Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
ДВНЗ «КРИВОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»
КРИВОРІЗЬКИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ
Кафедра міжнародної економіки
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни «Міжнародна економіка»
на тему :
Розвиток міжнародного бізнесу в Україні
Студентки 4 курсу
заочної форми навчання
спеціальності
«Міжнародна економіка»
групи 6.503
.
Науковий керівник:
Москаленко О.М., к.е.н., доцент
Кривий Ріг - 2012
ЗМІСТ
стор.
ВСТУП....................................................................................................................3
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ
РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОГО БІЗНЕСУ В УМОВАХ
ГЛОБАЛІЗАЦІЇ ....................................................................................................6
1.1. Форми, види та причини міжнародного бізнесу в світовій економіці…..6
1.2. Механізм злиття та поглинання як спосіб розвитку компаній
в міжнародному бізнесі.........................................................................................9
1.3. Транснаціоналізація міжнародного бізнесу, її причини
та результати.........................................................................................................16
1.4. Законодавча база регулювання міжнародного бізнесу в Україні
та на міжнародному рівні………………………………………………………24
Висновки до розділу 1………………………………………………………….28
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ТА ОЦІНКА МІСЦЯ УКРАЇНИ В МІЖНАРОДНОМУ БІЗНЕСІ………………………………………………...30
2.1. Загальна характеристика України як країни-торговельного партнера на світовому ринку………………………………………………………………….30
2.2. Аналіз тенденцій розвитку міжнародного бізнесу України у галузевому розрізі…………………………………………………………………………….32
2.3. Проблеми та особливості ведення міжнародного бізнесу в економіко-правовому та політичному середовищі України вітчизняними та іноземними суб’єктами ЗЕД…………………………………………………………………37
Висновки до розділу 2………………………………………………………….44
РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ ТА ДИВЕРСИФІКАЦІЯ ШЛЯХІВ ПОДОЛАННЯ МОЖЛИВИХ ПРОБЛЕМ…………………………………………………..46
3.1. Прогноз обсягів активізації міжнародного бізнесу за галузевими напрямками вітчизняної економіки…………………………………………..46
3.2. Шляхи вирішення проблем ведення міжнародної економічної діяльності компаніями з українським та іноземним капіталом………………………..49
Висновки до розділу 3………………………………………………………..56
ВИСНОВКИ........................................................................................................58
ДОДАТКИ……………………………………………………………………61
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ............................................................67
ВСТУП
Актуальність даної теми визначається тим, що в умовах глобалізації світового ринку Україна розвивається, та стає сильним торговельним партнером, а також як суб’єкт міжнародних економічних відносин, а саме міжнародного бізнесу. Останнім часом у світовій економіці практично відбувся перехід до промислово-фінансової інтеграції. Процеси концентрації виробництва та об’єднання різних секторів господарства відбувалися об’єктивно впродовж розвитку людської цивілізації. В умовах тотальної глобалізації ці процеси набули гіпертрофічних масштабів. Тим більше, що вони невід’ємно пов’язані з розвитком різноманітних форм підприємницької діяльності, які, в свою чергу, відбивають зміни в факторах структури виробництва, техніці та технології, споживчих тенденціях, суспільному настрої і державній політиці загалом.
Так, Україна свій вибір ринкової трансформації зробила разом із проголошенням незалежності. Йдеться про утвердження основного принципу державотворення, за яким суверенність держави можлива лише на основі ринкової трансформації в економіці. Тому головним завданням даної наукової роботи є вивчення міжнародної політики держави, яка включає створення сприятливих міждержавних умов для розширеного відтворення економіки, розробку механізмів її модернізації, засвоєння досягнень міжнародного спілкування, обмін досягненнями науково-технічного прогресу з іншими країнами. Все це стає можливим у процесі встановлення стабільних та широких контактів з країнами розвинутої ринкової економіки, що, в свою чергу, можливо за умови виробництва порівняно конкурентоспроможної продукції. Для досягнення цього потрібне вдосконалення відкритої економіки, запровадження інших елементів соціально орієнтованої ринкової економіки.
Україна, як і інші держави, що утворилися після розпаду СРСР, великі надії покладає на інтеграцію у систему міжнародних зв’язків, активну й зростаючу участь не тільки в регіональному, а й у міждержавному поділі праці та ефективному використанні його переваг. Усі урядові та альтернативні програми антикризових заходів і ринкової трансформації української економіки передбачають необхідність якнайшвидшого перетворення колишніх міжреспубліканських зв’язків у зовнішньоекономічні, розширення господарської взаємодії з активними центрами світового господарства та міжнародними фінансово-економічними інститутами, розгортання широкомасштабного ділового співробітництва на взаємовигідних засадах з усіма країнами світу.
З прийняттям Конституції України в основному завершився період політичного встановлення держави і як суверенного суб’єкта міжнародної спільноти, і як цілісного організму. Тепер аспекти зміщуються в бік вирішення соціально-економічних проблем. Тим більше, що ця сфера є основою життєдіяльності всього суспільства, а тому без її інтенсивного вивчення, оновлення й ефективного розвитку закріпити досягнуте, а тим більше примножити його, впевнена, буде неможливо.
Крім цього, проблема розвитку міжнародного бізнесу в нашій країні цікавить багатьох спеціалістів і є досить актуальною, адже містить багато неврегульованих питань. Тому для її дослідження використано систематизацію, узагальнення, конкретизацію та детальний аналіз як існуючої законодавчої бази, так і праць вітчизняних та закордонних учених на дану тематику.
Дослідженню теоретичних і практичних питань різних аспектів розвитку легкої та зокрема текстильної промисловості присвячено значну кількість досліджень вітчизняних вчених, таких як: О.Наумов, Б.Кваснюк, Я.Базилюк, І.Крючкова, А.Гречан, Я.Ромусік та інші. Незважаючи на проведення ґрунтовних досліджень недостатньо уваги приділялося системному визначенню проблем функціонування галузі в умовах посткризової ситуації та шляхів виходу з неї.
Мета роботи – розкрити поняття міжнародного бізнесу; охарактеризувати його розвиток в Україні в галузевому розрізі; дослідити проблеми, а також шляхи вирішення проблем, щодо адаптації України до умов глобалізації світового ринку.
Завдання курсової роботи: визначити форми, види та причини міжнародного бізнесу в світовій економіці; охарактеризувати механізм злиття та поглинання як спосіб розвитку компанійв міжнародному бізнесі; розкрити поняття тр анснаціоналізація міжнародного бізнесу, її причини та результати; проаналізувати регулювання міжнародного бізнесу в Україні та на міжнародному рівні; охарактеризувати Україну як країни-торговельного партнера на світовому ринку; проаналізувати тенденцій розвитку міжнародного бізнесу України у галузевому розрізі; розкрити проблеми та особливості ведення міжнародного бізнесу в економіко-правовому та політичному середовищі України вітчизняними та іноземними суб’єктами ЗЕД; зробити прогноз обсягів активізації міжнародного бізнесу за галузевими напрямками вітчизняної економіки; запропонувати шляхи вирішення проблем ведення міжнародної економічної діяльності компаніями з українським та іноземним капіталом.
Предметом дослідження є безпосередньо міжнародний бізнес, та його розвиток в Україні в час економічної кризи, а також розвиток бізнесу в галузевому розрізі, проблеми його розвитку та шляхи вирішення цих проблем.
Об’єктом дослідження є відносини, які виникають під час здійснення міжнародного бізнесу, а також методи регулювання цих відносин.
В основу роботи були покладенні праці авторів: Галанова В.А, Гречан А.П., Дідківський М.І., Чернюк Л.Г., Клиновий Д.В., Гребельник О.П., Романовський О.О., а також офіційні сайти міністерств та законодавство України.
РОЗДІЛ 1
ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОГО БІЗНЕСУ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ
1.1. Форми, види та причини міжнародного бізнесу в світовій економіці
Міжнародний бізнес (міжнародна підприємницька діяльність) становить собою науково-технічне, виробниче, торговельне, сервісне та інше співробітництво господарських суб'єктів двох або більше країн. В сучасних умовах він зв'язаний з міжнародною торгівлею товарами і послугами та міжнародним рухом і використанням факторів виробництва.
Основними суб'єктами міжнародного бізнесу виступають фізичні та юридичні особи, їх інституціональні та добровільні об'єднання, є держави та міжнародні організації.
На підставі розмежування суб'єктів господарювання за ознакою форм власності розрізняють два типи міжнародного бізнесу: приватний і державний. Приватний бізнес здійснюють фізичні та приватні юридичні особи. Державний бізнес здійснює держава та її представники.
За галузево-технологічною і функціональною ознаками виокремлюють такі основні види міжнародного бізнесу: промисловий, аграрний, будівельний, торговельний, транспортно-комунікаційний, фінансовий.
В сучасних умовах найбільш швидко розвиваються такі види міжнародного бізнесу як промисловий, торговий і фінансовий.
Головною рушійною силою розвитку міжнародного бізнесу є економічні інтереси суб'єктів міжнародних відносин, які можна об'єднати у такі три групи:
Економічні інтереси спонукають названих суб'єктів міжнародних економічних відносин до розвитку міжнародного бізнесу, оскільки він дає можливість розширювати продаж товарів, отримувати доступ до нових технологій, джерел сировини та робочої сили і, як наслідок, одержувати більш високі прибутки.
Розрізняють два механізми здійснення економічних інтересів суб'єктів міжнародних економічних відносин: механізм погодження і механізм реалізації.
Механізм погодження полягає у виробленні конкретних стратегічних принципів, форм та методів здійснення економічних інтересів. Він знаходить своє виявлення у політичних, економічних та правових документах, які регламентують процес погодження економічних інтересів суб'єктів міжнародних економічних відносин.
Механізм реалізації полягає у впровадженні тих чи інших погоджених рішень у практику міжнародних економічних відносин.
На реалізацію економічних інтересів суб'єктів міжнародного бізнесу роблять вплив дві групи факторів: загальні, до яких відносяться географічні, історичні, політичні, економічні, правові, соціальні і культурні умови; конкретні, до яких відносяться швидкість пристосування виробництва до зміни попиту, розмір виробництва, кількість покупців, обсяг закупівлі продукції, рівень конкуренції, транспортні витрати. Зрозуміло, що всі ці фактори є різними в різних країнах та регіонах і можуть діяти в протилежних напрямках.
Розвиток міжнародного бізнесу здійснюється на мега-, мета- макро- і мікро- рівні. На мега- рівні, тобто на рівні міжнародного співтовариства, об'єднаного в систему ООН, формуються найбільш загальні положення щодо суті та змісту міжнародного бізнесу. На метарівні (тобто на регіональному і міждержавному) - загальні положення ООН пристосовуються до особливостей регіонального й міждержавного співробітництва/Адже не секрет, що, скажімо, у країн Західної Європи проблеми розвитку міжнародних економічних зв'язків інші в порівнянні з проблемами постсоціалістичних країн Східної Європи. Це ж саме можна сказати й про країни Африки, Азії, Америки.
На макрорівні (тобто на рівні економіки окремо взятої країни) - міжнародний бізнес відображає особливість організаційно-економічних і правових відносин тієї чи іншої країни, її суспільно-економічний і політичний устрій, традиції, географічні та природнокліматичні умови, місце в системі міжнародного поділу праці тощо. Без врахування названих особливостей неможливо забезпечити розвиток і ефективне функціонування міжнародного бізнесу.
На мезорівні (тобто на рівні галузі або сфери виробництва) - розвиток міжнародного бізнесу відображає особливості галузі чи сфери виробництва народного господарства країн-партнерів. Сукупність організаційно-економічних і правових норм мезо- та макрорівня утворюють необхідне зовнішнє середовище для реалізації бізнесових проектів на мікрорівні.
На мікрорівні (тобто на рівні фірми, підприємства) - реалізується конкретний бізнес-план щодо взаємодії з фірмами і підприємствами зарубіжних країн. На сучасному етапі розвитку міжнародних економічних відносин значно інтенсифікували свою діяльність підприємства, фірми, виробничі об'єднання, товариства, асоціації. Названі суб'єкти міжнародних господарських зв'язків реалізують конкретні економічні проекти, які відповідають завданням їх власного економічного розвитку та розвитку країни, їх функціонування й інтенсифікації господарських зв'язків зарубіжних партнерів.
1.2. Механізм злиття та поглинання як спосіб розвитку компаній
в міжнародному бізнесі
Останнім часом відомі фінансові періодичні видання досить часто публікують інформацію про злиття чи поглинання компаній у різних сферах бізнесу. Залежно від розмірів компаній-учасників цих угод, їх вартості та ринкового впливу інформація про злиття та поглинання може зумовити різні резонанс і реакцію як у бізнес-колах, так і на фондовому ринку.
Сьогодні практика укладання угод про злиття чи поглинання компаній поширилась і на український бізнес. Це зумовило зростання інтересу до цієї проблеми з боку фінансових аналітиків, менеджерів компаній та інших фахівців.
Пропонуємо ознайомитися з основними мотивами та аспектами процесу злиття чи поглинання в зарубіжному і вітчизняному бізнесі, а також оцінити його ефективність у цілому.
У найбільш поширеному розумінні злиття чи поглинання (mergers/acquisitions) є одним із додаткових способів укрупнення бізнесу, розширення компанією своєї діяльності та сфер впливу на окремому ринку.
Злиття чи поглинання, як угоди щодо придбання одних компаній іншими, в різні часи, незалежно від країни, привертали до себе увагу, породжували тривалі дискусії, обговорення та прогнози у фінансових колах. Це пов’язано з тим, що здійснювались вони у переважній більшості між відомими компаніями, які до того ж були конкурентами. Залежно від мети та налаштованості компанії-ініціатора такі альянси з конкурентами мають дружній чи ворожий характер.
Перші хвилі угод про злиття компаній мали місце ще в ХІХ ст. і зумовили процеси горизонтальної інтеграції компаній-учасників та появу потужних монополій в індустріальній економіці. Характерною особливістю моделей злиття чи поглинання у цей період був множинний характер укладених між компаніями угод. Так, у 75% укладених угод учасниками в середньому були п’ять компаній, а в решті – більше десяти компаній. Створення монополістичних гігантів у різних галузях не могло лишатися непомітним, тому розпочалась активна робота законодавчих органів ряду країн із вдосконалення існуючого та розробки нового антимонопольного законодавства. [6]
Введення обмежень на деякий час зменшило кількість укладених угод і створених альянсів між компаніями-конкурентами. Однак із часом, а саме у 30-х роках ХХ ст., бізнес пристосувався до нових умов, і процес злиття чи поглинання компаній перейшов до іншого етапу свого розвитку – створення олігополістичних альянсів шляхом диверсифікації та вертикального злиття.
Якісно новим етапом розвитку процесу злиття чи поглинання стали 70-ті роки минулого століття, коли почали створюватися альянси конгломератного типу між компаніями різних галузей економіки.
Зауважимо, що практично всі укладені угоди про злиття компаній характеризувались взаємною заінтересованістю учасників, тобто мали дружній характер. Починаючи з 80-90-х років характер угод про злиття та поглинання змінився: виникає тенденція ворожих поглинань та укладення угод із чітким стратегічним розрахунком отримати синергічний ефект від нового бізнес-альянсу.
Сьогодні феномен злиття та поглинання перейшов до нового етапу розвитку, характерними ознаками якого є злиття транснаціональних корпорацій, тобто підвищення рівня концентрації бізнес-альянсів у світовому масштабі. У кінці 1999 року, за оцінками аналітиків, було зафіксовано близько 40 000 угод про злиття чи поглинання загальною вартістю понад $3,4 трлн. Масштаби цих угод спричинили фундаментальні зміни у ряді галузей економіки, зокрема хімічній, телекомунікаційній, а також у банківській сфері.
Оцінюючи тенденції існування феномену злиття та поглинання як варіанту розвитку компаній, можна дійти висновку, що способи їх здійснення ускладнювалися з кожним наступним етапом розвитку світової економіки. З цього приводу логічним стає питання, якими ж є сучасні мотиви укладання угод про злиття чи поглинання між компаніями-конкурентами?
Досліджуючи проблему злиття та поглинання, різні аналітики по-своєму пропонують групувати їх мотиви та причини.
Змусити чи спонукати компанію піти на укладання угоди з конкурентом можуть три групи чинників:
– внутрішня потреба компанії, зумовлена необхідністю пошуку нового напрямку чи способу свого розвитку;
– зовнішні умови, спричинені зміною бізнес-середовища, що загрожує зниженням ефективності діяльності компанії та змушує її шукати нові шляхи розвитку;
– власні бажання, плани та амбіції менеджменту компанії. [1]
Дія внутрішніх мотиваційних чинників проявляється у прагненні компанії-ініціатора злиття чи поглинання отримати нові навички (наприклад, технологічні досягнення, кращі способи організації бізнес-процесів чи досвід персоналу компанії-конкурента). Найчастіше внутрішніми мотивами компанії створення альянсу з конкурентом шляхом злиття є бажання отримати доступ до нових продуктів, ринків, каналів дистрибуції та фінансових ресурсів іншої компанії. Цей мотив, зокрема, є домінуючим при купівлі іноземними компаніями вітчизняних підприємств-конкурентів у харчовій промисловості (наприклад, галузь виробництва пива). Компанія-ініціатор планує таким чином отримати додаткову перевагу від розширення ринку збуту, економії на витратах входу на ринок тощо. Менш поширеним, але не менш значущим мотивом є бажання компанії-ініціатора злиття отримати податкову економію за рахунок придбання збиткового конкурента.
Вплив зовнішніх мотивів злиття чи поглинання пояснюється прагненням компанії максимально використати власні виробничі потужності в умовах загального скорочення ринку. Така можливість виникає у разі злиття з компанією, яка виробляє диференційовану щодо даної компанії продукцію. Придбання такої компанії дозволить уникнути процесу скорочення чи згортання власного виробництва завдяки використанню надлишкових потужностей для виробництва продукції іншої компанії.
Мотиви, викликані власним бажанням менеджерів, проявляються в основному в їх прагненні отримати певні фінансові вигоди від купівлі компаній-конкурентів (наприклад, розширення контролю над компанією-конкурентом та її персоналом і впливу на них, отримання додаткової винагороди від власників за рахунок зростання обороту та курсу акцій після поглинання чи злиття тощо). Зауважимо, що в більшості випадків злиття чи поглинання, що зумовлені саме таким мотивом, є ворожими щодо компаній-конкурентів і найменше керуються досягненням економічної чи фінансової ефективності для бізнесу в цілому.
У практиці злиттів та поглинань є також приклади, коли мотивом для укладання угоди було спільне бажання компаній-учасників отримати практично однакову вигоду. Приміром, злиття компаній однієї галузі дозволяє їм вести переговори з постачальниками про зниження закупівельних цін та отримати вигоду від зниження витрат за рахунок здійснення великих партій закупівель. [22]
Одним із внутрішніх спонукальних мотивів обох компаній може бути їхнє прагнення знизити власні витрати на здійснення науково-дослідних робіт і розробок нових продуктів чи технологій.
Зовнішніми мотивами, що спонукають компанії об’єднуватися, є також вимоги кредиторів до розмірів компанії, обсягу обороту та прибутку останньої в разі оформлення великих позик, а також у разі її виходу на світовий ринок капіталу. Злиття ж двох чи більше компаній, що мають спільні інтереси, дозволяє підвищити кредитний рейтинг і скористатися перевагами компанії-ініціатора.
У разі, якщо цілі, мотиви та бажання компаній збігаються, їх злиття чи поглинання набуває статусу дружнього. Ключовим чинником дружнього поглинання є правильна оцінка перспектив злиття та процедура оформлення угоди про купівлю.
Як і будь-яке інше інвестиційне рішення, висновок про доцільність здійснення процедури злиття чи поглинання має обгрунтовуватися конкретними розрахунками. Рівень їх деталізації залежить, у першу чергу, від того, яку величину фінансових ресурсів компанія збирається витратити на укладення цієї угоди.
Загальний висновок про доцільність здійснення злиття чи поглинання можна зробити, розрахувавши одномоментний синергічний ефект за формулою:
ЗОСЕt = СЕМt + СЕКt + СЕНt + СЕМоt + СЕЦt + СЕУt + СЕДt, (1.1)
де ЗОСЕt – загальний одномоментний синергічний ефект у момент часу t після здійснення злиття чи поглинання; СЕМt – синергічний ефект масштабів при досягненні більш оптимального обсягу виробництва та взаємодоповнення ресурсів. Розраховується як сума різниць неоптимальних та оптимальних витрат на одиницю продукції, помножених на реальний обсяг виробництва за всіма видами продукції; СЕКt – синергічний ефект, який досягається на ринках капіталів. Це, зокрема, прибуток на акціонерний капітал, різниця у відсотках за кредит до злиття/поглинання та після нього тощо; СЕПt – синергічний ефект, який досягається за рахунок зниження рівня податків, мита та інших платежів до бюджету; СЕМоt – синергічний ефект, який досягається за рахунок «монопольного» становища на ринку та можливості впливати як на споживачів, так і на постачальників; СЕЦt – синергічний ефект, який досягається за рахунок централізації, виключення дублюючих функцій та економії поточних витрат. Розраховується як різниця між сумою витрат окремих бізнес-одиниць до злиття/поглинання та після нього (тобто між витратами централізованої одиниці); СЕУt – синергічний ефект, який досягається за рахунок організації кращого управління та формування оптимальної структури бізнес-процесів; СЕДt – синергічний ефект, який досягається за рахунок диверсифікації, що отримується за рахунок підвищення попиту на продукцію ширшого асортименту; збільшення обсягів реалізації за рахунок розширення каналів збуту тощо. [22]
На жаль, не завжди результати укладених угод свідчать про ефективність і доцільність здійсненого злиття чи поглинання. Дослідження доводять, що кількість невдалих угод становить близько 60% загальної кількості. Основною причиною цього є те, що отримані в результаті злиття компаній доходи не покривають всіх витрат процесу об’єднання (наприклад, придбання акцій, викуп зобов’язань тощо). Негативні наслідки угод про злиття чи поглинання зумовлені не лише фінансовими втратами, а й зниженням ефективності системи управління об’єднаної компанії.
Однак, на думку фахівців, більшість негативних результатів укладених угод пов’язана з низькою якістю підготовки та проведення інтеграції. Так, до основних передумов успіху угод про злиття чи поглинання компаній належать: обґрунтованість вибору об’єкта злиття чи поглинання; ідентифікація можливостей досягнення синергічного ефекту від об’єднання (для цього проводиться due diligence – розкриття детальної інформації про фінансову модель компанії-претендента, здійснення початкової оцінки її вартості); визначення факторів створення майбутньої вартості інтегрованої компанії; формулювання основних принципів інтеграції.
Крім того, для досягнення максимального ефекту та отримання вигоди від угоди про злиття чи поглинання слід вивчити кращий зарубіжний і вітчизняний досвід укладених угод. Так, успіх більшості угод про злиття чи поглинання серед американських компаній зумовлюється зростанням фондового ринку США в останні десятиріччя минулого століття. Це дозволило компаніям акумулювати достатні фінансові ресурси та спрямувати їх на придбання акцій інших компаній галузі. Варто зауважити, що паралельно зростала кількість компаній, що ставали потенційними об’єктами угод про злиття чи поглинання. Це пояснюється періодичними фінансовими кризами на ринках окремих країн, які призвели до втрати досягнутих позицій тими чи іншими компаніями на ринку. У таких умовах їхні менеджери найкращим варіантом уникнення банкрутства вбачали приєднання своєї компанії до більш потужного конкурента.
У країнах Європейського Союзу поштовхом до збільшення кількості укладених угод про злиття та поглинання стало розширення кордонів єдиного європейського ринку, що відкрило для крупних компаній можливість отримати вигоди від ефекту масштабів виробництва, а дрібним компаніям – увійти до складу крупних компаній-конкурентів.
Досить поширеною практика злиття чи поглинання є в банківському секторі. Так, середня вартість останніх угод про злиття чи поглинання у європейському банківському секторі становила $15-17 млрд.
Практика укладення угод про злиття банків має місце і в Україні. Основною метою при цьому є укрупнення банків, збільшення їх активів, а також доступ до клієнтської бази банку-контрагента. Досвід укладання угод про злиття вітчизняних банківських структур показує, що в середньому тривалість їх оформлення сягає півтора-два роки. Основна частина часу припадає на здійснення ґрунтовної експертної оцінки та аудиту банку, що розглядається як об’єкт майбутньої угоди. Паралельно банк-контрагент аналізує фінансові можливості банку-покупця щодо виконання умов угоди. Після приєднання дрібніші банки перетворюються у філії основного банку. Одним з останніх прикладів організації процедури злиття є ініціатива банку «Дністер» щодо приєднання банку «Західбудгазбанк».
Взагалі, оцінюючи приклади та досвід компаній, що уклали угоди про злиття чи поглинання, можна стверджувати, що ця процедура є особливо привабливою для компаній, які перебувають у скрутному фінансовому становищі. Для вітчизняних компаній, що стоять на межі банкрутства, злиття з потужним конкурентом, на нашу думку, є більш прийнятною перспективою, ніж тривала та часто безрезультатна санаційна процедура.
Однак необхідною умовою для укладення взаємовигідних угод про злиття чи поглинання вітчизняними компаніями є більш динамічний розвиток фондового ринку. Одним зі способів організації та здійснення взаємовигідних розрахунків за подібними угодами є випуск опціонів. На відміну від України, у зарубіжній практиці цей похідний фінансовий інструмент широко використовується як механізм розрахунку в процесі злиття компаній. Тому вивчення європейського досвіду та зразків укладання угод про злиття чи поглинання має важливе значення для їх цивілізованої організації у практиці заінтересованих українських компаній. [32]
1.3. Транснаціоналізація міжнародного бізнесу, її причини
та результати
Основним мотивом і передумовою виходу бізнесу за національні кордони є вузькі рамки національного ринку і відносний « надлишок» капіталу , коли з метою прибуткового інвестування він спрямовується за кордон. Прагнення окремих індивідуумів, організацій, фірм забезпечити собі кошти, необхідні для відтворення національного капіталу, здійснюється через посередництво : а) міжнародні торгівлі; б) прямого володіння або акціонерної участі у видобутку природних багатств за кордоном; в) отримання права на повну або часткову власність виробничих потужностей, підприємств сфери послуг, фінансово - кредитної сфери тощо.
2. Перехід бізнесом національних кордонів безпосередньо мотивований двома групами чинників: вартісними і маркетинговими.
а) в міру загострення конкуренції на глобальному рівні і краху торговельних бар’єрів дедалі гострішою для кожної фірми стає потреба в максимальному зниженні витрат виробництва за рахунок доступу до дешевої робочої сили, сировини , землі, а також наближення до джерел постачання та клієнтів. Міжфірмова кооперація в рамках транснаціонального капіталу використовується як засіб зниження витрат виробництва. Наприклад у 1983 р. фірми « Дженерал Моторс» і « Тойота»підписали угоду про створення спільного підприємства для виробництва автомобілів в районі Сан -Франциско. Згідно з угодою, « Тойота» оплачує інженерно-проектувальні роботи, забезпечуючи тим самим фірмі « Дженерал Моторс» економію приблизно в 1 млрд дол.., котрі вона повинна була б , в іншому разі , вкласти в дослідження і розробки. У свою чергу « Тойота» економить 1,25 млрд дол..,оскільки їй не потрібно купувати землю в США і будувати там свій власний завод. У США виготовляють кузови, сидіння, інтер’єр і оздоблення; решту , включаючи двигун, виготовляє Японія. До ради директорів входить однакова кількість представників фірм « Дженерал Моторс» і « Тойота», хоча президент призначається від «Тойоти»;
б) внутрішній ринок дедалі більше ставить кордон зростанню корпорацій, особливо в тих країнах, де діють антимонопольні закони. Так, у США антитрестівські закони обмежують максимальну частку ринку, яку може мати компанія. В результаті найбільші корпорації концентрують свою увагу на міжнародному секторі ринку. Бізнес шукає по всьому світі ринки ( і формує їх для себе) , а також середовище зі сприятливим податковим та інвестиційним кліматом.
3. Неабияку роль у переміщенні бізнесу за кордон відіграють ділові зв’язки між фірмами. Часто слідом за міжнародною фірмою просуваються пов’язані з нею кооперацією фірми та обслуговуючі організації типу банків, бухгалтерсько – ревізорських фірм.
4. Сильним стимулом переміщення частини виробничих потужностей за кордон є й екологічні чинники. Промислово розвинуті країни прагнуть переміщувати в країни, що розвиваються, такі виробничі потужності, котрі значною мірою призводять до забруднення навколишнього середовища.
У цілому ж секторі міжнародної економіки надає бізнесу ширші можливості для отримання вигод, хоч і приховує в собі більше ризику.
До найпоширеніших видів міжнародного бізнесу звичайно відносяться:
Експорт продукції – найпростіший шлях проникнення на міжнародні ринки. Фірма може створити для координації експорту або експертний відділ, або незалежну торговельну компанію, або посередницьку службу, котра має займатися укладанням угод з іноземними покупцями.
Ліцензування – це надання іншим фірмам певних прав . наприклад, на використання патентів, авторських прав, програм, процедур, торговельних марок або ноу – хау за певну плату. Це спосіб організації виробництва за кордоном, котрий зводить до мінімуму капітальні витрати, забезпечує одержання в обмін на ліцензію активів інших фірм або доходів з деяких ринків, недоступних для експорту або інвестицій . ліцензування також використовується фірмою. Якщо вона хоче одержати прибуток від виробів, що не відповідають стратегічним пріоритетам фірми. Поширеним є перехресне ліцензування, яке забезпечує здешевлення технології порівняно з витратами на розробку аналогічної технології власними силами.
Франчайзинг- спосіб діяльності , згідно з якими франчайзер ( продавець) передає франчайзі ( покупцеві) право на використання своєї торговельної марки, яка є для бізнесу покупця найважливішим активом і за допомогою якої продавець надає постійну допомогу покупцеві в його бізнесі. В цьому відмінність франчайзингу від ліцензування. [50]
Слід відзначити , що ТНК розглядає свої технології і торговельні марки як важливі частини базових активів. У США 1/3 обігу роздрібної торгівлі –це франчайзинг. Близько ? таких продаж припадає на дилерів, що займаються збутом легкових та вантажних автомобілів, бензоколонок, та розливанням у пляшки безалкогольних напоїв.
Найбільш розповсюджений спосіб ( 60%) проникнення франчайзера в іншу країну – це вибір головної франчайзі і передача цій організації ( звичайно місцевій) прав у країні або регіоні. Потім основний покупець відкриває власну торговлю або торговлю через субфранчайзі. За такою схемою працюють японські підприємства « Мак – Дональдс».
Приблизно у 20 % випадків франчайзери ( продавці0 проникають на іноземні ринки, укладаючи угоди безпосередньо з франчайзами за кордоном.
Контракти на управління . Один із найважливіших активів фірми – це талановиті менеджери. Незважаючи на великі капіталовкладення і прогресивні технології, багато державних підприємств слаборозвинутих країн відчувають труднощі через погано підготовлених керівників. Передача мистецтва управління на міжнародному рівні залежить насамперед від іноземних інвестицій, які забезпечують направлення в інші країни менеджерів та фахівців.
Контракти на управління є засобом, за допомогою якого фірми можуть надіслати частину свого управлінського персоналу для надання підтримки фірмі в іншій країні або виконання спеціалізованих управлінських функцій протягом певного періоду за встановлену плату.
Контракти на управління використовуються , насамперед, коли:
Проекти « під ключ» - це вид міжнародного бізнесу , який передбачає укладення контракту на будівництво підприємств, які передаються за встановлену плату власникові, коли досягнута повна їхня гот овність на початок експлуатації. Фірми, що реалізують проекти « під ключ», найчастіше є виробниками промислового устаткування: вони ж постачають частину устаткування за проектом. Особливо часто такими проектами займаються будівельні фірми. Інколи в такій ролі виступають консалтингові фірми або виробники устаткування, якщо вони не знаходять в країні підхожого об єкта для інвестування.
Замовником часто виступає державна установа, котра вирішила виготовляти певний вид продукції на місці під своїм покровительством.
До найважливіших умов контракту « під ключ» звичайно відносять:
Ліцензування , франчайзинг, управлінські контракти, проекти « під ключ» тощо, створюють можливість організації однієї країни отримати доступ до технології виробництва або управління, розробленою в іншій, і тим самим підвищити свою конкуренто – спроможність на внутрішньому та світовому ринках.
Фірми, вибираючи ці види міжнародного бізнесу , керуються не лише економічними, а й політичними та правовими мотивами.
Привабливість цих видів міжнародного бізнесу в тому, що вони здатні захистити активи фірми.
Проте вони продовжують ряд проблем. По – перше , фірма до певної міри втрачає контроль. По – друге , можливе неадекватне використання ліцензій та ін.. По – третє, ці види можуть породжувати майбутніх конкурентів.
Наприклад, американські фірми останнім часом з усього набору можливостей обмежують свою участь високотехнологічними проектами , оскільки фірми з таких країн, як Індія, Південна Корея, Туреччина виявились більш конкурентоспроможними у звичайних будівельних проектах, для реалізації яких вимагається передусім дешева робоча сила. В міру накопичення досвіду міжнародних операцій фірми збільшують свою безпосередню участь у них у формі ПІІ ( матеріальні активи).
Досвід діяльності міжнародних концернів показує, що завоювання нового ринку звичайно проходить в три етапи.
Перший етап – це вивчення ринку шляхом проведення детальних і глибоких аналізів.
Другий етап - експорт, спочатку через місцевого представника, а потім через власні комерційні організації.
Експорт та імпорт товарів звичайно є:
Третій етап – створення власної філії
Якщо фірма дійшла до висновку, що в даній країні необхідно створити філію, то для неї дуже важливо вирішити питання: або створити повністю власну філію, або знайти партнера і разом з ним заснувати підприємство. Щоб прийняти раціональне рішення відносно участі у власності , фірма повинна оцінити оптимальну з точки зору міжнародного маркетингу частку контролю для досягнення успіху.
Повна власність буває необхідною саме тоді, коли існують тісні зв’язки всередині корпорації, жорстка залежність філій від рішень, що приймаються штаб- квартирою корпорації. Вона доцільна і в тому випадку, якщо корпорація орієнтується лише на внутрішній ринок приймаючої країни. В цілому ж сучасні умови функціонування світового ринку в зростаючому ступені не сприймають повній власності ТНК. Дедалі більше чинників діє на користь створення спільних підприємств.
Спільне підприємство – це володіння на пайових засадах,коли акціонерний капітал належить не численності дрібних акціонерів, а декільком співвласникам, кожен з яких має певну частку власності і поділяє ризик. [51]
Стимулом до заснування СП може бути:
У мірі глобалізації бізнесу та глобалізації конкуренції фірми дедалі охочіше створюють спільні підприємства, що відомі як стратегічні альянси. Їх найрозвинутіша форма – міжнародні злиття та придбання корпорацій. Створюються науково – дослідні об єднання на зразок тих, які існують у сферах високої технології. Прикладом може бути міжнародний консорціум, створений у 1983 р. з капіталом в 1 млрд. дол.. щодо розвитку нового реактивного двигуна. Юнайтед Текнолоджіс Тратт енд Уітней Дивіжн ( США) та британська Роллс – Ройс мають по 30 % у цьому об’єднані , до якого входять представники 5 країн. Моторен- уед- Турбінне Юніон ( ФРН), ФІАТ ( Італія), Аеро Енджім ( Японія) поділяють решту 40 %. Конкурентоспроможність компанії дедалі більше не від неї самої, а від альянсів, котрі вона може створити.
Переваги спільних підприємств:
Недоліки спільних підприємств:
Це основні чинники, які негативно впливають на діяльність СП, але можуть бути і інші. Наприклад, американські партнери часто виражають незадоволення з приводу того, що їхні японські колеги посилають до спільних підприємств не найкращий персонал. Японці ж, завдяки практиці довічного найму, звільняються таким чином від менш компетентних менеджерів, посилаючи їх до спільних підприємств.
Під час переговорів про створення СП необхідно дбайливо враховувати інтереси сторін і провести всебічне дослідження всіх напрямів взаємовідносин і взаємодії партнерів.
Свобода вибору форми міжнародних операцій тим вища, чим нижча ймовірність конкуренції.
При виборі способу ведення міжнародного бізнесу фірма враховує: 1) правові аспекти; 2) величину витрат; 3) наявність досвіду; 4) рівень конкуренції та ризику; 5) розподіл контролю та характер активів; 6) часто при виборі в міжнародному бізнесі на перше місце ставиться імовірність політичних та економічних змін, які можуть знизити захищеність доходів і активів фірми.
Один із способів розподілу і зниження ризику від конфіскації, ведення валютного контролю і коливання валютних курсів, скорочення збуту, річних коливань доходів та ін.. – використання різних видів бізнесу і розміщення міжнародних операцій у різних країнах.
1.4. Регулювання міжнародного бізнесу в Україні та на міжнародному рівні
Розвиток міжнародного бізнесу обумовлює необхідність існування ефективного механізму регулювання його на державному, міжнародному та наднаціональному рівнях. Метою такого регулювання є:
максимальної свободи міжнародного руху товарів та факторів
їх виробництва;
суб'єктів підприємницької діяльності;
економіки у світове господарство;
суб'єктів міжнародного бізнесу зокрема;
бізнесу.
На державному рівні регулювання міжнародного бізнесу здійснюють законодавчі та виконавчі органи влади. В нашій країні це Верховна рада, Кабінет міністрів, Національний банк, Міністерство економіки, Державне управління митного контролю.
Звичайно, кожен з названих органів державної влади наділений відповідною компетенцією, в межах якої він і здійснює регулювання міжнародного бізнесу. Так, законодавчий орган приймає і скасовує закони щодо зовнішньоекономічної діяльності, визначає основні напрями зовнішньоекономічної політики, визначає структуру органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, ратифікує міжнародні договори країни, встановлює порядок та умови оподаткування зовнішньоекономічної діяльності тощо. Виконавчі органи влади здійснюють конкретні заходи в галузі зовнішньоекономічної діяльності, приймають підзаконні акти з питань зовнішньоекономічної діяльності, заключають відповідні угоди з іноземними представниками влади, забезпечують реєстрацію міжнародних спільних підприємств і таке інше.
До державного регулювання міжнародного бізнесу причетний і центральний банк країни. Він забезпечує зберігання та ефективне використання золотовалютного резерву та інших цінностей, задіяних у міжнародному бізнесі, а також представляє інтереси країни у відносинах з центральними банками та іншими фінансово-кредитними установами зарубіжжя, регулює курс національної валюти стосовно грошових одиниць інших держав тощо.
В структурі органів виконавчої влади є спеціальні відомства (міністерства), які забезпечують єдину зовнішньоекономічну політику у процесі виходу суб'єктів міжнародного бізнесу на зовнішній ринок та безпосередню координацію і контроль їх діяльності.
На міжнародному рівні регулювання бізнесу здійснюється міжнародними організаціями, передусім такими як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Міжнародна організація праці, Міжнародна фінансова корпорація, Рада ООН з промислового розвитку (ЮНІДО), Європейський банк реконструкції та розвитку.
На міжнародному рівні регулюються умови експорту-імпорту товарів і факторів їх виробництва, здійснення спільної підприємницької діяльності, правила переведення платежів (коштів) у країну базування, порядок розв'язання суперечок господарського і фінансового характеру, норми поведінки іноземних партнерів тощо.
Регулювання бізнесу на міжнародному рівні здійснюється головним чином для того, щоб забезпечити країні базування правовий захист її інвестицій від можливих некомерційних ризиків і сприяти зміцненню стабільності й надійності зовнішньоекономічних зв'язків між партнерами.
Регулювання міжнародного бізнесу на наднаціональному рівні здійснюється в межах інтеграційних об'єднань. Країни-учасниці заключають відповідні угоди щодо здійснення спільного підприємництва і утворюють відповідні наднаціональні інститути по регулюванню спільної підприємницької діяльності.
При здійсненні регулювання міжнародного бізнесу використовуються адміністративно-правові, економічні та соціально-психологічні методи. Адміністративно-правові методи регламентують господарську діяльність, форму власності на засоби виробництва та результати діяльності, механізм розв'язування конфліктних ситуацій в судовому порядку тощо. Економічні методи проявляються в результаті реалізації підприємницької діяльності шляхом надання кредитів і дотацій, здійснення відповідної податкової та митної політики. Соціально-психологічні методи регулювання міжнародного бізнесу становлять собою формування певної ідеології, громадської думки щодо місця та ролі міжнародного бізнесу в суспільному відтворенні.
Названі методи регулювання міжнародного бізнесу в тій чи іншій країні, в той чи інший період можуть використовуватися в різному співвідношенні. Проте незалежно від того, якому із них тимчасово надається перевага, всі вони покликані сприяти суб'єктам міжнародного бізнесу у піднесенні його ефективності. Тільки завдяки комплексному застосуванню адміністративно-правових, економічних та соціально-психологічних методів регулювання суб'єкти міжнародного бізнесу мають можливість реалізувати закони та нормативно-правові акти щодо міжнародного підприємництва, на належному рівні здійснювати прогнозування, планування, фінансування, ціноутворення та аудит, сповна використовувати соціально-економічні чинники активізації основної продуктивної сили суспільства - працівника.
Міжнародний бізнес регулюється нормами Міжнародного права та Конвенціями, такими як: Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (Відень, 1980 р.); Уніфіковані правила для договірних гарантій (МТП, 1978 р.); Конвенція про представництво в міжнародній купівлі-продажу товарів (УНІДРУА) (Женева, 1983 р.); Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів (редакція 1983 р.); Конвенція з міжнародного факторингу (Оттава, 1988 р.); Конвенція з міжнародного фінансового лізингу (Оттава, 1988 р.); Конвенція ООН про міжнародні переказні векселі і міжнародні прості векселі (Женева, 1988 р.); Міжнародна конвенція про уніфікацію деяких правил, що стосуються накладення арешту на морські судна (Брюссель, 10 травня 1952 р.); а також законодавство України, а саме Господарський Кодекс України, Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність України» та ін.. [16]
Висновки до розділу 1
З розвитком суспільства та підняття національних економік для життя людей зростає значення торгівлі між різними країнами. Населення все більше і більше споживає товарів, вироблених в інших державах, і все менше і менше товарів своєї країни. Розширення міжнародної торгівлі є закономірним наслідком міжнародного поділу праці і галузевої спеціалізації держав, що є наслідком різних причин, зокрема науково-технічного прогресу. Міжнародна торгівля дозволяє зменшити витрати на виробництво необхідних товарів або при наявних виробничих ресурсах споживати більше продуктів праці. Торгівля окремими товарами може бути вигідною країнам незалежно від ступеню їх економічного розвитку. Ефективність міжнародної торгівлі визначається наявністю абсолютних або відносних переваг. Кожна держава намагається мати експорт більший за імпорт, що призводить до збільшення іноземної валюти і сприяє розвитку національної економіки. Торговельний баланс держави залежить від цін на світовому ринку. Світові ціни на продукцію обробляючих галузей високі, а на сировину − низькі порівняно з витратами на їх виробництво. Тому при збільшенні експорту конкурентоспроможних готових товарів (якісних, нових, дешевих) торговельний баланс поліпшується. Якщо національні товари менш конкурентоспроможні, їх невигідно імпортувати, бо це призводить до закриття своїх підприємств. Для зменшення імпорту вживаються методи протекціонізму: підвищуються мита, встановлюються кількісні обмеження імпорту та інше. Держави, в яких виробляється більш конкурентоспроможний товар, наполягають на скасуванні обмежень імпорту цих товарів іншими країнами. З метою зменшення протекціонізму в зовнішній торгівлі створено Всесвітня торговельна організація (ВТО), яка сприяє впровадженню політики вільної торгівлі. На сучасному етапі визначились тенденції у розвитку світової торгівлі. Обсяг зовнішньої торгівлі зростає значно швидше національного виробництва. Зменшується доля сировини і збільшується частина продукції обробляючих галузей у торговельному балансі. Зростає торгівля наукоємними товарами. Посилюється спеціалізація держав з виробництва деталей та вузлів і обмін ними на світовому ринку.
РОЗДІЛ 2.
АНАЛІЗ ТА ОЦІНКА МІСЦЯ УКРАЇНИ В МІЖНАРОДНОМУ БІЗНЕСІ
2.1. Загальна характеристика України як країни-торговельного партнера на світовому ринку
Після проголошення незалежності одним із пріоритетних завдань України стала її інтеграція у світову економіку. Однак, цей процес виявився досить-таки болісним для молодої держави, оскільки на міжнародних ринках товарів і послуг України зіткнулася з надзвичайно жорсткою конкуренцією.
Затримка з проведенням ринкових перетворень і надто повільна реструктуризація промисловості призвели до погіршення структури зовнішньої торгівлі України. На відміну від країн Центральної та Східної Європи, Україна так і залишилась експортером переважно сировини та напівфабрикатів і не спромоглася збільшити частку товарів з високою доданою вартістю в загальній структурі експорту.
Поступово здійснюється географічна диверсифікація зовнішньої торгівлі України, закріплення на нових ринках. Нерідко це відбувається скоріше під впливом зовнішніх обставин, аніж внаслідок впровадження виваженої зовнішньоекономічної стратегії. Загалом же, і сьогодні країни СНД (насамперед, Росія) залишаються головними торговельними партнерами України.
Стратегічне значення зовнішньої торгівлі для України зумовлюється тим, що модернізація економіки, залучення масштабних іноземних інвестицій, новітніх технологій можливі лише за умови формування в країні стійкої, відкритої до зовнішнього світу господарської системи, органічного включення України в систему глобального розподілу праці.
Важливим чинником є наявність в Україні сотень підприємств, зорієнтованих на зовнішні ринки. Протягом десятиріч не лише крупні промислові гіганти, але й цілі галузі промисловості (суднобудування, ракетобудування, ВПК, металургійна та хімічна галузі) були глибоко інтегровані у виробничу кооперацію з республіками СРСР і країнами соціалістичного табору. Після розвалу СРСР ці галузі втратили доступ на традиційні ринки, тому при обмеженому внутрішньому попиті величезні виробничі потужності залишилися незавантаженими. Переорієнтація надмірних потужностей на випуск іншої продукції виявилась неефективною (про це свідчать спроби конверсії ВПК), а їх згортання породжує соціальні проблеми. Більш продуктивним видається відновлення втрачених коопераційних зв'язків та освоєння нових ринків, в т.ч. – і разом з колишніми партнерами. [49]
Попри тривалу і глибоку економічну кризу, в Україні зберігаються передумови для створення конкурентоспроможної економіки і зміцнення позицій на міжнародних ринках – це насамперед багаті природні ресурси, вигідне географічне розташування, кваліфікована і порівняно дешева робоча сила, потенціал ВПК, високі технології, наука і відносно ефективна система освіти.
Проте, протягом останніх трьох років зовнішній торговельний оборот зменшується. Погіршується структура як експорту, так і імпорту. Експорт продукції окремих галузей є неефективним, нерідко – просто збитковим (як це було в нещодавно у металургійному комплексі). Сировинна спрямованість українського експорту зумовлює його вразливість до коливань цін на світовому ринку.
Висока енергоємність зорієнтованих на експорт галузей (металургії, хімічної промисловості) спричиняє залежність експорту від поставок імпортних енергоносіїв, не дає можливості спрямовувати валютні надходження від експорту на технологічне оновлення виробництва, посилює залежність від Росії.
Україна нерозсудливо втрачає свої традиційні (і наближені географічно) ринки збуту, однак при цьому надто повільно просуває продукцію на нові ринки.
Є підстави стверджувати, що потенціал екстенсивного розвитку експорту вже майже вичерпано. Необхідно впроваджувати якісні зміни – насамперед, змінити структуру експорту в напрямі збільшення частки кінцевої продукції в загальному обсязі експорту; підвищити ефективність експортних операцій; відновити присутність на традиційних ринках і зміцнити позиції на нових перспективних ринках; вдосконалити державне регулювання зовнішньої економічної діяльності.
У нинішніх умовах обсяг експорту України не відповідає можливостям товаровиробників і не забезпечує потреб країни у валютних надходженнях, зниження рівня інфляції.
Майже 72,4% експорту в Україні становлять сировина, матеріали. Зовнішня економічна діяльність України потребує докорінної перебудови. У товарній структурі вивозу переважають вироби чорної металургії, залізна руда, кокс. Популярною стала форма бартерної основи, у формі клірингу – заліку взаємних вимог і зобов’язань (безготівкові розрахунки). Основним напрямом зовнішньоекономічної діяльності України є розвиток і поглиблення торгівельно-економічного співробітництва з країнами Східної Європи та країнами, що мають українську діаспору.
За сучасних умов Україна налагоджує прямі зовнішньоекономічні відносини з багатьма країнами світу. Так, на кінець 2003 року її визнали понад 170 країн світу, 130 з них встановили з Україною дипломатичні відносини. [49]
2.2. Аналіз тенденцій розвитку міжнародного бізнесу України у галузевому розрізі
Для дослідження тенденцій розвитку міжнародного бізнесу України у галузевому розрізі до уваги взято важке машинобудування та текстильну промисловість.
Важке машинобудування – це багатогалузевий комплекс, який є одним із провідних секторів національної економіки. Для підприємств цієї галузі характерна висока металомісткість, велика габаритність, а звідси й низька транспортабельність продукції. Як правило, ці підприємства мають повний виробничий цикл – заготовку, обробку і складання, випускають продукцію невеликими серіями, інколи й одиницями.
На сьогоднішній день багатогалузевий машинобудівний комплекс України об’єднує понад 11 тисяч підприємств. Частка машинобудування в українській промисловості перевищує 15%, у ВВП складає близько 12%. В Україні в докризовий період темпи зростання машинобудування випереджали темпи зростання як промисловості, так і ВВП в цілому (Рисунок 1).
Попит на продукцію машинобудування характеризується високою чутливістю до загальноекономічних циклів і залежить від доступу до кредитних ресурсів. У результаті чого, у 2009 році темпи падіння по сегментах під впливом зменшення інвестиційного попиту як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках, були вищими порівняно з іншими секторами економіки. У результаті більше всього постраждала сфера транспорту і транспортного устаткування (падіння на 64% відносно аналогічного періоду попереднього року). Найменше був схильний до падіння сегмент електричних, електронних і оптичних приладів, де падіння продажів склало лише 9,7%. Загалом за 2009 рік обсяги реалізації продукції машинобудування зменшилися на 40% після зростання на 24% у 2008 році, при цьому, спад виробництва склав майже 45%, інші галузі – 6-26,7%. Таким чином, машинобудування постраждало більше, порівняно з іншими галузями промисловості. [51]
Перша половина 2010 року відзначилася зростанням індексу продукції машинобудування, який за січень-липень поточного року склав 31,3% до відповідного періоду попереднього року. Ріст цього сектору промисловості зумовлений, переважно, відновленням інвестиційного попиту на зовнішніх ринках.
Протягом семи місяців 2010 року обсяг реалізації транспортних засобів та устаткування збільшився на 76%, до відповідного періоду попереднього року. Продажі виробничого устаткування і машин протягом семи місяців поточного року збільшилися на 21,4%, на сегмент іншого устаткування припало скромніше зростання (Рисунок 2).
Також, слід відмітити, що машинобудівна галузь в Україні є експортно-орієнтованою, на зовнішні ринки реалізується близько половини виробленої продукції. При цьому експорт не диверсифікований і припадає переважно на країни СНД (насамперед Росію), які також сильно постраждали від кризи. У результаті чого, різке скорочення інвестиційної активності у 2009 році на основних ринках збуту призвело до зменшення експорту продукції машинобудування на 37% – до 6,89 млрд.дол.США. У першій половині 2010 року, за рахунок поступового відновлення інвестиційного попиту на зовнішніх ринках відбулося зростання експорту продукції машинобудування, порівняно з відповідним періодом попереднього року, більш ніж на 40% – до 3,94 млрд.дол.США. [49]
В останні роки до половини імпортних постачань доводилася на інвестиційне устаткування, автомобілі та іншу техніку. Продукція важкого машинобудування в імпорті займає незначну частину. У докризовий період зростанню імпорту, насамперед, сприяв розвиток програм банківського кредитування. У результаті чого, значне скорочення кредитних ресурсів у 2009 році мало вагомий вплив на імпорт продукції. Так у зазначений період імпорт зменшився майже на 66% – до 9,1 млрд.дол.США. У 2010році обсяги імпорту зазначеної продукції зросли на 32,3% – до 4,67 млрд.дол.США. (Рисунок 3)
Одним з основних напрямів машинобудування в Україні є енергетичне та нафтогазове машинобудування, яке не постраждало від кризи, а ряд провідних підприємств підгалузі навіть показали невелике зростання. Енергетичне машинобудування включає виробництво устаткування для електростанцій і підстанцій: турбін, казанів, трансформаторів. До продукції нафтогазового машинобудування відносяться насоси, турбіни, агрегати, що перекачують газ та компресори.
За даними Мінпромполітики, за рік в Україні виробляється продукції енергетичного машинобудування на 1,8 млрд.дол.США, нафтогазового – на 900 млн.дол.США, з яких близько 85% експортується. Основними напрямами експорту є Росія, Казахстан, Туркменія, Узбекистан, Азербайджан і ОАЕ.
Таким чином підприємства енергетичного та нафтогазового машинобудування менше були схильні до кризисних явищ. Це пов’язано з тим, що робота підприємств даних секторів в основному будується на довгострокових контрактах, більшість з яких обслуговують проекти по будівництву газопроводів, нафтопроводів і реконструкції електростанцій. Такі проекти продовжують фінансуватися як з боку Росії, так і країн Середньої Азії.
Найбільшими виробниками вагонів в Україні є чотири компанії, які випускають до 90% всієї продукції. Попередні 3-4роки характеризувалися як збільшенням попиту на продукцію виробників вагонів, так і зростаючими цінами на неї. Сьогодні українське залізничне машинобудування – одна з найбільш експортоорієнтованих галузей промисловості. Українські виробники до кризи займали 35-40% ринку РФ і 45% Казахстану. [11]
Впродовж 2009 року ринок кардинально змінився і в результаті зменшення попиту українські вагонобудівники постраждали більше своїх російських колег, оскільки останні могли розраховувати на переорієнтацію російського споживача на внутрішній ринок, що було неможливе раніше, коли російські виробники вагонів просто не могли задовольнити величезний внутрішній попит.
Тесктильна промисловість – провідна галузь легкої промисловості на яку припадає близько двох третин обсягів виробництва. Вона відіграє важливу роль в насичені ринку продукцією повсякденного попиту, вирішенні проблем зайнятості та інших соціальних проблем. Крім того, сьогодні сфера застосування текстильних матеріалів не обмежується виготовленням одягу чи предметів для дому, розширюється його використання в медицині, в транспортних засобах та природоохоронних об’єктах. Відповідно до цього з’являються нові міжгалузеві можливості та імпульси для розвитку галузі і її інноваційного оновлення. Відновлення позитивної динаміки розвитку текстильної галузі сприятиме гармонічному розвитку регіонів, вирішенню соціальних проблем, підняттю малого та середнього бізнесу.
Сучасний стан розвитку галузі характеризується наступними даними. У зв’язку з фінансово-економічною кризою обсяг виробництва текстильної промисловості зазнав значного скорочення обсягів виробництва, яке було зумовлено: суттєвим падінням обсягів реалізації продукції галузі на внутрішньому ринку через різке зниження платоспроможного попиту населення; скасуванням митних тарифів при вступі України до COT; низьким рівнем захисту внутрішнього ринку України як від так званої “сірої” продукції національного виробника, так і неконтрольованого ввозу на митну територію України продукції іноземного походження без обкладання відповідними податками, що обумовлювало порівняно низьку ціну реалізації на ринку України даної продукції. Якщо у 2008 - 2009 pp. темпи падіння були найбільшими (10,6 % і 25,8 % відповідно), то у 2010 р. зростання виробництва склало 7,8 % у порівнянні з 2009 р. (рис.1).У 2010 році текстильна промисловість працювала з найвищими позитивними темпами серед підгалузей легкої промисловості, що пов’язано зі стабілізацією умов роботи підприємств з виробництва пряжі і тканин. (Рисунок 4)
І хоч за останній рік склалась певна позитивна тенденція зростання виробництва продукції галузі, його загальний рівень залишається все ще нижчим, ніж до кризи. Підприємства працюють за умов світових цін на сировину, матеріали та устаткування, що формують 65—80 % собівартості продукції, витрати на оплату праці становлять лише 10—20 %. Cередньомісячна заробітна плата штатних працівників у текстильному виробництві, виробництві одягу, хутра та виробів із хутра в 2010 р. становила 1309 грн, або 58,5% до середнього рівня в економіці.
2.3. Проблеми та особливості ведення міжнародного бізнесу в економіко-правовому та політичному середовищі України вітчизняними та іноземними суб’єктами ЗЕД
Промисловість є основою національної економіки, забезпечує 80 відсотків експорту товарів і 23,5 відсотка валової доданої вартості, в ній працює 17 відсотків осіб, зайнятих в національній економіці, сконцентрована чверть основних засобів. За всієї складності ситуації промислове виробництво є одним з основних джерел оплати праці найманих працівників, прибутків підприємців, податкових і валютних надходжень до державного бюджету. Тому визначальними для стану національної економіки і стандартів життя громадян стають рівень, тенденції та перспективи промислового розвитку.
Параметри розвитку і галузева структура промисловості формують інвестиційний потенціал і визначають спрямованість науково-технологічного розвитку країни.
Технологічна структура промисловості не відповідає сучасним вимогам. Домінуюче місце у промисловому комплексі країни займає добувна та переробна промисловість. Тому просте відтворення наявної технологічної бази не зможе забезпечити Україні довгострокового економічного зростання і підвищення конкурентоспроможності виробництва.
Залишається неефективною галузева структура промислового виробництва, більш як дві третини загального обсягу промислової продукції припадає на галузі, що виробляють сировину, матеріали та енергетичні ресурси, тобто продукцію проміжного споживання, яка має високу енерго- і матеріаломісткість та низьку ефективність для забезпечення валової доданої вартості. Частка соціально орієнтованої продукції становить 20 відсотків загального обсягу промислового виробництва і має тенденцію до зниження. Майже зникає легка промисловість. Галузь машинобудування, хоча і прискорила темпи розвитку, але її частка у структурі промисловості майже у 2-3 рази є нижчою за рівень, що мають розвинуті країни, і тому вона поки що не може бути лідером інноваційно-інвестиційного розвитку економіки.
Орієнтація вітчизняної промисловості переважно на потреби експорту робить національну економіку в цілому надзвичайно залежною від кон’юнктури зовнішнього ринку, стримує розвиток внутрішнього ринку.
Вітчизняне промислове виробництво забезпечує лише дві третини товарних ресурсів, що надходять на внутрішній ринок. Інша третина ресурсів має імпортне походження.
Значною проблемою залишається створення і використання досягнень науково-технічного прогресу. Вітчизняні промислові підприємства не змогли до цього часу повною мірою використати передові, зокрема енергоефективні, технології, щоб закласти основи національної енергетичної безпеки держави.
Останнє десятиліття було періодом реалізації неефективної інвестиційно-інноваційної політики, незбалансованої конкурентної політики та відчутного негативного впливу монополізму.
Тому промисловість перебуває у складному становищі. Середній вік працівників на промислових підприємствах перевищує 50 років. Знос основних засобів становить 50-90 років, а строк експлуатації обладнання — 20-40 років (за максимально ефективної норми дев’ять років). Нове обладнання практично є імпортованим. Інноваційні технології впроваджуються в основному у високотехнологічних галузях, зокрема в атомній енергетиці, ракетно-космічній галузі, авіабудуванні.
Вирішення даної проблеми потребує проведення політичних реформ в даній сфері.
На жаль, сьогодні і текстильна промисловість працює у нелегких економічних умовах, спричинених системними проблемами галузі, наслідками кризових явищ у світовій та вітчизняній економіці, нестабільною фінансовою ситуацією та залежністю від імпортованої сировини. Серед головних проблем розвитку галузі фахівці виділяють наступні: відсутність необхідних ринкових інститутів і інструментів та інформаційного забезпечення; занепад вітчизняної сировинної бази текстильної промисловості; розрив зв’язків технологічного та організаційного характеру між промисловими підприємствами та сировинною базою; низька ефективність первинної обробки сировини; нестача власних фінансових ресурсів; неможливість отримання середньо- та довгострокових кредитів і висока вартість обслуговування довгострокових кредитів; невизначеність стратегічних напрямів та відсутність цілеспрямованої державної політики, політичного, економічного і правового захисту вітчизняних виробників; залежність текстильної промисловості від імпортованої сировини; неконтрольованість імпорту-експорту текстильної сировини та продукції, складності в здійсненні овнішьотогівельних операцій .
До чинників, які здатні сприяти прискореному розвитку галузі слід віднести: значний рівень доданої вартості, що створюється у процесі виробництва; швидкий обіг капіталу; значну ємність внутрішнього ринку товарів текстильої промисловості (близько 30 млрд. грн. щороку); можливе використання вітчизняної сировини та напівфабрикатів, таких як: вовна, льон, хімічні матеріали; наявність успішних компаній-брендів[12].
Вагомою складовою реалізації будь-якого напряму модернізації повинні стати заходи державної політики зі сприяння економічному середовищу підприємств. До переліку таких заходів доцільно включити наступні:
- зниження податкового навантаження щодо нарахувань на фонд оплати праці, спрощення процедур адміністрування податків та забезпечення стабільності податкової політики;
- стимулювання підприємств до модернізації обладнання і підвищення технічного рівня виробництва шляхом спрощення процедур закупівлі технологічного обладнання, яке не виробляється в Україні й відміни вимог щодо підтвердження вже визнаних у світі сертифікатів при купівлі нового обладнання;
– встановлення рівноправних умов діяльності на внутрішньому ринку для національних виробників порівняно з іноземними підприємцями;
- посилення захисту вітчизняних підприємств від недобросовісної конкуренції у сфері імпорту товарів, що мають високоякісні вітчизняні аналоги;
- запровадження та забезпечення дотримання більш жорстких митних правил ввезення продукції текстильної промисловості за прикладом ЄС, особливо щодо товарів, які завозяться за заниженою митною вартістю, перешкоджання їх контрабандному ввезенню;
- проведення сприятливої для експортерів та стабільної валютної політики, оскільки коливання курсів іноземних валют (у першу чергу євро) негативно впливають на фінансово-господарську діяльність через необхідність імпортування переважної частки сировини, матеріалів, обладнання, технологій;
- підвищення рівня купівельної спроможності населення України як потенційного споживача продукції вітчизняних підприємств;
- створення регіональних науково-виробничих структур на основі повного логістичного ланцюжка від інноваційної діяльності (технопарки, кластери) до реалізації продукції в широкій збутовій мережі, що дозволить підвищити привабливість і конкурентоспроможність підприємств текстильної промисловості.
Системні проблеми текстильної промисловості щодо низької конкурентоспроможності: продукції - за ціною (з країнами Південно-Східної Азії), по кошторису (з країнами Заходу); промисловості - із-за низького рівня технічної оснащеності, відсутності умов для широкомасштабного залучення інвестицій і низької інноваційної активності поглибились фінансово-економічною кризою. Отож розвиток галузі в посткризовий період напряму залежить від реалізації модернізаційної політики за зазначеними напрямами.
Окремо слід зупинитись на проблемі погіршення структури експортно-імпортних відносин, по групі текстильних матеріалів (див. рис.5 та табл.1). Замість того, щоб розвивати текстильне виробництва з власної традиційної для України сировини – вовна, льон, хімічні волокна, в країні з року в рік нарощується їх імпорт, а відповідно зростає від'ємне сальдо (рис. 5).
Кардинально змінити ситуацію, яка склалась в умовах негативних наслідків кризових явищ можливо лише на основі реалізації відповідної модернізаційної політики. Вона дає змогу активізувати інноваційну діяльність, підвищити ефективність виробництва на новому технічному і технологічному рівні та створити необхідні умови для стабільного зростання обсягів виробництва конкурентоспроможних виробів. Предметну область формування модернізаційної політики складають: аналіз стану текстильної промисловості, визначення основних проблем у посткризовий період та рівень впливу чинників, які визначають актуальність проблем модернізації.
До основних напрямків, які формують концепцію модернізації, відносяться: удосконалення виробничого потенціалу; підвищення конкурентоспроможності виробників та товарів; створення власної сировинної бази; реалізація інтеграційних процесів; формування цивілізованого ринку; удосконалення системи управління[22].
Комплекс дій спрямованих на удосконалення обладнання та устаткування складають заходи щодо:
Очікувані результати впровадження цього комплексу заходів спрямовано на:
- підвищення виробничого потенціалу текстильої промисловості, удосконалення технічного оснащення, зростання продуктивності праці;
- підвищення коефіцієнту оновлення активної частини основних виробничих фондів зростання виробничих потужностей до 2017 року на 20-25 відсотків та підвищення рівня їх використання;
- поліпшення умов праці, зниження монотонності праці, що позитивно позначиться на здоров’ї робітників галузі;
- забезпечення випуску необхідних обсягів продукції, підвищення її якості та конкурентоспроможності;
- створення умов для реалізації пілотних інвестиційних проектів.
Комплекс дій щодо підвищення конкурентоспроможності виробників та продукції текстильної промисловості реалізується на основі заходів з:
- впровадження постійно діючої системи оцінки якості та споживчих показників вітчизняної продукції і зарубіжних аналогів, своєчасне виявлення причин низьких конкурентних позицій вітчизняних виробників, розробка пропозицій по їх усуненню;
- оперативного моніторингу ринків збуту товарів текстильої промисловості, визначення тенденцій моди для формування пропозицій по удосконаленню асортименту;
- узгодження системи управління конкурентоспроможністю продукції з інноваційними проектами та інституціональними перетвореннями;
- розробки концепції щодо створення асортименту якісної продукції нового покоління та широкого застосування, які будуть за своїм споживчим призначенням перевищувати імпортні аналоги та використовуватись: для готелів, ресторанів, казино, санаторіїв, транспорту; для виготовлення захисної одежі щодо проведення аварійних робіт в радіаційно та хімічно агресивному середовищі;
- освоєння інноваційного асортименту виробів технічного та оборонного призначення з поліпшеними експлуатаційними характеристиками та захисними властивостями;
- розробки технічних регламентів, які визначають вимоги до безпеки та якості продукції з урахуванням міжнародних систем стандартизації. [17]
Вагомою складовою реалізації будь-якого напряму модернізації повинні стати заходи державної політики зі сприяння економічному середовищу підприємств. До переліку таких заходів доцільно включити наступні:
- зниження податкового навантаження щодо нарахувань на фонд оплати праці, спрощення процедур адміністрування податків та забезпечення стабільності податкової політики;
- стимулювання підприємств до модернізації обладнання і підвищення технічного рівня виробництва шляхом спрощення процедур закупівлі технологічного обладнання, яке не виробляється в Україні й відміни вимог щодо підтвердження вже визнаних у світі сертифікатів при купівлі нового обладнання;
– встановлення рівноправних умов діяльності на внутрішньому ринку для національних виробників порівняно з іноземними підприємцями;
- посилення захисту вітчизняних підприємств від недобросовісної конкуренції у сфері імпорту товарів, що мають високоякісні вітчизняні аналоги;
- запровадження та забезпечення дотримання більш жорстких митних правил ввезення продукції текстильної промисловості за прикладом ЄС, особливо щодо товарів, які завозяться за заниженою митною вартістю, перешкоджання їх контрабандному ввезенню;
- проведення сприятливої для експортерів та стабільної валютної політики, оскільки коливання курсів іноземних валют (у першу чергу євро) негативно впливають на фінансово-господарську діяльність через необхідність імпортування переважної частки сировини, матеріалів, обладнання, технологій;
- підвищення рівня купівельної спроможності населення України як потенційного споживача продукції вітчизняних підприємств;
- створення регіональних науково-виробничих структур на основі повного логістичного ланцюжка від інноваційної діяльності (технопарки, кластери) до реалізації продукції в широкій збутовій мережі, що дозволить підвищити привабливість і конкурентоспроможність підприємств текстильної промисловості.
Висновки до розділу 2
Важке машинобудування характеризується високим рівнем загальногалузевих ризиків, що пов’язано з нестабільністю попиту і високим рівнем капіталоємності. Попит на продукцію машинобудування характеризується високою чутливістю до загальноекономічних циклів, залежністю від інвестиційної активності, а також доступу до позикового капіталу. Машинобудівний комплекс України є експортоорієнтованим, проте рівень диверсифікації зовнішніх ринків збуту є недостатнім: припадає в основному на Росію та країниСНД, які також сильно постраждали від кризи. Таким чином у 2009 році обсяги реалізації продукції машинобудування зменшилися на 40% після зростання на 24% у 2008 році, при цьому, спад виробництва склав майже 45%, інші галузі – 6-26,7%. Таким чином, машинобудування постраждало більше, порівняно з іншими галузями промисловості. Перша половина 2010року відзначилася зростанням індексу продукції машинобудування, який за січень-липень поточного року склав 131,3% до відповідного періоду попереднього року. Ріст сектору промисловості зумовлений, переважно, відновленням інвестиційного попиту на зовнішніх ринках. Відновлення внутрішнього ринку залежатиме від відновлення кредитування реального сектора економіки.
В сучасних умовах функціонування текстильної промисловості все більш актуальним є напрямок автоматизації та комп’ютеризації систем управління. Інвестиційні проекти щодо використання сировини і зміни асортименту готової продукції ефективно реалізуються саме в автоматизованих системах управління (технологічними процесами, автоматизованими методами проектування та дизайну). Гарантом підвищення конкурентоспроможності виробів та виходу галузі на нові ринки збуту має стати: формування бази даних матеріалів, виробів, структури асортименту що відповідає вимогам ринку; інформаційно-аналітичний супровід відносно попиту, цінових параметрів, комплектації, підготовки виробництва до випуску продукції та інше.
РОЗДІЛ 3.
ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ ТА ДИВЕРСИФІКАЦІЯ ШЛЯХІВ ПОДОЛАННЯ МОЖЛИВИХ ПРОБЛЕМ
3.1. Прогноз обсягів активізації міжнародного бізнесу за галузевими напрямками вітчизняної економіки
Україна залишиться великим постачальником металопродукції на світовий ринок. У зв'язку з цим розвиток світового ринку буде здійснювати значний вплив на динаміку металургійної галузі.
Передбачається, що в середньостроковій перспективі збільшення обсягів експорту продукції машинобудування коливатиметься в межах 10 - 16 відсотків у середньому за рік. Досягнення докризового рівня (за вартістю експортованої продукції) очікується у 2011 - 2012 роках.
Експорт продукції машинобудівного комплексу поступово структурується зі зростанням спеціалізації на окремих товарних підгрупах (двигуни, насоси, турбіни, переробка давальницької сировини в галузі кабельної продукції, електроніки, побутової техніки, вантажні вагони, авіаційна техніка). Решта товарних підгруп утратить своє значення.
Основними ринками для української продукції машинобудування та приладобудування в середньостроковій перспективі залишаться ринки країн СНД (найбільшим з яких буде ринок Російської Федерації). Водночас поступово зростатиме частка експорту до країн Європи (переважно продукти переробки давальницької сировини), Африки та Азії (авіаційні двигуни, турбіни для перекачування нафти та газу, енергетичні турбіни, металургійне обладнання).
У 2012 році передбачається забезпечити державну підтримку тих галузей, які мають потенціал для вироблення продукції з високим ступенем доданої вартості та формують 5-6 технологічні уклади. Збільшиться виробництво в машинобудуванні на 20 відсотків.
Основною метою розвитку машинобудування у 2012 році є нарощування виробництва експортоспроможної та імпортозамінюючої продукції за рахунок упровадження нових технічних і технологічних досягнень.
Легка промисловість України охоплює текстильну, трикотажну, швейну, шкіряну, взуттєву, хутрову та інші галузі, підприємства яких у розміщенні орієнтуються переважно на споживача, наявність трудових ресурсів та сировини.
Легка промисловість України - це одна з найбільш соціально значущих галузей промисловості, яка може надати велику кількість робочих місць для населення. Легка промисловість України могла б вирішити проблему зайнятості населення, проте чітко простежується тенденція спаду кількості осіб, працюючих в даній сфері. Якщо на початку 90-х років зайнятість становила 750 тис. осіб, то в 2009 році цей показник скоротився майже у 8 разів. Це пояснюється загальним кризовим становище галузі. Дешеві низькоякісні імпортні товари, низька конкурентоздатність, проблеми кредитування галузі, скорочення споживчого попиту, система оподаткування - все це призвело до занепаду галузі в Україні, а як наслідок і до скорочення зайнятості в легкій промисловості України.
Тривожить ситуація на внутрішньому ринку країни. Їх практично заполонила продукція нелегального виробництва, яка ввезена без сплати мита, зборів, або ще гірше - контрабанда з країн з дешевою робочою силою та знецінені товари, що були у вжитку. [49]
За офіційними даними, офіційний імпорт продукції легкої промисловості становить 5 %. Проте більше 80 % продукції галузі потрапляють до України нелегально. Статистика показує, що річний оборот ринку одягу становить 500 млн дол. США (неофіційні дані обчислюються в 10 млрд. дол. США).
В основному, ринок легкої промисловості України насичений продукцією підприємств Туреччини - 32 %, Китаю - 15 %, країни Балтії, Чехії, Польщі - 15 %, Росії, Білорусі - 9 %, вітчизняними товарами - 13 % та ін.
Досить негативним залишається і той факт, що легка промисловість в Україні є малоприбутковою для пересічних працівників даної галузі. Тут середня місячна зарплата в 2 рази менша, ніж показник заробітної плати загалом по підприємствам промисловості.
Існує низка проблем розвитку легкої промисловості в Україні на сучасному етапі. Найбільші можна виділити такі: переповнення внутрішнього ринку імпортними товарами із заниженою митною вартістю, товарами групи «секонд-хенд»; відсутність сприятливих умов для закупівлі високоякісного обладнання, яке не виробляється в Україні; низький рівень інвестицій у легку промисловість України, як з боку іноземних інвесторів, так і з боку держави; поділ великих підприємств галузі на дрібні, які переходять на спрощену систему оподаткування, або на «тіньове» виробництво.
Проте, не дивлячись на ряд проблем, які склалися в розвитку легкої промисловості України, все ж таки її варто розглядати як перспективну галузь. За оцінками експертів ринок одягу та взуття входить в 20 найрозвинутіших ринків України, українці витрачають на взуття та одяг приблизно 30-40 % свого місячного доходу, що перевищує показники в країнах Зх. Європи. За прогнозами Міністерства промислової політики України об'єм виробництва продукції легкої промисловості в 2011 році збільшиться на 61,5 % або на 2 млрд. грн. у порівнянні з 2007 роком [2].
Отже, сучасний стан легкої промисловості України можна охарактеризувати як незадовільний і нестабільний. Кризове становище в галузі обчислюється не двома роками, а з 90-х років. Внутрішній ринок заполонили іноземні товари, які є нижчими за якістю і дешевшими, а тому витісняють вітчизняну продукцію з українського ринку. Підприємства не можуть ефективно працювати через брак інвестицій і відповідного високотехнологічного обладнання. Легка промисловість потребує великої підтримки з боку держави у вигляді відповідних державних програм. Легка промисловість України є цікавою для дослідження. Не дивлячись на низку проблем в галузі, перспективним є подальше дослідження галузі на території України та інших країн Європи.
2.3. Шляхи вирішення проблем ведення міжнародної економічної діяльності компаніями з українським та іноземним капіталом
В результаті проведеної роботи вияснилось, що створення підприємств з використанням іноземних інвестицій, у тому числі і СП - ефективний шлях випуску високоякісної конкурентоспроможної продукції. Така ефективність забезпечується багатьма факторами: прямою зацікавленістю іноземного партнера у швидкому освоєнні прогресивної технології, в її подальшому вдосконаленні, у своєчасній заміні виробничого устаткування, в контролі за якістю продукції, яка випускається, в поділі між партнерами всієї міри ризику; отримання доступу до певних видів техніки, яку неможливо придбати за каналами ліцензійної торгівлі через існування обмежень; істотним підвищенням продуктивності праці (в середньому вдвічі); можливістю залучення прогресивної технології за каналами прямого інвестування, які не потребують додаткових витрат; сприятливими умовами для вдосконалення виробничої, галузевої та асортиментної структури; зростанням експортного потенціалу; встановленням тісних і тривалих відносин ділового співробітництва з іноземними партнерами; можливістю комплексного отримання ноу-хау (разом з технологічною документацією та технічною допомогою); умовами для підвищення кваліфікації національних кадрів; урахуванням здатності приймаючої сторони сприймати нову техніку та технології; збільшенням масштабів поширення технологічних нововведень; можливістю створення на базі діючих виробництв великої кількості об'єктів спільного підприємництва шляхом розукрупнення великих підприємств і налагодження інтеграційних зв'язків між суміжниками; можливістю в межах ліцензійних угод, укладених додатково до договору при створенні СП, протягом 2-5 років освоїти самостійне виробництво імпортної продукції; відповідальність іноземних партнерів за високу ефективність виробництва на основі наданої нової технології протягом усього періоду функціонування СП.
В результаті аналізу ефективності діяльності підприємства з іноземним капіталом вияснилось, що підприємства зі значними обсягами іноземних інвестицій, як правило, відрізняються гарними показниками виробничої діяльності.
У даний час в Україні кількість підприємств з іноземними інвестиціями значно зросло. Однак темп їх зростання, масштаби залучення іноземного капіталу, галузева структура і географія розміщення далекі від потенційних можливостей такої держави як Україна. Україна, володіючи містким ринком збуту, великим науково-технічним потенціалом, природними ресурсами, кваліфікованою і дешевою робочою силою може бути одним з основних об'єктів залучення міжнародних інвестицій.
Водночас, незважаючи на кількісне зростання заснованих спільних підприємств, обсяг крупних іноземних інвестиції, вкладених в економіку України, залишається незначним. Через відсутність надійних гарантій захисту іноземного інвестування, постійні зміни в законодавстві більшість іноземних інвесторів зайняла вичікувальну позицію щодо України, а багато хто з іноземних співзасновників уже створених СП припинив свою діяльність.
Залученню іноземних інвестицій в українську економіку заважає кілька причин: нестабільність політичної обстановки у країні; економічна криза; зростання безробіття; високий рівень інфляції; не конвертованість національної валюти тощо.
Крім загальних причин, залученню іноземних інвестицій в Україну перешкоджають слабке інформаційне забезпечення іноземних інвесторів про потенційні можливості інвестування; утрудненість доступу до місцевих кредитів фондової діяльності, невдосконаленість процедури оформлення іноземних інвестицій; порівняно високі податки і незначні інвестиційні пільги; недостатнє страхування політичного й економічного ризику[19].
Особливого значення для посилення інвестиційної активності набувають законодавчі гарантії для інвесторів. Закон про іноземні інвестиції гарантує захист їх від примусових вилучень,окрім передбачених законодавчими актами виняткових випадків і тільки в суспільних інтересах.
Проте механізми реалізації правових гарантій поки що недостатньо відпрацьований. До того ж відсутні достатні судові засоби для забезпечення дотримання законних прав інвесторів та врегулювання спорів. Окрім того, для іноземних інвесторів більш приваблива така інстанція для вирішення суперечок, яка не залежала б від уряду країни-господаря. У зв'язку з цим велике значення надається приєднанню України до багатосторонньої конвенції по врегулюванню інвестиційних спорів між державою та фізичними і юридичними особами інших країн. Конвенція передбачає можливість звернення іноземних інвесторів до юрисдикції Міжнародного центру по врегулюванню інвестиційних спорів. [19]
Особливу роль в активізації інвестиційної діяльності повинно мати страхування інвестицій від не комерційних ризиків. Важливим кроком у цьому напрямку стане приєднання України до Багатостороннього агентства по гарантіях інвестиціям (БІГА), що здійснює їх страхування від політичних та інших некомерційних ризиків. Капітал, що інвестується в Україну, зможе застрахуватись від ризику громадянської війни, втрат від переведення українського карбованця в іншу валюту, від недотримання українським урядом узятих зобов'язань. Гарантії БІГА поширюються на прямі та портфельні інвестиції, середньо- та довгострокові позики.
Важлива умова, необхідна для приватних капіталовкладень (як вітчизняних, так і іноземних),- постійний та загальновідомий набір норм та правил, сформульованих таким чином, щоб потенційні інвестори могли розуміти та передбачати, що ці правила будуть застосовуватись до їх діяльності. В Україні ж, яка перебуває у стадії безперервного реформування влади, правовий режим непостійний.
Донедавна на різних рівнях влади безперервно вводились у дію закони та правила, що часто суперечили один одному. Додатковим джерелом нестабільності було надання законам та інструкціям зворотної сили. Така практика серйозно турбувала іноземних інвесторів, особливо коли законодавство зачіпало вже існуючі капіталовкладення.
У найближчій перспективі законодавча база функціонування іноземних інвестицій буде вдосконалена прийняттям нової редакції закону про інвестиції, Закону про концесії та Закону про вільні економічні зони. Велике значення матиме також законодавче визнання прав власності на землю.
Для забезпечення доступу іноземних інвесторів до інформації про становище на українському ринку інвестицій необхідне створення державного інформаційного центру сприяння інвестиціям, що формує банк пропозицій української сторони щодо об'єктів інвестування. Створення такого банку даних особливо важливе для регіонів, яким самостійний пошук зарубіжного інвестора не під силу через нерозвиненість їх ділової інфраструктури. [19]
Залишається невирішеною проблема забезпечення зарубіжних інвесторів інформацією про чинне стосовно іноземних інвестицій законодавство. Тексти законів та інструкцій недосяжні для ознайомлення. Практично немає єдиного підходу до статусу та відміни попередніх законів, тому важко визначити, які закони зберігають чинність, а які були анульовані. Щоб дати зарубіжним інвесторам уявлення про правовий режим в Україні стосовно іноземного капіталу, потрібно організувати регулярний випуск бюлетеня, що містить відповідну інформацію кількома мовами.
В Україні інвестиції можуть здійснюватись шляхом: створення підприємств з пайовою участю іноземного капіталу (спільних підприємств); створення підприємств, цілком належних іноземним інвесторам, їх філіалів;
придбання прав користування землею та іншими природними ресурсами, а також інших майнових прав; придбання іноземним інвестором у власність підприємств, майнових комплексів, будівель, споруд, паїв участі в підприємствах, акцій, облігацій та інших цінних паперів; надання позик, кредитів, майна та майнових прав і та ін.
Проблема полягає у стимулюванні ефективного притоку іноземного капіталу. У зв'язку з цим постає два питання: по-перше, у які сфери притік має бути обмежений, і, по-друге, у які галузі та в яких формах слід насамперед його залучати.
Україна дуже зацікавлена у притоці прямих інвестицій, оскільки вони не збільшують зовнішній борг (а навпаки, сприяють одержанню коштів для його погашення), забезпечують ефективну інтеграцію національної економіки у світову завдяки виробничій та науково-технічній кооперації, слугують джерелом капіталовкладень, причому у формі сучасних засобів виробництва, залучають вітчизняних підприємців до передового господарчого досвіду.
На мій погляд, іноземний капітал може мати доступ у всі сфери економіки (за винятком тих, що перебувають у державній монополії) без шкоди для національних інтересів. Галузеві обмеження повинні поширюватись тільки на притік прямих інвестицій у галузі, пов'язані з безпосередньою експлуатацією національних природних ресурсів (наприклад, трубопроводи, видобувні галузі, придбання у власність землі), у виробничу інфраструктуру (енергомережі, дороги і т. ін.), телекомунікаційний та супутниковий зв'язок.
У перелічених галузях доцільно використати альтернативні прямим іноземним інвестиціям форми залучення іноземного капіталу. Це можуть бути зарубіжні кредити та позики. Хоча вони й збільшують тягар державного боргу, залучення їх є виправданим, по-перше, з точки зору національних інтересів, а по-друге, маючи на увазі швидку окупність капіталовкладень у названі сфери. Проте для цього потрібно створити ефективну систему управління та контролю їх використання. Альтернативою прямим іноземним інвестиціям може стати одержання фінансових ресурсів та прогресивних технологій через підписання компенсаційних угод на бартерній основі.
Зарубіжний капітал у формі підприємств із 100-відсотковою іноземною участю доцільно залучати у виробництво та переробку сільськогосподарської продукції, виробництво будівельних матеріалів, будівництво (у тому числі житлове), для випуску товарів народного споживання, у розвиток ділової інфраструктури.
Через спільні підприємства Україна могла б отримати доступ до нових технологій. Їх формування доцільно в тих самих галузях, що й підприємств зі 100-відсотковою іноземною участю, а також у галузі наукомістких виробництв, при приватизації оборонних підприємств, та у сферах діяльності, які ми називаємо "екологозберігаючими". Величезні можливості для спільної діяльності, відкриває залучення у господарчий обіг техногенних мінеральних утворень при видобуванні та переробці корисних копалин. По численних гірничодобувних та переробних підприємствах України розкидані ресурси різних матеріалів, включаючи рідкісні та благородні, що містяться у накопичених роками техногенних мінеральних утвореннях. До того ж, при освоєнні таких утворень відбувається екологічна очистка території.
Притік портфельних інвестицій слід стимулювати у всі галузі економіки. Вони забезпечують притік фінансових ресурсів без втрати контролю української сторони над об'єктом інвестування. Це перевага для країни, насамперед, такої, що пов'язана з видобуванням ресурсів з надр. Проте сьогодні залученню портфельних інвестицій приділяється мало уваги, й їх в Україні практично нема.
Формування фінансово-промислових компаній буде сприяти також здійсненню конкретних великих інвестиційних проектів. У цьому випадку пропозиція про створення компанії може бути зроблена тендерним комітетом підприємств, які виявили готовність брати участь у реалізації проекту, або з ініціативи самих підприємств. У випадку створення компанії для здійснення конкретного проекту вона може бути зареєстрована й як акціонерне товариство закритого типу.
У даний час видано Указ Президента України "Про створення фінансово-промислових груп в Україні". Указом Президента України затверджено й "Положення про фінансово промислову групу в Україні" (ФПГ). Учасниками ФПГ можуть бути українські та іноземні юридичні особи, що є суб'єктами підприємницької діяльності всіх форм власності, незалежно від їх відомчої або галузевої належності, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності. До складу ФПГ можуть входити структурні підрозділи підприємств, організацій, об'єднань, інші суб'єкти підприємницької діяльності, а також комерційні банки. Прийняття Закону та Положення про ФПГ будуть сприяти розвитку економіки України, прискоренню науково - технічного прогресу, підвищенню конкурентноздатності товарів українського походження та залученню іноземних інвестицій в економіку України. Проте в цих законодавчих актах не передбачається можливість додаткового залучення капіталу шляхом випуску та продажу акцій.
Притоку іноземного підприємницького капіталу в Україну заважають і причини здебільшого суб'єктивні. Це процвітаюче в Україні піратство в галузі інтелектуальної власності, бюрократизм та корупція. Це, зрештою, труднощі зі зв'язком, офісами, готелями, візами і т. ін.
Ці об'єктивні та суб'єктивні причини впливають на інвестиційну ситуацію, яка оцінюється як не дуже сприятлива.
Одночасно із ввезенням Україна вивозить капітал. Здебільшого це відбувається у межах втечі капіталу. Нелегальна втеча капіталу складається з непереведеної з-за кордону експортної виручки, контрабандного вивозу, а також через формально втрачену вигоду по бартерних операціях.
Вивіз підприємницького капіталу з України невеликий, обсяг накопичених за кордоном прямих інвестицій становить декілька мільйонів доларів. Переважно ці інвестиції розміщені в Західній Європі з метою створення товарно- та послуга - провідної мережі й часто мають форму офшорних компаній. Передбачається, що в майбутньому найважливішим регіоном розміщення українського капіталу можуть стати такі країни, як Росія, Узбекистан, Туркменістан, що пов'язано з їх домінуванням у зовнішньоекономічних зв'язках країни (імпорт нафти, газу, лісу, бавовни; експорт - обладнання, металопрокат, цукор). Цьому може сприяти й капіталізація боргу колишніх радянських республік Україні, тобто обмін їх боргових зобов'язань на їх власність [51].
Висновок до розділу 3
З розвитком суспільства та підняття національних економік для життя людей зростає значення торгівлі між різними країнами. Населення все більше і більше споживає товарів, вироблених в інших державах, і все менше і менше товарів своєї країни. Розширення міжнародної торгівлі є закономірним наслідком міжнародного поділу праці і галузевої спеціалізації держав, що є наслідком різних причин, зокрема науково-технічного прогресу. Міжнародна торгівля дозволяє зменшити витрати на виробництво необхідних товарів або при наявних виробничих ресурсах споживати більше продуктів праці. Торгівля окремими товарами може бути вигідною країнам незалежно від ступеню їх економічного розвитку.
В результаті аналізу ефективності діяльності підприємства з іноземним капіталом вияснилось, що підприємства зі значними обсягами іноземних інвестицій, як правило, відрізняються гарними показниками виробничої діяльності.
У даний час в Україні кількість підприємств з іноземними інвестиціями значно зросло. Однак темп їх зростання, масштаби залучення іноземного капіталу, галузева структура і географія розміщення далекі від потенційних можливостей такої держави як Україна. Україна, володіючи містким ринком збуту, великим науково-технічним потенціалом, природними ресурсами, кваліфікованою і дешевою робочою силою може бути одним з основних об'єктів залучення міжнародних інвестицій.
ВИСНОВКИ
З розвитком суспільства та підняття національних економік для життя людей зростає значення торгівлі між різними країнами. Населення все більше і більше споживає товарів, вироблених в інших державах, і все менше і менше товарів своєї країни. Розширення міжнародної торгівлі є закономірним наслідком міжнародного поділу праці і галузевої спеціалізації держав, що є наслідком різних причин, зокрема науково-технічного прогресу. Міжнародна торгівля дозволяє зменшити витрати на виробництво необхідних товарів або при наявних виробничих ресурсах споживати більше продуктів праці. Торгівля окремими товарами може бути вигідною країнам незалежно від ступеню їх економічного розвитку. Ефективність міжнародної торгівлі визначається наявністю абсолютних або відносних переваг. Кожна держава намагається мати експорт більший за імпорт, що призводить до збільшення іноземної валюти і сприяє розвитку національної економіки. Торговельний баланс держави залежить від цін на світовому ринку. Світові ціни на продукцію обробляючих галузей високі, а на сировину − низькі порівняно з витратами на їх виробництво. Тому при збільшенні експорту конкурентоспроможних готових товарів (якісних, нових, дешевих) торговельний баланс поліпшується. Якщо національні товари менш конкурентоспроможні, їх невигідно імпортувати, бо це призводить до закриття своїх підприємств. Для зменшення імпорту вживаються методи протекціонізму: підвищуються мита, встановлюються кількісні обмеження імпорту та інше. Держави, в яких виробляється більш конкурентоспроможний товар, наполягають на скасуванні обмежень імпорту цих товарів іншими країнами. З метою зменшення протекціонізму в зовнішній торгівлі створено Всесвітня торговельна організація (ВТО), яка сприяє впровадженню політики вільної торгівлі. На сучасному етапі визначились тенденції у розвитку світової торгівлі. Обсяг зовнішньої торгівлі зростає значно швидше національного виробництва. Зменшується доля сировини і збільшується частина продукції обробляючих галузей у торговельному балансі. Зростає торгівля наукоємними товарами. Посилюється спеціалізація держав з виробництва деталей та вузлів і обмін ними на світовому ринку.
Важке машинобудування характеризується високим рівнем загальногалузевих ризиків, що пов’язано з нестабільністю попиту і високим рівнем капіталоємності. Попит на продукцію машинобудування характеризується високою чутливістю до загальноекономічних циклів, залежністю від інвестиційної активності, а також доступу до позикового капіталу. Машинобудівний комплекс України є експортоорієнтованим, проте рівень диверсифікації зовнішніх ринків збуту є недостатнім: припадає в основному на Росію та країниСНД, які також сильно постраждали від кризи. Таким чином у 2009 році обсяги реалізації продукції машинобудування зменшилися на 40% після зростання на 24% у 2008 році, при цьому, спад виробництва склав майже 45%, інші галузі – 6-26,7%. Таким чином, машинобудування постраждало більше, порівняно з іншими галузями промисловості. Перша половина 2010року відзначилася зростанням індексу продукції машинобудування, який за січень-липень поточного року склав 131,3% до відповідного періоду попереднього року. Ріст сектору промисловості зумовлений, переважно, відновленням інвестиційного попиту на зовнішніх ринках. Відновлення внутрішнього ринку залежатиме від відновлення кредитування реального сектора економіки.
В сучасних умовах функціонування текстильної промисловості все більш актуальним є напрямок автоматизації та комп’ютеризації систем управління. Інвестиційні проекти щодо використання сировини і зміни асортименту готової продукції ефективно реалізуються саме в автоматизованих системах управління (технологічними процесами, автоматизованими методами проектування та дизайну). Гарантом підвищення конкурентоспроможності виробів та виходу галузі на нові ринки збуту має стати: формування бази даних матеріалів, виробів, структури асортименту що відповідає вимогам ринку; інформаційно-аналітичний супровід відносно попиту, цінових параметрів, комплектації, підготовки виробництва до випуску продукції та інше.
З розвитком суспільства та підняття національних економік для життя людей зростає значення торгівлі між різними країнами. Населення все більше і більше споживає товарів, вироблених в інших державах, і все менше і менше товарів своєї країни. Розширення міжнародної торгівлі є закономірним наслідком міжнародного поділу праці і галузевої спеціалізації держав, що є наслідком різних причин, зокрема науково-технічного прогресу. Міжнародна торгівля дозволяє зменшити витрати на виробництво необхідних товарів або при наявних виробничих ресурсах споживати більше продуктів праці. Торгівля окремими товарами може бути вигідною країнам незалежно від ступеню їх економічного розвитку.
В результаті аналізу ефективності діяльності підприємства з іноземним капіталом вияснилось, що підприємства зі значними обсягами іноземних інвестицій, як правило, відрізняються гарними показниками виробничої діяльності.
У даний час в Україні кількість підприємств з іноземними інвестиціями значно зросло. Однак темп їх зростання, масштаби залучення іноземного капіталу, галузева структура і географія розміщення далекі від потенційних можливостей такої держави як Україна. Україна, володіючи містким ринком збуту, великим науково-технічним потенціалом, природними ресурсами, кваліфікованою і дешевою робочою силою може бути одним з основних об'єктів залучення міжнародних інвестицій.
ДОДАТКИ
Рисунок 1. Динаміка індексів промислової продукції (відносно попереднього року
Джерело: Державний комітет статистики України
Рисунок 2. Обсяги реалізації продукції машинобудування в Україні, млрд. грн.
Джерело: Державний комітет статистики України
Рисунок 3. Обсяги експорту/імпорту продукції машинобудування, млрд. дол. США
Джерело: Державний комітет статистики України
Рисунок 4. Динаміка виробництва продукції легкої промисловості, %
Джерело: Державний комітет статистики України
Рисунок 5. Динаміка зовнішньоторговельних відносин по групі текстилю та виробів з текстилю.
Джерело: Державний комітет статистики України
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ