Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
9
4. Організаційні форми сільськогосподарських підприємницьких формувань.
Особливого значення набуває нині розвиток особистих підсобних господарств громадян України і перетворення найбільших із них у товарні господарства селян — мініфермерські господарства. За роки незалежності та переходу до ринкової системи приватний сектор забезпечив відчутне зростання обсягів виробництва.
Особливої уваги заслуговує нині й така форма господарювання та малого бізнесу на селі, як виробничі кооперативи. Це єдиний тип підприємства, членом якого може бути лише той, хто в ньому працює. Сюди немає ходу власникам тіньового капіталу, тоді як в інші форми господарювання доступ їм відкритий. Переваги кооперативів наочно виявляються при їх зівставленні з іншими формами господарювання на селі, насамперед при працевлаштуванні селян. Так, створені на основі КСП приватно-орендні підприємства, різного роду господарські товариства охоче беруть в оренду земельні паї селян, відмовляючи водночас багатьом із них у працевлаштуванні. Саме це стало однією з причин зростання безробіття на селі.
Отже, «надлишок» селян зумовлений не стільки професійною непридатністю їх, скільки структурними змінами у нових формуваннях, які масово відмовляються від низькорентабельних і збиткових галузей, переорієнтовуючись на виробництво високодохідної продукції, передусім соняшнику, зерна. Тому сільськогосподарські підприємства лише у 2000 р. позбулися понад 700 тис. голів великої рогатої худоби (у тому числі 624 тис. корів) і 1,7 млн свиней (40 %). За таких обставин «непотрібними» стали також працівники, які обслуговували це поголів’я (табл. 4.5). Водночас у господарствах населення поголів’я великої рогатої худоби збільшилося на 11 ,7 % (у тому числі корів на 5,3 %), овець і кіз — на 9,2 %.
|
Таблиця 4.5. Скорочення кількості зайнятих у виробництві робітників у результаті реструктуризації КСП, тис. чол. Див.: Проект паювання сільськогосподарських земель. |
Сільське безробіття — явище набагато небезпечніше за міське. Міському жителю простіше переїхати до іншого міста (краю) на заробітки, а селянин тримає домашнє господарство, яке потребує постійного догляду, і землю, навіть якщо на ній господарює хтось інший. Свою роль відіграє й сільська ментальність. На тих, хто започаткував свою справу і почав вибиватися зі злиднів, часто дивляться з-під лоба.
З юридичної точки зору, не є протиправним, коли засновники приватно-орендних підприємств, господарських товариств відмовляються укладати трудові угоди з колишніми членами КСП. Вони діють відповідно до законів ринку, які передбачають одержання максимально можливого прибутку. Цьому підпорядковується також структура виробництва і, отже, потреба в робочих руках.
Інша ситуація у виробничих кооперативах. Тут селяни самі думають про себе і про свою зайнятість. Непрацездатні власники земельних і майнових паїв отримують від кооперативів соціальний захист. Власність усіх кооператорів (як працюючих, так і асоційованих членів) може використовуватись як застава для отримання кредитів.
Переваги кооперативів поки що повністю не реалізовані. Сьогодні їм потрібно вистояти, не піддаватись спробам нової реорганізації. Для них першочерговим завданням є глибока, внутрішньогосподарська реструктуризація, реальна приватизація невеликими трудовими колективами конкретних засобів виробництва (тваринницьких ферм, машинно-тракторного парку, транспортних засобів, ремонтних майстерень тощо) і конкретних земельних масивів, що оброблятимуть ці трудові колективи.
Важливим нині є не перетворення одних господарських структур на інші, не нав’язування якоїсь однієї форми, не уніфікація сільськогосподарських підприємств. Нехай вони будуть різні, змагаються між собою і доводять свого конкурентоспроможність. Постійна оцінка організаційно-правових форм господарювання має забезпечити належне реагування на зміни в соціально-економічних відносинах через удосконалення законодавчої бази.
У бюджеті завжди передбачається фінансування через цільові програми приватних господарств, щоб цим заохотити, підтримати приватника і в цілому розвиток малого бізнесу на селі. У 2000 р. це, наприклад, забезпечило можливість у 3 - 4 рази збільшити виробництво тваринницької продукції.
Окремі економісти-аграрники і практики фермерського руху в Україні вбачають аграрну реформу в створенні єдиної форми господарювання — сімейної ферми. Зазначимо, що для економічно розвинених країн світу, де сільське господарство виражене в основному фермерством, цей уклад формувався впродовж сторіч. Фермерство тут виступає одночасно і укладом життя, і формою господарювання. В українських селах укладом життя і нині залишається самобутнє село, сільський устрій, а фермерство тільки зароджується як форма господарювання. Ось у чому полягає основна проблема, тому в перехідний період реформування аграрного сектора економіки в українському селі, хочемо ми цього чи ні, будуть різні форми господарювання, а уклад життя ще досить тривалий час залишатиметься сільським. Головне тут — почуття відповідальності за власну справу, реальна (а не формальна) нормативна правова база, яка б захищала селянина від будь-якого посягання на його приватну власність, захист і підтримка держави. В цьому і є сутність становлення цього виду малого бізнесу на селі.
Сімейна ферма в Україні — це власне фермер, а також селянин, який вийшов із КСП та отримав державний акт на землю і майновий пай з метою започаткування такого господарства. Що потрібно для становлення такої форми господарювання? Єдиний сільськогосподарський податок, довготермінові кредити (до 10 % річних), державний лізинг техніки на 5 років (під 3 % на весь термін). Українським селянам повинна підпорядковуватись українська нафта за ціною виробника. Тоді їх не оббиратимуть всюдисущі трейдери.
Специфіка аграрних перетворень у нашій країні полягає також у тому, що в перехідний період на основі приватної власності на земельні та майнові паї можна формувати й нові господарські структури, створювати нові виробничі відносини на основі колективних форм організації виробництва. Законодавча база для цього є. Законом України «Про підприємства в Україні» передбачено створення індивідуальних, сімейних, приватних, колективних, державних, спільних і орендних підприємств. У цьому законі не визначено такої форми, як приватно-орендні підприємства, але така форма організації не що інше, як приватне підприємство, що застосовує орендні відносини. Отже, маємо законодавче поле для створення таких підприємств. У них формується власник, який може дістати землю в оренду. Ним може бути і фермер, і керівник сьогоднішнього підприємства, і новий господар у сільськогосподарському виробництві, яким селяни можуть доручити господарювати на їхній землі.
Нові агроструктури, які сформовані внаслідок реструктуризації КСП і функціонують на умовах оренди, використовують нині 21,4 млн га землі, а це 5,3 млн паїв. Близько 500 цих підприємств зобов’язалися сплачувати за оренду (за підсумками 2001 р.) понад
2 % від встановленої вартості землі, 1317 орендарів — від 1 до 2 %, 10 562 агроструктур — 1 % і 687 підприємств — трохи менше ніж 1 %.
На селі можуть формуватися також інші форми господарювання: малі підприємства з перероблення сільськогосподарської продукції, надання послуг населенню щодо технічного, ветеринарного, соціально-побутового обслуговування, з організації пунктів по заготівлі молока і худоби тощо.
Досвід функціонування малого бізнесу на селі дає змогу сформувати такі основні проблеми, які стоять перед сільськими бізнесменами:
► необхідність у державній підтримці малого бізнесу як складової аграрної реформи;
► необхідність у консультаціях щодо чинного законодавства та мікроекономіки, ухвалення Закону України «Про малий бізнес на селі»;
► відсутність детально розроблених механізмів взаємодії малого бізнесу з місцевою владою;
► повна невизначеність у питаннях соціального захисту як самих підприємців (власників і керівників), так і їхніх найманих працівників;
► необхідність в інформаційних послугах (як з питань законодавства, економіки, так і з питань попиту-пропозиції, пошуку партнерів);
► необхідність інвестування.
З метою вирішення зазначених проблем, державної політики та державного регулювання малого підприємництва в Україні розроблено певну правову базу. Зокрема, прийнято: Закон України «Про державну підтримку малого підприємництва» від 19 жовтня 2000 р. № 2063-ІІІ; Укази Президента України «Про запровадження єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва» від 22 січня 2000 р. № 89; «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» від 3 липня 1998 р. № 727; Наказ Мінфіну України від 30 вересня 1996 р. № 196 «Про затвердження Положення про спрощену форму бухгалтерського обліку суб’єктів малого підприємництва» та ін. Так, у Законі України «Про державну підтримку малого підприємництва» зазначається, що суб’єктами малого підприємництва є: фізичні особи, зареєстровані у встановленому законодавством порядку як суб’єкти підприємницької діяльності; юридичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середньооблікова кількість працюючих за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та обсяг річного валового доходу не перевищує 500 тис. євро. (Щоправда, за обсягом річного валового доходу, 500 тис. євро, можна всі або майже всі сільськогосподарські підприємства віднести до цього виду бізнесу.)
Аналізуючи розвиток малого бізнесу на селі, треба розглядати його в контексті з існуючими історичними традиціями та чинним законодавством. При цьому слід розрізняти підприємства малого бізнесу (юридичні особи) і приватних підприємців (фізичні особи). Перші можуть об’єднуватися, створюючи незалежні профспілки, а другі — через асоціації, спілки та об’єднання.
Отже, основна ідея підтримки та розвитку малого бізнесу на селі може бути реалізована в організації та цілеспрямованій взаємодії трьох сторін: місцева влада — центр сприяння розвитку приватного підприємництва — профспілка.
При цьому забезпечується взаємодія у таких напрямах: організаційному; консультативно-освітньому; соціальному; фінансово- інвестиційному; аналітичному.
Організаційний напрям передбачає розроблення загальних питань аграрної політики підтримки та розвитку малого бізнесу: розроблення концепцій та програми розвитку малого бізнесу на селі з визначенням пріоритетних напрямів; організація взаємодії та зворотного зв’язку між сільською (місцевою) владою та підприємцями на засадах взаєморозуміння та спільного обговорення питань щодо кількості та розмірів місцевих податків, спільного вирішення соціальних питань відносно розвитку села, взаємного обговорення та ло- біювання законодавства у питаннях малого бізнесу.
Консультативно-освітній напрям спрямовано на створення та поліпшення загального рівня економічної освіти підприємницьких кіл та показ їхнього внеску у розвиток економіки села, сільських соціальних програм тепер і на перспективу.
Соціальний напрям передбачає створення та підтримку профспілок приватних підприємств та найманих працівників малого та середнього бізнесу, які є виразниками і захисниками соціальних потреб та вимог представників малого приватного підприємництва.
Фінансово-інвестиційний напрям спрямовано на створення сприятливих умов і розроблення відповідних структур та механізмів на селі для інвестування тих галузей чи секторів малого бізнесу, які є пріоритетними для виконання як програми розвитку села, так й інших програм сільської влади.
Аналітичний напрям передбачає створення інформаційно- економічної аналітичної моделі розвитку секторів економіки села в цілому, отримання на цій основі науково обґрунтованих пропозицій щодо розроблення та реалізації програм підтримки різних секторів економіки заради соціального і економічного розвитку села, в тому числі визначення пріоритетних галузей для першочергового інвестування.
При реалізації та посиленні взаємодії місцевої влади і малого та середнього бізнесу виникає потреба в об’єктивній та оперативній поінформованості відповідних установ регіональної влади про стан розвитку малих форм господарювання на селі. Для об’єднання у єдиному інформаційному просторі інтересів місцевої влади та приватного підприємництва слід створити єдину комп’ютерну систему, що дасть змогу наданням відповідного інструменту досягти мети їхнього взаємовигідного соціального партнерства. Це перспектива розвитку малого бізнесу на селі.
Нині в аграрному секторі складається суперечлива ситуація з формуванням виробничої інфраструктури. З одного боку, світовий досвід і здоровий глузд підказують необхідність побудови його інфраструктури на кооперативних засадах. З другого боку, кооперативна ідея з різних причин не сприймається ні селянами, ні місцевими органами влади.
Ухвалення Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» не стало поштовхом для створення обслуговуючих кооперативів, навпаки, на селі все більш глибокі корені пускають посередницько-комерційні структури, що призведе до неминучого зменшення прибутковості сільськогосподарських товаровиробників, послаблення конкурентоспроможності вітчизняного сільського господаря. Томупотенційному господарю землі в стратегічних планах бізнесових формувань, у кращому разі, відводиться скромна роль найманого працівника.
Підписання Президентом України 19 грудня 2000 р. Указу «Про заходи щодо кооперативного руху та посилення його ролі в реформуванні економіки України на ринкових засадах» політично важливе тим, що вперше в історії незалежної України кооперативний рух визнано одним із важливих напрямів реформування економіки України на ринкових засадах. Цим указом зобов’язано виконавчі органи влади приступити до розроблення і затвердження заходів щодо підтримки кооперативного руху, формування обслуговуючих сільськогосподарських кооперативів, розвитку кредитних спілок та інших кооперативних формувань. Для майбутнього села важливо, щоб зазначений Указ став початком наміченого відродження вітчизняної кооперації, рішучого подолання псевдокоопе- ративного сприйняття цього дійсно економічного феномену, без якого не обходиться аграрний сектор будь-якої розвиненої країни світу.
Управління обслуговуючим кооперативом потребує спеціалістів з особливою підготовкою. Менеджери кооперативів володіють мистецтвом бізнесу, бо кооператив зосереджений у ринковій економіці. Водночас вони мають бути здатними до прозорого, демократичного управління підприємством на засадах неприбутковості, тобто в інтересах членів цього кооперативу. На жаль, на цій важливій ділянці у боргу перед селянами виявились аграрні навчальні заклади.
Досвід формування обслуговуючих сільськогосподарських кооперативів вказує на потребу розроблення методології оподаткування кооперативів як неприбуткового підприємства. Тут потрібна істотна зміна в оцінюванні кооперативів як особливого типу підприємництва місцевими органами ДПА України.
Зареєструвати обслуговуючий кооператив як прибуткове підприємство означає порушити кооперативні принципи в самому зародку кооперативної ідеї, дискредитувати істину. Відродження істинної кооперації неможливе без добре відлагодженого кооперативного всеобучу. Одним із завдань кооперативної просвіти є викорінення спрощеного підходу до кооперативної моделі господарювання, а також недопущення поширення псевдокооперативів, які дискредитують сутність кооперації.
Не менш важливим є вміння переконати сільськогосподарських товаровиробників у перевагах кооперації, показати економічну вигоду від створення обслуговуючого кооперативу як способу продовження господарської діяльності, спільного виконання тих робіт, які економічно недоцільно виконувати кожному поодинці.
Агропромислове виробництво — це одна з найважливіших складових економіки держави. Тут формується основна частина продовольчих ресурсів і майже три чверті роздрібного товарообігу. Це має визначальний вплив на гарантування продовольчої безпеки держави, розвиток внутрішнього і зовнішнього ринків, поліпшення життєвого рівня населення. У сільському господарстві зайнята п’ята частина працівників усіх сфер економічної діяльності, зосереджено близько чверті виробничих фондів і створюється майже 13 % валової доданої вартості. Ось чому питання розвитку форм господарювання на селі, виховання почуття господаря на землі нині набуває надзвичайної ваги і матеріалізується у лейтмотиві «без добробуту села немає добробуту держави».
Конституцією України, законами України та указами Президента України, прийнятими впродовж останніх років, закріплені права громадян на власність і господарське самовизначення селян.
Чекати ж безкорисної (крайньою мірою взаємовигідної) допомоги з боку розвинених країн, означає лукавити. В усіх економічно розвинених країнах світу (Європа і Азія) 1996 — 2001 рр. — це період перевиробництва сільськогосподарської продукції. Світові ціни на сільськогосподарську продукцію різко падають. Це пов’язано як із коливаннями попиту, так і з фінансовою кризою в Азії та Росії. Так, росіяни, які раніше купували третину всього експортного м’яса з Європи, тепер неплатоспроможні. Азійці на 30 % зменшили свій імпорт пшениці. Тому не дивно, що китайські виробники зернових культур, які свого часу добре заробляли на поставках сусідам, нині скаржаться, що через низькі ціни вони змушені продавати навіть солому, щоб компенсувати свої витрати.
З цієї причини, а також через погані погодні умови і «сильний» фунт стерлінгів, сільське господарство Великої Британії переживає нині найбільший спад з 30-х років минулого століття. Британські вівчарі змушені збувати свій товар за безцінь, а цукровики — за цінами, на третину нижчими, ніж у 1997 р. Про яловичину нічого вже й говорити — заможні покупці по всьому світу відвертаються від неї, боячись «коров’ячого сказу». Доходи датських фермерів теж зменшилися вдвоє, свинарство тут взагалі стало неприбутковим.
Навіть у США, де фермерство почувається надто впевнено, у вересні минулого року ціна на пшеницю впала наполовину, а свині в живій вазі продавалися менш як за третину позаторішньої ціни.
На фоні такого спаду уряди не лише європейських, а й інших країн світу, які дбають про майбутнє, намагаються підтримати свого селянина. Одні — фінансово допомагають сільгоспвиробнику, інші — за рахунок певних державних заходів. Наприклад, у 1999 р. Європейський Союз направив на підтримку сільського виробника рекордну суму — 40 млрд євро. Уряд США в 2000 р. кинув своїм фермерам «рятівний круг» у вигляді 6 млрд доларів. Крім того, фермери добилися ще 5,5 млрд доларів так званих «транзитних платежів». Таїланд виділив на підтримку виробництва цукрової тростини 88 млн доларів. У Китаї пішли іншим шляхом. Тут вирішили зміцнити державну систему заготівель, посилити контроль над зерновим господарством. «Китайці не зможуть процвітати, якщо не процвітатиме село», — пише газета, цитуючи одного з високих чинів цієї країни.
Висновки. Під терміном «підприємництво» розуміють економічну діяльність, що має на меті отримання прибутку. Термін «підприємець» увів у економічну літературу і науковий обіг Р. Кантільйон ще на початку XVIII ст. Підприємцем він вважав людину, яка бере на себе ризик, пов’язаний з організацією нового підприємства, розробленням нової ідеї, продукції, послуг. Нерідко підприємництво називають бізнесом. Ці поняття близькі, хоч і не тотожні. Бізнес — це будь-яка господарська діяльність, що має на меті отримання прибутку або дає іншу вигоду.
Підприємництво — це такий вид бізнесу, який пов’язаний із виробництвом товарів, наданням послуг, створенням підприємств, вкладанням у них власних коштів і взяттям на себе особистого ризику.
Підприємництво — це такий вид господарської поведінки, для якої характерне організаційно-господарське новаторство, знаходження нових, ефективніших способів використання ресурсів, гнучкість, постійна оновлюваність, готовність йти на ризик.
Підприємницька діяльність в аграрному секторі не може відбуватися без участі в ній певних суб’єктів і об’єктів підприємництва, які зазнають певних динамічних змін у своєму розвитку.
Об’єктами підприємницької діяльності можуть бути виробництво певних матеріальних благ, надання послуг виробничого і невиробничого характеру, реалізація виробленої продукції, фінансово- кредитні, біржові, страхові операції та операції з нерухомим майном, інші, незаборонені законом види діяльності. В аграрному секторі основний об’єкт бізнесу — земля. Вона є всезагальною умовою матеріального виробництва, предметом праці, загальним для всіх галузей засобом виробництва.
Основними суб’єктами підприємницької діяльності можуть бути держава, об’єднання виробників, окремі особи.
( Для розгортання підприємницької діяльності на селі потрібні певні умови. Серед них: стабільність державної економічної і соціальної політики, економічно обґрунтований податковий режим, що забезпечує ефективне функціонування діючих підприємств і відкриття нових; наявність розвиненої інфраструктури підприємництва (інноваційних і консультативних центрів з підготовки підприємців) тощо.
Названі умови підприємницької діяльності та принципи підприємництва передбачені Законом України «Про підприємництво». Держава підтримує підприємництво, уникаючи методів адміністративно-командного впливу на нього. Щодо розвитку підприємництва на селі, то, як уже зазначалося, тут є свої труднощі й проблеми. Наприклад, за даними статистики, з 7,4 млн га земель, відведених під організацію фермерських господарств України із земель запасу, використовується нині лише близько 2,4 млн га.
Для того щоб фермерство в Україні відігравало таку саму роль, як на Заході, має пройти не одне десятиріччя, а може й більше. Нинішній селянин не готовий жити без власного підсобного господарства, надіючись лише на те, що фермер забезпечить його всім необхідним. Тут і традиційна звичка селян постійно працювати і головне (якщо фермерство дійсно завоює Україну), де взяти робочі місця для мільйонів селян, які сьогодні працюють на сільськогосподарських підприємствах усіх форм власності? Ось чому у нашій країні повинні співіснувати всі форми сільськогосподарських підприємств. Головне, щоб держава створила для них нормальні умови роботи.
Незважаючи на прийняту Національну програму розвитку агропромислового виробництва і відродження села на 1996 — 2005 рр., стан сільськогосподарського виробництва нині катастрофічний: занепад і по суті банкрутство колективних господарств, істотне погіршення життя селян тощо. На шляху підвищення ефективного ведення галузі існують значні перепони: параліч вітчизняного сільськогосподарського машинобудування, на чверть сили працює промисловість з виробництва мінеральних добрив, гербіцидів; за останні 5 — 7 років допущено катастрофічне виснаження землі.
Проте основною проблемою перебудови села залишається реформування відносин власності. В основному на селі сьогодні існує дві форми господарювання: колективні сільськогосподарські підприємства ринкового типу та фермерські господарства, інші суб’єкти малого бізнесу. Причому фермерство в засобах масової інформації, на зібраннях найвищого рівня рекламується як найбільш прогресивна, орієнтована на сучасні західні зразки, форма підприємництва на селі.