Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ДИБА Михайло Іванович
УДК 338.2
МЕХАНІЗМ РЕГУЛЮВАННЯ
В ПЕРЕХІДНІЙ ЕКОНОМІЦІ
Спеціальність 08.01.01 – Економічна теорія
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора економічних наук
Київ – 2001
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Київському національному економічному університеті Міністерства освіти і науки України, м.Київ
Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор Чухно Анатолій Андрійович Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри економічної теорії доктор економічних наук, професор Врублевський Віталій Костянтинович Інститут соціології НАН України, головний науковий співробітник відділу соціально-політичних процесів доктор економічних наук, професор Рибалкін Володимир Олександрович Національний авіаційний університет, професор кафедри політичної економії
Провідна установа – Інститут економіки НАН України, відділ теоретичних проблем регулювання економіки, м.Київ
Захист відбудеться “ 26 ” листопада 2001 р. о 14-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д26.006.03 Київського національного економічного університету за адресою: 03680, м.Київ, проспект Перемоги, 54/1, ауд. 317.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного економічного університету: 03680, м.Київ, проспект Перемоги, 54/1, ауд.201.
Автореферат розіслано “ 26 ” жовтня 2001 року.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради
доктор економічних наук, професор А.Е.Фукс
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. В нашій країні за останнє десятиліття, в загальному руслі різнобічних теоретичних економічних досліджень, намітилась тенденція узагальнення концептуальних проблем раціоналізації процесів ринкової трансформації адміністративно-командної економічної системи. Необхідність таких теоретико-методологічних досліджень актуалізується не тільки спадом і стагнацією економіки, зниженням життєвого рівня населення тощо, але і об'єктивною потребою переходу до іноваційного типу суспільного відтворення виробництва та забезпеченням на цій основі динамічного економічного зростання, раціональної зайнятості населення, соціальної справедливості і стабільності. Конструктивному розв'язанню названих та інших проблем повинно бути підпорядковано формування нового механізму господарювання.
Дискусії з цих проблем виникають з новою силою щораз, як тільки йдеться про основні напрями та методи ринкової трансформації економіки. Однією з найбільш нагальних і актуальних є потреба теоретико-методологічного обгрунтування концептуальних засад формування механізму регулювання соціально-економічних процесів у перехідній економіці. От чому зараз важливо провести роботу з теоретичної оцінки минулого, теперішнього і перспектив майбутнього в дослідженні основних проблем економічного розвитку. Однією з таких проблем є проблема його регулювання. Від розв'язання її залежить і створення такого механізму господарювання, який би вміщував у собі стратегічну мету трансформаційних процесів та засобів її досягнення.
Процес регулювання - явище, яке властиве економіці будь-якої країни, але реалізувати його за єдиним стандартом не вдається жодній з них. Занадто відмінні вихідні рівні розвитку продуктивних сил, структура економічних і соціальних відносин, характер національних традицій і культурної спадщини в різних країнах.
Стандартний механічний підхід спотворює, а часом і губить, вірну у своїй основі ту чи іншу концепцію регулювання розвитку суспільства. Проте не менш безперечно і те, що немає жодної країни, яка розвивалася б лише за своїми відмінними від усього людства суспільно-економічними законами. Єдність загальносвітового прогресу, спільність ступенів еволюції руху (при всій своєрідності їх здійснення в кожній країні) стають усе очевиднішими.
З урахуванням багатого і різноманітного досвіду, накопиченого як за кордоном, так і у нашій країні, проблема еволюції механізму регулювання соціально-економічних процесів постає в якісно іншому аспекті. Це обумовлено і глобальними змінами, які відбуваються в системі продуктивних сил, у процесах усуспільнення виробництва, суспільного поділу праці та економічного відособлення господарюючих суб'єктів, викликаючи принципові зміни в соціально-економічних відносинах. Тому узагальнення і розвиток поглядів щодо змісту господарського регулювання та еволюції його механізму, відмова від застарілих, що не відповідають новим умовам , є об'єктивною необхідністю.
Виходячи з цих передумов, стає вкрай необхідним, по-перше, критичний аналіз існуючого механізму регулювання перехідних процесів, та, по-друге, теоретичне обгрунтування щодо нової якості цього механізму відповідно до завдань, які стоять перед Українським суспільством на сучасному етапі розвитку та у осяжній перспективі.
В економічній теорії існують різні трактовки об'єктивної необхідності вибору напрямів, а, відповідно, й суті механізму регулювання господарських процесів у різних економічних системах. Сама теорія економічного регулювання, як і його практика, пройшли довгий еволюційно-революційний шлях свого розвитку. Зокрема, від ідеї "природної гармонії та рівноваги, які в економіці встановлюються стихійно, за відсутності державного втручання" (А.Сміт) до активного втручання держави в макроекономічні процеси при вирішальній ролі інвестицій (Дж.М.Кейнс).
Слід відмітити, що система регулювання економіки досліджувалась нашими науковцями без необхідного аналізу місця і ролі ринку в системі організації суспільного виробництва. Відомо, що в колишніх соціалістичних країнах на протязі багатьох років могутній потенціал економічного розвитку, що містить у собі товарно-грошові відносини, використовувався недостатньо. Водночас абсолютизація централізовано-директивного управління (регулювання) створювала стабільне підгрунтя для економічного застою, тобто воно не перетворювалось у дієвий фактор соціально-економічного прогресу.
Нині, з одного боку, в нашій країні формуються основи становлення соціально орієнтованої ринкової економічної системи, а з іншого – в механізмі регулювання цього процесу закладені елементи, які деформують намічені прагнення та цілі, що протидіють раціональній трансформації адміністративно-командної системи в ринкову.
Відсутність розробки теоретико-методологічних принципів з проблем органічного взаємозв'язку процесів становлення, функціонування і розвитку ринкових відносин у перехідній економіці та механізму їх регулювання, на наш погляд, не дозволяє ефективно протидіяти деформаціям, які непередбачено виникають на шляху до соціально орієнтованої економіки більшості постсоціалістичних країн, у тому числі і в Україні.
Недостатня наукова розробка проблеми формування механізму регулювання у перехідній економіці зумовлена не лише її новизною, але й тим, що конституюючі елементи ринкових відносин (плюралізм форм власності, умови розвитку конкуренції, відповідна інфраструктура тощо) в Україні тільки формуються. Більш того, значна частка цих процесів має вкрай суперечливий і деформований характер. Все це ускладнює проблему дослідження і формування нової моделі механізму регулювання економіки.
Аналіз сучасних публікацій з проблем ринкової трансформації в перехідній економіці показує, що поряд з великою кількостю праць, присвячених конкретним аспектам становлення ринкових відносин, спрямування багатьох вчених зосереджено на дослідженні загальнотеоретичного змісту економічних перетворень у перехідній економіці, в тому числі обгрунтуванні нових концепцій, моделей та принципів формування і реалізації економічної політики та її органічної складової - механізму регулювання.
Важливим вкладом у розробку цих проблем є праці українських економістів Ю.Бажала, Л.Бесчасного, О.Бєляєва, Д.Богині, Г.Волинського, В.Ворони, В.Врублевського, А.Гальчинського, В.Гейця, О.Гоша, С.Дорогунцова, Б.Кваснюка, Т.Ковальчука, В.Кононенка, І.Лукінова, С.Мочерного, В.Найдьонова, Б.Панасюка, Ю.Пахомова, А.Покритана, В.Рибалкіна, В.Степаненка, М.Савлука, В.Федосова, В.Черняка, А.Чухна і багатьох інших. Серед російських вчених варто виділити Л.Абалкіна, А.Бузгаліна, П.Буніча, Д.Валового, Т.Душаніча, Й.Душаніча, Ю.Осіпова, Н.Петракова, В.Радаєва, Ф.Шамхалова, С.Шаталіна та ін. Серед західних економістів в дослідження проблем регулювання економічної системи вагомий внесок зробили У.Андерсон, Ф.Бродель, Дж.Гелбрейт, Р.Дорнбуш, К.Еклунд, Л.Ерхард, І.Кац, Дж.Кейнс, Я.Корнаї, Д.Сакс, П.Самуельсон, І.Фішер, М.Фрідман та багато інших.
Проте цілісного дослідження механізму регулювання перехідних процесів в нашій науковій літературі досі ще немає. Тому важливо, по-перше, спираючись на сучасний стан теоретико-методологічної розробки даної проблеми, переосмислити загальну модель нашої ринкової трансформації, та, по-друге, з'ясувати особливості механізму регулювання перехідними пороцесами, концептуально обгрунтувати засади його функціонування.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана згідно з планом науково-дослідних робіт кафедри політичної економії факультетів управління та маркетингу Київського національного економічного університету і відповідає темі "Соціально-економічні функції держави перехідної економіки" (реєстраційний номер №0197U004166). Автором у виконанні цієї теми досліджена роль, функції та механізм державного регулювання процесами становлення нової економічної системи в Україні
Мета і завдання дослідження. Головною метою дисертаційного дослідження є комплексний теоретичний аналіз соціально-економічної природи (змісту) механізму регулювання та його еволюції як невід'ємного суттєвого елементу функціонування сучасної економічної системи, та обгрунтування регулюючо-створювальної ролі держави за умов переходу від економіки постсоціалістичного типу до соціально орієнтованого ринкового господарства.
Органічною складовою дисертації є доведення теоретичних засад механізму регулювання перехідної економіки до рівня розробки практичних рекомендацій, які б забезпечували формування сприятливого середовища та необхідні умови для остаточного подолання всеохоплюючої економічної кризи і виходу України на траекторію сталого економічного зростання. Для досягнення цієї мети в роботі вирішувалися такі основні наукові завдання:
- обгрунтування методологічних і теоретичних засад змісту та еволюції механізму регулювання перехідної економіки;
- виявлення структури і взаємодії елементів механізму регулювання господарських процесів;
- аналіз еволюції механізму регулювання за напрямами: а) еволюції функцій господорювання суб'єктами економічної системи; б) еволюції процесу взаємодії суб'єктів перехідної економіки в цілому;
- виявлення особливостей синергізму (спільної взаємодії) елементів механізму регулювання як результат попередньої еволюції;
- розкриття об'єктивних закономірностей перехідних процесів та особливостей їх прояву в Україні;
- дослідження еволюції механізму регулювання на різних рівнях: державному, регіональному, ринковому, підприємницькому;
- обгрунтування необхідності зростання регулюючо-створювальної ролі держави в перехідній економіці та аналіз основних напрямів, функцій і форм цієї діяльності;
- дослідження діалектики взаємозв'язку механізмів економічного і соціального регулювання перехідних процесів та обгрунтування пріоритетних напрямів, дієвих форм і методів соціального регулювання.
Об'єкт дослідження. Об'єктом дослідження є механізм господарського регулювання як соціально–економічне явище і процес в умовах перехідної економіки.
Предмет дослідження. Предметом дослідження є еволюція механізму відносин регулювання в міру подолання старих економічних форм, існуючих протиріч і руху перехідної економіки України до соціально орієнтованої системи.
Методи дисертаційного дослідження. У дисертації використовується системний метод, методи аналізу та синтезу, абстрактного і конкретного, індукції та дедукції, статистичних порівнянь. У роботі використано комплексний підхід, принципи синергетики та динаміки стосовно перехідної економіки, трансформації моделей, поєднання історичного і логічного. Ці методи дозволили розширити простір дослідження, виходити з того, що нерівномірність, дискретність, нелінійність, циклічність, необхідність переборювати критичні ситуації є складовими сучасного уявлення про загальну форму організації і функціонування суспільного виробництва.
Інформаційною базою дослідження є законодавчі та нормативні акти України, монографічні праці вітчизняних і зарубіжних економістів. Широко використовуються дані статистичних щорічників, інформаційно-аналітичних бюлетенів і оглядів, довідкова література тощо.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в наступному:
• обгрунтовано концепцію еволюції механізму регулювання економічної системи, в основу якої покладена наукова гіпотеза автора про те, що еволюція механізму регулювання - це різноспрямований процес поступового, невпинного розвитку та впливу диференційованих суб'єктів на господарську діяльність, здійснювану на визначеному рівні, з метою досягнення економічного порядку і сталого зростання економіки;
• визначено і досліджено структуру процесу регулювання, в якій виділено два напрями: відносно стабільний і відносно мобільний, показані їхні специфічні риси та наслідки їх змін;
• розкрито зміст поняття "регулювання" як єдності і одночасної реалізації чотирьох складових: упорядкування, взаємодії, визначення напряму руху та засобів досягнення поставлених цілей;
• аргументовано концептуальний підхід до змісту еволюції регулювання як складного комплексного процесу взаємодії чотирьох рівнів (підприємницького, ринкового, регіонального, державного), що здійснюється на основі встановлення певної упорядкованості взаємодії суб'єктів і визначення його спрямованості. Теоретично доведено, що кожний рівень у процесі регулювання має свій особливий тип внутрішньої рівноваги, яка діалектично сполучає у собі принципи централістської організації і самоорганізації. Обгрунтовано, що процес еволюції здійснюється завдяки впливу взаємних дій кожного суб'єкта і всього організму в цілому;
• вперше у вітчизняній літературі методологічно обгрунтовано правомірність виділення двох видів закономірностей ринкової трансформації: такі, які зберігають свою дію на весь період перехідного процесу та ті, що носять відносно короткостроковий характер початковаго етапу, в цьому розумінні виступають як складова більш загальної закономірності;
• методологічно і теоретично обгрунтована якість синергізму суб'єктів і формування на цій основі механізму взаємодії цих складових господарського регулювання, як динамічного організму, що чутливо реагує на будь-які зміни потоків інформації. Аргументовано положення, що односпрямованість функцій суб'єктів посилює дієвість регулювання, надає йому нової якості, підвищує ефективність функціонування всієї економічної системи;
• досліджено специфіку становлення і функціонування механізму регулювання в перехідній економіці та обгрунтовано пріоритетне значення в цьому процесі державного регулювання, що об'єктивно обумовлене трансформацією відносин централізації, а також сформульовані економічні закономірності еволюції механізму регулювання;
• запропоновано авторську модель структури поелементного механізму господарського регулювання на рівні відповідного економічного суб'єкта з виділенням специфічних цілей, засобів, форм і методів впливу;
• обгрунтовано висновок про системний вплив на господарські процеси всіх суб'єктів економіки, причому пріоритетний вплив не є закріпленим за будь-яким з них. Проте розкрито, що в залежності від часу, місця, цілей і завдань, що вирішує суспільство, об'єктивно з усієї системи елементів виокремлюється один, який найбільш адекватно відображає відповідний стан розвитку економіки в цілому і взаємодія з яким стабілізує господарські процеси;
• виявлено фактори і концептуально обгрунтовано зростання конструктивної регулюючо-створювальної ролі держави як верховного суб'єкта раціоналізації всього процесу ринкової трансформації;
• розвинуті наукові підходи щодо діалектики взаємодії економічного і соціального регулювання в перехідній економіці. Виделені пріоритетні напрями соціальної політики на мікро- і макрорівнях в умовах формування ринкових відносин.
Практичне значення одержаних результатів.
Практичне значення дисертації полягає у розробці рекомендацій, які можуть сприяти раціоналізації процесів становлення, функціонування і розвитку ринкових відносин в Україні, стабілізації соціально-економічного стану в країні. Узагальнення і пропозиції були частково викоростані Міністерством економіки України (довідка №224 від 29.03.2001р.) при розробці механізму регулювання ринкової трансформації перехідної економіки. Певні положення використані науково-дослідним економічним інститутом Міністерства економіки України при розробці проекту Концепції та пропозицій до Державної програми економічного соціального розвитку України на 2000 рік (довідка А/99 від 22.02 2001 р.). Окремі положення щодо адресності соціальної підтримки громадян були використані Міністерством праці та соціальної політики України (довідка № 03-3/1919-2 від 27.03.2001р.) та при подготовці пропозицій Інститутом економічного розвитку КНЕУ (довідка 13-14/28 від 21.05.2001 р.). Ряд конкретних висновків щодо регулювання підприємницької діяльності були рекомендовані до впровадження АТ "ВЕРКОН", м.Київ (довідка №184/01-А від 15.06.1999 р.). Положення і висновки дисертаційного дослідження використовуються також в Київському національному економічному університеті при викладанні студентам курсів ”Політична економія”, “Історія економічних вчень”, “Економічна політика”.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження доповідались на конференції “Теория и практика перестройки хозяйственного механизма” (Київ, 1990), Всеукраїнській науково-методичній конференції “Питання регулювання економіки в курсі політичної економії” (Київ, КНЕУ, 1999), міжнародній науково-методичній конференції "Еволюція економічного розвитку та економічних теорій (проблеми дослідження та викладання (Київ, 2000), міжнародній науковій конференції "Учення Сергія Подолинського і цивілізаційна еколого-економічна перспектива" (Київ, 2000), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Регіоналізація економіки і здійснення адміністративної реформи в Україні” (Дніпродзержинськ, 2000), міжнародній конференції "Глобалізація економіки: нові можливості чи загроза людству?" (Донецьк, 2001), міжнародній науково-практичній конференції "Управління людськими ресурсами: проблеми теорії та практики" (Київ, 2001), міжнародній науково-практичній конференції "Маркетинг: теорія і практика" (Київ, 2000), VIII міжнародній науково-практичній конференції (Київ, 2001).
Концептуальні положення та основні висновки за останні п'ять років регулярно обговорювались на науково-методологічному семінарі кафедри політичної економії факультетів управління та маркетингу Київського національного економічного університету.
Публікації. Основні положення та найважливіші результати дисертаційного дослідження опубліковані автором самостійно та у співавторстві в 37 наукових працях. Загальний обсяг опублікованого матеріалу, який належить особисто автору, становить 27,8 друковані аркуші. У тому числі: 1 монографія, 28 статей у наукових фахових виданнях, 1 навчальний посібник, матеріали і тези 6-ти доповідей та виступів на конференціях.
Обсяг і структура роботи. Дисертація складається із вступу, п'яти розділів та висновків, викладених на 390 сторінках друкованого тексту, включаючи 6 таблиць на 7 сторінках, 4 рисунки на 4 сторінках. Список використаних джерел містить 245 найменувань. Дисертація має 11 додатки.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обгрунтовано актуальність теми, сформульовано мету, завдання, предмет, об'єкт дисертаційного дослідження, а також визначено наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів, їх апробація.
Розділ 1. Економічна система як об'єкт регулювання. Дослідження теоретико-практичних проблем економічного регулювання передбачає необхідність конструктивного аналізу характерних ознак і структури сучасної економічної системи, оскільки остання виступає і об'єктом, і складовою безпосереднього процесу регулювання.
Зіставлення різних поглядів, які склалися у межах відповідних наукових шкіл щодо трактовки сутності і змісту поняття "економічна система" та врахування положень загальної теорії систем, дають підстави розглядати досліджувану категорію в її абстрактно-теоретичному плані як сукупність елементів, які перебувають у системному і змістовному взаємозв'язку та в органічній єдності процесів ,що відбуваються між ними.
Під кутом зору об'єкту десертаційного дослідження, в економічній системі виділяється три підсистеми: перша - сукупність інституціонально-юридичних правил розподілу повноважень у сфері прийняття рішень; друга - інформаційна система, яка включає сукупність механізмів і каналів збору, зберігання, передачі та зворотнього контролю відповідної інформації; третя - мотиваційна система, що охоплює всі механізми і правила, які на практиці забезпечують реалізацію господарських рішень. Остання підсистема включає такі форми як матеріальне стимулювання, примус і навіть суспільну свідомість та традиції.
В цілому економічна система розглядається як цілісна структура, в межах якої реалізуться суперечливі інтереси її суб'єктів та відбуваються господарські процеси (виробництво, обмін, розподіл і споживання), як складові суспільного відтворювального процесу. Функціонування економічної системи відбувається через функціональний взаємозв'язок її складових елементів, а розвиток - через їх кількісні та якісні зрушення. Знаючи структуру, механізми функціонування і розвитку, можна через формування і зміни відповідних інститутів та елементів інституціонального забезпечення управляти системою, впливати на її структуру і змінювати умови, в яких перебуває система і її елементи. Кожна із складових економічної системи виконує свої функції, а всі разом вони забезпечують її життєдіяльність в цілому.
На теоретичному рівні розвиток економічної системи в роботі розкрито через аналіз еволюції продуктивних сил, відтворення і змін економічних відносин та організаційно-економічних форм господарювання в органічному взаємозв'язку останніх з відповідними формами власності. При цьому обгрунтовується, що власність в її економічному та, відповідно, юридичному змісті є провідним, стрижневим елементом при з'ясуванні специфіки економічної системи, але не єдиним елементом.
В роботі використано інтегрований підхід до аналізу економічної (господарської) системи. В цьому аспекті вона розглядається як сукупність таких елементів: господарюючих суб'єктів; мотиваційної структури; економічного порядку, в якому виокремлюються конституюючі форми (порядок власності, координаційний механізм) та інші форми порядку - підприємництва, ринків, грошово-фінансової, бюджетної, зовнішньоекономічної діяльності; природні і матеріальні елементи економічної системи.
Дослідження господарського регулювання як самостійного феномена характерезує його як багатофункціональний і багатозначний процес. Еволюція господарського регулювання - це процес впливу однієї системи на іншу. Головним у даному процесі є модель впливу, що визначає послідовність реалізації рішення і виражає обраний курс дій у формі входу в регульовану систему.
При цьому регулювання в ідеалі передбачає (включає) органічний взаємозв'язок трьох процесів - упорядкування, взаємодії та визначення напряму. Практика господарського життя свідчить, що всі явища та процеси в економіці водночас і розподілені, і об'єднані, а також мають визначене розташування. Серед головних рис останнього виділено: динамізм, рухливість, взаємодія як усередині структурної організації, так і поза нею. Комбінація елементів структури має тенденцію до зміни. Здатність до модифікації продиктована можливістю дії, що пов'язано з інформацією, яку дія допускає, виробляє і використовує.
Еволюція механізму господарського регулювання конкретної економічної системи повинна об'єктивно відображати дві суттєві обставини: по-перше, історичні особливості розвитку економіки, в т.ч. особливості утворення і функціонування господарюючих суб'єктів відповідних рівнів; по-друге, ступінь завершеності технологічної перебудови народногосподарського комплексу. Залежно від цих обставин важливо своєрідно вирішувати і проблеми відтворення й використання ресурсів країни, формування виробничо-господарської структури, забезпечення розвитку невиробничої сфери та соціально інфраструктури, розподілу доходів, здійснення природоохоронних заходів.
Сама система господарського регулювання має дуалістичну природу, тобто грунтується на основі пари (двох) суперечливих процесів - координації (об'єднання) дій на підставі поглиблення суспільного поділу праці та узгодження різноспрямованих хаотичних дій різних суб'єктів господарювання. Проведений аналіз свідчить, що еволюція механізму господарського регулювання відбувається не тільки під впливом об'єктивних факторів, а й завдяки створених різноманітних економічних, правових, соціальних, політичних інститутів і нормативів, які діють у тій чи іншій країні в кожний конкретний період. Виходячи з цього, як обгрунтовано в роботі, еволюція механізму господарського регулювання, здійснювана в перехідній економіці, не повинна гальмувати (на жаль, в Україні має місце зворотній процес) еволюцію регулюючих дій самостійних суб'єктів, а об'єктивно має створювати сприятливі умови для досягнення їхніх регулюючих цілей у відтворювальному процесі, оперативно реагувати на суперечності, забезпечуючи конструктивне їх розв'язання. Як свідчить аналіз фактичного і статистичного матеріалу, особливо це актуально для перехідних економік, в т.ч. й України.
Регулювання - це певним чином організована система, яка є одночасно і механізмом взаємодії. Механізм регулювання господарських процесів – це внутрішнє улаштована система організаційних структур і конкретних форм, методів, правових норм управлінсько-регулювальної діяльності за допомогою яких суспільство використовує економічні закони конкретної економічної ситуації. Як механізм, господарське регулювання здійснюється ринком, підприємцями, державою (в т.ч. й регіонами) і спрямоване на конкретний об'єкт, завдяки чому створюються умови для встановлення економічного пошуку, віднайдення методів і засобів розв'язання господарських завдань на мікро- і макрорівнях.
Методологічною передумовою дослідження розвитку структури механізму господарського регулювання є аналіз системи економічних відносин і виокремлення в її складі, в першу чергу, двох підсистем: соціально-економічних та організаційно-економічних відносин.
Перші - становлять глибинну сутність будь-якої економічної системи, характеризують спосіб привласнення, об'єктивну спрямованість (мету) розвитку виробництва, його соціальний тип. Зміна цих відносин - найглибша об'єктивна основа зміни та розвитку механізму господарського регулювання.
Під впливом змін у соціально-економічних відносинах та конкретних господарських формах складаються перехідні організаційно-економічні відносини. Ці відносини становлять основний зміст механізму господарського регулювання, а також включають соціально-політичні та правові форми регулювання економічних процесів, систему мотивів економічної діяльності тощо.
Отже, еволюція механізму взаємодії господарського регулювання являє собою своєрідну сферу суспільно-економічних відносин, за допомогою яких здійснюється впорядкування всіх господарських процесів, узгодження економічних інтересів різних суб'єктів, визначаються напрями і цілі перспективного розвитку економіки та засоби і методи їх досягнення.
Подальша конкретизація змісту механізму господарського регулювання здійсненна через аналіз його функцій: забезпечення динамічної економічної стабільності; регулювання розподілу і перерозподілу ресурсів суспільства; оптимізація економічного зростання; створення умов для стабільного функціонування господарюючих суб'єктів; соціальний захист населення.
В механізмі господарського регулювання є елементи, від яких безпосередньо залежить регулюючий ефект, що досягається в короткостроковому періоді. Сюди слід віднести механізм державного, в т.ч. й регіонального регулювання, а також - частково підприємницького. А разом всі ці механізми справляють регулюючий вплив і у довгостроковому періоді.
У даному розділі обгрунтовано і те положення, що еволюція господарського регулювання включає оптимальне поєднання потоків відповідної інформації та здійснення її практичної реалізації за допомогою застосування конкретних інструментів, форм і методів регулювання взаємодії господарюючих суб'єктів. Критерієм оптимального поєднання потоків інформації є процес створення безпосереднього та опосередкованого її "поглинання" господарюючими суб'єктами в їх економічній взаємодії. Ця обставина і визначає напрям поєднання елементів досліджуваного механізму і включає наявність таких умов, за яких зміна в механізмі регулювання одного елемента призводить до послаблення чи підсилення механізму регулювання іншого.
У дисертації доводиться, що сама система регулювання економіки і, зокрема, така її провідна форма як механізм господарського регулювання, генетично мають трансформаційну природу, що концептуально автором вперше поставлено в нашій спеціальній літературі. Трансформаційна природа даного феномена проявляється на двох рівнях: по-перше, - внутрішньому, як самостійна організаційна система, заснована на взаємодії механізмів регулювання діяльності суб'єктів економіки; по-друге, - зовнішньому рівні, як необхідна умова і фактор трансформації економічної системи взагалі, зокрема, адміністративно-командної економіки в ринкову (не залежну), до якої додаються епітети - соціально орієнтована, змішана, народна тощо. Одночасно в роботі наголошено, що механізм господарського регулювання невіддільний від основи економічної системи, а тому його спрямованість визначається не власною природою, структурою та функцією, а задається базисним підгрунтям економічної системи та надбудовними елементами.
Розділ 2. Система регулювання економіки та її еволюція. Розгляд проблеми регулювання перехідної економіки передбачає необхідність ретроспективного аналізу поглядів, які вже сформувалися щодо системи регулювання та її розвитку. Саме цьому, а також розкриттю змісту основних рівнів регулювання економіки як системного утворення, і присвячений цей розділ дисертації.
Розглядаючи загальні положення щодо змісту, місця і ролі державного регулювання, дисертант виокремлює головні напрями дії держави для досягнення основних цілей. При цьому аналіз по'язано з теорією "зовнішніх ефектів". Методологічно обгрунтовується, якщо держава не втручатиметься в господарську діяльність, то можлива ситуація дефіциту позитивних ефектів і надлишок негативних.
Водночас у розділі обгрунтовується, що визначення пріоритетів державою на кожному конкретному етапі економічного розвитку має здійснюватись на основі відповідних критеріїв: що необхідно для суспільства сьогодні? скільки це потребує виробничих ресурсів? коли і як буде отримана віддача від них? які соціально-економічні наслідки матимуть місце від макрогосподарських дій держави? Механізм державного регулювання проаналізовано як органічну цілість економічних та адміністративних методів.
У контексті дослідження цілісної системи регулювання економіки виокремлено і регіон як один із суб'єктів господарського регулювання. Впровадження механізмів регулювання регіонального розвитку та відповідного інструментарію впливу на відтворювальні процеси є за своїм змістом суб'єктивним втручанням в об'єктивні економічні реалії. Тому в роботі обгрунтовується, що таке регулювання лише тоді буде сприяти розвитку, коли воно буде відповідати ринковим умовам.
Істотним резервом стимулювання регіонального розвитку є активізація участі регіонів у зовнішньоекономічній діяльності з виходом на закордонні ринки товарів і послуг. У дисертації ці положення конкретизовані через аналіз реалізації основних напрямів спільного алгоритму діяльності загальнодержавних і регіональних органів влади на основі індикативного планування та впровадження цільових програм соціально-економічного розвитку регіонів.
Важливою складовою комплексного підходу дослідження системи регулювання економіки є аналіз механізму ринкового саморегулювання з урахуванням його еволюції та специфіки прояву в перехідній економіці.
За умов ринкової трансформації адмінистративно-командної системи вихідні передумови становлення ринкових відносин якісно змінені (у порівнянні з періодом А.Сміта), оскільки вони в Україні формуються за наявності високого ступеня усуспільнення індустріального виробництва, його концентрації і централізації, суттєвого ускладнення господарських зв'язків.
Аналіз різних поглядів, які склалися серед українських економістів (прибічників різних шкіл ) щодо характеру і типу ринкового регулювання та шляхів економічного зростання в Україні, дозволяє виділити два альтернативних підходи. Перший з них визнає за головне те, що - стабілізуючі й оздоровчі сили (мотиви, стимули) самого ринку, а держава лише встановлює "правила гри". Інший підхід передбачає дієве втручання держави в процес формування ринкових умов для економічного зростання. Зрозуміло, що у першому випадку нашу економіку, а, відповідно, і все суспільство національні ідеологи - риночники свідомо чи несвідомо фактично запрошують пройти весь шлях, який пройшов Захід. В другому - відчутне розуміння сучасних загальних економічних тенденцій та прагненя уникнути "зштохнування" нашої країни в аутсайдері цивілізованого розвитку.
На цій основі в дисертації аргументується принциповий стрижневий висновок, а, відповідно, і одна із центральних посилок дослідження: пасивний характер державного регулювання процесів ринкової трансформації протягом 90-х років ХХст. став найголовнішим фактором всеохоплюючої глибокої кризи української економіки в цей період.
В зв'язку з цим в даному розділі виділені і розкриті такі структурні характеристики сучасної економіки, які в першу чергу обмежують можливості ринкового регулювання, виявляють його недосконалість і змушують коригувати його "роботу", а також узагальнено заходи ринкового регулювання.
При розгляді основних точок зору щодо трактовки змісту підприємництва в дисертації показано, що підприємець часто одночасно діє в кількох сферах (наприклад, виробничій, фінансовій, торгівельній і т.п.). Тому підприємництву притаманні універсалізм і динамізм у регулюванні, інтегрування форм діяльності, крім спецефічних закономірностей розвитку окремих сфер, галузей та виробництв. Здійснення підприємницької діяльності на ефективному рівні можливе лише за наявності певної суспільної ситуації: підприємницького середовища (передусім ринкової системи відносин) та особистої свободи підприємця, що дає йому можливість приймати такі рішення, які з його погляду будуть найбільш ефективними. Існує лінійний зв'язок між масштабами, якістю підприємницького середовища і динамізмом підприємницького регулювання. Формування такого середовища - першочергове завдання любої перехідної економіки, в тому числі й України. В умовах глобалізації - це не тільки національна проблема, але й міждержавна.
Дослідження показало, що намагання держави перехідної економіки отримати у своє розпорядження якомога більше суспільних ресурсів для виконання завдань, які вона ставить перед собою, не сприяє зниженню ступеня централізації економічної системи та розгортанню ринкових відносин. У наслідок чого, проблема роздержавлення економіки не розв'язується.
Узагальнюючи аналіз положень в економічній літературі щодо співвідношення держави (державного планування) та ринку, дисертант обгрунтовує, що не ринок протистоїть плану і не план - ринку, а неявне стихійне планування об'єктивно зумовлених пропорцій конфліктує з явним директивним плануванням, яке є умисним чи неумисним втіленням у життя довільних, випадкових пропорцій.
Механізм взаємодії підприємницьких і державних владних структур динамічний. Він змінюється і вдосконалюється під безпосереднім впливом продуктивних сил суспільства й економічних відносин. Цей механізм являє собою сукупність принципів і методів, економічних і правових форм, технологій і організаційних структур, у рамках і за допомогою яких будуються та функціонують відносини між державною і господарською владою в країні.
Розділі 3. Особливості формування та функціонування механізму господарського регулювання в перехідній економіці. На основі ретроспективного аналізу еволюції економічної думки щодо перехідних процесів в економіці, досліджується об'єктивність, характерні риси та закономірності становлення, функціонування і розвитку перехідної економіки в постсоціалістичних країнах.
Принципове значення в аналізі перехідності займає визначення соціально-економічного характеру системи, яка має бути сформована. Природньо, що в центрі цього аналізу є дослідження трансформацій, які відбуваються безпосередньо в економічній системі. Адже у функціонуванні всякої системи наступає період, коли вона вичерпує свої можливості розвитку і починає переростати (трансформуватись) в іншу систему. Ця загальна закономірність притаманна і економічній системі, що свідчить про об'єктивність перехідних процесів. Це і є у центрі уваги нашого дослідження, хоч аналіз проблем перехідності можна (і потрібно) вести не тільки через призму економічної системи, а й - політичної, а також - соціокультурних факторів, національних відносин тощо, що дає більш повне уявлення про зміст перехідності. В дисертації ці аспекти розглядаються по мірі необхідності більш повної характеристики сучасних реальних перехідних процесів.
Аналіз цих процесів порушує питання, що слід розуміти під терміном "перехідна економіка". Особливо це має суттєве значення з точки зору її функціонального призначення, тобто її місця і ролі. Автор розглядає дане поняття у широкому і вузькому розумінні, а в функціональному аспекті - "перехідна економіка" обгрунтовується як специфічна (проміжна) форма трансформаційного перетворення адміністративно-командної економіки в соціально орієнтовану ринкову економіку. Таким чином, перехідна економіка характеризує проміжний (перехідний) стан народногосподарського комплексу відповідної країни на шляху до становлення цивілізованих ринкових відносин, що суттєво відрізняє її (перехідну економіку) від існуючої, тобто вже усталеної, цілісної: адміністративно-командної, ринкової, змішаної економіки. За своєю соціально-економічною природою об'єктивно детерміновані зміни в перехідній економіці є змінами розвитку, тоді як в цілісній (усталеній) економічній системі вони безпосередньо витікають із її функціонування. З точки зору методології дослідження показано, що самі перехідні форми не можуть бути кінцевою метою розвитку, а є засобом її досягнення, в даному випадку трансформації адміністративно-командної економіки в ринкову економіку соціальної орієнтації.
Зроблені на підставі цих положень узагальнення дозволяють логічно стверджувати, що теоретично некоректно трактувати перехідну економіку як відповідну цілісну економічну систему, що має часто місце в нашій літературі. Даний авторський висновок обгрунтовується і аналізом характерних рис перехідної економіки
Найбільш суттєво на темпи і результативність трансформаційних перетворень в постсоціалістичних країнах, в т.ч. й Україні, впливали і впливають такі фактори: "стартові" умови; масштабність, послідовність, та комплексність проведення ринкових перетворень; місце і роль держави у їх здійсненні; обгрунтованість і чіткість стратегічної мети ринкових реформ.
Об'єктивно оцінюючи, на основі конструктивних узагальнень, методологічні засади, структурні складові, методи реалізації та проміжні й кінцеві результати різних моделей системної ринкової трансформації в країнах СНД, Східної і Центральної Європи, дисертантом зроблено висновок, що кожна з них має певні позитивні риси, тобто аргументи на свою користь Практично в жодній країні вказаного регіону (навіть у лідерів "шокової терапії" - Польщі, Словенії) не було реалізовано "стерильно чистої" моделі трансформації. Враховуючи взаємодоповнюваність і взаємозалежність заходів різних за концепціями моделей реформ, з метою уникнення однозначної, помилкової оцінки багатовимірного середовища перехідних економік найбільш ефективною правомірно назвати інтегративну модель трансформації.
Узагальнення реального досвіду перехідних постсоціалістичних економік дозволило виділити цілий ряд різноманітних та різнорівневих за характером прояву, а також часовим лагом закономірностей. Зауважимо при цьому: потрібно мати на увазі, що це досвід ще не всієї перехідної економіки, а лише її початкового етапу. Перший вид закономірностей в роботі характеризується як нормативні, тобто вони передбачалися на початку перехідних процесів. Деякі із них складають основу трансформаційних процесів: формування ринкової інфраструктури, розширення сфери обігу та суб'єктів господарювання, лібералізація цін, роздержавлення, приватизація, демократизація економіки, відкритість національної економіки тощо. Вони мають позитивний потенціал і вся діяльність має бути спрямована на їх реалізацію. Друга група закономірностей, що проявилася в практиці перехідних процесів, це закономірності постфактум: вони або не передбачалися заздалегідь, або дія і наслідки їх виявилися не такими як очікувалося. Вони можуть породжувати негативні риси і результати (наприклад, сертифікатна форма приватизації; некомплексність, половинчатість реформ і т.п.).
Аналіз економічних закономірностей постсоціалістичного розвитку здійснено і з врахуванням ще однієї обставини, а саме: особливостей їх прояву в Україні.
Досліджуючи українські реалії, в роботі, на основі узагальнення статистичних даних, показано, що відповідними досягненнями у трансформаційному процесі вітчизняної економіки на початок ХХІ століття є: істотні зрушення в роздержавленні власності, поява недержавного сектору економіки та прошарку підприємців; посилення демократизації економіки, зародження національних ринків (товарів, праці, капіталів, валюти), формування підвалин ринкової інфраструктури, розширення зовнішньоекономічних зв'язків та ряд інших часткових досягнень. Водночас аналіз показує, що перехід до ринкових відносин характеризується розвитком "цілого клубка" негативних соціально-економічних явищ у нашій країні, які надали глибокій кризі перманентного, системного характеру, головні серед яких: структура економіки індустріального типу з переважанням сировинних виробництв; висока енергоємність та екологічна небезпечність виробництва з високим ступенем фізичного і морального зносу основних виробничих фондів; низька продуктивність праці; низький рівень інвестування в людський капітал; втеча “мозків” та капіталів з України; некомплексне формування ринкової інфраструктури; зростання боргового навантаження на економіку та низький рівень платіжної дисципліни; велика "тінізація" економіки; гіпертрофована диференціація населення за рівнем доходів; формування у громадськості негативного "образу" ринкових реформ та високий ступінь недовіри до влади; ігнорування підтримки соціального захисту та забезпечення соціальних гарантій населення; витіснення більшості громадян-акціонерів із сфери реальних власників роздержавлених підприємств; неефективна структура зовнішньої торгівлі та інші.
Для подолання комплекса цих соціально-економічних негараздів обгрунтовано ряд заходів, що є одночасно і складовими нового механізму господарського регулювання, серед яких першочерговими є: активне впровадження інноваційно орієнтованої моделі економічного розвитку країни; поступове цілеспрямоване проведення соціально орієнтованої економічної політики; конструктивне посилення політики держави в усіх сферах економічного та соціального життя і дієва корекція на цій основі процесів ринкової трансформації.
Серед пріоритетних більш конкретних шляхів усунення деформацій перехідного процесу в Україні обгрунтовуються такі: припинення масового субсидіювання та задіяння раціональної процедури банкрутства неконкурентноспроможних підприємств; формування функціонально цілісної ринкової інфраструктури; інноваційна та інвестиційна підтримка всіх галузей національної економіки; стимулювання підприємництва в галузі високотехнологічних виробництв; органічне поєднання на економіко-правовому рівні процесу приватизації із закінченням реструктуризації та модернізації підприємств; лигитимне упорядкування податкового тиску на господарюючих суб'єктів та відчуження тіньового, особливо реприватизація кримінального капіталу на користь держави; підвищення купівельної спроможності населення на основі стимулювання процесу залучення його до високопродуктивної праці у вітчизняному виробництві.
Аналізуючи стратегію і тактику економічних реформ 90-х р.р. в Україні, дисертант відмічає, що стратегічною помилкою був і пріоритет політичних цілей над економічними. Зокрема, цілям перерозподілу ("прихватизації") власності та економічної влади були принесені в жертву соціально-економічні цілі: раціональне використання виробничих ресурсів, забезпечення цивілізованого рівня і якості життя наших співвітчизників.
Розділі 4. Регулюючо-створювальна роль держави в перехідній економіці. У розділі досліджується місце та функції держави в процесі ринкової трансформації. Доводиться, що основною функцією держави у цьому процесі є функція фундатора (створювача) суспільних умов, які "вимощують" шлях до соціально-економічного розвитку і його регулювання. Серед таких умов виділено три основні групи.
Перша з них включає формування та утвердження нового, заснованого на "правовому полі", економічного порядку, який забезпечує поступове становлення та безперебійне функціонування і розвиток сучасної ринкової системи. Тут мова йде не взагалі про прискорене формування інституту приватної власності, що вже відмічалось, а про раціоналізацію відносин між суб'єктами ринку. Це пов'язано з ліквідацією привілеїв і забезпеченням рівних для них можливостей, а також нейтралізацією раніше створених і блокуванням нових монополістичних об'єднань, які спотворюють дію ринкових сил.
Друга група охоплює процеси формування матеріальних і духовних передумов для сталого економічного зростання. До них перш за все відноситься розвиток економічної і соціальної інфраструктури, що є невід'ємною складовою сучасної цивілізації і без чого неможливе освоєння її досягнень.
В число третьої групи таких умов входить те, що в літературі називають "відшкодування" соціально-економічних "провалів ринку", які надзвичайно глибокі та руйнівні для перехідних процесів української економіки.
Історичний досвід, хоч невеликий, однозначно свідчить про особливу роль держави в системі перехідної економіки. Це обумовлено самою нерозвинутістю ринку та відповідних форм економічної, політичної демократії, які поряд з конкуренцією лежать в основі механізмів суспільного саморозвитку. Оскільки ж держава перехідної економіки, як і всяка інша, несе відповідальність за благополуччя своїх громадян - а інша трактовка її статусу є безпідставною, то із цього витікають такі суттєві обставини: по-перше, більш широке коло функцій держави в країнах з перехідною економікою у порівнянні з розвинутими, але при меншій її дієздатності; по-друге, свої регулюючі функції їй приходиться здійснювати "на марші", тобто одночасно з становленням та реорганізацією самої держави і модифікацією форм її діяльності у відповідності з принципами ринкового господарювання, а звідси і великі додаткові складнощі та втрати; по-третє, більш висока, ніж у розвинутих країнах, значимість суб'єктивного фактору, що створює сприятливе підгрунтя для валюнтаризму, який проявляється не лише в своїх класичних формах.
Водночас дисертант не поділяє точки зору авторів, які для виходу країни із глибокої кризи, пов'язують підвищення ролі держави з перманентним "відновленням ряду елементів планово-розподільчої системи". Хоч, по формі останні можуть бути ідентичні, але - обов'язково відрізнятися за змістом.
Матеріал розділу охоплює також концептуально-теоретичний і практичний аналіз та узагальнення засобів, форм і методів державного регулювання економіки перехідного періоду. Комплексно ці проблеми розкриваються через дослідження основних економічних функцій держави.
Істотною відмінністю, що характеризує роль та місце держави в перехідних економіках, є те, що тут самі інституційні трансформації "примушують" державу постійно доводити легітимність свого існування та своєї економічної політики (як і політики взагалі). В даному аспекті особливого значення набуває консолідація економічних інтересів, як показується в дослідженні, на двох рівнях. Перший - це, так званий, традиційний, коли держава формує систему узгодження інтересів основних економічних суб'єктів. Другий рівень має охоплювати консолідацію широкого кола інтересів: найбільш впливових суб'єктів економічної влади (на жаль, як правило, корумпованих і монополістичних); основної маси населення; самої держави. В разі деформованості цієї системи держава може опинитися під впливом певних кланових угрупувань, що призводить до нехтування інтересів решти суб'єктів. Реальним результатом цього є деструктивні наслідки. Тому дієвість держави, яка перебуває під впливом корпоративних інтересів певних економічних (олігархічних) груп, прямо веде до загострення конфліктів в системі інтересів та суттєво викривляє легальні процедури в економічній сфері, поширення впливу кримінальних структур. При цьому має місце реальне використання органів державної влади для задоволення своїх вузькокорпоративних інтересів.
Оскільки економічні інтереси формуються соціальними і економічними умовами діяльності суб'єктів, тобто вони - явище об'єктивне. Ці умови як об'єктивна реальність завжди відображаються у свідомості людей, проте не завжди воно (відображення) є адекватним умовам. При цьому державний механізм регулювання має враховувати, що стан суб'єкта економічного інтересу у системі господарських відносин зумовлює вибіркове відношення суб'єкта інтересу до можливих напрямів діяльності в межах об'єктивно існуючого (по відношенню до суб'єкта) механізму господарського регулювання. Таким чином, економічний інтерес розглядається як об'єктивна необхідність нового способу діяльності, який система задає суб'єкту як засіб власного розвитку.
Дані положення є методологічною основою необхідності посилення координуючої і регулюючої ролі економічної політики держави як фактора узгодження економічних інтересів у перехідній економіці України.
Як засвідчують результати дослідження, шлях до національного успіху ринкових реформ передбачає: застосування гнучких підходів до формування економічних стратегій; поєднання традиційних та специфічних заходів економічної політики та забезпечення спадковості її раціональних “зерен”; визначення чітких часових рамок, в яких відповідні “набори” регулювальних інструментів будуть зберігати ефективність; оперативну та адресну зміну інструментарію економічної політики до зміни її об'єкта; дотримання балансу економічних стратегій і тактики. Без останнього може бути досягнутий лише тимчасовий та локальний позитивний ефект (балансування бюджету, мінімізація темпів інфляції тощо). Так, суперечність між стратегією і тактикою, в основі якої, як обгрунтовано автором, лежить суперечність економічних інтересів різних рівнів, останнім часом набула в Україні особливої гостроти. Конкретним виявом цього є розрив між, з одного боку, стратегічними завданнями іноваційно орієнтованого прискорення зростання і формування соціально орієнтованої економіки, а з іншого - потребами дотримання поточного фіскального і платіжного балансів. Тому для формування нового механізму регулювання економіки в Україні важливою є проблема, по-перше, своєчасного корегування чи зміни завдань і приорітетів, та, по-друге, своєчасна відмова від тих конкретних його інструментів, які виконали своє призначення або віджили себе, і введення у склад механізму регулювання нових інструментів, здатних взяти на себе функцію реалізації завдань, які необхідно вирішити на наступних етапах переходу до соціально орієнтованої, постіндустріальної економіки. Гальмує і викривляє дію існуючого механізму регулювання змішування цілей та засобів ринкових реформ. Досить рельєфно таке змішування можна прослідкувати за 90-ті рр. стосовно постановки кількісних параметрів приватизації, зменшення бартеризації економіки тощо.
Запропоновані узагальнення і положення дозволяють зробити наступні теоретико-практичні висновки: раціональне функціонування механізму господарського регулювання можливе лише за умови здатності економічних суб'єктів розробляти та здійснювати власні ефективні стратегії; суттєва причина надмірної тривалості трансформаційного спаду (кризи) в Україні витікає з того, що економічна стратегія держави у 90-х р.р. мала в основному за об'єкт кількісні показники, а не економічні інтереси конкретних економічних суб'єктів. Саме тому істотно погіршувався і стан підприємств, передусім - реального сектору економіки, де більшість підприємств практично втратили здатність до ведення самостійних відтворювальних процесів. Останнє, в свою чергу, також негативно відбилося на дієздатності держави внаслідок загострення проблем податкових надходжень, формування кредитних ресурсів як головних складових ресурсно-фінансової основи державної політики.
Таким чином, основні напрями щодо створення стабільних умов для реалізації конструктивної (дієздатної) державної політики для здійснення ринкової трансформації економіки України пролягають через cтворення можливостей суб'єктам господарювання раціонального ведення самостійної прибуткової діяльності на основі стратегічного планування власного розвитку. Отже, і механізм державного регулювання повинен бути, насамперед, спрямований на зростання доходів підприємств та населення, стимулювання та прискорення процесу нагромадження вітчизняного капіталу, підвищення доступності кредитних ресурсів, упорядкування доступу на різні види ринків та збільшення їхньої місткості.
Для розв'язання цих стратегічних завдань наша держава має здійснити широке коло заходів поточного, середньо- і довгострокового характеру по регулюванню перехідних процесів з метою формування такого вектора економічного розвитку, який у більш-менш близькій перспективі дозволить перейти від "дикого", нецивілізованого способу формування ринку до соціально орієнтованої ринкової економіки. У зв'язку з цим в роботі проаналізовані завдання і роль держави: в процесі первісного нагромадження капіталіу; в формуванні соціальної нормативно-правової бази; в процесі приватизації - і особливо "великої"; в боротьбі з інфляцією; в здійсненні монетарної та фінансово-кредитної політики; в залученні іноземних інвесторів; в формуванні функціонально цілісної ринкової інфраструктури.
Розділ 5. Соціальне регулювання за умов ринкової трансформації. У цьому розділі, з урахуванням зміни економічних умов і потреб практики, досліджується соціально-економічна природа, зміст та основні напрями соціального регулювання в перехідній економіці.
З позиції теоретико-практичного змісту соціальне регулювання є однією з конкретних форм прояву процесу регулювання економіки взагалі і в цій якості розглядається як складова механізму регулювання перехідної економіки. Тому йому притаманні як загальні властивості процесу регулювання, так і своя специфіка, суть якої - забезпечення соціальної справедливості, стабільності і соціального прогресу. Водночас соціальне регулювання є елементом соціальної політики, яка виступає специфічною складовою економічної політики. У такому розумінні соціального регулювання в десертації дається критична оцінка неоліберальних трактовок спонтанного соціального порядку, який не є результатом свідомих дій щодо руху до наміченої загальної мети. При цьому автор виходить із методологічної посилки, що ключовим принципом при виокремленні (обгрунтовані) пріоритетних напрямків соціального регулювання є оптимальне розв'язання "вічної проблеми" про співвідношення економічної ефективності та соціальної справедливості. Доводиться, що узгодження може здійснюватися у достатньо широкому діапазоні в залежності від існуючої в тій чи іншій країні моделі соціально-економічного устрою суспільства, прийнятої в ньому системи цінностей тощо. Але аналіз світового досвіду, особливо другої половини минулого століття, переконливо свідчить, що економічна ефективність і соціальна справедливість не є альтернативними, взаємовиключаючими установками. Багато соціальних факторів, у тому числі освіта, розвиток науки і культури, створення належних житлових умов, забезпечення раціональної зайнятості населення та інші, в рівній мірі сприяють як зростанню економічної ефективності, так і утвердженню соціальної справедливості. І навпаки, віддача на самовплив вирішення вказаних питань, примітивна економія на соціальних витратах не лише посилюють несправедливість у розподілі благ, але й неминуче призводять до зниження ефективності економіки та нерезультативності соціальної політики.
Соціальне регулювання, як складова механізму регулювання,на що вказує вітчизняний і зарубіжноий досвід, включає надзвичайно широкий набір засобів та методів для своєї реалізації, які мають специфічну цільову спрямованість. В цьому аспекті в розділі, перш за все, виділено нормативи, що окреслюють мінімум соціального забезпечення населення та діють в якості законодавчо установлених і обов'язкових - величина прожиткового мінімуму, мінімальні розміри заробітної плати, пенсії, фіксовані соціальні виплати малозабезпеченим тощо. Інше функціональне призначення мають так звані соціальні індикатори, які характеризують порогові, гранично допустимі рівні тих, або інших показників: рівні безробіття та інфляції, забруднення навколишнього середовища та інше.
Система методів соціального регулювання включає і соціальні трансферти -різні способи перерозподілу доходів, а також різного роду безпосередньо регулюючі методи: тарифні угоди, регулювання робочих місць у відповідністю з чисельністю та якістю робочої сили, погоджене регулювання доходів і цін тощо.
Реалізується феномен такого регулювання як і соціальна політика, на різних рівнях: держави, регіону, підприємства та міжнародному. Соціальне регулювання має безпосереднє відношення до добробути людей, до задоволення їхніх економічних, соціальних та інтелектуальних (в т. ч. і культурних) потреб, до формування у співвітчизників поваги до людської гідності. Все це концентровано знаходить свій вираз у встановленні соціальної стабільності та соціального миру (спокою) в суспільстві. Розмежування повноважень за рівнями системи регулювання дає змогу розробити відповідні критерії, щодо реалізації соціальної політики. Це і є економічною основою, що визначає методичні підходи до формування соціальної політики.
Є незаперечним фактом, що для значної більшості постсоціалістичних країн, в т.ч. й України, необхідність підвищення дієвості соціального регулювання актуалізується і тим, що процес ринкових трансформацій, на протязі 90-х років ХХст., характеризувався різким зниженням ефективності господарювання і падіння обсягів виробництва в умовах високого рівня інфляції, особливо на старті перехідних процесів. Все це зумовило суттєве зниження рівня і якості життя для абсолютної більшості населення країн. Різке зниження реальної заробітної плати, пенсій на фоні відкритого і скритого безробіття в Україні визвали в ряді галузей, сфер економіки та регіонів соціальну напругу. Істотні бюджетні обмеження, в зв'язку з нестачею коштів, катастрофічно зменшили можливості держави в здійсненні дієвої соціальної політики. За роки ринкових перетворень у країні відбулася гіпертрофована диференціація доходів населення, реально визначилася тенденція до формування доходів громадян через різні форми нелегальної та трудової діяльності, що призвело до суттєвої утрати стимулів до високопродуктивної праці. В стані глибокої деградації знаходяться всі галузі соціальної сфери. Для більшості співвітчизників утрачені впевненість у завтрашньому дні, повага до праці та відчуття безвихідності. Продекларовані пільги, компенсації, виплати і допомоги впроваджувались без чіткого врахування реальних доходів їх одержувачів та членів їхніх сімей.
Важливою особливістю соціального регулювання, як обгрунтовано дисертантом, є те, що воно в якості вихідного моменту має справу з механізмом розподілу, перерозподілу і споживання благ, - перш за все, національного доходу, - в основному через бюджетну систему країни. Таким чином, соціальне регулювання безпосередньо зв'язане з фінансово-бюджетною політикою, в тому числі й податковою політикою та політикою доходів населення країни. Реалізація заходів цих політик дозволяє здійснювати інвестиції в розвиток соціальної інфраструктури, тобто "людський капітал", робити виплати соціальних трансфертів та забезпечувати соціальний захист і надавати ці гарантії населенню, а також здійснювати раціоналізацію динаміки і структури заходів у різних прошарків населення, що принципово важливо. Адже, ринковий механізм розподілу - є соціально нейтральним. Це механізм рівноправного, але нерівного розподілу.
За своїм змістом і механізмом дії ринковий механізм об'єктивно генерує необхідність держави в процес перерозподілу доходів. Історична практика переконливо довела, що існування широких зон бідності породжує негативні наслідки для стабільного зростання економіки, забезпечення правопорядку та морального здоров'я нації тощо.
В роботі розрізняється функціональний і персональний розподіл доходів. Перший - включає розподіл національного доходу між власниками факторів виробництва: праці, капіталу, землі, підприємництва. Другий, персональний вид розподілу - це розподіл і перерозподіл національного доходу між громадянами країни, незалежно від того, власниками яких факторів вони являються (наприклад, яку долю національного доходу - у грошовому виразі отримують 10% найбільш бідних і 10% найбільш багатих сімей).
В цілому політика перерозподілу доходів розглядається як комплекс заходів щодо стабілізації середнього рівня життя населення, скорочення масштабів бідності (в перспективі - викорінення масової злиденності та спадкоємної бідності), зменшення розривів у рівнях життя різних верств населення. Її основними соціальними цілями в умовах перехідної економіки в Україні визначені такі: забезпечення справедливого розподілу доходів; формування системи державних мінімальних стандартів; впорядкування діючої системи пільг і компенсацій; переорієнтація соціальної політики на сім'ю та забезпечення прав і соціальних пільг жінкам, дітям, молоді. Для досягнення цих цілей дисертантом обгрунтовано необхідність розв'язання таких завдань: удосконалення системи індивідуального оподаткування доходів і власності громадян на основі прогресивної диференціації податкових ставок; посилення адресності соціальної підтримки малозабезпечених громадян з врахуванням законодавчо закріпленого порядку і використання показника величини прожиткового мінімума.
Діяльність держави перехідної економіки, спрямована на раціоналізацію розподілу і перерозподілу доходів населення, повинна грунтуватися на створенні умов різнобічного розвитку людини та раіонального використання трудового потенціалу країни, поліпшення ситуації на ринку праці. Ці положення надзвичайно актуальні для України, де рівень зайнятості населення працездатного віку з 1995 р. по 2000 р. знизився 74,2% до 65,1%, а рівень безробіття цієї категорії населення (за методологією МОП) у відповідному періоді зріс більше ніж у 2 рази (з 5,8% до 12,2%). Абсолютна чисельність безробітних за другу половину 90-х рр. майже подвоїлась і в 2000 р. становила 2,7 млн.чол., з них близько 1,2 млн.осіб були зареєстровані. Рівень зареєстрованого безробіття (у % до економічно активного населення працездатного віку) у 2000 р. становив 5,5% проти 0,5% у 1995 р.
Для розв'язання проблем регулювання зайнятості та ринку праці, а також подолання бідності, в роботі виділено необхідність формування (на державному рівні) таких передумов: здійснення дієвих додаткових заходів, спрямованих на стабілізацію чисельності зайнятих у всіх сферах економічної діяльності та створення нових робочих місць на базі широкого розвитку малого і середнього бізнесу; підвищення територіальної мобільності населення з метою забезпечення збалансованості між пропозицією робочої сили та попитом на неї на основі реалізації активної (а не пасивної) політики зайнятості; регулювання процесів, пов'язаних з перерозподілом працездатного населення між державним і недержавним секторами економіки у зв'язку з динамічною зміною форм власності підприємств; посилення регулюючої ролі держави при здійсненні політики оплати праці, оскільки повна втрата нею цієї ролі призвела до того, що зарплата перестала виконувати свої базові соціально-економічні функції. Підтвердженням цього є зменшення за останнє десятиріччя з 67,5% до 34,1% частки оплати праці в сукупних доходах населення, а натомість дворазове збільшення доходів від підсобних господарств.
Невід'ємним елементом соціальної політики і об'єктом соціального регулювання є соціальний захист населення. В дисертації соціальний захист населення визначається як комплекс економічних, соціальних і юридичних заходів, а також сукупність інститутів, що забезпечують усім громадянам необхідні рівні можливості для підтримки відповідного рівня життєдіяльності, в т.ч. і підтримку окремих соціальних груп, прошарків населення. Адже, як відмічалось, ринок не в змозі забезпечити людям гарантований дохід і зайнятість.
В якості основного суб'єкта соціального захисту населення автором розглядається держава. Окрім неї такими суб'єктами являються і громадяни країни. Структура соціального захисту населення аналізується через характеристику таких складових: соціального забезпечення; соціальної допомоги; соціальних гарантій та соціального страхування.
Проведений в роботі аналіз реформування системи соціального захисту населення України в умовах перехідної економіки дозволяє зробити принциповий висновок, що її реформування і функціонування відбувалося із суттєвими соціально-економічними негараздами для значної маси населення, але в основному відповідало засадам перехідного періоду, зокрема, переходу від політики повної зайнятості до ринку праці. Така модель переходу передбачає меншу ступінь скорочення розмірів зайнятості по відношенню до скорочення обсягів виробництва (пік падіння ВВП за 1990-1994 рр. - 45,6%, а зайнятість за цей період скоротилась на 21,2%). Різниця, що виникла компенсувалась за рахунок зменшення реальної зарплати. В роботі обгрунтовується, що для підвищення ефективності функціонування системи соціального захисту в цілому необхідно відказатись від існуючої нині норми виплат в розрахунку від мінімальної зарплати і перейти до показника, який слід ув'язати з величиною прожиткового мінімуму.
Результати дослідження свідчать про те, що (за існуючих нині економічних умов) прогнозована і здійснювана реформа соціальної сфери, в основі якої лежить ідея про необхідність трансформації державних соціальних платежів) в заощадження населення, які перш ніж будуть використані на соціальні потреби, можуть бути частково реінвестовані в економіку, що може сприяти більш динамічному виходу її із кризи. В даному зв'язку і реформування мережі соціального страхування слід ув'язати зі становленням ринку праці, оскільки розвиток останнього і збільшення в загальному обсязі сукупних доходів частки реальної зарплати є необхідною умовою розширення "податкової бази" системи соціального страхування. Механічне збільшення цього виду "податків" практично неможливе, оскільки їх розмір становить біля 40% від фонду оплати праці. Нагальним завданням в цій мережі є створення системи загальнообов'язкового державного страхування. Останнє має стати - запобіжним захистом від втрат доходів населення.
Прийнявши концепцію формування в перспективі соціально орієнтованої ринкової економіки, українська держава повинна взяти на себе і турботу про створення умов для реалізації загальнопризнаних прав людини на мінімальне споживання благ, а також - працю, освіту, охорону здоров'я і соціальне забезпечення у випадках непрацездатності та безробіття. Разом з тим, як витікає зі змісту роботи, було б глибокою помилкою перетворити державу в своєрідний центр роздачі допомоги різним верствам населення. Принциповим є й висновок, що головний орієнтир соціального регулювання на сучасному етапі перехідної економіки є стимулювання економічної активності працездатної частини населення, створення передумов, при яких людина здатна своєю працею, ініціативою забезпечувати гідні умови життя для себе і своєї сім'ї. Це в повній мірі відповідає як вимогам економічної ефективності, так і принципу соціальної справедливості.
Процес соціального регулювання аналізується в органічному поєднанні розв'язання завдань як специфічного для перехідної економіки короткострокового, так і взагалі довгострокового характеру. Одночасно довгостроковий, стратегічний характер соціального регулювання має бути спрямований на досягнення цілком визначених великомасштабних цілей. Таке регулювання не може мати абстрактного характеру. Його успіх і дієвість залежить у вирішальній мірі від врахування реального часу та економічної ситуації в конкретній країні.
Головне завдання і мистецтво державного соціального регулювання, як складової регулювання економіки взагалі, - раціонально мобілізувати, розподілити і направити адресно фінансові потоки для конструктивного розв"язання всього спектора соціальних проблем в умовах перехідної економіки, в т.ч. і реформування самої соціальної сфери на основі принципових організаційно-фінансованих змін, які відбулися і відбуваються в Україні. Саме це слугуватиме основою утвердження якісно нової економічної ситуації, формуванню передумов тісного поєднання політики системних реформ та економічного зростання з активною і сильною соціальною політикою.
ВИСНОВКИ
Дисертація містить постановку та теоретичне розв'язання нової наукової проблеми – механізму господарського регулювання економіки перехідного періоду. В межах цієї проблеми основними висновками, що мають концептуальний характер та науково-практичне спрямування, є:
1. Категорія "економічна система" трактується як сукупність елементів виробничих відносин та економічних процесів, що перебувають у системному взаємозв'язку і органічній єдності. Під кутом зору проблеми механізму господарського регулювання економічної системи в останній виділено три підсистеми: перша - сукупність інституціонально-юридичних правил розподілу повноважень у сфері прийняття рішень; друга - інформаційна система, яка представлена сукупністю механізмів і каналів збору, зберігання, передачі та зворотнього контролю відповідної інформації; третя - мотиваційна підсистема, що охоплює всі механізми і правила, які на практиці забезпечують реалізацію господарських рішень на макро- та мікрорівнях.
Під кутом зору механізмів реалізації інтересів економічна система являє собою сукупність таких елементів: господарюючих суб'єктів; мотиваційної структури; економічного поряду, в якому виокремлені конституюючі форми (порядок власності, координаційний механізм) та інші форми порядку, зокрема, підприємництво, ринки, грошово-фінансова, бюджетна, зовнішньоекономічна діяльність тощо.
2. Господарське регулювання як самостійний феномен являє собою багатофункціональний і багатозначний процес, який є функцією чотирьох основних чинників: ринку, підприємств, регіону, держави. При цьому таке регулювання включає органічний взаємозв'язок процесів упорядкування, взаємодії та визначення напряму.
Еволюція механізму господарського регулювання будь-якої економічної системи завжди відображає дві суттєві обставини: по-перше, історичні особливості розвитку економіки в т.ч. й особливості утворення та функціонування господарюючих суб'єктів; по-друге, характер еволюції даного механізму залежить від ступеню завершеності технологічної перебудови народногосподарського комплексу.
Регулювання - це певним чином організована система, яка є одночасно і механізмом взаємодії. При цьому обгрунтовано, що сама система регулювання економіки і, зокрема, така її провідна форма як механізм господарського регулювання, має генетично трансформаційну природу, що проявляється на двох рівнях: внутрішньому і зовнішньому. Водночас цей механізм невідділений від основи економічної системи, а його сутність трактується автором як внутрішнє улаштована система організаційних структур і конкретних форм, методів, правових норм управлінсько-регулювальної діяльності, за допомогою яких суспільство використовує економічні закони з урахуванням конкретної ситуації, що складається.
3. Зіставлення різних поглядів, які сформувалися у межах різних економічних шкіл, теорій, концепцій та узагальнення еволюції механізмів економічного регулювання, дають підстави стверджувати, що загальна теорія регулювання економіки постійно розвиваються.
Сучасна система регулювання економіки, згідно авторської концепції, в дисертації аналізується на слідуючих рівнях: державне регулювання; регіональне регулювання; ринкове саморегулювання та підприємницьке регулювання, а також досліджується діалектика взаємозв'язку між цими рівнями як елементів єдиного механізму регулювання економіки.
Нині відбувається процес інтенсивного взаємозв'язку, взаємоприникнення та інтеграції різних рівнів, форм, методів, інструментів системи регулювання економіки. Це відкриває нові можливості для комплексного дослідження феномена господарського регулювання, у вивченні цього процесу як результату розвитку всієї економічної системи суспільства.
4. На основі критичного аналізу економічної думки щодо перехідних процесів в економіці, досліджено об'єктивність, характерні риси та узагальнено закономірності становлення, функціонування і розвитку перехідної економіки. В методологічному аспекті обгрунтовано, що перехідні форми не можуть бути кінцевою метою розвитку, а є засобом її досягнення в нашому випадку - формами ринкової трансформації адміністративно-командної економіки в соціально орієнтовану. Результати дослідження дають підстави для висновку, що теоретично некоректно трактувати перехідну економіку як відповідну цілісну економічну систему. Перехідна економіка - це проміжний (перехідний) стан народногосподарського комплексу відповідної країни на шляху до становлення розвинених ринкових відносин, що суттєво відрізняє її від усталеної, цілісної економіки: адміністративно-командної, ринкової, змішаної.
5. Найбільш суттєво на темпи і результативність трансформаційних перетворень в постсоціалістичних країнах, в т.ч. й в Україні, впливали і впливають такі фактори: "стартові" умови; масштабність, послідовність та комплексність проведення ринкових перетворень; місце і роль держави у їх здійсненні; обгрунтованість і чіткість стратегічної мети ринкових реформ та адекватність здійснюваних заходів її досягнень. Виходячи з теоретично-практичної значимості системного аналізу даної проблеми, в роботі досліджено механізм взаємодії держави та ринку, в тому числі й взаємодії держави з безпосередніми суб'єктами підприємницької діяльності.
6. Серед основних причин соціально-економічних негараздів, деформацій та повільних темпів ринкових перетворень в Україні уподовж 90-х років визначено такі: недостатня глибина та обгрунтованість трансформаційних заходів, їх непослідовне, некомплексне втілення в господарську практику; відсутність (на цій основі) національної концепції системних перетворень; першочергова (за інерцією мислення самозваної "національної еліти") орієнтація на індустріальні та навіть доіндустріальні моделі економічного розвитку, що свідчить про нерозуміння актуальності структурної перебудови; корумпованість влади та низький рівень особливо вищого і середнього менеджменту у державному та приватному секторах; ігнорування економічної стратегії на користь вирішення тактичних (кон'юнктурних) завдань, що є свідченням відсутності дієвого механізму регулювання економіки; недооцінка ролі держави в перехідний період.
7. Узагальнення практики перехідних процесів у постсоціалістичних країнах дозволило виділити ряд різноманітних та різнорівневих за характером прояву, а також часовим лагом - закономірностей.
Виділено два види закономірностей початкового трансформаційного періоду: одні - зберігають свою дію на весь період перехідного процесу; інші - носять відносно короткостроковий характер. Запропонована класифікація закономірностей дозволяє більш предметно аналізувати і зміст механізму регулювання здійснюваних процесів на шляху до соціальної ринкової економіки.
8. Потреби в переосмисленні ролі держави та її функцій на етапі формування цивілізованих ринкових відносин обумовлено множинністю обставин. Найважливіші серед них - це комплекс завдань, пов'язаних з розробкою і впровадженням в життя "нових правил" господарювання, які сприяють становленню і розвитку ефективної ринкової економіки. По мірі розвитку ці правила, як і завдання не можуть не змінюватись, але концептуально обгрунтовано, що при їх перегляді не повинні нарушатися основополагаючі принципи, які лежать в основі ринкового господарства і детермінують механізм гармонізації інтересів господарюючих суб'єктів, а також створюють умови для підтримки необхідної економічної рівноваги. Конституюючими щодо останньої є конкуренція і вільне ціноутворення, оскільки їх "подавлення", порушує природній хід економічного розвитку.
Хоч між державою в ролі агента або суб'єкта регулювання і типом розвитку (модель, стратегія) існує двохстороння залежність, в якій причина і наслідок міняються місцями, дисертант виходить із тези: яка держава - такий і тип розвитку.
Даний методологічний підхід дозволяє обгрунтувати, що перехід до ринкового господарювання не лише не виключає (за що ратують і нині національні ліберали), а, навпаки, передбачає активну участь в економічному житті держави.
9. Головне завдання держави - забезпечити інституціональну правову структуру економіки, мінімізувати супутні побічні ефекти та негативні наслідки перехідних процесів для досягнення стабілізації економіки і підтримки її зростання. Це потребує глибокого реформування як економіки, так і самої держави.
Корінна зміна суспільного устрою (адміністративно-командного соціалістичного устрою), системи власності і мотивації господарської діяльності обов'язково обумовлено широким використанням адміністративних засобів регулювання. Адже зміна відносин власності і влади, юридичного та інституціонального каркасу господарського і соціального життя відбувається не в результаті дії матеріальних стимулів, а шляхом адміністративного реформування економічних відносин, створення нових ринкових умов, системи правил, законів, нових елементів механізму регулювання господарської діяльності.
10. Результати дослідження доводять, що наша держава не використовує дієво могутні регулюючі підойми, які має. А законодавча неврегульованість, відсутність належного правового виховання суттєво розширюють сферу протиправних дій - корумпованість, шахрайство, злочинність. Провідне місце в регулюючо-створювальній діяльності держави має зайняти розробка та реалізація Державних програм економічного і соціального розвитку країни на відповідний бюджетний рік згідно чинного Закону України "Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України" від 23.03.2000 р.
На найближчі 5-10 років наскрізною головною метою таких Програм має стати визначення пріоритетів економічного і соціального розвитку країни, а також - конструктивних дій органів виконавчої влади, спрямованих на реалізацію визначених пріоритетів і критеріїв їх досягнення, тобто мають бути чіткі кількісні показники - що, де і скільки потрібно досягти. Цей документ повинен давати ясну уяву суспільству про економічну і соціальну політику уряду у відповідному поточному році.
Серед стратегічних цілей соціально-економічного розвитку країни на даному етапі правомірно визначити: поліпшення структури національної економіки на основі іноваційної моделі розвитку; забезпечення стійкого економічного зростання, формування конкурентоспроможної ринкової економіки; подолання масової бідності (злиденності) та підвищення рівня і якості життя громадян України; інтеграція в світові економічні структури, в т.ч. й співробітництво з міжнародними фінансовими організаціями, а також чітка кореляця цих завдань з Держбюджетом на відповідний рік. Це передбачає і визначення відповідних цільових програм, а також системи заходів щодо їх реалізації: зміст заходу та необхідні інструменти його реалізації, відповідальні виконавці, термін виконання. Запропонована в дисертації загальна схема розробки і реалізації державних програм характеризується новим підходом на відміну від таких програм попередніх років.
11. Держава перехідної економіки об'єктивно покликана (оскільки іншої інтегральної конструктивної сили немає) забезпечити раціональну гармонізацію системи економічних інтересів - рушійної сили трансформаційних процесів. Адже любим господарюючим суб'єктом завжди рухають інтереси і, за влучним висловом К.Маркса, будь-яка ідея завжди соромила себе, якщо вона відривалася від інтересу. Роль нашої держави в цьому напрямку нині суттєво актуалізується, оскільки в Україні у зв'язку з недосконалістю форм і методів приватизації державної і колгоспно-кооперативної власності виникли і функціонують спотворені форми економічних інтересів ("прихватизація" - незаконна маніпуляція з власнітю, корупція і хабарництво, приховування одержаних прибутків тощо), які знаходять свій прояв і реалізацію у тіньовій економіці. Масове існування цих форм інтересів пов'язане з наявністю опосередкованих форм привласнення і свідчить про низьку дієздатність держави, її неспроможність реалізувати свою владу для дотримання суб'єктами загальних норм і процедур, які ж нею і розроблені.
12. Одним з найважливіших завдань держави у перехідний період є регулювання соціальних процесів для забезпечення соціальної стабільності.
Адже немає нічого економічного, що не було б важливо в соціальному плані. "Немає ніяких заходів економічної політики, - писав В.Ойкен, - які б одночасно, нехай прямо чи опосередковано, не тягнули за собою соціальних наслідків і не мали соціального значення. Люба економічна діяльність має лише тоді сенс, коли вона націлена на розв'язання соціальних питань. Останнє (механізм розв'язання) виступає як фактор формування і забезпечення "загального порядку" (В.Ойкен) в суспільстві.
При аналізі змісту соціальної політики виокремлюються два аспекти. У вузькому смислі вона трактується як дії уряду, що націлені на розподіл і перерозподіл доходів різних членів, прошарків, груп суспільства. У широкому смислі соціальна політика - це один з напрямів макроекономічного регулювання, призначення якого забезпечити соціальну стабільність суспільства і створити, що принципово важливо для перехідної економіки, однакові соціально справедливі "стартові умови" для громадян країни.
13. Особливість і специфічна складність, яка виникає в процесі соціального регулювання - це його багатоаспектність, тобто практично - безмежність. По суті, всі більш менш важливі соціально-економічні питання можуть бути - прямо чи опосередковано - віднесені до соціальної сфери, а тому і до проблем соціального регулювання. Поняття рівня та якості життя населення розглядаються як системні, комплексні поняття, які включають надзвичайно широкий спектр соціально-економічних явищ: масштаби, характер зайнятості та умови праці; рівень освіти та професійно-кваліфікаційної підготовки; розмір і структуру доходів та витрат; споживання продовольчих і непродовольчих товарів, їх якість і обсяг; структуру та якість платних і безоплатних послуг; забезпеченість житлом і його благоустрій; обсяги нагромадженого майна та особистих заощаджень; масштаби залучення до культурного життя; системи соціального забезпечення та соціального страхування; екологічні умови життєдіяльності; стан генофонду населення суспільства тощо. Все це, як відмічено, з одного боку, є об'єктами соціального регулювання, а з іншого - виступає його специфічними напрямами.
14. Запропонований методологічний підхід до аналізу сутності, змісту та цілей соціального регулювання дозволив виділити і відповідні йому основні методи та стратегічні напрями дієвої реалізації в перехідній економіці України. Виходячи із специфіки останньої, в роботі особливий акцент зроблено на аналіз таких стратегічних напрямів: регулювання процесу розподілу доходів населення; забезпечення раціональної його зайнятості; формування і реалізація дієвої системи соціального захисту і соціальних гарантій, в т.ч. й соціального страхування. Ці напрями розглядаються як стратегічні не просто з позиції "часового лагу", а як визначальні детермінанти раціонального функціонування всього механізму соціального регулювання.
Список опублікованих робіт за темою дисертації
Монографія
1. М.І. Диба. Регулювання в сучасній економічній системі: Монографія. – К.: КНЕУ, 2000.- 220 с. (12,75 друк. арк.).
Статті у наукових фахових виданнях
1. Ворона В.М., Дыба М.И. Формы проявления и реализации собственности // Вопросы политической экономики: Республиканский межведомственный научный сборник, К.: КДУ, 1990. - Вып.207. - С.50-56. (0,6 друк.арк.), (особисто здобувачу належить аналіз економічних відносин та їх правові форми – 0,3 друк.арк.).
2. Ворона В.М., Якубова Ю.М., Дыба М.И. О методологии исследования социалистической собственности // Вопросы политической экономики: Республиканский межведомственный научный сборник, К.: КДУ, 1991. - Вып.213. - С.11-15. (0,4 друк.арк.), (особисто здобувачу належить аналіз універсальних форм господарювання у вирішенні економічних проблем – 0,15 друк.арк.).
3. Диба М.І., Коровський А.В. Ідеологічний аспект економічної теорії // Вчені записки: Науковий збірник, К.: КНЕУ, 1998. - Вип.1.- С.22-25. (0,35 друк.арк.), (особисто здобувачу належить аналіз ідеологічного чинника в економічному процесі – 0,2 друк.арк.).
4. Диба М.І. Структурна політика і трансформація економіки // Вчені записки: Науковий збірник, К.: КНЕУ, 1999. - Вип.2.- С.37-41. (0,45 друк.арк.).
5. Диба М., Комяков О. Еволюція механізму регулювання зайнятості в країнах з розвиненою ринковою економікою // Економіст. - 1999. - № 11. - С.70-73. (0,5 друк.арк.), (особисто здобувачу належить розкриття механізму регулювання ринку праці – 0,3 друк.арк.).
6. Диба М.І. Роль і місце держави в глобалізації сучасних соціально-економічних процесів // Вісник Чернігівського державного технологічного університету: Збірник - Чернігів: ЧДТЕУ, 2000. - № 11. - С.98-105. (0,5 друк.арк.).
7. Диба М.І., Коровський А.В. Власність в економічній науці та практиці // Економіка та підприємництво: Зб.наук.праць молодих учених та аспірантів, К.: КНЕУ, 2000. - Вип.4. - С.8-17. (0,5 друк.арк.), (особисто здобувачу належить дослідження трансформування відносин власності в економічній системі – 0,3 друк.арк.).
8. Диба М.І. Теоретичні аспекти формаційного і цивілізаційного підходів до ринкової трансформації економіки // Збірник наукових праць, К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 2000. - Вип.26. - С.103-109. (0,5 друк.арк.).
9. Диба М.І. Формування економічних відносин в умовах перехідної економіки // Економіка та підприємництво: Зб.наук.праць молодих учених та аспірантів, К.: КНЕУ, 2000. - Вип.5. - С.3-7. (0,4 друк.арк.).
10. Диба М.І., Самійленко А.П. Інституціональне забезпечення структурних зрушень у ринковій економіці // Економіка: проблеми теорії та практики: Міжвузівський збірник наукових праць, Дніпропетровськ: ДДУ, 2000. - Вип.32. - С.67-76. (0,6 друк.арк.), (особисто здобувачу належить висвітлення проблем структурної політики – 0,4 друк.арк.).
11. Диба М.І. Соціальна політика в перехідній економіці // Економіка: проблеми теорії та практики: Міжвузівський збірник наукових праць, Дніпропетровськ: ДДУ, 2000. - Вип.37. - С.53-64. (0,5 друк.арк.).
12. Диба М.І. Деякі аспекти аналізу соціал-демократичних концепцій змішаної економіки // Збірник наукових праць, К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 2000. - Вип.28. - С.46-52. (0,5 друк.арк.).
13. Диба М.І. Проблеми державного регулювання АПК в перехідній економіці // Економіка: проблеми теорії та практики: Міжвузівський збірник наукових праць, Дніпропетровськ: ДДУ, 2000. - Вип.44. - С.24-36. (0,55 друк.арк.).
14. Диба М.І. Становлення та функціонування елементів регулювання в перехідній економіці // Проблеми формування ринкової економіки: Міжвідомчий науковий збірник, К.: КНЕУ, 2000. - Вип.8. - С.49-57. (0,5 друк.арк.).
15. Диба М.І. Проблеми формування соціально орієнтованої економіки // Збірник наукових праць, К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 2000. - Вип.27. - С.53-60. (0,5 друк.арк.).
16. Диба М.І. Теоретичні аспекти аналізу перехідної економіки // Формування ринкових відносин в Україні: Збірник наукових праць, К.: НДЕІ, 2000. - Вип.10. - С.5-9. (0,5 друк.арк.).
17. Диба М., Комяков О. Економічна політика держави як механізм узгодження суспільних інтересів // Економіст. - 2000. - № 1. - С.92-95. (0,45 друк.арк.). (особисто здобувачу належить теоретичне обгрунтування державної економічної політики – 0,25 друк.арк.).
18. Диба М.І., Починков Д.О. Деякі аспекти регулювання міжбюджетних протиріч в Україні // Економіка: проблеми теорії та практики: Міжвузівський збірник наукових праць, Дніпропетровськ: ДНУ, 2001. - Вип.94. - С.58-70. (0,6 друк.арк.), (особисто здобувачу належить аналіз регулювання міжбюджетних відносин в Україні – 0,5 друк.арк.).
19. Диба М.І. Моделі ринкової економіки та їх характерні ознаки // Вчені записки: Науковий збірник, К.: КНЕУ, 2001. - Вип.3.- С.39-44. (0,5 друк.арк.).
20. Диба М.І. Аналіз еволюції ліберальної концепції державного регулювання // Наукові записки: Збірник наук.праць, Тернопіль: ТАНГ, 2001. - Вип.9. - С.85-89. (0,5 друк.арк.).
21. Диба М.І. Деякі проблеми взаємопогодження державного і регіонального регулювання із соціально-економічним розвитком в Україні // Сіверянський літопис. - 2001. - № 2. - С.171-176. (0,5 друк.арк.).
22. Диба М.І. Економічна стратегія перехідної економіки України // Стратегія економічного розвитку України: Науковий збірник, К.: КНЕУ, 2001. - Вип.4. - С.19-29. (0,9 друк.арк.).
23. Диба М.І. Малий бізнес на ринку України // Маркетинг в Україні. - 2001. - № 1(7). - С.12-14. (0,35 друк.арк.).
24. Диба М. Еволюція підприємництва в умовах ринку // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: економіка, Тернопіль, 2001. - №7. - С.23-27. (0,5 друк.арк.).
25. Диба М.І. Держава та ринок: взаємозв'язок і взаємодія // Теорії мікро-макроекономіки: Збірник наукових праць професорсько-викладацького складу і аспірантів, К.: Академія муніципального управління, 2001. - № 7. - С.222-228. (0,5 друк.арк.).
26. М.І.Диба, І.В.Данилюк. Теоретико-практичні аспекти становлення підприємництва // Маркетинг. - 2001. - № 2. - С.22-23. (0,4 др.арк.), (особисто здобувачем розкриті місце та форми підприємництва в економічній системі – 0,25 друк.арк.).
27. Диба М.І. Державне регулювання економіки в Україні: основні напрями та проблеми // Вісник Харківського державного економічного університету. - 2001. - №2 (18). - С.50-57. (0,55 др.арк.).
28. Диба М.І. Соціальні аспекти перехідної економіки України // Стратегія економічного розвитку України: Наук.зб. – Вип.6 / Відп.ред. О.П.Степанов. – К.: КНЕУ, 2001. – С.23 -31 (0,6 др.арк.).
Публікації в інших наукових виданнях
1. Економіка: навч. посібник для загальноосвіт. навч. закладів // 2-е доп.вид. /канд.екон. наук, доц. С.В. Степаненка. – К.: КНЕУ, 2001. – 306 с. (17 друк.арк.), (особисто здобувачу належить розділ 4.5. Роль держави в ринковій економіці, розділ 4.6. Перехідна економіка та її особливості – 1,75 друк.арк.).
2. В.М.Ворона, М.И.Дыба. Долевое присвоение как основа хозрасчетного хозяйствования // Теория и практика перестройки хозяйственного механизма: Материалы конф.: в 3 ч. – К.: КИНХ, 1990. – ч.1. – С.47-48. (0,2 друк.арк.), (особисто автором виділено форми привласнення – 0,1 друк.арк.).
3. Диба М.І. Деякі аспекти регіонального розвитку // Науковий вісник "Дослідження соціально-економічних проблем перехідного періоду", Чернівці: ЧТЕІ КНТЕУ, 2001. - Вип.ІІІ. - С.66-70. (0,25 друк.арк.).
4. Диба М.І., Коровський А.В. Гуманітарний фактор ринкової трансформації підприємств // Регіоналізація економіки і здійснення адміністративної реформи в Україні: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції, 18-19 травня 2000 р. – Дніпродзержинськ, 2000. – Частина 2. – С. 60-61. (0,2 друк.арк.), (особисто здобувачу належить аналіз неекономічних чинників в ринковій трансформації – 0,1 друк.арк.).
5. Диба М.І. Підприємництво як суб'єкт формування елементів ринкових відносин у перехідній економіці // Еволюція економічного розвитку та економічних теорій (проблеми дослідження та викладання): Матеріали міжнародної науково-методичної конференції, 26-27 квітня 2000р. - К.: КНЕУ, 2000. - С.225-227. (0,1 друк.арк.).
6. Бєляєв О.О., Диба М.І. Погляд політеконома на сутність глобалізації та фактори її визначення // Матеріали міжнародної конференції "Глобалізація економіки: нові можливості чи загроза людству?, Донецьк: ДонДУЕТ, 2001. - С.57-59. (0,15 друк.арк.), (особисто автору належить аналіз чинників глобалізації – 0,1 друк.арк.).
7. Диба М.І. Маркетинг в економічній системі // Маркетинг: теорія і практика: Матеріали V міжнародної науково-практичної конференції, 25-26 травня 2001 р., К.: КНЕУ, 2001. - С.64-65. (0,1 друк.арк.).
8. Диба М. Постекономічний підхід С.А.Подолинського до розвитку суспільства // Учення Сергія Подолинського і цивілізаційна еколого-економічна перспектива: Матеріали Міжнародної наукової конференції, присвяченої 150-річчю С.А.Подолинського, К.: КНЕУ, 2001. - С.100. (0,1 друк.арк.).
АННОТАЦІЯ
Диба М.І. "Механізм регулювання в перехідний економіці".- Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.01.01 - Економічна теорія. - Київський національний економічний університет, Київ, 2001.
У дисертації досліджуєються теоретико-методологічні та практичні проблеми становлення, функціонування і розвитку механізму регулювання економіки за умов її ринкової трансформації. В роботі проаналізовані структура і механізм взаємодії елементів системи регулювання на таких рівнях: державному, регіональному, ринковому та підприємницькому. Автором обгрунтована об'єктивна необхідність посилення регулювально-створювальної ролі держави в перехідній економіці.
Узагальнено концептуальні підходи та сформульовано науково-практичні рекомендації щодо вдосконалення соціального регулювання з метою посилення соціальної орієнтації перехідних процесів в Україні.
Ключові слова: економічна система; механізм господарського регулювання; перехідна економіка; ринкова трансформація економіки; система регулювання економіки; регулюючо-створювальна роль держави, соціальне регулювання, зростання соціальної орієнтації економіки.
АННОТАЦИЯ
Дыба М.И. "Механизм регулирования в переходной экономике". - Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени доктора экономических наук по специальности 08.01.01 - Экономическая теория. - Киевский национальный экономический университет, Киев, 2001.
Диссертационная работа посвящена исследованию теоретических и практических проблем становления, функционирования и развития системы регулирования социально-экономических процессов в переходной экономике, в основу трансформации которой положены принципы формирования социально ориентированной рыночной экономики.
В работе анализируется экономическая система как объект регулирования, раскрывается структура и механизм взаимодействия элементов системы хозяйственного регулирования, обосновывается трансформационная природа самой системы регулирования с учетом ее специфики функционирования в переходной экономике. Показано, что принципиальное значение при анализе переходности имеет определение социально-экономического характера системы, которая должна быть сформирована. Это в свою очередь детерминирует и содержание механизма хозяйственного (экономического) регулирования. Суть последнего определяется как система внутреннего устройства управленческо-регулирующих организационных структур, форм, методов и правовых норм, с помощью которых общество использует объективные экономические законы с учетом конкретно складывающейся обстановки.
В содержательно-структурном аспекте система регулирования экономики, исходя из авторской концепции, рассматривается через следующие формы: государственное регулирование, региональное регулирование, рыночное саморегулирование, предпринимательское регулирование.
Конкретизация содержания механизма хозяйственного регулирования осуществлена через анализ его основных функций: обеспечение динамичной экономической стабильности; регулирование распределения и перераспределения ресурсов общества; оптимизация экономического роста; создание условий для стабильного функционирования хозяйствующих субъектов; социальная защита населения.
В концептуальном аспекте проанализированы и обобщены теоретические основы формирования и особенности функционирования механизма хозяйственного регулирования в процесе рыночной трансформации административно-командной экономической системы. Указанные проблемы рассматриваются в органической связи с характеристикой закономерности переходной економики, среди которых выделены закономерности ее начального этапа, а также общие.
Обосновано возрастание регулирующей и созидательной роли государства в переходной экономике, что обусловлено множеством обстоятельств. Наиболее важными из них - это комплекс задач, связанных с разработкой и внедрением в жизнь "новых правил" хозяйствования, которые способствуют становлению и развитию эффективной рыночной экономики.
На основе анализа объективной диалектической взаимосвязи социального и экономического, раскрыта социально-экономическая природа, содержание и основные направления социального регулирования в переходной экономике Украины. В данном аспекте сделаем акцент на характеристике следующих проблем: регулировании распределения доходов населения; обеспечение его рациональной занятости; формировании и реализации действенной системы социальной защиты и социальных гарантий населения. Указанные проблемы рассмотрены как определяющие детерминанты рационального функционирования механизма социального регулирования – специфической составляющей всего механизма регулирования переходных процессов.
Особенностью социального регулирования есть то, что оно в качестве исходного момента имеет дело с механизмом распределения, перераспределения и потребления, в первую очередь, национального дохода через финансово-бюджетную систему, так как рыночный механизм является социально нейтральным. Он объективно генерирует вмешательство государства в процесс перераспределения доходов.
В диссертации при анализе содержания социальной политики выделяется два ее аспекта:
1) социальная политика в узком смысле слова, нацеленная на удовлетворение потребностей различных слоев общества;
2) социальная политика в широком смысле слова – одно из направлений макроэкономического регулирования, назначение которого направлено на обеспечение социальной стабильности общества, социальной справедливости.
Ключевые слова: экономическая система; механизм хозяйственного регулирования; рыночная трансформация экономики; система регулирования экономики; регулирующе-созидательная роль государства; социальное регулирование; усиление социальной ориентации экономики.
ANNOTATION
Dyba M.I. Regulation mechanism under transitional economy conditions – Manuscript.
The dissertation is submitted for candidate of economic sciences degree; specialization 08.01.01 – Economic Theory. Kyiv National Economic University, Kyiv, 2001.
The article deals with theoretical, methodological and practical problems of formation, functioning and development of the mechanism for regulating the economy under the conditions of its market transformation. The structure and mechanism of the regulation system's elements interaction have been analyzed at state, regional, market and entrepreneurial levels. The author has analyzed and summarized the theoretical formation means and the functioning peculiarities of economic regulation mechanism in the process of market transformation of the administrative command economic system. The objective necessity of strengthening the regulating and creative role of the state under the transitional economy conditions have been also grounded.
The conceptual approaches have been generalized and the scientific and practical recommendations for improving social regulation aiming at intensifying social orientation of transitional processes in Ukraine have been made. In this aspect the analysis of the following problems has been stressed: regulation of income distribution per capita; ensuring rational employment; forming and implementing the efficient system of social protection and social guarantees.
Key words: economic system, economy regulation mechanism, transitional economy, market transformation of economy, economy regulating system, regulating and creative role of the state, social regulation, the growth public orientation in economy.