а його жiнка. Снiжинка.html

Работа добавлена на сайт samzan.net:

Володимир Винниченко. Чорна пантера i бiлий ведмідь.

 П'єса на чотири дiї

       ДIЙОВI ОСОБИ

  Корнiй Каневич (Бiлий Медвiдь) - митець.

  Ганна Семенiвна - його мати.

  Рита (Чорна Пантера) - його жiнка.

  Снiжинка.

  Мулен - критик, журналiст.

  Янсон

  Мiгуелес

  Блек

  Кардинал

  Сафо

  Лемоньє

  Мiмi

  Штiф

  Лiкар.

  Пожильцi з будинку, публiка, музики i гарсони в кафе.

       ДIЯ ПЕРША

  Велике ательє; в лiвiй стiнi ззаду - дверi в кiмнату Рити. Задня  стiна

- скляна, в нiй дверi на спiльну веранду: скло  матове  на  зрiст  людини.

Трохи далi дверi в коридор. Понад лiвою стiною широка  канапа,  посерединi

стiл для їжi. Праворуч, на самому краю кону стоїть велике, завiшене бiлим,

полотно, на якому, коли його одпинають i повертають, видно  фiгуру  жiнки,

схожої на Риту, що схилилась над дитиною. На  стiнах  не  видно  малюнкiв,

тiльки рисунки вуглем або олiвцем.

  В ательє Ганна Семенiвна. Повна, поважна панi з добрим бiлявим  лицем

i розумними великими очима. Ходить обережно повз дверi, що на веранду, i з

заклопотаною цiкавiстю непомiтно заглядає туди. В розчиненi  дверi  далеко

видно покрiвлi будинкiв  города,  а  напередi  фiгури  людей,  якi  гаряче

балакають мiж собою. Видно столик, на якому стоїть машинка спиртова, а  на

нiй вариться щось у бляшанiй риночцi. Над  риночкою  клопотливо  пораєтьс

Мiгуелес - горбоносий смаглявий юнак в оксамитовому пiджацi.  Видно  iнодi

спокiйно-флегматичну постать рудого Блека з червоними баками, виголеними

вусами й пiдборiддям. Вiн ходить, заклавши руки в  кишенi  бурих,  широких

оксамитових штанiв, якi  носять  iтальянськi  робiтники.  Щось  помiтивши,

Ганна Семенiвна швидко йде в лiвi дверi, силкуючись, щоб її не побачили.

  Зараз же за нею входить в ательє Корнiй. Великий,  трохи  незграбний,

мiшкуватий, має довге пишне бiле волосся, як грива, лице  схожее  на  лице

Ганни Семенiвни, також з виразом доброї, спокiйної сили. Нахмурено,  обома

руками розчiсує волосся назад i дрiбними кроками  товстих  нiг  ходить  по

ательє, поглядаючи часом у дверi на веранду. Сiдає на канапу. Через  якусь

хвилину входить Рита з веранди.

  Дуже  тонка,  гнучка,  одягнена  в  чорне,  лице  з   рiзкими   рисами,

розвиненими щелепами; лице жагуче, майже дике i грубе, але гарне.

  Рита  (щiльно  й  з  жадiбним  задоволенням  вдивляючись  в   Корнiя,

пiдходить до нього. Немов здивовано говорить). Що з тобою,  Нiю?  Чого  ти

так раптово втiк? Га?

  Корнiй (кудовчачи волосся, силкуючись  удати  байдужого).  Зовсiм  не

втiк... Я втiк? От маєш...

  Вiн має звичай взагалi робити рiзнi рухи плечима, руками - то тре носа,

то поводить плечима, а особливо, як схвильований.

  Нате вам, я втiк... Ха! От єсть...

  Рита. А нам всiм здалося, що ти втiк... Месьє Мулен навiть сказав, що

ти побiг з таким виглядом, що так i здається, як вибiжить бiлий медвiдь  з

ломакою в руках.

  Корнiй (встаючи). Месьє Мулен - дурень,  от  i  все...  Месьє  Мулен!

Подумаєш...

  Рита (з лукаво-радiсною непомiтною  усмiшкою).  Ну,  месьє  Мулен  не

дурень. Це вже, мiй Бiлий Медведик, трошки занадто.  Месьє  Мулен  -  перш

усього знаменитий критик. I коли ти на нього будеш ревiти, то вiн тебе так

одрекламує, що...

  Корнiй (обурено). Na![1] To що, що вiн критик, так я повинен спокiйно

дивитись, як... (Спиняє себе).  А!  Дай  менi  спокiй...  I  вже.  Маєш...

Критик, як же... А, дай менi спокiй...

  Рита (обережно, лукаво). Ти ревнуєш?

  Корнiй. Na, маєш... От єсть... Уже...  Хаi  Як  же,  розумiється,  до

всякого французика. А, дай менi спокiй. Тiльки я от  тобi  скажу:  коли

тобi вже нелюбий, ти вперед менi скажи,  а  потiм  уже  що  хочеш.  От.  А

iнакше... негарно. I месьє Мулен може полетiти догори ногами  от  туди  на

вулицю. От i вже...

  Рита. Менi скучно... Я теж людина. Ти все з своїми картинами.

  Корнiй. Ну, от. От уже скучно... (Пiдходить  до  полотна,  машинально

пiднiмає й дивиться на нього, видно, як помалу заглиблюється й забуває  за

все).

  Рита. Розумiється. Не те, що скучно, а я не можу одна нести  на  собi

всю сiм'ю. Дитина хвора. Чому  це  досi  лiкаря  немає?  Може,  доведетьс

виїхати... Чуєш, Нiю?

  Корнiй. Аякже... Звичайно...

  Рита. Та годi тобi.

  Корнiй.  Зараз,  зараз...  (Хутко  повертається   до   Рити,   пильно

вдивляється в неї, переводить знову погляд на полотно).  Гмi  Безумовно...

Слухай, може, вже можна сьогоднi трошки попозувати? Га?

  Рита (обурено). Ти сказився? Дитина  хвора,  а  я  буду  з  нею  йому

позувати?! Через тебе Лесик i хворий! Щоб ти знав!

  Корнiй (винувато). Ну от, через мене. От Просто собi... Йому ж  лучче

сьогоднi?

  Рита (злiсно). Зовсiм не лучче, а гiрше... Лiкар  казав,  що  вiн  не

виживе в цьому клiматi, треба їхать. Ось зараз вiн мусить прийти й  рiшуче

сказати. Ти ж сам це знаєш. "Лучче"...

  Корнiй (дивиться на неї, раптом клацає пальцями й швидко повертаєтьс

до картини).  Безумовно?  Так  i  єсть...  Так-так-так...  (Хапливо  шукає

очима). Де палiтра, щiточки? Ех! Ну, нiчого.

  Рита (стиснувши брови, хмуро дивиться на нього, рiзко i твердо). Менi

треба грошей, Корнiю!.. Ти чуєш? Я мушу купити лiкарства.

  Корнiй. Лiкарства? (Тривожно). Доктор прописав? Зараз, зараз.  (Шукає

по кишенях). Ось маєш, п'ять франкiв...  Та  було  ж  уранцi  лучче.  (Дає

грошi). Бiдний Лесьок... Ех, хлопчинка мiй. Ну, та це ж не той... Лiкар же

казав, пройде... Га? Ах, яке якраз тепер свинство!..

  З веранди чути голоснi фрази й окремi слова:

  - Артист не має нацiї...

  - "Шлунок"...

  - Форма?

  - Яка форма?

  - Що таке "форма"?

  Рита. В Парижi не пройде... Лiкар не мiг тобi цього сказати. Це  тобi

хочеться так думати...

  Корнiй (прислухаючись до розмови на верандi. неуважно  до  Рити).  Ну

от. Звичайно,  хочеться  так  думати..  (Зупиняється,  слухає).  Але  ж...

хворiють же дiти й тут...

  З веранди:

  - Одне мистецтво має вiчнiсть!

  - О!

  - От i "о"... Бо одне воно... форма... а всякий артист... Ха-ха-ха!..

  Корнiй (до Рити). Я зараз. (Хутко йде на веранду).

  Рита. Корнiю! Я маю поговорити з тобою.

  Корнiй.  Зараз,  голубко,  зараз...  Я  тiльки  два  слова   скажу...

(Поспiшно виходить).

  Рита закусюе  губи  й  помалу  повертається  до  дверей  улiво.  Звiдти

обережно виглядає й виходить Ганна Семенiвна, питає:

  - Ну?

  Рита (хмуро, рiзко). Нiчого. Його нiщо не пробирає.

  Ганна Семенiвна. Але ж хоч трошки ревнував?

  Рита. Та що з того? Зараз же й забув. Якби я на його очах  цiлувалась

з другим, а йому пiдставили  його  полотно,  вiн  би  й  забув  про  мене.

(Трiпнувши головою). Ну, добре!.. Хай такi Побачимо ж, коли так.

  Ганна Семенiвна. Ах ти, горенько яке з цим хлопцем. Ну, й скажiть  на

милiсть, що сталось з ним? I не злого ж серця. Господи  милостивий.  I  от

таке!..

  Рита. Нiчого! Ми ще помiряємось. Я дитини не оддам за полотно! О, нi!

Хоч би воно йому там було найгенiальнiше. Це ще ми побачимо.  Хай  iде  до

своєї Снiжинки, коли не любить, а брехати собi не позволю. (Бере зi  столу

нiж i сильно встромляє його в стiл).

  Ганна Семенiвна. Та що ви, Ритонько?! Вiн вас не любить?

  Рита (гордо). Ого! Хай спробує.  Не  в  тому  рiч!  Вiн  мусить  бути

батьком, раз родив дитину. Сам застудив, дитина хвора, грошей нема, i йому

те все байдуже... Ще смiє ревнувати! Чекай... (Хмуро задумується).

  Ганна Семенiвна. Коли ревнує - знак хороший... Ах, бiда яка!..  I  не

злого серця. Господи милостивий. Ну, а цей Мулен хоче купити картину?

  Рита. Хоче, здається. Тiльки Корнiй нiби не розумiє моїх  натякiв.  А

якби я схотiла, Мулен купив би. Та  й  йому  самому  вигiдно  купити...  А

поганий все-таки спосiб ми придумали,мамо... Негарний...

  Ганна Семенiвна. Е, моя дитино, коли сiм'ю рятувати, то всякi способи

хорошi. Аби дав Бог, щоб помiг тiльки, щоб  очулось  його  серце...  Сiм'

бiльш за все...

  Рита. Не в тому... А в тому, що й я, може ж, не дерево.

  Ганна Семенiвна (тривожно). О? Ну, в такому разi краще вже... О,  хай

Бог милує! Краще вже хай свої генiальнi картини малює...

  Рита (саркастично). Так? Аби  синковi  жiнка  вiрна  була?  Ха-ха-ха!

Може, i з тим скажете помиритись, що вiн  на  Снiжинку  задивляється?  Аби

йому добре було? Овва! Коли вiн так, то й я не буду мовчати.  До  якої  це

пори буде? Дитина? Вiн кидає, i я кину! Хай!

  Чути плач дитини. Обидвi прислухаються.

  Рита. Лесик плаче! (Раптово тривожно кидається й прожогом  вибiгає  в

сусiдню кiмнату).

  Ганна Семенiвна (iдучи за нею, з сумною посмiшкою хитає головою). Ой,

така якраз, що кинеш! (Виходить).

  На верандi весь час чути глуху розмову. Чується  стук.  Потiм  дверi  з

веранди одчиняються, i входить Мулен. Вiн не молодий уже, але  рум'яний,

з черевцем, очi розумнi, хитрi, сластолюбивi  й  веселi.  Пишна  золотиста

борода розчесана гарним вiялом.  Волосся  посерединi  з  пробором,  в  оцi

монокль, одягнений з чисто паризьким шиком.

  Мулен. Madame[2] (Озирається. Прислухається до кiмнати, з  якої  чути

плач дитини).

  В дверях на веранду з'являється Снiжинка. Вона гарна, ясно-бiла,  вс

пухка i жвава, з яскраво-червоними губами. Рухи повiльнi i  грацiознi,  як

лет снiжинок, вбрана з  тонким  i  випещеним  смаком,  любується  собою  й

почуває владу своєї краси i привабливостi.

  Снiжинка (з легкою посмiшкою слiдкує за Муленом. Потiм входить з  ним

в ательє й питає). Месьє, певно, хоче спитати madame, як вона  вiдноситьс

до теорiї мистецтва Гюйо? (Лукаво посмiхається).

  Мулен (смiючись). Мадемуазель  Снiжинка  чудесно  вмiє  проходити  до

самого дна душi людини. Ви якраз вгадали моє таємне бажання.

  Снiжинка. Я надзвичайно рада! I думаю, що мадам Пантера - чи то  пак!

- мадам Каневич з великою охотою скаже вам. Я пiдкреслюю, месьє, вам, бо з

другими вона не охоче про це балакає. Месьє Мулен не вiрить? О,  в  такому

разi вона нiчого не скаже, й ви нiчого не знаєте. Розумiєте? Хто в себе не

вiрить, тому нiхто другий не повiрить. (Лукаво). А  в  таких  справах,  як

"теорiї мистецтва", треба в себе вiрити.

  Мулен (розумiючи її). Ха-ха-ха! Може б, ви менi  дали  кiлька  лекцiй

вiри в себе!

  Снiжинка. З охотою.  Перш  усього  треба  кувати  залiзо,  поки  воно

гаряче. Раз. Comprenez?[3] Друге: чого хочеш, те мусиш вважати  найбiльшим

за все. Два. Comprenez? Третє. "Теорiя  мистецтва"  мусить  обговорюватись

не... не пiд носом у мужа. Voilа tout, mon ami![4]

  Мулен. Дуже прохаю вибачення, шановний професоре, але мушу  запитати:

який ви маєте емпiричний грунт для ваших многоцiнних тезiв?

  Снiжинка. Мужчинi це дуже трудно зрозумiти, але женщина зразу бачить.

Раджу вам довiритися моїм тезам.

  Мулен. З великою приємнiстю. Але... Але ще одно  питання.  Бачите,

держусь того вузько утилiтарного погляду, що  людина  все  робить,  навiть

дрiбницi, маючи себе на увазi. Така моя фiлософiя..! от,  збираючи  перли,

якi сипле менi мадемуазель Снiжинка, я хотiв би уяснити  собi,  якi  перли

вона, збере за це? Ха-ха-ха!

  Снiжинка. Снiжинка буде задоволена щастям свого ближнього.

  Мулен. Який зветься Бiлим Медведем?

  Снiжинка. Фi, mоn cher[5], ви маєте поганий смак ставити  крапки  над

"i".

  Мулен.  Pardon![6]  (Посмiхається,  тре   руки,   ходить   по   хатi.

Зупиняється). Нi, слухайте, серйозно ви маєте  дiйснi  пiдстави  до  таких

порад менi? Га?

  Снiжинка. Я маю серйознi пiдстави. Раджу слухатись мене. Потiм от що:

ви хочете купити полотно Корнiя?

  Мулен.  Хочу.  Чудесне  полотно...  Власне,  не  так  той...   школа,

розумiється, трохи...

  Снiжинка. Не крутiть. Полотно - чудесне. I ви  на  ньому  заробите  в

двадцять раз бiльше.

  Мулен. О, мадемуазель!

  Снiжинка. C'est ca[7]. Нiчого!  Але  раджу  вам  зараз  не  купувати.

Розумiєте? Не купуйте!

  Мулен. О? Вiн виставить її в салонi, i я вже не  зможу  тодi  купить.

Ваша рада...

  Снiжинка. Ах, так? Значить, ви не визнаєте один з моїх принципiв,  що

те, чого хочеш, мусить бути бiльш за все? Нi? В такому  разi  -  adieu![8]

Чорна Пантера не для таких! Фi, жадний!

  Мулен. Я вагаюсь мiж двома родами краси. Полотно i

  Снiжинка. I грошi!

  Мулен (смiючись). Грошi - теж краса.

  Снiжинка. Фi! Я з вами бiльше не хочу балакати. Ви розумiєте красу?

  Мулен. Смiю думати.

  Снiжинка. Ха! Ви? А хочете, я вам покажу красу.  (Хутко  повертаєтьс

до дверей на веранду, ляскає в долонi i кричить). Алло! Алло!

  В дверях з'являється  худа  висока  постать  Янсона.  Лице  непорушно

спокiйне, виголене, голландське; в зубах завжди люлька. Очi  дивляться  ва

все спокiйно, упевнено, а на Снiжинку - м'яко i вiддано. В один же час з

дверей влiво виходить Рита i, звертаючись до Снiжинки, говорить.

  Рита. Вибачте, але я прошу не кричати так дуже, у нас хвора дитина, й

це її лякає.

  Снiжинка (щиро злякано). Ах, простiть ради Бога! Бiдний мiй Лесик!  Я

йому зробила боляче?

  Рита (м'якше). Вiн став такий неспокiйний.

  Янсон пiдходить i мовчки стає перед Снiжинкою з спокiйним чеканням  в

лицi.

  Снiжинка. Простiть, Рито. Бiльше не буде. Поцiлуйте його за мене.  Я,

бачите, хотiла тiльки показати месьє Мулену красу. Вiн її розумiє тiльки в

грошах.

  Мулен. Pardon, смiю сказати...

  Снiжинка. Нiчого не смiєте сказати. Хоч ви й багато пишете про красу,

любов i таке iнше, а їх не знаєте. Пляшка вина, добрий ростбiф i  пiкантна

проститутка - от  вся  ваша  краса.  C'est  ca,  monsieur[9].  Янсоне,  ви

розумiєте красу?

  Янсон (спокiйно пихкаючи люлькою). Сподiваюсь, що розумiю.

  Снiжинка. Подивiться, який тут етаж.

  Рита. Перший, можете не дивитись.

  Янсон, не звертаючи уваги, iде до вiкна на вулицю, розчиняє й  дивитьс

вниз.

  Снiжинка. Скiльки футiв буде до землi?

  Янсон. З тридцять.

  Снiжинка. Янсоне, ви розумiєте красу?

  Янсон (спокiйно, флегматично). Розумiю.

  Снiжинка. Станьте на вiкно i стрибайте вниз.

  Янсон, пильно подивившись на неї, мовчки  бере  стiлець,  пiдставляє  й

вилазить.

  Рита. Снiжинко, що ви робите? Лишiть. Що за дурницi. Янсоне, злiзьте,

я не позволяю!

  Янсон, не звертаючи уваги, лiзе на вiкно з люлькою в зубах.

  Мулен. Месьє Янсоне, ви б хоч люльку свою лишили тут.

  Снiжинка. Янсоне! Злiзьте. Я згадала  одну  iстину  з  Євангелiя  про

бiсер. Злiзьте!

  Янсон мовчки злазить, зачиняє  вiкно,  ставить  на  мiсце  стiлець  i

одходить.

  Снiжинка  (до  Мулена).  Можете  купувати  полотно.  (До  Рити).  Цей

бiфштекс хоче купити полотно Бiлого Медведя! Xa-xa-xal

  Мулен (з витонченою i  злiсною  iронiєю).  Не  дивлячись  на  те,  що

мадемуазель Снiжинка на цьому втеряє.

  Снiжинка. Я? О, прошу. Я нiчого не можу втеряти.

  Рита. В чому рiч? Я  нiчого  не  розумiю.  (До  Мулена).  Ви  справдi

хочете-таки купити полотно Корнiя?

  Мулен. З великою охотою, але месьє Корнiй не продає й не продасть.

  Снiжинка. А ви його налякайте, що як не продасть  вам,  напишете  про

нього руйнуючу критику, що полотно його - нiкчемнiсть. Та i в салон можете

не допустити. Грошi - сила.

  Мулен. Мадемуазель Снiжинка сьогоднi холодна й гостра, як  в  тундрах

Сибiру.

  Снiжинка. Скiльки ж даєте? Корнiю! Iдiть сюди!

  Мулен. Я ще нiчого не даю... (До Рити). А мадам згодилася б,  щоб  її

прекрасний образ був прикрасою мого кабiнету?

  Рита. Ви хiба лишили б його у себе?

  Снiжинка (iронiчно). О, напевне! Через два днi був би уже у  Швайцера

i продавався б в тридцять раз дорожче!

  Мулен. Ви занадто, мадемуазель, читаєте в душах!

  Снiжинка. А особливо в таких, як ваша!

  Входять Корнiй,Блекi Мiгуелес. Блек i Мiгуелес з ложками в руках, їдять

з каструльки кашу, яку держить в руцi Блек.

  Мiгуелес (палко до Блека). Мистецтво мусить вiдбивати все! А  найперш

страждання, радiсть людей! Мистецтво...

  Блек (спокiйно). Дуже прошу. Я вчора стр страждав животом... Може  б,

ти проявив це страждання...

  Мiгуелес. Вульгарнiсть не одповiдь!

  Снiжинка. Бiлий Медведю!  Слухайте,продасте  ви  своє  полотно  месьє

Швайцеру, чи то пак месьє Мулену?

  Корнiй (здивовано). Я нiяке полотно  не  продаю  панове...  От  єсть!

Нiякого полотна не маю. Я все вже  продав,  що  мав.  (Поводить  рукою  по

стiнах).

  Снiжинка. А це?

  Корнiй. Це - в Салон. I воно не скiнченеї От маєш. Тут  роботи  ще...

Ха! Нi-нi, месьє Мулеи, тут лучче й не думайте... I не думайте... Тут, мої

панове плюс!.. Це моя робота. Тiльки моя! В цьому, мої панове моя, скажу

вам, надiя... От...

  Мiгуелес (грiзно). Продать?!  Що  продав?!  Це  полотно?  Зараз?  (До

Мулена). Ану, спробуйте,месьє, купити його! Ану! Це полотно купити? Та  ви

знаєте, що в цьому полотнi? Ну? А! Ви, критики! Тут iмпресiанiзм, реалiзм,

натуралiзм? Правда? Тут - Бог!Розумiєте? Ви можете Бога купити? Говорiть!

  Блек. Їж кашу, Мiгуелес.

  Мiгуелес. Я сам оцими руками порву полотно як сеньйор Корнiй продасть

його вам. Voila![10]

  Блек. Мiгуелес, їж кашу, бо не зостанеться.

  Мiгуелес машинально бере кашу з казана.

  Мулен. Сеньйор Мiгуелес бiльший роялiст,нiж сам  король...  Але  мушу

спитати, колись же та продасть месьє Корнiй своє полотно?

  Снiжинка. Iз Салону продасть! Ось коли.

  Мiгуелес. Безумовної (Їсть кашу).

  Корнiй. Мої панове! Я мушу наперед скiнчити  його...  Наперед  треба,

знаєте, скiнчити. А я не занаю, чи до Салону встигну... Ну, як там.  Рито,

Лесику, гa?

  Рита. Зараз лiкар прийде, спитаєш у нього.

  Корнiй. Ну, от, лiкар. От єсть. А полотно  стоїть...  От  i  маєте...

Салон.

  Снiжинка. Ех, Бiлий Медведю,  скували  ви  себе  лiкарями,  Лесиками,

пелюшками! (Дивиться з смiливим викликом  на  Риту).  Артист  мусить  бути

вiльним од усього i жерцем тiльки краси! Правда, сер Блек?

  Блек. Yes![11]

  Рита. Бiлий Медвiдь, Снiжинко, так i робить, не бiйтеся!

  Снiжинка. Так? О ля-ля! Хiба такi вiльнi? Ха!  Вiльнi  трiшки  iнакше

виглядають. Ех, славне було колись Запорiжжя!  От,  месьє  Мулен,  знаєте,

було колись в українцiв таке вiйсько, яке не знало сiм'ї. Це  були  рицарi

вiйни i краси! Коли чого хочеш добути, то мусиш все йому вiддати. От  всiм

артистам Сiч Запорiзьку установити. Киями того, хто одружиться.

  Рита (холодно-вороже). Так? О, таких "рицарiв" багато знайдеться.

  Снiжинка.  Ви  думаєте?  Ой,  нi.  Сильних  мало.  Через  пелюшку  не

переступлять. Ха-ха-ха! Ходiмте, Янсоне! Мiгуелес, не  стережiть  полотно,

все одно продадуть. (Стук у дверi з коридору).

  Рита. Ввiйдiть.

  Входить Лiкар з  настовбурченими  сивими  бровами  i  рiзким  крикливим

голосом.

  Лiкар (киває всiм головою, до Рити). Ну, як? Що нового? Нiчого?

  Рита. Нiчого.

  Лiкар. Температура не впала?

  Рита. Нi, Лiкар. Треба подивитись. Ходiмте.

  Iдуть налiво.

  Корнiй кудовчить волосся, ходить но хатi.

  Снiжинка. От, Мiгуелес, женiться й малюйте дiтей i їхнi страждання.

  Мiгуелес. В стражданнi дитини найбiльше чистоти i краси!

  Блек. Я як був малим, то тiльки й знав, що страждав на шлунок.

  Мiгуелес. Ти з пелюшок - цинiк.

  Блек. Навпаки, найчистiша й найгарнiша, виходить, iстота.

  Мулен пiдходить до полотна, пiднiмає покривало й дивиться.

  Мiгуелес (обертаючись туди, до Блека). Ти подивись: ну що  вартi  всi

вашi  казочки,  голi  тiла,  фантасмагорiї  перед   цим   великим...   Цим

вселюдським, цим виразом любовної  скорби  матерi  над  дитиною...  Тут...

тут... чорт забирай, тут iсторiя  людей,  тут  екстракт  всякої  любовi  i

краси. Ну, ти, шлунок, подивись! Та це полотно весь Салон ковтне, весь,  з

усiма вашими примiтивами, iмпресiонiзмами i всiм лахмiттям! Ось де  краса!

Бачиш, шлунок?

  Блек. Їж кашу, Мiгуелес, бо буде порожнiй шлунок.

  Снiжинка (рiзко). Це - краса? Це  iнстинкт!  Краса  не  тут.  Картина

тiльки показує, що в автора велика сила, й бiльше нiчого, яка навiть такий

пошлий мотив може зробити гарною симфонiєю тонiв. Але вона ж i показує, що

автор гине! Бiлий Медвiдь гине в пелюшках!

  Корнiй (виходячи з задуми). Що?.. А,  панове,  лишiть...  Е,  що  там

дивитись.

  Мулен. Месьє Корнiй, я можу знайти вам доброго покупця на це полотно.

Правда! Хочете?

  Корнiй. А, мої панове, дайте менi спокiй... Нiкому я не продам. Ну що

ви, їй-богу... Та й не до полотна менi. От маєш... Хай воно собi...

  Снiжинка. Ходiм, Янсоне!

  Виходить лiкар, за ним Рита.

  Лiкар (до Корпiя). Сина треба вивезти з Парижа. I якнайшвидше. Помре.

В Iталiю або в гори. Цими ж днями.

  Корнiй (розтеряно). Цими днями?

  Лiкар. Чим швидше, тим краще. Говорю рiшуче. (До Рити). Що  прописав,

- робити зараз же...

  Корнiй. А тут не можна помогти?

  Лiкар. Сказав - нi. Прощайте. (Виходить, хмуро уклонившись всiм).

  Снiжинка (хутко пiдходить до Корпiя, сильно стискає  йому  руку  i  з

чуттям говорить). Ех, ви! Бувайте... Ходiмте, панове!

  Всi прощаються й мовчки виходять.

  Рита. Ну?

  Корнiй ходить по хатi, кудовчить волосся, тре носа, поводить плечима.

  Рита. Ну, Корнiю?

  Корнiй. Ну що?

  Рита. Що ж ти думаєш?

  Корнiй. У нас нема грошей.

  Рита. Я це знаю. Ти мусиш дiстати.

  Корнiй. Де? (Здивований).

  Рита. Де хочеш.

  Корнiй. Я не можу дiстати... Де ж  я  дiстану?  Даєш...  Якби  я  мiг

дiстати... Менi он треба за мiсце в Салонi, потiм...  той,  потiм  франкiв

сто, щоб... ну, словом, за протекцiю... А де я вiзьму?

  Рита. Ти мусиш дiстати.

  Корнiй. Господи Боже мiй! Та де ж я дiстану? От єсть. Що я, не  хочу,

чи  що?  Ну,  маєш  собi...  "Мусиш"...  Розумiється,  мушу...  Гм!  "Цими

днями"... Я не можу цими днями... От єсть:  я  не  можу  тепер  iз  Парижа

їхати.

  Рита. Значить, ти цiлком свiдомо вбиваєш Лесика?

  Корнiй  (вражено).  Рито?!  Та  як  ти  можеш...  Господи  Боже  мiй!

Лесика... Ех!.. "Цiлком свiдомо"... От це маєш!

  Рита. Цiлком свiдомо. Ти знаєш, що вiд тебе залежить його  врятувати,

й нiби не догадуєшся.

  Корнiй. Я знаю? Я?!

  Рита. Ти.

  Корнiй. Що ти хочеш сказати?

  Рита. Те, що ти сам весь час думаєш.

  Корнiй (сердито-тривожно). Я нiчого не думаю. От  єсть!  Ну  що  ж

думаю? Я нiчого не думаю. Говори, що я думаю?

  Рита. Ти думаєш, що треба продати полотно.

  Корнiй. Продати полотно? Яке полотно?

  Рита. Он те.

  Корнiй. Ну?

  Рита. Та й усе.

  Корнiй. Та що ти говориш?! Щоб я продав це полотно! Нескiнченим?!  Та

як же це можна? Що ти говориш? Ха! Щоб я продав  це  полотно.  От  узяв  i

продав, i все. Наче старi штани... От - це єсть! От то-то! Ха-ха-ха!

  Рита. Це - єдиний вихiд. Або смерть Лесика, або продаж полотна.

  Корнiй. Та чого ж смерть? Ну, маєш собi! Прийшов якийсь iдiот, сказав

смерть, i вже. I єсть. Чого смерть? Чого смерть?

  Рита. Того, що ця хвороба у малого може ве сьогоднi-завтра перейти  в

скоротечний туберкульоз, i в два днi його не стане. Розумiєш?

  Корнiй. Та хто сказав?

  Рита. Лiкар.

  Корнiй. А, маєш, лiкар!..

  Рита (надзвичайно тихо). Корвiю! Не доводь  мене  до...  Ти  виявляєш

такий егоїзм, що менi гидко до... бажання плюнути на  тебе.  Щоб  прикрити

цей егоїзм, вiн лiкарю не вiрить. А кому ж вiрити? Снiжинцi твоїй?

  Корнiй. Ну, то що я маю робити? Ну?  Продати  полотно?  Та  хто  його

купить нескiнченим? Маєш!

  Рита. Мулен купить.

  Корнiй. А, Мулен! Ага, це розумiється... "Мулен купить". А я  як?  Як

же я, ти подумай, ну, ти подумай: продать полотно, це полотно... А я ж як?

Так от собi живи, i потiм все... Та чи можеш подумати це:  не  скiнчить  i

продать?..

  Рита. Можу.

  Корнiй (глибоко вражений). Можеш?!  Не  скiнчить,  одiрвать  половину

серця i кинуть? А маєш, та цього не буде! А  цього  не  буде  нi-за-що.  А

вiзьми всього мене тодi й викинь. Що то справдi? Прийшов  якийсь  лiкар  i

вже маєш. Та що то?  Лесик  не  вмре,  я  скiнчу,  i  тодi...  тодi  можеш

продавати... Та не  купить  Мулен!  Нiзащо  не  купить.  Хто  може  купити

нескiнчене полотно? Де ти бачила?

  Рита. Вiн зараз грошi дасть, а скiнчиш потiм.

  Корнiй. Вiн не дасть.

  Рита. Дасть. Позичить.

  Корнiй. Не дасть, кажу я! Вiн позичить  знаєш  за  що?  (Дивиться  на

неї). А, маєш. А так, я не позичу!

  Рита. Вiн купить нескiнчене.

  Корнiй. А я нескiнчене не продам. От i єсть.

  Рита. Що ж ти хочеш?

  Корнiй. Нiчого. Дай менi спокiй.

  Чути плач дитини.

  Рита схоплюється й вибiгає. Корнiй ходить по хатi,  кудовчить  волосся.

Через якийсь час Рита з дитиною на руках виходить в ательє, за  нею  Ганна

Семенiвиа.

  Корнiй (хутко пiдходячи до Рити, яка сiдає на  канапi).  Ну  що,  як?

Чого вiн плакав? Леську! Ти чого плакав, га? Ти чого плакав,  медвежа  моє

бiленьке, га? Який вiн став... Болить, га? Посмiхається... Ах  ти  ж  моє,

дитинча хороше... (Зворушений сiдає й дивиться на сина).

  Ганна Семенiвна (обережно милуючи по головi Корнiя). Сину! Тiльки  не

сердься... Ну, подумай сам, чим же ця крихточка винна, га? I хiба  ж  таки

вона не дороппа за шматок того, прости менi, рядна? Синочку, продай...

  Корнiй. Мамо... (Кудовчить волосся). Ви,  мамо,  бачите,  все  судите

по-своєму... А я по-своєму. От i єсть... О...

  Рита (нахиляючись до дитини). Лесику, скажи татовi, що  вiн  тебе  не

любить... Скажи йому, що вiн безсердечний, жорстокий...

  Корнiй. Ну, от маєш... Та ти подумай же, як я можу  це  зробити?  Ну?

Так зразу... На, трах, продав, нема нiчого, порожнiй весь.

  Рита. Ти не порожнiй... Ти знов будеш. Син - один, а полотен ти можеш

написати багато... Це ж, Нiю, один жах i егоїзм, що ти навiть  вагаєшся...

Ну подивись на нього, невже ти можеш допустити, щоб це  твоє  живе,  рiдне

тобi творiння погибло?.. Це ж ти, частина тебе. I ти оддаси за  те  мертве

рядно? Нiю!

  Корнiй. Ну, це ти... То не мертве... I то частина  мене...  А,  Боже,

Боже!

  Ганна Семенiвна. Синочку, ось утрьох благаємо  тебе...  Хiба  ж  тобi

таки так важко? Ну, подумай же хоч сам: шматок полотна,  фарби  -  i  живе

творiння, дитина твоя...

  Рита (пiдносячи  Лесика  до  Корпiя).  Обнiми  тата,  попрохай  його,

Лесику, попрохай... Потягни за вуса... Посмiхнись до нього...  Дивись,  як

вiн посмiхається до тебе, якби вiн знав, що ти присуджуєш його на смерть!

  Корнiй. Ну що ти їм скажеш!  Видумали  собi  смерть,  i  маєш...  "На

смерть". Яка смерть? Нiякої смертi нема й не буде! Правда, моє медвежатко?

Правда, моє дитинча хороше?  Нiякої  смертi,  будеш  вели-и-кий,  великий,

виростеш,  будеш  малювати...  Посмiхається...  Будеш?  Га?  Як  слабенько

кривить губки... Змiнився все-таки. От рисочка  нова...  Не  дам,  не  дам

тобi, моє бiдне, померти... Мiй Лесик не  помре,  нi-нi,  тато  не  дасть.

Правда? Тато такий  великий,  його  Медведем  звуть,  вiн  нiкому,  навiть

смертi, Лесика не  дасть.  От  маєш...  причепилась  до  мого  хлопчика...

Вимучила  його,  малюсiнького,  беззахисного...  Он  рисочки   новi   йому

намалювала... Зовсiм новi...  (Пильно  вдивляється  й  далi  говорить  уже

неуважнiше, майже машинально). Рисочки цiлком iншi. От одна... I  губки...

I носик... Бiдного хлопчика. (Озирає схилену Риту й Лесика). I у мами...

  Рита подивляється на Ганну Семенiвну, яка одповiдае їй  пiдбадьорюючим,

задоволеним поглядом i хитанням голови.

  Корнiй. Зовсiм новi рисочки... I не такi... не такi... Гм! Зовсiм  не

такi... а... Ну да...  От  тут...  Безумовної  (Схоплюється  й  бiжить  до

полотна, пiднiмає покривало й дивиться).

  Рита (стрепенувшись, перекидається повним  одчаю  поглядом  з  Ганною

Семенiвною). Корнiю!!.

  Корнiй.  Зараз,  зараз...  Я  одну  хвилиночку.  Одну   хвилиночку...

Моментально... Так-так... Зовсiм не так... Зараз, зараз... (Хапливо бере з

столу палiтру й щiточку). Зовсiм не так... Зараз, голубко, зараз... Ми все

це зробимо... я тiльки... Все  буде  добре...  (Поспiшно  мiшає  .  фарби.

Бiжить до Лесика, вдивляється, одмахуючись од Ганни Семенiвни й Рити,  якi

тягнуть його).

  Рита. Корнiю!!! Я тобi говорю, схаменись!

  Ганна Семенiвна. Сину! Та зглянься ж ти, хiба ж тепер час?..

  Корнiй. Зараз, зараз... Ну, хвилиночку... Моментально... Отут...  Ну,

безумовно. Ах,  зовсiм  це  не  те!..  (Бiжить  до  полотна,  зупиняється,

дивиться з одчаєм). Не теї Зовсiм не теї Все к чорту! (Кудовчить волосся).

  Рита. Корнiю! Iди сюди.

  Корнiй. Ах, дайте менi спокiй! Ну що там? Ну, не  можна  ж  так!  Ну,

добре, я знаю, Лесик хворий... Дайте ж менi... Не можна ж  так!  (Одходить

од полотна, вдивляється. Бiжить до дитини).

  Рита (сильно хапає його, притягує до дитини). Це хто? Говори!

  Корнiй (здивовано). Що ти. Рито?

  Рита. Я тебе питаю, хто це? Син твiй?

  Корнiй. Рито!

  Рита (беручи його руку, прикладає до лиця дитини). Чуєш?

  Дитина починає плакати.

  Корнiй. Ти йому боляче зробила!

  Рита (жагуче, гнiвно). Нi, ти йому боляче  робиш!  Ти  його  вбиваєш.

Чуєш ти? Дитина помре. Помре! Але я тебе  загризу  тодi!  Задушу  власними

руками! Май це на увазi.

  Корнiй (в одчаю). Рито. Рито... От єсть... Ну, добре, ну, заспокойся,

я  подумаю...  (Дитина   плаче).   Тш-ш...   Цить,   Лесику,   цить,   мiй

малесенький... Все буде добре... Все... все...  (Чмокає,  дитина  змовкає.

Карнiй понуро задумується, дивлячись на нього).

  Ганна Семенiвна. Сину! Ну, хiба ж таки можна бути  таким?  Ну,  нехай

собi там малюєш, але ж де ж таки видано, щоб рiдну дитину зневажати  через

те, що... мистецтво... Мистецтво,  сину,  не  дасть  тобi  того,  що  жива

людина.

  Рита. Корнiю. Говори: продаєш?

  Корнiй глибоко зiтхає. Мовчить. Тихо робить рукою дитинi забавку.

  Рита. Корнiю!..

  Корнiй (знову зiтхає. Стає  на  колiна  перед  дитиною  й  з  любов'ю

дивиться на неї). Не знаю... Пiдожди трохи.

  Рита. Не можна ждати. Сьогоднi ж треба...

  Стук у дверi, i зараз же  входить  Снiжинка.  Немов  схаменувшись,  у

порога зупиняється.

  Снiжинка. Ах, вибачайте, я думала...

  Рита (раптом дико й люто схопившись, робить  рух.  неначе  збираєтьс

стрибнути на неї. Рiзко). Вам чого?

  Корнiй встає й озирається.

  Снiжинка (здивовано посмiхається). Що з вами? Ви, дiйсно, як пантера,

готовi кинутись на мене. Я прийшла на хвилинку спитати: чи  Бiлий  Медвiдь

виїжджає, бо тодi ательє хоче взяти Клара.  Але  я  бачу...  (З  посмiшкою

повертається йти).

  Корнiй. Моє ательє?

  Рита. Клара може брати. Ми їдемо.

  Корнiй (здивовано). От маєш! Моє ательє... З якої речi? От єсть!

  Рита. Ти ж не будеш лишати його за собою.

  Корнiй. А, Боже... (Кудовчить волосся). Та хiба... Та я не  знаю,  чи

ми поїдемо ще. Я не знаю. От! (До Снiжинки). Хай Клара не сподiвається.

  Снiжинка. А я вже думала...

  Рита. Клара може сподiватись. Так i скажiть їй.

  Корнiй. А, Рито, так же не можна... Ательє моє, я в ньому роблю... А,

маєш... Чи поїду, чи нi, а ательє... (До Снiжинки). Хай шукає  iнше.  От

єсть...

  Рита (чiтко i глухо). Так?

  Корнiй. Безумовно... Що ти за мене, справдi, той... Я сам  знаю...  Я

за тебе не рiшаю...

  Снiжинка. Так я й скажу. (З посмiшкою грацiозно вислизає з кiмнати).

  Рита. Так, значить, ти не продаєш картини?! Корпiю! Гляди! Продаєш чи

нi?

  Корнiй. Рито... Не можна ж так зразу.

  Рита. Нi, тiльки зразу! Нi?.. Нi?.. (Дрижить  вся).  Добре...  (Кладе

дитину на канапу). Вiзьмiть, мамо, Лесика.  (До  Корпiя).  Чудесно.  Тобi,

розумiється, бiльше хотiлося б з цiєю проституткою...

  Корнiй (скривившись). Рито, Рито...

  Рита. А що?  Нi?  Всякiй  проститутцi  сiм'я  гидка...  Ну,  добре!..

(Бiжить до стiни, здiймає пальто, капелюх, одягається). Тебе душить сiм'я?

Тобi дорогше полотно i Снiжинка? Так? Ти думаєш, що  я  буду  твiй  "очаг"

берегти? На, маєш, я тобi тепер покажу! Слухай, от  тобi  заявляю:  ти  не

хочеш пiддержувати сiм'ї, i я не хочу. Ти живеш для себе, i  я  буду.  Хай

Лесик помирає, менi все одно. Я не можу сидiти над ним i дивитись  на  те,

як вiн гине. Я буду теж жить. Поки ти не згодишся продати картини, ти мене

не побачиш в сiм'ї. Чуєш?

  Ганна Семенiвна (тривожно). Рито, що ви таке задумали?

  Рита. Мамо! Я говорю серйозно. Хочете - бережiть Лесика, хочете - нi,

я тепер пальцем не вдарю,  хоч  би  зi  мною...  (Люто  зцiплює  зуби.  До

Корпiя). Ти продаєш картину? Говори!

  Корнiй (уперто). Рито, не безумствуй.

  Рита. Нi?! Я тебе питаю: нi?

  Корнiй (на злiсть уперто). Нi!

  Рита. Ну, так прощай!! (Вибiгає).

  Ганна Семенiвна. Рито!! Господи, що ж це дiється? Сину, ради Бога, що

ти робиш?! (Дитина починає плакати).

  Корнiй  (стає  на  колiна  й  починає   потiшати   її,   цмокаючи   i

примовляючи).  Цить,  моє  хороше,  цить,  дитинко,  цить,   хлопчик   мiй

бiлесенький. Мама твоя - дика, безумна, але вона вернеться.

  Ганна Семенiвна. Сину! Скажи ж, що ти собi думаєш?

  Корнiй (холодно,  уперто).  Нiчого,  мамо...  Лесик  видужає...  Вона

завтра прийде... Цить, моє покинуте бiдне медвежатко... Цить,  моє  життя,

цить! (Дитина плаче. Пiдводиться, хапає себе за гриву й поводить  з  мукою

головою). Ах, свинство ж яке. Боже мiй...

  Завiса

       ДIЯ ДРУГА

  Артистичне кабаре, подiлене надвоє колонами. В другiй,  заднiй  половиш

видно стойку з пляшками, закусками i т. п. За  столиками  публiка.  Глухий

гомiн балачок, музики i смiху. В першiй  половинi  ряд  столикiв.  Переднi

порожнi. За заднiми сидять двi групи. В першiй позаду: Мiгуелес, Блек,

дiвчина з бiлим боа, тихо балакають.

  В другiй попереду: Кардинал - поважний суб'єкт,  з  довгим  волоссям,

немолодий, одягнений з претензiєю на оригiнальнiсть;  Лемонье  -  гарний

юнак з похмурим лицем:  Мiмi  -  гарненька  "модель";  Сафо  -  жвава,

непосидлива. Побiля крутяться гарсони.

  Сафо. Гарсон! Гарсон! Прошу жовтого лiкеру  на  рахунок  цього  пана.

(Показує на Кардинала).

  Кардинал (поважно). Дитино! Не вводь в блуд одного з малих цих! А ти,

сину мiй, не подавай, бо рискуєш своєю кишенею одповiдати перед  хазяїном.

Iстинно говорю тобi, Сафо: лукаву й жадну душу маєш...

  Сафо. Ха-ха-ха! Ти сьогоднi, мiй старенький, в  чудовому  настрою.  Я

беру з собою сьогоднi на нiч Мiмi, бо мiй Кардинал удушить мене проповiддю

до ранку. (Жалiбно). Старе-ень-кий, я питки хочу, фi, соромся, скупердяго!

  Кардинал. Дитино, сказано: аз  прийду,  i  нап'єтеся.  Чекай,  прийде

Емiль... i...

  Хутко входить Штiф, худенький, вузьколиций, худий, сiруватий.

  Штiф. Bonjour, messieurs - dames![12] A! Servus![13] Два Аякси!..  С

маєте? Servus, Кардинал! (Тоненьким голоском  до  Мiмi).  Мi-мi!  (З  Софо

ручкається сильно, бурно. Ляскає по спинi Лемоньє, що хмуро  удсувається).

Гарсон! Вос! Раз-два! (Вiшає пальто на вiшалку). Мої панове! Я весь  горю!

О, не коханням, не цим святим i... i чудоввм вогнем. (Позирає на Лемоньє).

  Кардинал. А грiшним i низьким голодом.

  Штiф. О, нi! Сьогоднi я снiдав. Нi, щось iнше з'їдає мою душу. Уявiть

собi, кого я тiльки що бачив?

  Сафо. Жовту Гарбiєль!

  Штiф (зневажливо кривить губи). Пфе! Я про неї й забув думати. Мулена

з Чорною Пантерою.

  Сафо. О-ля! Де? Коли?

  Кардинал. Дитинко, не хвилюйся, все можливо на цiм вередливiм свiтi.

  Штiф. Знаєте, де вони були цi днi, як вона так трагiчно кинула  свого

Медведя?

  Мiгуелес (встає й пiдходить. Гаряче). Ви бачили сеньйору Каневич?

  Штiф. Так, сеньйоре, я бачив сеньйору Каневич з сеньйором Муленом.

  Сафо. Значить, вона вже тепер його amie[14]? О, бiдний Бiлий Медвiдь!

Вiн такий симпатичний!

  Штiф. 0-ля! Це ще невiдомо, хто бiдний! В тому-то й  трагедiя  нашого

бiдного Мулена! Уявiть собi: вона вже третiй  день  живе  на  його  грошi,

найняв їй на Grands Boulevards[15] квартиру, їздить  на  автомобiлях  i...

(пiднiмає палець догори) i... ще нi одного поцiлунку! Ха-ха-ха.

  Сафо (з щирим жалем). О, бiдний!.. та як же вона так смiє!

  Кардинал. Дитинко, не хвилюйся, все можливо. Ну?

  Штiф. Ну, i що вам бiльше! Хiба  це  не  трагедiя?  Мулен  -  i  такi

видатки! От влопався... Ха-ха-ха! Якби ви його бачили!  От  запалила!  Очi

горять, сам аж схуд... Двiстi франкiв за два днi... Сам казав...

  Лемоньє. Мерзота! I тут пiдрахував.

  Штiф. О, Мулен скрiзь, mon vieux[16], пiдраховує! Двiстi франкiв! Na,

це Мулен тепер мусить чимсь одплатити.

  Мiгуелес. А ви звiдки знаєте, що нi одного поцiлунку?  Хiба  вони  не

разом живуть?

  Штiф. О, нi! Вiн казав, що вона чогось жде. Взагалi, я вам скажу, мої

панове, це надзвичайно пiкантна iсторiя. Як розказував менi Мулен, це щось

екстравагантне. Це любов якоїсь  дикунки.  Вона  то  обiцяє  йому  неземнi

блага, то смiється  з  його;  то  рветься,  то  сидить  як  камiнь.  Потiм

схоплюється, велить везти себе в шантани, регочеться, робить скандали. Але

це... о, в цьому i е трагедiя нашого Мулена, це його найбiльш притягає  до

неї! Ха-ха-ха! Ох, натягне вона великого носа старому Мулену. Але ж я буду

радий. Ото!

  Мiгуелес стрiпується й одходить до свого столика.

  Лемоньє. Через що ж Мулен вам все це розказував?

  Штiф. О, ми з ним близькi приятелi! Мiй добрий Мулен... О! Ще як  вiн

був простим репортером, ми з ним зналися.

  Сафо. Ах, я хотiла б ще раз побачити цю  дикунку!  Вона  дуже  гарна!

Правда, старенький! Ти б у неї закохався!

  Кардинал. Досить з мене i цивiлiзованої. Я вже... (Змовкає).

  Входить Корнiй, похмурий. Озирається, нiби  кого  шукає,  киває  всiм

головою, роздягається й сiдає окремо за передвiй столик.

  Корнiй (голосно до Мiгуелеса). Мiгуелес, Снiжинки ще не було тут?  Не

бачили?

  Мiгуелес. Нi, не було. Вона має зараз прийти.

  Корнiй. Ага... Дякую... (Задумливо тарабанить пальцями по столику).

  Штiф (до Мiгуелеса). Eh bien, mon  ami[17],  як  же  там  з  Салоном?

Приймуть вас?

  Мiгуелес. Я з Салоном нiчого спiльного не маю! Хапуги й чиновники! Їм

би виставку свинячих окорокiв робити, а не мистецтва. Товстопузi буржуа!

  Штiф. Ха-ха-ха!

  Кардинал. А вашу. Блек, роботу вiзьмуть?

  Блек. Сподiваюсь.

  Кардинал. Чудеснi люди. Знавцi мистецтва.

  Штiф i Сафо смiються.

  Мiгуелес. А ти не пiдмазував Сербена? Нi?

  Блек (безрухомо-спокiйно). Пiдмазував.

  Мiгуелес (палко). Ну? I вони - чудеснi люди?

  Блек. На цей раз для мене чудеснi.

  Мiмi ввесь час обережно, але неодступно,  нiжно  кокетуючи,  зачiпала

Лемоньє, часом щось шепочучи.

  Лемоньє (раптом пiдводячись, до неї хмуро). Ходiм.

  Мiмi (охоче, хутко встаючи, до всiх). Adieu!

  Сафо. Ти куди?

  Мiмi (скромно). Ми пiдем прогулятись.

  Лемоньє, оглядаючись, нi на кого не дивиться.

  Кардинал (до нього). О, хмурий юначе,  куди  веде  тебе  твоя  понура

душа? Чому покидаєш нас в самотi?

  Лемоньє (беручи пiд руку Мiмi). Adieu! (Виходять).

  Сафо. Ну й Мiмi! Ах, каналiя, як вона вмiє це робити! О ви,  мужчини!

От уже й утiшився... Na!

  Кардинал. Дитинко! Вiн артист. Всяка краса йому близька й утiшна.

  Штiф. Ха-ха-ха. О, ця потiшить!

  Входять Снiжинка i Янсон.

  Снiжинка (злегка в такт похитуючись, на ходу наспiвує):

  Si voulez de l'amour,

  Depechez vous to uj ours.

  O-la-la la-la la-la-la [18].

  А, святiйший Кардинале! Ви вже  на  своєму  мiсцi  з  прекрасною  Сафо?

Servus! Сеньйор i сер також? (Кидає погляд на  Корнiя).  А  де  ж  Камiль,

Доден, Варсавiя? Де ж поет наш? (Здоровкається).

  За нею Янсон з люлькою в зубах.

  Кардинал. Сьогоднi наша братська обитель буде  пустувати.  Нашi  орли

полетiли на бал "незалежних новаторiв". Helas[19]!

  Снiжинка. Ах, бал "незалежних новаторiв", це - виставка  неестетичної

естетики й огидної краси? Фi, я їм руки не подам. (Гарсону). Менi  на  той

столик (хитає на стiл Корнiя) blanche[20]... Янсоне, я думаю, ви не будете

нудитись в суспiльствi шановних колег моїх?  Tres  bien[21]!  Я  маю  дещо

сказати нашому Бiлому Медведю.

  Янсон мовчки вклоняється й сiдає бiля Штiфа.

  Блек (голосно). Панове! Хто хоче чути поему нашої  поетеси?  (Показує

на дiвчину в бiлiм боа).

  Сафо. О, я, я! (Схоплюється).

  Кардинал. Поему нашої поетеси? О, який  сюрприз!  Ми  слухаємо  всiма

вухами наших душ! На стiл! На стiл! Стiл для поетеси!

  Блек. Заспокойтесь. Поетеса сьогоднi хоче читати  для  вибраних.  Хто

хоче бути вибраним?

  Кардинал, Сафо, Штiф. Я, я, я!

  Блек. В такому разi приклонiть вуха душ ваших до нашого столика.

  Кардинал. О, з великим раюванням!  Я  заранi  переношусь  в  надземнi

сфери краси й поезiї. (Всi переходять на той стiл, за ними спокiйно Янсон.

Поетеса починає тихо читати).

  Тим часом Снiжинка пiдходить до Корнiя, кладе йому руку на плече  й

тихо говорить:

  - Добрий вечiр, сумний Медведю!

  Корнiй (виходячи з задуми). А, добрий вечiр... Сiдайте... Я,  знаєте,

той... трохи задумався. Ви давно прийшли?

  Снiжинка. Нi, зараз оце... (Сiдає проти  нього).  Ну,  як  ся  маєте?

Цiлий день вас не бачила. Що нового?

  Корнiй. Нiчого... Що ж може бути нового.

  Снiжинка. Як Лесику?

  Корнiй. Сьогоднi лучче... Далеко  лучче.  Не  плаче...  Жар  менше...

Лучче. Що лучче... то лучче, то правда. То правда...

  Снiжинка. А про Риту нiчого не знаєте?

  Корнiй. Нi, не знаю... Не знаю нiчого.  Не  знаю...  Що  ж,  з  Ритою

кiнець. Це - ясна.. Тiльки все-таки їй треба було б якось, той... якось це

iнакше. Так менi здається... Занадто вона гаряча... дика... самолюбива.

  Снiжинка. Ви каєтесь?

  Корнiй. Я не каюсь. Нi... Що ж? Тут  двi  сили...  стукнулись...  Так

менi здається... Каятись нема чого.  Лесику  лучче...  Тiльки  все-таки...

той... все-таки... якось це не так. Я знаю, вона пiшла до Мулена.

  Снiжинка. Ви ревнуете? Ха-ха-ха! Ну, розумiється,  до  Мулена,  а  ви

думали куди? А потiм пiде до другого. А ви мали її за таку святу? О,  такi

швидше котяться. Святiсть - найслабша перепона, вона.  занадто  напружена,

мiй бiдний,Медведю! Святiсть легше всього рветься... Ха-ха-ха! О,  бiдний,

покинутий муж сидить, сумує, колихає дитинку й гiркi сльози  ллє.  Бiдний,

бiдний! Нi, я певна, що ви повiсилися б, якби Лесик помер. Правда?

  Корнiй. Тут, Снiжинко, мало смiшного. Тут, бачите... Не  вмiю  я  вам

сказати... тут...

  Снiжинка (гаряче-злiсно). Тут тiльки смiшної Ви хто: артист,  творець

краси чи фабрикант дiтей? Хто?

  Корнiй. Е, все можна говорити. Тут, Снiжинко, не те. Тут...

  Снiжинка. Нi, тут тiльки те! Артист є  жрець,  артист  -  весь  краса

повинен бути, весь! Пелюшки, горщечки, колиски - це не його. справа!  Двом

богам не служать! Хто хоче бути великим артистом, той не повинен  бруднити

себе. Ну що з того, що помре ваш Лесик? Будемо говорити,  нарештi,  прямо.

Що з того? Ну, не стане на  свiтi  шматочка  м'яса,  яке  кричить,  робить

неестетичнi штуки i... i в'яже людей. А замiсть того  ви  стаєте  вiльним,

легким, ви всi сили дасте тому, що вiчно, що вище м'яса! Так-так, Медведю,

гарний i бiдний! Краса вiчна. Ну, подумайте самi об'єктивно,  холодно:  не

правду я кажу?

  Корнiй. А, маєш. Подумайте. Та хiба тiльки треба  додумать,  щоб  усе

добре було? А тут (б'є себе в груди) подумаєш?  Єсть  тут  щось,  i  нiякi

думання нiчого не поможуть... Маєш... I тi також говорять: Подумай. Ну,  i

думаю, ну, i що? От i єеть. А те, що тут нiяких дум, не розумiє. От i вже.

Подумай... А Боже, Боже! (Сильно зачiсує руками волосся назад).

  Снiжинка (якийсь мент мовчить. З усмiшкою). Так... Значить, ви  -  не

артист. Я помилилась. Я думала, що в вас  велика  сила  i  ви  дасте  щось

надзвичайне. А що ви дали досi? Нiчого. Декiлька малюнкiв, якi зараз же  й

продали, бо у Лесика пелюшок не було, бо Лесику було холодно i треба  було

дров купить, бо Рита заслабла, i треба було касторки купувати, ба.. А! Феї

Артист з голови до нiг, од мозку до серця мусить бути красою, коли хоче не

малюнки дати, а красу, велику й вiчнуї От що,  мiй  Медведю!  Сiм'я  -  це

дикi, темнi iнстинкти, це звiряче, а краса -  в  чисто  людському.  Чуєте,

Медведю?

  Корнiй. А-а, все можна сказати, все... Та що з  того?  Може,  й  так.

Тiльки ви все-таки... не так. Що таке краса? Що  таке  людське?  А...  все

можна сказати. Все, Снiжинко, можна сказати... Так-так.  А  що  я  не  дав

нiчого, то правда, е-е, правда... Але дам. Снiжинко, дам!

  Снiжинка. Не дасте.

  Корнiй (стукає кулаком по столi). Дам!

  Снiжинка. Не дасте.

  Пiдскакує гарсон:

  - Месьє?

  Корнiй (здивовано). Я... нiчого.  А  проте...  Дайте  менi...  пляшку

коньяку i двi чарки. Наймiцнiшого.

  Снiжинка. Може, не треба. Медведю?

  Корнiй. Не треба? Нi, давайте... Треба. (Гарсон бiжить  до  стойки  i

зараз же приносить). Дам, Снiжинко! Мушу дати, бо розiрве мене те,  що  от

тут... (Показує на груди). Мушу. От i єсть. Хочу не хочу, а мушу.

  Снiжинка. О-ля! Так вам i дозволять!

  Корнiй. Na, маєш! Хто менi не дозволить?

  Снiжинка. "Священний очаг сiм'ї", пелюшки, Медведю!

  Корнiй. Нi, цього не буде... Це мусить якось iнакше. От  хай  все  це

якось... той... I вже  iнакше...  Так  неможливо.  А,  нi,  так  уже  далi

неможливо! Або хай вона теж заробля, або десь Лесика дати... Я не знаю, а.

Боже, я нiчого не знаю ще, як там, але так неможливо далi. От  i  вже.  (З

мукою). Снiжинко, вiрите, мене душить отут (показує на груди), я не  можу!

От не можу, та й усе. Я мушу щось дати... Я вже мушу! Я не можу дрiбничок

От це полотно, я хотiв дати щось таке, що мусить... що вiки  життя  мусить

пронизати одною ниткою. Розумiєте,  Снiжинко,  провести  нитку  через  усе

життя, як бублики нанизати на неї те, що у всiх вiках було й буде. От  так

його понизати, та й уже. Ну, i от... Дрiбниця - триста-чотириста  франкiв,

i все к чорту. I вже маєш... Нема нiчого... I от єсть тобi... А, Боже!

  Снiжинка (наспiвує):

  Si voulez de l'amour,

  Depechez vous toujours.

  Hi, Медведю, нiчого ви не дасте. Малюйте пелюшки, єдине вам  зосталось;

товстенькi  буржуазии  будутщ  купувати  й  вiшати  над  колисками   своїх

товстеньких  бебе!..  Ха-ха-ха!  Закиньте  вiчне,  воно  не  має   нiякого

вiдношення до буржуазок. Зате матимете батистовi пелюшки для  Лесика.  Ну,

наливайте, вип'ємо за батистовi пелюшки! Ха-ха-ха!

  Корнiй. Нi, за вiчне... Снiжинко. (Наливає).

  Снiжинка. Ну, а признайтеся, болить серце  за  кiгтями  Пантери?  Га?

Признайтеся.

  Корнiй. Пийте, Снiжинко. I не смiйтеся з мене...  Ви  дуже  гарна,  а

коли смiєтесь з цього, то не гарно. Вибачте... але правда.

  Снiжинка. О? Я гарна? Ви думаєте?

  Корнiй. Дуже гарна. В вас пiрнути можна...

  Снiжинка. Чом же ви не пiрнаєте?

  Корнiй. Е, Снiжинко... Ну, за вiчне! (П'є).

  Снiжинка. Нi, вiдповiдайте. Я хочу знати.

  Корнiй. Пийте краще. Не все треба знати...

  Снiжинка. Пелюшки не пускають?

  Корнiй. Не треба смiятись...  Не  треба,  Снiжинко.  В  пелюшках  теж

краса. Ах, краса, краса i в них... Е,  наливаймо  ще!  Все  одно,  як  той

казав... Тiльки не смiйтесь.

  Снiжинка.А я хочу з вас смiятись! Хочу смiятись до..  слiз.  Медведю!

Чуєте, до слiз! I знаєте через що? Сказати? Га? Сказати? (Хвилюється).  Ну

що ж, i скажу! Через те, Медведю, що... що люблю вас. Чуєте,  люблю...  О,

ви червонiєте?.. Так-так, люблю. Але не так, як... Нi, я не буду  про  неї

говорити. Чуєте? Я не буду про "неї" говорити. Я  люблю  вас  так,  що  ви

дасте дiйсну красу. Я красою оточу, нашу любов,  такою  красою,  що  з-пiд

ваших рук може вилитись тiльки краса. Чуєте, мiй  великий  Бiлий  Медведю?

Але для моєї любовi треба бути вiльним, моя  любов  не  в'яже  i  не  знає

зв'язаних, моя любов - тiльки любов. Чуете, Медведю? Хочете випити за  мою

любов? Хочете? (Хвилюється).

  Корнiй. Снiжинко. А, Боже! От єсть...  Снiжинко,  лучче  мовчiть,  бо

вийде не краса, а... Це все не так. I не те...

  Снiжинка. Чому не говорити про це?

  Корнiй. Не треба... Не зараз... Я  нiчого  не  знаю...  Де...  вона?!

(Стукає кулаком по столi).

  Снiжинка (глухо). Вона з Муленом.

  Корнiй. А, з Муленом!.. Вона з Муленом. Розумiється, вона з Муленом.

  Снiжинка. Ви її любите?

  Корнiй. А я знаю, чи я люблю її, чи ненавиджу? Я знаю?  Вона  здушила

мене, от що я знаю! От це я знаю...

  Коло другого столу  часто  чуються  викрики  захоплення,  тихе  читанн

поетеси.

  Снiжинка. Хто сильний, той все з себе може скинути.

  Корнiй. О, не все... А, вибачайте, не все. Вiкiв з себе не  скинеш...

Ха! А Лесик i Пантера  -  вiки.  Розумiєте,  Снiжинко?  Нi?  А,  бо  ви  -

Снiжинка. Ха-ха-ха! Ну, вип'ємо за вiки, коли так, i за... Снiжинку, i  за

красу, i за... за... Пийте, Снiжинко. За Пантеру не хочете? Ха-ха, о, вона

- справжня Пантера! Ну та нiчого. А, нiчого... (П'є, наливає, знов п'є).

  Снiжинка (раптом ненатурально регоче). Ха-ха-ха! А ви й повiрили,  що

я вас люблю? Невже повiрили? Правда?

  Корнiй (просто). Повiрив.

  Снiжинка. Ха-ха-ха! Одначе, самовпевнений же ви! Як  легко  повiрили.

Та за що ж би я вас любила? Га? Ха-ха-ха!  Ах  ви,  простодушний  Медведю!

Чистий Мед-вiдь - так i  повiрив...  Ха-ха-ха!  О,  голубе,  щоб  Снiжинка

полюбила, треба щось для того мати, треба щось Снiжинцi за те дати. Бачите

Янсона? Ану, спитайте його, що йому дала Снiжинка за те, що вiн дає?  Ану!

О, Янсон розумiє красу, навiть красу страждання...  Ха-ха-ха!  А  вiн  так

одразу й повiрив... I навiть просить не говорити про  це.  Думкою  боїтьс

зрадити. Ха-ха-ха!

  Корнiй.  Значить,  помилився...  Ви   досить   щиро   говорили.   Ну,

помилився...

  В цей мент чується дзвiнкий жiночий голос за колонами й  хутко  входить

Рита, багато одягнена, в модному капелюсi, з  блискучими  очима,  рiзкими,

пiднятими рухами. До Мулена, що йде за нею:

  Рита. Ну, швидше! Я замерзла... Вина i всього... О, тут вже...  А!  I

Бiлий Медвiдь єсть iз бiлою Снiжинкою? Яка  поезiя!  Месьє  Мулен,  ви  не

соромтесь, тут всi свої. Ми сядемо тут? Чудесно...  Швидше  вина.  Гарсон!

Вина!

  Корнiй (зразу напружившись, побачивши Риту, сiдає так щоб видно  було

Риту. Голосно до Снiжинки). Ну, так за вiчне, Снiжинко! (П'є).

  Рита. Xa-xa-xal Мулен! А ми за мент! Правда?

  Мулен (розглядаючись, теж пiднято). О, чого? I  ми  за  вiчне  можемо

випити! (Ввiчливо вклоняється Снiжинцi й Корнiєвi, тi недбало  хитають

йому головою).

  Рита. Нi, хочу за мент! Тiльки за мент. Правда, Бiлий Медведю? Чи  ти

мене вже й не пiзнаєш? Давно не бачились, може, й забув уже? Добрий вечiр!

Це ж я - жiнка твоя.

  Корнiй. Добрий вечiр!

  Рита. Як же там твоє велике полотно?

  Корнiй. Чудесно... Моє полотно чудесно стоїть.

  Рита (з натиском). Стоїть?

  Корнiй. Стоїть.

  Рита. Ага! А ти собi тут?

  Корнiй.А я собi тут.

  Рита. Xa-xa-xal Ну, значить, все в незмiнному станi...  Чудесної  Ми,

значить, сучаснi супруги! Xa-xa-xal От це я розумiю. (Видно, тяжко питати,

з зусиллям). Ну, а як вiн називається? Ах, Лесик, ну, так,  Лесик?  Як  же

там наш Лесик? Га? (Дуже швидко, до гарсона). А, вино...  Це  яке?  Фi,

цього не хочу, я не люблю...  Не  звикла...  А  це?  Ага,  це  добре.  Ну,

Медведю, як же син наш, га?

  Корнiй. Пiди подивись...

  Рита. Нiколи, голубчику... Сьогоднi ще маю в "Chat noir"[22] їхати, а

завтра теж цiлий день зайнятий. (До  Мулена).  Правда,  милий?  Може,  ви.

Снiжинко, знаєте? Хоч вас i не цiкавлять  такi  дрiбницi,  але  ви  тепер,

мабуть, ближче стоїте до них i знаєте?

  Снiжинка. О, розумiється, знаю. Я тiльки що  од  Лесика...  Вiн  себе

чудово почуває... Зараз так  смiялася  з  ним...  Нiяк  не  хотiв  пускати

мене...

  Рита (хрипло). Хiба?.. (Прожогом наливає шклянку вина й випиває).  О,

значить, усе добре... Ну, i чудесно! Xa-xa-xa! I нам чудесно. (До Мулена).

Що ти, мiй старенький, так сидиш, наче в  гостях?  Пий!  Пий  же,  говорю!

Плачу за все!

  Мулен. Рито, i тут буде те саме, що вчора?.. Ха-ха-ха!

  Рита. А що вчора? А хiба  вчора  погано  було?  Ха!  Я  вчора  одному

цiкавому добродiю, такому, як, наприклад, от цей (повертається  до  Штiфа,

що цiкаво пiдiйшов), пляшкою голову погладила... (До Штiфа). Може,  хочете

спробувати? Чудесно виходить!

  Штiф. О, дякую, я не цiкавий до таких експериментiв.

  Рита (до Снiжинки). Так, кажете, наша дитина...  ха-ха-ха...  гарно

себе почуває?

  Снiжинка. Пречудово! Такий веселий, свiжий, я  його  давно  таким  не

знаю. Бiлий Медвiдь хоче навiть писати його й мене... Вашу фiгуру  витерти

й замiнити моєю...

  Рита (гостро-дико до Корнiя). Правда?!!

  Корнiй. А, маєш!.. Нi. Снiжинка жартує...

  Снiжинка. Але це чудесна iдея! Ха-ха-ха!

  Рита (мовчки, тяжко дихаючи, дивиться  на  Снiжинку.  Тихо-хрипло).

Снiжинка дуже весело жартує. Але... (Круто одвертається до Мулена). Ну що,

правда, тут весело? А бач, не хотiв iти! Насилу затягла  сюди...  Тут  так

весело жартують, так затишно... Ну, чом же не п'єш? Пий!.. Фу,  душно  як!

Треба роздягатись.

  Встає, роздягається й вiшає пальто на колону. Пiсля  того  прибираєтьс

проти дзеркала.

  Мулен (до Штiфа). Ти думаєш, я знаю... Це  вино  знає,  де  воно,  що

воно? Так само я знаю... Ця женщина вмiє закрутити голову... О, вона вмiє!

Але все одно! Xa-xa-xal Ти дивуєшся? О,  я  сам  себе  не  впiзнаю.  Мулен

здурiв, i бiльше нiчого! Пий. (П'є).

  Штiф. За женщину, яка вмiє закрутити! (П'є).

  Рита (пiдходячи до столу). А! Мiй старенький часу не  гає!  Але  чому

так пусто сьогоднi тут? Де ж сiм'я артистiв?

  Штiф. Сiм'я артистiв, мадам, на балу "незалежних новаторiв".

  Рита. А це що за категорiя? Яке новаторство ще  заводять?  Може,  щоб

мужчини родили дiтей, а женщини жили з полюбовниками?

  Штiф. Xa-xa-xal О, я був би першим ворогом таких "новотворiв".

  Рита. А чому тi сидять там? Сер Блек, Мiгуелес!  Iдiть  сюди.  I  ви.

Кардинал. Iдiть до гурту, веселiше буде. I дам ваших  кличте.  Це  -  вашi

amies? Чудесно! Тут жон немає, всi ми amies. Правда, Мулен? Ха-ха-ха! А ти

боявся йти сюди, думав, що я до мужа побiжу. Ну, от мiй муж, ну  i  що  ж?

Бiжу? Га? Ха-ха-ха! Ми сучаснi супруги! Ну що ж  ви.  Влек,  Мiгуелес?  Не

хочете?

  Тi встають i нерiшуче переходять на цей стiл.

  Рита. От i чудово. Ви ще п'єте?  Пийте,  Мулен  платить.  Власне,  не

Мулен, а я, бо те, що вiн зараз платить, я потiм одплачу.  Правда,  Мулен?

Скiльки я тобi вже винна? Рахунок ведеш? Ну, i веди...

  Мулен. А розумiється, веду. Всяк  своє  веде!  Пийте,  панове!  Чорна

Пантера всiх нас частує. Ха-ха-ха! Штiфе, пий!

  Рита (до Корнiя й Снiжинки). А ви чого ж?  Не  хочете?  Мулен,

хочу танцювати! Скажи, щоб прийшли сюди музики.

  Мулен (схоплюючись в п'яному захватi). Музики? Тут?

  Рита. А де ж? Я хочу танцювати танок апашiв[23]. З тобою! Хочеш?

  Мулен. Розумiється, хочу! Ха-ха-хаї Гарсон! Музикiв сюди.  Хутко!  Ми

будемо танцювати танок апашiв з Чорною Пантерою. 0-ля! Геть столи! Панове,

пересiдайте на другi столи, середина вiльна мусить бути. Штiфе, помагай!

  Видко, як гарсон говорить щось хазяїну, той стискує плечима, одповiдає,

i гарсон бiжить у другий кiнець кабаре. Через  якийсь  час  веде  музикiв.

Публiка починає пiдходити наперед i зазирати крiзь колони.

  Рита (на Мулена). Ач як розходився! Xa-xa-xal Мiгуелес, що ви на мене

так дивитесь? Га?

  Мiгуелес (серйозно). Я не впiзнаю сеньйору.

  Рита. Чому? Весела? О, я вмiю бути дуже веселою. Може, хочете зо мною

танок апашiв станцювати?

  Мiгуелес. Дякую, я не вмiю.

  Рита. Шкода. У вас постать дуже хороша для цього танку.  Ви  його  не

вмiєте? А я вмiю. О, чудовий танок! О,  i  музики  вже  йдуть.  Мулен,  на

середину.

  Корнiй (весь час п'є i стає хмурнiшим i хмурнiшим. Раптом не видержує

й голосно говорить). Запнiть завiсу.

  Рита (хутко в його бiк). Що?  А  ви  хто  такий?  Яке  вам  дiло?  Не

подобається, можете забиратись. Не смiть запинати! Я хочу танцювати! Прошу

всiх, все кафе, весь Париж! Чорна Пантера, коханка Мулена, буде  танцювати

танок... (До Мулена). Xa-xa-xal А месьє Мулен уже й просiяв? О, нi,  я  ще

не коханка i не ашiе месьє Мулена!  Я  -  жона  артиста  Корнiя  Евневича.

Voilal Ось - мiй муж. А я жона його, буду зараз  танцювати  танок  апашiв.

Ну? Музики готовi?

  Голос од музикiв:

  - Готовi!

  Публiка товпиться крiзь колони. Снiжинка щось  говорить  Корнiєвi,  але

той понуро дивиться на Риту..

  Рита. Ну, Мулен, починаємо?

  Мулен. Я весь тут.

  Рита (плескає в долонi музикам). Алло!

  Музики грають. Рита й Мулен танцюють.  Дедалi  то  з  бiльшим  запалом,

якоюсь дикою, п'яною жагою i майстерством.

  Снiжинка (захоплено встає й жадно слiдкує. До  Корнiя).  Вона  гарна.

Медведю! Вона страшно гарна! Рита. Швидше, музики!

  Корнiй п'є,  але  не  зводить  очей  з  Рити.  Кулаки  його  машинально

стискуються. Вiн то схопиться, то знов сяде. I знов п'є чарку за чаркою.

  Рита. Фу, годi!.. (Важко дихаючи, пiдбiгає до Корнiя). Ну  що?  Гарно

танцювала? Га?

  Снiжинка. Чудово, Рито!!!

  Рита (не звертаючи на неї уваги).  Ну?  Не  думав,  що  я  можу,  га?

Xa-xa-xa! Думав, тiльки пелюшки мити можу? Що ж  ти  мовчиш?  Подобається,

кажи?

  Корнiй сильно ставить чарку на стiл, не одповiдає.

  Рита. Ха-ха-ха! Обережно, чарку розiб'єш, двадцять  сантимiв  коштує,

не хватить заплатити. Ха-ха-ха! (Обходить). Мулене, дякую! О,  дякую..  Ну

що, Мiгуелес, може, ви зо мною хочете? Ах, ви не вмiєте! Ну, не треба... А

публiки скiльки. (До неї). Цiкаво, правда? Ха-ха-ха! (Публiка розходиться,

балакаючи).

  Штiф.  Ви  чудово  танцювали,  це  щось  надзвичайне.  У   вас   така

пластика...

  Рита. Невже? Пластика? О, у мене пластика, ха-ха-ха!.. А ви не п'єте?

Панове, мусите всi пити, бо буду сердита. Блек, пийте, я не хочу, щоб коло

мене були тверезi очi! Мусите всi п'янi бути.

  Блек. У п'яного, мадам, очi бiльш тверезi, нiж у тверезого.

  Рита. Все одно! Мулен... О, мiй Мулен... якi в тебе зараз чудовi очi.

Бiлий Медведю! Подивись, якi очi у месьє Мулена. Подивись.  Мулен,  покажи

моєму мужу, якi в тебе очi зараз... Маслянi, жаднi,  ха-ха-ха!  Такi  i  в

мого мужа були колись... Що ви, панове, шепочетесь? Не вiрите? Спитайте  у

мого мужа. А Мулен все так же дивиться... Одурiв, правда? Але чекай, ти ще

рано дивишся... так. А це забув...  (Виймає  з-за  корсажа  карти).  Хочеш

грати?..

  Мулен (з викликом). Хочу!

  Рита. А? Не боїшся вже?

  Мулен. Все одно. Чим швидше, тим краще! Давай!

  Рита. О? А я не хочу... Панове, хто хоче з нами в карти грати? У  нас

гарна гра. Ми граємо з Муленом на поцiлунки. Кожний поцiлунок  мiй  коштує

сто франкiв або одна нiч любовi.. Але я на поцiлунки тiльки з моїм Муленом

граю. Вже програла йому п'ять поцiлункiв,  ще  п'ять  i...  i...  я  твоя?

Правда? Amie, га? Ха-ха-ха! Чуєш, Бiлий Медведю?  Хочеш  грати  з  нами?..

Але, бiдний, чим же ти гратимеш? Хiба полотном? Ха-ха! Ну, Мулен!  Граймо!

Панове, хто хоче? Мiгуелес? Блек? Кардинал?

  Сафо. Я хочу грати!

  Рита. О? Чудесної Теж на поцiлунки?

  Сафо. О, нi, я на грошi. Кардинал, я хочу грати.

  Мулен. Штiфе! Грай! Ставка - скiльки хто хоче. Гра - штос.

  Всi тихо мiж собою балакають. Пiдходить Янсон.

  Рита.  Поцiлунок  на  червоного  короля.  На  тебе,  Бiлий   Медведю!

Ха-ха-ха!

  Мулен. Ще хто?

  Янсон. На жирову кралю сто франкiв або один поцiлунок.

  Снiжинка (схопившись вражено). Янсоне, це що?

  Янсон (спокiйно). Краса виграє.

  Мулен. Ще хто?

  Сафо. I я на жирову кралю десять франкiв.

  Рита. Ого! Швидше, Мулене!

  Мулен. Ще хто? Нiкого? Одчиняю колоду. (Дає направо й налiво).

  Сафо. Жирова краля! Програла!

  Мулен. Побита!

  Янсон (спокiйно). Краса виграє.

  Рита. Ну, Бiлий Медведю? Хто кого: чи Мулен тебе, чи ти Мулена?

  Мулен. Раз-два. Раз-два. Червоний король. Побитий. Шiсть  поцiлункiв!

Прошу. Хто ставить?

  Кардинал (виймаючи гаманця). Гм! Я волiв би, дитинко, щоб ти грала на

поцiлунки. (Дає грошi).

  Сафо. Он я-як? Ах, ти ж... Ну, чекай!

  Рита. Два зразу на червоного короля! Кiнчать -так кiнчать!

  Мулен (в захватi). Чудово! Ще хто?

  Янсон. Сто на жирову кралю.

  Сафо. Я десять на неї!

  Мулен. Чудово! Одчиняю колоду. Раз-два.  Раз-два.  Раз-два.  Червоний

король. Побитий. Вiсiм поцiлункiв!..

  Сафо. Далi ж, далi! Що за свинство!

  Мулен. Ах, далi... (Здає).

  Рита. Бiлий Медведю! Побиває тебе Мулен! Та що  ти  все  п'єш?  Ти  б

краще пограв! Га? Не хочеш? Останнi два поцiлунки ставлю... (В голосi мука

i одчай завзяття). Прощайся. Ну?

  Корнiй помалу встає й пiдходить до столу, заклавши руки в кишенi.

  Мулен (з легкою тривогою, але й з викликом дивиться на нього).  Месьє

Корнiй хоче грати?

  Корнiй. Нi, хочу дивитись.

  Рита. Тiльки дивитись?

  Сафо (незадоволено). Е, я не хочу грати, як так.

  Кардинал. То найкраще, дитинко, давай сюди грошi. То не наша гра.

  Мулен (до Рити). Ну? (Випиває склянку вина).

  Рита (встає. Глухо). Уже вiсiм? Бiльше нiхто  не  хоче  грати?..  Ну,

розумiється. Значить, зараз кiнець?

  Ну!.. Знаєте що, Мулене: або  квит  на  все,  або...  кiнець  грi  i...

всьому. Хочете?

  Мулен (хвилюючись). На все квит чи тiльки на поцiлунки?

  Рита. Ха-ха-хаї I тут торгується. Нi,  за  рукавички,  що  ви  сьогоднi

купили, я вам зостанусь винна п'ять франкiв! Кiнець або так, або так! Ну?

  Мулен. Добре. На червоного короля?

  Рита. На червоного короля!

  Мулен (здушено). Одчиняю колоду. Раз-два. Раз-два.

  Корнiй. Стiйте. (Дуже хвилюється, хрипло). Нi, нiчого... здавайте!

  Рита. Що ти хотiв? Що ти хотiв?  Чекайте,  Мулене!  Що  ж  ти  хотiв,

говори скорiше! Ну? Ну, що? Ну, говори ж, ти!

  Корнiй. Нiчого, далi...

  Рита (дико). А-а! Ну, так далi, Мулене, далi,  швидше  кидай  подлого

червоного дурня! Швидше ж, ну!.. Руки дрижать, - теж мужчина!

  Мулен (трясучись весь). Раз-два. Раз-два. (Всi напружено слiдкують).

  Рита. Швидше! Швидше!

  Мулен. Червоний король! Побитий!

  Рита (тихо  опускаючись  на  стiлець).  Ну,  от  i  кiнець.  Побитий.

(Заплющує очi й сидить як мертва). Тепер кiнець.

  Корнiй (хрипло, голосно). Ну, а тепер весь квит на моє полотно...  На

полотно. Ну?

  Мулен (розтеряно). На полотно?

  Рита хутко пiдiймається й напружено застигає.

  Корнiй. Так, на моє полотно. Не варте?.. Програю, ваше  полотно  i...

Чорна Пантера. Виграю... моє полотно... i... Чорна Пантера.

  Рита (гордо). Чорна Пантера не програється! Я йду за Муленом. Ходiм!

  Корнiй (тихо). Я не скiнчив же... Я хотiв сказати: "i  Чорна  Пантера

буде вiльною". Вона може й тодi пiти з Муленом. (До  Мулена).  Ну?  (Мулен

вагається).

  Снiжинка (обурено). О, крамар паскудний! Та грайте ж!

  Мулен (з кривою посмiшкою). Добре! На що ставите?

  Корнiй. На жирову кралю.

  Сафо. Ой, не треба, вона програє!

  Корнiй. Здавайте.

  Мулен (дрижачим голосом). Одчиняю колоду.

  Раз-два... Раз-два... Раз-два...

  Довго рахує. Видно, як Рита  дрижить  i  жадно  слiдкує  за  картами;

Корнiй стиснув кулак, стоїть непорушне; Снiжинка глибоко зiтхає.

  Мулен. Жирова краля... (Убитим голосом). Взяла...

  Випускає  карти  й  криво-жалко  посмiхається  до  всiх.  Всi   глибоко

зiтхають.

  Корнiй. Полотно моє... А Чорна  Пантера  вiльна...  (До  неї).  Хочеш

додому?

  Рита мовчки йде до вiшалки, одягається.

  Снiжинка (в захватi i схвильовано стискуючи руку Корнiю).  Ви  гарнi,

Медведю. Те правда, що я вам говорила. Чуєте?  Янсоне,  платiть,  ходiмте!

(Хутко виходить).

  Рита (пiдходить до Мулена, тихо). Простiть, Мулене, я все верну  вам,

що позичила...  Простiть,  що  дала  вам  неприємностi...  (До  всiх).  До

побачення. (Корнiю, не дивлячись на нього, несмiла). Можна взяти  тебе  за

руку? У мене ноги дрижать.

  Корнiй (беручи її пiд руку). Ми поїдемо... Гарсон,  я  завтра  прийду

заплатити... (Гарсон мовчки уклоняється).

  Корнiй i Рита помалу виходять. Всi проводжають їх мовчазними серйозними

поглядами.

  Завiса

       ДIЯ ТРЕТЯ

  Декорацiя першої дiї.

  Корнiй сам в пальтi  ходить  по  ательє,  сильно  зачiсуючи  пальцями

волосся назад i, видно, глибоко й тяжко  про  щось  думаючи.  Злiва  хутко

виходить Рита, теж в пальтi, але без капелюха, несе на  руках  дитину.  За

нею Ганна Семенiвна, яка, витираючи сльози, неспокiйно говорить.

  Ганна Семенiвна. Ритонько! Ну, навiщо ви його сюди?  Тут  холодно.  I

сонний вiн...

  Рита. Нiчого, мамо, нiчого. Тут виднiше, я хочу роздивитись його. Я ж

хочу побачити його як  слiд,  (Кладе  на  канапу,  сама  стає  навколiшки,

хапливо розмотує). Ну, покажись своїй мамi, покажись  своїй  гидкiй  мамi.

Кинула тебе, кинула, погана... О, муко моя рiдна!.. Ну, який же  ти  став?

Який?.. Господи! Як же схуд вiн! О, Боже! Та що ви з ним зробили?

  Ганна Семенiвна. Ритонько, Ритонько... Нiчого не робили... То вам так

здається... Йому лучче навiть стало.

  Рита. "Лучче"?! Та подивiться ж на очi його!  В  них  смерть!..  Боже

мiй!

  Ганна Семенiвна.Та Господь з вами, дитино, що то ви таке говорите!  А

хай Бог милує од таких слiв.. Що ви, справдi? Дитина навiть не  плакала...

Тиха, як янгол. От ще таке...

  Рита (раптом). Снiжинка сьогоднi ввечерi була тут? I вiн  смiявся  до

неї?

  Ганна Семенiвна. Яка Снiжинка? Нiякої Снiжинки тут не було.

  Рита. Ага. Значить... (До дитини). А я думала,  що  Лесика  мого  вже

одняли... Одняли кров мого серця. Лесю, Лесюню, Лесику  мiй,  який  же  ти

став! Як же тихо ти посмiхаєшся... Чого ти так посмiхаєшся страшно, дитино

моя, життя моє? Лесику! Мама?.. Пiзнав. Пiзнав  маму?  Пiзнав  свою  кров.

(Дико, жагуче, несамовито починає цiлувати личко  дитини,  нiжки,  ковдру,

якою замотано Лесика). О, моє єдине щастя, єдине сонце, моя радiсть,  бiль

мiй солодкий, пекучий. Лесику!  Лесю!  Лесику!  Посмiхнись  до  мами,  ось

прийшла до тебе. Мама не дасть тебе нiкому, мама безумна, але  мама  серце

своє вирве для тебе... Лесику, Лесику!.. (Припадає до нього з  судорожною,

жадливою любов'ю).

  Ганна Семенiвна (пiдходячи до Корнiя, що все ходив  по  хатi).  Сину,

роздягнися... Та чого ти такий?

  Корнiй (машинально роздягаючись). Нiчого, мамо... Все добре.  Годi...

Бог з ним...

  Рита Корнiю! Iди сюди.

  Корнiй пiдходить.

  Рита (любовно, несмiло). Подивись, зовсiм твоє чоло.. Навiть волосики

так закручуються... Бачиш?

  Корнiй киває головою i з тихою  сумно-любовною  посмiшкою  дивиться  ва

сина.

  Рита. А ще через рiк буде  вилитий  тато.  Сядь  тут,  коло  нього...

Дивись, як вiн оченятками на тебе водить... Тихий же який  вiн  став!  (Зi

скорб'ю). Чого ти, дитино, тиха така?! Що ти чуєш?

  Ганна Семенiвна. А, Рито,  та  не  вигадуйте  ви  Бог  зна  чого!  От

напались! Раз у раз вiн такий тихенький...

  Рита. Як вiн на тебе  дивиться...  Очей  це  зводить.  (З  ревнiстю).

Лесику! Маму вже забув? Лесику!.. Нi-нi,  смiється...  Смiється  до  мами!

(Починає жагуче цiлувати).

  Корнiй (одводячи її голову). Обережно, Рито, ти його душиш...

  Рита. Я?! Душу?? Я душу?? 0-о! А ти бачив, як кiшка  носить  в  зубах

кошенят? Я малою завжди однiмала, думала, що вона їх задушить. От так i

душу... (Припадає до сина). От так  i  я  душу.  От  так  i  я...  Ти  моє

кошеня... Ти моє ведмежа маленьке... Ох, у мене серце розiрветься!

  Ганна Семенiвна. Буде, Рито, хай вiн засне... Кладiть його в колиску.

Недобре. Давайте сюди...

  Рита. Ой, нi! Я ж  так  давно-давно  не  бачила  його.  Я  сама  його

закачаю. Сама, на руках своїх. Сама в колиску покладу, сама нiчку просиджу

над ним. Сама, сама!.. Дитиночка спатоньки хоче? Моя бiленька?  Хоче,  мо

зiронька блiда? Зараз, зараз... О, блiда ж яка! Боже мiй. Боже...

  Ганна Семенiвна.  Та,  розумiється,  буде  блiда  в  цих  туманах  та

дощах... Тут i доросла людина без  привички  заслабне...  Як  вони  тiльки

живуть тут, Господи? Швидше б уже вибратись звiдси... (До Корнiя).  Синку,

ти вже не гайся з картиною, продавай її швидше, господь з нею, та їдемо...

  Корнiй. Картину? Яку?

  Ганна Семенiвна.Та оту ж таки...

  Рита (хапливо). Мамо, мамо. Не треба ж! Хай потiм, не треба зараз!

  Ганна Семенiвна. Та чого ж потiм? Треба ж уже...

  Рита (хапаючи Корнiя, що стає пiдiйматись). Сиди, сиди!  Мамочко,  не

треба... Я ж вам казала. Iдiть до себе,  я  хочу  щось  сказати  Корнiєвi.

Iдiть, мамо...

  Ганна Семенiвна (стискуючи плечима iде). Та до якої  ж  пори?  Дитина

он...

  Рита. Мамо, мамо! Я сама, я сама...

  Ганна Семенiвна зiтхає й виходить.

  Рита. Чого ти такий, Нiю? Чого? Ти ще не простив менi, нi?

  Корнiй. Нiчого, Рито, нiчого... Що  ж  там  прощати?  Нiчого  нема...

Нiчого.

  Рита. Нi, ти якийсь став iнший. Ти всю дорогу мовчав, тут мовчиш.  Що

ти думаєш, скажи? Скажи все, я все зроблю, ну, скажи ж...

  Корнiй. Та нiчого ж, Ритонько... Нiчого.. Все це якось не так. Не так

все це в нас. От i все...

  Рита. Що ж не так? Що?

  Корнiй. Ну, все oцe. Якось ненормально...

  Рита. Що ж тут ненормального? Що я люблю свою дитину? Хiба ж ти її не

любиш?

  Корнiй. Люблю... А, Рито, люблю... Тiльки  ми  мiж  собою.  Та  я  не

знаю... Не так все це. Не повинно так бути...

  Рита. Що ж мiж нами?.. Може, ти мене вже не любиш? Ну, говори  прямо!

Говори.

  Корнiй. О, нi, люблю... А-а, люблю так, що... I сам не думав, що  так

люблю. I Лесика, i тебе. I от... От це й незрозумiле й ненормально.

  Рита. Та що ж ненормально? Може, думаєш, я  не  люблю  тебе?  Думаєш,

зрадила тобi? Це думаєш?

  Корнiй. Нi... Я вiрю тобi... (Хоче встати).

  Рита. Та куди ж ти? В чому ж рiч?

  Корнiй. В чому?.. Ха, в чому. Щось ще єсть... А, Рито, тут ти мене не

зрозумiєш. Тут, я бачу, ти мене не зрозумiєш. Ти  мене  не  зрозумiєш.  I.

говорить не варто... А, не варто... Нi-нi... (Хоче встати).

  Рита (не пускаючи). Та сиди ж, Нiю... Чого  ж  я  тебе  не  зрозумiю?

Мистецтво? Так?

  Корнiй. Так, мистецтво.

  Рита. Ну, то чом же я тебе не зрозумiю? Чом? Хiба ж я  тебе  досi  не

розумiла? Хiба я не була тобi товаришем? Хiба я не болiла твоїми болями  й

не радiла твоїми радощами? Нiю? Хiба та можеш менi  дорiкнути?  Хiба  ж

тебе не любила, не зливала своєї душi з твоєю? Нiю?  Мужу  мiй?  Навiщо  ж

таке говорити своїй найближчiй людинi? Навiщо ж так безумно  мучити  її  й

себе? А дитина? Чим же вона винна? Чим її можеш докорити? Що любиш її? Але

ж вона не винна за це. Ну, не люби її, викинь на вулицю, забудь, покинь...

  Корнiй. А, якби я мiг викинути!

  Рита. А ти  б  хотiв?  I  мене  хотiв  би  викинути?  Хотiв  би?  Ну,

викидай... I з чим же ти зостанешся? Ти будеш порожнiй, бо життя тiльки  в

цьому, це єсть найлюдське. Приймеш холодну, гарну Снiжинку? Красу?  Життя,

Нiю, не в красi, краса в  життi,  в  любовi,  ось  в  цьому!  (Показує  на

Лесика). Це єсть людське... Нiю, Нiю, ну, що ж тобою  сталося,  ти  ж  мiй

єдиний, чулий, добрий... Нiю, як можеш ти вас так  мучити,  як  можеш,  за

вiщо? Ну, вдумайся сам, як ти нас усiх мучиш! За що? Що ми  тобi  зробили?

Що любимо тебе, що... Ой, Нiю, Медведю мiй прекрасний, а ж люблю тебе так,

що в той день помру, як побачу, що ти  не  хочеш  бiльш  мене.  Скiльки

перемучилась за цi днi. О, Боже! I знаєш, що  рiшила?  Знаєш?  Що  я  вб'ю

тебе, Лесика i себе! Я не можу жити без вас... Я не знаю,  кого  я  бiльше

люблю, тебе чи Лесика, але знаю, що без половини серця жити не можу,  Нiю!

Хай цi iнстинкти дикi, слiпi - я не можу... От i знай це... Ну,  обнiми  ж

мене, обнiми, пригорни, я так змучилась  за  тобою,  так  витягнулось  все

серце до тебе i до... до дитини нашої...

  Корнiй (зворушений, обiймаючи, сильно пригортає до себе).  Рито  моя.

Рито моя...

  Рита. Твоя, твоя, милий, вся твоя. Ми всi трое - одно... Пам'ятаєш  у

Кiплiнга? Пам'ятаєш: "ми всi троє - одно"? [24] I от нас троє,  i  ми  всi

одно... (Десь чується тиха приглушена гра на скрипцi). Хто то грає? Ах, то

iтальянець-композитор...

  Корнiй. Як гарно грає...

  Рита. Вiн грає нам... Правда?.. Як у  нас  будуть  грошi,  мв  купимо

пiанiно, i я буду тобi грати... Ти  будеш  малювати,  а  я  гратиму  тобi.

Пам'ятаєш, ти казав, що тобi найкраще пишеться пiд музику.  I  Лесик  буде

тут, тобi щiточки й фарби подавати... А я всю душу виграватиму тобi, а  ти

вiзьмеш її в свою душу i з неї передаси на  полотно.  I  ми  разом  будемо

творити, всi троє, бо ми "всi трое - одно". Правда? Правда?

  Корнiй. Правда... Лесик спати хоче, дивись, оченята якi стомленi...

  Рита. Зараз, зараз... Втомленi, втомленi оченятка мої, втомленi бiднi

мої, пелюсточки мої блiдi, нiжнi... Зараз спатоньки... О, дитино, яка ж ти

стала! Ой, яка ж ти стала, бiдна моя! (Схиляється  i  з  скорбною  любов'ю

дивиться на сина).

  Корнiй,  наче  вкопаний,  впивається  в  них  очима.   Входить   Ганна

Семенiвна, тихо пiдходить, пильно подивляючись на обох.

  Рита (несвiдомо, поринувши вся в скорб, задумливо шепоче).  Дитино...

Блiда... Стомлена зiрка моя...

  Корнiй, нiби боячись злякати, спугнути, тихо, обережно  пiдводиться  i,

не зводячи а них очей, хоче йти до полотна.

  Рита (повернувшись до нього). Нiю, дивись...

  Корнiй (хапливо, з ляком). Рито, Рито, не говори,  не  ворушся,  стiй

так... Хвилиночку, ради Бога!

  Рита (здивовано). Що ти? (Зрозумiвши). Ага, ну, добре... Може,  стати

там?

  Корнiй. Нi-нi-нi... Стiй так...  Мамо,  одiйдiть!  А  може,  справдi,

сюди... Я тiльки одну рисочку... (Хапається, хвилюється).

  Ганна Семенiвна. Ну, от, уже напало... Господи!

  Рита (злякано). Мамо, мамо, не треба, ради Бога!

  Ганна Семенiвна (стискує плечима). Дитина ж спати хоче. Що ви  мучите

її?

  Корнiй. Мамо! Ради Бога... Ну, що  це  таке?  Сюди,  Рито.  Клади  на

стiлець сюди, так. Сама  сiдай.  Одну  хвилиночку...  Одну  рисочку...  Її

знаєш, тодi не видно було, не так, тепер... лучче. Таке  страждання...  Це

iменно те, що треба. Це iменно вона... Схились, трошки  пiднiмись,  так...

Тепер...  дивись.  Трохи  не  так...  Нi-нi,   нiчого.   Видно,   видно...

(Вдивляється зблизька). Так-так... Воно. Воно...

  Ганна Семенiвна (стискує плечима). Радiє, що воно... "Рисочка". Та ти

в душу подивись, там ще бiльша мука. Радiє! Господи!

  Корнiй (одмахується). А,  мамо!  Трошки  вище  ще.  Рито.  От  так...

Лесика... трошечки от так... Ах, шкода, що не день. У нього  тепер  чудова

блiдiсть...

  Ганна Семенiвна (все бiльш i бiльш вражена). " Чудова блiдiсть "!

  Рита. Мамо! Я вас молю, ради Бога, мовчiть, я ж  вас  просила...  Ну,

зробiть це для мене.

  Ганна Семенiвна. Та як же я. Господи, можу мовчати?! Та я дерево,  чи

що? Мучать дитину i радiють, що "чудова блiдiсть". Та я  ж  ще  не  зовсiм

здурiла, прости Господи! "Рисочка"... Радiє, що рисочка  страждання...  Та

що ж це таке? "Чудова блiдiсть". Та задушiть дитину, iще краща буде...

  Корнiй (не чуючи, пiдбiгає до полотна, знiмає  його,  вдивляється,  з

одчаєм). Не так! Не те... А, Боже!.. У  тебе  не  було.  Рито,  цього,  що

тепер. Не було...

  Ганна Семенiвна. А ще б пак! Ти б ще  бiльше  помучив,  ще  б  не  те

було... Ну, їй - богу, подурiли, чи що?! Та дитину захолодите!

  Рита. Мамо, я вас молю!

  Корнiй. Рито, Рито... не ворушся, спокiйнiше, ввiйди в себе... (Хапає

палiтру, мiшає фарби, гарячково пише). Ах,  якби  день!  Ти  завтра  сядеш

трохи далi... Трохи далi. Завтра тiнi... А сьогоднi... тiльки  це,  тiльки

тут, ось-ось... Нi-нi. Рито, ради Бога!..

  Дитина слабо починає плакати.

  Ганна Семенiвна (схоплюється, пiдбiгає  й  бере  Лесика  з  стiльця).

Годi! Що це таке?

  Рита (теж нахиляється до дитини). Лесику, Лесику!

  Корнiй  (люто).  Мамо!  Одiйдiть,  я  вас  прошу!  Покладiть  дитину,

покладiть, я вам кажу!

  Ганна Семенiвна. Ти сказився? Дитина змерзла, плаче.

  Корнiй. Хай мерзне, плаче, покладiть!

  Ганна Семенiвна. Не покладу! Що я, така  божевiльна,  як  ти?  Що  це

таке? Тобi отi "рисочки" на ряднi дорогшi, нiж отут на лицi? Схаменися! Та

звiрi так не роблять!

  Корнiй. Мамо, ви нiчого не розумiєте, покладiть Лесика!

  Ганна Семенiвна. Не покладу! Вбий мене. не покладу.  Я  не  сказилас

ще, щоб морозити дитину! (До Рити). А ви, мати хорошi, сидiть! Та я...

  Корнiй (пiдбiгаючи, з мукою, дрижачи весь). Мамо, я  вас  благаю,  на

хвилиночку! Ну, покладiть Лесика, я тiльки одну рисочку, тiльки одну, вона

найважнiша... Мамо, голубко, молю вас, покладiть, не мучте ж  мене,  я  не

можу, я мушу. Мамочко! (Цiлує їй руки, дрижить, хапає Лесика).

  Ганна  Семенiвна.   Господи!   Збожеволiв.   Це   ж   божевiлля!   Та

заспокойся... Та, сину, що з тобою?!

  Рита (з мукою заломляючи руки). О Боже!

  Корнiй. Мамо, дорога, хороша, ну, хвилиночку, вiн же  не  плаче,  тут

тепло, ми затопимо грубку, мамуню, мамо, не мучте ж мене, я не можу!

  Ганна Семенiвна (вражена i злякана). Господи милостивий... Та  продай

ти лучче це нещастя наше!

  Корнiй. Продам, продам, сьогоднi ж, завтра продам, тiльки покладiть.

  Ганна Семенiвна. Що ти з ним казатимеш! Оце так так... Нате, малюйте,

коли вам страждання на полотнi важнiшi, нiж живi... Нате, робiть з ним, що

хочете. (Кладе Лесика на старе мiсце. Милує, загортає його).

  Корнiй. Мамо, не замотуйте його, я ж нiчого не бачу. Та  одiйдiть  од

його. Що ж це таке, нарештi. Боже ти мiй!

  Ганна Семенiвна. Та як же не  замотувать,  коли  тут  холодно,  як  у

льоху. Що ж ти собi думаєш, та ти ж про дитину подумай, про оцю, а не  ту,

хай вона тобi згорить разом з твоїм рядном!

  Рита (тихо з мукою). Мамо, я ж вас просила, я сама все...

  Ганна Семенiвна. Та не можу ж я! Я ж  людина,  чи  звiр?  Та  й  звiр

дитину свою жалує...

  Корнiй (не слухаючи, захоплюючись  знов).  Мамо,  одступiться,  ви  ж

заступаєте... А, Боже мiй! От маєш! Рито, ти вже не  так  сидиш...  Трошки

нижче. Так... Ввiйди в себе... Спокiйнiше... Ну, прошу ж, спокiйнiше.

  Рита. Не можу, Нiю...

  Корнiй (дратуючись). Та як не можеш! Ну, спокiйнiше  будь,  i  вже...

Ввiйди в себе.

  Рита. Не можу, Нiю, ну, не можу... Прости, не сердься...

  Корнiй. В тебе зовсiм не той вираз страждання. Так же не можна... Ну,

дивись на Лесика...

  Ганна Семенiвна."У тебе не той вираз  страждання".  Так  он  як  вони

малюються, цi картини. А прокляття ж вам, коли так!

  Корнiй. Риточко, сиди тихо... сиди... Отак... Ну, хоч так уже...  Ах,

пропало... Ну, так хоча б...

  Гарячково пише.

  Лесик знов починає плакати.

  Рита (кидаючись до нього). Лесю, Лесюню, серце моє, не плач  хоч  ти!

Господи!

  Ганна Семенiвна (рiшуче й люто). Е, що я  з  вами  буду  довго  тут?!

Давайте сюди дитину. (Бере Лесика). До якої ж пори це  буде?  Ви  всю  нiч

його тут будете морозити? До смертi? Хочете, щоб рисочка смертi появилася?

Геть! Малюй он її, а дитини я не дам! Вона беззахисна, i вступитись за неї

нема кому! Геть! (Iде з ательє).

  Корнiй (з одчаєм). Мамо!..

  Ганна Семенiвна. Геть! Не дам! (Виходить).

  Корнiй (люто шпурляє щiточку). Так не можна! Так не можна! А, так  не

можна, нарештi! Що це таке?!

  Рита (пiдходить до нього, пригортаючись). Нiю... Заспокойся...

  Корнiй. Та як я можу заспокоїтись! От єсть! Тiльки от-от мав  схопити

- i на! Так же не можна!..

  Рита (дивлячись на полотно). Нiю, його треба все одно переробляти...

  Корнiй. Для чого? От  єсть!  Нiчого  переробляти!  Тiльки  трохи.  А,

Боже... якраз...

  Рита. Воно не вдасться тобi, Нiю.

  Корнiй.  А,  розумiється,  не  вдасться,  як   будуть   з-пiд   носа.

вихоплювати... Але мусить удатись. I вдасться, я чую... я чую... от!

  Рита. А менi здається, треба нове починати...

  Корнiй. Нове? Не скiнчивши цього? Та навiщо?

  Рита. Ти не хвилюйся, а от  послухай,  що  я  скажу.  Це  полотно  ти

продай... Чекай, любий, дай я скажу... Це полотно  ти  продай,  ми  на  цi

грошi виїдемо, i там на новому мiсцi ти  почнеш  друге...  Ми  будемо  всi

здоровiшi, спокiйнiшi, ти краще працюватимеш.

  Корнiй. Ну, от маєш! Значить, i  ти  не  розумiєш  нiчого.  Та  менi,

власне, не треба спокiйнiше. Власне, я бачу, що помилявся! От єсть.  Я  це

якраз зараз побачив. У тебе не було тодi такої скорби i  справжньої  муки,

що зараз... Я брехав, я штучно хотiв утворити на  полотнi,  коли  тебе  не

було. Власне тепер то це i треба. Спокiйнiшi... От єсть! Ха! Менi не треба

спокою. Моя iдея спокоєм руйнується... Саме тепер, от зараз, в цю  хвилину

менi потрiбнi ви...

  Рита. Нашi муки?

  Корнiй. А так! От маєш... Це єсть iменно те, що треба... От iменно!

  Рита. Ти б, може, навмисне муки цi зробив би,  щоб  намалювати?  Живi

муки тобi тiльки як чудовi рисочки?

  Корнiй. А, Рито, ти, як мама...

  Рита. А хiба не так? Та ти ж подумай; на полотнi ж ми, я, твоя жiнка,

i син твiй. I ти радiєш, що ми мучимося,  бо  ти  можеш  схопити  "те,  що

треба". Вдумайся сам як людина, що ти робиш?

  Корнiй. А, Рито, ти, як  мама,  "вдумайся,  схаменися".  Ти  Мене  не

розумiєш, от i вже.

  Рита. Так - не розумiю, як ти хочеш.

  Корнiй. А, я це знаю. Я це знаю. Я це казав...

  Рита. I не зрозумiю! Я можу бути товаришем, але давати сiм'ю,  давати

себе й дитину свою полотну - не можу.

  Корнiй. Ага! От воно i єсть.  От  воно  i  єсть.  Значить,  ти  -  не

товариш. От це i єсть все... От i вже.

  Рита. А-а ти хотiв би цього? Ти, може, хотiв би  ще  "вищої"  скорби,

щоб Лесик помер i тодi мою скорб намалювати? Ха-ха-ха! Та цього  не  буде.

Ти сам себе нищиш! Чуєш? Як Лесик помре, тобi не буде кого малювати! Чуєш?

Твоє полотно все одно зостанеться нескiнченим. Розумiєш?

  Корнiй (вражений). Нескiнченим?

  Рита. А як ти скiнчиш? Ну? Хто тобi буде  моделлю?  Де  ти  "рисочку"

вiзьмеш? Ну? Це полотно ти все одно  мусиш  не  скiнчити.  Ти  мусиш  його

продати. I друге почати.

  Корнiй (стрепенувшись, немов упечений). А, нi! А, вибачай... Коли вже

дiло йде так, то ти мусиш, нарештi, щось для цього зробити! От.

  Рита. Я? Що я можу зробити? (Корнiй хоче сказати).

  В дверi стук.

  Корнiй. А, ще когось несе. Ввiйдiть!

  Входять Снiжинка i Янсон.

  Снiжинка. Вибачте, будь ласка, ми на одну  хвилинку.  Добродiй  Янсон

має До панi Рити одну справу. На одну хвилинку.

  Рита (здивовано). До мене? Дуже прошу.

  Янсон (спокiйно). Прошу менi вибачити, що вмiшуюсь  в  вашi  особистi

справи. Рiч в тому, що менi вiдомо, що вам треба  виїхати  через  здоров'

дитини з Парижа. Цiлком розумiючи вас i знаючи ваше скрутне  становище,

насмiлився запропонувати вам свою маленьку  помiч.  Я  Можу  вам  позичити

грошей; коли зможете вернути, тодi й повернете.

  Рита (спалахнувши). О, дякую дуже. Але...

  Янсон. Вибачте, я вас переб'ю. Але одна умова: я позичу грошi  тiльки

вам iз тим, що виїдете з Парижа ви, а ваш муж лишиться тут.

  Рита. Що-о?! Щоб я одна їхала?.. Що ви, добродiю?

  Янсон. Таку умову я ставлю.

  Рита. Щоб муж мiй тут зостався, а я їхала? Для чого? Навiщо вам?

  Янсон. Така моя умова.

  Рита (глянувши на  Снiжинку).  Ха-ха-ха!  Я  розумiю.  Дуже  дякую,

добродiю, дуже дякую. Ви дуже добрi, а ще бiльш простодушнi.

  Корнiй. Я не розумiю цiєї умови. I потiм ми не можемо згодитись...  Я

мушу кiнчати свою роботу. Що за... чудна умова?

  Рита (до Янсона). Та ви розумiєте, що ви пропонуєте, чи нi?

  Янсон. Я, мадам, завжди даю собi вiдчит, що говорю i роблю.

  Рита. Не думаю, що на цей раз ви вiрний вiдчит собi  дали!  Ха-ха-ха!

Розумiєш, Корнiю, цю умову? Я поїду, а ти лишишся тут, i в  тебе  не  буде

вже жiнки й сiм'ї. Ти будеш "вiльним", i дехто  може  зайняти  моє  мiсце.

Ха-ха-ха! А добродiй Янсон така  добра  людина,  що  згоджується  помагати

цьому.

  Снiжинка весь час посмiхається.

  Корнiй. Що за нiсенiтниця!..  А,  маєш...  Я  не  розумiю,  добродiю,

навiщо я вам тут? От єсть!

  Янсон (з спокiйною усмiшкою). Така моя умова. Я  нiяких  пояснень  не

можу вам дати.

  Рита. Ну, то за таку помiч я можу вам на дверi показати, добродiю!

  Янсон. Як знаєте, воля ваша.

  Рита. Ха-ха-ха! Та хiба я не знаю, чиї це умови? Це  не  вашi,  а  он

чиї! (Показує на Снiжинку). Нi? Неправда?

  Янсон. Я сказав, що пояснень дати вам не можу.

  Рита. Ну, розумiється. Як ви можете їх дати, коли вона звелiла вам не

давати. Вона звелить вам стерегти дверi, як вона спатиме з  любовником,  i

ви стерегтимете!

  Янсон (спокiйно). Це моя справа, шановна добродiйко. Ви приймаєте мої

умови?

  Рита (гнiвно). Hi! Таку помiч я вважаю  собi  за  образу!  Розумiєте?

Забирайтесь геть!

  Янсон (уклоняючись). Я цього ждав. Прошу вибачення.  (Повертається  i

йде).

  Снiжинка (з посмiшкою, до Корнiя).  А  правда,  Янсон  може  розумiти

красу?

  Рита. Так само, як павiан! Або жалкий раб!

  Снiжинка (тихо). Дуже помиляєтесь. У всякому  разi  своє  вiн  любить

так, що все дасть за нього. А ви своє так не любите.  Ви  жертвуєте  сином

для ревностi. Не правда?

  Рита. Як ви смiєте так говорити зо мною?

  Снiжинка. Хiба не правда? Хто вам дорогше?

  Рита. Про те я вам казати не буду, бо  ви  нi  того,  нi  другого  не

розумiєте. Вам бульварнi чуття тiльки зрозумiлi. Прошу вийти з нашої хати.

  Снiжинка. Я на образи не хочу одповiдати образами. А до  того,  що

розумiю, ви ще не доросли. Прощайте, Бiлий Медведю!  (Помалу  виходить  за

Янсо-ном).

  Рита. Ха-ха-ха... О, подумаєш! Не доросли... Але яке нахабство!  Який

цинiзм! Така пропозицiя. Це таке... одверте  щось,  нахабне,  брудне.  Фу,

Господи! Та як вона смiє?!

  Корнiй (що весь час ходив по хатi). А, лиши...  Ну,  просто  Снiжинка

дурницi робить. А, що там... Я все одно не можу. От i вже. Не можу.

  Рита. Ти завтра ж продаси полотно i визволиш мене од  таких  образ  i

пропозицiй! Чуєш? I як ти мiг слухати спокiйно цю пiдлу пропозицiю? Як  ти

мiг допустити це?! Вона ж, видно це, прийшла спецiально, щоб нас образити!

  Корнiй. А, Рито. Яка там образа.- Зовсiм вона  цього  не  думала.  От

собi думає, що сiм'я не пiдходить артистовi, й хоче нищити її. От i вже...

I не в тому рiч.

  Рита. Ти, здається, цiлком спiвчуваєш їй.

  Корнiй. Лиши, Рито... Не можу я спiвчувати тому, чого нема в менi.

  Рита. Нi, ти спiвчуваєш! Бо якби ти був проти цього, ти  б  не  мучив

нас так, ти б давно вже зробив для сiм'ї те, що всякий мусить зробити.

  Корнiй (раптом роздратовано). А, для сiм'ї, для сiм'ї! Все для сiм'ї!

А чому сiм'я для мене не робить? Такої сiм'ї я не хочу! От єсть! Не  хочу,

та й уже. Я перерiс таку сiм'ю. Це минулося... Минулося. Все для сiм'ї:  i

честь для сiм'ї, i власнiсть, i талант, i держава... Та що таке? Хай сiм'

служить уже чомусь бiльшому за неї! Годi.

  Рита. Бiльшому?

  Корнiй. А щоб тв знала, що бiльшому. Творчостi! Мистецтву,  от  чому.

Na! Завели собi сiм'ю,  i  все  їй  давай,  -  священна.  Поцiлував  другу

женщину, честь опозорив. Во сiм' ї те шкодить. А к  чорту  не  хочеш?  Na,

маєш! Колись вона була головна, а тепер чоловiк вирiс. Вирiс, i вже. Годi.

Сiм'я мусить нову форму придбати. От. Годi од сiм'ї до всього пiдходити...

Так-так! Що це, справдi, таке? Того не можна, того не можна, те їй  давай,

це їй давай. Та що? Хiба я якийсь крамар, що має лавку  для  сiм'ї?  Мавшi

Хiба я живу для того, щоб сiм'ю содержувати? Сiм'я менi головне? Та з якої

речi? От єсть тобi! Це колись було. А тепер сiм'я хай служить. От i вже. Я

й досi нiчого не можу зробити, нiчого бiльшого не  можу  написати.  Я  все

продаю, все спiшу. Та до якої ж пори? Маєш! Одну рiч хотiв  зробити  i  от

тобi - давай її сiм'ї. Але вибачайте, я її не дам. А, того не буде!  Хочеш

сiм'ю рятувати, то рятуй сама! А хочеш бути  менi  дiйсним  товаришем,  то

мусиш все вiддати для  мистецтва.  От  i  вже.  Треба,  нарештi,  ясно  це

поставити, до якої це пори буде!

  Рита. Що ж я тобi ще не дала? Що ти не взяв ще у мене? Говори, я дам.

  Корнiй. А, що! Чого ради я  повинен  для  сiм'ї  давати  своє...  все

найдорогше, чому сiм'я менi не дасть свого найдорогшого... " святого "? А,

маєш...

  Рита. Говори ж,  що?  Говори,  що  сiм'я  тобi  ще  не  дала,  твоєму

мистецтву, що?

  Корнiй. Нiчого не дала, а ще взяла. Менi треба грошей  на  Салон,  на

роботу, на фарби. Де я вiзьму? Де? А, маєш... Де  я  можу  зараз  дiстати,

коли я скiнчив роботу? Продать цю,  а  потiм  знов  почати,  не  скiнчить,

продати i знов? I так все життя? Та що таке? За якої речi?

  Рита (тихо). Чого ж тв хочеш? Щоб ми пiшли од тебе? Ти хочеш,  щоб

взяла грошi у Янсона i поїхала? Так?

  Корнiй. Нi, я цього не хочу...

  Рита. Ага, ти мусиш кiнчати роботу. Ну, так чого ж тобi треба?

  Корнiй. Менi треба грошей. От i вже.

  Рита. I менi треба. Ну?

  Корнiй (зупиняючись, чудно дивиться на неї). "Ну"? Ну, так  от  що

тобi скажу. Ти говориш, що ти i все можеш зробить, що ти товариш мiй?

  Рита. Говорю. Ну?

  Корнiй. Ну, так от: ти мусиш пiти до Мулена, продатись йому  i  взяти

для сiм'ї й для мене грошей. I вже.

  Рита (пронизана жахом). Корнiю, що ти говориш?!!

  Корнiй. Я говорю те,  що  говорю.  Дай  свою  честь  для  сiм'ї,  дл

мистецтва, для мене.

  Рита. Корнiю! Господи! Ти свiдомо це  говориш?  Ти  розумiєш,  що  ти

говориш?

  Корнiй. Я говорю те, що я говорю. От i вже.

  Рита. О Боже! Менi сниться чи... Господи!.. Ти на це йдеш? На це?

  Корнiй. Я мушу мати грошi. Я давав їх за твою честь, сiм'ю, дай  менi

за мою честь. Я не можу так далi!

  Рита. Ти безчестям сiм'ї хочеш купити собi артизм свiй?

  Корнiй. Безчестя нема нiякого... Нiякого... Безчестя тодi, коли сiм'

вище цього. Тодi женщина не смiє нарушати її наказiв, бо сiм'я руйнується.

От. А коли сiм'я средство, тодi безчестя нема.

  Рита. О Боже!.. Щоб я своє тiло  продавала  для  твого  полотна?  Дл

твого мертвого - свої живi муки, сором?

  Корнiй. Так! Щоб ти тiло продала... Я продавав для  вас  свiй  мозок,

свої нерви, тiло й душу, а ти продай тiльки тiло. От i вже. От i вже. А ти

тiло продай. А полотна я не продам. Iди до Мулена.

  Рита. Та ти ж сам двi години тому назад своє  полотно  давав  за  моє

тiло!?

  Корнiй. Тодi я давав, а тепер ти  дай.  Я  рятував  сiм'ю,  ти  рятуй

мистецтво. А не вирятуєш, все погибне. Я бiльше не можу. От i вже. Я  мушу

писати або... кiнець всьому. Iдеш?

  Рита. Куди?

  Корнiй. До Мулена!

  Рита. Ти справдi?!

  Корнiй. Справдi.

  Рита (якийсь мент пильно дибиться  на  нього,  вся  дрижить).  Щоб

пiшла... для того полотна?!

  Корнiй. Для того полотна.

  Рита (раптом стрибаючи до столу, хапає нiж i бiжить до  картини).  О,

коли так, то...

  Корнiй (несамовито кричить). Рито! Куди?! Рито?! Зупинись!

  Рита (бiля картини, зупиняючись. Люто). Смерть твоєму полотну!

  Корнiй. Рито! Не смiй! Чуєш?! Клянуся, я в ту ж  мить  своїми  руками

задушу Лесика, як порiжеш! Одiйди!

  Рита. Лесика? Ти?!

  Корнiй (грiзно). Даю тобi слово! Даю тобi клятву,  що  в  ту  ж  мить

задушу. Хай буде, що буде! Одiйди от полотна! Я тобi кажу,  одiйди  лучче!

(Несамовитий i рiшучий).

  Рита пильно вдивляється в його. Вiрить.  Помалу  одходить.  Сiдає  коло

столу й падає головою на руки.

  Корнiй (оглядається, пiдходить до неї). Я тебе  питаю:  пiдеш?  Рито,

пiдеш до Мулена? Одповiдай!

  Рита (схоплюючись, голосно плює йому в лице). От тобi моя одповiдь!

  Корнiй (витираючись. Глухо). А-а, так? Ну, хай буде, що буде!  (Хутко

виходить).

  Рита, дрижачи вся, падає знов на стiл i гiрко ридає.

  Завiса

       ДIЯ ЧЕТВЕРТА

  Там же.

  Виходять з коридору Ганна Семенiвна, Снiжинка i Мiгуелес.

  Ганна Семенiвна (часто витирає сльози,  говорить  пошепки,  весь  час

прислухаючись до кiмнати Рити). Балакайте тихо... Вона може почути...

  Снiжинка. Та в чому рiч, що сталося?

  Ганна  Семенiвна.  Зараз,  зараз...  (Пiдходить  до  дверей  злiва  i

прислухається). Єсть... Вiн ходить, а вона спiває. (Ледве  чути  колискову

пiсню). Тихше... Я боюся на хвилинку  вийти  з  хати.  Два  разе  сьогоднi

вискакувала в коридор, i нiкого вдома не було. Стукала, стукала до всiх...

  Снiжинка (нетерпляче). Та що ж сталося! Що? Може, з Лесиком що?

  Ганна Семенiвна (плаче). Помер...

  Снiжинка (скрикує). Помер Лесик?!

  Ганна Семенiвна (злякано). Тихо,ради Бога! Вона як почує... Ох, Боже,

що тут дiється!..

  Снiжинка (тихо). Коли ж помер?

  Ганна Семенiвна. Ще вчора ввечерi, якраз, як  вона  надумалась  взяти

грошi у Янсона. Рiшилася, i от... Хто б думав...

  Снiжинка. Та вiн же недавно ще був зовсiм здоровий?!

  Ганна Семенiвна. А, де вже там здоровий... В один день  розгорiвся  i

згорiв. Ввечерi (плаче) й не стало... Як свiчечка, наприкiнцi  несподiвано

блимнула й погасла.

  Снiжинка. Бiдний Лесик! От несподiвано... Як же вони?

  Ганна Семенiвна (озирається). О, тут ще бiльша бiда! Я вже до  вас...

Поможiть менi якось з ними... Я ж сама, я нiчого не можу! Вони сидять  всю

нiч, весь день i не одходять от трупика. А вона наказала, щоб я нiкому  не

говорила, що вiн помер... Що вона хоче, я не знаю. Його нiкуди од себе  не

пускає... Вiн цiлий день нiчого не їсть, дивиться  на  трупик,  ходить  по

хатi, щось думає i знов дивиться...  А  вона  от  вже  спiває  над  ним...

Хотiла, щоб обмити ж, поховати... Ну, горе,, нещастя, - та якось же  треба

порядок дати. Тiльце ж хоч сховати,  воно  ж  дух  почне  давати...  А  її

нiякими словами не вговориш. Вчепиться, як... чиста пантера,  i  нiчого  з

нею... Ради Бога, поможiть менi якось... Вони ж обоє побожеволiють, як iще

одну нiч посидять. Треба їх розлучити. Розвiяти трохи їх... Щось... Ну,

вже не знаю... (Витирає сльозу).

  Мiгуелес. Вибачте, сеньйоро, сеньйор Корнiй по  своїй  волi  не  хоче

одходити од тiла сина?

  Ганна Семенiвна. Не знаю... Нi, вона його  не  пускає...  Якби  хтось

прийшов, кудись покликав, вiн  би  пiшов...  Тш!..  (Прислухається).  Щось

голосно балакають. Вiн навiть хотiв вийти, так вона не пустила.  Потiм,

ще боюсь, щоб вона йому й собi чого не заподiяла... Ви ж знаєте, яка вона.

Вона все твердить тепер, що вiн її кине, що зв'язок порвано,  що  вони  не

простять один одному цього. I все шукала сьогоднi вранцi  опiум.  Пляшечка

опiуму в неї була... Та, слава Богу, не знайшла й  покинула.  Тiльки  сама

вся така, що.. страшно дивитись. Всю нiч билась головою об пiдлогу,  а  ми

не давали. Ох, ця нiч! А тепер щось думає, сидить,  як  камiнь,  i  думає,

думає, аж страшно стає. Благаю вас,  поможiть  менi  якось  розважити  їх,

якось... Порядок якийсь дати. Ми ж усi побожеволiємо от так. Господи! Якби

я знала, нiзащо б не виїхала сюди. Думала, на старiсть з сином буду.  I  в

таке попала. Внука не стало, сина ще не стане... (Плаче).

  Снiжинка  (розчулено).  Ну,  нiчого,  якось  все  буде.  Треба   щось

зробити... Тiльки як же зробити? Туди можна зайти?

  Ганна Семенiвна. Ой, нi, не пустить. Та й не варто туди йти, а  надто

вам. Треба, щоб вона вас i не бачила, бо й так часто говорить йому про вас

L.. боїться. Ах, горе хоч у кого розум помутить...  Треба,  щоб  добродiй.

Мiгуелес з нею поговорив (до Мiгуелеса), вона найбiльш симпатично  до  вас

ставиться... А ви, Снiжинко, уже з ним, вiн вас  послухається  бiльш,  нiж

кого. Якби, так, щоб  її  кудись  хоч  на  годинку  з  дому  вивезти,  щоб

подивилась на вулицi, на людей, це б її думки хоч трохи розвiяло б. А його

теж... I трупик же.  Господи,  треба  обмити!  Треба  ж  i  труну  купити,

поховати. Якось же чи в полiцiю, чи куди тут заяву зробити?.. Я  ж  нiчого

тут не знаю.

  Снiжинка. Гм!.. Що ж тут придумати? Ви кажете, що вона мене боїться й

говорить йому? Ви не подумайте... я для того питаю, що, може, все  -  таки

менi можна пiти до неї... Може, вже вона не так дуже  вороже  ставиться?..

Як ви думаєте? (В очах жаднiсть i напружена увага).

  Ганна Семенiвна. Нi-нi, лучче не йдiть!.. Буде гiрше... Буде гiрше...

Не треба... Хай добродiй Мiгуелес...

  Снiжинка. Ну, а... добродiй Корнiй як до мене?

  Ганна Семенiвна. Корнiй нiчого... Я от що думаю: ви, Снiжинко,  йдiть

на веранду i сховайтесь. Я викличу сюди Риту, скажу, що добродiй  Мiгуелес

має важну справу до неї... Як вона вийде, ви тодi через тi дверi iдiть  до

Корнiя й виводьте на веранду. А звiдти вже сюди та й до себе чи куди  там.

Тiльки  дивiться,  я  буду  кашлять,  як  можна  йти...  Щоб  на  неї   не

наскочити... От тiльки як її  з  дому  вивезти?  Я  вже  думала  так,  щоб

добродiй Мiгуелес сказав їй, що приїхала одна її подруга, Аня Смирнова,  -

вони дуже любляться - та заслабла i просить приїхати  в  отель.  Тiльки  ж

чого записки нема?.. От горе.

  Мiгуелес. Я скажу, що загубив записку!

  Ганна Семенiвна. Aгa! Це нiчого. А як же тодi, як нiякої  подруги  не

буде? Що вона подумає? Вона й так боїться, що... Ах, горе ж  яке.  Господи

милостивий.

  Мiгуелес. Та навiщо все це? Я просто з нею  поговорю.  Сеньйора  Рита

людина розумна i зрозумiє, що не можна ж так  весь  час.  Як  ви  думаєте,

сеньйоро?

  Ганна Семенiвна. Ой, боюсь... Може б, їй це вже десь там сказали, щоб

Корнiя витягнути?

  Мiгуелес. Ну, добре! А як називається та подруга?

  Ганна Семенiвна. Аня Смирнова.

  Мiгуелес. Аня Смирнова? Добре.

  Ганна Семенiвна. I от ще що: не показуйте й знаку, що ви що -  небудь

знаєте. Боже вас борони! Так, наче нiчого не сталось. А  то  й  не  рушить

нiкуди. I ви, Снiжинко, слiдiть же, як я буду знак давати... Буду кашлять,

значить можна йти. I до нього в кiмнату, i сюди.

  Снiжинка. Добре.

  Ганна Семенiвна. От, Господи, до чого дожила на старiсть! Ну, та що ж

зробиш?..

  Мiгуелес. Чекайте, сеньйоро... Менi здається, що сеньйоритi  Снiжинцi

треба пiдождати на верандi доти, доки сеньйора Рита не  вийде  зовсiм,  бо

вона може вернутись i не застати...

  Ганна Семенiвна. А  правда,  правда...  Ох,  i  не  раз,  мабуть,  ще

вернеться... Та чи й пiде Ще? .

  Мiгуелес. А потiм ще:  ця  сеньйорита,  Аня  Смирнова,  блондинка  чи

брюнетка? I яка з себе?

  Ганна Семенiвна. Не бачила, не знаю... Фотографiю бачила, здається  -

блондинка.

  Мiгуелес. Гм! Ну, та нiчого! Якось викручусь... Iдiть уже.

  Ганна Семенiвна. Ну, Снiжинко, ховайтеся... Iду...

  Снiжинка виходить на веранду, а  Ганна  Семевiвна  -  в  кiмнату  Рити.

Мiгуелес схвильовано ходить по ательє.

  Снiжинка (визираючи iз дверей тихо). Мiгуе-лес!

  Мiгуелес. Що?

  Снiжинка. Ви її довше не пускайте додому.

  Мiгуелес. Добре.

  Снiжинка ховається,  а  вiн  знов  ходить.  Виходять  Рита  й  Ганна

Семенiвна.

  Рита (в чорному, дуже блiда, на лицi строга,  хмура  задума).  Добрий

вечiр, Мiгуелес. Що ви менi хочете сказати? Вибачайте, я з  вами  не  можу

довго говорити, я дуже зайнята.

  Мiгуелес. Дуже вибачаюсь. Але справа не моя, а...  одної  особи,  яка

сьогоднi приїхала в Париж i хоче вас бачити. По дорозi вона дуже  заслабла

i зовсiм хвора зараз...

  Рита. Це дуже неприємно. Шкода...

  Мiгуелес. Ця особа - ваша подруга Аня Смирнова.

  Рита (неуважно). Аня Смирнова? Коли ж вона приїхала?

  Мiгуелес. Вона приїхала сьогоднi вранцi й дуже хвора...

  Рита." Сьогоднi вранцi й дуже хвора"...  (Здавлює  голову).  Вибачте,

добродiю, менi трохи голова болить... Я вас не розумiю,  ви  говорите,  що

хтось приїхав у Париж...

  Мiгуелес. Ваша подруга, Аня Смирнова...

  Рита. Ну?

  Мiгуелес. I хоче вас бачити, бо сама прийти не може... Щоб ви прийшли

до неї...

  Рита. Ах, так-так... Зараз?

  Мiгуелес. Зараз.

  Рита. Я не можу зараз...  I  взагалi,  я  бiльше  не  можу.  Ви  менi

вибачте, я мушу вас лишити, у мене дуже важна справа...

  Ганна Семенiвна. Ритонько, Аня дуже хвора i хотiла б вас бачити.  Ан

Смирнова.

  Рита (здавлює голову). Чекайте... Менi трохи голова болить i здаєтьс

все сном... Ви говорите... Ах так! (Живiше). Ви говорите, Аня  Смирнова  в

Парижi? Давно?

  Мiгуелес (все бiльш i бiльш почуваючи себе  нiяково).  Вона  сьогоднi

вранцi приїхала, дуже хвора i просить вас прийти...

  Рита. Вона дуже хвора? Аня?.. Господи, я  нiчого  зараз  не  розумiю.

Чого Аня в Парижi? I через що ви, Мiгуелес? Я нiчого не розумiю.

  Мiгуелес. Її знайомий - мiй приятель... I, словом, я знаю...

  Рита. I хвора?.. Хоче мене бачити? Аня? Господи, що ж  менi  зробити?

Чекайте (Нiби про себе). Так... Так.  Ну,  все  одно!  Тiльки  я  не  можу

довго... Я на пiвгодини. Гм. Добре! Це навiть  дуже  добре!  Я  з  Анею...

Добре, добре, я зараз. Я одягнусь i... дещо  зроблю.  Почекайте...  Ви  на

мене не дивуйтесь, Мiгуелес, у мене зараз одна така важна робота, що  менi

голова запаморочилась... Я навiть з  хати  не  виходжу.  Це,  мабуть,  всi

помiтили? Правда? У Корнiя теж... Ми мусимо спiшити...

  Мiгуелес (з нiяковiстю). О, сеньйоро, я вас цiлком розумiю...

  Рита. Правда? Ну, то прошу зачекати одну хвилинку, я зараз... Я  дуже

рада, що так... що приїхала Аня, я її давно не бачила... Дуже  дякую...  Я

зараз... (Бiжить до себе).

  Мiгуелес (до Ганни Семенiвни). Це  дуже  тяжка  роль,  сеньйоро...  Я

каюсь, що взяв її на себе.

  Ганна Семенiвна (витираючи сльози). Я розумiю вас. Я  розумiю...  Але

ви додержте вже до кiнця.

  Мiгуелес.  Я  не  знаю,  чи  зможу  довго...  Менi   хотiлось   зразу

признатись. Я дуже каюсь, що взявся. Це дуже тяжко, сеньйоро...

  Ганна Семенiвна. Ну що ж робити? Ви бачили самi, яка  вона...  В  неї

якась думка сидить, i  вона  нiчого  не  бачить  i  не  чує.  Вона  ж  так

збожеволiє... Принесiть уже таку жертву. Хай вона навiть  розсердяться  на

вас. Що ж робити?

  Мiгуелес. Я на це готовий... Але я не думав, що це так трудно буде...

  Ганна Семенiвна. Ну, якось уже...

  Виходить Рита одягнена.

  Рита (пiднято говорить). Ну, я можу... (Зо нею виходить Карнiй,  лице

сiре, стомлене, тупо - суворе). Корнiю! Ти  ж  пам'ятаєш  своє  слово:  ти

нiкуди не пiдеш. Чуєш?

  Корнiй. Я сказав. Рито, що нiкуди не пiду. Я сказав, i вже.

  Рита (до Ганни Семенiвни). Мамо, ви мусите  менi  дати  обiцяння,  що

Корнiй до мого приходу нiкуди не пiде...

  Ганна Семенiвна (несмiла). Йому б треба хоч трошки на  свiже  повiтр

пройтись...

  Рита. Нi-нi!.. А  Лесик?  (Злякано  дивиться  на  Мiгуелеса.  Хапливо

поправляється). А наша робота? Ти мусиш вести її далi. Чуєш, Корнiю?

  Корнiй. Та сказав же. Рито...

  Рита. Я бiльше як сорок хвилин не буду. Мiгуелес, це недалеко?..

  Мiгуелес. Недалеко.

  Рита. Я Анi два тiльки слова i зараз же назад. Я мушу  тобi,  Корнiю,

неодмiнно щось сказати. Ну, я йду. (До Мiгуелеса). Ходiмте.

  Мiгуелес. До побачення! (Виходять).

  Корнiй ходить в задумi по хатi.

  Ганна Семенiвна (обережно зупиняючи його). Нiю!

  Корнiй. Що, мамо?

  Ганна Семенiвна. Годi журитись, сину... Не можна ж так уже...

  Корнiй. Я, мамо, не журюсь.

  Ганна Семенiвна. Ну, як же не журишся? Всю нiч i  ввесь  день  сидите

обоє, нiчого не їсте... щось думаєте... Над  чим  там  довго  думати?  Ну,

горе, нещастя, а все ж таки журбою не поможеш йому. Дасть Бог,  будуть  ще

дiти...

  Корнiй (тихо). Нi, мамо, так бiльше дiтей у мене не буде... А, так не

буде...

  Ганна Семенiвна. Як "так"? Як же це "так" ?

  Корнiй. Так, як була... Як було... Ну, мамо, треба говорити. Зараз не

треба говорити...

  Ганна Семенiвна. Та чому ж не треба? Як же то так було?  Було,  як  у

всiх людей буває. Що ти i говориш, сину?

  Корнiй (посмiхаючись). Ага, от то i єсть, як у людей. От то i єсть...

  Ганна Семенiвна. Так вiки було, сину.

  Корнiй (так само). Ага, от то i єсть, що вiки.I От то i єсть... |

  Ганна Семенiвна (тривожно). Та що ти,  сину,  говориш?  Може,  тобi..

голова болить? |

  Корнiй. Буде, мама.. Я нiчого не знаю. От i вже... Я зараз нiчого  не

знаю... Я знаю, що єсть два... нi, три трупи в хатi.. От це я знаю...

  Ганна Семенiвна (злякано). Господи, Нiю, що ти говориш?!  Якi  трупи?

Де? |

  Корнiй (посмiхаючись, показує на хату Рити, на полотно  й  на  себе).

Он, он i ось... Ну, i годi, мамо. Годi... Iдiть до Лесика...  Я  хочу  сам

побути... Менi болить голова... Я хочу трохи спочити... Трохи спочити.  От

iменно... спочити б трохи... А там... Ну, йдiть, мамо, йдiть...

  Ганна Семенiвна. Нiю... Тут хоче тебе бачити Снiжинка... Може б, ти з

нею трошки пройшовся по вулицi... голова б посвiжiшала. Ти ж не  спав,  не

їв. Не можна ж так...

  Корнiй. Нi, мамо, я нiкуди не пiду. Я Снiжинку... Ну, що ж, я  нiчого

не маю проти Снiжинки. Нiчого...

  Ганна Семенiвна. Так я скажу їй... (Голосно кашляє, iде до веранди  й

одчиняє дверi).

  Входить Снiжинка i говорить Ганнi Семенiвнi:

  - Я трохи не замерзла.  Добрий  вечiр,  Бiлий  Медведю!  (Пiдходить  до

нього).

  Корнiй. Добрий вечiр... Ви були на верандi?

  Снiжинка. Вечiр такий гарний, я собi гуляла там...

  Корнiй (пильно дивиться на обох). Не треба було цього, мама..  А,  не

треба... Можна було прямо прийти...

  Снiжинка. Я прямо й прийшла.

  Корнiй. Ну, все одно.. Тiльки... негарно.

  Снiжинка робить знак Ганнi Семенiвнi, щоб та  вийшла.  Ганна  Семенiвна

виходить.

  Снiжинка. Що з вами. Бiлий Медведю?

  Корнiй (просто). Хiба ви нiчого не знаєте?  Знаєте  ж,  навiщо...  цi

комедiї? Мати думає, що ми вже побожеволiли... Сiдайте, Снiжинко.

  Снiжинка. Сядьте й ви... Тут... на канапу...

  Корнiй мовчки i важко сiдає. Здалека чується гра на скрипцi.

  Корнiй (тихо). Знов грає...

  Снiжинка. Це той iтальянець... Вiн тiльки вночi може грати...

  Корнiй. Так, вночi. Вночi - тихо...

  Снiжинка. Дуже тяжко. Медведю?

  Корнiй. Я стомлений... i порожнiй...

  Снiжинка. Порожнiй?

  Корнiй. Порожнiй, як... труп. Так менi  здається.  (По  паузi).  Я  -

чужий собi... Так менi здається... От так менi здається, i вже...

  Снiжинка. Нiчого, знову будете повним... Все буде добре. Медведю... В

кожному поганому  єсть  часточка  доброго..  Ви  зате  можете  бути  тепер

вiльним... Як хочете, розумiється...

  Корнiй. Не знаю... Нiчого, Снiжинко, не знаю...

  Снiжинка. Будете! В вас е сила, велика сила,  вона  своє  вiзьме.  Це

тiльки тепер... Ви стомленi,  прибитi,  враженi..  Потiм  сила  проб'єтьс

вгору... I навiть добре, що так сталось!.. Така моя думка. Медведю.

  Корнiй. Не треба, Снiжинко, не  треба...  Я  нiчого  не  знаю.  I  не

треба... Потiм. Все потiм...

  Снiжинка. А я думаю, що не потiм,  а  зараз...  тепер  же!  Ви  -  не

хлопчик  i  мусите  у  всяких  обставинах  давати  собi  вiдчит...  Що  за

легкодухiсть? Люди в бiльших нещастях не падають духом, а вам, може, й  не

нещастя це, а щастя.

  Корнiй. Не говорiть так, Снiжинка.. Не треба... Негарно.

  Снiжинка. Через що?

  Корнiй. Я не знаю.. Негарно, i все... Так менi  здається...  I  не  в

тому рiч... Зовсiм не в тому. Ну, помер Лесик... Ну, й  помер.  I  вже.  I

горе, i жалко. Ну, i вже. Кiнець, не оживе. Друге... А, друге єсть, друге.

  Снiжинка. Що ж друге? Рита?

  Корнiй мовчить.

  Снiжинка. Рита, Медведю?

  Корнiй. Не будемо говорити, не будемо. Не треба. Щоб говорити,  треба

знати... Треба все знати, Снiжинко. А що ми знаємо? Що я знаю? А, от то  i

єсть... Я знаю, що так не можна, а як?

  Снiжинка. Що "так"?

  Корнiй. Так, як було... А як  iнакше?  Хто  скаже?  Я?  Чи  Рита?  О,

Рита... Вона iнакше не скаже.О  вона  не  скаже...  Нi-нi,  вона  не  може

сказати  iнакше...  Ви  думаєте,  вона  менi   простить   Лесика?   (Чудно

посмiхається). О, Чорна Пантера за дiтей не прощає нiкому. А то вже  нi...

I вона права. Вона права... А я теж правий.. Хто ж винен,  Снiжинко?  Хто?

А, от то i єсть, що хто!

  Снiжинка. Ви розiйдетесь тепер?

  Корнiй (здивовано). Хто?

  Снiжинка. Ви i Рита.

  Корнiй. Як розiйдемось?

  Снiжинка. Ну, "як"? Як звичайно розходяться.

  Корнiй. Не знаю... Я цього, власне, й не знаю... Я  тепер  нiчого  не

знаю... Ох, як стомився ж я! I все таки нiчого не знаю. Усе-таки. Ну,  все

одно. Все одно, Снiжинко... Чуєте, як грає? А тихо як... Бiдна  Рита!  Ох,

яка вона бiдна! Ну, все одно... Щось буде. Побачимо...

  Снiжинка. Ви з нею говорили?

  Корнiй. Нi, ми нiчого  не  говорили...  Ми  тiльки  чуємо.  Розумiєте,

Снiжинко, як можна не говорити, а всi  думки  чути?  Розумiєте?  От  i  ми

чуємо! I я чую, i вона чує... Ну що ж.  Побачимо...  а  що  побачимо?  Хто

скаже? Ну, як треба, Снiжинко? Як?

  Снiжинка. За Риту я нiчого не можу сказати. Я її не розумiю... А  вам

скажу: ви хочете бути артистом? То мусите бути вiльним. Артист не  повинен

мати сiм'ї. Вiн - жрець. От i все!

  Корнiй (мовчки, не згоджуючись, хитає головою). Нi... Нi, Снiжинко...

  Снiжинка. Нi, так!

  Корнiй. Нi, вiн буде... не цiлий... Не цiлий... Так я чую. От чую,  i

вже...

  Снiжинка. А так цiлий, коли дає себе сiм'ї i має  те,  що  хоч  i  ви

зараз? Так цiлий?

  Корнiй. Нi, i так не цiлий...

  Снiжинка. А як же?

  Корнiй. Ага... От то i єсть, що як! Як? Я знаю? Ми  перенесли  це,  а

нового не маємо.. Форми новi треба... Це - вiчне,  Снiжинка..  Вiчне.  Тут

уже... годi.. А форми не тi... От i єсть. От i душать, от i стискують... А

як iнакше? (Нiби до себе). Ну як, от так просто: як? Чи Рита ж зможе якось

iнакше? Чи схоче? Нi... А Рита й не схоче, i не  зможе.  От  i  єсть...  I

вже...

  Снiжинка. Та чого ж неодмiнно Рита? Хiба ви з нею навiки зв'язанi?  Є

другi женщини, якi схочуть i зможуть. Чого ж тiльки Рита?

  Корнiй. Чого Рита? Того, що... (Довго мовчить). Не знаю...

  Снiжинка. Ех, Бiлий Медведю, не Рити вам треба! Рита - для  самця,  а

не для творця. Творець перерiс самця. Ось в  чому  суть  людини.  Так-так!

Людина має красу, а звiр її не знає. От i все.  Ви  мусите  звiра  в  собi

вбити. Тодi ви дасте красу, яка в  вас  є.  Є,  мiй  Бiлий  Медведю,  є!..

Послухайте Снiжинки, яка найбiльше чула й чує в  вас  цю  красу.  Встаньте

зараз, сильний, твердий, напишiть листа Ритi, й  ходiм  зо  мною.  Творець

мусить бути жорстоким, не всяку жалiсть треба допускати  до  себе.  Ходiм,

Медведю! Я не говорю, щоб ви мене любили, щоб до мене йшли. Я хочу  бачити

вас вiльним i гарним. Чуєте? Хочете, ми нiколи не будемо  бачитись.  Я  не

для себе. Хоча... хоча. Медведю, я думаю, що якби ви пiшли до  мене,  я  б

дала вам все те, що вам треба, те нове, що ви хочете й не знаєте. Медведю,

дорогий. Бiлий. (Стає на колiна перед ним).  Послухайтесь  Снiжинки.  Вона

вам хоче тiльки краси, тiльки краси. Медведю, ходiм? Га?

  Корнiй. Снiжинко, Снiжинко, не треба, не зараз... Не треба.

  Снiжинка (рiшуче). Скажiть, ви любите Риту? Любите?

  Корнiй. Я не знаю, Снiжинко, не знаю...

  Снiжинка. Ну, скажiть, ви, очевидно, чуєте таку зв'язь з нею,  що  не

можете порвати? Так?

  Корнiй. Не знаю ж, Снiжинко! Я  чую  тiльки,  що...  що...  порвалось

щось. А що? Не знаю... Може, вона знає?

  Снiжинка. А вона це чує? Чує?

  Корнiй. I вона чує... А може, й не чує... Може, й я нiчого не  чую...

Не знаю, Снiжинко. Не треба, не зараз... Потiм. Все потiм... Там ще Лесик.

  Снiжинка. Лесика вже немає. Зв'язь порвано.

  Корнiй. Не знаю... Може, й порвано. Може, це й єсть...

  Снiжинка (благаючи). Бiдний Медведю, ходiм зо мною! Ходiм, Медведю...

Ходiм зараз, я боюсь за вас... Я боюсь. Пантера дужа...  Вона  не  пустить

вас...

  Корнiй. Нi, я не боюсь... нiкого, а тiльки... себе. От iменно себе.

  Снiжинка. Медведю, Бiлий прекрасний...

  Розчиняються дверi в коридор, i хутко входить Рита. Забачивши Снiжинку,

яка раптово пiдвелася, зупиняється i якийсь мент не може  нiчого  сказати.

Нарештi важко, трудно дихаючи, тихо i хрипло говорить:

  - Я так i знала... (Помалу йде до них. До Корпiя).  Так,  значить,  дл

цього виманили з дому?

  Корнiй (спокiйно, тихо). Я нiчого. Рито, не знаю...

  Рита (до Снiжинки. Ледве чутно). Що вам треба тут?

  Снiжинка (гордо). Я прийшла не до вас!

  Рита. Ви знаєте, що там? (Показує на свою хату).

  Снiжинка. Знаю. Там лежить мертвим те, що в'язало вас обох.

  Рита. А-а... А ви прийшли нову зв'язь зробити?

  Снiжинка. Я прийшла од всяких зв'язiв увiльнити Бiлого Медведя!

  Рита. Та-ак? (Чудно посмiхаючись).  Але  Бiлий  Медвiдь  зв'язаний  з

Чорною Пантерою, ви це знаєте?

  Корнiй. А, лишiть це!.. Iди, Рито, до себе...

  Рита. Я в себе. Може, комусь iншому треба йти до себе.

  Снiжинка. Я пiду зараз, не бiйтеся. Бiлий Медведю,  ви  хотiли  трохи

прогулятися? Ходiм разом.

  Рита. Бiлий Медвiдь, добродiйко, нiкуди не пiде!

  Корнiй. А, Рито, ну навiщо так? Схочу й пiду... У мене голова болить,

я трохи пройдуся.

  Рита (сильно). Нi, ти не пiдеш! Чуєш?

  Корнiй. Я пiду, i вже... От i єсть... (Хоче йти одягатись).

  Рита (якийсь мент мовчить, раптом кидається до нього, хапає за руку i

благаючим голосом говорить). Нiю, останься... Завтра пiдеш, куди схочеш...

Куди схочеш i з ким схочеш... Сьогоднi зостанься, прошу... Нiю!

  Корнiй. Я на пiвгодини... У мене голова болить.

  Рита. Завтра...  Сьогоднi  зостанься...  Останнiй  вечiр.  Я  розумiю

все... Чуєш? Зроби те, що останнiй раз прохаю...

  Корнiй (вагається). Я на десять хвилин...

  Рита. Завтра, завтра.

  Снiжинка. Ви йдете. Медведю?

  Корнiй. Нi, Снiжинко, я, мабуть, зостанусь.

  Рита (люто до неї). Добродiйко!..

  Снiжинка (виходячи). До завтра, Медведю.

  Рита (спалахуючи). Так от чого вони виманили мене! А-а!

  Корнiй. Ах, Рито, ти знов! Я стомився, менi  голова  болить...  Я  не

можу цих крикiв... Пусти мене трохи пройтись, я сам пiду... Я не можу... Я

мушу вийти.

  Рита. Нi, ти не пiдеш... Ти не пiдеш... Чуєш? (Бачачи, що Карнiй хоче

йти до пальта, вона знов хапає його за руку). Нi! Не ходи...

  Корнiй (рiшуче). Пусти! Я не можу так... Це насильство...

  Рита. Ну, я прошу тебе, благаю!

  Корнiй (рiшуче). Нi. Я хочу пiти й пiду... От i вже. Пусти.

  Рита. До Снiжинки?

  Корнiй. То моє дiло. От i єсть. Iду, куди хочу. Велiть менi нiхто  не

може. I вже. Пусти.

  Рита (придушено). Я благаю тебе, не велю, а молю, благаю.

  Корнiй. Це все одно... Я хочу пiти пройтись...

  Рита (чудно зазираючи йому в лице). Ти iнакше  вже  став  говорити...

Iнакше.

  Корнiй. Я говорю, як говорю... Пусти ж...

  Рита. А як писав мене i  Лесика,  так  не  говорив.  Ой,  так  ти  не

говорив... (Стрiпнувшись). Корнiю, не ходи! Не ходи, чуєш? Я все для  тебе

зроблю... Слухай, хочеш писати мене з Лесиком? Хочеш? Я вiзьму його, й  ти

будеш писати. Тепер добре буде, в мене, напевно,  є  ще  бiльше  "рисочок"

Нi-нi, я не смiюсь, я серйозно. Ось подивись в моє  лице...  Ну,  подивись

же... Правда, є?

  Корнiй. А, Рито, лиши... Не хочу я... Пiзно!  Рита.  Не  пiзно!  Чому

пiзно? Що вiн - мертвий? То нiчого, нiчого.  Зате  в  менi  бiльше  виразу

буде...

  Корнiй неймовiрно дивиться на неї i проти волi вдивляється лице їй.

  Рита. Хочеш? Хочеш? Я покладу його на те саме  мiсце  i  схилюсь  над

ним... А ти будеш кiнчати. I завтра, i пiслязавтра: ми не дамо його,  поки

не скiнчимо... Всю нiч, весь день будемо робити... Ти мусиш скiнчить... Ти

не вiриш менi? Я правду говорю. Я хочу все тобi вiддать, все,  все...  Все

для мистецтва: сiм'я, труп дитини, мiй одчай - все йому...  Я  не  смiюсь,

Нiю, не смiюсь,я правду говорю, я вже вiрю,  що  треба  нову  форму  сiм'ї

цiлком нову. I до Мулена, як хочеш, тепер пiду. Я все буду  робить  уже...

Хочеш, хочеш?

  Корнiй (машинально ступає кiлька крокiв зад  не  зводячи  очей  з  її

лиця). Пiзно, Рито... пiзно.

  Рита. Чого пiзно, чого пiзно? Ти встигнеш. Тi  ки  зараз  же  почнеш,

зараз... Я зараз вiзьму Лесика, ти бери палiтру, фарби. Добре? Добре?

  Корнiй. У тебе зараз чудний вираз лиця.

  Рита. Нiчого, я буду дивитись на Лесика, i буд добрий... Буде чудовий

вираз лиця. Я не смiюсь, я смiюсь... Я вже вiрю...

  Корнiй. Ти чудна, Рито, я не вiрю тобi...

  Рита. Чому? Чому? Говорю правду. Я тiльки схвильована. Нерви пiднятi,

ми ж так багато за цю добу пережили... Нiчого, Нiю. Я  йду  за  Лесиком...

Бери фарби,бери!

  Корнiй (вдивляється їй в лице, поглядає на полотно, оживляється). Ну,

добре... Не кажи мамi...

  Рита. Нi-нi, я скажу; що ми  тут  посидимо.  Я  скажу...  Я  зараз...

(Вибiгає, опасливо озираючись на нього).

  Корнiй пiдходить до полотна, скидає запону i вдивляється. Потiм бере  з

стану палiтру, фарби, готує їх, нетерпляче поглядає на дверi.

  Рита (хутко входить з трупом дитини). Мама спить.  Вона  стомилась  i

заснула бiля столу. Вона не чула. Ми дверi  замкнемо...  Ми  замкнемо  всi

дверi й будемо малювати. Правда? Тепер все iнакше буде. Все, все.. Ось тут

Лесик. Лежи, Лесику, лежи,  тато  буде  тебе  писати,  вiн  знiме  з  тебе

вiчне... Лежи, мiй бiлий... О, ти бiлий  тепер  зовсiм...  Тепер  блiдiсть

твоя зовсiм чудова... Тепер тато буде з нас задоволений.  Так  я  поклала,

Нiю? Так?

  Корнiй (борючись  мiж  тривогою  й  артистичним  чуттям).  Так-так...

Тiльки, Рита.. Це якось ве так все-таки...  Трошки  вправо.  (Береться  за

голову). Ах, якось менi...

  Рита. Нiчого, нiчого!.. Ти тiльки  почни,  подивись  на  нас,  i  все

пройде, все забудеш. I я забуду, я ввiйду в себе. Ось, дивись, зараз,  ось

я тiльки сяду i схилюсь над Лесиком. Вiн тепер цiлком тихо лежить, вiн уже

не буде  плакати...  О-о!!  (Лице  їй  кривить  судорога  муки,  але  вона

перемагає себе). От так, правда? Добре тепер?

  Корнiй. Трошки  нижче...  Ще...  так...  (Вдивляється,  захоплюється,

починає писати).

  Рита чудно позирає ва нього,  iнодi  раптом  посмiхаючись  й  зараз  же

ховаючи посмiшку.

  Корнiй. Сьогоднi в тебе, Рито, не  такий  вираз  лиця...  А,  Боже...

Зовсiм не те на ньому.

  Рита. Пиши, пиши... Те саме, що треба... Я стомлена...

  Корнiй. А нi! Зовсiм не те... I Лесик не такий...

  Рита (раптом регочучи). Не такий? Ха-ха-ха!.. О, вiн тепер зовсiм  не

такий, то правда. А я така, така... Ха-ха-ха!

  Корнiй (тривожно). Рито!

  Рита (хапливо). Нi-нi, нiчого, я... у мене нерви трохи... Але  ти  не

звертай уваги. Пиши, милий, пиши, ми  мусимо  скiнчити...  Мистецтво  вище

всього! Я вже вiрю тепер... Може, я не так сиджу? Нижче, вище?

  Корнiй. А, Боже... Щось не так...  Ти  не  говори  нiчого..  Помовчи.

Дивись на Лесика... Дивись i мовчи...

  Рита. Добре... (Дивиться на труп сина).

  Далеко знову чути тужну гру скрипки. Лицем  Рити  перебiгає  мука  i  в

болючiй скорбi застигає.

  Корнiй (весь оживившись). Так... Тепер  так...  Тепер  дуже  добре...

Чудесна.. Сиди, Ритонько, сиди, хороша... Так-так.

  Скрипка грає.

  Рита раптом падає на труп головою i жагуче, болюче ридає.

  Корнiй. Рито! Рито! А, Боже, ну, сиди ж,  так  же  не  можна,  тiльки

почав i... Рито ж!

  Рита помалу пiдводиться, чудно дивиться на нього, посмiхається й позує.

  Корнiй (з одчаєм). Ну, от! Знов пропало... не те... Дивись на Лесика.

  Рита. Я трохи стомилась... Дай я спочину... Я раз...  У  мене  голова

болить. I в тебе болить?

  Корнiй. А, Боже, так же не можна... Ну,

  Рита (пiдходячи до нього). Трошки  спочi  Голова  не  болить?  Ти  не

стомився?

  Корнiй. Трохи болить... Ну, та нiчого... Рито...

  Рита. Може, випити трохи аспiрину або чогось щоб голова не болiла, бо

я так не можу... Ось у мене єсть краплi, я зараз... (Виймає  з-за  корсажа

пляшечку, пiдбiгає до столу, хапливо, дрижачими  руками,  але  з  рiшучим,

суворо-диким поглядом, наливає в склянку води i потiм  iз  пляшечки.  Несе

Корнiєвi). Хочеш, Нiю? Голова не буде болiти. Може, ти  сам  винен,  що  у

мене не такий вираз, не так бачиш,  стомився,  голова  болить  На,  випий,

голова свiжiша буде... Ну, швидше, потiм я... I будемо  далi  працювати...

Ну?

  Корнiй. Та чи поможе? А голова справдi болить... (Бере i п'є).

  Рита (вся зацiпенiвши, дивиться на нього). Всю!

  Корнiй. Фе, яке воно!

  Рита. Нiчого, тепер все пройде!.. (Бiжить  до  столу,  наливає  води,

дивиться на Корнiя, що вдивляється в полотно, i не п'є. Бiжить назад). Ну,

тепер далi!.. Я вже... Тепер пиши всю нiч... О, тепер ми цiлке iнакше  все

зробимо... Тепер ми вже не розстанемося, нi нi...  Я  ж  знаю,  що  ти  це

думав... Тепер ми знайдемо нову форму, ми будемо вiльнi, щасливi, ми сiм'ю

для мистецтва збудуємо.  На  цьому  трупику,  правда?  Правда,  мужу  мiй?

Правда? |

  Корнiй. Рито, Рито! Не хвилюйся ж так, сиди, тихо...

  Рита. Як Лесик? Ха-ха-ха! Нiчого, будемо всi,  як,  Лесик...  Ми  всi

троє - одно. Чуєш, правда, ми всi троє одно?

  Корнiй (не чуючи). Рито, в тебе знов  нема  того,  Рито,  так  же  не

можна... Я покину, коли так... А,  Боже!..  Фу,  голова  ще  бiльше  стала

болiти.

  Рита. Болить?.. Уже?..

  Корнiй. Що "вже"? Ще болить, а не вже...

  Рита. Чи той, ще... Може, ти зморився дуже?

  Корнiй. Нi, нiчого.. Щось трохи ноги...  Але  нiчого...  Сядь  лучче.

Рита..

  Рита (надзвичайно тихо). Я сяду... Так?..

  Застигає й дивиться на труп. Знову скрипка грає тужно i  скорбно.  Рита

все бiльше схиляється на труп.

  Корнiй (шепоче). Тепер єсть знов...  От  тут.  Так-так...  Це  вона..

Воно, вона..

  Рита (тихо, чудно). Воно? (Посмiхається).

  Корнiй. Так-так, нiчого, нiчого, посмiшка ця нiчого.. Тепер  добре...

(Малює).  Ах,  тiльки  голова  болить...  I  ноги...  не  стоять...  Якась

слабiсть... Сиди, сиди... (Малює, скрипка грає).

  Рита (тихо пiдводиться, урочисто пiдходить до Корпiя).  Буде,  Нiю...

Спочинемо.. Годi, любий... Тепер треба спочинути.

  Корнiй (слабо). Ще б трошки. Рито...

  Рита. Нi, годi... Тепер уже годi.. Нам треба вже спочинути. Правда?

  Корнiй. Щось голова i ноги... Ну, спочинемо трохи.

  Рита. Спочинем, спочинем... Там, на  канапi,  правда?  Вiзьмемо  туди

Лесика i всi спочинемо.. Ходiм! (Веде його, бере труп i йде за ним).

  Корнiй. Навiщо Лесика? Може б, нехай там?

  Рита. Нi-нi, вiн з нами. Ми всi троє - одно.  Правда?  Тепер  ми  всi

троє - одно... Правда?

  Корнiй (сiдаючи на канапi, стомлено). О, як я стомився, слабiсть така

по всьому тiлi... Але гарно..  Нам,  Рито,  треба  спочити.  То  правда...

Завтра ми будемо  цiлий  день.  Я  мушу  скiнчити...  Ми,  Рито,  пережили

багато... Ну, нiчого.. Зараз уже лучче. Правда?

  Рита. Правда, любий, правда. (Кладе Лесика  посерединi  мiж  собою  й

Корнiєм).

  Корнiй. Це Лесик? О, яка слабiсть. Я чую, що засну... (Заплющує очi й

далi говорить з заплющеними очима).

  Рита. Засни, засни... Ми всi заснем. Я тiльки вип'ю води i  теж...  Я

зараз... (Бiжить до столу, наливає в склянку з пляшечки i випиває.  Бiжить

назад, сiдає, обнiмає Корнiя, пригортає до себе й тихо говорить) Тепер усi

заснемо.. Правда? Як гарно грає скрипка  Вона  нам  грає...  Нам,  щоб  ми

заспокоїлись i заснули Ми знайшли вже нове... Правда, Нiю?  Ти  вiриш  мед

тепер, вiриш, що я вже iнша?

  Корнiй. Не знаю. Рито, не знаю... Я хотiв би тiльки вiрити...  Бо  я.

Рито, так не можу, як було... Я бiльше так не можу.

  Рита. Я знаю, знаю... О, я знаю, що ти  не  можеш...  I  через  це...

Тепер буде iнакше... Зовсiм iнакше...

  Корнiй. А за Лесика... ти простиш менi?

  Рита. Простю, простю, єдиний мiй, за все  простю...  Ти  любиш  мене,

скажи?

  Корнiй. Люблю, Рито, люблю такою, як ти зараз...

  Рита. Правда?.. I я люблю... I  Леснк  любить...  I  ми  всi  троє  -

одно... Як колись... О, тепер ми не розстанемося... I  нiкуди  ми  вже  не

пiдемо, нi до Снiжинок, нi до Муленiв, ми всi разом будемо.. Правда?

  Корнiй (ледве чутно). Правда.

  Рита. Ну, поцiлуй же мене... востаннє.

  Корнiй (слабо повертає до неї лице, цiлує). Хороша моя.

  Рита. Прощай, мужу мiй, Бiлий Медведю.

  Корнiй (слабо посмiхаючись). Прощай. До завтра. Як страшко i  солодко

хочеться спати...

  Рита. Спи, Спи... (Суворо i скорбно дивиться на нього).

  Скрипка все грає, тужно i жалiсно. Рита раптом здригається, тихо  встає

i йде до полотна.

  Корнiй (тихо). Рито! Куди ти?

  Рита. Я зараз. Спи, спи...  (Пiдходить  до  полотна,  знiмає  його  з

мольберта, бере з столу нiж i розрiзає).

  Корнiй (слабо). Що там, Рито?

  Рита. Нiчого, милий, нiчого... Спи спокiйна.. Спи тепер.

  Вертається, пригортає до себе Корнiя, цiлує Лесика, потiм  мужа,  кладе

голову йому на плече i  з  щасливою,  стомленою  посмiшкою  заплющує  очi.

Скрипка грає серед мертвої тиши.

  [1] Ha! (польськ.) - вигук, що має рiзний смисловий вiдтiнок.

  [2] Панi (фр.)

  [3] Розумiєте ? (фр.)

  [4] Ось i все, мiй друже! (фр.)

  [5] Мiй дорогий (фр.)

  [6] Вибачте! (фр.)

  [7] Ось якi. (фр.)

  [8] До побачення! (фр.)

  [9] Ось так, пане (фр.)

  [10] Так! (фр.)

  [11] Так! (англ.)

  [12] Здрастуйте, панове, панi! (фр.)

  [13] Вiтаю! (угорськ.)

  [14] Подруга (фр.)

  [15] Великi бульвари (фр.)

  [16] Старик (фр.)

  [17] Ну, гаразд, мiй друже (фр.)

  [18] Якщо ви хочете кохання, Завжди поспiшайте. 0-ля-ля ля-ля  ля-ля-л

(фр.)

  [19] На жаль! (фр.)

  [20] Бiле (фр.) - мається на увазi бiле вино.

  [21] Дуже добре! (фр.)

  [22] "Чорний кiт" (фр.) - назва  якогось  публiчного  чи  розважального

закладу.

  [23] Апаш (у Францiї) - хулiган, бандит.

  [24] Вислiв одного  з  героїв  твору  англiйського  письменника  Д.  Р.

Кiплiнга "Книга джунглiв" (1894).

1. Рассмотрение дел в арбитражном суде
2. технической политикив рамках ЕС Государства члены ЕС полностью самостоятельны в сфере науки и техники и в
3. наметившиеся к концу 19в
4. на тему- ldquo;Макроелементи P K S Cl C Mg N Ferdquo; Коломия ~ 2001 ldquo;Макро
5. .ru Вопросы к экзамену по картографии
6. Культурное строительство в годы семилетки
7.  ОБЩИЕ ВОПРОСЫ РЕСУРСНОГО ОБЕСПЕЧЕНИЯ БЕЗОПАСНОСТИ В данной главе под ресурсным обеспечением будем пони
8. ПЕРЕЧЕНЬ ВОПРОСОВ К ЗАЧЕТУ ПО ЭКОНОМ
9. Тема- Мотивация в управлении человеческими ресурсами организации Выполнил- студент 3 курса бакалавр
10. РЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук1
11. Изучение истории развития, создания, расцвета и упадка духовно-рыцарских орденов
12. конфликты цели конфликты познания чувственный конфликт эмоций 1 и разработали методы их разрешения
13. Атеизм
14. Work together n chmbers shring rent nd expenses
15. Цілуй цілуй цілуй її Знов молодість не буде Ти не дивись що буде там Чи забуття чи зрада- Вес
16. реферату- Ринок американської преси новітні процесиРозділ- Журналістика Ринок американської преси новітн.
17. Обломов и обломовщина
18. Проектирование формующей оснастки
19. Лабораторная работа 6 Исследование транзисторного усилителя по схеме с общин эмиттером 1.
20. а по геологогеморфологической характеристике характеру распределения золота своим масштабам согласно и

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе