Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
32
PAGE 2
Національний університет «Львівська політехніка»
Інститут права
Кафедра адміністративного права та інформаційного права
ТЕМА № 5
Адміністративно-правове регулювання дорожнього руху в Україні
ЛЬВІВ – 2013
ТЕМА № 5
Адміністративно-правове регулювання дорожнього руху в Україні
План:
Вступ 3
у сфері дорожнього руху в Україні 4
2. Основні терміни які застосовуються у сфері
дорожнього руху 9 3. Регулювання дорожнього руху 18
4. Питання дорожнього руху, які потребують погодження з
підрозділами ДАЇ МВС України 27
5. Висновки 28
6. Література 30
Вступ
Проблема державного управління безпекою дорожнього руху як правової категорії набуває особливого значення у зв'язку з тим, що безпечний дорожній рух є однією з ознак держави з високим рівнем стану захищеності громадян, спроможності державних органів забезпечити реалізацію загального права на життя, недоторканність і безпеку. Правовими нормами закріплюються правила поведінки, які склалися у суспільстві, і держава, у особі уповноважених органів (посадових осіб), бере на себе обов'язок охороняти Правила дорожнього руху поведінки. Право охороняє суспільство в цілому і окрему людину, тому визначення змісту безпеки дорожнього руху як сукупності певних правил поведінки, встановлюваних і охоронюваних державою є цілком доцільним.
У сучасних наукових дослідженнях отримав достатній розвиток технократичний підхід до дорожнього руху (В. Коноплянко, В. Новіков) [3, 8; 4, 4; 5, 8; 6, 10], здобутком якого є розуміння руху як сукупності чотирьох складових: людина — автомобіль — дорога — середовище. При цьому мета руху має соціальний характер — задоволення людських потреб. В. Лук'янов вказав на правове регулювання дій соціальних елементів у процесі руху транспортних засобів по шляхах. І. Шаріхманьян [7, 12] розглядав дорожній рух з позицій цільового переміщення людей та вантажів. Р. Денисов [8, 34] досліджує дорожній рух як сукупність суспільних відносин, які виникають у зв'язку з необхідністю здійснення транспортування пасажирів та вантажів та підготовки до цього процесу. Цю точку зору поділяє В.Майоров, зазначаючи при цьому, що рух здійснюється з метою задоволення потреби у просторовому переміщенні [9], є соціальною функцією. Спроба об'єднати у загальний критерій функціонування дорожнього руху його соціальної, економічної та технічної ефективності була зроблена В. Івановим та В. Ситником [10, 714; 11]. О. Міленін, у свою чергу, обґрунтував доцільність запровадження дефініції «правосвідомість у галузі дорожнього руху» [12, 15]. Отже, соціальний характер дорожнього руху обумовлює необхідність здійснення управління, що означає примат адміністративно-правового регулювання.
Сучасне суспільство не може розвиватися без просторового переміщення людей, засобів і продуктів їхньої праці. Заснований на використанні транспортної техніки процес задоволення цієї суспільної потреби організований в даний час таким чином, що його кінцевим результатом є не тільки досягнення позитивною цілі (у вигляді пасажирських, вантажних перевезень, здійснення природного переміщення людей), але і транспортний травматизм з великими матеріальними втратами і людськими жертвами. Ця проблема існує у всіх країнах світу. У ряді країн питання забезпечення безпеки дорожнього руху розглядаються як державні, які мають тісний зв'язок з економічними і соціальними інтересами суспільства. Традиційно забезпеченням безпеки дорожнього руху в Україні займалися правоохоронні органи. Однак коло питань цієї проблеми досить широкий і включає в себе комплекс соціально-економічних, соціально-психологічних, правових та організаційних питань діяльності держави і його представницьких органів. Сучасні масштаби втрат від дорожньо-транспортних подій в Україні такі, що аварійність необхідно розглядати як центральна ланка в процесі забезпечення безпеки дорожнього руху.
До останнього часу спрямованість наукових досліджень і діяльність державних представницьких органів була орієнтована в основному на реалізацію інженерно-технічних і організаційних заходів, що дозволяють створити на дорозі умови для швидкого, безпечного і зручного руху транспортних засобів і пішоходів. Ці розробки знайшли відображення в роботах галузевої спрямованості (автомобілебудування, автомобільні перевезення, дорожнє й містобудування, дорожнє господарство, організація дорожнього руху та ін.) і обмежувалися відомчими рамками. Такий підхід необхідний, але їм не можна обмежуватися.
Соціально-економічні аспекти регулювання дорожнього руху залишалися на другому плані. Тому державні органи, у тому числі і правоохоронні, досі не повною мірою озброєні необхідними науковими розробками з управління регулюванням дорожнього руху.
Є істотний недолік і в правовому регулюванні широкого спектру суспільних відносин, що виникають у цій сфері. Різний рівень нормативних актів (державний, відомчий, а в ряді випадків і місцевий), роз'єднаність і суперечливість правових приписів, неврегульованість найважливіших напрямків і форм діяльності державних структур породжують такі недоліки в їх функціонування, як їх дублювання, а іноді і бездіяльність.
Сфера правового регулювання дорожнього руху ще не сформульована. До останнього часу була відсутня нормативна регламентація такого важливого для теорії і практики забезпечення безпеки дорожнього руху поняття як регулювання дорожнього руху.
У 1991-1993 роках відбулися докорінні зміни в системі державного управління в бік його децентралізації і збільшення самостійності та ролі у вирішенні багатьох проблем, у тому числі і регулювання дорожнього руху, на рівні суб'єктів держави.
Проте до теперішнього часу питання управління регулюванням дорожнього руху, як один з напрямків діяльності органів виконавчої влади по соціальному обслуговуванню населення не врегульоване, відсутня чітка регламентація компетенції цих органів щодо регулювання дорожнього руху як основного елемента забезпечення безпеки дорожнього руху.
Аналіз літературних джерел, показує, що мета управління складної соціально-технічної системи, якою є дорожній рух, досягається різними способами, у тому числі і адміністративно-правовим.
На сьогоднішній день відсутні конкретні розробки з адміністративно-правовому регулюванню дорожнього руху стосовно даного рівня державного управління. Ці обставини і зумовили актуальність проблеми і її вибір у якості теми лекції для студентів спеціальності «Організація дорожнього руху» щодо вивчення окремих аспектів на основі теорії адміністративного права. Забезпечення безпеки дорожнього руху у даному випадку розглядається як адміністративно-правова діяльність, спрямована на досягнення узгодженості інтересів і можливостей учасників дорожнього руху.
Дорожній рух у даному випадку розглядається як спрямована на задоволення суспільної потреби діяльність людей, заснована на використанні можливостей техніки і вимагає адміністративно-правового врегулювання, соціальної детермінованості рівня безпеки дорожнього руху, визначення структуру заходів, що впливають на цей рівень, і їх галузеву приналежність. На цій основі сформульовані структура і зміст адміністративно-правових відносин, що становлять процес розробки, встановлення та реалізації державної системи управління організацією дорожнього руху.
Соціально-правові ідеї, що впливають на регулювання дорожнього руху в Україні, можуть бути позначені наступними ключовими моментами:
- юридична природа держави визначається тим, що воно утворюється заради недоторканості природних прав громадян, які складають необхідні і достатні умови для існування кожної людини;
- держава виступає рівноправним суб’єктом правового спілкування з громадянами і приймає на себе обов'язок гарантувати їм безпеку у всіх сферах людської діяльності, в тому числі і у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
Вимога достатньої захищеності інтересів людей і суспільства в ефективному задоволенні транспортної потреби, збереження життя і здоров'я учасників дорожнього руху, збереження матеріальних цінностей знайшло відображення в сукупності норм, що регламентують правовий режим дорожнього руху.
Зміст цієї сукупності відображає, з одного боку, вимоги, що регламентують застосування інженерних і організаційних норм, що забезпечують безпеку дорожнього руху (інститут організації дорожнього руху), і вимоги, що програмують поведінку людей у дорожньому русі (інститут регламентації поведінки людей), а, з іншого боку, свідчить про те, що держава суворо карає за неправомірні дії учасників цього процесу (інститут відповідальності).
Правова концепція безпеки дорожнього руху має характеристики, що відрізняють поняття «адміністративний проступок» і «злочин».
Освіта системи права і законодавства в цьому напрямку залежить від ступеня суспільної небезпеки діянь, від конкретного змісту відповідного елементу кримінально-правовий концепції.
Цілеспрямованість застосування заходів соціальної профілактики дорожньо-транспортного травматизму обумовлює необхідність вдосконалення соціально-правових та організаційних аспектів державного управління у сфері регулювання дорожнього руху. Важлива роль у цьому належить адміністративного нагляду.
Правові ідеї, які впливають на формування та вдосконалення адміністративного нагляду у сфері регулювання дорожнього руху, зводяться до наступного:
- нагляд здійснюється відносно об'єкта керування, тобто суспільних відносин, що виникають в рамках правового режиму;
- нагляд в даній сфері суспільних відносин характеризується як діяльність надвідомчий характеру;
- нагляд є функція управління, а отже, і державно-владна діяльність, що містить елементи розпорядництва;
- нагляд, спираючись на силу закону, забезпечує дотримання учасниками дорожнього руху встановлених державою норм з метою забезпечення безпеки дорожнього руху;
- нагляд володіє всіма формами і методами управлінської діяльності, які сприяють реальному виконанню учасниками дорожнього руху встановлених норм поведінки в процесі просторового переміщення і при проведенні робіт, що забезпечують дорожній рух.
Поняття «дорожній рух» і «регулювання дорожнього руху» є концептуальними категоріями і входять у число концептуальних основ адміністративно-правового врегулювання у сфері безпеки дорожнього руху. Ефективність застосування правових норм залежить від того, наскільки послідовно і повно відображена в їх змісті (законодавчому оформленні) їх концептуальна роль.
В існуючій моделі нормативно-правового регулювання дорожнього руху лежить процес безпосереднього забезпечення безпеки дорожнього руху і надвідомчий контролю в цій сфері на основі розвитку управління забезпеченням безпеки дорожнього руху, що враховує соціальну, економічну, технічну і технологічну залежність результатів дорожнього руху від стану умов його підготовки і протікання.
У сучасні моделі нормативно-правове регулювання дорожнього руху виступає – як діяльність з впорядкування відносин учасників цього процесу між собою і державою шляхом реалізації комплексу правових, організаційних і технічних заходів у соціально-технічній системі.
2. Основні терміни які застосовуються у сфері дорожнього руху.
У трансформаційних змінах, що відбуваються сьогодні в Україні, пріоритетна роль належить праву, функціонуючому у вигляді цілісної правової системи, що відображає цілісний правовий світ, який має свою життєву організацію, джерела, архетипи, історію.
В основу соціального регулювання покладені суспільні відносини, пов'язані з різноманітною людською діяльністю та підкоряються правилам можливої і належної поведінки, що виробляється в процесі соціальної взаємодії. Дані правила складаються під впливом двох зустрічних тенденцій, пов'язаних відповідно з об'єктивними і суб'єктивними детермінантами функціонування соціуму. У першому випадку суспільні відносини складаються переважно стихійно під впливом об'єктивних закономірностей соціального розвитку, у другому - під контролем людей, в залежності від їх суб'єктивних воле установлень. Стрімкий розвиток суспільних відносин, особливо в управлінському секторі, також стало одним з факторів, що впливають на потребу в гранично точних, але в теж час доступних нормативно-правових актах.
Правила дорожнього руху затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306 (зі змінами останні 26 вересня 2011 року постанова Кабінету Міністрів України № 1029) відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), грунтуються на вимогах вказаних Правил.
Учасники дорожнього руху зобов’язані знати й неухильно виконувати вимоги Правил, а також бути взаємно ввічливими. Кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують Правила дорожнього руху.
Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров’ю громадян, завдавати матеріальних збитків.
Особа, яка створила небезпеку чи перешкоду руху, зобов’язана негайно вжити заходів до забезпечення безпеки дорожнього руху на цій ділянці дороги, вжити всіх можливих заходів до усунення перешкод, а якщо це неможливо, попередити про них інших учасників дорожнього руху, повідомити підрозділ міліції, власника дороги або уповноважений орган. Особи, які порушують Правила дорожнього руху, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Водії, пішоходи та пасажири зобов’язані бути особливо уважними до таких категорій учасників дорожнього руху, як діти, люди похилого віку та особи з явними ознаками інвалідності.
Усе це зумовлює необідність включаються до механізму нормативно-правового регулювання управлінських відносин в якості юридичного засобу відображення явищ, процесів і потреб розвитку – терміни (административно-правові дефініції). Вони мають свою юридичну природу, під якою розуміється юридична характеристика правового явища, що виражає структуру, місце і роль цього явища серед інших правових явищ у відповідності з його соціальної природою.
Терміни (административно-правові дефініції) є самостійними, специфічними, відмінними від норм права елементами механізму адміністративно-правового регулювання, що представляють собою короткі визначення використовуваних в адміністративному законодавстві понять. Вони характеризуються найбільш високим рівнем узагальнення істотних ознак правових явищ, передують нормативного закріплення адміністративних прав і обов'язків, мають відмінну від правових норм структуру.
В той же час адмінистративно-правові дефініції можуть перебувати з нормами права в тісному структурно-функціональному зв'язку. Цей зв'язок виражається у використанні визначень різних адміністративно-правових понять для законодавчого закріплення змісту різних елементів правових норм.
Вся проблематика юридичної структури норми доповнюється і не менш складною проблематикою логічної структури. Ця структура охоплює в логічних поняттях і їх зв'язках юридичну структуру, але має цілком самостійне значення.
Логічна структура органічно пов'язана з соціологічною структурою адміністративно-правової норми, що визначається в соціологічних поняттях – сенс, мета, призначення норми. Соціологічна структура розкривається при тлумаченні норми права, в процесі її реалізації.
Дефініція є видом логічного визначення в значенні вербальної пропозиції (граматично оформленого поєднання слів, що виражає закінчену думка). Як логічного визначення їй властиві:
а) особлива структура, що включає визначається, як предикативну зв'язку;
б) взаємозамінність обумовленого і визначального у будь-якому контексті нормативно-правового акта;
в) зміст її утворюють критерії відмінності одного об'єкта від інших;
г) призначення її полягає в розмежуванні, ідентифікації предметів, явищ і процесів, а також для уточнення значення спожитих в нормативно-правового акта термінів.
Власні ознаки дефініції наступні:
а) вона є державно-владним приписом;
б) має загально обов’язковий характер при тлумаченні і застосуванні положень нормативно-правового акта;
в) діє тільки у системі з регулюючими і охоронними документами, що містять обумовлений термін;
г) об'єкт, що визначається завжди має значення для права [210].
Зміст дефінітивного приписи складають ознаки, що визначають поняття і об'єднують їх зв'язку. У системі вони утворюють критерії відмінності одного об'єкта від іншого, завдяки чому досягається можливість ідентифікації понять.
У законодавстві адміністративно-правова дефініція представлена у двох зовнішніх формах: у вигляді окремої пропозиції – формули, спрямованої на розкриття змісту обумовленого терміну, або у вигляді сегмента іншого пропозиції, основною цільовою установкою якого не є вираз дефініції.
Функції адміністративно-правової дефініції обумовлюють їх роль у нормативно-правових актах.
На відміну від більшої частини самостійних регулятивних та охоронних приписів, що містяться в законодавстві, адміністративно-правова дефініція, як правило, безпосередньо нічого не регулює і неохороняє, вона спрямована на розмежування, розрізнення та ідентифікацію понять, у результаті чого досягається з'ясування змісту зазначених приписів.
За допомогою дефініцій досягається правильне розуміння законоположень зацікавленими особами, внутрішня узгодженість і несуперечність законодавства, а також найбільш зручний для сприйняття економічне виклад нормативно-правового матеріалу.
Займаючи порівняно невелике місце в тексті нормативно-правового акта, адміністративно-правові дефініції мають велике значення для його ефективної реалізації.
Поява дефініцій у адміністративних нормативно-правових актах, їх вдосконалення невідривно пов’язано з розвитком суспільних відносин, а також з усвідомленням необхідності ефективної реалізації закріплених прав людини.
По-перше, із зростанням виробництва, проведенням реформ з'явилася необхідність у врегулюванні все більшого числа видів громадських відносин, що змусило законодавця більш економно використовувати нормативно-правової матеріал, застосовувати загальні правові положення, серед яких – статті-дефініції, що забезпечують точність і ясність тексту.
По-друге, коли до прав людини і громадянина з'явилося ставлення як до визначального сенсу змісту і застосування законів, виник обов'язок законодавця викладати їх в нормативно-правових актах таким чином, щоб забезпечити їх однакове тлумачення і застосування, а також не допустити свавілля з боку влади. Одним із способів такого забезпечення стали виступати адміністративно-правові дефініції.
Якщо законодавець зацікавлений врегулювати відносини належним чином із забезпеченням, гарантуванням прав особистості, він, уникаючи двозначності, дає пояснення сенсу всіх малозрозумілих спеціальних і правових термінів, використовуваних у тому або іншому акті, викладає їх зміст найбільш повним чином, найбільш зручно визначивши у тексті.
Правила дорожнього руху затверджені постановою Кабінету Міністрів України визначають терміни, які мають значення:
автобус — автомобіль з кількістю місць для сидіння більше дев’яти з місцем водія включно, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення пасажирів та їхнього багажу із забезпеченням необхідного комфорту та безпеки;
автомагістраль — автомобільна дорога, це спеціально побудована і призначена для руху транспортних засобів, не призначена для в’їзду на прилеглу територію або виїзду з неї; має для кожного напрямку руху окремі проїзні частини, відокремлені одна від іншої розділювальною смугою; не перетинає на одному рівні інші дороги, залізничні і трамвайні колії, пішохідні і велосипедні доріжки, шляхи проходу тварин, має огородження на узбіччях і розділювальній смузі та обгороджена сіткою; позначена дорожнім знаком;
автомобільна дорога, вулиця (дорога) — частина території, в тому числі в населеному пункті, призначена для руху транспортних засобів і пішоходів, з усіма розташованими на ній спорудами (мостами, шляхопроводами, естакадами, надземними і підземними пішохідними переходами) та засобами організації дорожнього руху, і обмежена по ширині зовнішнім краєм тротуарів чи краєм смуги відводу. Цей термін включає також спеціально побудовані тимчасові дороги, крім довільно накатаних доріг (колій);
автомобільні дороги державного значення — автомобільні дороги загального користування, до яких належать міжнародні, національні та регіональні автомобільні дороги, які позначені відповідними дорожніми знаками;
безпечна дистанція — відстань до транспортного засобу, що рухається попереду по тій самій смузі, яка у разі його раптового гальмування або зупинки дасть можливість водієві транспортного засобу, що рухається позаду, запобігти зіткненню без здійснення будь-якого маневру;
безпечний інтервал — відстань між боковими частинами транспортних засобів, що рухаються, або між ними та іншими об’єктами, за якої гарантована безпека дорожнього руху;
безпечна швидкість — швидкість, за якої водій має змогу безпечно керувати транспортним засобом та контролювати його рух у конкретних дорожніх умовах;
видимість у напрямку руху – максимальна відстань, на якій з місця водія можна чітко розпізнати межі елементів дороги та розміщення учасників руху, що дає змогу водієві орієнтуватися під час керування транспортним засобом, зокрема для вибору безпечної швидкості та здійснення безпечного маневру;
власник транспортного засобу — фізична або юридична особа, яка володіє майновими правами на транспортний засіб та має на це відповідні документи;
водій — особа, яка керує транспортним засобом. Вершник, візник, погонич тварин, який веде їх за повід, прирівнюється до водія. Водієм є також особа, яка навчає керуванню, знаходячись у транспортному засобі;
габаритно-ваговий контроль — перевірка габаритних і вагових параметрів транспортного засобу (в тому числі механічного транспортного засобу), причепу і вантажу на предмет відповідності встановленим нормам щодо габаритів (ширина, висота від поверхні дороги, довжина транспортного засобу) та щодо навантаження (фактична маса, осьове навантаження), яка проводиться на пунктах габаритно-вагового контролю;
головна дорога — дорога з покриттям відносно грунтової або та, що позначається знаками 1.22, 1.23.1-1.23.4 і 2.3 (див. додаток 1 до Правил). Наявність на другорядній дорозі покриття безпосередньо перед перехрестям не прирівнює її за значенням до перехрещуваної;
дорожньо-транспортна пригода –подія, що сталася під час руху транспортного засобу, внаслідок якої загинули або поранені люди чи завдані матеріальні збитки;
дорожні умови – сукупність факторів, що характеризують (з урахуванням пори року, періоду доби, атмосферних явищ, освітленості дороги) видимість у
напрямку руху, стан поверхні проїзної частини (чистота, рівність, шорсткість, зчеплення), а також її ширину, величину похилів на спусках і підйомах, віражів і заокруглень, наявність тротуарів або узбіч, засобів організації дорожнього руху та їх стан;
дорожня обстановка – сукупність факторів, що характеризуються дорожніми умовами, наявністю перешкод на певній ділянці дороги, інтенсивністю і рівнем організації дорожнього руху (наявність дорожньої розмітки, дорожніх знаків, дорожнього обладнання, світлофорів та їх стан), які повинен ураховувати водій під час вибору швидкості, смуги руху та прийомів керування транспортним засобом;
край проїзної частини (для нерейкових транспортних засобів) - видима умовна чи позначена дорожньою розміткою лінія на проїзній частині в місці її прилягання до узбіччя, тротуару, газону, розділювальної смуги, смуги для руху трамваїв, велосипедної або пішохідної доріжки;
крайнє положення на проїзній частині — положення транспортного засобу на відстані від краю проїзної частини (середини проїзної частини або розділювальної смуги), яка не дає можливості рухатися попутному транспортному засобу (у тому числі двоколісному) ще ближче до краю проїзної частини (середини проїзної частини або розділювальної смуги);
небезпека для руху — зміна дорожньої обстановки (у тому числі поява рухомого об’єкта, який наближається до смуги руху транспортного засобу чи перетинає її) або технічного стану транспортного засобу, яка загрожує безпеці дорожнього руху і змушує водія негайно зменшити швидкість або зупинитися. Окремим випадком небезпеки для руху є рух у межах смуги транспортного засобу іншого транспортного засобу назустріч загальному потоку;
перешкода для руху — нерухомий об’єкт у межах смуги руху транспортного засобу або об’єкт, що рухається попутно в межах цієї смуги (за винятком транспортного засобу, що рухається назустріч загальному потоку транспортних засобів) і змушує водія маневрувати або зменшувати швидкість аж до зупинки транспортного засобу;
перехрестя — місце перехрещення, прилягання або розгалуження доріг на одному рівні, межею якого є уявні лінії між початком заокруглень країв проїзної частини кожної з доріг. Не вважається перехрестям місце прилягання до дороги виїзду з прилеглої території;
пішохід — особа, яка бере участь у дорожньому русі поза транспортними засобами і не виконує на дорозі будь-яку роботу. До пішоходів прирівнюються також особи, які рухаються в інвалідних колясках без двигуна, ведуть велосипед, мопед, мотоцикл, везуть санки, візок, дитячу чи інвалідну коляску;
пішохідний перехід — ділянка проїзної частини або інженерна споруда, призначена для руху пішоходів через дорогу. Пішохідні переходи позначаються дорожніми знаками 5.35.1-5.37.2 (див. додаток 1 Правил), дорожньою розміткою 1.14.1-1.14.3 (див. додаток 2 Правил), пішохідними світлофорами. За відсутності дорожньої розмітки межі пішохідного переходу визначаються відстанню між дорожніми знаками або пішохідними світлофорами, а на перехресті за відсутності пішохідних світлофорів, дорожніх знаків та розмітки — шириною тротуарів чи узбіч.
Регульованим вважається пішохідний перехід, рух по якому регулюється світлофором чи регулювальником, нерегульованим – пішохідний перехід, на якому немає регулювальника, світлофори відсутні або вимкнені чи працюють у режимі миготіння жовтого сигналу;
проїзна частина — елемент дороги, призначений для руху нерейкових транспортних засобів. Дорога може мати декілька проїзних частин, межами яких є розділювальні смуги;
розділювальна смуга — виділений конструктивно або за допомогою суцільних ліній дорожньої розмітки 1.1 або 1.2 (див. додаток 2 Правил) елемент автомобільної дороги, який розділяє суміжні проїзні частини. Розділювальна смуга не призначена для руху або стоянки транспортних засобів. За наявності на розділювальній смузі тротуару по ньому дозволяється рух пішоходів;
смуга руху — поздовжня смуга на проїзній частині завширшки щонайменше 2,75 м, що позначена або не позначена дорожньою розміткою і призначена для руху нерейкових транспортних засобів;
стоянка — припинення руху транспортного засобу на час, більший ніж 5 хвилин, з причин, не пов’язаних з необхідністю виконання вимог , посадкою (висадкою) пасажирів, завантаженням (розвантаженням) вантажу;
темна пора доби — частина доби від закінчення вечірніх (30 хв після заходу сонця) до початку ранкових сутінків (30 хв до сходу сонця);
узбіччя — виділений конструктивно або суцільною лінією дорожньої розмітки елемент автомобільної дороги, який прилягає безпосередньо до зовнішнього краю проїзної частини, розташований з нею на одному рівні та не призначений для руху транспортних засобів, крім випадків, передбачених .
учасник дорожнього руху — особа, яка бере безпосередню участь у процесі руху на дорозі як пішохід, водій, пасажир, погонич тварин;
шляхопровід — інженерна споруда мостового типу над іншою дорогою (залізницею) в місці їх перетину, що забезпечує рух по ній на різних рівнях та дає можливість з’їзду на іншу дорогу.
Правила дорожнього руху визначають 72 терміни які застосовуються у сфері дорожнього руху. Окрім термінів визначених у Правилах дорожнього руху адміністративно-правові дефініції визначені законами України «Про автомобільний транспорт», «Про автомобільні дороги» та інших законах України у галузі транспорту.
Забезпечення безпеки дорожнього руху сьогодні по праву належить до першочерговим завданням кожної держави, які мають загальнонаціональне значення. Ситуація з безпекою на дорогах, не дивлячись на вживані заходи, продовжує показувати негативну динаміку на дорогах всього світу. Щорічно у всьому світі внаслідок дорожньо-транспортних подій гинуть понад 1,2 млн людей, 20-50 млн - отримують травми, глобальний збиток оцінюється в 518 млрд доларів США. Ситуація, що склалася в даній області характеризується як глобальна криза. За прогнозами Всесвітньої організації охорони здоров'я, при неприйнятті найрішучіших заходів до 2020 р. смертність на дорогах може збільшитися вдвічі, пропустивши в цьому страшному змаганні вперед тільки серцево-судинні захворювання і самогубства. Враховуючи реальну небезпеку ситуації на дорогах, масштаби шкоди, що завдається суспільству в цілому, аварійність можна віднести до основних загроз сьогодення, а ситуацію в сфері дорожнього руху - до основних питань сталого розвитку людства.
На сукупність методів державно-управлінської діяльності щодо безпеки дорожнього руху впливає низка чинників: державний режим; тенденції змін у суспільних відносинах, закріплені конституційно; об’єкт державно-управлінського впливу. За умови демократизації суспільних відносин особливого значення набуває регулятивний метод.
Регулятивний аспект управлінської діяльності у сфері регулювання дорожнього руху охоплює: особливості правового забезпечення (правове регулювання у контексті розробки і застосування норм права), застосування заходів непрямого впливу (фінансування, бюджетні програми, господарювання тощо), сукупність заходів, які дозволяють системі управління гнучко реагувати на плинність зовнішнього середовища (певні напрямки діяльності та відповідні заходи і засоби).
Таке комплексне сприйняття методу регулювання цілком прийнятне для забезпечення безпеки руху, а зміст заходів і засобів, які дозволять цей метод запровадити, будуть визначені відповідно тій меті та завданням, які виконує певний суб’єкт державно-управлінської діяльності – орган державного управління у нашому випадку – орган організації дорожнього руху.
Зміст державно-управлінських відносин у сфері регулювання дорожнього руху визначає зміст адміністративно-правових норм, які регулюють відповідні суспільні відносини. Імперативність державного управління зумовлює перевагу зобов’язуючих норм над дозвільними. Разом з тим, необхідність забезпечення організуючого начала в адміністративно-правовому регулюванні дорожнього руху ставить поряд із зобов’язальними нормами заборонні і дозвільні. Правове регулювання певної сторони суспільних відносин у сфері регулювання дорожнім рухом набуває закінченого змісту, коли дозвільні норми доповнюються зобов’язальними і заборонними.
Останніми встановлюється, в основному, відповідальність за порушення зобов’язуючих норм. Оскільки регулювання дорожнім рухом є соціальним явищем і регулюється, насамперед, нормами адміністративного права, то законність є основною рисою, притаманною державному управлінню, діяльності суб’єкту та об’єкту управління, засадою взаємозв’язків між ними.
А принцип законності зумовлює встановлення засад регулювання дорожнім рухом.
Регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками.
Дорожні знаки можуть бути постійними, тимчасовими та із змінною інформацією. Тимчасові дорожні знаки розміщуються на переносних пристроях, дорожньому обладнанні або закріплюються на щиті з фоном жовтого кольору і мають перевагу перед постійними дорожніми знаками та дорожньою розміткою.
Сигнали регулювальника мають перевагу перед сигналами світлофорів та вимогами дорожніх знаків пріоритету і є обов’язковими для виконання.
Сигнали світлофорів, крім жовтого миготливого, мають перевагу перед дорожніми знаками пріоритету.
Дорожні знаки (додаток 1 Правил дорожнього руху) поділяються на групи:
а) попереджувальні знаки. Інформують водіїв про наближення до небезпечної ділянки дороги і характер небезпеки. Під час руху по цій ділянці необхідно вжити заходів для безпечного проїзду;
б) знаки пріоритету. Встановлюють черговість проїзду перехресть, перехрещень проїзних частин або вузьких ділянок дороги;
в) заборонні знаки. Запроваджують або скасовують певні обмеження в русі;
г) наказові знаки. Показують обов’язкові напрямки руху або дозволяють деяким категоріям учасників рух по проїзній частині чи окремих її ділянках, а також запроваджують або скасовують деякі обмеження;
ґ) інформаційно-вказівні знаки. Запроваджують або скасовують певний режим руху, а також інформують учасників дорожнього руху про розташування населених пунктів, різних об’єктів, територій, де діють спеціальні правила;
д) знаки сервісу. Інформують учасників дорожнього руху про розташування об’єктів обслуговування;
е) таблички до дорожніх знаків. Уточнюють або обмежують дію знаків, разом з якими вони встановлені.
Другим елементом регулювання дорожнього руху є Дорожня розмітка (додаток 2) поділяється на горизонтальну та вертикальну і використовується окремо або разом з дорожніми знаками, вимоги яких вона підкреслює або уточнює.
Вертикальна розмітка у вигляді смуг білого і чорного кольору на дорожніх спорудах та елементах обладнання доріг призначена для зорового орієнтування.
Дорожнє обладнання застосовується як допоміжний засіб регулювання дорожнього руху.
До нього належать:
а) огородження і світлове сигнальне обладнання в місцях будівництва, реконструкції та ремонту доріг;
б) попереджувальні світлові круглі тумби, що встановлюються на розділювальних смугах або острівцях безпеки;
в) напрямні стовпчики, що призначені для забезпечення видимості зовнішнього краю узбіч і небезпечних перешкод в умовах недостатньої видимості. Позначаються вертикальною розміткою і повинні бути обладнані світлоповертачами: праворуч — червоного кольору, ліворуч — білого;
г) опуклі дзеркала для розширення оглядовості водіям транспортних засобів, які проїжджають перехрестя чи інше небезпечне місце з недостатньою оглядовістю;
ґ) дорожні огородження на мостах, шляхопроводах, естакадах, насипах та інших небезпечних ділянках доріг;
д) пішохідні огородження в небезпечних для переходу проїзної частини місцях;
е) вставки розмічувальні дорожні для поліпшення зорового орієнтування водіїв на проїзній частині;
є) пристрої примусового зниження швидкості транспортних засобів;
ж) шумові смуги для підвищення уваги учасників дорожнього руху на небезпечних ділянках доріг.
Світлофори (додаток 3 Правил дорожнього руху) призначені для регулювання руху транспортних засобів і пішоходів, мають світлові сигнали зеленого, жовтого, червоного і біло-місячного кольорів, які розташовані вертикально чи горизонтально. Сигнали світлофора можуть бути з нанесеною суцільною чи контурною стрілкою (стрілками), із силуетом пішохода, X-подібні.
На рівні червоного сигналу світлофора із вертикальним розташуванням сигналів може встановлюватися табличка білого кольору із нанесеною на ній стрілкою зеленого кольору.
У світлофорах з вертикальним розташуванням сигналів сигнал червоного кольору — зверху, зеленого — знизу, а з горизонтальним: червоного — ліворуч, зеленого — праворуч.
Світлофори з вертикальним розташуванням сигналів можуть мати одну або дві додаткові секції з сигналами у вигляді зеленої стрілки (стрілок), що розташовуються на рівні сигналу зеленого кольору.
Сигнали світлофора мають такі значення:
а) зелений дозволяє рух;
б) зелений у вигляді стрілки (стрілок) на чорному фоні дозволяє рух у зазначеному напрямку (напрямках). Таке саме значення має сигнал у вигляді зеленої стрілки (стрілок) у додатковій секції світлофора.
Сигнал у вигляді стрілки, що дозволяє поворот ліворуч, дозволяє й розворот, якщо він не заборонений дорожніми знаками.
Сигнал у вигляді зеленої стрілки (стрілок) у додатковій (додаткових) секції, увімкнений разом із зеленим сигналом світлофора, інформує водія про те, що він має перевагу в зазначеному стрілкою (стрілками) напрямку (напрямках) руху перед транспортними засобами, що рухаються з інших напрямків;
в) зелений миготливий дозволяє рух, але інформує про те, що незабаром буде ввімкнено сигнал, який забороняє рух.
Для інформування водіїв про час (у секундах), що залишився до кінця горіння сигналу зеленого кольору, можуть застосовуватися цифрові табло;
г) чорна контурна стрілка (стрілки), нанесена на основний зелений сигнал, інформує водіїв про наявність додаткової секції світлофора і вказує інші дозволені напрямки руху ніж сигнал додаткової секції;
ґ) жовтий забороняє рух і попереджає про наступну зміну сигналів;
д) жовтий миготливий сигнал або два жовтих миготливих сигнали дозволяють рух і інформують про наявність небезпечного нерегульованого перехрестя або пішохідного переходу;
е) червоний сигнал, у тому числі миготливий, або два червоних миготливих сигнали забороняють рух.
Сигнал у вигляді зеленої стрілки (стрілок) у додатковій (додаткових) секції разом з жовтим або червоним сигналом світлофора інформує водія про те, що рух дозволяється у вказаному напрямку за умови безперешкодного пропуску транспортних засобів, які рухаються з інших напрямків.
Стрілка зеленого кольору на табличці, встановленій на рівні червоного сигналу світлофора з вертикальним розташуванням сигналів, дозволяє рух у зазначеному напрямку при увімкненому червоному сигналі світлофора з крайньої правої (лівої) смуги руху за умови надання переваги в русі іншим його учасникам;
є) поєднання червоного і жовтого сигналів забороняє рух і інформує про наступне вмикання зеленого сигналу;
ж) чорні контурні стрілки на червоному і жовтому сигналах не змінюють значення цих сигналів та інформують про дозволені напрямки руху при зеленому сигналі;
з) вимкнений сигнал додаткової секції забороняє рух у напрямку, вказаному її стрілкою (стрілками).
Для регулювання руху транспортних засобів на вулицях, дорогах або по смугах проїзної частини, напрямок руху на яких може змінюватися на протилежний, застосовуються реверсивні світлофори з червоним X-подібним сигналом і зеленим сигналом у вигляді стрілки, спрямованої вниз. Ці сигнали забороняють або дозволяють рух по смузі, над якою вони розташовані.
Основні сигнали реверсивного світлофора можуть бути доповнені жовтим сигналом у вигляді стрілки, нахиленої по діагоналі вниз праворуч, увімкнення якого забороняє рух по смузі, позначеній з обох боків дорожньою розміткою 1.9 (див. додаток 2 Прравил дорожнього руху), і інформує про зміну сигналу реверсивного світлофора та необхідність перестроювання на смугу руху праворуч.
При вимкнених сигналах реверсивного світлофора, що розташований над смугою, позначеною з обох боків дорожньою розміткою 1.9, в’їзд на цю смугу заборонено.
Для регулювання руху трамваїв можуть застосовуватися світлофори з чотирма сигналами біло-місячного кольору, розташованими у вигляді літери “Т”.
Рух дозволяється лише в разі ввімкнення одночасно нижнього сигналу і одного або кількох верхніх, з яких лівий дозволяє рух ліворуч, середній — прямо, правий — праворуч. Якщо ввімкнено лише три верхні сигнали — рух заборонено.
У разі вимкнення чи несправності трамвайних світлофорів водії трамваїв повинні керуватися вимогами світлофорів із світловими сигналами червоного, жовтого і зеленого кольорів.
Для регулювання руху на залізничних переїздах використовуються світлофори з двома червоними сигналами або одним біло-місячним і двома червоними, які мають такі значення:
а) миготливі червоні сигнали забороняють рух транспортних засобів через переїзд;
б) миготливий біло-місячний сигнал показує, що сигналізація справна і не забороняє руху транспортних засобів.
На залізничних переїздах одночасно із заборонним сигналом світлофора може бути ввімкнено звуковий сигнал, який додатково інформує учасників дорожнього руху про заборону руху через переїзд.
Якщо сигнал світлофора має вигляд силуету пішохода, його дія поширюється лише на пішоходів, при цьому зелений сигнал дозволяє рух, червоний — забороняє.
Для сліпих пішоходів може бути ввімкнено звуковий сигнал, який дозволяє рух пішоходів.
Сигнали регулювальника.
Сигналами регулювальника є положення його корпуса, а також жести руками, в тому числі з жезлом або диском з червоним світлоповертачем, які мають такі значення:
а) руки витягнуті в сторони, опущені або права рука зігнута перед грудьми:
з лівого і правого боків — дозволено рух трамвая прямо, нерейковим транспортним засобам — прямо і праворуч; пішоходам дозволено переходити проїзну частину за спиною та перед грудьми регулювальника;
з боку грудей і спини — рух усіх транспортних засобів і пішоходів заборонено;
б) права рука витягнута вперед:
з лівого боку — дозволено рух трамвая ліворуч, нерейковим транспортним засобам — у всіх напрямках; пішоходам дозволено переходити проїзну частину за спиною регулювальника;
з боку грудей — усім транспортним засобам дозволено рух лише праворуч;
з правого боку та спини — рух усіх транспортних засобів заборонено; пішоходам дозволено переходити проїзну частину за спиною регулювальника;
в) рука піднята вгору:
рух усіх транспортних засобів і пішоходів заборонено в усіх напрямках.
Жезл використовується тільки працівниками підрозділів Державтоінспекції та військової інспекції безпеки дорожнього руху.
Для привертання уваги учасників дорожнього руху використовується сигнал, поданий свистком.
Регулювальник може подавати інші сигнали, зрозумілі водіям і пішоходам.
Вимога про зупинку транспортного засобу подається працівником міліції:
а) жезлом або рукою, що вказує на цей транспортний засіб;
б) за допомогою увімкненого проблискового маячка синього і червоного або лише червоного кольору та (або) спеціального звукового сигналу;
в) за допомогою гучномовного пристрою;
г) за допомогою спеціального табло, на якому зазначається вимога про зупинку транспортного засобу.
Водій повинен зупинити транспортний засіб у місці, на яке йому буде вказано, з дотриманням правил зупинки.
У разі подання світлофором (крім реверсивного) або регулювальником сигналу, що забороняє рух, водії повинні зупинитися перед дорожньою розміткою «Стоп-лінія», дорожнім знаком «Місце зупинки» якщо їх немає — не ближче 10 м до найближчої рейки перед залізничним переїздом, перед світлофором, пішохідним переходом, а якщо і вони відсутні та в усіх інших випадках — перед перехрещуваною проїзною частиною, не створюючи перешкод для руху пішоходів.
Водіям, які в разі ввімкнення жовтого сигналу або підняття регулювальником руки вгору не можуть зупинити транспортний засіб, не вдаючись до екстреного гальмування, дозволяється рухатися далі за умови забезпечення безпеки дорожнього руху.
Забороняється самовільно встановлювати, знімати, пошкоджувати чи закривати дорожні знаки, технічні засоби організації дорожнього руху (втручатись у їх роботу), розташовувати плакати, афіші, рекламні носії та встановлювати пристрої, які можуть бути прийняті за знаки та інші пристрої регулювання дорожнього руху або можуть погіршити їх видимість чи ефективність, осліпити учасників дорожнього руху, відволікти їхню увагу і поставити під загрозу безпеку дорожнь
Державне управління регулюванням дорожнього руху визначається як особлива частина управління розвитком суспільства, яке здійснюється органами виконавчої влади, діяльність яких спрямована на захист конституційно закріплених прав і свобод людини і громадянина, особливо щодо переміщення під час здійснення дорожнього руху, а також підготовки до такого переміщення.
Внаслідок правового регулювання дорожнього руху нормами, насамперед, адміністративного права, він набуває певного порядку, який, за таким змістом, буде виступати як складова громадського порядку. Система державного управління безпекою дорожнього руху має такі складові: суб’єкт, об’єкт управління, взаємовідносини між ними.
Суб’єктами державного управління безпекою дорожнього руху є органи виконавчої влади, їх посадові особи, які мають відповідні повноваження. Зокрема, Державна автомобільна інспекція України, Державна митна служба України, Міністерство освіти , науки, молоді та спорту України, Міністерство інфраструктури України тощо.
З органами Державтоінспекції щодо регулювання дорожнього руху узгоджуються:
а) розміщення в смугах відведення автомобільних доріг або червоних лініях міських вулиць і доріг та їх штучних спорудах кіосків, павільйонів, рекламоносіїв, пересувних торговельних пунктів, а також на прилеглих територіях, будинках, спорудах – адміністративних приміщень підприємств, установ та організацій, місць торгівлі та надання послуг;
б) маршрути та перелік доріг, на яких може проводитися навчання водінню транспортними засобами;
З органами Державтоінспекції узгоджуються також інші питання забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачені законодавчими актами
Висновки
Дорожній рух – процес руху по дорогах транспортних засобів та учасників дорожнього руху, сукупність суспільних відносин, що виникають у процесі переміщення людей і вантажів за допомогою транспортних засобів або без таких у межах дороги.
Організації дорожнього руху – це діяльність по впорядкуванню суспільних відносин, що виникають у процесі переміщення людей і вантажів за допомогою транспортних засобів у межах доріг.
Сутність організації дорожнього руху полягає в розробці, прийнятті та реалізації правових актів щодо регламентації дій і інформаційного забезпечення учасників зазначених відносин з допомогою технічних засобів і систем організації дорожнього руху з метою забезпечення безпеки дорожнього руху, раціонального використання пропускної здатності вулично-дорожньої мережі та екологічної безпеки автомобільного транспорту.
Вимога достатньої захищеності інтересів людей і суспільства в ефективному задоволенні транспортної потреби, збереження життя і здоров'я учасників дорожнього руху, збереження матеріальних цінностей знайшло відображення в сукупності норм, що регламентують правовий режим дорожнього руху.
Зміст цієї сукупності відображає, з одного боку, вимоги, що регламентують застосування інженерних і організаційних норм, що забезпечують безпеку дорожнього руху (інститут організації дорожнього руху), і вимоги, що програмують поведінку людей у дорожньому русі (інститут регламентації поведінки людей), а, з іншого боку, свідчить про те, що держава суворо карає за неправомірні дії учасників цього процесу (інститут відповідальності).
Дорожній рух у даному випадку розглядається як спрямована на задоволення суспільної потреби діяльність людей, заснована на використанні можливостей техніки і вимагає адміністративно-правового врегулювання, соціальної детермінованості рівня безпеки дорожнього руху, визначення структуру заходів, що впливають на цей рівень, і їх галузеву приналежність
В існуючій моделі нормативно-правового регулювання дорожнього руху лежить процес безпосереднього забезпечення безпеки дорожнього руху і надвідомчий контролю в цій сфері на основі розвитку управління забезпеченням безпеки дорожнього руху, що враховує соціальну, економічну, технічну і технологічну залежність результатів дорожнього руху від стану умов його підготовки і протікання.
Терміни (административно-правові дефініції) є самостійними, специфічними, відмінними від норм права елементами механізму адміністративно-правового регулювання, що представляють собою короткі визначення використовуваних в адміністративному законодавстві понять.
Регулятивний аспект управлінської діяльності у сфері регулювання дорожнього руху охоплює: особливості правового забезпечення (правове регулювання у контексті розробки і застосування норм права), застосування заходів непрямого впливу (фінансування, бюджетні програми, господарювання тощо), сукупність заходів, які дозволяють системі управління гнучко реагувати на плинність зовнішнього середовища (певні напрямки діяльності та відповідні заходи і засоби).
Регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками.
З органами Державтоінспекції щодо регулювання дорожнього руху узгоджуються розміщення в смугах відведення автомобільних доріг або червоних лініях міських вулиць і доріг та їх штучних спорудах кіосків, павільйонів, рекламоносіїв, пересувних торговельних пунктів, а також на прилеглих територіях, будинках, спорудах – адміністративних приміщень підприємств, установ та організацій, місць торгівлі та надання послуг;
Література.
1. Гусаров С.М. Адміністративно-правові засади управлінської діяльності Державної автомобільної інспекції України щодо забезпечення безпеки дорожнього руху / Автореф. дис... канд. юрид. наук. — Харків, 2003.
2. Єгупенко В.В. Заходи запобігання та припинення адміністративних правопорушень та транспорті органами державної автомобільної інспекції / Дис. канд. юрид. наук. — Харків, 2002.
3. Клинковштейн Г.И. Организация дорожного движения. —М.: Транспорт, 1975.
4. Коноплянко В.И. Организация и безопасность дорожного движения. — М.: Транспорт, 1991.
5. Лукьянов В.В. Безопасность дорожного движения. — М.: ВНИИ БД МВД СССР, 1974.
6. Новиков В.В. Адміністративно-правові основи профілактики порушень правил дорожнього руху / Автореф. дис... канд. юрид. наук. — К., 1997.
7. Шарихманьян И.К. Безопасность дорожного движения. — М.: Академия МВД СССР, 1979. 8. Денисов Р.И. Административный надзор в сфере дорожного движения. — М.: ВНИИ МВД СССР, 1982.
9. Майоров В.В. Административно-правовые проблемы управления обеспечением безопасности дорожного движения / Дис. докт. юрид. наук. — Екатеринбург, 1997.
10. Иванов В.Н., Сытник В.Н. Проблемы развития общей теории управления дорожным движением / Материалы 1-й научно-технической конференции стран-членов СЭВ по проблемам безопасности дорожного движения. — Алма-Ата, 1977.
11. Иванов В.Н. Наука управления автомобилем. — М.: Транспорт, 1991.
12. Міленін О.Л. Правосвідомість учасників дорожнього руху / Автореф. канд. юрид. наук. - X., 2001.
13. Конституція України / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К. : Велес, 2011. – 48 с.
14. Про дорожній рух: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 31. - Ст. 338.
15. Новиков В.В. Адміністративно-правові основи профілактики порушень правил дорожнього руху / Автореф. дис... канд. юрид. наук. — К., 1997.
16. Науково-практичний коментар до Закону України «Про дорожній рух» / За ред. С.М. Тараненка, А.О. Собакаря. − Донецьк: ДЮІ МВС, 2004. − 300 с.
17. Транспортне право України : підруч. [для студ. вищ. навч. закл. / Е.Ф. Демський, В.К. Гіжевський, С.Е. Демський, А.В. Мілашевич. – К. : Юрінком Інтер, 2002. – 416 с.
18. Булгакова І.В. Транспортне право України: Акад. курс: Пiдручник / I.В. Булгакова, О.В. Клепiкова. - К.: Iн Юре, 2005. - 536 с.
19. Демський Е.Ф., Гіжевський В.К. Транспортне право України. Навчальний посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 416 с.
20. Развадовський В.Й. Адміністративно-правове регулювання правовідносин у транспортної сфери України / В.Й. Развадоський. – Х. : Вид. ун-т внутр. справ, 2004, – 284 с.
21. Основи транспортного права України : Навч. посібник для студентів трансп. профілю. / Северин Л.І., Довбиш В.А., Северин С.Л.. – Вінниця: ВДТУ, 2002. - 95 с.
22. Смирнов А.М. Транспортне право: курс лекцій / А. М. Смирнов, О. В. Клещенков. - Донецьк : Норд-Пресс, 2006. - 300 с.
23. Транспортное право Украины: Сб. законодат. актов / Сост. В.В.Сунцов. - Харьков : Консум, 1998. - 496 с.
24. Шелухін М.Л. Транспортне право України: Підруч. / Шелухін М.Л., Антонюк О.І., Вишнивецька В.О. та ін. – К.: Ін-Юре, 2008. – 896 с.
.