Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Вступ
Гроші – одне з найдавніших явищ у житті суспільства і відіграють важливу роль у його економічному і соціальному розвитку. Вони виступають як судинна система, що забезпечує обіг доходів і витрат суб`єктів ринку, життєздатність кожної із структур.
Гроші завжди привертали до себе пильну увагу науковців. Уже в працях Платона й Аристотеля є цікаві висловлювання про гроші. Часто згадується про них і в літописах періоду Київської Русі. Проте систематичні дослідження грошей і формування їх наукових теорій почалися з розвитком капіталізму. Вивчення грошей значною мірою визначило формування економічної теорії як науки.
Роль грошей визначається рівнем розвитку товарного виробництва та адекватних йому суспільних відносин. І її неможливо переоцінити, бо саме дієздатна грошова система сприяє ефективному використанню ресурсів, стійкому зростанню виробництва, його збалансованості. І навпаки, деформована грошова система може бути головною причиною розбалансованості виробничих процесів, різких коливань рівня цін і зайнятості, порушення рівноваги всієї економічної системи країни.
Гроші є унікальною особливістю ринкової економіки, яка полягає в тому, що кожен із її структурних елементів одягнений в єдину, спільну для всіх, функціональну форму. Такою унікальною формою є грошова оболонка, яка огортає всі клітини системи виробничих відносин.
Не могла бути значною роль грошей у докапіталістичних формаціях, оскільки саме господарство тоді мало переважно натуральний характер. За допомогою грошей там набувала суспільного визнання лише незначна частка вироблюваної продукції. Тому не було залежності товаровиробника від ринку, а вплив грошей на його економічне становище і через нього – на розвиток виробництва був мало відчутним.
Подібне становище мало місце і в умовах командно-адміністративної економіки в колишньому СРСР та інших країнах Східної Європи. Хоч головна сфера економічних відносин тут мала грошову форму, сама суть цих відносин була нееквівалентною, нетоварною, що робило використання грошей формальним, а роль їх – обмеженою, швидше за все обліково-розподільною. Проте і така роль мала певний позитивний вплив на розвиток суспільного виробництва.
Актуальність обраної для написання теми курсової роботи зумовлює той факт, що питання про функції грошей , грошовий обіг та грошову масу є одними з найбільш дискусійних у теорії грошей. Дискусії ведуться як між пред ставниками різних теоретичних шкіл, так і всередині кожної з них
1. Аналіз функцій грошей
Різноманітність і складність виробничих відносин, які втілюються в грошах, визначають множинність форм прояву самих грошей. Кожна з таких форм дістала назву функції грошей. Функція грошей — це певна дія чи «робота» грошей щодо обслуговування руху вартості в процесі суспільного відтворення.
Питання про функції грошей є одним з найбільш дискусійних у теорії грошей. Розбіжності стосуються не тільки трактування окремих функцій, а й їх кількості. Дискусії ведуться як між представниками різних теоретичних шкіл, так і всередині кожної з них. Так, більшість представників марксистської теорії грошей визнає п’ять їх функцій, проте вони мають різні погляди щодо суті кожної з них.
Ще помітніші розбіжності у трактуванні функцій грошей серед представників немарксистських теорій. Не заперечуючи взагалі існування функцій грошей, більшість із них визнають лише три функції й абстрагуються від решти. Так, у відомій книзі англійського економіста Л. Харріса «Грошова теорія» говориться про функції засобу обігу, засобу збереження вартості та одиницю рахунку і зовсім не згадуються інші функції. Разом з тим класики економічної теорії та деякі її представники кінця XIX — початку XX ст. теж визнавали п’ять функцій грошей. Ми також розглянемо п’ять функцій: міри вартості, засобу обігу, засобу платежу, засобу нагромадження вартості і світових грошей.
Міра вартості — це функція, в якій гроші забезпечують вираження і вимірювання вартості товарів, надаючи їй форму ціни. Двояке призначення цієї функції — виражати і вимірювати вартість — пояснюється тим, що вартість товару не може бути виражена інакше, ніж порівнюванням її з товаром — загальним еквівалентом, вартість якого загальновизнана. І тільки через кількісне визначення в одиницях товару-еквівалента здійснюється вимірювання вартості товарів.
Подвійне призначення міри вартості найчіткіше виявлялося в умовах використання благородних металів як грошового товару. Усі конкретні товари «шукали» тоді собі золотий чи срібний еквівалент і одержували ціну як певну вагову кількість цього металу. Такі «золоті» чи «срібні» ціни спочатку визначалися за ваговим масштабом і мало чим різнилися на всіх ринках.
З початком централізованого карбування монет державами виник грошовий масштаб, або масштаб цін, який спочатку збігався з ваговим. Так, в Англії фунт стерлінгів як грошова одиниця дорівнював фунту срібла, а монета карбувалася вагою 1/240 фунта срібла. Так само сформувалася й італійська грошова одиниця ліра (італ. - фунт). З часом масштаб цін з певних причин істотно відхилився від вагового, причому в кожній країні різною мірою. Тому ціни, які виражалися в національних грошах, почали значно різнитися на різних ринках, що зумовило необхідність застосування спеціальних коефіцієнтів зіставлення валют (валютних курсів).
Отже, в умовах обігу справжніх грошей ціна формувалася внаслідок подвійного їх функціонування — як втілення загальної праці для вираження вартості конкретних товарів і як масштаб цін для визначення самої вагової кількості грошового металу. Масштаб цін як вагова кількість благородного металу, прийнятого за грошову одиницю, є складовою функції міри вартості, доповнює її призначення виражати вартість товарів. Його не можна ні протиставляти мірі вартості, вважаючи їх двома різними функціями, ні ототожнювати з ним міру вартості, зводячи тільки до рахункових грошей.
В умовах неповноцінного обігу грошей механізм міри вартості істотно змінився. Між вартістю товару, яку потрібно виміряти, і грошовою ціною як результатом такого вимірювання немає золота, немає «золотої» ціни. Відпала потреба у ваговій кількості золота, що прийнята за грошову одиницю і слугує масштабом цін. Усі держави світу перестали фіксувати золотий вміст грошових одиниць. Створюється враження, що грошова одиниця безпосередньо вимірює вартість товару і що функція міри вартості зводиться до технічного обчислення, до забезпечення практики ціноутворення рахунковою одиницею.
Представники сучасних економічних теорій, що не визнають трудової природи вартості, зводять функцію міри вартості до таких рахункових одиниць. Представники ж трудової теорії вартості намагаються пояснити механізм цієї функції з позиції трудового походження вартості. Одні з них вважають, що нерозмінні знаки лише представляють в обігу золото, яке й виконує функцію міри вартості так, як це було в умовах золотого обігу. На думку других, у сучасних умовах змінився сам механізм формування трудової вартості товарів настільки, що вона може вимірюватися грошима без внутрішньої вартості. Треті вбачають вихід у тому, що, оскільки сучасні гроші теж є носіями мінової вартості, через прирівнювання (обмін) їх до звичайних товарів можна забезпечити вимірювання вартості останніх.
Жоден із цих підходів поки що не набув загального визнання. Проте останній із них здається найдоцільнішим.
Справді, якщо визнавати, що всі сучасні форми грошей є носіями мінової вартості, то можна визначити і реальну схему виконання такими грошима функції міри вартості. Усі звичайні товари, надходячи до сфери обміну, шукають собі грошовий екві валент, який представлений там готовністю суб’єктів ринку купити відповідні товари. У зіткненні сторін — бажання продати і готовність купити — визначається в кінцевому підсумку мінова вартість товару чи та сума грошей, якою товар оцінюється на ринку та яка задовольняє обох суб’єктів операції. До цього й зводиться економічний зміст вираження вартості за допомогою грошей у сучасних умовах.
Змінюється й механізм дії масштабу цін. Як інструмент виміру грошової ціни він діє не окремо від визначення вартості, а одночасно з ним як один процес, оскільки еквівалентна товару вартість уже виражена в грошових одиницях, а не у ваговій кількості золота. Тому роль масштабу цін ніби поглинута мірою вартості. Рівень цін на товари, що склався, зумовлює і масштаб цін для нових товарів, а не навпаки, як це було в умовах золотого стандарту.
Функцію міри вартості гроші виконують ідеально. Виробник заздалегідь, до появи з товаром на ринку, визначає ціну, за якою вигідно продати його. Але й при зустрічі з покупцем на ринку, де остаточно вирішується ціна товарів, наявність грошей у будь-якій формі (золоті монети, банкноти, чеки, кредитні картки та ін.) не обов’яз кова. Продаж взагалі може відбуватися в борг, під майбутні гроші, але ціна визначається в момент операції купівлі-продажу. Тим біль ше не потрібна наявність реальних грошей у разі встановлення товарних цін державними органами. Проте ці органи повинні мати чітке уявлення про мінову вартість грошей, яка фактично склалася і діє на ринку, щоб установити ціну, адекватну вартості товару.
Гроші як міра вартості широко використовуються як рахункові, як одиниця рахування. За їх допомогою можна надати кількісного виразу всім економічним процесам і явищам на мікро- і макрорівнях, на всіх стадіях процесу суспільного відтворення, без чого неможлива їх організація й управління. Тому суспільна роль грошей як міри вартості виходить далеко за межі надання всім товарам однакової форми ціни. Так, за допомогою рахункових грошей підприємство може заздалегідь визначити свої витрати на виробництво і доходи від реалізації продукції, рівень прибутковості виробництва, без чого неможливо виробити правильну підприємницьку тактику і стратегію.
На макроекономічному рівні за допомогою рахункових грошей визначаються такі важливі показники розвитку економіки, як обсяг валового внутрішнього продукту, національного доходу, інвестицій, фінансових і кредитних ресурсів тощо, без яких неможливе свідоме регулювання економічного життя суспільства.
Засіб обігу — це функція, в якій гроші є посередником в обміні товарів і забезпечують їх обіг.
Обмін товарів за допомогою грошей у цій функції здійснюється за схемою Т—Г—Т на відміну від бартерного обміну товарів за схемою Т—Т. Участь в обміні грошей надає товарному метаморфозу принципово нову якість: він розпадається на два самостійні акти — продаж (Т—Г) і купівля (Г—Т), які можуть відокремлюватися в просторі і в часі. За бартерного обміну відразу здійснюється повний товарний метаморфоз, коли своїх цілей досягають обидва учасники операції — кожний з них отримує потрібну споживну вартість. У метаморфозі Т—Г—Т продаж (Т—Г) не означає досягнення цілей обміну жодним із власників товарів, що обмінюються. Більше того, продавець одного товару може взагалі не купувати іншого товару і тоді повний товарний метаморфоз не відбудеться, у чому криється абстрактна можливість кризи збуту.
Разом з тим розрив товарного метаморфозу завдяки грошам на два самостійні акти має велике позитивне значення для розвитку обміну й економіки взагалі.
По-перше, відкривається можливість затримувати гроші і нагромаджувати вартість в її абсолютній формі, що розширює цілі виробництва, виводить їх за межі простого товарообміну і дає нові імпульси розвитку економіки.
По-друге, розриваються вузькі межі бартерного обміну. Власник товару може продати його не тому, хто в цей час має необхідний йому (продавцеві) товар, а тому, хто в ньому має потребу. За одержані гроші він має можливість вільно вибрати на альтернативній основі необхідний товар, що сприяє розвитку конкуренції серед товаровиробників.
По-третє, власник грошей може перенести купівлю іншого товару на майбутнє чи на інший ринок або взагалі використати їх за іншим призначенням. Усе це стимулює розвиток підприємницької активності товаровиробників, поглиблення і розширення рин кових відносин, урізноманітнює форми товарно-грошових відносин взагалі.
Важливою ознакою грошей як засобу обігу є те, що вони являють собою реальне втілення мінової вартості: продавець віддає свій товар покупцеві і взамін одержує гроші. При цьому зовсім не має значення, в якій формі вони виступають — повноцінних грошей (золотої чи срібної монети), розмінних чи нерозмінних знаків грошей (готівка), чи просто у вигляді записів на банківських рахунках (депозитні гроші). Важливо лише те, що гроші як засіб обігу забезпечують перебіг товарів від виробника до споживача, після чого товари виходять зі сфери обігу. Проте самі гроші залишаються в обігу, переходячи від одного суб’єкта до іншого.
Ця особливість засобу обігу визначає характер зв’язку обігу грошей і товарів. Так, в обігу завжди перебуває певна маса грошей, які протистоять товарній масі, що підлягає реалізації. Якщо їх співвідношення розглядати на якийсь момент, то маса грошей повинна приблизно дорівнювати сумі товарних цін. Якщо ж його розглядати за певний проміжок часу, то середня маса грошей, що перебуває в обігу, має бути меншою за суму цін товарів, що реалізуються, на величину, яка визначається швидкістю обігу грошей. Кожна грошова одиниця за цей час може забезпечити реалізацію кількох товарів. Указана залежність між масою грошей в обігу і сумою товарних цін є економічним законом грошового обігу.
Функцію засобу обігу гроші виконують миттєво, що робить її індиферентною до форми грошей, і її можуть виконувати будь-які гроші: повноцінні, паперові, кредитні, готівкові і депозитні; законні; квазігроші. Миттєвість послаблює вимоги до сталості грошей у цій функції, проте не знімає їх зовсім. Адже миттєвість властива грошам як засобу обігу тільки в одному товарному метаморфозі. Після його здійснення гроші не припиняють обігу і переходять у другий метаморфоз, потім у третій і т. д. Тому чим сталіша вартість грошової одиниці, тим міцніша внутрішня єдність товарних метаморфоз і зв’язків товаровиробників, тим сприятливіші умови для розвитку суспільного виробництва. Знецінення грошової одиниці викликає у власників грошей — потенційних покупців — недовіру до її купівельної спроможності та бажання швидше їх перетворити в товари, що стимулює ажіотажний попит та бартеризацію обміну.
Швидкий розвиток ринкових відносин, у тому числі завдяки грошам як засобу обігу, створює передумови для звуження сфери використання цієї функції та якісної зміни механізму її здійснення.
Формування різнобічних і сталих мінових відносин між товаровиробниками при активному обслуговуванні їх банками веде до посилення взаємної залежності і довіри між суб’єктами ринку. Тому продаж товарів дедалі частіше здійснюється в кредит. Для повного товарного метаморфозу наявність грошей виявилася не обов’язковою: товаровиробник продає свій товар і купує інший у борг, а товарний метаморфоз набрав вигляду Т—К—Т. Заміна в ньому Г на К (кредит) мала значні позитивні наслідки для всієї сфери товарно-грошових відносин.
У сучасних умовах використання грошей як засобу обігу здійснюється переважно в роздрібній торгівлі, при наданні послуг населенню, у міжнародній торгівлі та ін. Проте і в цих сферах поступово звужується використання цієї функції завдяки проникненню сюди кредитних відносин, особливо в країнах з розвинутою ринковою економікою. У нашій країні у зв’язку з недорозвинутістю внутрішньогосподарських кредитних відносин гроші як засіб обігу широко використовувались у всіх сферах економічних відносин, у тому числі й у оптовій торгівлі засобами виробництва. Інфляційні процеси, що набули широкого розмаху в період переходу до ринкового господарювання, спричинили звуження сфери функціонування засобу обігу внаслідок переходу до натурального товарообміну (бартеру). Це є кроком назад у розвитку функцій грошей, що зумовлює зниження їх ролі в розвитку економіки.
Засіб платежу — це функція, в якій гроші обслуговують погашення різноманітних боргових зобов’язань між суб’єктами економічних відносин, що виникають у процесі розширеного відтворення.
Історично ця функція походить з товарообороту. Як зазначалося вище, поява її була зумовлена продажем товарів у кредит, оскільки при цьому виникав борг, погашення якого здійснювалося грошима. Це вже були істотно інші гроші, відмінні від засобу обігу. Така відмінність пояснюється фактором часу, який відділяє реалізацію товару (в борг) від платежу в рахунок погашення заборгованості. За цей час можуть змінитися вартість і форма грошей, сам боржник та кредитор тощо. Тому вартість платежу не завжди еквівалентна вартості товарів, реалізованих у борг, або вартості грошей, які були віддані в борг. Економічні відносини, що виникають при погашенні боргів, особливо довгострокових, не тільки містять у собі свою першооснову — купівлю-продаж товару, а й відображають багато інших явищ, що відбулися в економіці за час користування кредитом: зміну вартості грошової одиниці, цінові пертурбації, втручання держави в грошову сферу, зміну позичкового процента тощо.
У міру поглиблення економічних відносин, перетворення їх у суто грошові, а народного господарства — в грошове та широкого розвитку кредитних і фінансових зв’язків гроші як засіб платежу поступово вийшли за межі товарного обігу і стали обслуговувати погашення різноманітних зобов’язань у суспільстві, якщо вони виражаються в грошовій формі. Як платіжний засіб гроші стали здійснювати самостійний рух без прямого зв’язку з обігом товарів, обслуговувати однобічний рух вартості в процесі розширеного відтворення, зокрема при платежах у державний бюджет та в інші централізовані фонди цільового призначення і фінансуванні суспільних потреб з цих фондів, під час видачі і погашення банківських позичок тощо.
Гроші як засіб платежу, подібно до засобу обігу, передаються від одного суб’єкта відносин до іншого, тобто здійснюють обіг. Тому коли мова йде про грошовий обіг, то найчастіше мається на увазі функціонування їх і як засобу обігу, і як засобу платежу. Відповідно і загальна маса грошей в обігу включає їх кількість в обох цих функціях. Вимоги закону грошового обігу поширюються на загальну масу грошей, тобто на обидві їх функції.
У розвинутій ринковій економіці гроші як засіб платежу обслуговують більшу частину всього економічного обороту. Тому сфера їх застосування дуже широка й охоплює: платежі між підприємствами, господарськими організаціями та установами за взаємними борговими зобов’язаннями; платежі підприємств, господарських організацій та установ своїм працівникам, пов’язані з оплатою праці; платежі юридичних та фізичних осіб у централізовані фінансові фонди, одержання грошових коштів із цих фондів; внесення юридичними та фізичними особами своїх грошей у банки, отримання ними грошових позичок у банках і погашення їх у встановлені строки; різноманітні платежі, пов’язані зі страхуванням діяльності та майна юридичних і фізичних осіб; інші платежі — адміністративно-судові, виплата спадщини, дарування тощо.
Розширення сфери функціонування грошей як засобу платежу відбувається за рахунок сфери їх функції як засобу обігу. Проте цей процес не має будь-якого негативного впливу на економіку. Навпаки, функція засобу платежу забезпечує ширші можливості для підприємства, ніж функція засобу обігу, оскільки знімає з нього обмеження, які створює суто еквівалентний обмін у разі негайної оплати товарів (Т—Г), розширює маневреність коштами, дає можливість здійснити платежі шляхом заліку зустрічних зобов’язань, що сприяє економії грошових коштів та прискоренню обігу капіталу тощо. Водночас у цій функції потенційно міститься загроза неплатежу, яка при реалізації в широких масштабах може спричинити грошово-кредитну кризу.
До грошей у функції засобу платежу ринок висуває ті самі вимоги, що й до засобу обігу, хіба що іншою мірою. Зокрема, необхідність сталості грошей у цій функції виявляється ще гостріше, оскільки тут, як уже вказувалося вище, діє фактор часу. Якщо за час користування кредитом гроші знеціняться, то кредитор не поверне позиченої ним вартості і зазнає збитків, бо він не зможе купити за повернуту суму грошей попередню кількість товарів у зв’язку з їх подорожчанням. Боржник відповідно матиме на цьому виграш. Щоб уникнути цього, доводиться коригувати процентну ставку відповідно до знецінення грошей, що негативно впливає на стан кредитних відносин в економіці. Крім того, саме по собі підвищення позичкового процента є інфляційним чинником і призводить до дальшого знецінення грошей.
Ці явища повною мірою виявилися в економіці України в період ринкової трансформації, коли інфляція набула широкого розмаху. Протягом короткого часу рівень позичкового процента підвищився в декілька разів, що стримувало розвиток кредитних відносин та економічне зростання взагалі.
Засіб нагромадження — це функція, в якій гроші обслуговують нагромадження вартості в її загальній абстрактній формі в процесі розширеного відтворення.
Виникнення функції засобу нагромадження історично стало можливим тоді, коли товаровиробник виявився спроможним частину грошової виручки від продажу своїх товарів не витрачати на придбання інших споживних вартостей, необхідних для виробництва чи особистого споживання, а відкласти на майбутнє, зберегти. Для цього продуктивність його праці повинна перевищувати його поточні виробничі та споживчі потреби, тобто бути на досить високому рівні розвитку. Отже, ця функція могла виникнути після функції засобу обігу і набути розвитку на її основі, але раніше за функцію засобу платежу: товаровиробник міг наважитися продати свій товар у борг лише за умови, що покупець зможе нагромадити вартість для повернення боргу.
Спочатку нагромадження грошей мало лише одну визначену мету — збереження вартості. Для цього достатньо було уречівлити вартість у звичайних кусках чи брусках дорогоцінного металу і добре зберігати їх на випадок різних соціальних потрясінь.
У такій формі нагромаджувалося абстрактне загальне багатство, що називалося скарбом. Нагромадження грошей як скарбу було стихійним наслідком і виразом виникнення надлишку продуктів у простих товаровиробників.
З розвитком товарного виробництва і грошових відносин урізноманітнювалися цілі нагромадження скарбу. Замість прагнення сховати своє багатство виникло бажання продемонструвати його. Чим більшою була роль грошей у суспільстві, тим сильнішим ставало це бажання. Під його впливом примітивним формам скарбу стали надавати форми предметів розкоші. Виникла естетична форма скарбу, який перестав бути просто мертвим багатством і набув певного споживчого сенсу. Поряд із збереженням вартості скарб у такій формі почав задовольняти важливі потреби людини — потреби в самовираженні, в естетичному задоволенні та ін. Нова роль естетичних скарбів стала своєрідною компенсацією для їх власників втрат, пов’язаних з тим, що скарб не може стати капіталом, не приносить їм прибутку. Завдяки цьому скарб в естетичній формі «пережив» багато суспільних формацій і продовжує функціонувати навіть у сучасних умовах майже суцільної капіталізації грошових відносин в усіх країнах незалежно від рівня їх економічного розвитку та системи господарювання.
Згодом сформувалася ще одна мета нагромадження скарбу — створення резерву платіжних засобів, що надало йому відтворювального характеру і зорієнтувало на забезпечення зростання прибутку. Ця мета визначалась ускладненням самих умов та потреб виробництва і реалізації товарів. Без такого резерву товаровиробник не міг підтримати безперервність та забезпечити розширення свого виробництва. Виникнення нової мети нагромадження скарбу докорінно змінило його характер. Скарб уже не міг довго лишатися без руху і став активно забезпечувати потреби суспільного відтворення, перетворившись у резерв для привідних і відвідних каналів регулювання грошового обігу.
Товаровиробники почали нагромаджувати скарб безпосередньо заради розширення виробництва й одержання додаткового прибутку в майбутньому. Щоб наблизити таке майбутнє, вони передавали свої скарби в борг, розміщували в банках, цінних паперах, що приносило їм прибуток у вигляді процентів, дивідендів. Відтак скарб перетворився в цілеспрямоване нагромадження грошей для збереження вартості як моменту в процесі розширеного відтворення. Це означало більш високий рівень розвитку даної функції. На відміну від функції нагромадження скарбу її стали називати функцією нагромадження вартості.
З розвитком функції нагромадження вартості змінювалися вимоги до форми грошей, що її виконували. Спочатку ослабла, а потім зовсім зникла залежність функціонального призначення нагромаджених грошей від їх субстанціональної вартості. Оскіль ки нагромадження втратило свою абстрактність багатства взагалі, зникла й потреба тримати гроші у вигляді запасу золота чи срібла; їх нову роль, яка передбачає конкретизацію цілей і строків нагромадження вартості, стали успішно виконувати знаки грошей — паперові, депозитні, електронні.
Нова форма грошей справила позитивний вплив на розвиток самої функції засобу нагромадження і грошових відносин взагалі. По-перше, виникла можливість вивести обсяги нагромадження за межі, що визначалися фізичними обсягами видобутку благородних металів. По-друге, можливість знецінення грошових знаків підштовхувала власників нагромадження швидше їх капіталізувати, що сприяло розвиткові організованих нагромаджень, банківської справи, ринку цінних паперів тощо. Саме нагромадження грошей перетворилося, по суті, в нагромадження позичкового капіталу. По-третє, капіталізація грошових нагромаджень, у свою чергу, сприяла розв’язанню суперечності між збереженням вартості «в покої» у межах обороту індивідуального капіталу і необхідністю прискорення обігу її у масштабах суспільного відтворення.
Разом з тим необхідно зазначити, що і в таких умовах здійснюється нагромадження скарбів як вартості, що перебуває в тривалому покої. Крім естетичної форми, продовжується класичне нагромадження скарбу у вигляді брусків дорогоцінного металу, золотих монет тощо. Великі запаси золота зберігаються в державних скарбницях, центральних банках, міжнародних валютно-кредитних центрах, а також у приватних власників. Наприкінці 80-х років ХХ ст. державні запаси золота найбільш розвинутих країн з ринковою економікою становили майже 30 тис. т, запаси міжнародних валютно-кредитних установ — понад 6,5 тис., у приватній тезаврації — понад 30 тис. т.
Нагромадження золотих запасів викликає жваві дискусії серед економістів щодо його цілей та зв’язку з грошовим обігом. Якщо виходити з того, що нагромадження золотого скарбу є однією з функцій грошей, то неминучим буде висновок, що одну з грошових функцій золото все ще частково виконує. Отже, його демонетизація є ще неповною.
Для того щоб нейтралізувати значення цього факту, висуваються різні докази того, що нагромадження золота не пов’язане із вказаною функцією грошей. Зокрема, державні золоті запаси називають звичайним стратегічним резервом, ніяк не пов’язаним з функціонуванням грошей; нагромадження золота трактується як рух за історичною інерцією, яку об’єктивно слід і можливо зупинити; нагромадження золота в приватній власності пояснюється недостатнім розвитком сучасних цивілізованих грошових відносин в окремих країнах. Має місце спроба довести, що нагромадження скарбу — це взагалі не грошова функція.
Проте вказані та подібні оцінки факту нагромадження золота в сучасних умовах не дають переконливого пояснення, чому людство за умов надзвичайної раціоналізації суспільного життя та капіталізації вартості омертвляє величезну її масу в золотих запасах і тримає поза виробничим чи особистим споживанням. Це можна, на наш погляд, пояснити тільки тим, що і тепер в окремих людей та в цілих народів, представлених їх державами, існує об’єктивна потреба нагромаджувати вартість як абсолютне багатство, тобто у формі скарбу, на випадок економічних чи політичних потрясінь, як було і в минулі віки. І таке нагромадження залишається функцією грошей як особливого товару. А оскільки в цій сфері (нагромадження абсолютного багатства) є свої особливі вимоги до грошей, які можуть забезпечуватися тільки золотом, то й виконувати цю функцію продовжує золото.
Таким чином, у сучасних умовах сфера функціонування грошей як засобу нагромадження вартості розділилася на дві частини. У тій із них, де нагромадження вартості зумовлюється потребами розширеного відтворення, оборотом капіталу, має конкретно-цільове призначення і є відносно короткочасним, цю функцію гроші виконують у формі знаків вартості. У тій же частині, де нагромаджується абсолютне багатство, необхідне за межами усталеного процесу суспільного відтворення, воно має форму скарбу й обслуговується справжніми грошима — золотом.
Такий підхід до розуміння сфери функціонування грошей як засобу нагромадження вартості дає можливість визначити механізм зв’язку золотих запасів з грошовим обігом. Загальновідомо, що золоті запаси в сучасних умовах виконують функцію страхування нагромаджень вартості у формі нерозмінних грошей від інфляційного знецінення останніх. Таке страхування саме по собі свідчить про наявність зв’язку золотих запасів із грошовим обігом, де якраз і формуються інфляційні процеси. Конкретніше цей зв’язок виявляється через вплив зміни золотих запасів на нагромадження грошових знаків.
Якщо збільшується приватна тезаврація золота внаслідок продажу його інвесторам з державних фондів, то на суму покупок зменшуються їхні нагромадження в неповноцінних грошах, а отже, скорочуються резерви надходження останніх в активний оборот. І навпаки, зниження приватної тезаврації золота внаслідок скупки його державою приводить до нагромадження грошових знаків у суб’єктів ринку і прискореного насичення ними каналів обороту, до зростання попиту на звичайні товари.
Державні запаси золота офіційно включаються до золото-валютних резервів країни і слугують резервом світових грошей. При збільшенні цих запасів за рахунок розширення власного видобутку золота держава додатково випускає в оборот національні гроші і підвищує їх масу в обігу. Якщо держава збільшує свої запаси золота внаслідок позитивного платіжного балансу чи прямої закупівлі його на міжнародному ринку, то на відповідну суму зменшується товарна пропозиція на внутрішньому ринку, що безпосередньо впливає на обіг національних грошей у країні.
Отже, золоті скарби хоч і перестали бути єдиною формою грошового нагромадження і втратили свою роль привідних і відвідних каналів для грошового обороту, все ж вони зберігають опосередкований зв’язок з останнім, що свідчить про часткове збереження за золотом однієї з функцій грошей — нагромадження вартості.
Гроші, що виконують функцію засобу нагромадження вартості, слід відрізняти від поточних резервів грошей як купівельних і платіжних засобів, які постійно створюються у суб’єктів економіки внаслідок короткочасних розбіжностей між поточними грошовими надходженнями і витратами. Такі грошові кошти не припиняють, а лише уповільнюють свій рух, продовжуючи функціонувати як засіб обігу чи засіб платежу. Гроші ж, що обслуговують нагромадження вартості, на певний час виходять з обороту, зупиняють свій рух, і їх маса визначається іншими, більш широкими потребами, ніж потреби грошового обігу.
Проте вказані відмінності між грошима в цих трьох функціях мають швидше теоретичний, ніж практичний характер. На практиці всі складові грошової маси є єдиним цілим і легко переміщуються із нагромаджень в обіг, і навпаки.
Світові гроші — це функція, в якій гроші обслуговують рух вартості в міжнародному економічному обороті і забезпечують реалізацію взаємовідносин між країнами.
Виділення функції світових грошей зумовлене особливостями руху вартості на світовому ринку, які визначаються поділом цього ринку державними кордонами. Завдяки такому поділу тут з’являється специфічний суб’єкт економічних відносин — держава, котра представляє і захищає інтереси країни в цілому. Тому на світовому ринку виникають економічні суперечності більш високого рівня, ніж на внутрішньому, які впливають і на відносини безпосередніх покупців та продавців.
Передусім в іноземних контрагентів виникає недовіра до тих регалій, якими наділила держава свої національні гроші, зокрема до посвідчення монетної ваги чи обов’язковості приймання грошових знаків у всіх видах платежів. Особливо гостро це відчувалося на початку формування світового ринку, через що гроші могли з’явитися там тільки у формі зливків благородних металів, знявши, за виразом К. Маркса, свої «національні мундири». Тому в тих умовах функцію світових грошей виконували тільки повноцінні гроші. Їх приймання у платежі здійснювалося за вагою, а не за кількістю монет.
Гроші на світовому ринку виконують функції загального платіжного засобу, загального купівельного засобу і засобу перенесення багатства з однієї країни в іншу. Отже, світові гроші — це комплексна функція, що повторює, по суті, всі функції, властиві грошам на внутрішньому ринку.
Ця обставина дала підстави багатьом дослідникам взагалі не виділяти світові гроші як окрему функцію. З такою позицією можна було б погодитися, якби всі національні гроші були вільно конвертованими. Проте це не так — функціонування грошей більшості держав обмежене виключно їх національними кордонами. І коли економічні суб’єкти таких країн виходять на світовий ринок, то їм потрібні зовсім інші гроші. Тобто мова тут іде не тільки про новий напрям використання грошей, а й про інші за сутністю гроші, що й дає підстави вичленити світові гроші в окрему функцію.
Якщо світові гроші використовуються для погашення боргів, пов’язаних із зовнішньою торгівлею, банківськими та фінансовими позичками тощо, то вони виконують функцію засобу платежу. Коли вони витрачаються для негайної купівлі товарів чи послуг і замість їх певної суми, що вивозиться (пересилається), в країну ввозиться еквівалентна товарна вартість, вони виконують функцію купівельного засобу. Використання цієї функції менш вигідне, ніж першої, оскільки вимагає попереднього нагромадження резерву світових грошей. Тому вона спостерігається рідше — у випадках якихось надзвичайних подій, коли порушується звичайна рівновага обміну між країнами (неврожай, стихійне лихо, соціальні потрясіння) чи виникає недовіра до платоспроможності іноземного контрагента.
Якщо світові гроші переміщуються з однієї країни в іншу без зустрічного переміщення товарного еквівалента чи погашення боргу, то вони забезпечують перенесення багатства. Це має місце при оплаті контрибуції, репарацій, наданні грошових позичок чи допомоги, вивезенні грошей емігрантами, тіньовими підприємцями тощо.
Світові гроші функціонують і як міра вартості та рахункові одиниці, оскільки національні ціни жодної країни не можуть повністю задовольнити потреби світового ринку і на ньому формується своя система цін.
Найскладнішим питанням у розумінні функції світових грошей є питання про форму, в якій гроші її виконують. Одні економісти вважають, що і зараз цю функцію може виконувати і виконує тільки золото. Інші заперечують це, посилаючись на те, що золото перестало безпосередньо використовуватись у будь-яких платежах на світовому ринку. Купівлю-продаж золота там за національні валюти вони розглядають як торгівлю звичайним, а не грошовим товаром.
Справді, механізм функції світових грошей безперервно розвивався в міру розвитку економічних відносин на світовому ринку. Коли ці відносини досягли високого рівня взаємності, виникла можливість погашати вимоги по платежах шляхом заліку чи передання боргових зобов’язань без пересилання золота по кожному платежу. Таку роботу здійснюють комерційні банки,
взявши участь в організації міжнародних розрахунків. Золото вони стали пересилати один одному тільки для оплати сальдо заборгованості по платежах. Тут було ще очевидним часткове використання золота як засобу платежу на світовому ринку.
Після відміни золотого стандарту і заборони багатьма державами приватних операцій із золотом банки втратили можливість використовувати золото для врегулювання платіжних відносин з іншими країнами. Таке право залишилося тільки у центральних банків та казначейств. Вони можуть продати частину золота на ринках за одну з національних валют, що користуються довірою на світовому ринку, і розрахуватися нею по боргах. Цей механізм принципово не змінився і після скасування в 70-ті роки заборони на приватні операції із золотом у провідних країнах світу. Комерційні банки хоч і дістали право на операції із золотом, проте не використовують його для взаємних платежів, навіть для погашення сальдо взаємної заборгованості. Вони прагнуть продати золото на ринку за валюту і розрахуватися нею по платежах.
2. Вимірювання обсягу і структури грошової маси. Грошові агрегати
Грошовий оборот забезпечується певною масою грошей, вели чина якої є важливою характеристикою стану грошового обороту та ринкової кон'юнктури в цілому. Зміна грошової маси безпосе редньо впливає на інтенсивність обороту грошей, на формування платоспроможного попиту, на кон'юнктуру ринків, а значить — на економічний розвиток. Тому регулювання грошової маси є ключо вим напрямом державної грошово-кредитної політики. Завдяки цьому вивчення та правильне визначення маси грошей в обороті має не тільки теоретичне, а й важливе практичне значення.
Поняття грошової маси досить складне, оскільки складна сама категорія грошей, велика різноманітність їх форм та функцій. Не випадково в трактуванні змісту та показників вимірювання гро шової маси є помітні розбіжності.
У зарубіжній літературі до 30-х років XX ст. панувало уяв лення про грошову масу як сукупність залишків металевих гро шей і розмінних банкнот у розпорядженні суб'єктів обороту. Усі інші грошові інструменти — нерозмінні банкноти, розмінна мо нета, депозитні вклади тощо - виділялися у поняття «засобів обігу» і не включалися в загальну масу грошей. Ситуація прин ципово змінилася після скасування золотомонетного стандарту.
Саме життя теж довело необхідність включати до грошової маси не тільки всі го тівкові знаки, а й депозитні гроші — спочатку короткострокового характеру, а згодом і довгострокового. Більше того, окремі суча сні економісти та центральні банки до грошової маси відносять будь-які активи, котрим властива певна ліквідність (облігації державних позик, векселі, страхові поліси тощо). Отже, і в саму грошову масу вони можуть включа тися чи виключатися з неї відповідно до конкретної ситуації.
Зарубіжна економічна наука та практика дали достатньо роз горнуте й обґрунтоване трактування і статистичне визначення грошової маси, які ефективно використовуються в регулятивній практиці. Виходячи з викладеного вище розуміння сутності грошей та грошового обороту, під грошовою масою слід розуміти всю сукуп ність запасів грошей у всіх їх формах, які перебувають у розпо рядженні суб'єктів грошового обороту в певний момент. Такими суб'єктами є приватні особи, підприємства, громадські організації, господарські об'єднання, державні установи тощо, які мають у своєму розпорядженні готівкові гроші чи вклади на різних ра хунках у комерційних банках.
Грошова маса має певний кількісний вираз (обсяг у мільярдах чи мільйонах грошових одиниць), надзвичайно складну структу ру та динаміку руху. З точки зору якісної характеристики грошо вої маси важливе значення має її структура, а з погляду практики її регулювання — динаміка руху обсягу та структури.
У структурному відношенні грошову масу можна розділити за кількома критеріями:
• за ступенем «готовності» окремих елементів до оборотності, тобто за ступенем їх ліквідності;
• за формою грошових засобів (готівкові, депозитні);
за розміщенням у суб'єктів грошового обороту; Перехід України до ринкової економіки робить надзви чайно актуальним вивчення і використання цього досвіду в нашій практиці.
• за територіальним розміщенням та ін.
Найбільшу складність має структуризація грошової маси за першим критерієм, оскільки немає однозначного розуміння сту пеня ліквідності кожного її елемента, як і немає чіткого розмежу вання між власне грошима і високоліквідними фінансовими ак тивами, що вже не є грошима. За цим критерієм наука і практика виділяють кілька елементів грошової маси, комбінацією яких можна визначати різні за складом і обсягом показники грошової маси, що називаються грошовими агрегатами.
Грошовий агрегат — це специфічний показник грошової маси, що характеризує певний набір її елементів залежно від їх ліквід ності. Кількість агрегатів, які використовуються в статистичній практиці окремих країн, не однакова, що пояснюється істотними відмінностями в елементному складі грошової маси, у спектрах активів, які розглядаються в національній практиці як гроші, у завданнях використання грошової маси в регулятивних цілях.
У статистичній практиці України визначаються і використо вуються для цілей аналізу і регулювання чотири грошові агрега ти: MO, M1, M2.M3.
Агрегат МО відображає масу готівки, яка перебуває поза бан ками, тобто на руках у фізичних осіб і в касах юридичних осіб. Готівка в касах банків сюди не входить.
Агрегат МІ включає гроші в агрегаті МО + вклади в банках, які можуть бути використані власниками негайно, без попере дження банків, тобто запаси коштів на поточних рахунках та на ощадних рахунках до запитання.
Агрегат М2 — це гроші в агрегаті МІ + кошти на всіх видах строкових рахунків, кошти на рахунках капітальних вкладень та інших спеціальних рахунках.
Агрегат МЗ охоплює гроші в агрегаті М2 + кошти на вкладах за трастовими операціями банків.
Наведені грошові агрегати відрізняються між собою не тільки кількісно, а й якісно. Так, агрегат МІ виражає масу грошей, яка пере буває безпосередньо в обігу, реально виконуючи функції засобів обі гу та платежу, і тому є найбільш ліквідною. Вона найтісніше пов'яза на з товарною масою, що проходить процес реалізації, і безпосеред ньо впливає на ринкову кон'юнктуру. Саме тому цей агрегат перебу ває під найпильнішою увагою аналітиків та регулюючих органів.
Пильної уваги заслуговує також агрегат МО. Він має ті самі якісні характеристики, що й грошова маса агрегату МІ, але обо рот готівки здійснюється поза банками і тому регулювання і кон троль за ним складніші.
В інших грошових агрегатах (М2, МЗ) ураховані також запаси грошей у різних організаційних формах заощаджень (строкові депозити, ощадні сертифікати, трастові вклади тощо). Ці гроші тимчасово перебувають у покої, виконуючи для їх власників функцію нагромадження вартості. Тому ліквідність грошової маси знижується з кожним наступним агрегатом. Найбільш ліквідними і готовими обслуговувати товарооборот є гроші агрегату МО. Най нижчу ліквідність мають гроші агрегату МЗ, оскільки значна час тина їх не може вступити в обіг без того, щоб власник заздалегідь не попередив про це банк і не зазнав певних фінансових утрат.
Водночас агрегат МО — найвужчий показник грошової маси, оскільки характеризує лише один її елемент — готівкову масу. Найширшим агрегатом є МЗ, бо він охоплює всі елементи гро шової маси, що перебувають в обороті.
На грошову масу впливають два фактори: 1) кількість грошей; 2) швидкість їх обігу (рис. 1).
Показник "грошова маса" треба відрізняти від показника грошова база – це якісно інший показник, що характеризує масу грошей з боку вияву її на балансі центрального банку, тому його інколи називають ще "грошима центрального банку", який їх безпосередньо контролює і регулює, впливаючи в результаті і на загальну масу грошей.
Рис. 1. Фактори, які впливають на грошову масу
Показник грошової бази не є ще одним агрегатом грошової маси. Це якісно інший показник, що характеризує масу грошей з боку прояву її на балансі центрального банку. Тому цей показник інколи називають ще грошима центрального банку, який їх без посередньо контролює і регулює, впливаючи в кінцевому підсу мку і на загальну масу грошей.
Грошова база включає запаси всієї готівки, яка перебуває в обігу поза банківською системою та в касах банків, а також суму резервів комерційних банків на їх кореспондентських рахунках у центральному банку.
Величину грошової бази Гб можна визначити за формулою:
Гб = Мо + Мк + Мрез ,
де М0 — сума готівки, що перебуває поза банками;
Мк — сума готівки в касах банків;
Мрез — сума грошових коштів (резервів), які перебувають на кореспондентських рахунках банків у центральному банку.
Готівковий елемент (М0 + Мк) грошової бази відрізняється кількісно від готівкового агрегату МО — більший на суму готівки в касах банків. Безготівковий елемент (Мрез) грошової бази відрі зняється і якісно, і кількісно від безготівкового елемента грошо вих агрегатів M1, M2, МЗ. Він являє собою суму зобов'язань центрального банку перед комерційними. А безготівкові елемен ти грошових агрегатів — це зобов'язання комерційних банків пе ред своїми клієнтами.
Співвідношення між грошовою масою і грошовою базою називається грошово-кредитним мультиплікатором.
Грошовий мультиплікатор – це процес, що характеризує структурні зміни грошової маси, створення нових банківських депозитів за кредитування банками клієнтури на основі додаткових або вільних резервів, що надійшли до банку ззовні.
Грошово-кредитний мультиплікатор – це коефіцієнт збільшення (зменшення) надлишкових резервів банківської системи, який утворюється внаслідок процесу створення нових банківських депозитів (безготівкових грошей) у процесі кредитування клієнтів банками на основі додаткових (вільних) резервів, що надійшли до банку ззовні.
Коефіцієнт взаємозв'язку між збільшенням (скороченням) надлишкових резервів банківської системи і сумою нових кредитних грошей, яку вона може створити, ґрунтується на такому принципі: втрачені кредитні ресурси одним комерційним банком внаслідок надання кредитів своїм клієнтам стають надбанням іншого і використовуються ним уже як власні кошти для надання у безготівковій формі своїм клієнтам тощо. Тобто кожна грошова одиниця, яка випускається одним комерційним банком, створює кредитні резерви іншим банкам: другому, третьому і т. д.
Рівень грошово-кредитного мультиплікатора залежить від норми обов'язкового резервування:
,
де – грошово-кредитний мультиплікатор;
– норма обов'язкового резервування.
Приріст грошової маси може бути виражений формулою
,
де – приріст грошової маси;
– початковий приріст резервів.
Але фактичний коефіцієнт може суттєво відхилятися від розрахунків, оскільки на процес мультиплікації впливають й інші показники.
Грошово-кредитний мультиплікатор може "спрацювати" не тільки за додаткового введення грошей у банківський обіг центральним банком через кредитну емісію. Такий самий ефект буде досягнутий, якщо резерви одного з банків зростуть завдяки надходженню готівки за рахунок клієнта або якщо певний банк збільшить свої резерви шляхом продажу частини активів на міжбанківському ринку, в тому числі й НБУ.
Фактично рівень мультиплікатора, який склався на певний час, визначається як співвідношення загальної маси грошей в обігу і суми грошової бази за формулою*47
,
де – показник фактичного рівня мультиплікатора;
– маса готівки в обігу поза банками;
– маса грошей у депозитах комерційних банків;
– сума резервів комерційного банку.
Процес грошово-кредитної мультиплікації відіграє важливу роль у забезпеченні пропозиції грошей відповідно до потреб економічного обігу*48. Таке регулювання пов'язане зі зміною норми обов'язкового резервування.
Додатковий (вільний) резерв – це сукупність коштів комерційного банку, які є у розпорядженні в цей момент і можуть бути використані ним для активних операцій. Цей резерв має таку формулу:
, (2.5)
де – додатковий, або вільний, резерв;
– капітал банку;
– залучені банком кошти, депозити;
– сальдо заборгованості банку за міжбанківським кредитом, включаючи і кредити НБУ;
– відрахування до центрального страхового фонду;
– вклади банку в активні операції, не повернуті на цей момент;
– обов'язкові резерви.
Наявність вільного, або додаткового, резерву – важливий показник фінансового стану банку, насамперед його здатності виконувати зобов'язання перед клієнтами і задовольняти їх попит на позики. Тому цей показник відображає, з одного боку, стан поточної ліквідності банку, а з іншого – стан його поточного кредитного потенціалу. Завдяки цьому через регулювання вільних резервів банків можна впливати на їх фінансовий стан і діяльність щодо збільшення маси грошей в обігу.
Проблема монетизації бюджетного дефіциту полягає у пошуку грошових коштів, достатніх для покриття (фінансування) перевищення бюджетних витрат над бюджетними доходами, що формуються на підставі вимог чинного законодавства, насамперед податкового. Про достатність монетизації ВВП можна робити висновки з динаміки деяких індикаторів, насамперед середнього рівня цін, середньої процентної ставки, стану платіжної дисципліни, рівня ліквідності банків тощо. Показник фактичного стану монетизації ВВП прийнято розраховувати як частку від ділення номінального річного обсягу ВВП на обсяг грошової маси, що є в обігу на кінець року:
,
де – рівень монетизації;
– маса грошей на кінець року, взята за агрегатом М3.
Мобілізувати необхідні для монетизації бюджетного дефіциту кошти можна кількома способами:
1) збільшити оподаткування економічних суб'єктів через підвищення податкових ставок, введення нових податків, скасування пільг за старими податками тощо;
2) дозволити уряду (казначейству) випустити власні боргові зобов'язання (казначейські білети) у розмірі, достатньому для покриття бюджетного дефіциту, і надати їм статус законного платіжного засобу;
3) дозволити уряду випустити власні цінні папери і реалізувати їх на внутрішньому чи зовнішньому ринках;
4) дозволити центральному банку прокредитувати уряд у розмірі бюджетного дефіциту, придбавши на відповідну суму урядові зобов'язання на первинному ринку.
Найдоцільнішим є третій варіант – реалізація державних цінних паперів на вторинному ринку, оскільки він не змінює грошової маси і не ускладнює завдань, визначених у монетарній політиці (за умови якщо бюджетний дефіцит не хронічний і не надто великий щодо ВВП). Систематичний бюджетний дефіцит, що зростає, яким способом не монетизувався б, становить потенційну загрозу для сталості грошей. Монетизація через вторинний ринок може лише відстрочити цю загрозу, але не усунути її повністю.
В Україні маса грошей в обороті після грошової реформи 1996 р. характеризується високими темпами зростання та надмір но великою вагою в ній готівки, про що свідчать дані табл.2.1.
Протягом п'яти післяреформових років грошова база та гро шова маса зростали щорічно, збільшившись відповідно в 4,7 та в 4,8 раза. На фоні постійного скорочення реального обсягу вало вого внутрішнього продукту зазначене зростання грошової маси видається надмірним. Воно було спричинене високим рівнем бю джетного дефіциту та не досить жорсткою грошово-кредитною політикою центрального банку. Такі ножиці в динаміці грошової маси та обсягу суспільного виробництва не могли не вплинути на вартість грошей: гривня за п'ять років знецінилась у 2,1 раза, а відносно долара США — в 2,8 раза.
Значний інтерес становить структура грошової маси та її дина міка за п'ять років. Привертає до себе увагу надто високе (151,7%) зростання в 1997 р. агрегату МО, внаслідок чого готівки в загаль ній масі грошей (за агрегатом МЗ) було майже 49%, що негативно характеризує структуру грошової маси і стан грошового обороту. Разом з тим ця тенденція спричинила скорочення рівня грошово-кредитного мультиплікатора, через що в 1997 р. агрегати М2 і МЗ зростали значно повільніше, ніж грошова база, що мало певні антиінфляційні наслідки. У 1998 та 1999рр. структура грошової ма си дещо поліпшилася: почала знижуватися питома вага готівки в агрегаті МЗ, а збільшення грошової бази відбувалося повільніше, ніж зростання МЗ, що свідчить про поступове посилення ролі ко мерційних банків у формуванні грошової маси та в управлінні грошовим оборотом.
|
ГРОШОВА МАСА, ЩО ОБСЛУГОВУЄ ГРОШОВИЙ ОБОРОТ В УКРАЇНІ (на кінець року), млрд грн Показник грошової маси 1997 1998 1999 2000 2001 Сума % до поперед нього року Сума % до поперед нього року Сума % до поперед нього року Сума % до поперед нього року Сума % до поперед нього року Грошова база 7,1 144,6 8,6 121,9 12,0 139,3 16,8 140,0 23,0 137,0 Агрегат МО 6,1 151,7 7,1 116,7 9,6 133,9 12,8 134,0 19,5 152,3 Агрегат МІ 9,0 143,3 10,3 114,1 14,1 136,4 20,7 147,0 29,8 144,0 Агрегат М2 12,4 137,9 15,4 124,0 21,7 140,7 31,4 145,0 45,0 143,0 Агрегат МЗ 12,5 133,9 15,7 125,3 22,1 140,4 32,1 145,0 45,5 142,0 У тому числі готівка -сума 6,1 151,7 7,1 116,7 9,6 133,9 12,8 134,0 19,5 152,3 - питома вага, % 48,9 113,4 45,5 93,0 43,4 95,3 40,0 92,3 42,8 107,0 |
Таблиця 2.1
3. Закон грошового обігу
Грошовий обіг - це неперервний рух грошей у сфері обігу та їх функціонування як засобу платежу й обігу. За його допомогою здійснюється розширене відтворення. Поряд з кредитом та фінансами він виступає складовою частиною єдиного грошового обороту і водночас становить самостійне економічне явище, що має свою особливу специфіку й механізм впливу на економіку. Опосередковуючи рух реальних товарів і послуг у процесі суспільного відтворення, грошовий обіг вимагає лише строго визначеної маси грошей.
Вилучення грошей зі сфери обігу можливе лише в разі зменшення у ній маси товарів або значного збільшення швидкості обігу грошової одиниці. За умов золотомонетного стандарту зайві гроші автоматично залишають сферу обігу, перетворюючись у скарби. За наявності паперових грошових знаків кожен суб'єкт економічних відносин для отримання реальних товарів чи послуг прагне знову спрямувати гроші в обіг, щоб не зазнати збитків від можливого їхнього знецінення. Оскільки вилучення грошей з обігу вимагає значних витрат, то держава, вдаючись до регулювання їхньої кількості, такі витрати перекладає на інших суб'єктів ринку і насамперед на широкі верстви населення. Саме така політика, покликана стабілізувати економіку, фінанси й грошовий обіг, здійснюється нині в Україні.
Стабільність грошового обігу залежить насамперед від стану економіки. В суспільстві, де збалансовані процеси відтворення в народному господарстві, підтримується й стабільний грошовий обіг. Більше того, він активно впливає на стан і розвиток економіки. Там же, де виникли диспропорції у відтворювальному процесі, де спостерігається падіння виробництва валового національного продукту, а держава не може збалансувати надходження та видатки, грошовий обіг підривається інфляційними процесами.
Грошовий обіг здійснюється в межах певної грошової системи, яка в ринковій економіці є провідною ланкою і відіграє домінуючу роль у саморозвитку господарських процесів. Грошова система включає такі складові частини: товар, що відіграє роль загального еквівалента; грошову одиницю - масштаб цін; узаконений засіб обігу та платежу (банкноти, казначейські, чи скарбницькі, білети, монети), порядок випуску банкнот і казначейських білетів (паперових грошей) в обіг.
Грошовою одиницею України стала гривня. Порядок її виготовлення і введення в обіг та підтримання стабільності розроблено Національним банком. Перевага гривні полягає в тому, що на відміну від безконтрольного й незабезпеченого випуску карбованців вона надходитиме в обіг в обмеженій кількості лише під реальні товари, тому не буде переповнювати канали обігу. Всі гривні є банківськими білетами, тобто банкнотами, що теж дуже важливо.
На перший погляд може здатися, що особливої різниці між банкнотами і казначейськими білетами нібито немає: обидва види грошей забезпечені товаром. Проте, якщо банкноти випускаються в обіг від імені Національного банку, то казначейські білети - від імені уряду держави. Коли перші забезпечені всіма активами банку (золотом, коштовностями, іноземною валютою) й обмежено випускаються під реальні товарно-грошові угоди, то казначейські білети забезпечені державним майном, випускаються примусовим курсом для задоволення поточних потреб держави, тому часто не зв'язані з товарною масою. Отже, банкнотний обіг значною мірою є незалежним від органів держави, більше захищений від знецінення і краще гарантує стабільність грошового обігу.
Залежно від форми грошей їх обіг поділяється на безготівковий і готівковий. У ринковій економіці будь-якої країни переважна частина грошового обігу зосереджена в безготівковому обігу. Він здійснюється шляхом оплати покупок і боргів перерахуванням грошових сум з рахунку на рахунок без використання грошей у готівковій формі. Переважання даної частини грошового обороту зумовлено насамперед вигідністю таких розрахунків для економічних суб'єктів. Рівень розвитку безготівкового обороту в тій чи іншій країні залежить від рівня розвитку товарно-грошових відносин, досконалості банківської справи, цілей і методів регулювання грошового обороту. Скажімо, нині у зв'язку з низьким рівнем товарно-грошових відносин та примітивністю банківського обслуговування у сфері особистого споживання безготівкові гроші використовуються вкрай недостатньо.
Готівковий оборот здійснюється через оплату купівлі товарів і послуг та боргових зобов'язань у сфері особистого споживання за допомогою банківських чи казначейських білетів та розмінною монетою. Це пов'язано з тим, що розмір грошових платежів тут у середньому менший, а потреба в негайному їх здійсненні значно вища. Тому платежі готівкою в сфері особистого споживання вигідніші й зручніші, ніж через банки. Але з розвитком товарно-грошових відносин, удосконаленням кредиту та комп'ютеризацією банківської справи сфера готівкового обороту поступово звужуватиметься.
Зокрема станом на 01.01.12 питома вага готівки в структурі грошової маси становить 28,1%, порівняно з 31,4% станом на 01.01.11
Рис 1.Динаміка структури грошової маси за 2008-2012 роки.
Виникнення депозитних, а далі й електронних грошей, за допомогою яких здійснюється автоматичне переведення грошових сум за безпосереднім розпорядженням власника поточних рахунків, органічно поєднало в собі переваги депозитної та готівкових форм грошей. Тут немає потреби переносити великі маси готівки, досягається значна економія витрат, кожен платник може миттєво виконати платіж.
Учені-економісти завжди були проти жорсткого розірваного поділу єдиної грошової маси на безготівкову та готівкову, але радянські політики, дбаючи про так зване обмеження й витіснення товарно-грошових відносин за соціалізму, постійно ігнорували всі застереження. Тим часом такий поділ був штучним і суперечив законам грошового обігу. Він поділив єдиний грошовий обіг на гроші, які обслуговували потреби населення, і безготівкові кошти, які використовувалися для розрахунків підприємств з бюджетом, банками та іншими організаціями. Внаслідок цього склалося два нібито незалежних потоки нерівноцінних грошей. Однак через видачу кредитів банки сприяють переведенню безготівкових грошей на оплату ресурсів і послуг інших підприємств, які, в свою чергу, виплачують із них заробітну плату, премії, здійснюють інші готівкові платежі. Так безготівкові гроші перетворюються в наявну готівку, яка потребує відповідної маси товарів і послуг. Якщо ж товарів немає, то це означає одне - переповнення каналів грошового обігу й інфляційне знецінення грошової одиниці.
Національна валюта - не лише гарант державності й незалежності України. Її введення супроводжується докорінними реформами економіки, структурними зрушеннями в народному господарстві, рішучим переходом до ринкових відносин, збалансуванням грошової та товарної маси, внутрішньою, а потім і зовнішньою конвертованістю гривні.
Грошовий обіг підпорядковується своєму специфічному закону. Сутність його полягає в тому, що протягом даного періоду для безінфляційного обігу необхідна лише певна, об'єктивно обумовлена маса купівельних і платіжних засобів. Якщо формалізувати суть цього закону, то вона може бути виражена рівнянням:
Мф = Мн,
де Мф — фактична маса грошей в обігу,
а Мн — об'єктивно необхідна для обігу їх маса.
Величину Мн можна виразити так:
зарахування боргів.
Якщо Мф перевищує Мн - значить обігу з'явилися зайві гроші, і навпаки, якщо Мф менше від Мн їх нестача.
Кількість грошей, у середньому необхідних для обігу протягом певного часу (Мн), прямо пропорційна масі товарів і рівню їх цін та обернено пропорційна середній швидкості обігу грошової одиниці.
Цю залежність можна виразити формулою:
де Р • Q — сума цін товарів, що реалізуються за певний період;
V — середня кількість оборотів грошової одиниці за цей же період.
Проте не всі товари, які реалізуються, оплачуються негайно. Частина їх продається в кредит, і для їх реалізації гроші в даний момент не потрібні, що відповідно зменшує величину Мн. Вод ночас в обігу гроші обслуговують не тільки реалізацію товарів чи послуг, виконуючи функцію купівельного засобу, а й забезпечу ють погашення різних боргових зобов'язань, передусім щодо ку півлі товарів у кредит, виконуючи функцію платіжного засобу. Для цього в обігу необхідна додаткова маса грошей понад ту, яка обслуговує реалізацію товарів і послуг. Однак не всі боргові зо бов'язання погашаються реальними грошима. Якщо вони мають зустрічний характер, то можуть взаємно зараховуватися без учас ті реальних грошей.
Величина Мн як об'єктивний центр, навколо якого змінює ться Мф, за всіх умов (при різних економічних системах і різ них формах грошей) визначається одними й тими ж фактора ми, що надає закону грошового обігу загального значення. Скрізь, де є гроші і грошовий обіг, об'єктивно діє і цей за кон — закон вирівнювання Мф до рівня Мн. Проте зі зміною економічних умов та форм грошей у механізмі дії закону ви никають певні особливості.
Закон грошового обігу діє за функціонування різних форм грошей. Однак. механізм його дії за різних умов має певні особливості.
В умовах золотого стандарту вирівнювання Мф і Мн забезпе чувалося автоматично. Якщо Мф > Мн мінова вартість золотих грошей повинна знизитися порівняно з реальною вартіс тю, і власники їх, щоб не мати втрат, вилучали зайві суми грошей з обігу і спрямовували їх у скарби. І навпаки, за нерівності Мф < Мн, коли в обігу відчувався брак грошей власники скарбів спрямовували золото в обіг до ти, доки не досягалося рівняння Мф = Мн.
Зі скасуванням золотого стандарту зміна вели чини Мф набуває тенденції випереджаючого зростання порівняно з Мн, оскільки випуск грошей без внутрішньої субстанціональної вартості дає значний дохід емітенту. Це провокує бажання збільшувати пропозицію грошей за межі Мн. Автоматичне вирівнювання Мф і Мн обмежується вузькими paмками уповільнення обігу грошей. Вирішального значення у вирівнюванні набувають інструменти зовнішнього впливу на обіг грошей, передусім на їх масу.
Якщо сферу обігу обслуговують казначейські гроші, то порушення закону (Мф > Мн) стає хронічним, оскільки держава випускає їх відповідно до своїх потреб, а не потреб обігу, які визначають величину Мн. Поступове знецінення грошей набуває постійного характеру і є зовнішнім проявом порушення закону грошового обігу. Отже, хронічне порушення закону Мн — закономірність обігу казначейську грошей. Таким чином, знецінення грошових знаків є наслідком порушення закону Мн і проявом об'єктивності його дії в умовах обігу казначейських грошей.
Стримування зростання маси таких грошей з метою вирівнювання Мф з Мн можливе лише як тимчасове явище і може здійснюватися державними заходами, спрямованими на ліквідацію чи зменшення його дефіциту до прийнятного рівня. Якби це завдання було вирішено остаточно і державі не потрібно було емітувати казначейські гроші для покриття своїм витрат, то це створило б передумови для забезпечення рівності Мф = Мн. Але водночас можна було б відмовитись і від казначейського механізму емісії і перейти до банківського механізму емісії, що надає грошам іншої якості.
При обслуговуванні обігу банківськими грошима розши рюються можливості для вирівнювання Мф і Мн у разі збере ження сталості грошей. Вони зумовлені тим, що кредитний механізм емісії цих грошей містить у собі передумову повер нення їх з обігу через погашення позичок. Якщо випуск гро шей у країні прямо не використовується для покриття бюджет них витрат, а здійснюється виключно на основі банківського кредитування, то вимоги закону Мн можуть бути забезпечені завдяки дотриманню принципів і закономірностей кредитного процесу. Розширенням кредитування можна збільшити Мф до рівня Мн, оскільки обсяг виданих позичок певний час переви щуватиме обсяг погашених. Обмеженням кредитування вели чину Мф можна зменшити до необхідного рівня, бо випере джаюче погашення позичок виключає частину грошей з обігу. Тут також діє певний автоматизм пристосування грошової ма си до потреб обігу, проте він базується на економічно обґрун тованій кредитній політиці.
Отже, специфікою дії закону Мн в умовах обігу банківських грошей є те, що вже під час випуску таких грошей створюються передумови для вилучення їх з обігу і підтримання грошової ма си в обігу на об'єктивно необхідному рівні.
Закон грошового обігу був і є об'єктом активного дослідження науковій літературі з теорії грошей. У сучасній західній літературі проблема ба лансування Мф і Мн взагалі не аналізується. В розвинутих країнах ринкової економіки центральною є проблема дослідження шляхів забезпечення стабільності грошей. Однак, вирішується вона із суто ринкових по зицій — через регулювання співвідношення між попитом і про позицією грошей на грошовому ринку.
4.Розрахункова частина
Управління грошовими потоками на мікроекономічному рівні
Завдання:
1.Визначити оптимальний варіант утворення і спрямування грошових потоків підприємства.
2. В процесі виконання першого завдання розрахувати потребу в довго- і короткотермінових кредитах, визначити їх джерела та вартість.
Дано:
1.Фактичний залишок коштів на рахунках і в касі підприємства на початку року – 815 тис. грн., в т. ч. резерв-6% (48,9 тис. грн.)
2. Сподівані грошові надходження за рік – 6927,5 тис. грн.
3. Сподівані поточні витрати і платежі протягом року- 4275 тис. грн.
4.Внутрішній грошовий потік – 2652,5 тис. грн., в т. ч. інвестиційний потік - 96% (2546,4).
5.Інвестиційні проекти (табл. 1).
6. Джерела коштів (табл.2).
Таблиця 1
Інвестиційні проекти
|
Проект |
НСД, % |
ОСД, % |
Інвестиції, тис. грн. |
|
|
№ |
Назва |
|||
|
1 |
Модернізація обладнання |
10,75 |
16,75 |
2485 |
|
2 |
Освоєння нових видів продукції |
17,75 |
25,75 |
1373 |
|
3 |
Купівля акцій компанії ABC |
14,75 |
15,75 |
2485 |
|
4 |
Купівля акцій компанії LPG |
12,75 |
9,75 |
1710 |
|
5 |
Купівля держаних облігацій |
7,75 |
7,75 |
∞ |
Таблиця.2
Джерела коштів
|
Джерело |
Вартість, % |
Сума, тис . грн. |
|
|
№ |
Назва |
||
|
1 |
Внутрішній грошовий потік |
7,75 |
2546 |
|
2 |
Довготермінова банківська |
10,75 |
1028 |
|
3 |
Емісія облігацій |
11,75 |
1457 |
|
4 |
Емісія акцій |
17,75 |
1284 |
|
Разом |
х |
6315 |
Послідовність розв’язку:
1.Відхилення проектів, ОСД яких нижча НСД і ранжирування проектів за доходністю(табл. 3)
Таблиця 3
Черговість проектів за доходністю
|
№ проекту |
ОСД, % |
Інвестиції, тис. грн. |
Те ж, наростаючим підсумком |
|
2 |
25,75 |
1373 |
1373 |
|
1 |
16,75 |
2485 |
3858 |
|
3 |
15,75 |
2485 |
6343 |
|
5 |
7,75 |
∞ |
∞ |
2.Ранжирування джерел коштів за вартістю (табл.4)
Таблиця 4
Черговість джерел за вартістю
|
№ джерела |
Вартість |
Сума, тис. грн. |
Те ж, наростаючим підсумком |
|
1 |
7,75 |
2546 |
2546 |
|
2 |
10,75 |
1028 |
3574 |
|
3 |
11,75 |
1457 |
5031 |
|
4 |
17,75 |
1284 |
6315 |
3.Оптимізація інвестицій (рис.5)
Отже, оптимальним є обсяг інвестицій в 5031 тис. грн. При цьому повністю фінансуються проекти №2 (1373тис. грн. ) і №1 (2485 тис. грн.), а також частково фінансується проект №3 (1173 тис .грн.)
Джерелами коштів є внутрішній грошовий потік (2546 тис. грн.), довготермінова банківська позика (1028 тис. грн.) і емісія облігацій (1457 тис. грн.)
Висновки
Гроші не були придумані людством і не є продуктом тво рення держави, а з'явилися стихійно як результат еволюційного розвитку товарного виробництва й обміну. Тому гроші не можна вольовим способом відмінити там, де для їх існування є об'єк тивні передумови, як і не можна запровадити там, де таких пере думов немає. Разом з тим держави активно впливають на форму грошей, з тим щоб надати їм тих ознак, які роблять гроші най більш адекватними потребам ринку.
Обмін за допомогою грошей має істотні переваги перед бартером (натуральним обміном): здешевлює, прискорює, краще гарантує здійснення обмінних операцій, розширює можливості вибору, знімає часові і територіальні обмеження, створює умови для суспільного контролю і впливу на процеси обміну; все це сприяє прискоренню суспільного відтворення.
Гроші пройшли тривалий і складний шлях розвитку від зви чайних товарів широкого вжитку до сучасних електронних грошей. Кожна зміна форми грошей зумовлювалася більш високим рівнем розвитку суспільних відносин та істотним ускладненням вимог ринку до грошового еквівалента. Переломним моментом у розвитку форм грошей стала демонетизація золота, унаслідок якої закінчила ся епоха повноцінних грошей і розпочалася епоха неповноцінних грошей. На сьогодні неповноцінні гроші повністю взяли на себе й успішно виконують більшість грошових функцій, насамперед засо бу обігу, засобу платежу і міри вартості. Водночас є підстави ствер джувати, що функцію засобу нагромадження вартості частково про довжує виконувати золото, про що свідчить накопичення великих запасів золота у державній та приватній власності.
Гроші в сучасній ринковій економіці виконують п'ять функ цій: міри вартості, засобу обігу, засобу платежу, засобу нагрома дження вартості, світових грошей. У функції міри вартості гроші забезпечують визначення вартості товарів через форму ціни. У фун кції засобу обігу гроші обслуговують реалізацію товарів з негайним поверненням власникові еквівалентної вартості. У функції засобу платежу гроші обслуговують погашення боргових зобов'язань, що виникають у процесі розподілу та реалізації вартості. У функції сві тових грошей гроші обслуговують рух вартості по каналах світово го ринку — її вимірювання, розподіл, реалізацію і нагромадження.
Роль грошей є результатом їх функціонування і виявляється в стимулюючому чи гальмуючому впливі грошей на певні еконо мічні процеси. Такий вплив забезпечується самою наявністю гро шей, завдяки чому всі економічні суб'єкти функціонують у грошовому (а не бартерному) середовищі, а також зміною кількості грошей в обороті. У першому випадку роль грошей полягає в то му, що економічні суб'єкти поставлені в такі умови, що спону кають їх як виробників виробляти більше і з меншими витратами, а як споживачів — витрачати гроші економніше і з найбільшим ефектом. У другому випадку роль грошей виявляється в тому, що збільшення чи зменшення маси грошей збільшує чи зменшує об сяг платоспроможного попиту, впливає на кон'юнктуру ринку, на обсяги виробництва і зайнятість.
Роблячи підсумок , не оминути й такого важливого поняття, як грошовий обіг – це рух грошей у готівковій і безготівковій формах, який обслуговує реалізацію товарів і нетоварні платежі в господарстві.
Закон грошового обігу передбачає, що протягом певного періоду в обігу має бути певна, об'єктивно зумовлена грошова маса. Він з'ясовує внутрішні зв'язки між кількістю грошей в обігу і масою товарів, рівнем цін, швидкістю обороту грошей.
Грошовий оборот забезпечується певною масою грошей, величина якої є важливою характеристикою стану грошового обороту та ринкової кон'юнктури в цілому. Зміна грошової маси безпосередньо впливає на інтенсивність обороту грошей, на формування платоспроможного попиту, на кон'юнктуру ринків, а значить – на економічний розвиток. Тому регулювання грошової маси є ключовим напрямом державної грошово-кредитної політики. Завдяки цьому вивчення та правильне визначення маси грошей в обороті має не тільки теоретичне, а й важливе практичне значення.
Грошова маса – це сукупність усіх грошових засобів у готівковій і безготівковій формах, які забезпечують реалізацію товарів, послуг і всі нетоварні платежі у народному господарстві.
У структурному відношенні грошову масу можна розділити за кількома критеріями:
Найбільшу складність має структуризація грошової маси за першим критерієм, оскільки немає однозначного розуміння ступеня ліквідності кожного її елемента, як і немає чіткого розмежування між власне грошима і високоліквідними фінансовими активами, які вже не є грошима. За цим критерієм наука і практика виділяють кілька елементів грошової маси, комбінацією яких можна визначати різні за складом і обсягом показники грошової маси, що називаються грошовими агрегатами.
Грошовий агрегат – це визначена законодавством відпо відно до ступеня ліквідності специфічна група ліквідних акти вів.
Грошові агрегати формуються на основі таких принципів:
1) грошова маса включає не лише готівкові гроші, а й депозитні;
2) уся грошова маса поділяється на ту, що є в обігу, і ту, яка нагро маджується, виконує функцію збереження вартості;
3) сукупна грошова маса включає також банківські внески, депозити та цінні папери з фіксованим доходом.
Грошові агрегати будуються шляхом приєднання до попе редніх величин нових грошових компонентів у послідовності, що характеризує зменшення їх ліквідності.
Швидкість обігу грошей характеризує частоту, з якою кожна одиниця наявних в обороті грошей (гривня, долар тощо) використовується в середньому для реалізації товарів і послуг за певний період (рік, квартал, місяць).
Швидкість обігу грошей, як і їх маса, впливає на економічні процеси не своєю абсолютною величиною, а її зміною протягом певного періоду – прискоренням чи уповільненням.
Список літератури