Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
76. Право соціального захисту в системі права України
Право соціального захисту — це система юридичних норм, які регулюють відносини щодо організації, фінансування і надання матеріального забезпе чення, матеріальної підтримки та соціальних послуг (соціального обслугову вання та утримання) населенню для захисту від негативних наслідків соціаль них ризиків.
Узагальнено со ціальне право можна визначити як систему юридичних норм, які регулюють суспільні відносини щодо реалізації, охорони і захисту соціальних прав люди ни і громадянина в цілях збереження, відтворення та розвитку людського су спільства.
Право соціального захисту необхідно відмежовувати від інших галузей пра ва, зокрема конституційного, адміністративного, цивільного трудового та ін.
Право соціального захисту насамперед тісно пов'язане з конституційним правом. Норми конституційного права становлять основний зміст та гарантії права людини на соціальний захист в Україні, основні засади його здійснення, закріплюють компетенцію державних органів законодавчої та виконавчої влади у сфері соціального захисту, основні засади судового захисту прав людини, у тому числі й права на соціальний захист. Таким чином, норми конституційно го права є основою для права соціального захисту, система норм якого висту пає юридичним механізмом забезпечення права людини на соціальний захист у державі.
Право соціального захисту тісно пов'язане з адміністративним правом. Предметом адміністративного права є управлінські відноси ни, які виникають, змінюються або припиняються у зв'язку з практичною діяльністю механізму реалізації виконавчої влади. Для методу адміністративного права характерним є імперативний спосіб правового регулювання, тобто метод вла ди і підпорядкування. Адміністративно-правова специфіка проявляється у сфері соціального захисту у відносинах управлінського характеру, які вини кають при утворенні, визначенні конкретної компетенції та функціонуванні органів, установ та закладів, які забезпечують здійснення права громадян на соціальний захист і надають соціальні виплати та соціальні послуги, а також у відносинах щодо застосування адміністративно-правових санкцій за пору шення соціально-захисного законодавства.
Право соціального захисту пов'язане також із цивільним правом, яке регу лює майнові та особисті немайнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ст. 1 Цивільно го кодексу України).
У сфері соціального захисту засобами цивільного права регулюються відноси ни з приводу надання соціальних послуг на приватних засадах недержавними установами та закладами. Зокрема це стосується недержавного пенсійного забез печення, а також надання платних соціальних та медичних послуг. Водночас такі послуги мають надаватися з додержанням державних соціальних стандартів, а також відповідних гарантій, встановлених законодавством. Держава не може повністю перевести сферу соціального захисту на приватні засади. Отже, відносини, пов'язані з недержавним соціальним забезпеченням, на нашу думку, мають комплексний характер і регулюються як нормами цивіль ного права, так і нормами права соціального захисту.
Право соціального захисту і трудове право
Право соціального захисту тісно пов'язане з трудовим правом. Трудове право і право соціального захисту мають свої предмети правового регулювання. Якщо для трудового права таким предметом є відносини у сфері застосування найма ної праці, то предметом права соціального захисту є відносини з приводу захи сту населення від соціальних ризиків. Тобто суб'єктами трудових правовідно син виступають фізичні особи, які працюють у роботодавців на умовах трудо вого договору, а суб'єктами права соціального захисту виступає все населення держави.
Слід зауважити, що зв'язок відносин із соціального захисту і трудових пра вовідносин реалізується декількома способами.
По-перше, відносини з приводу соціального захисту можуть передувати безпосередньому виникненню трудових правовідносин. Це стосується випадків працевлаштування особи за допомогою державної служби зайнятості.
Відносини з виплати штрафу підприємствами за порушення законодавства про зайнятість є адміністративно-правовими і регулюються нормами адмініст ративного права.
Відносини між конкретним роботодавцем і працівником щодо укладення трудового договору на основі направлення служби зайнятості на невизначений строк, а також на сезонні, тимчасові, громадські роботи за направленням служ би зайнятості входять до предмета трудового права.
По-друге, включення особи у трудові правовідносини автоматично тягне включення її у сферу державного соціального страхування, яке виступає од нією з організаційно-правових форм соціального захисту, оскільки трудовим законодавством закріплено загальне положення про те, що всі працівники підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню (ст. 253 КЗпП). Таким чином, застосовано такий механізм, що відносини з приводу загаль нообов'язкового державного соціального страхування для працівника "заро джуються" у трудових правовідносинах, але регулюються не трудовим, а спе ціальним законодавством про соціальне страхування. Це зовнішні відносини стосовно трудових. Слід зауважити, що нині профспілки законодавчо і фак тично усунені від процедури призначення соціальних допомог працівникам, ці функції покладено на відповідний Фонд соціального страхування та комісії з соціального страхування, що створюються на підприємствах. Таким чином, на сьогодні правове регулювання загальнообов'язкового державного соціаль ного страхування здійснюється засобами не трудового права, а права соціаль ного захисту.
Отже, відносини з приводу обов'язкового державного соціального страху вання обов'язково існують паралельно з трудовими відносинами, так би мови ти, супроводжують їх, наприклад у випадку надання допомог по тимчасовій непрацездатності, як із загального захворювання, так і у зв'язку з нещасним випадком на виробництві, при народженні дитини, по догляду за дитиною тощо.
По-третє, соціально-захисні відносини існують паралельно з трудовими відносинами, оскільки система державної соціальної допомоги має універсаль ний характер. Наприклад, у тому разі, коли сім'я працівника визнана малоза безпеченою, така сім'я матиме право на соціальну допомогу у зв'язку з мало-забезпеченістю. Окрім того, сім'я працівника може мати право на призначен ня житлових субсидій та ін.
По-четверте, право соціального захисту пов'язане з трудовим правом також тим, що отримавши в установленому порядку не у зв'язку з трудовими право відносинами певний соціальний статус (наприклад інваліда, особи, що потер піла від Чорнобильської катастрофи, ветерана війни тощо), така особа, став ши працівником (уклавши трудовий договір), привносить свій соціальний ста тус і на підприємство. Тобто відбувається певне "накладення" статусів, і це надає такому працівникові особливого правового становища у трудових право відносинах. У такий спосіб соціальний захист має зв'язок з трудовим правом завдяки реалізації у трудових відносинах соціальних пільг і гарантій, вста новлених працівникам за їх соціальним статусом. Йдеться про працівників-неповнолітніх, працівників-жінок, працівників — осіб зі зниженою праце здатністю та працівників-інвалідів, працівників — осіб похилого віку, працівників — ветеранів праці, працівників — осіб, що постраждали внаслідок Чор нобильської катастрофи, тощо. Пільги і гарантії для таких категорій осіб пе редбачені як нормативно-правовими актами з соціального захисту, так і тру довим законодавством.
По-п'яте, можуть бути випадки, коли трудові відносини передують виник ненню конкретних соціально-захисних правовідносин. Наприклад, отримав ши на виробництві каліцтво, працівник набуває статусу інваліда; пропрацю вавши певну кількість років і з досягненням певного віку, працівник набуває статусу пенсіонера. Причому в національному законодавстві, на відміну від зарубіжної практики і вимог міжнародних стандартів, пенсія виплачується особі незалежно від інших доходів, у тому числі заробітної плати. Тобто пере важне число пенсіонерів продовжують працювати і одночасно виступають су б'єктами і трудових, і соціально-захисних правовідносин.
У цілому ж право соціального захисту і трудове право — це окремі самостійні галузі національного права. Між ними існують зв'язок і взаємодія. Актуаль ним є узгодження між трудовим законодавством і законодавством про со ціальний захист взаємозалежних положень, а також визначення суб'єктів, умов і порядку компенсації роботодавцеві за надані додаткові соціальні пільги працівникам.
Право соціального захисту і медичне право
Медичне право тісно пов'язане з правом соціального захисту. Зокрема їх об'єднує підстава для виникнення правовідносин — соціальні ризики: хворо ба, народження дитини, настання інвалідності тощо. Але засобами права со ціального захисту забезпечуються матеріальні витрати, які понесла особа у зв'яз ку із зазначеними обставинами, шляхом надання пенсій, соціальних допомог, а медичне право регламентує відносини з приводу надання допомоги саме ме дичними засобами. З цієї причини медичне страхування як один з видів со ціального страхування становить інститут права соціального захисту. Медичне право має свою сферу впливу, воно більш "цивілістичне" і більш "технічне", спеціалізоване. Окрім того, право соціального захисту "втручається" у сферу медичного права, коли врегульовує надання особливого соціального захисту при наданні окремих видів медичної допомоги, а також для окремих категорій суб'єктів. Наприклад, такий соціальний захист передбачений для донорів при здійсненні операції з трансплантації органів людині, хворих на СНІД, осіб, які стражда ють на психічні захворювання тощо.
У медичній спеціальній літературі неодноразово порушувалося питання про необхідність прийняття нормативного акта, у якому були б врегульовані пра ва та обов'язки пацієнта69. Такі ж пропозиції є й в Україні. 9 січня 2002 р. Кабінет Міністрів України затвердив Міжгалузеву комплексну програму "Здо ров'я нації" на 2002—2011 роки, яка передбачає, крім іншого, розроблення проекту закону про захист прав пацієнтів і медичних працівників. Відомо, що зараз розробляється проект закону України про права пацієнта70. Видається більш доцільним відмовитися від ідеї прийняття окремого законодавчого акта про права пацієнта, а краще врегулювати його правовий статус спільно з пра вовим статусом медичного працівника шляхом прийняття Медичного кодексу України, оскільки лише у взаємозв'язку прав та обов'язків цих двох суб'єктів медичних правовідносин можна досягти найбільшої ефективності в їх забезпе ченні і у такий спосіб привести національне законодавство у відповідність до загальновизнаних міжнародних правових стандартів.
Щоб обрати форму нормативно-правового акта, який міг би стати основним джерелом медичного права, доцільно скористатися зарубіжною юридичною практикою з цього питання. Наприклад у ФРН, Франції, США, Італії діють лікарські або медичні кодекси, норми яких детально регламентують права громадян на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування71. В Україні таким актом міг би стати Медичний кодекс України.
2.4.4. Право соціального захисту і соціальне право
У другі половині XX ст. у зв'язку з побудовою соціальної держави та реа лізацією соціальних прав людини особливої актуальності набула проблема со ціального права.
Слід зазначити, що соціальне право стало предметом наукового аналізу ще на початку XX ст., хоча феномен соціального права по-різному трактувався, а в цей термін вкладався різний зміст. Зокрема Леон Дюгі пов'язував соціальне право з обов'язками, які має кожний стосовно всіх72, а відомий німецький юрист О. Гірке, поділяючи всю систему права на дві частини — право індиві дуальне та право соціальне, в основу соціального права покладав усвідомлен ня людиною себе як члена суспільного цілого73.
Аналіз сучасних наукових джерел приводить до висновку, що зарубіжні і вітчизняні дослідники розуміють соціальне право у таких значеннях: як ком плексну галузь права, як самостійну галузь права, як певну правову спільність.
Визнання сучасного соціального права тісно пов'язане із соціальною по літикою Європейського Союзу. Європейське соціальне право розглядається на уковцями як системна правова структура, до складу якої входять трудове право, право соціального забезпечення та інші норми, які регулюють захист соціальних прав. Визнання соціального права як такого вважається французь кою доктриною соціального права. Соціальне право ЄС досягло більш вагомих результатів, ніж право окремих країн у цій галузі74.
Найбільш значущими для процесу становлення соціального права є ознаки визнання соціального права у системі права представниками науки теорії пра ва. Ю.А. Тихомиров визначає соціальне право як таке, що призначене для реалізації і захисту не тільки індивідуальних прав громадян, а й їх сукупної охорони75. А.В. Міцкевич вважає, що поступовий прогрес законодавчого визнання і забезпечення соціальних прав, масштаби соціальних проблем, що по стали перед російською державою, соціальний характер російської держави, закріплений у статті 7 нової Конституції РФ, змушують думати про більш широкий підхід до соціальної політики держави та розвиток комплексного масиву соціального права, до складу якого, на думку автора, мають входити законодавство про соціальне забезпечення, спеціальне законодавство в галузі освіти, охорони здоров'я.
Л.Н. Анісімов у навчальному посібнику "Трудове і соціальне право Росії" зазначає: "Соціальне право є більш широким поняттям, ніж право соціального забезпечення, і передбачає цілу систему соціального захисту населення"77. Як свідчить назва цього підручника, його автори не включають трудове право до складу соціального права, а саме соціальне право зводять до права соціального забезпечення.
Інші правознавці Російської Федерації також характеризують соціальне право як галузь права і визначають його особливості78. До предмета соціально го права М.І. Лепіхов відносить правове регулювання захисту трудових прав громадян, медичного обслуговування, соціального обслуговування, обов'язко вого соціального страхування, обов'язкового державного страхування і пен сійного забезпечення; соціального захисту окремих категорій осіб (ветеранів, інвалідів, жінок та дітей, військовослужбовців, біженців та вимушених пере селенців, посадових осіб різних категорій та ін.), які проживають (перебува ють) на території Росії і потребують соціального захисту; створення й органі зації діяльності органів соціального захисту.
В Україні серед українських науковців з теорії держави і права є окремі розробки, в яких соціальне право визнається як самостійна або комплексна галузь права. Є пропозиції розглядати право соціального забезпечення у майбутньому як соціальне право.
На нашу думку, у такої концепції немає перспективи. У Соціальному ко дексі, на нашу думку, можна встановити загальні засади правового регулю вання і державного забезпечення усіх соціальних прав, одним із яких висту пає й право людини на соціальне забезпечення.
Як відомо, в Україні та Росії були розроблені проекти Соціального кодексу, однак ні один із них не був прийнятий. Очевидно, що проблема соціального права і концепція його основного джерела — Соціального кодексу є не тільки надзвичайно актуальною, а й складною в плані юридичної техніки.
На наш погляд, беззаперечним є те, що за допомогою соціального права реалізується соціальна функція держави, яка полягає в реалізації соціальних зобов'язань держави через створення економічних, юридичних та організа ційних заходів щодо забезпечення соціальних прав людини.
Становлення соціального права на сучасному етапі характеризується тим, що вже зараз можна виділити певні загальні положення, які закріплені у пра вових нормах і є спільними для тих галузей права, що входять до складу со ціального права. їх можна назвати загальними правовими інститутами соці ального права. До таких можна віднести: соціально-правовий статус людини і громадянина; стандарти соціальних прав та їх державні гарантії; економіко-правовий механізм забезпечення соціальних прав; соціальне партнерство; управління у соціальній сфері; соціальний моніторинг; нагляд і контроль за до триманням законодавства щодо забезпечення соціальних прав; відповідаль ність за порушення соціальних прав. На нашу думку, саме ці правові інститу ти як загальну частину соціального права доцільно закріпити у Соціальному кодексі України, котрий міг би стати консолідуючим актом у цій сфері.