Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ УПРАВЛІННЯ ТА ПРАВА
НАУКОВА РОБОТА
на тему:
«Соціальна нерівність та деференціація доходів в Україні»
Виконав : студент
2-ї групи ІI курсу
Факультету
управління та економіки
Качеровський Д. Л.
Перевірила: - кандидат
економічних наук,
доцент, кафедри менеджменту,
економічної теорії та фінансів,
Гавриш Віра Павлівна
Хмельницький
2013
ЗМІСТ
ВСТУП
1. Соціальна нерівність і деференціація доходів в Україні
2. Сутність, поняття, доходів населення.
3. Нерівність доходів населення. Бідність і проблеми, у її подоланні.
4. Стан розподілу доходів серед населення України та світі
5. Диференціація доходів населення : причини, наслідки та шляхи вирішення проблеми
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Тема цікава тим що вона повязана одна з одною тому що деференціація доходів призводить до соціальної нерівністі в Україні та світі. І сучасним рівнем розвитку ринкової економіки це досить помітно тому головним завданням і метою даної наукової роботи є дослідження соціальної нерівністі та деференціації доходів в Україні.
Економіка досягла такого рівня забезпечення, коли вона безпосередньо орієнтується на людину та її запити, а, по-друге, соціальний компонент починає грати роль провідного фактору економічного розвитку.
Соціальна нерівність. Соціальна політика служить вирішенню соціальних проблем пов'язаних з соціальною нерівністю. Під нерівністю у соціальному плані слід розуміти неоднакові можливості доступу до матеріальних благ, влади і престижу. Через конкретно історичну міру рівності і нерівності у життєвому становищі різних соціальних груп, яка об'єктивно зумовлена рівнем матеріального і духовного розвитку суспільства, виступає категорія справедливості. Звичайно, що справедливість зовсім не співпадає з рівністю.
Деякі автори вважають, що соціальна нерівність завжди мала місце. Другі вирішують це питання протилежним чином, вважаючи, що первісним суспільствам властива нерівність, яка викликана біологічними або фізіологічними факторами і яка не набуває соціального статусу. Немає повної єдності і в розумінні який фактор є вирішальним для існування соціальної нерівності - багатство, влада чи престиж. Це питання є надзвичайно складним, бо всі ці фактори пов'язані між собою - багатство, гроші породжують владу, влада ж приносить багатство. "За умов сучасної економіки, - пише Дж. К. Гелбрейт, - розподіл доходів у кінцевому підсумку визначається розподілом влади. Останнє, у свою чергу, представляє собою і причину, і наслідок системи перерозподілу доходів. Влада дозволяє одержувати доходи: великі доходи дають владу над розподілом грошової винагороди інших людей."
У ринковій економіці внаслідок впливу певних об'єктивних факторів має місце нерівність у розподілі доходів це призводить до деференціації доходів. Серед економістів нема єдиного підходу до принципів деференціації доходів. Частина їх (переважно марксисти) відстоює рівність у розподілі доходів. Основний аргумент їх полягає в тому, що рівність у розподілі потрібна для максимального задоволення потреб населення. Але внаслідок такого розподілу зменшується зацікавленість до ефективної праці, до збільшення доходів і в багатих, і в бідних. Бо бідні знають, що держава додасть коштів до їхнього бюджету, а багаті вважають, що чим більше матимуть, тим більше в них заберуть і віддадуть бідним.
Прихильники нерівності розподілу доходів вважають, що нерівний розподіл є важливим чинником, який стимулює збільшення обсягу виробництва, а отже й одержання доходу, який може бути розподілений.
У теорії соціальної стратифікації соціальна нерівність трактується як наслідок нерівності позицій (посад, професій), різниця в розмірі матеріальної та моральної винагороди (престиж), влади, освіти між різними стратами та прошарками населення. Як правило, поняття соціальна нерівність тісно пов'язане із поняттям бідність. Бідність визначається як економічний та соціокультурний стан людей, котрі мають мінімальну кількість ліквідних цінностей (ті, що постійно підлягають продажу та обміну) та обмежений доступ до соціальних благ.
1. Соціальна нерівність і диференціація доходів в Україні
Соціальна нерівність — положення в суспільстві, коли окремі соціальні групи мають різний соціальний статус, належать до різних суспільних класів або соціальних кіл. До аспектів соціальної нерівності належить правова нерівність, обмеження свобод, майнова нерівність, нерівність щодо доступу до освіти, медичного обслуговування тощо.
Соціальна нерівність може бути закріплена правовими нормами, що діють у суспільстві, або ж мати в своїй основі традиції. До типів соціальної нерівності належать нерівність за гендерною, расовою, кастовою, віковою ознаками.
Диференціація доходів – різниця в рівні грошових доходів різних класів, верств і груп населення, зумовлена неоднаковим відношенням до засобів виробництва, створеного продукту, економічної та політичної влади тощо. Переважно розподіл доходів характеризується різницею середніх річних доходів 5% та 10% (децильної) груп громадян з найбільш високими та найбільш низькими доходами. Використовується також відношення між умовно максимальним і мінімальним доходами або співвідношення між мінімальним і максимальним рівнями оплати праці.
Згідно з міжнародним правом мінімальний розмір оплати праці, а також пенсії за віком, стипендії, соціальні допомоги та інші компенсаційні виплати мають орієнтуватися на величину прожиткового мінімуму. В Україні ж соціальна нерівність проявляється уже на рівні пенсії та стипендії і зарплати через те що часто мінімальна сума доходу яку отримує людина не дотягує до прожиткового мінімуму який і так несправедливий тому що, заставляє людину виживати а не жити при тих умовах які склались у нашій державі. Також в Україні соціальну нерівність викликає не справедлива оплата праці працівників, інфляція, безробіття тощо.
Прожитковий мінімум – вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров’я (набору продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. На жаль в Україні прожитковий мінімум не дає можливості для людині покрити самих необхідних елементарних потреб а це в свою чергу призводить до зубожіння населення високого рівня соціальної несправедливості.
Для установлення вартісного показника прожиткового мінімуму вводиться поняття бюджету прожиткового мінімуму по іншому споживчого кошика.
Згідно зі ст. 7 закону про держбюджет на 2013 р. прожитковий мінімум в Україні на одну особу в розрахунку на місяць з 1 січня 2013 р. збільшиться на 12 грн і складе 1108 грн.
Крім того, прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення:
Таблиця 1. Розмір прожиткового мінімуму в Україні в 2013 році в гривнях
|
Дані |
Січень |
Грудень |
|
Прожитковий мінімум (загальний показник) |
1108 |
1176 |
|
Прожитковий мінімум на дітей до 6 років |
972 |
1032 |
|
Прожитковий мінімум на дітей від 6 до 18 років |
1210 |
1286 |
|
Прожитковий мінімум для працездатних осіб |
1147 |
1218 |
|
Прожитковий мінімум для непрацездатних осіб |
894 |
949 |
Розмір мінімальної заробітної плати та погодинної оплати праці в 2013 році гривнях становитиме з січня 1147 гривень а в грудні 1218 гривень.
Для України розрахунок вартості такого споживчого кошика вперше здійснювався в 1991 р. для 13 статевовікових груп. Цей показник відображає нижню межу ціни робочої сили, що дає змогу підтримувати здоров'я і працездатність людини на нормальному рівні, котрий відповідає вимогам фізіології.
Розрахунки прожиткового мінімуму здійснюються не тільки в середньому на душу населення, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення:
· дітей віком до 6 років;
· дітей віком від 6 до 18 років;
· працездатних осіб;
· осіб, які втратили працездатність.
Споживчий кошик — набір товарів, що характеризує типовий рівень і структуру місячного (річного) споживання людини або сім'ї. Використовується для розрахунку мінімального споживчого бюджету (прожиткового мінімуму), виходячи із вартості споживчого кошика у актуальних цінах. Застосовується як база для порівняння розрахункових і реальних рівнів споживання.
На основі даних по споживчому кошику та споживчому бюджеті розраховуються такі показники, як мінімальна зарплата і мінімальні пенсії. Поняття споживчого кошика існує у багатьох країнах світу. Проте ці «кошики» мають певні національні особливості.: споживчий кошик американця нараховує 300 продуктів і послуг, француза — 250, англійця — 350, німця — 475. Український споживчий кошик нещодавно був розширений до 297 найменувань продуктів.
Наприклад, у споживчому кошику британця передбачені витрати на підключення до Інтернету, покупку мр-3-плеєра та гітару, а також послуги садівника. Навіть найменш забезпечені німці мають право на цифровий фотоапарат та відеокамеру, сканер та принтер, а також тонометр. Французи закладають у споживчий кошик послуги перукаря, косметичні засоби та харчі для котів та собак. «Стурбовані» здоровим способом життя американці мають у кошику тютюнові та горілчані напої, а також витрати на мобільний та комп'ютерний зв'язок.
Крім того експерти вважають, що найраціональнішою є така структура споживання, коли на харчі витрачається до третини доходів, непродовольчі товари (одяг, меблі) — 47 %, і решта — на послуги. В українському ж споживчому кошику левова частка доходів (понад 65 %) витрачається на харчі, а деякі непродовольчі товари та послуги не згадуються взагалі. В Росії схожа ситуація з Україною тому що, громадяни цієї держави на харчі витрачають 50% суми від доходу, в Білорусії 45% а от в Польші та країн Прибалтики ця сума складає від 15 до 25% від доходу. У споживчому кошику українця складеного у 2012 році вважається, що пенсіонерам не потрібні ані плавки, ані купальники, школярі можуть обійтися двома підручниками на рік, а студенти взагалі мають обходитися без підручників. Платна медицина та платна вища освіта взагалі не згадуються, бо, згідно із Конституцією, вони в Україні мають надаватися безкоштовно.
У світовій практиці застосовуються два основні підходи до побудови бюджету прожиткового мінімуму: нормативний і статистичний.
Основою нормативного методу є концепція споживання на науково обґрунтованому мінімально необхідному рівні. Статистичний метод ґрунтується на аналізі закономірностей споживання, що реально склалися, та відображенні його поточних особливостей.
Прожитковий мінімум застосовується для:
· загальної оцінки рівня життя в Україні, що є основою для реалізації соціальної політики та розроблення окремих державних соціальних програм;
· встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім’ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України;
· визначення права на призначення соціальної допомоги;
· визначення державних соціальних гарантій і стандартів обслуговування та забезпечення в галузях охорони здоров’я, освіти, соціального обслуговування та ін.;
· формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів.
За законом споживчий кошик переглядається раз у п'ять років, а востаннє він був затверджений у 2012 році. Водночас, якщо згідно з попереднім кошиком українець за добу мав з'їдати 250 грамів хліба, то з 2012 року - 106 грамів. Серед інших закладених фахівцями норм - 5 грамів сала та гречки, 250 грамів картоплі, 50 грамів огірків та помідорів і 25 грамів ковбаси. Що ж до непродовольчих товарів, то, згідно споживчого кошика, українцю має вистачати на рік пари шкарпеток та одних колготок і однієї пари білизни - на п'ять років.
Одна середньостатистична родина має користуватися одним холодильником 15 років, одним телевізором - 10 років, а міняти люстру - раз на 25 років. Найголовніше, що такий споживчий кошик формує розмір прожиткового мінімуму. Із 1 січня 2013 року він становить 1108 грн., а з грудня сягатиме 1176 грн.
2. Сутність, поняття, доходів населення.
З поняттям "доходи населення" міцно пов'язана проблема соціальної нерівності та через розподіл або диференціацію доходів, що зумовлює до багатих та бідних тобто до соціальної нерівності.
Доход – це сума грошей, отримана за певний період у вигляді зарплати, платні, гонорару, прибутку, ренти, відсотка, трансфертних платежів (посібники з соціальному забезпечення і безробіттю, соціальні виплати багатодітних сімей тощо.).
Поняття "доходи" представляє надзвичайно складну економічну категорію. У разі йдеться про особисті доходи населення. Особисті доходи — це сукупність одержуваних людиною засобів у грошової і натуральному вигляді, що використовуються їм задля забезпечення певного рівень життя.
Доходи — це кошти на натуральної та їх грошової формах, одержувані суб'єктами (окремими особами, сім'єю, фірмами, державою) внаслідок їхньої економічної діяльності. Що стосується домогосподарствам говорять про доходів населення, які поділяються на грошові і натуральні.
Натуральні доходи населення — усе це надходження продуктів землеробства, скотарства, птахівництва, різних виробів, послуг та у натуральній формі, і навіть самозаготовки дарів природи, які мають товарної форми.
Грошові доходи населення — це сума коштів, одержуваних за певний проміжок часу і призначених на придбання благ цілях особистого споживання. Хоча загалом грошова форма поширена більше, у бідних споживачів частка натуральних доходів, зазвичай, вище, ніж в багатих.
Грошові доходи населення включають доходи осіб, зайнятих підприємницької діяльності, виплачену зарплатню найманих працівників (нараховану зарплатню, скориговану зміну простроченої заборгованості), пенсії, посібники, стипендії та інші соціальні трансферти, прибутки від власності як відсотків з вкладах, цінних паперів, дивідендів та інші доходи.
Для оцінки рівня доходів застосовують поняття номінального, наявного і реального доходу.
Номінальний дохід — це всю суму грошового доходу, котра від оподаткування та рівня цін.
Реальний дохід — на цю кількість товарів та послуг, які можна купити непередбачуваний дохід. Розмір реального доходу залежить від номінального неї, величини податків з доходів та підвищення рівня ціни споживчі товари. Реальні доходи населення визначаються лише у динаміці два роки і з використанням індексу споживчих цін, який розраховується кожний місяць і протягом року загалом: де НВ — номінальні доходи (р.); НП — податків і обов'язкових платежів (р.); I— індекс цін.
Іноді реальні доходи населення визначають через показник купівельної спроможності грошей, що характеризує зміна обсягу товарів чи послуг, які можна купити однією й саму суму, але у різні періоди часу. Вирахування реальних доходів передбачає, по-перше, якість товарів хороших і співвідношення цін всередині тієї чи іншої групи не змінюються; по-друге, відсутні дефіцит товарів, чорного ринку і регулювання цін.
Якщо такі умови дотримані, купівельна здатність грошової одиниці визначається фізичним обсягом товарів, які можна на середньо - душовий дохід придбати товари та послуги. Отриманий результат досить точно характеризує зміни реальних грошових доходів за досліджуваний період.
По циклам життєдіяльності людини доходи бувають:
одержувані до участі у праці (громадянами у віці);
від участі у трудовий, підприємницької, суспільної діяльності;
тимчасово не які працюють (безробітними, біженцями тощо.);
після завершення праці (пенсіонерами).
З юридичної погляду доходи діляться на законні (легальні) і незаконні (нелегальні), одержувані у межах тіньової економіки. Це прибутки від не зареєстрованої у законному порядку діяльності, приховані від оподатковування, кримінального походження тощо. Масштаби тіньової економіки різняться: в розвинених країн вони є 10-15 % ВВП, в Україні становить цей показник до — до 60 %.
Відповідно до формування доходів основними чинниками які впливають на їх отримання є :
• природні ресурси (земля і всі природні ресурси);
• капітал, і навіть інвестиційні ресурси;
• праця;
• підприємницька діяльність.
Причому дохід за кожен фактор що вливає у відповідність дорівнює граничному внеску цього чинника в отримані доходу.
Таблиця 1. - Формування особистих доходів населення
|
Основні виробничі чинники |
Первинні (факторні) доходи |
|
Земля |
Рента |
|
Капітал |
Доход із капіталу (частка прибутку, позичковий відсоток) |
|
Праця |
Заробітну плату |
|
Підприємницькі здібності |
Підприємницький дохід |
Також до чиників що допомагає фомувати дохід відносять соціальні трансфери ( дотації, різного роду допомога ).
3. Нерівність доходів населення. Бідність і проблеми, у її подоланні.
З проблемою не рівномірного розподілу доходів пов'язана проблема соціальної нерівності. Відповідно до концепції ООН, вона окреслюється станом тривалого вимушеного рівня відсутності необхідних ресурсів задля забезпечення задовільного життя. Сьогодні у це поняття включається як брак грошей, а це приводить до обмеження можливостей людини до матеріальних і духовних благ, яке викликано відсутністю високооплачуваною роботою, комфортабельного житла, доступу до якісної освіти й охороні здоров'я.
Соціальна нерівність є глобальною проблемою людства. Це багато аспектне соціально-економічне явище, що спричиняє до низького рівня життя а саме : до не до споживання харчів, нестабільністю житла, малою тривалістю життя, слабкими можливостями ефективної реалізації трудового потенціалу, доступу до медецини освіти відпочинку і самих необхідних благ тощо.
Соціальна нерівність це - характеристика економічного становища індивіда або соціальної групи, при якому вони не можуть задовольнити певне коло мінімальних потреб необхідних для життя, збереження працездатності, продовження роду. Соціальна нерівність є відносним поняттям і залежить від загального стандарту рівня життя в даному суспільстві.
Масштаби наслідків соціальної нерівності або не справедливого розподілу доходів у світі на 2013 рік :
• З 7,3 млрд людей, які населяють нашу планету, 3,8 млрд (47 %) живуть менш як на 2 дол. щодня, ні тим більше 1,6 млрд (20 %) - менш як на 1 дол. США щодня.
• Кожен шостий дорослий у світі неписьменний.
• 115 млн дітей не відвідують навіть початкову школу.
• Щодня понад 34 тис. дітей помирають від хвороб СНІД ВІЛ, а також через онко захворювання які не піддаються лікуванню.
• З кожних 100 дітей дитячого віку 6 не доживають до року, а 8 - до 5 років. А особи старшого віку 60% не доживають до 50 років.
• Більше 2,7 млрд. людей немає доступу до джерел чистої питної води, більш як 2,5 млрд. людей - до сучасних засобам санітарії.
• Близько 1,5 млрд. людей не отримують необхідного рівня харчування і майже 0,5 млрд хронічно не доїдають, третина яких — діти. Плюс кожні 2 секунди помирає 1 людина через голод. В учених на це існує 2 думки перша : хоча сільське господарство та харчова промисловість виготовляє на сьогодні продуктів харчування на 12 мільярдів людей населення ж становить – 7,3 мільярда людей на 2013 це на 5 млрд. більше ніж проживає на Землі це спричинено відсутністю до нормального доступу до харчів а друга думка заключається у тому що голод спричинений продовольчою кризою. Земля може вмістити і прокормити за підрахунками до 50 млрд. людей. За підрахунками, до 2050 року населення світу складатиме 9 мільярдів людей але зі збільшенням населення бідних збільшується число швидше за багатих.
В Україні немає офіційної статистики щодо масштабів бідності, у законодавстві не передбачено критеріїв цієї проблеми. Головною причиною бідності населення в Україні є низький рівень доходів. Головний показник який показує рівень життя населення є доступ до необхідних матеріальних і духовних благ а також валовий національний продукт (ВНП), який припадає на душу населення.
З аданими ООН, середня вартість споживчого кошика для однієї людини має становити 17 дол. на день.
Враховуючи, що середня заробітна плата у нас, за даними Держкомстату України, на 2013 рік становить 3000 грн.( 365 дол.), виходить, що “заробіток по-українські” удвічі нижчий за межу бідності в сусідніх європейських країнах. Утім, визначити бідність можна й за іншим, найпоширенішим критерієм. Всесвітній банк запропонував при глобальних дослідженнях вважати рівнем бідності доходи менші, ніж 1 дол. на день, а з 2008 року –1,25 дол. на день, що дорівнює 12 грн. Коли дохід менший, то виникає загроза виживанню людини.
За оцінками ООН, в Україні бідних людей –78%. Така ситуація може призвести до соціальної нестабільності. У сусідній Росії ситуація краща: за офіційними даними, нуждених людей тут- 10-13 %. Проте, як зазначають російські соціологи, у цілому бідних громадян у Росії –70%. Їхній рівень життя відповідає європейським уявленням про бідність. А ось у ЄС, за даними європейської соціологічної служби “Євробарометр”, за межею бідностсі –приблизно- 17% жителів. За даними Держкомстату України, 48,6% українців мають середній дохід- 940 - 1560 грн. на місяць, 36,3% — менш ніж 960 грн. на місяць. Тільки 18% українців заробляють від 1500 до 2000 грн. А понад 2000 грн. – лише 9,1 %. В Україні найбільші зарплати отримують у Києві. За офіційними даними це - 5860 грн. А за столицею йдуть східні регіони – Донецька та Дніпропетровська 5860 області (5750 і 5660 грн. відповідно).
Бідні верстви населення змушені “проїдати” близько 70% своїх доходів. У середньому українські громадяни витрачають на продукти харчування більше половини заробітку. За європейськими нормами забезпеченими можна вважати громадян, які витрачають на їжу менше 20% свого місячного бюджету.
"В українців є значні проблеми зі зрівноваженням власного бюджету. Бідними вважаються ті, хто витрачає понад 60% сімейного бюджету на харчування. За минулий рік відсоток таких людей в Україні зріс до 61,5%". За 2012 рік життя майже половини українців погіршилося, і вони з тривогою дивляться в майбутнє.
4. Стан розподілу доходів серед населення України та світі.
На сьогодні в Україні однією з найактуальніших проблем є проблема високої диференціації населення за рівнем доходу, що негативно позначається на економіці країни.
Процеси соціальної диференціації спостерігаються в усіх трансфор-маційних економіках. Однак варто визнати, що в Україні, поряд з Росією, ступінь доходної нерівності не має аналогів серед східно - європейських країн, що здійснюють економічні реформи. Зниження реальних доходів і зростання їхньої диференціації – це дві основні тенденції у змінні рівня життя громадян України за роки незалежності.
В першу чергу, спостерігається значна диференціація оплати праці за видами економічної діяльності. Так, найбільш оплачуваними в економіці залишаються працівники фінансових установ, а серед промислових видів діяльності – підприємств із добування пилино-енергетичних корисних копалин та виробництва коксу, продуктів нафтопереробки, де заробітна плата перевищила середній показник по економіці в 1,5-2,1 раза ( середня заробітна плата в Україні в січні 2013 р. склала 3 тис. грн. ).
Водночас абсолютна величина заробітної плати працівників, зайнятих на підприємствах рибальства та рибництва, сільського господарства, охорони здоров’я та надання соціальної допомоги, освіти, текстильному виробництві, виробництві шкіри та виробів зі шкіри, діяльності готелів та ресторанів не перевищувала 70 % від середнього рівня по економіці.
Порівнюючи соціальну нерівність та диференціюю доходів таких країн як Росія, Білорусь, Польща.
За підсумками першого кварталу 2012 року, величина прожиткового мінімуму в Росії, за даними Росстату, склала 6307 рублів якщо перевисти в гривні то це складе 1638.75 грн. на душу населення. На сьогоднішній день нижче межі бідності живе 18100000 росіян - це 12,8% усього населення за не офіційними даними ця сума складає більший показник 20 - 30% це спичинено дифкренціацією доходів хоча через пільги і адресні допомоги ситуація з соціальним захистом виглядає краще ніж в Україні.
В Білорусії за межею бідності проживає 12% населення за офіційними даними. Населення Білорусії проїдає 56,5% свого доходу. Прожитковий мінімум складає в гривнях 1401грн хоча середня заробітна плата складає 500доларів. В Польщі прожитковий мінімум складає 800 євро це найбільший показник доходу на пост радянському просторі а за межею бідності проживає 10,8% населення Польщі.
Рис. 1. Середня заробітна плата за видами економічної діяльності за січень 2013 року в Україні.
Грошові доходи населення в західних регіонах значно нижчі, ніж в середньому по Україні. Це пов’язано з тим, що у західних регіонах більша частина населення зайнята у сільському господарстві. У вигідному становищі перебувають території, що мають промислову спеціалізацію які визначають галузі, чия продукція має експортну спрямованість, тобто галузі обробного комплексу. І навпаки, найбідніші регіони – це ті, у яких або низька частка промислового сектору в цілому, або домінуючі галузі перебувають у критичному становищі, що пов’язано з низькою конкуренто спроможністю їх продукції.
Крім того, в Україні сьогодні існує значний розрив між містом і селом за рівнем матеріальної забезпеченості, який є одним із найбільш вагомих факторів, що формує загальну ситуацію з розшарування населення. Це пояснюється різницею в оплаті праці сільської й міської груп населення, де розрив в оплаті праці на галузевому рівні становить в 2 раза й більше.
Таким чином, в Україні на сьогоднішній день існують такі види диференціації доходів населення, як: регіональна, галузева, між різними секторами економіки, між різними соціальними групами професіями тощо.
Звісно, таке становище негативно позначається на економіці України, адже фактор високої диференціації починає гальмувати економічне зростання.
5. Диференціація доходів населення : причини, наслідки та шляхи вирішення проблеми
Ринкова економіка допускає високий ступінь соціальної нерівності. Основним причинами диференціації доходів, фактори які її породжують є:
1. Відмінності в здібностях. У різних людей різні фізичні та інтелектуальні здібності. Люди, що мають високі інтелектуальні здібності, високу кваліфікацію, можуть мати високооплачувану роботу.
2. Освіта і навчання. Люди суттєво відрізняються за рівнем освіти, професійної підготовки, а тому мають різні можливості заробляти. Але не всі мають можливості закінчити вищий навчальний заклад, оскільки безплатне навчання звужується. Здобуття освіти обходиться дорого.
3. Професійні смаки і ризик. Одні готові працювати на важких, не привабливих роботах, наприклад, добувати вугілля, виплавлювати сталь, і тому більше заробляють. Деякі намагаються працювати у двох місцях. Інші йдуть на ризик і виконують небезпечні роботи.
4. Володіння власністю. Частина людей володіє великою власністю — будівлями, машинами, підприємствами, цінними паперами — і одержує великі доходи від власності.
5. Панування на ринку. Підприємницький хист, уміння вибрати вдалу "нішу" для вкладання капіталу, впливати на ціни, швидко реагувати на зміни кон'юнктури ринку також є важливим фактором у нерівності доходів.
6. Щаслива випадковість, зв'язки, нещастя і дискримінація. Ці фактори роблять великий вплив на рівень доходів багатьох людей. Іноді високі доходи пов'язані з відкриттям корисних копалин, а контактами з діловими людьми, урядовцями. З іншого боку, є фактори, які негативно впливають на доходи сім'ї. До них можна віднести різні нещасні випадки, тривалу хворобу, смерть годувальника, безробіття, стихійні лиха.
7. Нівелюючі — складання заробітків сім'ї, пенсії пенсіонерів, які живуть в сім'ї і вносять свою пенсію до бюджету сім'ї, допо мога, що одержують члени сім'ї.
8. Диференціюючі — наявність непрацездатних членів сім'ї, їх кількість у сім'ї; співвідношення працюючих і непрацюючих членів сім'ї.
Державне регулювання доходів і споживання ґрунтується на таких методах: законодавчих, економічних, адміністративних, погоджувальних. Вони взаємозалежні і доповнюють один одного.
До законодавчих методів належить розроблення законодавчої і нормативної бази регулювання доходів. Нормативи використовуються для розрахунків нормативних споживчих бюджетів, ставки податків -для утримання прибуткового податку, податків з юридичних осіб, включаючи і соціальні податки тощо.
До економічних методів належать визначення мінімальної заробітної плати, податкова політика, регулювання цін та зайнятості, оплати праці працівників тощо.
Адміністративні методи охоплюють такі заходи: прямий державний контроль над монопольними ринками; розроблення стандартів, контроль за їх додержанням; визначення і підтримання мінімально допустимих параметрів життя населення (установлення мінімуму заробітної плати, пенсій, допомоги на випадок безробіття); захист інтересів нації - ліцензування експорту або державний контроль над імпортом.
Погоджувальні методи (соціальне партнерство). Соціальне партнерство являє собою узгодження дій уряду, підприємців щодо динаміки оплати праці і соціальних трансфертів.
Рівень диференціації грошових доходів населення вимірюється різними способами: графічним (гістограми) статистичними (коефіцієнт варіації), децильний, квінтильний або квартильний фондовий індекс та інші. Більш складний спосіб аналізу диференціації доходів населення - рахунок накопичуваних або кумулятивних частот і побудова кумулятивних кривих або кривих Лоренца (рис. 2.).
Для побудови кривої Лоренца на осях координат з процентною шкалою від 0 до 100 відкладаються кумулятивні результати розподілів: на горизонтальній осі – квінтилі осіб, що отримують дохід, на вертикальній - квінтилі отриманих доходів. Крива Лоренца будується сполученням точок, що відповідають кумулятивним відсотковим часткам доходу, отриманих квінтильними групами населення.
За рівномірного розподілу доходів кожна 20-відсоткова група населення мала б п’яту частину доходів суспільства. На графіку це зображається діагоналлю квадрата і є лінією рівномірного розподілу. За нерівномірного розподілу «лінія концентрації» являє собою угнуту вниз криву. Чим більше відхилення кривої Лоренца від діагоналі квадрата, тим не рівномірніше розподілені доходи в суспільстві.
Лінія рівномірного розподілу
Лінія фактичного розподілу
Рис. 1. Крива Лоренца
Теоретична можливість абсолютно рівного розподілу доходу представлена бісектрисою, яка визначає те що, що кожен даний відсоток сімей отримує відповідний відсоток доходу.
Крива Лоренца показує кумулятивний розподіл чисельності населення і відповідних цієї чисельності доходів. Також показує співвідношення відсотків усіх доходів населення і відсотків усіх їх поручителів.
Область між лінією абсолютно рівного числа населення і розподілу доходу між ним в кривій Лоренца свідчить про ступінь нерівності доходів: що більше ця галузь, то більше вписується ступінь нерівності доходів. Якщо фактично розподіл доходів був цілком рівним, то крива Лоренца і бісектриса збіглися.
Відповідно до сучасної економічної теорією не бажано якщо є абсолютна рівність у розподілі доходів, і різкий розрив щодо рівня життя різних груп населення. Абсолютна рівність прибутків не стимулює до продуктивної праці, тому певна нерівність доходів повинна бути, але є дуже важливим засобом заохочення до трудової активності людей.
Якщо ж частку 40 % населення припадає менш 12-13 % загального обсягу дохідної частини, такий перекіс викликає різке невдоволення малозабезпечених громадян, і може загрожувати соціально-економічними виступами і це стає причиною до політичних потрясінь.
Основними інструментами, з допомогою яких можна регулювати розбіжності у доходах різних соціальних груп, є прогресивне оподаткування, податки на майно і спадщину, і навіть система соціальних виплат.
При аналізі кривої Лоренца необхідно пам'ятати, що вона будується по номінальним доходах. Виплата податків згладжує нерівність доходів, спрямовує криву і наближає її до абсолютного рівності.
Наслідками є високий рівень розшарування населення України а також це показує що в Україні не має середнього класу як такого взагалі едине це спостерігається глибока прірва у соціальній нерівності. По показникам несправедливої або неправильної диференціації доходів в Україні відбиває ситуацію де 20% мають хороший доступ до матеріальних благ а решту 80% приреченні на виживання за свій дохід. Хоча багато хто з учених і політиків говорить про те що в Україні тільки починається формуватись середній клас і справедливе суспільство на справді в реальних умовах це не так. Не варто забувати що не справедливий розподіл або диференціація доходів в Україні призводить до багатьох не бажаних для України наслідків а саме : соціальної нерівності, високе розшарування тобто зубожіння населення, демографічної кризи, витік цінних для країни ( мізків ) трудових ресурсів, відсутності середнього класу тощо.
Для боротьби з нерівним розподілом доходів населення України необхідно удосконалювати механізм регулювання диференціації і основними шляхами подолання нерівності доходів населення повинні бути:
· встановлення мінімальної заробітної плати на рівні, не нижчому за реальний прожитковий мінімум;
· запобігання виникненню заборгованості з виплат заробітної плати
шляхом надання їй статусу першочергового платежу на підприємствах;
· обмеження корумпованості та тінізації підприємницької сфери, що необхідно для розширення малого бізнесу і підвищення рівня життя населення та формування середнього класу в Україні;
· зниження обтяжливого оподаткування та стабілізації податкового законодавства, стримування інфляції, захист конкуренції;
· підвищення ефективності виробництва, що призведе до зростання рівня оплати праці та підвищення частки заробітної плати у виробленому продукті.
Головним шляхом подолання в Україні соціальної нерівності є побудова сильного суспільства, середнього класу, встановлення економічних важелів які б ефективно впливали і стимулювали розвитку економіки через покращення умов ведення малого бізнесу, створення нових робочих місць, створення нормального соціального пакету який би дозволив людині яка живе в Україні достойно прожити своє життя. Це все може здійснитися через правильно визначених пріоритетів економічного та соціального розвитку а цьому повинне сприяти ефективне професійне управління. Думки багатьох учених економістів фінансистів соціологів в України та світу зводяться до того що основною проблемою яка гальмує створення нормального соціального рівня життя людей є корупція та не ефективний механізм управління.
Основне поняття в суспільстві яке характеризує подолання соціальної нерівності є сильне суспільство - це суспільство, котре характеризується досить стабільною та міцною соціальною структурою з явною тенденцією до органічної солідарності різних груп, з порівняно низькою диференціацією прибутків, широкими можливостями індивідуальної мобільності, усталеною шкалою престижу професій, роду занять тощо.
Найважливішими причинами соціальної нерівності в Україні є саме ті, які обумовлюють кризу в економіці і, так чи інакше, знаходяться в площині зовнішньої політики, що відбиває зростаючу взаємозалежність сучасного світу. Після руйнування господарських зв’язків внаслідок розпаду СРСР, Україна втратила значну частину свого промислового потенціалу, це й стало основною причиною масового зубожіння в Україні. Корумпованість всіх гілок влади. Для подолання розшарування доходів державою, важливим представляється також створення умов для зростання доходів, одержуваних від трудової діяльності. При розробці відповідних заходів політики доходів і зайнятості слід врахувати, що збільшення реальних трудових доходів населення може бути наслідком : стабілізації макроекономічної динаміки, що забезпечує зростання реальної заробітної платні; встановлення економічно і соціально обґрунтованих рівнів мінімальної заробітної платні з поетапним наближенням її розміру до рівня прожиткового мінімуму і забезпечення оптимальної між професійної і між галузевої диференціації заробітної платні всіх категорій працюючих.
Ще однією необхідною умовою для подолання соціальної нерівності є реформування системи соціального захисту, направлене на посилення її адресності і пов'язане з регулюванням величини гарантованого мінімального доходу. Як свідчить світова практика, ефективними заходами реформаторської політики в даному напрямі може стати розвиток нових соціальних технологій, які торкаються підтримки потребуючих (малозабезпечених) сімей, надання безкоштовних послуг охорони здоров'я і освіти, а також послуг соціальної реабілітації. Необхідний комплексний підхід, орієнтований як на бідні, так і на відносно забезпечені верстви суспільства. Зусилля держави з підвищення рівня життя всіх верств населення незалежно від їхнього матеріального становища мають спиратися на забезпечення стійкого економічного зростання, всебічний розвиток і максимально повне використання трудового потенціалу країни, поліпшення ситуації на ринку праці.
Першочерговим завданням є проведення повномасштабної пенсійної реформи, оскільки лише в такий спосіб можна кардинально поліпшити становище сьогоднішніх пенсіонерів при стимулюванні економічної активності населення працездатного віку. Слід запроваджувати — спочатку добровільну, а за кілька років і обов’язкову — накопичувальну систему пенсійного забезпечення, яка спонукатиме населення реєструвати свої доходи й забезпечить необхідний зв’язок між характером трудової діяльності (тривалістю стажу та сумою внесків до Пенсійного фонду) і матеріальним забезпеченням у старості. Нині вже діє цілий ряд так званих недержавних пенсійних фондів, але через відсутність необхідних законів держава ніяк не регулює їхню діяльність.
Необхідно принципово змінити діючу систему пільг. Існування розвиненої системи пільг (в оподатковуванні, в оплаті цілої низки послуг тощо) є однією з болючих точок нинішньої соціальної політики. Нині в українському законодавстві передбачено дев’ять видів багаторазових і чотири види одноразових пільг. Частина їх має забезпечувати певні привілеї особам, які й без того мають досить коштів для існування, а частина спрямована на соціальну підтримку малозабезпечених верств населення. Найпоширеніші пільги на оплату проїзду в міському та приміському пасажирському транспорті, право на які має третина населення країни (фактично використовує ледь більше половини цієї третини); право на пільговий проїзд у міжміському транспорті (мають 13% населення, а використовують його лише 2,5%). На відміну від цього пільги на оплату житлово-комунальних послуг використовують 94% тих, хто має на них право (приблизно 8% населення, а з урахуванням членів родин — 14%). Взагалі лише 43% населення використовує своє право на ті чи інші пільги, причому їхня питома вага значно вища серед більш заможних верств населення.
Понад 70% отримувачів пільг — цілком забезпечені за українськими стандартами люди, а, приміром, серед тих, хто користується пільгами на оплату житлово-комунальних послуг, частка небідних сягає 77%.
Підбиваючи підсумки, хочу підкреслити необхідність мінімізації пільг і заміни їх грошовими виплатами. Крім усього іншого, пільга обмежує право вибору, приміром, пенсіонера між проїздом на трамваї та покупкою будь-яких товарів чи оплатою послуг.
Кажучи про ефективність надання соціальної допомоги, слід підкреслити два основні її прояви: максимальне охоплення всіх нужденних і мінімальне надання допомоги тим, хто її не потребує.
Щоб подолати соціальну нерівність в світі і Україні доцільним вважається на мою думку здійснення комплексу заходів, зокрема :
• забезпечити подальше поетапне наближення мінімальних державних гарантій до прожиткового мінімуму;
• удосконалити законодавство щодо порядку та критеріїв визначення мінімальної заробітної плати та законодавчо забезпечити запровадження мінімальної погодинної заробітної плати як державного соціального стандарту;
• підвищити оплату праці працівникам бюджетної сфери та усунути диспропорції у міжпосадових та міжгалузевих співвідношеннях їх оплати на основі запровадження другого етапу Єдиної тарифної сітки;
• зменшити навантаження на фонд оплати праці шляхом перерозподілу між роботодавцями і працівниками платежів та зборів, і розширення бази оподаткування;
• забезпечити захист прав працівників на своєчасне та у повному розмірі отримання заробітної плати, а також погашення заборгованості, що накопичилася.
• радикально спростити процедури започаткування підприємницької діяльності;
• обмежити види діяльності, започаткування або здійснення яких потребує дозволів чи ліцензій;
• впровадити прозорий механізм визначення частки прибутку, яка спрямовується до фонду сплати дивідендів акціонерних товариств;
• здійснити повне впровадження системи персоніфікованого обліку та створення автоматизованої системи моніторингу стану накопичувальних пенсійних рахунків застрахованих осіб та пенсійних активів;
• проводити гнучку податкову політику, спрямовану на стимулювання роботодавців та працюючих громадян добровільно здійснювати додаткові заощадження в системі недержавного пенсійного забезпечення;
• для посилення цільової спрямованості соціальних програм, поглиблення адресності державної соціальної допомоги впровадити прогресивну технологію обслуговування малозабезпечених громадян - надання всіх видів державної допомоги за однією заявою, формування єдиної бази даних і реєстру отримувачів всіх видів соціальної допомоги та пільг;
• запровадити нові форми соціальної допомоги бездомним громадянам та особам, звільненим з місць позбавлення волі, зокрема розробити нормативно – правові основи функціонування закладів з соціальної адаптації зазначених категорій осіб;
• сприяти поширенню волонтерського руху, особливо в справі створення умов для нормального існування і розвитку дітей із неблагополучних сімей та бездомним дітям.
Пропозиції щодо шляхів подолання глобальної соціальної нерівності у світі та пов'язаних з нею загроз безпеки розвитку глобального суспільства в основному зводяться сьогодні до обмеження або припинення економічного росту. Так, деякі учені пропонують для подолання соціальної нерівності в світі сценарій "керованого, науково-організованого, одухотвореного життєздатного розвитку людства", який ґрунтується на припиненні світового економічного росту і перетворенні його у гармонічний розвиток людства та на стабілізації чисельності населення Землі зі збереженням розмаїття народів.
ВИСНОВКИ
Абсолютної рівності досягти неможливо тому тема соціальної нерівність та диференціації доходів буде завжди актуальною. Бо, з одного боку, господарства володіють різною кількістю ресурсів і, відповідно, одержують різну кількість доходів, а з іншого, навіть якщо припустити, що всі вони є найманими працівниками, як це було в СРСР, то все одно доходи будуть диференціюватися у зв'язку з неоднаковими здібностями людей, рівнем освіти і кваліфікації, різною кількістю членів сім'ї, кількості працездатних.
Високий ступінь нерівності також несправедливий. Надмірна нерівність погіршує можливості розвитку суспільства, обмежує здобуття освіти, кваліфікаційної підготовки для тих членів суспільства, в яких немає для цього достатніх коштів. У період переходу до ринкової економіки в Україні в умовах тривалого кризового спаду виробництва, інфляції та гіперінфляції реальні доходи населення сильно знизились, відбулося розшарування суспільства. Україна зіткнулася з наявністю бідності, критерієм якої є розмір доходу на одного члена сім'ї, який дуже часто нижчий від прожиткового мінімуму.
Доходи населення, їх науковий рівень, структура, джерела отримання й ступінь диференціації є найважливішими показниками економічного й соціального благополуччя суспільства. Оскільки доходи служать є основним джерелом задоволення особистих потреб людей, саме вони є центральним ланкою, ядром ширшого поняття — рівень життя населення. Важливо знати, що можна розуміти під доходами, які мають різновиду й освоєно основні джерела отримання.
Об'єктивною характеристикою рівня грошових доходів є відповідність їх прожитковому мінімуму. Вплив розглянутих факторів диференціює суспільство на багатих і бідних. Отже, ринкова економіка рівності і справедливості в розподілі доходів не забезпечує.
Проблема розподілу доходів є одним із найактуальніших в суспільстві. Що стосується розподілу доходів є дві позиції: одне з них у тому, що рівність у розподілі є основним умовою виживання капіталізму; інша розмірковує так, що рівність у розподілі доходів, навпаки, призведе загибель капіталізму. Розподіл доходів був і залишається нерівним, що як об'єктивними, і суб'єктивними обставинами. Посилення диференціації доходів в Україні пов’язане, перш за все, з різним походженням доходів: від трудової діяльності, власності, капіталу, підприємницької діяльності, які розподіляються між власниками факторів виробництва у формі заробітної плати, ренти, відсотків та прибутку. В Україні не створено умови рівного доступу широких верств населення до цих факторів, що перешкоджає реальній можливості кожному громадянину повноцінно реалізувати свої економічні і соціальні функції.
З часів існування Радянського союзу відбувалася деформація структури доходів населення, яка характеризується зменшенням частки оплати праці та зростанням частки інших видів доходів, що пов’язано з економічною активністю населення. Формування та розподіл доходів населення визначається економічною та соціальною політикою держави. Значна галузева диференціація заробітної плати свідчить про недосконалість механізмів державного регулювання цієї сфери. Насамперед, це недосконалість тарифної системи, яка визначає значення тарифних коефіцієнтів, а отже, і співвідношення між рівнем оплати праці в різних галузях економіки та робітників різної кваліфікації. Раціональний розподіл доходів має формувати такий рівень диференціації, який стимулює економічну активність працездатного населення та разом з тим забезпечує соціальні гарантії незахищеним верствам.
Державне регулювання доходів населення на сучасному етапі розвитку має забезпечити випереджальне зростання первинних доходів громадян в порівнянні із вторинними (це може бути досягнено шляхом підвищення питомої ваги оплати праці в структурі собівартості продукції та ВВП); узгодження динаміки оплати праці з її продуктивністю; формування умов для нарощування питомої ваги довгострокових заощаджень населення.
Тож в Україні та світі можливим стане високий соціально – економічний або справедливий рівень життя тоді коли виникне середній клас, правильна диференціація доходів тощо. Це в свою чергу стане основою що зможе подолати соціальну нерівність яка завжди була і буде але до нормального рівня.
Проблема соціальної нерівності завжди цікавила соціологів та економістів бо вона є вічною у розв’язані через те що існує уклад життя людей та факторів що на це впливають. Суспільство є не просто диференційованим на окремі групи, воно ще є ієрархієзованим. У ньому одні групи мають більше прав, привілеїв і переваг інші менше. Така соціальна нерівність привносить у життя людей багато не справедливості наслідком виступає те що люди не мають доступ економічної діяльності, політичної свободи а також до освіти медицини та самих елементарних економічних благ.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ