Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
СЕМІНАРСЬКО-ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 10.
Тема 11. «Проблеми соціальної адаптації і реабілітації. Ресоціалізаційне виховання».
Питання для обговорення:
Завдання для самостійної роботи:
ОПОРНІ ПОНЯТТЯ:
Адаптація,соціальна адаптація, види адаптації (біологічна, фізіологічна, психологічна, соціальна), фрустрація, дезадаптація (важковиховувані діти, нервові діти, важкі підлітки, фрустровані підлітки, підлітки-деліквенти), принципи соціальної реабілітації (етапність, диференційованість, комплексність, послідовність, безперервність, доступність, безкоштовність), реабілітація (соціально-середовищна, професійно-трудова, психолого-педагогічна, соціально-педагогічна), ресоціалізаційне виховання, воля, фрустрація, методики ре соціалізації (безпосередній та опосередкований впливи).
ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ
ЛІТЕРАТУРА:
Софія Русова. СОЦІАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ, ЙОГО ЗНАЧЕННЯ
В ГРОМАДСЬКОМУ ЖИТТІ
(Скорочено друкується за: Русова С. Вибрані педагогічні твори: У 2 кн. – Кн. 1. / За ред. Є.І. Коваленко. – К.: Либідь, 1997. – 272 с.)
Як привести до згоди два поняття: індивідуалізація виховання і соціалізація?
Індивідуалізація спирається на психологію, на повний розвиток усіх душевних сил дитини. Соціалізація користується всіма вказівками психології, ґрунтується на соціалізмі, визнає великий вплив на дитину не лише спадковості і індивідуального єства, але й соціального оточення.
Мета індивідуального виховання – дати широкий, вільний розвиток усім духовним силам дитини та її здібностям.
Соціальне виховання розвиває в дитині ті особистісні риси дитини, які дадуть їй змогу стати найкращим громадянином.
Мета виховання, і соціальна і індивідуальна, одна, але шляхи її досягнення різні. Увага вчителя зосереджується то на психологічному аналізі, то на обставинах, впливах, які можуть впливати на дитину.
Соціологія розглядає людину лише з соціального боку, психологія – з індивідуального.
Соціологія цікавиться становищем людини в громаді, різними соціальними відносинами, обов'язками.
Психологія розглядає глибоко душу індивіда і намагається зрозуміти духовну природу. Виходить, що соціологія вивчає особу через громаду і відносно її зв'язку з громадою, а психологія, навпаки, підходить до розуміння громади через знання тих індивідів, що її складають. Складається нова наука – соціальна психологія. Проведення цієї теорії у вихованні досить тяжке і вимагає суцільної реформи усього виховання. Стара школа цілком ігнорувала об'єднання соціального та індивідуального. Учні виховувались як окремі суб'єкти, підготовлені до якоїсь кар'єри або спеціальності. Лише поступова демократизація життя поставила перед школою, педагогами нове завдання: виховати громадянина, підготувати його до активної участі у соціально-політичному, культурному житті. Треба викликати в дитини бажання керуватися не лише своїми інтересами, але й інтересами товаришів, співгромадян. Дитина, яка виховується індивідуально, завжди виростає егоїстом.
Шкільна організація мусить бути демократичного типу, з високим моральним ідеалом. Це питання має дослідників, серед яких талановиті педагоги: Рума2, Дюркгейм, Скот, Сміт, Бергсон. Розглянемо літературу з цього питання.
1. Як соціальне і фізичне оточення впливає на дітей?
Усі наукові досліди педагога Рума виявляють міцну підлеглість дитини її фізичному і соціальному оточенню. Діти, які живуть в різних соціальних умовах, більш між собою відрізняються, ніж діти, що належать до різних націй, рас. Умови житія – помешкання, їжа, повітря – дають великі відміни.
Цікаво розглянути дослідження самого Рума, проведене в школі у Брюсселі, де діти відзначалися дуже слабими інтелектуальними здібностями, були брехливі і злодійкуваті. Зібрані на них відомості виявили, що більшість з них не знають материнського виховання (мати або вмерла, або цілий день на роботі), живуть 5 —10 чоловік в одній кімнаті, погано їдять. Не дивно, що ці діти старцюють, вчиняють дрібні злодійські вчинки. Тут ми ясно бачимо і фізичний, і моральний, і інтелектуальний наслідок впливів несприятливого оточення.
Хронічне недоїдання затримує інтелектуальний і моральний розвиток дитини, які б не були її природні здібності. Проти фізичного занепаду дітей засоби знайдено: поліпшення санітарних норм і умов життя, організація шкіл на повітрі, дитячі санаторії і т. д. Для забезпечення інтелектуального і морального розвитку дітей треба забезпечити соціальні засоби, бо діти завжди виростають під впливом того соціального оточення, в якому вони виростають, яка б спадковість не була. Людина стає тою чи іншою завдяки контактам з людьми. Ці контакти придушують одні інстинкти, викликають до життя інші.
Спочатку діти до 5-6 років не виявляють соціальних нахилів, вони індивідуалісти, навіть егоїсти. Але з розвитком мови у дитини пробуджується інтерес до товаришування, спочатку з іграшками (розмовляє з ними), потім з товаришами. Тут велика роль належить дитячому садку. Це важливий момент, коли дитина перестає бути одинокою і порівнює себе з другими дітьми. З цього моменту починається справді розвиток усіх душевних індивідуальних рис дитини (любов, заздрість, ревнощі, пошана другої особи і самопошана, честолюбство, щирість і т. д.).
Цікаві ті спостереження, які слід робити кожному вихователю, слідкуючи, як спеціалізація життя впливає на характер дитини. З шкільним віком соціальний інстинкт дітей набирає такої свідомості, що стає керуючим фактором у вихованні дитини, в її поведінці. Цей вплив збільшується у віці 14-16 років, причому може мати однаково позитивний і негативний характер. Наприклад, якщо діти занедбані, злодії, провели деякий час в тюрмі, то вплив оточення штовхає їх на шлях злочинності, і тільки заміна умов життя може перемогти сумні наслідки. Часто діти групуються не для досягнень якоїсь соціальної мети, а лише із-за персональної користі.
Збираючи матеріал, пояснюючи ґрунти, на яких асоціюються діти, Рума дає нам зразки і великого громадського впливу: так, діти в одній школі в Брюсселі зорганізувались в таку театральну групу таємно від шкільного начальства.
Вони найняли якийсь льох і там давали платні публічні вистави із свого репертуару, який вигадував сам голова групи. Четверо дітей 12-14 літ зорганізувалися в літературний клуб. Групування дітей ведеться по вулицях, районах, кожен має своє прізвище. Цінуються такі риси, як чесність, фізична спритність, мужність. Метою товариства є організація ігор, спорт і т. п.
Крім численних угруповань, соціальний інстинкт виявляється у потребі дружби, в почутті ніжної симпатії. Цікаво спостерігати, які саме риси приваблюють дітей одне до одного. Тут ми маємо мало спостережень. Одне тільки відомо усім психологам, що дитина потребує любові і ласки, симпатії.
Якщо порівняти дітей, які виховуються з материнською любов'ю та ласкою, з тими, що в дитячих притулках, то останні ніколи не будуть такі веселі, урівноважені, як перші.
Суворий осуд або похвала впливають на якість дитячої праці. Це почуття викликає у дітей бажання перемогти товаришів у праці, конкуренцію, суперництво.
Суть соціального виховання в новій школі:
1) товариська атмосфера в школі і довірливі відносини між вчителями та учнями;
2) учнівське самоврядування;
3) заміна класу нечисленними рухливими групами;
4) реформа методів навчання (перехід від пасивних до активних);
5) заміна навчальних програм в середній школі.
Держава, церква, клуби, кіно, театр та інші соціальні організації теж мають соціальний вплив на виховання дитини.
Мертва й невпливова та школа, яка обмежує своє виховання лише теоретичними порадами, а не упорядковує учням правдивий осередок соціального життя і соціальних взаємовідносин. З суб'єктивної точки зору виховання складається з системи вражень і виразів; з об'єктивної – воно є засобом стимулювати в дитині і враження, і вираження.
Школа стає осередком для цих духовних вражень, які переробляються в свідомості дитини не тільки відповідно до її індивідуального душевного складу, а й відповідно до того соціального осередку, в якому вони приймаються.
Групи соціально-виховного осередку:
Родина. І хоч як би високо ми не ставили значення родини в моральному відношенні, ми не можемо не бачити, що для охорони малих, для їх виховання сучасна родина не може виконати усе необхідне. Потрібні другі органи – так виникли ясла, їх спочатку обслуговували родини робітників, з демократизацією життя – артистичні, економічні, наукові, громадські. Але вони не є соціальною формою, бо лише зберігають підростаючий контингент малих. Соціальне виховання розпочинається з 4-5 літ – дитсадки, школи, гральні майдани. Першою соціальною формою є гра. Гра та праця були і будуть тими природними процесами, які найкраще розвивають і виявляють соціальні нахили, почуття, соціальну свідомість.
Професор соціології Сміт ставить гру як одне з найзначніших соціальних ґрунтувань родини. Він дорікає батькам і педагогам, що вони не надають значення дитячим іграм. В іграх розвиваються дитяча думка шляхом переймання, уява, творчість, спритність, самопорозуміння. Не треба забувати і індивідуально-психологічного значення гри: дає радість, розвивається творчість. Потреба до гри залишається і у дорослих.
Ніколи не треба забувати про ігри і якнайбільше їх використовувати.
Велике соціальне значення має у вихованні праця: індивідуальна сприяє розвитку творчих сил дитини – підносить соціальну свідомість, особливо коли прямує до соціальної мети, як наприклад, праця для прикраси шкільного будинку, класу, підготовка свят, шкільних вистав і т. ін. Такі спільні праці утворюють колективний інтерес. Треба зауважити, що не всі праці найкраще виконувати колективно.
У Рума ми знаходимо дані різних експериментів Майєра, які приводять до таких висновків: спільна праця дає більш значні наслідки, ніж ізольована, індивідуальна праця, але тут грає роль самий вид праці і темперамент учня. Експерименти вияснили, що спільна праця сприяє вправам пам'яті і більш механічним, як наприклад, диктант.
Е. Мейман3 теж спостерігає, що хатні праці учнів тим краще виконуються, чим більше вони вимагають індивідуального зусилля, інтересу.
«Сучасна школа повинна підходити до праці індивідуально, щоб в атмосфері спільної праці викликалося різне індивідуальне зусилля. У дітей до праці є природний інстинкт».
Значення школи і учителя для соціального виховання: учитель мусить знати не тільки психологію учня, найголовніші рухи у громадянстві, розуміти сучасні ідеали народу, а й обмірковувати, якими засобами ті ідеали провести в шкільне життя, щоб ними пройнялася дитяча душа.
«...Якщо школа буде прагнути, щоб кожний учень був однаковий з своїм сусідом, вона не буде сприяти розвитку культури і індустрії, бо в усіх працях цінується найбільш індивідуальна творчість, індивідуальна ініціатива. Школа мусить не лише їх розвивати, але й направляти на добро, на користь колективу. Щоб досягти цього, школа повинна диференціюватися, поділитися на групи. Не може бути школа однорідним величезним тілом, вона мусить складатися з різноманітних груп, і тільки один ідеал повинен їх об'єднувати. До цього часу лише деякі нові школи організувалися таким шляхом. Це школи Дж. Дьюї4, Геба, Ж.О. Декролі5, Бедаль. Школа Дж. Дьюї при університеті в Чикаго – одна з найцікавіших лабораторій педагогіки. Тут професор Дж. Дьюї використовував методи і засоби, які найкраще реалізували б його принципи виховання. Він намічав проблеми, які кожна школа повинна собі поставити:
1) вивчення особи дитини і постійні зносини з хатнім життям;
2) зібрання найбільш різноманітного матеріалу для праць, для спостережень учнів, який на 75 % впливав би на формальний розвиток їх інтелекту;
3) єднання необхідного формального навчання грамоті та арифметиці – з предметами, цікавими самі по собі для учнів;
4) розвиток індивідуальної уваги, що може бути забезпечене поділенням дітей на малі групи, 8-10 учнів.
Дж. Дьюї пропонує групи, відповідні різним спільним здібностям і інтересам.
Але тут виникає питання: тільки ті групи будуть життєві і працездатні, які складаються самі собою, а не утворюються вчителями! Вчитель може сприяти їх організації, але ніколи не бути їх лідером. Діти самі обирають лідера, в одному класі може бути декілька груп, учитель, який не може з ними рахуватися, згубить свій авторитет. Вчитель повинен жити інтересами кожної групи. Наприклад, школи у Скота, де діти утворили декілька груп за інтересами (фотографи, друкарі, кухарі і т. д.), працювали в призначений час. За лінощі виключали з групи. В другій школі в Колорадо групою виконувалося будування дому.
В нових школах самоврядуванню учнів доручено майже все шкільне господарство. В руки самоврядуючих переходить тепер дисциплінарна частина виховання, учитель не має права без обміркування з радою накласти на учня покарання.
Крім самоврядування, поділу на групи, колективної праці та спільних ігор, на соціалізацію світогляду учнів мають вплив самонавчання і програми шкільного навчання. З усіх наук на розвиток громадської свідомості найбільш впливає історія і географія. Вони викликають національну свідомість, розуміння міжнародних взаємовідносин. Крім цих звичайних наук, нові школи раціонально вводять такі науки, які потрібні учням для кращого розуміння соціального життя і своєї ролі в ньому.
Так проводиться необхідний процес «соціалізації» шкільних програм. Під словом «соціалізація» треба розуміти пристосування програми навчання і своїм змістом і обсягом до природи дитини і до її потреб у тому громадянстві, в якому вона живе. Соціальна програма може відкидати деякі малопридатні в житті або занадто спеціальні предмети і вводити нові, які або мають місцеве значення, або сприяють кінцевій меті соціального виховання.
Нова педагогіка намагається пристосувати шкільні програми не тільки до потреб тієї чи іншої країни, але й до потреб, до нахилів кожної дитини. Над цією проблемою працюють найкращі педагоги Англії, Німеччини, Америки, Японії, Австралії. Тут об'єднуються не одне лише економічно-продуктивне значення виховання, а напрямок до виховання правдивих городян, корисних для громадянства, здібних до морального життя. Така соціальна програма стала міцним фактором для вироблення характеру, бо вона включає не тільки теоретичні виклади, але й різноманітну діяльність самих дітей – ігри, драматизування, свята, клуби, гуртівки, класні організації, самоврядування, вільні групові праці, лабораторні досліди, позакласні спостереження, екскурсії і т. д.
Метод в соціальному навчанні мусить бути якнайбільш активним з боку учнів, вживати постійно порівнюючий шлях і впливати не лише на розум дитини, але й на уяву, емоції, серце. Ці методи найкраще реалізуються в груповій організації учнів для навчання. Сміт підкреслює такі позитивні наслідки подібної організації:
1) дає грунт для інтимного постійного контакту учителя з діяльністю дітей, завдяки якому він краще зрозуміє працю дитячого інтелекту, яким шляхом він у кожного учня формується;
2) вона викликає в учнів товариський дух, а також між учнями і вчителями, підносить авторитет учителя завдяки його персональному впливу, його корисній допомозі;
3) зміцнює зацікавленість учня в процесі навчання, бо вносить в нього елементи самокерування, власного напрямку;
4) в маленькому колі працюючих викликає природні стимули суперництва,
самолюбства;
5) навчає певних учнів вести групу, бути лідером;
6) вносить дух кооперації в працю учнів, навчає узгоджуваною думок і діяльності, взаємним поступкам;
7) привносить природну демократичну атмосферу, в якій усі діти сходяться в спільній праці;
8) об'єднання цих груп робить школу живим колективом.
ВИСНОВОК
Виховання в наші часи не може ґрунтуватися на одній психології, на одному розвитку особи, усіх її здібностей, духовних і фізичних сил дитини. Це переконує нас в тому, що школа повинна стати тою ячейкою, яка проводить дитину від вузько родинного виховання через дошкільний садок, ігрові майдани в широко соціальний колектив і веде учня через національно-громадське виховання до всесвіту.
2 Рума – ярмаркова комуна (авт.).
3 Мейман Ернст (1862 – 1915) – німецький педагог і психолог, засновник експериментальної педагогіки.
4 Джон Дьюї (1859 – 1952) – американський філософ, психолог та реформатор освіти.
5 Декролі, Жан Овідій (1871 – 1932) – бельгійський педагог, психолог, лікар.