Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1ФІЛОСОФІЯ ЯК СВІТОГЛЯД.
Світогляд - система уявлень про світ і про місце в нім людини, про відношення людини до дійсності, що оточує його, і до самого собі, а також обумовлені цими представленнями основні життєві позиції і установки людей. Світогляд - освіта інтегральна (що синтезує). У нім принципово важливий зв'язок його компонентів, їх "сплав" (компонентами його є образи, представлення, раціональні поняття, емоційні переживання, цінності, вольові установки, різнорідні "блоки" знань, настроїв, прагнень, надій), що з'являється як більш менш цілісне розуміння людьми світу і самих себе. І як в сплаві різні поєднання елементів, їх пропорції дають різні результати, так щось подібне відбувається і зі світоглядом. Існують три основні типи світогляду - життєве (буденне), релігійне і філософське. Отже, за характером формування та способом функціонування філософія формує теоретичний рівень світогляду, що є понятійно-категоріальним, логіко-розмисловим. Це означає, що у філософії процес пізнання чи осмислення світу, як трактування людського буття, є можливим лише через систему логічних понять і категорій, котрі є тими важливими гносеологічними координатами, завдяки яким відбувається проникнення у таємниці буття, інтерпретація дійсності та орієнтація людини у ній.
Але філософський світогляд включає у себе і ті окремі елементи, котрі існують на життєво-практичному рівні світогляду. Тут вони слугують своєрідним базисним, опорним матеріалом, без якого філософський світогляд не міг би функціонувати. Вони проходять подальше логічне осмислення, інтелектуальну переробку і підносяться на рівень теоретичного мислення.
2ІСТОРИЧНІ ФОРМИ СВІТОГЛЯДУ.
Історичними формами світогляду прийнято вважати такі: міфологія, релігія, філософія. Оскільки філософії як світоглядові присвячено окремі питання, зупинимося спочатку на короткій характеристиці міфології і релігії, з'ясуємо основні риси цих явищ. Найбільш ранньою формою світогляду є міфологія. Вона виникала в первісному суспільстві. У міфах людина насамперед прагнула відповісти на так звані космічні питання: походження та будова світу; виникнення та сутність найбільш важливих явищ природи. У міфах відображались думки про майбутню загибель світу та можливе його відродження. Міфологія – форма суспільної свідомості,характерна для первинного суспільства.
Релігія – форма світогляду де пізнання світу здійснюється через потусторонній та поцюсторонній світи.
Філософія – любов до мудрості. Для фил. думки основою стали розум, інтелект. Реальне споглядання,логіч. аналіз почали витісняти фантаст. сюжети.
3ФУНКЦІЇ ФІЛОСОФІЇ.
Функції філософії - основні напрями застосування філософії, через які реалізуються її цілі, завдання, призначення. Прийнято виділяти: світоглядну, методологічну, розумово-теоретичну, гносеологічну, критичну, аксиологическую, соціальну, виховно-гуманітарну, прогностичну функції філософії. На усьому шляху свого історично-соціального розвитку людина намагається знайти відповідь на найбільш спільні і глибокі питання: що являє собою навколишній світ і яке місце і призначення людини в цьому світі? У такий спосіб очевидно, що філософія має в даний час чимало значимих функцій, проте можна виділити з них основні функції філософії:
- теоретико-пізнавальна функція ;
- пізнавальна функція;
- оцінна функція.
Теоретико-пізнавальна функція здійснює синтез знань і створення єдиної картини світу, що відповідає визначеному рівню розвитку науки, культури й історичного досвіду.
Пізнавальна
У філософії, як і в науці, досліджують, як одні висловлення підтверджуються іншими. Але там, де наука роз'єднує (значення має тільки те, що ставиться в сфері даної науки), філософія об'єднує, для неї не характерно дистанціювання від якоїсь сфери буття людини. Йде, і ні на мить не зупиняється процес обміну ідеями між філософією і наукою, що породило прикордонні між наукою і філософією області знання (філософські питання фізики, математики, біології, соціології; наприклад, ідея відносності, несамостійності простору і часу, що спочатку обговорювався у філософії Лейбніцем, Махом, потім у математику Лобачевским, Пуанкаре, пізніше у фізику Ейнштейном). Ніколи раніше філософія не була настільки науково орієнтована, як зараз. З однієї сторони це - благо. Але з інший, неправильно зводити до наукової орієнтації філософії всі її переваги. Перші вчені були переконані в сумісності їхніх поглядів і релігії. Розгадуючи таємниці природи, вони намагалися розшифрувати «письмена Бога». Але з розвитком науки і ростом її суспільного впливу відбувається витіснення наукою всіх інших форм культури - релігії, філософії, мистецтва.
Оцінна функція
Кожна наука вивчає своє коло проблем. Для цього виробляє власні поняття, що застосовуються в сувооро визначеній області для більш-менш обмеженого кола явищ. Проте, жодна з наук, крім філософії не займається спеціальним питанням, що таке «необхідність», «випадок», і т.д. хоча може використовувати їх у своїй області.
4БУТТЯ І МАТЕРІЯ
Буття - одне з головних філософських категорій. Вивчення буття ввозяться такий "галузі" філософського знання, як онтологія.Жизненно-ориентирующая спрямованість філософії, сутнісно, ставить проблему буття до центру будь-який філософської концепції. Проте спроби розкрити зміст цієї категорії зіштовхуються з великими труднощами: здавалося б, воно занадто широко й невизначено. Тож деякі мислителі вважали, що ця категорія буття - це "порожня" абстракція. Зміст буття як філософської категорії відмінно від повсякденного її розуміння. Буття повсякденного побуту - усе це, що є: окремі речі, люди, ідеї, слова.Философу само важливе з'ясувати, що таке "бути", існувати? Чи відрізняється існування слів від існування ідей, а існування ідей - від існування речей? Поняття буття був із поняттям субстанції. Поняття субстанції (від латів.substantia - сутність) має дві аспекти:
1. Субстанція - те, що є "саме собою" та залежною у своїй існуванні ні чого іншого.
2. Субстанція - це першооснова, від неї існування залежить існування від інших речей.
Матерія –це одно з фундаментальніших поняттів філософії.Однак у різних філософських системах його зміст розумають по різному. Для ідеалістичної філософії,наприклад,характерно те,що вона або зовсім відхиляє існування матерії або заперечує її об`єктивність.Так,видавний древньо-грецький філософ Платон розглядає матерію,як проєкцію мира ідей. Сама по собі матерія у Платона ніщо.Для того,щоб перетворитися у реальність,в ній повинна втілитися яка-небудь ідея. У матеріалістичній філософії також існують різні представлення про матерії. Правда, для усіх філософів-матеріалістів характерне визнання за матерією її об'єктивного, незалежного від свідомості (відчуттів) існування.
5НАУКОВА КАРТИНА СВІТУ
Наукова картина світу включає в себе уявлення про:
• фундаментальних обєктах, з яких покладаються побудованими всі інші обєкти, що вивчаються відповідної наукою;
• типології досліджуваних обєктів;
• загальних особливостях їх взаємодії;
• просторово - часовий структурі реальності.
Всі ці уявлення можуть бути описані в системі онтологічних постулатів, за допомогою яких описується картина досліджуваної реальності і які виступають як основа наукових теорій відповідної дисципліни. Наприклад, постулати, згідно з яким світ складається з неподільних атомів і їх взаємодія здійснюється як миттєва передача сил по прямій; атоми і утворені з них тіла переміщуються в абсолютному просторі з плином абсолютного часу, описують картину світу, що склалася в другій половині XVII ст. і що отримала згодом назву механічної картини світу. наукова картина світу - цілісна система уявлень про загальні властивості і закономірності дійсності, побудована в результаті узагальнення та синтезу фундаментальних наукових понять і принципів.
6 ІСТОРИЧНІ ФОРМИ ДІАЛЕКТИКИ.
Етимологічно "діалектика" (від грецьк. dialektike) означає вести розмову, вчену бесіду, діалог, зіткнення полярних суджень. Матеріалістична діалектика є вченням про найзагаль-ніпіі закони розвитку природи, суспільства й пізнання, людського мислення, що осягає світ. У сучасному розумінні — це спосіб світовідчуття, теорія і метод пізнання. В історичному розвитку діалектика пройшла три основних етапи (форми ).До першого потрібно зарахувати діалектику стародавніх (Геракліт, Демокрит, Платон, Арістотель та ін). Це була наївна, стихійна діалектика, яка поєднувалася з такими ж наївними матеріалізмом та ідеалізмом. Ідеалізм — навпаки. Як уже зазначалося, перший тип зв'язків досліджує об'єктивна діалектика, другий тип — суб'єктивна.
7ЗАКОНИ ДЫАЛЕКТИКИ.
Закон - це те, що з необхідністю виявляється за відповідних умов. Але ж закон являє собою не тільки необхідний зв'язок, а обов'язково і загальний, бо він властивий для багатьох явищ. Отже, закон виявляє зв'язок, що є об'єктивним, незалежним від нашої волі та свідомості. Це істотний і необхідний зв'язок, оскільки розкриває важливі відношення між тілами і явищами, з неминучістю виявляється кожного разу, коли вони взаємодіють. Крім того, це стійкий зв'язок між явищами і предметами, що повторюється.
Таким чином, закон - це об'єктивний, загальний і істотний зв'язок явищ і предметів, який характеризується усталеністю та повторюваністю. Закон єдності і боротьби протилежностей - один з основних законів діалектики, який визнає внутрішнє джерело руху і розвитку в природі, суспільстві та пізнанні. Протилежність - філософська категорія, яка відображає сторони, властивості, тенденції, процеси в предметах і явищах, що взаємозумовлюють і взаємовиключають одне одного.1. Боротьба протилежностей означає, що протилежності не лише взаємозумовлюють, а й взаємовиключають одна одну, і, взаємодіючи, стикаються між собою, вступають у взаємобороть-бу, яка може набирати різних форм.2. Закон взаємного переходу кількісних змін у якісні має велике світоглядне і методологічне значення. Воно полягає в тому, що, по-перше, цей закон дозволяє виявляти кількісну і якісну визначеність, міру об'єкта; по-друге, він дає можливість оцінювати нове, що народжується, форму стрибка з урахуванням конкретних умов; а по-третє, дозволяє керувати якістю, кількістю, мірою практично необхідного стану явища.3. Закон заперечення заперечення - один з основних законів діалектики, який відображає поступальність, спадкоємність, а також специфічну діалектичну форму розвитку предметів і явищ об'єктивної дійсності. Закон показує, що розвиток відбувається не по колу, а від простого до складного, від нижчого до вищого. Наприклад, і в розвитку природи йшов розвиток від нижчих, простих неорганічних форм до вищих, більш складних органічних форм. Жива природа пройшла тривалий шлях висхідного розвитку від найпростіших форм живої речовини та одноклітинних організмів до людини. Кожний етап у цьому русі начебто заперечував попередній, а потім сам заперечувався наступним етапом. Отже, сутність закону заперечення заперечення - саморозв'я-зувана суперечність; ця сутність детермінує зміст закону - єдність поступовості та повторюваності, виникнення нового і спадкоємності.
8СТРУКТУРА СВІДОМОСТІ
Свідомість має надзвичайно складну структуру. Можна виділити такі рівні свідомості та їх елементи.
1. Базовим і найбільш давнім рівнем свідомості є чуттєво-афективний пласт, до якого належать:
– відчуття – відображення в мозкові окремих властивостей предметів та явищ об'єктивного світу, що безпосередньо діють на наші органи чуттів;
– сприйняття – образ предмета в цілому, який не зводиться до суми властивостей та сторін;
– уявлення – конкретні образи таких предметів чи явищ, які в певний момент не викликають у нас відчуттів, але які раніше діяли на органи чуттів; (більш детально про відчуття, сприйняття, уявлення див. пит. 48 "Єдність чуттєвого і раціонального пізнання");
– різного роду афекти, тобто сильні мимовільні реакції людини на зовнішні подразники (гнів, лють, жах, відчай, раптова велика радість).
2. Ціннісно-вольовий рівень, до якого належать:
– воля – здатність людини ставити перед собою мету і мобілізовувати себе для її досягнення;
– емоції – ціннісно-забарвлені реакції людини на зовнішній вплив. Сюди можна віднести мотиви, інтереси, потреби особи в єдності зі здатностями у досягненні мети.
3. Абстрактно-логічне мислення. Це найважливіший пласт свідомості, який виступає в таких формах:
– поняття – відображення в мисленні загальних, найбільш суттєвих ознак предметів, явищ об'єктивної дійсності, їх внутрішніх, вирішальних зв'язків і законів;
– судження – форма думки, в якій відображаєте ! ся наявність чи відсутність у предметів і явищ яких-небудь ознак і зв'язків;
– умовивід – форма мислення, коли з одного чи кількох суджень виводиться нове судження, в якому міститься нове знання про предмети та явища (більш детально про поняття, судження, умовивід див. пит. 48 "Єдність чуттєвого і раціонального пізнання");
– різні логічні операції.
4. Необхідним компонентом свідомості можна вважати самосвідомість і рефлексію:
– самосвідомість – це виділення себе, ставлення до себе, оцінювання своїх можливостей, які є необхідною складовою будь-якої свідомості;
– рефлексія – це така форма свідомості, коли ті чи інші явища свідомості стають предметом спеціальної аналітичної діяльності суб'єкта (детальніше див. пит. 40 "Свідомість і самосвідомість").
9 ПРАКТИКА .
Практика - це матеріальна, чуттєво-предметна, цілепокладаюча діяльність людини,, що має своїм змістом засвоєння і перетворення природних і соціальних об'єктів і становить загальну основу, рушійну силу розвитку людського суспільства і пізнання. Практика багатогранна і має різні рівні. У широкому розумінні під практикою мають на увазі усі види чуттєво-предметної діяльності людини (як виробництво, так і інші види діяльності, наприклад, педагогічну, художню, адміністративну тощо).
Структура практики містить у собі такі моменти, як потреба, мета, мотив, доцільна діяльність у вигляді її окремих актів, предмет, до якого спрямована діяльність, засоби, за допомогою яких досягається мета і, нарешті, результат діяльності.
Практика обґрунтовує об'єктивність змісту знання, є критерієм, мірилом перевірки істинності результатів пізнання. Практика виступає критерієм істини тому, що вона як матеріальна діяльність людей має позитивну якість безпосередньої дійсності. Вона з'єднує і співвідносить об'єкт і дію, котра здійснюється відповідно з думкою про неї. Саме в такій дії виявляється істинність думки.
Практика - це усвідомлена, цілеспрямована, багатогранна діяльність людей, спрямована на перетворення природи і суспільства, на пристосування природного і суспільного середовища до потреб людей і суспільства в цілому, тобто практика це є цілеспрямована діяльність людей, яка веде до перетворень об'єктивного світу.
10СУБЄКТИ І ОБЄКТИ ПІЗНАННЯ .
Суб'єктом пізнання є людина, людський індивід, здатний відображати у своїй свідомості явища дійсності. Але не слід забувати, що людина — це не просто індивід з певними біологічними властивостями, а насамперед, суспільна істота. Тому людина розмірковує і пізнає остільки, оскільки є членом суспільства, що через форми суспільної свідомості виявляє суттєвий вплив і на зміст пізнання.
Об'єкт пізнання — предмет, явище матеріального або духовного світу або сфера дійсності, на яку спрямована пізнавальна діяльність суб'єкта. Об'єкт пізнання не можна ототожнювати з усією матеріальною або духовною дійсністю. Об'єктом стають тільки ті сфери дійсності, що включаються в пізнавальну діяльність суб'єкта. Чим вище рівень розвитку науки і пізнавальної діяльності людей, тим ширше стає коло явищ, що охоплюються науковим дослідженням, і, отже, коло об'єктів пізнання.