Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
Навчально-науковий інститут права, економіки та соціології
Кафедра кримінального права та кримінології
заочна форма навчання
КУРСОВА РОБОТА
З дисципліни – «Кримінальне право»
Тема: Умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121 КК України)
м. Харків – 2010 р.
План
Вступ
1 Поняття та ознаки тяжкого тілесного ушкодження
2 Об’єкт умисного тяжкого тілесного ушкодження
3 Об’єктивна сторона умисного тяжкого тілесного ушкодження
4 Суб’єкт умисного тяжкого тілесного ушкодження
5 Суб’єктивна сторона умисного тяжкого тілесного ушкодження
6 Відмежування тяжкого тілесного ушкодження від суміжних злочинів
7 Проблеми кваліфікації тяжкого тілесного ушкодження
8 Практичне завдання
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
В ч.2 ст.3 Конституції України визначено, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Тобто основними завданнями, що постають перед юридичною наукою і державою, є забезпечення дотримання прав і свобод громадян. А частина 1 статті 3 Конституції України зазначає: “ Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю”.
Особливість суспільної небезпеки умисних тяжких тілесних ушкоджень полягає в тому, що вони завдають шкоди, яка не має відповідного еквіваленту, – людина позбавляється найціннішого – здоров’я, а в деяких випадках і життя, найбільш небезпечними способами, найбільш небезпечними засобами.
1 Поняття та ознаки тяжкого тілесного ушкодження
Характеристика умисного тяжкого тілесного ушкодження, його об'єктивних, суб'єктивних, кваліфікованих ознак, відмежування тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, від умисного та необережного вбивства, дає можливість зробити наступні висновки: 1) Тілесне ушкодження – це протиправне умисне або необережне заподіяння шкоди здоров'ю іншої особи, коли порушена анатомічна цілісність або фізіологічна функції тканин чи органів потерпілого під час посягання на його здоров'я. За ступенем тяжкості тілесні ушкодження поділяються на тяжкі, середньої тяжкості і легкі. Відповідний ступінь тяжкості тілесного ушкодження визначається на основі висновку експертизи, призначення якої у цих справах є обов'язковим. 2) Під умисним тяжким тілесним ушкодженням розуміють ушкодження, небезпечне для життя в момент його заподіяння, чи таке, що призвело до втрати будь-якого органу або до втрати його функцій, психічну хворобу чи інший розлад здоров'я, поєднаний із стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя. Об'єктом умисного тяжкого тілесного ушкодження є здоров'я людини. Об'єктивна сторона умисного ушкодження характеризується дією або бездіяльністю винної особи, а також злочинним наслідком та причинним зв'язком між діянням і наслідком. Цей злочин відноситься до категорії тяжких. Він є найтяжчим із числа злочинів проти здоров'я людини. 3) Суб'єктивна сторона умисного тяжкого тілесного ушкодження характеризується умисною виною. Винний усвідомлює, що може заподіяти тяжку шкоду здоров'ю потерпілого, і бажає або свідомо допускає настання такої шкоди. Суб'єктом цього злочину є фізична, осудна особа, яка до моменту вчинення злочину досягла віку 14 років. 4)
Кваліфікованими ознаками умисного тяжкого тілесного ушкодження є вчинення його способом, що має характер особливого мучення, або вчинення групою осіб, а також з метою залякування потерпілого або інших осіб, або вчинене на замовлення, або спричинило смерть потерпілого. 5) Для відмежування умисного тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого настала смерть потерпілого, від умисного вбивства та вбивства через необережність, потрібно ретельно досліджувати всі обставини, що мають значення для встановлення спрямованості умислу винного, враховуючи попередню поведінку винного і потерпілого, їх взаємовідносини, спосіб і знаряддя злочину, характер і локалізацію поранень. На сьогоднішній день кількість злочинів про заподіяння тяжких тілесних ушкоджень залишається на досить високому рівні. На мою думку, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, як і вчинення будь-яких інших злочинів залежить від тих поглядів, моральних настанов, правосвідомості, традицій, звичок тощо, які існують у суспільній свідомості у цілому, окремих груп населення та у конкретної людини. Роль психологічного фактора у системі причин та умов злочинності, окремих її видів і конкретних злочинів досить значна, хоча у переважній більшості випадків не виступає єдиною причиною злочинності, окремих її видів та конкретного злочину, а взаємодіє із зовнішніми обставинами, зокрема тими, що зосереджуються у економічній, соціальній та інших сферах. Психологічна сфера формується під впливом соціальної дійсності. У сучасних умовах у психологічній сфері наявна криза моралі, яка проявляється у занепаді загальнолюдських цінностей. Виховання моральності – складова виховної роботи з населенням взагалі, що містить й одержання соціальних установок, прищеплення культури, моральних цінностей і установок, вироблених людством за всю історію його розвитку.
Крім того, складовою суспільної свідомості є правосвідомість, що представляє собою систему поглядів, переконань, оцінок, уявлень, які відбивають ставлення суспільства, деяких прошарків і груп населення, окремих громадян до нормативно-правових актів взагалі і правил необережності, зокрема. Відомо, що рівень правосвідомості населення визначається знанням права, його розумінням і готовністю додержуватися вимог законів. Правосвідомість, як і суспільна свідомість, чинить на злочинність подвійний вплив: високий рівень правосвідомості запобігає злочинності, а низький її рівень, дефекти сприяють вчиненню злочинів.
Таким чином, основним кроком для зниження рівня злочинності є виховання у населення моральності, прищеплення культури, моральних цінностей і установок, а також основної складової суспільної свідомості – правосвідомості, що полягає у знанні права, його розумінні і готовності додержуватися вимог закону.
2 Об’єкт умисного тяжкого тілесного ушкодження
Об’єкт злочину – це охоронювані кримінально - правовими нормами суспільні відносини та соціальні блага, на які посягає злочин.
Об’єктом усіх злочинів проти здоров’я є здоров’я іншої певної особи незалежно від його стану та аномалій. Кримінально-правова охорона здоров’я має універсальний характер. Вона не залежить від суспільних ознак особи потерпілого (його віку, статі, громадянства, службового стану тощо). Кримінальний закон рівною мірою охороняє здоров’я кожної людини.
Виділяють такі види об’єктів злочину:
1. безпосередній;
2. родовий.
Безпосереднім об’єктом тяжкого тілесного ушкодження є здоров'я людини.
Родовий об’єкт – це група схожих суспільних відносин та соціальних благ, на які посягає злочин.
Родовим об'єктом тяжкого тілесного ушкодження є: умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання (ст. 123), умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 124), необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 128), а також замах на вбивство.
Об'єктом тяжких тілесних ушкодженнь є здоров'я людини. Будь-яке тілесне ушкодження заподіює певну шкоду здоров'ю людини.
Здоров'я людини як об'єкт тілесного ушкодження може виступати з моменту початку родового процесу. Закон охороняє здоров'я кожної людини, незалежно від її фізичного стану (бездоганно здорова людина, хворий, божевільний, особа, яка знаходиться в безнадійному стані внаслідок травми і І. д.), а також від її моральних якостей, віку, посадового положення тощо.
3 Об’єктивна сторона умисного тяжкого тілесного ушкодження
Об’єктивну сторону злочину утворюють: 1) діяння (дія або бездіяльність); 2) наслідки у вигляді тяжкого тілесного ушкодження і 3) причинний зв’язок між зазначеними діянням і наслідками.
Тілесні ушкодження — це протиправне і винне порушення анатомічної цілості тканин, органів потерпілого та їх функцій, що виникає як наслідок дії одного чи кількох зовнішніх ушкоджуючих факторів.
Суспільне небезпечні дії при заподіянні тілесних ушкоджень виражаються у фізичному, хімічному, біологічному, психічному чи іншому впливі на потерпілого. Бездіяльність має місце тоді, коли винний не вчиняє певних дій, які він повинен був і міг вчинити стосовно іншої людини, що потягнуло за собою заподіяння шкоди її здоров’ю у вигляді тілесних ушкоджень.
КК розрізняє тілесні ушкодження трьох ступенів: тяжке, середньої тяжкості і легке. Характер і ступінь тілесних ушкоджень на практиці визначаються на підставі відповідних положень КК (ст. ст. 121, 122, 125) і Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених МОЗ.
Відповідно до ст. 121 тяжким тілесним ушкодженням є тілесне ушкодження: 1) небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило 2) втрату будь-якого органа або його функцій; 3) психічну хворобу; 4) інший розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину; 5) переривання вагітності; 6) непоправне знівечення обличчя.
Небезпечними для життя є ушкодження, які в момент заподіяння чи в клінічному перебігу через різні проміжки часу спричиняють загрозливі для життя явища і які без надання медичної допомоги, за звичайним своїм перебігом, закінчуються чи можуть закінчитися смертю. Запобігання смерті, що обумовлене поданням медичної допомоги, не повинно братися до уваги при оцінюванні загрози для життя таких ушкоджень. Загрозливий для життя стан, який розвивається в клінічному перебігу ушкоджень, незалежно від проміжку часу, що минув після його заподіяння, повинен перебувати з ним у прямому причинно-наслідковому зв’язку.
До небезпечних для життя ушкоджень належать: а) ті, що проникають у черепну порожнину, у т.ч. без ушкодження мозку; б) відкриті й закриті переломи кісток склепіння та основи черепа, за винятком кісток лицевого скелета та ізольованої тріщини тільки зовнішньої пластинки склепіння черепа; в) забиття головного мозку тяжкого ступеня як зі здавленням, так і без здавлення головного мозку; забиття головного мозку середньої тяжкості за наявності симптомів ураження стовбурної ділянки. Під час судово-медичної оцінки ступеня тяжкості струсу і забиття головного мозку слід керуватися методичними рекомендаціями, що затверджуються МОЗ; г) ізольовані внутрішньочерепні крововиливи за наявності загрозливих для життя явищ. Субарахноїдальний крововилив, який був підтверджений люмбальною пункцією, без відповідної клінічної симптоматики не може бути віднесений до ушкоджень, що небезпечні для життя; д) ті, що проникають у канал хребта, у т.ч. й без ушкодження спинного мозку та його оболонок; е) переломовивихи та переломи тіл чи обох дуг шийних хребців, односторонні переломи дуг І або II шийних хребців, а також переломи зубоподібного відростка II шийного хребця, у т. ч. без порушення функції спинного мозку; є) підвивихи шийних хребців за наявності загрозливих для життя явищ, а також їх вивихи; ж) закриті ушкодження спинного мозку в шийному відділі; з) перелом чи переломовивих одного або кількох грудних чи поперекових хребців з порушенням функції спинного мозку або за наявності клінічно встановленого шоку тяжкого ступеня. Рефлекторне порушення функцій (рефлекторний спазм чи розслаблення сфінктерів, рефлекторне порушення ритмів серця, дихання тощо) не є підставою для віднесення ушкоджень до загрозливих для життя; й) закриті ушкодження грудних, поперекових і крижових сегментів спинного мозку, котрі супроводжувались тяжким спінальним шоком чи порушенням функцій тазових органів; і) ушкодження з повним (усіх шарів) порушенням цілості стінки глотки, гортані, трахеї, головних бронхів, стравоходу, незалежно від того, з боку шкіряних покривів чи з боку слизової оболонки (просвіту органа) вони заподіяні; ї) закриті переломи під’язичної кістки, закриті й відкриті ушкодження ендокринних залоз ділянок шиї (щитоподібної, паращитоподібної, вилочкової — у дітей) — все за наявності загрозливих для життя явищ; й) поранення грудної клітки, з проникненням у плевральну порожнину, порожнину перикарду чи клітковину середостіння, у т.ч. і без ушкодження внутрішніх органів. Підшкірна емфізема, що виявляється при пораненнях грудної клітки, не може розглядатись як ознака проникаючого ушкодження в тих випадках, коли явища гемопневмотораксу відсутні, емфізема має обмежений характер і нема сумнівів у тому, що рановий канал не проникав у плевральну порожнину; к) ушкодження живота, з проникненням у черевну порожнину, у т.ч. і без ушкодження внутрішніх органів; відкриті ушкодження внутрішніх органів, розміщених в заочеревному просторі (нирок, наднирників, підшлункової залози) і в порожнині таза (сечовий міхур, матка, яєчники, передміхурова залоза, верхній і середній відділи прямої кишки, перетинкова частина уретри), Відкриті ушкодження нижньої третини прямої кишки, піхви, сечовипускного каналу належить відносити до небезпечних для життя тільки за наявності загрозливих для життя явищ; л) закриті ушкодження органів грудної, черевної порожнини, органів заочеревного простору, порожнини таза — все за наявності загрозливих для життя явищ. Проведення діагностичної лапаротомії, якщо відсутні ушкодження органів черевної порожнини, при визначенні ступеня тяжкості тілесних ушкоджень не враховується; м) відкриті переломи діафіза (тіла) плечової, стегневої і великогомілкової кісток.
Відкриті переломи інших відділів і закриті переломи будь-яких відділів названих кісток, а також відкриті і закриті переломи променевої, ліктьової та малогомілкової кісток можуть бути зараховані до небезпечних для життя за наявності загрозливих для життя явищ; н) переломи кісток таза за наявності загрозливих для життя явищ; о) ушкодження, що спричинили шок тяжкого ступеня, масивну крововтрату, кому, гостру ниркову, печінкову недостатність, гостру недостатність дихання, кровообігу, гормональну дисфункцію, гострі розлади регіонарного і органного кровообігу, жирову чи газову емболію. Всі вони мусять підтверджуватись об’єктивними клінічними даними, результатами лабораторних та інструментальних досліджень; п) ушкодження великих кровоносних судин, аорти, сонної (загальної, внутрішньої, зовнішньої), підключичної, плечової, підклубової, стегневої, підколінної артерій чи вен, що їх супроводять. Ушкодження інших периферичних судин (голови, обличчя, шиї, передпліччя, кисті, гомілки, стопи) кваліфікуються у кожному випадку залежно від спричинених ними конкретних загрозливих для життя явищ; р) загальна дія високої температури (тепловий і сонячний удар) за наявності загрозливих для життя явищ: термічні опіки ІІІ-ІУ ступеня з площею ураження понад 15% поверхні тіла; опіки III ступеня понад 20% поверхні тіла; опіки II ступеня понад 30% поверхні тіла, а також опіки меншої площі, що супроводжувались шоком тяжкого ступеня; опіки дихальних шляхів за наявності загрозливих для життя явищ; с) ушкодження від дії низької температури, променеві ушкодження та такі, що були отримані в умовах баротравми, — всі за наявності загрозливих для життя явищ; т) отруєння речовинами будь-якого походження з перевагою як місцевої, так і загальної дії (у т.ч. і харчові токсикоінфекції) за умови, що в клінічному перебігу мали місце загрозливі для життя явища; у) усі види механічної асфіксії, що супроводжувалися комплектом розладів функції центральної нервової системи, серцево-судинної системи та органів дихання, котрі загрожували життю; за умови, що це встановлено об’єктивними клінічними даними.
За ознакою втрати будь-якого органа або його функцій тяжким визнається ушкодження не за загрозою для життя, а за кінцевим результатом та наслідками. Втрата будь-якого органа або втрата органом його функцій — це втрата: 1) зору; 2) слуху; 3) язика; 4) руки; 5) ноги; 6) репродуктивної здатності.
Під втратою зору слід розуміти повну стійку сліпоту на обидва ока чи такий стан, коли наявне зниження зору до підрахунку пальців на відстані двох метрів і менше (гострота зору на обидва ока 0,04 і нижче). Ушкодження сліпого ока, що привело до його вилучення, оцінюється залежно від тривалості розладу здоров’я.
Під втратою слуху слід розуміти повну стійку глухоту на обидва вуха або такий необоротний стан, коли потерпілий не чує розмовної мови на відстані три — п’ять сантиметрів від ушної раковини. Оцінка ступеня тяжкості у випадках встановлення наслідку травми органа зору і слуху провадиться відповідно до документів, якими керуються у своїй роботі медико-соціальні експертні комісії.
Під втратою язика (мовлення) слід розуміти втрату можливості висловлювати свої думки членороздільними звуками, зрозумілими для оточуючих. Заїкання не слід розуміти як втрату мовлення.
Нід втратою руки, ноги слід розуміти відокремлення їх від тулуба чи втрату ними функцій (параліч або інший стан, що унеможливлює їх діяльність).
Під анатомічною втратою руки чи ноги слід розуміти як відокремлення від тулуба всієї руки чи ноги, так і ампутацію на рівні не нижче ліктьового чи колінного суглобів; всі інші випадки повинні розглядатися як втрата частини кінцівки і оцінюватися за ознакою стійкої втрати працездатності.
Під втратою репродуктивної здатності слід розуміти втрату здатності до статевих зносин чи втрату здатності до запліднення, зачаття та дітородіння (розродження).
При ушкодженні якого-небудь органа чи його частини, функція якого була втрачена раніше (до травми), ступінь тяжкості ушкодження встановлюється за ознакою фактично викликаної тривалості розладу здоров’я.
Під психічною хворобою слід розуміти психічне захворювання. До психічних захворювань не можна відносити пов’язані з ушкодженням реактивні стани (психози, неврози). Ушкодження кваліфікується як тяжке тільки тоді, коли воно потягло за собою розвиток психічного захворювання, незалежно від його тривалості і ступеня виліковності. Ступінь тяжкості ушкодження, що викликало реактивний стан нервової системи, визначається за ознакою тривалості розладу здоров’я. Про поняття психічної хвороби див. також коментар до ст. 19.
Діагноз психічного захворювання і причинно-наслідковий зв’язок між ушкодженням і психічним захворюванням, що розвинулось, встановлюється психіатричною експертизою. Ступінь тяжкості такого тілесного ушкодження визначається судово-медичним експертом з урахуванням висновків цієї експертизи.
Ознакою тяжкого тілесного ушкодження є також інший розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину (не менш 33%). Під розладом здоров’я слід розуміти безпосередньо поєднаний з ушкодженням послідовно розвинутий хворобливий процес. Розміри стійкої (постійної) втрати загальної працездатності при ушкодженнях встановлюються після наслідку ушкодження, що визначився, на підставі об’єктивних даних з урахуванням документів, якими керується у своїй роботі експертна комісія.
Під стійкою (постійною) втратою загальної працездатності розуміється така необоротна втрата функції, яка повністю не відновлюється. Під наслідком ушкодження, що визначився, слід розуміти повне загоєння ушкодження і зникнення хворобливих змін, які були ним обумовлені. Це не виключає можливості збереження стійких наслідків ушкодження (рубця, анкілозу, укорочення кінцівок, деформації суглоба тощо). В інвалідів стійка втрата працездатності у зв’язку з ушкодженням визначається як у практично здорових людей, незалежно від інвалідності та її групи, за винятком тих випадків, коли інвалідність пов’язана із захворюванням або новим ушкодженням органа чи частини тіла, що були травмовані раніше. У цих випадках розмір стійкої втрати загальної працездатності у зв’язку з одержаною останньою травмою треба визначити з урахуванням наявної стійкої втрати загальної працездатності від попереднього ушкодження. У дітей втрата загальної працездатності визначається виходячи із загальних підстав, що встановлені згаданими вище Правилами, із зазначенням, що ця втрата настане після досягнення працездатного віку.
Ушкодження, що спричинило переривання вагітності, незалежно від її строку, належить до тяжких за умови, що між цим ушкодженням і перериванням вагітності є прямий причинний зв’язок. Методика проведення експертизи у таких випадках викладена в Правилах проведення судово-медичних експертиз (обстежень) з приводу статевих станів в бюро судово-медичної експертизи, затверджених МОЗ. Переривання вагітності спричинюється шляхом нанесення побоїв, поранень, застосування отруйних чи інших речовин тощо. У цьому полягає перша відмінність переривання вагітності як ознаки тяжкого тілесного ушкодження від переривання вагітності в результаті незаконного проведення аборту (ст. 134), при вчиненні якого винний застосовує інші способи штучного пе реривання вагітності. Друга відмінність обумовлюється суб’єктивним моментом: при вчиненні злочину, передбаченого ст. 134, умисел винного не спрямований на заподіяння тяжкої шкоди здоров’ю у вигляді тяжких тілесних ушкоджень, як це має місце при вчиненні злочину, передбаченого ст. 121.
Непоправним знівечення обличчя визнається у тих випадках, коли ушкодження обличчя потерпілого не може бути виправним. Під виправністю ушкодження слід розуміти значне зменшення вираженості патологічних змін (рубця, деформації, порушення міміки тощо) з часом чи під дією не хірургічних засобів. Коли ж для усунення необхідне хірургічне втручання (косметична операція), то ушкодження обличчя вважається непоправним.
Непоправне знівечення обличчя може бути результатом: обливання обличчя кип’ятком, кислотою чи іншою речовиною; нанесення глибоких чи значної кількості мілких шрамів за допомогою гострих предметів; обрізання вух чи носа. Такі ушкодження надають обличчю страхітливий і такий, що відштовхує, вигляд і, крім фізичної шкоди, спричиняють потерпілому велику психічну травму.
Поняття знівечення — не медичне поняття, тому право кваліфікувати ушкодження обличчя як знівечення належить до компетенції слідчого та суду. Водночас не слідчий і суд, а судово-медичний експерт визначає вид ушкодження, його особливості, механізм утворення і встановлює, чи є це ушкодження виправним або невиправним. Коли ушкодження обличчя виправне, ступінь тяжкості його визначається виходячи з критеріїв, викладених у Правилах судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень; при не виправності нарівні із визначенням ступеня тяжкості ушкодження звичним порядком експерт зазначає, що ушкодження може бути розцінене як тяжке, якщо буде визнане таким, що знівечило обличчя.
Знівечення інших частин голови, крім обличчя (верхня і задня частина голови, задня частина шиї) не утворює зазначеної ознаки. Водночас, непоправне знівечення верхньої передньої частини шиї слід кваліфікувати за ст. 121 за цією ознакою.
Якщо умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень є ознакою (способом чи наслідком) іншого злочину, його вчинення слід кваліфікувати за статтею, що передбачає відповідальність за цей злочин (наприклад, ч. 4 ст. 187). Кваліфікувати його ще й за ст. 121 слід лише тоді, коли санкція статті (частини статті), що передбачає покарання за такий злочин, є менш суворою, ніж санкція, передбачена, відповідно, ч. ч. 1 чи 2 ст. 121.
Закінченим цей злочин є: у разі визнання умисного тілесного ушкодження тяжким за ознакою його небезпечності для життя в момент заподіяння — з моменту вчинення такого діяння; у всіх інших випадках — з моменту настання наслідків, зазначених у ч, 1 ст. 121.
4 Суб’єкт умисного тяжкого тілесного ушкодження
Субє'ктами злочину, передбаченого ст. 121 є особа, якій виповнилось 14 років.
Точне встановлення віку може мати вирішальне значення при розгляді питання про притягнення її до кримінальної відповідальності. Вік особи вимірюється часом, календарним періодом її життя на певну дату.
Вік, з якого настає кримінальна відповідальність обчислюється з моменту вчинення злочину. Робиться це з врахуванням вимог КПК: у вступній частині вказується, зокрема, рік, місяць, і день народження підсудного (ст. 333). В п. 17 постанови ПВСУ від 31 травня 2002 р. № 6 “Про практику розгляду справ про застосування примусових заходів виховного характеру” вказується, що під час проводження досудового слідства та розгляду справи судом підлягає з'ясуванню, зокрема вік неповнолітнього — число, місяць, рік народження (з цією метою до справи має бути долучена копія свідотства чи активного запису про народження). Отже, вік неповнолітнього встановлюється на базі відповідного документа, а при його відсутності — з використанням інших доказів, зокрема, висновку судово-медичної експертизи.
Особа вважається такою, що досягла певного віку, не в її день народження, а починаючи з наступної доби.
Чіткість законодавчого встановлення віку кримінальної відповідальності узгоджується з принципом законності.
Умисне заподіяння внаслідок перевищення влади або службових повноважень тяжких тілесних ушкоджень має кваліфікуватися за сукупністю злочинів — за ч. 3 ст. 365 і ст. 121 КК(див.: абз. 1 п. 11 постанови ПВСУ від 26 грудня 2003 р. № 15 “Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень”).
Якщо умисне тяжке тілесне ушкодження було складовою частиною злочину, відповідальность за вчинення якого у КК встановлена лише з 16 років (наприклад, як у випадку ч. 2 ст. 294), винна у їх вчиненні особа, якій виповнилось 14, але не виповнилось 16 років, має нести відповідальність за відповідною частиною ст. 121.
5 Суб’єктивна сторона умисного тяжкого тілесного ушкодження
Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим або непрямим умислом. Мета умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження впливає на кваліфікацію цього діяння лише в одному випадку — коли нею є залякування потерпілого або інших осіб (ч.2 ст. 121). Водночас, встановлення мотиву і мети при заподіянні умисного тяжкого тілесного ушкодження є обов’язковим, оскільки у ряді випадків наявність певних мотиву чи мети є підставою для кваліфікації такого діяння за іншими статтями КК. Так, умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу або його близьким родичам тяжкого тілесного ушкодження у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків слід кваліфікувати за ч. З ст. 345; умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень членам певної національної, етнічної, расової чи релігійної групи з метою повного або часткового їх знищення — за ч. 1 ст. 442. Це саме стосується ряду інших діянь, коли заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження обумовлене певним мотивом чи метою (зокрема ч. 3 ст. 350, ч. З ст. 377, ч. З ст. 398). Кваліфікувати дії винних за таких обставин ще й за ст. 121 не потрібно.
Кваліфікованими видами умисного тяжкого тілесного ушкодження ( ч. 2 ст. 121) є вчинення його: І) способом, що має характер особливого мучення; 2) групою осіб; 3) з метою залякування потерпілого або інших осіб; 4) на замовлення або 5) спричинення ним смерті потерпілого; 6) з мотивів расової, релігійної, національної нетерпимості.
Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене способом, що має характер особливого мучення, має місце тоді, коли його заподіяння супроводжувалось особливим фізичним чи моральним стражданням або особливим (нестерпним) болем для потерпілого. Мученням можуть бути визнані будь-які дії, які мають наслідком зазначені страждання чи біль. Зокрема це можуть бути дії, спрямовані на тривале позбавлення людини їжі, пиття чи тепла, залишення її в шкідливих для здоров’я умовах, та інші подібні дії. Особливим проявом таких дій слід визнавати дії, які мають характер мордування або катування. Про їх поняття див. коментар до ст. ст. 126 і 127.
Про поняття групи осіб, вчинення умисного тяжкого тілесного ушкодження якою визнається кваліфікованим видом цього злочину, див. ст. 28 та коментар до неї. Слід підкреслити, що у ч. 2 ст. 121 йдеться про групу осіб, утворену без попередньої змови. Вчинення умисного тяжкого тілесного ушкодження групою осіб за попередньою змовою або організованою групою також потребує кваліфікації за ч. 2 ст. 121.
Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене з метою залякування потерпілого або інших осіб, має місце тоді, коли такі ушкодження заподіюються для викликання в них почуття страху перед винним чи іншими особами. Залякування становить основний зміст погрози, про поняття якої див. коментар до ст. ст. 129 та 189. Однак страх не є самоціллю заподіяння зазначених ушкоджень. Найчастіше вони є засобом впливу на потерпілого чи інших осіб, щоб примусити їх виконати певну дію чи утриматись від її виконання. Іншими особами, на залякування яких спрямоване заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому, можуть визнаватися будь-які особи, на яких, на думку винного, вчинення зазначених дій щодо потерпілого може вчинити бажаний для винного вплив. Такими особами можуть бути близькі родичі потерпілого, друзі, колеги по роботі тощо.
Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене з метою залякування потерпілого або інших осіб при вимаганні, слід кваліфікувати за ч. 4 ст. 189.
Поняття замовлення у складі цього злочину є аналогічним поняттю замовлення у складі умисного вбивства (див. коментар до ст. 115).
Умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, має місце тоді, коли в результаті описаного у ч. 1 ст. 121 діяння настає смерть потерпілого. Особливістю цього кваліфікованого виду умисного тяжкого тілесного ушкодження є те, що у ньому присутні два суспільне небезпечні наслідки (первинний — тяжкі тілесні ушкодження і похідний — смерть), психічне ставлення до яких з боку винного є різним. До заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження він ставиться умисно, а до настання смерті потерпілого від такого ушкодження — необережно. При цьому винний усвідомлює можливість настання похідного наслідку в результаті настання первинного. Якщо ж таке усвідомлення відсутнє, вчинене слід кваліфікувати як вбивство через необережність.
На практиці особливу складність становить відмежування умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, від умисного вбивства. Для відмежування умисного вбивства від заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, слід ретельно досліджувати докази, що мають значення для з’ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого злочину, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, попередню поведінку винного і потерпілого, їхні взаємовідносини. Визначальним при цьому є суб’єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій. При умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, у випадку ж заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, ставлення до настання смерті проявляється в необережності.
Якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що пройшов з моменту нанесення ушкоджень і до смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як умисного вбивства значення не має.
Порядок організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності. Затверджений постановою КМ №221 від 4 квітня 1995р.
Правила судово-медичною визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень. Затверджені наказом МОЗ від 17 січня 1995 р.
Правила проведення судово-медичних експертиз (обстежень) з приводу статевих станів в бюро судово-медичної експертизи. Затверджені наказом МОЗ від 11 січня 1995 р.
Постанова ПВС “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я людини” № / від 1 квітня 1994 р. (п. п. 23,26, 27, 29, ЗО).
6 Відмежування тяжкого тілесного ушкодження від суміжних злочинів
Відмінність тяжкого тілесного ушкодження від замаху на вбивство. Навмисне тяжке тілесне ушкодження за багатьма ознаками подібне до замаху на вбивство. Відмінність між цими злочинами полягає в їх суб’єктивних ознаках: у спрямованості умислу і у змісті його інтелектуального моменту. Складність у розмежуванні замаху на вбивство і тілесного ушкодження має місце лише в тих випадках, коли тілесні ушкодження були вчинені з прямим умислом, оскількі замах на вбивство з непрямим умислом неможливий.
Для з’ясування змісту умислу враховують всі обставини злочину, засоби і знаряддя, кількість, характер і місця поранень, спрямованість ударів у життєво важливі місця людини, причини припинення злочинних дій, а також попередню поведінку потерпілого і винного, їхні взаємовідносини тощо.
Якщо між тілесними ушкодженнями та настанням смерті минув якись час, навіть тривалий, то це не свідчить, що смерть була заподіяна необережно. Значна перерва в часі між навмисним заподіянням поранення і смертю потерпілого не виключає можливості умислу винного на позбавлення життя потерпілого Постанова Пленуму Верховного Суду “ Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я особи” від 01.04.94.
7 Проблеми кваліфікації тяжкого тілесного ушкодження
Протягом довгих століть як проблемам кваліфікації злочинів проти здоров'я особи як особливого конкретного вчинку окремої особи чи групи осіб, так і злочинності проти здоров'я особи як певної системи анти суспільної поведінки людей приділяли увагу фахівці різних галузей знань. Одними з найбільш складних для юридичного аналізу злочинів проти особистості є тілесні ушкодження. Кримінально правовий аспект охорони здоров'я має універсальний характер. Він не залежить від суспільних ознак особи потерпілого (його віку, громадянства, службового стану та ін.). Кримінальний закон рівною мірою охороняє здоров'я як молодої, так і безнадійно хворої або літньої людини, як законослухняного громадянина, так і завзятого злочинця.
Кваліфікованими видами умисного тяжкого тілесного ушкодження ( ч. 2 ст. 121) є вчинення його:
1) способом, що має характер особливого мучення;
2) групою осіб;
3) з метою залякування потерпілого або інших осіб;
4) на замовлення або
5) спричинення ним смерті потерпілого.
Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене способом, що має характер особливого мучення, має місце тоді, коли його заподіяння супроводжувалось особливим фізичним чи моральним стражданням або особливим (нестерпним) болем для потерпілого.
Мученням можуть бути визнані будь-які дії, які мають наслідком зазначені страждання чи біль. Зокрема це можуть бути дії, спрямовані на тривале позбавлення людини їжі, пиття чи тепла, залишення її в шкідливих для здоров'я умовах, та інші подібні дії. Особливим проявом таких дій слід визнавати дії, які мають характер мордування або катyвaння.
Про поняття групи осіб, вчинення умисного тяжкого тілесного ушкодження якою визнається кваліфікованим видом цього злочину, див. ст. 28 КК України. Слід підкреслити, що у ч. 2 ст. 121 йдеться про групу осіб, утворену без попередньої змови. Вчинення умисного тяжкого тілесного ушкодження групою осіб за попередньою змовою або організованою групою також потребує кваліфікації за ч. 2 ст. 121.
Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене з метою залякування потерпілого або інших осіб, має місце тоді, коли такі ушкодження заподіюються для викликання в них почуття страху перед винним чи іншими особами. Залякування становить основний зміст погрози. Однак страх не є самоціллю заподіяння зазначених ушкоджень. Найчастіше вони є засобом впливу на потерпілого чи інших осіб, щоб примусити їх виконати певну дію чи утриматись від її виконання. Іншими особами, на залякування яких спрямоване заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому, можуть визнаватися будь-які особи, на яких, на думку винного, вчинення зазначених дій щодо потерпілого може вчинити бажаний для винного вплив. Такими особами можуть бути близькі родичі потерпілого, друзі, колеги по роботі тощо.
Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене з метою залякування потерпілого або інших осіб при вимаганні, слід кваліфікувати за ч. 4 ст. 189.
Поняття замовлення у складі цього злочину є аналогічним поняттю замовлення у складі умисного вбивства.
Умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, має місце тоді, коли в результаті описаного у ч. 1 ст. 121 діяння настає смерть потерпілого. Особливістю цього кваліфікованого виду умисного тяжкого тілесного ушкодження є те, що у ньому присутні два суспільно небезпечні наслідки (первинний - тяжкі тілесні ушкодження і похідний - смерть), психічне ставлення до яких з боку винного є різним. До заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження він ставиться умисно, а до настання смерті потерпілого від такого ушкодження - необережно. При цьому винний усвідомлює можливість настання похідного наслідку в результаті настання первинного. Якщо ж таке усвідомлення відсутнє, вчинене слід кваліфікувати як вбивство через необережність.
На практиці особливу складність становить відмежування умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, від умисного вбивства. Для відмежування умисного вбивства від заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, слід ретельно досліджувати докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого злочину, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер І локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, попередню поведінку винного і потерпілого, їхні взаємовідносини.
Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій. При умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, у випадку ж заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, ставлення до настання смерті проявляється в необережності.
Якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що пройшов з моменту нанесення ушкоджень і до смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як умисного вбивства значення не має.
Незважаючи на всю складність і вагомість питання про тілесні ушкодження, воно й досі лишається одним з найменш розроблених в Особливій частині кримінального права України. За часи існування України як незалежної держави названій проблемі приділялося дуже мало уваги, публікації та фундаментальні роботи українських фахівців з цього питання можна перелічити по одиницях. Але проблема кваліфікації злочинів проти здоров'я не є новою для юридичної науки. Окремі аспекти визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень розглядали такі науковці сучасності, як С.В. Расторопов, Б.Н. Тітов, В.І. Ткаченко, С. Скляров, українські вчені-дослідники М.І. Коржанський, С. Сафронов, Є.В. Фесенко, Б. Куц, науковці радянських часів А.С. Нікіфоров, В.В. Горіхов, А.Д. Середа, В. Кузнєцов, П.А. Дубовець, Т.Г. Дурова, Н.Д. Дурманов, Н.І. Зогородніков, Л. Фріс, П.Г. Мішунін, Д.С. Чтилов та ін. Проте наявні теоретичні розробки про визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень далеко не вичерпали необхідність подальшого дослідження даного питання.
У літературі висловлюються різні позиції стосовно деяких питань, що мають значний вплив на кваліфікацію всіх злочинів, пов’язаних із заподіянням тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості; неоднозначно визначається саме поняття таких злочинів, наводяться спірні судження про особливості відповідальності за такі злочини, немає чіткої класифікації та чіткого законодавчого визначення щодо наслідків у вигляді тілесних ушкоджень (річ у тому, що законодавець застосовує безліч термінів, зміст яких включає в себе поняття "тілесне ушкодження"). Це викликає необхідність теоретичного та практичного дослідження процесу визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень при кваліфікації злочинів, які посягають на тілесну недоторканість особи, розробки питання про їх види та аналіз недоліків законодавства щодо визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, кримінально-правового та медичного визначення цього поняття, окремих питань відповідальності за злочини, пов'язані із заподіянням тілесних ушкоджень тощо.
8 Практичне завдання
Справа № 1-61 2008 р.
ВИРОК
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 лютого 2008 року. Шосткинський міськрайсуд Сумської області в складі : головуючого судді Свиненко М.Д., при секретарі Афанасенко Т.Л., з участю прокурора Нужної О.А., адвокатів ОСОБА_3, ОСОБА_4., представника неповнолітнього підсудного ОСОБА_5, представника служби у справах неповнолітніх Шосткинського міськвиконкому Шульга Н.М., представника відділення кримінальної міліції у справах неповнолітніх Шосткинського МРВ УМВС України в Сумській області лейтенанта міліції Матвієнко Ю.В., представника педагогічного колективу ОСОБА_6., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Шостка Сумської області справу по обвинуваченню : ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ур. м.Шостка Сумської області, українець, гр. України, освіта середня, не одружений, не працює, невійськовозобов'язаний, не судимий, мешк.АДРЕСА_1, за ст. 121 ч.2 КК України;
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ур. м.Лозова Харківської області, українець, гр. України, освіта неповна середня, не одружений, не працює, учень ШПЛ-10 гр.21, допризовник, не судимий, мешк.АДРЕСА_2, за ст. 121 ч.2 КК України, -
ВСТАНОВИВ:
25 вересня 2007 року біля 22-ї години ОСОБА_1., групою осіб з неповнолітнім ОСОБА_2. ІНФОРМАЦІЯ_2, будучи в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись в кімнаті АДРЕСА_3, на грунті словесного конфлікту, умисно завдали ОСОБА_7. тяжкі тілесні ушкодження у вигляді : закритої черепно-мозкової травми, що супроводжувалась струсом головного мозку, саден та гематоми в області обличчя, рани в області підборіддя, вивиху кісток лівого передпліччя, закритої травми грудної клітини, що супроводжувались переломами 3,4,5,6 ребер справа по середньо-підмишечної лінії та 8 ребра зліва, чисельних гематом м'яких тканин, гемотораксом справа, за ознаками небезпечними для життя в момент заподіяння.
Підсудні ОСОБА_1., ОСОБА_2. свою вину у вчиненні інкримінованого злочину визнали повністю та кожний окремо вказали, що дійсно вони 25 вересня 2007 року біля 22-ї години розпивали спиртні напої в кімнаті АДРЕСА_3 разом з потерпілим. Потім у них виник словесний конфлікт з ОСОБА_7.. ОСОБА_1. штовхнув потерпілого, той впав на підлогу, після чого лежачого стали бити ногами по різним частинам тіла. Це відбувалось десь з пів хвилини. Залишивши потерпілого на підлозі, пішли геть.
Дії підсудного ОСОБА_1. суд кваліфікує за ст. 121 ч.2 КК України, т.я. він завдав умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, вчинене групою осіб.
Дії підсудного ОСОБА_2 суд кваліфікує за ст. 121 ч.2 КК України, т.я. він завдав умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, вчинене групою осіб.
При призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину.
При визначенні виду і терміну покарання суд враховує особи підсудних, те, що : ОСОБА_1. позитивно характеризуються, вперше притягується до відповідальності, його сімейний стан та стан його здоров'я; ОСОБА_2. задовільно характеризується, його сімейний стан та стан здоров'я, його перебування на обліку в кримінальній міліції у справах неповнолітніх Шосткинського МРВ УМВС України в Сумській області, .
Обставинами, які пом'якшують покарання ОСОБА_1. є щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, часткове добровільне відшкодування завданого збитку.
Обставинами, які обтяжують покарання ОСОБА_1. є вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння.
Обставинами, які пом'якшують покарання ОСОБА_2 є щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, часткове добровільне відшкодування завданого збитку, вчинення злочину неповнолітнім.
Обставинами, які обтяжують покарання ОСОБА_2 є вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння.
Враховуючи обставини, які пом'якшують та ті які враховані при визначенні виду та терміну покарання обом підсудним, наполягання потерпілого строго не карати підсудних, суд вважає за можливе при призначенні основного покарання за ст. 121 ч.2 КК України підсудним ОСОБА_1., ОСОБА_2 застосувати ст. 69 КК України, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини цього Кодексу.
Керуючись ст.ст. 323, 324 КПК України, -
ЗАСУДИВ:
ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні злочину передбаченого ст. 121 ч.2 КК України та призначити покарання з застосуванням ст. 69 КК України один рік шість місяців позбавлення волі.
Запобіжний захід до набрання вироком чинності змінити з підписки про невиїзд на тримання під вартою, взявши під варту в залі суду, строк відбування покарання відраховувати з 01.02.08р..
ОСОБА_2 визнати винним у вчиненні злочину передбаченого ст. 121 ч.2 КК України та призначити покарання з застосуванням ст. 69 КК України один рік три місяці позбавлення волі.
Запобіжний захід до набрання вироком чинності змінити з підписки про невиїзд на тримання під вартою, взявши під варту в залі суду, строк відбування покарання відраховувати з 01.02.08р..
Стягнути з ОСОБА_1., ОСОБА_2. судові витрати на користь держави по 52 грн. 31 коп. з кожного, в разі відсутності коштів у ОСОБА_2., стягнення проводити відповідно з ОСОБА_5 (а.с.71).
Речові докази по справі знищити.
На вирок може бути подана апеляція до Сумського апеляційного суду через міськрайсуд протягом 15 діб, засудженим з часу вручення копії вироку.
Вирок виготовлено власноручно в нарадчій кімнаті.
Суддя Шосткинського
міськрайсуду :
Свиненко М.Д.
Висновок
Злочинами проти здоров’я називають суспільно небезпечні навмисні чи необережні дії (або бездіяльність), спрямовані на заподіяння шкоди здоров’ю іншої людини.
Спрямованими на заподіяння шкоди здоров’ю іншої людини визнаються лише ті злочини, безпосереднім головним об’єктом яких є здоров’я іншої особи (потерпілого). Такими не вважаються злочини, заподіяння шкоди здоров’ю при яких є додатковим наслідком і здоров’я для них є додатковим об’єктом.
Об'єктивну сторону злочину утворюють:
1) діяння (дія або бездіяльність);
2) наслідки у вигляді тяжкого тілесного ушкодження;
3) причинний зв'язок між зазначеними діянням і наслідками.
Тілесні ушкодження - це протиправне і винне порушення анатомічної цілості тканин, органів потерпілого та їх функцій, що виникає як наслідок дії одного чи кількох зовнішніх ушкоджуючи факторів.
Відповідно до ст. 121 тяжким тілесним ушкодженням є тілесне ушкодження:
1) небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило
2) втрату будь-якого органа або його функцій;
3) психічну хворобу;
4) інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину;
5) переривання вагітності;
6) непоправне знівечення обличчя.
Суб'єктом злочину передбаченого ст. 121 Кримінального кодексу України відповідно до ч.2 ст. 22 КК України - є фізична осудна особа, яка досягла 14-річного віку.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим або непрямим умислом.
Мета умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження впливає на кваліфікацію цього діяння лише в одному випадку - коли нею є залякування потерпілого або інших осіб (ч.2 ст. 121).
Кваліфікованими видами умисного тяжкого тілесного ушкодження ( ч. 2 ст. 121) є вчинення його:
1) способом, що має характер особливого мучення;
2) групою осіб;
3) з метою залякування потерпілого або інших осіб;
4) на замовлення або
5) спричинення ним смерті потерпілого.
умисне тяжке тілесне ушкодження
Список використаної літератури
1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – К., 1996. – 111 с.
2. Кримінальний кодекс України: Офіційний текст. – К.: Юрінком Інтер, 2001 р. – 240 с.
3. Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. - К., Атіка, Академія, Ельга-Н, 2001.
4. Кримінальне право України. Особлива частина / За ред. М.І.Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я.Тація. – Київ – Харків: Юрінком Інтер, 2003. – 496 с.
5. Кримінальне право України. Особлива частина./ За ред. М.І.Мельника, В.А.Клименка. – Київ: Юридична думка, 2004. – 656 с.
6. Кримінальне право України. Особлива частина / За редакцією М.І.Бажанова та ін. – Харків. Юрінком Інтер – Право, 2001.
7. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред.М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - К.: Каннон, А.С.К., 2001.
8. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. Під загальною редакцією Потебенька М.О., Гончаренка В.Г. – К.: «Форум», 2004., у 2-х ч. – Ч.2. – 984 с