Варіант 1 І рівень 1
Работа добавлена на сайт samzan.net:
Варіант №1
І рівень
1.-2;
2.-2;
3.-2;
4.-2;
ІІ рівень
5.-2,3;
6.-4;
7.-1,3;
8.-3;
9.-1,3,4,5;
10.- 3;
11.-2,3,4;
12.-1,3,4,5;
ІІІ рівень
А)?
Б)?
Варіант №2
І рівень
1.-2;
2.-1;
3.-1;
4.-2;
ІІ рівень
5.-2,4,5,6;
6.-1;
7.-1,4;
8.-2,4,5;
9.-3,5;
10.-1,3;
11.-1,3,4;
12.-1,5,6;
ІІІ рівень
А) Політика як суспільне явище
Суть, ознаки та типологія політичних партій.
Політична партія – форма організованої участі громадян у політиці, що виражає інтереси певних соціальних груп, спирається на ідеологію і ставить за мету здобуття, реалізацію та утримання влади або здійснення впливу на неї.
Вимоги які ставляться до партій при реєстрації: наявність статуту, що розкриває організаційні засади партії; наявність програми, що містить ідеологічні засади; відсутність у програмі положень, що закликають до повалення існуючого в країні ладу, або розпалюють міжнаціональну чи міжрелігійну ворожнечу; відсутність у партійній структурі воєнізованих формувань.
Функції політичних партій:
виявлення та представництво групових інтересів, їх врахування і реалізація через курси державної політики;
підготовка і проведення виборчих кампаній
розробка ідеологій як бази для формування політичних курсів;
політична соціалізація як наслідок популяризації партією своїх поглядів і дій;
участь у формуванні владних структур;
добір і підготовка кадрів для державних структур.
За критерієм місця у політичному спектрі партії поділяються на ліві , праві, центристські, лівоцентристські, правоцентристські, крайні ліві та крайні праві. Ліві вважають, що соціальні проблеми є проблемами держави; вона повинна допомагати суспільству їх вирішувати, реалізуючи певні соціальні програми (обов’язкова освіта, державна медицина, субсидіювання менш заможних верств населення, розв’язання проблеми безробіття, пенсійне забезпечення тощо). Праві вбачають у такому активному втручанні держави у справи суспільства порушення природних прав людини, оскільки політика лівих призводить до вирівнювання соціально-економічних можливостей.
Ще одним надзвичайно важливим критерієм класифікації політичних партій є їх внутрішня організаційна структура. За цим критерієм партії поділяються на масові та кадрові. Масові партії характеризуються чіткою внутрішньою організацією та ієрархічною підпорядкованістю, що базується на фіксованості членства і існуванні чітких партійних списків. Для кадрових партій характерним є відсутність членства та партійних списків.
За критерієм територіальної репрезентативності партії поділяються на загальнонаціональні та регіональні, тобто такі, що діють на території лише одного регіону даної країни.
За місцем у політичній системі партії поділяються на нелегальні, тобто такі, яким було відмовлено у реєстрації, або вони самі від неї відмовилися через невизнання існуючого державного ладу, та легальні. Останні в свою чергу поділяються на правлячі та опозиційні, що визначається перемогою або поразкою на останніх виборах.
Стиль керівництва партією, що визначається прийняттям найважливіших рішень одноосібно лідером чи партійними зборами або з’їздом, вказує на те, є партія авторитарною чи демократичною.
За ідеологічною орієнтацією партії переважно можна поділити на націоналістичні, консервативні, ліберальні, соціал-демократичні, комуністичні.
За критерієм методів діяльності розрізняють партії помірковані та радикальні.
Варіант №6
І рівень
1.-1;
2.-2;
3.-2;
4.-2;
5.-2,3,6;
6.-5;
7.-2;
8.-1,2,3,5,6;
9.-2,3,5,6;
10.-1,3,4,5;
11.-2,4,5,6,7;
12.-1,2,4;
ІІІ рівень
А) Конституційний статут презедента України
Б) Інститут демократичних виборів : суть,типологія,принципи та суспільні функції
Варіант №13
І рівень
1.-1;
2.-2;
3.-2;
4.-2;
ІІ рівень
5.-4;
6.-2,5;
7.- 1,2,5,6;
8.-1,4;
9.-3;
10.- 1,2,3,6;
11.-1,3,5;
12.-1,3,4;
ІІІ рівень
А)Суть, ознаки та типологія політичних партій.
Політична партія – форма організованої участі громадян у політиці, що виражає інтереси певних соціальних груп, спирається на ідеологію і ставить за мету здобуття, реалізацію та утримання влади або здійснення впливу на неї.
Вимоги які ставляться до партій при реєстрації: наявність статуту, що розкриває організаційні засади партії; наявність програми, що містить ідеологічні засади; відсутність у програмі положень, що закликають до повалення існуючого в країні ладу, або розпалюють міжнаціональну чи міжрелігійну ворожнечу; відсутність у партійній структурі воєнізованих формувань.
Функції політичних партій:
виявлення та представництво групових інтересів, їх врахування і реалізація через курси державної політики;
підготовка і проведення виборчих кампаній
розробка ідеологій як бази для формування політичних курсів;
політична соціалізація як наслідок популяризації партією своїх поглядів і дій;
участь у формуванні владних структур;
добір і підготовка кадрів для державних структур.
За критерієм місця у політичному спектрі партії поділяються на ліві , праві, центристські, лівоцентристські, правоцентристські, крайні ліві та крайні праві. Ліві вважають, що соціальні проблеми є проблемами держави; вона повинна допомагати суспільству їх вирішувати, реалізуючи певні соціальні програми (обов’язкова освіта, державна медицина, субсидіювання менш заможних верств населення, розв’язання проблеми безробіття, пенсійне забезпечення тощо). Праві вбачають у такому активному втручанні держави у справи суспільства порушення природних прав людини, оскільки політика лівих призводить до вирівнювання соціально-економічних можливостей.
Ще одним надзвичайно важливим критерієм класифікації політичних партій є їх внутрішня організаційна структура. За цим критерієм партії поділяються на масові та кадрові. Масові партії характеризуються чіткою внутрішньою організацією та ієрархічною підпорядкованістю, що базується на фіксованості членства і існуванні чітких партійних списків. Для кадрових партій характерним є відсутність членства та партійних списків.
За критерієм територіальної репрезентативності партії поділяються на загальнонаціональні та регіональні, тобто такі, що діють на території лише одного регіону даної країни.
За місцем у політичній системі партії поділяються на нелегальні, тобто такі, яким було відмовлено у реєстрації, або вони самі від неї відмовилися через невизнання існуючого державного ладу, та легальні. Останні в свою чергу поділяються на правлячі та опозиційні, що визначається перемогою або поразкою на останніх виборах.
Стиль керівництва партією, що визначається прийняттям найважливіших рішень одноосібно лідером чи партійними зборами або з’їздом, вказує на те, є партія авторитарною чи демократичною.
За ідеологічною орієнтацією партії переважно можна поділити на націоналістичні, консервативні, ліберальні, соціал-демократичні, комуністичні.
За критерієм методів діяльності розрізняють партії помірковані та радикальні.
БСуб'єкт права (суб'єкт правовідносин) — індивідуальна особа або колективний суб'єкт, які мають правосуб'єктність та використовують її у конкретних правовідносинах, виступаючи реалізаторами суб'єктивних юридичних прав і обов'язків, повноважень і юридичної відповідальності.
|
Це незавершена стаття з права. |
Види суб'єктів права, учасників правовідносин
У вітчизняній та зарубіжній юридичній літературі є загальновизнаним, що суб'єктами права можуть бути фізичні і юридичні особи.
До фізичних осіб (індивідуальні суб'єкти) належать всі громадяни (при монархічній формі правління — піддані), іноземці і особи без громадянства. У сучасному розумінні «фізична особа» як суб'єкт права ототожнюється, по суті, з людиною, що має правоздатність та дієздатність. Фізична особа, зазначав ще Г. Шершеневич, «це суб'єкт права, який збігається з людиною».
До юридичних осіб (колективні суб'єкти) учасників правових відносин, належать підприємства та організації. Вони: а) мають відокремлене майно; б) відповідають цим майном за своїми зобов'язаннями; в) можуть від свого імені набувати і здійснювати майнові та особисті немайнові права; г) мають самостійний баланс чи кошторис; д) можуть нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем у суді.
Згідно з цивільним законодавством України, юридичними особами можуть бути комерційні організації, що мають на меті одержання прибутку, і некомерційні об'єднання, які є неприбутковими і не розподіляють прибуток між їх учасниками.
Юридичні особи (колективні суб'єкти) — комерційні організації можуть створюватися у формі господарських товариств, кооперативів, різних державних організацій. Юридичні особи — некомерційні організації можуть створюватися у формі громадських чи релігійних об'єднань, а також у інших формах, передбачених законом.
Слід мати на увазі, що не будь-який колектив людей може виступати взагалі суб'єктом права. Наприклад, навчальна група, курси, кафедри, виробничі бригади та інші спільноти не мають цієї якості. Суб'єктами права є лише стійкі, постійні утворення, які характеризуються єдністю волі і мети, а також певною внутрішньою організацією. Це не випадкові і не тимчасові об'єднання громадян чи яких-небудь структур.
Варіант №14
І рівень
1.-2;
2.-2;
3.-2;
4.-2;
ІІ рівень
5.-3;
6.-2,4,5;
7.-1,4,5;
8.-4;
9.-1,4,5;
10.-3;
11.-1,4;
12.-6;
ІІІ рівень
А. Сутність та типи легітимності влади.
Легітимне ставлення до правових норм країни — одне із сучасних уявлень про сутність влади, за якої правові норми мають демократичний зміст і випливають із суверенітету народу як абсолютного першоджерела закону. Легітимність політичної влади — форма підтримки, виправдання правомірності застосування влади і здійснення правління державою або окремими його структурами та інститутами.
Основними джерелами легітимності, як правило, виступають три основні суб'єкти:
1. населення;
2. уряд;
3. зовнішньополітичні структури.
Різні можливості політичних суб'єктів підтримувати певну систему правління передбачають різні типи легітимності влади. Найвідомішою є класифікація типів влади, запропонована М. Вебером:
1. традиційний, який спирається на віру в святість традицій і право володарювати тих, хто одержав владу за цією традицією;
2. харизматичний (грец. charisma — милість, благодать, Божий дар, винятковий талант), оснований на вірі в надприродну святість, героїзм чи інші виняткові чесноти володаря і створеної або отриманої ним влади;
3. раціональний (легальний), що ґрунтується на вірі в законність існуючого порядку, професіоналізм владних структур.
Криза легітимності — зниження реальної підтримки органів державної влади чи правлячого режиму в цілому, яке впливає на якісні зміни їхніх ролей і функцій.
У сучасних умовах суспільно-політичного розвитку кризи легітимності спричинені нездатністю органів влади здійснювати свої функції, нелегітимних формами насилля над людьми, неспроможністю уряду адаптуватися до динамічної зміни умов суспільного розвитку, руйнуванням конституційного порядку, розривом між конституційними нормами та практикою їхнього втілення, відсутністю серйозних структурних змін.
Якщо М. Вебер виділяв три типи легітимності, то в сучасній політичній науці їх налічують сім: традиційний, хоризматичний, правничо-раціональний,раціонально-цільовий,соціально-евдемонічний і національно-патріотичний.
Традиційна легітимність ґрунтується на визнанні тих політичних дій, що відповідають цінностям і нормам традиційної політичної культури.
Хоризматична легітимність передбачає визнання виняткових рис і здібностей політичного лідера; вона найбільш нестабільна.
Правничо-раціональна легітимність випливає з визнання суспільством політичних дій у рамках існуючої системи права.
Раціонально-цільова легітимність виходить з переконання, що політична система лише тоді є сприятливою і гідною підтримки, коли вона забезпечує виконання поставлених цілей.
Цей тип є найбільш поширеними в сучасному світі, особливо в демократичних країнах.
Соціально-евдемонічна легітимність полягає у здатності політичної системи забезпечити населенню високий рівень життя і створити ілюзію її піклування про добробут народу.
Національно-патриотична легітимність визначає національні символи, ритуали, міфи, успадковані від попередніх національно-державних утворень.
Легітимність на засадах участі передбачає обґрунтування ідеологією і практикою існуючої політичної системи, необхідності широкої участі громадян у діяльності політичних інститутів і їхню віру в можливість впливати на владу.
Проте, жодна легітимна система не ґрунтується на якомусь одному виді легітимності, а поєднує, як правило, декілька.
Б) Міжнародні конфлікти: різновиди та способи врегулювання.
Жоден із міжнародних конфліктів у світовій історії не був точною копією іншого, що відбувався раніше. Кожний конфлікт мав певні особливості як щодо причини виникнення, засобів, складу конфліктуючих сторін, так і за специфікою перебігу подій.
За сферою суперечностей міжнародні конфлікти можна визначати як політичні, економічні та ідеологічні, що загалом відповідає основним сферам взаємодії учасників міжнародних відносин.
Політичні конфлікти випливають із традиційного для сфери зовнішньої політики протиставлення держав щодо розподілу влади (домінації) і престижу у міжнародних відносинах. У міжнародній політиці влада будь-якої держави намагається розв'язувати двоєдине завдання, з одного боку, реалізувати власний суверенітет, а з іншого — встановити і підтримувати стійкий вплив на владу інших держав. Економічні конфлікти порівняно із політичними характеризуються значно ширшим колом учасників. Поряд із державами, їх сторонами можуть виступати також і будь-які суб'єкти підприємництва, які мають розгалужені інтереси за кордоном. Ідеологічні конфлікти виявляються у ворожнечі між народами і державами, причиною якої є несумісність домінуючих систем цінностей, поглядів на суспільство та світ. Несумісність панівних ідеологій позначається на настроях широких кіл громадян, позиціях політичних партій і рухів, владних елітах конкуруючих між собою держав світу.
Міжетнічні конфлікти традиційно пов'язують із зіткненнями між представниками різних етнічних спільнот, організованими рухами, групами та навіть окремими особами. Конфліктність фактично закладена у взаємини між етносами в умовах їхнього сусідства в межах вузького географічного ареалу їх проживання.
За засобами конфлікти традиційно прийнято ділити на збройні та незбройні, оскільки власне використання чи невикористання збройних сил у розв'язанні міжнародних суперечностей визначає собою його найголовніші специфічні риси.
Збройні конфлікти, тобто війни, є цілеспрямовано організованими зіткненнями збройних сил конфліктуючих сторін з метою завдання максимально можливої шкоди та знищення військового та господарського потенціалу противника
Незбройні конфлікти характеризуються конфронтативними діями ворогуючих сторін, не пов'язаними з застосуванням воєнної сили. Зрозуміло, що вони можуть бути попередніми стадіями воєн і розглядатися як форми загострення стосунків, але в сучасних міжнародних відносинах доволі часто вони виступають самостійно.
За географічними масштабами міжнародні конфлікти можна поділити в порядку їх розширення на три типи: локальні, регіональні та глобальні.
Локальні конфлікти — це ті для яких характерне поширення:
1)у прикордонних районах суміжних держав;
2)в окремих невеликих географічних пунктах відносно їх приналежності;
3)на невеликих територіях конфліктуючих сторін .
Локальні конфлікти за певних умов мають тенденцію
до розширення масштабів та перетворення в більш небезпечні регіональні та глобальні.
Регіональні конфлікти отримують поширення в більшій частині країн регіону або охоплюють його повністю. Такого типу конфлікти характеризуються, на відміну від попередніх, великими обсягами залучених до боротьби ресурсів, та, як правило, середньою тривалістю.
Глобальні конфлікти, або світові війни, охоплюють практично весь світ, оскільки, якщо непрямо, то, принаймні, опосередковано зачіпають усі регіони, всі країни світу, навіть в тому випадку, коли вони не беруть безпосередньої участі у воєнних діях. Такі конфлікти характеризуються величезними територіальними та ресурсними масштабами боротьби між коаліціями, що протистоять одна одній. Вони, як правило, також є середньо-тривалими.
За складом конфліктуючих сторін міжнародні конфлікти досить чітко діляться на: двосторонні, багатосторонні та коаліційні.
Двосторонні конфлікти, як правило, випливають з територіальних, етнічних та релігійних протиріч, що виникають між суміжними державами, тому вони переважно мають локальний і затяжний характер.
Багатосторонні конфлікти характеризуються хаотичним або поступовим втягненням держав у боротьбу між тими чи іншими їх угрупованнями, спричиненими переважно протиріччями політичного, економічного та військового характеру. Такого типу конфлікти мають здебільшого регіональний масштаб та є середньотривалими.
Коаліційні конфлікти є наперед організованим, одномоментним втягненням держав у протиборство. Тобто створена заздалегідь коаліція держав розпочинає дії на основі попередньо укладених союзницьких угод про воєнні та політичні гарантії взаємної безпеки.
За тривалістю міжнародні конфлікти, як видно з попередніх класифікацій, діляться на: короткотривалі (блискавичні), серед-ньотривалі та довготривалі (затяжні).
Короткотривалі, або блискавичні, конфлікти загалом є локальними та характеризуються незначними обсягами ресурсів, що залучаються до конфронтації. їх тривалість може коливатися у проміжку від кількох днів до кількох місяців.
Середньотривалі конфлікти відбуваються впродовж 4—6 років і характеризуються переважно регіональним та глобальним геопросторовим масштабом.
Довготривалі, або затяжні, конфлікти тривають від 6—7 до 10 і більше років. Для них характерні як регіональні, так і локальні географічні рамки та невеликі масштаби ресурсів, що при цьому використовуються.
Варіант №16
І рівень
1.-1;
2.-2;
3.-2;
4.-2;
ІІ рівень
5.-2,4, 6;
6.-1,2,4;
7.-5;
8.-3;
9.-3;
10.-1,2,3;
11.-2,3,4,5;
12.-2;
ІІІ рівень
А) Основні риси та різновиди альтернативних та не альтернативних партійних систем;
Б)Форма державного правління
2. темами його роздумів були проблеми буття і часу руху історії а також особистості людини її волі і розуму
3. РОССИЙСКИЙ ГОСУДАРСТВЕННЫЙ ГЕОЛОГОРАЗВЕДОЧНЫЙ УНИВЕРСИТЕТ ИМЕНИ СЕРГО ОРДЖОНИКИДЗЕ МГРИРГГРУ Кафедр
4. Экологическая экспертиза
5. 2010 82 В инспекцию Министерства по налогам и сборам Республики Беларусь далее инспекция МНС
6. на тему рекламный коммерческий плакат в рамках программы дизайн окружающей среды преподаватель Са
7. Тема- Політичний та соціально ~ економічний розвиток України в др
8. Конвертеры и перекодировщик
9. Собрание итогов сделанных форм готовых положений мир каков он есть для всякого кто абонирован в нем
10. Городская община древней Руси
11. СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ КОНТЕКСТ РОЗВИТКУ ЛЬВІВСЬКОЇ МУРАЛІ [3] РОЗДІЛ 2
12. задолбала и зачастую даже такого рода напоминания мы не читаем вовсе или не обращаем на них внимания
13. Статья 177 Кодекса об административных правонарушениях Российской Федерации устанавливает ответственность
14. Синтаксис энциклопедических статей отличен от других научных статей
15. Пехотная баллада Терри ПратчеттПехотная баллада Серия- Плоский мир ~ 31 Scn- UTC; OCR
16. Тема Валютные риски и методы их страхования Выполнила Ишен Джумгал Сальпиева Жаркын Проверила
17. верхом чеголибо путного достойного уважения
18. Социология брака и семьи 2курс специальность Социология Дневной и заочной формы обучения Мес
19. КОМАЙСКИЙ 2008 годовой К О Д Ы Организация СПК
20. Проект базы данных магазина заказов товаров и услуг