Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Міністерство освіти і науки України
Херсонський політехнічний коледж
Одеського національного політехнічного університету
ЗАТВЕРДЖЕНО
Заступник директора з НР
___________ Н. М. Чорна
“____” _____________200 р.
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
ДО ВИКОНАННЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ
СТУДЕНТІВ СПЕЦІАЛЬНОСТІ
“ 5.050.111” Бухгалтерський облік”
З дисципліни Фінанси підприємств
Складені викладачем
Ротань Н.В.
Розглянуті і схвалені на засіданні
Ц(П)К Бухгалтерського обліку
Протокол № _____ від ____2009р.
Голова комісії О. О. Комліченко
Херсон – 2009 р.
Пояснювальна записка
На даному етапі розвитку вищої школи самостійна робота студентів стає складовим елемен том їх навчання. Вона сприяє вихованню у майбутніх спеціалістів необхідних їм навичок самостій ності і творчості, а також максимальної індивідуалізації навчального процесу, активізації ролі студе нта як безпосереднього його учасника.
Самостійна робота студентів планується і проводиться згідно з наказом Міносвіти України № 161 від 02.06.93 р. "Про затвердження Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах". Навчальний час, відведений для самостійної роботи студента, регламен тується робочим навчальним планом і становить не менш 1/3 та не більше 2/3 загального обсягу часу студента, відведеного для вивчення конкретної дисципліни.
Самостійна робота з дисципліни “Фінанси підприємств” включає:
Форма самостійної роботи студентів по здобуттю нових знань є одним з найефективніших за собів навчання студента самостійності у прийнятті рішень, вирішенні виробничих проблем у майбу тній його професійній роботі як фахівця з даної спеціальності.
Розв'язання багатьох задач у значній мірі залежить від економічно грамотних кадрів.
Висока економічна підготовка молодших спеціалістів не може бути досягнута при відсутності до статніх знань в області фінансових дисциплін, серед яких значне місце займає дисципліна “Фінанси підприємств”.
Дані методичні вказівки призначені для виконання само стійних робіт з предмету “Фінанси підприємств” студентами денної форми навчання спеціальності № 5.050111 “Бухгалтерський облік”.
Вказівки містять необхідні теоретичні матеріали для виконання самостійних робіт з дисципліни.
Самостійна робота № 1 Фінансова діяльність та зміст фінансової роботи.
Самостійна робота № 2 Розрахунково-платіжна дисципліна
Самостійна робота № 3-4 Розподіл і використання прибутку
Самостійна робота № 5 Суть оборотних активів, їх склад і структура
Самостійна робота № 6 -7 Умови, порядок отримання та порядок погашення
банківського кредиту
Самостійна робота № 8-9 Зміст, завдання та методи фінансового планування
САМОСТІЙНА РОБОТА № 1
|
№№ розділів і тем |
Назва розділів і тем |
Кіль кість годин |
Вид заняття |
Форма самостійної роботи та її джерела (література, тощо) |
|
1.1 1.1.2 |
Сутність і основи організації фінансів підприємств Фінансова діяльність та зміст фінансової роботи |
2 |
Теоретич не. |
Робота з підручником Фінанси підприємств: Підручник/А. М. Поддєрьогін -К. КНЕУ, 2000.- с.14-16 |
ЗМІСТ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ
2. Завдання на С/р № 1:
2.1. Засвоїти зміст теми за планом:
2.1.1. Сутність та основні завдання фінансової діяльності підприємства
2.1.2. Зміст та основні напрямки фінансової роботи
2.1.3. Сутність фінансового планування та прогнозування
2.1.4. Фінансовий механізм підприємства і його забезпечення
Примітка: до кожного питання плану скласти тези і записати в основний конспект.
2.2. Накреслити в конспекті структурно-логічну схему фінансового механізму підприємства
3. В результаті С/р № 1 студент повинен:
3.1. знати: сутність фінансової діяльності та зміст фінансової роботи на підприємстві;
3.2. уміти: охарактеризувати основні напрямки поточної та оперативної фінансової роботи на підприємстві.
4. Питання для самоконтролю:
САМОСТІЙНА РОБОТА № 2
|
№№ розділів і тем |
Назва розділів і тем |
Кіль кість годин |
Вид заняття |
Форма самостійної роботи та її джерела (література, тощо) |
|
1.2 1.1. 3. |
Організація грошових розрахунків підпри-ємств Розрахункова платіжна дисципліна |
2 |
Теоретич не. |
Робота з підручником Фінанси підприємств: Підручник/А. М. Поддєрьогін -К. КНЕУ, 2000.- с.43-46 |
ЗМІСТ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ
2. Завдання на С/р №2:
2.1. Засвоїти зміст теми за планом:
2.1.1. Розрахункова та платіжна дисципліна, її зміст та необхідність.
2.1.2. Платіжна дисципліна, її суть та необхідність.
2.1.3. Санкції в системі грошових розрахунків, їх сутність та види.
Примітка: до кожного питання плану скласти тези і записати в основний конспект.
3. В результаті С/р № 2 студент повинен:
3.1. знати: сутність розрахунково-платіжної дисципліни та санкції за її порушення;
3.2. уміти: розкрити вплив застосування різних видів санкцій на зміцнення розрахунково-платіжнної дисципліни суб’єктів господарювання.
4. Питання для самокотролю:
САМОСТІЙНА РОБОТА № 3- 4
|
№№ розділів і тем |
Назва розділів і тем |
Кіль кість годин |
Вид заняття |
Форма самостійної роботи та її джерела (література, тощо) |
|
1.3 1.3.2 |
Формування і використання прибутку Розподіл і використання прибутку |
4 |
Теоретич не. |
Робота з підручником Фінанси підприємств: Підручник/А. М. Поддєрьогін -К. КНЕУ, 2000.- с.80-82 |
ЗМІСТ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ
2. Завдання на С/р № 3-4:
2.1. Засвоїти зміст теми за планом:
2.1.1. Розподіл прибутку підприємства
2.1.2.Використання прибутку підприємства
Примітка: до кожного питання плану скласти тези і записати в основний конспект.
2.2. Накреслити в конспекті структурно-логічну схему класифікації показників рентабельності.
3. В результаті С/р № 3-4 студент повинен:
3.1. знати: порядок розподілу прибутку підприємства;
3.2. уміти: визначати доцільність використання прибутку як критерію ефективності фінансово-господарської діяльності підприємств.
САМОСТІЙНА РОБОТА № 5
|
№№ розділів і тем |
Назва розділів і тем |
Кіль кість годин |
Вид заняття |
Форма самостійної роботи та її джерела (література, тощо) |
|
1.5 1.5.1. |
Оборотні кошти Суть оборотних активів, їх склад і структура |
2 |
Теоретич не. |
Робота з підручником Фінанси підприємств: Підручник/А. М. Поддєрьогін -К. КНЕУ, 2000.- с.157-163 |
ЗМІСТ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ
2. Завдання на С/р № 5:
2.1. Засвоїти зміст теми за планом:
2.1.1. Сутність, склад і структура оборотних коштів
2.1.2.Класифікація і принципи організації оборотних коштів
Примітка: до кожного питання плану скласти тези і записати в основний конспект.
2.2. Накреслити в конспекті структурно-логічну схему складу і розміщення оборотних коштів підприємства.
3. В результаті С/р № 5 студент повинен:
3.1. знати: сутність і основи організації оборотних коштів;
3.2. уміти: визначати потребу підприємства в оборотних коштах.
4. Питання для самокотролю:
САМОСТІЙНА РОБОТА № 6-7
|
№№ розділів і тем |
Назва розділів і тем |
Кіль кість годин |
Вид заняття |
Форма самостійної роботи та її джерела (література, тощо) |
|
1.6 1.6.2. |
Кредитування підприємств Умови, порядок отримання та порядок погашення банківського кредиту |
4 |
Теоретич не. |
Робота з підручником Фінанси підприємств: Підручник/А. М. Поддєрьогін -К. КНЕУ, 2000.- с.213-228 |
ЗМІСТ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ
2. Завдання на С/р № 6-7:
2.1. Засвоїти зміст теми за планом:
2.1.1. Умови та порядок отримання банківського кредиту
2.1.2. Порядок погашення банківського кредиту підприємством
Примітка: до кожного питання плану скласти тези і записати в основний конспект.
2.2.Накреслити в конспекті структурно-логічну схему оформлення кредитної угоди.
3. В результаті С/р № 6-7 студент повинен:
3.1. знати: порядок отримання та погашення банківського кредиту, основні розділи кредитного договору;
3.2. уміти: скласти кредитний договір.
САМОСТІЙНА РОБОТА № 8-9
|
№№ розділів і тем |
Назва розділів і тем |
Кіль кість годин |
Вид заняття |
Форма самостійної роботи та її джерела (література, тощо) |
|
1. 8 1.8.1. |
Фінансове планування на підприємствах Зміст, завдання та методи фінансового планування |
4 |
Теоретич не. |
Робота з підручником Фінанси підприємств: Підручник/А. М. Поддєрьогін -К. КНЕУ, 2000.- с. 325-331 |
ЗМІСТ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ
2. Завдання на С/р № 8-9:
2.1. Засвоїти зміст теми за планом:
Примітка: до кожного питання плану скласти тези і записати в основний конспект.
2.2. Накреслити в конспекті структурно-логічну схему методів фінансового планування
3. В результаті С/р №8- 9 студент повинен:
3.1. знати: основні напрямки фінансового планування на підприємстві за умов ринкової економіки;
3.2. уміти: розкрити основні завдання та методи фінансового планування на підприємстві.
Питання для самоконтролю:
Самостійна робота № 1
Тема: Фінансова діяльність та зміст фінансової роботи
В організаційній та управлінській роботі підприємств фінансова дія льність займає особливе місце. Від неї багато в чому залежить своєчас ність та повнота фінансового забезпечення виробничо-господарської діяльності та розвитку підприємства, виконання фінансових зобов'язань перед державою та іншими суб'єктами господарювання.
Фінансова діяльність — це система використання різних форм і методів для фінансового забезпечення функціонування підприємств та досягнення ними поставлених цілей, тобто це та практична фі нансова робота, що забезпечує життєдіяльність підприємства, полі пшення її результатів.
Фінансову діяльність підприємства спрямовано на вирішення та ких основних завдань:
— фінансове забезпечення поточної виробничо-господарської ді яльності;
— пошук резервів збільшення доходів, прибутку, підвищення рентабельності та платоспроможності;
— виконання фінансових зобов'язань перед суб'єктами господа рювання, бюджетом, банками;
— мобілізація фінансових ресурсів в обсязі, необхідному для фі нансування виробничого й соціального розвитку, збільшення влас ного капіталу;
— контроль за ефективним, цільовим розподілом та використан ням фінансових ресурсів.
Фінансова робота підприємства здійснюється за такими основ ними напрямками:
— фінансове прогнозування та планування;
— аналіз та контроль виробничо-господарської діяльності;
— оперативна, поточна фінансово-економічна робота. Фінансове прогнозування та планування є однією з найважливі ших ділянок фінансової роботи підприємства. На цій стадії фінансо вої роботи визначається загальна потреба у грошових коштах для забезпечення нормальної виробничо-господарської діяльності та можливість одержання таких коштів.
За ринкових умов підприємство самостійно визначає напрямки та розмір використання прибутку, який залишається в його розпоря дженні після сплати податків. Метою складання фінансового плану є визначення фінансових ресурсів, капіталу та резервів на підставі прогнозування величини фінансових показників: власних оборотних коштів, амортизаційних відрахувань, прибутку, суми податків.
Планування виручки є необхідним для розробки плану прибутку від реалізації продукції, визначення суми планових платежів у бю джет. Від обґрунтованості та правильності розрахунку виручки ве ликою мірою залежить також реальність основного джерела надхо дження коштів та розмір запланованого прибутку.
Мета планування витрат — визначення можливості найекономнішого витрачання матеріальних, трудових та грошових ресурсів на одиницю продукції. Зменшення витрат виробництва та обігу є важли вим фактором збільшення ефективності виробництва. Зниження собі вартості за рахунок економії сировини, матеріалів, палива, енергії та живої праці дає змогу виробити значну кількість додаткової продук ції, збільшити прибуток та рентабельність підприємств, створює ре альні можливості для самофінансування. Скорочення витрат на виро бництво одиниці продукції є матеріальною підставою для зниження цін на неї, а відтак— прискорення обертання оборотних коштів.
Плануючи витрати на виробництво та реалізацію продукції, необ хідно враховувати резерви зниження її собівартості, до яких належать:
— поліпшення використання основних виробничих фондів та збільшення у зв'язку з цим випуску продукції на кожну гривню ос новних фондів;
— раціональне використання сировини, матеріалів, палива, енергії та скорочення витрат на одиницю продукції без зниження її якості;
— зменшення затрат живої праці на одиницю продукції на осно ві науково-технічного прогресу;
— скорочення витрат на реалізацію продукції за рахунок удо сконалення форм її збуту;
— зменшення втрат від браку та безгосподарності, ліквідація не продуктивних витрат;
— економія в адміністративно-управлінській сфері на основі ра ціональної організації апарату управління підприємством.
Спираючись на опрацьовані фінансові показники, складають перспективні, поточні та оперативні фінансові плани. Поточний фі нансовий план складається у формі балансу доходів та витрат гро шових коштів, оперативний — у формі платіжного календаря.
Аналіз та контроль фінансової діяльності підприємства — це діаг ноз його фінансового стану, що уможливлює визначення недоліків та прорахунків, виявлення та мобілізацію внутрішньогосподарських ре зервів, збільшення доходів та прибутків, зменшення витрат виробниц тва, підвищення рентабельності, поліпшення фінансово-господарської діяльності підприємства в цілому. Матеріали аналізу використовую ться в процесі фінансового планування та прогнозування.
Підприємство має опрацювати таку систему показників, з допо могою якої воно змогло б із достатньою точністю оцінити поточні та стратегічні можливості підприємства. Аналітичну роботу підпри ємства можна поділити на два блоки:
1) аналіз фінансових результатів та рентабельності;
2) аналіз фінансового стану підприємства.
Аналіз фінансових результатів підприємства здійснюється за та кими основними напрямками:
— аналіз та оцінка рівня і динаміки показників прибутковості, факторний аналіз прибутку від реалізації продукції, робіт, послуг;
— аналіз фінансових результатів від іншої реалізації, позареалі заційної та фінансової інвестиційної діяльності;
— аналіз та оцінка використання чистого прибутку;
— аналіз взаємозв'язку витрат, обсягів виробництва продукції та прибутку;
— аналіз взаємозв'язку прибутку, руху оборотного капіталу та грошових потоків;
— аналіз та оцінка впливу інфляції на фінансові результати;
Аналіз фінансового стану підприємства проводиться за такими напрямками:
— аналіз та оцінка складу та динаміки майна;
—аналіз фінансової стійкості підприємства;
— аналіз ліквідності балансу;
Поточна та оперативна фінансова робота на підприємстві спря мовується на практичне втілення фінансового забезпечення підпри ємницької діяльності, постійне підтримування платоспроможності на належному рівні.
Зміст поточної оперативної фінансової роботи на підприємстві полягає в такому:
—постійна робота зі споживачами стосовно розрахунків за ре алізовану продукцію, роботи, послуги;
— своєчасні розрахунки за поставлені товарно-матеріальні цін ності та послуги з постачальниками;
— забезпечення своєчасної сплати податків, інших обов'язкових платежів у бюджет та цільові фонди;
— своєчасне проведення розрахунків по заробітній платі;
— своєчасне погашення банківських кредитів та сплата відсотків;
Тема: Розрахунково-платіжна дисципліна
План
Розрахункова дисципліна передбачає зобов'язання суб'єктів го сподарювання дотримуватися встановлених правил проведення роз рахункових операцій.
Розрахункова дисципліна базується на виконанні основних принципів здійснення грошових розрахунків.
Дотримання розрахункової дисципліни сприяє прискоренню кругообороту коштів і зміцненню фінансового стану підприємства. По рушення розрахункової дисципліни може бути наслідком незадові льної роботи фінансових служб підприємства, а також складного фінансового становища підприємств.
Платіжна дисципліна передбачає здійснення підприємствами платежів за фінансовими зобов'язаннями в повному обсязі та у встановлені строки.
Отже, забезпечення розрахунково-платіжної дисципліни зале жить від фінансового стану суб'єктів господарювання і водночас впливає на їх фінансовий стан.
За порушення підприємствами розрахунково-платіжної дисцип ліни до них можуть бути вжиті санкції.
Санкцію в господарських відносинах слід розглядати як приму сову міру покарання, що застосовується за порушення встановлено го порядку здійснення господарсько-фінансової діяльності. Застосу вання санкцій спрямовано на зміцнення договірної, кредитної, розрахункової, фінансової дисципліни і поліпшення роботи еконо мічного суб'єкта.
Залежно від того, які суб'єкти застосовують санкції, останні по діляються на договірні, банківські (кредитні), фінансові.
Договірні санкції спрямовані на забезпечення повного й безумо вного виконання господарських угод. Такі санкції застосовуються у вигляді сплати неустойки, яка визначається у відсотках до суми не виконаного зобов'язання.
Банківські (кредитні) санкції застосовуються до підприємств за порушення ними кредитної дисципліни; за незадовільний стан облі ку і звітності; нецільове використання кредитних ресурсів; пору шення планових строків уведення об'єктів, на які отримано кредит, в експлуатацію; за несвоєчасне повернення отриманих кредитів.
Перед застосуванням кредитних санкцій банк може виставити вимогу підприємству ліквідувати недоліки і порушення, які були
виявлені в процесі аналізу діяльності підприємства, а також прове дення поточних кредитних і розрахункових операцій.
Фінансові санкції застосовуються за порушення суб'єктами гос подарювання фінансової дисципліни. Вони застосовуються держав ними органами, податковими адміністраціями.
Фінансові санкції визначено Законом України «Про державну податкову службу в Україні», а також законами, які регулюють фі нансові відносини підприємства щодо сплати окремих податків і зборів (обов'язкових відрахувань).
Відповідно до Закону «Про оподаткування прибутку підпри ємств» платники податку, що не подали або подали несвоєчасно в податковий орган декларацію про прибуток, розрахунок податку на прибуток, платіжне доручення на перерахування податку до бю джету, сплачують штраф у розмірі 10% суми нарахованого податку за кожний випадок такого порушення.
Якщо неподання або несвоєчасне подання цих документів є на слідком поштової затримки, то фінансові санкції, визначені подат ковим органом, будуть застосовані, але платник податку має право оскаржити це рішення в судовому порядку.
Названим законом запроваджено нову фінансову санкцію. Плат ники податку, що не мають на момент перевірки податковим орга ном бухгалтерських звітів та балансів, декларацій та розрахунків, пов'язаних із нарахуванням та сплатою податку за відповідні періо ди, сплачують штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за одноразове порушення.
Якщо платник податку протягом наступного 12-місячного подат кового періоду припускає порушення вдруге, то він сплачує штраф у сумі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, по множених на кількість таких порушень.
У разі приховування або заниження сум податку платник подат ку сплачує суму донарахованого податковим органом податку, штраф у розмірі 30% від суми донарахованого податку (недоїмки) та пені, обчисленої з розрахунку 120% облікової ставки НБУ, що ді яла на момент сплати. Пеня нараховується на повну суму недоїмки (без урахування штрафів) за весь її строк.
Під час перевірки платника податку податковим органом можуть бути виявлені випадки арифметичних помилок або описок, що при звело до заниження суми загальних зобов'язань платника податку за відповідний період. У такому разі сума донарахованої недоплати (недоїмки) та штрафних санкцій сплачується платником податку самостійно в строки, передбачені законодавством.
Суми фінансових санкцій за порушення законодавства з оподат кування мають бути перераховані до бюджетів та на спеціальний рахунок державних податкових адміністрацій підприємствами, уста новами та організаціями в десятиденний строк із дня складання акта перевірки.
Не застосовуються штрафні санкції до платників податку, які до початку перевірки податковим органом виявили факт заниження оподаткованого прибутку, письмово повідомили про це податковий орган та сплатили суму недоплати, а також пеню, нараховану на по вну суму недоплати за весь строк.
Крім того, згідно з Указом Президента України від 12.06.95 р. № 336/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм по регулюванню обігу готівки» з наступними змінами і доповнен нями застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів:
— за перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касі — у двократному розмірі суми надлімітної готівки;
— за неповно відображену або зовсім не відображену готівку в касі — у п'ятикратному розмірі цієї суми.
За невстановлення банком підприємству ліміту залишку готівки в касі до установи банку застосовується штраф у п'ятдесятикратному розмірі неоподатковуваних доходів громадян за кожний випадок.
Застосування санкцій у цілому позитивно впливає на зміцнення розрахунково-платіжної дисципліни суб'єктів господарювання. Проте дійовість цього впливу залежить від кількох обставин. По-перше, це визначення джерела сплати штрафів. Нині всі штрафи, пені сплачу ються суб'єктами господарювання за рахунок прибутку, що залиша ється в їхньому розпорядженні після сплати податків. Отже, штрафи безпосередньо впливають на формування чистого прибутку підпри ємств, їхніх фінансових ресурсів.
По-друге, це встановлення розміру штрафів за порушення розра хунково-платіжної дисципліни та наявність чіткого переліку тих по рушень, за які застосовуються відповідні штрафи. Розмір штрафів має бути достатнім для створення відповідальності суб'єктів госпо дарювання. Водночас вони не повинні бути надмірно високими.
По-третє, це обов'язковість застосування штрафних санкцій, а отже, стягнення штрафів. Щодо банківських і фінансових санкцій, то вони, як правило, застосовуються в обов'язковому порядку. Що ж до санкцій, які визначені за порушення господарських договорів підпри ємствами, то їх застосування не завжди вважають обов'язковим. Суб'єкти господарювання можуть не застосовувати штрафні санкції у взаємовідносинах між собою. Це зумовлено тим, що отримані підпри ємством штрафи збільшують суму оподатковуваного прибутку.
Крім санкцій, до суб'єктів підприємницької діяльності може бу ти застосований і адміністративний штраф. Його слід розглядати як вид адміністративного стягнення, яке застосовується до особи за здійснення нею правопорушення, передбаченого Кодексом про ад міністративні правопорушення.
До адміністративних стягнень належать:
— конфіскація предмета, грошей, отриманих унаслідок здійс нення адміністративного правопорушення;
— позбавлення спеціального права, яке надано окремому грома дянину;
— виправні роботи;
— адміністративний арешт;
Так, умисне ухилення від сплати податку на прибуток, що здій снила посадова особа підприємства, незалежно від форми його власності, якщо ці дії призвели до ненадходження в бюджет кош тів у значних розмірах, карається виправними роботами строком до двох років або позбавленням права обіймати певні посади, чи штрафом до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів гро мадян. «Значний розмір» не надходження суми податку трактується як сума, що у сто і більше разів перевищує встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Самостійна робота № 3
Тема: Розподіл і використання прибутку
План
Розрахований підсумковий прибуток суб'єкта господарювання підлягає розподілу. При його розподілі повинно забезпечуватися як формування доходів держави, так і покриття потреб підприємств по розширенню виробництва, матеріальному стимулюванню працівників і рішенню соціальних питань.
У зв'язку з цим, механізм розподілу прибутку підприємств у ринкових умовах господарювання повинен бути побудований таким чином, щоб забезпечити оптимальне співвідношення частини прибутку, акумульованого у доходах бюджету для виконання функцій держави, що залишається в розпорядженні підприємства для стимулювання розвитку виробництва і підвищення його ефективності.
Основні принципи розподілу прибутку підприємств у ринкових умовах господарювання:
• розподіл прибутку між державою і підприємством як господарюючим суб'єктом повинно виконуватися з урахуванням інтересів держави у формуванні на відповідному рівні бюджетів і зацікавленості підприємств у стимулюванні їх діяльності;
• вилучення відповідної частини прибутку державою в бюджет у виді податків, повинно виконуватися по твердих невисоких ставках;
• прибуток, що залишився в розпорядженні суб'єкта господарювання, повинен розподілятися за його розсудом і направлятися у відповідних частинах.
2. Використання прибутку підприємства
Відповідно до Закону України "Про підприємства в Україні" порядок використання прибутку (доходу) визначає власник (власники) чи уповноважений їм орган відповідно до статуту підприємства і чинним законодавством.
Виходячи з цього, отриманий суб'єктом господарювання прибуток використовується, у першу чергу, на сплату в бюджет установлених законами України податків і платежів - податку на прибуток, розрахованого відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а також інших платежів у бюджет, що сплачуються за рахунок прибутку.
Прибуток, що залишиться після цього вважається чистим прибутком підприємства, що розподіляється за його розсудом.
Чистий прибуток, що залишився, підприємство може направляти на виплату власникам дивідендів, на поповнення статутного фонду (капіталу), на створення і поповнення резервного фонду (капіталу) і на інші цілі.
Частина прибутку може залишатися нерозподіленою. При цьому порядок розподілу і використання прибутку на підприємстві фіксується в його статуті і встановлюється положенням, розробленим відповідними службами підприємства і затвердженим його керівником.
Прибуток, що направляється по відповідним каналам, використовується на наступні цілі.
Так, прибуток, що направляється на поповнення статутного капіталу, може використовуватися на збільшення майна підприємства шляхом фінансування об'єктів виробничого і невиробничого призначення, що вводяться в експлуатацію, придбання техніки, устаткування й інших основних засобів, фінансування приросту оборотних активів і т.д.
За рахунок резервного капіталу можуть покриватися невідшкодовані
збитки від стихійних лих, відшкодовуватися недоліки власних необоротних активів, погашатися безнадійна дебіторська заборгованість, виплачуватися дивіденди за привілейованими акціями у випадках відсутності прибутку й ін.
За рахунок прибутку, що направляється на інші цілі, можуть покриватися суми штрафів і пені, що сплачуються підприємством за порушення нормативних актів з охорони праці, навколишнього середовища, за порушення податкового законодавства за платежами у бюджет і позабюджетні державні цільові фонди, відсотки за прострочені кредити та інше.
Самостійна робота № 4
Тема: Суть оборотних активів, їх склад і структура
План
2.Структура джерел формування оборотних коштів підприємства
Діяльність суб'єктів господарювання щодо створення та реаліза ції продукції здійснюється в процесі поєднання основних виробни чих фондів, оборотних фондів і самої праці.
Безперервність процесу виробничої та комерційної діяльності потребує постійного інвестування коштів у ці елементи для здійс нення розширеного їхнього відтворення.
На відміну від основних виробничих фондів оборотні фонди споживаються в одному виробничому циклі і їхня вартість повністю переноситься на вартість виготовленої продукції. При цьому одна їхня частина в речовій формі входить у створений продукт і набирає товарної форми, в якій її буде використано споживачем. Інша час тина також повністю споживається в процесі виробництва, але, втрачаючи свою споживну вартість, у речовій формі в продукт праці не входить (паливо).
Таким чином, за умов товарно-грошових відносин запаси пред метів праці виступають, з одного боку, як сукупність матеріальних цінностей, з іншого — як втілення затрат суспільної праці у вартості фондів: оборотних, виробничих і фондів обігу.
В економічній літературі існують різні підходи до визначення сут ності оборотних коштів. Дехто з економістів спрощено трактує їх як «предмети праці», «матеріальні активи», «гроші, що обертаються». Найчастіше можна натрапити на два визначення оборотних коштів.
По-перше, оборотні кошти — це грошові ресурси, які вкладено в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперерв ного виробництва та реалізації виготовленої продукції.
По-друге, оборотні кошти — це активи, які протягом одного ви робничого циклу або одного календарного року можуть бути пере творені на гроші. Деякі автори таке саме визначення дають терміну «оборотний капітал». Це свідчить про ідентичність, на їхню думку, понять — оборотні кошти та оборотний капітал.
У зарубіжній економічній літературі окремі автори визначають оборотний капітал як оборотні активи за мінусом короткострокових зобов'язань. У такий спосіб дається визначення власного оборотно го капіталу.
Узагалі поняття «капітал» виступає в трьох формах: грошовій, про дуктивній і товарній. Найбільш широке, загальне поняття капіталу від повідає його грошовій формі. В економічній теорії «грошовий капітал» розглядається як вартісна форма всього капіталу, а не лише як певна сума грошей, що спрямовується в процесі господарсько-підприєм ницької діяльності на придбання засобів виробництва і предметів праці.
Оборотний капітал проходить три стадії кругообігу: грошову, ви робничу й товарну. На першій стадії під час авансування коштів здійс нюється придбання й нагромадження необхідних виробничих запасів.
У виробничому процесі авансується вартість для створення про дукції: у розмірі вартості використаних виробничих запасів, перене сеної вартості основних фондів, витрат на саму працю (заробітна плата та пов'язані з нею витрати). Виробнича стадія кругообігу обо ротного капіталу завершується випуском готової продукції, після чого настає стадія реалізації.
На третій стадії авансування коштів триває доти, доки товарна форма вартості не перетвориться на грошову. Отримання виручки від реалізації свідчить про корисність створеної суспільством варто сті і про відтворення авансованих у ній коштів. Грошова форма, якої набирає оборотний капітал на третій стадії кругообігу, одночасно є і початковою стадією наступного обороту капіталу.
Кругообіг оборотного капіталу і створення нової вартості відбу вається за схемою:
Г—Т...В...Т'—Г",
де: Г — кошти, що авансуються;
Т — предмети праці (товар);
В — виробництво;
Т' — готова продукція (товар);
Г' — кошти, отримані від реалізації створеної продукції.
Мету функціонування капіталу буде досягнуто тоді, коли Г' = Г + Г, тобто коли відбудеться приріст грошей порівняно з авансованою сумою.
Отже, самозростання капіталу відбувається в процесі кругообігу оборотного капіталу, який проходить різні стадії і набирає різних форм. Що менше часу оборотний капітал перебуває в тій чи іншій формі (грошовій, виробничій, товарній), то вища ефективність його використання, і навпаки. Оборотний капітал бере участь у створенні нової вартості не прямо, а через оборотні фонди.
Склад і розміщення оборотного капіталу залежать від того, в якій сфері він функціонує: виробнича, торгово-посередницька, сфера по слуг (у тім числі фінансових).
У виробничій сфері оборотний капітал (оборотні кошти) авансу ється в оборотні виробничі фонди і фонди обігу.
До виробничих фондів належать: сировина, основні й допомі жні матеріали, напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини для ремонтів, малоцінні і швидкозношувані предмети, незавершене ви робництво, напівфабрикати власного виготовлення, витрати майбу тніх періодів.
Фонди обігу — це залишки готової продукції на складі підпри ємств, відвантажені, але не оплачені покупцями товари, залишки коштів підприємств на поточному рахунку в банку, касі, у розра хунках, у дебіторській заборгованості, а також укладені в коротко строкові цінні папери.
Таким чином, оборотний капітал (оборотні кошти) — це кош ти, авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забез печення безперервності процесу виробництва, реалізації продукції та отримання прибутку.
Співвідношення оборотних коштів, що перебувають у сфері виро бництва й у сфері обігу, є неоднаковим у різних галузях народного господарства. Пояснюється це особливостями організації виробницт ва, постачання, збуту, а також системи розрахунків. Для забезпечення безперервності процесу виробництва і реалізації продукції необхідно досягти оптимального співвідношення оборотних коштів у сфері ви робництва й обігу. При цьому підприємство заінтересоване у змен шенні оборотних коштів у сфері обігу за рахунок поліпшення системи постачання, раціональніших форм розрахунків.
Склад оборотних коштів — це сукупність окремих елементів оборотних виробничих фондів і фондів обігу. Склад оборотних ко штів у різних галузях господарства може мати певні особливості. Так, у виробничій сфері основні статті оборотних коштів — це си ровина, основні матеріали, незавершене виробництво, готова проду кція. В окремих галузях промисловості є статті оборотних коштів, що характерні лише для них. Наприклад, у металургійній промисло вості в оборотних коштах враховується змінне обладнання, а у до бувних галузях до витрат майбутніх періодів включають витрати на гірничопідготовчі роботи.
Структура оборотних коштів — це питома вага вартості окре мих статей оборотних виробничих фондів і фондів обігу в загальній сумі оборотних коштів. Структура оборотних коштів має значні ко ливання в окремих галузях господарства. Вона залежить від складу і структури витрат на виробництво, умов поставок матеріальних цін ностей, умов реалізації продукції (виконаних робіт, наданих послуг), проведення розрахунків.
Якщо розглядати структуру оборотних коштів в окремих галузях промисловості, то слід зазначити, що у вугільній промисловості значну питому вагу займають витрати майбутніх періодів. Це пояснюється відносно великими підготовчими витра тами, що передують видобутку корисних копалин (планування май бутніх розробок, розкривні роботи, облаштування шахт та інші).
У легкій і харчовій промисловості характерною особливістю є значна матеріаломісткість продукції. Отже, високою є питома вага оборотних коштів у запасах сировини й основних матеріалів.
Машинобудування та металообробка відрізняються значною трудомісткістю, складністю виробничих процесів, значною тривалі стю виготовлення продукції. У цій галузі висока питома вага оборот них коштів, авансованих у незавершене виробництво.
У нафтохімічній промисловості високою є частка оборотних ко штів, вкладених у відвантажені товари. Це пояснюється тим, що технологічно процеси в цій галузі нетривалі і значна частина виго товленого продукту перебуває на шляху до споживача.
2.Структура джерел формування оборотних коштів підприємства
Визначення джерел формування оборотних коштів є важливою ділянкою роботи фінансиста підприємства.
Недостатність джерел формування оборотних коштів призводить до недофінансування господарської діяльності та до фінансових ускладнень. Наявність зайвих джерел оборотних коштів на підпри ємстві сприяє створенню наднормативних запасів товарно-мате ріальних цінностей, відволіканню оборотних коштів з господарсь кого обороту, зниженню відповідальності за цільове й раціональне використання як власних, так і позичених коштів.
Власні джерела формування оборотних коштів
Як правило, мінімальна потреба підприємства в оборотних коштах покривається за рахунок таких власних джерел: статутний капітал (фонд), відрахування від прибутку у фонди спеціального призначення; цільове фінансування та цільові надходження (із бюджету, галузевих і міжгалузевих позабюджетних фондів), приріст сталих пасивів.
Підприємства, що вводяться в дію, формують оборотні кошти за рахунок коштів бюджету, пайових внесків членів-засновників, внес ків іноземних учасників (для спільних підприємств), надходження від емісії цінних паперів. Ці кошти включаються у статутний фонд новоствореного підприємства.
На вже діючих підприємствах власними джерелами фінансуван ня оборотних коштів є прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, надходження від емісії цінних паперів, а також при рівняні до власних оборотних коштів сталі пасиви.
Прибуток підприємства спрямовується на покриття приросту нор мативу оборотних коштів. Традиційно джерелом покриття вважається прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства і викорис товується на його розсуд. Обсяг коштів, що спрямовуються на поповнення власних оборот них коштів, залежить від очікуваних розмірів приросту нормативу оборотних коштів, загального обсягу прибутку, можливого обсягу залучення позикових коштів та інших факторів.
До коштів, які можна прирівняти до власних, належать сталі па сиви. Це кошти цільового призначення, які в результаті застосованої системи грошових розрахунків постійно перебувають у господарсь кому обігу підприємств, а проте, йому не належать. До їх викорис тання за призначенням вони в сумі мінімального залишку є джере лами формування оборотних коштів підприємства.
Сталі пасиви — це мінімальна (стійка) заборгованість із заробітної плати працівникам, відрахувань на обов'язкове державне пенсійне страхування, на соціальне страхування, резерв майбутніх платежів, авансування покупців (замовників). Нині в бухгалтерському балансі не виокремлюються сталі пасиви, як це було раніше. Але з цього не слід робити висновок, що сталі пасиви відсутні на підприємстві.
Методика визначення власних оборотних коштів підприємства, яка зараз пропонується, не робить розмежування між сталими паси вами і короткотерміновими пасивами. Відображаються вони в І роз ділі пасиву балансу.
З метою повнішого залучення фінансових ресурсів і якісного управління ними підприємства мають змогу планувати сталі пасиви. Залежно від виду сталих пасивів можуть застосовуватись різні ме тодики їх розрахунку.
Розмір мінімальної заборгованості із заробітної плати залежить від часу її виплати і терміну, за який вона виплачується. Що біль ший розрив між терміном виплати заробітної плати і кінцевою да тою періоду, за який вона сплачується, то вища заборгованість, то більше коштів підприємство може використати в господарському обороті. Так, якщо виплата заробітної плати здійснюється за першу половину місяця 25-го числа кожного місяця, а за другу половину — 10-го числа наступного місяця, то в обороті підприємства завжди перебуває дев'ятиденна сума заробітної плати.
Мінімальна заборгованість щодо резерву майбутніх платежів створюється головним чином за рахунок нарахувань на оплату від пусток. Належна заробітна плата за чергову відпустку списується на витрати виробництва не тоді, коли робітник іде у відпустку, а рів ними частинами. Ці суми, що відносяться на собівартість продукції щомісячно, резервуються в порядку нарахувань на рахунок майбут ніх платежів. Вони виплачуються робітникам, коли ті йдуть у відпу стку, а потім списуються з цього рахунка. Однак на рахунку майбу тніх платежів згідно з графіком відпусток завжди є кошти, які використовуються в господарському обороті. У зв'язку з цим міні мальні залишки коштів на рахунку майбутніх платежів ураховують ся як джерело формування власних оборотних коштів. Резерв май бутніх платежів визначається в сумі мінімального залишку за звітними даними за 12 місяців, що передують плановому року, з урахуванням змін фонду заробітної плати в плановому році.
Сума мінімальної заборгованості із заробітної плати і резерву майбутніх платежів може визначатися і спрощеним методом, вихо дячи з суми мінімальної заборгованості за планом базового року й відсотка зростання фонду заробітної плати в плановому році.
Мінімальна заборгованість щодо відрахувань у позабюджетні фон ди також постійно є в обігу підприємства. Її можна визначити як до буток мінімальної перехідної заборгованості з оплати праці робітни кам та відсотка відрахувань, затвердженого для відповідного фонду.
Мінімальна заборгованість кредиторам з оплати продукції за ча стковою готовністю обчислюється в галузях промисловості з трива лим циклом виробництва. Проміжні платежі замовників за етапами готовності продукції, що є джерелом покриття витрат незавершено го виробництва, ураховуються як сталі пасиви і можуть бути прирі вняні до власних оборотних коштів. Сума за цим видом сталих па сивів визначається відповідно до програми виробництва, умов здачі продукції і порядку розрахунків.
На покриття приросту нормативу оборотних коштів спрямовує ться не вся сума сталих пасивів, а лише приріст її в плановому році, оскільки базову їх суму враховано в попередні роки.
Використання банківських кредитів для формування оборотних коштів
Розмір власних оборотних коштів, що закріплені за підприємст вом, не є постійною величиною. Сума власних оборотних коштів під час складання фінансового плану щорічно уточнюється у зв'язку зі зміною обсягу виробництва, асортименту продукції, умов постачан ня і збуту. Окрім того, на підприємствах виникають проблеми з не своєчасним надходженням коштів за відвантажену продукцію, на громадженням на складі нереалізованої готової продукції, несвоєчасним і неповним виконанням договірних зобов'язань постачальниками та через інші обставини, що спричиняють потребу в додаткових коштах.
Покрити цю потребу лише власними джерелами стає практи чно неможливим. Тому формувати оборотні кошти лише за ра хунок власних джерел нині економічно недоцільно, оскільки це знижує можливості підприємства щодо фінансування власних витрат і збільшує ризик виникнення фінансової нестабільності підприємства.
У такому разі підприємство вимушене звертатися до залучення фі нансових ресурсів у вигляді короткострокових кредитів банку та ін ших кредитів, комерційного кредиту, кредиторської заборгованості.
Призначення банківських кредитів — фінансування витрат, пов'язаних з придбанням основних і поточних активів, із сезонними потребами підприємства, тимчасовим збільшенням виробничих за пасів, із виникненням (збільшенням) дебіторської заборгованості, податковими платежами та іншими зобов'язаннями.
Кредити банку дають змогу органічно ув'язати всі джерела обо ротних коштів і справляють активний вплив на раціональне форму вання запасів сировини, матеріалів, готової продукції та інших видів матеріальних цінностей.
Ураховуючи складний стан економіки підприємств, взаємні не платежі, комерційні банки з метою гарантії повернення коштів, що надаються в позику, кредитують суб'єктів господарювання під за ставу їхнього майна або за умови страхування ризику непогашення кредиту.
Планування потреби в позикових оборотних коштах включає розрахунок необхідної суми кредиту з урахуванням залишку нор мованих товарно-матеріальних цінностей і визначення потреби в кредиті.
Сума кредиту з урахуванням залишку нормованих товарно-ма теріальних цінностей визначається для кожного об'єкта як різниця між запланованою вартістю матеріальних цінностей за діючими ці нами і власними оборотними коштами.
Короткостроковий кредит, незалежно від об'єктів кредитування, на дається строком до одного року. Однак на практиці терміни надання кредиту значно менші, що пояснюється високим рівнем інфляції, спри чиненої спадом виробництва, станом товарного і грошового обігу.
Залучення коштів інших суб'єктів господарювання
До залучених належать кошти інших кредиторів, які надаються підприємствам у позику під певний (обумовлений) відсоток на тер мін до одного року з оформленням векселя чи іншого боргового зо бов'язання.
Вексель є найпростішою й найпоширенішою формою кредитних грошей. Він виписується боржником і передається кредиторові. Сам факт видачі векселя означає фактично перетворення (перехід) товару в гроші. Через вексель реалізується незадоволений попит на гроші як засіб платежу. Коли таких грошей недостатньо, їх замінює вексель.
Досить поширеною формою залучення коштів інших суб'єктів господарювання є комерційний кредит. Він використовується під приємствами за браком фінансових ресурсів у покупця (споживача) і неможливості розрахуватися з постачальником. У цьому разі вини кає необхідність відстрочки платежів. Постачальник дає згоду на надання відстрочки платежу за продукцію, що поставляється, і від споживача він замість грошей одержує вексель або інше боргове зо бов'язання.
Використання комерційного кредиту набуло певного розвитку в період становлення ринкової економіки, створення підприємств з різ номанітними формами власності та надання значної самостійності підприємствам. У цілому його використання позитивно впливає на економіку підприємства і народного господарства, оскільки спрощує реалізацію товарів, прискорює обертання оборотних коштів і зменшує потребу в кредитних і грошових ресурсах.
Кредиторська заборгованість належить до позапланових залуче них джерел формування оборотних коштів. Її породжує брак влас них оборотних коштів. Наявність кредиторської заборгованості постачальникам свідчить про участь у господарському обігу підпри ємства коштів інших суб'єктів господарювання.
Іншими словами, кредиторська заборгованість — це короткост рокові зобов'язання підприємств, які виникають за: розрахунками з бюджетом; за розрахунковими документами, строк оплати яких не настав і які не сплачено в строк; за невідфактурованими поставками-розрахунками взаємних вимог, векселями, строк опла ти яких не настав і які не сплачено в строк; за короткостроковими кредитами.
Кредиторська заборгованість є допустимою (нормальною), якщо її зумовлено чинним порядком розрахунків. Наприклад, заборгова ність постачальникам за розрахунковими документами, термін оплати яких не настав, за невідфактурованими поставками. Однак на підприємстві може бути і прострочена кредиторська заборгова ність, що утворюється в результаті порушення покупцями порядку і термінів оплати розрахункових документів. Якщо покупець, вико ристовуючи в обігу неоплачені товарно-матеріальні цінності, одер жує додаткові кошти, які йому не належать, то постачальник зму шений звертатися до позапланового перерозподілу наявних коштів, до пошуків додаткових джерел формування його поточних фінансо вих ресурсів.
За кредиторської заборгованості постачальникам залучення кош тів відбувається у товарній формі на відміну від власних оборотних коштів і банківського кредиту, які виступають у грошовій формі. Розмір і тривалість простроченої кредиторської заборгованості за лежать від конкретних умов організації та використання оборотних коштів, особливо — від розміру та тривалості простроченої дебітор ської заборгованості, головним джерелом покриття якої і є креди торська заборгованість.
Джерела формування оборотних коштів справляють вплив на їх обертання. Особливості різних джерел формування і принципи різно го режиму використання власних і залучених оборотних коштів впли вають на ефективність використання оборотних коштів і всього обо ротного капіталу. Раціональне формування названих джерел оборот них коштів має значний вплив на процес виробництва, на фінансові результати і фінансовий стан підприємства, сприяє досягненню мети з мінімально необхідними за даних умов оборотними коштами.
Самостійна робота № 5
Тема: Умови, порядок отримання та порядок погашення банківського кредиту
План
1.Умови та порядок отримання банківського кредиту
Підприємства отримують кредити на умовах терміновості, повернення, цільового характеру, забезпечення, платності.
Принцип терміновості означає, що кредит має бути погашений у визначений термін. Дотримання цього принципу відкриває кожному окремому підприємству можливості для отримання нових бан ківських кредитів, а також дає змогу уникнути сплати банку підви щених відсотків за несвоєчасне погашення суми позики. Якщо під приємство порушує строки погашення, то банк застосовує до нього штрафні санкції і може відмовити в повторній видачі кредиту.
Принцип повернення якнайтісніше пов'язаний із принципом терміновості. Кредит має бути погашений у термін, визначений кре дитною угодою. Розрізняють: строкові, пролонговані і прострочені кредити.
Строкові кредити підприємства повертають своєчасно у визна чений термін.
Пролонговані кредити з'являються в підприємства за тимчасово го браку коштів з причин, що не залежать від результатів його дія льності, і за згоди банку відстрочити термін погашення.
Прострочені кредити виникають тоді, коли в підприємства немає коштів для їх погашення. Наявність таких кредитів свідчить про скрут ний фінансовий стан підприємства. Джерелом сплати відсотків за про строченими кредитами є прибуток підприємства після сплати податків.
Кредит надається підприємству на строго визначені цілі.
Залеж но від цілей розрізняють:
1) кредит для фінансування оборотного капіталу;
2) кредит для фінансування основного капіталу;
3) кредит для фінансування торговельно-посередницьких операцій. Принцип забезпечення кредиту означає наявність у підприємс тва юридичне
оформлених документів, що гарантують своєчасне повернення кредиту:
• заставне зобов'язання;
• договір-гарантія;
• договір-поручительство.
Використання застави як форми забезпечення повернення креди ту здійснюється згідно із законом України «Про заставу». Заставля ти можна майнові права та майно, яке може бути відчужене заставодержателем і на яке може бути звернене стягнення.
Застава майна може здійснюватись передачею товаророзпорядчого документа підприємством-позичальником кредитору. Застава цінних паперів може здійснюватися передачею їх заставодержателю в депози тне володіння. Майно, яке перебуває у спільній власності підприємств, передається у заставу тільки за згодою всіх співвласників. Заміна пре дмета застави відбувається за погодженням із заставодержателем.
Ризик випадкової втрати предмета застави несе, як правило, вла сник закладеного майна. Законом або договором передбачається пе ребування закладеного майна у володінні заставодержателя, заста водавця або третьої особи.
Державне підприємство, за яким закріплено право державного володіння, самостійно здійснює заставу майна за винятком суціль ного майнового комплексу підприємства та його структурних підроз ділів, будинків та споруд, застава яких відбувається з дозволу та на умовах, узгоджених з органом, уповноваженим управляти відповід ним державним майном.
У договорі застави має бути позначене найменування, місцезнахо дження сторін, суть забезпеченої заставою вимоги, розмір та строк виконання зобов'язання, опис, оцінка та місцезнаходження майна, а також інші умови. Договір застави укладається в письмовій формі. Коли предметом застави є нерухоме майно, транспортні засоби, това ри в обороті або переробці, договір застави нотаріально засвідчується. Нотаріальне засвідчення здійснюється: договору застави нерухомого майна за місцезнаходженням нерухомого майна; договору застави транспортних засобів — за місцем реєстрації цих засобів; договору застави товарів у обороті — за місцем знаходження підприємства.
Звернення стягнення на закладене майно підприємства може ста тися з рішення суду, арбітражного суду, третейського суду, а також у безспірному порядку на основі виконавчого напису нотаріусів.
Для укладання договору застави підприємство-заставодавець по винно передати банку (заставодержателю) такі документи:
а) договір страхування та страхове свідоцтво;
б) докази згоди органу, який управляє майном, на укладання до говору, а також докази, що органи приватизації та трудовий колек тив було повідомлено про цей факт;
в) витяги з книги запису застав;
г) установчі документи, свідоцтво про реєстрацію та нотаріально засвідчені зразки підписів своїх службових осіб.
Принцип платності означає, що підприємство має внести в банк визначену плату за користування кредитом.
Відсотки, які сплачує підприємство за користування короткост роковими банківськими кредитами, відносять на собівартість проду кції. Відсотки за кредит, узятий на капітальне будівництво чи ре конструкцію, підприємства сплачують за рахунок прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства.
Витрати підприємств на оплату відсотків за кредит відносять до складу валових витрат виробництва і обігу, що зменшує суму опода тковуваного прибутку.
Відсоткові ставки за кредит встановлюються комерційними бан ками на договірних засадах з підприємствами-позичальниками. Їх рівень залежить від загальної економічної кон'юнктури і факторів, які формують попит і пропозицію на ринку позикових коштів, а та кож регулюючих дій держави на цьому ринку. В Україні на рівень відсотків за кредити комерційних банків значно впливають відсот кові ставки за кредитні ресурси, які встановлює Національний банк.
Комерційні банки застосовують різні відсоткові ставки залежно від виду та об'єкта кредиту, строку кредитування, фінансового стану позичальника, міри кредитного ризику, наявності або браку гарантій своєчасного повернення боргу.
Виникнення кредитних відносин між підприємствами й банками можливе за таких умов.
1. Учасники кредитної угоди мають бути юридичними особами і функціонувати на принципах комерційного розрахунку.
2. Підприємство (позичальник) або має бути власником майна, або володіти правом на користування та розпорядження ним.
3. Необхідна наявність економічних і юридичних гарантій повер нення кредиту після певного строку.
4. Кредитор має бути так само заінтересований у видачі кредиту, як підприємство — в його отриманні, тобто повинні збігатися еко номічні інтереси суб'єктів господарювання.
Банк-кредитор у процесі оцінки діяльності підприємства-пози чальника ставить такі вимоги:
• підприємство має бути кредитоспроможним;
• підприємство повинно забезпечувати зростання обсягів вироб ництва та реалізації продукції (робіт, послуг);
• співвідношення суми зобов'язань, включаючи суму кредиту, що планується отримати, до суми власного капіталу має становити не більше 70:30;
• інвестиційний проект підприємства-позичальника має бути фінансово окупним та не передбачати виробництва з високим екологічним ризиком;
• кредит має бути забезпечений. Як застава використовуються акції, нерухоме (будівлі, комплексне технологічне обладнання) і ру хоме (автотранспортні засоби, механізми) майно, виробничі та інші активи, що належать підприємству-позичальнику і можуть бути прийняті в забезпечення згідно з чинним законодавством України. Відповідно до умов, що їх ставлять більшість українських банків, дисконтована вартість застави повинна становити не менше 200% від суми зобов'язань позичальника. За оцінювання майна, що пере дається в заставу, ураховується його ліквідність.
Процедуру отримання кредиту підприємством показано на рис.1
Рис. 1. Структурно-логічна схема оформлення кредитної угоди
На першому етапі підприємство і банк ведуть переговори на І предмет можливого укладення кредитної угоди. За позитивних на слідків переговорів банк готовий прийняти документи підприємства для розгляду.
На другому етапі підприємство звертається в банк і подає йому документи, необхідні для визначення юридичного статусу, фінансо вого стану підприємства, оцінки проекту, аналізу можливості його успішної реалізації, забезпечення кредиту, у тому числі:
— клопотання підприємства;
—копії засновницьких документів (статут, засновницький дого вір) та змін і доповнень до них (якщо такі були);
—бізнес-план проекту та додатки до нього або техніко-економічне обґрунтування;
— баланси підприємства, звіти про фінансові результати за останні три роки діяльності;
—перелік та розрахунок вартості майна, що передається банкові в заставу, з визначенням його залишкової балансової вартості, року будівництва чи випуску, місця розташування, короткої характерис тики.
Перелік інших документів, що необхідні для проведення поглиб леного аналізу фінансового стану позичальника:
— анкета позичальника;
— засвідчені підприємством, а за необхідності — нотаріально засвідчені копії контрактів, які будуть оплачені за рахунок кредиту. Умови платежу за цими контрактами повинні передбачати переваж но акредитивну форму розрахунків або оплату за фактично отрима ний товар і лише в окремих випадках — попередню оплату (остання забороняється за імпортних контрактів);
— копії контрактів, які підтверджують, що виручка від них за безпечує окупність проекту;
— річний звіт, баланс підприємства і форми бухгалтерської зві тності № 2, 3 за останні три роки діяльності, звіт про дебіторсько-кредиторську заборгованість на останню звітну дату. За короткост рокового кредитування додатково додаються: фінансова звітність за останні 4 квартали; щоквартальний обсяг продажу продукції за останній рік;
— на вимогу банку можуть подаватися розшифровки дебітор ської та кредиторської заборгованості з обов'язковим зазначенням строків її виникнення й погашення. За наявності простроченої кре диторської заборгованості необхідно повідомити конкретні заходи, ужиті для її погашення;
— розрахунок помісячного грошового потоку на термін надан ня кредиту (за всіма видами діяльності);
— звіт про проведення перевірок аудиторськими фірмами, як що такі проводились;
— перелік майна, що передається в заставу, та розрахунок його вартості із визначенням залишкової балансової вартості, року будів ництва чи випуску, місця розташування, характеристик та відповідні документи, які підтверджують право власності на майно;
— документи, що підтверджують повноваження осіб, які репре зентують інтереси підприємства-позичальника;
— нотаріально засвідчені копії ліцензій на право здійснення статутної діяльності (у разі потреби).
Якщо позичальник не є клієнтом банку-кредитора, то на вимогу банку він додатково надає:
— довідку про рух коштів на всіх рахунках або виписки з рахунків підприємства позичальника, засвідчені банком, який обслуговує під приємство (з поточного та валютних) за останні 6—12 місяців;
— довідку податкової інспекції або банку, що обслуговує позичаль ника, про брак обов'язкових до сплати документів (картотеки № 2);
— довідку про брак заборгованості за банківськими кредитами та про строки повернення підприємством-позичальником раніше одержаних кредитів;
— нотаріально засвідчені зразки підписів та відбитки печатки. Погоджуючись на видачу довгострокового кредиту на будівниц тво нових об'єктів, розширення діючих потужностей, їх реконстру кцію або технічне переоснащення, банк вимагає від підприємства вкладення його власних коштів, як правило, в розмірі від 10 до 30% вартості проекту.
При цьому підприємство подає до установи банку документи згі дно зі стандартним переліком документів для довгострокового кре дитування, а також додатково:
— зведений кошторис будівництва;
— відомості про договірну ціну;
— контракти та договори на виконання робіт з будівництва, постачання обладнання та його монтажу;
— документ про відведення земельної ділянки під будівництво даного об'єкта;
— дозвіл органів виконавчої влади (держархбудконтролю) на проведення будівельних робіт;
— висновки експертизи — відомчої, екологічної, охорони праці, енергетичної.
Банк має право вимагати від підприємства подання проектно-кошторисної документації для здійснення експертизи проектних рі шень щодо будівництва.
Для підприємств, які є надійними і постійними клієнтами банку, перелік документів може бути й меншим.
Кредитування витрат з будівництва, реконструкції або технічного переоснащення здійснюється відкриттям підприємству невідновлюва ної кредитної лінії. Кредитування
розпочинається лише після викорис тання підприємством-позичальником власних коштів, передбачених на ці заходи.
На третьому етапі банк:
— вивчає формальну й неформальну інформацію про підприємство;
— оцінює його ділову репутацію та імідж;
— аналізує кредитоспроможність підприємства, проводить по глиблене обстеження його фінансового стану і визначає міру ризику;
Для надання кредиту важливе значення має оцінка кредитоспро можності позичальника.
Кредитоспроможність підприємства оцінюється на основі системи показників, які відображають розміщення і джерела обігових коштів, ре зультати фінансової діяльності. Вибір показників залежить від особливо стей виробничої діяльності, галузевої специфіки та інших факторів.
Під час аналізу кредитоспроможності враховується також наяв ність чи відсутність у минулому кредитних відносин підприємства з
банком, розмір і строки надання позики.
Комерційний банк здійснює оцінку фінансового стану підприєм ства перед наданням йому позики, а далі — щоквартально.
В Україні критерії оцінки фінансового стану підприємства-пози чальника визначаються кожним комерційним банком самостійно.
Для оцінки фінансового стану підприємства — юридичної особи враховуються такі об'єктивні показники його діяльності:
• обсяг реалізації;
• прибутки і збитки;
• рентабельність;
• ліквідність;
• грошові потоки (рух коштів на рахунках клієнтів);
• склад і динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості. Ураховуються також інші фактори:
• ефективність управління підприємством;
• ринкова позиція підприємства і його залежність від циклічних і структурних змін в економіці та галузі;
• наявність державних замовлень і державної підтримки під приємства.
Комерційні банки розробляють показники додаткової оцінки підприємств-позичальників залежно від основного виду діяльності та форм власності.
На основі проведеного аналізу системи основних показників діяльності комерційним банком визначається клас надійності підприємства-позичальника.
На підставі оцінки кредитоспроможності позичальника й ефек тивності комерційної угоди (проекту) банк приймає рішення про доцільність видачі підприємству кредиту й укладає з ним кредит ний договір.
Неодмінною умовою укладання банком кредитного договору є на дання підприємством застави. Перевага віддається заставі рухомого і нерухомого майна. Угода про заставу укладається між підприємст вом-заставодавцем і банком-заставодержателем у письмовій формі і передбачає деталізацію заставних вимог: їх розмір, строки виконання зобов'язань з повернення кредиту і сплати відсотків за нього, склад (опис) та вартість заставленого майна, вид застави (заставлене майно залишається в заставодавця або передається у володіння заставодержателя), місце знаходження предмета застави, зобов'язання зі страху вання заставленого майна тощо.
Такі форми забезпечення, як поручительство або гарантії юридич них осіб, використовуються лише за надання кредиту надійним під приємствам або в разі прийняття у забезпечення гарантій Уряду України, надійних банків тощо. Документи, що свідчать про забезпе чення, підприємство подає в банк до отримання кредиту.
Зміст кредитного договору визначається підприємством і бан ком самостійно. У ньому вказується мета кредитування, умови, порядок надання й погашення позики, спосіб забезпечення кредиту, відсоткові ставки за кредит, права і відповідальність сторін та інші умови.
Відповідно до договору банк бере на себе зобов'язання надати підприємству визначену суму грошових коштів у обумовлений тер мін. Підприємство зобов'язується: використати отримані кошти на зазначені в договорі цілі; своєчасно погасити позику; сплатити від сотки й надати можливість банку контролювати цільове викорис тання кредиту, а також його забезпечення.
Кредитний договір, як правило, містить такі розділи:
І. Загальні положення.
II. Права та обов'язки позичальника.
III. Права та обов'язки банку.
IV. Відповідальність сторін.
V. Порядок вирішення суперечок.
VI. Термін дії договору.
VII. Юридичні адреси сторін.
/. Загальні положення: найменування сторін; предмет договору — вид кредиту; сума й розмір відсоткової ставки; умови забезпечення виконання зобов'язань за кредитом (застава, гарантія, поручитель ство); порядок надання та погашення кредиту; порядок нарахування й сплати відсотків за кредит.
//. Права та обов 'язки позичальника
2.1. Права підприємства-позичальника:
1) вимагати від банку кредит в обсягах і в термін, зазначений у договорі;
2) достроково погасити заборгованість (за наявності фінансових можливостей);
3) скасувати договір у разі невиконання банком умов договору.
2.2. Обов'язки підприємства-позичальника:
1) використовувати отриманий кредит на цілі, обумовлені дого вором;
2) повернути наданий кредит у встановлений термін;
3) своєчасно сплачувати банку відсотки за користування кредитом;
4) своєчасно надавати банку баланс та інші документи для здійс нення контролю за позикою;
5) забезпечити достовірність даних, наданих для отримання кре диту, і можливість контролю за його використанням;
6) інформувати банк про зміни організаційно-правової форми
підприємства;
7) інше (згідно з договором). ///. Права та обов 'язки банку
3.1. Права банку:
1) проводити перевірку забезпечення наданого кредиту і його ці льового використання;
2) припиняти видачу нових позик і пред'являти претензії щодо раніше наданих у разі порушення підприємством умов кредитного договору, а також виявлення недостовірної звітності, недоліків у ве денні бухгалтерського обліку, затримки сплати відсотків за кредит;
3) стягувати з підприємства за пролонгацію кредиту відповідну комісійну винагороду;
4) переглядати відсоткові ставки за користування кредитом у ра зі зміни рівня облікової ставки НБУ;
5) здійснювати нарахування і стягнення компенсації за невико ристаний кредит (у разі офіційної відмови підприємства від кредиту чи його частини протягом терміну дії договору).
3.2. Обов'язки банку:
1) надавати підприємству кредит в обсягах і у строки, обумов лені договором;
2) інформувати підприємство про факти і причини дострокового
стягнення банком кредиту;
3) інформувати підприємство про зміни у нормативних актах з питань кредитування і розрахунків, запроваджених черговим рішен ням Національного банку.
IV. Відповідальність сторін
У разі порушення підприємством узятих на себе зобов'язань банк
може:
1) припинити дальшу видачу кредиту;
2) вимагати його дострокового повернення;
3) зменшити суму кредиту, обумовлену договором;
4) збільшити відсоткову ставку за кредит;
5) за несвоєчасне повернення кредиту й відсотків стягнути пеню У розмірі, обумовленому договором, але не більше двократного роз-міпу огЬіпійнпї облікової ставки НБУ.
Підприємство може вимагати від банку відшкодування збитків, що виникли внаслідок порушення зобов'язання надати кредит або надання його не в повному обсязі.
За неповного використання кредиту підприємство сплатить кре диторові неустойку у розмірі плати банку за залучені кредитні ре сурси і нестриманої маржі у звітному періоді.
Після укладення кредитної угоди банк відкриває підприємству позиковий рахунок, на який зараховується відповідна сума кредиту.
Кредити надаються підприємствам: у безготівковій формі — оплатою платіжних документів з позикового рахунку як у націо нальній, так і в іноземній валюті, переказуванням коштів на по точний рахунок підприємства, якщо інше не передбачено кредитним договором; у готівковій формі для розрахунків зі здавачами сіль ськогосподарської продукції.
2.Порядок погашення банківського кредиту
Умови погашення кредитів суттєво впливають на фінансовий стан суб'єктів господарювання.
Порядок погашення кредиту — це спосіб погашення основної йо го суми і нарахованих відсотків. Кредит погашають повністю після закінчення терміну кредитної угоди або поступово, частинами. Від соток нараховується на суму непогашеного кредиту.
За способом погашення позики можуть бути: до запитання, з по гашенням у відповідний термін, з довгостроковим погашенням.
За позиками до запитання строк повного повернення конкретно не визначається і погашення відбувається на вимогу банку.
Позика може погашатися підприємством не тільки відповідно до кредитного договору, а й достроково (на вимогу кредитора або на бажання підприємства).
За характером погашення кредити поділяються на такі види:
1) дисконтні;
2) позики, які погашаються поступово — щомісячно, щоквар тально, раз на півроку, щорічно;
3) позики, які погашаються одноразовим платежем після закін чення терміну позики, тобто підприємство одночасно сплачує банку суму основного боргу та нарахованих відсотків;
4) амортизаційні (здійснюється поступова виплата основного боргу та відсотків рівномірними внесками).
Можуть бути й інші способи погашення, які зазначаються у кре дитному договорі (наприклад надання підприємству пільгового пе ріоду кредитування, тобто відстрочки погашення кредиту).
На відміну від звичайних надання дисконтних позик передбачає утримання позикового відсотка (дисконту) під час видачі кредиту.
Законодавством України видачу дисконтних позик заборонено.
За погашення періодичними внесками певна частка основної суми кредиту сплачується однаковими внесками протягом терміну дії креди тної угоди, а більша частина його — після закінчення терміну кредиту.
За «амортизаційного» погашення основну суму кредиту під приємства сплачують поступово. Платежі здійснюються однакови ми сумами регулярно і включають відповідну частину суми основ ного боргу і відсотків. Погашення однаковими внесками передбачає, що кожен наступний платіж менший за попередній, оскільки відсот кові виплати з часом знижуються. Інші способи погашення кредиту:
— порядок погашення може бути пов'язаний з доходами від за ходу, що кредитується (погашення кредиту з перервою, тобто з пільговим періодом, а регулярні внески для погашення здійснюються тільки тоді, коли проект починає давати дохід);
— внески для погашення основної суми кредиту здійснюються нерегулярно й неоднаковими сумами.
Джерелами погашення кредиту, отриманого підприємством, мо жуть бути:
— виручка від реалізації продукції, що її отримає підприємство в процесі реалізації проекту кредитування;
— виручка від реалізації продукції власного виробництва, не пов'язаного з проектом кредитування;
— інші надходження від господарської діяльності.
Умови погашення кредиту обумовлюються під час підписання договору підприємства з банком, виходячи з:
— цільового спрямування кредиту;
— обсягів та терміну позики;
— порядку та строків надходження коштів на рахунок підприємства;
— сезонності та циклічності виробництва;
— рівня платоспроможності та надійності матеріального забез печення підприємства тощо.
Відсотки за користування кредитом нараховуються щомісячно в і розмірі, передбаченому кредитним договором. Сплата відсотків здійснюється за фактичну кількість днів користування позикою.
Підприємство може звернутись до банківської установи з проханням переглянути графік погашення заборгованості та нарахування відсотків. Банк може зважити на клопотання, якщо підпри ємство доведе об'єктивну неможливість отримання передбаченого бізнес-планом доходу в обсязі, достатньому для погашення позики. За згодою банку підприємство укладає з ним або додаткову креди тну угоду, або коригує лише графік зміни термінів часткових платежів.
Дострокове стягнення суми основного боргу та нарахованих від сотків може статися, якщо підприємство використовує кредит не за цільовим призначенням, подає до банку недостовірну звітність, має суттєві недоліки у веденні бухгалтерського обліку.
За несвоєчасне погашення боргу банк може стягнути з підприєм ства штраф. За відмови підприємства від сплати боргів банк стягує їх у претензійно-позовному порядку. У разі систематичного невико нання кредитних зобов'язань банк може порушити стосовно підпри ємства справу про банкрутство.
Погашення заборгованості за кредит та оплата відсотків за користування ним здійснюється у черговості, яка встановлюється сторонами під час укладання угоди. Відстрочка погашення кредиту з підвищенням відсоткової ставки здійснюється банком у винятко вих випадках, наприклад у разі виникнення в підприємства тимчасо вих фінансових труднощів з непередбачених обставин. Цю відстроч ку оформляють додатковим договором між позичальником та бан ком. Він є невід'ємною частиною основного кредитного договору. За несвоєчасного погашення боргу і за браком домовленості щодо відстрочки погашення кредиту банк застосовує до підприємства штрафні санкції.
Самостійна робота № 6
Тема: Зміст, завдання та методи фінансового планування
План
Планування було прерогативою командно-адміністративної системи. Головна мета фінансового плану підприємства полягає у виявленні невикористованих ресурсів і визначенні суми платежів у бюджет, величина якої відповідала перевищенню доходів підприємства над його витратами.
Фінансове планування є необхідним для фінансового забезпечення розширення кругообороту виробничих фондів, досягнення високої результативності виробничо-господарської діяльності, створення умов, які забезпечили б платоспроможність та фінансову стійкість підприємства. Ринок висуває високі вимоги до якості фінансового планування, оскільки нині за негативні наслідки своєї діяльності відповідальність нестиме само підприємство.
Сьогодні фінансове планування потребує переведення на нові принципи організації. Його зміст та форми мають бути суттєво змінені у зв'язку з новими економічними умовами та соціальними орієнтаціями.
Фінансове планування - це процес визначення обсягу фінансових ресурсів за джерелами формування і напрямками їх цільового використання згідно з виробничими та маркетинговими показниками підприємства у плановому періоді.
Метою фінансового планування є забезпечення господарської діяльності необхідними джерелами фінансування.
Основними завданнями фінансового планування на підприємстві є:
• забезпечення виробничої та інвестиційної діяльності необхідними фінансовими ресурсами;
• устаткування раціональних фінансових відносин із суб'єктами господарювання, банками, страховими компаніями тощо;
• визначення шляхів ефективного вкладення капіталу, оцінка раціональності його використання;
• виявлення та мобілізація резервів збільшення прибутку за рахунок раціонального використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів;
• здійснення контролю за утворенням та використанням платіжних
засобів.
Фінансове планування дає змогу розв 'язати такі конкретні питання:
• які грошові кошти може мати підприємство в своєму розпорядженні;
• які джерела їх надходження;
• чи достатньо засобів для виконання накреслених завдань;
• яка частина коштів має бути перерахована в бюджет, позабюджетні фонди, банкам та іншим кредиторам;
• як повинен здійснюватися розподіл прибутку на підприємстві;
• як забезпечується реальна збалансованість планових витрат і доходів підприємства на принципах самоокупність та самофінансування. У фінансовому плануванні використовується балансовий метод.
Його зміст полягає в тім, що не тільки балансуються підсумкові показники доходів і витрат, а для кожної статті витрат зазначаються конкретні джерела покриття. При цьому використовуються різні способи: нормативний, розрахунково-аналітичний, оптимізації планових рішень, економіко-математичного моделювання.
Суть нормативного способу фінансового планування полягає в тім, що на основі встановлених фінансових норм та техніко-економічних нормативів розраховується потреба господарського суб'єкта у фінансових ресурсах та визначаються джерела цих ресурсів. Згаданими нормативами є ставки податків, ставки тарифів, зборів та внесків, норми амортизаційних відрахувань, норми оборотних коштів. Норми та нормативи бувають галузевими, регіональними та індивідуальними.
За використання розрахунково-аналітичного методу планові показники розраховуються на підставі аналізу фактичних фінансових показників, які беруться за базу, та індексів їх зміни в плановому періоді.
Оптимізація планових рішень полягає в розробці варіантів планових розрахунків для того, щоб вибрати з них найоптимальніший.
Відтак можуть використовуватися різні критерії вибору:
• максимум прибутку (доходу) на грошову одиницю вкладеного капіталу;
• максимум збереження фінансових ресурсів, тобто мінімум фінансових витрат;
• мінімум поточних витрат;
• мінімум вкладення капіталу за максимально ефективного результату;
• максимум абсолютної суми одержаного прибутку.
Фінансове планування (крім уже згадуваних способів розрахунків) потребує широкого використання економіко-математичного моделювання.
7 СПИСОК ДЖЕРЕЛ
Закони України:
Закон України “Про плату за землю” від 19.09.96р. №378/96-ВР.
Закон України “Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів” від 10.02.97р. №75.
Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.97р. №283.
Закон України “Про підприємства в Україні” від 27 березня 1991р.
Закон України “Про господарські товариства” від 19 вересня 1991р.
Закон України “Про підприємництво” від 7 лютого 1992р.
Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” від 18 липня 1991р.
Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 20 березня 1991р.
Закон України “Про інвестиційну діяльність” від 18 вересня 1991р.
Закон України “Про систему оподаткування” від 18 лютого 1997р. №77/97-ВР.
Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 30 червня 1999р.
Закон України “Про податок на додану вартість” від 3 квітня 1997р. №168/97-ВР.
Закон України “Про державну податкову службу в Україні” від 05.02.98р. №83/98-ВР.
Указ Президента України “Про спрощену систему оподаткування обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” від 28.06.99р. №746/99.
Положення про строки сплати акцизного збору, подання розрахунку акцизного збору. Затверджено наказом ГДГО України від 25.12.95р. №99.
Порядок заповнення та подання податкової декларації по податку на додану вартість. Затверджено наказом ДПА України від 30 травня 1997р. №116.
Про затвердження форми декларації про прибуток підприємства та порядку її складання. Затверджено наказом ДПА України від 8 липня 1997р. №214.
Порядок видачі Свідоцтва про право сплати єдиного податку суб’єктом малого підприємництва – юридичною особою. Затверджено наказом ДПА України від 12.10.99р. №555.
Азаров М.Я. та ін. Все про податки: Довідник .- К.: Експерт-Про,2000.
Бандурка О.М. та ін. Фінансова діяльність підприємства. –К .: Либідь,1998.
Єфимова О.В. Финансовый анализ.-М.,1996.
Фінанси підприємств / За ред. А.Н. Поддєрьогіна.-К.: КНЕУ, 2000
Шеремет А.Д., Сайфулін Р.С. Финансы предприятий.-М.:ИНФРА-М,1999.
Фінансовий менеджмент: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. А.М. Поддєрьогін, Л.Д. Буряк, - К.:КНЕУ, 2001
Ковалев В.В. Практикум по фінансовому менеджменту. – М.: Финансы и статистика, 2000. – 288с.