Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Реферат
На тему:
«Праця та її роль у розвитку людини і суспільства»
1. Зміст поняття і сутність економічної категорії «праця»
У науковій літературі склалося таке визначення: праця – доцільна діяльність людей по створенню матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення потреб кожного індивідуума і суспільства в цілому.
Аналізуючи процес матеріального виробництва, К. Маркс писав, що «праця є насамперед процес, що відбувається між людиною і природою, процес, у якому людина своєю власною діяльністю опосередковує, регулює і контролює обмін речовин між собою і природою».
До простих моментів процесу праці прийнято відносити: доцільну діяльність чи саму працю людини, предмет і засоби праці, а також технологію виробництва.
Предмети праці – це все те, на що спрямована праця, яке перетерплює зміни для придбання корисних властивостей і задоволення тим самим людських потреб.
Засоби праці – це те, за допомогою чого людина впливає на предмети праці. До них відносяться машини, механізми, інструменти, пристосування й інші знаряддя праці, а також будинки і спорудження, що створюють необхідні умови для ефективного використання цих знарядь.
Засоби виробництва – це сукупність засобів і предметів праці.
Технологія виробництва – це спосіб впливу на предмети праці, порядок використання знарядь праці.
У результаті завершення процесу праці створюються продукти праці – речовини природи, предмети та інші об'єкти, які мають необхідні властивості і пристосовані до людських потреб.
Предмети і засоби праці (засоби виробництва) не функціонують, якщо вони не включені до процесу живої праці, що завжди є не тільки відношенням людей до природи, але й відносинам між учасниками процесу. Трудова діяльність, відповідно до економічної теорії, також не може здійснюватися без засобів виробництва, що утворюють речовинні умови живої праці. Тому процес праці представляється не як механічне з'єднання трьох його основних моментів, а як органічна єдність, основним фактором якої є сама людина та її трудова діяльність.
У процесі праці людина за допомогою засобів праці викликає заздалегідь намічені зміни в предметі праці. Тобто жива праця, упредметнюючись в матеріалі, тим самим змінює цей матеріал. Усі три моменти процесу виробництва: матеріал, знаряддя праці і праця зливаються в нейтральному результаті – продукті праці.
Розглянута в такому загальному вигляді праця є не чим іншим, як вічною, природною умовою людського життя. Вона не залежить від будь-якої її конкретної організації.
Праця, по суті, виступає в двох нерозривно зв'язаних іпостасях: як процес перетворення предметів праці і створення продукту визначеного виду, з одного боку, і як суспільні відносини – з іншого.
Процес праці – явище складне і багатоаспектне. Основними формами прояву праці є:
витрати людської енергії;
взаємодія працівників з засобами виробництва;
виробнича взаємодія працівників один з одним.
1. Витрати людської енергії. Це психофізіологічна сторона трудової діяльності, що виражається у витраті енергії мускулів, мозку, нервів, органів почуттів. Витрати енергії людини обумовлюються ступенем тяжкості праці і рівнем нервово-психологічної напруженості, вони формують такі становища як стомлення й утома. Від рівня витрат людської енергії залежать працездатність, здоров'я людини та її розвиток.
Взаємодія працівника з засобами виробництва – це організаційно-технічний аспект трудової діяльності. Він визначається рівнем технічної оснащеності праці, ступенем її механізації й автоматизації, удосконалюванням технологій, організацією робочих місць, кваліфікацією працівника, його досвідом, прийомами і методами праці, які він застосовує.
Організаційно-технічні аспекти діяльності висувають вимоги до спеціальної підготовки працівників, до їхнього кваліфікаційного рівня.
3. Виробнича взаємодія працівників як по горизонталі, так і по вертикалі визначає організаційно-економічну сторону трудової діяльності. Вона залежить від рівня поділу і кооперації праці, від форм організації праці, від чисельності працюючих, від організаційно-правової форми підприємства.
Нам необхідно проаналізувати ці форми прояву праці. Однак насамперед необхідно розглянути вплив праці на розвиток самої людини як основу розвитку суспільства і найважливіший фактор удосконалювання виробництва.
2. Роль праці у розвитку людини і суспільства
Теоретичні й емпіричні дослідження ролі праці свідчать: праця – перша, основна умова всього людського життя, до того ж у певному розумінні можна сказати, що праця створила саму людину.
Завдяки праці людина відокремилась від світу тварин. Аналізуючи становлення людського суспільства, Ф. Энгельс підкреслював, що людина зобов'язана праці в поділі функцій між руками і ногами, в розвитку органів мови і поступовому перетворенні мозку тварини в мозок людини, після чого дії останньої стали носити свідомий характер. Впливаючи на навколишнє середовище і змінюючи його, люди, обтяжені все зростаючими потребами, змінюють і власну людську природу: розвивають здатність до праці; збагачують свої знання, розширюють можливості їхнього використання; збільшують сферу трудової діяльності, удосконалюючи сам процес праці. У результаті спільної діяльності рук, органів мови і мозку, спілкування між собою люди здобували здатність виконувати все більш і більш складні операції, ставити перед собою все більш і більш високі цілі і досягати їх. Праця в процесі розвитку людини ставала різноманітнішою, багатобічною: полювання, скотарство, землеробство, потім прядіння, ткацтво, обробка металів, гончарне ремесло, судноплавство і торгівля. Поступово з'являються і розвиваються мистецтво, наука, право, політика й інші форми трудової діяльності. Так у загальному вигляді може бути представлений генезис видів праці, які все більш і більш ускладнювалися у своєму розвитку.
В умовах цивілізованого суспільства діяльність людини спрямована на створення машин, механізмів, матеріалів з заздалегідь заданими властивостями, відсутніми безпосередньо в природі, добутків літератури і мистецтва, здійснення наукових відкриттів. Так в міру розвитку продуктивних сил змінюється і саме людське суспільство, спосіб життя людей. Саме в цьому варто бачити ключ до наукового розуміння історії суспільства.
Сучасне виробництво, освоюючи різноманітні ресурси і перетворюючи їх у споживчі блага, робить значний вплив на навколишнє природне середовище. У виробничому процесі тепер приймають участь не тільки традиційні природні ресурси (ґрунт, вода, ліси, корисні копалини), але й атмосфера, світовий океан, космос.
Під впливом науково-технічного прогресу відбуваються такі процеси, як систематична зміна змісту переважно фізичної праці в результаті комплексної механізації, автоматизації, кібернетизації виробництва і корінного поліпшення його організації. Підвищується загальноосвітній і культурно-технічний рівень і кваліфікація працівників, на тлі безупинного росту продуктивності як суспільної, так і індивідуальної праці, підвищується рівень життя населення.
Як свідчить історія людства, науково-технічна революція – невичерпне джерело росту продуктивності праці, збільшення обсягів виробництва, його інтенсифікації і на цій основі підвищення рівня життя членів суспільства. Могутнім фактором росту продуктивних сил суспільства є наука, а точніше – органічна сполука науки з виробництвом, тому що на-уково-технічна революція (НТР) означає не просте застосування нових видів енергії, нових матеріалів, електронно-обчислювальних машин і навіть комплексної автоматизації виробництва, а й глибоку перебудову всього технічного базису виробництва, форм його організації і управління.
Поява в умовах індустріального і постіндустріального суспільства електронно-обчислювальної техніки та швидкодіючих ЕОМ виявилася одним із найбільш вражаючих напрямків НТР. Спочатку комп'ютери представляли як панацею від усіх зол, чудодійний засіб, здатний вирішувати всі економічні і соціальні проблеми і насамперед забезпечити автоматизм керування господарством без участі людини. Незабаром, однак, практика показала, що ЕОТ це не заміна творчої живої праці, а інструмент в справі керування концернами і компаніями. Значення ЕОТ росте швидкими темпами, але разом з тим цілком враховується і роль «людського фактора» у керівництві виробництвом матеріальними благами і послугами, і роль «менеджерів» усіх рангів.
Застосування економіко-математичних методів з використанням сучасної електронно-обчислювальної техніки на всіх рівнях керування господарством має істотне значення. Однак якою б великою не була роль ЕОТ при підготовці економічних і технологічних рішень, їхнє виконання залишається долею керівників усіх рівнів, організаторів виробництва, кваліфікованих конструкторів, технологів і економістів. Принцип такий: ЕОТ радить – фахівець вирішує.
Одним із істотних моментів розвитку виробництва є перехід від екстенсивних методів до інтенсивних. Під екстенсивним ростом виробництва слід розуміти розширення виробництва переважно за допомогою нових капіталовкладень і залучення нових сил у виробничий процес. Інтенсифікація виробництва означає кількісний ріст і якісне поліпшення продукції в першу чергу за рахунок істотного підвищення ступеня використання всіх засобів виробництва – як знаряддя праці і матеріалів, так і наявного потенціалу робочої сили, подальшого значного підвищення продуктивності праці на основі застосування більш досконалої техніки і технології виробництва, швидкого освоєння досягнень науково-технічного прогресу.
Досвід розвитку виробництва в країнах з ринковою економікою показує, що поряд з концентрацією виробництва по горизонталі – шляхом об'єднання підприємств, що виробляють однотипну продукцію, відбувається концентрація виробництва по вертикалі – у вигляді об'єднання підприємств, які здійснюють послідовні ступені переробки сировини, або зв'язаних різними формами суспільного поділу праці і спеціалізації виробництва. Наочними прикладами вертикальної концентрації виробництва є металургійні, нафтохімічні і лісохімічні комбінати та ін.
Комбінування виробництва – надзвичайно прогресивна форма концентрації. Відкриваючи шлях до комплексного використання сировини, воно приведе до раціоналізації і зміцнення господарських зв'язків між взаємозалежними стадіями і видами виробництва. В умовах НТР істотну роль відіграють науково-виробничі об'єднання, що комплексно здійснюють процес «дослідження – виробництво». Як правило, найбільш великі з них включають, крім виробничих ланок, науково-конструкторські, технологічні, науково-дослідні організації, лабораторії, дослідницькі господарства, що забезпечують виробництву необхідну науково-конструкторську і технологічну підготовку. Це наближає науку до виробництва, створює умови для найшвидшого використання досягнень науки і техніки в господарських одиницях, визначає необхідність кваліфікаційного росту працівників.
Широко застосовуються сьогодні малі форми підприємництва, які вирішують нагальні задачі створення додаткових робочих місць і забезпечення зайнятості населення, та на жаль, у значно меншому ступені формують умови для впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво. Така ідеальна схема впливу праці на людину і суспільства. Вона представлена на рис. 1.
Рис. 1. Роль праці в розвитку людини і суспільства
Таким чином, роль праці в розвитку людини та суспільства проявляється в тому, що в процесі праці створюються як матеріальні так і духовні цінності і розвиваються самі робітники, вони отримують нові знання, навички, розкривають свої здібності.
3. Зміст і характер праці
Праця, виступаючи як процес взаємодії людини і природи, у той же час обумовлює і визначає відносини між її учасниками. Аналізуючи структуру суспільної праці, виділяють такі категорії, як зміст праці та соціально-економічний характер праці.
Зміст праці розкривається взаємодією людини з природою, це сукупність якісно визначених трудових функцій, спрямованих на виробництво матеріальних благ, це конкретні види трудової діяльності в процесі виробництва. Соціально-економічний характер праці виражає форму її громадської організації, відмітні риси, що властиві тому чи іншому способу виробництва, є сукупністю відносин між учасниками трудового процесу.
Один із найважливіших методологічних аспектів дослідження праці – пізнання її функцій. При всім різноманітті не можна не відзначити їхньої діалектичної єдності. У своїх основних суспільних функціях праця виступає як:
спосіб задоволення потреб (перша і найважливіша функція праці, з якої починається суспільне буття людини);
творець суспільного багатства (діяльність, за допомогою якої людина, задовольняючи свої потреби, опосередковує, регулює, контролює обмін речовин між собою і природою);
творець суспільства і фактор суспільного прогресу (задовольняючи потреби і створюючи багатство, праця лежить в основі всього суспільного розвитку – формує соціальні шари суспільства й основи їхньої взаємодії);
творець людини (створюючи всі цінності людського буття, виступаючи як суб'єкт суспільного розвитку, прилучаючи до праці суспільство в цілому, людина розвиває і сама себе – здобуває знання та професійні навички, формує навички спілкування і взаємодії);
сила, що відкриває людству шлях до волі (дає людям можливість враховувати заздалегідь усе більш віддалені природні і суспільні наслідки своїх дій). Ця функція як би резюмує всі попередні, тому що саме в праці і за допомогою праці суспільство пізнає як закони свого розвитку, так і закони природи.
Отже, функції праці взаємозалежні і взаємообумовлені. Розвиток функції праці як творця суспільного багатства створює передумови для дії функції праці, що формує людину. Остання, усе більш розширюючи сферу свого прояву в результаті соціального прогресу, відкриває більший простір для дії першої, а обидві вони прискорюють науково-технічний і соціальний прогрес, створюють передумови для задоволення постійно і всебічно зростаючих потреб людей. При аналізі змісту праці враховується, що в процесі праці здійснюються наступні функції:
логічна, пов'язана з визначенням мети і підготовкою системи необхідних трудових операцій;
виконавська – приведення засобів праці в дію різними способами в залежності від стану продуктивних сил і безпосередній вплив на предмети праці;
реєстрації і контролю – спостереження за технологічним процесом, ходом виконання наміченої програми;
регулювання – коректування, уточнення заданої програми.
Кожна з названих функцій у тому чи іншому ступені може бути присутньою у праці окремого працівника, але неодмінно властива сукупній праці. В залежності від переваги тих чи інших функцій у трудовій діяльності людини визначається складність праці, складається конкретне співвідношення функцій розумової і фізичної праці.
Головними факторами, що змінюють зміст праці, являються розвиток засобів виробництва, науково-технічний прогрес, перетворення техніки і технології виробництва. Під дією цих факторів праця поступово звільнюється від обмежень, що стримують можливості людського організму. Людина зі своїми здібностями і навичками до праці, як і раніше, залишається головним елементом виробництва, але зміст праці міняється. Він реалізується в дії по використанню наукових знань, здійсненню контролю і регулювання в точній відповідності з вимогами досягнень науки і техніки.
Економічна наука, розглядаючи процес суспільного розвитку, виділяє в ньому періоди не тільки за рівнем розвитку продуктивних сил (характеру знарядь праці), але й по формі їхнього застосування (характеру відносин людей у процесі створення матеріальних благ і послуг). Ключову роль способу виробництва в розвитку людства виділяли ще політекономи XVIII в. (А. Сміт, Д. Юм), але в найбільш розгорнутому вигляді це знайшло відображення в роботах К. Маркса. В них показаний історичний генезис суспільства як поєднання матеріально-речовинних, соціально виробничих і соціально-культурних факторів.
Суспільний поділ праці ще в умовах рабовласництва сприяв відокремленню розумової діяльності в самостійну сферу. Поряд з масою людей, що виконують просту фізичну працю, виділяються деякі привілейовані члени суспільства, що займаються державними справами, керуванням виробництвом, мистецтвом і наукою. З розвитком мануфактури, особливо великого машинного виробництва, поділ праці на розумову і фізичну відбувається вже безпосередньо на виробництві. Велике машинне виробництво, поглиблюючи суспільний поділ праці, відокремивши виробника від засобів виробництва, перетворює його у виконавця, позбавленого можливості виявляти свою суспільну волю. Складна кооперація праці припускає поділ праці, коли в єдиному виробничому процесі поєднуються різні, але взаємозалежні конкретні види праці. У сучасній праці між окремими працівниками затверджуються визначені виробничі відносини, насамперед відносини кооперації і поділу праці.
В умовах сучасного машинного виробництва міняються кількісні співвідношення між працівниками, зайнятими різними видами праці. Важлива особливість такої кооперації полягає в тому, що всі її учасники виконують строго відособлені, часткові функції. Їхня праця розділена в часі й у просторі. Це викликає відому роз'єднаність трудових дій членів даної кооперації, у той же час сам процес праці виступає як єдине ціле. Необхідність чітких погоджених дій у трудовому процесі всіх його учасників викликана організаційною і технологічною потребами виробництва.
Виробничі відносини, розглянуті під кутом зору поділу і кооперації праці, дають лише загальну характеристику суспільної форми праці. Властиві тому чи іншому ступеню розвитку людства специфічні риси праці можна зрозуміти лише виходячи з форми власності на засоби виробництва. Характер з'єднання працівника з засобами виробництва визначає соціальний характер і соціальну природу праці. Якщо зміст праці характеризує рівень розвитку продуктивних сил, технічний спосіб з'єднання особистісного і речовинного елементів виробництва, то соціальний характер і соціальна природа праці відбивають соціально-економічне положення працівника в суспільному виробництві, ті особливості виробничих відносин, при яких відбувається праця.
Головними елементами системи виробничих відносин, що визначають характер праці, є:
відношення трудящих до засобів виробництва, форма власності на засоби виробництва;
мета, на ім'я якої здійснюється праця безпосередніх виробників, зв'язок між працею індивідуума і сукупною працею суспільства, що характеризує форму прояву суспільної природи праці;
ступінь соціальних розходжень у праці, обумовлених відносинами соціальних груп (класів) до засобів виробництва, розходженням у рівні підготовки працівників і виконанні ними різнорідних функцій у процесі праці. Ці сторони способу виробництва, в свою чергу, визначають відношення самих виробників до власної праці, відносини розподілу продуктів праці, а також спосіб організації праці в суспільстві.
У рабовласницькому і феодальному суспільствах присвоєння власниками засобів виробництва чужої праці засноване на позаекономічному примусі, тобто на особистій залежності трудящих від панівних класів. Для капіталізму (індустріального і постіндустріального суспільства) характерна система найманої праці, заснована на економічному примушуванні. Безпосередні виробники (робітничий клас і селяни), позбавлені засобів виробництва, змушені продавати свою робочу силу власникам засобів виробництва. Останні привласнюють істотну (нерідко велику) частину праці і продукту праці найманого робітника – додаткову працю і додатковий продукт, що виступають в ролі додаткової вартості. Дрібні приватні власники засобів виробництва, які не використовують найманої праці, роблять продукти і послуги за допомогою або індивідуальної праці, або кооперованої (кооперативи, товариства, сімейні об'єднання і т.ін.).
Теорія соціалізму розглядає працю як загальну, свідому, планомірно здійснювану діяльність вільних від експлуатації, об'єднаних на колективістських початках членів суспільства, спрямовану на створення матеріальних і духовних благ в умовах задоволення зростаючих потреб самих трудящих і суспільства в цілому. При цьому соціалістична держава здійснює контроль над мірою праці і мірою споживання.
Викладене вище відбиває сутність формаційного підходу до розгляду історичних ступенів розвитку суспільства в цілому і праці зокрема. У даному випадку увага акцентується на соціально-класовій структурі суспільства, ступені відчуження знарядь праці і працівника, що приводить їх у дію, природі рушійних класово-політичних сил при переході від однієї економічної формації до іншої. Однак безсумнівна перевага такого підходу полягає в тому, що він затверджує матеріалістичне тлумачення процесу суспільного розвитку, ставить в основу роль економіки в житті суспільства. У той же час варто помітити, що, обравши критерієм економічний фактор, формаційний підхід принижує роль факторів неекономічних, применшуючи роль в історії творчої активності людини.
У науці існує й інший підхід до періодизації історичного розвитку людства. Це цивілізаційний підхід. Він припускає розгляд різних типів розвитку виробництва і загальнолюдської культури. При такому підході в центрі – людина як втілення всіх суспільних відносин, розвиток її здібностей, інтересів і устремлінь, що формують, у свою чергу спонукальні стимули до праці, вибір сфер її використання. За думкою прихильників такого підходу (росіянин – соціолог Н.Я. Данилевський, німецький філософ Ф. Шпенглер, англієць А. Тойнбі), загальноцивілізований критерій переборює риси обмеженості, властиві формаційному підходу, тому що він:
замість того, щоб особливо виділяти роль виробничо-економічних факторів, враховує єдність матеріального і духовного в умовах підвищення ролі факторів соціокультурних;
зміщує акцент із речовинного багатства на розвиток людини,
призначає визначальну роль не виробничим відносинам, а всій сукупності суспільних відносин, втілених у життєдіяльності людей;
трактує розвиток не як строго лінійний процес, а як процес, що припускає співіснування різноманітних станів суспільств із різними рівнями розвитку окремих елементів матеріальної і духовної культур.
Необхідно підкреслити, що нові підходи не заперечують колишніх і ні в якому разі не применшують очевидної ролі економічних процесів, що забезпечують існування людини
Література