Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ІВАНА ФРАНКА
Кобилецький Микола Мар’янович
УДК 340.0 (477)
Утворення ЗУНР, її державний механізм та діяльність
(1918-1923 рр.)
12.00.01 теорія та історія держави і права;
історія політичних і правових вчень
А в т о р е ф е р а т
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Львів 1998
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі історії та теорії держави і права юридичного факультету Львівського державного університетуі ім. Івана Франка
|
Науковий керівник |
Член-кореспондент Академії правових наук України, доктор юридичних наук Кульчицький Володимир Семенович, професор кафедри історії та теорії держави і права Львівського державного університету ім.Івана Франка. |
|
Офіційні опоненти |
Член-кореспондент Академії правових наук України, доктор юридичних наук Копиленко Олександр Любимович, професор, заступник завідувача юридичного відділу Верховної Ради України |
|
Кандидат юридичних наук Кіселичник Василь Петрович, доцент, проректор Львівського інституту внутрішніх справ при Національній академії внутрішніх справ України. |
Провідна організація Київський університет імені Тараса Шевченка, кафедра теорії та історії держави і права.
Захист відбудеться 28 грудня 1998 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.35.051.03 у Львівському державному університеті ім.Івана Франка за адресою: 290001, м.Львів, вул.Січових Стрільців, 14 (зал засідань юридичного факультету, ауд.409).
З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Львівського державного університету ім.Івана Франка (290005, м.Львів, вул. Драгоманова, 5).
Автореферат розіслано 27 листопада 1998 року.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради В.М.КОССАК
Актуальність роботи. Утворення незалежної Української держави та розбу дова її державно-правових інститутів дало новий поштовх в об’єктивному дослідженні колись заборонених тем з історії українського народу та його державності. Важливе місце у цьому дослідженні займає історико-правова наука, яка на думку багатьох вчених, отримує якісно нові можливості для свого розвитку. Однією зі сфер історико-правового дослідження є вивчення державних утворень українського народу та діяльність їх законодавчих і виконавчих органів влади. Історичний досвід державотворення дає можливість критично оцінити сучасний процес розбудови Української держави та уникнути помилок, які були допущені у попередній період. Такою, ще не повністю дослідженою сторінкою українського державотворення, є відновлення на початку XX ст. українських держав після лютневої революції в Росії та розпаду Австро-Угорської монархії. Об’єктом даного дисертаційного дослідження є державне будівництво на західноукраїнських землях, що входили до складу Австро-Угорщини, де 1 листопада 1918р. було утворено Українську державу. 13 листопада 1918 р. держава отримала назву Західноукраїнська Народна Республіка. 22 січня 1919 р. Західноукраїнська Народна Республіка об’єдналася з Українською Народною Республікою в єдину Українську соборну державу.
Особливість державного будівництва на західноукраїнських землях була обумовлена їх майже 150-річним перебуванням в іншій державно-правовій системі, ніж українські землі, що знаходились у складі Російської імперії. Незважаючи на своє пригноблене становище, українці Австро-Угорщини використали, хоч і в неповному обсязі, переваги європейської конституційної монархії. На західноукраїнських землях легально діяли українські політичні, громадські та культурно-освітні організації. Ці структури проводили роботу з організації українського культурного та політичного життя. З 1848 р. українці брали участь у діяльності австрійського парламенту, галицького та буковинського крайових сеймів. Наприкінці XIX ст. у Східній Галичині вперше на українських землях було створено легальні українські політичні партії, які у своїх програмних документах ставили за мету утворення незалежної Української держави.
Усе це дало змогу створити патріотичну західноукраїнську політичну та культурну еліту. Фактично майже у всіх структурах Австро-Угорської держави на західноукраїнських землях, незважаючи на значний опір польських та румунських політичних чинників, були представники українського народу. Перед розпадом Австро-Угорщини, аналогічно іншим народам імперії, українці були підготовлені до діяльності в усіх галузях державно-політичного життя. Новоутворена держава – Західноукраїнська Народна Республіка (далі ЗУНР) – за прикладом інших народів Європи створила власні законодавчі та виконавчі органи влади, правоохоронні органи та збройні сили. Парламентом ЗУНР Українською Національною Радою та урядом – Державним Секретаріатом – було прийнято ряд законів та розпоряджень, які регламентували діяльність усіх галузей державного життя. Лінія побудови держави на правовій основі була продовжена керівними колами ЗУНР і під час Злуки ЗУНР і УНР, яка передбачала поступову уніфікацію законодавства ЗУНР і УНР та створення єдиного українського законодавства. Після втрати території, боротьба за Українську державу продовжувалась виключно дипломатичними методами. За межами України були створені закордонні українські урядові структури, які до останнього дня існування держави вели дипломатичну та нормотворчу діяльність. Фундаментальне дослідження діяльності державного механізму ЗУНР (1918-1923рр.) проводиться комплексно і воно усуває прогалини історико-правової науки, що є фактором, який обумовлює актуальність теми дослідження. Актуальність дисертаційного дослідження зумовлено також тим, що у ЗУНР була використана європейська модель побудови та діяльності державного механізму, що є цікавим для державотворчих процесів у сучасній Українській державі, яка проголосила про свою інтеграцію в європейські структури.
Метою дослідження є: a) встановлення особливостей формування, структури та діяльності державного механізму ЗУНР; б) формулювання на цій підставі рекомендацій з удосконалення органів державної влади України в сучасних умовах.
У дисертації поставлено такі завдання:
проаналізувати становище західноукраїнських земель у складі Австро-Угорської монархії;
виявити політичні та соціально-економічні передумови утворення ЗУНР;
дослідити особливості державного будівництва на західноукраїнських землях;
проаналізувати законотворчість органів державної влади ЗУНР та її значення для діяльності державного механізму;
висвітлити процес утворення збройних сил та правоохоронних органів ЗУНР і їх значення для забезпечення правопорядку та обороноздатності держави;
оцінити діяльність органів державної влади ЗУНР в окремих галузях політичного, господарського та культурно-освітнього життя;
охарактеризувати законодавчу діяльність уряду ЗУНР в “екзилі”;
сформулювати висновки про причини втрати державності ЗУНР та значення цього етапу української державності в українській та загальносвітовій історії.
Фактичний стан розробки
Враховуючи те, що тема ЗУНР була однією з найбільш негласно заборонених тем у радянський період, то об’єктивне її дослідження було більш, ніж проблематичне. У подібній ситуації знаходилася й історична наука, за винятком однобоких тенденційних досліджень, де ЗУНР зображалась як “антидемократична, антинародна держава та ворог українського народу”. Дослідження про ЗУНР можна поділити на три періоди: перший – довоєнний (до II світової війни), який в основному вивчали дослідники, що були учасниками цих подій; другий – післявоєнний (радянських та українських закордонних вчених); третій – сучасний, який розпочався з 1989 року. З істориків права у перший період над цією проблемою працювали: К. Левицький “Історія політичної думки галицьких українців 1848-1914.” (Львів, 1926); “Великий зрив” (Львів, 1931); “Історія визвольних змагань галицьких українців з часів світової війни 1914-1918.” (Львів, 1928); М. Чубатий “Державний лад на Західній области Української Народної Республики” (Львів, 1921); М. Лозинський “Галичина в рр 1918-1920” (Відень, 1922); В. Кучабський “Die Westukraine im Kampf mit Polen und dem Bolschewismus in den Jahren 1918-1923” (Berlin 1934). З істориків – М. Грушевський “На порозі нової України” Т.1-3. (Київ, 1917); Д. Дорошенко “Мої спомини про недавнє минуле” (Ч.1,2. Львів, 1923); “Історія України 1917-1923 рр.” (Т. 1-3 Ужгород, 1923-1930); І. Крип’якевич, Б. Гнатевич та ін. “Історія українського війська” (Львів, 1931) та ін. Післявоєнний період – М.Стахів “Західна Україна. Нарис історії державного будівництва та збройної і дипломатичної оборони 1918-1923 рр.” (Т.1-4, Скрентон, 1959-1960); С.Ярославин “Визвольна боротьба на Західно-Українських землях у 1918-1923 рр.” (Філадельфія, 1956); Енциклопедія українознавства (Париж- Нью-Йорк,1970); Ю. Сливка “Боротьба трудящих Східної Галичини проти іноземного поневолення” (Київ, 1973); “Торжество історичної справедливості” (Львів, 1968) та ін.
Сучасний період репрезентують наукові праці В. Кульчицького, монографія Б.Тищика і О.Вівчаренка “Західноукраїнська Народна Республіка” (Коломия, 1993) та праці істориків М. Литвина і К. Науменка “Історія ЗУНР” (Львів, 1995) і С. Макарчука “Українська республіка галичан” (Львів, 1997) та ін.
Предметом дослідження є процес утворення ЗУНР, діяльність державного механізму та нормотворчість законодавчих і виконавчих органів влади.
Методологічною основою дослідження є наукові положення історії держави і права, історії політичних та правових вчень, історії правової та політичної думки України, теорії держави і права, державного і конституційного права та галузевих правових наук. У роботі також використано загальнонаукові та спеціально-наукові методи: історико-порівняльний; порівняльно-правовий; метод кількісного і якісного аналізу документів; системно-структурний; функціо нальний, логічний та інші.
Джерельну базу дослідження склали: архівні матеріали Центрального державного архіву вищих органів державної влади і органів державного управління України, Центрального державного архіву громадських організацій України, Центрального державного історичного архіву України у місті Львові, Державного архіву Львівської області, законодавчі акти ЗУНР, ЗОУНР та УНР, які знаходяться в архівах ї бібліотеках міст Києва та Львова. Значну роль в дослідженні відіграла періодика 1918 -1923 років, різноманітна історико-правова, історична та монографічна література, спогади учасників цих подій.
Наукова новизна дослідження
У роботі на основі аналізу законодавства, архівного та монографічного матеріалу комплексно досліджено процес утворення, законотворчість та практична діяльність державного механізму ЗУНР як в період існування держави на території України (1918-1919 рр.), так і згодом за її межами в “екзилі” (1920-1923рр.).
Наукова новизна дисертаційного дослідження конкретизується у наступних основних положеннях, які виносяться на захист.
– Охарактеризовано процес утворення, структуру та діяльність апарату таких державних утворень українського народу на території ЗУНР як Лемківська республіка, Західнолемківська республіка, Гуцульська республіка та їх відносини з органами влади ЗУНР.
– Встановлено, що державний механізм ЗУНР, незважаючи на тяжке військове та соціально-економічне становище держави, забезпечував її нормальну життєдіяльність. Отже, не існувало серйозних внутрішніх причин втрати незалежності.
– У ЗУНР було утворено демократичну політичну систему, у яку входили українські та єврейські політичні партії й організації.
– Правоохоронні органи ЗУНР були найбільш професійною та кваліфі кованою ланкою державного механізму і, в цілому, виконували поставлені перед ними завдання.
– У ЗУНР на правовій основі була розроблена програма реформування й розвитку державної та приватної освіти і гарантувалось навчання рідною мовою представникам національних меншин.
– Діяльність органів влади ЗУНР в “екзилі” відбувались також на правовій та демократичній основі.
– Виявлено та проаналізовано ряд законодавчих актів ЗУНР, які регламентували структуру, компетенцію та діяльність державного механізму ЗУНР і які не були дотепер відомими (закон від 10.02.1919 року “Про добове членів Української Національної Ради”, закон від 11.02. 1919 року “Про розмежування компетенції повітових та окружних суддів в цивільних справах”, закон від 10.03.1919 року “Знесення конфіскати майна під час війни”, закони від 18.03.1919 року “Про позбування і обтяжування більших посілостей”, “та “Про вивласнення великих табулярних посілостей” закон від 14.02.1919 року “Про полегшу при іспитах учителів середніх шкіл”, закон від 15.04.1919 року “Про заборону чинностей які мають на цілі ударемнення виконання земельного закону”, Закон Диктатора Є. Петрушевича від 15.08.1919 року “Про відслужинину “;інструкція Диктатора від 2.01.1920 року “Інструкція служби жандармерії”; розпорядження Державного Секретаріату від 24.12 1919 року “В справі заведення постійної кур’єрської служби при Державнім Секретаріаті”, від 23.02.1919 року “Про спосіб складання стемпелевих та безпосередних належитостей” від 11.02.1919 року “В справі примусового заряду підприємств і маєтків”,від 17.02.1919 року “Приналежний комендант жандармерії і його судовий референт”, від 20.03.1919 року “Про продовження реченців передавнення”, від 4.04.1919 року “В справі підвищення поборів жандармів і мужви без рангів при державній жандармерії” від 1.04.1919 року “Про засуди смерти” та “Пояснення до розпорядку про доразові суди над цивільними”, від 13.02.1919 року “В ціли заосмотрення державнії фабрики мінеральних оліїв сирим матеріалом”, розпорядження Диктатора ЗОУНР від 26.06.1919 року “Про заборону самовільного друкування без цензури”, від 25.07.1920 року “Про організацію уряду для виконування державної власти в Західно Українській Народній Республиці в часі тривання повновластий Диктатора”, та від 30.08.1920 року “Колегія уповноважених Диктатора”, розпорядження Державного секретарства військових справ та Державного секретарства внутрішніх справ від 26.01.1919 року “Воєнні чинитьби осіб, необов’язкових до військової служби”, розпорядження Державного секретарства внутрішніх справ, Державного секретарства військових справ та Державного секретарства закордонних справ від 16.02. 1919 “В справі перепусток і паспортів до подорожі цивільних осіб”, розпорядження Державного секретарства судівництва та Державного секретарства публічних робіт від 1.02.1919 року “В справі охорони наємців”, розпорядження Державного секретарства внутрішніх справ від 22.04.1919 року “Про поборування хабарництва” та “В справі вирішення жидівських автономних прав в ЗОУНР” та ін.
– Введено у науковий обіг значну кількість архівних матеріалів, у яких відображено діяльність ЗУНР у різних галузях державного життя і які не були використані в наукових працях.
Науково-практичне значення дослідження.
Положення, які обгрунтовано у дисертаційному дослідженні та висновки, які зроблено на їх основі, можуть бути використані для подальших наукових досліджень. Результатами дослідження можна скористатися у навчальному процесі юридичних та інших навчальних закладів, курсів з підготовки і підвищення кваліфікації державних службовців.
Матеріали дослідження можуть бути використані також при проведенні лекційно -пропагандистської роботи.
Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження обговорювались на засіданнях кафедри історії та теорії держави і права Львівського державного університету, вони викладені в опублікованих наукових статтях та у виступах на наукових конференціях: “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (II регіональна конференція Львів, 1996), “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (III регіональна конференція Львів, 1997), “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (IV регіональна конференція Львів, 1998), Міжнародна наукова конференція до 80-річчя утворення ЗУНР (Львів, 1998).
Структурно дисертація складається із вступу, чотирьох розділів (6 підрозділів), висновків, додатку та списку використаної літератури.
У вступі обгрунтовується актуальність, мета, предмет і структура дослідження, подається стан наукової розробки проблеми, характеризується методологічна, теоретична, джерельна база, формулюються основні положення, що виносяться на захист, розкривається наукова новизна, науково-практичне значення роботи, охарактеризовано апробацію результатів досліджень.
У першому розділі: “Становище західноукраїнських земель у складі Австро-Угорської монархії та утворення ЗУНР” досліджується процес входження західноукраїнських земель до складу Австрійської монархії. Автор показав позитивні зміни, які відбулися в політичному, релігійному та культурно-освітньому житті українського народу після їхнього входження до складу Австрійської імперії. Особливо значних успіхів українці досягли у 1848 році під час революції, яку сучасники називали “весною народів”, де українці змогли вийти на політичну арену, створивши політичну організацію Головну Руську Раду з представництвами на місцях. У 1848 році українці взяли участь у виборах до австрійського парламенту, що стало початком парламентаризму на українських землях. Участь у слов’янському конгресі 1848 році у Празі ознаменувала вихід українців на міжнародну арену. З різних причин Головна Руська Рада саморозпустилась у 1851 році. Частина західноукраїнської інтелігенції розчарувавшись у полонофільській позиції австрійського уряду, створила проросійський рух, який дістав назву “москвофільства”. Своєю діяльністю москвофіли завдали значної шкоди українському національно-визвольному рухові. На противагу москвофілам виник масовий український патріотичний рух, представники якого називали себе “народовцями”. Народовці створили власні друковані органи, а в 1868 році товариство “Просвіта” та у 1873 році спільно з українцями з Наддніпрянщини створили товариство імені Шевченка (з 1892 року Наукове Товариство імені Тараса Шевченка).
Західна Україна поступово стає всеукраїнським політичним та культурним центром. У Львові друкували свої твори видатні українські письменники та вчені: В. Антонович, П. Куліш, М. Вовчок, М. Грушевський та ін.
У Галичині утворено перші українські політичні партії радикальну, національно-демократичну, соціал-демократичну та християнсько-суспільний союз, які ставили своїми програмними цілями створення незалежної української держави та возз’єднання всіх українських земель. Суспільно-політичне та культурне життя українців Буковини проходило аналогічно до життя українців Галичини. Галицькі українці мали вплив на всі політичні та культурні процеси серед українського населення Буковини. У Буковині протягом 1906-1907 рр. було утворено національно-демократичну, радикальну та соціал-демократичну партії. На Закарпатті політичне та культурне життя українців перебувало майже під повним контролем угорського уряду. Існували лише москвофільські організації.
Автором проаналізовано також масові рухи за покращання соціально-економічного становища, які були поширені серед українського населення Галичини на початку XX століття. Також показано досягнення в галузі освіти та культури. Перед I Світовою війною українці вже мали 5 державних та 15 приватних гімназій, понад 3 тисячі народних (початкових) шкіл. У Львівському університеті було7 українських кафедр, виходило 66 періодичних видань в Західній Україні та 4 у Відні і Будапешті. Виходили великі наукові видання “Записки Наукового товариства ім. Т.Шевченка”, праці М. Грушевського та ін.
У грудні 1912 року перед загрозою європейського військового конфлікту всі українські політичні партії Галичини і Буковини крім москвофільських заявили, що у разі війни між Австро-Угорщиною і Росією їхні інтереси співзвучні з інтересами Австро-Угорщини. Це підтвердила і створена 3 серпня 1914 року Головна Українська Рада, яка звернулася до народу з відозвою про набір добровольців до українського підрозділу австрійської армії, який отримав назву легіон Українських Січових Стрільців. Перша світова війна почалась для Австро-Угорщини невдало. Російська армія зайняла Галичину і була зупинена тільки в Карпатах. На території Східної Галичини і Буковини зайнятих російськими військами функціонувало окреме Галицьке генерал-губернаторство на чолі з військовим генерал-губернатором. Після вступу в 1917 році у війну США терези Першої світової війни поступово схилялись на бік країн Антанти. Роблячи спробу врятувати монархію цісар Карл I видав 16 жовтня 1918 року Маніфест про перетворення Австро-Угорщини у федеративну державу. В умовах глибокої державної кризи Українська парламентська репрезентація, яка стала правонаступницею Головної Української Ради, скликала збори всіх українських депутатів австрійського парламенту, галицького та буковинського крайових сеймів, єпископату та представників українських політичних партій.
На зборах, які за важливістю прийнятих рішень отримали назву Конституанти, було утворено Українську Національну Раду як вищий представницький орган українського населення Австро-Угорської монархії. Головою УН Ради обрано Є. Петрушевича. Дисертант аналізує рішення УН Ради та тогочасну суспільно-політичну ситуацію.
Після прийняття УН Радою з ініціативи Центрального Військового Комітету рішення про збройне повстання, українські військові частини австрійської армії у ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 року захопили владу в свої руки. 1 листопада 1918 року УН Рада звернулася з рядом відозв до українського населення.
Автор також показав боротьбу за відновлення Української держави на Буковині, Закарпатті та Лемківщині.
У другому розділі “Організація та структура державного апарату ЗУНР” розглядається процес утворення та законодавча діяльність державного апарату ЗУНР, створення збройних сил та правоохоронних органів. У першому підрозділі “Центральні та місцеві органи державної влади і управління. Злука ЗУНР і УНР” висвітлено процес утворення та діяльності УН Ради. Державного Секретаріату, місцевих органів державної влади та місцевого самоврядування. 13 листопада 1918 року УН Рада прийняла “Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель бувшої Австро-Угорської монархії”,1 який визначав конституційні основи новоутвореної держави. Було визначено назву держави – Західноукраїнська Народна Республіка, основи державного та суспільного устрою, територію, державні символи. Дисертантом аналізуються законодавчі акти ЗУНР, що стали правовою основою для діяльності державного апарату. “Тимчасовий закон про адміністрацію Західно-Української Народної Республики,”2 “Про доповнення УН Ради відпоручниками українських повітових і міських організіцій міст”, розпорядження “Про державу адміністрацію ЗУНР”.3 Доповнена після листопадових виборів 1918 року УН Рада в кількості 150 осіб зібралась на початку січня 1919 року у Станіславі, де прийняла ряд важливих для управління державою законів: “Про Виділ УН Ради”, “Доповнюючий статут УН Ради”, “Про незайманість членів УН Ради” та “Закон про спосіб оповіщення законів і розпоряджень”. Автор, через аналіз цих законів, показує зміни, які відбулися у структурі вищих органів влади. Було утворено Виділ УН Ради в кількості 9 осіб, а 10-им його членом став Президент УН Ради. Виділ виконував функції колегіального глави держави. Дисертантом, на основі прикладів з архівів, показано процес утворення органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування. Автор дослідив структуру, функції і завдання окремих Державних секретарств та процес Злуки ЗУНР І УНР в єдину соборну державу .
У другому підрозділі “Організація збройних сил” показано на основі аналізу нормативних актів УН Ради, Державного Секретаріату та Державного секретарства військових справ процес створення збройних сил ЗУНР – Української Галицької Армії.
З перших днів проголошення держави ЗУНР опинилась під загрозою військової інтервенції з боку новоутвореної Польської держави, яка значно перевищувала її за територією та населенням. Польща також отримувала військову та фінансову допомогу з боку Франції. 13 листопада 1918 року розпорядженням Державного секретарства військових справ затверджено організаційно-штатну структуру збройних сил ЗУНР. Вона базувалась на загальному військовому обов’язку і територіальному принципі комплектування. На основі цього розпорядження територія держави була поділена на 3 військові області А – Львів, Б – Тернопіль, В – Станіслав та 12 військових округів. Довільні та слабоорганізовані структури Української Галицької Армії не могли виконувати поставлені перед армією завдання. Після призначення на посаду командувача Української Галицької Армії генерала М.Омеляновича – Павленка та начальника штабу Є. Мишковського, було розроблено організаційну структуру армії шляхом її поділу на корпуси та бригади. У складі Української Галицької Армії були такі роди та види військ: піхота, кіннота, артилерія, авіація, військово-судові органи, ветеринарна служба, інтендатура та частини технічного забезпечення.
Дисертант проаналізував нормативні акти УН Ради, Державного Секретаріату та Державного секретарства військових справ, які стали правовою основою побудови збройних сил. У функції Державного секретарства військових справ входило забезпечення армії підготовленими військовослужбовцями і матеріальними засобами, озброєнням та боєприпасами. На місцях йому підпорядковувались окружні та повітові військові команди, правове становище яких було визначено розпорядженням Державного секретарства військових справ 3 грудня 1918 року. Начальна Команда Галицької Армії виконувала функції Генерального штабу, який безпосередньо керував військовими операціями та здійснював управління військовими структурами на фронті і у тилу.
Рішенням УН Ради від 13 листопада 1918 року та розпорядженням Державного Секретарства військових справ від 5 грудня 1918 року визначено матеріальне забезпечення військовослужбовців Української Галицької Армії та членів їх сімей.4 Також було прийнято розпорядження щодо матеріального забезпечення цивільних працівників, які входили до штату військового відомства. У зв’язку з інфляційними процесами у дане розпорядження неодноразово вносились зміни. На правовій основі в ЗУНР здійснювалась і мобілізація до армії. Розпорядженням від 27 березня 1919 року було визначено порядок призову на військову службу та відстрочку від військової служби, яке було доповнено рядом інших розпоряджень.5
Під час Чортківської офензиви (наступу) у червні 1919 року, армія досягла значних результатів і тільки відсутність зброї та боєприпасів не дали змоги розвинути успіх. У цей час було проведена часткова реорганізація армії та тилових служб. Створено Запілля, команду Етапу Армії та прийнято рішення про утворення двох нових корпусів.
У третьому підрозділі “Правоохоронні органи ЗУНР” розглянуто процес створення правоохоронних органів ЗУНР (судово-прокурорських, військової юстиції, державної жандармерії). 21 листопада 1918 року УН Рада прийняла закон “Про тимчасову організацію судівництва”, за яким створено систему судових органів ЗУНР, що включало повітовий суд, окружний суд та Вищий Суд ЗУНР. Судом найвищої інстанції мав стати Найвищий Суд ЗУНР у Львові. Згідно постанови УН Ради на території ЗУНР продовжувало діяти старе австрійське законодавство, якщо воно не суперечило цілям української держави. Воно стало однією з основ забезпечення стабільності у державі. Усі судді та працівники судів зобов’язувались прийняти присягу на вірність Українській державі.
Для отримання посади судді необхідно було скласти іспит перед спеціальною комісією. Інформація про наявність вільних суддівських посад неодноразово друкувалась у пресі. Для здійснення судочинства, у зв’язку з втратою столиці держави м. Львова та військовими діями, було утворено судові сенати IІІ та II інстанції, які створювались на місці Найвищого та Вищого Судів ЗУНР.6 Функції звинувачення виконували органи державної прокуратури. Розпорядженням Державного Секретаріату від 18 грудня 1918 року було створено структуру органів прокуратури ЗУНР, яку мав очолити Генеральний державний прокурор. Окремим розпорядженням Державного секретарства судівництва урегульо вувалась діяльність нотаріату. Нотаріуси, які склали присягу на вірність державі, ставали нотаріусами ЗУНР. Діяли також органи адвокатури. Дисертантом проаналізовано і інші законодавчі акти органів влади, що стали основою створення судової системи ЗУНР. У ЗУНР діяли і органи військової юстиції. Перше розпорядження по її створенню прийнято Державним Секретаріатом 16 листопада 1918 року.7 Вона складалась з окружного військового суду, обласного військового суду та Найвищого військового трибуналу. Функції звинувачення в окружних судах виконував судовий офіцер, при обласних судах -військовий прокурор, а при Найвищім військовім трибуналі – Генеральний військовий прокурор або його заступник. Генерального військового прокурора, як і Генерального державного прокурора призначено не було.
Розпорядженням Державного Секретаріату від 3 грудня 1918 року утворено при кожній окружній команді польові суди. У січні 1919 року було створено польовий суд Начальної Команди Галицької Армії та польові суди групи “Північ”, “Південь” та “Львів”. Після реорганізації армії утворено польові суди І, ІІ, ІІІ корпусах та 12-ти бригадах. Автором на конкретних прикладах аналізується діяльність військових судів на різних етапах польсько-української війни. Під час переходу Української Галицької Армії на територію Наддніпрянської України утворено військово-польові суди Начальної Команди Галицької Армії, польові суди I, II, III корпусів, польовий суд вишколу Січових Стрільців та польовий суд Етапної області Української Галицької Армії.
Значні заслуги у державному будівництві та забезпеченні порядку в повітах краю належали державній жандармерії. Розпорядженням Державного секретарства військових справ 16 листопада 1918 року створено окружні команди державної жандармерії та міські і сільські станиці державної жандармерії. Законом УН Ради від 15 лютого 1919 року було внесено зміни у старе австрійське законодавство про жандармерію. Йдучи за прикладом демократичних країн Європи державну жандармерію передано Державному секретарству внутрішніх справ. В цілому територія держави поділялась на 23 відділення жандармерії, також діяла народна міліція, а в окремих містах відділи єврейської міліції. На основі аналізу архівних матеріалів показано діяльність ряду окружних команд державної жандармерії та підкреслено значення жандармерії для безпеки держави.
У третьому розділі “Законодавство та практична діяльність ЗУНР” досліджується законотворчість Української Національної Ради, Державного Секретаріату, окремих Державних секретарств, а також їх практична діяльність з організації різних галузей державного життя. У першому підрозділі “Законо давство та практичне діяльність ЗУНР в соціально-політичній галузі” проаналізовано заходи парламенту, уряду щодо удосконалення політичної системи держави. Законами “Про вибори до Сойму Західної области Української Народної Республики” і “Про скликання Сойму Західної области Української Народної Республики” визначено порядок обрання, скликання та діяльності парламенту.
Вибори до новообраного парламенту мали відбутися в червні 1919 року. Дисертантом детально аналізуються окремі статті цих законів, а також показано демократичність виборчої системи ЗУНР. Вживання української мови в різних галузях державного та господарського життя визначено законом “Про вживання мови у внутрішнім та зовнішнім урядуванні властей і урядів, публічних інститутів і державних підприємств на Західній области Української Народної Республики”.
Автором досліджено діяльність широкого спектру політичних партій ЗУНР. Поряд із політичними партіями у ЗУНР діяли профспілки, селянсько-робітничі союзи та ін.
Усі польські політичні партії і громадські організації Галичини були противниками Української держави. Одні єврейські партії частково підтриму вали українців, інші поляків. Українців в основному підтримувала сіоністська партія Галичини, а також Єврейська Національна Рада як представницький орган єврейського населення Галичини. Українська Національна Рада та Державний Секретаріат прийняли ряд рішень щодо політичного вирішення єврейського питання. Директивами Державного Секретаріату під загрозою кримінальної відповідальності заборонялась антисемітська агітація та пропаганда. На спільній нараді УН Ради та представників Єврейської Національної Ради було прийнято рішення про включення представників євреїв до виборчої комісії з правом дорадчого голосу.
У другому підрозділі “Законодавство та практична діяльність ЗУНР в соціально-економічній галузі” досліджено законотворчість та практичну діяльність державної влади ЗУНР з організації господарського життя. ЗУНР опинилась у важкому соціально-економічному становищі внаслідок багаторічної війни і розрухи. Населення знаходилось перед загрозою голоду. Першими рішеннями уряду стала монополізація продуктів харчування та товарів першої необхідності. Але, незважаючи на ці заходи, ситуація залишилась критичною. У цей час допомогу подала Директорія УНР, яка прислала 1299 вагонів з продуктами та надала велику фінансову підтримку. Дисертантом досліджено приклади з різних архівних джерел та подано аналіз законодавчих актів спрямованих, на стабілізацію соціально-економічного становища держави.
Одним із найважливіших питань у державі залишалось земельне питання та його правильне вирішення. Воно набувало не тільки економічного, але і політичного значення. Дисертантом проаналізовано закони УН Ради “Про вивласнення великих табулярних посілостей”,8 “Про земельну реформу” та ряд розпоряджень Державного Секретаріату і Державного секретарства земельних справ. Прийняття закону “Про земельну реформу” відбувалося у дуже гострій дискусії між представниками різних політичних сил. Земельне питання широко дискутувалось також у пресі. На прийняття земельного закону вплинула і тогочасна суспільно-політична ситуація. Прийнятий закон мав компромісний характер: конфісковувались землі великих землевласників, власників, які зі зброєю в руках воювали проти Української держави та землі, які перебували у державній власності Австро-Угорської монархії. Землею наділялись у першу чергу військовослужбовці української армії та безземельні і малоземельні селяни. Земельний закон ЗУНР значно відрізнявся від земельного закону Центральної Ради УНР, за яким було конфісковано і передано у власність усі поміщицькі та церковні землі без викупу. Також досліджено законодавчі акти та заходи парламенту і уряду про відбудову знищеної війною країни, відновлення транспорту, промисловості.
У третьому підрозділі “Законодавство та практична діяльність ЗУНР в галузі освіти, культури, охорони здоров’я тощо” досліджено діяльність органів влади у вище згаданих галузях. З перших днів існування держави органи влади масово переводили польські школи на українські. Активно працювала у галузі освіти та культури освітня комісія УН Ради. Дисертантом проаналізовано закони і розпорядження, які регулювали діяльність державних органів щодо створення власної освітньої системи. Це закони – “Про основи уладження шкільництва на Західній области Української Народної Республики”, “Про полегші при іспитах учителів середніх шкіл”, розпорядження “В справі приватних шкіл” та ряд інших правових актів. Внаслідок прийнятих законодавчих актів було відкрито 30 середніх шкіл, з них 20 гімназій. Вчителів визнано державними службовцями та присвоєно службові ранги. З дозволу органів влади ЗУНР продовжували діяти польські та єврейські навчальні заклади. На вільні посади вчителів оголошувався конкурс у пресі. Для матеріальної підтримки вчителів та членів їхніх сімей прийнято ряд законів та розпоряджень про підвищення зарплати. Органи влади ЗУНР вжитили ряд заходів щодо підтримки культури.
Поряд з іншими проблемами, перед якими опинилася ЗУНР, залишалась важка епідеміологічна ситуація. Вжитими заходами УН Ради та Державного Секретаріату вдалося нейтралізувати її загрозливі наслідки. Дисертантом також показана діяльність дипломатичних представництв ЗУНР у різних країнах світу. Автор висвітлив діяльність дипломатичних представництв ЗУНР та їх співробітництво з дипломатією Директорії УНР.
У четвертому розділі “Діяльність уряду в “екзилі”” проаналізовано історичні, політичні та соціально-економічні обставини, що призвели до втрати території ЗОУНР. Показані політичні розбіжності між керівництвом ЗОУНР та Директорії УНР. Перед загрозою знищення держави у червні 1919 року Виділ УН Ради та Державний Секретаріат прийняли рішення про проголошення Є.Петрушевича повновладним Диктатором, якому передавалась вся повнота цивільної та військової влади.
Функції уряду виконувала колегія уповноважених, які були позбавлені міністерської самостійності, а виконували функції чиновників високого рангу. Дисертантом показано також військові дії на території Наддніпрянської України. Внаслідок цих військових дій УГА опинилась перед загрозою знищення. Після чого командування підписало договір про перехід армії до складу армії Денікіна, а пізніше більшовиків. Диктатор Є. Петрушевич із членами уряду та охороною виїхав 16 листопада 1919 року через Румунію до Відня.
2 грудня 1919 року урядова делегація Директорії УНР підписала декларацію, за якою відмовлялась в користь Польщі від Східної Галичини та українських земель на північ від неї. На засіданні членів УН Ради, які перебували у Відні, та уряду Диктатора 20 грудня 1919 року було піддано критиці дії члена Директорії С. Петлюри та прийнято рішення про скасування акту Злуки. Крім того, відкликано представників ЗОУНР з об’єднаної української делегації в Парижі та повернуто стару назву ЗУНР. Інших дій не було тому, що обидва суб’єкти Злуки перестали існувати в Україні як держави. Перебуваючи півроку в Парижі та Лондоні, Є. Петрушевич поступово відходить від участі в загальноукраїнських справах, побачивши безперспективність їх вирішення на міжнародній арені та зосереджується виключно на галицьких. Основою в діяльності став Сен- Жерменський договір та рішення країн Антанти від 25 червня 1919 року про окупацію західноукраїнських земель. Правовою основою діяльності уряду стало розпорядження Диктатора ЗУНР від 25 липня 1920 року “Про організацію уряду для виконування державної власти у Західно-Українській Народній Республиці в часі тривання повновластий Диктатора”.9 Уряд Диктатора складався з 4-х відділів. Очолювали відділи уповноважені Диктатора. У розпорядженні регламентувались всі права і обов’язки членів уряду Диктатора. Уряд Диктатора вів дуже активну дипломатичну діяльність та проводив роботу з організації українських військових частин, що знаходились на території Чехословаччини. Делегації ЗУНР брали участь у різних міжнародних переговорах, сесіях, конференціях. Однією з перемог дипломатії ЗУНР став, розгляд справи Східної Галичини на сесії Ліги Націй в Парижі у 1921 році, де було визнано польську окупацію краю та суверенітет країн Антанти над Східною Галичиною. Після цього уряд ЗУНР підготував і подав Раді Ліги Нації і Раді послів Антанти проект конституції ЗУНР “Проект основ державного устрою Галицької Республіки”. Автор аналізує цей проект, а також проект конституції члена УН Ради професора права С.Дністрянського. Зміни політичного керівництва в країнах Антанти відіграли негативну роль в долі Східної Галичини. Органи влади Польщі, прийнявши ряд пропагандистських законів, продовжували вести лінію на повну окупацію краю. Польський сейм 26 вересня 1922 року ухвалив закон про воєводську автономію, за яким у Львівському, Тернопільському та Станіславському воєводствах створювались воєводські сеймики. Сеймики могли приймати другорядні закони які вимагали санкції президента держави. Але і ця автономія залишилась на папері. Після чого йдучи назустріч польським вимогам у березні 1923 року країни Антанти передали Східну Галичину Польщі без будь-яких застережень. У травні 1923 року Диктатор Є. Петрушевич розпустив уряд та дипломатичні представництва ЗУНР.
У висновках, що завершують роботу, підведено підсумки дисертаційного дослідження, підкреслено значення історичного досвіду ЗУНР для українського державотворення та зроблено практичні пропозиції щодо удосконалення державного механізму сучасної Української держави.
Основними висновками є такі:
1. На відміну від українців, що проживали у складі Російської імперії українське населення Австро-Угорщини, використовуючи переваги західноєвропейської конституційної монархії, отримало значно кращі умови для свого політичного та культурно-освітнього розвитку. У своєму державно-політичному розвитку українці Австро-Угорської монархії не поступалися іншим народам імперії, які створили власні держави.
2. Позитивним у створенні органів державної влади та правової системи ЗУНР стало те, що вона не пішла шляхом революційних, соціальних експериментів, зокрема, не було повністю ліквідовано старе австрійське законодавство, яке продовжувало діяти, оскільки не суперечило цілям Української держави. Це стало однією з гарантій забезпечення стабільності держави, оскільки ліквідація старого законодавства і відсутність нового могли призвести до правового нігілізму та анархії в державі (як це мало місце на території Наддніпрянської України).
3. Діяльність УН Ради і Державного Секретаріату в дуже важкій соціально-економічній ситуації держави не завжди була ефективною та дієвою. Це особливо стосувалось вирішення земельного питання, забезпечення населення товарами першої необхідності та раціонального використання природних ресурсів. До недоліків роботи державного апарату в галузі господарського управління слід також віднести доволі поширене серед державних службовців казнокрадство, хабарництво і зловживання службовим становищем. Органи влади не завжди вели з цим злом ефективну боротьбу.
4. Незважаючи на деякі недоліки та прорахунки, державний апарат ЗУНР у цілому був дисциплінований, кваліфікований та високоорганізований, про що неодноразово згадували політичні та військові діячі Наддніпрянської України та дослідники історії ЗУНР. Основою його діяльності був високий патріотизм та жертовність в ім’я соборної України. Формування державного апарату ЗУНР відбувалось на демократичній основі; не існувало жодних правових актів, що обмежували б прийом на державну службу за національною та релігійною ознаками.
5. Створення Української Галицької Армії стало свідченням життєдіяльності державного механізму ЗУНР та високого патріотизму українського населення. Українська Галицька Армія була кадровою армією, що базувалась на загальному військовому обов’язку та територіальному принципі комплектування з усіма військовими та тиловими структурами. Будівництво армії відбувалося також на правовій основі.
6. Правоохоронні органи ЗУНР, особливо судові, були найбільш професійною та кваліфікованою ланкою державного механізму. У правоохоронних органах працювала значна кількість підготовлених спеціалістів і вони, в цілому, виконали поставлені перед ними завдання.
7. У ЗУНР було утворено демократичну політичну систему, у якій широко представлено весь спектр політичних партій, громадських та профспілкових організацій. Крім українських партій, у політичну систему входили і єврейські партії та організації. Законодавство ЗУНР гарантувало широкий обсяг політичних прав і свобод – друку, слова, мітингів і зборів, недоторканість особи та ін.
Усі законодавчі акти ЗУНР забезпечували широку участь національних меншин в управлінні державою та гарантували їм політичні, економічні та культурно-освітні права. За порушення національної рівноправності передбачались санкції кримінального, адміністративного та дисциплінарного характеру.
8. Значних успіхів органи влади ЗУНР досягли у галузі освіти, де на правовій основі було створено власну систему початкової та середньої освіти, в тому числі приватної. Діючими законодавчими актами ЗУНР гарантувалось навчання рідною мовою також представникам національних меншин.
9. Дипломатична служба ЗУНР під час перебування органів влади на західноукраїнських землях працювала не на досить високому рівні, на що мали вплив як об’єктивні, так і суб’єктивні чинники. Західноукраїнська дипломатія програла польській стороні боротьбу за визнання держави на міжнародній арені. Наявність паралельних дипломатичних представництв ЗУНР і УНР завдало значної шкоди іміджу України у світі та у її боротьбі за незалежність.
10. Діяльність органів влади під час проголошення Президента УН Ради Є. Петрушевича Диктатором та в період функціонування урядових структур за межами України відбувалась також на правовій та демократичній основі. Уряд ЗУНР в “екзилі”, перебуваючи у дуже несприятливих умовах, досяг певних успіхів в дипломатичній діяльності та правотворчості.
11. В цілому державний механізм ЗУНР, незважаючи на тяжке військове та соціально-економічне становище держави, забезпечував її нормальну життєдіяль ність. Отже, не існувало серйозних внутрішніх причин втрати незалеж ності. Основною причиною втрати державності ЗУНР стала зовнішня агресія набагато сильніших ворогів – Польщі і Румунії.
12. Утворення та діяльність Західноукраїнської Народної Республіки – стало фактом величезного міжнародного та внутрішньо-українського значення. Значно зросла національна свідомість українського населення і віра у власні сили. Існування ЗУНР створило реальну базу для майбутньої боротьби за відновлення Української соборної держави.
Для вдосконалення роботи державного механізму сучасної України дисертант пропонує наступні практичні рекомендації:
Для вдосконалення діяльності центральних та місцевих органів державної виконавчої влади варто застосувати досвід ЗУНР, де всі кадрові питання були зосереджені в особовому відділі Державного секретарства внутрішніх справ. Він проводив усю роботу щодо підбору та розстановки кадрів у місцевих органах державної виконавчої влади. Паралельних структур, у компетенції яких знаходились кадрові питання, не існувало. Цей досвід також доцільно використати у сучасній Українській державі, де існують паралельні структури Адміністрації Президента України та Кабінету Міністрів, у компетенції яких знаходяться кадрові питання органів державної виконавчої влади.
Заслуговує на увагу демократизм у формуванні судових органів. Юристи, які після закінчення університету та проходження обов’язкового дворічного стажування для отримання посади судді, складали іспит перед спеціальною екзаменаційною комісією, до складу якої входили професори права, судді та адвокати. Призначення на посади відбувалось на конкурсній основі. Конкурс оголошувався у засобах масової інформації. Цей досвід доцільно використати для розширення демократизму і гласності у формуванні судових органів України.
Для координації роботи органів адвокатури у ЗУНР діяла Адвокатська палата. До її повноважень входив також нагляд за дотриманням адвокатами діючого законодавства та моральних принципів при здійсненні своєї професійної діяльності. За їх порушення вона могла звертатись до державних органів про позбавлення окремих осіб адвокатської ліцензії. Подібну практику варто було б використовувати в діяльності сучасної української адвокатури.
Кобилецький М.М. Суд і судочинство у ЗУНР. // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні. Матеріали наукової конференції (лютий 1997 року). – Львів, 1997. С. 117-120.
Кобилецький М.М. Військове судочинство у ЗУНР. // Правова держава. Щорічник наукових праць. К – 1998. Випуск 9. С. 424-429.
Кобилецький М.М. Діяльність державної жандармерії ЗУНР. // Право України. К. – 1998 – №5, С. 100-101.
Кобилецький М.М. Утворення та структура державного апарату ЗУНР. – Львів, 1998. 5,6 друк. акр.
Кобилецький М.М. Утворення ЗУНР, її державний механізм та діяльність
(1918-1923 рр.)
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01. – теорія та історія держави і права, історія політичних і правових вчень. – Львівський державний університет імені Івана Франка, Львів, 1998.
У дисертації досліджується проблема утворення ЗУНР та діяльність її державного механізму на основі аналізу історико-правових фактів, архівних матеріалів, законодавчих актів та документів. Особлива увага звертається на законодавчі акти органів влади ЗУНР, які до сьогоднішнього дня не були зовсім, або були лише частково, об’єктом наукового дослідження. Зроблено висновки про діяльність державного механізму та подано науково обгрунтовані рекомендації щодо використання досвіду ЗУНР для удосконалення діяльності органів влади сучасної Української держави.
Ключові слова: державний механізм, державний апарат, правоохоронні органи, законотворчість, місцеве самоврядування, правова основа.
Кобылецкий Н.М. Образование ЗУНР, ее государственный механизм и деятельность (1918-1923 гг.)
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01. – теория и история государства и права, история политических и правовых учений. – Львовский государственный университет имени Ивана Франко, Львов, 1998.
В диссертации исследуется проблема образования ЗУНР и деятельность ее государственного механизма на основе анализа историко-правовых фактов, архивных материалов, законодательных актов и документов.
Особое внимание уделяется законодательным актам органов власти ЗУНР, которые до сегодняшнего дня не являлись совсем или были только частично объектом научного исследования. Сделаны выводы о деятельности государственного механизма, и поданы научно-обоснованные рекомендации относительно использования опыта ЗУНР для усовершенствования деятельности органов власти современного Украинского государства.
Ключевые слова: государственный механизм, государственный аппарат, правоохранительные органы, законотворчество, местное самоуправление, правовая основа.
Kobyletskiy M. M. Formation of WUNR (Western Ukrainian National Republic), its State Mechanism and Activity (1918-1923).
Dissertation for the academic degree of Candidate of Legal Sciences with specialisation in 12.00.01. – Theory and History of State and Law, History of Political and Legal Studies. – Ivan Franko Lviv State University, Lviv, 1998.
In the dissertation there is studied the problem of formation of WUNR and activity of its state mechanism on the basis of the analysis of historical legal facts, archival materials, acts and documents.
The special attention is given to the acts of governmental bodies of WUNR, which till present were not absolutely or were only partially objects of scientific research. There were made conclusions on the activity of state mechanism and there were given theoretically substantiated recommendations concerning the use of experience of WUNR for the improvement of activity of governmental bodies of the modern Ukraine.
Key words: the state mechanism, State machinery, law-protecting bodies, law making, local self-government, legal basis.
Підписано до друку 20.11.98 р. Формат 60х84/16. Папір друк 1.
Друк ризографія. Умовн. друк. арк.1,25. Обл.-вид.арк. 1,2.
Умовн.-фарб. відб. 1,2. Тираж 100 прим. Зам. №1841.
ВКП “ВМС”. 290035, вул. Липова алея, 9.