У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.net

і Дефектологія об~єднує ряд самостійних галузей до яких не входить- а

Работа добавлена на сайт samzan.net:

Поможем написать учебную работу

Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.

Предоплата всего

от 25%

Подписываем

договор

Выберите тип работы:

Скидка 25% при заказе до 26.12.2024

  1.  Наука про психофізіологічні особливості розвитку дітей із фізичними та психічними вадами має назву:

а) спеціальна педагогіка;

б) дефектологія;

в) корекційна педагогіка;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  Дефектологія об’єднує ряд самостійних галузей, до яких не входить:

а) спеціальна психологія;

б) логопедагогіка;

в) невропатологія;

г) сурдопедагогіка.

  1.  

  1.  Тифлопедагогіка вивчає:

а) питання виховання та навчання дітей із порушеннями слуху;

б) питання виховання та навчання дітей із порушеннями зору;

в) питання виховання та навчання розумово відсталих дітей;

г) питання вивчення та виправлення розладів мовлення.

  1.  Корекційна психопедагогіка вивчає:

а) питання виховання та навчання дітей із порушеннями слуху;

б) питання виховання та навчання дітей із порушеннями зору;

в) питання виховання та навчання розумово відсталих дітей;

г) питання виховання й навчання дітей із порушеннями опорно-рухового апарату.

  1.  До основних завдань дефектології відносяться:

а) забезпечення ранньої диференційної діагностики відхилень у розвитку;

б) обґрунтування принципів організації системи різноманітних спеціальних закладів;

в) визначення цілей, завдань, змісту, принципів і методів виховання, навчання різних категорій дітей із порушеннями в розвитку;

г) усі відповіді вірні.

  1.  У корекційній педагогіці провідними категоріями є:

а) діагностика та профілактика;

б) причина та наслідки;

в) корекція та компенсація;

г) усі відповіді вірні. (сумнів)

  1.  

  1.  Однією з центральних проблем корекційної педагогіки є:

а) сімейне виховання дітей з обмеженими можливостями;

б) відновлення здоров’я, усунення паталогічного процесу в дітей із порушеннями ПФР;

в) комбіноване й координоване застосування медичних заходів із метою підвищення рівня загальної працездатності дітей із порушеннями в розвитку;'

г) навчання та розвиток дітей з обмеженими можливостями.

  1.  Корекція - це:

а) процес пристосування людини до нового для неї середовища;

б) заміщення або перебудова недорозвинених чи порушених психофізичних функцій організму;

в) виправлення окремих дефектів у дітей з обмеженими можливостями;

г) цілеспрямований процес передачі та засвоєння знань, умінь, навичок.

  1.  Компенсація - це:

а) сукупність педагогічних та лікувальних засобів, спрямованих на поліпшення та виправлення процесу розвитку особи;

б) заміщення або перебудова порушених або недорозвинених функцій організму;

в) процес відновлення основних соціальних функцій особистості;

г) усі відповіді вірні.

  1.  Особа з обмеженими можливостями в стані здоров’я - це: 

а) особа, яка нездатна частково або повністю виконувати певні дії, втратила працездатність остаточно чи на тривалий час; (сумнів)

б) особа, яка отримала певні травматичні ушкодження, які призводять до обмеження її життєдіяльності та потреби у соціальному захисті;

в) особа зі стійким порушенням функцій організму, які є наслідком певних захворювань;

г) усі відповіді вірні.

  1.  До соціальних принципів дефектології не входить:

а) принцип соціалізації;

б) принцип діагностування;

в) принцип інтеграції; (сумнів)

г) принцип гуманістичної спрямованості.

  1.  

  1.  Принцип свідомості та активності передбачає:

а) необхідність дотримання посильної міри труднощів щоб уникнути фізичних, моральних, емоційних перевантажень;

б) не тільки- надійне засвоєння знань, але і збереження набутого досвіду на довгі роки;

в) усвідомлене та активне відношення до процесів навчання, виховання та розвитку дитини з порушеннями в розвитку;

г) що постановка корекційних завдань, вибір засобів, методів, методичних прийомів педагогічної роботи повинні відповідати функціональному стану дитини та враховувати всі його особливості

  1.  Принцип корекційно-розвиваючої спрямованості передбачає:

а) констатацію основного дефекту, супутніх захворювань і вторинних відхилень;

б) збереження потреби у самовдосконаленні впродовж всього життя: спочатку в сім’ї, потім в освітніх установах;

в) передбачає комплексне використання всіх органів чуття і активізацію функцій, які підлягають зберіганню, в процесі навчання та виховання;

г) спрямування педагогічних впливів не тільки на послаблення, подолання недоліків, але й на корекцію та активний розвиток пізнавальної діяльності, психофізичних і координаційних здібностей. (сумнів)

  1.  Методи, які використовуються в дефектології:

а) соціометрія;

б) експеримент;

в) математичні методи;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  Аномальний розвиток-це:

а) процес, в ході якого спостерігаються відхилення у фізичному або психічному розвитку організму;

б) розвиток індивіду на відміну від розвитку виду;

в) розвиток, в ході якого спостерігаються різні форми порушень онтогенезу;

г) усі відповіді вірні.

  1.  Інвалідом вважається:

а) особа, яка нездатна частково або повністю виконувати певні дії, втратила працездатність остаточно чи на тривалий час;

б) особа, яка отримала певні травматичні ушкодження, які призводять до обмеження її життєдіяльності та потреби в соціальному захисті;

в) особа зі стійким порушенням функцій організму, які є наслідком певних захворювань;

г) усі відповіді вірні. (сумнів)

  1.  З точки зору ВООЗ процес інвалідизації має вигляд послідовного ланцюга (правильно розташуйте):

а) 3 порушення функцій;

б) 2 хвороба;

в) 1 фізичні та інші дефекти;

г) 4 інвалідність.

  1.  

  1.  Порушення функцій - це:

а) порушення діяльності дихальної системи;

б) втрата чи патологія психологічної, фізіологічної чи анатомічної структури або функції;

в) форма інвалідності;

г) усі відповіді вірні.

  1.  Дефект-це:

а) фізичний чи психічний недолік, який порушує хід нормального розвитку;

б) обмеження або відсутність здібностей здійснювати діяльність у такій формі чи обсязі, які прийнято вважати нормальними для людини;

в) втрата чи патологія психологічної структури або функції;

г) усі відповіді вірні.

  1.  До уроджених порушень в розвитку відносяться:

а) відхилення, які викликані пологовими та післяпологовими ураженнями організму дитини;

б) спадкові генетичні ураження;

в) різні травматичні ушкодження;

г) усі відповіді вірні.

  1.  Провідне місце в групі набутих порушень займають:

а) гідроцефалія;

б) асфіксія й внутрішньочерепна родова травма;

в) генетичні ураження;

г) менінгіт.

  1.  

  1.  Кількість категорій дітей із відхиленнями в розвитку, які виділяють:

  1.  

  1.  Найбільш придатною для практичної діяльності є класифікація порушень у розвитку, яка запропонована:

а) Т.А. Власовою, М.С. Певзнер;

б) В.В. Лебединським;

в) В.А. Лапшиним і Б.П. Пузановим;

г) О.Н.Усановою.

  1.  

  1.  До групи дітей із сенсорними порушеннями відносяться:

а) особи з порушеннями мовлення;

б) особи з порушеннями слуху;

в) особи з порушеннями інтелектуального розвитку;

г) особи з порушеннями поведінки.

  1.  

  1.  Розумова відсталість виражається:

а) в 5 формах;

б) в 3 формах;

в) в 2 формах;

г) в 4 формах.

  1.  

  1.  Дітей із затримкою психічного розвитку диференціюють на:

а) 2 категорії;

б) 4 категорії;

в) 3 категорії;

г) 5 категорій.

  1.  

  1.  До вторинних відхилень, які виникають внаслідок порушення слухової функції відносять:

а) рухові;

б) психічні;

в) мовленнєві;

г) порушення функцій вестибулярного апарату.

  1.  

  1.  До біологічних чинників, які визначають можливості розвитку дітей із порушеннями психофізичного розвитку не відносяться:

а) характер дефекту;

б) спеціально організоване навчання й виховання;

в) вираженість дефекту;

г) стан здоров’я дитини.

  1.  

  1.  Закономірності, які загальні для всіх типів аномального розвитку:

а) труднощі словесного опосередкування;

б) уповільнення процесу формування понять;

в) зниження здібності до прийому, переробки, збереженню й використанню інформації;

г) усі відповіді вірні.

  1.  Виділяють наступну кількість аспектів диференціальної діагностики у зв’язку із різними варіантами рухових порушень:

  1.  

  1.  У дітей із ДЦП рухові порушення виступають як:

а) ведучі в структурі складного дефекту;

б) основний дефект;

в) вторинні по відношенню до основного дефекту;

г) складова частина провідного дефекту й визначаються тими ж механізмами, що й основний дефект.

  1.  Серед дітей із розладами слуху не виділяють:

а) глухих;

б) дуже глухих;

в) слабочуючих;

г) пізооглухпих

  1.  До категорії глухих відносять:

а) дітей, які втратили слух після того, як мовлення в них вже сформувалося;

б) дітей із частковою недостатністю слуху, що призводить до порушення мовленнєвого розвитку;

в) дітей, слух у яких пошкоджений так, що вони самостійно не можуть використати його для розвитку мовлення;

г) усі відповіді вірні.

  1.  Дактильна форма мовлення - це:

а) засіб передачі інформації за допомогою міміки та жестів;

б) форма усного мовлення;

в) засіб передачі інформації за допомогою звукопідсилюючої апаратури;

г) ручна азбука.

  1.  

  1.  Згідно класифікації Л.В. Неймана, втрата слуху в мовному діапазоні частот поділяється на:

а) 7 ступенів;

б) 4 ступеня;

в) 2 ступеня;

г) 5 ступенів.

  1.  

  1.  Межа між туговухістю та глухотою полягає на рівні:

а) 70 дБ; '

б) 90 дБ;

в) 80 дБ;

г) 100 дБ.

  1.  

  1.  Усі порушення слуху поділяють на:

а) кондуктивні;

б) нейросенсорні;

в) змішані;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  Туговухість виникає:

а) при одночасному ураженні відділів, які проводять й сприймають звуки;

б) при ураженні звукопровідного відділу;

в) при ураженні апарату, який сприймає звуки;

г) усі відповіді вірні.

  1.  Серед причин, які викликають набуті недоліки слуху, основне місце займають:

а) тривалий вплив дуже сильного шуму та вібрацій;

б) різноманітні травми голови;

в) інфекційні захворювання;

г) невірний внутрішньоутробний розвиток слухового органу.

  1.  

  1.  До особливостей психічного розвитку дітей із порушеннями слуху відносять:

а) повільність розвитку пізнавальної сфери;

б) порушення діяльності опорно-рухового апарату;

в) порушення функцій вестибулярного апарату;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  До захворювань середнього вуха відносять:

а) неврит слухового нерву;

б) атрезію зовнішнього слухового проходу;

в) отит;

г) лабіринтит.

  1.  

  1.  Зоровий аналізатор забезпечує виконання функцій:

а) центрального зору;

б) бінокулярного зору;

в) відчуття світла;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  Периферійний зір призначений для:

а) сприйняття кольорів та об’єктів малих розмірів;

б) сприйняття навколишнього фону та крупних об’єктів;

в) просторового сприйняття, об’єму та рельєфу предметів, бачення двома очима;

г) сприйняття й розрізнення різноманіття кольорів у навколишньому світі.

  1.  До ступенів втрати зору, які розрізняють, не входить:

а) абсолютна сліпота;

б) глибока сліпота;

в) тотальна сліпота;

г) практична сліпота.

  1.  

  1.  До категорії сліпих відносять дітей:

а) у яких повністю відсутні зорові відчуття;

б) збережені відчуття світла;

в) збережений залишковий зір;

г) усі відповіді вірні.

  1.  До категорії слабозорих відносять дітей з гостротою зору:

а) від 0,01 Одо 0,2 й;

б) від 0,05 й до 0,4 О;

в) від 0,03 О до 0,8 й;

г) від 0,08 О до 0,5 й.

  1.  

  1.  До особливості психічного розвитку дітей із порушенням зору не відносять:

а) особливості уваги;

б) особливості пам’яті;

в) особливості розвитку мовлення;

г) особливості сприйняття.

  1.  

  1.  До аномалій розвитку зору спадкового походження відноситься:

а) менінгоенцефапіт;

б) глаукома;

в) мікрофтальм;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  Найбільш розповсюдженою формою уродженої зміни органу зору є:

а) астигматизм;

б) мікрофтальм;

в) глаукома;

г) катаракта.

  1.  

  1.  Основні причини дитячої сліпоти визначаються:

а) рівнем соціально-економічного розвитку країни;;

б) планами терапевтичних заходів;

в) можливостями профілактичних та лікувальних засобів;

г) усі відповіді вірні. 

  1.  Під розумовою відсталістю розуміють:

а) стійке відхилення в свідомості та поведінці дітей, яке обумовлене негативним впливом середовища й недоліками виховання;

б) прояв незрілості психічних і психомоторних функцій в результаті сповільненого дозрівання морфофункціональних систем мозку під впливом різних несприятливих чинників;

в) стійке, явно виражене зниження пізнавальної діяльності, що виникло на основі органічного ураження центральної нервової системи;

г) усі відповіді вірні

  1.  Серед клінічних форм розумової відсталості виділяють:

а) 2 форми

б) 4 форми;

в) 5 форм;

г) 3 форми.

  1.  

  1.  Найпоширеніша форма розумової відсталості:

а) деменція;

б) синдром Дауна;

в) олігофренія;

г) епілепсія.

  1.  

  1.  За клінічними проявами всі випадки розумової відсталості поділяються на:

а) неускладнені;

б) ускладнені;

в) атипові;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  Серед ступенів зниження інтелекту виділяють:

а) 2 ступеня;

б) 5 ступенів;

в) 4 ступеня;

г) 3 ступеня.

  1.  

  1.  Серед ступенів зниження інтелекту не виділяють:

а) легкий;

б) складний;

в) помірний;

г) глибокий.

  1.  

  1.  За міжнародною класифікацією психічних та поведінкових розладів розумова відсталість позначається:

а) Р 90 - Р 99;

б) Р60 - Р65;

в) Р 70 - Р 79;

г) Р 50 - Р 53.

  1.  

  1.  За класифікацією розумової відсталості, яка запропонована М.С. Певзнер, за глибиною дефекту розумову відсталість при олігофренії поділяють на:

а) 3 різновиди;

б) 2 різновиди;

в) 5 різновидів;

г) 4 різновиди.

  1.  Серед різновидів олігофренії імбецильність характеризується як:

а) найглибший, крайній ступінь інтелектуальної нерозвиненості, вродженого або набутого в ранньому дитинстві недоумства (Ю < 19);

б) значно менш глибокий ступінь розумової відсталості (Ю- 50-70);

в) середній ступень слабоумства, розумової відсталості (Ю-20-49);

г) форма набутого слабоумства (після 3-х років), недостатність пізнавальних функцій.

  1.  Відповідно до міжнародної класифікації хвороб ступінь дебільності характеризується як.

а) глибокий;

б) легкий;

в) важкий;

г) помірний.

  1.  

  1.  До особливостей психічного розвитку дітей із порушенням інтелектуального розвитку не відносять:

а) стійке порушення пізнавальної діяльності;

б) порушення емоційної сфери;

в) порушення рухової діяльності;

г) сповільнений темп та обсяг сприйняття.

  1.  

  1.  Серед варіантів розумової відсталості за класифікацією, в основу якої покладено клініко-патогенетичний підхід виділяють:

а) основна (неускпаднена) форма олігофренії;

б) олігофренія з вираженими нейродинамічними порушенями;

в) олігофренія, яка ускладнена психопатоподібними формами поведінки;

г) усі відповіді вірні..

  1.  

  1.  Деменція це:

а) форма психічної недорозвиненості, що виникла внаслідок ураження центральної нервової системи в пренатальний, натапьний або постнатальний періоди;

б) стійке відхилення в свідомості та поведінці дітей, яке обумовлене негативним впливом середовища й недоліками виховання;

в) форма набутого слабоумства (після 3-х років), недостатність пізнавальних функцій;

г) усі відповіді вірні.

  1.  Для того, щоб діагностувати у дитини (підлітка, дорослого) розумову відсталість, необхідно спостерігати в ході його психофізичного розвитку не тільки інтелектуальне відставання, але й:

а) труднощі соціального пристосування;

б) розлади мовлення;

в) порушення функцій вестибулярного апарату;

г) порушення поведінки.

  1.  

  1.  До категорії дітей з труднощами в навчанні не відносять:

а) дітей із вираженою розумовою відсталістю;

б) дітей із грубими порушеннями мовлення; (сумнів)

в) дітей із вираженими порушеннями слуху;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  Відповідно до соціально-педагогічного підходу до класифікації дітей із труднощами в навчанні основним критерієм для віднесення дитини до „групи ризику” є:

а) недостатньо розвинена мовленнєва діяльність;

б) недостатня готовність до початку шкільного навчання;

в) стійке порушення пізнавальної діяльності;

г) ряд особливостей емоційної сфери.

  1.  

  1.  Затримка психічного розвитку це:

а) стійке відхилення в свідомості та поведінці дітей, яке обумовлене негативним впливом середовища й недоліками виховання;

б) прояв незрілості психічних і психомоторних функцій в результаті сповільненого дозрівання морфофункціональних систем мозку під впливом різних несприятливих чинників;

в) стійке, явно виражене зниження пізнавальної діяльності, що виникло на основі органічного ураження центральної нервової системи;

г) усі відповіді вірні. (сумнів)

  1.  Затримка психічного розвитку може бути викликана:

а) соматичними захворюваннями;

б) органічними ураженнями ЦНС;

в) дефектами конституції дитини;

г) усі відповіді вірні

  1.  

  1.  У вітчизняній корекційній педагогіці „затримка психічного розвитку” є поняттям:

а) соціальним;

б) реабілітаційним;

в) клініко-фізіологічним;

г) психолого-педагогічним.

  1.  

  1.  В клінічній систематиці дітей із ЗПР за К.С. Лебединською виділяють:

а) 3 варіанта ЗПР;

б) 4 варіанта ЗПР;

в) 2 варіанта ЗПР;

г) 5 варіантів ЗПР

  1.  

  1.  ЗПР конституційного походження обумовлена:

а) хронічними захворюваннями (інфекціями та алергічними станами), вродженими або набутими соматичними захворюваннями;

б) несприятливими умовами виховання, які перешкоджають правильному формуванню особистості дитини;

в) вроджено-конституційною етіологією (наявність сімейних випадків), а також внутрішньоутробними або обмінно-трофічними розладами перших років життя;

г) патологією вагітності, недоношеністю, асфіксією й травмами при пологах, післяпологовими нейроінфекціями.

  1.  Найбільш розповсюдженим типом ЗПР є:

а) ЗПР соматогенного походження;

б) ЗПР психогенного походження;

в) ЗПР церебрально-органічного походження;

г) ЗПР конституційного походження.

  1.  

  1.  ЗПР церебрально-органічного походження обумовлена:

а) несприятливими умовами виховання, які перешкоджають правильному формуванню особистості дитини;

б) патологією вагітності, недоношеністю, асфіксією й травмами при пологах, післяпологовими нейроінфекціями;

в) хронічними захворюваннями (інфекціями та алергічними станами), вродженими або набутими соматичними захворюваннями;

г) вроджено-конституційною етіологією (наявність сімейних випадків), а також внутрішньоутробними або обмінно-трофічними розладами перших років життя.

  1.  У дітей із ЗПР яскраво виражена нерівномірність формування:

а) уваги;

б) сприйнятті;

в) пам’яті;

г) усі відповіді вірні. .

  1.  

  1.  В якості більш характерних для дітей із ЗПР особливостей уваги виділяють:

а) недостатньо сформовані просторові уявлення;

б) нестійкість та труднощі перемикання;

в) аналіз, порівняння та узагальнення;

г) зниження пізнавальної активності.

  1.  

  1.  Діяльність дітей із затримкою психічного розвитку характеризується:

а) загальною неорганізованістю;

б) низькою активністю в усіх видах діяльності;

в) слабкістю мовленнєвої регуляЦії;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  До напрямів реалізації' системи навчання з дітьми із ЗПР не входить:

а) діагностико-консультативний;

б) корекційно-розвиваючий;

в) професійно-орієнтований;

г) навчально-виховний.

  1.  

  1.  Навчання й виховання дітей із ЗПР вимагає 

а)  специфічної корекційної спрямованості;

б) індивідуального підходу до кожної дитини в усіх видах діяльності;

в) лікувально-оздоровчої спрямованості;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  У корекційній роботі з дітьми із ЗПР лікувальні та профілактичні заходи передбачають: (сумнів)

а) корекцію порушень опорно-рухового апарату;

б) зміцнення фізичного й психоневрологічного здоров’я;

в) корекцію пізнавальної діяльності та мовлення; 

г) формування готовності до сприйняття найскладніших розділів програми.

  1.  

  1.  Серед видів патології опорно-рухового апарату не виділяють:

а) захворювання нервової системи;

б) розпад сформованих інтелектуальних і психічних функцій;

в) вроджені патології ОРА;

г) набуті захворювання та ушкодження ОРА.

  1.  

  1.  Основну групу серед дітей із порушеннями ОРА складають:

а) діти із недорозвиненням та дефектами розвитку кінцівок;

б) діти із травматичними ушкодженнями спинного мозку;

в) діти із наслідками ДЦП;

г) діти із системними захворюваннями скелету.

  1.  Дитячий церебральний параліч це:

а) стійке, явно виражене зниження пізнавальної діяльності, що виникло на основі органічного ураження центральної нервової системи;

б) захворювання незрілого мозку, яке виникає під впливом різноманітних шкідливих факторів;

в) прояв незрілості психічних й психомоторних функцій в результаті сповільненого дозрівання морфофункціональних систем мозку;

г) форма набутого слабоумства, недостатність пізнавальних функцій.

  1.  Серед причин виникнення ДЦП за часом виникнення не виділяють:

а) вроджені;

б) припологові;

в) спадкові;

г) післяпологові.

  1.  

  1.  У дітей, які страждають на ДЦП спостерігаються:

а) рухові порушення;

б) інтелектуальні порушення;

в) мовленнєві порушення;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  Найбільш розповсюдженою формою мовленнєвої патології при ДЦП є:

а) дизартрія;

б) алалія;

в) дислалія;

г) ринолапія

  1.  

  1.  Основоположником вивчення проблеми церебральних паралічів є:

а) К. Бобат і Б. Бобат;

б) К.А. Семенова;

в) М. Фелпс;

г) В. Літтль.

  1.  

  1.  За класифікацією К.А. Семенової виділяють наступну кількість форм ДЦП:

  1.  

  1.  До форм ДЦП за класифікацією К.А. Семенової не входить:

а) спастична диплегія;

б) соматогенна форма;

в) гіперкінетична форма;

г) атонічно-астатична форма.

  1.  

  1.  При геміпаретичній формі (спастична геміплегія) рухові розлади:

а) характеризуються центральними паралічами кінцівокз переважанням спастичного парапарезу;

б) характеризуються ураженням однойменних кінцівок (вражаються руки й ноги з одного боку);

в) виражені в рівній мірі в руках та ногах, або руки уражені сильніше, ніж ноги; найважча форма ДЦП;

г) представлені гіперкінезами.

  1.  У дітей із наслідками ДЦП ведучими є:

а) психічні порушення;

б) порушення слуху;

в) руховий дефект;

г) порушення емоційно-вольової сфери.

  1.  

  1.  Порушення м’язового тонусу за типом спастичності означає:

а) низький м’язовий тонус;

б) підвищений м’язовий тонус;

в) м’язовий тонус, що змінюється;

г) максимально підвищений м’язовий тонус.

  1.  

  1.  Гіперкінези - це:

а) мимовільні рухи, які виконуються насильно та обумовлені тонусом м’язів, що змінюється;

б) розладнання вищих коркових функцій;

в) тремтіння пальців рук й мовлення;

г) розлади емоційно-вольової сфери.

  1.  Парез визначається як:

а) часткове зниження м’язової сили;

б) коли довільні рухи обмежуються, але не втрачаються повністю;

в) стан в результаті захворювання або травми нервової системи;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  Параліч визначається як:

а) втрата людиною здатності рухатись внаслідок ураження периферичної нервової системи;

б) втрата людиною здатності рухатись внаслідок ураження центральною або периферичної нервової системи;

в) втрата людиною здатності рухатись внаслідок ураження центральною нервової системи;

г) частковий парез.

  1.  Найбільш вагомим чинником в структурі рухового порушення при ДЦП є:

а) порушення відчуття рухів;

б) порушення рівноваги та координації рухів;

в) порушення м’язового тонусу;

г) наявність патологічних тонічних рефлексів.

  1.  

  1.  Корекційна робота з формування рухових функцій при ДЦП включає:

а) медикаментозне лікування;,

б) засоби фізичної реабілітації;

в) психотерапію;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  Серед засобів фізичної реабілітації не виділяють:

а) тандотерапію;

б) масаж;

в) заходи ортопедичного характеру;

г) акватерапію.

  1.  

  1.  В корекційній роботі з формування рухових функцій при ДЦП психотерапія спрямована на:

а) нормалізацію м’язового тонусу, зменшення вимушених рухів, посилення активності компенсаторних процесів у нервовій системі;

б) керування нервовою системою з метою формування адаптивних функцій;

в) на розвиток всіх сторін мовленнєвої діяльності дитини;

г) зменшення еластичності, поліпшення кровообігу у м’язах.

  1.  Вивченням, попередженням та корекцією мовленнєвих порушень займається:

а) сурдопедагогіка;

б) логопедагогіка;

в) тифлопедагогіка;

г) корекційна психопедагогіка.

  1.  

  1.  До категорії дітей із мовленнєвими порушеннями відносяться:

а) діти, слух у яких пошкоджений так, що вони самостійно не можуть використати його для розвитку мовлення;

б) діти із частковою недостатністю слуху, що призводить до порушення мовленнєвого розвитку;

в) діти, у яких збережений слух, не порушений інтелект, але є значні мовленнєві порушення;

г) усі відповіді вірні.

  1.  Серед чинників, які викликають порушення мовлення виділяють:

а) біологічні чинники ризику;

б) екзогенно-органічні чинники;

в) соціально-психологічні чинники;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  Серед причин порушення мовлення не виділяють:

а) органічні причини;

б) фізіологічні причини;

в) соціально-психологічні причини;

г) функціональні причини.

  1.  

  1.  У виникненні мовленнєвих розладів велику роль відіграє:

а) внутрішньоутробна патологія;

б) ушкодження при пологах;

в) дія різних шкідливих чинників після народження;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  Провідне місце в перинатальній патології нервової системи займають:

а) асфіксія й родова травма;

б) токсикоз вагітності;

в) інфекції;

г) генетичні ураження.

  1.  

  1.  При оцінці порушень мовлення в дітей необхідно враховувати:

а) 2 критичних періоди розвитку мовлення;

б) 4 критичних періоди розвитку мовлення;

в) 3 критичних періоди розвитку мовлення;

г) 5 критичних періоди розвитку мовлення.

  1.  

  1.  Другий критичний період розвитку мовленнєвої функції (3 роки) характеризується:

а) початком розвитку письмового мовлення;

б) інтенсивним розвитком зв’язного мовлення;

в) формуванням передумов мовлення й початком мовленнєвого розвитку, закладанням основ комунікативної поведінки;

г) усі відповіді вірні.

  1.  В сучасній логопедії використовують:

а) 2 класифікації мовленнєвих порушень;

б) 4 класифікації мовленнєвих порушень;

в) 3 класифікації мовленнєвих порушень;

г) 5 класифікацій мовленнєвих порушень.

  1.  

  1.  Серед класифікації мовленнєвих порушень не виділяють:

а) клініко-педагогічну;

б) медико-психологічну;

в) психолого-педагогічну;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  Серед розладів фонаційного (зовнішнього) оформлення вислову виділяють:

а) дислалію;

б) дизартрію;

в) брадилапію;

г) усі відповіді вірні

  1.  

  1.  Дислалія - це:

а) порушення вимовної сторони мовлення, яке обумовлене недостатністю іннервації мовленнєвого апарату;

б) порушення темпо-ритмічної організації мовлення, яке обумовлене судорожним станом м’язів мовленнєвого апарату;

в) порушення звуковимови при нормальному слуху й збереженій іннервації мовленнєвого апарату;

г) патологічно сповільнений темп мовлення.

  1.  Дизартрія - це:

а) порушення вимовної сторони мовлення, яке обумовлене недостатністю іннервації мовленнєвого апарату;

б) відсутність або недорозвинення мовлення унаслідок органічного ураження мовленнєвих зон кори головного мозку;

в) відсутність або розлад фонації (голосу) унаслідок патологічних змін голосового апарату;

г) порушення тембру голосу й звуковимови, які обумовлені анатомо-фізіологічними дефектами мовленнєвого апарату.

  1.  Серед системних порушень мовлення не виділяють:

а) алалію;

б) ринолапію;

в) афазію;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  Алалія - це:

а) повна або часткова втрата мовлення, яка обумовлена локальними ураженнями головного мозку;

б) порушення тембру голосу й звуковимови, які обумовлені анатомо-фізіологічними дефектами мовленнєвого апарату;

в) порушення вимовної сторони мовлення, яке обумовлене недостатністю іннервації мовленнєвого апарату;

г) відсутність або недорозвинення мовлення унаслідок органічного ураження мовленнєвих зон кори головного мозку.

  1.  Серед порушень письмового мовлення не виділяють:

а) дислексію;

б) дисграфію;

в) дисфонію;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  До психолого-педагогічної класифікації порушень мовлення не входить:

а) фонетико-фонематичне недорозвинення мовлення;

б) загальний недорозвиток мовлення;

в) тахилалія;

г) логоневроз.

  1.  

  1.  Фонетико-фонематичне недорозвинення мовлення - це:

а) різні складні мовленнєві розлади, при яких порушено формування всіх компонентів мовленнєвої системи, що відносяться до звукової й смислової сторони;

б) невротичне захворювання розладу мовленнєвої функції, яке виникає в результаті психічної травми та з часом пом’якшується;

в) порушення процесів формування вимовної системи рідної мови в дітей із різними мовленнєвими розладами унаслідок дефектів сприйняття й вимови фонем;

г) усі відповіді вірні.

  1.  Психолого-педагогічна класифікація порушень мовлення поділяється на такі групи:

а) фонаційного (зовнішнього) оформлення вислову;

б) порушення засобів спілкування та порушення у застосуванні засобів спілкування;

в) системних порушень мовлення;

г) усі відповіді вірні.

  1.  Допомога дітям з мовленнєвими порушеннями здійснюється:

а) в системі охорони здоров’я;

б) в системі соціального захисту;

в) в системі освіти;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  Діти із розладами емоційно-вольової сфери характеризуються:

а) проявом незрілості психічних й психомоторних функцій у результаті сповільненого дозрівання морфофункціональних систем мозку;

б) стійким, явно вираженим зниженням пізнавальної діяльності, що виникло на основі органічного ураження центральної нервової системи;

в) захворювання незрілого мозку, яке виникає під впливом різноманітних шкідливих факторів;

г) порушенням розвитку соціальної взаємодії.

  1.  Аутизм-це:

а) стійке відхилення в свідомості та поведінці дітей, яке обумовлене негативним впливом середовища й недоліками виховання;

б) стан психіки, що характеризується відходом від реальності та порушенням комунікативності;

в) форма набутого слабоумства, недостатність пізнавальних функцій;

г) усі відповіді вірні.

  1.  Ранній дитячий аутизм виникає переважно у віці:

а) 1,5-2 років;

б) 5-7 років;

в) 3-4 роки;

г) 9-10 років.

  1.  

  1.  Причини аутизму - це:

а) роль генетичних факторів;

б) органічне ураження ЦНС;

в) психогенний фактор;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  До характерних проявів раннього дитячого аутизму не входить:

а) фіксація погляду, особливо на обличчі іншої людини, не перенесення прямого контакту „очі в очі”;

б) індиферентне відношення до оточуючих;

в) порушення рухової сфери;

г) відношення до дискомфорту парадоксальне: або не переносить, або байдуже.

  1.  Для дітей із аутизмом характерна:

а) одноманітна, нецілеспрямована рухова активність;

б) велика варіативність розвитку мовлення;

в) підвищена чутливість до свого оточення;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  До рекомендацій психологів щодо допомоги аутичним дітям не входять:

а) встановлення емоційного контакту із аутичною дитиною;

б) побудова програми навчання з опорою на ті види діяльності, в яких дитина успішна;

в) використання міміко-жестової мови в процесі корекційно- розвиваючої діяльності; (сумнів)

г) чергування видів діяльності з метою профілактики стомлення.

  1.  Порушення поведінки в дітей можуть бути обумовлені:

а) конфліктними переживаннями;

б) реактивними станами;

в) психопатією;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  Реактивні стани визначаються як:

а) захворювання незрілого мозку, яке виникає під впливом різноманітних шкідливих факторів;

б) тимчасові нервово-психічні розлади, які не пов’язані з органічними або функціональними порушеннями центральної нервової системи;

в) прояв незрілості психічних та психомоторних функцій в результаті сповільненого дозрівання морфофункціональних систем мозку;

г) усі відповіді вірні.

  1.  Серед різновидів психопатії не виділяють:

а) органічну психопатію;

б) соматогенну психопатію;

в) конституційну психопатію;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  Психічна декомпенсація психопатоподібного типу виявляється в:

а) емоційно-вольовій нестійкості;

б) афективній збудливості й руховій розгальмованості;

в) патології захоплень;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  Психічна декомпенсація невротичного типу пов’язана з:

а) хворобливим переживанням відчуття своєї інтелектуальної неповноцінності;

б) порушеннями шкільної дисципліни та асоціальною поведінкою;

в) переважанням афекгної збудливості й рухового розгальмування;

г) переважанням емоційно-вольової нестійкості.

  1.  До складних порушень дитячого розвитку відносять:

а) тільки первинні порушення;

б) поєднання двох або більше психофізичних порушень;

в) одне складне психофізичне порушення;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  У сучасній спеціальній літературі в номінації складних порушень позначаються:

а) тільки вторинні порушення;

б) додаткові порушення, які обумовлені первинним дефектом;

в) тільки первинні порушення;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  Як синоніми терміну „складне порушення” в літературі використовується:

а) складні аномалії розвитку;

б) комбіновані порушення;

в) складна структура порушення;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  Залежно від структури порушення діти із складними порушеннями поділяються на:

а) 4 групи;

б) 3 групи;

в) 2 групи;

г) 5 груп.

  1.  

  1.  До третьої групи дітей із поєднаними порушеннями входять:

а) діти, що мають одне істотне психофізичне порушення (головне) й супутнє йому інше порушення, яке виражене в слабкому ступені, але яке помітно обтяжує хід розвитку;

б) діти з двома вираженими психофізичними порушеннями, кожне з яких може викликати аномалію розвитку;

в) діти з так званими множинними порушеннями, коли є три або більше порушень;

г) усі відповіді вірні.

  1.  До числа першочергових завдань при роботі з дітьми із поєднаними порушеннями входить:

а) вирішення проблеми ранньої діагностики складного дефекту;

б) побудова та розвиток реабілітаційної допомоги для даних дітей;

в) встановлення закономірностей корекційного навчально- виховного процесу;

г) розробка спеціальних технічних засобів

  1.  У даний час виділяють наступні групи дітей із складним дефектом:

а) розумово відсталі глухі або слабочуючі;

б) сліпоглухонімі;

в) глухі слабозорі;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  Складний дефект - це:

а) фізичний чи психічний недолік (вада, аномалія), який порушує хід нормального розвитку;

б) не просто сума двох (а іноді і більше) дефектів; він є якісно своєрідним та має свою структуру;

в) відхилення від норми, від загальної закономірності, неправильність у розвитку;

г) усі відповіді вірні.

  1.  Найскладнішою категорією дітей із складним дефектом вважають:

а) дітей із порушенням інтелекту та слуху;

б) сліпоглухонімих дітей;

в) розумово відсталих слабозорих дітей;

г) глухих слабозорих дітей.

  1.  

  1.  Загальною закономірністю розвитку дітей з складними дефектами є:

а) порушення рухової сфери;

б) порушення слуху;

в) порушення інтелектуального розвитку;

г) особлива обтяжливість умов раннього розвитку дитини.

  1.  

  1.  Характерним наслідком складних порушень розвитку є:

а) зменшення доступних каналів компенсації дефекту;

б) труднощі у оволодінні дитиною мовленням;

в) різке зниження засобів компенсації;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  У роботі з дітьми із складними порушеннями провідним методом є:

а) метод спільно-розділеної дії;

б) ігровий метод;

в) соціометрія;

г) метод спостереження.

  1.  

  1.  Спеціальні завдання спеціальних навчальних закладів, в яких знаходяться діти із складними порушеннями, полягають у:

а) формуванні пізнавальної й практичної діяльності дітей даної категорії;

б) формуванні просторового орієнтування;

в) включенні дітей та підлітків у соціально-побутове оточення;

г) усі відповіді вірні. (сумнів)

  1.  Назвіть прізвище видатного дефектолога, яка була сліпоглухою особою:

а) Є.Л. Гончарова;

б) О. І. Скороходова;

в) Т.В. Розанова;

г) З.А. Пономарьова.

  1.  

  1.  У діючій сукупності установ та служб для дітей із складними порушеннями розвитку бракує:

а) консультативних центрів;

б) „сімейних центрів”;

в) спеціальних груп для дітей із складним дефектом;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  Діти з обмеженими можливостями мають право на:

а) безкоштовну дошкільну освіту, початкову загальну й основну загальну освіту;

б) безкоштовну освіту в освітній установі незалежно від його організаційно-правової форми у відповідності з державними освітніми стандартами;

в) працевлаштування після закінчення навчання відповідно до одержаних освітою та (або) професійною підготовкою;

г) усі відповіді вірні.

  1.  На повному державному забезпеченні в державних спеціальних освітніх установах не повинні знаходитися наступні категорії осіб із обмеженими можливостями здоров’я:

а) що не чують та слабочуючі;

б) незрячі та слабозорі;

в) з тимчасовими порушеннями функцій опорно-рухового апарату;

г) розумово відсталі.

  1.  

  1.  Для груп, які відносяться до „проблемних” дітей в країні функціонують:

а) спеціальні (корекційні) освітні установи для дітей із порушеннями в розвитку;

б) спеціальні навчально-виховні установи для дітей та підлітків із девіантною поведінкою;

в) школи-інтернати та дитячі будинки для дітей-сиріт і дітей, що залишилися без батьківського піклування;

г) усі відповіді вірні.

  1.  Вертикальна структура спеціапьноїосвіти складається:

а) з 3 рівнів;

б) з 5 рівнів;

в) з 4 рівнів;

г) з 2 рівнів.

  1.  

  1.  Корекційна робота з дітьми дошкільного віку не проводиться у:

а) спеціальних дитячих садках;

б) центрах соціально-трудової реабілітації;

в) спеціальних групах у масових дитячих садках;

г) дошкільних групах у спеціальних школах.

  1.  

  1.  Форми спеціальної освіти можуть бути наступними:

а) спеціальна (корекційна) школа;

б) реабілітаційні центри;

в) навчання вдома;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  До горизонтальної структури спеціальної освіти в Україні не входять:

а) спеціальні освітні установи для глухих дітей;

б) спеціальні освітні установи для аутичних дітей;

в) спеціальні освітні установи для слабозорих дітей;

г) спеціальні освітні установи для розумово відсталих дітей.

  1.  

  1.  Спеціальні загальноосвітні школи-інтернати для глухих дітей мають у своєму складі:

а) 1-8 класи;

б) 1-12 класи;

в) 1-4 класи;

г) 1-10 класи.

  1.  

  1.  Спеціальні загальноосвітні школи-інтернати для слабочуючих і пізнооглухлих дітей мають:

а) одне відділення;

б) два відділення;

в) чотири відділення;

г) три відділення.

  1.  

  1.  Гранична наповнюваність класів в школах для глухих і слабочуючих дітей:

а) 12 осіб;

б) 8 осіб;

в) 16 осіб;

г) 20 осіб.

  1.  

  1.  У спеціальних загальноосвітніх школах для слабозорих дітей здійснюються:

а) психофізичний корекційний розвиток учнів;

б) зміцнення та можливе відновлення неповноцінного зору в умовах послабленого режиму;

в) компенсація наслідків зорових порушень;

г) усі відповіді вірні.

  1.  Випускники спеціальних загальноосвітніх шкіл для дітей із особливостями інтелектуального розвитку одержують:

а) середню освіту;

б) неповну середню освіту;

в) загальноосвітню підготовку в обсязі початкової масової школи;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  В спеціальних загальноосвітніх школах для дітей із особливостями інтелектуального розвитку навчаються діти з:

а) важким ступенем зниження інтелекту;

б) легким ступенем зниження інтелекту;

в) помірним ступенем зниження інтелекту;

г) глибоким ступенем зниження інтелекту.

  1.  

  1.  Після закінчення початкового навчання та по мірі корекції дефектів розвитку діти із ЗПР можуть переводитися до:

а) реабілітаційних центрів;

б) спеціальних загальноосвітніх шкіл для дітей із особливостями інтелектуального розвитку;

в) навчання в умовах стаціонарної лікувальної установи;

г) масової загальноосвітньої школи

  1.  У школах для дітей із порушеннями опорно-рухового апарату здійснюється:

а) трудова терапія, яка спрямована на відновлення або компенсацію рухових порушень;

б) формування й розвиток словесного мовлення та словесно-логічного мислення, а також розвитку залишкового слуху;

в) компенсація наслідків зорових порушень, зміцнення та можливе відновлення неповноцінного зору в умовах послабленого режиму;

г) подолання недоліків психофізичного розвитку, які викликали неуспішність у масовій школі.

  1.  Разом з традиційними освітніми установами в даний час, створюються нові типи установ:

а) школи-профілакгорії;

б) вечірні школи;

в) реабілітаційні центри;

г) спеціальні (корекційні) школи.

  1.  

  1.  Найбільш суттєвим принципом, який є віддзеркаленням закономірностей виховного процесу виступає:

а) принцип зв’язку виховного процесу з життям;

б) принцип виховання особистості в колективі й через колектив;

в) принцип єдності й цілісності, системності виховного процесу;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  Усі питання, які пов’язані з особливостями навчання у спеціальних школах, дефектологія розглядає під кутом зору:

а) компенсації;

б) реабілітації;

в) корекції;

г) інтеграції.

  1.  

  1.  Провідним принципом навчання в спеціальних закладах є:

а) принцип науковості й систематичності;

б) принцип індивідуального підходу;

в) принцип доступності навчання;

г) принцип корекційної спрямованості навчання.

  1.  

  1.  Організацією дитині з порушеннями психофізичного розвитку медичної й педагогічної допомоги, визначенням її до відповідної установи займається:

а) психолого-медико-педагогічна комісія;

б) медико-педагогічна консультація;

в) реабілітаційні центри;

г) відповідні Лікувальні установи.

  1.  

  1.  До складу ПМПК не входить:

а) психолог;

б) лікар-хірург;

в) педагог-дефектолог;

г) лікар-психоневролог.

  1.  

  1.  До ряду складних й відповідальних завдань, які вирішує ПМПК входить:

а) встановлення діагнозу кожній дитині, яка звертається за допомогою;

б) затвердження шляхів і методів педагогічної дії, які сприятимуть корекції відхилень у розвитку, що властиві дитині;

в) пошук системи засобів найбільш ефективного медикаментозного лікування, яке необхідне для покращення здоров’я дитини;

г) усі відповіді вірні.

  1.  Серед основних принципів роботи ПМПК не виділяють:

а) принцип комплексного вивчення, який припускає всебічне обстеження дитини фупою кваліфікованих фахівців;

б) принцип цілісного, системного вивчення кожної дитини;

в) принцип соціалізації;

г) принцип індивідуального підходу до дитини.

  1.  Соціальна реабілітація передбачає:

а) матеріальне забезпечення, правовий захист;

б) комплекс державних, суспільних заходів щодо повернення хворих та інвалідів до активного життя та праці;

в) відновлення соціальних функцій особистості, забезпечення культурних потреб, відпочинку;

г) усі відповіді вірні.

  1.  Соціальна реабілітація як процес:

а) відноситься в рівній мірі як до особистості фахівця, який є її організатором, так і до особистості дитини;

б) є динамічною системою, в ході якої здійснюється послідовна реалізація тактичних завдань;

в) це досягнення її кінцевої мети, коли людина, яка має обмежені можливості здоров’я вливається в соціально- економічне життя суспільства та не відчуває своєї неповноцінності;

г) усі відповіді вірні.

  1.  До основних напрямів соціально-реабілітаційного процесу не входить:

а) діяльність з розробки психолого-педагогічних класифікацій різних категорій дітей із порушеннями в розвитку;

б) розвиваюча й корекційна діяльність;

в) організаторська діяльність;

г) соціально-диспетчерська діяльність.

  1.  

  1.  В рамках соціально-диспетчерського напряму не передбачається вирішення наступних завдань:

а) визначення характеру проблеми та можливостей її вирішення;

б) пошук служби або фахівця, який здатний надати дитині допомогу;

в) з’ясування за допомогою психодіагностичних засобів індивідуально-психологічних особливостей особистості;

г) контроль за організацією допомоги дитині в умовах освітньої установи.

  1.  До основних принципів соціально-реабілітаційної діяльності відноситься:

а) принцип опори на провідну діяльність;

б) принцип розвитку;

в) принцип психологічної комфортності;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  Технології, що застосовуються в соціальній роботі, виступають переважно у формі:

а) знань (наука);

б) знань та умінь (навчання);

в) знань, умінь, досвіду та практики (діяльність);

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  Наслідком порушень опорно-рухового апарату є:

а) обмеження здібності до спілкування;

б) обмеження життєдіяльності в сфері самообслуговування;

в) обмеження здібності до орієнтації;

г) обмеження здібності до навчання.

  1.  

  1.  Головна функція фахівця із соціальної реабілітації по відношенню до всіх соціальних інститутів, які здійснюють реабілітаційні заходи:

а) координаційна;

б) реабілітаційна;

в) розвиваюча;

г) корекційна.

  1.  

  1.  Процес соціальної реабілітації з дітьми, які мають порушення опорно-рухового апарату не повинен включати:

а) збір інформації про можливо повніший обсяг діагностичних, реабілітаційних, освітніх та інших заходів;

б) профілактику соматичних захворювань;

в) створення внутрішнього реабілітаційного простору в умовах сім’ї;

г) формування зовнішнього реабілітаційного простору.

  1.  Параметрами оцінки обмежень здібності до спілкування у осіб з порушеннями слуху можуть бути:

а) здатність говорити;

б) здатність слухати;

в) здібність до символічної комунікацій невербального спілкування;

г) усі відповіді вірні

  1.  

  1.  Сучасні підходи до реабілітації глухих і слабочуючих не використовують:

а) білінгвістичну систему навчання глухих;

б) верботональну систему навчання дітей із порушеннями слуху;

в) застосування особистого перекладача;

г) кохлеарну імплантацію в реабілітації осіб із порушеннями слуху(сумнів)

  1.  

  1.  Найважливішим видом обмеження життєдіяльності осіб із порушеннями зору є:

а) обмеження здібності до спілкування;

б) обмеження життєдіяльності в сфері самообслуговування;

в) обмеження здібності до навчання;

г) обмеження здібності до орієнтації.

  1.  

  1.  До завдань соціально-реабілітаційної діяльності за дітьми, які мають порушення зору не входить:

а) інформаційна підтримка батьків;

б) створення умов для автономної самостійної життєдіяльності дітей на кожному віковому етапі;

в) комплексне діагностичне обстеження дитини;

г) створення умов для того, щоб усі шкільні.заходи були доступні для дитини.

  1.  При психічних захворюваннях і розумовій відсталості страждають усі психічні функції або більшість з них, які викликають:

а) обмеження здібності до самообслуговування;

б) обмеження здібності до трудової діяльності;

в) обмеження здібності контролювати свою поведінку;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  До напрямів соціально-педагогічної діяльності із соціального обслуговування дитини з розумовою відсталістю не входить:

а) взаємодія з медичними установами та службами;

б) корекція порушень рухової сфери; 

в) участь у складанні індивідуальної програми реабілітації дитини із залученням всіх необхідних соціальних інститутів допомоги;

г) допомога в організації незалежного життя в суспільстві.

  1.  Програма соціальної реабілітації осіб із вираженою імбецильністю (помірний та важкий ступінь інтелектуального порушення) не включає:

а) формування навичок користування тифлозасобами та пристосуваннями;

б) формування навичок самообслуговування;

в) формування навичок соціально-средовищної реабілітації;

г) формування елементів етично-естетичного виховання.

  1.  

  1.  Показником якості життя осіб із розумовою відсталістю може бути загальноприйнятий в європейських країнах комплекс чинників:

а) здоров’я (знання правил здорового способу життя та їх реалізація);

б) безпосередня включеність у співтовариство;

в) емоційне здоров’я;

г) усі відповіді вірні. (сумнів)

  1.  

  1.  В спеціальних установах для дітей із порушеннями психофізичного розвитку навчально-виховну корекційну роботу здійснюють:

а) педагоги-реабілітологи;

б) практичні психологи;

в) педагоги-дефекгологи;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  Найбільш значущими для позитивної або негативної оцінки учителя в очах дітей, які навчаються в спеціальних школах є такі якості, як:

а) ділові;

б) комунікативні;

в) авторитарні;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  Відмінність педагогів-дефектологів від педагогів масових шкіл полягає у:

а) викладанні зменшеного обсягу предметів;

б) проведенні спеціальної роботи, яка спрямована на максимально можливу корекцію недоліків психофізичного розвитку в дітей із обмеженими можливостями;

в) здійсненні більшого обсягу виховної роботи;

г) збільшення часу на спілкування з учнями.

  1.  Особливістю роботи педагога-дефектолога є:

а) робота з батьками;

б) робота з медичними установами;

в) робота з вихователями спеціальних шкіл;

г) робота з нормативними положеннями.

  1.  

  1.  Учителю протипоказано бути дефектологом якщо:

а) він володіє цілим рядом особистісних якостей, без яких неможлива успішна робота з дггьми, які мають порушення ПФР;

б) він знайомий із сучасною літературою з корекційної педагогіки, вільно володіє різними методами та способами виховання й навчання;

в) його дратують діти з відхиленнями в розвитку;

г) усі відповіді вірні.

  1.  Деонтологія - це:

а) галузь психологічної науки, яка вивчає людей, для яких характерне відхилення від нормального психічного розвитку;

б) галузь дефектології, яка вивчає питання виховання й навчання дітей з порушеннями слуху;

в) одна з найдавніших теоретичних і практичних дисциплін, об’єктом вивчення якої, є мораль;

г) розділ етичної теорії, в якому розглядаються проблеми боргу, моральних вимог і нормативів.

  1.  Під „дефектологічною деонтологією” розуміють:

а) специфічні, професійні та етичні вимоги, яких необхідно дотримуватись учителю-дефектологу при виконанні службового боргу;

б) сукупність етичних норм професійної діяльності фахівців і співробітників, які зайняті в дефектологічних установах;

в) професійну етику педагога-дефекголога;

г) усі відповіді вірні.

  1.  Головна риса етичного боргу вчителя-дефектолога:

а) майстерність вчителя-дефектолога;

б) відповідальність за виховання та навчання учня та турбота про його здоров’я;

в) мистецтво розмови вчителя з учнем;

г) взаємодія вчителя-дефектолога з родичами учнів.

  1.  Вчителю, вихователю вкрай важливо розуміти що найважчим для людського розуміння є:

а) свобода;

б) спілкування;

в) фізична працездатність;

г) сприйняття людини у оточенні.

  1.  

  1.  Здібність до ефективного спілкування педагога- дефекголога визначається за наступних умов:

а) високого рівня знання мови, її виразних можливостей, засобів переконання;

б) володінні культурою спілкування - етикетної виваженості мовлення;

в) умінні застосовувати досвід мовленнєвої діяльності в конкретній сфері спілкування;

г) усі відповіді вірні.

  1.  Серед основних стилів керівництва вчителем педагогічним процесом психологи не виділяють:

а) класичний;

б) демократичний;

в) авторитарний;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  До особистісних якостей вчителя, що забезпечують ефект його емоційно-вольової дії на процес спілкування входять:

а) суггестивні якості;

б) здібність до емоційного перемикання;

в) перцептивні якості;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  Для оволодіння професіоналізмом кожному педагогу крім комунікативних важливо сформувати:

а) дослідницькі вміння;

б) діагностичні вміння;

в) конструктивно-організаторські вміння;

г) усі відповіді вірні.

  1.  

  1.  Проективні вміння педагога-дефектолога передбачають:

а) підвищення психолого-педагогічних і спеціальних знань, робота із загальною та спеціальною літературою;

б) об’єднання та узгодження змісту і спрямованості педагогічних дій на учнів, які здійснюються в системі громадського та сімейного виховання;

в) вміння планувати навчально-виховний процес, підсилюючи його розвиваючу спрямованість;

г) педагогічне вивчення особистості та пізнавальної діяльності учнів, дитячого колективу; встановлення відповідності знань, умінь, навичок вимогам програми.

  1.  До числа критеріїв здібностей вчителів до інноваційної діяльності входять:

а) мотиваційно-творча спрямованість особистості;

б) ерудиція;

в) креативність;

г) усі відповіді вірні




1. Тема- Фахові правопорушення у ветеринарній медицині
2. Законодавче та нормативно-правове забезпечення митного регулювання
3. Локальное ферромагнитное упорядочение в кристаллах типа висмута
4. Лабораторна робота Е~1 Вивчення електростатичного поля Мета роботи- експериментальне дослідження елект
5. Автоматизация производственных процессов в машиностроении Выполнил- ст
6. Курсовая работа- Учет производственных затрат на предприятии
7. Организация кассовых операций в организациях розничной торговли.html
8. Родничок Муравьиная семья
9. реферату- Службові листиРозділ- Діловодство Службові листи План Вимоги до тексту та реквізити службових
10. Кто я этот вопрос волновал человечество уже много тысяч лет назади до сих пор по этому поводу идут жаркие
11. Основи права для студентів денної форми навчання неюридичних спеціальностей
12. Стандарты безопасности мониторов - Гарантируют ли они безопасность
13. Реферат- Использование языка программирования Visual Basic для решения математических задач
14. Финансы некоммерческих организаций
15. Вариант 1 B 1 Выпускники 11а покупают букеты цветов для последнего звонка- из 3 роз каждому учителю и из 7 роз
16. Особенности формирования отчетности при применении единого налога на вмененный доход (ЕНВД)
17. В самом деле было трудно увидеть в слабых искорках которые Герц рассматривал в лупу будущее средство связи
18. тема- Проектирование ЖБ колонны и фундамента под нее Исходные данные-
19. литров крови или 68 от массы тела
20. Реферат- Протестантизм