Варіант 1 1.Поняття і значення бізнесу і підприємництва Бізнес це будьякий вид безпосередньої діяльност.html
Работа добавлена на сайт samzan.net:
Варіант 1
1.Поняття і значення бізнесу і підприємництва
Бізнес — це будь-який вид безпосередньої діяльності з метою отримання прибутку. Він передбачає залучення власних засобів або опосередковану участь в такій діяльності через вкладення в діло власного капіталу. В бізнесі не обов’язково безпосереднє керівництво, можлива тільки форма участі (наприклад, через деякі засоби, гроші тощо). Ось чому служба в державних установах, робота по найму в компанії не є бізнесом, але володіння акціями компанії або робота на власному підприємстві — бізнес.
Визначальними рисами бізнесу є:
ініціативність;
•самостійність у прийнятті господарських рішень;
•рисковий характер діяльності;
•економічна свобода суб'єктів господарювання;
•творчий підхід до справи.
Бізнесмен самостійно розробляє бізнес-план власної справи, укладає угоди з партнерами, вибирає постачальників і споживачів виробленої продукції. В відповідальності з чинним законодавством і станом господарської кон’юнктури встановлює ціни, здійснює вільне наймання робітників, бере на себе відповідальність за свої рішення та їх наслідки. Рішення з невідомими наслідками — є ризик. Бізнес завжди пов’язаний з ризиком — об’єктивним явищем, подією з негативними, особливо невигідними економічними наслідками, які можливо збудуться в майбутньому в якийсь проміжок часу в невідомих обсягах. Ризик — це можливе негативне відхилення від норм, дійсне фактичне негативне відхилення є збиток. Підприємницький ризик може трансформуватися в відповідний збиток. В цьому випадку він приймає конкретні вимірюванні і реальні риси, які завжди треба мати на увазі. Збиток в особливо великих обсягах може привести до банкрутства.
Спонукальним мотивом бізнесу є комерційний успіх і задоволення інтересів ділових людей. Бажання отримати прибуток спонукає учасників господарського процесу до розширення виробництва, зниження витрат і цін на товари та послуги.
Ринок є стимулом розвитку бізнесу, а дефіцит ресурсів його межею. На ринку суб’єкти господарської діяльності взаємодіють то в якості виробника, то — споживача. Ринок встановлює ціни і визначає обсяг виробництва і вирішується проблема: що, як і скільки треба виробляти.
Проблема “що виробляти” вирішується через гроші споживача товару або послуги; “як виробляти” — шляхом конкурентної боротьби між виробниками; “скільки виробляти” — через співвідношення попиту і пропозиції.
Бізнесмен — це головна фігура ринку. Активізація бізнесу матеріалізується в поліпшенні стану суспільного виробництва, формує новий тип економічної поведінки суб’єктів господарювання і відповідного йому механізму.
Цільове спрямування ділової активності (бізнесу) полягає в задоволенні потреб і інтересів. Стимул — важлива характеристика розвитку бізнесу. Очікування винагороди є не тільки рушійна сила бізнесу, але і фактор його розвитку.
Об’єктом підприємницької діяльності є процес відтворення на всіх його стадіях. Суб’єктами бізнесу можуть бути правоспроможні і дієспроможні громадяни та юридичні особи, які мають власність в будь-якій формі.
Підприємництво і бізнес.
У господарській практиці підприємництво і бізнес звичайно ототожнюються. Але це лише зовнішня проява. Насправді обидва ці терміни не тотожні. Бізнес більш широке поняття, чим підприємництво, тому що воно охоплює відношення, які виникають між усіма учасниками ринкової економіки і вмикає в дію не тільки підприємців, але і споживачів, найманих робітників державної структури. Підприємництво — категорія бізнесу.
Бізнес як система господарювання — це ділові відношення між людьми або учасниками справ. Ділові відношення — це вираження виробничих відношень. Діяльність будь-якого суб’єкту господарського процесу є його “діло”. Обмін діяльністю і її результатами — це обмін ділами або ділова угода. Учасники ділових угод є ділові люди — бізнесмени. Підприємництво і підприємці пов'язані з “ділом”. Як правило, це “діло” передбачає підприємство, тобто особливо складне діло. Таким чином, бізнес — це організація підприємства: промислового, сільськогосподарського, торгового, кредитного, науково-технічного тощо.
Підприємництво і бізнес розрізняються між собою в теоретичному плані. На практиці підприємництво виступає як підприємницький бізнес і залучає тільки свого суб'єкта, а не усіх учасників ринку. Бізнес без підприємництва не буває. Підприємництво не тільки елемент систему бізнесу, але і фактор його розвитку.
Система бізнесу як система господарювання охоплює такі елементи:
• підприємницький бізнес;
• державний бізнес;
• споживчий бізнес.
Суб'єктами підприємницького бізнесу є підприємці — юридичні і фізичні особи, діловий інтерес яких полягає в одержанні прибутку через виробництво і реалізацію, виконання робіт та послуг.
Види підприємницької діяльності залежать від форм власності і організаційних форм.
Розрізняють різні організаційні форми підприємництва: державні; орендні; індивідуальні; приватні; сімейні; різні товариства (СОВ, АТ), спільні підприємства. В залежності від масштабу господарювання — велике, середнє і дрібне підприємство. Вони відрізняються особливостями відношень власності. В великому підприємстві функції підприємця і власника розділені, тобто капітал — функція відділяється від капіталу — власника. Для дрібного бізнесу характерно співпадання функції власника і підприємця. Середній бізнес знаходиться на межі великого і дрібного підприємництва і поєднує особливості першого і другого.
Комбінація таких типів підприємств і створює ринкове середовище, в якому кожний підприємець займає свою нішу, знаходить своє місце і вирішує проблеми господарювання в відповідності з критеріями ефективності виробництва; власного інтересу і комерційного успіху.
Дрібне підприємництво практично доступне усьому населенню. Для зміцнення підприємницького середовища дрібний бізнес повинен заохочуватися державою. Розвиток дрібного бізнесу створює в масовому порядку умови для зайнятості населення ї є основним “постачальником” робочих місць держави.
Підприємницький бізнес підрозділяється також на виробниче, комерційне і фінансове підприємництво.
Виробниче підприємство розповсюджується головним чином на виробництво, споживання товарів та послуг і представлено підприємствами, фірмами, установами.
Комерційне підприємство пов'язане з обміном, розподілом і споживанням товарів через торговельні заклади і біржі.
Фінансове підприємництво охоплює обіг і обмін вартостей через банки і фондові біржі.
Державний бізнес здійснюється державними органами, тобто коли вони виходять на ринок з діловими пропозиціями. Діловий інтерес держави полягає в здійсненні пріоритетних загальнодержавних науково-технічних, науково-виробничих і інших проблем, які задовольняють інтересам всього народногосподарського комплексу. Держава заохочує участь фірм у цих програмах, отримуючи можливість їх реалізації. Основою державного бізнесу є загальнодержавна власність на засоби виробництва, інформацію, грошові ресурси, цінні папери.
Споживчий бізнес здійснюється усіма громадянами з думкою одержання товарів і послуг шляхом самостійного пошуку виробників і продавців на основі максимальної вигоди. Для споживачів товарів вигодою є товар (послуга), найкращим чином задовольняючий потреби. Основою такого бізнесу є приватна власність на предмети споживання і послуги.
Стратегія бізнесу полягає в максимізації вигоди (доходу, прибутку) в ході реалізації різноманітних угод. Реалізується ця стратегія в залежності від конкретного випадку з урахуванням умов здійснення, терміну і предмету угоди.
Підприємницьке середовище — це комплекс умов і сил зовнішнього характеру, які впливають на можливості і кінцеві результати діяльності суб’єктів ринкових відносин. Воно охоплює зовнішнє і внутрішнє середовище.
Зовнішнє середовище — це передусім законодавча і нормативна бази, конкуренція, ринкова інфраструктура, стимули, особливості економічного розвитку держави, соціально-політичні умови тощо.
Внутрішнє середовище — передбачає наявність стартового капіталу, системи ведення бізнесу (маркетинг, менеджмент).
Підприємницьке середовище може бути сприятливим, або несприятливим. Рівень сприятливості підприємницького середовища залежить від ряду чинників:
• наявності в підприємця прав власності на засоби виробництва, його продукт і прибутки;
• наявність визначеної сукупності прав і свобод, вибору виду господарської діяльності;
• наявність сприятливого психологічного клімату;
• рівень розвитку ринково — конкурентного режиму;
• надійність захисту прав підприємця;
• рівень державної підтримки.
Несприятливе середовище складається при відсутності вищезгаданих умов. Частково сприятливе середовище виникає в разі нестійкості економіки і стану суспільства. Підприємницьке середовище постійно змінюється під впливом різноманітних циклічних і нециклічних впливів. Циклічні чинники розділяються на еволюційні і хвильові, а нециклічні — постійно діючі і непостійно діючі.
Еволюційні фактори це необернені чинники, які при відсутності інших впливів діють в визначеному одному і тому же напрямку (наприклад, тенденція росту населення, зростання загального обсягу виробництва). Хвильові чинники змінюють підприємницьке середовище в різні проміжки часу з однаковим або схожим збігом обставин (наприклад, продуктивність праці, ціни, відсотки на капітал, відсоток безробітних тощо).
Постійно діючі нециклічні чинники займають зміну рівня економічного розвитку, науково-технічний прогрес, монополізацію, державне регулювання, мілітаризацію економіки, конкуренцію. Непостійно діючі — сезонні коливання, соціальні конфлікти, політичні кризи, стихійні катаклізми.
2.Поняття цінних паперів та їх класифікація
У Законі України «Про цінні папери і фондову біржу» (ст. 1) вказується, що цінні папери — це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємини між особою, що їх випустила, і їх власником, що передбачають виплату доходу у вигляді дивіденду або відсотка, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.
Цінним папером є документ, що засвідчує з дотриманням установленої форми й обов'язкових реквізитів майнові права, здійснення або передача яких можливі тільки при його пред'явленні.
Цінні папери можуть бути іменними або на пред'явника.
В іменних цінних паперах вказується прізвище, ім'я, по батькові власника і його власник має право на всі ті умови, що передбачаються в них. Іншим особам передаються вони шляхом повного індосаменту (передатним записом, що завіряє перехід прав за цінним папером до іншої особи).
Цінні папери на пред'явника можуть свідчити право власника лише при пред'явленні цінного паперу. Вони вільно обертаються, є засобом платежу, розрахунку, кредиту — досить лише пред'явити цінний папір як документ для здійснення певних операцій.
Цінні папери з фіксованим доходом — це боргові зобов'язання, в яких емітент зобов'язується виконати відповідні дії. Як правило, це обігова виплата грошової суми і процентної винагороди. Існують такі різновиди цінних паперів з фіксованим доходом:
• державна позика (позика уряду на створення спеціальних фондів);
• комунальна позика (для збалансування державних фінансів місцевих органів управління);
• комунальні облігації і заставні листи (іпотечні банки дають довгострокові кредити під заставу земельних ділянок або під боргове зобов'язання товариств);
• промислова облігація (боргові зобов'язання з фіксованим доходом промислової компанії).
Відновлення загублених іменних цінних паперів проводиться державними органами, підприємствами, установами й організаціями, що випустили ці папери. Наступність цінних паперів здійснюється згідно з цивільним законодавством України.
Як реальний капітал цінні папери не мають ніякої реальної вартості, їх ціна або курс визначаються відповідно до доходів у вигляді дивідендів по акціях або відсотків по облігаціях, а також у вигляді величини позичкового відсотка. Курс цінних паперів на біржі визначається пропозицією та попитом на них. Через фондову біржу здійснюється розміщення акцій, облігацій переважно великими банками.
Згідно з законодавством на Україні можуть випускатися такі види цінних паперів:
акції;
облігації внутрішніх і зовнішніх державних позик;
облігації місцевих позик; облігації підприємств; казначейські зобов'язання; ощадні сертифікати; інвестиційні сертифікати; векселі; приватизаційні папери.
Розглянемо більш докладно види цінних паперів.
Акція — у статутному фонді акціонерного товариства підтверджує членство в акціонерному товаристві і право на участь в управлінні ним, надає право її власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.
Як правило, акції зберігаються у брокерів або в спеціалізованих конторах. Власник має тільки свідчення про кількість акцій. Розрізняють звичайні і привілейовані акції.
Акції можуть бути іменними і на пред'явника, привілейованими і простими.
Прості або звичайні акції надають право власникові на один голос на зборах акціонерів. Крім цього, власник звичайної акції має право на одержання частини чистого прибутку у вигляді дивідендів. При ліквідації акціонерного товариства його претензія на власність є останньою. Він одержує те, що залишається після сплати боргів і розрахунків із привілейованими акціонерами.
Громадяни вправі бути власниками, як правило, іменних акцій. Обертання іменної акції фіксується в книзі реєстрації акцій, яка ведеться товариством. У ній повинні бути внесені відомості про кожну іменну акцію, включаючи ім'я власника, час придбання акції, а також кількість таких акцій у кожного з акціонерів.
Акції на пред'явника реєструється в книзі за загальною кількістю.
Привілейовані акції дають власникові переважне право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства у випадку його ліквідації. Власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не передбачене його статутом.
Привілейовані акції можуть випускатися з фіксованим у відсотках до їх номінальної вартості щорічно виплачуваним дивідендом. Виплата дивідендів проводиться в розмірі, зазначеному в акції, незалежно від розміру отриманого товариством прибутку у відповідному році. У тому випадку, коли прибуток відповідного року є недостатній, виплата дивідендів за привілейованими акціями проводиться за рахунок резервного фонду.
Привілейовані акції не можуть бути випущені на суму, що перевищує 10 відсотків статутного фонду акціонерного товариства.
Існують також акції номінальні і безномінальні, вітчизняні й іноземні, платні і преміальні, вільного й обмеженого обертання.
Номінальна і безномінальна акція. У традиційному контексті номінальна акція являє собою цінний папір, на бланку якої зазначена її номінальна вартість. На бланку ж безномінальної акції номінальна вартість не вказується.
Вітчизняні й іноземні акції. Вітчизняними акціями є ті, котрі випущені і є в обігу на території держави, де здійснена державна реєстрація емітента. Стосовно інших держав, на території яких будуть укладені угоди з приводу акцій даного емітента, вони є іноземними. У 1997—1998 pp. Комісія з цінних паперів прийняла ряд положень, що регламентують рух як вітчизняних, так і іноземних акцій на території України і за її межами.
Платні акції продаються у власність інвесторів-емітентів безпосередньо або через посередників. Емітент здійснює продаж акцій при їх випуску. Інвестор, отримуючи акції, сплачує їхню вартість,
Безкоштовні (преміальні) акції. З метою збільшення статутного фонду емітент може здійснювати додаткові випуски акцій. Акції додаткового випуску також можуть продаватися або акціонерами, або новими інвесторами. Бувають випадки, коли емітент приймає рішення про капіталізацію частини свого накопиченого з роками нерозподіленого прибутку. При цьому засоби нерозподіленого прибутку перетворюються в засоби статутного фонду і зараховуються як оплата акцій додаткового випуску. У свою чергу акції додаткового випуску безкоштовно передаються емітентом у власність акціонерів пропорційно кількості належних їм акцій.
Акції вільного й обмеженого обертання. У закордонній політиці регулювання ринків цінних паперів немає єдиного кількісного критерію, на основі якого можна було б чітко стверджувати, що певні акції є акціями вільного обертання. Це пов'язано з питанням визначення відкритого і закритого випусків акцій. Коли емітент пропонує свої акції до продажу всім потенційним інвесторам, а не якійсь певній групі, то такий випуск вважається відкритим. Якщо ж емітент продає свої акції певним і відомим йому інвесторам, то такий випуск називається закритим.
Незалежно від форми і виду акція повинна містити такі реквізити: фірмова назва акціонерного товариства і його місцезнаходження, найменування цінного паперу — «акція», її порядковий номер, дату випуску, вид акції і її номінальну вартість, ім'я власника (для іменної акції), розмір статутного фонду акціонерного товариства на день випуску акцій, а також кількість акцій, що випускаються, термін виплати дивідендів і підпис голови правління акціонерного товариства, печатка.
Власник акції має право на частину прибутку акціонерного товариства (дивіденди), на участь в управлінні товариством (крім власника привілейованої акції), а також інші права, передбачені законодавчими актами України, а також Статутом акціонерного товариства.
Акція є неподільною, а у випадку, коли одна і та ж акція належить декільком особам, усі вони визнаються одним власником акції і можуть здійснювати свої права через одного з них або через спільного представника.
Випуск акцій акціонерним товариством здійснюється за рішенням засновників у розмірі його статутного фонду або на усю вартість майна державного підприємства (у випадку перетворення його в акціонерне товариство). Додатковий випуск акцій можливий у тому випадку, коли попередні випуски акцій були зареєстровані і всі раніше випущені акції цілком оплачені за вартістю не нижче номінальної.
Дивіденди по акціях виплачуються один раз на рік за підсумками календарного року в порядку, передбаченому статутом акціонерного товариства, за рахунок прибутку, що залишається в його розпорядженні після сплати встановлених законодавством податків, інших платежів у бюджет і відсотків по банківському кредиту.
Облігація — цінний папір, що завіряє внесення її власником коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений у ньому термін з виплатою фіксованого відсотка (якщо інше не передбачене умовами випуску). Облігації усіх видів поширюються серед підприємств і громадян на добровільних засадах.
Випускаються облігації внутрішніх і місцевих позик, облігації підприємств.
Облігації підприємств випускаються підприємствами всіх передбачених законом форм власності, об'єднаннями підприємств, акціонерними й іншими товариствами і не дають їх власникам права на участь в управлінні.
Умови випуску і поширення облігацій підприємств визначаються Законом України «Про цінні папери і фондову біржу», іншими актами законодавства України і статутом емітента.
Облігації можуть випускатися іменними і на пред'явника, процентними і безпроцентними (цільовими), що вільно обертаються або з обмеженим колом обертання.
За термінами погашення позики поділяються на: короткострокові, або поточні (до одного року), се-редньострокові (1—5 років), довгострокові (понад 5 років).
Облігації внутрішніх і місцевих позик випускаються на пред'явника.
Обов'язковим реквізитом цільових облігацій є зазначення товару (послуг), під який вони випускаються.
Облігації підприємств повинні мати такі реквізити: найменування цінного паперу — «облігація», фірмове найменування і місцезнаходження емітента облігацій; фірмове найменування або ім'я покупця (для іменної облігації); номінальну вартість облігації; терміни погашення, розмір і терміни виплати відсотків (для процентних облігацій); місце і дату випуску, а також серію і номер облігації; підпис керівника емітента, печатка емітента.
Крім основної частини, до облігації може додаватися купонний лист на виплату відсотків.
Рішення про випуск облігацій внутрішніх і місцевих позик приймається відповідно Кабінетом Міністрів України і місцевих Рад.
Облігації усіх видів придбаваються громадянами тільки за рахунок їх особистих коштів. Підприємства придбавають облігації усіх видів за рахунок коштів, що надходять у їхні розпорядження після сплати податків і відсотків по банківському кредиту.
Дохід за облігаціями усіх видів виплачується відповідно до умов їхнього випуску. Дохід за облігаціями цільових позик (безпроцентними облігаціями) не виплачується. Власникові такої облігації надається право на придбання відповідних товарів або послуг, під які випущено позики.
Облігації зовнішніх державних позик України — цінні папери, що розміщуються на міжнародному й іноземному фондовому ринках і підтверджують зобов'язання України відшкодувати пред'явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій. Ці облігації оплачуються тільки в конвертованій іноземній валюті.
На облігаційний ринок країни виходять емітенти трьох категорій: держава в особі тих або інших органів центральної чи місцевої влади, представники приватного бізнесу, іноземні позичальники. Статус емітента тим вище, чим менше ризик його банкрутства. Держава не може збанкрутувати, і тому її облігації вважаються «еталоном надійності».
Держава може взяти гроші в борг у центральному банку або в населення, що веде або до емісії, або до збільшення їхньої кількості в населення, що загрожує інфляцією.
Операції, пов'язані з розміщенням і погашенням облігацій, проводяться через установу НБУ, а також через комерційні банки.
В останні роки в Україні стала поширюватися практика проведення муніципальних позик для забезпечення потреб місцевих бюджетів: будівництва і утримання ряду об'єктів, функціонування яких має велике значення для даної місцевості (міста). Бажаючи скоріше вирішити проблему наповнення доходної частини бюджетів і орієнтуючись на багатий досвід розвинутих країн, міські влади стали емітувати власні облігації.
Казначейські зобов'язання — вид цінних паперів на пред'явника, що поширюються тільки на добровільних засадах серед населення, вони свідчать про вкладення коштів власником у бюджет і надають право на одержання фінансового доходу.
Бувають такі види казначейських зобов'язань:
• довгострокові — від 5 до 10 років;
• середньострокові — від 1 до 5 років;
• короткострокові — до одного року.
Казначейські зобов'язання випускаються за рішенням Міністерства фінансів України (короткострокові казначейські зобов'язання) або Кабінетом Міністрів України (довгострокові і середньострокові казначейські зобов'язання). Такий цінний папір свідчить про те, що її власник вніс у бюджет країни певну суму коштів і має право на одержання фінансового доходу. Вона випускається з метою усунення дефіциту бюджету.
Порядок визначення продажної вартості казначейських зобов'язань установлюється Міністерством фінансів України виходячи з часу купівлі. Гроші від реалізації казначейських зобов'язань йдуть на покриття поточних витрат державного бюджету.
Ощадний сертифікат — письмове свідчення банку про депонування коштів, що свідчить про право вкладника на одержання після закінчення встановленого терміну депозиту і відсотків по ньому.
Ощадні сертифікати повинні мати такі реквізити: найменування цінного паперу — «ощадний сертифікат», назва банку, що випустив сертифікат, і його місцезнаходження; порядковий номер сертифіката, дату випуску, суму депозиту, термін вилучення внеску (для термінового сертифіката), назва або ім'я власника сертифіката (для іменного сертифіката); підпис керівника банку або іншої уповноваженої на це особи, печатка банку.
Ощадні сертифікати бувають іменні і на пред'явника, під певний відсоток на термін, і до запитання. Доходи від ощадних сертифікатів виплачуються при їх пред'явленню в банк, що їх випустив.
У випадку, коли власник сертифіката вимагає повернення депонованих засобів за терміновим сертифікатом раніше обумовленого в ньому терміну, то йому виплачується знижений відсоток, рівень якого визначається на договірних умовах при внесенні депозиту.
Вексель — цінний папір, що свідчить безумовне грошове зобов'язання векселедавця виплатити після настання терміну визначену суму грошей власникові векселя (векселедержателеві). У країнах з розвинутою ринковою економікою вексель застосовується досить широко, сумлінно і надійно виконує функції кредиту, засобу платежу і є об'єктом різних угод. Існують такі види векселів:
• простий — це нічим не обумовлена обіцянка боржника сплатити зазначену суму з зазначенням терміну і місця оплати, виписується і підписується боржником;
• перекладний (тратта) — передбачає сплату визначеної суми грошей третій особі, якій векселедавець дає вказівку оплати цієї суми векселедержателеві;
• банківський — його виставляє банк країни іноземним банкам;
• комерційний — видається під заставу товарів при здійсненні торговельної угоди;
• ціннісний — його випускає держава для покриття своїх витрат;
• депонований — видається на забезпечення кредиту;
• дружній — вексель з гарантійним підписом третьої особи.
Порядок випуску і обертання векселів визначається Кабінетом Міністрів України.
Приватизаційні папери — це особливий вид державних цінних паперів, що підтверджують право власника на безкоштовне одержання в процесі приватизації частини державного майна державних підприємств, державного житлового і земельного фондів. Приватизаційні папери можуть бути тільки іменними, не підлягають продажу, вільному обертанню, дивіденди на них не нараховуються.
Інвестиційний сертифікат — це частка в спеціальному фонді цінних паперів (інвестиційному фонді), яким керує інвестиційна компанія. Інвестиційний фонд може бути складений за різними принципами — може включати тільки акції великих компаній або тільки облігації. Основною метою формування такого фонду є мінімізація курсових дивідендів і відповідних процентних ризиків на основі широкої диференціації внесків і виплат власникам інвестиційних сертифікатів максимальних доходів.
У сфері діяльності сучасних фондових бірж з'являється ряд нових цінних паперів, причиною чого в основному є необхідність удосконалення організаційної структури фондових ринків. До цих нових цінних паперів відносяться конвертовані акції й облігації, ф'ючерси, опціони.
Ф'ючерси — це стандартні строкові контракти, укладені між продавцем (емітентом) і покупцем на здійснення купівлі-продажу відповідного цінного паперу за заздалегідь зафіксованою ціною.
Опціони — відрізняються від ф'ючерсів тим, що вони передбачають право, а не зобов'язання проведення тієї або іншої операції, якою керує покупець опціону. Він обмежує вплив на свої активи і пасиви негативного руху ринкових показників сумою, сплаченою за контракт.
Одним з різновидів опціонів є варранти, що надають право їх власникові на придбання відповідних фондових цінностей. їх відрізняє від опціонів більш довгий термін, а також факт, що опціон, природно, випускається на існуючий актив.
В останні роки варранти все частіше випускаються з облігаціями, що зробило останні більш привабливими в очах інвесторів. Купуючи облігацію, власник фактично видає кредит, який повинен принести прибуток, достатній для сплати відсотків і дивідендів.
Конвертовані облігації відрізняються від облігацій з варрантами тим, що їх власник не може продати право одержання акції за фіксованою ціною на ринку окремо від облігації.
Незважаючи на багато проблем, з якими зіткнувся нині український фондовий ринок, слід зазначити, що це молодий, динамічний і перспективний ринок. Він розвивається на основі позитивних процесів, що відбуваються в нашій економіці: масового випуску цінних паперів у зв'язку з приватизацією державних підприємств, швидкого створення нових комерційних утворень і холдингових структур, що залучають засоби на акціонерній основі тощо. Крім того, ринок цінних паперів відіграє важливу роль у системі перерозподілу фінансових ресурсів держави, а також він необхідний для нормального функціонування ринкової економіки. Тому відновлення і регулювання розвитку фондового ринку є одним з першочергових завдань, що стоять перед урядом, для вирішення яких необхідне прийняття довгострокової державної програми розвитку і регулювання фондового ринку і строгий контроль за її виконанням.
3. Установчі документи. Складання установчого договору та статуту фірми
Установчий договір – це письмове рішення власників про створення підприємства, де визначаються основні правові норми діяльності підприємства та відносини між власниками.
Статут – “конституція” підприємства, де у письмовій формі визначаються основні правові норми (правила) його господарської діяльності.
Установчий договір підписується засновниками, а статут затверджується власниками підприємства, для державних підприємств – власником майна за участю трудового колективу.
У разі коли власником (власниками) суб’єкта підприємницької діяльності є фізична особа (фізичні особи), її (їх) підпис на установчих документах засвідчується нотаріусом.
Установчі документи складаються державною чи іншою мовою відповідно до законодавства, підписуються засновником, прошиваються та пронумеровуються.
Установчі документи не повинні містити положень, що суперечать законодавству. Відповідальність за відповідність установчих документів законодавству несе власник (власники) або уповноважені ним (ними) органи.
У статуті підприємства визначаються власник та найменування підприємства, його місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, його органи управління, порядок їх формування, компетенція та повноваження трудового колективу і його виборних органів, порядок утворення майна підприємства, умови реорганізації та припинення діяльності підприємства.
Установчі документи (установчий договір і статут) підприємств з колективною власністю повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків та збитків, склад і компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства.Відсутність зазначених відомостей в установчих документах є підставою для відмови у державній реєстрації товариства.
Статут акціонерного товариства повинен також містити відомості про види акцій, що випускаються, їх номінальну вартість, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки невиконання зобов'язань по викупу акцій, строк та порядок виплати частки прибутку (дивідендів) один раз на рік за підсумками календарного року.
Установчі документи товариства з обмеженою відповідальністю повинні містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів.
В установчих документах товариства з додатковою відповідальністю визначається граничний розмір відповідальності учасників.
Установчий договір про повне товариство повинен визначати розмір частки кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення вкладів, форму їх участі у справах товариства.
Установчий договір про командитне товариство повинен включати розмір часток кожного з учасників з повною відповідальністю, розмір, склад і порядок внесення ними вкладів, форму їх участі у справах товариства.
В установчому договорі стосовно вкладників вказуються тільки сукупний розмір їх часток у майні товариства, а також розмір, склад і порядок внесення ними вкладів.
До установчих документів можуть бути включені інші умови, що не суперечать законодавству України.
Статут підприємства складається з відповідних розділів. Приблизну структуру можна представити так:
Загальні положення. Предмет, цілі та задачі діяльності.
1. Майно підприємства.
2. Органи управління.
3. Виробничо-господарська діяльність. Зовнішньо-економічна діяльність.
4. Регулювання праці та соціальних питань.
5. Облік, звітність та контроль.
6. Реорганізація та ліквідація.
Ці розділи повинні міститися в Статутах усіх видів підприємств, незалежно від їх організаційних формі форм власності.
Варіант 4
2.Процес прийняття управлінських рішень
Сутність управлінських рішень
Прийняття управлінських рішень — це визначальний процес управлінської діяльності, оскільки формує напрямки діяльності організації та її окремих працівників. Робота з прийняття управлінських рішень вимагає від менеджерів високого рівня компетентності, значних затрат часу, енергії, досвіду.
Вона передбачає і високий рівень відповідальності, оскільки для втілення прийнятих рішень у життя необхідно забезпечити ефективну та злагоджену роботу всього організаційного механізму.
Процес прийняття управлінських рішень
Раціональність управлінських рішень значною мірою залежить від технологічного процесу їх підготовки і прийняття. Щодо його особливостей і структури існують різні погляди. Так, американський вчений С. Янг стверджує, що процес вироблення раціональних рішень охоплює десять етапів: 1. Визначення цілей організації.
2. Виявлення проблем у процесі досягнення визначених цілей.
3. Дослідження проблем і з'ясування їх особливостей.
4. Пошук варіантів вирішення проблеми.
5. Оцінювання всіх альтернатив і вибір найоптимальнішої з них.
6. Узгодження рішень в організації.
7. Затвердження рішення.
8. Підготовка рішення до реалізації.
9. Управління реалізацією рішення.
10. Перевірка ефективності рішення.
Такий підхід до вироблення управлінських рішень найдоцільніше використовувати щодо загальних рішень, рішень на вищому рівні управління, перспективних рішень тощо. Однак, він має суттєві недоліки. Зокрема, перший його етап є елементом функції планування і реалізується задовго до прийняття управлінського рішення. Крім того, він недостатньо чітко виокремлює ідею оптимізації управлінських рішень.
Найоптимальніший варіант процесу вироблення раціональних управлінських рішень охоплює такі етапи:
1. Виникнення ситуації, яка потребує прийняття рішення (поява необхідності формалізації методів менеджменту).
2. Збір та оброблення інформації щодо розроблених методів менеджменту.
3. Виявлення та оцінювання альтернатив, закладених у розроблених методах менеджменту.
4. Підготовка та оптимізація управлінського рішення, яке приймається (вибір альтернативи).
5. Прийняття управлінського рішення (узаконення альтернативи).
6. Реалізація управлінського рішення та оцінювання результатів.
Кожний етап реалізується через відповідні ланки. Така технологія вироблення управлінського рішення є логічним продовженням процесу менеджменту, оскільки прийняті управлінські рішення завершують процедури формування інструментів впливу керуючої системи на керовану.
На процес прийняття управлінських рішень впливають такі фактори:
1. Особисті якості менеджера (освіта, знання, вік, досвід, характер тощо);
2. Поведінка менеджера (звички, психологія тощо);
3. Середовище прийняття рішення:
визначеність (керівник усвідомлює очікувані наслідки реалізації всіх можливих альтернативних рішень);
ризик (менеджеру відомі ймовірні результати реалізації кожної альтернативи);
невизначеність (неможливо з'ясувати ймовірні наслідки реалізації будь-яких альтернативних рішень).
4. Інформаційні обмеження (обумовлені зростанням витрат на отримання додаткової інформації).
5. Взаємозалежність рішень.
6. Очікування можливих негативних наслідків.
7. Можливість застосування сучасних технічних засобів.
8. Наявність ефективних комунікацій.
9. Відповідність структури управління цілям та місії організації тощо.
Згідно із законами вихідних даних Г. Спенсера кожен може прийняти ефективне рішення, володіючи достатньою інформацією. Компетентний менеджер здатний прийняти оптимальне рішення і в разі існування інформаційних обмежень. Але тільки талановитий менеджер здатний результативно діяти навіть за повної відсутності необхідної інформації.
2. ЛЕКЦИЯ 7 Технологическая планировка производственных помещений СТОА
3. Титан
4. пассивных счетов Остатки на активнопассивных счетах в балансе отражаются следующим образом- в активе бала
5. 72 Парное мясо в теч
6. рефератов Волонтерство и волонтерская деятельность
7. КУБАНСКИЙ ГОСУДАРСТВЕННЫЙ УНИВЕРСИТЕТФГБОУ ВПО КубГУФизикотехнический факультет Кафедра радиофизи
8. на тему- ldquo;Значення психологічного клімату в колективіrdquo; Основа успіху будьякої сучасної.
9. РЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук Київ 2006
10. восьми товарів Вхідні дані- тип автомобілі книги телевізори косметика комп~ютери касети одяг літаки і
11. Факт - основа журналистского произведения.html
12. КАЗАНСКИЙ ПРИВОЛЖСКИЙ ФЕДЕРАЛЬНЫЙ УНИВЕРСИТЕТ ИНЖЕНЕРНОЭКОНОМИЧЕСКИЙ КОЛЛЕДЖ
13. Институт телекоммуникаций докт
14. модульною системою організації навчального процесу для студентів усіх напрямів підготовки денної форми
15. ТЕМАХ ст. вик. Венедіктов Ю
16. Курсовая работа- Анализ влияния гуманизации труда на качество трудовой деятельности
17. документе Теоретические сведения Таблицы представляют собой особую часть HTMLдокумента
18. Микропроцессор КР580ИК
19. тема норм которая вообще не содержит его в себе никоим образом
20. тема норм и ценностей соотносит цель с ситуацией и ограничивает выбор средств; принятие индивид