Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ТЕМА 10. МІЖНАРОДНІ РОЗРАХУНКИ
ТА ПЛАТІЖНИЙ БАЛАНС
Міжнародні розрахунки та їхні організаційні засади. Валютно-фінансові та платіжні умови міжнародних операцій. Типи, види та форми міжнародних розрахунків. Аванс. Акредитив. Інкасо. Банківський переказ. Розрахунки з використанням векселів і чеків. Розрахунки за відкритими рахунками. Консигнація. Розрахунки з використанням пластикових карток. Валютні кліринги та їхні форми. Ризики при міжнародних розрахунках та методи їх мінімізації.
Сутність, виникнення та розвиток балансів міжнародних розрахунків. Види балансів міжнародних розрахунків. Платіжний баланс. Історія виникнення та розвиток платіжного балансу. Стан рівноваги платіжного балансу. Призначення та структура платіжного балансу. Сучасна класифікація статей платіжного балансу за методикою МВФ. Фактори, що впливають на стан платіжного балансу. Оцінка позицій платіжного балансу. Процес регулювання платіжного балансу.
10.1. Міжнародні розрахунки та їх організаційні засади
Міжнародні розрахунки — це система механізмів реалізації грошових вимог та зобов’язань, що виникають між різними суб’єктами у сфері міжнародних економічних відносин.
Еволюція міжнародних розрахунків відображає розвиток міжнародних відносин, валютних систем, фінансових ринків, у тому числі ринку фінансових послуг. Необхідність міжнародних розрахунків обумовлена міжнародною торгівлею, вивозом капіталу, міграційними процесами та ін.
На сучасному етапі міжнародні розрахунки є об’єктом державного регулювання, яке здійснюється за кількома напрямами. Держава впливає на систему розрахунків, оскільки нерідко сама бере в них участь; законодавчо регламентує, періодично вводячи певні валютні обмеження, створюючи органи валютного контролю тощо; впливає на розрахунки через систему міжнародних організацій.
Міжнародні розрахунки здійснюються переважно у безготівковій формі шляхом відповідних записів на банківських рахунках в уповноважених банках; вони безпосередньо пов’язані з обміном валют.
Суб’єкти міжнародних розрахунків:
Існує три основні види організації міжнародних розрахунків:
Для здійснення міжнародних розрахунків уповноважені банки використовують свій закордонний апарат (філії, відділення, дочірні банки) та кореспондентські відносини з іноземними банками.
Кореспондентські відносини як одна з основних організаційних форм банківської діяльності на міжнародних ринках розглянуті у темі «Міжнародна банківська справа».
В основу міжнародних розрахунків покладено рух товарно-розпорядчих документів та операційне оформлення платежів.
Головними чинниками, що виражають стан міжнародних розрахунків, є:
10.2. Валютно-фінансові та платіжні
умови міжнародних операцій
Вирішальне значення в практиці міжнародних розрахункових операцій мають валютно-фінансові умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів).
Зовнішньоекономічний договір (контракт) — це матеріально оформлена угода суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їхніх взаємних прав та обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності.
До валютно-фінансових і платіжних умов зовнішньоекономічної угоди входять такі елементи:
До валютно-фінансових умов, які мають бути передбачені в договорі (контракті), належать такі.
1. Ціна та загальна вартість договору (контракту). У цьому розділі контракту визначається ціна одиниці виміру товару та загальна вартість товарів або вартість виконаних робіт, наданих послуг) згідно з договором (контрактом) та валюта платежів.
2. Умови платежів. Цей розділ контракту визначає спосіб, порядок та строки фінансових розрахунків і гарантії виконання сторонами взаємних платіжних зобов’язань. Залежно від обраних сторонами умов платежу в тексті договору (контракту) вказуються: умови банківського переказу до (авансовий платіж) та (або) після відвантаження товару чи умови документарного акредитиву, або інкасо (з гарантією); умови гарантії, якщо вона є або коли вона необхідна (вид гарантії — «на вимогу» та «умовна», умови та термін дії гарантії, можливість зміни умов контракту без зміни гарантій).
Валюта ціни (валюта угоди) — валюта, в якій фіксується вартість товару. Це може бути валюта країни-експортера, валюта країни-імпортера, валюта третьої країни або міжнародна розрахункова грошова одиниця (наприклад СДР).
Валюта платежу — це валюта, в якій здійснюється оплата товару. Нею може бути валюта країни-експортера, валюта країни-імпортера, валюта третьої країни.
Валюта платежу може збігатися або не збігатися з валютою ціни товару. В останньому випадку в контракті зазначається курс, за яким валюта ціни має переводитись у валюту платежу (чи за паритетом, якій фіксується МВФ на базі СДР, чи за ринковим курсом валют).
У контракті встановлюються умови перерахунку:
Різні валюта ціни і валюта платежу — один з простих методів страхування валютного ризику. Якщо курс валюти ціни (наприклад, долара) знизився, то сума платежу (у фунтах стерлінгах) пропорційно зменшується. І навпаки, ризик зниження курсу валюти ціни несе експортер (кредитор), а ризик її підвищення — імпортер (боржник).
Сторони встановлюють у контракті конкретні терміни платежу. Якщо вони не встановлені угодою, то визначаються торговельними звичаями міжнародної практики.
Способи платежу визначають співвідношення часу оплати за товар та його фактичної поставки. Основними способами платежу є:
Платіж готівковий включає всі види розрахунків, за якими товар оплачується повністю: у період від моменту його готовності для експортера до моменту переходу товару або товаророзпорядчих документів у розпорядження покупця; у момент переходу товару чи зазначених документів до купця. Формами розрахунку при готівковому платежі може бути чек, переказ, акредитив, інкасо.
Авансові платежі випереджають рух товарів, за які здійснюється платіж. Якщо імпортер оплачує товар авансом, він кредитує експортера. У міжнародній практиці авансові платежі вживаються у торгівлі дорогоцінними металами, ядерним пальним, зброєю. Імпорт дорогого обладнання суден і літаків, виготовлених за індивідуальним замовленням, як правило, передбачає часткові авансові платежі.
Розрахунок у кредит може бути комерційним і банківським. Якщо міжнародні розрахункові операції здійснюються після переходу товару у власність імпортера, то має місце його кредитування експортером. Комерційний кредит може передбачати надання вексельного кредиту (виставлення тратти). Відстрочення платежу або кредитування за відкритим рахунком.
Кредит з опціоном (право вибору) готівкового платежу передбачає надання імпортеру права скористатися відстроченням платежу за придбаний товар, але з позбавленням знижки, яка надається за умов готівкового платежу.
Для страхування від валютних ризиків використовують валютні застереження — договірні умови, які включаються в зовнішньоекономічну угоду і можуть бути переглянуті у процесі виконання угоди.
Раніше застосовувалося золоте застереження, яке базувалося на фіксації золотого вмісту валюти платежу на дату укладання угоди та на перерахунку суми платежу пропорційно зміні цього золотого вмісту на дату виконання угоди.
На сучасному етапі застосовують:
Валютне застереження — це умова міжнародної зовнішньоекономічної угоди, яка передбачає перегляд суми платежу прямо-пропорційно зміні курсу валюти застереження (фактично валюти ціни) з метою страхування експортера (або кредитора) від ризику знецінення валюти платежу. Валюта платежу ставиться у залежність від більш стійкої валюти застереження (валюти ціни).
В умовах посилення нестабільності плаваючих валютних курсів широко застосовується багатовалютні (мультивалютні) застереження.
До товарно-цінових застережень належать:
Існують комбіновані валютно-товарні застереження, які передбачають регулювання суми платежу залежно від зміни товарних цін і валютних курсів:
Правильність визначення валютно-фінансових умов при укладанні зовнішньоекономічного контракту — запорука ефективності здійснення зовнішньоекономічних операцій.
Нині немає єдиного, закріпленого багатосторонньою угодою, універсального механізму валютних розрахунків між країнами. Тільки в межах окремих економічних і фінансових угрупувань країн можуть існувати певною мірою єдині механізми розрахунків. У сучасній системі світогосподарських зв’язків розрахунки за торговельними та неторговельними операціями регулюються основними принципами, закріпленими в Женевській конвенції про чеки та векселі, а також зведеннями постанов Міжнародної торговельної палати (Париж).
Найпоширеніші умови міжнародних розрахунків:
10.3. Типи, види та форми міжнародних розрахунків
Існують такі типи міжнародних розрахунків.
Види міжнародних розрахунків залежать від:
Форми міжнародних розрахунків (подані у напрямі спаду вигідності для експортера):
Розглянемо кожну із перелічених форм розрахунку.
Авансові платежі (передоплата) рідкісне явище у нормальних міжнародних валютних розрахунках.
Авансова оплата — це форма оплати коли імпортер самостійно або через свій банк чи банк експортера оплачує товар у момент передавання ним замовлення експортеру. Використовується тільки у разі незадовільного кредитного стану імпортера чи за наявності труднощів в отриманні експортером грошових коштів, необхідних для виробництва замовлених імпортером товарів. Але в будь-якому разі кінцеві розрахунки залежатимуть від перевірки всіх документів банком — імпортера.
Акредитив — угода згідно з якою, банк зобов’язується на прохання клієнта оплатити документи третій особі (бенефіціару-експортеру), на користь якої відкритий акредитив, чи оплатити акцепт тратти, яку виставив бенефіціар, або зробити негоціацію (купівлю) документів, виставлених йому експортером (бенефіціаром) відповідно до певних умов.
Акредитив відповідно до Уніфікованих правил та звичаїв для документарних акредитивів, які розроблені Міжнародною торговельною палатою і з 1 січня 1994 р. набули чинності означає письмове зобов’язання банку емітента, яке виконується на вимогу і на підставі інструкцій клієнта (заявника акредитиву):
Акредитив порівняно з іншими видами розрахунків надає більші можливості захисту інтересів експортера.
Акредитив за формою буває:
У розрахунках за документарним акредитивом беруть участь:
Послідовність дій при оформленні акредитива схематично можна подати так (рис. 10.1)
Рис. 10.1. Схема руху грошей та документів
при акредитивній операції
Термін та умови акредитива мають бути узгодженими до проведення оплати (негоціації чи акцептування). Угода з документарним акредитивом передбачає такі документи:
Переваги та недоліки акредитива для:
а) імпортера:
б) експортера:
Види акредитивів розрізняють залежно від:
1) можливості зміни або анулювання акредитива банком-емітентом:
2) додаткових зобов’язань іншого банку, окрім банку-емітента за акредитивом:
3) можливості поновлення акредитива:
4) можливості використання акредитива другим бенефіціаром (безпосереднім постачальником товару у разі існування такого):
5) існування валютного покриття:
6) можливостей реалізації акредитива:
1. Відзивний акредитив — у будь-який час може бути змінений або анульований банком-емітентом навіть без попереднього повідомлення бенефіціара. Відзивний акредитив не створює ніякого правового платіжного зобов’язання банку. Тільки тоді, коли банк-емітент або банк-кореспондент здійснили платіж за документами, відзив акредитива залишається без юридичної сили. Отже, відзивний акредитив звичайно не надає бенефіціару достатнього забезпечення.
Безвідзивний акредитив — дає бенефіціару високий ступінь упевненості, що його поставки або послуги будуть оплачені, як тільки він виконає умови акредитива. Для зміни або анулювання умов акредитива при безвідзивному акредитиві потрібна згода як бенефіціара, так і банків учасників акредитиву.
2. Безвідзивний непідтверджений акредитив. Банк-кореспо ндент лише авізує бенефіціару відкриття акредитива. У цьому разі він не бере жодного зобов’язання платежу і, таким чином, не зобов’язаний його здійснювати на підставі документів, пред’явлених бенефіціаром.
Безвідзивний підтверджений акредитив — надає експортерові таку перевагу, що перед ним відповідає як банк-емітент так і банк, який підтвердив акредитив. Якщо банк-кореспондент підтверджує бенефіціару акредитив, то цим самим він зобов’язується здійснити платіж за документами, що відповідають акредитиву і що подані вчасно.
3. Револьверний акредитив — якщо покупець віддає розпорядження поставити замовлений товар певними частинами через певні проміжки часу (договір про поставку партіями), то здійснення платежів може виконуватися за допомогою револьверного акредитива, який, відповідно, покриває вартість часткових поставок.
Розрахунки з використанням револьверних акредитивів можуть здійснюватися на кумулятивній або некумулятивній основі:
Певною перевагою револьверних акредитивів є те, що необхідно кожен раз відкривати (поновлювати) новий акредитив, крім того, маємо економію на канцелярських та інших витратах.
4. Переказний (трансферабельний) акредитив — надає бенефіціару право давати вказівки банку, провадити оплату, акцепт або купівлю тратт (документів), передати акредитив повністю або частинами одному або кільком третім особам (другим бенефіціарам). Другі бенефіціари не мають права подальшого передавання трансферабельного акредитива. Акредитив може бути переказним тільки у тому випадку, якщо в ньому вказано банком-емітентом, що він є «трансферабельним». Терміни «дробовий», «що перевідступається», «що передається» не повинні застосовуватися.
5. Покритий акредитив, при відкритті якго банк-емітент заздалегідь надає в розпорядження виконуючого банку валютні кошти (покриття) на суму акредитива на строк дії зобов’язань банку-емітента з умовою можливості їх використання для виплат за акредитивом. Покриття може надаватися кількома відомими способами:
Використання покриття призводить до фактичного заморожування коштів імпортера на період від відкриття акредитива до виплати коштів за ним.
6. Акредитив з оплатою проти документів — найбільш широко застосовується. Розрахунки з бенефіціаром здійснюються безпосередньо після пред’явлення передбачених документів і тратт (коли це потрібно), якщо дотримані умови акредитива. При цьому відповідно враховується час, необхідний для перевірки документів банком. Для виконання розрахунку банк-платник (виконуючий) повинен мати доступ до коштів, що призначені для платежу за акредитивом.
Акредитив з акцептом тратт — бенефіціар може вимагати, щоб після виконання умов за акредитивом тратта, яку він виставив на покупця, була повернена йому банком-емітентом, що відкрив акредитив, або банком-кореспондентом, забезпечена акцептом. Замість платежу виконується акцепт тратти (переказаного векселя). Акцептовану тратту бенефіціар може передати своєму банку для платежу в день настання строку або, якщо він хоче відразу розпоряджатися грошима, для дисконтування.
Акредитив з відстроченням платежу — бенефіціар отримує платіж не тоді, коли подаються документи, а пізніше, що передбачено в акредитиві (без виписки експортером векселів). При поданні документів згідно з акредитивом бенефіціар отримує письмову згоду уповноваженого банку здійснити платіж у день настання відповідного строку оплати. Таким чином, імпортер вступає у володіння документів (і тим самим товарами або послугами), до того як він буде дебетований за продажною або купівельною ціною.
Акредитиви, що виконуються шляхом негоціації тратт — товарний акредитив, виставлений банком-емітентом у його національній валюті й адресований безпосередньо бенефіціару акредитива.
Негоціація тратт — купівля-продаж векселів або інших цінних паперів, що мають попит на ринку.
Конструкції акредитива. Буває, що торговельний посередник хотів би перевести свої вимоги за акредитивом якомусь постачальнику, хоча умови акредитива не допускають його переказування. Тоді у розпорядженні є дві можливості, які за певних вимог, що стосується надійності, не рівноцінні переказному акредитиву і які банки використовують лише за певних умов: акредитив «бек-ту-бек» (компенсаційний) і відступлення виручки за акредитивом (цесія).
Акредитив «бек-ту-бек» (компенсаційний).
Застосовується при реекспортних операціях і за компенсаційними угодами. Практичне використання компенсаційного акредитива як засобу фінансування угод на поставку товару обмежується випадком, коли обидва учасники компенсаційної угоди виставляють один одному акредитиви в одному і тому самому банку. Умови обох акредитивів мають збігатися за винятком цін і рахунка-фактури. Цей вид акредитива відрізняється тим, що відкритий останнім покупцем на користь безпосереднього продавця акредитив використовується останнім забезпечення того акредитива, який він зобов’язаний відкрити на користь свого власного постачальника. За наявності кількох посередників кожний буде використовувати акредитив на свою користь як забезпечення того акредитива, який він зобов’язаний відкрити на користь свого посередника доти, доки перший покупець у цьому ряді договору не відкриє акредитив на користь першого постачальника.
Перевідступлення виручки за акредитивом (цесія). Бенефіціар за акредитивом може перевідступити виручку за акредитивом повністю або частково на користь субпостачальника (зробити цесію). Той факт, що в акредитиві не вказано, що він є переказним, не стосується права цесії: за дорученням бенефіціара за акредитивом цесіонер одержує після цього від банку заяву, в якій останній обіцяє йому виплату певної суми з тих сум, що надійшли у розпорядження за акредитивом.
Акредитивний лист. Документарні акредитиви можуть оформлюватися у формі комерційних акредитивних листів (незалежно від найменування). Розрахунок у формі акредитивних комерційних листів має бути погоджений сторонами у договорі купівлі-продажу.
Інкасо — банківська операція, завдяки якій банк за дорученням клієнта отримує платіж від імпортера за відвантажені на його адресу товари і послуги, зараховуючи ці кошти на рахунок експортера в банку.
В інкасовій формі розрахунків беруть участь:
Розглянемо послідовність здійснення розрахунків за документарним інкасо (рис. 10.2).
Рис. 10.2. Схема розрахунків за документарним інкасо
Переваги:
Недоліки для експортера:
Додаткові умови для запобігання недолікам інкасо:
Банківський переказ — це розпорядження, що пересилається (як правило, електронною поштою) банком однієї країни банкові іншої країни. За його допомогою дається вказівка дебетувати депозитний рахунок першого з них і кредитувати рахунок певної особи чи установи. При здійсненні переказу банк продає клієнту іноземну валюту на національну. Банківський переказ може здійснюватися через телеграф. Альтернативою телеграфному переказу є поштовий переказ. У цьому випадку інструкції відправляються поштою або банкір надає покупцеві вексель на пред’явника, а покупець відправляє його авіапоштою продавцю (одержувачу платежу). Сьогодні банківський переказ здійснюється переважно через систему електронних переказів СВІФТ. СВІФТ — це Всесвітня міжбанківська фінансова телекомунікаційна мережа, яка була створена в Брюсселі в 1973 р. (офіційно функціонує з 1977 р.) з метою максимальної комп’ютеризації міжнародних валютно-кредитних і розрахункових операцій для підвищення їхньої ефективності. Сьогодні в системі СВІФТ бере участь понад 3000 банків із понад 90 країн світу (США, Канада, країни Західної Європи та деякі країни Східної Європи. У березні 1993 р. Україна стала 92-ю державою, яка ввійшла до системи СВІФТ. Вступний внесок для кожного банку країни, (країна може бути представлена в системі кількома банками) — 55 тис. дол. США. Основне завдання СВІФТ — швидкісне передання банківської і фінансової інформації (процес передавання інформації досягає приблизно 20 хв), її сортування і архівування на базі засобів обчислювальної техніки. Основне досягнення СВІФТ полягає у створенні та використанні стандартів банківської документації, призначеної для електронної обробки, що визнані Міжнародною організацією інформації (ISO). Це дозволило запобігти багатьом труднощам і похибкам при здійсненні міжнародних міжбанківських розрахунків в умовах рівного для всіх учасників доступу до швидкісної мережі передавання даних, високого ступеня контролю та захисту від несакціонованого доступу. Системи міжбанківської комунікації з перевагами стандартів існують і на національному рівні: англійська ЧАПС, французька САЖИТЕР, американська ЧІПС, швейцарська СІК та ін.
Розрахунки з використанням векселів і чеків. Банківський вексель — цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання боржника (векселедавця) сплатити після настання строку певну суму грошей власнику векселя (векселедержателю).
Банківський вексель буває:
Комерційна тратта (переказний комерційний вексель) — що містить письмовий наказ векселедержателя (трасанта), адресований платникові (трасату), сплатити третій особі (ремітентові) певну суму грошей у певний строк.
Документарний переказний вексель для інкасування — вексель, який експортер після перевезення товарів імпортеру пред’являє разом з іншими і документами у свій банк. Банк передає їх банку імпортера для інкасації. Експортер отримує гарантії, що він отримає оплату до того, як документи будуть передані імпортеру. А імпортер отримує гарантії, що всі документи будуть у належному стані.
Банківський чек — письмовий наказ банку — володаря авуарів за кордоном своєму банку-кореспонденту про перерахування певної суми з його поточного рахунка власнику чека. Експортери, отримавши такий чек, продають його своїм банкам. Це грошовий документ установленої форми, який має безумовний наказ володаря рахунка в кредитній установі про виплату його держателем указаної суми. Банк звичайно виписує чеки у тій іноземній валюті, яку має за кордоном на рахунках у банках-кореспондентах.
Відкритий банківський рахунок. Застосовується при продажу на кредитних умовах, узгоджених між експортером та імпортером. Форма не вигідна для експортера, але дуже вигідна для імпортера. Імпортер отримує можливість не тільки одержати товар, й здійснити його продаж до надання оплати ) — метод платежу, за яким продавець просто відправляє рахунок-фактуру покупцеві, який повинен заплатити у визначений час після її отримання (ніякого документарного підтвердження, використовується тільки з філіями та іншими підрозділами).
Консигнація — означає, що експортер транспортує свої товари імпортеру, але при цьому зберігає право власності на ці товари доти доки імпортер не продасть їх та не розрахується з експортером (консигнатором). Він настільки невігідний для продавця, що рідко застосовується у міжнародній торгівлі, як у випадку з відкритим рахунком; продаж товару з використанням консигнації головним чином має місце при його відправленні закордонним відділенням експортера.
Пластикові картки. Пластикова картка — це:
Приймання карток до оплати та видача за ними готівки здійснюється тільки на підприємствах торгівлі/сервісу та в банках, що входять до платіжної системи, яка обслуговує ці картки.
До складу платіжної системи входять:
Історія виникнення пластикових карток.
Здійснюючи розрахунки, держатель пластикової картки обмежений одним або кількома лімітами. Характер лімітів та умови їх використання досить різноманітні, але їх можна звести до двох основних сценаріїв:
1. Держатель дебетової картки мусить заздалегідь внести на свій банківський рахунок певну суму. ЇЇ розмір і визначає ліміт картки, тобто суму, якою може користуватися держатель.
2. Держатель кредитної картки, не вносячи в банк кошти заздалегідь, може отримувати кредит. У такому випадку клієнту встановлюється ліміт кредиту, в межах якого він має право використовувати кошти. Кредит буває разовим, так і відновлювальним (револьверним). Відновлення кредиту відбувається після погашення всієї заборгованості або її частини. При використанні кредитної картки авторизація здійснюється лише у випадку, коли сума платежу перевищує певну обумовлену величину. Слід зазначити, що, видаючи кредитну картку, банк-емітент може вимагати від клієнта надання гарантій повернення боргу. Форма гарантій визначається індивідуально. Нерідко нею може бути страховий депозит, розмір якого, як правило, перевищує ліміт кредиту.
Кредитна та дебетова картки бувають:
10.4. Валютні кліринги та їхні форми
Валютний кліринг — угода між двома урядами двох і більше країн про обов’язковий взаємний залік міжнародних вимог і зобов’язань.
Відмінності валютного клірингу від внутрішнього міжбанківського клірингу:
По-перше, заліки за внутрішнім клірингом між банками відбуваються в добровільному порядку, а за валютним клірингом — в обов’язковому: при існуванні клірингової угоди між країнами експортерми й імпортерми цих країн не мають права відхилятися від розрахунків за клірингом;
По-друге, за внутрішнім клірингом (тобто, коли рахунки здійснюються в одній валюті) сальдо заліку відразу перетворюється в гроші, а при валютному клірингу виникає проблема погашення сальдо — бо в розрахунках беруть участь країни з різною валютою, тому необхідно перерахування з однієї валюти в іншу.
Цілі валютного клірингу різні залежно від валютно-економічного становища країни:
Характерною рисою валютних клірингів є заміна валютного обороту з-за кордоном розрахунками в національній валюті з кліринговими банками, які здійснюють кінцевий залік взаємних вимог і зобов’язань.
Кліринг — головний, але не єдиний вид платіжної угоди. Платіжні угоди між державами регулюють різноманітні питання міжнародних розрахунків, зокрема порядок використання валютних надходжень, стан платіжного балансу і його окремих статей, взаємне надання валют для поточних платежів, режим обмеженої конвертованості валют тощо.
Форми валютного клірингу.
Форми валютного клірингу можуть бути різноманітними і класифікуватися за такими основними ознаками:
Залежно від числа країн-учасниць кліринг буває:
Проект МКС передбачав певні принципи.
1. Членами його повинні були бути центральні банки, які зобов’язані надавати керуючим органам будь-яку інформацію. МКС відкривав би їм поточні рахунки в банкнотах — світові кредитні гроші — і здійснював взаємні безготівкові розрахунки між ними, а також спостерігав за обґрунтованим випуском банкнот.
2. МКС повинен був випустити замість золота банкноти, які прирівнювалися б до певної кількості золота і служили б базою для певних валютних паритетів і покриття дефіциту платіжних балансів, тобто для міждержавних розрахунків. Антизолота спрямованість проекту МКС, заснованого на міжнародній розрахунковій валютній одиниці, відображала інтереси Великобританії і забезпечувала незалежність її валютної політики від США, де в цей період було зосереджено до 75 % офіційних запасів золота капіталістичного світу.
3. Сальдо взаємних розрахунків через МКС повинно було за проектом покриватися за допомогою автоматичних взаємних кредитів країн-членів. З цією метою передбачалося відкриття кредиту країнами-членами у формі овердрафту (понад залишок на поточних рахунках) без попереднього депонування золота чи іноземної валюти.
4. Для кожної країни мала встановлюватися квота у розмірі 75 % середнього обсягу її зовнішньої торгівлі за три передвоєнні роки не залежно від розміру її офіційного золотого запасу і національного доходу. Це відповідало прагненням Великобританії забезпечити собі домінуюче становище у післявоєнній світовій валютній системі.
5. У проекті Кейнса було зроблена особлива обмовка про роль МКС у закріпленні валютних зон, особливо стерлінгової, відповідно до інтересів англійських монополій, які використовували своє валютне угрупування як засіб боротьби за ринки збуту і джерела сировини.
6. За задумом Кейнса, квота мала бути інструментом регулювання заборгованості країни МКС, який виступав одночасно кредитором і боржником. Основна ідея проекту МКС проста: валютна виручка однієї країни має використовуватися іншою країною, але запропоновані Кейнсом шляхи її здійснення складні.
Таким чином, проект МКС відповідав насамперед інтересам Великобританії. У результаті обговорення на Бреттон-вудській конференції цей проект зазнав гострої критики з боку США, і офіційно переміг «план Уайта» про післявоєнну реформу світової валютної системи.
За обсягом операцій кліринг буває:
Регулювання сальдо при клірингових розрахунках здійснюється в такі строки:
Ліміт заборгованості за сальдо клірингового рахунку залежить від розміру товарообороту і звичайно фіксується на рівні 5—10 % його обсягу, а також від сезонних коливань товарних поставок (у цьому випадку ліміт вищий). Даний ліміт визначається можливістю отримання кредиту у контрагента. Кредит по клірингу в принципі взаємний, але на практиці переважає одностороннє кредитування країнами із активним платіжним балансом країн з пасивним сальдо балансу міжнародних розрахунків.
Сальдо неконвертованого клірингу має подвійне значення:
Валюта клірингу може бути будь-якою. Іноді застосовуються дві валюти чи міжнародна розрахункова валютна одиниця (наприклад, епуніт в Європейському платіжному союзі).
З економічного погляду немає значення, в якій валюті здійснюються клірингові розрахунки, якщо використовується одна валюта.
При розрахунках через валютний кліринг гроші виконують такі функції:
При взаємному заліку вимог без утворення сальдо гроші виступають як ідеальні.
При клірингових розрахунках виникають дві категорії валютного ризику:
Обсяги товарообороту і клірингу практично ніколи не збігається у таких випадках:
Валютні кліринги здійснюють подвійний вплив на зовнішню торгівлю, який полягає в тому, що:
10.5. Ризики при міжнародних розрахунках
і методи їх мінімізації
Основні ризики, що виникають при міжнародних розрахунках і засоби щодо їх скорочення такі:
1. Кредитний ризик пов’язаний з нездатністю чи небажанням покупця платити. Найбільш імовірний ризик при міжнародних розрахунках, оскільки порушення судового позиву проти боржника, який порушив зобов’язання, в іншій країні потребує більше коштів і часу, а успіх менш імовірний, ніж у випадку з місцевим боржником.
До засобів щодо скорочення даного ризику відносять:
2. Валютний ризик пов’язаний зі зміною валютного курсу, яка може несприятливо вплинути на становище експортера та імпортера. Вартість національної валюти при майбутньому платежу в іноземній валюті залежить від обмінного курсу між двома валютами (особливо, коли на курси обміну впливають ринкові сили).
До засобів щодо скорочення даного ризику відносять:
3. Регіональний ризик спричиняють політичні чи економічні події, які відбуваються в країні імпортера і які стали причиною постійного чи термінового призупинення виплат продавцю. Регіональний ризик також включає ризик відсутності конвертованості: неможливість власника валюти даної країни конвертувати її у валюту іншої країни внаслідок обмеження , накладеного урядом.
До засобів щодо скорочення даного ризику відносять:
Таким чином, до загальних методів мінімізації затрат та ризиків, що виникають при здійсненні міжнародних розрахунків відносять:
10.6. Сутність, виникнення та розвиток балансів
міжнародних розрахунків. Види балансів
міжнародних розрахунків
Грошові вимоги та зобов’язання, що виникають у країн як наслідок їхніх міжнародних економічних відносин, мають оплачуватися у певні терміни й фіксуватися у балансах міжнародних розрахунків (БМР). Останні залежно від поставлених завдань відображають або всю сукупність розрахункових відносин країни, або якусь їхню частину.
Баланси міжнародних розрахунків у грошовій формі показують стан міжнародних відносин країни з іншим світом. Вони посідають важливе місце у системі економічних відносин, оскільки відображають перерозподіл суспільного продукту, масштаби, структуру і характер зовнішньоекономічної діяльності країни, її участь у світовому господарстві та міжнародному розподілі праці, віддзеркалюють її позиції на світових ринках фінансових та матеріальних активів.
Основними видами балансів міжнародних розрахунків є:
Розрахунковий баланс — це статистична таблиця, яка відображає співвідношення грошових вимог і зобов’язань даної країни щодо інших країн.
Розрізняють два види розрахункових балансів:
Актив розрахункового балансу — це всі інвестиції (акції, облігації, векселі, поточні та депозитні рахунки в іноземних банках, нерухомість) і вимоги, які країна має за кордоном.
Пасив розрахункового балансу — всі зобов’язання та інвестиції іноземців у цій країні.
«Сальдо» (у перекладі з італійської означає залишок, розрахунок, розплата) — різниця між вартістю вимог та зобов’язань, надходжень та платежів за кожним із балансів міжнародних розрахунків.
Активне сальдо розрахункового балансу, тобто перевищення вартості вимог над вартістю зобов’язань. Показує, на яку суму дана країна надала кредитів та інвестувала кошти за кордоном або погасила зобов’язання щодо інших країн.
Пасивне сальдо показує, яку суму кредитів та інвестицій країна отримала або яка сума погашена її боржниками.
Отже, сальдо розрахункового балансу показує: була країна у певний період кредитором чи боржником і на яку суму.
Зовнішня заборгованість — це сума грошових зобов’язань країни іноземним кредиторам, що підлягає сплаті у визначений термін. Зауважимо, що країна за розрахунковим балансом за певний період може мати пасивне сальдо, а за балансом на певну дату — активне.
Найпоширенішим видом балансів міжнародних розрахунків є платіжний баланс.
10.7. Платіжний баланс. Історія виникнення
та розвиток платіжного балансу
Існує кілька визначень платіжного балансу. Наведемо окремі з них.
Платіжний баланс (balance of payments) — це:
Історія виникнення та розвитку платіжного балансу.
За економічним змістом розрізняють платіжний баланс на певну дату і за певний період.
Платіжний баланс на певну дату існує у вигляді співвідношення платежів та надходжень, які з дня на день постійно змінюються. Стан платіжного балансу визначає попит і пропозицію національної та іноземної валюти на цей момент, і він є одним із чинників формування валютного курсу.
Платіжний баланс за певний період (місяць, квартал, рік) складається на основі статистичних показників про здійснені за цей період зовнішньоекономічні дії і дає змогу аналізувати зміни в міжнародних економічних зв’язках країни, масштабах і характері її участі у світовому господарстві.
Важливим принципом платіжного балансу є врахування відмінностей між резидентами і нерезидентами — учасниками торговельно-економічних і фінансових угод.
Існує два різні підходи до реєстрації операцій для статистики платіжного балансу. Це реєстрація угод на момент розрахунку і на момент операції. Складання платіжного балансу на момент розрахунку включає тільки угоди, пов’язані з готівковими платежами. Отже, у ньому враховуються тільки фактично здійсненні платежі і надходження. У разі застосування даного підходу не беруться до уваги операції, що здійснюються без готівкових розрахунків, а також надані й отримані кредити.
Підхід, що ґрунтується на операціях, забезпечує облік різних стадій закордонних операцій і відображає всі вимоги і зобов’язання країни до закордону, у тому числі й непогашені. Критерієм у даному разі є перехід власності від резидентів, і навпаки. Даний підхід дає повніше уявлення про операції між резидентами і нерезидентами.
З бухгалтерського погляду платіжний баланс завжди перебуває у рівновазі. Проте за підсумками його основних розділів може мати місце або активне сальдо, якщо надходження перевищують платежі, або пасивне сальдо, коли платежі перевищують надходження.
У платіжному балансі використовується принцип подвійного запису, який полягає в тому, що кожна операція має дві сторони — дебет і кредит. Відповідно до цієї облікової системи загальна сума на дебеті повинна завжди бути рівною загальній сумі на кредиті.
Кредит (+) — усі грошові надходження до країни внаслідок здійснених операцій вважаються додатними і записуються у кредиті платіжного балансу (за кредитом записуються операції, унаслідок яких відбуваються грошові надходження до даної країни).
Дебіт (–) — платежі резидентів даної країни, яких вимагає проведення операцій, вважаються від’ємними і записуються у дебеті платіжного балансу (за дебетом записуються операції, наслідком яких є відплив грошей з рахунків резидентів даної країни).
Щодо реєстрації односторонніх операцій, наприклад списання боргів, дарів, надання безоплатних послуг, то другий запис з цих трансакцій робиться у спеціальній статті «Трансферти».
Будь-яка операція, що приводить до платежу, проведеного громадянами даної країни (чи урядом), є витратною статтею балансу (–); а та, що веде до отримання громадянами країни (чи урядом ) коштів, є прибутковою статтею балансу (+).
Прибуткові статті — це статті, які відображають джерела грошових коштів. Наприклад, експорт товарів і послуг; витрати іноземних туристів у даній країні; депозити нерезидентів у депозитних установах даної країни; продаж золота чи національної валюти нерезидентам.
Витратні статті — це статті, які відображають використання грошових коштів. Наприклад, імпорт товарів та послуг; витрати на туризм громадян даної країни за кордоном; депозити резидентів даної країни в іноземних депозитних установах; придбання золота за кордоном та іноземної валюти.
10.8. Стан рівноваги платіжного балансу
Якщо загальна сума платежів за міжнародними операціями країни відповідає бюджету, то такий стан називається рівновагою платіжного балансу. Коли ж держава не може підтримувати рівень витрат відповідно до бюджету, то спостерігається нерівновага платіжного балансу.
Порушення рівноваги платіжного балансу потребує певних змін, зокрема: змін рівня цін; доходу; валютних курсів та інших макроекономічних показників.
Аналіз рівноваги платіжного балансу ґрунтується на визначенні стану:
З поняттям рівноваги платіжного балансу пов’язане поняття фінансування сальдо платіжного балансу.
Як і будь-яка інша економічна система, платіжний баланс зазнає впливу різних зовнішніх та внутрішніх факторів, дія яких має різну тривалість у часі.
Отже, розрізняють рівновагу платіжного балансу:
Довгострокова рівновага — забезпечується відсутністю сальдо з торгівлі товарами та послугами протягом тривалого періоду часу, тобто NBc = 0, NBс — чистий баланс поточного рахунка.
Середньострокова рівновага підтримується через механізм довгострокового кредитування. Стан базового балансу визначає середньострокову рівновагу. Сальдо базового балансу — це сумарний результат поточного балансу і балансу руху довгострокового капіталу, тобто NBc + NBk = 0, NBk — чистий баланс рахунка руху довгострокового капіталу.
Короткострокова рівновага має місце у тому разі, коли у звітному періоді відсутні будь-які дії урядових органів щодо використання офіційних резервних активів. Вона має місце за відсутності сальдо рахунка офіційних резервів, тобто NBr = 0.
Аналіз причин порушення рівноваги платіжного балансу ґрунтується на визначенні категорії незбалансованості зовнішніх розрахунків даної країни, до яких належать:
Загальними умовами, що мають виконуватися для досягнення рівноваги платіжного балансу, є:
10.9. Призначення та структура платіжного балансу
Система розрахунків платіжного балансу унікальна в тому плані, що вона хоч не показує безпосередньо, які процеси розвиваються добре, а які погано, або які явища їх викликають, зате показує, що відбувається насправді, відображаючи реальні фінансові потоки між певною країною і зовнішнім світом, чим допомагає зробити власні відповідні висновки.
Сфери особи використання інформації платіжного балансу.
По-перше, за допомогою записів результатів обміну між країнами легше зробити висновок про стабільність системи плаваючих курсів, оскільки платіжний баланс допомагає виявити акумулювання валют у руках тих людей, які більше зацікавлені в цьому (резиденти) і тих, які намагаються позбутися цих валют (нерезиденти).
По-друге, платіжний баланс незамінний і в умовах фіксованих валютних курсів, оскільки допомагає визначити розміри нагромадження даної валюти в руках іноземців і дає змогу вирішити питання про доцільність підтримування фіксованого курсу валюти, якщо існує загроза валютної кризи.
По-третє, рахунки платіжного балансу надають інформацію про накопичення заборгованості, виплату процентів і платежів з основної суми боргу і можливості країни заробити валюту для майбутніх платежів. Ця інформація необхідна для того, щоб зрозуміти, наскільки країні-боржнику стало важче (або дорожче) погасити борги іноземним кредиторам.
Інформація платіжного балансу, використовується також для:
Крім названих трьох складових, деякі дослідники називають ще дві основні складові платіжного балансу:
Торговельний баланс — це співвідношення вартості експорту та імпорту. Економічний зміст активу чи дефіциту торговельного балансу щодо конкретної країни залежить від її становища у світовому господарстві, характеру її зв’язків з партнерами та загальної економічної політики.
Баланс послуг та некомерційних платежів — включає:
Три перелічені вище групи операцій — послуги, надходження від інвестицій, односторонні перекази — називають «невидимими» операціями на противагу експорту та імпорту реальних цінностей (товарів).
Баланс поточних операцій (торговельний баланс і «невидимі» операції) — включає всі операції, які завершуються протягом даного періоду. Вони відображаються у платіжному балансі і не здійснюють на нього жодного впливу у наступні періоди. Поточними ці операції стали називати для того, щоб відокремити світову торгівлю товарами та послугами від міжнародного руху фінансових ресурсів у формі капіталів і кредитів.
Баланс руху капіталів і кредитів — виражає співвідношення вивозу і ввозу державних і приватних капіталів, наданих і одержаних міжнародних кредитів. Це міжнародний рух підприємницького капіталу та міжнародний рух позикового капіталу. Включає операції з довгостроковими та короткостроковими інвестиціями, що впливають на міжнародну позицію країни щодо інвестицій. У наступні періоди вони впливатимуть на платіжний баланс у результаті надходжень потоків прибутків чи повернення інвестицій, зроблених у попередні роки.
За економічним змістом ці операції поділяються на дві категорії:
Міжнародний рух підприємницького капіталу включає:
прямі інвестиції за кордон, проведені національними фірмами;
придбання національними інвесторами зарубіжних акцій та облігацій;
придбання національними резидентами банківських депозитів у зарубіжних банках.
прямі інвестиції в економіку країни, що здійснюються зарубіжними фірмами;
придбання зарубіжними інвесторами акцій та облігацій іншої країни;
придбання нерезидентами депозитів банків країни.
Міжнародний рух позикового капіталу включає:
Базисний баланс — сума рахунків поточного балансу та довгострокових рахунків балансу руху капіталів і кредитів.
Помилки і пропуски — це спеціальна стаття платіжного балансу, яка включає як статистичні похибки, так і невраховані операції. Показники різко зростають у кризових ситуаціях.
Теоретично виходячи з принципу подвійного запису операцій, обсяги зустрічних потоків за дебетом і за кредитом мають збігатися, але на практиці цього майже ніколи не відбувається. Проблема полягає у тому, що дані про одні й ті самі операції надходять з різних джерел. Так дані про обсяги і склад зовнішньоторговельних операцій надаються митницями, а дані про відповідні валютно-фінансові потоки акумулюються банківською статистичною звітністю. Митна й банківська статистика містять розбіжності через неповноту охоплення з різних причин. А контрабанда, надання незаконних послуг, неорганізовані товарні потоки, вивіз валюти туристами не потрапляють до жодного з джерел статистичної інформації. Розбіжність між дебетовим та кредитовим оборотом має назву чистих помилок та пропусків. За методикою МВФ ці розбіжності не повинні перевищувати 10 % від експорту чи імпорту товарів і послуг (залежно від того, що більше експорт чи імпорт на дату розрахунку).
Операції з офіційними валютними резервами — підсумкова стаття платіжного балансу, яка відображає операції з офіційними валютними резервами, в яких беруть участь державні валютні органи й у результаті яких відбуваються зміни як величини, так і складу центральних офіційних золотовалютних резервів. Ця стаття ще називається «Операції з ліквідними валютними активами» або «Баланс офіційних розрахунків» — це чиста сума усіх урядових операцій. Для кінцевих розрахунків за операціями використовуються офіційні резерви. До офіційних резервів можуть включати резерви урядових витрат (у тому випадку, коли міжнародні витрати приватного сектору переважать надходження), акумульовані резерви уряду (у тому випадку, коли надходження приватного сектору переважають його витрати).
Методологія складання платіжного балансу визначається за допомогою міжнародного стандарту — «Керівництво з платіжного балансу» ВРМ, що розробляється і періодично публікується МВФ. Останнє, п’яте видання Керівництва опубліковано у 1993 р., в якому і пропонується сучасна класифікація статей платіжного балансу.
Товари
Послуги
Доходи від інвестицій
Інші послуги та доходи
Приватні односторонні перекази
Офіційні односторонні перекази
Підсумок: А. Баланс поточних операцій
В. Прямі інвестиції та інший довгостроковий капітал
Прямі інвестиції
Портфельні інвестиції
Інший довгостроковий капітал
Підсумок: А + В (відповідає концепції базисного балансу в США)
С. Короткостроковий капітал
D. Помилки та пропуски
Підсумок: А + В + С + D (відповідає концепції ліквідності в США)
Е. Компенсуючі статті
Переоцінка золотовалютних резервів, розподіл і використання SDR (СПЗ).
F. Надзвичайне фінансування
G. Зобов’язання, що складають валютні резерви іноземних офіційних органів
Підсумок: А + В + С + D + Е + F + G (відповідає концепції офіційних розрахунків в США)
Н. Підсумкова зміна резервів
SDR(СПЗ)
Резервна позиція в МВФ
Інші вимоги
Кредити МВФ
Прийнята МВФ система класифікацій статей платіжного балансу використовується країнами — членами Фонду як основа національних методів класифікації. Однак платіжні баланси промислово розвинутих країн і країн, що розвиваються, суттєво різняться як за методикою складання, так і за змістом. Схеми платіжних балансів, прийнятих сьогодні МВФ і ОЕСР, ураховують спільні риси, притаманні всім розвинутим країнs, і водночас дають змогу кожній країна вносити свої корективи.
10.11. Фактори, що впливають на стан
платіжного балансу
Платіжний баланс прямо і зворотно пов’язаний з процесом відтворення. З одного боку, він формується під безпосереднім впливом процесу відтворення, з іншого, — впливає на останній через курсові співвідношення валют, золотовалютні резерви, валютний стан, зовнішню заборгованість.
На стан платіжного балансу впливають такі фактори:
Серед факторів, що впливають на стан платіжного балансу держави, особлива роль належить економічним, серед який необхідно виділити:
Розглянемо окремо вплив названих економічних факторів на стан платіжного балансу країни.
Так, вплив темпів інфляції на платіжний баланс полягає у тому, що коли відбувається надмірне підвищення цін на національні товари та послуги, то це знижає їхню конкурентоспроможність і ускладнює експорт. Одночасно імпортні товари стають більш привабливими для покупців, і внаслідок цього збільшується обсяг імпортних операцій.
Якщо спостерігається реальне зростання ВВП, збільшуються обсяги імпорту товарів і послуг. Це пов’язано з тим, що за умови зростання ВВП відбувається підвищення рівня прибутків у країні, частина яких може бути використана на імпорт. Низькі темпи зростання ВВП, навпаки, ведуть до зниження рівня імпорту товарів та послуг.
Рівні процентних ставок за депозитами впливають на потоки капіталу грошового й інвестиційного ринків. Підвищення процентних ставок у країні за депозитами веде до збільшення припливу капіталу в облігації з високою прибутковістю та в інші інструменти інвестиційного і грошового ринків. І навпаки, у разі зниження процентних ставок, очікується відплив капіталу, бо приваблюють інвесторів країни з високими процентними ставками за депозитами.
Вплив валютного курсу «спот» на платіжний баланс держави полягає в тому, що від нього залежить відносна вартість імпортних товарів порівняно з вартістю національних товарів. А також відносна вартість експортованих національних товарів порівняно з товарами інших країн у країнах-імпортерах. Високий курс іноземної валюти перешкоджає проведенню імпортних операцій та сприяє здійсненню експортних операцій. І навпаки, низький курс іноземної валюти створює сприятливі умови для імпорту та перешкоджає експорту.
10.12. Оцінка позицій платіжного балансу
Оцінка позицій платіжного балансу країни вимагає обов’язкового вивчення структури, характеристик і економічних факторів, що впливають на міжнародні потоки операцій (табл. 10.1).
Оцінка позицій платіжного балансу дозволяє розглянути і вивчити взаємозв’язок між структурою економіки та структурою платіжного балансу. Характеристика операцій, що відбуваються в економіці може бути вивчена у статичному стані, наприклад, через вивчення потоків платіжного балансу за певний проміжок часу. З іншого боку, ці характеристики можуть бути розглянуті у динаміці через вивчення змін у потоках платіжного балансу протягом послідовних періодів.
Таблиця 10.1
АНАЛІЗ ХАРАКТЕРИСТИК І СТРУКТУРИ ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ
|
Метод оцінки |
Метод аналізу |
Метод, що використовується |
|
А. Статичний |
Аналізується взаємозв’язок між категоріями рахунків, на яких відображені операції |
|
|
Б. Динамічний |
Аналізуються послідовні періоди часу, коли відбувалися операції |
|
|
Структурний метод |
Аналізує чотири фази розвитку платіжного балансу До ключових змінних відносять: торговий баланс; баланс довгострокового капіталу; баланс по доходу від зарубіжних інвестицій |
|
Джерело: Максимо В. Энг, Френсис А. Лис, Лоуренс Дж. Мауер. Мировые финансы: Пер. с англ. — М.: Дека, 1998. — С. 65.
Статистичні і динамічні характеристики операцій платіжного балансу допомагають зрозуміти, що призвело до зростання інфляції в економіці і скорочення активного сальдо торговельного балансу — слабке економічне управління чи який-небудь інший фактор, що викликало більший, ніж звичайно, приплив капіталу — тимчасове посилення грошової політики чи інші фактори. Аналіз характеристик операцій, що проводяться, концентрується на вивченні взаємозв’язків у платіжному балансі, на які впливають короткострокові економічні фактори.
Аналізуючи структуру платіжного балансу можна визначити, чи має певна держава активне сальдо чи дефіцит торговельного балансу, має воно приплив чи відплив капіталу і є чистий залишок за доходами від іноземних інвестицій позитивним чи від’ємним.
Структурний аналіз зосереджується на потоках платіжного балансу, на які впливають довгострокові економічні фактори, які перераховано у табл. 10.2.
Таблиця 10.2
ПОРІВНЯННЯ ЧОТИРЬОХ ФАЗ РОЗВИТКУ СТРУКТУРИ
ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ ДЕРЖАВ (на прикладі США)
|
Несформований дебітор (1) |
Сформований дебітор (2) |
Несформований кредитор (3) |
Сформований кредитор (4) |
|
|
Торговий |
– |
+ |
+ |
|
|
Прибуток від зарубіжних інвестицій |
– |
+ |
||
|
Довгостроковий капітал |
+ |
– |
– |
+ |
Джерело: (3, с. 66).
Таким чином, існує всього 4( чотири) фази розвитку (або 4 види структури) платіжного балансу держав. Розглянемо їх більш детальніше.
Фаза 1.
Несформований дебітор. Характеризується дефіцитом торговельного балансу і припливом прямих іноземних інвестицій у країну. Також може бути помірний дефіцит торговельного балансу і фінансування до 22 % його припливом приватного капіталу.
Фаза 2.
Сформований дебітор. Характеризується активним сальдо торговельного балансу, відпливом із країни прямих іноземних інвестицій та від’ємним балансом за доходами від зарубіжних інвестицій.
Фаза 3.
Несформований кредитор. Характеризується активним сальдо торговельного балансу і відпливом з країни прямих іноземних інвестицій. Також може бути активне сальдо торговельного балансу і відплив прямих капітальних інвестицій у значних розмірах.
Фаза 4.
Сформований кредитор. Характеризується дефіцитом торговельного балансу, припливом прямих зарубіжних інвестицій у країну й активним сальдо за доходами від зарубіжних інвестицій. Також може бути торговельний дефіцит і активне сальдо доходу від іноземних інвестицій.
Усі названі у таблиці чотири фази пройшов у своєму розвитку платіжний баланс США починаючи з ХХІІІ ст. і до теперішнього часу. У міру проходження фаз зміни, що відбувалися у платежах США відображали зміни рівня промислового розвитку, технологічного стану розробок ресурсів, а також інші фундаментальні зміни розробок США.
10.13. Процес регулювання платіжного балансу
Платіжний баланс будь-якої країни підлягає процесу безперервного коригування. Необхідність коригування пояснюється впливом на платіжний баланс різних економічних факторів, які були розглянуті вище.
Платіжний баланс є одним із об’єктів державного регулювання. Це обумовлено такими причинами:
Матеріальна основа регулювання платіжного балансу:
Заходами регулювання платіжного балансу з метою стимулювання експорту, стримування імпорту товарів, залучення іноземних капіталів, обмеження вивезення капіталів країн з дефіцитним платіжним балансом є:
Питання, щодо особливостей складання платіжного балансу України розглянуто у темі «Україна у світовому фінансовому ринку».
Ключові терміни і поняття
Міжнародні розрахунки — international payments; international settlements
Зовнішньоекономічний договір (контракт) — foreign economic agreement
Валютно-фінансові та платіжні умови міжнародних операцій — foreign exchange, financial and payment terms of international operations
Авансові платежі — advance payments
Клірингові розрахунки — clearing payments
Акредитив — letter of credit
Інкасо — collection
Відкритий банківський рахунок — open bankikng account
Банківський переказ — bank transfer
Банківський вексель — bank bill
Комерційна тратта — commercial draft
Документарний переказний вексель для інкасування — documentary draft for collection
Консигнація — consignment
Пластикова картка — plastic card
Баланс міжнародних розрахунків — international settlements balance
Розрахунковий баланс — balance of claims and liabilities
Платіжний баланс — balance of payments
Рівновага платіжного балансу — balance of payment equilibrium
«Керівництво з платіжного балансу» МВФ — the IMF balance of payment management
Контрольні питання
Проблемні питання
Студентам пропонується скласти реферати на запропоновані теми:
За умовами зовнішньоторговельної угоди між німецька компанія «CNA» і англійською торговельною мережою «Tesco PLC» має бути поставлена партія зимового одягу на суму 3 млн фунтів стерлінгів. Розрахунок здійснюється за допомою переказного векселя. За векселем передбачено відсоток розміром 5 % річних. Виписано вексель 1 вересня 2002 р., а дата сплати — 1 лютого 2003 р. Ремітентом за векселем виступає банк «Hypo Vereisbank». Через місяць після того, як вексель було виписано, банк «Hypo Vereisbank» перевірив його (зробив індосамент) на компанію «Pringle», яка, у свою чергу, продала вексель на три місяці до настання дати платежу за векселем банку «Deutsche bank» . Дисконт становив 3 % річних.
Кожен з учасників запропонованої ситуації має виконувати роль або експортера, або імпортера, або ремітента, або будь-якого з інших осіб, задіяних в описаних операціях з векселем.
Під час виконання завдання необхідно:
1. Проаналізувати за основними статтями платіжний баланс України за останній квартал і порівняти з даними аналогічного кварталу попереднього року, зробити певні висновки.
2. Висловити пропозиції щодо поліпшити стану платіжного балансу України. Аргементувати свої пропозиції .
3. Визначити, У якій фазі розвитку існує платіжний баланс України — несформований дебітор, сформований дебітор, несформований кредитор, сформований кредитор. Обґрунтувати свою відповідь.
Дані платіжного балансу знайти за адресою www.bank.gov.ua.
Література
PAGE 453