Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Теорія пізнання
(відповіді на питання)
Теорія пізнання – це наука про правдивість і певність людського пізнання. Назви: - епістимологія (з грец. Певне знання)
Відноситься до метафізики, логіки, психології, антропології.
Психологія – досліджує самий процес пізнання, але не достовірно.
Логіка – дослід. межі або відношення між різними формами пізн.
(на рівні речення – субєкт, предикат)
Метафізика – розглядає правду онтологічну, згідність речі з задумом Творця.
Парменід – предметом була думка. Він не розрізняв предмет і процес пізнання, казав, що це одне і теж.
Емпедокл– вважав, що подібне пізнається подібним (тепло теплом)
Анаксагор– людина пізнає те, що притаманне її природі (тепле зимним)
Демокріт– існують реально самі речі, а колір, смак, і т.д. це витвір уяви людини.
Софісти – пропагували відносність, сенсуалізм (чуття), прагматизм (практика), конвенціалізм (угода). Все можна зробити як сам хочеш.
Арістотель – світ видимий є предметом дослідження. Цей світ має сотворені субстанції. Інтелект визнає предмети : фізичні, математичні і філософські.
Св. Августин – не заперечував чуттєве пізнання, але перевагу надавав інтуіції. Казав, що за життя хоче пізнати дві речі: Бога і свою душу.
Св. Тома – пізнання розрізнив:
Два аспекти пізнання: есенційний (суть) та екзестенційний (що як існує)
Душа – це буття яке існує саме в собі, а тіло є функцією душі. Пізнавальний обєктивізм – людина може правдиво пізнати предмет, який реально існує і є у дійсності, а не в плеромі (Платон).
Аверой – є дві правди: щось правдиве у філософії та навпаки.
Вільгельм Окгам – (номіналізм) – поняття – це знак людського інтелекту.
Скептицизм – нічого не можна пізнати.
Декарт – теорію пізнання поставив перед метафізикою, та відкинув чуттєве пізнання. «Оскільки я мислю – я живу».
Лейбніц – природний раціоналізм – в творі «Нове дослідження над людським умом» полемізує (сперичає) з крайнім емпіризмом (розум).
Кант – замість метафізики поставив епістимологію та відкинув чуттєве пізнання, став представником субєктивного ідеалізму. Про правдивість вирішує розум, а не воля. Його вислів «Ми своїми категоріями творимо світ»
Сумнів – це стан людського розуму, коли ми утримуємося від оцінки чогось з боязні, що ми помилимося. Можуть бути: універсальний, партикулярний; позитивний, негативний; дійсний, методичний.
Здоровий глузд – це збір засад і правд самих собою очевидних, завдяки яким людина відрізняє буття від небуття, життя від смерті, добро від зла. У філософії розрізняють три рівні:
«Чини добро уникай зла».
Інтуєтивне – схоплюємо засади (спонтанне)
Дискурсивне – поетапне дослідження
Очевидне і неочевидне
Конкретне і абстрактне
Певне та непевне
Природне та надприродне
Адекватне та неадекватне
Побутове та наукове..
Правда – (veritas) згідність з дійсністю нашого пізнання, або це згідність інтелекту і речі (Св. Тома). Те, що ми пізнаємо є згідно з предмето пізнання, але пізнання правди не є в повні адекватне. Інші погляди:
Декарт: ознаку правди надає тим поняттям які є ясні і чіткі.
Кант: правда є згідність судження із законами мислення.
Св. Тома: правда є онтологічна (згідність речі з задумом Творця), логічна (згідність розуму з тим, що пізнаєм), моральна (згідність поведінки з моїми переконаннями).
Конвенційна концепція (софісти) – правда – це домовленість між деякими групами.
Прагматична концепція – правда – це те, що приносить користь. Не керується дійсністю, а вигодою.
Сенсуалісти та позитивісти – все, що підтверджується практичним досвідом. Щоб визначити правду потрібно визначити правильний критерій (предмет на очевидність). Очевидність – це ясність баченого предмета.
Ті самі критерії, що в сьомому питанні.
Критерій – це чинник яким можна відрізнити правду від фальші. Є внутрішній (той який більше не випливає і належить до процесу пізнання), зовнішній (не достатній, економічність) та остаточний. Головний критерій правди не виключає додаткові критерії – це є очевидність, але все є очевидне правдивим.
Очевидність – це ясність баченого предмета.
Критерій правди має бути загальний. І це субєктивна їх форма яка дозволяє розуміти правду (те що в девятому питанні)
Протилежність до правди я помилка. Помилку не є не повне пізнання. Джерела:
Гегель – неповне пізнання.
Декарт – «Акт волі» - помилка.
Середньовіччя – Людська обмеженість.
Франциск Бекон – у своїй «Novumorganum» ділить 4 джерела помилки :
Аспективність – схоплюю тільки те що потрібно.
Вибірковість – схоплюю деякі риси.
Активність – Я є той хто вибирає.
Рефективність – усвідомлюю що я роблю.
Сукцесивність – повторюваність.
Рефлекційність – Риса людс. Пізнання. Річ стає рефлексом.
Томістична філос. неприменшуючи роль чуттєвого пізнання, але признає наукову вартість, як джерело людського пізнання. Пізнавальна вартість:
Предметом свідомості людини є:
Святий Тома підкреслює вартість цього типу пізнання. Свідомість є вірогідним джерелом людського пізнання, але воно не є непомильним.
Розглядають предмет суттєвий (властивий і спільний) і несуттєвий.
Властивий – відноситься до кожного чуття, є адекватний для кожного органу чуття.
Спільний – це якості які можна пінавати за допомогою кількох чуттів (величина, форма, рух). Предмет, який є властивий для одного чуття стає випадковим для іншого.
Чуттєве пізнання не вичерпує цілості людського пізнання. Людина прагне пізнати внутр. Природу речей. Воно не вичерпує дійсності процесу людського пізнання бо процесом є образ або може ще творитися уява. Людина прагне пізнати суть предмету або яке воно є. людина має здатність творити загальні поняття, це відбувається за допомогою розуму. Між поняттям і сприйняття існує середня ланка – уява, яка відноситься також до конкретних предметів, але має характер загального предмету. Результат має бути образ.
Номіналізм – загальні поняття не мають обєктивного значення, існують тільки назви.
Концептуалізм – «розумію». Приймає загальні поняття але заперечує їх обєктивність.
Реалізм – крайній – все реально існує. Поміркований – існують загальні назви та поняття і їм відповідають властивості предмета. Реалізм - це віра в те, що все, що нас оточує, тобто, цей світ, існує.
Тотожність ( Буття як буття).
Несуперечність (буття не є небуттям)
Виключення третього. ( Буття є чимось, або не є.)
Рація (причинність).
Свідоцтво – це акт за допомогою якого, свідок передає іншим своє набут пізнання.
А́втор ( auctor — творець) — це фізична особа, творчою працею котрої створено твір. Авторство – це витвір чогост який належить автору. Автентичність визначає чи це не підроба, оригінальний текст.Критерії для визн. автентичності:
Зовнішні : Чи сучасники автора приписують чи він є автором того чи іншого твору.Якшо сучасники автора не згадають про цю особу, це не значить що його небуло.
Внутрішні: Досліджуємо самий тест.
Межі людського пізнання – це те скільки може людина пізнати світ, і з дрого боку, це те скільки світ може нам відкрити. Це постійні суперечки між реалізмом та дуалізмом.
Свідоцтво – це акт за допомогою якого, свідок передає іншим своє набут пізнання.
Свідок – це той хто власне знання передає іншим як правду. Вимоги до безпосереднього свідоцтва:
Щодо опосередкованого свідоцтва :