Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Переклад виконав
Центр європейського та порівняльного права
http://eclc.gov.ua/www/new/html/ukr/main.html
Переклад: Галина Заворітня
Загальна редакція: Тарас Качка
Літературна редакція: Ольга Кочерга, Євген Мейнарович
ЗМІСТ
ПРЕАМБУЛА
РОЗДІЛ І: ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
РОЗДІЛ ІІ: ПОЛОЖЕННЯ ПРО ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО ДОГОВОРУ ПРО ЗАСНУВАННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ СПІЛЬНОТИ З МЕТОЮ ЗАСНУВАННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ СПІЛЬНОТИ
РОЗДІЛ ІІІ: ПОЛОЖЕННЯ ПРО ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО ДОГОВОРУ ПРО ЗАСНУВАННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ СПІЛЬНОТИ З ВУГІЛЛЯ ТА СТАЛІ
РОЗДІЛ ІV: ПОЛОЖЕННЯ ПРО ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО ДОГОВОРУ ПРО ЗАСНУВАННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ СПІЛЬНОТИ З АТОМНОЇ ЕНЕРГІЇ
РОЗДІЛ V: ПОЛОЖЕННЯ ПРО СПІЛЬНУ ЗОВНІШНЮ ТА БЕЗПЕКОВУ ПОЛІТИКУ
РОЗДІЛ VI: ПОЛОЖЕННЯ ПРО ПОЛІЦІЙНУ ТА СУДОВУ СПІВПРАЦЮ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ
РОЗДІЛ VII: ПОЛОЖЕННЯ ПРО ПОСИЛЕНУ СПІВПРАЦЮ
РОЗДІЛ VIII: КІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
ПРЕАМБУЛА
ЙОГО ВЕЛИЧНІСТЬ КОРОЛЬ БЕЛЬГІЙЦІВ, ЇЇ ВЕЛИЧНІСТЬ КОРОЛЕВА ДАНІЇ, ПРЕЗИДЕНТ ФЕДЕРАТИВНОЇ РЕСПУБЛІКИ НІМЕЧЧИНИ, ПРЕЗИДЕНТ ГРЕЦЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ, ЙОГО ВЕЛИЧНІСТЬ КОРОЛЬ ІСПАНІЇ, ПРЕЗИДЕНТ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ, ПРЕЗИДЕНТ ІРЛАНДІЇ, ПРЕЗИДЕНТ ІТАЛІЙСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ, ЙОГО КОРОЛІВСЬКА ВИСОКІСТЬ ВЕЛИКИЙ ГЕРЦОГ ЛЮКСЕМБУРЗЬКИЙ, ЇЇ ВЕЛИЧНІСТЬ КОРОЛЕВА НІДЕРЛАНДІВ, ПРЕЗИДЕНТ ПОРТУГАЛЬСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ, ЇЇ ВЕЛИЧНІСТЬ КОРОЛЕВА СПОЛУЧЕНОГО КОРОЛІВСТВА ВЕЛИКОЇ БРИТАНІЇ ТА ПІВНІЧНОЇ ІРЛАНДІЇ,
НАТХНЕННІ НАМІРОМ перейти до нового етапу європейської інтеграції, що її започаткувало створення Європейських Спільнот,
ПАМ’ЯТАЮЧИ про історичну вагу подолання поділу європейського континенту та про потребу створити міцні підвалини будови майбутньої Європи,
ПІДТВЕРДЖУЮЧИ свою відданість принципам свободи, демократії, верховенства права [правової держави], шанування прав людини та засадничих свобод,
ПІДТВЕРДЖУЮЧИ свою відданість засадничим соціальним правам, що їх визначено в Європейській Соціальній Хартії, підписаній в Турині 18 жовтня 1961 року, та в Хартії Спільноти про Засадничі Соціальні Права Працівників 1989 року,
ПРАГНУЧИ поглибити солідарність своїх народів, шануючи їхню історію, культуру та традиції,
ПРАГНУЧИ сприяти демократичному та ефективному функціюванню інституцій та успроможнити їх, в межах єдиної інституційної структури, краще виконувати доручені завдання,
НАТХНЕННІ НАМІРОМ досягти зміцнення та конвергенції своїх економік та заснувати економічний та валютний союз, зокрема єдину стабільну валюту згідно з положеннями цього Договору,
З НЕПОХИТНИМ ПРАГНЕННЯМ сприяти економічному й соціальному поступові своїх народів з огляду на принцип стабільного розвитку та в контексті втілювання внутрішнього ринку, посиленого гуртування й захисту довкілля, а також реалізовувати політики таким чином, щоб забезпечити рівнобіжний поступ економічної інтеграції та інших сфер,
НАТХНЕННІ НАМІРОМ запровадити спільне громадянство для громадян своїх країн,
НАТХНЕННІ НАМІРОМ реалізовувати спільну зовнішню та безпекову політику, зокрема поступово формувати спільну оборонну політику, що, можливо, приведе до спільної оборони згідно з положеннями статті 17, і таким чином зміцнювати європейську ідентичність та незалежність заради миру, безпеки та поступу в Європі та в цілому світі,
НАТХНЕННІ НАМІРОМ сприяти вільному рухові осіб і водночас забезпечити безпеку своїх народів, запроваджуючи простір свободи, безпеки та правосуддя згідно з положеннями цього Договору,
НАТХНЕННІ НАМІРОМ тягло творити дедалі ближчий союз народів Європи, де рішення приймають якнайближче до громадян згідно з принципом субсидіарності,
З ОГЛЯДУ на дальші кроки, потрібні, щоб розвивати європейську інтеграцію,
ВИРІШИЛИ заснувати Європейський Союз та з цією метою призначили своїх повноважних представників:
(імена)
ЩО, обмінявшися вірчими грамотами, які визнано чинними та виконаними в належній формі, погодилися про таке:
РОЗДІЛ І
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1
Цим Договором ВИСОКІ ДОГОВІРНІ СТОРОНИ засновують ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ, що його далі називано “Союз”.
Цей договір позначає новий етап процесу творення дедалі ближчого союзу народів Європи, де рішення приймають якнайвідкритіше та якнайближче до громадян.
Союзу ґрунтується на Європейських Спільнотах, що їх доповнюють започатковувані цим Договором політики та форми співпраці. Завданням Союзу є сформувати узгоджені та солідарні стосунки держав-членів та стосунки їхніх народів.
Стаття 2
Союз ставить перед собою таку мету:
- сприяти економічному й соціальному поступові та високому рівневі зайнятості, досягти збалансованого стабільного розвитку, зокрема, згідно з положеннями цього Договору, створюючи простір без внутрішніх кордонів, зміцнюючи економічне та соціальне гуртування та засновуючи економічний та валютний союз, що його кінцевою метою є єдина валюта;
- стверджувати свою ідентичність на міжнародному рівні, зокрема, провадячи спільну зовнішню та безпекову політику та поступово формуючи спільну оборонну політику, що, можливо, приведе до спільної оборони згідно з положеннями статті 17;
- зміцнювати захист прав та інтересів громадян держав-членів через упровадження громадянства Союзу;
- берегти та розвивати Союз як простір свободи, безпеки та правосуддя, де забезпечено вільний рух осіб і водночас належні заходи щодо контролю на зовнішніх кордонах, притулку, імміграції, запобігання злочинності та боротьби проти неї;
- цілковито зберігати acquis communautaire та розвивати його з огляду на те, якою мірою започатковані цим Договором політики та форми співпраці потребуватимуть перегляду, щоб забезпечити ефективність механізмів та інституцій Спільноти.
Мети Союзу належить досягати шляхами, обумовленими в цьому Договорі, та згідно з закладеними в ньому умовами та часовими межами, шануючи принцип субсидіарності, як визначено в статті 5 Договору про заснування Європейської Спільноти.
Стаття 3
Союз має єдину інституційну структуру, що забезпечує узгодженість та тяглість діяльності, спрямованої на досягнення його мети, й водночас шанування та розвиток acquis communautaire.
Союз забезпечує, зокрема, узгодженість своєї зовнішньої діяльності в цілому в контексті політик зовнішніх відносин, безпекової, економічної та з питань розвитку. Обов’язком Ради та Комісії є забезпечувати таку узгодженість та співпрацювати з цією метою. Їм належить забезпечувати реалізацію цих політик, кожній в межах своїх відповідних повноважень.
Стаття 4
Європейська Рада надає імпульси, що стимулюють розвиток Союзу, та визначає загальні політичні настанови.
До складу Європейської Ради входять голови держав чи урядів держав-членів та Голова Комісії. Їм допомагають міністри закордонних справ держав-членів та член Комісії. Європейська Рада збирається щонайменше двічі на рік на чолі з головою держави чи уряду держави-члена, що головує в Раді.
Європейська Рада подає Європейському Парламентові доповідь після кожного засідання та річну письмову доповідь про поступ Союзу.
Стаття 5
Європейський Парламент, Рада, Комісія, Суд та Рахункова Палата здійснюють свої повноваження за умов та заради завдань, що їх обумовлено, з одного боку, в положеннях Договорів про заснування Європейських Спільнот та наступних Договорів та Актів, що їх змінюють та доповнюють, а з іншого боку, в інших положеннях цього договору.
Стаття 6
1. Засадничими принципами Союзу є спільні принципи всіх держав-членів – свобода, демократія, шанування прав людини та засадничих свобод, верховенство права [правова держава].
2. Союз шанує засадничі права, що їх гарантовано Європейською Конвенцією про захист прав людини та засадничих свобод, підписаною 4 листопада 1950 року в Римі, та що випливають з конституційних традицій, спільних у державах-членах, і трактує їх як загальні принципи права Спільноти.
3. Союз шанує національну ідентичність держав-членів.
4. Союз забезпечує себе засобами, потрібними, щоб досягти своєї мети та реалізувати свої політики.
Стаття 7[1]
1. На обґрунтовану пропозицію третини держав-членів, Європейського Парламенту чи Комісії, Рада може, після отримання згоди Європейського Парламенту, більшістю в чотири п’ятих своїх членів ухвалити рішення, що визнає явний ризик того, що держава-член тяжко порушить принципи, зазначені в частині першій статті 6, та надіслати належні рекомендації цій державі. Перш, ніж визнати це, Рада заслуховує цю державу-члена та, згідно з тією самою процедурою, може звернутися до незалежних осіб із проханням подати протягом розумного строку доповідь про ситуацію в цій державі-члені.
Рада постійно перевіряє, чи й досі наявні причини такого визнання.
2. На пропозицію третини держав-членів чи Комісії та після отримання згоди Європейського Парламенту, Рада у складі голів держав чи урядів, попередньо запросивши зацікавлену державу-члена викласти своє трактування, може одностайно визнати, що держава-член справді тяжко й тривало порушує принципи, зазначені в частині першій статті 6.
3. У разі визнання згідно з частиною другою, Рада може кваліфікованою більшістю ухвалити рішення, що зупиняє певні права зацікавленої держави-члена, що випливають із застосування цього Договору, зокрема право голосу представника уряду цієї держави-члена в Раді. Водночас Рада враховує можливі наслідки такого зупинення для прав та обов’язків фізичних та юридичних осіб.
У будь-якому разі ця держава-член зобов’язана далі виконувати свої обов’язки за цим Договором.
4. Рада згодом може кваліфікованою більшістю ухвалити рішення про зміну чи скасування заходів, що їх вжито згідно з частиною третьою, у відповідь на зміну ситуації, що спричинила ці заходи.
5. На потреби цієї статті, Рада діє без урахування голосу зазначеної держави-члена. Утримання від голосування присутніх членів чи їхніх представників не впливає на ухвалення рішень, зазначених в частині другій. Кваліфіковану більшість належить визначати тим самим співвідношенням зважених голосів зацікавлених членів Ради, що закладене в частині другій статті 205 Договору про заснування Європейської Спільноти.
Цю частину належить застосовувати також в разі зупинення права голосу згідно з частиною третьою.
6. На потреби частин першої та другої, Європейський Парламент діє більшістю в дві третини поданих голосів, що представляють більшість його членів.
РОЗДІЛ ІІ
ПОЛОЖЕННЯ ПРО ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО ДОГОВОРУ ПРО ЗАСНУВАННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ СПІЛЬНОТИ З МЕТОЮ ЗАСНУВАННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ СПІЛЬНОТИ
Стаття 8
(не відтворено)[2]
РОЗДІЛ ІІІ
ПОЛОЖЕННЯ ПРО ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО ДОГОВОРУ ПРО ЗАСНУВАННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ СПІЛЬНОТИ З ВУГІЛЛЯ ТА СТАЛІ
Стаття 9
(не відтворено)
РОЗДІЛ ІV
ПОЛОЖЕННЯ ПРО ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО ДОГОВОРУ ПРО ЗАСНУВАННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ СПІЛЬНОТИ З АТОМНОЇ ЕНЕРГІЇ
Стаття 10
(не відтворено)
РОЗДІЛ V
ПОЛОЖЕННЯ ПРО СПІЛЬНУ ЗОВНІШНЮ ТА БЕЗПЕКОВУ ПОЛІТИКУ
Стаття 11
1. Союз визначає та реалізує спільну зовнішню та безпекову політику, що охоплює всі сфери зовнішньої та безпекової політики, з метою:
- захищати спільні вартості, засадничі інтереси, незалежність та цілість Союзу згідно з принципами Статуту Організації Сполучених Націй;
- всіляко зміцнювати безпеку Союзу;
- берегти мир та зміцнювати міжнародну безпеку згідно з принципами Статуту Організації Сполучених Націй, принципами Гельсінкського Заключного Акта та метою Паризької Хартії, зокрема з питань зовнішніх кордонів;
- сприяти міжнародній співпраці;
- розвивати та зміцнювати демократію та верховенство права [правову державу], шанувати права людини та засадничі свободи.
2. Держави-члени активно й беззастережно підтримують спільну зовнішню та безпекову політику Союзу в дусі лояльності та взаємної солідарності.
Держави-члени працюють разом, щоб посилювати та розвивати взаємну політичну солідарність. Вони утримуються від будь-яких дій, що суперечать інтересам Союзу чи можуть зашкодити його ефективності як гуртувальної сили в міжнародних відносинах.
Рада забезпечує дотримання цих принципів.
Стаття 12
Союз досягатиме мети, сформульованої в статті 11, через:
- визначання принципів та головних настанов спільної зовнішньої та безпекової політики;
- виробляння спільних стратегій
- ухвалювання спільних дій,
- ухвалювання спільних позицій,
- зміцнювання систематичної співпраці держав-членів у провадженні політики.
Стаття 13
1. Європейська Рада визначає принципи та головні настанови у сфері спільної зовнішньої та безпекової політики, зокрема з питань оборони.
2. Європейська Рада виробляє спільні стратегії, що їх належить реалізовувати Союзові у сферах, де держави-члени мають важливі спільні інтереси.
У спільних стратегіях належить формулювати мету, тривалість та засоби, що їх надають Союз та держави-члени.
3. Рада ухвалює рішення, потрібні, щоб визначати та реалізовувати спільну зовнішню та безпекову політику на підставі головних настанов, що їх визначає Європейська Рада.
Рада рекомендує спільні стратегії Європейській Раді та реалізує їх, зокрема через ухвалювання спільних дій та спільних позицій.
Рада забезпечує єдність, узгодженість та ефективність дій Союзу.
Стаття 14
1. Рада ухвалює спільні дії. Спільні дії стосуються особливих ситуацій, коли є потреба в оперативних діях Союзу. У спільних діях належить закладати мету, обсяг, засоби, що їх належить надати Союзові, а також, у разі потреби, тривалість та умови виконання.
2. У разі зміни умов, що мають суттєвий вплив на питання, що є предметом регулювання таких спільних дій, Рада переглядає принципи та мету цих дій та ухвалює потрібні рішення. Поки Рада не діє, спільні дії є чинними.
3. Спільні дії зобов’язують держави-члени щодо позицій, що вони займають, та дій, які вони провадять
4. Щоб забезпечити виконання спільних дій, Рада може звернутися до Комісії із запитом про доцільні пропозиції стосовно спільної зовнішньої та безпекової політики.
5. Коли є намір ухвалити національну позицію чи вчинити національну дію згідно зі спільними діями, про це належить повідомити заздалегідь, щоб у разі потреби можна було провести попередні консультації в Раді. Зобов’язання надавати попередню інформацію не стосується положень, що є просто транспозицією рішення Ради на національний рівень.
6. У разі нагальної потреби, що постає через зміни ситуації та брак рішення Ради, держави-члени можуть терміново вживати потрібних заходів з огляду на загальну мету спільних дій. Зацікавленим державам-членам належить негайно інформувати Раду про будь-які такі заходи.
7. Якщо виконання спільних дій пов’язане з будь-якими істотними труднощами, державі-членові належить повідомити про них Раду, яка обговорює їх та шукає належний розв’язок. Цей розв’язок не повинен суперечити меті спільних дій чи шкодити їхній ефективності.
Стаття 15
Рада ухвалює спільні позиції, що визначають підхід Союзу щодо окремого питання географічного чи тематичного характеру. Держави-члени забезпечують узгодженість своїх національних політик зі спільними позиціями.
Стаття 16
Щоб забезпечити якомога ефективніше застосування впливу Союзу через узгоджені та збіжні дії, державам-членам належить інформувати та консультувати одна одну в межах Ради з будь-яких питань загального інтересу в сфері зовнішньої та безпекової політики.
Стаття 17
1. Спільна зовнішня та безпекова політика охоплює всі питання, пов’язані з безпекою Союзу, зокрема поступове формування спільної оборонної політики, що може привести до спільної оборони, якщо так вирішить Європейська Рада. В такому разі вона рекомендує державам-членам ухвалити таке рішення згідно з відповідними їхніми конституційними вимогами.
Політика Союзу згідно з цією статтею не порушує особливого характеру безпекової та оборонної політики деяких держав-членів та шанує зобов’язання держав-членів, що вважають свою спільну оборону зреалізованою в Організації Північноатлантичного Договору (НАТО) згідно з умовами Північноатлантичного Договору та узгідненою в цих рамках зі спільною безпековою та оборонною політикою.
Поступове формування спільної оборонної політики належить підтримувати через співпрацю у сфері озброєнь таким чином, як держави-члени вважають за доцільне.
2. Питання, зазначені в цій статті, охоплюють гуманітарні та рятувальні завдання, миротворчі завдання та завдання збройних сил з урегулювання кризових ситуацій, зокрема миротворчі.
3. Рішення оборонного характеру згідно з цією статтею належить ухвалювати без порушення політик та зобов’язань, зазначених у другому абзаці першої частини.
4. Положення цієї статті не порушують розвиток ближчої співпраці двох чи більше держав-членів на двосторонньому рівні, в рамках Західноєвропейського Союзу (ЗЄС) та НАТО, за умови, що така співпраця не суперечить чи не перешкоджає співпраці, обумовленій в цьому Розділі.
6. З огляду на мету цієї статті, положення її належить переглядати згідно зі статтею 48.
Стаття 18
1. Держава-член, що головує в Союзі, представляє Союз у справах спільної зовнішньої та безпекової політики.
2. Держава-член, що головує в Союзі, відповідає за виконання рішень, ухвалених згідно з цим Розділом. Як такій, їй належить на цих засадах висловлювати позицію Союзу в міжнародних організаціях та на міжнародних конференціях.
3. Державі-членові, що головує в Союзі, допомагає Генеральний секретар Ради, що виконує функції Високого представника зі спільної зовнішньої та безпекової політики.
4. Комісію належить повною мірою залучати до виконання завдань, зазначених у частинах першій та другій. Державі-членові, що головує в Союзі, в разі потреби допомагає виконувати ці завдання держава-член, що головуватиме наступною.
5. Рада може призначити, якщо вважає за потрібне, спеціального представника з мандатом, пов’язаним з конкретними політичними питаннями.
Стаття 19
1. Держави-члени координують свої дії в міжнародних організаціях та на міжнародних конференціях. Вони підтримують на таких форумах спільні позиції.
У разі, коли в міжнародних організаціях та міжнародних конференціях беруть участь не всі держави-члени, тим державам-членам, що беруть у них участь, належить підтримувати спільні позиції.
2. Без порушення частин першої та третьої статті 14, у разі, коли в міжнародних організаціях та міжнародних конференціях беруть участь не всі держави-члени, тим державам-членам, що беруть у них участь, належить інформувати решту держав-членів про будь-які питання спільного інтересу.
Державам-членам, що є також членами Ради Безпеки Організації Сполучених Націй, належить узгоджувати свої дії з іншими державами-членами та повною мірою їх інформувати. Державам-членам, що є постійними членами Ради Безпеки, у виконуванні своїх функцій належить захищати позиції та інтереси Союзу без порушення своїх обов’язків, що випливають з положень Статуту Організації Сполучених Націй.
Стаття 20
Дипломатичним та консульським місіям держав-членів, делегаціям Комісії в третіх країнах і на міжнародних конференціях та їхнім представництвам у міжнародних організаціях належить співпрацювати, щоб забезпечити дотримання спільних позицій та виконання спільних дій, що їх ухвалила Рада.
Вони інтенсифікують співпрацю, обмінюючися інформацією, провадячи спільні оцінювання та сприяючи виконанню положень статті 20 Договору про заснування Європейської Спільноти.
Стаття 21
Державі-членові, що головує в Союзі, належить провадити консультації з Європейським Парламентом щодо головних аспектів та пріоритетів спільної зовнішньої та безпекової політики й забезпечувати належне врахування думки Європейського Парламенту. Державі-членові, що головує в Союзі, та Комісії належить регулярно інформувати Європейський Парламент про розвиток зовнішньої та безпекової політики Союзу.
Європейський Парламент може ставити питання чи давати рекомендації Раді. Щороку він провадить дебати про поступ у реалізації спільної зовнішньої та безпекової політики.
Стаття 22
1. Будь-яка держава-член чи Комісія може звертатися до Ради з будь-якими питаннями, пов’язаними зі спільною зовнішньою та безпековою політикою, й подавати їй свої пропозиції.
2. У випадках, що потребують швидкого рішення, державі-членові, що головує в Союзі, з власної ініціативи, на вимогу Комісії чи на вимогу будь-якої держави-члена належить скликати надзвичайне засідання Ради протягом сорока восьми годин чи, в разі нагальної потреби, коротшого строку.
Стаття 23(*)
1. Рішення, про які йдеться в цьому Розділі, Раді належить ухвалювати одностайно. Утримання від голосування членів, присутніх особисто чи представлених, не перешкоджає ухвалювати такі рішення.
Утримуючися від голосування, будь-який член Ради може обґрунтувати своє утримання формальною декларацією згідно з цим абзацом. У такому разі зацікавлена держава-член не зобов’язана застосовувати це рішення, проте їй належить визнати, що останнє є обов’язковим для Союзу. В дусі взаємної солідарності, зацікавленій державі-членові належить утримуватися від будь-яких дій, що можуть суперечити чи шкодити діям Союзу, ґрунтованим на цьому рішенні, а іншим державам-членам належить шанувати її позицію. Якщо члени Ради, що таким чином обґрунтовують своє утримання від голосування, представляють щонайменше третину голосів, зважених згідно з частиною другою статті 205 Договору про заснування Європейської Спільноти, рішення не є ухваленим.
2. Як відступ від положень частини першої, Рада діє кваліфікованою більшістю, коли:
- ухвалює спільні дії, спільні позиції, чи приймає будь-які інші рішення на підставі спільної стратегії;
- ухвалює рішення на виконання спільних дій чи спільної позиції;
- призначає спеціального представника згідно з частиною п’ятою статті 18.
Голосування не належить провадити, якщо член Ради декларує, на підставі важливих для національної політики міркувань, які він повинен викласти, свій намір відхилити рішення, що його належить ухвалювати кваліфікованою більшістю. Рада може кваліфікованою більшістю вимагати передати справу Європейській Раді для одностайного ухвалення рішення.
Голоси членів Ради належить зважувати згідно з частиною другою статті 205 Договору про заснування Європейської Спільноти. Щоб ухвалити рішення, треба, щоб щонайменше десять держав-членів подали на його користь щонайменше 62 голоси[3].
Цю частину не належить застосовувати до рішень військового чи оборонного характеру.
3. У процедурних питаннях Рада діє більшістю своїх членів.
Стаття 24(*)
1. Якщо на виконання цього Розділу треба укласти угоду з однією чи кількома державами чи міжнародними організаціями, Рада може уповноважити державу-члена, що головує в Союзі, почати переговори щодо цього; у разі потреби їй допомагає Комісія. Такі угоди належить укладати Раді за рекомендацією держави-члена, що головує в Союзі.
2. Рада діє одностайно, коли угода охоплює питання, щодо якого внутрішні рішення належить ухвалювати одностайно.
3. Якщо угоду спрямовано на здійснення спільних дій чи спільних позицій, Рада діє кваліфікованою більшістю згідно з частиною другою статті 23.
4. Положення цієї статті належить застосовувати також до питань, що підпадають під Розділ VI. У разі, коли угода охоплює питання, щодо якого внутрішні рішення належить ухвалювати кваліфікованою більшістю, Рада діє кваліфікованою більшістю згідно з частиною третьою статті 34.
5. Жодна угода не є обов’язковою для держави-члена, чий представник оголошує в Раді, що цю угоду треба узгіднити з вимогами конституційної процедури його країни; інші члени Ради можуть погодитися застосовувати цю угоду тимчасово без огляду на це.
6. Угоди, що їх укладено згідно з умовами, сформульованими в цій статті, є обов’язковими для інституцій Союзу.
Стаття 25(*)
Без порушення статті 207 Договору про заснування Європейської Спільноти, Політико-безпековий комітет відстежує міжнародну ситуацію у сферах, що їх охоплює спільна зовнішня та безпекова політика, й сприяє визначенню політик через видавання висновків Раді на її запит чи з власної ініціативи. Він відстежує також реалізацію узгоджених політик без порушення обов’язків держави-члена, що головує в Союзі, та Комісії.
У рамках цього Розділу Комітет, під керуванням Ради, здійснює політичний контроль та стратегічне керування операціями з урегулювання кризових ситуацій.
Без порушення статті 47, Рада може, на потреби та на час проведення операції з урегулювання кризової ситуації, що її вона визначає, вповноважити Комітет вживати дотичних заходів політичного контролю та стратегічного керування операцією.
Стаття 26
Генеральний секретар Ради, Високий представник зі спільної зовнішньої та безпекової політики, допомагає Раді в питаннях спільної зовнішньої та безпекової політики, зокрема бере участь у формулюванні, готуванні та виконанні політичних рішень та, в разі потреби, провадить політичний діалог з третіми сторонами від імені Ради на запит держави-члена, що головує в Союзі.
Стаття 27
Комісію належить повною мірою залучати до роботи у сфері спільної зовнішньої та безпекової політики.
Стаття 27а(*)
1. Посилену співпрацю в будь-якій сфері, зазначеній в цьому Розділі, належить спрямовувати на охорону вартостей та служіння інтересам цілого Союзу, утвердження його ідентичності як згуртованої сили на міжнародному рівні. У цій співпраці належить шанувати:
- принципи, мету, головні настанови та згідність спільної зовнішньої та безпекової політики та рішень, ухвалених в рамках цієї політики;
- повноваження Європейської Спільноти і
- згідність усіх політик Союзу та його зовнішньополітичної діяльності.
2. До посиленої співпраці, обумовленої в цій статті, належить застосовувати статті від 11 до 27 та від 27b до 28, якщо у статтях 27с та від 43 до 45 не обумовлено інакше.
Стаття 27b (*)
Посилена співпраця згідно з цим Розділом стосується реалізації спільних дій чи втілення спільної позиції. Вона не стосується питань військового чи оборонного характеру.
Стаття 27с (*)
Державам-членам, що мають намір започаткувати посилену співпрацю згідно зі статтею 27b, належить надіслати Раді запит з цього приводу.
Запит належить передати Комісії та Європейському Парламентові для інформації. Комісія надає висновок, зокрема, щодо того, чи пропонована посилена співпраця є згідною з іншими політиками Союзу. Повноваження належить надавати Раді згідно з абзацами другим та третім частини другої статті 23 та з дотриманням статей 43-45.
Стаття 27d (*)
Без порушення повноважень держави-члена, що головує в Союзі, та Комісії, Генеральному Секретареві Ради, Високому представникові зі спільної зовнішньої та безпекової політики безпеки належить, зокрема, повною мірою забезпечити інформування Європейського Парламенту та всіх членів Ради про реалізацію посиленої співпраці у сфері спільної зовнішньої та безпекової політики.
Стаття 27е (*)
Будь-якій державі-членові, що має намір взяти участь у посиленій співпраці, що її започатковано згідно зі статтею 27с, належить сповістити про свій намір Раду та поінформувати Комісію. Комісії належить надати Раді свій висновок протягом трьох місяців після дати отримання сповіщення. Протягом чотирьох місяців після дати отримання сповіщення Раді належить ухвалити рішення щодо цього запиту та окремих умов, які вона може вважати потрібними. Рішення належить вважати ухваленим, хіба що протягом цього строку Рада кваліфікованою більшістю вирішує його тимчасово зупинити; в такому разі Раді належить навести причини свого рішення та встановити термін повторного розгляду запиту.
На потреби цієї статті Рада діє кваліфікованою більшістю. Кваліфіковану більшість належить визначати тим самим співвідношенням зважених голосів та тим самим співвідношенням кількості зацікавлених членів Ради, що закладено в абзаці третьому частини другої статті 23.
Стаття 28
1. Статті 189, 190, від 196 до 199, 203, 204, від 206 до 209, від 213 до 219, 255 та 290 Договору про заснування Європейської Спільноти належить застосовувати до положень, пов’язаних зі сферами, зазначеними в цьому Розділі.
2. Адміністративні видатки інституцій, що випливають із положень, пов’язаних зі сферами, що їх зазначено в цьому Розділі, належить покривати з бюджету Європейських Спільнот.
3. Оперативні видатки, що постають через виконання цих положень, також належить покривати з бюджету Європейських Спільнот, за винятком видатків на операції військового чи оборонного характеру та випадків, коли Рада одностайно вирішує інакше.
У випадках, коли видатки не належить покривати з бюджету Європейських Спільнот, їх належить покривати з бюджетів держав-членів за шкалою валового національного продукту, хіба що Рада одностайно вирішить інакше. Держави-члени, представники яких зробили в Раді формальну декларацію згідно з другим абзацом частини першої статті 23, не зобов’язані робити внесок у фінансування операцій військового чи оборонного характеру.
4. Бюджетну процедуру, закладену в Договорі про заснування Європейської Спільноти, належить застосовувати до видатків, що їх належить покривати з бюджету Європейських Спільнот.
РОЗДІЛ VI
ПОЛОЖЕННЯ ПРО ПОЛІЦІЙНУ ТА СУДОВУ СПІВПРАЦЮ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ
Стаття 29
Без порушення повноважень Європейської Спільноти, Союз має на меті забезпечити громадянам високий рівень безпеки у просторі свободи, безпеки та правосуддя через спільні дії держав-членів у сферах поліційної та судової співпраці в кримінальних справах та запобігання расизмові й ксенофобії та боротьби з ними.
На шляху до цієї мети належить запобігати будь-якій злочинності, зокрема організованій, тероризмові, торгівлі людьми та злочинам проти дітей, незаконній торгівлі наркотиками та зброєю, корупції, шахрайству та боротися з цими явищами через:
- ближчу співпрацю поліційних, митних та інших компетентних органів держав-членів, безпосередню чи через Європейську поліційну службу (Європол), згідно з положеннями статей 30 та 32;
- ближчу співпрацю судових та інших компетентних органів держав-членів, зокрема через Європейський підрозділ судової співпраці (Євроюст), згідно з положеннями статей 31 та 32;
- зближення, в разі потреби, норм кримінального права держав-членів згідно з положеннями пункту е частини першої статті 31.
Стаття 30
1. До спільних дій в сфері поліційної співпраці належать, зокрема:
(а) оперативна співпраця компетентних органів, зокрема поліційних, митних та інших спеціалізованих правоохоронних служб держав-членів у сфері запобігання, виявляння та розслідування кримінальних злочинів;
(b) збирання, зберігання, опрацьовування, аналіз інформації та обмін, із залученням Європолу, дотичною інформацією правоохоронних органів, зокрема про звіти щодо підозрілих фінансових трансакцій, з урахуванням належних положень про захист особових даних;
(c) співпраця та спільні ініціативи стосовно навчання персоналу, обміну зв’язковими службовцями та фахівцями, користування обладнанням та криміналістичних досліджень;
(d) спільне оцінювання окремих технік розслідування, призначених виявляти серйозні форми організованої злочинності.
2. Рада сприяє співпраці через Європол та, зокрема, протягом п’яти років після дати набрання чинності Амстердамського договору:
(а) надає Європолові змогу полегшувати та підтримувати готування та заохочувати координацію й проведення окремих слідчих дій компетентних органів держав-членів, зокрема оперативних дій спільних команд із залученням представників Європолу з допоміжними функціями;
(b) ухвалює заходи, що дають Європолові змогу звертатися до компетентних органів держав-членів, щоб провадити та координувати їхні розслідування в окремих випадках, та розвивати специфічні фахові методи, що їх можна надавати державам-членам, щоб допомагати їм розслідувати справи, пов’язані з організованою злочинністю;
(c) поширює механізми зв’язку між органами звинувачування та слідства, спеціалізованими на боротьбі проти організованої злочинності, у близькій співпраці з Європолом;
(d) створює дослідницьку, документаційну та статистичну мережу щодо транскордонної злочинності.
Стаття 31 (*)
1. До спільних дій у сфері судової співпраці в кримінальних справах належать, зокрема:
(а) полегшування та пришвидшування співпраці компетентних міністерств та судових чи еквівалентних органів держав-членів стосовно проваджень та виконання рішень, зокрема, коли це доцільно, через Євроюст;
(b) полегшення екстрадиції між державами-членами;
(c) забезпечення згідності норм, застосовуваних у державах-членах, коли це потрібно, щоб вдосконалити таку співпрацю;
(d) запобігання конфліктам юрисдикцій держав-членів;
(е) поступове ухвалювання заходів, що запроваджують мінімальні норми визначення складу злочину та покарань у сферах організованої злочинності, тероризму та незаконної торгівлі наркотиками.
2. Рада сприяє співпраці через Євроюст:
(а) надаючи Євроюстові змогу полегшувати належну координацію між національними органами звинувачування держав-членів;
(b) сприяючи підтримці Євроюсту у розслідуванні злочинів, пов’язаних із серйозною транскордонною злочинністю, зокрема організованою, з урахуванням аналітичної роботи Європолу;
(c) полегшуючи близьку співпрацю Євроюсту з Європейською судовою мережею, зокрема, щоб полегшити виконання запитів про правову допомогу та запитів про екстрадицію.
Стаття 32
Рада закладає умови та обмеження, за яких компетентні органи, зазначені у статтях 30 та 31, можуть діяти на території іншої держави-члена у зв’язку та у згоді з органами цієї держави.
Стаття 33
Цей Розділ не впливає на виконання обов’язків держав-членів щодо підтримування правопорядку та охорони внутрішньої безпеки.
Стаття 34
1. У сферах, зазначених у цьому Розділі, державам-членам належить інформувати та консультувати одна одну в рамках Ради, щоб координувати свої дії. З цією метою їм належить започаткувати співпрацю дотичних служб своїх адміністрацій.
2. Раді належить вживати заходів та сприяти співпраці, спрямованій на досягнення мети Союзу, використовуючи належні форми та процедури, сформульовані в цьому Розділі. З цією метою, з ініціативи будь-якої держави-члена чи Комісії, Рада може одностайно:
(а) ухвалювати спільні позиції, що визначають підходи Союзу до окремих питань;
(b) ухвалювати рамкові рішення, щоб зближати закони та підзаконні акти держав-членів. Рамкові рішення є обов’язковими для держав-членів щодо результатів, що їх треба досягти, однак залишають національній владі цілковиту свободу вибирати форми та засоби досягнення цих результатів. Вони не мають прямої дії;
(c) ухвалювати рішення на будь-які інші потреби, згідні з метою цього Розділу, за винятком будь-якого зближення законів та підзаконних актів держав-членів. Ці рішення є обов’язковими й не мають прямої дії. Раді належить кваліфікованою більшістю ухвалювати заходи, потрібні, щоб реалізовувати ці рішення на рівні Союзу;
(d) запроваджувати конвенції, які вона рекомендує ухвалити державам-членам згідно з відповідними їхніми конституційними вимогами. Державам-членам належить починати процедури таким чином, щоб дотриматися строку, що його визначає Рада.
Якщо в конвенціях не обумовлено інакше, вони, коли та якщо їх ухвалили щонайменше половина держав-членів, набирають чинності в цих державах-членах. Заходи на виконання конвенцій належить ухвалювати в межах Ради більшістю в дві третини Договірних Сторін.
3.(*) Якщо Раді належить діяти кваліфікованою більшістю, голоси членів належить зважувати, як закладено в частині другій статті 205 Договору про заснування Європейської Спільноти. Щоб ухвалити рішення, треба, щоб щонайменше десять держав-членів подали на його користь щонайменше 62 голоси
4. У процедурних питаннях Рада діє більшістю своїх членів.
Стаття 35
1. Суд Європейських Спільнот має юрисдикцію, з урахуванням умов, закладених у цій статті, давати попередні розв’язки щодо чинності та тлумачення рішень та рамкових рішень, щодо тлумачення конвенцій, запроваджених згідно з цим Розділом, та щодо чинності й тлумачення заходів на виконання їх.
2. У декларації, зробленій під час підписання Амстердамського договору чи будь-коли пізніше, кожна держава-член може визнати юрисдикцію Суду давати попередні розв’язки згідно з частиною першою.
3. Державі-членові, що робить декларацію згідно з частиною другою, належить зазначити, що або:
(а) будь-який суд цієї держави, рішення якого не можна оскаржувати за допомогою правових засобів національного права, може звернутися до Суду з запитом дати попередній розв’язок питання, що постало у справі, що її він розглядає й що стосується чинності чи тлумачення правового акту, зазначеного в частині першій, якщо цей суд вважає, що розв’язок цього питання потрібний, щоб уможливити винесення його рішення, або
(b) будь-який суд цієї держави може звернутися до Суду з запитом дати попередній розв’язок питання, що постало у справі, що її він розглядає й що стосується чинності чи тлумачення правового акту, зазначеного в частині першій, якщо цей суд вважає, що розв’язок цього питання потрібний, щоб уможливити винесення його рішення.
4. Кожна держава-член, без огляду на те, чи зробила вона декларацію згідно з частиною другою, може у випадках, що постають згідно з частиною першою, подавати на розгляд Суду заяви у справах та письмові зауваги.
5. Суд не має юрисдикції переглядати чинність чи пропорційність операцій поліції чи інших правоохоронних служб держави-члена чи виконання обов’язків держави-члена стосовно збереження правопорядку та охорони внутрішньої безпеки.
6. Суд має юрисдикцію переглядати правомірність рамкових рішень та рішень за позовами держави-члена чи Комісії на підставі браку компетентності, порушення суттєвої процесуальної вимоги, порушення цього Договору чи будь-якої норми права, пов’язаної з його застосуванням, чи зловживання повноваженнями. Провадження, обумовлені в цій частині, належить відкривати протягом двох місяців від дня оприлюднення заходу.
7. Суд має юрисдикцію розв’язувати будь-які спори між державами-членами щодо тлумачення та застосування правових актів, ухвалених згідно з частиною другою статті 34, якщо Рада не може врегулювати такий спір протягом шести місяців від дня, коли його передав до Ради один з її членів. Суд має також юрисдикцію розв’язувати будь-які спори між державами-членами та Комісією щодо тлумачення та застосування конвенцій, запроваджених згідно з пунктом b частини другої статті 34.
Стаття 36
1. Належить створити Координаційний комітет, до складу якого мають увійти високі посадовці. Крім координаційної ролі, він має також завдання:
- подавати Раді висновки на запит Ради чи з власної ініціативи;
- без порушення статті 207 Договору про заснування Європейської Спільноти, готувати обговорення в Раді стосовно сфер, зазначених у статті 29.
2. Комісію належить повною мірою залучати до роботи у сферах, зазначених у цьому Розділі.
Стаття 37
У міжнародних організаціях та на міжнародних конференціях державам-членам, що беруть у них участь, належить захищати спільні позиції, що їх ухвалено згідно з положеннями цього Розділу.
Статті 18 та 19 належить відповідно застосовувати до питань, що підпадають під цей Розділ.
Стаття 38
Угоди, зазначені в статті 24, можуть охоплювати питання, що підпадають під цей Розділ.
Стаття 39
1. Перш, ніж ухвалювати будь-який захід згідно з пунктами b, c та d частини другої статті 34, Рада провадить консультації з Європейським Парламентом. Європейський Парламент надає свої висновки в межах строку, який може закласти Рада й який не може бути меншим за три місяці. За браком висновку протягом цього строку, Рада може діяти.
2. Державі-членові, що головує в Союзі, та Комісії належить регулярно інформувати Європейський Парламент про обговорення у сферах, що їх охоплює цей Розділ.
3. Європейський Парламент може ставити питання чи давати рекомендації Раді. Щороку він провадить дебати про поступ у сферах, зазначених у цьому Розділі.
Стаття 40 (*)
1. Посилену співпрацю в будь-якій сфері, зазначеній в цьому Розділі, належить спрямовувати на пришвидшене перетворення Союзу на простір свободи, безпеки та правосуддя, водночас шануючи повноваження Європейської Спільноти та мету, закладену в цьому Розділі.
2. До посиленої співпраці, обумовленої в цій статті, належить застосовувати статті від 29 до 39 та статті від 40а до 41, якщо у статті 40а та статтях від 43 до 45 не обумовлено інакше.
3. Положення Договору про заснування Європейської Спільноти стосовно повноважень Суду та здійснення цих повноважень належить застосовувати до цієї статті та до статей 40а та 40b.
Стаття 40а (*)
1. Державам-членам, що мають намір започаткувати посилену співпрацю згідно зі статтею 40, належить надіслати запит Комісії, яка може подати Раді пропозицію з цього приводу. Якщо Комісія не подає пропозиції, їй належить повідомити зацікавлені держави-члени про причини. У такому разі держави-члени можуть подати Раді ініціативу, метою якої є отримати повноваження на дотичну посилену співпрацю.
2. Згідно зі статтями від 43 до 45, Рада, на пропозицію Комісії чи з ініціативи щонайменше восьми держав-членів, після консультацій з Європейським Парламентом, кваліфікованою більшістю надає повноваження, зазначені в частині першій. Голоси членів Ради належить зважувати згідно з частиною другою статті 205 Договору про заснування Європейської Спільноти.
Член Ради може подати запит, щоб передати питання Європейській Раді. Після того, як питання порушено в Європейській Раді, Рада може діяти згідно з першим абзацом цієї частини.
Стаття 40b (*)
Будь-якій державі-членові, що має намір взяти участь у посиленій співпраці, що її започатковано згідно зі статтею 40а, належить сповістити про свій намір Раду та Комісію. Комісії належить, протягом трьох місяців після дати отримання цього сповіщення, надати Раді свій висновок, що в разі потреби може містити рекомендації щодо окремих умов, які вона може вважати потрібними для того, щоб держава-член могла стати учасником розглядуваної співпраці. Раді належить ухвалити рішення щодо цього запиту протягом чотирьох місяців від дати отримання цього сповіщення. Рішення належить вважати ухваленим, хіба що протягом цього строку Рада кваліфікованою більшістю вирішує його тимчасово зупинити; в такому разі Раді належить навести причини свого рішення та встановити термін повторного розгляду запиту.
На потреби цієї статті Рада діє згідно з умовами, сформульованими в частині першій статті 44.
Стаття 41
1. Статті 189, 190, 195, від 196 до 199, 203, 204, частину третю статті 205, статті від 206 до 209, від 213 до 219, 255 та 290 Договору про заснування Європейської Спільноти належить застосовувати до положень, пов’язаних зі сферами, зазначеними в цьому Розділі.
2. Адміністративні видатки інституцій, що випливають із положень, пов’язаних зі сферами, що їх зазначено в цьому Розділі, належить покривати з бюджету Європейських Спільнот.
3. Оперативні видатки, що постають через виконання цих положень, також належить покривати з бюджету Європейських Спільнот, за винятком випадків, коли Рада одностайно вирішує інакше. У випадках, коли видатки не належить покривати з бюджету Європейських Спільнот, їх належить покривати з бюджетів держав-членів за шкалою валового національного продукту, хіба що Рада одностайно вирішить інакше.
4. Бюджетну процедуру, закладену в Договорі про заснування Європейської Спільноти, належить застосовувати до видатків, що їх належить покривати з бюджету Європейських Спільнот.
Стаття 42
З ініціативи Комісії чи держави-члена та після консультації з Європейським Парламентом, Рада може одностайно вирішити, що дії у сферах, зазначених у статті 29, підпадають під Розділ IV Договору про заснування Європейської Спільноти, та одночасно визначити дотичні умови відповідного голосування. Вона рекомендує державам-членам ухвалити це рішення згідно з відповідними їхніми конституційними вимогами.
РОЗДІЛ VII
ПОЛОЖЕННЯ ПРО ПОСИЛЕНУ СПІВПРАЦЮ
Стаття 43 (*)
Держави-члени, що мають намір започаткувати посилену співпрацю, можуть використовувати інституції, процедури та механізми, закладені в цьому Договорі та Договорі про заснування Європейської Спільноти, за умови, якщо пропонована співпраця
(а) має на меті досягти цілей Союзу й Спільноти, захищати їхні інтереси й служити їм, підсилювати їхні інтеграційні процеси;
(b) шанує зазначені вище Договори та єдину інституційну структуру Союзу;
(c) шанує acquis communautaire та заходи, що їх ухвалено згідно з іншими положеннями зазначених вище Договорів;
(d) залишається в межах компетенції Союзу чи Спільноти й не стосується сфер, що належать до виключної компетенції Спільноти;
(e) не шкодить внутрішньому ринкові, як визначено в частині другій статті 14 Договору про заснування Європейської Спільноти, чи економічному та соціальному гуртуванню, започаткованому згідно з Розділом XVII зазначеного вище Договору;
(f) не створює бар’єрів чи дискримінації в торгівлі між державами-членами та не спотворює їхню конкуренцію;
(g) залучає щонайменше вісім держав-членів;
(h) шанує компетенції, права та зобов’язання держав-членів, що не беруть в ній участі;
(i) не впливає на положення Протоколу про інтеграцію Шенгенських acquis до структури Європейського Союзу;
(j) є відкритою всім державам-членам згідно зі статтею 43b.
Стаття 43а[4]
До посиленої співпраці належить вдаватися лише як до останнього засобу, коли Рада встановлює, що мети такої співпраці не можна досягти протягом розумного строку через застосування дотичних положень Договорів.
Стаття 43b[5]
Започатковуючи посилену співпрацю, її належить робити відкритою всім державам-членам. Її належить робити відкритою для них також у будь-який інший час згідно з положеннями статей 27е та 40b цього Договору та статті 11а Договору про заснування Європейської Спільноти, за умови, що вони дотримуватимуться засадничого рішення та рішень, вже ухвалених в її рамках. Комісії та державам-членам, що беруть участь у посиленій співпраці, належить забезпечувати заохочення до участі у співпраці якомога більшої кількості держав-членів.
Стаття 44 (*)
1. На потреби ухвалення актів та рішень, потрібних, щоб реалізувати посилену співпрацю згідно зі статтею 43, належить застосовувати дотичні інституційні положення цього Договору та Договору про заснування Європейської Спільноти. Однак, попри те, що всі члени Ради можуть брати участь у обговореннях, лише представникам держав-учасниць посиленої співпраці належить брати участь в ухвалюванні рішень. Кваліфіковану більшість належить визначати тим самим співвідношенням зважених голосів та тим самим співвідношенням кількості зацікавлених членів Ради, що закладено в частині другій статті 205 Договору про заснування Європейської Спільноти та в абзацах другому та третьому частини другої статті 23 цього Договору стосовно посиленої співпраці на засадах статті 27с. Одностайність складають лише зацікавлені члени Ради.
Такі правові акти та рішення не є складником acquis Союзу.
2. Державам-членам, тією мірою, якою це їх стосується, належить застосовувати акти та рішення, ухвалені на реалізацію посиленої співпраці, в якій вони беруть участь. Такі правові акти та рішення є обов’язковими лише для тих держав-членів, що беруть участь у посиленій співпраці, і, у певних випадках, мають пряму дію лише у цих державах. Держави-члени, що не беруть участі в посиленій співпраці, не перешкоджають її здійсненню державами-учасницями.
Стаття 44а[6]
Видатки на реалізацію посиленої співпраці, крім адміністративних витрат інституцій, належить покривати державам-членам, що беруть участь у співпраці, хіба що всі члени Ради, після консультації з Європейським Парламентом, одностайно вирішать інакше.
Стаття 45 (*)
Рада та Комісія забезпечують узгодженість діяльності, здійснюваної на підставі цього Розділу, та узгодженість такої діяльності з політиками Союзу та Спільноти, а також співпрацюють заради цього.
РОЗДІЛ VIII
КІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 46 (*)
Положення Договору про заснування Європейської Спільноти, Договору про заснування Європейської Спільноти з Вугілля та Сталі та Договору про заснування Європейської Спільноти з Атомної Енергії, що стосуються повноважень Суду Європейських Спільнот та здійснення цих повноважень, належить застосовувати лише до зазначених нижче положень цього Договору, а саме:
(а) положення про внесення змін до Договору про заснування Європейської Економічної Спільноти з метою заснування Європейської Спільноти, до Договору про заснування Європейської Спільноти з Вугілля та Сталі та до Договору про заснування Європейської Спільноти з Атомної Енергії;
(b) положення Розділу VI за умов, окреслених у статті 35;
(c) положення Розділу VII за умов, окреслених у статтях 11 та 11а Договору про заснування Європейської Спільноти та у статті 40 цього Договору;
(d) частина друга статті 6 щодо дій інституцій, тією мірою, якою Суд має юрисдикцію згідно з Договором про заснування Європейських Спільнот та з цим Договором;
(e) суто процедурні положення статті 7, де Суд діє на запит зацікавленої держави-члена протягом одного місяця від дати визнання Ради, обумовленого в цій статті;
(f) статті від 46 до 53.
Стаття 47
З огляду на положення про внесення змін до Договору про заснування Європейської Економічної Спільноти з метою заснування Європейської Спільноти, до Договору про заснування Європейської Спільноти з Вугілля та Сталі та до Договору про заснування Європейської Спільноти з Атомної Енергії, а також на ці кінцеві положення, ніщо у цьому Договорі не впливає на Договори про заснування Європейських Спільнот чи наступні Договори та Акти, що змінюють чи доповнюють їх.
Стаття 48
Уряд будь-якої держави-члена чи Комісія можуть подати Раді пропозиції про внесення змін до Договорів, що є підвалинами Союзу.
Якщо Рада, після консультацій з Європейським Парламентом і, коли доцільно, з Комісією, у своєму висновку схвалює скликання конференції представників урядів держав-членів, Голова Ради скликає таку конференцію, щоб спільною згодою визначити зміни, що їх належить внести до цих договорів. З Європейським центральним банком належить провадити консультації в разі інституційних змін у монетарній сфері.
Зміни набирають чинності після того, як їх ратифікують всі держави-члени згідно з відповідними їхніми конституційними вимогами.
Стаття 49
Будь-яка європейська держава, що шанує принципи, сформульовані в частині першій статті 6, може звернутися з поданням щодо набуття членства в Союзі. Вона надсилає подання до Ради, що діє одностайно, після консультацій з Комісією та після отримання згоди Європейського Парламенту, який діє абсолютною більшістю своїх членів.
Умови приєднання та зумовленого ним допасовування до Договорів, що є підвалинами Союзу, є предметом угоди між державами-членами та державою, що має намір приєднатися. Угоду належить ратифікувати всім договірним державам згідно з відповідними їхніми конституційними вимогами.
Стаття 50
1. Цим скасовано статті від 2 до 7 та від 10 до 19 Договору про запровадження єдиної Ради та єдиної Комісії Європейських Спільнот, підписаного в Брюсселі 8 квітня 1965 року.
2. Цим скасовано статтю 2, частину другу статті 3 та Розділ III Єдиного Європейського Акта, підписаного в Люксембурзі 17 лютого 1986 року та в Гаазі 28 лютого 1986 року.
Стаття 51
Цей Договір укладено на необмежений строк.
Стаття 52
1. Цей Договір належить ратифікувати Високим Договірним Сторонам згідно з відповідними їхніми конституційними вимогами. Документи про ратифікацію належить депонувати урядові Італійської Республіки.
2. Цей Договір набирає чинності 1 січня 1993 року за умови, що всі документи про ратифікацію депоновано чи, якщо це не зроблено, в перший день місяця, наступного після того, коли остання держава, що підписала Договір, депонує документ про ратифікацію.
Стаття 53
Цей Договір складено в єдиному оригіналі англійською, голландською, грецькою, данською, ірландською, іспанською, італійською, німецькою, португальською та французькою мовами. Тексти кожною з цих мов є однаково автентичними. Його належить депонувати в архівах уряду Італійської Республіки; йому належить передати засвідчену копію урядові кожної держави, що підписала Договір.
Згідно з Договором про приєднання 1994 року, тексти цього Договору фінською та шведською мовами також належить вважати автентичними.
НА ЗАСВІДЧЕННЯ ЦЬОГО повноважні представники, що їх названо нижче, підписали цей Договір.
Вчинено в Маастрихті у сьомий день лютого року одна тисяча дев'ятсот дев'яносто другого.