Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
6
Лекція 1 Тема: Прадавнє коріння риторики.
План:
1) Хронологія риторики. Традиційним місцем народження риторики як розгалуженої системи знань про мовлення вважають давню Грецію (Афіни У(- V ст. до н.е.). проте вік риторики як практики мовлення дорівнює віку людства, яке колись засвоїло та розвинуло словесний дар. Існує декілька теорій походження мови:
Теорія трудового договору. Її сутність полягає в тому, що мова, мовлення виникла за часів родоплемінних зв'язків заради спілкування у процесі виконання трудових функцій. Слова, а потім фрази виникли за необхідністю, відповідно трудовим рухам, їх вдосконаленню через розвиток полювання, землеробства, тваринництва. Проте залишається загадкою, як саме виникли окремі слова й мова взагалі. Ми бачимо лише результат: мова й мовлення виникли в результаті співпраці.
Божественна теорія. З назви теорії стає очевидним звернення до Святого Письма, де сказано: «Спочатку було Слово. І Слово було у Бога. І Бог було Слово». Всевишній, Творець подарував людям здатність спілкуватися. Приєднання до цієї теорії цілком залежить від ступеня релігійності людини.ІПри цьому в Біблії, як відомо, міститься багато міркувань про дар слова про те, як людям треба з ним поводитися^
Звукопідражальна теорія. Ця теорія знову повертає нас до дарвіністського погляду на еволюцію людства. Якщо люди за походженням - «діти природи», звичайно, вони, як і будь-які живі істоти, прислухалися до звуків, що їх оточували, тим більш таке прислуховування було необхідною умовою виживання. Згідно теорії звукопідражання перші слова пішли від звуків та вигуків, які копіювали шуми природи: рослин, тварин,^природних явищ. Багато звуків, з яких складаються слова, і сьогодні нагадують гуркіт, шурхотіння, дзюрчання, крик, рик, пташині трелі. Відкритим залишається питання про походження слів, що позначають абстрактні речі, які неможливо «почути».
Уфологічна теорія. Ця теорія звертається до сфери віри, у даному випадку віри в НЛО. Такий погляд на походження мови пов'язаний з відомою у теорії еволюції згідно якій життя на Землю було занесено прибульцями з інших планет. Виходячи з цього, логічно припустити, що гості позаземної цивілізації «принесли» майбутньому людству й мову.
Очевидним фактом є соціальна детермінація мови. У різні часи історії людства проводилися досить негуманні експерименти з дітьми, яких ізолювали від соціуму на деякий час. а потім повертали у суспільство, щоб перевірити, чи з'являється мова сама по собі, чи надана вона людині заздалегідь. Один з таких досвідів проводив середньовічний хан Акбар, відправляючи у пустелю на декілька років малюків з глухонімими доглядачками. Через певний час було встановлено, що ці діти, позбавлені комунікації дорослих, залишалися неспроможними розмовляти членороздільною мовою. Комунікативна ізоляція на тривалий час навіть дорослої людини може спричинити часткове загублення здатності розмовляти. У чисельних спостереженнях щодо появи здібності до мовлення дітей встановлено: розвиток мовлення людини напряму залежить від умов і засобів спілкування з дітьми їх батьків, оточення, а у наш час в деякій мірі від відео та аудіо приладів.
Повернемося до історичних витоків риторики. Як ми зрозуміли, єдиного обґрунтованого погляду на походження мови й мовлення до цих пір не існує. Проте в історії науки містяться численні докази риторичного впливу, що культивувалися в культурах стародавніх держав. Увага до сили слова була настільки ґрунтовна і всеохоплююча, що знайшла відображення у міфологічних системах майже усіх народів. У давньоіндійській міфології зазначено дві богині красномовства - Вач і Сарасваті. Вач - богиня мудрості та красномовства, чий образ символізує тріаду думки, слова і справи.
Особливий розвиток риторики як технології та мистецтва спостерігався за часів давніх державних устроїв шумерів, вавилонян, асірійців, єгиптян, китайців. Розвиток політики, судової справи, художньої риторики та фольклору сприяли злету красномовства в середині IV тисячоліття до н.е. в перших мі стах-державах Міжріччя.
з
. 4г
Неперевершеними майстрами магічнрго слова були жерці, знавці тракових
елігшних церемоній. Вони не ФІЛЬКН справляли магічні обряди, звертаючись до вищих сил, але й підбурювали натовп до зворушень і війні^ ^ були майстрами навіювання. Спомини про шумерських правителів Еанатума, Уруінімгіна, Саргона Аккадського свідчать про те, що ці люди влади за допомогою жерців майстерно керували своїми підлеглими силою слова. Єгипетські жерці, служителі культів Тота, Ра, Осириса та інших богів і богинь, були самими авторитетними ораторами для простого народу. Риторика фараонів у залежності від обставин мала диктаторський характер, деяких випадках демонструвала лояльність і людяність.
Давньокитайська риторика, що розвивалася під впливом буддизму, конфуціанства, свідчить про високий рівень художнього слова, його образність та переконливість.
Давньоіндійська риторика відзначалася увагою до мистецтва полеміки. Як свідчать легенди, суперечки представників індійських монастирів нерідко закінчувалися жорстокою поразкою слабкого опонента: він повинен був або покінчити життя самогубством, або стати рабом оратора-переможця.
Таким чином, навіть короткий огляд риторики давніх міст-держав доводить, що мистецтво красномовства супроводжувало будь-яку владу, будь-які події суспільного життя. Зрештою наукове обґрунтування риторики здійснилося саме у давній Греції.
2) Передумови виникнення і розквіту риторики в античній культурі.
Академік Лосєв недарма назвав античність епохою пан-риторизму. Дійсно, сила мовленого слова вирішувала майже усі приватні та суспільні справи давніх греків. У пантеоні Давньогрецьких богів почесне місце займала Калліопа («та, що має прекрасний голос») - старша з дев'яти олімпійських муз - богиня риторики. Зображували її вродливою дівчиною з такими атрибутами в руках як дощечка чи свиток і стілос (гостра паличка для письма). Риторику опікували й інші боги: син Калліопи легендарний поет і співак Орфей, Гермес - рознощик новин, богиня суперечки Пейто та її помічниці ерид, які начебто керували суперечками людей.
Демократичні інститути Греції, обов'язкові публічні промови воєначальників, правителів Афін, політиків, змагання ораторів, акторів, всенародні свята та ритуали зумовили культ усного слова та особливу увагу до нього. Саме в давній Греції з'явилися перші риторичні школи, перші книги з риторики: риторичні керівництва софіста Горгія, «Риторика» Аристотеля. Ментальна риса греків - агон - пристрасть до змагань, також сприяла розвитку словесних баталійГ^ „
^Суд в Афінах відзначався специфічними особливостями. Були відсутні судді та адвокати, проте кількість присяжних сягала до 5 тисяч чоловік. Істець та людина, яка хотіла захиститися від звинувачення, робити це самотужки. Звичайно, це було надто складно, тому «герой суду» обов'язково наймав логографа - перша риторична професія. Вона складалася з того, що спеціаліст продумував структуру захисної промови, вчив звинуваченого переконливо, гучно й емоційно виступати й до того ж ефективно грати на почуттях натовпу. Логографів з повним правом можна назвати першими в історії людства іміджмейкерами та спічрайтерами.
Поширення риторичних знань відбувалося найбільш завдяки софістам - вчителям мудрості та риторики у якості мистецтва переконувати. В історії античності зазначені так звані старші софісти (Протагор, Горгій, Гіппій, Продик, Антифонт) та молодші (Фразімах, Критій, Алкідам, Лікофрон, Полемон, Гіпподам).
Першим підручником з риторики вважається твір, написаний у V ст. до н.е. Кораком і Тісієм із Сіракуз. Аристотель вказував, що «батько риторики» - це Емпедокл з Агригента (490-430 рр. до н.е.), лікар, поет і філософ. Проте у своїй більшості греки вважали, що риторика пішла з Сицилії. Так одним з родоначальників риторики в Афінах вважається саме сицилієць, софіст Горгій (485-380 рр. до н.е.). він обґрунтував прийоми ораторства, розробив засоби психологічного впливу на аудиторію слухачів. Ці засоби отримали назву «горгіанських фігур».
Представниками давньогрецької* риторики є: Сократ, Платон, Арістотель, Демосфен.
^. Давньоримська риторика. Узагальнили риторичний досвід майстрів Еллади вчені й оратори Давнього Риму. Розквіт давньоримського красномовства припадає на часи Римської республіки. З кінця III ст. до н.е. римляни швидко поширюють свій політичний вплив на Балканський півострів, та й самі зазнають культурного впливу Еллади. До І ст. до н.е. в освіченій частині римлян знаходить визнання грецька риторика. Греки й були першими вчителями красномовства у Римі. Це викликало певне обурення у деяких римлян, неприязнь до іноземців. У 161 р до н.е. грецькі вчителі були навіть депортовані з Риму. Проте римська риторика,^н^набула великого^розвитку у політичній і судовій сферах|г за часів 4>сспублпси7Ч~-^-~£шжу_Лмдері^ базувалася суто на давньогрецькому надбанні. Римські спеціалісти згодом розробили й власну школу ораторської майстерності. Головна заслуга у цьому належить Марку Тулію ІДицерону (106-43 рр. до н.е.) - філософу, державному діячеві, ритору й оратору. Цицерон отримав гарну освіту, блискавично почав адвокатську кар'єру, завдяки своїм моральним якостям та ораторському хисту працював на високих державних посадах: був преюром^. консулом. Залишив твори з теорії та історії красномовства. Свою концепцію ораторського мистецтва він виклав у трактатах: «Про оратора» (55 р. до н.е.) - доктрина ораторського мистецтва та вимоги до оратора, «Оратор» (46 р. до н.е.) - історія становлення ораторського мистецтва, прийому виступу, «Брут» (46 р. до н.е.) - про історію грецького та римського красномовства, про переваги римських ораторів.
Римська школа красномовства поділяється на два стилі: аттицизм та азіанізм. Прихильники азіанізму перетворювали свої виступи у яскраві та темпераментні театральні вистави, за допомогою чого ефектно підносили ідеї до натовпу. Найбільш відомий азіаніст - Цицерон. Супроти цього прихильники аттицизму вважали, що промова повинна бути холодною, мужньою, суворою та серйозною. Головне - гідність оратора. Пафосна статичність, суворість, декларативність - риси аттицизму. Прихильником аттицизму був Цезар.
У теорії римської риторики визначалися чіткі умови побудови публічного виступу та перелік необхідних якостей успішного промовця. Ораторові необхідно відповідати наступним вимогам: мати гарні природні задатки, знати теорію мистецтва красномовства, вміти наслідувати взірцям, бути у режимі постійного риторичного тренування, накопичувати велику практику і досвід.
Римляни продовжили грецьку класифікацію промов на промови урочисті, дорадчі, судові. У давньоримській школі риторики було визначено можливі цілі виступу: потішити або проінформувати слухачів, надихнути на певні вчинки, переконати у власній точці зору. Припускалося об'єднання декількох цілей. Відповідно визначалися типи промов: розважальна, інформативна, надихаюча, переконуюча, агітаційна.
Представниками давньоримської риторики є: Цицерон, Цезар, Квінтіліан.
Лекція 2
Гема; Риторика, її проблематика та роль у суспільстві
План
1) Риторика - одна з найдавніших наук в історії людства, офіційний вік якої сягає за дві з половиною тисячі років. Риторика — це наука про способи переконання та впливу на аудиторію з урахуванням її особливостей. Ця наука вивчає методику творення тексту, визначає його структуру, найгіридатнішу для зрозумілого й аргументованого викладення думки.
Риторика існує у наступних комунікативних дискурсах (означає ситуацію мовлення, спілкування): 1 Внутрішнє спілкування людини, внутрішній діалог
Внутрішнє спілкування, внутрішній діалог - це процес „розмови" людини із своїм так званим внутрішнім голосом. Кожен знає з власного досвіду, що словесний рівень обмірковування проблем зазвичай має діалогічну форму. Особистість начебто радиться, сперечається із своїм іншим „Я". Цей „другий голос" філософи і психологи тлумачать по-різному: як інтуїцію, як підсвідоме, як субособистість у вну трішньому світі людини, що виконує роль „батька", „наглядача" або навіть „біса протиріч". Сьогодні існують чисельні психологічні школи, які закликають свідомо організовувати внутрішній діалог, будувати його через суто позитивні фрази — афірмації. У той же час східні практики налаштовують людину періодично відмикати внутрішній діалог шляхом медитації та концентрації, тим самим вдосконалюючи свідомість.
Кожен має свободу раціонально налаштовувати внутрішній діалог чи вести його інерційно. 11 роте бесперечним фактом є наявність цього дискурсу внутрішньої комунікації (філософи називають його авторсфлексією), який грає значну роль у самопізнанні та формуванні свідомості.
Зовнішній діалог — це розмова двох людей (буквальний переклад слова „(і і а" - „два"). С принципова різниця між діалогом двух особистостей та розмовою декількох людей, що погребує вже іншого терміну - полілог. Риторика діалогу являє собою важливий комунікативний аспект життя кожної людини. Саме у зовнішньому діалозі тет а тет особистість має змогу висловитися й зустріти розуміння. Цей дискурс здатний породити сповідальність і максимальну щирість співрозмовників. У діалозі важливо не тільки вміти висловлювати власні думки, а вкрай необхідно повноцінно слухати іншу людину. Низька культура слухання - проблема багатьох сучасних діалогів. Тому виховання активного слухання є однією з задач даного курсу.
Монолог - виступ промовця у режимі „соло" перед іншими людьми, слухачами, публікою, аудиторією. Якщо оратор поважає своїх слухачів і бачить в них не об'єктивований натовп, а повноцінних автономних особистостей, його монолог буде екзистенщйно діалогічним, хоча сам процес мовлення відбувається в односторонньому порядку. Риторика монологу виноситься в окрему тему даного курсу і являє собою огляд класичних підходів до проблеми публічного виступу та сучасні рекомендації щодо даного дискурсу. Для ефективної публічної промови оратору необхідно перш за все докладно підготуватися, подолати аудиторний шок, засвоїти логічні, психологічні, емоційні параметри промови, чітко усвідомлювати ЩО, ЯК, КОМУ і НАВІЩО він промовляє.
2
г
Полілог -такий дискурс риторики, де приймають участь декілька співрозмовників. Полілог може бути організованим, конвенційним, наприклад, у навчальній аудиторії, в залі переговорів, під час публічних дискусій. У повсякденному житті полілоги відбуваються стихійно, як, наприклад, у неформальних компаніях в ситуаціях знайомства, колективного дозвілля.
Полілог один з самих поширених дискурсів у засобах ЗМІ - наприклад,
■
телевізійний полілог у форматі ток-шоу чи реалті-шоу. Хоч полілоги зазвичай розгортаються спонтанно, людське спілкування і в ній сфері підкоряється певним алгоритмам. Зазвичай учасники полілогів у будь-якій соціальній групі несвідомо розігрують комунікативні ролі: ,,лідер", ,,деозорганізатор", ,,ерудит", „гуморист", ,,мовчун" тощо. Тому однією з задач повноцінного спілкування в полілозі є подолання рольових стереотипів, встановлення симетрії у висловлюваннях учасників. Полілоги є комунікативною формою існування мікрогруп, вони виступають провідним дискурсом у ділових переговорах, під час обговорень широким загалом наукових та суспільно значущих тем.
Суперечка та її різновиди (дискусія, диспут, нолеіиіка, дебати) - ситуації психологічного протистояння співрозмовників, що полягають в обміні аргументів заради перемоги власної точки зору комуніканта або заради знайдення компромісу серед учасників дискурсу. З античних часів мистецтво суперечки мас окрему назву еристика. Ця назва пішла від слова „ерида", яким називалися у давньогрецькій міфології богині, що опікувалися суперечками. Згадуючи видатний афоризм Сократа, що у суперечці народжується істина, зазначимо велику роль цього дискурсу у процесі особистісного пізнання, формування свідомості, інтелектуального розвитку людини, вміння переконувати. Очевидним фактом є велике значення публічних суперечок для суспільно-політичного життя країни. В нашому суспільстві відчувається дефіцит етичних суперечок. Переважають суперечки атональні, побудовані на конфлікті, на протистоянні, іноді без особливого вибору засобів для перемоги. 1 ому дуже важливо, приймаючи участь у суперечці, зрозуміти рівень її модальності, усвідомити власні цілі та вислуховувати співрозмовників без претензій на істину у останній інстанції. Риторика суперечки, еристика викладається в окремій темі курсу.
Риторика конфлікту - дискурс спілкування, в якому відбувається конфронтація, пряме зіштовхування думок, точок зору, переконань та емоцій людей. На відміну від виїде зазначених дискурсів, в яких переважає прагнення розуміння, динаміка конфліктної суперечки — це нарощення непорозуміння. Конфлікти досить поширені в нашому суспільстві - від суто побутових до ділових, суспільних, соціальних, політичних. У загальнолюдському масштабі майже планетарну значущість мають міжетнічні, міжнаціональні, інтеркультурні конфлікти. Враховуючи, що конфлікт являє собою й певний закономірний етап розвитку лю/тських стосунків, ми вважаємо при цьому, що бажано навчитися уникати деяких конфліктів або перетворювати їх у конструктивні можливості для подальшої комунікації. Багато людей не усвідомлюють, що існують типові моделі мислення й мовлення, які „вмикають" конфлікт, автоматично підсилюють його напругу. Водночас певні обмірковані слова, фрази, інтонації голосу та навіть жести здатні згасити полум'я конфлікту, повернути учасників дискурсу до цивілізованого етичного спілкування. Окремою темою даного курсу буде риторика конфлікту, присвячена вивченню типових риторичних закономірностей атональної комунікації.
Сучасна риторика має жанрову своєрідність. У кожному жанрі існують свої типові риторичні прояви, моделі ефективної комунікації. Жанрова своєрідність виявляється у виборі слів, у иевербальному супроводженні
інформації, у розгортанні певного перформенсу. Дякуючи риторичній специфіці, той чи інший жанр зрештою набуває рис своєї унікальності.
І. Побутова риторика. 1 Іобутова риторика охоплює ситуації мовного етикету та неформального спілкування людей. Існують чисельні різновиди побутової риторики: знайомство, привітання, прощання, вибачення, прохання, проголошення тосту, вітання, святкова промова, дружні діалоги, обмін новинами, плітки, анекдоти, переказ цікавих випадків з життя тощо. На вмінні вибрати погрібні слова у потрібний час ініціюються дружні зв'язки людей, будуються любовні стосунки, організовуються мікрогрупи, спільноти, об'єднані загальними інтересами, ідеями, поглядами на світ. Окремо треба сказати про побу тову риторику у традиціях сімейного спілкування. Адже від манери розмовляти, вирішувати суперечливі питання побуту, від вміння вислуховувати чи своєчасно мовчати залежить зрештою щастя окремої родини. Уникання автоматичного взасмороздратування, підвищеного голосу, лайливих слів, формальних моралей, маніпуляцій та на противагу цьому розвиток традиції щирих сімейних розмов — умови здорового комунікативного мікроклімату у родині.
2. Риторика ЗМІ. Появу журналістики у Європі пов'язують з публіцистичною діяльністю Юлія Цезаря, який запровадив у свій час поширення в Римі першої „багатотиражки" — протоколів засідань Римського сенату. З розвитком техніки і культури, з появою друкарських станків газети і журнали стали [невід'ємною частиною життя людей. Поява радіо і телебачення, поширення всесвітньої мережі їнтернет зробили інформацію всеохоплюючою і доступною. Недарма сьогодні кажуть, що той, хто володіє інформацією, володіє світом, а журналістику називають„четвертою владою". Цей жанр риторики представлено в усних та письмових текстах: інтерв'ю, репортаж, прес- конференція, стаття, публічні дебати, коментарі, радіо-теле-риторика, риторика візуальних засобів інформації. Тисячі газет і журналів, що виходять щодня, пропонують різноманітну інформацію згідно концепції конкретного ЗМІ. Тому важливо бачити за прес-повідомленнями стилістику друкованого органу, інколи деяку заангажованість видання, політику медіа-проекту, розрізняти об'єктивне та суб'ктивне.
Сьогодні будь-яка людина може опинитися у радіоефірі чи у телестудії. Важливо зрозуміти вимоги до вербальної й невербальної риторики у таких умовах, засвоїти алгори тми ефективної самопрезентації, чіткого висловлювання та адекватної поведінки на публіці. Поширений характер має жанр інтерв'ю: багато людей задіяно у соцопитуваннях, екзітполах, у випусках вуличного телебачення. Риторику ЗМІ необхідно вивчати й з точки зору розповсюдження вербальних і візуальних маніпуляцій з метою протистояння їм, вигірацювання власної думки, самостійного погляду на події.
і. Риторика інтерактивного ^спілкування. Окремим різновидом сучасної риторики ЗМІ є риторика Інтернету, яка представлена широкою палітрою засобів спілкування у всесвітній мережі: сайти, форуми, блоги, чати, онлайн-консультацїї, конференції, переписка електронною поштою тощо. Довідкові служби, електронні бібліотеки роблять доступною майже будь-яку інформацію, пажаль, й асоціального характеру. У перші роки свого розповсюдження Інтернет-риторика являла собою цікавий психологічний феномен: вивільнення табуйованих тем, табуйованої лексики та «виливання» її у чагах. Згодом інернет-спілкування стало більш пристойним, зараз воно чітко структурується за інтересами слухачів. Сьогодні будь-яка успішна корпорація розгортає віртуальну риторику на власних веб-сайтах, веде різноманітну онлайн-діяльність. Кожний користувач потенційно має можливість спілкування з цілим світом. Деякі комунікативні зв'язки повсякдення вже взагалі не можливі без мережі Іентсрнет. Водночас існує феномен інтернет-залежності, коли людина, маючи певну анонімність, розгортає совю риторику в мережі, а в реальному житті навпаки - згортає комунікативні прояви.
Іншим проявом інтерактивного спілкування є програми прямого ефіру, „гарячої лінії" у ЗМІ. Будь-який радіослухач, телеглядач чи читач популярного друкованого видання може брати участь у таких програмах. Тому актуальним завданням є розвиток вміння лаконічно й по суті викладати власну точку зору, ставити питання.
4. Політична риторика. Політика транслюється риторичними засобами через промови політичних лідерів, їхні інтерв'ю, діалоги, полілоги, диспути, статті у ЗМІ. Політична риторика розгортається на мітингах, у різноманітних суспільних публічних заходах. Окремим видом політичної риторики є риторика виборних кампаній, в центрі яких - політичні дебати між претендентами на вищі державні посади країни. При цьому навіть такі „дрібні" вияви політичної риторики як листівки, оголошення з наочною агітацією можуть грати неабияку роль у формуванні рейтингу того чи іншого претендента на роль політичного лідера. Тому традиційним фактором виборчих перегонів стає участь в піар- акціях професійних технологів спічоай грів, іміджмейкерів. Наприклад, у одного з яскравих президентів СПІД ■ Біла Клінтона - перебувало на службі 50 спічрайтерів. 1 їромови Клінтона відрізнялися інформативною насиченістю, апеляцією до патріотичних почуттів американців, прикладами з історії, з життя
великих людей, доречними жартами, експресією.
Сучасна політична риторика широко використовує методи агітації, пропаганди, маншулятивні засоби впливу на свідомість людей. Тому необхідно вивчати ці явища, щоб, з одного боку, виробляти критичне мислення, а з іншого - засвоювати навички спілкування у політичній сфері. Сучасні політики перш за все - публічні люди. Для того, щоб стати лідерами, здобути авторитет, їм необхідно мати переконливий риторичний імідж, демонструвати власні переваги у чисельних телевізійних діалогах, суперечках, ток-шоу. Не дивлячись на перманентну боротьбу за владу в нашій країні, ми бачимо, що з кожним роком політична еліта стає усе більш красномовною, розкутою перед камерами, у теле-радіоефірах. Подолано звичку зачитувати чергові доповіді з паперів, набуто полемічних навичок. При цьому безумовним недоліком сучасної політичної полеміки є її низька етична складова. Тому наступне покоління політиків зобов'язане розвинути саме ту частину риторики, яка називається „етос" - моральність при принциповості, тактовне ставлення до опонентів при відстоюванні власних точок зору.
5. Судо&а риторика. Найдавніший жанр красномовства - судова риторика. Цей жанр потребує двох досконалих вмінь від судового промовця: підбирати та аналізувати безперечні у своїй переконливості факти та грати на почуттях публіки. Необхідна риторична майстерність при передачі та тлумаченні фактів, емоцій підсудних, жертв, свідків подій. У демократичному полісі Афіни ще у Уї ст. до н.е. саме на основі судової справи було розвинуте мистецтво публічного красномовства.
Судова риторика охоплює такі тематичні види промов: звинувачувальна (прокурорська), захисна (адвокатська), самозахисна обвинувачуваного, промова потерпілого і його представника, промова громадських звинувачів та захисників. У країнах, де наявний суд присяжних, судова риторика має більш демократичний характер. Також розвиток судової риторики на Заході зумовлений наявністю інституту приватних адвокатів родин, окремих фізичних осіб. 1 Іідготовка та супроводження юридичної документації, договорів, контрактів, багаторічна опіка клієнтів із досконалим знанням їх побутового життя специфічні, але традиційні риторичні дискурси західної адвокатури. Чим менше спеціалістів залучено до вирішення долі підсудних, чим коротше сроки ознайомлення із судовими справами, тим більша вірогідність суб'єктивного підходу до судової справи. Нажаль, деякі наші сучасні суди відзначаються корумпованісгю та заангажованістю. Тим важливішою стає задача вдосконалення судової риторики для чесної прискіпливої роботи - знаходження причин злочинів, покарання винних та позбавлення людей від несправедливих вироків.
Хмельницького тощо. Війна як самий жахливий вияв людської атональності, протистояння, зазіхань на чужі території чи захисту від захвату чужеземців при всьому цьому мас риторичний аспект: промови військових лідерів перед своїми підлеглими, надихання їх на ратний подвиг. Авторитет командиру, фронтова дружба, братерство, військова мужність має у своїх витоках майстерне проголошення ідей, заради яких люди готові жертувати собою. Вміти підняти людей па боротьбу всупереч страху смерчі — особливе риторичне мистецтво. Також поза військовими діями військова риторика має значення у навчанні армії, організації процесу виховання солдатів. Нажаль, у нашому суспільстві у зв'язку з низьким соціальним рівнем життя військових у цих лавах інколи зустрічаються не дуже освічені люди, риторика яких відрізняється безграмотністю, примітивізмом, навіть стає матеріалом для збірок анекдотів. Проте разом із соціальними змінами у суспільстві, підвищенням статусу військового, поверненням поняття офіцерської честі й гідності військова риторика набуде позитивних змін. Тому вивчати її корисно як у загально пізнавальних цілях, так і заради зміцнення власної держави.
8. Академічна риторика. Академічна риторика почала бурхливий розвиток у Європі з відкритті перших університетів, хоч ще за часів ГІлатона і Аристотеля у лікеях і академіях проголошувалися навчальні промови, а студенти сумлінно запам'ятовували лекції та з задоволенням обговорювали отримані знання на диспутах. Багато століть у навчанні велике значення мало зубріння. Заняття з риторики включали обов'язкове вивчення напам'ять взірцевих промов видатних людей. Проте увійшов в історію один із схоластів - Петрус Рамус, ректор парижського коледжу, який палко заперечував схоластичні методи навчання, спонукав учнів самостійно осягати примудрощі філософії, логіки, риторики. Українська історія зберігає пам'ять про видатних викладачів епохи Відродженпя-бароко Феофана ГІрокоповича, Памфіла Юркевича, які також сприяли розвитку вільного самостійного мислемовлення учнів.
У сучасній школі, в університетах, у науково-дослідницьких закладах академічна риторика розгортається через взаємодію вчителя і учня, викладача та студента, наукових співробітників. Слово вчителя чи викладача назавжди може закласти в дитині, в молодій людині любов до певного навчального предмету, до певної системи світогляду. Риторика пізнання, яка в ідеалі повинна розгортатися в академічному жанрі, передбачає такі дискурси: урок, лекція, семінар, колоквіум, практичне заняття, диспут, дебати, наукова конференція, захист курсової, захист дипломної роботи, дисертації, обговорення наукових ідей, проектів. Бажано уникати формального онитувального процесу та автоматичного зачитування рефератів, запозичених в інтернсі і. Процес навчання, словесна взаємодія його учасників взмозі збудити справжнє прагнення до творчості, до пізнання себе і світу, до засвоєння практичних павичок красномовного фахівця. Зрештою це сприяє всебічній реалізації людини, вибору її життєвого покликання, професійного шляху.
9. Ділова риторика. У наш час в умовах жорсткої конкуренції та складних соціальних обставин відбувається різномані тне спілкування у діловій сфері життя, у процесах просування 'товарів чи послуг на ринок. Це потребує певної риторики саме цих процедур. Адже за традиціями нашого суспільства успіх багато в чому залежить від вміння домовлятися, налагоджувати корисні зв'язки, підтримувати конструктивну комунікацію між різними структурами менеджменту. У діловій сфері визначаються такі риторичні ситуації: бесіда при працевлаштуванні, самопрезентація, резюме, ділові переговори, техніка продажу, риторика РК-камнаній, реклама, корпоративна презентація, спілкування па рівні вертикально-горизонтальних зв'язків, ділова нарада, збори, конференція, торги, діловий конфлікт. Актуальною темою бізнес- риторики є телефонний маркетинг, який існує у багатьох ділових структурах в якості головного засобу зв'язку із партнерами, підтримки комунікативних контактів. Також важливою складовою сучасних комунікативних технологій, яка вирішує зрештою успіх кожної корпорації в її комунікативній сфері, є риторика лідерства.
Цікаво, що саме у Києві у ХУІ1 стоілтті з'являється перший підручник з гомілетики ректора Київської академії проф. ї. І алятовського „Наука альбо способ зложення казання". Зауважується, що проповідник окрім праведного життя повинен мати акторські здібності, володіти голосом і жестом, постійно покращувати навички красномовства. Сучасна православна проповідь у храмі емоційно задіює слухачів, прилучає їх до релегійних таїн. ГІри цьому відвідувачі храму залишаються досить вільними у своєму способі спілкування в дискурсі гомілетики. Па противагу цьому сектантська риторика, яка досить активно запроваджується у харизматичних сектах в Україні, поступово підкорює свідомість учасників. Не дивлячись на заборону деяких сектанстьких угрупувань і в сві ті, і в нашій країні, тисячі людей згодні потрапляти під вплив ораторів сект, звужувати свідомість та ставати зрештою заручниками своїх церков. Проте ми маємо встановлену Конституцією свободу віросповідування, тому кожен ладний вибирати, яку саме гомілетику сприймати заради душевного очищення.
12. Художньо-літературна риторика. Риторика існує у письмових текстах та в усній формі. Світова художня література - скарбниця красномовства. Сдність форми і змісту, глибину людських почуттів, сюжетну лінію виражено суто словесними засобами. Недарма деякі вчені, зокрема, М. Фуко вважав письмову форму риторики більш досконалою, ніж усну. Дійсно, заради потрібного слова письменник інколи перебирає гори слів. Про це влучно казав В. Маяковський: „изводишь єдиного слова ради тьісячи тонн словесной рудьі!". Досягнення висот риторичної культури неможливе без читання книг, які у кращих своїх взірцях потребують великої душевної праці, інтелектуальної напруги читача. Кожна людина здатна покращити навички письмового викладання власних думок і почуттів, закладені навчальними закладами, якщо буде 'тренуватися в цьому, особливо під керівництвом досвідчених фахівців. Проте у художньо- літературній творчості провідне значення має талант, багаторазово примножений на працю. В іншому разі ми отримаємо те, що називається ділетанством чи графоманією, коли людина, позбавлена спражнього літературного дару, начебто правильно складає слова і фрази, але вони залишаються без внутрішнього вогню. Графоманство має у своїй першооснові самомилування автора, презентацію його его. Справжній майстер літературного слова пише тому, що не може не писати, це - провідний спосіб його життя. Він здатний вийти на колективні архетипи, торкнутися потаємних душевних струп мільйонів людей. В цьому присутній певний відсоток іраціонального саме того, що називається іскрою божою. Прилучення до таких текстів виховує не тільки загальну духовність людини, а й сприяє покращенню її індивідуальної риторики, збагачує словниковий запас, посилює увагу до слова.
3) Ми назвали загальні жанри риторики. Крім них існують окремі часткові види риторики, пов'язані із специфікою віку, освіти, статевої приналежності, професії людини. С сенс говорити про риторику дитячу, чоловічу і жіночу, про риторику молоді і риторику людей похилого віку. Свою риторику має кожна професія, яка використовує певний фаховий сленг, уставлені моделі комунікації. Вдосконалення у жанрах риторики в ідеалі потребує і рефлексії і практичних заня ть з моделювання риторичних дискурсів.
Зазначимо, що у постмодерністській культурі поняття риторика поширюється майже па усі знакові системи. Кажуть: „риторика міста", „риторика живопису", „риторика почуттів", „риторика музики". Себто, риторика у наші часи набуває широкого семіотичного значення. У такому контексті очевидно, що риторика як процес взагалі не може «зникнути» з людського буття, бо вона є його знаковою трансляцією, його діагностикою та констатуючим фактором.
Риторика тісно пов'язана з цілим колом знань про людину. Процес мислемовлення зароджується у людському мозоку, тому доречно у вивченні риторики звернутися до нейрофізіології. Практична риторика, яка включає в себе постановку та розвиток голосу, звертається до побудови артикуляційного апарату людини, себто, використовує дані анатомії. І Ісихічні, психологічні особливості людини та соціуму, розуміння психологічної специфіки промовця та слухача відсилають нас до психології та психолінгвістики. Історичний екскурс риторики зумовлює апеляцію до історії, релігієзнавства, соціології, археології, антропології. Оскільки риторика є «інструментом» філософування кожної людини на своєму життєвому шляху, безперечним є зв'язок риторики з філософією та її підрозділами: етикою, естетикою, гносеологією, логікою. Існування риторики як мистецтва пов'язує риторику з художньою літературою, з акторською майстерністю. Мова як будівний матеріал риторики занурює нас у проблеми лінгвістики, культури мови, стилістики. Крім того, практика риторики тісно пов'язана з педагогікою, соціологією, політологією, які власне й розгортаються через риторичні дискурси.
Таким чином можна стверджувати, що риторика - інтегральна дисципліна, яка спирається на досягнення багатьох наук та сама є засобом їх трансляції у людському бутті.
Лекція З
Тема: Риторична культура особистості
План:
03
«Можливо, і ми колись дочекаємося, що наші юристи, професори і взагалі посадові особи, які за обов'язками служби мають говорити не лише вчено, але й зрозуміло і гарно, не виправдовуватимуться тим, що вони «не вміють» говорити. Адже в принципі для інтелігентної людини погано говорити повинно б вважатися такою непристойністю, як не вміти читати і писати, і у справі освіти й виховання навчання красномовства слід було б вважати неминучим». А.П. Чехов потребують доеконалення, можуть ставати шляхетними дякуючи саме етичному пафосу промовця. *
Риторична культура - це сукупність вербальних й невербальних засобів трансляції промовцем своїх думок в їх етичній, естетичній та інтелектуальній єдності. Зазначимо складові риторичної культури:
Необхідно також враховувати, що сприйняття людини, яка промовляє, підкоряється такій послідовності: 58% сприйняття - візуальне, 35% - аудіальне, 7% - змістовне.
Кінесика - це сукупність візуальних характеристик людини: жести, міміка, хода, постава, поза, проксеміка (розташування персони промовця у просторі аудиторії). Сучасні філософія та психологія приділяють багато увагу тілесній презентації людини на відміну від традицій науки минулого, де людина розглядалася як наче безтілесна істота, носій духу, думки. Мерло Понті розробив такий напрямок досліджень як феноменологію тіла. Про феномен тілесних незручностей та страждань, вплив цього на поведінку людини багато писав М. Фуко, досліджуючи структури примусу влади над підлеглими. Одним з дійових інструментів сучасної психологічної корекції є тілесно ориєнтована терапія (ТОТ), комплекс вправ для вивільнення тілесних блоків. У багатьох психологічних школах сьогодні широко використовуються вправи з танцю,
тілесної пластики. Тому не можна недооцінювати тілесну презентацію людини, яка, до речі, є першої сигнальною системою у людській комунікації.
Візуальні фактори грають головну роль особливо при першому взаємовраженні комунікантів. Зовнішність промовця, його рухи, погляд, міміка, колір і фасон одягу, зачіска, місцеположенння - все це сприймається публікою чи співрозмовником на підсвідомому рівні, але може ставати визначальним. Зажим в жестах чи відсутність візуального контакту здатні створити бар'єри сприйняття, у зв'язку з чим зміст мовлення залишається поза увагою. Неохайний одяг чи занадто яскраві фарби макіяжу, надто екстравагантний фасон чи, навпаки, бляклість в іміджі також заважають повноцінному слуханню. К.С. Станіславський стверджував, що „рухи продовжують слова". Це зауваження торкається не тільки актора сцені, а й будь-якого промовця. Коли кінесика адекватна змісту промови, вона прикрашає особистість, робить її мовлення більш емпатичним, зрозумілим. Неадекватна кінесика псує будь-яку мовленнєву ситуацію.
Перелічимо поширені вади кінесики:
У зв'язку з зазначеними вадами вкажемо актуальні напрямки корекції кінесики:
На сучасному книжковому ринку існує безліч книжок з мови жестів. Вони досить пізнавальні, бо відкривають секрети і нюанси людської психіки, які людина самостійно невзмозі скерувати. У цьому ж криється складність змін у кінесиці. Як показує досвід, цілком реально зробити три речі: привчити себе до фіксованого погляду, до жесту відкритих долоней та подолання захисних жестів, м 'язового „ панцирю". Існує низка вправ для тренування фіксованого погляду від керівництв з йоги до порад у контексті практичної психології. Бажано усвідомити, що рухи очей (їх називають паттернами) залежать від специфіки роботи півкуль головного мозоку. Детальні схеми цієї залежності можна знайти у будь-якому керівництві з НЛП. Усвідомлення цього факту допомагає раціоналізувати те, що раніше сприймалося інерційно, ірраціонально. Жест відкритих долоней — один з атавістичних жестів людей. Ще у прадавні часи люди, відкриваючи долоні, сигналізували про свою обеззброєність, небезпеку. Цей жест природно викликає довіру слухачів, а з боку самого промовця додає йому спокою та впевненості, спонукає бути більш контактним. Регулярні вправи з м 'язового розслаблення допомагають звикнути до вільних рухів і глибокого дихання, необхідних особливо у публічних виступах. Загалом корекція кінесики - справа тренінгових занять з практичної риторики.
Навіть маючи бездоганний зовнішній вигляд, промовцю треба враховувати, що люди не будуть протягом промови тільки милуватися ним. Публіка налаштована слухати.
Друге місце у розгортанні слухання-сприйняття займає техніка мови - володіння голосом - головним аудіо-інструментом риторики. Техніка мови охоплює такі параметри голосу:
Контроль за фонаційним диханням
Тембр
Темп мови
Висота голосу
Гучність (сила)
Інтонація
Чітка вимова (дикція)
Дотримання пауз
Поширені вади техніки мовлення:
Один з провідних філософів нашого часу Ж.Дерріда одним з перших показав значення людського голосу у творенні культури. Його праці про Голос і Логос спонукають замислитися над буквальним і метафоричним значенням поняття „голос". Проблема голосу також досить популярна у тендерних дослідженнях. Зокрема, визначення „іншого голосу" жінок у зрівнянні з чоловіками дозволило науковцям грунтовно відслідити особливості тендерної психології.
Основна вимога до корекції техніки мови - напрацювання вимови, адекватної змісту виступу, з урахуванням законів аудіосприйняття. Голос повинен бути достатньо гучним, бажано, щоб він звучав переважно у низькому регістрі, але набував інтонаційних відтінків згідно змісту мовлення. Необхідно витримувати психологічні, логічні, синтаксичні паузи, слідкувати за темпом мови. Нормальний для сприйняття темп мови повинен коливатися у межах 120- 140 слів в хвилину. Коли промовець дуже швидко доповідає, або учасник діалогу розмовляє занадто швидко, це призводить до враження несерйозності, хоч інколи швидкий темп мовлення притаманний як раз ерудованим людям, які необачно поспішають викласти безліч власних знань. Треба свідомо долати звичку як до швидкомовлення, так і до затягування слів, фраз. Корегуючи техніку мовлення, необхідно виробити фонаційне дихання, яке встановлюється за допомогою діафрагмених вправ. Глибоке дихання, довгий видох не тільки насичують киснем організм, а й дозволяють розмовляти впевнено, чітко, з ясним розумом. Зазначені напрямки корекції техніки мови набуваються під час практичних занять з постановки голосу.
Ми вже зазначали досить низький рівень культури мови у нашому суспільстві та передумови цього. Культура мови - це дотримання літературних й етичних норм грамотної риторики. Її порушення псують риторичний імідж, незворотньо знижують повагу слухачів до промовця. Адже коли людина підіймається над натовпом, публіка інстинктивно налаштовується на „слово згори", яке апріорі повинно мати досконалу форму.
Типові порушення культури мови:
-Простомовні обороти («транвай», «тута», «здеся», «трендіти», «тудою», „іхній», «нема містов»)
Корекція культури мови - довготривалий процес, який потребує сукупного розвитку особистості: читання класичної літератури, відвідування театрів, вивчення правил культурної мови, тренінгових вправ, а головне - сильної мотивації людини у покращенні своєї риторики.
Будь який риторичний дискурс вимагає логічності у викладенні змісту. Логічність мовлення - це наявність цілеспрямованості у спілкуванні, послідовності у трансляції думок, відсутність протирічь, вміння утримувати головну тезу на протязі риторичного дискурсу, втілення у своїх судженнях методів індукції та дедукції, демонстрації фактів, доказів, використання прийомів аргументації та контраргументації.
Будь-яка промова чи розмова набуває красномовної сили, коли за допомогою слів в уяві слухачів, співрозмовників створюються образи. Образність - це характеристика мовлення, в якому використано художні тропи. Метафори, порівняння, епітети, алегорії, гіперболи, гротеск, антитеза, іронія й т.п. роблять виклад експресивним, породжують низку асоціацій в свідомості слухачів, додають риториці експресії, переконливості.
Навіть досконала за формою промова може здатися не цікавою, якщо у змісті відсутня новизна. Епоха інформаційного буму, в якій ми усі перебуваємо зараз, зробила нас дещо пересиченими читачами, глядачами, слухачами. Люди потребують інноваційних повідомлень, впливаючих на почуття і розум, здатних здивувати чи надати користь. Ці фактори очікувань сучасної публіки необхідно враховувати кожному, хто бере слово. Новизна - це якість риторики людей, що мають власну думку й здатні відтворювати творчий підхід до реальності. Нове - «секрет» будь-якої цікавої розповіді, це вміння розповідати інтригуюче про невідоме і талант бачити надзвичайне у Звичайному.
Необхідною складовою риторичної культури є впевненість людини, що діє словом. Перший чинник впевненості - професійне знання предмету мови та сумлінна підготовка до спілкування, виступу. Щоб набути впевненості у промовах, необхідно навчитися долати аудиторний шок. Для цього бажано пройти тренінг з набуття внутрішньої свободи. Допомагають заняття в акторській школі. Зрештою відсутність надмірного хвилювання у спілкуванні, у публічному виступі - це результат психологічної праці людини над собою, над своїм ставленням до людей, до світу. Впевненість виражається у чіткому голосі, адекватних жестах, вмінні тримати паузу, уважно слухати та підбирати влучні переконливі аргументи.
При дотриманні вказаних параметрів ефективного риторичного іміджу, риторичної культури можна казати про феномен єдності форми і змісту у риториці. Себто, зміст промови адекватно й переконливо виражено засобами риторики. Успіх спілкування у будь-якому дискурсі багато в чому залежить від ентузіазму, наснаги, енергетики промовця, співрозмовника. Енергетичні імпульси флюїдно передаються усім учасникам дискурсу, підносять пафос промови. Енергетика промовця також пов'язана із загальним фізичним станом людини, відчуттями наснаги, духовного піднесення у процесі мовлення. При недостатній енергетиці може з'явитися згасаючий голос, апатична інтонація, бляклий погляд, невиразні жести, статика. Це неприпустимо особливо у дискурсах публічної промови, суперечки, які потребують високого тонусу промовця. Енергетику підсилюють спеціальні тренінгові вправи, які можна засвоїти на заняттях з практичної риторики. У цій площині корисні заняття йогою, спортом, вправи з діафрагменого дихання, шейпінг, танці - усе, що допомагає тримати у порядку тіло і дух.
В людському спілкуванні існують специфічні моделі мислемовлення , що відповідають тендерним проявам особистості. Визначимо особливості чоловічої та жіночої риторики. Повертаючись до проекту метаантропології, зазначимо, що у сучасній філософії чоловічність та жіночість можна тлумачити
метафізично - як душевне та духовне в людині, фемінне та маскулінне в свідомості, у світосприйнятті, у репрезентації. Гіпотетично існують риси „чисто" фемінної та „чисто" маскулінної манери мовлення. Маскулінна риторика:
де
Якщо відійти від цих гіпотетичних крайнощів та звернутися до реалій життя, ми побачимо навкруги не тільки чоловічних чоловіків та жіночних жінок, а й багато чоловічних жінок та жіночних чоловіків. Кожна з цих стратегій поведінки свідомо чи підсвідомо наштовхується на гострі кути надмірностей. В ідеалі бажано урівноважувати жіночні (фемінні) та чоловічні (маскулінні) манери світосприйняття, спілкування, мислемовлення. У метатантропології для такої рівноваги використовується термін андрогінність, який знаменує собою єдність переваг жіночої та чоловічої моделей буття. Виховуючи та розвиваючи такий баланс в риториці, ми здатні отримати формулу гармонії - андрогінну риторику:
Таким чином, у тендерному аспекті риторики головна ідея полягає у відході від крайнощів суто жіночої моделі комунікативної поведінки чи суто чоловічої демонстрації сили, а також від манер, кардинально протилежних власній тендерній ролі. Навряд чи викличуть довіру публіки жіночноподібні чоловіки з верещавим голосом й кокетними гримасами та чоловікоподібні жінки з металевим голосом й спопеляючим поглядом. Жінкам у мовленні, особливо публічному, бажано бути мужніми, але не чоловікоподібними, чоловікам - душевними, але не жіночними. Зберігаючи свою статеву самідентифікацію, необхідно уникати істероїдності чи зверхності у спілкуванні, не зловживати суто зовнішніми факторами впливу. Збалансована андрогінна риторика на відміну від радикальних патріархальних чи феміністичних стратегій мовного впливу згодом здатна гармонізувати не тільки риторику, а й взагалі - тендерні стосунки між людьми.
У людській культурі неабияке значення мають особистості, наділені харизмою. Відповідно їх риторику називають харизматичною. Харизма - це така сукупність рис в образі, поведінці, риториці людини, яка робить її чарівною в очах спостерігачів, слухачів, аудиторії. Харизму прийнято вважати чимось ірраціональним - магічним, небесним даром. Цікаво, що один з провідних дослідників харизми М. Вебер повністю обминав у характеристиках харизми етичний компонент. В результаті на одній „лінії" харизми в нього опинилися Гітлер і Христос, Сталін і Будда. Провідною рисою харизматичності вчений вважав магічний, майже гіпнотичний вплив харизматиків на оточення. Нам здається досить суперечливою думка про „однаковість" харизми злодіїв та гуманних генієв. Мабуть, можна казати про непересічну енергетику цих людей, фанатичну віру у свої ідеї, що закономірно запалює слухачів, послідовників. Але час як головний суддя історії показав: харизми злочинної вистачає не надовго, поки людство не прозріє. В історичниї межах це займає крихітний проміжок часу. Проте харизматичність гуманна продовжує нести світло людству століттями, тисячоліттями, простягається у вічність. Тому є сенс говорити про харизму оманливу та істинйу.
Чи можна напрацювати харизматичність? На наш особистий погляд феномен харизми великою мірою пов'язаний з природним потенціалом людини. Але деякі харизматичні ознаки можна набути разом із усвідомленням власної життєвої місії, готовністю нести свій талант людям, невпинно працюючи над особистісним зростанням, самовдосконаленням.
Риторичний імідж чи набір певних якостей мовлення, відображений фрагментарно, є провідними засобами створення літературних образів. Інколи достатньо дво-трьох слів, фраз для того, щоб людський типаж став цільним і зрозумілим. Майстром такої мовленнєвої характеристики персонажів був Михайло Зощенко. Стиль розмови його героїв - так зване койне - мова місцевих мешканців, які вивляють себе у буденних розмовах, суперечках, сварах. За рахунок їхніх реплік, діалогів створюється загальна логосфера міста 30-х років, розкривається психологія людей недолугих, відчужених від справжніх цінностей життя, зациклених на побуті. Розглянемо один з таких сюжетів.
3 Сучасна філософія характеризує наш час як антропологічну кризу: людство з важкістю виживає у світі, який саме ж створило. Зазначаються нарощування духовної кризи, криза інституту сім'ї, демографічні перекоси, відхід від вічних цінностей буття у бік цінностей матеріальних, бажання спрощувати картину життя, небажання замислюватися про майбутнє, про екологічну погрозу тощо. У нашому суспільстві існує додаткова низка кризових проблем, притаманних саме нам: перманентний конфлікт влади, криміналізація життя, культ грошей, занепад загальної культури. Ці соціальні явища природно відображаються у логосфері України: її характеризує низька культура мовлення, розповсюдження нецензурної лексики, чисельні маніпуляції свідомістю у медіа-просторі, у політиці, бізнесі, у сектантстві різних гатунків, низькопробні тексти у маскультурі. У зв'язку з цим проблема риторичної культури постає як частина загальної проблематики у справі духовного відродження. Віддаючи провідну роль моральному аспекту людського мислемовлення, зазначимо й інші параметри риторичної культури, які