Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Варіант 7. Розкрийте основні характеристики якості товару. Охарактеризуйте техніко-економічні параметри та динаміку прибутків підприємства на кожному з етапів життєвого циклу товарів
Якість – це сукупність властивостей та характеристик продукту, котрі надають йому здатність задовольняти встановлені або передбачувані потреби. Встановлені потреби зафіксовані у правових нормах, стандартах, замовленнях, угодах, технічних умовах поставок та інших документах. Передбачувані потреби – це ті очікування, які споживач зазвичай не формулює конкретно, але відносить до стійких побажань; до них можна віднести, наприклад, відповідність продукту моді, звичкам споживачів, національним або культурним особливостям споживання тощо.
На міжнародному ринку в поняття якості включається все, що сприймається споживачами і, зокрема:
ü фізичні властивості,
ü функціональні характеристики,
ü конструктивні й ергономічні параметри,
ü безпека користування товаром,
ü упаковка,
ü дозування й т.д.
Рис. 1. Показники якості товару
Групи факторів, що впливають на рівень якості продукції
|
Фактори |
Складові факторів |
|
1. Технічні |
Конструкція; схемні вирішення; технологія виготовлення; засоби технічного обслуговування і ремонту; технічний рівень бази проектування, виготовлення та експлуатації; система резервування тощо. |
|
2. Організаційні |
Розподіл праці і спеціалізація; форми організації виробничих процесів; ритмічність виробництва; форми і методи контролю; форми і способи транспортування, зберігання, експлуатації (споживання), технічного обслуговування, ремонту та інші. |
|
3. Економічні |
Ціна; собівартість; форми і рівень зарплати; рівень затрат на технічне обслуговування і ремонт; ступінь підвищення продуктивності праці та інше. |
|
4. Суб'єктивні |
Професійна підготовка робітника; його фізіологічні та емоційні особливості. |
Життєвий цикл товару (ЖЦТ) - зміна обсягу продажів протягом часу його існування.
Поняття життєвого циклу товару застосовується як до класів товарів (телевізори), так і до підкласів (кольорові телевізори) і навіть до певної моделі чи торгової марки (кольорові телевізори “Електроніка”).
Графічна модель ЖЦТ являє собою криву попиту (продажів, збуту) товару, побудовану за даними виміру параметрів ринку по прогнозним даних (схема 1).
Схема 1. Зміна обсягу продажів і прибутку протягом життєвого циклу товару
Етапи життєвого циклу товару:
1.Розробка нового товару. Це - створення оригінального товару чи модифікування існуючого товару, випуск нової торгової марки силами науково-дослідного відділу компанії. У цей час обсяг продажів дорівнює нулю, а витрати ростуть у міру наближення до заключних стадій процесу.
2. Виведення на ринок. Це - етап життєвого циклу, на якому новий товар вперше надходить у продаж, він починається з першої появи товару на ринку. Торгівля на цьому етапі часто збиткова і прибутки невисокі, тому що обсяг реалізації малий і збільшується повільно, великі витрати на поширення і стимулювання збуту. Збутові мережі виявляють обережність стосовно товару, тому багато засобів необхідно для залучення дистриб’юторів і створення складських запасів. Витрати на стимулювання збуту досить високі тому, що необхідно інформувати покупців про новий товар і дати їм випробувати його. Технологія ще недостатньо освоєна, виробник не визначився у виборі виробничого процесу. Компанія випускає базові моделі товару, модифікації товару відсутні. Конкуренція на цьому етапі обмежена, адже її можуть скласти тільки товари-замінники. Споживачами тут є новатори, готові йти на ризик у випробуванні нового товару. На цій фазі дуже високий ступінь невизначеності. І чим революційніше інновація, тим вище невизначеність.
Метою всіх маркетингових заходів є створення ринку нового товару. Фірма несе великі витрати, тому що на цій фазі великі витрати виробництва, а витрати на стимулювання збуту досягають зазвичай найвищого рівня .
При виведенні на ринок нового товару компанія може прийняти одну з декількох маркетингових стратегій. Вона може встановити верхній чи нижній рівень для кожної з маркетингових перемінних - ціни, просування, поширення і якості товару. Наприклад, приймаючи до уваги тільки ціну і стимулювання, керівництво може вирішити випустити товар з високою ціною і низькими витратами на стимулювання збуту (тактика повільного зняття вершків). Застосовувати цю тактику є сенс у тих випадках, коли розмір ринку невеликий, більшість потенційних покупців інформовані про товар і готові платити за нього високу ціну (“покупці-новатори”), а потенційних конкурентів небагато. Якщо ж основна маса покупців невеликого ринку має слабке уявлення про товар, то необхідно заходи для оповіщення і переконання покупців.
Висока ціна в сполученні з інтенсивним стимулюванням забезпечують швидке зняття вершків із заможної частини ринку.
З іншого боку, новому товару можна призначити низьку стартову ціну й інтенсивно стимулювати збут (тактика швидкого проникнення). Ця тактика забезпечує найбільш швидке і повне завоювання ринку і захоплення найвищої його частки. Застосовувати її є сенс у тих випадках, коли ринок великий, потенційні покупці чуттєві до ціни і незнайомі з товаром, а виробничі витрати в розрахунку на одиницю товару тим нижче, чим більше масштаб виробництва і багатший досвід компанії у виробництві даного товару. Слабке стимулювання при низькій ціні (тактика повільного проникнення) доцільно тоді, коли обмежені фінанси не дозволяють витрачати великі суми на виведення товару.
3. Етап росту. Якщо на новий товар є попит, то він переходить до етапу росту, на якому обсяг продажів починає стрімко рости. На цьому етапі звичайно відбувається визнання товару покупцями: перші з них продовжують купувати, нові покупці наслідують їх приклад, особливо якщо вони чують гарні відгуки. Охоплення ринку збільшується. Конкуруючі фірми звертають увагу на цей товар і пропонують свої, аналогічні. Вони додають товару нові властивості, і ринок розширюється. Збільшення числа конкурентів приводить до збільшення числа дистриб’юторів. Прибутки досить високі, тому що ринок здобуває значне число продуктів, а конкуренція обмежена. За допомогою інтенсивних заходів щодо стимулювання збуту місткість ринку значно збільшується. Ціни злегка знижуються, тому що виробник робить великий обсяг продукції за випробуваною технологією. Маркетингові витрати розподіляються на збільшений обсяг продукції. Споживачами на цьому етапі є люди, що визнають новизну. Росте число повторних і багаторазових покупок. Інформування ринку про новий товар залишається актуальним, але тепер компанія повинна зважати ще й на конкуренцією.
Етап росту дає ріст прибутків, тому що відношення обсягу продажів до витрат на стимулювання безупинно збільшується, а вартість виробництва одиниці продукції знижується. Щоб довго зберігати високий рівень продажів, компанія використовує кілька стратегій. Вона поліпшує якість товару, розробляє нові властивості і моделі товару. Вона освоює нові сегменти ринку і нові канали поширення. У рекламі акцент від ознайомлення з товаром зміщається убік переконання зробити покупку, і в потрібний момент компанія знижує ціни, щоб залучити нових покупців.
На етапі росту компанія зтикається з необхідністю компромісу між значною часткою ринку і високим поточним прибутком. Витрачаючи значні засоби на удосконалення товару, стимулювання збуту і поширення, компанія може завоювати домінуюче положення. Але при цьому вона відмовляється від максимального поточного прибутку, сподіваючись повернути його на наступному етапі.
4. Етап зрілості. У деякий момент ріст продажів товару сповільнюється, тому що більшість покупців уже його придбала, і продукт переходить на етап зрілості. Цей етап звичайно триває довше попередніх етапів і ставить перед менеджерами по маркетингу ряд серйозних проблем.
Ріст продажів сповільнюється, тому що з'являється багато виробників і велика кількість товару. Товар переходить у розряд традиційних. Споживачі тут — люди що повільно визнають переваги товару і консерватори. Стає більш твердою конкуренція. Конкуренти починають знижувати ціни, збільшувати витрати на рекламу і стимулювання збуту і збільшувати витрати на дослідження і розробки з метою пошуку кращих моделей товару. Це призводить до падіння прибутку. Слабкі конкуренти витісняються більш сильними.
5. Спад (занепад) - етап життєвого циклу товару, на якому відбувається падіння продажів товару. Збут може упасти до нуля чи залишатися на низькому рівні довгий час. Продажі падають з багатьох причин, включаючи технічний прогрес (поява нового, більш досконалого, зміна смаків споживачів і ріст конкуренції При падінні продажів і прибутків багато фірм ідуть з ринку, а товари що залишилися можуть звузити ринок товару. Вони можуть залишити менші сегменти ринку і другорядні канали збуту чи скоротити витрати на стимулювання збуту, зменшивши за рахунок цього ціни. Споживачі втрачають інтерес до товару а їх кількість скорочується. Основна маса споживачів - консерватори.
Варіант 8. Яка сутність організації виробництва у межах економічної власності та продуктивних сил. Обґрунтуйте яким чином сприяють підприємницькій діяльності такі елементи ринкової соціально орієнтованої та змішаної економіки як структура і інфраструктура ринку.
Організація виробництва — це комплекс заходів, спрямованих на раціональне поєднання процесів праці з речовинними елементами виробництва в просторі й часі з метою підвищення ефективності виробництва, тобто досягнення поставлених завдань у найкоротший строк за найкращого використання виробничих ресурсів.
Організація виробництва охоплює проектування, здійснення на практиці, удосконалення виробничого процесу, тобто це діяльність, пов'язана з розробкою, використанням і удосконаленням виробничих систем, на основі яких виробляються основна продукція або послуги підприємства. Організацію виробництва можна також розглядати як сукупність дій із планування, координації та виконання виробничо-технологічного циклу для створення продуктів і сервісу.
Як уже зазначалося, організація виробництва охоплює всі складові виробничої системи та аспекти її виробничо-господарської діяльності та включає:
— організацію праці робітників підприємства як процес установлення й удосконалення способів виконання й умов протікання процесів праці;
— організацію виробничих процесів у часі та просторі як процес функціонального, просторового і тимчасового поєднання і зв'язку речовинних та особистісних чинників виробництва;
— організацію потокових методів виробництва як процес предметного сполучення робочих місць на ділянці, що поєднує різні групи устаткування для закінченого циклу обробки деталей або збирання виробів;
— організацію автоматичного і гнучкого автоматизованого виробництва як процес комплексної механізації й автоматизації не тільки технологічних операцій, а і допоміжних прийомів
праці (настановних, контрольних, обслуговуючих, транспортних, командних, тобто управляючих);
— організацію допоміжних цехів і обслуговуючих господарств підприємства як процес комплексного обслуговування основних цехів підприємства за всіма функціями, що виходять за межі їх основної спеціалізації;
— організацію технічного контролю якості продукції як процес установлення якості продукції, що випускається на підприємстві, забезпечення конкурентоспроможності виробів і економії суспільної праці;
— організацію технічного нормування праці як процес установлення ступеня витрат праці на виготовлення одиниці продукції або виконання заданого обсягу роботи за визначений період часу;
— організацію і планування створення й освоєння нової техніки і нової технології як процес створення нової і поліпшення діючої техніки та технології з обліком технічних, організаційних, економічних і соціальних заходів;
— організацію управління як процес створення й удосконалювання систем управління і способів їх функціонування.
Раціональна організація виробництва полягає в тому, щоб інтегрувати всю сукупність різнорідних компонентів, що реалізують процес виробництва, у цілісну і високоефективну виробничу систему, всі елементи якої ретельно "підігнані" один під одного за всіма аспектами їх функціонування.
Організація виробництва й оптимальне управління ним є найважливішими чинниками прискорення науково-технічного прогресу. Вони забезпечують найбільш повне й ефективне використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів підприємства, зниження собівартості та підвищення якості продукції, зростання продуктивності праці й ефективності виробництва, істотне скорочення тривалості циклу "дослідження — проектування — виробництво — реалізація" і підвищення темпів відновлення продукції та технічного розвитку виробництва.
Основні завдання, що розв'язуються організацією виробництва, такі:
— скорочення часу запуску нової продукції у виробництво;
— створення гнучких виробничих систем, що дають змогу в масовому обсязі виробляти і пропонувати послуги за індивідуальними замовленнями споживачів;
— управління глобальними виробничими мережами;
— розробка нових технологічних процесів і впровадження їх в наявні виробничі системи;
— швидке досягнення високої якості продукції та збереження досягнутого рівня в період, що передує реструктуризації;
— управління різнорідною робочою силою;
— дотримання обмежень, пов'язаних з охороною навколишнього середовища, етичних норм і державного законодавства.
Системна концепція організації виробництва передбачає поділ принципів організації на принципи організації структури управління та принципи організації процесу управління.
До принципів організації структур управління належать:
— економність і гнучкість структури управління;
— відповідність генеральним і територіальним схемам управління;
— скорочення кількості рівнів і ланок у структурі;
— скорочення витрат на склад апарату управління;
— чітке розмежування лінійного та функціонального управління;
— єдність розпорядливості та відповідальності;
— дотримання норм керованості;
— відповідність прав і обов'язків.
Системна концепція організації виробництва дає змогу підвищувати якість і ефективність управління на підприємстві, адаптувати параметри функціонування організації до зовнішнього або внутрішнього середовища, підтримувати стійкість організації, забезпечувати упорядкованість параметрів структури організації.
Ефективне функціонування сучасної ринкової економіки значною мірою залежить від діяльності таких ринкових установ як біржі, банки, дилерські та брокерські контори, служби зайнятості, інформаційно-комерційні, оптові збутові та постачальні організації, пункти прокату та лізингу, інвестиційні та фінансові фонди, ощадні каси, кредитні кооперативи, торгові доми та інших.
Підприємства інфраструктури відіграють важливу роль в економіці розвинутих країн. Вони забезпечують взаємозв'язок між основними суб'єктами економічних відносин — виробниками та споживачами, надають їм необхідні послуги, які сприяють підвищенню ефективності виробництва, прискорюють просування товарів до безпосереднього споживача, а з іншого боку — здійснюють акумуляцію вільних грошових ресурсів і сприяють їх перерозподілу всередині галузі та між галузями.
Інфраструктура використовується також у макроекономічному регулюванні — з її допомогою держава здійснює антиінфляційні заходи, політику, спрямовану на підвищення рівня зайнятості, протидіє циклічним коливанням економіки. Отже, економічна інфраструктура суттєво впливає на функціонування економічної системи в цілому.
Рис. 3.12. Елементи ринкової інфраструктури
Важливими суб'єктами інфраструктури є товарні і фондові біржі та біржі праці. Товарна біржа — це асоціація фізичних і юридичних осіб, яка здійснює оптові торговельні операції за стандартами і зразками у спеціальному місці. На біржі укладаються угоди на купівлю-продаж товарів, складаються ціни, формується попит і пропозиція товарів. Товарна біржа виконує такі функції:
1) збалансовує попит і пропозицію;
2) упорядковує ринок товарних і сировинних ресурсів;
3) стимулює розвиток ринку;
4) виконує роль економічного індикатора (покажчика). Біржі поділяються на універсальні та спеціалізовані. Біржі, на яких об'єктом торгівлі є окремі товари або групи товарів, називають спеціалізованими. А ті, що торгують широким асортиментом товарів, називають універсальними.
Фондова біржа — це організаційно оформлений постійний ринок цінних паперів. На фондовій біржі, з одного боку, здійснюється купівля-продаж цінних паперів, формується їх ціна, урівноважується попит і пропозиція, а з іншого — акумулюються грошові кошти підприємств, кредитно-фінансових установ, держави та приватних осіб, які спрямовуються на виробниче інвестування.
Предметами торгівлі на фондових біржах є акції та облігації акціонерних товариств і облігації державних позик. Фондові біржі є надзвичайно важливим елементом ринкової економіки та ринку капіталів. Вони виконують такі функції:
1) здійснюють мобілізацію фінансових ресурсів і спрямовують їх у довгострокові інвестиції;
2) забезпечують фінансування державних програм і боргів;
3) організовують вторинний ринок цінних паперів, на якому перепродуються акції та облігації, які циркулюють в обігу;
4) визначають реальні ціни акцій та облігацій тих чи інших компаній.
Розбудова ринку цінних паперів в Україні є об'єктивною необхідністю. Але вона потребує створення належної правової бази та механізму державного регулювання випуску та обігу цінних паперів, формування системи фінансових інститутів, спеціалізованих інвестиційних компаній та банків, брокерських контор, консультатційно-посередницьких та аудиторських фірм, фондових бірж та аукціонів.
Варіант 3. Розкрийте сутність бізнес-плану та його основні функції. Визначте зміст та техніку складання бізнес-плану. Обґрунтуйте доцільність випуску певного товару або надання послуг у місці вашого проживання
Виникнення будь-якої підприємницької ідеї ставить багато різноманітних запитань: хто виступає як конкретні споживачі, яким є ринок продукту підприємства, які кошти необхідні для реалізації проекту, чи виправдовує себе проект економічно, тощо. Задля отримання відповідей на ці запитання й складається бізнес-план.
Бізнес-план — це письмовий документ, в якому викладено сутність підприємницької ідеї, шляхи й засоби її реалізації та охарактеризовано ринкові, виробничі, організаційні та фінансові аспекти майбутнього бізнесу, а також особливості управління ним. Бізнес-план підсумовує ділові можливості та перспективи, пояснює, як ці можливості можуть бути реалізовані існуючою командою менеджерів.
У бізнес-плані формулюються перспективи та поточні цілі реалізації ідеї, оцінюються сильні й слабкі сторони бізнесу, наводяться результати аналізу ринку та його особливостей, викладаються подробиці функціонування підприємства за цих умов, визначаються обсяги фінансових і матеріальних ресурсів для реалізації проекту.
Бізнес-план дає можливість визначити життєздатність фірми за умов конкуренції, прогнозує процеси розвитку виробництва, конкретизує шляхи досягнення мети і подолання перешкод, є чинником, що стимулює інтереси потенційних інвесторів у їхніх пошуках вкладання коштів у розвиток виробництва.
У ринковій системі господарювання бізнес-план виконує дві найважливіші функції:
1) зовнішню — ознайомити різних представників ділового світу із сутністю та основними аспектами реалізації конкретної підприємницької ідеї;
2) внутрішню (життєво важливу для діяльності самого підприємства) — опрацювати механізм самоорганізації, тобто цілісну, комплексну систему управління реалізацією підприємницького проекту.
Традиційно бізнес-план розглядається як інструмент залучення необхідних для реалізації проекту фінансових ресурсів. Зовнішні інвестори та кредитори ніколи не вкладатимуть гроші в бізнес, якщо не ознайомляться з ретельно підготовленим бізнес-планом. Такий план має переконати потенційних інвесторів у тому, що підприємницький проект має чітко визначену стратегію успіху та заслуговує на фінансову підтримку.
Не менш важливою є і внутрішня функція бізнес-плану, в межах якої можна виділити два напрямки його застосування:
1) як інструменту стратегічного планування та оперативного управління діяльністю підприємства. Розробка бізнес-плану вимагає визначення не тільки стратегічних напрямків і цілей діяльності, а й оперативних дій для досягнення таких. Тобто бізнес-план є основою поточного планування всіх аспектів діяльності підприємства, він сприяє глибшому усвідомленню працівниками особистих завдань, пов´язаних зі спільним для них бізнесом;
2) як механізму аналізу, контролю й оцінки діяльності підприємства. Бізнес-план дає змогу аналізувати, контролювати й оцінювати успішність діяльності в процесі реалізації підприємницького проекту, виявляти відхилення від плану та своєчасно коригувати напрямки розвитку бізнесу.
Таким чином, в умовах ринкової системи господарювання бізне
с-план — це активний робочий інструмент управління, відправний пункт усієї планової та виконавчої діяльності підприємства; це документ, який визначає оптимальні за часом і найменш ризиковані шляхи реалізації підприємницького проекту. Ступінь деталізації бізнес-плану залежить від характеристики фірми незалежно від того, належить вона до сфери послуг чи до виробничої сфери. Специфіка бізнес-плану полягає в тому, що це комплексний документ, який відображає всі основні аспекти підприємницького проекту. В ньому розглядається широке коло проблем, на які може натрапити підприємець, і визначаються способи їх розв´язання. Водночас слід зазначити, що принципи управління за допомогою бізнес-плану передбачають необхідність урахування в процесі розробки конкретного бізнес-плану багатьох специфічних для даного підприємницького проекту факторів. Відтак з´являється можливість класифікувати бізнес-плани за певними ознаками:
1) за сферою бізнесу (виробництво, будівництво, роздрібна та оптова торгівля, надання послуг, посередницька діяльність тощо);
2) за масштабами бізнесу (великий, середній, малий);
3) за характеристиками продукту бізнесу (традиційний, принципово новий, виробничо-технічного чи споживчого призначення).
У межах кожної класифікаційної ознаки можна виокремлювати й розробляти: а) повний бізнес-план комерційної ідеї або інвестиційного проекту (для потенційних партнерів та інвесторів); б) бізнес-план фірми (для ради директорів або зборів акціонерів): в) бізнес-план структурного підрозділу (для вищого керівництва фірми). Можуть також складатися спеціальні (скорочені) бізнес-плани для певного кола заінтересованих осіб, а також бізнес-плани розвитку конкретного регіону для органів із бюджетними повноваженнями.
Така оцінка здійснюється на основі аналізу потенційного попиту та можливого пропонування. Крім того, підприємство повинно вивчити свої матеріальні можливості: виробничі потужності на поточний момент, імовірну рентабельність необхідних інвестицій. Ураховується також можливий термін «ринкового життя» товару і вплив на нього чинників моди та технологічного старіння. Окремо вивчається можливий прибуток із передбачуваної частки ринку. Зрозуміло, що такі дослідження потребують великих витрат праці та коштів, а їхні результати є достатньо умовними. Очікуваний прибуток може бути обчислений за формулою:
Q = (P – C)g ,
де Q — очікуваний прибуток фірми;
P — імовірна ціна продажу одиниці продукції ( послуги);
C — імовірна собівартість одиниці продукції (послуги) за умов виготовлення виробів та надання послуг в обсягах, що дорівнюють g.
Очікуваний за умов реалізації продуктової інновації прибуток належить зіставити з необхідними капіталовкладеннями для створення нового товару та його запровадження на ринок. Зіставлення очікуваного прибутку (Q) та капіталовкладень (K) дає змогу визначити окупність капіталовкладень. Її порівнюють з мінімально допустимою для підприємства ефективністю капітало-вкладень (ЕН). Якщо підприємство має намір здійснити інвестування за рахунок власних коштів, ця ефективність має бути вищою (як мінімум) за ставку відсотків на депозити (В), що склалась на ринку позик. У разі залучення для інвестування кредитів треба до рівня мінімальної ефективності додати відсоток за кредит (r). Отже, здійснюється порівняння:
, або .
Слід зазначити, що норматив ефективності капіталовкладень у кожної фірми свій і залежить від господарської політики підприємства.
Значні труднощі на цьому етапі планування продукції пов’язані з визначенням ціни нового товару. Для цього використовуються методи кореляційного та регресійного аналізу, параметричні методи, методи визначення ціни із застосуванням показників конкурентоспроможності новації. У вітчизняній практиці достатньо опрацьовано методику визначення ціни товару за цінами і параметрами базисних виробів того самого параметричного ряду або за цінами і параметрами взаємозамінних виробів. Під параметричним рядом, як правило, розуміють функціонально однорідні вироби, що мають однакове призначення і різняться тільки кількісними величинами головних (допоміжних) параметрів. Головні параметри конкретизують найважливіші споживчі властивості і показники призначення товарів певного типу. Вони протягом тривалого часу не залежать від конструктивних модифікацій та технологічних поліпшень, рівня оновлення матеріалів, що використовуються для виготовлення виробів. Наприклад, головними параметрами легкових автомобілів є потужність двигуна, а телевізорів — розмір діагоналі кінескопа. Допоміжні параметри безпосередньо залежать від конструкції та способу виготовлення продукції (наприклад, вимоги до зовнішнього вигляду товару). Найпростішим способом параметричного ціноутворення є визначення ціни товару, коли вона відома щодо одного або кількох цілком аналогічних чи взаємозамінних виробів. Зрозуміло, що таке ціно-утворення здебільшого придатне для оновлюваної продукції, а тому значних труднощів не становить. Цікавим різновидом параметричних методів ціноутворення є спосіб визначення ціни товару на основі урахування лише одного головного параметра виробу.
Численні дослідження доводять, що для багатьох товарів виробнично-технічного призначення залежність ціни товару від його головного параметра є функцією, що наближається до степеневої [57]. Її рівняння має вигляд:
Y = a Xn ,
де Y — співвідношення цін;
X — співвідношення головного параметра виробів;
a — вільний член рівняння;
n — показник степеня (найчастіше 0 < n < 1).
Ефективність практичного застосування цієї закономірності продемонстрували фахівці французької фірми «Берім», які з використанням статистичних даних щодо різних видів машин і устаткування визначили таку залежність ціни від основного параметра обладнання:
,
де Р1 і Р2 — ціни виробів, що порівнюються, одну з яких треба визначити;
Х1 і Х2 — значення основних параметрів виробів, що порівнюються;
n — коефіцієнт гальмування (показник, котрий ураховує залежність питомої ціни від зміни головного параметра).
Цей метод набув широкого застосування в міжнародній торгівлі для розрахунків цін. Значення коефіцієнта n на підставі багаторічної практики відоме для багатьох виробів. Наприклад, для відцентрових насосів n = 0,5, для тракторів середньої потужності — 0,72, для екскаваторів — 0,8. Крім цього, коефіцієнт гальмування легко обчислити на підставі даних про ціни і параметри кількох аналогічних виробів. Зрозуміло, що практичне використання цього методу можливе за умови незначної різниці головного параметра двох виробів, що порівнюються. Заведено вважати, що для практичних цілей різниця величин Х1 і Х2 не повинна перевищувати 30—50 %. Крім того, ця формула уможливлює розрахунок ціни лише за одним-двома параметрами. Її застосування для складних виробів дає велику похибку.
Зрозуміло що такий методологічний підхід до розрахунку можливих цін є дуже спрощеним і має лише орієнтовне значення.
До наукомісткої, з великою часткою технічних новинок продукції, застосовуються складніші методи математичної статистики, а передовсім регресійний аналіз. Для цього збирають вихідний статистичний матеріал щодо техніко-економічних параметрів і цін аналогів інноваційного продукту, який є об’єктом ціно-утворення. На підставі аналізу зібраних даних складають аналітичне рівняння, яке характеризує зв’язок між ціною Ц (залежна змінна — результуюча ознака) і техніко-економічними параметрами П (незалежні змінні — чинникові ознаки). У загальному вигляді цю залежність записують:
Ц = f (П1, П2, ...., Пn).
Така залежність характеризує регресійне рівняння. За підстановки в рівняння відповідних значень П1, П2,...., Пn отримаємо результат П, тобто середній рівень ціни.
Особливу увагу в процесі аналізу приділяють позиціюванню товару. З цим поняттям пов’язують систему критеріїв для визначення місця нового товару стосовно інших, що вже мають ринкове визнання. Визначають характерні особливості товару, що відрізняють його від аналогів-конкурентів, можливості створення в потенційних покупців стимулів, спрямованих на його переважне придбання, проводять комплексний аналіз співвідношення параметрів якості, ціни та витрат, що визначають величину вигоди (збитків) споживача (рис. 56) і рівнів конкурентоспроможності нового товару проти товарів-аналогів. У сукупності ці напрямки аналізу уможливлюють прийняття рішення про доцільність створення та випуску нового товару і можуть бути підставою для попереднього розрахунку ціни інноваційного продукту.
|
|
Вигода |
|||
|
СПОЖИВАЧ |
||||
|
Збитки |
||||
|
|
||||
|
|
|
Збитки |
Вигода |
|
|
|
|
|
ВИРОБНИК |
|
ΔЦ — зростання ціни нового товару;
Ц — ціна існуючого товару;
ΔВ — зростання витрат на новий товар;
В — витрати на існуючий товар;
ΔК — зростання корисності нового товару;
К — корисність існуючого товару.
Рис. 56. Умови взаємодії споживачів і постачальників нового товару
Варіант 6. Що вивчає навчальна дисципліна «Основи підприємництва». Яка сутність підприємництва в його сучасному розумінні. Розкрийте зміст основних функцій та завдань підприємства.
Дисципліна “Основи підприємництва” вивчає теорію та практику підприємництва як провідної форми господарювання за умов ринкової економіки, основні правила сучасної підприємницької діяльності, засади та умови створення та функціонування суб’єкта підприємництва.
Однією з неодмінних умов досягнення успіху практично в будь-який підприємницькій діяльності є отримання мінімально необхідних знань, уявлень про форми, принципи, умови та сфери підприємництва, уміння майбутнього підприємця обґрунтовувати послідовні кроки щодо створення власної справи, приймати оптимальні рішення з реалізації функцій підприємниця: прогнозувати, моделювати діяльність та оцінювати її результати.
Підприємництво існує там, де люди зі своєї волі, на свій розсуд виробляють товари чи надають послуги. Підприємництво - це особливий рід трудової діяльності людини. Воно поступово виокремилося із загального поняття "трудова діяльність", "праця". Його виокремлення дає підстави підрозділити все зайняте економічною діяльністю населення на виконавців і підприємців. Перші безпосередньо взаємодіють з предметами і засобами праці, видозмінюють їх, створюючи чи то відповідні речі, чи послуги. Вони є виконавцями розпоряджень. їхні знання, вміння, навики мають надзвичайно велике значення для виготовлення продукції високої якості, виконання відповідної роботи з найменшими зусиллями, для подальшого удосконалення засобів праці, технології виробництва. Завдяки їхнім знанням розробляються нові види продукції, технології, здійснюється науково-технічний прогрес. Підприємці взаємодіють не з речовими факторами виробництва, а з людьми, визначаючи мету економічної діяльності, шляхи, способи їх досягнення.
Разом з тим підприємницьку діяльність не можна ототожнювати з традиційною працею по управлінню. Управління, а значить, і праця по управлінню є у будь-якій сфері господарської діяльності. Вона мала місце в первіснообщинному, рабовласницькому, феодальному суспільствах, натуральному господарстві. Управлінська праця може бути працею по управлінню виробничими комплексами, або працею по управлінню людьми, трудовими колективами тощо. Умовно цю управлінську діяльність можна назвати "управлінською діяльністю" першого порядку.
Нерідко підприємництво називають бізнесом. Ці поняття близькі, але не тотожні. Бізнес (від англ. вusiness- комерційна діяльність, справа, заняття) являє собою будь-яку господарську діяльність, що має своєю метою отримання прибутку або дає іншу вигоду. Підприємництво - це такий вид бізнесу, який пов'язаний з виробництвом чогось нового (товарів, послуг) з новаторством, яке пов'язане з ризиковим вкладанням своїх коштів, а отже, взяттям на себе особистого ризику.
Підприємництво ототожнюють також з комерційною діяльністю. Комерційну діяльність можна розглядати в широкому та вузькому розумінні.
У широкому розумінні комерційна діяльність - це одна з форм бізнесу, яка пов'язана безпосередньо з реалізацією продукції, зі сферою торгівлі, з уже виробленим продуктом. Його зусилля спрямовані на пошук нових ринків, нових способів доведення продукту до споживача.
У вузькому розумінні комерційна діяльність - це частина будь-якого бізнесу, яка стосується укладення торговельних угод ( кожна фірма має свій комерційний відділ).
Таким чином, підприємницька діяльність, бізнес-діяльність, комерційна діяльність тісно між собою пов'язані, відзначаються спільністю та деякими відмінностями. Основне що їх об'єднує - це те, що вони представляють своєрідний вид трудової діяльності, метою якої є отримання прибутку. Підприємницька діяльність - це діяльність підприємця. Він є її центральною фігурою. Тому результати підприємницької діяльності визначаються, в першу чергу, підприємцем, тими ознаками, які йому притаманні, та рівнем їх розвитку. Можна навести сотні прикладів, коли підприємства виробляють один і той же вид продукції, знаходяться в одному правовому полі, але мають різні результати. Те ж саме можна сказати і про результати роботи торговельних підприємств. В Україні у 2006 р. 30,6% торговельних підприємств і підприємств з ремонту автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку; 35,8% готелів та ресторанів вважалися збитковими.
Сутність підприємництва виявляється у таких його функціях: творчій, ресурсній, організаційній.
Творча функція проявляється у сприянні генерувати та реалізовувати нові ідеї, техніко-економічні та наукові розробки, проекти, пов'язані з господарським ризиком.
Ресурсна функція полягає в тому, що підприємець бере на себе ініціативу поєднання землі, сировинних ресурсів, капіталу, праці, грошей, інформації для виробництва товарів чи послуг, його націленості на їх найбільш ефективне використання з точки зору досягнень науки, техніки, технології, організації та управління.
Організаційна функція підприємництва виявляється у забезпеченні поєднання ресурсів виробництва в оптимальному співвідношенні та у здійсненні повсякчасного контролю за їх використанням.
Реалізація цих функцій та подальший розвиток підприємництва може здійснюватися лише за певних конкретних умов.