суми коштів, що суттєво впливає на фінансово-господарську діяльність підприємств.  Цей вплив виявляється:

  1.  через формування валових витрат, які виключаються із суми скоригованого валового доходу. Відрахування і цільові державні фонди зменшують оподаткований прибуток, а отже,  і суму податку на нього;
  2.  через формування собівартості ( витрат ). Відрахування збільшують собівартість, що, відповідно може зменшити прибуток від реалізації продукції, або збільшують їхню вартість, а отже, створюють проблеми зі збутом продукції;
  3.   через використання прибутку. Це має місце тоді, коли відрахування ( збори ) здійснюються за рахунок прибутку підприємства.

Збір на обов’язкове державне пенсійне страхування

Джерело відрахувань : прибуток, собівартість.

Об’єкт оподаткування : фактичні витрати на оплату праці працівників, які оподатковуються  прибутковим податком.

Норматив відрахувань: 33.2% - для суб’єктів підприємницької діяльності, що використовують працю найманих працівників;

2%  - вираховується із суми сукупного оподаткованого доходу фізичних осіб.

які працюють за трудовими договорами, виконують роботи згідно з цивільно-правовими договорами.

Збір на обов’язкове державне соціальне страхування від тимчасової втрати працездатності

Джерело відрахувань : прибуток, собівартість.

Об’єкт оподаткування : фактичні витрати на оплату праці працівників, які оподатковуються  прибутковим податком.

Норматив відрахувань: 1.4 % - для суб’єктів підприємницької діяльності, що використовують працю найманих працівників;

0,5%  - вираховується із суми сукупного оподаткованого доходу фізичних осіб  ( якщо з/п. не перевищує прожитковий мінімум ) , які працюють за трудовими договорами, виконують роботи згідно з цивільно-правовими договорами.;

1% - вираховується із суми сукупного оподаткованого доходу фізичних осіб

( якщо з/п. перевищує прожитковий мінімум) , які працюють за трудовими договорами, виконують роботи згідно з цивільно-правовими договорами.;

Збір на обов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття

Джерело відрахувань : прибуток, собівартість.

Об’єкт оподаткування : фактичні витрати на оплату праці працівників, які оподатковуються  прибутковим податком.

Норматив відрахувань: 1,6 % - для суб’єктів підприємницької діяльності, що використовують працю найманих працівників;

0,6%  - вираховується із суми сукупного оподаткованого доходу фізичних осіб

( незалежно від розміру з/ пл. ) , які працюють за трудовими договорами, виконують роботи згідно з цивільно-правовими договорами.;

Збір на обов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві

Джерело відрахувань : прибуток, собівартість.

Об’єкт оподаткування : фактичні витрати на оплату праці працівників, які оподатковуються  прибутковим податком.

Норматив відрахувань: 0,2 % - 13,8%   для суб’єктів підприємницької діяльності, що використовують працю найманих працівників;

  1.  Місцеві податки і збори.

Особливості стягнення місцевих податків і зборів та їх впливу на фінансово-господарську діяльність суб’єктів господарювання такі:

  1.  місцеві податки і збори включаються до складу валових витрат, які виключаються зі скоригованого валового доходу, а отже, зменшують суму оподаткованого прибутку;
  2.  місцеві податки і збори суб’єкти господарювання відносять на собівартість продукції ( робіт, послуг ), що впливає на формування їхнього прибутку.

  До складу місцевих податків і зборів належать:

  1.  місцеві податки:
  2.  комунальний податок – платниками визначено юридичних осіб усіх форм власності, що функціонують на території України. Об’єктом для розрахунку податку прийнято фонд оплати праці, який обчислюється множенням середньоспискової чисельності працівників на місячний неоподатковуваний мінімум громадян. Граничний розмір ставки податку 10% від розрахункової величини фонду оплати праці.;
  3.  податок на рекламу – платниками є суб’єкти підприємницької діяльності, їх філії, відділення, представництва, постійні представництва нерезидентів – замовники реклами, виробники і розповсюджувачі реклами. Об’єктом оподаткування є вартість послуг за встановлення і розміщення реклами. Ставки податку диференційовано залежно від місця розташування реклами, терміну надання рекламних послуг, товару, що рекламується ;
  4.  місцеві збори:
  5.  за право використання місцевої символіки;
  6.  за паркування автотранспорту;
  7.  за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг;
  8.  за дозвіл на проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;
  9.  за право проведення кіно – і телезйомок;
  10.  за проїзд територією прикордонних областей автотранспортом, що вирушає за кордон, та інші.

 

ОБОРОТНІ ЗАСОБИ ПІДПРИЄМСТВ

               1.Економічна суть оборотних засобів.

               2. Класифікація оборотних засобів.

               3.Нормування власних оборотних коштів.

4.Норматив власних оборотних коштів для сировини і основних матеріалів.

               5.Норматив власних оборотних коштів у  

                  запасах незавершеного  виробництва.

6. Норматив оборотних засобів у залишках готової продукції.

7. Нормативи оборотних засобів у малоцінних і швидкозношуваних предметах, у запасних частинах, у витратах майбутніх періодів.

               8.Показники ефективності використання

                  оборотних коштів.

               9.Шляхи ефективного використання

                  оборотних засобів.

1. Економічна суть оборотних засобів

Для створення оборотних фондів і фондів обігу кожне підприємство авансує (вкладає) грошові кошти, які після завершення кожного кругообігу повністю відшкодовуються в грошовій формі. Грошові засоби, авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обігу, які забезпечують безперервність процесу виробництва, реалізації продукції, становлять оборотні засоби підприємства.

Оборотні засоби (активи) – це грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом 12 місяців з дати балансу.

Оборотним засобам властиві три стадії кругообігу: грошова, виробнича і товарна.

На першій стадії здійснюється придбання необхідних виробничих запасів.

Під час другої стадії у процесі виробництва створюється готова продукція.

На третій стадії – стадії реалізації – товарна форма знову перетворюється в грошову, яка одночасно є і початковою стадією наступного обороту активів.

2. Класифікація оборотних засобів

Усі оборотні засоби підприємства класифікуються за такими принципами:

1. За функціональним призначенням:

оборотні виробничі фонди – предмети праці (сировина, основні матеріали, покупні напівфабрикати, допоміжні матеріали, паливо, тара, запасні частини, малоцінні та швидкозношувані предмети, напівфабрикати власного виробництва, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів), які обслуговують виробничий процес і беруть участь в одному виробничому циклі, повністю в ньому споживаються і переносять відразу свою вартість на собівартість продукту праці, потребують безперервного відновлення в натуральній формі;

■ фонди обігу – сукупність грошових засобів і готової продукції (залишки готової продукція на складі, відвантажені, але неоплачені покупцями товари, залишки коштів підприємств на поточному рахунку в банку, у касі, у розрахунках, у дебіторській заборгованості, укладені в короткострокові цінні папери).

2. За джерелами формування:

  1.  власні джерела формування оборотних засобів виділяються підприємству при його створенні за рахунок пайових внесків членів, внесків іноземних учасників, надходжень від емісії цінних паперів, коштів бюджету і зосереджуються у статутному фонді, а також утворюються в процесі діяльності підприємства (частина нерозподіленого прибутку) і стійкі пасиви;
  2.  позичені джерела формування оборотних засобів (банківські кредити, комерційні кредити, кредиторська заборгованість).
  3.  За способами планування або нормування:
  4.  нормовані – оборотні засоби, для яких здійснюється розрахунок нормативу, тобто мінімальної потреби в обігових засобах, необхідних для  безперебійного  функціонування підприємства (виробничі запаси, незавершене виробництво і напівфабрикати власного виробництва, витрати майбутніх періодів, готова продукція на складах підприємства);
  5.  ненормовані – це оборотні засоби, для яких не здійснюється розрахунок нормативу і які являють собою додаткові засоби, що направляються, як правило, на розширення виробництва (відвантажена готова продукція та готівкові і безготівкові грошові кошти підприємства).

3.Нормування власних оборотних коштів

Нормування оборотних коштів – це економічно обґрунтований розрахунок мінімальної потреби у фінансових ресурсах, необхідних підприємству для створення запасів товарно-матеріальних цінностей, які забезпечують безперебійну роботу підприємства.

Норма оборотних засобів – це показник, який характеризує відношення запасів тих чи інших матеріальних цінностей до їх добової потреби. Норма виражається в днях і у відсотках.

Норматив оборотних засобів – це плановий мінімальний залишок товарно-матеріальних цінностей у грошовому виразі, необхідний для нормальної роботи підприємства.

Норма – відносна величина, а норматив – абсолютна величина. При цьому норми оборотних коштів слугують базою для розрахунку нормативів.

Нормативи власних оборотних коштів для кожного елемента оборотних засобів і готової продукції визначаються як добуток одноденної потреби підприємства в тих чи інших матеріальних ресурсах на норму запасу в днях по кожному з них.

На розмір нормативу (потреби в оборотних активах) впливають обсяги виробництва; галузь економіки; тривалість виробничого циклу; умови реалізації продукції, постачання, форми розрахунків; сезонність виробництва тощо.

4. Норматив власних оборотних коштів для сировини і основних матеріалів

Норматив власних оборотних коштів для сировини і основних матеріалів (Нс) визначається за формулою:

Нс = По х Н д ,

де По – одноденна потреба підприємства у сировині й матеріалах згідно з кошторисом затрат на виробництво,

Н д – норма запасу сировини та матеріалів у днях.

Складовими частинами норм запасу в днях для кожного виду сировини і матеріалів є такі елементи:

а) транспортний запас – час перебування оплаченого матеріалу чи сировини в дорозі від постачальника до підприємства;

б) підготовчий запас – час, необхідний на розвантаження, приймання, проведення аналізів якості сировини та матеріалів;

в) технологічний запас – час на підготовку сировини чи матеріалу до введення його у виробництво;

г) поточний запас, який залежить від частоти та рівномірності поставок сировини та матеріалів, рівномірності їх споживання у виробництві;

д) страховий (гарантійний) запас, який створюється з метою запобігання наслідкам можливих перебоїв у постачанні.

5. Норматив власних оборотних коштів у запасах незавершеного виробництва

Норматив власних оборотних коштів у запасах незавершеного виробництва (Ннв) розраховується виходячи з обсягу виробництва, тривалості циклу виготовлення продукції, собівартості незавершеного виробництва за формулою:

Н„в = П х С х Кнз х Тц,

де П – середньодобовий випуск продукції в натуральному виразі; С – планова виробнича собівартість одиниці продукції; Кнз – коефіцієнт наростання затрат на виробництво продукції; Тц – тривалість виробничого циклу в днях. К н з визначається так:

Кнз =( А+0,5 Б ) /  (  А + Б ),

де А – питома вага початкових одноразових витрат на виробництво продукції у собівартості продукції.

Б – наступні витрати, які включаються до собівартості продукції.  

До початкових одноразових витрат належать витрати сировини і матеріалів, які надходять до виробництва з самого початку виробничого циклу.

6. Норматив оборотних засобів у залишках готової продукції

Обсяги готової продукції на складах підприємств мають створюватися в кількості, достатній для забезпечення її своєчасного відвантаження, відпуску та реалізації споживачам партіями, комплексно й у певному асортименті.

Нормативу оборотних засобів для готової продукції визначається як добуток норми запасу готової продукції в днях і одноденного випуску продукції за виробничою собівартістю.

Норма запасу в днях визначається для кожного виду продукції і включає такі елементи:

  1.  час на комплектування та нагромадження продукції до роз
    міру партій;
  2.  час на підсортування за замовленнями;
  3.  час на упаковку і маркування;
  4.  час на транспортування продукції до пунктів відправки;
  5.  час на підготовку платіжних документів і здавання в банк.

7. Нормативи оборотних засобів

у малоцінних і швидкозношуваних предметах,

у запасних частинах, у витратах

майбутніх періодів

Норматив оборотній засобів у малоцінних і швидкозношуваних предметах визначається окремо для кожної групи цих предметів і залежить від розміру їх запасу, чисельності персоналу, кількості робочих місць.

Норматив оборотних засобів у запасних частинах визначається множенням середньорічної вартості виробничого, силового обладнання і транспортних засобів, передбачених планом, на норму оборотних коштів у запасних частинах, скореговану відповідно до продовження строків міжремонтних періодів у плановому році.

Норматив оборотних засобів у витратах майбутніх періодів (Нмайб.вт.) визначається за такою формулою:

Де Со — сума коштів, які вкладені у витрати майбутніх періодів на початок планового періоду за мінусом отриманих банківських кредитів;

Рп — витрати, що проводяться в плановому році і передбачені кошторисами;

Рв — витрати, які включаються в собівартість продукції планового року та передбачені кошторисом виробництва.

 

8. Показники ефективності використання оборотних коштів

Для характеристики ефективності використання оборотних коштів використовуються такі показники:

  1.  Оборотність оборотних коштів (швидкість обертання), що показує тривалість одного обороту в днях і визначається за формулою:

де О — термін обертання оборотних коштів, днів;

С — середні залишки нормованих оборотних коштів, ;

Д — тривалість періоду, за який обчислюється обертання, днів;

Р — обсяг реалізації продукції,

Чим швидше обертаються авансовані обігові кошти, тим кращий досягається результат, за допомогою однієї й тієї ж суми засобів виробляється та реалізується більше продукції.

  1.  Коефіцієнт обертання оборотних засобів, що визначається як відношення обсягу реалізованої продукції за рік у гривнях до середньорічних залишків нормованих оборотних засобів у гривнях. Цей показник характеризує кількість оборотів оборотних засобів за звітний період. Чим більше оборотів здійснюють оборотні засоби, тим ефективніше вони використовуються.
  2.  Коефіцієнт завантаження оборотних засобів обчислюється   як   відношення   середньорічних   залишків   нормованих оборотних засобів до обсягу реалізованої продукції за рік у гривнях. Він характеризує величину оборотних засобів на 1грн.  реалізованої продукції.  Чим  менше  оборотних засобів припадає на 1  грн. реалізованої продукції, тим ефективніше вони використовуються.
  3.  Коефіцієнт ефективності, який обчислюється як відношення прибутку від реалізації товарної продукції  до середніх залишків нормованих оборотних засобів.

Цей показник характеризує, скільки прибутку припадає на 1 грн. оборотних засобів.

  1.  Шляхи ефективного використання оборотних засобів

Основні шляхи ефективного використання оборотних засобів такі;

  1.  зменшення тривалості виробничого циклу внаслідок механізації робіт, удосконалення технологічних процесів, ширшого застосування конструкцій, агрегатів та напівфабрикатів;
  2.  зменшення виробничих запасів внаслідок покращення організації матеріально-технічного постачання, зменшення часу їх транспортування;
  3.  економія матеріальних ресурсів, краще їх зберігання та облік, суворе дотримання норм витрат матеріалів на одиницю продукції;
  4.  удосконалення розрахунків із замовниками та інші заходи щодо поліпшення фінансової та платіжної дисципліни;
  5.  упорядкування ціноутворення, застосування дійової системи економічного стимулювання.

КРЕДИТУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ

1. Кругообіг коштів підприємств та необхідність залучення кредитів.

  1.  Класифікація та форми кредитів, що надаються  підприємствам.
  2.  Принципи кредитування .
  3.  Порядок погашення кредиту.

1.  Кругообіг коштів підприємств та необхідність залучення кредитів.

  З економічного погляду кредит – це форма позичкового капіталу

( в грошовій або товарній формі ), що надається на умовах повернення і  

Зумовлює виникнення кредитних відносин між тим, хто надає кредит, і тим, хто його отримує.  

Загальноекономічною причиною появи кредитних відносин є товарне виробництво. Основою функціонування кредиту є рух вартості у  сфері товарного обміну, в процесі якого виникає розрив у часі між рухом товару і його грошовим еквівалентом, відбувається відокремлення грошової форми вартості від товарної. Якщо рух товарних потоків випереджає грошовий, то підприємства – споживачі товарів із настанням моменту плати за них не завжди мають достатні кошти, що може зупинити нормальний процес відтворення. Коли рух грошових потоків випереджає товарні, то на підприємствах нагромаджуються тимчасово вільні кошти.

Виникнення і функціонування кредиту пов’язане з необхідністю забезпечення безперервного процесу відтворення, з тимчасовим вивільненням коштів у одних підприємствах і появою потреби в них у інших.

Суб’єктами   кредитних відносин є будь-які самостійні підприємства. Кредитні відносини характеризуються тим, що їх суб’єктами є дві сторони: кредитор і позичальник.

Об’єктами короткострокового кредитування в оборотні кошти є : виробничі запаси; незавершене виробництво та напівфабрикати власного виробництва; витрати майбутніх періодів; готова продукція; платежі та розрахункові операції з постачальниками та покупцями.

Об’єктами довгострокового та середньострокового кредитування є капітальні вкладення, пов’язанні з реконструкцією підприємства, його технічним переозброєнням, впровадженням нової техніки, удосконаленням технології виробництва.

2. Класифікація та форми кредитів, що надаються  підприємствам.

Кредити, що їх можуть отримати підприємства, класифікуються за такими ознаками:

  1.  за кредиторами :
  2.  банки та спеціалізовані фінансово-кредитні інститути;
  3.  підприємства;
  4.  держава;
  5.  міжнародні фінансово-кредитні установи.
  6.  за формами :
  7.  товарна ( комерційний кредит );
  8.  грошова ( банківський кредит ).
  9.  за видами:
  10.  банківський – це економічні відносини між кредитором і позичальником з приводу надання коштів банком підприємству на умовах терміновості, платності, повернення, матеріального забезпечення. Цей кредит надається на умовах, передбачених кредитним договором;
  11.  комерційний – це економічні, кредитні відносини, які виникають між окремими підприємствами;
  12.  державний – це  економічні кредитні відносини між державою та суб’єктами господарювання;
  13.  лізинговий – це стосунки між суб’єктами господарювання, які виникають за орендування майна.
  14.  за метою використання спрямовані на фінансування :

оборотних коштів;

основних засобів.

  1.  за терміном надання:
  2.  короткострокові ( не більше одного року );
  3.  середньострокові ( від одного до трьох років );
  4.  довгострокові ( понад 3 роки ).

     6. залежно від забезпечення :

  1.  забезпечений  - гарантується певними видами активів;
  2.  бланковий – отримують тільки фінансово стійкі підприємства на короткий термін ( 1-10 днів).

7.  за порядком надання:

  1.  прямі – передбачає кредитування підприємства безпосередньо одним кредитором;
  2.  консорціальні – надається, коли потрібні кошти в обсязі, який не може бути забезпечений одним кредитором.

8. залежно від цільового спрямування :

  1.  виробничий;
  2.  споживчий.

     9. за строками користування:

  1.  строкові – кредити надані на визначений у договорі строк;

до запитання – це кредити, що видаються на невизначений строк       

                     і які на вимогу кредитора повинні

                    бути повернені у визначений

                     ним час;

  1.  прострочені кредити – це кредити, щодо яких строк погашення, встановлений кредитним договором, минув;
  2.  відстрочені кредити – це кредити, щодо яких на підставі клопотання позичальника строки погашення були перенесені на більш пізній час.

  1.  Принципи кредитування .

   Проведення кредитних операцій комерційних банків має відповідати певним вимогам і умовам, що продиктовані вимогами законодавства і кредитною політикою банку.

Кредити видаються тільки в межах наявних ресурсів, які має у своєму розпорядженні банк.

Підприємства отримують кредити на певних принципах:

  1.  Принцип терміновості означає, що кредит має бути поверненим у визначений строк;
  2.  Принцип повернення – кредит має бути повернений у повній сумі;
  3.  Принцип цільового використання – цільовий характер кредитування припускає вкладення позикових коштів у конкретні господарські проекти, підприємства;
  4.  Принцип забезпечення кредиту означає наявність у підприємства юридично оформлених документів, що гарантують своєчасне повернення кредиту ( заставне зобов’язання, договір-гарантія, договір-поручительство);
  5.  Принцип платності означає, що підприємство має внести в банк визначену плату за користування кредитом.

  1.  Порядок погашення кредиту.

Порядок погашення кредиту – це спосіб погашення основної його суми і нарахованих відсотків.  Кредит погашають повністю після закінчення терміну кредитної угоди або поступово, частинами, відсоток нараховується на суму непогашеного кредиту.

За способом погашення позики можуть бути:

  1.  до запитання;
  2.  з погашенням у відповідний термін;

з довгостроковим погашенням.

 За характером погашення кредити поділяються на :

дисконтні;

позики, які погашаються поступово;

позики, які погашаються одноразовим платежем;

амортизаційні.

 Умови погашення кредиту обумовлюються під час підписання договору підприємства з банком.

У разі несвоєчасного погашення боргу за кредитами і відсотками та надання банком відстрочення погашення кредиту, він має право на застосування штрафних санкцій у розмірах, передбачених кредитною угодою.

Якщо позичальник відмовляється від сплати боргів за позичками, банк стягує їх у претензійно-позивному порядку.

 

                                   

ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

ВІДТВОРЕННЯ ОСНОВНИХ ФОНДІВ

1.  Основні кошти підприємства, джерела їх формування.

2.  Поняття основних засобів та їх класифікація.

3.  Методи оцінки об’єктів основних засобів.

4.  Знос основних засобів.

5.  Амортизація основних засобів.

6.  Методи нарахування амортизації.

7. Сутність капітальних вкладень підприємства.

               8. Джерела фінансування капітальних вкладень.

              9. Показники стану та ефективності  використання основних засобів.

1. Основні кошти підприємства, джерела їх формування

Підприємства всіх типів і форм власності формують кошти, які вкладаються в основні засоби, за рахунок таких джерел:

  1.  статутний фонд;
  2.  прибуток;
  3.  амортизаційні відрахування;
  4.  банківський кредит;
  5.  інші залучені кошти (кредиторська заборгованість, випуск облігацій тощо).

Основні фонди – це частина засобів виробництва, які беруть участь у процесі виробництва за період більше 1 року,  зберігаючи при цьому матеріальну форму і властивості, а також переносять свою вартість на готову продукцію частинами у вигляді амортизаційних відрахувань.

«Основні кошти» є синонімом поняття «фонд основних засобів». Під фондом основних засобів підприємства розуміють частину коштів статутного фонду, а також інші власні й залучені кошти, які вкладені або призначені до вкладення в основні засоби виробничого й невиробничого призначення.

2. Поняття основних засобів та їх класифікація

До основних засобів належать матеріальні активи, які використовуються в процесі виробництва, надання послуг, здавання в оренду, очікуваний термін експлуатації яких більше одного року та вартість яких поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зношенням.

Залежно від призначення і ролі в процесі виробництва основні засоби поділяють на основні засоби виробничого і невиробничого характеру. Основні засоби виробничого характеру – це засоби, які беруть участь у процесі виробництва тривалий час, зберігаючи при цьому свою натуральну форму, і вартість яких переноситься на новостворений продукт частинами, в міру їх зносу. Вони поділяються на активні основні засоби, які безпосередньо беруть участь у виробництві (машини, устаткування, інструменти, транспортні засоби), і пасивні основні засоби, які створюють необхідні умови для виробництва, проте безпосередньої участі в ньому не беруть (будівлі, споруди, передавальні пристрої).

Основні засоби невиробничого характеру – це засоби, які не зайняті у виробничому процесі і не переносять своєї вартості на вироблений продукт (житлові будинки, будинки медичного призначення, дитячі дошкільні заклади, багаторічні насадження, клуби), але знаходяться на балансі підприємства.

  1.  Методи оцінки об’єктів основних засобів

Розрізняють первинну, переоцінену, ліквідаційну та залишкову вартість основних засобів.

Первинна вартість – це фактичні затрати на придбання, спорудження, виготовлення основних засобів, тобто це є вартість, за яку купуються або створюються основні засоби.

Переоцінена вартість – це вартість основних засобів на певну дату після їх переоцінки.

Ліквідаційна вартість – це вартість, за яку ліквідовуються основні засоби, тобто це є сума коштів, яку підприємство очікує отримати від реалізації основних засобів після закінчення терміну їх корисного використання, за вирахуванням витрат, пов’язаних з продажем (ліквідацією).

Залишкова вартість виражає ступінь придатності основних засобів і визначається шляхом зменшення первинної або переоціненої вартості на величину зношення (зносу).

  1.  Знос основних засобів

Втрата або зниження експлуатаційних характеристик основних засобів у процесі їх діяльності або їх бездіяльності називаються зношуванням (зносом) основних засобів.

Основні засоби зношуються фізично і морально.

Фізичний знос – це поступова втрата вартості основних фондів у процесі їх експлуатації, тобто суто матеріальний знос.

Моральний знос основних засобів – це втрата ними частини вартості внаслідок створення нових, прогресивних, більш досконалих, економічно ефективніших машин та обладнання.

  1.  Амортизація основних засобів

Процес зносу і поступового перенесення вартості основних засобів на виготовлений за їхньою участю продукт називається амортизацією.

Нормою амортизації називається відношення річної суми амортизації до первісної вартості основних фондів, виражене у відсотках.

У загальному вигляді норму амортизації (На) можна розрахувати за формулою:

а при розрахунку окремо на реновацію (повне відновлення) (Нр) за формулою:

                           

при розрахунку на капітальний ремонт і модернізацію (Нкм) за формулою:

де Фп – первісна вартість основних фондів, ; Зк – витрати на капітальний ремонт за весь строк експлуатації, ; Зм – витрати на модернізацію, ; Фл – ліквідаційна вартість основних фондів, ; Тн – нормативний строк експлуатації.

  1.  Методи нарахування амортизації

Метод амортизації обирається підприємством самостійно з урахуванням очікуваного способу отримання економічних вигод від його використання.

Існують такі методи нарахування амортизації:

■ Прямолінійний. Сума амортизації розраховується за формулою:

де Ар – сума амортизаційних відрахувань, ; Тк – термін корисного використання основних фондів, роки.

■ Зменшення залишкової вартості. Відповідно до цього методу річна сума амортизації (Ар) визначається:

де Ф3 – залишкова вартість об’єкта основних фондів даного періоду, ; Н„ – річна норма амортизації, %; Тк – термін корисного використання об’єкта основних фондів, у який передбачається нарахування амортизації.

■ Прискореного зменшення залишкової вартості основних фондів. Використовується формула:

де Фб – балансова (залишкова) вартість основних фондів,

  1.  Кумулятивний метод, за яким річна сума амортизації визначається як добуток вартості, яка амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт визначається
    діленням кількості років, що залишаються до кінця очікуваного строку використання, на суму числа років його корисного використання.
  2.  Виробничий метод. Сума амортизації при цьому методі визначається за формулою:

де Qф –фактичний обсяг продукції (виконаних робіт), ; Н ва – виробнича ставка (норма) амортизації,  Q заг – загальний розрахунковий обсяг продукції (робіт) у натуральних одиницях.

  1.  Сутність капітальних вкладень підприємства

Капітальні вкладення – це витрати на створення нових, реконструкцію і технічне переозброєння діючих основних фондів. За допомогою капітальних вкладень здійснюється просте і розширене відтворення основних фондів. Для визначення розміру капіталовкладень на підприємстві складається бюджет капітальних витрат, тобто обрахунок запланованих витрат капітальних вкладень.

Розрізняють технологічну та відтворювальну структуру капітальних вкладень. Технологічна структура відображає співвідношення витрат на будівельні роботи, придбання устаткування, інструментів та інвентарю, монтаж устаткування, проектно-дослідні роботи, інші витрати. Відтворювальна структура включає такі напрями витрат: на нове будівництво, технічне переозброєння та реконструкцію діючих підприємств, розширення діючих підприємств, витрати на окремі об’єкти діючих підприємств.

  1.  Джерела фінансування капітальних вкладень

Джерелами фінансування капітальних вкладень можуть бути:

  1.  кошти засновників;
  2.  прибуток, одержаний від реалізації та інших

  видів господарської діяльності;

  1.  амортизаційні відрахування на відновлення

   основних засобів;

  1.  бюджетні асигнування;
  2.  кредити банків та інших юридичних осіб;
  3.  благодійні внески і пожертвування;
  4.  інші джерела, не заборонені законодавчими  актами.

9. Показники стану та ефективності використання основних засобів

Показники стану та ефективності використання основних засобів поділяють на 3 групи, які характеризують:

1) забезпечення підприємства основними фондами:

а) фондомісткість, яка характеризує забезпеченість підприємства основними засобами і визначається як відношення середньорічної вартості основних засобів виробничого характеру

до річного обсягу виробленої продукції у гривнях;

б) фондоозброєність, яка показує величину вартості основних засобів, що припадає на одного працівника, і визначається як відношення середньорічної вартості основних засобів виробничого
характеру до середньоспискової чисельності працівників;

2) стан основних виробничих фондів:

а) коефіцієнт зносу основних засобів, який дає змогу оцінити стан основних засобів, тобто характеризує частку вартості основних засобів, яку списано на витрати виробництва в попередніх періодах, і визначається як відношення суми зносу основних засобів до середньорічної вартості основних засобів виробничого характеру;

б)коефіцієнт придатності основних засобів показує, яка частина основних засобів придатна для експлуатації в процесі господарської діяльності.

Коефіцієнт придатності   = 1  -      Коефіцієнт зносу
основних засобів основних     засобів                                                        

в) коефіцієнт оновлення, який характеризує інтенсивність уведення в дію нових основних засобів і визначається як відношення вартості основних засобів виробничого характеру, введених у дію за рік, до середньорічної вартості основних засобів виробничого характеру;

г) коефіцієнт вибуття, який показує інтенсивність вибуття основних засобів і визначається як відношення вартості виведених за рік з експлуатації основних засобів виробничого характеру до середньорічної вартості основних засобів виробничого характеру;

3) ефективність використання основних фондів:

а) фондовіддача, яка характеризує ефективність використання основних засобів виробничого характеру та відображає суму виробленої продукції, що припадає на 1 гривню основних засобів, і визначається як відношення річного обсягу виробленої продукції у гривнях до середньорічної вартості основних засобів виробничого характеру;

б) рентабельність основних виробничих фондів, яка визначає ступінь використання основних виробничих фондів і розраховується як відношення річного обсягу прибутку підприємства до середньорічної вартості основних засобів виробничого характеру.

ОЦІНЮВАННЯ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА.

  1.  Суть, необхідність та завдання оцінки фінансового стану підприємства.
  2.  Баланс підприємства.
  3.  Звіт про фінансові результати.
  4.  Структура звіту про рух грошових коштів підприємства.
  5.  Класифікація показників, що характеризують діяльність та фінансовий стан   підприємства.
  6.  Показники дохідності.
  7.  Показники структури капіталу підприємства.

8.  Показники ліквідності підприємства.

  1.  Показники фінансової стійкості підприємства.
  2.  Суть, необхідність та завдання оцінки фінансового стану підприємства

Фінансовий стан підприємства – це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства, визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення та використання фінансових ресурсів. Предметом фінансового аналізу підприємства є фінансові ресурси підприємства, їх формування та використання.

Необхідність і значення оцінки фінансового стану підприємства зумовлені потребою систематичного аналізу та вдосконалення роботи за ринкових відносин, переходу до самоокупності, самофінансування, потребою в поліпшенні використання фінансових ресурсів, а також пошуком у цій царині резервів зміцнення фінансового стану підприємства. Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної та фінансово-господарської діяльності. Тому на нього впливають усі ці види діяльності підприємства. Фінансова діяльність підприємства має бути спрямована на забезпечення систематичного надходження й ефективного використання фінансових ресурсів, дотримання розрахункової та кредитної дисципліни, виконання ним  зобов’язань  перед  бюджетом,  досягнення  раціонального співвідношення власних і залучених коштів, фінансової стійкості з метою ефективного функціонування підприємства. Основні завдання аналізу фінансового стану:

  1.  дослідження рентабельності та фінансової стійкості підприємства;
  2.  дослідження ефективності використання майна (капіталу) підприємства, забезпечення  підприємства власними оборотними коштами;
  3.  об’єктивна оцінка динаміки та стану ліквідності підприємства;
  4.  оцінка становища суб’єкта господарювання на фінансовому ринку та кількісна оцінка його конкурентоспроможності;
  5.  визначення ефективності використання фінансових ресурсів.

Інформаційною базою для оцінки фінансово-економічного стану підприємства є:

  1.  Баланс підприємства.
  2.  Звіт про фінансові результати.
  3.  Звіт про рух грошових коштів.
  4.  Баланс підприємства

Баланс підприємства (форма №1) – це підсумковий синтетичний документ про наявність і використання коштів на певну дату (кінець кварталу, року).

Баланс складається з двох частин: активів, які показують напрямки розміщення коштів (капіталу), і пасивів, що характеризують їх джерела.

В активі балансу підприємства за новою формою виділені такі три розділи:

I. Необоротні активи.

II. Оборотні активи.

III. Витрати майбутніх періодів.

Пасив балансу підприємства складається з п’яти відокремлених розділів:

  1.  Власний капітал.

II. Забезпечення наступних витрат і платежів.

III. Довгострокові зобов’язання.

IV. Поточні зобов’язання.

  1.  Доходи майбутніх періодів.

Актив = Пасив.

Співвідношення між окремими групами активів і пасивів балансу мають важливе економічне значення та використовуються для оцінки й діагностики фінансового стану підприємства.

3. Звіт про фінансові результати

Результати фінансово-підприємницької діяльності підприємства відображаються у «Звіті про фінансові результати» за відповідний період – форма №2. У структуру даного звіту входять такі розділи:

  1.  Фінансові результати.

II. Елементи операційних витрат.

III. Розрахунок показників прибутковості акцій.

4. Структура звіту про рух грошових коштів підприємства

У звіті про рух грошових коштів наводяться дані про рух грошових коштів у результаті операційної, інвестиційної та фінансової діяльності протягом звітного періоду. У структуру даного звіту входять такі розділи:

I. Рух коштів у результаті операційної діяльності.

II. Рух коштів у результаті інвестиційної діяльності.

III. Рух коштів у результаті фінансової діяльності.

5. Класифікація показників, що характеризують діяльність та фінансовий стан підприємства

Фінансовий стан та результати діяльності підприємства характеризуються відповідними показниками, які відображають результати діяльності, наявність та використання фінансових ресурсів і проявляються в платоспроможності підприємства.

Усі вони поділені на такі групи:

  1.  показники дохідності, ,
  2.  показники структури капіталу,
  3.  показники ділової активності,
  4.  показники ліквідності,
  5.  показники фінансової стійкості.

6. Показники дохідності

Дохідність підприємства характеризується абсолютними і відносними показниками.

Національні стандарти бухгалтерського обліку визначають прибуток як суму, на яку доходи перевищують пов’язані з ними витрати.

Розрізняють кілька «різновидів» прибутку.

Валовий прибуток – різниця між доходами від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) та собівартістю реалізованої продукції.

Операційний прибуток – сума валового прибутку та іншого операційного доходу за мінусом адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат.

Прибуток від звичайної діяльності – сума операційного прибутку, доходів від участі в капіталі, інших фінансових доходів та інших доходів від звичайної діяльності за мінусом втрат від участі в капіталі, інших фінансових витрат та інших витрат звичайної діяльності.

Прибуток від звичайної діяльності після оподаткування визначається як різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податків із прибутку.

Чистий прибуток визначається як сума прибутків від звичайної та надзвичайної діяльності, зменшена на суму податків із прибутків від звичайної та надзвичайної діяльності.

Рентабельність – відносний показник, котрий у загальній формі обчислюється як відношення прибутку до витрат ресурсів.

Рентабельність має ряд модифікацій.

Рентабельність застосовуваних ресурсів може обчислюватися як рентабельність виробничих фондів, сукупних активів, власного (акціонерного) капіталу.

  1.  Рентабельність виробничих фондів (Рвф) визначається за формулою:

де ПрВ(о) – валовий (операційний) прибуток за рік; Фсер – середня величина основних виробничих фондів; Осер – середня величина оборотних засобів за певний період.

  1.  Рентабельність сукупних активів визначається за формулою:

де Про (ч) — операційний (чистий) прибуток підприємства за рік; Асеп – середня сума активів за річним балансом.

  1.  Рентабельність власного (акціонерного) капіталу, що показує ефективність використання активів, створених за рахунок власних коштів, визначається за формулою:

де Прч – чистий прибуток; ВК – власний капітал (підсумок І розділу пасиву).

Рентабельність операційної діяльності характеризує ефективність витрат на здійснення цієї діяльності:

де Род – рентабельність операційної діяльності; Пр0 – операційний прибуток за певний період; Соп – витрати операційної діяльності.

  1.  Рентабельність окремого виду продукції визначається за формулою:

де Ров – рентабельність певного виду продукції; Ц – ціна виробу;

С- собівартість виробу.

7. Показники структури капіталу підприємства

  1.  До показників, що характеризують структуру капіталу підприємства, відносять:
  2.  частку власного капіталу у валюті балансу – це відношення підсумку І розділу пасиву до величини валюти балансу;
  3.  частку всіх зобов’язань у загальній сумі активів – це відношення підсумку II, III, IV розділів пасиву до величини валюти балансу;
  4.  частку боргу у власному капіталі – це відношення підсумку II, III і IV розділів пасиву до І розділу пасиву;
  5.  частку вартості основних фондів у власному капіталі – це відношення балансової (залишкової») вартості основних фондів до суми власного капіталу (І розділ пасиву).

Дана група показників може розраховуватись як на певну дату, так і в середньому за декілька дат протягом періоду.

8. Показники ліквідності підприємства

Ліквідність – це здатність підприємства в строк розраховуватися за борговими зобов’язаннями.

Активи підприємства поділяються за ступенем ліквідності таким чином:

  1.  абсолютно ліквідні активи – грошові засоби;
  2.  високоліквідні активи – грошові засоби + рахунки дебіторів;
  3.  швидко ліквідні активи – грошові засоби + рахунки дебіторів + біржові цінні          папери;
  4.  низько ліквідні активи – товарно-матеріальні запаси;
  5.  важко ліквідні активи – основні засоби і нематеріальні активи.

Основними показниками, що використовуються для визначення рівня ліквідності підприємства, є коефіцієнти загальної, поточної та абсолютної (швидкої) ліквідності.

Коефіцієнт загальної ліквідності (Клза – це відношення оборотних активів (II розділ активу балансу) до короткострокових пасивів (IV розділ пасиву):

де Од – оборотні активи підприємства; Зпот – поточні зобов’язання підприємства.

При Кл заг < 2 вважається, що платоспроможність підприємства невисока і існує певний фінансовий ризик. При Клзаг > 3 може виникнути сумнів у ефективності використання поточних активів. Співвідношення 2:1 вважається нормальним, але для деяких сфер бізнесу воно може коливатися від 1.2 до 2.5.

Коефіцієнт поточної ліквідності (Кл пот ) – це відношення активів високої ліквідності (оборотні активи за мінусом виробничих запасів, АЛ1КВ) до поточних зобов’язань:

Коли Кл „от < 1, то платоспроможність підприємства невисока.

Коефіцієнт абсолютної (швидкої) ліквідності (Клабс) – відношення грошових засобів та короткострокових цінних паперів (Г, Цп) до поточних зобов’язань:

Значення цього коефіцієнта є достатнім, якщо він перевищує 0,2 – 0,25.

  1.  Показники фінансової стійкості підприємства

Фінансова стійкість підприємства характеризується різними показниками, але найбільш поширеними є коефіцієнти автономії та забезпечення боргів.

Коефіцієнт автономії (Ка) обчислюється діленням власного капіталу ВК (підсумок І розділу пасиву балансу) на підсумок (валюту) балансу підприємства (ВБ):

Якщо Ка < 0,5, то зростає ризик несплати боргів, а відтак і занепокоєння кредиторів. Збільшення значення коефіцієнта автономії зумовлює підвищення фінансової незалежності та зменшення ризику порушення фінансової стійкості підприємства.

Коефіцієнт забезпечення боргів (К3б) визначається як співвідношення власного (ВК) та залученого капіталу (ЗК):

Нормальною вважається ситуація, коли К3б > 1

ФІНАНСОВЕ ПЛАНУВАННЯ

НА ПІДПРИЄМСТВАХ

  1.  Зміст, завдання та методи фінансового планування.
  2.  Зміст і структура фінансового плану підприємства.
  3.  Зміст оперативного фінансового плану надходження коштів

    і здійснення платежів.

1. Зміст, завдання та методи фінансового планування.

Можливість і необхідність планування як певного виду діяльності управлінського персоналу зумовлені загальними умовами господарювання.

За допомогою планування зводиться до мінімуму невизначеність ринкового середовища та його негативні наслідки для суб’єкта господарювання.

Фінансове планування – це процес визначення обсягу фінансових ресурсів за джерелами формування і напрямками їх цільового використання згідно з виробничими та маркетинговими показниками підприємства у плановому періоді.

Метою фінансового планування є забезпечення господарської діяльності необхідними джерелами фінансування.

Принципи фінансового планування :

  1.  принцип фінансового співвідношення строків;
    1.  принцип платоспроможності;
    2.  принцип рентабельності капіталовкладень;
    3.  принцип збалансованості ризиків;
    4.  принцип пристосування до потреб ринку;
    5.  принцип максимальної рентабельності.

Методи фінансового планування – це конкретні способи планових розрахунків. Планування фінансових показників здійснюється за допомогою кількох методів:

  1.  балансовий – полягає в тому, що балансуються не тільки підсумкові показники доходів і витрат, а для кожної статті витрат зазначаються конкретні джерела покриття;
  2.  нормативний – полягає в тому, що на основі встановлених норм та техніко-економічних нормативів розраховується потреба господарського суб’єкта у фінансових ресурсах та визначаються джерела цих ресурсів;
  3.  розрахунково - аналітичний – планові показники розраховуються на основі аналізу фактичних фінансових показників, які беруться за базу, та індексів їх зміни у плановому періоді;
  4.  оптимізація планових розрахунків – полягає у складанні кількох варіантів планових розрахунків;
  5.  економіко – математичне моделювання – дає змогу знайти кількісне вираження взаємозв’язків між фінансовими показниками та факторами, які їх визначають.

            

2. Зміст і структура фінансового плану підприємства.

 Фінансовий план – це найважливіший елемент бізнес-плану, який складається як для обґрунтування конкретних інвестиційних проектів, так і для управління поточною та стратегічною фінансовою діяльністю. Цей розділ бізнес – плану включає такі складові:

  1.  прогноз обсягів реалізації;
  2.  баланс грошових надходжень та витрат;
  3.  таблицю доходів та витрат;
  4.  прогнозований баланс активів і пасивів підприємства;
  5.  розрахунок точки беззбитковості.

Найпоширенішою формою фінансового плану є баланс доходів та витрат.

Складання фінансового плану може відбуватися  в три етапи:

  1.  аналіз очікуваного виконання фінансового плану поточного року;
  2.  розгляд та вивчення виробничих, маркетингових показників, на основі яких розраховуватимуться планові фінансові показники;
  3.  розробка проекту фінансового плану.

 

3. Зміст оперативного фінансового плану надходження коштів і здійснення платежів.

Оперативне фінансове планування полягає у складанні та виконанні платіжного календаря, касового плану та розрахунку потреби в короткостроковому кредиті.

Платіжний календар складають на квартал з розбивкою за місяцями або на місяць з розбивкою по декадам. У платіжному календарі відображається весь грошовий оборот підприємства, основна частина якого проходить через розрахунковий, валютний, позиковий та інші рахунки підприємства в банку. У платіжному календарі відбито суму грошових  коштів відповідно до їх надходження та використання.

Касовий план – план обороту наявних коштів, у ньому відображається  їх надходження і витрачання.

Касовий план – це план обігу готівки підприємства, необхідний для контролю за її надходженням і витрачанням. Він розробляється на квартал і у встановлений строк подається до комерційного банку, з яким підприємство уклало договір про розрахунково-касове обслуговування.

ФІНАНСОВА САНАЦІЯ ПІДПРИЄМСТВ.

  1.  Фінансова санація підприємства.
  2.  Фінансова криза на підприємстві.

  1.  Фінансова санація підприємства.

Санація – це система фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових та соціальних заходів, спрямованих на досягнення чи відновлення платоспроможності, ліквідності , прибутковості та конкурентоспроможності підприємства-боржника в довгостроковому періоді.

Мета фінансової санації – покриття поточних збитків та усунення причин їх виникнення, поновлення ліквідності та платоспроможності підприємства, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу та формування фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.

Санація може відбуватися злиттям підприємства, яке перебуває на межі банкрутства, з потужною компанією; випуском нових акцій або облігацій для мобілізації грошового капіталу; збільшенням банківських кредитів і наданням урядових субсидій; перетворення короткострокової заборгованості на довгострокову; повною або частковою купівлею державою акцій підприємства, що перебуває на межі банкрутства.

Згідно з класичною моделлю процес фінансового оздоровлення підприємства починається з виявлення та аналізу фінансової кризи на підприємстві. На основі первинних бухгалтерських документів визначаються зовнішні та внутрішні фактори кризи, а також реальний фінансовий стан підприємства.

 

  1.  Фінансова криза на підприємстві.

Під фінансовою кризою розуміють період роз балансової діяльності підприємства та обмежених можливостей його впливу на фінансові відносини.

Фактори, які можуть викликати фінансову кризу на підприємстві, поділяються на зовнішні та внутрішні.

До зовнішніх належать : спад в економіці в цілому, інфляція, нестабільність господарського та податкового законодавства, а також фінансового та валютних ринків, посилення конкуренції в галузі, криза окремої галузі, політична нестабільність у країні чи в країнах – постачальниках сировини.

До внутрішніх факторів належать: брак чітко визначеної стратегії в розвитку підприємства; низький рівень організаційної структури, менеджменту, маркетингу та втрата ринків збуту, незадовільне використання виробничих ресурсів, утримання зайвих робочих місць.

Види кризи:

  1.  стратегічна криза ( коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал і це призводить до незадовільної структури балансу) ;
  2.  криза прибутковості ( коли збитки з’їдають власний капітал);
  3.  криза ліквідності ( коли підприємство є неплатоспроможним).

Ці кризи взаємопов’язані і одна переходить в іншу, все більше ускладнюючи ситуацію

Рекомендована література

1. Конституція України. Прийнята на сесії Верховної Ради України 28.06.96. - К.: Преса    

  України, 1997. - 80 с.

2. Бюджетний   Кодекс   України.   Ухвалений   Верховною   Радою України 22.03.2001.

   - К.: Атіка, 2001. - 80 с.

3. Закон України «Про страхування» від 7.03.1996 №85/96-ВР // Відомості Верховної

   Ради України. - 1997. - № 24.

  1.  Закон  України  «Про загальнообов'язкове державне  соціальне страхування на

   випадок безробіття» від 2.03.2000 №1533-111 // Відомості Верховної Ради України. -   

  2000. - № 22.

5. Закон України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування»  від

  26.06.1997 №400/97-ВР // Відомості  Верховної Ради України. - 1997. - № 37.

6. Закон  України  «Про загальнообов'язкове державне  соціальне страхування від

   нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили

   втрату працездатності» від 23.09.1999 № 1105-ХІУ // Відомості Верховної Ради

   України. - 1999. - №46-47.

7.Закон  України  «Про  загальнообов'язкове державне соціальне страхування у  

   зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими   

   народженням та похованням» від 18.01.2001 №2240-111 //Відомості Верховної Ради

  України. - 2000. - № 14.

8. Закон України «Про Рахункову палату Верховної Ради України» від 11.09.1996

   №315/96-ВР // Відомості Верховної Ради України - 1996, №19.

9.Закон України  «Про місцеве самоврядування  в  Україні»  від 21.05.1997.р.

  №  280/97 // Відомості Верховної Ради України - 1997, №24, розд. III.

  1.  Бандурко О.М., Коробов Н.Л. , Орлов П.І., Петрова К.Л. Фінансова діяльність

підприємств :  підручник  - К: Либідь, 1998.

  1.  Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України: Підручник. - К.: Центр

навчальної літератури, 2003.

  1.  Василик ОД. Державні фінанси України: Навч. посібник. - К.: Вища школа, 2003.
  2.  Василик ОД. Теорія фінансів: Підручник.-К.: ШОС, 2000. -416с.
  3.  Маслова С.О., Опалов О.А. Фінансовий ринок: Навч. посіб. - К.: Каравела, 2003. -  

    344с.

  1.   Мендрул О Г., Павленко І.А. Фондовий ринок: операції з цінними паперами. - К.:

     КНЕУ, 2000. - 350 с.

  1.  Опарін В.М. Фінанси (Загальна теорія): Навч. посіб.- 2-е вид., доп. і перероб. - К.:

     КНЕУ, 2002. - 240 с.

  1.  Фінанси: вишкіл студії: Навч. посібник / За ред. Юрія СІ. - Тернопіль: «Карт-бланш»,

    2002.

  1.  Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. проф.

    А.М.Поддєрьогін. - 2-ге вид., перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 1999.- 384с.

Зміст

1.  Основи фінансів підприємств…………………………………..  3

2.  Організація грошових розрахунків підприємств………………12

3.  Грошові надходження підприємств…………………………….18

4.  Формування і розподіл прибутку……………………………….21

5.  Оподаткування підприємств………………………………….    26

6.  Оборотні кошти……………………………………………….  ...41

7.  Кредитування підприємств…………………………………..….51

8.  Фінансове забезпечення відтворення

     основних фондів………………………………………………...58

9.  Оцінювання фінансового стану підприємств……………….…68

10. Фінансове планування на підприємстві………… ……………79

11.  Фінансова санація підприємств……………………………….84

12. Рекомендована література……………………………………. .87

46




1. Ой подумаешь подстрелил он обеих ' возмущался Саня Беронов уже битый час
2.  ОРУДИЯ ВЛИЯНИЯ
3. экология был впервые введен немецким зоологом Э
4. Реферат- Множественность преступлений.html
5. IG наиболее известный псевдоним американского рэпера по имени Кристофер Джордж Латор Уоллесангл
6. Иностранный язык в сфере профессиональных коммуникаций Выполнил студент группы- СМ 1.
7. з курсу Психологія вищої школи для центів магістратури Предмет психології вищої школи її завдання
8.  Централизация и децентрализация в управлении предприятием
9. Кислотность и основность по Бренстеду-Лоури
10. Рельеф и полезные ископаемые Африки
11. реферату- Впровадження стандартів на підприємствіРозділ- Економіка підприємства Впровадження стандартів
12. родовая монархия обнаружила признаки кризиса усиливавшиеся по мере роста числа Рюриковичей и числа княжеск
13. тематического исследования взаимосвязей между различными секторами сложной экономической системы
14.  Як бyдзe загадны лад ад- xвалiць xвалiцца калoць бpаць бpацца памагаць памагчы даць мeць кiнyць кiдаць пpамаў
15. Экологическое право как отрасль права
16. тема вынесена на лабораторные и практические занятия а также на самостоятельную работу студентов
17. Легкий способ бросить курить Аллен Карр Легкий способ бросить курить www
18. тема КП ЗС. Понятие конституционализма
19. Петербург 2001 СОДЕРЖАНИЕ ОТ ИЗДАТЕЛЬСТВА
20. 1264 руський князь з династії Рюриковичів правитель ГалицькоВолинського князівства

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе